Правнича етика і професійна культура

Характерно, що коли злочинець спеціалізується, наприклад, на кишенькових крадіжках, він рідко може вчинити інший злочин - вбивство чи розбійний напад. Крім цього, спеціалізуючись в одному виді злочинної діяльності, злочинець отримує певне визнання у своєму середовищі, завойовує своєрідний «авторитет». Це спостерігається як на волі, так і у місцях позбавлення волі. У першому випадку кожен злочинець спілкується зі своїми однодумцями, підкоряється своїм «законам», удосконалює майстерність свого «ремесла» тощо. Так, під керівництвом злочинців-професіоналів проводиться спеціальне навчання початківців. У випадку «грамотних» дій вони отримують визнання і мають право діяти у злочинній групі.

Важливу роль у злочинній діяльності відіграє стаж такої «роботи». Він обчислюється, як правило, з того часу, коли отримане певне схвалення злочинного середовища. Впливають на «авторитет» також кількість судимостей, вид вчинення злочину, спільна «робота» або перебування у місцях позбавлення волі зі «знаменитостями» злочинного світу та деякі інші чинники. Однак визначальними є особисті якості особи, зокрема так звана чесність, непродажність. Мається на увазі ненадання інформації правоохоронним органам і неприсвоєння незапланованої частини товарно-грошових цінностей. Для цього більшість злочинців складають своєрідну «присягу».

Громадяни повинні знати, що кожен злочинець володіє достатнім рівнем спеціальної культури (злочинної субкуль-тури), до якої належать форми спілкування, каси взаємодопомоги, злочинна атрибутика. Усе це приховує велику небезпеку, оскільки є обов'язковим для багатьох категорій злочинців, які своєю чергою вживають заходів, щоб ці елементи засвоїла молодь. Зауважимо, що злочинні традиції не залишаються усталеними. Враховуючи конкретні соціальні умови, вони посилюються, стають більш активними і міцними.

Юристові варто висвітлювати внутрішній світ злочинців, який яскраво характеризує специфічна мова. Спілкування відбувається в основному на жаргоні, який свідчить про належність до певної категорії правопорушників. Чим більша професійна «досконалість» злочинця, тим більше насичена жаргонізмами його мова, спеціальними термінами. Жаргон буває різним, залежно від «спеціалізації» злочинця. Деякі слова та вирази «удосконалюються», але здебільшого лексика та функції жаргону залишаються незмінними. Однак окремі слова із кримінального жаргону вживають громадяни з низькою моральною культурою.

Для конспірації усі злочинці мають прізвиська, які відображають як авторитет злочинця, так і його соціальне походження. Прикро, що така манера спілкування властива деякій частині молоді, які, наслідуючи злочинців, прагнуть утвердитися у такий спосіб серед однолітків.

Громадяни повинні вміти розпізнавати злочинця за таким елементом субкультури, як татуювання. Спочатку злочинці, у яких воно було, претендували на лідерство. Згодом татуювання стало для злочинця своєрідною таємничою мовою, необхідною для спілкування з подібними собі на волі і в місцях позбавлення волі. Це пояснюється тим, що, знаючи символіку зображених малюнків, написів, їх розташування на тілі, злочинці визначають нахил раніше засуджених до певних видів кримінальних дій. Крім цього, татуювання служить для передавання думки індивіда, його соціально-кримінальних настанов і ціннісних орієнтацій. Часто тлумачення прихованої у татуюванні символіки - це ключ до розуміння психології людини, пізнання кола її інтересів, без врахування чого важко прийняти якесь рішення. Тату-^-ювання - це візитна картка злочинця, тому її потрібно уміти читати. Правда, нині засуджені ставляться до татуювання стримано.

Юристи зобов 'язані висвітлювати особливості «життя» засуджених. Перебування у місцях позбавлення волі -це по суті «друге» життя, яке дуже відрізняється від життя на волі своїми кримінальними традиціями, правилами, навіть своєрідними законами. Як правило, «друге» життя для особи, яка вперше вчинила злочин, розпочинається ще на стадії слідства - у слідчому ізоляторі. Будучи обізнаними із системою передавання інформації, досвідчені злочинці досить швидко дізнаються про особу новачка, його життя і вчинені ним злочини. Фактично вид і способи вчинення злочину стають своєрідною перепусткою для спілкування з «професіоналами». Ці відомості передаються у різні виправно-трудові установи, де вже чекають поповнення.

Які ж звички панують у цьому «другому» світі? Передусім це непокора адміністрації установи, невиконання різноманітних робіт, непідтримання контактів з тими, які слухняно виконують розпорядок дня, і навпаки, неухильне виконання вказівок «авторитетів». Засуджені вельми зацікавлені у збільшенні кількості непокірних, оскільки тим самим забезпечується живучість кримінальних традицій. Вони стають основними формами «навчання», шліфування злочинних дій, детальної «професіоналізації». Деякі засуджені, віддані кримінальним традиціям, не бажають покидати місць позбавлення волі. Вони вчинюють нові злочини, щоб надалі проводити «навчання» із засудженими. Засуджені, як правило, підтримують засвоєні традиції і після відбування терміну позбавлення волі. Перед ними стоять завдання навести контакти з авторитетами, передати інформацію про тих, хто залишився у зоні, викласти завдання, які необхідно виконати, і самому взяти участь у їх виконанні.

Основна причина такого становища криється у тому, що в сучасному українському суспільстві ще не сформована ефективна система профілактичних заходів, які могли б , принаймні зупинити поширення «другого» життя у злочинному світі. Ще не всі відомості про злочинне середовище доводяться до відома громадян. У цьому зв'язку набуває актуальності просвітницька діяльність юриста, який у межах службових повноважень ознайомлений з різними причинами вчинення злочинів. Крім цього, йому відомі вікти-мологічні аспекти самозахисту, про які повинні знати і громадяни.

Як відомо, термін «віктимологія» означає «вчення про жертву», тобто про потерпілого. Суть полягає в тому, що часто потерпілий не усвідомлює своєї вини у вчиненому проти нього злочині. Не володіючи відповідною інформацією, він потрапляє до розряду удаваного потерпілого. Особливо часто це трапляється тоді, коли поведінка потерпілого неправомірна. Вона може бути й правомірною, але злочинцеві вона здалася небажаною, грубою, тому і викликає відповідну зворотну реакцію. Неконтрольовані дії потерпілого часто провокують вчинення злочину за певних умов.

