2) прийняття рішення;

3) виконання рішення;

4) нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, вста

новлених правил та умов;

5) атестація, акредитація дозвільної діяльності;

6) переоформлення, продовження дозволу;

7) застосування заходів примусу за допущення порушень пра

вил і умов.

Слід мати на увазі, що останні три стадії є факультативними.

Тема 8. Адміністративно-правові режими

1. Поняття і види спеціальних адміністративно-правових режимів. у Правовий режим надзвичайного стану.

2. Правовий режим воєнного стану.

3. Режим надзвичайної екологічної ситуації.

4. Режим державної таємниці.,, Режим охорони державного кордону України.

При вивченні даної теми слід мати на увазі, що поняття "режим" (франц. ге? іте, від лат. ге^ітеп - правління) може застосовуватися в таких значеннях, як:

а) державний лад, спосіб правління;

б) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку та ін.;

в) система правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети;

г) умови діяльності, існування.

Правовий режим являє собою сукупність правил, закріплених юридичними нормами, які регулюють певну діяльність людей. Адміністративно-правовий режим - це поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин. Адміністративно-правові режими досить різноманітні. В юридичній літературі їх класифікують на такі види, як:

а) за територією: загальнодержавні (напр, секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (напр, режим прикордонної зони);

б) за часом дії: постійні (напр, паспортний режим), тимчасові (напр, режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);

в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій: звичайні та спеціальні;

г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежуючі;

д) за окремими об'єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.;

є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.

Правовою основою спеціальних адміністративно-правових режимів є закони: "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державний кордон України", "Про виключну (морську) економічну зону України", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"; укази Президента: "Про деякі питання захисту банківської таємниці", "Про затвердження Положення про Державний комітет у справах охорони державного кордону України", "Про посадових осіб органів державної виконавчої влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць"; постанови КМУ: "Про прикордонну смугу", "Про затвердження Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" та ін. (див. рекомендовану літературу).

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону "Про правовий режим надзвичайного стану" повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Питання умов і порядку введення назвичайного стану, строку його дії, діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування в його умовах передбачені в Законі "Про правовий режим надзвичайного стану" (від 16.03.2000.).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

При вивченні питань щодо порядку введення, строків воєнного режиму, діяльності органів державної влади в його умовах, змісту правового режиму воєнного стану та ін. необхідно звернутися до Конституції України та Закону "Про правовий режим воєнного стану" (від 6.04.2000.).

Режим надзвичайної екологічної ситуації вводиться при наявності великомасштабної катастрофи, яка займає значну територію України і створює надзвичайно небезпечну для життя, здоров'я і навколишнього середовища обстановку (див. закони "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру").

Основними нормативними актами, що регулюють питання режиму державної таємниці є Конституція України, закони "Про інформацію", "Про державну таємницю" (від 21.09.1999), Указ Президента "Про посадових осіб органів державної виконавчої влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць". Державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому вище вказаним Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

При вивченні питання про режим державного кордону студентам слід звернутися до Конституції України, Закону "Про державний кордон України", Положення про Державний комітет у справах охорони державного кордону України, постанов КМУ: "Про прикордонну смугу", "Про затвердження Правил оформлення та видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і про-їздних документів дитини, їх тимчасової затримки та вилучення", "Про затвердження Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію", "Про прикордонний режим" та ін. (див. рекомендовану літературу).

Тема 9. Адміністративно-правовий примус

1. Поняття і ознаки адміністративно-правового примусу.

2. Співвідношення адміністративно-правового примусу і примусу, передбаченого нормами адміністративного права.

3. Види адміністративно-правового примусу: заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення, заходи адміністративного стягнення.

Адміністративно-правовий примус є одним із видів державно-правового примусу. Він характеризується тими ж ознаками, які характерні для останнього: це правозастосовна діяльність, направлена для охорони правопорядку, реалізується в рамках охоронних правовідносин та ін. Поряд з цим адміністративно-правовий примус має особливості, які притаманні тільки йому:

регулюється нормами адміністративного права, яке передбачає види, підстави, порядок їх застосування.

застосовується не тільки до індивідуальних, але й до колективних осіб.

багаточисельність суб'єктів, які здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність.

здійснюється в рамках позаслужбового підпорядкування, при

відсутності організаційного підпорядкування між сторонами.

При уясненні сутності адміністративно-правового примусу слід мати

на увазі, що його необхідно відрізняти від примусу, передбаченого нормами адміністративного права, оскільки останній включає в себе адміністративні, дисциплінарні (наприклад, стосовно державних службовців), матеріальні (наприклад, стосовно військовослужбовців) санкції.

