Правове регулювання відпусток за трудовим правом України

ПЛАН

Вступ

Розділ 1 Відпустки, як предмет трудового права України

1.1 Джерела трудового права України щодо питань відпусток

1.2 Право на відпустки

1.3 Види відпусток

Розділ 2 Правовідносини, пов'язані з відпустками

2.1 Порядок надання відпусток

2.2 Відпустки працівникам окремих категорій

2.3 Виплати, пов'язані з відпустками

2.4 Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про відпустки та відповідальність за його порушення

Розділ 3 Міжнародно-правові акти щодо регулювання відпусток, ратифіковані Україною

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Право працівника на щорічну оплачувану відпустку є невід'ємною складовою конституційного права кожного, хто працює, на відпочинок нарівні з правом мати щотижневі вихідні дні та правом відпочинку у дні офіційних і традиційних свят [1]. Це конституційне право конкретизується вітчизняним законодавством, зокрема, Кодексом законів про працю України (КЗпП) [4], Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року [2] та іншими законами України, рядом підзаконних актів, які спираються на основні положення міжнародно-правових документів, серед яких, зокрема, і конвенція «Про щорічні оплачувані відпустки», прийнята Генеральною Конференцією Міжнародної Організації Праці 4 червня 1936 року [15;9], що згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною нашого національного законодавства.

Закон України «Про відпустки», крім основної щорічної оплачуваної відпустки, передбачає й інші види оплачуваних відпусток, зокрема, додаткові відпустки, творчі, соціальні (у зв'язку з вагітністю і пологами, додаткові працівникам, які мають дітей) та інші, а також відпустки без збереження заробітної плати.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки забезпечується:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України «Про відпустки»;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 вказаного Закону.

Якщо, з одного боку, закон надає право на безперешкодне одержання відпустки працівникові, то з іншого - він покладає обов'язок надання відпустки на умовах, тривалістю і в порядку, передбачених законодавством, на власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Згідно зі статтею 28 Закону України «Про відпустки» особи, винні в порушенні законодавства про відпустки несуть встановлену державою відповідальність.

Така відповідальність - дисциплінарна - у вигляді накладення стягнення за порушення трудової дисципліни передбачається статтею 147 КЗпП. Адміністративна відповідальність передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) [3], згідно зі статтею 41 якого за порушення вимог законодавства про працю, а значить і за порушення вимог законодавства про відпустки, на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, яким надано право прийняття на роботу, та на громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб може бути накладено штраф від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтями 41¹-41³ КпАП передбачено відповідальність за порушення, пов'язані з укладанням або виконанням колективних договорів та угод. За невиконання законних вимог службових осіб державної інспекції праці Міністерства праці та соціальної політики України щодо усунення порушень законодавства про працю на службових осіб згідно зі статтею 188⁶ КпАП може бути накладено штраф від п'яти до дев'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Нагляд за додержанням законодавства про відпустки покладено на спеціально уповноважені на те державні органи та інспекції, які є незалежними у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу (частина 1 статті 27 Закону України «Про відпустки»). Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про відпустки здійснюють Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори (частина 3 статті 27).

Значна частина звернень громадян до Міністерства праці та соціальної політики України, Головної та територіальних державних інспекцій праці, органів влади і місцевого самоврядування, профспілкових органів, професійних юристів, засобів масової інформації торкається тих чи інших питань надання відпусток. На жаль, ці звернення свідчать, з одного боку, про недостатню обізнаність наших співвітчизників із чинним законодавством про відпустки, а з другого - про те, що порушення цього законодавства набувають поширеного характеру. Відповіді на ці запитання можна знайти у нормативно-правових актах, регламентуючих правовідносини пов'язані з відпустками міжнародно-правового та національного рівнів, в яких викладено положення щодо прав працівників на відпустки, умов і порядку їх надання.