Потерпілий може впливати на розвиток подій одноразовою дією або протягом тривалого часу. Це залежить від , особистих контактів, частоти зустрічей, способів та умов життя. Також пробачення потерпілими злочинцеві неодноразових дрібних протиправних дій призводить до того, що останній відчуває свою силу і владу, починає нахабніти і диктувати свої умови.

Працівники правоохоронних органів повинні доводити, що найбільшим злом для потерпілого є його легковажність щодо власної безпеки, честі та гідності. Це стосується поведінки у побуті, особистому житті, зв'язків та стосунків з іншими людьми. У таких випадках контакти ще не набувають кримінального характеру. Але варто враховувати, що злочинне посягання відбувається саме на завершальному етапі розвитку відносин між людьми. І легковажність майбутнього потерпілого не дає змоги оцінити той проміжок часу, протягом якого відбувається формування злочинного посягання. Інколи потерпілий, не розуміючи змісту такого зв'язку, своїми діями допомагає іншій особі здійснити злочинні наміри. Але трапляється і так, що майбутній потерпілий дізнається про злочинне посягання на себе або відчуває злочинну сутність минулих зв'язків. Вийти з такого становища буває досить важко, що призводить до так званого віктимологічного ризику.

Важливими при цьому є характер, особисті моральні якості потерпілого. Найчастіше потерпілими стають скандальні, нестримані, вразливі, грубі, егоїстичні, скупі, нахабні, аморальні особи. Вони своєю поведінкою нагнітають обстановку, особливо це спостерігається при хуліганських діях, убивствах з хуліганських мотивів тощо.

Звичайно, при виборі жертви злочинці часто вдаються до шантажу, погроз, використовують різноманітні нікому не відомі компрометуючі матеріали тощо. Часто злочинець шукає жертву серед таких осіб, які з певних причин бояться заявити про вчинений злочин правоохоронним органам. Звідси випливає значна латентність таких посягань.

Отже, особа потерпілого привертає до себе увагу у питаннях самозахисту. Кожен громадянин, дізнавшись більш-менш повно про особу потерпілого, здатний побачити і свої недоліки, які можуть бути вигідні злочинцеві. Тому у просвітницькій діяльності юриста віктимологічний аспект самозахисту має велике значення.

Існує нагальна потреба в ознайомленні громадян з основами самозахисту: необхідною обороною, крайньою необхідністю і затриманням злочинця. Ці правові категорії мають першочергове значення, а їх застосування надає певним обставинам правомірного характеру.

Громадяни, недостатньо поінформовані й у виборі шляхів, форм та методів самозахисту, інколи вдаються до такої форми самозахисту, як застосування мисливської зброї та газових пістолетів, що регламентується чинним законодавством. Однак відомі випадки незаконного володіння холодною зброєю. Важливо ознайомити громадян з тим, що не всі предмети (наприклад, ножі) належать до категорії холодної зброї. Для неї характерні певні ознаки, зокрема такі: нагост-реність, міцність та зручність застосування. Про належність окремих предметів (ножа, кастета, надолонника та ін.) до холодної зброї висновки дає спеціальна експертиза.

Цінними для населення є деякі практичні поради стосовно збереження власного життя, здоров'я, майна, захисту своєї честі та гідності, передусім це стосується крадіжок особистого майна, пограбування, зґвалтування, шахрайства, шантажу, хуліганства та інших видів злочинів.

Що стосується власного майна, то найбільш поширеними є квартирні та кишенькові крадіжки, угони автомобілів. Населення від юристів має довідатися про можливі способи охорони квартири чи автомобіля, організацію постійного нагляду за квартирою. Не всі громадяни вбачають небезпеку квартирних крадіжок у накопиченні кореспонденції в поштовій скриньці, відсутності ключів від квартири у кожного члена сім'ї, сумнівному змісті оголошень, які розміщені у під'їздах, запрошенні до квартири незнайомих людей тощо.

Інколи господарі квартири, спокусившись, ідуть на контакт з людьми, які пропонують дешево продати речі чи вирішити проблемні питання, що може бути приводом для проникнення у квартиру. Багато неприємностей таїть запрошення п'яним господарем незнайомих або малознайомих людей додому «на каву». Особливо почастішали квартирні крадіжки, коли такі люди запрошуються для інтимних стосунків.

Варто рекомендувати громадянам не афішувати свого майнового стану. Так, останнім часом у пресі публікується чимало оголошень про купівлю-продаж різноманітних дорогих речей. При цьому вказуються адреси, номери телефонів, зручний для звертання час, а інколи й вартість, що на руку квартирним злодіям.

Громадяни недостатньо обізнані з можливою поведінкою під час зустрічі зі злодієм у своїй квартирі. З цього приводу є певні рекомендації.

Часто мешканці мало уваги приділяють підвалам, гаражам, дачам. Зберігають там коштовні речі, залишаючи їх на тривалий час без догляду. А такі місця стають притулком для бомжів чи наркоманів, використовуються для переховування крадених речей тощо.

Цінними для населення є рекомендації щодо запобігання крадіжок особистих речей на робочому місці, у гардеробах, місцях відпочинку, гуртожитках, готелях, у гостях тощо. Практика засвідчує, що крадіжки у кожному із цих місць мають особливості, про які повинен знати кожен.

Велика кількість злочинів пов'язана з викраденням автомобілів, мотоциклів та велосипедів. Тому потрібно рекомендувати власникам вдатися до кількох захисних варіантів.

Важливо переконати громадян у доцільності повідомлення міліції про дії незнайомих осіб біля автотранспорту, затримання їх. Особлива обережність потрібна й при купівлі автотранспорту, оскільки він може виявитися краденим і при розкритті злочину підлягати конфіскації.

Серйозне занепокоєння спричинюють крадіжки грошей і цінних речей так званими кишеньковими злодіями. Ззовні вони виглядають спокійними, благородними, ввічливими, проте здатні спритно обікрасти людину, яка навіть цього не відчує. Громадяни повинні бути обізнані з процесом здійснення кишенькових крадіжок, їх місцем, часом та способами.