Засоби адміністративно-правового примусу можна класифікувати на види: адміністративного попередження, адміністративного припинення, адміністративного покарання. При цьому, необхідно звернути увагу на те, що в адміністративній науці немає єдиної думки з приводу деяких видів адміністративного примусу, зокрема, адміністративного попередження. Ряд вчених (А.П. Альохін, А.А. Кармо-ліцький, Ю.П. Битяк та ін.) вважають, що є необхідність виділити такий вид адміністративного примусу, оскільки завданням примусу є, в першу чергу, попередження проступків. На противагу цьому Д.М. Бахрах заперечує існування такого виду, виходячи з того, що адміністративний примус має на меті застосування примусових заходів тільки у зв'язку з неправомірними діями. В свою чергу він виділяє такий вид як адміністративно-відновні заходи, які застосовуються з метою відшкодування збитків, повернення попереднього стану речей (наприклад, знос самовільно збудованої споруди, адміністративне виселення із самовільно зайнятих житлових приміщень та ін.).

Оскільки в адміністративній науці виділяють такий вид адміністративного примусу, як заходи адміністративного попередження, слід звернути увагу на те, що це єдині заходи, які не зв'язані з адміністративним проступком, так як направлені на його недопущення. До таких заходів можна віднести: перевірку документів; огляд речей та особистий огляд; введення карантину у випадках епідемій та епізоотій; контроль і наглядові перевірки; закриття ділянок державного кордону та ін. (див. закони "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", наказ Міністерство охорони здоров'я "Про затвердження Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами" та ін.).

Заходи адміністративного припинення, на відміну від попереднього виду, пов'язані з адміністративним проступком і мають на меті: припинити протиправну дію, недопустити нової і забезпечити можливість притягнення правопорушника до відповідальності. Єдиного нормативного акту, який би передбачав підстави та систему заходів адміністративного припинення немає. Вони передбачені багатьма законами і підзаконними нормативними актами. Заходи адміністративного припинення можна класифікувати на загальні, спеціальні та процесуальні. До перших відносяться такі, як: примусове лікування (див. Закон "Про ратифікацію Конвенції про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування"), примусове годування (див. наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань "Про затвердження Інструкції про умови утримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі"), призупинення робіт, заборона експлуатації механізмів, тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами та ін. Спеціальні заходи адміністративного припинення, на відміну від загальних, застосовуються тільки до індивідуальних осіб, і включають у себе: заходи фізичного впливу (прийоми рукопашного бою), застосування спеціальних засобів (наручників, сльозоточивого газу та ін.), застосування вогнепальної зброї (див. Закон "Про міліцію", тему 19). Заходи адміністративно-процесуального забезпечення передбачені в статтях 260-267 КпАП України і включають: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, відсторонення, вилучення предметів і документів.

Система заходів адміністративного стягнення передбачена в статті 24 КпАП України (більш детально див. тему 9).

Тема 10. Адміністративна відповідальність

1. Адміністративна відповідальність як правовий Інститут адміністративного права. Тенденції становлення та розвитку адміністративно-деліктного права „ як підгалузі адміністративного права.

2. Поняття і ознаки адміністративної відповідальності. Підстави адміністративної відповідальності. Поняття, ознаки і склад адміністративного проступку. Розмежування адміністративного проступку та злочину.

3. Особливості адміністративної відповідальності колективних суб'єктів. Адміністративна відповідальність неповнолітніх.

4. Система адміністративних стягнень.

5. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.

6. Порядок накладення адміністративних стягнень.

При вивченні даної теми студентам слід особливу увагу звернути на те, що інститут адміністративної відповідальності є важливою складовою адміністративного права. Більш того, останнім часом в юридичній літературі все частіше використовується поняття "адміністративно-деліктне право" як підгалузь адміністративного права. Мабуть, сьогодні варто говорити про адміністративно-деліктне право як про підгалузь, яка формується але ще не сформована, тобто - це справа майбутнього.

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, яка характеризується такими ж ознаками, як остання (настає на підставі норм права, за порушення правових норм, пов'язана з державним примусом, назначається державними органами). Поряд з цим слід звернути увагу на особливості, які притаманні тільки їй, а саме:

її підставою є адміністративний проступок;

вона накладається як на індивідуальні, так і колективні суб'єкти, винні у скоєнні адміністративного проступку;

врегульована нормами адміністративного права, які передбачають вичерпний перелік адміністративних порушень, стягнень, державних органів, уповноважених на притягнення до відпові

дальності;

передбачений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, який характеризується оперативністю, економічністю, спрощеністю;

притягнення до адміністративної відповідальності в більшості випадків здійснюється в адміністративному (позасудовому) порядку та ін.

Виділяють три підстави адміністративної відповідальності: нормативну (система норм, що регулюють її), фактичну (адміністративний проступок) і процесуальну (акт компетенного органу про накладення адміністративного стягнення).

Визначення адміністративного проступку дається в статті 9 КпАП України. Слід звернути увагу на те, що законодавець ототожнює поняття "проступку" і "правопорушення", що є невірним, оскільки останнє, за своєю сутністю, значно ширше першого. Адміністративний проступок характеризується ознаками, які слід відрізняти від елементів його складу, а саме: протиправність, винність, ка-ранність. На відміну від поняття "злочину", законодавець не передбачив для адміністративного проступку суспільну небезпеку, яку в юридичній літературі інколи заміняють суспільною шкідливістю.

До складу адміністративного проступку відносяться чотири взаємопов'язані елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Слід мати на увазі, що відсутність хоча б одного елементу свідчить про відсутність самого проступку. Об'єктом завжди виступають суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права й охороняються нормами адміністративного права. Він буває загальним, родовим і безпосереднім. Об'єктивна сторона проступка характеризує його зовнішню сторону і включає: протиправне діяння, шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, спосіб, обстановку, знаряддя вчинення проступку та ін. При цьому слід мати на увазі, що більшість адміністративних проступків характеризуються "формальним" складом, тобто для об'єктивної сторони необхідне тільки протиправне діяння.

Суб'єктом адміністративного проступку є особа, яка його вчинила. На відміну від злочину, суб'єктом може бути як індивідуальна особа, так і юридична особа (колективний суб'єкт). Виділяють три види суб'єкта: загальний, спеціальний та особливий. Загальним суб'єктом є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Законодавство не дає визначення осудності, але виходячи із змісту статті 20 КпАП України можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, нести за них відповідальність. Спеціальний суб'єкт характеризується, окрім вище вказаних ознак, ще якимось додатковими властивостями. До них можна віднести посадових осіб, водіїв, державних службовців та ін. Особливим суб'єктом є та особа, яка притягується до адміністративної відповідальності в особливому порядку (згідно з дисциплінарними статутами): військовослужбовці, працівники міліції, цивільної авіації та ін.

Стосовно адміністративної відповідальності колективних суб'єктів необхідно мати на увазі, що вона передбачається не в КпАП а тільки окремими законами: "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про виключну (морську) економічну зону України", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування", "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину", постановами КМУ "Про Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, "Про порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі громадян-підприємців, стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів", "Про затвердження Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів Державного пожежного нагляду" та ін. В проекті нового КпАП України передбачаються конкретні склади проступків, суб'єктами яких можуть бути колективні суб'єкти, перелік стягнень, що накладатимуться на них.

Особливу увагу слід звернути на адміністративну відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які вчинили проступок у віці з 16 до 18 років. Вони несуть відповідальність згідно зі статтею 13 КпАП. За загальним правилом на них накладаються заходи впливу, передбачені статтею 24/1 КпАП. В разі вчинення проступку особою, яка не досягла 16 років, до адміністративної відповідальності притягуються батьки, або особи, що їх замінюють за статтею 184 КпАП, тобто за невиконання обов'язків по вихованню дітей.

Адміністративне законодавство передбачає систему адміністративних стягнень (стаття 24 КпАП), до якої відносяться: попередження; штраф; сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення, або безпосереднім об'єктом проступку; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом проступку; позбавлення спеціального права, наданого данному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт; видворення за межі держави іноземців і осіб без громадянства (детально див. ст. ст.25-32 КпАП). Слід мати на увазі, що Законом України "Про боротьбу з корупцією" передбачений такий захід адміністративного стягнення, як позбавлення права протягом трьох років займати посади в державних органах, або - протягом п'яти років балотуватися в депутати.

При вивченні даної теми студентам необхідно звернути увагу на передбачені законодавством обставини, які виключають адміністративну відповідальність, а саме: крайня необхідність, необхідна оборона, стан неосудності (див. статті 17-22 КпАП).

Важливо уяснити порядок накладення адміністративних стягнень, який регламентується статтями 33-40 КпАП України, звернувши увагу на загальні правила накладення стягнень, обставини, що пом'якшують або обтяжують адміністративну відповідальність, строки накладення стягнень та ін.

Тема 11. Дисциплінарна відповідальність в адміністративному праві

1. Поняття і ознаки дисциплінарно-правового примусу в адміністративному праві.

2. Поняття, особливості і підстави дисциплінарної відповідальності в адміністративному праві.

3. Дисциплінарне провадження в адміністративному праві.

При вивченні даної теми слід мати на увазі, що дисциплінарна відповідальність регулюється нормами як трудового, так і адміністративного права. У відношенні до деяких категорій працівників тільки норми трудового права встановлюють дисциплінарну відповідальність, стосовно такої категорії, як державні службовці - норми і трудового, і адміністративного права, а щодо військовослужбовців, працівників міліції, СБУ та ін. - тільки норми адміністративного права.

Підставою для настання дисциплінарної відповідальності може бути дисциплінарний проступок, тобто шкідливе протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що полягає у невиконанні або неналежному виконанні працівником своїх службових обов'язків, а рівно іншому порушенні службової дисципліни, за які законом передбачена дисциплінарна відповідальність; адміністративний проступок (див. Закон "Про боротьбу з корупцією") або порушення морального характеру (див. статтю 14 Закону "Про державну службу").

Дисциплінарна відповідальність за нормами адміністративного права настає: - у порядку, встановленому законами України (див. закони "Про державну службу", "Про боротьбу з корупцією", "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та ін.);

відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку (див. Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів);

на підставі дисциплінарних статутів та спеціальних положень, чинних в окремих галузях і сферах державного управління (див. Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, Дисциплінарний статут прокуратури України, Дисциплінраний статут органів внутрішніх справта ін.).

Дисциплінарне провадження являє собою врегульовану законодавством діяльність уповноважених суб'єктів щодо застосування дисциплінарних стягнень при дотриманні прав і законних інтересів винних осіб.

Слід мати на увазі, що дисциплінарне провадження характеризується наступними принципами: законності, гласності, об'єктивної істини, демократизму, рівності всіх перед законом, економічності, оперативності, доцільності та ін.

В дисциплінарному провадженні виділяють наступні стадії:

порушення дисциплінарного провадження;

дисциплінарне розслідування;

розгляд дисциплінарної справи і винесення рішення;

виконання прийнятого рішення;

перегляд рішення за скаргою;

перегляд рішення в порядку нагляду.

При вивченні даної теми слід звернутися до дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук І.О. Картузо-вої "Дисциплінарна відповідальність державних службовців", яка є в читальному залі бібліотеки академії.

Тема 12. Адміністративний процесс

1. Тенденції становлення та розвитку адміністративно-процесуального права.

2. Поняття, принципи і структура адміністративного процесу.

3. Стадії адміністративного процесу.

4. Поняття і види адміністративно-процесуальних норм.

5. Адміністративно-процесуальні відносини.

Однією із особливостей адміністративного права є те, що воно, на відміну від інших галузей права (кримінального, цивільного), включає в себе як матеріальні, так і процесуальні адміністративні норми. Тобто, адміністративно-процесуальне право виступає як підгалузь адміністративного права. На сьогоднішній день можна стверджувати, що в Україні розвивається адміністративно-процесуальне право як самостійна галузь права, що характеризується своїм предметом і методом, своєю нормативно-правовою базою. Однак, це питання часу.

Адміністративно-процесуальне право являє собою систему адміністративно-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з розглядом і вирішенням конкретних адміністративних справ. Уяснення сутності адміністративно-процесуального права безпосередньо залежить від уяснення сутності адміністративного процесу. Маючи всі ознаки юридичного процесу, адміністративний процес характеризується рядом особливостей:

а) це владна, цілеспрямована діяльність суб'єктів державної ви

конавчої влади;

б) владна діяльність суб'єктів державної виконавчої влади спря

мована на вирішення у відповідності до закону конкретних справ,

підвідомчих цим органам;

в) владна діяльність органів виконавчої влади повно, детально,

чітко регламентується адміністративним правом;

г) з точки зору процедури він є більш простим та економічним.

Адміністративний процес можна розглядати як у "широко

му", так і у "вузькому" розумінні. У першому випадку адміністративний процес включає в себе як юрисдикційні, так і процедурні провадження, які розглядаються і судами, і спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, в другому - тільки як провадження в справах про адміністративні проступки. Іноді, адміністративний процес, у вузькому розумінні, розгядають як юрисдикційні провадження. Провадження, які складають структуру адміністративного процесу, можна класифікувати на два види: а) такі, що розглядаються у судовому порядку; б) такі, що розглядаються органами виконавчої влади. Останні, в свою чергу, поділяються на дві групи: юрисдикційні провадження та управлінські (процедурні) провадження. До юрисдикційних належать провадження про:

адміністративні проступки;

видворення іноземців за межі України;

адміністративне оскарження;

відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами

державних органів;

дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права.

Провадженнями управлінського (процедурного) характеру є:

видача спеціальних дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності;

реєстрація певних суб'єктів або видів діяльності;

видача сертифікатів;

здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади;

виконання правил дозвільної системи;

розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади;

атестаційне провадження.

Крім зазначених видів адміністративних провадженнь, до змісту адміністративного процесу, а також до адміністративно-процесуального права входять певні загальні адміністративні процедури, що здійснюються всіма органами виконавчої влади в межах наданих їм повноважень і не мають прив'язки до вирішення конкретно визначених справ.

З'ясуванню сутності адміністративного процесу значною мірою сприяє аналіз його принципів, тобто основоположних ідей, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність: законності; рівності громадян перед законом і органом, що розглядає справу; об'єктивної істини; охорони інтересів особи і держави; офіційності адміністративного процесу; гласності; здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користуватися рідною мовою; презумпції невинності та правомірності дій громадян; швидкості та економічності процесу; самостійності в прийнятті рішення.

Адміністративний процес здійснюється за стадіями, серед яких виділяють наступні: стадію порушення адміністративної справи, стадію розгляду справи та прийняття рішення у справі, стадію оскарження чи опротестування прийнятого рішення, стадію виконання прийнятого рішення.

При вивчені даної теми слід звернути увагу на те, що адміністративно-процесуальні норми можна класифікувати за різними критеріями:

а) за видами проваджень - адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-процедурні;

б) за змістом - на такі, що забезпечують: адміністративну правотворчість; оперативно-розпорядчу, правонадільну діяльність; адміністративну юрисдикцію; не відносяться до жодного із адміністра тивних процесів;

в) за колом суб'єктів, на які розповсюджується дія норм - загальні для всіх суб'єктів; такі, що відносяться до суб'єктів влади; такі, що відносяться до суб'єктів, особисто зацікавлених у розгляді справи; такі, що відносяться до суб'єктів, які сприяють сторонамсправи (перекладач, свідок та ін.).

На сьогоднішній день адміністративно-процесуальне право не систематизоване, хоча таке завдання ставиться в Концепції реформи адміністративного права, зокрема, прийняття Адміністративно-процесуального кодексу, Адміністративно-процедурного (процеду-рального) кодексу. Поки що адміністративно-процесуальні норми знаходяться у різноманітних джерелах. Серед них є такі, що передбачають тільки адміністративно-процесуальні норми: Положення про складання і введення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку (затв. розпор. АКУ від 10.03.1994 р.), Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців (затв. пост КМУ від 4.10.1995 р.), Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію (затв. пост. КМУ від 29.12.1995 р.) та ін. Найчастіше і адміністративно-матеріальні, і адміністративно-процесуальні норми знаходяться в одних і тих же джерелах: КпАП України, законах України "Про державну службу", "Державну виконавчу службу", "Про звернення громадян" та ін. Особливість адміністративно-процесуальних правовідносин, на відміну від більшості адміністративних правовідносин, полягає в тому, що вони є горизонтальними, тобто в їх межах забезпечується однаковий правовий рівень всіх учасників. Проте, така рівність має місце до певного часу - до винесення рішення у даній адміністративній справі. Слід зазначити й те, що саме в адміністративно-процесуальних правовідносинах практично реалізуються матеріальні адміністративні норми.

Тема 13. Провадження в справах про адміністративні проступки

Поняття і правові засади провадження в справах про адміністративні проступки. Завдання і принципи провадження в справах про адміністративні проступки.

Поняття та класифікація доказів у провадженні в справах про адміністративні проступки. Поняття і предмет доказування в справах про адміністративні проступки.

Учасники провадження. Строки у провадженні. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки.

Заходи адміністративно-процесуального забезпечення.

Провадження в справах про адміністративні проступки (далі - провадження) є складовою адміністративного процесу і відноситься до адміністративно-юрисдикційних проваджень. Особливістю данного провадження є те, що воно найбільш повно врегульовано нормами матеріального і процесуального адміністративного права.

Правовою засадою провадження є КпАП України (який визначає загальні засади), інші кодекси та закони (які визначають сообли-вості провадження щодо окремих категорій адміністративних проступків): МК України, Закон "Про боротьбу з корупцією" та ін. Особливу групу складають підзаконні нормативні акти, які конкретизують норми КпАП та законів щодо розгляду окремих видів адміністративних справ: Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (затв. пост. КМУ 14.12.1994 р.), Положення про порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування (затв. пост. КМУ від 14.04.1994р.), Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці (затв. пост. КМУ 17.09.1993 р.) та ін.

При уясненні сутності провадження в справах про адміністративні проступки слід звернути увагу на завдання, які стоять перед ним, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне вияснення обставин кожної справи; вирішення кожної справи у відповідності до законодавства; забезпечення виконання постанови; виявлення причин і умов, які сприяють здійсненню адміністративних проступків, попередження проступків, виховання громадян у дусі дотримання законів.

Особливу увагу при вивченні даної теми слід звернути на питання доказів та доказування. Доказами у справі можуть бути любі фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що можуть мати значення для правильного вирішення справи. Від доказів слід відрізняти джерела доказів, що являють собою засоби збереження і передачі інформації, за допомогою яких дана інформація залучається у провадження. Слід пам'ятати, що особливістю доказів є те, що вони повинні бути одержані в установленому законом порядку, в противному разі вони втрачають силу доказів.

В юридичній літературі докази класифікуються за різними критеріями, а саме: прямі і непрямі, обвинувачувальні і оправдувальні, першорядні і похідні. В залежності від джерела і форми докази можна класифікувати на:

а) пояснення учасників (правопорушника, свідка, потерпілого та ін.), які приймаються в усній формі (наприклад, при порушенні правил дорожнього руху штраф накладається на місці без складання протоколу про адміністративний проступок);

б) документи та речові докази, які є матеріальними носіями інформації (протокол про адміністративний проступок, протокол особистого догляду, покази технічних засобів, технічний паспорт, самогон та ін.).

Учасників провадження слід відрізняти від суб'єктів провадження. До перших відносяться: особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат, свідок, експерт, перекладач. Суб'єктами провадження є всі вище вказані учасники, перелік яких слід доповнити органом чи особою, що розглядає справу про адміністративний проступок (в юридичній літературі даний суб'єкт досить вдало називають "лідируючий суб'єкт"), тобто коло суб'єктів провадження ширше ніж коло учасників.

Всіх суб'єктів провадження можна розділити на декілька груп, а саме:

а) компетентні державні органи або посадові особи, які розглядають справу про адміністративний проступок, приймають акти владного характеру, складають правові документи (див. ст. ст.218 - 244/8 КпАП України);

б) суб'єкти, які мають особисту зацікавленність у справі (особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, їх законні представники);

в) особи й органи, які сприяють здійсненню провадження, виявленню об'єктивної істини (свідок, експерт);

г) інші особи та органи, що сприяють виконанню постанови у справі, профілактиці адміністративних проступків.

Здійснення провадження у справах про адміністративні проступки було б неможливим без спеціальних заходів адміністративно-процесуального забезпечення, серед яких виділяються: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів (ст. ст.260-266 КпАП України). При вивченні даних заходів слід, зокрема, провести розмежування між адміністративним затриманням та доставлениям порушника. Не дивлячись на схожість, вони відрізняються за наступними ознаками:

а) доставления являє собою примусове препровадження особи в службове приміщення, а адміністративне затримання передбачає короткочасне обмеження свободи дій і пересування порушника;

б) закон чітко передбачає строк адміністративного затримання, стосовно доставления зазначається, що воно повинно бути проведе но у можливо короткий строк;

в) доставления здійснюється більш широким колом осіб (ст.259 КпАП України), ніж адміністративне затримання (ст.262 КпАП України);

г) адміністративне затримання, на відміну від доставления, оформ ляється протоколом.

При вивченні даної теми слід особливу увагу звернути на розділи III і IV КпАП України.

Тема 14. Стадії провадження в справах про її адміністративні проступки

1. Система стадій і етапів провадження в справах про адміністративні,,і, проступки.

2. Адміністративне розслідування.

3. Розгляд справи про адміністративний проступок та винесення рішення у >{ справі.

4. Перегляд постанови у справі про адміністративний проступок. Виконання постанови.

Провадження у справах про адміністративні проступки проходить декілька стадій, які органічно пов'язані одна з одною. Слід мати на увазі, що стадія являє собою відносно самостійну частину провадження, яка, поряд із загальними завданнями провадження, має притаманні тільки їй власні завдання.

Як правило, в адміністративній науці виділяють чотири стадії:

1) адміністративне розслідування;

2) розгляд справи та прийняття постанови у справі;

3) перегляд постанови в порядку оскарження або опротестування;

4) виконання постанови.

Кожна зі стадій складається із послідовно здійснюваних дій, тобто її можна, в свою чергу, поділити на етапи. Перша стадія - стадія адміністративного розслідування включає в себе такі етапи, як:

а) порушення справи;

б) встановлення фактичних обставин;

в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

Підставою для порушення адміністративної справи є скоєння особою діяння, яке має ознаки адміністративного проступку. Від підстави слід відрізняти привід, в якості якого можуть бути заяви громадян, повідомлення підприємств, установ, організацій, преси та ін. На стадії розслідування справи повинні бути встановлені фактичні обставини скоєного проступку, які можна розділити на три групи. До першої відносяться обставини, які мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність чи відсутність складу проступку. Другу групу складають обставини, які мають значення для вирішення питання про вид і розмір стягнення. Третя група - обставини, що стосуються причин і умов, які сприяють скоєнню проступку та їх попередженню. Адміністративне розслідування закінчується оформленням протоколу про адміністративний проступок, крім випадків, передбачених ст.258 КпАП України, зокрема: порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, перевищення водіями транспортних засобів швидкості, недотримання вимог до-рожних знаків, порушення правил перевезення людей та ін. за умови: а) покарання накладається і стягується на місці скоєння проступку; б) накладається таке стягнення як штраф або попередження; в) особа не оспорює факту проступку і стягнення, що накладається на неї.

Другою стадією є стадія розгляду справи про адміністративний проступок. Згідно зі ст.213 КпАП України справи про адміністративні проступки розглядаються адміністративними комісіями; виконкомами селищних, сільських рад; судами; органами внутрішніх справ та іншими уповноваженими органами (ст. ст.222/1 - 244/8 КпАП України). За характером компетенції тільки адміністративні комісії є спеціальними органами адміністративної юрисдикції, оскільки їхнє призначення - розгляд справ про адміністративні проступки. Слід зазначити, що зараз мова йде про доцільність існування цих комісій (див. Концепцію реформи адміністративного права України) з точки зору поглиблення професіоналізму розгляду адміністративних справ і скорочення кількості органів, що мають право розглядати такі справи, з передачею цих справ судовим органам. Всі інші органи здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність поряд з іншими функціями: управління, контролю, регулювання, нагляду та ін., тобто розгляд справ про адміністративні проступки не складає основного змісту їх діяльності.

Стадія розгляду справи включає в себе наступні етапи: а) підготовка справи до розгляду; б) аналіз зібраних матеріалів, обставин справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома. При підготовці справи до розгляду державному органу (посадовій особі) необхідно вирішити наступні питання: чи відноситься дана справа до його компетенції; чи правильно складені протоколи та інші матеріали справи; чи повідомлені учасники про час та місце розгляду справи; чи витребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягає задоволенню клопотання учасників провадження.

Важливе значення на даній стадії має з'ясування: чи був вчинений адміністративний проступок, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів на розгляд громадським організаціям. V В результаті розгляду справи виноситься постанова про:

1) накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.24/1 КпАП України; і 3) про припинення справи.

На останньому етапі даної стадії постанова доводиться до відома (див. ст.285 КпАП України).

При вивченні даного питання слід особливу увагу звернути на строки розгляду справ про адміністративні проступки, передбачені ст.277 КпАП України, зокрема: загальний - 15 днів, скорочені - 1 день (ст.44 "Незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезения, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах", ст.173 "Дрібне хуліганство", ст.185 "Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування щодо охорони громадського порядку, військовослужбовця'^ ін.), З дні (ст.157 "Дрібна спекуляція", ст.160 "Торгівля з рук в неустановлених місцях" та ін.), 5 днів (ст.51 "Дрібне розкрадання державного або колективного майна", ст.176 "Виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його виготовлення" та ін.), 7 днів (ст.101 "Порушення, зв'язані з використанням газу" та ін.).

Третя стадія - перегляд постанови в порядку оскарження або опротестування - включає в себе такі етапи, як: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) прийняття рішення; г) доведення рішення до відома. Серед всіх стадій провадження у справах про адміністративний проступок - це єдина факультативна стадія. Вона виступає як гарантія законності і обгрунтованності прийняття рішення у справі. Процесуальними підставами для перегляду постанови у справі є: скарга особи, щодо якої винесено постанову, скарга потерпілого, протест прокурора. Слід звернути увагу на те, що адміністративне законодавство (ст.288 КпАП України) передбачило два шляхи для оскарження прийнятої постанови: а) вищестоящий орган; б) суд. При цьому існують два варіанти оскарження, а саме: альтернативний і послідовний. Альтернативний варіант передбачає, що право вибору органу (або суд, або вищестоящий орган) для направлення скарги належить особі. Послідовний варіант проявляється в тому, що закон передбачає право оскарження спочатку в один орган (вищестоящий), а потім у другий (суд).

При розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративний проступок, орган (посадова особа) перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне із наступних рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скрагу або протест без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про адміністративну відповідальність, з тим, щоб стягнення не було посилене.

Кінцевою, четвертою, стадією провадження у справах про адміністративний проступок є виконання постанови по справі, яка складається з етапів: а) звернення постанови до виконання; б) фактичне виконання; в) закінчення виконання. Провадженню щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень присвячений 5 розділ КпАП України (ст. ст.298-328).

При вивченні даного питання необхідно звернутися до навчального посібника проф. Є.В. Додіна "Исполнение постановлений о наложении административных взысканий" (Одесса, 1999).

Тема 15. Режим законності і дисципліни у державному управлінні

1. Поняття режиму законності і дисципліни у державному управлінні.

2. Способи забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні.

3. Поняття контролю та його види.

4. Прокурорський нагляд за законністю діяльності органів виконавчої влади.

5. Звернення громадян, судове оскарження незаконних рішень, дій органів. >. державної влади та їх посадових осіб як спосіб забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні.

1 Забезпечення законності передбачає необхідність створення системи її гарантій, а саме: загальні передумови (політичні, економічні, ідеологічні, організаційні, юридичні) і спеціальні юридичні, органі

заційно-правові засоби забезпечення законності (контроль і державно-правовий примус).

Слід мати на увазі, що основними способами забезпечення законності і дисципліни є контроль, нагляд і звернення громадян. Контроль - це основний спосіб забезпечення законності, головними напрямками здійснення якого є:

а) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та ін. видів державної дисципліни;

б) використання державних ресурсів;

в) виконання вимог природоохоронного законодавства;

г) підбір і розміщення кадрів у державному секторі;

д) виконання соціальних програм та ін.

При вивченні сутності контролю, необхідно звернути увагу на його зміст:

спостереження за функціонуванням підконтрольного суб'єкту, одержання об'єктивної інформації про виконання ним правил і доручень;

аналіз зібраної інформації, виявлення тенденцій, причин, розробка прогнозів;

прийняття заходів щодо запобігання порушень законності і дисципліни, шкідливих наслідків, шкоди, в тому числі припинення протиправних дій з метою недопущення нових порушень;

обліку конкретних порушень, визначення їх причин і умов;

виявлення винних, притягнення їх до відповідальності.

Більш детально стосовно контролю див. тему 16.

Важливе місце відводиться нагляду за дотриманням законності і дисципліни у державному управлінні. Контроль слід відрізняти від нагляду (див. тему 16). Нагляд буває судовий, прокурорський та адміністративний. Судовий контроль здійснюють: Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди (див. Конституцію України, закони "Про Конституційний Суд України", "Про арбітражний суд", "Про судоустрій").

Згідно з Конституцією України (перехідними положеннями) та Законом України "Про прокуратуру" прокуратура здійснює функцію нагляду за дотриманням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, урядом АРК, органами місцевого самоврядування, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями незалежно від форми власності, підпорядкованості, приналежності, посадовими особами та громадянами (до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів). Більш детально див. Закон "Про прокуратуру".

Адміністративний нагляд є найбільш об'ємним і різноманітним. Слід мати на увазі, що він відрязняється від судового і прокурорського нагляду тим, що:

контролюючий суб'єкт е суб'єктом виконавчої влади;

основною метою є забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави (а судового і прокурорського - забезпечення законності в країні);

має спеціалізований характер, тобто направлений на дотримання спеціальних правил (санітарних, ветеринарних, пожарних, митних та ін.);

проводиться систематично за конкретним об'єктом;

здійснюється, як правило, суб'єктами державної виконавчої влади, наділеними надвідомчими повноваженнями;

пов'язаний із застосуванням адміністративного примусу.

Адміністративний нагляд здійснюється з метою охорони відповідних суспільних відносин як від правопорушень, так і від об'єктивно-протиправних дій і стихійних явищ.

При вивченні даної теми слід звернути увагу та такі види адміністративного нагляду як:

адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (див. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі");

державний санітарно-епідеміологічний нагляд (див. Закон України "Про забезпечення санітарного епідемічного благополуччя населення");

державний нагляд за безпекою дорожного руху (див. закони "Проміліцію", "Про дорожний рух"; Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, Типові правила взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів;

державний пожежний нагляд (див. закони "Про міліцію", "Про пожежну безпеку", Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів Державного пожежного нагляду;

державний геодезичний нагляд (див. Положення про Інспекцію державного геодезичного нагляду Головного управління геодезії, картографії та кадастру України) та ін.

Важливим способом забезпечення законності в державному управлінні є право громадян на звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій різних форм власності, громадських об'єднань. Це право регламентується Конституцією України, Законом України "Про звернення громадян", Положенням про порядок розгляду письмових звернень громадян та посадових осіб підприємств, установ, організацій органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні та ін. При вивченні даного питання слід звернути увагу на поняття та види звернень, права та обов'язки особи, що подала звернення, та органу (посадової особи) яка розглядає його, специфіку провадження по розгляду звернень громадян.

Тема 16. Державний контроль за діяльністю органів виконавчої влади

1. Поняття, сутність та зміст державного контролю. Принципи державного контролю.

2. Види державного контролю у сфері виконавчої влади.

3. Організаційно-структурне забезпечення державного контролю у сфері державного управління.

При вивченні даної теми студентам слід мати на увазі, що контроль - це явище багатогранне і різнопланове. Він може бути охарактеризований як форма або вид діяльності, як принцип, як функція. Контроль у сфері державного управління, враховуючи його суть, можна охарактеризувати як самостійний вид роботи. Слід зазначити, що в умовах реформи системи органів державного управління, змінюється сутність державного контролю. Оновлення його сутності полягає в тому, що на перший план, при його здійсненні, висувається питання: чому так виходить і що треба зробити, щоб досягти кращого результату. У минуле відходить інших підхід - виявити і покарати за допомогою контролю.

Виходячи із тих завдань, що стоять перед контролем, можна виділити такі основні принципи контролю: законності, відповідальності контролюючого органу, субординації у службових відносинах контролюючих органів, плановість у діяльності контролюючих органів, систематичності контролю, професіоналізму, об'єктивності, неупередженості, гласності, взаємодії контролюючих органів, допомоги підконтрольному об'єкту.

Функція контролю у державному управлінні полягає в аналізі та співставленні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причин цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху.