При уясненні даного питання слід звернути увагу на співвідношення таких понять, як "контроль", "нагляд", "моніторинг". Стосовно перших двох понять, слід зазначити, що єдиної думки з приводу їх співвідношення, в адміністративній науці, немає. Деякі вчені дотримуються думки, що контроль і нагляд це - різні поняття, інші (О.Ф. Андрійко) вважають, що контроль - це родове поняття, а нагляд - похідне від нього, яке має свої характерні ознаки, до яких, зокрема, відносяться: а) перевірка дотримання правових норм, спеціальних правил, здійснюється на об'єктах, що знаходяться під адміністративним наглядом; б) організаційна непідпорядкованість об'єктів органам, що здійснюють адміністративний нагляд.

Сутність державного контролю неможливо уяснити без характеристики його видів. Залежно від критеріїв класифікації виділяють:

обсягу контролю та характеру контрольних поноважень: загальний та спеціальний;

часу проведення: попередній, поточний (оперативний) і наступний;

організаційних взаємозв'язків контролюючого і підконтрольного об'єкту: зовнішній (парламентський, президентський, судовий) і внутрішній,

за обсягом спостереження, аналізу і перевірки діяльності: загальний і спеціальний;

організаційної підпорядкованості між контролюючим і підконтрольним: відомчий (галузевий) і надвідомчий.

Парламентський контроль, передбачений Конституцією Украї

ни, здійснюється Рахунковою палатою, Уповноваженим Верховної

Ради України з прав людини та постійними і тимчасовими контрольними комісіями, які можуть створюватися при необхідності. Президентський контроль в Україні здійснюється за допомогою спеціального Контрольного управління у складі Адміністрації Президента України.

Судовий контроль (див. тему 15).

Слід мати на увазі, що для відомчого контролю характерними є: а) організаційна підпорядкованість того, кого контролюють, тому, хто контролює; б) стосується різних сторін діяльності підпорядкованого суб'єкта; в) обмежується заходами адміністративного впливу. Надвідомчий контроль характеризують наступні ознаки: а) організаційна підпорядкованість між контролюючим і підконтрольним відсутня; б) як правило, торкається конкретної функції чи певної сторони управлінської діяльності підконтрольного; в) контролюючий орган може вдатися до примусових заходів, або ж звернутися з поданням результатів контролю у відповідні державні органи.

Державний контроль можна класифікувати в залежності від його змісту чи напрямків здійснення на банківський, податковий, фінансовий, статистичний, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль за виконанням управлінських рішень та ін.

Необхідно звернути увагу на те, що система органів контролю в Україні є досить складною. Ці органи мають різну організаційну форму та правове положення в системі органів виконавчої влади. Провідне місце серед них належить функціональним центральним органам, для яких контроль є основною функцією щодо непідпоряд-кованих в адміністративному порядку державних органів і організацій. Вони мають право приймати у межах своєї компетенції обов'язкові для міністерств, відомств, підприємств і організацій акти, давати обов'язкові для виконання вказівки (Антимонопольнии комітет України, Державний комітет статистики та ін.).

До системи органів контролю відносяться державні інспекції - спеціальні органи в системі державного управління, що здійснюють надвідомчий контроль, а сфера їх діяльності й владні повноваження поширюються на суб'єкти незалежно від їх відомчої підлеглості.

Тема 17. Адміністративно-правове забезпечення управління національною безпекою

1. Поняття, сутність національної безпеки. Правові засади управління національною безпекою. Система органів управління національною безпекою та їх повноваження.

2. Державна безпека як складова національної безпеки. Організаційно-правові засади діяльності служби безпеки України та їх повноваження.

3. Охорона державного кордону.

4. Завдання внутрішніх військ у забезпеченні національної безпеки. Організаційно-правові засади забезпечення державної таємниці.

В адміністративній науці зазначається, що національна безпека досить складне, багатогранне, різнопланове поняття, яке включає в себе державну, економічну, екологічну, суспільну, оборонну, інформаційну та інші види безпеки. Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері, зокрема: закони: "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про Службу безпеки України", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про режим іноземного інвестування", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", "Про державну таємницю", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", "Про Збройні Сили України", "Про оборону України", укази Президента: "Про затвердження Тимчасового положення про Раду національної безпеки і оборони України", "Про контроль за діяльністю Служби безпеки України"; постанови КМУ: "Про державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ", "Про затвердження Положення про Цивільну оборону України", "Про прикордонну смугу", "Про прикордонний режим", "Про контрольовані прикордонні райони", "Про заходи щодо підвищення кваліфікації посадових осіб і спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань національної безпеки та оборони держави"; Інструкція про порядок передачі підрозділами Прикордонних військ України іноземних громадян та осіб без громадянства, що є порушниками законодавства України про державний кордон і правовий статус іноземців, приймання зазначених осіб органами МВС, їх утримання та видворення за межі держави та ін. (див. рекомендовану літературу). Слід мати на увазі, що основні напрямки державної політики національної безпеки України визначені в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України, схваленої постановою Верховної Ради України від 16.01.1997 р., а саме:

у політичній сфері: створення механізму захисту прав громадян, запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

в економічній сфері: недопущення незаконного використання бюджетних коштів, контроль за експортно-імпортною діяльністю;

у соціальній сфері: виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

у воєнній сфері: створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнного конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків, запо

бігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;

в екологічній сфері: впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля, контроль за станом навколишнього природного середовища;

в науково-технічній сфері: вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання;

інформаційній сфері: вжиття комплексних заходів щодо захис-свого інформаційного простору, виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України та ін.

Для забезпечення національної безпеки функціонує велика кількість державних органів і організацій, такі як: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади (МВС, СБУ, Міністерство оборони та ін.), Збройні Сили України, Прикордонні війська України, Внутрішні війська МВС та ін., місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, їх завдання та повноваження стосовно забезпечення національної безпеки визначені відповідними нормативно-правовими актами.

При вивченні даної теми необхідно уяснити, що важлива роль відводиться забезпеченню оборони країни (див. тему 25).

Основними органами спеціальних служб безпеки є СБУ, Управління державної охорони України, Державна охорона при МВС та Прикордонні війська України. Система, структура завдання, діяльність СБУ, права і обов'язки її органів регулюється Законом "Про Службу безпеки України та Указом Президента "Про контроль за діяльністю Служби безпеки України".

Управління державної охорони України здійснює свою діяльність на підставі Закону " Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб".

Важливу роль у забезпеченні охорони та оборони важливих державних об'єктів, супроводженні спеціальних вантажів, здійсненні пропускних режимів на охоронних об'єктах відіграють внутрішні війська МВС (див. Закон "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України").

Державний кордон України являє собою лінію, яка визначає межі сухопутної і водної території країни, а також повітряний простір над нею. Організаційно-правові засади охорони державного кордону встановлені в законах "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", постановах КМУ "Про прикордонну смугу", "Про прикордонний режим", "Про контрольовані прикордонні райони", Інструкції про порядок передачі підрозділами Прикордонних військ України іноземних громадян та осіб без громадянства, що є порушниками законодавства України про державний кордон і правовий статус іноземців, приймання зазначених осіб органами МВС, їх утримання та видворення за межі держави та ін. (див. рекомендовану літературу).

Слід мати на увазі, що чинне законодавство виділяє два види охорони державного кордону - політичний (покладається на Прикордонні війська) і санітарний (покладається на Державну санітар-но-епідеміологічну службу України) (більш детально див. вищевказані нормативні акти).

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-методичного посібника С.Д. Подлінєва "Організація управління в адміністративно-політичній сфері України".

Тема 18. Адміністративно-правове забезпечення управління обороною

1. Правові засади управління обороною. Організаційні засади управління обороною.

2. Військова служба як вид державної служби.

3. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу.

При вивченні даної теми слід мати на увазі, що оборона - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту,

Правовою основою оборони держави є Конституція України, закони: "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про загальний війський обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", "Про Стройовий статут Збройних Сил України", "Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України", "Про правовий режим воєнного стану", укази Президента "Про затвердження Тимчасового положення про Раду національної безпеки і оборони України", "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України", Про затвердження Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, постанови КМУ "Про заходи щодо підвищення кваліфікації посадових осіб і спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань національної безпеки та оборони держави", "Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах", відповідні міжнародні договори та ін.

Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони (див. Конституцію України).

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, головою Ради національної безпеки і оборони (див. Закон "Про Раду національної безпеки і оборони України", Указ Президента "Про затвердження Тимчасового положення про Раду національної безпеки і оборони України").

Повноваження КМУ у сфері оборони визначаються Законом "Про оборону України" (див. статтю 9).

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України (більш детально див. Закон "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України").

Слід мати на увазі, що головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням ЗСУ, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями є Генеральний штаб ЗСУ, повноваження якого визначаються Законом "Про оборону України", Положенням про Генеральний штаб ЗСУ.

Управління у сфері оборони на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування (див. закони "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оборону в Україні").

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладається на Збройні Сили України. Функції, склад, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління визначаються Закон України "Про Збройні Сили України" в ред. від 5.10.2000 року.

Важливою складовою оборони України є цивільна оборона, тобто державна система органів управління, сил та засобів, що створюється для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру (див. Положення про Цивільну оборону України).

Студентам необхідно звернути увагу на військову службу, як вид державної служби, порядок проходження якої регулюється Законом "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (в ред. від 18.06.1999 р.). При цьому слід мати на увазі, що для окремих громадян, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби в збройних силах запроваджена альтернативна (невійськова) служба (див. Закон "Про альтернативну (невійськову) службу").

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу передбачена Законом "Про загальний війський обов'язок і військову службу" та статтями 210, 211, 211/1, 211/2, 211/3, 211/4, 211/5, 211/6 КпАП України.

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-методичного посібника С.Д. Подлінєва "Організація управління в адміністративно-політичній сфері України".

Тема 19. Адміністративно-правове забезпечення управління внутрішніми справами

1. Правові засади управління внутрішніми справами. Система органів та їх повноваження щодо управління внутрішніми справами.

2. Служби в органах внутрішніх справ.

3. Державний пожежний нагляд.

4. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху.

5. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ.

6. Управлінські послуги, що надаються органами внутрішніх справ.

7. Адміністративна відповідальність за порушення громадського порядку та громадської безпеки.

Вивчення даної теми слід розпочати з уяснення того, що на органи внутрішніх справ покладаються такі основні завдання, як: гарантування особистої безпеки громадян; захист їх прав і свобод; забезпечення охорони громадської безпеки та громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; забезпечення дорожнього руху; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки та ін.

Важливе значення має розмежування термінів "громадський порядок" та "громадська безпека". В адміністративній науці зазначається, що громадський порядок - це певна система відносин, належний порядок, що склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її громадян, а громадська безпека - це система відносин, яка складається у процесі запобігання та усунення загрози життю, здоров'ю та їх майну.

Правовими засадами діяльності і управління органами внутрішніх справ є Конституція України, закони: "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про дорожній рух", "Про пожежну безпеку", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про боротьбу з корупцією", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про внутрішні війська МВС України", "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", укази Президента: "Про Національну програму боротьби з корупцією", "Про вдосконалення координаційної діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю", постанови КМУ: "Про затвердження Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України", "Про державну службу охорони при МВС", "Про затвердження Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України", "Про затвердження типових положень про службу у справах неповнолітніх", "Про затвердження Типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, описів зразків бланка посвідчення і нарукавної пов'язки члена такого формування" та ін.

Управління внутрішніми справами здійснюють: Президент України, КМУ, МВС України та його органи на місцях.

МВС України є центральним органом виконавчої влади, повноваження якого визначені в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України.

Слід звернути увагу на міліцію, як складову МВС України, яка є державним озброєнним органом виконавчої влади, який захищає життя і здоров'я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави. Вона виконує адміністративну, оперативно-роз-шукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції (див. закони "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" та ін.).

Служба в органах внутрішніх справ є державною службою, яка характеризується цілим рядом особливостей. При вивченні даного питання слід звернутися до Закону "Про міліцію" і Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Важливе значення для забезпечення громадської безпеки та громадського порядку має належне нормативне регулювання питання про застосування, придбання, зберігання спеціальних засобів та вогнепальної зброї. При вивченні даного питання слід звернутися до таких нормативних актів, як:

розпорядження Президента "Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами", постанови КМУ: "Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР", "Про затвердження Положення про застосування вогнепальної зброї", "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самоборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії";

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів;

Інструкція про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї;

Умови і правила здійснення підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовлення і реалізації спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони й засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, утворення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовленню печаток і штампів;

Інструкція про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю;

Положення про порядок видачі народним депутатам України та окремим посадовим особам апарату Верховної Ради України у тимчасове користування вогнепальної зброї, її обліку і зберігання;

Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, що беруть участь у кримінальному судочинстві;

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів та ін. (див. рекомедовану літературу). Необхідно звернути увагу на новизну у діяльності органів внутрішніх справ, зокрема, надання ними юридичним і фізичним особам управлінських послуг (див. постанови КМУ "Про перелік платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ", "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони МВС").

При вивченні питання про адміністративну відповідальність за проступки, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, необхідно мати на увазі, що суб'єктами таких порушень можуть бути як індивідуальні суб'єкти (див. статті 173-184/2 КпАП України), так і колективні суб'єкти (див. Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів Державного пожежного нагляду" та ін).

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-методичного посібника С.Д. Подлінєва "Організація управління в адміністративно-політичній сфері України".

Тема 20. Адміністративно-правове забезпечення управління юстицією

1. Організаційно-правові засади управління юстицією.

2. Система і структура органів юстиції та їх повноваження. Особливості

3. проходження служби в органах юстиції. ',і Державна виконавча служба: організаційно-правові засади, завдання,

4. система органів та їх повноваження.

5. Організація роботи нотаріату.

6. Служба громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Правові засади управління юстицією складають закони: "Про нотаріат", "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про державну виконавчу службу" укази Президента: "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади", "Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб", постанови КМУ: "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер", "Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України", "Про утворення в системі органів Міністерства юстиції України служби громадянства та реєстрації фізичних осіб", Положення про Головне управління юстиції Мінюсту України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, Положення про районний, міський, районний в містах відділ державної виконавчої служби та ін. (див. рекомендовану літературу).

Система органів юстиції визначена постановою КМУ "Про систему органів юстиції", яку складають:

Міністерство юстиції;

Головне управління юстиції в АРК;

обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

районні, районні в містах, міські управління юстиції.

На Міністерство юстиції покладаються такі основні завдання, як:

підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдосконалення законодавства, сприяння розвитку правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; організаційне та матеріальне забезпечення судів; організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату; діяльність щодо реєстрації актів громадянського стану; розвиток правової інформації; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Управління юстиції беруть участь в організації здійснення на місцях державної правової політики; узагальнюють практику застосування законодавства; здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів; перевіряють стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади та ін.

Слід звернути увагу на те, що органи юстиції здійснюють керівництво органами реєстрації актів громадянського стану, яке полягає в контролі за додержавнням вимог законодавства про реєстрацію актів громадянського стану; розробці пропозицій щодо його вдосконалення; підготовці форм актів громадянського стану і форм звітності; наданні практичної та методичної допомоги органам реєстрації актів громадянського стану; здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації їх працівників.

При уясненні питання про керівництво нотаріальними конторами, слід мати на увазі, що воно полягає у визначенні мережі і дислокації нотаріальних контор, організації їх роботи та здійсненні заходів щодо її вдосконалення, підборі і розставленні працівників державних нотаріальних контор, підвищенні їх кваліфікації. З цією метою створені Вища кваліфікаційна комісія при Мінюсті України (див. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Мінюсті України) та кваліфікаційні комісії нотаріату, які створюються при Головному управлінні юстиції АРК, обласних управліннях (див. Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату).

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-методичного посібника С.Д. Подлінєва "Організація управління в адміністративно-політичній сфері України".

Тема 21. Адміністративно-правове забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю

1. Поняття і правові засади управління зовнішньополітичною діяльністю.

2. Система органів управління зовнішньополітичною діяльністю та їх повноваження.

3. Особливості проходження дипломатичної, консульської служби. Адміністративно-правове регулювання в'ізду в Україну і виїзду з України.

Вивчення даної теми студентам слід розпочати зі статті 18 Конституції України, яка закріпила, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Правовими засадами управління зовнішньополітичною діяльністю є Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Конституція України, Основні напрямки зовнішньої політики України, закони, Положення про Міністерство закордонних справ України, Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, Консульський статут України та ін.

Верховна Рада України визначає засади зовнішньої політики України, а саме:

держава здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав;

держава розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи;

держава не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін. (див. Основні напрямки зовнішньої політики України).

Конституція України (стаття 102) закріпила, що Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України. Його повноваження як глави держави у відносинах з іншими державами передбачені в статті 106 Конституції України.

КМУ як вищий орган державної виконавчої влади забезпечує реалізацію зовнішньої політики.

Важлива роль відводиться Міністерству закордонних справ України - центральному органу виконавчої влади, яке безпосередньо забезпечує проведення зовнішньої політики України і здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків.

Головними завданнями Міністерства закордонних справ є:

участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України та ін. (див. Положення про Міністерство закордонних справ України, Положення про дипломатичну службу в Україні).

МЗС здійснює свої повноваження через дипломатичні представництва України за кордоном (див. Положення про дипломатичне представництво України за кордоном), консульські установи України за кордоном (див. Консульський статут України), представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України.

Дипломатична та консульська служба є особливим видом державної служби (див. Положення про Міністерство закордонних справ України, Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, Консульський статут України).

Основними правовими актами, які регулюють питання в'їзду в Україну та виїзду з України є закони "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", постанови КМУ "Про затвердження Правил оформлення та видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасвоої затримки та вилучення", "Про затвердження Положення про посвідчення особи на повернення в Україну", "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію", "Про затведження Положення про посвідчення біженця" та ін.

При вивченні даного питання слід звернутися до навчально-методичного посібника С.Д. Подлінєва "Організація управління в адміністративно-політичній сфері України".

Тема 22. Адміністративно-правове забезпечення управління економічною сферою

1. Правові засади управління економічною сферою.

2. Система органів управління економічною сферою та їхні повноваження.

3. Форми і методи управління економічною сферою. вс,\

4. Державне регулювання підприємницької діяльності.

5. Адміністративна відповідальність за порушення чинного законодавства у л сфері економіки.

Економічна сфера (в юридичній літературі її часто називають "сфера господарської діяльності", "сфера народного господарства") є однією з найскладніших і найважливіших, оскільки ефективна національна економіка виступає гарантією незалежності держави.

Правову основу управління цією сферою складають Конституція України, закони України: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", укази Президента: "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", "Про затвердження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності", "Про Міністерство економіки України", постанови КМУ: "Про затвердження Положення про Міністерство економіки України", "Про впровадження механізму по недопущенню монополізації товарних ринків", "Про затвердження Положення про Державну комісію з питань ринку продовольства", "Про заходи щодо посилення контролю за ввезенням в Україну окремих видів товарів, що імпортуються суб'єктами підприємницької діяльності", "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності", "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності", "Про деякі питання управління казенним підприємством", "Про затвердження Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності", "Про управління державними корпоративними правами", "Про утворення Державного департаменту продовольства", "Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю", "Про затвердження переліку органів ліцензування", "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності" та ін. (див. рекомендовану літературу).

Студентам слід особливу увагу звернути на ряд нових нормативно-правових актів, прийнятих останнім часом і спрямованих на управління економічною сферою, зокрема: "Про природні монополії" (20.04.2000), "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (01.06.2000), "Про банки і банківську діяльність" (07.12.2000), укази Президента "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" (22.01.2000), "Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва" (22.05.2000) та ін.

Необхідно мати на увазі, що основними напрямами, що охоплюються державним управлінням в економічній сфері, є: фінансова політика; грошово-кредитова політика; банківська система; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; стимулювння малого бізнесу; запровадження єдиної державної регуляторної політики та ін.

Необхідно звернути увагу на сутність державного управління даною сферою, яка полягає в: удосконаленні взаємодії центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування; чіткому розмежуванні компетенції центральних і місцевих органів в економічній сфері; створенні чіткого механізму юридичної відповідальності за порушення чинного законодавства в даній сфері; запровадженні єдиної регуляторної політики та ін.

При вивченні питання про систему органів управління економічною сферою основну увагу варто приділити КМУ, який розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Міністерство економіки України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері економіки. Його правовий статус визначається Положенням про Міністерство економіки України.

На місцевому рівні управління у сфері економіки здійснюють управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій (див. Типове положення про управління економіки обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації та Типове положення про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій).

Тема 23. Адміністративно-правове забезпечення антимонопольної діяльності та недопущення недобросовісної конкуренціє'

1. Правові засади антимонопольної діяльності та розвитку добросовісної конкуренції в Україні.

2. Система і структура антимонопольних органів та їх повноваження. Форми і методи діяльності антимонопольних органів.

3. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

При вивченні даної теми студентам слід мати на увазі, що анти-монопольне законодавство відносно нова галузь законодавства для нашої держави. В 1992 р. був прийнятий перший антимонополь-ний акт України - Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", який став базою для прийняття наступних законів: "Про Антимо-нопольний комітет України" (1993), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000) та цілого ряду підзаконних нормативних актів (близько 80), що у сукупності складають антимонопольне законодавство.

Організаційно-структурну основу антимонопольної діяльності складають: Антимонопольний комітет України (далі АКУ) і територіальні відділення АКУ. АКУ - державний орган, призваний забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень.

Уяснення статусу АКУ слід розпочати із вивчення основних завдань, які покладаються на цей орган, а саме: а) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

б) захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів щодо попередження і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладення стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

в) сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки. Складовими статусу АКУ є його компетенція та повноваження, які закріплені в Законі України "Про Антимонопольний комітет України" (див. ст. ст.7, 8 згаданого Закону).

Одним із основним методів діяльності Комітету є контроль, який має характер державного і надвідомчого. Суб'єктами контролю виступають: АКУ, державні уповноважені АКУ, голови територіальних відділень АКУ. В якості об'єктів контролю можуть бути: центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; органи управління громадськими організаціями, асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємців; суб'єкти господарювання (поняття "суб'єкту господарювання" закріплено в ст.1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності").

Студентам слід звернути увагу на те, що з метою здійснення своїх повноважень, державні уповноважені і голови теориторіальни відділень АКУ мають право:

без перешкод входити на підприємства, в установи та організації і мати доступ до документів та матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

вимагати усних та письмових пояснень посадових осіб і громадян;

вимагати для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні документи та іншу інформацію.

Для здійснення завдань, покладених на АКУ, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються територіальні відділення, правовий статус яких визначається Положенням про територіальне відділення Комітету, затверджене АКУ.

Підстави адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства передбачені в ст. ст. КпАП України: 164/ 3 "Недобросовісна конкуренція", 166/1 "Зловживання монопольним становищем на ринку", 166/2 "Неправомірні угоди між підприємцями", 166/3 "Дискримінація підприємців органами влади та управління", 166/4 "Порушення порядку надання інформації і виконання рішень АКУ і його територіальними відділеннями". При вивченні указаних складів адміністративних проступків, слід мати на увазі, що суб'єктами адміністративної відповідальності виступають тільки спеціальні суб'єкти: монополісти, органи влади і управління, суб'єкти господарювання та ін. Особливу увагу необхідно зосередити на визначенні поняття "монопольне становище", яким визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків, або ж він володіє монопольною владою (його частка на ринку, при цьому, може бути меньшою 35 відсотків). Доказом того, що суб'єкт господарювання займає монопольне становище є включення його в Перелік підприємств, що займають монопольне становище. За антимонополь-ним законодавством України бути монополістом не є адміністративним проступком, проступком буде зловживання своїм становищем, яке може проявлятися в таких діяннях, як: нав'язування додаткових умов, не передбачених предметом договору; зменшення обсягу випуску товару з метою створення дефіциту; встановлення монопольних цін на ринку та ін. Суб'єктивна сторона адміністративних проступків, указаних вище, проявляється в тому, що діяння скоюються тільки з умислом.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності визначається Правилами про порядок розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затв. наказом АКУ від 19.04.1994 р. (зі змінами і доповненнями) (див. Правила).

Тема 24. Адміністративно-правове забезпечення управління митною справою

1. Поняття та правові засади управління митної справи. Система митних органів та їх повноваження. Юрисдикційні повноваження митних органів.

2. Митний контроль.

3. Особливості проходження служби в митних органах.

4. Адміністративна відповідальність за порушення митного законодавства.

Вивчення даної теми слід розпочати зі з'ясування поняття митної справи, яка включає в себе:

порядок переміщення через митний контроль товарів та інших предметів;

митне регулювання, пов'язане з встановленням мита і митних зборів;

процедури митного контролю;

митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньо економічної діяльності;

боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил;

інші засоби проведення в життя митної політики. Правовими основами управління митною справою є Митний кодекс України, закони "Про Єдиний митний тариф", "Про звільнення від обкладання митом предметів, що вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України", "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", укази Президента "Про заходи щодо забезпечення контролю за переміщенням транзитом товарів через територію України", "Про гуманітарну допомогу, що надходить з України", "Про митну службу України", постанови КМУ "Про вдосконалення порядку ввезення (пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну", "Про Правила ввозу транспортних засобів на територію України" та ін.

Центральним органом управління митною справою є Державна митна служба України повноваження якої визначаються Положенням про Державну митну службу України, її основними завданнями є:

захист економічних інтересів України;

сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків і створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;

вдосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; боротьба з контрабандою;

здійснення заходів щодо запобігання порушенням митних правил.

Державна митна служба здійснює свої повноваження через регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації.

При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на митний контроль, який виступає важливим засобом захисту економічних інтересів держави (див. МК України).

Адміністративна відповідальність за порушення митних правил передбачена статтями 104-109, 111-120 МК України.

При вивченні даної теми слід звернутися до рекомендованої літератури, зокрема: 54-56, 58-67, 69.

Тема 25. Адміністративно-правове забезпечення управління фінансами і кредитуванням

1. Правові засади управління фінансами і кредитуванням. Система органів управління фінансами і кредитуванням та їх повноваження.

2. Фінансовий контроль: поняття, особливості.

3. Адміністративна відповідальність за адміністративні проступки у сфері фінансів.

Правовими засадами здійснення управління фінансами і кредитуванням є закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу", "Про Рахункову палату", "Про податок на додану вартість", "Про банки і банківську діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про джерела фінансування органів державної виконавчої влади", декрети КМУ "Про акцизний збір", "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

При вивченні питання про систему органів управління фінансами і кредитуванням, необхідно уяснити, що державну політику у фінансовій сфері визначає Верховна Рада України, яка затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет України, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. КМУ забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженного бюджету України; подання Верховній Раді звіту про виконання Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади з управління фінансами. Його повноваження визначені Положенням про Міністерство фінансів України.

Важливу роль в управлінні фінансами відіграє Державне казначейство України, основними завданнями якого є організація виконання Державного бюджету, контроль за його виконанням та регулювання відносин між Державним бюджетом та позабюджетними фондами; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і подання відповідної інформації.

Управління фінансами здійснюють Рахункова палата, Державна податкова адміністрація України та інші органи.

Фінансовий контроль є одним із видів державного контролю. Він являє собою діяльність уповноважених органів та їх посадових осіб щодо здійснення перевірки додержання вимог законодавства у сфері фінансової діяльності та застосування в передбачених законом випадках відповідних засобів впливу. Слід мати на увазі, що фінансовий контроль може бути державним, громадським і незалежним.

Суб'єктами фінансового контролю можуть виступати: Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Державна митна служба, Пенсійний фонд України, органи державної податкової служби, органи контрольно-ревізійної служби, органи державного контролю за цінами і тарифами, органи пробірного контролю та ін.

Адміністративна відповідальність за адміністративні проступки у галузі фінансів передбачені статтями 162, 164, 164/1, 164/2, 164/4, 165/2, 166/1, 166/2 КпАП України.

При вивченні питання про фінансовий контроль слід звернутися до навчально-методичного посібника доц. Л.К. Царьової "Організаційно-правові основи фінансового контролю в Україні".

Тема 26. Адміністративно-правове забезпечення управління агропромисловим комплексом

1. Правові засади управління агропромисловим комплексом.

2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх повноваження.

3. Форми і методи управління агропромисловим комплексом. Державний контроль в агропромисловому комплексі.

4. Адміністративна відповідальність за проступки в агропромисловому комплексі.

Вивчаючи дану тему слід мати на увазі, що агропромисловий комплекс (сільське господарство) - є однією з пріоритетних сфер суспільного життя, оскільки він пов'язаний з виробництвом сільськогосподарської продукції, її заготівлею та переробкою (див. Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві").

Правовими засадами управління цією важливою сферою є: закони "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про ветеринарну медицину", "Про карантин рослин", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину", "Про захист рослин", "Про внесення змін до КпАП України щодо встановлення відповідальності за порушення у сфері захисту рослин", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Національна програма відродження села на 1995-2005 роки (схвалена пост. ВРУ від 4.02.1994 р.), Указ Президента "Питання Міністерства агропромислової політики України", постанова КМУ "Про Державний департамент продовольства", Типові положення про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської, управління (відділ) сільського господарства! продовольства районної державної адміністрації та ін. (див. рекомендовану літературу).

Систему спеціальних органів управління агропромисловим комплексом складають: Міністерство аграрної політики України (створене на базі Міністерства агропромислового комплексу, Державного комітету рибного господарства, Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості, Комітету харчової промисловості, які ліквідовані), Державний департамент ве-тиринарної медицини, Головна державна інспекція з карантину рослин, Державний комітет України по земельним ресурсам, Головні управління (управління) сільського господарства і продовольства та ін.

Важливе значення має державний контроль в агропромисловому комплексі, який здійснюється: інспекціями заготівель і якості сільськогосподарської продукції (див. Типове положення про інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції), інспекціями державного технічного нагляду (див. Типове положення про інспекції державного технічного нагляду), головними державними інспекторами ветеринарної медицини, Головною державною інспекцією з карантину рослин України (див. Закон "Про карантин рослин").

Адміністративна відповідальність за проступки в агропромисловому комплексі передбачена: стосовно індивідуальних суб'єктів статтями 52, 53, 53/1, 54, 55, 104, 105, 106, 106/1, 106/2, 107, 108 КпАП України; стосовно колективних суб'єктів законами: " Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину", "Про карантин рослин", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Тема 27. Адміністративно-правове забезпечення управління використанням і охороною природних ресурсів

1. Правові засади управління використанням і охороною природних ресурсів.

2. Система органів управління використанням і охороною природних ресурсів.

3. Державний контроль у сфері управління використанням і охороною природних ресурсів.

4. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про використання і охорону природних ресурсів.