Вказаним зумовлено наш інтерес до теми «Правове регулювання відпусток за трудовим правом України», з метою розкриття якої детально розглянуто наступні питання: актуальність та важливість теми; відпустки, як предмет трудового права України (джерела трудового права України щодо питань відпусток, право на відпустки, види відпусток); правовідносини, пов'язані з відпустками (порядок надання відпусток, відпустки працівникам окремих категорій, виплати пов'язані з відпустками, державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про відпустки та відповідальність за його порушення); міжнародно-правові акти щодо регулювання відпусток, ратифіковані Україною ; наведено власні висновки відносно стану правового регулювання відпусток в Україні й його відповідності міжнародній практиці; вказано список використовуваної літератури.

РОЗДІЛ 1 ВІДПУСТКИ, ЯК ПРЕДМЕТ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1.1 Джерела трудового права України щодо питань відпусток

Законодавство передбачає щорічні відпустки як один з видів часу відпочинку. Час відпочинку - це частина календарного часу, протягом якого працівник звільняється від виконання його трудової функції і яка надається йому для відновлення його фізичного і морального трудового потенціалу.

Трудове право - це сукупність зведених в систему правових норм, які регулюють суспільні трудові і пов'язані з ними відносини з приводу реалізації громадянами їх здатності до праці та відпочинку [8;67].

Джерелами права - є офіційні акти нормотворчисті, якими встановлюються, закріплюються або скасовуються правові норми. Нормативні акти видаються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади - Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів; органами державного управління - міністерствами і відомствами; органами місцевого самоврядування; безпосередньо підприємствами, установами, організаціями. Цим пояснюється ієрархічний принцип верховенства, на якому базується система трудового законодавства [9;123]:

1) основний Закон - Конституція;

2) закони - законодавчі правові акти, що видаються вищими органами державної законодавчої влади або приймаються референдумами; розрізняють комплексні, що розглядають норми не лише трудового, а й інших галузей права (наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року№796-ХІІ) і функціональні, що містять норми окремого інституту трудового права (наприклад стосовно теми нашої роботи, Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР);

3) підзаконні нормативні акти - видаються й приймаються центральними й місцевими органами влади; серед них найбільшу юридичну силу мають укази і розпорядження Президента, далі йдуть постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств. Всі вони видаються на виконання і в рамках закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні трудових відносин; обов'язковою вимогою до них є їх відповідність змісту законодавчих актів та узгодженість з ними (наприклад стосовно теми нашої роботи, Про правомірність віднесення на валові витрати матеріальної допомоги при виході у чергову відпустку. Лист Державної податкової адміністрації України від 21 березня 2000 року №1972/5/15-1116 й інш);

4) нормативні акти місцевої влади;

5) локальні нормативні акти.

Перелік основних нормативних актів України про відпустки нами наведено в Додатках А-Д з вказівками на нумерацію статей щодо питань відпусток у комплексних нормативних актах. Більш ретельно доглянемо деякі основні законодавчі акти щодо питань відпусток:

Основним джерелом права є Конституція України від 28 червня 1996 p., що, зокрема, закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації в тому числі стосовно відпусток. А саме, положення стосовно відпусток відображені в статтях:

Стаття 24: Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 45: Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок. Це право проголошене ст. 24 Загальної декларації прав людини і випливає з вимог ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права [15; 46].

Найважливішою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист. У ст. 55 Конституції закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскільки вказані права в цей час є конституційними, то змінюється механізм захисту цих прав у разі їх порушення. Конституція надає можливість безпосереднього звернення до суду з питань про захист трудових прав у разі їх порушення. Раніше майже всі індивідуальні трудові спори (за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП) спочатку розглядалися в комісіях з трудових спорів.

Ці та інші положення Конституції мають першорядне значення для правового регулювання суспільних відносин у сфері праці, зокрема щодо відпусток.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До джерел трудового права належать ті з них, що містять норми трудового права.

Джерелами трудового права є також: пакт про права людини 1966 p., а також конвенції і рекомендації МОП, ратифіковані Україною. У вітчизняній літературі прийнято вважати, що конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці становлять Міжнародний кодекс праці [18;311]. На 1 січня 2004 p. Україною ратифіковано 51 Конвенцію МОП. До джерел трудового права також належать акти регіонального європейського рівня.

При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжнародного права перед нормами національного законодавства. Згідно зі ст. 8¹ КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Це правило є обов'язковим і при вирішенні трудових спорів.

Кодекс законів про працю України складається з 18 глав і 265 статей. За останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП у зв'язку з прийняттям важливих законодавчих актів. Стосовно питання відпусток на сучасний стан даним законодавчим актом передбачено низку загальних положень, що підтверджуються та конкретизуються Законом України «Про відпустки». Так ст.2 КЗпП передбачає, що працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки; глава У присвячена питанням часу відпочинку, складовою якого є щорічні відпустки (статті 73-84); глава УII присвячена питанням оплати праці, у тому числі за час відпустки - ст.115; глава УIII передбачає гарантії і компенсації працівникам - стосовно відпусток у статтях 127 та 128; у главі Х розглядаються питання трудової дисципліни й вказано у ст.148, що час перебування працівника у відпустці впливає на термін обліку строку накладення дисциплінарного стягнення; у главі ХII стосовно праці жінок статті 179-181, 182¹ розглядаються питання надання відпусток жінкам; глава ХIII присвячена праці молоді, в тому числі - право на відпустку у ст.187, відпустки працівникам віком до 18 років у ст.195; глава ХIУ присвячена пільгам, що надаються працівникам, які поєднують працю з навчанням, а саме питання відпусток у статтях 211-217; у главі ХУI розглядаються питання участі працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями (професійні спілки) - у ст.252 стосовно відпусток працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства.

До кола значущих нормотворчих актів, що регулюють окремі питання надання відпусток, належить низка Законів України (див. Додатки А - Д).

Передусім, це функціональний Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР, редакція від 14.08.2003р. Цей Закон складається з 8-ми розділів:

Розділ I Загальні положення

Розділ II Щорічні відпустки

Розділ III Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. творча відпустка

Розділ IV Соціальні відпустки

Розділ V Оплата відпусток

Розділ VI Відпустки без збереження заробітної плати

Розділ VII Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про відпустки та відповідальність за його порушення

Розділ VIII Заключні положення

Законом розглядаються наступні питання:

Розділ I Загальні положення

Стаття 1. Законодавство про відпустки

Стаття 2. Право на відпустки

Стаття 3. Право на відпустки у разі звільнення

Стаття 4. Види відпусток

Стаття 5. Визначення тривалості відпусток

Розділ II Щорічні відпустки

Стаття 6. Щорічна основна відпустка та її тривалість

Стаття 7. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та її тривалість

Стаття 8. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці та її тривалість

Стаття 9. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку

Стаття 10. Порядок надання щорічних відпусток

Стаття 11. Перенесення щорічної відпустки

Стаття 12. Поділ щорічної відпустки на частини. Відкликання з відпустки

Розділ III Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. творча відпустка

Стаття 13. Відпустка у зв'язку з навчанням у середніх

Стаття 14. Відпустка у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах

Стаття 15. Відпустка у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі

Стаття 15-1. Відпустка у зв'язку з профспілковим навчанням

Стаття 16. Творча відпустка

Розділ IV Соціальні відпустки

Стаття 17. Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами

Стаття 18. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Стаття 19. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Стаття 20. Порядок надання соціальних відпусток

Розділ V Оплата відпусток

Стаття 21. Порядок оплати відпусток

Стаття 22. Відрахування із заробітної плати за час відпустки

Стаття 23. Кошти на оплату відпусток

Стаття 24. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки

Розділ VI Відпустки без збереження заробітної плати

Стаття 25. Відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку

Стаття 26. Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін

Розділ VII Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про відпустки та відповідальність за його порушення

Стаття 27. Органи нагляду і контролю за додержанням законодавства про відпустки

Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства про відпустки

Розділ VIII Заключні положення

Стаття 29. Розгляд спорів щодо відпусток

Закон України «Про відпустки» є основним при розгляді теми й детальний зміст статей нами буде розкрито у відповідних розділах.

1.2 Право на відпустки

Право на відпустки передбачено статтею 2 Закону України «Про відпустки»: право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Так, наприклад, Сорокін працював пекарем у малому підприємстві «Юлія». Проробивши рік, він вимагав надання відпустки, однак, адміністрація підприємства йому в цьому відмовила, пославшись на те, що у них приватне підприємство, а відпустка надається тільки на державних підприємствах. Як бачимо, відповідь адміністрації суперечить вказаній статті закону і є неправомірною, оскільки право на відпустки гарантується «незалежно від форм власності» підприємства.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки забезпечується [2]:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли трудящий уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що продовжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб'єктів, у зв'язку з виходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

Трудові правовідносини виступають як форма і умова існування фактичних трудових відносин, є засобом їх конкретизації і закріплення. У свідомості фактичні трудові відносини завжди відображаються як правовідносини, хоча в дійсності останні є лише формою суспільних трудових відносин [7;206].

Як відносини між конкретними суб'єктами трудові відносини відображають особисту, суб'єктивну волю їх учасників, що знаходить закріплення в трудовому договорі, який укладається між сторонами. Таким чином, трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

Особою, яка зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, є громадянин. З моменту, коли він уклав трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції, він стає працівником. Але для того щоб стати працівником, громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність.

Поняття правоздатності та її зміст визначаються Цивільним кодексом України. Правоздатністю визнається здатність громадян мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає з моменту народження громадянина і закінчується з його смертю.

Правоздатність є елементарним, первинним правовим відношенням, тому вона становить необхідну умову для особи як учасника правових відносин, що по суті є результатом реалізації правоздатності. Отже, правоздатність становить собою визнану державою можливість особи вступати в різні правові відносини. Реалізація цієї можливості щодо праці гарантується і юридичне забезпечується тим, що держава покладає на власників підприємства обов'язок сприяти здійсненню громадянами своїх прав. Як і будь-які правові відносини, правоздатність має в своїй основі юридичний факт.

Однією із сторін трудових правовідносин може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок й права є особистими і не має права передоручення їх іншій особі (ст. 30 КЗпП).

Трудова правоздатність громадян України є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою - особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження.

Трудова правоздатність виникає, як правило, з досягненням шістнадцятирічного віку, а в окремих випадках - з досягненням п'ятнадцяти чи навіть чотирнадцяти років.

Суб'єкти трудових правовідносин володіють також дієздатністю. Під дієздатністю розуміється здатність громадянина (а також юридичної особи) своїми діями набувати для себе права і створювати для себе обов'язки. Визначення дієздатності також дається в Цивільному кодексі України.

Трудова дієздатність настає з того ж віку, що й трудова правоздатність. Громадянин може бути позбавлений трудової дієздатності повністю або частково лише за рішенням суду.

Оскільки трудова правоздатність і трудова дієздатність настають одночасно з досягненням громадянином визначеного в законі віку, в літературі з трудового права прийнято говорити про трудову праводієздатність як про єдине поняття.

Наголосимо ще раз, що трудові правовідносини виникають з моменту, коли трудящий уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції.

Так, наприклад, начальник автобази Васильєв запросив на роботу двох зварників для ремонту підсобних приміщень. Трудовий договір у письмовій формі з ними не був укладений, з наказом про прийняття на роботу їх не ознайомили, однак у відділі кадрів повідомили, що вони можуть приступити до роботи. Оплата провадилася в кінці кожного місяця по витратних ордерах. Коли робота була закінчена, зварникам оголосили, що вони звільнені. Зварники проти звільнення не заперечували, але вимагали, щоб їм виплатили грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Чи законна вимога робітників? Ні, оскільки вони не знаходились у трудових правовідносинах з підприємством, а фактично працювали за підрядом.

Суб'єктом трудових правовідносин виступають також підприємства, власники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, які надають працівнику роботу. Переважно це юридичні особи. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді. Для того щоб бути суб'єктом трудових правовідносин, підприємству не обов'язково мати статус юридичної особи. У трудових правовідносинах підприємство виступає передусім як роботодавець і організатор колективної праці. Тому можливі випадки, коли підприємство не є юридичною особою, але може вступати в трудові відносини. Суспільно-економічний зміст трудової правосуб'єктності підприємств саме й полягає в тому, що їм надана можливість самостійно приймати на роботу працівників шляхом укладення трудових договорів. Підприємство повинно бути в змозі організувати виробничий процес, виплачувати працівникам заробітну плату, забезпечувати умови праці та право на відпочинок.

Свою правоздатність підприємство здійснює через органи або представників, які діють у межах наданих їм повноважень. Саме власник або уповноважений ним орган виступають від імені цього підприємства, здійснюють його права і несуть обов'язки в трудових правовідносинах.

Таким чином, особи, які працюють за договорами підряду або іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторськими чи видавничими договорами, не набувають статусу робітника чи службовця і тому права на відпустку не мають.

Право на відпустку належить особам, які працюють у штатному апараті або на підприємствах чи в установах профспілкових або інших громадських організацій, організацій споживчої кооперації, житлово-будівельних кооперативів тощо, а також позаштатним працівникам, тобто робітникам і службовцям, що виконують на підприємствах роботу без зарахування їх у штатний (списочний) склад. До позаштатних працівників переважно належать агенти страхування, артисти концертних організацій, кіностудій, керівники гуртків художньої самодіяльності, експерти товарних експертиз, тренери-викладачі спорту, уповноважені по розповсюдженню театральних квитків, друкованих видань (книгоноші) та ін. Укладення трудового договору з цими працівниками можливе лише тоді, коли певні роботи не можна виконати штатними працівниками.

Право на відпустку позаштатних працівників пов'язане з поширенням на них державного соціального страхування. Таке страхування охоплює робітників і службовців, а також деякі категорії трудящих, що прирівнюються до них, наприклад адвокатів. Державне соціальне страхування не поширюється на осіб, які працюють за авторськими чи видавничими договорами, за договорами підряду, доручення, комісії та ін.

Закон України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» передбачив також право на відпустку тимчасових і сезонних працівників, які до введення цього закону в дію правом на відпустку чи грошовою компенсацією за неї не користувалися.

Не надається щорічна чергова відпустка засудженим до виправних робіт без позбавлення волі за час відбування покарання.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки в натурі визначеної тривалості із збереженням на її протязі місця роботи (посади) і виплатою середньої заробітної плати. Забороняється звільнення працівників з ініціативи власника або.уповноваженого ним органу під час перебування їх у відпустці, за винятком випадків повної ліквідації підприємства. Відпустка повинна забезпечити працівникам необхідний відпочинок, тому забороняється заміна відпустки грошовою компенсацією, за винятком окремих випадків, передбачених статтею 24 Закону України «Про відпустки».

Право на відпустки у разі звільнення передбачено статтею 3 Закону України «Про відпустки»:

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

1.3 Види відпусток

У відповідності до ст.4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток [2]:

1) щорічні відпустки:

­ основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

­ додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

­ додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

­ інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

­ відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

­ відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

­ додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічну основну і щорічні додаткові відпустки ще називають трудовими відпустками. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Щорічні додаткові відпустки відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлені таких видів: за роботу в шкідливих і важких умовах праці (стаття 7 Закону) та за особливий характер праці (ст. 8 Закону). Ці роботи пов'язані з негативним впливом на здоров'я працюючих і визначені Списком виробництв, робіт, цехів, професій та посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1990 р. №1290.

Конкретна тривалість цих відпусток встановлюється колективним договором залежно від атестації робочих місць за умовами праці та часу фактичної зайнятості працівника в цих умовах.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні із збільшенням на чотири календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві два роки і більше.

Працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України постановою від 14 квітня 1997 р. №346.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів.

Суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою додаткового посадового окладу. Суддям, які мають тривалий стаж роботи на посаді судді, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю при стажі роботи від 10 до 15 років - 5 календарних днів; при стажі від 15 до 20 років - 10 календарних днів; при стажі 20 років і більше - 15 календарних днів.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно з списком посад, робіт і професій, визначених колективним договором.

Додаткова відпустка надається також особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 19 грудня 1991 р. Відповідно до цього Закону особи, які належать до 1 та 2 категорій, мають право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 робочих днів.

Переведення тривалості щорічної і додаткової відпусток працівникам із робочих у календарні дні проводиться за формулою [8;312]:

де N_кд - тривалість відпустки в календарних днях;

N_рд - тривалість відпустки в робочих днях;

7 - тривалість тижня в календарних днях;

6 - тривалість тижня в робочих днях.

Отже, тривалість додаткової відпустки особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, становить 16 календарних днів.

Ця відпустка надається в будь-який період року за бажанням працівника і за погодженням з власником або уповноваженим ним органом. Зберігається право на пільгову відпустку за всіма працюючими, які належать до 1 чи 2 категорії постраждалих і перебувають у трудових відносинах, та у випадках, коли за певних обставин вони не працюють. Відпустка може надаватись окремо або приєднуватися до щорічної відпустки. Перенесення цієї відпустки на другий рік не дозволяється. Компенсація за невикористану додаткову відпустку виплачується лише в разі звільнення працівника.

Особи, віднесені до 3 та 4 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на щорічне отримання відпустки тривалістю 14 робочих (16 календарних) днів без збереження заробітної плати одному з батьків, які мають неповнолітніх дітей, що живуть на територіях зон радіоактивного забруднення. Без дотримання цих умов названа відпустка не надається.

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання, при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка, на період складання випускних екзаменів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів; випускних екзаменів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні; перевідних екзаменів в основній та старших школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.

У відповідності до ст.73 КЗпП до щорічних неробочих (святкових) днів належать:

1 січня - Новий Рік;

7 січня - Різдво Христове;

8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

релігійні свята, які припадають на різні дні:

один день (неділя) - Паска (Великдень);

один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, власники підприємств або уповноважені ними органи надають особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Працівникам, які складають екзамени екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання екзаменів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівня акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів щорічно.

На період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання, відпустки надаються тривалістю 20 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - тривалістю 40 днів щорічно.

На період складання державних екзаменів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації відпустки надаються тривалістю 30 календарних днів.

Для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівня акредитації, відпустка надається на два місяці, а у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації - на чотири місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання екзаменів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості: культура (народна художня творчість), музичне мистецтво (фортепіано, орган, оркестрові струнні інструменти, спів, диригування і композиція), музичне мистецтво естради, звукорежисура, музичне виховання - понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 10 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати.

Працівникам, які успішно навчаються за вечірньою та заочною формами навчання у вищих навчальних закладах театрального мистецтва (акторське.мистецтво, режисура, хореографія, сценографія), кінотелемистецтва (кінорежисура, телережисура, кінотелеоператорство), понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати.

Тим, хто навчається за вечірньою та заочною формами навчання філології (мова та література), щорічно додатково надається по 10 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати.

Відпустки надаються відповідно на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів, державних екзаменів, підготовки та захисту дипломного проекту (роботи).

Творчі відпустки відповідно до Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. №45, надаються працівникам підприємств незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.

Для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук творча відпустка надається тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук - до шести місяців. Ці відпустки надаються за умови, що працівник успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою.

Творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації вченої ради про доцільність надання такої відпустки. Для закінчення дисертації відпустка не надається особам, які закінчили відповідну аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.

Для написання підручника чи наукової праці творча відпустка тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно виконує основну роботу, поєднуючи її з творчою. Відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.

Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками і оформляються наказом власника підприємства або уповноваженого ним органу. На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

Студентам, які навчаються в закладах вищої освіти, на їх прохання може надаватись академічна відпустка. Це перерва у навчанні, право на яку студент отримує при наявності поважних причин: зниження працездатності внаслідок порушення функцій організму, які зумовлені гострими захворюваннями, що потребують тривалого відновлюваного лікування. При захворюванні підставою надання академічної відпустки є висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) студентської поліклініки, а там, де вона відсутня, головним лікарем лікувально-профілактичної установи (ЛГІУ), яка проводить медичне обслуговування студентів. Висновки лікарів відомчих і територіальних лікувально-профілактичних установ про необхідність надання студентам академічної відпустки за медичними показниками, як правило, вважаються недійсними.

Академічна відпустка за медичними показниками, а також у випадку, коли студент хоче взяти перерву в навчанні з метою заробити кошти для оплати навчання, вирішується ректором вищого навчального закладу виданням відповідного наказу із зазначенням підстави надання відпустки та її тривалості.

Допуск до навчання студентів, у яких завершився строк академічної відпустки, також здійснюється наказом ректора вищого закладу освіти на підставі заяви студента, яка подається не пізніше двох тижнів до початку навчального семестру. Студенти, що не подали документи в установлений строк, відраховуються з вищого закладу освіти.

Визнаючи за жінкою не тільки роль трудівниці, а й її соціальну материнську роль, Українська держава на доповнення загальних правових норм надає жінкам додаткові права, що створюють реальну можливість поєднувати виробничу роботу з материнством.

Соціальні норми права враховують анатомо-фізіологічні особливості організму жінок з метою його захисту і обумовлену цими особливостями соціальну роль жінки по народженню дітей та догляду за малолітніми дітьми. Створення таких норм є необхідним не лише для жінок, а й соціальне необхідним для суспільства, зацікавленого у вихованні здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил.

До числа заходів, що забезпечують жінкам можливість поєднувати материнство з виробничою працею, входить надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям, які мають дітей.

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю до пологів - 70 календарних днів, після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей).

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.

За бажанням жінки або осіб, які здійснюють догляд за дитиною, у період перебування у відпустці вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років, дитину-інваліда або усиновлену дитину за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана семиденна відпустка. Жінці, яка усиновила дитину, батькові, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на цих же умовах.

Так, наприклад, група працівниць виконкому міської ради звернулася до юрисконсульта з питанням про те, чи поширюється ст. 19 Закону України «Про відпустки» на жінок, які працюють на посадах державних службовців та мають двох і більше дітей віком до 15 років. Юрисконсульт має підкреслити, що службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів, крім того, жінкам на вказаних умовах щорічно надається додаткова оплачувана семиденна відпустка, але за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів, тобто до вислуги в 10 років - додаткова відпустка дорівнює 7 дням, а з настанням даного терміну вислуги - 15 днів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів).

До відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості ЇЇ роботи в поточному робочому році.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, які фактично здійснюватимуть догляд за дитиною, повністю або частково в межах встановленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Особам, які фактично здійснюють догляд, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку цієї відпустки, і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Додаткові відпустки жінкам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки.

Чинним законодавством передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати. В одних випадках ці відпустки повинні надаватись в обов'язковому порядку, в інших - за згодою сторін.

В обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати надаються матері або батьку, який виховує дитину без матери (в тому числі у випадку тривалого перебування матери у лікувальній установі), що мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, жінка якого перебуває у передпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам (батькові, бабі, діду чи іншим родичам) у випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, що визначається медичним висновком, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю 14 календарних днів; ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю 21 календарний день щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів; працівникам у випадку смерті рідних по крові або по шлюбу: подружжя, батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер - тривалістю до семи календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця події і назад; інших рідних - тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду; працівникам по догляду за хворим рідним по крові, який за висновком медичної установи потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, що визначається медичним висновком, але не більше 30 календарних днів; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, що визначається медичним висновком; працівникам, які допущені до вступних екзаменів у вищих установах освіти, - тривалістю 30 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад; працівникам, допущеним до здачі вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, що необхідна для проїзду до місцезнаходження вищої установи освіти або установи науки і назад; сумісникам на строк до закінчення відпустки по основному місцю роботи; ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно.