Характеристика окремих видів службових злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1.Загальна характеристика злочину у сфері службової діяльності

1.1 Поняття службових злочинів

1.2 Види службових злочинів та їх характеристика.

2.Характеристика окремих видів службових злочинів

2.1 Зловживання владою або службовим становищем (ст.364 Кримінального Кодексу)

2.2 Перевищення влади або службових повноважень.

2.3 Службове підроблення

2.4 Службова недбалість

2.5 Злочини, пов'язані з хабарництвом.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Починаючи з 24 серпня 1991 року Україна здобула незалежність і стала самостійною незалежною державою. З цього періоду почалося формування демократичної, правової держави.

Важливим фактором у розвитку і побудові правової держави є законодавче зміцнення апарата держави. Державний апарат містить у собі не тільки 3 галузі влади, але і безпосередні, зв'язані з ним різні громадські організації, підприємства, установи й організації незалежно від їхніх форм власності, адже саме вони зараз перетерплюють структурні зміни і реформування. Для подальшого зміцнення законності необхідні рішучі заходи по припиненню будь-яких порушень у діяльності державного апарата.

Не досконала правова база, що дає можливість відчути безкарність, приводить до того, що різного рівня службові особи, що покликані стояти на стражі і дотриманні закону - самі допускають порушення і скоюють злочини, порушуючи тим самим нормативні акти України. Динаміка цих злочинів неухильно йде вгору. Істотна шкода чіткої організації і діяльності державного апарата будь-якої держави заподіюється злочинним і корумпованим відношенням службової особи до виконання своїх службових обов'язків. Будучи наділені великими правами і розпоряджаючись нерідко значними матеріальними цінностями, такі особи своїми зловживаннями заподіюють не тільки велику матеріальну, але і моральну шкоду, дискредитують державний апарат.

Правила, що регулюють поводження людей, дії соціальних груп, колективів, організацій, у своїй сукупності складають соціальні норми.

Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного керування, організації і функціонування держави, забезпечення погодженої взаємодії людей, прав людини. Людина, у своєму поводженні може або дотримувати цих норм, або відступати від них.

В даний час матеріальні цінності в нашому суспільстві придбали більше значення, ніж моральні. І в таких умовах поводження людини, у першу чергу, залежить від його моральних принципів.

У даній роботі передбачається показати актуальність і надзвичайну важливість боротьби з службовими злочинами. А також необхідні заходи для викорінювання службових злочинів, у будь-яких його проявах, будь це хабарництво, службове підроблення, службова недбалість і корупція, як найбільш небезпечна форма службових злочинів.

В даний час можна з упевненістю говорити про те, що наша країна впевнено рухається по шляху побудови правої держави. У самому загальному виді правову державу можна визначити як державу, в якій панують право та закон. Інакше кажучи, правова держава - це правова форма організації і діяльності публічно-політичної влади і її взаємин з індивідами як суб'єктами права.

Серед принципів такої взаємини держави й особистості поряд з реальністю прав і воль громадян, поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову, взаємною відповідальністю держави й особистості, центральне місце займає принцип верховенства правового закону, пануванням закону у всіх сферах громадського життя.

Як практичну реалізацію принципу верховенства закону Конституція України (Ст. 19) передбачає, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні службові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і використовуючи засоби, що передбачені Конституцією і законами України. Від реалізації цього принципу значною мірою залежить правильне використання ресурсів держави, своєчасне рішення соціальних питань, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Ще в царській Росії панувала кругова порука чиновників і найглибша переконаність у некараності винних. Службові злочини мають поширення практично у всіх державах світу, про що свідчить, зокрема і те, що у всіх кримінальних кодексах світу передбачена відповідальність за ці злочини.

Проблемам кримінально-правової боротьби з службовими злочинами приділялося значне місце в працях - учених юристів. Відомі роботи з цього питання Б.В.Волженина, И.О.Гельфанда, Б.В.Здравомислова, Ю.Г.Ляпунова, П.С.Матишевского, О.Я.Свєтлова, О.И.Трайнина, Б.С.Утевского. Необхідно, однак, відзначити, що більшість робіт цих учених відноситься до 60 - 70років.

Таким чином, цю тему не можна визнати вичерпаною, тим більше, що за останні роки відбулися значні зміни в соціальному й економічному житті країни, що привели до зміни характеру службових злочинів, появі ряду проблем, що не знаходять цілком свого рішення в законодавстві й у науковій теорії.

МЕТА: курсової роботи складається з дослідження найбільш актуальних питань кримінальної відповідальності за службові злочини, об'єктивної і суб'єктивної сторін, "індивідуалізований" аналіз окремих видів службових злочинів, як однієї з найбільш серйозних форм антидержавної діяльності.

ЗАВДАННЯ: Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

1.Дати юридичний аналіз складів цих злочинів, розглянути всі спірні і невирішені питання відповідальності за службові злочини.

2.Узагальнити практику розгляду судами кримінальних справ про службові злочини.

ПРЕДМЕТ дослідження виступає розгляд специфіки кримінально-правового реагування на службові злочини в цілому як особливий вид особливо тяжких зазіхань на інтереси держави, а зокрема ж - як досить широкого кола негативних протиправних явищ, що торкаються майже всіх аспектів діяльності механізму влади .

ОБ'ЄКТОМ дослідження виступають місце службових злочинів серед інших видів протиправних діянь, специфічні особливості і відмітні риси окремих видів службових злочинів і специфіка їхньої кваліфікації за допомогою практичної реалізації кримінально-правових норм.

Основою для написання роботи послужило коло документальних джерел, які можна підрозділити по наступних змістовних підгрупах :

1. Навчальні видання, що дають загальну характеристику службових злочинів ( книги);

2. Публікації (в основному періодичні), що висвітлюють окремі види службових злочинів( журнали);

3. Законодавчі першоджерела і коментарі до них , що виступають як діючий на практиці матеріал для кваліфікації різних видів службових злочинів( Конституція, Постанови, закони).

Зміст побудований за принципом "від загального - до частки" , тобто при висвітленні теми на перше місце винесена загальна характеристика службових злочинів, що у наступному деталізована при розгляді всіх їхніх видів, що знайшли відображення в карному законодавстві.

1.Загальна характеристика злочину у сфері службової діяльності

службовець хабарництво злочин

1.1 Поняття службових злочинів

В зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. нового Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. виникла необхідність у розробці кваліфікації злочинів і теоретичному осмисленні, поряд з іншими видами злочинної діяльності, злочинів у сфері службової діяльності.

При кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності слід, по-перше, з'ясувати поняття самого злочину в сфері службової діяльності, а по-друге, - поняття службової особи.

Службова особа як суб'єкт відповідних злочинів є одним із елементів системи ознак поняття злочину та складу злочину [37.С.122]. Тому ознаки, які характеризують службову особу як суб'єкта злочину, взаємодіють з іншими ознаками злочину, закріпленими в диспозиціях статей Особливої частини.

Відповідно до примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України:

1) службовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням;

2) службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в п. 1 цієї примітки.

Видається слушною пропозиція О. Свєтлова, що суб'єктами посадових злочинів повинні визнаватись лише повнолітні особи [45.С.129-130]. Тому що виконання відповідних обов'язків полягає у здійсненні функцій представника, адже організаційно-розпорядча чи адміністративно-господарська діяльність здійснюється від імені і за дорученням власника підприємства, установи, організації. Цивільне ж законодавство передбачає, що представником може бути тільки повнолітня особа.

Також обов'язковою ознакою службової особи як суб'єкта злочину є осудність. Реальна можливість особи правильно оцінювати ризик своєї поведінки залежить від двох груп чинників: тих, що відносяться до самої особи й визначаються рівнем біологічного розвитку (станом здоров'я, психічної стійкості тощо), та таких, які відносяться до рівня соціалізації особи (професійна підготовка, життєвий досвід тощо) [9.С.509].

По суті зміст п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України повторює зміст ч. 1 ст. 164 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 р., що містить визначення службової особи. А п. 2 примітки до ст. 364 роз'яснює, що під службовими особами відповідно до даної статті слід розуміти не тільки громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства.

Поява даного пункту у Кримінальному кодексі пояснюється інтеграцією України в світовий економічний простір, створенням і функціонуванням на території нашої держави не тільки спільних, а й іноземних підприємств.

Поняття злочину в сфері службової діяльності, його зміст і сутність чинний карний закон нерозривно пов'язує з поняттям службової особи, без наявності якого незалежно від змісту об'єктивної сторони й інших елементів складу злочину та їхніх ознак неможливо вести мову про злочин у сфері службової діяльності. Виключенням з цього загального положення є ст. 369 Кримінального кодексу (давання хабара) [3.С.69]. До елементів структури службового злочину належить також та система, в якій діє службова особа. «При здійсненні злочину використовується (чи враховується) організаційна структура, технологічна структура, документообіг, сукупність порушень норм, які визначають права й обов'язки службової особи, систему його дій, що і є самостійним елементом структури будь-якого злочину, скоєного службовою особою. Службова особа здійснює діяльність, виявляє свою сутність, взаємодіючи із суб'єктами й об'єктами через використання сукупності своїх функцій» [11.С.59-61].

Саме при встановленні порушення цих функцій можна ставити питання про відповідальність службової особи за злочин у сфері службової діяльності.

Для повного розкриття поняття службової особи слід чітко окреслити питання визначення представника влади; особи, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності; особи, яка виконує адміністративно-господарські обов'язки, на таких самих підприємствах, установах чи організаціях за спеціальним повноваженням.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).

Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо [36.П.1].

Представник влади як особлива категорія службових осіб, наділений у межах своїх повноважень правом віддавати іншим особам (як фізичним, так і юридичним) обов'язкові для виконання накази, розпорядження, вказівки, приймати рішення не тільки в рамках відомства, представником якого він є, а й поза ним, тобто з приводу поводження, вчинків та діянь громадян, які не є його підлеглими.

Загальнообов'язковість виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування заходів примусового характеру (штраф, затримання, припинення діяльності юридичної особи та ін.)

До представників влади належать народні депутати; працівники судових та адміністративних органів (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні працівники органів МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські й податкові інспектори та ін.) [22.С.562].

Не можуть бути віднесені до представників влади технічні співробітники адміністративних органів (водії транспортних засобів, друкарки, консультанти та ін.). Зазначені особи не є представниками влади, оскільки вони не наділені організаційно-розпорядчими функціями [22.С.563].

Отже, обов'язковою ознакою представника влади є наявність в особи організаційно-розпорядчих функцій, наявність обумовленого його посадовим положенням права віддавати обов'язкові для виконання накази й розпорядження не тільки всередині довіреного йому апарата чи відомства, де він обіймає визначену посаду, а й поза ним.

Наступна категорія службових осіб - це особи, які обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Особами, які виконують організаційно-розпорядчі обов'язки, є особи, що в силу покладених на них службових обов'язків керують роботою інших осіб або в силу тих самих обов'язків і повноважень займаються організацією інших підлеглих їм по службі чи роботі осіб.

Працівник будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, який має в силу штатного розкладу в своєму підпорядкуванні інших осіб (незалежно від їхнього числа) і який виконує організаційно-розпорядчі функції, є службовою особою і, отже, за наявності відповідних ознак вчиненого може нести відповідальність за службові злочини.

До числа осіб які можуть нести відповідальність за службові злочини належать керівники (власники, засновники та співзасновники) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності; особи, які очолюють окремі підрозділи, ланки, структурні одиниці таких підприємств, установ, організацій.

До осіб, які виконують адміністративно-господарські обов'язки, мають бути віднесені [3.С.70]:

службовці підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, наділені в силу своїх службових обов'язків та функцій правом розпорядження матеріальними цінностями;

особи, які відають обліком, контролем за їх використанням і ведуть облік виконаної роботи. До числа таких осіб мають бути віднесені завгоспи, завідувачі складськими приміщеннями, бухгалтери, ревізори.

Відповідно до закону, службовими особами є також особи, які тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків. Таке тимчасове виконання зазначених функціональних обов'язків може мати місце при тимчасовій заміні осіб, які перебувають на лікарняному, у відпустці, або звільнених з посади за відповідним наказом, розпорядженням.

Обов'язки службової особи можуть виконуватись і за спеціальним повноваженням. Це ще має місце на практиці у випадку, коли працівнику, який не є службовою особою, доручають виконання будь-яких посадових обов'язків, покладаючи на нього виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (обов'язків).

Відповідно до викладеного, суспільно небезпечне діяння може бути кваліфіковано як злочин у сфері службової діяльності у таких випадках:

коли його вчинила службова особа;

якщо при цьому мало місце порушення обумовлених його службовим (посадовим) становищем обов'язків;

якщо має місце заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків.

Отже, в будь-якому випадку при здійсненні злочину в сфері службової діяльності службова особа використовує своє службове становище для досягнення своїх корисливих цілей або через іншу особисту зацікавленість [2.Ст.364,368], або виконує свої службові обов'язки неналежним чином, у результаті чого заподіює істотну шкоду державним чи суспільним інтересам чи охоронюваним законом правам та інтересам громадян (службова недбалість - ст. 367 КК).

Об'єкт злочину є одним з чотирьох елементів складу злочину. Проблема об'єкта є надзвичайно актуальною й одночасно дуже складною в науці кримінального права. Вона має велике теоретичне і практичне значення і містить у собі досить широке коло питань: з'ясування самого поняття об'єкта злочину і його місця у загальному визначенні злочину; з'ясування значення об'єкта для держави і суспільства з метою встановлення ступеня суспільної небезпеки протиправного діяння, що посягає на нього; вибір правильної кваліфікації злочину ; використання даних об'єкта для характеристики інших трьох елементів складу злочину .

Кожен злочин має свій об'єкт злочинного посягання. А.И.Трайнин обґрунтовано вказував, що « злочину, який ні на що не посягає, у природі не існує» [49.С.122] . Усякий злочин посягає на суспільні відносини, що існують у даній країні. Тому об'єкт кримінально-правової охорони й об'єкт злочину є тотожні поняття. Визначення об'єкта злочину дає можливість установити границі злочинного, обмежити злочин від незлочинних діянь, а також від правопорушень. По ознаці єдиного родового об'єкта (або групи родових об'єктів) будуються особливі частини кримінального кодексу.

У теорії кримінального права об'єкт злочину розділяють на загальний, родовий (спеціальний) і безпосередній. Така класифікація була запропонована В.Д. Меншагіним у 1938 році, вона стала загальноприйнятою і підтримуваної більшістю вчених-криміналістів.

Загальним об'єктом злочину вважається сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Причому, необхідно відзначити, що не всякі суспільні відносини будуть об'єктом злочину, а тільки такі, які поставлені під кримінально-правову охорону. У ст.1 Кримінального Кодексу України перелічуються ці відносини - суспільний лад України, його політична й економічна система, власність, особистість, права і свободи громадян, правопорядок. Ці суспільні відносини можуть змінюватись. Тому цілком обґрунтованої є точка зору академіка В.Я.Тация, що «загальним об'єктом (злочину ) є не постійна система суспільних відносин, а рушійна (змінювальна) система, цілком залежна від кримінального закону (наприклад, у зв'язку з криміналізацією або декриміналізацією суспільно небезпечних діянь), зі зміною якого змінюється і система суспільних відносин, що створює у своїй сукупності загальний об'єкт кримінально-правової охорони.» [50.С.9].

«Родовий (груповий ) об'єкт, - пише В.Я.Таций, - це об'єкт, що охоплює визначене коло тотожних або однорідних по своїй соціально-політичній і економічній сутності суспільних відносин, які повинні охоронятися в силу цього єдиним комплектом взаємопов'язаних кримінально-правових норм» . Подібні формулювання родового об'єкта давалися раніше російськими вченими. А.А.Пионтковский вказував, що родовий об'єкт - це «визначена категорія суспільних відносин». Г.А.Кригер писав, що родовий об'єкт поєднує більш-менш широке коло однорідних взаємозалежних відносин і визначає характер суспільної небезпеки цілої групи злочинів, що проти них спрямовані.

А характер суспільно-небезпечних наслідків дозволяє не тільки зібрати подібні злочини в одну главу особливої частини Кримінального кодексу, але і послідовно розташувати ці глави.

Об'єктом злочину в сфері службової діяльності є діяльність органів влади, що відповідає інтересам окремих громадян, суспільства й держави, а також встановлений порядок керування підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності й господарювання.

Злочини в сфері службової діяльності характеризуються заподіянням істотної шкоди державним чи суспільним інтересам, охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних або юридичних осіб.

Вказані злочини також можуть спричиняти тяжкі наслідки, й закон визнає це обтяжуючими відповідальність обставинами.

Службовий злочин слід відмежовувати від дисциплінарного чи адміністративного проступку за злочинними наслідками.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу, службовими особами також є іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в п. 1 цієї примітки.

Згідно з Законом України «Про правовий статус іноземців» [27.Ст.1], іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, а також особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Отже, злочин у сфері службової діяльності - це суспільно небезпечне діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою, тобто особою, яка всупереч інтересам служби грубо порушує нормальну діяльність органів влади, а також органів управління підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання, і заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Таким чином, відповідно до норм Кримінального кодексу безпосередньо до злочинів у сфері службової діяльності законодавець відносить:

зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу);

перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 Кримінального кодексу);

службове підроблення (ст. 366 Кримінального кодексу);

службову службова недбалість (ст. 367 Кримінального кодексу);

одержання хабара (ст. 368 Кримінального кодексу);

давання хабара (ст. 369 Кримінального кодексу);

провокацію хабара (ст. 370 Кримінального кодексу).

1.2 Види службових злочинів та їх характеристика

ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ.

Кримінальний кодекс визначив цей злочин як умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Зловживання владою або службовим становищем, як свідчить практика, найчастіше відбувається в сукупності з іншими злочинами (розкрадання, одержання хабара й ін.), що додатково ілюструє підвищену суспільну небезпеку цього злочину в сфері службової діяльності.

Обов'язковою ознакою зловживання владою або службовим становищем є заподіяння при цьому істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи суспільним інтересам чи інтересам юридичних осіб.

Зловживання владою або службовим становищем зазвичай відбувається Всупереч інтересам служби, що вбачається із самої диспозиції ст. 364 Кримінального кодексу України.

Зловживання владою або службовим становищем може бути вчинене як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності [46.С.97].

Практика, на жаль, наводить численні приклади вчинених шляхом бездіяльності зловживань владою або службовим становищем. Це має місце, наприклад, у випадках, коли та чи інша службова особа правоохоронних органів проінформована про злочинну діяльність інших осіб та вповноважена в силу своїх службових функцій припинити таку діяльність, але навмисне не вчиняє таких дій.

Найчастіше подібні злочини вчинюються за винагороду. Відповідальність у таких випадках для службової особи настає за зловживання владою або службовим становищем і за одержання хабара.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб [2.Ст.364].

Істотною, відповідно до п. З примітки до ст. 364 Кримінального кодексу, є така шкода (якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків), яка в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Що до оцінки істотності шкоди при настанні суспільно небезпечних наслідків не у формі заподіяння прямого матеріального збитку, то в кожному конкретному випадку це питання слід вирішувати, виходячи з обставин конкретної справи.

До істотної шкоди відносять приховування шляхом зловживання владою або службовим становищем збитку, заподіяного іншим злочином, або самого злочину; незаконне одержання чи надання як майнових, так і не майнових вигод (одержання чи видача путівок, надання земельної ділянки, зарахування на навчання, одержання чи надання житла тощо).

Як вірно визначив Свєтлов О.Я. через різноманітність форм прояву не можна повністю перелічити всі наслідки при зловживаннях, які б заподіювали збиток [45.С.148].

Частина 1 ст. 364 за передбачені в ній дії встановлює покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Частина 1 ст. 364 передбачає можливість призначення покарання у вигляді виправних робот на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Частина 2 ст. 364, передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем у випадку спричинення тяжких наслідків. Тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, є наслідки, які в двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Під тяжкими наслідками немайнового характеру слід розуміти загибель людей, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, заподіяння серйозної шкоди навколишньому середовищу, рослинному й тваринному світу та ін. Частина 2 ст. 364 передбачає можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Частина 3 ст. 364 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем у випадку здійснення такого роду діянь працівником правоохоронного органу (міліції або служби безпеки України).

Суб'єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем характеризується прямим умислом стосовно діяння та умислом (прямим або непрямим) або необережністю відносно наслідків.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем є наявність у винного корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості, або прагнення до забезпечення інтересів третіх осіб.

У тому випадку, коли службова особа діє в інтересах третіх осіб за винагороду, за хабар, вона притягається до відповідальності за сукупністю вчиненого - за зловживання владою або службовим становищем і за одержання хабара, а для особи, в інтересах якої діяла службова особа, - за давання хабара.

ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ АБО СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ.

Стаття 365 Кримінального кодексу визначає перевищення влади або службових повноважень як умисне вчинення службовою особою дій, що явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб [2.Ст.365].

Відповідальність за перевищення влади або службових повноважень за ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу настає у випадку, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

На відміну від зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень відбувається тільки шляхом активних дій.

При вирішенні питання про розкриття поняття дії, що явно виходить за межі наданих службовій особі прав і повноважень, слід виходити зі змісту суб'єктивної сторони вчиненого: винний, який обізнаний про межі своєї службової компетенції та службових повноважень (функціональних обов'язків), явно й очевидно перевищує їх.

У кожному конкретному випадку необхідно встановити, які нормативні акти (закони, статути, положення) порушила службова особа, в яких межах винний вийшов за рамки своїх прав і повноважень.

Перевищення влади або службових повноважень може виражатись у таких формах [32.П.5]:

дії, що є компетенцією вищестоящої службової особи цього самого відомства, установи, підприємства, чи організації, чи службові особи інших відомств;

будь-які дії чи ухвалення рішення одноосібно у випадку, коли вони мають бути здійснені чи вирішені тільки колегіально;

дії, що дозволяються тільки за наявності певних обставин та умов (надзвичайний стан), без їх наявності;

дії, що взагалі не має право здійснювати або дозволяти будь-яка службова особа.

Свєтлов О.Я. стверджує, що наша теорія і практика дотримуються думки, що протиправні дії можуть бути спрямовані тільки проти таких осіб, стосовно яких винний був наділений визначеними службовими чи владними повноваженнями [45.Ст.287].

Частина 2 ст. 365 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї чи болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Частина 2 ст. 365 Кримінального кодексу передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Фізичним насильством є незаконне позбавлення або обмеження волі, нанесення побоїв, катування, заподіяння тілесних ушкоджень. У випадку, якщо в результаті насильства потерпілому заподіюються середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження чи смерть, відповідальність для винного настає за сукупністю - за посадовий злочин та за злочин проти особистості.

Психічним насильством є погроза здійснити насильницькі дії як стосовно самого потерпілого, так і стосовно його рідних і близьких; це погроза розголосити ганебні відомості про потерпілого чи його близьких.

Застосування зброї є застосуванням у процесі перевищення влади або службових повноважень як вогнепальної, так і холодної зброї. При цьому під застосуванням не обов'язково розуміти безпосереднє використання зазначеної зброї за її прямим призначенням (постріл, нанесення удару кинджалом тощо), а й сама її демонстрація з метою примусити іншу особу до здійснення будь-яких дій чи навпаки - примусити до відмови від них.

Болісні дії - це такі насильницькі дії, що заподіяли потерпілому фізичний біль, моральні страждання, а образливими діями є дії, що принижують людську гідність, честь потерпілого, підривають його авторитет, вчинені в непристойній формі (особистий огляд жінки співробітником митного органу - чоловіком).

Слід мати на увазі, що на практиці одночасно можуть мати місце не одна, а дві, а можливо й усі обставини перевищення влади або службових повноважень, згадані в ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України, що саме по собі на кваліфікацію вчиненого не впливає, але цей факт обов'язково беруть до увага судові органи при визначенні міри покарання винному.

Частина 3 ст. 365 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за дії, визначені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

При перевищенні влади або службових повноважень намір може бути тільки прямим. Мотиви злочинного діяння, як і його мета, значення для кваліфікації не мають.

Стосовно наслідків учиненого може мати місце прямий і непрямий умисел, а також необережність [32.П.4].

СЛУЖБОВЕ ПІДРОБЛЕННЯ

Стаття 366 Кримінального кодексу визначає службове підроблення як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видачу за відомо неправдивих документів.

Це - спеціальний вид зловживання владою і службовим становищем (за об'єктивною стороною) і спеціальний вид підроблення документів (за суб'єктом злочину).

Предметом і одночасно знаряддям аналізованого злочину є офіційні документи, тобто матеріальні об'єкти, що містять інформацію в зафіксованому вигляді й спеціально призначені для її передачі в часі та просторі. Це - діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на будь-що, служить доказом будь-чого, акт, протокол, все те, що підтверджує будь-що.

Об'єктивну сторону службового підроблення досить детально визначає ст. 366 Кримінального кодексу України. Це внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання та видача завідомо неправдивих документів.

Внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей передбачає внесення до відповідного бланку, протоколу, довідки тощо відомостей, що не відповідають дійсності.

Підроблення документів - це повна або часткова зміна змісту вже оформленого документа підчищення, додрукування та ін.), внесення до нього відомостей, що цілком або частково не відповідають дійсності.

Видачею завідомо неправдивого документа є представлення службовою особою зацікавленій особі підробленого (фальшивого) документа, зміст якого не . відповідає дійсності (неправдива довідка про інвалідність, підроблена ліцензія тощо).

Отже, підроблення - це зміна змісту справжнього документа або складання повністю підробленого (фальшивого) документа, що зовні має ознаки документа дійсного.

Перший вид підроблення, пов'язаний з підчищеннями, іншими вилученнями тексту, дат, підписів, печаток, штампів та їхніми змінами, прийнято називати технічною, матеріальною підробкою.

Другий вид підроблення іменують підробкою інтелектуальною.

При службовому підробленні обов'язковою ознакою цього злочину є його здійснення службовою особою з використанням службового становища, використанням наданих йому службових повноважень.

Диспозиція ст. 366 Кримінального кодексу України передбачає завідомість учинених при цьому дій, з чого можна зробити висновок, що службова підробка відбувається тільки з прямим умислом.

Мотиви злочину, як і його мета, на кваліфікацію вчиненого не впливають, але мають встановлюватись у процесі розслідування справи і враховуватись при визначенні міри покарання винному. Як правило, мотиви цього злочину корисливі, а його метою є отримання вигоди в тій чи іншій формі.

Особа, яка одержала підроблений документ і свідомо, навмисно його використовує, має нести відповідальність за ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України за використання завідомо підробленого документа.

Службове підроблення, відповідальність за яке передбачає ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю також на строк до трьох років.

Частина 2 ст. 366 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У випадку, коли службове підроблення вчинюється за винагороду в будь-якій формі, в тому чи іншому вигляді, відповідальність для особи, яка здійснює такі діяння, настає за сукупністю - за підробку та за одержання хабара.

Особа, яка одержала такий документ за винагороду й використовує його, підлягає відповідальності за давання хабара та за використання підробленого документа (або за готування до здійснення такого роду дій).

У тому випадку, коли та чи інша особа одержує підроблений документ з метою його використання при здійсненні інших злочинів (підроблена перепустка на завод отримана з метою збору відомостей, що складають державну таємницю, і наступної їхньої передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам; державна зрада у формі шпигунства (ст. 111 КК); підроблені документи, що дають право на переміщення вантажів через митний кордон з метою здійснення контрабанди (ст. 201 КК) тощо, відповідальність для службової особи, якщо це охоплювалося її наміром, настає за сукупністю - за службове підроблення і за пособництво у вчиненні відповідного злочину.

Якщо ж службова особа не була інформована про злочинні наміри одержувача підробленого документа, відповідальність її в цій частині виключається.

СЛУЖБОВА НЕДБАЛІСТЬ

Частина 1 ст. 367 Кримінального кодексу України визначає службову недбалість як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Характеризуючи об'єктивну сторону цього злочину, слід зазначити, що найчастіше (найбільш характерним це є для службової недбалості) вона проявляється в бездіяльності (при невиконанні покладених на службову особу службових обов'язків), але може проявлятися і в діях (при неналежному виконанні цих обов'язків).

У випадку службової недбалості необхідно встановити той факт, що службова особа не здійснила (чи здійснила неналежним чином) ті чи інші дії, які вона зобов'язана була здійснити в силу свого службового становища.

При розслідуванні справ про службову недбалість обов'язково має бути встановлено, що службова особа не тільки була зобов'язана, а й мала реальну можливість виконати дії, передбачені відповідними нормативними актами.

Обов'язковою ознакою службової недбалості, відповідальність за яку передбачає ч.1 ст. 367 Кримінального кодексу, є заподіяння істотної шкоди (шкоди, яка при заподіянні матеріальних збитків у сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Санкція передбачає покарання штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У разі, якщо істотна шкода полягає не в заподіянні матеріального збитку, а в іншому вигляді, її «істотність» у кожному конкретному випадку оцінюються, виходячи з обставин певної справи. Це може бути порушення нормальної діяльності підприємств, установ, організацій; забруднення навколишнього середовища; перебої в постачанні великого населеного пункту водою, газом, електроенергією, продуктами; заподіяння шкоди здоров'ю людей чи їх законним правам та інтересам.

Частина 2 ст. 367 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за службову недбалість, що заподіяла тяжкі наслідки. Санкція передбачає позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого. Матеріальний збиток має при цьому в двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Під тяжкими наслідками нематеріального характеру в таких випадках слід розуміти, наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього середовища, заподіяння збитків здоров'ю багатьох людей, їхню смерть, поширення епідемій, епізоотій та епіфітотій тощо.

Службова недбалість вчинюється тільки з необережності.

ОДЕРЖАННЯ ХАБАРА

Хабар традиційно у вітчизняній юридичній літературі прийнято називати найнебезпечнішим посадовим злочином.

Відповідно до ст. 368 Кримінального кодексу України, об'єктивна сторона цього злочину полягає в одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Від хабарництва страждає нормальна діяльність апарата влади й управління. Підвищену суспільну небезпеку одержання хабара представляє у тих випадках, коли інтереси особи, яка дала хабар, службова особа задовольняє шляхом зловживання владою або службовим становищем чи шляхом перевищення влади або службових повноважень. Відповідальність у таких випадках настає за сукупністю вчиненого.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хабарництво» [36.П.1] зазначає, що «хабарництво, особливо кваліфіковані його форми, підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їхню діяльність, негативно впливає на моральний стан суспільства, загрожує процесам реформування економіки і відродження української державності».

Як предмет хабара слід розглядати будь-яку вигоду матеріального характеру (гроші, цінності, іноземну валюту, продукти харчування, напої тощо), а також різного роду майнові вигоди (одержання за низькими й, такими, що не відповідають реальним, цінами будь-яких речей та цінностей) тощо.

Постанова Пленуму Верховного Суду наголошує на тому, що суди мають пам'ятати, що давання і одержання хабара можуть здійснюватись і в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультацій, експертизи, лекцій та ін.) [36.П.8].

Давання і одержання в якості хабара майна, збут і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідними статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за збут чи придбання цих предметів.

Одержання хабара є закінченим злочином з моменту одержання хоча б частини хабара. Хабар може бути вручений як особисто хабародавцем, який у такому випадку має нести відповідальність за дачу хабара (ст. 369 Кримінального кодексу), так і через посередника, який несе в такому випадку відповідальність за пособництво в хабарництві (ч. 5 ст. 27 Кримінального кодексу).

Теоретично можна виділити хабар-підкуп, який службова особа одержує до здійснення чи нездійснення обумовлених дій або після їхнього здійснення чи нездійснення в інтересах хабародавця, але за їхньою попередньою домовленістю, і хабар-винагороду, що вручається посадовій особі після здійснення чи нездійснення певної дії в інтересах хабародавця.

Частина 2 ст. 368 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за одержання хабара у великому розмірі - службовою особою, яка займає відповідальне становище; - за попередньою змовою групою осіб; - повторно; - одержання хабара, поєднане з його вимаганням. Карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Службовими особами, які займають відповідальне становище, відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 Кримінального кодексу України є особи, посади яких згідно із Законом України «Про державну службу» [25.Ст.25] віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори й слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів та одиниць.

Хабаром великого розміру відповідно п. 1 примітки до ст. 368 Кримінального кодексу є хабар, що в двісті й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При визначенні вартості предмета хабара слід виходити з мінімальних цін, за якими в даній місцевості на момент здійснення злочину вільно можна було придбати речі або одержати послуги такого самого роду і якості [36.П.13].

Під одержанням хабара за попередньою змовою групою осіб слід розуміти вчинення злочину декількома особами (двома або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК). Одночасно при цьому може мати місце одержання хабара у великому розмірі, який у такій ситуації слід обчислювати не виходячи з частки кожного з учасників злочинної групи, а орієнтуючись на загальну вартість отриманих ними як хабар цінностей.

Для кваліфікації одержання хабара за попередньою змовою групою осіб не мають значення:

розподіл ролей між виконавцями;

факт того, чи всі вони мали виконувати чи не виконувати обумовлені з хабародавцем дії;

усвідомлення хабародавцем того, що в одержанні хабара беруть участь кілька посадових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один з учасників злочинної групи.

Одержанням хабара повторно відповідно до п. 3 примітки до ст. 368 Кримінального кодексу є злочин, вчинений особою, яка раніше одержала хабара або дала його [2.Ст.368,369].

Вимаганням хабара, відповідно до п. 4 примітки до ст. 368 Кримінального кодексу визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади чи службового становища дій, що можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам -- порушенню прав і законних інтересів особи.

Частина 3 ст. 368 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. Карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією.

Хабаром особливо великого розміру відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 Кримінального кодексу є хабар, що в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується прямим умислом - особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити. Мотиви цього діяння корисливі, а метою є одержання матеріальних благ для себе або третіх осіб.

Хабар є закінченим злочином з моменту отриманню хоча б частини з обумовлених цінностей.

ДАВАННЯ ХАБАРА

Частина 1 ст. 369 Кримінального кодексу, передбачивши відповідальність за здійснення цього діяння, не розкриває його поняття і зміст. Карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років.

У теорії кримінального права давання хабара визначається як передача службовій особі особисто або через посередників хабара (матеріальних цінностей, майнових благ та інших вигод) за виконання чи невиконання в інтересах хабародавця або третіх осіб дій, які службова особа (одержувач хабара) могла чи мала вчинити з використанням свого службового становища.

Суб'єктом давання хабара може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку. Давання хабара є закінченим злочином з моменту передачі службовій особі хоча б частини хабара. У випадку, коли службова особа не прийняла запропонований хабар, з боку хабародавця має місце замах на його давання. Також мають оцінюватись і випадки, коли в силу тих чи інших обставин, що не залежать від волі винного, хабар не вдалося передати.

У випадку, якщо службова особа була готова прийняти хабара, але з причин, що від неї не залежать, цього їй зробити не вдалося, має місце замах на злочин - на одержання хабара, а з боку хабародавця - на його давання.

Давання хабара відбувається винятково з прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що вона вручає будь-які матеріальні цінності службовій особі й бажає вчинити ці дії. По суті хабародавець за власною ініціативою (чи з ініціативи, а можливо, й за вимогою самої службової особи чи посібника в хабарництві) здійснює підкуп цієї службової особи, маючи на меті саме такий підкуп. Найчастіше метою злочину хабародавця є одержання будь-яких вигод для себе чи для близьких йому осіб.

Частина 2 ст. 369 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за давання хабара повторно. Давання хабара є повторним, якщо його вчинює особа, яка раніше вчинила одержання або давання хабара [2.Ст.368,369]. Карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Зазначимо, що немає кращого захисту для одержувача-вимагача хабара, аніж наявність у Кримінального кодексу статті, що передбачає відповідальність задавання хабара. І одержувач-вимагач хабара і прохач-хабародавець, який не знає своїх прав, знаходяться в однаковому положенні і скуті одним ланцюгом кримінального покарання.

Але ж часто хабародавець, вручаючи хабар чиновнику, від якого залежить його доля, вважає, що «так і треба» або діє в стані крайньої необхідності (при одержанні, наприклад, за хабар путівки для відправлення на лікування за кордон безнадійно хворої дитини).