Одним із тяжких видів злочинів є пограбування, небезпека якого полягає у тому, що воно може перерости в розбій чи вбивство. Це означає, що громадяни не повинні створювати обставин, через які вчиняються пограбування чи розбійницькі напади, що виникають у будь-який час та у будь-якому місці.

Із юридичної практики працівникам правоохоронних органів відомо, що особисті фінансові справи громадян не повинні обговорюватися зі сторонніми людьми, оскільки інформація про це швидко поширюється. Особливо впливає на оточуючих інформація про поліпшення матеріального стану, так би мовити, задарма: отримання спадщини, гонорару, процентів тощо. Ці відомості швидко доводяться до відома осіб, які виношують злочинні наміри з метою пограбування.

Громадяни не завжди обережні у повідомленні про свою поїздку за кордон, яка може бути розцінена як один зі способів поліпшення матеріального становища. А отже, через втрату пильності вони стають потерпілими.

Щоб допомогти громадянам захиститися від грабежів та розбійних нападів, важливо поінформувати їх про місця найбільшої ймовірності вчинення таких злочинів. Найчас^ тіше грабежі вчинюються під час поїздки за кордон на власному автомобілі. Туди і назад громадяни їдуть із товаром та валютою. У дорозі трапляються різноманітні випадки (зупинки транспорту, випадкові подорожні), що створює можливості для пограбування. Це ж стосується знайомства з людьми під час черги на кордоні, де постійно перебувають бажаючі легкої наживи.

У правоохоронних органах достатньо інформації про розбійні напади, грабежі з боку пасажирів, яких власник автомобіля вирішив підвезти. Це, як правило, молоді люди, що вимагають поїздки за місто з прихованою метою заволодіти автомобілем. Тут безпечності мало, навіть якщо автомобіль зупиняє молода дівчина.

Буває й навпаки, коли водії таксі, особливо приватного, самі грабують своїх пасажирів. Зокрема, це стосується таких місць, як вокзали, аеропорти, великі автовокзали та ін.

Особливо небезпечні прогулянки наодинці у пізній вечірній час, неосвітленими місцями, парками, вхід до підземних переходів, метро, ліфтів. Часто там гуртуються п'яниці, наркомани та інші особи, що у будь-який час готові на злочин.

Пограбування й розбійні напади рідко виникають стихійно. Це здебільшого наперед запланований і добре продуманий злочин, до якого кваліфіковані грабіжники ретельно готуються. Цьому сприяють також зарубіжні фільми-бойовики, детективна література тощо.

Серйозні роз'яснення потрібні жінкам стосовно того, як не стати жертвами зґвалтування. Юристи мають надавати жінкам максимум інформації про різні випадки, які трапляються у кримінальній практиці. Насамперед жінка не повинна провокувати збудження у чоловіка. Це стосується, зокрема, її одягу (відверта оголеність), погляду, манери поведінки тощо. Порушують чоловічу рівновагу висловлений жінкою жарт на інтимну тему, що часто сприймається як натяк на готовність до інтимних стосунків. Інколи жінка свідомо хоче сподобатися чоловікові, спокусити його, але при цьому залишитися недосяжною. Проте така ситуація стає основною причиною зґвалтування.

Підступну роль у зґвалтуванні відіграє алкогольне сп'яніння. У такому стані вільно висловлюються різні думки, рухи стають енергійними, дії відчайдушними, а контроль зникає. Також вразливим і небезпечним є такий емоційний стан жінки, як розпач чи горе, коли вона може втратити контроль над собою.

Нині широко практикуються послуги служби знайомств. Жінки повідомляють про свою зовнішність, риси характеру, вік, наявність окремої квартири тощо. Така необачність призводить до сумнозвісних наслідків.

Поява одинокої жінки у безлюдних, часто неосвітлених місцях, на горищах, у підвалах, лісопарках, на пустирищах тощо також може стати причиною зґвалтування. Тут жінку можуть переслідувати чоловіки, тому потрібно знати ряд прийомів самозахисту.

Часто зґвалтування трапляється тоді, коли жінка зупиняє попутний автомобіль, або коли сама за кермом запрошує пасажирів чи просить зробити дрібний ремонт автомобіля у дорозі.

Юристам особливо важливо здійснювати виховну роботу серед неповнолітніх дівчат та їхніх батьків. Діти мусять про кожен свій крок чи підозру повідомляти батькам, а батьки ніколи не повинні залишати без нагляду дівчаток. Батьки повинні знати, що не треба карати дитину, якщо вона у зв'язку зі злочином щось зробила не так. Факти, які дитина довіряє батькам, мають використовуватися для того, щоб їй допомогти. Потрібно так виховувати дівчинку, щоб вона зрозуміла, що перебування тривалий час із хлопцем наодинці, особливо у під'їзді, порожній квартирі, а тим паче спільна ночівля - це велика небезпека. Негативно впливають на самотніх молодих людей порнографічні малюнки, сексуальні відеозаписи, музика тощо. Це рано чи пізно може призвести до неприємностей.

Відомо чимало випадків зґвалтування дітей членами сім'ї, рідними, знайомими, квартирантами. У такій ситуації мати дівчинки повинна постійно контактувати з дочкою, бути з нею відвертою.

У питаннях злочинів, пов'язаних зі зґвалтуванням, просвітницька діяльність юриста має бути особливо витонченою, делікатною. Потрібно, щоб юриста сприймали як щирого порадника, службову особу, котра бажає застерегти від несподіванок, запобігти тяжкому злочину. Поширення інформації про зґвалтування повинно здійснюватися зі збереженням таємниці.

Працівники правоохоронних органів у сучасних умовах мають отримувати повний тезаурус про шахрайство, азартні ігри, шантаж, здирство тощо. Адже у процесі переходу до ринкової економіки в нашій державі з'явилося багато осіб, які шукають легкого заробітку нечесним шляхом. Інколи це спонукає громадян до помилок й участі у вчиненні злочину.

Сьогодні найбільш поширений вид шахрайства - обмін валюти. Зокрема, фальшиві купюри виготовляють злочинці на множильній апаратурі (ксероксі), а також шляхом наклеювання відповідної цифри на текстовий напис. Тому не треба міняти валюту у приватних осіб.

Інколи шахрайством можуть займатись службові особи, які працюють у пунктах обміну валюти. Прийнявши справжню купюру, вони повідомляють, що вона фальшива. Для цього демонструють фальшивість спеціально приготовленої купюри на відповідному приладі. Якщо громадянин не має записаного номера купюри, він нічим не доведе свою непричетність до розповсюдження фальшивої валюти. Поширеним видом шахрайства з валютою є також продаж її у заломленому (складеному) вигляді з використанням так званої «ляльки». Інформація про це повинна постійно поширюватися серед населення.

Здійснюється шахрайство під час продажу фальшивих залізничних квитків, лотерейних білетів, фальшивих картин, ікон, предметів антикваріату, поношених промислових товарів тощо. Як правило, це відбувається у багатолюдних місцях з нагнітанням ситуації поспішності. Нерідко шахраї приходять у квартиру, щоб продати золоті та інші дорогоцінні вироби, які, як правило, є підробками.

Громадян потрібно інформувати щодо питань приватизації житла через оголошення у пресі, складання договорів працевлаштування з певною умовою, перерахування грошей за фальшивим рахунком у банку для купівлі, наприклад, автомобіля, отримання фальшивих ордерів на квартиру, купівлі-продажу автомобіля на ринку та ін.

Великої шкоди завдають різноманітні ворожки, знахарі, гіпнотизери, екстрасенси. Як правило, розкрити такі злочини важко, про що повинні знати громадяни.

Окремі шахраї «спеціалізуються» на одруженні. Це можуть бути як чоловіки, так і жінки з фальшивими паспортами. Під виглядом виїзду за кордон пропонують продати речі, а потім присвоюють гроші й зникають.

Частіше потрібно нагадувати громадянам, що одним із видів шахрайства є азартні ігри, серед яких гра в наперсток, рулетку, мильницю, карти та ін. Такі ігри організовуються у спеціально обумовлених місцях, поїздах, на пляжах. Здебільшого шахраї працюють бригадно по п'ять-шість осіб, які діляться потім виграними грішми. Суть будь-якої гри полягає у справжньому запланованому обмані, на який ідуть громадяни.

Більш жорстоким злочином на відміну від шахрайства є здирство. Тут злочинці своїх послуг не пропонують, а діють нахабно, відкрито, переважно погрожуючи вогнепальною чи холодною зброєю. Також вдаються до інших видів погроз: спалення квартири, машини чи гаража, викрадення дитини або інших членів сім'ї. Своєрідним видом здирства є шантаж. Ці види злочинів найчастіше застосовують до посадових осіб, бізнесменів, заможних громадян. Юристи повинні інформувати громадян про різноманітні випадки цих злочинів, рекомендувати не потрапляти у залежність від злочинних структур і повідомляти про такі випадки правоохоронні органи.

Чи не найпоширеніший вид злочину - хуліганство. Громадяни в основному непогано поінформовані про хуліганські дії окремих осіб. Але працівникам правоохоронних органів варто на основі інформації, якою вони володіють, викривати причини хуліганських виявів, вказувати місця найбільш ймовірного їх вчинення, запобігати цьому. Громадяни повинні пам'ятати, що їм потрібно захистити себе від демонстрування фізичної сили хулігана. Важливо не потрапляти у ситуації, в яких виявляються амбіції хулігана, вивищення свого «я», досягнення злочинної мети будь-яким способом.

Причинами хуліганських дій є суперечки, реагування на зауваження, заступництво за інших, зведення порахунків, провокування громадян на грубощі. Хуліганські дії вчинюються часто з причин, не залежних від самих громадян. Це буває тоді, коли хулігани перебувають не в «настрої» або просто «сверблять руки», коли їм не подобається щось у перехожих (одяг, мова, дії). Здебільшого хуліганські дії вчиняються через надмірну кількість вжитого алкоголю, який збуджує нервову систему.

Отримання громадянами широкої інформації про хуліганство дасть змогу уникати різноманітних конфліктних ситуацій. Тобто у питаннях самозахисту громадян від хуліганських дій потрібно вибирати прості правила особистої безпеки.

Обов'язок юриста у питаннях самозахисту населення від злочинних посягань полягає у роз'ясненні того, що злочинці шукають задоволення своїх матеріальних і фізичних потреб. Тому, щоб захистити себе, необхідні фізична і психологічна готовність до надзвичайної ситуації. В усіх випадках треба шанувати власне здоров'я, оскільки матеріальну чи грошову втрату можна компенсувати, а ушкоджене здоров'я чи навіть життя ніколи не вдасться повернути. Треба враховувати і психологічний чинник своєї поведінки. Злочинцям легше подолати опір боязкої й нерішучої, ніж спокійної та впевненої у собі людини. Проте така впевненість повинна мати межі і гнучкість. У кожному конкретному випадку доцільно використовувати деонтологічні (свої власні) норми поведінки, які стосуються тільки самого себе, тільки у даній ситуації і тільки один раз. У інший час, навіть для тієї ж особи, деонтологічні норми будуть іншими. Вони залежать від багатьох чинників: фізичного й психічного стану особи, її інтелекту, знання основ самооборони, місця події, кількості нападаючих і тих, хто обороняється, темпераменту, емоційного стану та ін.

Загалом з метою запобігання злочинам та захисту населення від злочинних посягань юристи передусім повинні сприяти формуванню у громадян поваги до права, виробленню позитивного особистого ставлення до правоохоронних органів.

Стосовно першого зазначимо, що у більшості населення ще не сформована необхідна законослухняність, виявляється певна неповага до права. Замість панування у суспільстві духу права, поширений правовий нігілізм, навіть беззаконня. Тому особливо нині юристи повинні спрямовувати громадян на те, щоб не відповідати злом на зло, оскільки добро сильніше від зла, і рано чи пізно справедливість торжествуватиме.

Стосовно другого - правоохоронні органи України ще не користуються належним авторитетом серед населення. Це пов'язане з багатьма об'єктивними та суб'єктивними причинами. Проте зі вступом нашої держави до Ради Європи зміняться структура й статус правоохоронних органів, вони відповідатимуть вимогам європейських цивілізованих держав.

Звичайно, успіх діяльності юриста у питаннях самозахисту населення залежить, зокрема, від одержання відповідної інформації. Зауважимо, що уваги у практиці самозахисту населення для юриста, звичайно, недостатньо, тому закон передбачає ще й оперативно-розшукову діяльність.

Працівники правоохоронних органів повинні роз'яснювати громадянам, що їхнім обов'язком є повідомлення у відповідні інстанції про будь-який злочин чи спробу його вчинення. Адже неповідомлений випадок - це певна «перемога» злочинця. При цьому не треба вагатися, що порушення дрібне, оскільки з нього виростають тяжкі злочини. Інколи громадяни ще виявляють пасивність, байдужість, що на руку злочинцям, у яких складається враження про свою невловимість, що спонукає до вчинення нових злочинів.

Кожне суспільство забезпечує власну безпеку. Така суспільна безпека зумовлюється певними причинами і має на меті захистити своїх громадян. Одним зі складових елементів суспільної безпеки є інформаційна безпека.

Потрібно розрізняти інформаційну безпеку громадян та інформаційну безпеку юристів.

Інформаційна безпека громадян полягає у тому, що держава має подбати про забезпечення нормальної життєдія льності членів суспільства. Це стосується запобігання й захисту від усіляких домислів, наклепів, ворожої політики щодо суверенітету України, поширення дезінформації та фальшивих відомостей про історію українського народу тощо. Особливо негативний вплив мають зарубіжні кінофільми, відеоза-писи про аморальний спосіб життя, що негативно впливає на молодь, відволікає її від участі в державотворчому процесі. З позицій національної безпеки громадян завдання юристів полягає в тому, щоб застерегти населення від злочинних посягань, ознайомити з методами та формами самозахисту.

Стосовно інформаїіійної безпеки юристів, то вона полягає в попередженні будь-якої форми фізичної, матеріальної чи моральної шкоди щодо працівників правоохоронних органів. У цьому приховано зміст соціальної захищеності юристів, яка нині належним чином не налагоджена. Юристи постійно працюють зі злочинцями, застосовують суворі заходи покарання, що спричинює незадоволення протилежної сторони. Але у побуті, особистому житті юристи і члени їхніх сімей на кожному кроці змушені вступати з ними у різні суспільні стосунки. 1 що характерно, злочинці можуть легко отримати будь-яку інформацію про життя юриста, яку й використовують проти нього і членів його сім'ї. Така нецивілізована інформаційна безпечність часто закінчується трагічно.

Таким чином, йдеться про права та свободи людини та їхній надійний захист з боку правоохоронних органів.

Доцільно зробити деякі уточнення щодо співвідношення понять «права людини» і «свободи людини». Проблема ця й досі є об'єктом дослідження багатьох вчених, її навряд чи можна вважати до кінця вирішеною.

Права особи пов'язані насамперед з їх конкретною реалізацією тими чи іншими особами або державними органами. Йдеться, безумовно, про активні цілеспрямовані дії. Бездіяльність, навпаки, розцінюється як ненадання можливості реалізувати свої права, а це вимагає самозахисту і захисту з боку юриста.

Інша справа, коли йдеться про поняття «свобода людини». Гадаємо, що вона передбачає, так би мовити, протилежне - невтручання інших у їх самореалізацію. У цьому випадку заборонена сама дія, адже треба дати людині змогу здійснити свої законні вольові зусилля, які також підпадають під самозахист. Власне, кожна відповідна ситуація може свідчити про порушення або прав, або свобод, або одночасно обох (залежно від втручання чи невтручання сторонніх осіб чи держави).

Вираженню самозахисту прав і свобод людини має слугувати такий соціальний механізм, який давав би певну гарантію їх реалізації зі сторони держави. Такою гарантією є внутрішні закони держави й діяльність юридичних органів. Ці функції покладені, передусім, на юриста як на державного службовця з властивими йому високою моральністю (фактичною і практичною), глибоким усвідомленням свого професійного обов'язку.

Права, якими володіє людина, мають здебільшого альтернативний характер. У своїх діях людина може схилятися до добра чи зла, а шлях до досягнення мети може супроводжуватися тими чи іншими перешкодами, які у підсумку негативно впливатимуть на життя, здоров'я тощо. У такому випадку перед людиною постає дилема: чи долати перешкоди, чи пустити все на самоплив? Якщо обрано вольовий шлях учинення добра, то цьому крім моральних норм сприяє ще й позитивне право держави. Так, Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань (ст. 27), вимагати поваги до своєї гідності (ст. 28). Зауважимо, що це стосується і тієї людини, яка живе за законами зла. Треба звернути увагу на духовно-моральне право цієї людини вимагати непорушення її прав, недопущення впливу зла на зло.

Відповідний самозахист має відображати духовно-моральні аспекти життя. Згідно з християнською мораллю, не тільки на добро, а й на зло потрібно відповідати добром.

Відомо, що чинним законодавством не заборонений фізичний спосіб самозахисту чи звертання у судово-правоохоронні органи. Тому треба сприяти вихованню такого внутрішнього стану самозахисника, щоб вибір його вимушених дій був продиктований саме його добрими думками чи зверненням до державного правосуддя. Такий самозахист прав і свобод громадян не вимагає духовно-моральних санкцій.

Юридична діяльність у державі має бути спрямована на те, щоб довести громадянам, що найбільшим злом для потерпілих від порушення їхніх прав і свобод є їхня ж легковажність щодо власної безпеки, честі, гідності.

Організація самозахисту прав та свобод людиною пов'язана з умінням юристів виховувати психологічну готовність до надзвичайної ситуації, враховувати психологічні фактори поведінки людини.

Отже, самозахист прав і свобод -- це вміння громадянина використовувати норми природного і позитивного права, морально-юридичної практики щодо недопущення правопорушень іншими особами і повернення (відновлення) законних благ, необхідних для їх життєдіяльності.

Оволодіння нормами природного права громадянином повинно здійснюватися без втручання юриста (виняток становить особиста консультація юриста). Це дає змогу самостійно обрати (і визначити) власне ставлення до вчинення проти особи правопорушення. В іншому випадку матимемо порушення свобод громадянина. Що стосується використання морально-юридичної практики, то без професійної допомоги юриста громадянам обійтися важко.

У розпорядженні юриста є необхідна інформація про порушення прав і свобод громадян. Він знає шляхи розв'язання багатьох проблем, володіє певними формами та методами профілактики. Порушені права і свободи громадян завдяки професійним діям юриста можуть бути відновлені, оскільки одна з форм самозахисту полягає у звертанні до юридичних установ.

Зазначимо, що самозахист прав і свобод є по суті інтелектуальною боротьбою за існування людини, що вимагає духовних, моральних та правових знань. Своєрідним гарантом боротьби за життя особи є професійна юридична діяльність, яка ґрунтується на гуманістичних принципах.

Незаперечним є той факт, що особи, які посягають на права і свободи інших людей, вчинюють правопорушення. Тому важливо встановити суспільні та біологічні джерела такої агресивної поведінки людей, визначити філософську та соціологічну концепцію природи покарання за злочин.

Філософія покарання - це одна із важливих проблем людства. Адже карає людину теж людина, виявляючи суб'єктивізм, дію свідомості та почуття. Тому про справедливість в абсолютному розумінні не може вестися мова. А відносна справедливість межує з порушенням норм позитивного або духовного й морального права. Все це стосується безпеки життєдіяльності та вимагає певної пропедевтики.

Якщо розглядати у цьому контексті життєдіяльність українського суспільства загалом, то зрозуміло, українська державність не до вподоби багатьом, хто звик, що Україна перебуває у складі іншої держави. Але існує й інша причина такої недоброзичливості -- потенційні можливості України. Фактично українців «поважають від душі» за миролюбну хліборобську вдачу, за наявні природні багатства, за працьовитість і терплячість. Відомо, що при успішному розвиткові Україна з такими людськими і природними ресурсами стане могутньою державою не тільки в Європі. Тому не дуже прагне якась держава активного суспільного розвитку України. Звідси й випливають усі можливі види безпеки, що загалом становлять національну безпеку України.

З цього приводу на запитання, як жити, щоб вижити, М. Амосов дає таку відповідь: бути розумними, використовувати знання про Всесвіту, жити за наукою, тоді не загине біосфера [41, с. б]. Тобто філософське розуміння світу дає великі гарантії безпеки. Людина повинна повсякчас замислюватися про своє призначення на Землі. Тим більше тоді, коли йдеться про юриста, про реалізацію ним норм позитивного права. Тут вислів М. Амосова «жити за наукою» набуває вагомого змісту, оскільки одне позитивне право ще не є правом у цілому. Це думки лише юридичних позитивістів, які ніби зосереджені на одних законах. Адже ще є моральне і природне право, які в регулюванні суспільних відносин у більшості випадків виявляються ефективнішими.

Соціологія права для безпеки життєдіяльності «пропонує» активніше використовувати здобутки культури. Людина за своєю природою працьовита, творча. Вона постійно вдається до інтелектуальних дій. Хоча такі дії повинні бути під контролем свідомості, все ж потрібно здобутки кожної людини використовувати у житті. Таким чином використовуватимуться набутки культури у життєдіяльності людини.

Рано чи пізно кожен неминуче дійде висновку, що без культури неможливо вилікувати недуги країни. Справа в тому, що здебільшого тоді, коли суспільство незадовільно розвивається, звинувачують слабку економіку, право, державу, політику тощо. А наука доводить - причина в духовності, в культурі. Тому філософсько-соціологічне обґрунтування безпеки правової життєдіяльності людини полягає передусім у духовності, розумінні законів Всесвіту, житті за законами природи та умілому використанні інтелектуальних здібностей самої ж людини.

Звичайно, духовне право допускає елементи суб'єктивізму, зокрема, юристами, але за умови усвідомлення цього ними самими, прощення і готовності до прощення. Це ж стосується і тих людей, які вчинюють злочин. Тут повинно діяти право покарання, ефективність права має зумовлюватися характером покарання.

При правильному розумінні цих понять не виникає суперечності у релігійному і правовому розумінні природи і призначення покарання.

Філософський підхід до природи покарання злочинця Грунтується на свободі волевиявлення людини, на багатоваріантному виборі можливостей зрозуміти провину. Основою філософії покарання є: для правопорушників - усвідомлення неправильних дій і щире каяття; для юристів - правильні думки (без жорстокості й агресії), щире бажання допомогти правопорушникові стати на істинний шлях.

Отже, філософія покарання виходить із духовних концепцій екзистенціального зв'язку покарання, прощення, каяття тощо. Проте, як зазначає 1. Бентам, покарання необхідне як умова існування правової системи, однак не треба забувати про суб'єктивний чинник у виборі виду покарання. Загалом у філософії покарання вбачається певний гарант безпеки життєдіяльності людини, оскільки вона (філософія) відіграє роль стримуючого фактора, націлює на поміркованість.

Основні принципи організації юристом самозахисту громадян від посягання на їхні права і свободи -- це законність дій юриста і громадянина, самостійність дій громадянина, професійна обов'язковість юриста, юридична активність, систематичність, щирість у порадах, духовна (навіть не тільки моральна чи правова) відповідальність та ін.

У процесі організації самозахисту людиною своїх прав і свобод юрист здійснює певні функції, серед яких: теоретичне ознайомлення громадян з поняттям «злочинність», надання рекомендацій щодо захисту від окремих видів злочинів, роз'яснення чинного законодавства тощо.

Отже, організація юристом самозахисту населення від злочинних посягань відіграє важливу роль у формуванні його як творчого фахівця. Професійна культура юриста тоді має найвищу цінність, коли вона стає у пригоді громадянам, коли кваліфіковані поради допомагають забезпечити права та свободи співвітчизників.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ1.АСПЕКТИ ДУХОВНО-НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЧУТТЯ ЮРИСТА

1.1 Духовна культура юриста

Незаперечним є те, що життєдіяльність людини і духовність взаємозумовлені. Однак взаємозв'язок між ними ще недостатньо вивчений. Людство не раз охоплювала глибока криза духовності. Сьогодні, на жаль, можна бути свідками духовного зубожіння суспільства, що є наслідком учинених впродовж останніх десятиліть злочинів проти духовності. За таких умов дуже важливо, щоб саме юристи оволодівали культурними здобутками людства і нації, підносили рівень професійної культури.

Формування духовної культури юриста розпочинається з опанування ним норм природного права, передусім законів Всесвіту - як законів краси, законів природи.

На відміну від юридичних, норми природного права людина не створює, а лише засвоює. Якщо юридичні закони людина порушує своїми діями, то природні - не тільки діями, а й думками, помислами. Причому, за порушення юридичних законів настає юридична відповідальність, а незнання й порушення норм духовного права призводить до негативних наслідків і страждань окремих людей та цілих народів. Тому юристи у практичній діяльності повинні особисто виконувати й спонукати громадян до виконання вимог природного права. У цьому полягає основний зміст духовної культури правника.

Норми природного права існують у кожному виді культури (субкультури) і множині культур, які формують у юриста певний світогляд, суспільну свідомість, духовні норми суспільних відносин тощо. Йдеться про ті духовні й освітні надбання людства, які віддзеркалюються у наукових працях, мистецтві, історії, літературі, культурі загалом. Вони позитивно впливають на професійну діяльність юриста, допомагають правильно оцінити правові явища, визначити внутрішній імператив службового обов'язку, прийняти справедливе рішення. Інакше кажучи, норми духовного права розширюють діапазон мисленнєвих дій, сприяють створенню власних духовних цінностей правоохоронної діяльності.

Отже, духовну культуру юриста треба розглядати як ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реалізацію цих цінностей у його професійній діяльності.

Структурними елементами духовної культури юриста повинні бути:

- знання філософії законів Всесвіту;

- інтелектуальне осмислення історії людства, народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва;

- дотримання норм вищої правничої етики;

- використання загальнолюдських цінностей у правовому полі.

Ці структурні елементи є важливими чинниками правової культури як феномена духовної культури. Вони свідчать про рівень духовного розвитку правознавців, духовні виміри їхнього професійного буття. По суті, кожен елемент духовної культури наповнює юридичну практику глибоким змістом, усвідомленням необхідності виконання духовного обов'язку перед громадянами.

Таке розуміння різноманітних елементів духовної культури виявляє її органічний взаємозв'язок з інтелектуальною, моральною й внутрішньою культурами. Духовність не тотожна інтелектуальності й моральності. Духовність може підмінятися інтелектуальністю, остання - раціональністю, утилітарністю. Тобто, інтелект має бути насамперед духовним, а інтелектуальну культуру юриста має вирізняти духовне забарвлення. Хоча моральна культура є складовою частиною духовної, проте юрист, володіючи високою моральною культурою, може виявляти низьку духовну культуру. Важливо також враховувати внутрішню культуру юриста. Річ у тому, що моральна культура є виявом в основному дій юриста, а внутрішня - виявом його думок. Одне й інше має суттєве значення для духовної культури. Загалом внутрішня культура юриста найбільше наближена до духовної, однак перша характеризується здебільшого культурою внутрішніх психічних процесів, чого для другої явно недостатньо.

Духовну культуру юриста як сукупність видів культур (це стосується також принципів та функцій) визначають такі принципи: державність, моральність, інтелектуальність, людяність, глибинність, синтез культурних здобутків людства, безмежність, пріоритет духовного над матеріальним.

Принцип державності полягає у тому, що духовна культура має формуватися на основі національного духовно-історичного досвіду народу, духовного самовідтворення нації. Цьому сприяє визнання духовного змісту юридичних законів та державних символів України. Тобто юрист, пов'язаний з державою духовним стрижнем, здійснює значну духовно-просвітницьку діяльність, сприяє процесові державотворення в Україні, духовному оздоровленню народу. Тому світобачення юриста закономірно має національно-державне забарвлення. Прикладом може бути духовний образ українського козацтва чи стрілецтва.

У духовній культурі юриста діє принцип моральності як межа духовного та бездуховного. Проте сама мораль у духовній культурі особи малозначуща (моральний дух не завжди виправданий). Відомо, що на формуванні моралі може негативно позначатися духовна обмеженість особи (але не навпаки). Якщо мораль духовна, то вона перетворюється на загальнолюдські цінності. У духовно здорового правника буде й духовна мораль, бо глибинним джерелом духовного є зазвичай мораль. Як відомо, на духовний і моральний розвиток українського народу суттєво вплинув процес християнізації.

Специфічне значення у духовній культурі юриста має принцип інтелектуальності. Звичайно, інтелект не визначає духовності. Він може спрямуватись на розуміння, засвоєння добра чи зла, а також виступати проти духовності. У цих та подібних випадках інтелект потрібно підсилити почуттєвим впливом або, найкраще, з позиції інтелекту освоювати духовність. Тоді виявлятиметься інтелектуально-духовна спрямованість суспільного розвитку. Активізуючу функцію при цьому виконує інтелектуальна еліта нації.

Інтелектуальна діяльність юриста має духовну основу. Духовне багатство юриста, його духовні запити, духовний та інтелектуальний потенціал сприяє більш повному задоволенню правових потреб громадян. Це суттєво визначає щасливу долю спеціаліста, оскільки духовність та інтелект становлять його особистісну власність.

Відомо, що сутність людини полягає в її духовності, а способом свого життя вона створює власну духовність. Отже, людяність як принцип духовної культури є ознакою високої духовності юриста. Духовне через свідомість має вияв у людському бутті, професійній діяльності юриста. Як правило, що на функціонування свідомості справляє вплив засвоєння законів людського духу, які становлять суть духовної спадщини народу і є важливим чинником загального людського існування. Загалом духовна природа спрямована на об'єднання людей, на доброту й любов, на утворення загальнолюдських цінностей культури. Людяність означає стале духовне піднесення, запобігання бездуховності, яка постійно існує в суспільному бутті. Тобто принцип людяності у духовній культурі юридичної діяльності є чинником справедливості та чесності.

На відміну від усіх інших видів культур, духовну культуру юриста відзначає такий принцип, як глибинність. Відомо, що так званий «духовний ген» властивий кожній людині. Безумовно, для того, щоб юрист досягнув духовних висот у службовій діяльності, йому потрібно віднайти «духовні гени» свого народу. «Духовні параметри» властиві усьому існуванню людства, а заглиблення в історію української нації, безперечно, збагачує духовні орієнтири, зміцнює духовні підвалини юридичної практики. Оскільки прагнення духовної досконалості - процес нескінченний, то саме принцип глибинності допоможе юристові опанувати духовну наповненість правових дій. Це забезпечить високий духовний смисл законів, сприятиме верховенству права у регулюванні суспільних відносин.

Закономірним принципом духовної культури юриста є синтез культурних здобутків людства. Духовний світ юриста постає як складна, багатогалузева система, яка передбачає знання історії нації, мови, літератури, права, політики, а також ідеологію, мораль, релігію, мистецтво тощо, на основі яких формується власний духовний світ. Тобто духовні потреби юриста мають різнобічний вияв, а його професійна діяльність повинна розгортатися як у площині, так і у просторі духовності. Принцип синтезування є свідченням духовних можливостей юриста у пізнанні світу і розумінні суспільних явищ. Загалом досконалість духовного розвитку й духовна культура дають змогу виробити активні форми і методи регулювання професійної поведінки юристів.

Аналізуючи духовну культуру юриста, доходимо висновку про важливість такого принципу, як безмежність. Дійсно, духовний розвиток людини не знає меж. Це своєрідне духовне світло у духовному просторі. Людський розум прагне опанувати природні закони, проте досягнення вершин духовності є нескінченний процес. Звичайно, духовна сфера юридичної діяльності розуміється в дещо звуженому значенні. Духовна свобода юриста передусім спрямовується на духовну опіку громадян у правовому полі, де здійснюється процес правового виховання, формування правової культури, правосвідомості та законослухняності. У цьому випадку юрист виявляє безкорисливі мотиви професійної діяльності. Отже, звуження дій його духовної культури відносне. Бажання юриста вийти за межі власних повноважень у сфері духу є явищем позитивним. Проте механізм використання принципу безмежності встановити важко, оскільки розвиток духовності - процес насамперед індивідуальний, що зумовлює певні відмінності духовного впливу на громадян з боку юристів.

Чи не найважливішим принципом духовної культури юриста є пріоритет духовного над матеріальним. Протистояння духовного матеріальному існує тому, що внутрішня сутність людини полягає насамперед у духовному, а не в матеріальному. Тенета матеріального заплутують людину. Для біологічного життя духовність людині не потрібна, вона навіть шкідлива. Бездуховним є життя людини, коли воно спрямоване на задоволення матеріальних, побутових, тілесних потреб, що не виявляє її дійсно духовної сутності. Відтак у духовному становленні юриста орієнтиром має бути пріоритет духовного над матеріальним. Інакше кажучи, становлення людяності розпочинається з духовного поля, а містком між матеріальним і духовним є душа, духовне життя. Юрист як людина покликаний своєю діяльністю утверджувати справедливість і закон, захищати національні інтереси, має насамперед орієнтуватися на духовність, оскільки саме вона визначає смисл правничої діяльності.

Варто, мабуть, погодитися з думкою, що бездуховний розвиток нагадує інстинкт тварин. Розвиток цивілізації, якщо він позбавлений гуманістичного наповнення, негативно позначається на стані духовності людини. В цьому полягають основні причини вчинення правопорушень і злочинів. Проте наголосимо, що у правоохоронній діяльності, як і в будь-якій іншій, важливо поєднувати духовні та матеріальні стимули. Звичайно, упродовж життя людина дбає про матеріальні речі, але їм не варто підпорядковувати усю життєдіяльність, оскільки матеріальне - це лише одна зі сфер людського буття, а сенс призначення людини у Всесвіті зумовлює духовне.

Глибше зрозуміти зміст духовної культури юриста допомагають такі основні її функції: осмислення юристом законів духовного світу, духовне піднесення, розвиток власної духовної сутності, збагачення гуманістичним світоглядом, керування внутрішнім життям, запобігання духовним стресам, осмислення духовного змісту юридичних законів, виконання юристами духовної місії.

Цілком зрозуміло, що призначення духовної культури полягає передусім у тому, щоб юрист особисто зміг глибоко усвідомити реально існуючі закони духовного світу, а потім -тлумачити ці закони громадянам, здійснюючи тим самим своєрідне духовно-правове виховання. Ця функція дає змогу зрозуміти, що найнебезпечнішими для людини є насамперед злі думки, а за ними - й неправові дії. На поведінку людини визначальний вплив має її дух. Саме він найбільш ефективний, оскільки духовна допомога людині є найбільшою допомогою.

Осмислення законів духовного світу формує у юриста високі духовні цінності, розвиває духовну свідомість, виявляє його людську сутність, з'ясовує сенс життя на Землі. Існує різниця між законами духовного світу і духовним надбанням людства. Друге є результатом першого, його осмислити легше. Для першого потрібне розуміння та спеціальні знання.

За умов сучасного державотворення в Україні духовна культура покликана виконувати важливу функцію духовного піднесення правників. Адже практично у юристів більшою чи меншою мірою свого часу нівелювалося почуття духовності, оскільки вони жили, навчалися, працювали за тоталітарного режиму, належали до партії, перебували під впливом атеїстичного виховання, користувалися чужими духовними державними знаками й символами тощо. Виконуючи службові обов'язки, юристи були причетні до вимушеного масового порушення законності та власного правового почуття, до утисків духовного життя громадян. Це знаходило вияв у застосуванні юридичних санкцій до інакомислячих, віруючих осіб (за те, що вони виявляли свободу волевиявлення, намагалися дотримуватися обрядів чи давніх українських традицій і звичаїв, їх за буцімто скоєні дрібні правопорушення притягали до відповідальності), у забороні вивчати релігійну та українську літературу, у репресіях патріотично настроєних національних істориків, письменників, художників, юристів, у суворому переслідуванні церковних шлюбів, хрещення дітей, похорону зі священиком. Негативно впливало на розвиток духовності також залучення юристів до закриття культових споруд. Така юридична практика зумовлювалася тоталітарними ідеологічними й духовними обмеженнями, які орієнтували юристів на захист насамперед інтересів комуністичної держави, культивували ненависть до правопорушників і навіть до звичайних громадян.

Нинішня ситуація в Україні формує у юристів гуманістичні погляди. Розпочався новий етап духовного відродження України, визнання духовної спадковості та сильних духовних коренів нашого народу, що сприяє осмисленню юристами власної духовної сутності. Кожен юрист має змогу визначитися, що для нього основне - буття чи володіння? Тут треба вибирати вузьку дорогу - внутрішній імператив життя. Лише буття означає життєлюбність і справжню причетність до світу. Любов до життя існує незалежно від складних умов та долі, й насамперед людина повинна відчувати радість від того, що допомогла іншому, а не від того, що володіє чимсь або кимсь.