Юридичні процедури вирішення земельних спорів
Поняття, предмет і суб’єкти земельних спорів, їх види та підстави виникнення. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2010 |
| Размер файла | 89,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
85
Зміст
Вступ
Розділ І. Визначення земельних спорів
1.1 Поняття, предмет і суб'єкти земельних спорів
1.2 Підстави виникнення і види земельних спорів
Розділ ІІ. Забезпечення реалізації прав на землю
2.1 Захист прав на землю
2.2 Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
Розділ ІІІ. Процесуальний порядок вирішення земельних спорів
3.1 Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів
3.2 Відповідальність за порушення земельного законодавства
3.3 Процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів
Висновки і пропозиції
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми.
Тема прав людини, механізмів їх реалізації, забезпечення та захисту, зокрема судового, набула особливого, якщо не першочергового значення в суспільстві з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України. Питання захисту земельних прав в Україні стали предметом серйозних наукових досліджень. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме способам захисту земельних прав громадян та розгляду земельних спорів.
З прийняттям Конституції України, яка внесла кардинальні зміни у правову систему нашої держави, одразу ж виникла необхідність у прийнятті нових законодавчих актів, до числа найважливіших з яких належить Земельний кодекс України, прийняття якого 25 жовтня 2001 р. породило наукові дискусії довкола проблеми застосування ряду його статей на практиці, аналізу та доктринального тлумачення ряду новацій, а також виявлення прогалин і внесення пропозицій щодо вдосконалення його норм з урахуванням реалій сьогодення.
Новаціями нового Земельного кодексу України є закріплення ряду гарантій захисту прав на землю. Поняття "гарантії" (від французького "garantіг" - поручатися, забезпечувати) широко поширене у різних сферах людської діяльності. В юридичній літературі їх розглядають як гарантії реалізації норм права та як гарантії реалізації прав та обов'язків. У будь-якому разі гарантії - це створення умов і надання таких юридичних засобів державою, за яких особа вільно і безперешкодно мала б можливість реалізувати закріплене за нею право.
Кожна суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава прагне закріпити за своїми громадянами та юридичними особами відповідні гарантії прав власності та користування і відповідні обов'язки, що їм кореспондуються та створює найсприятливіші умови для реалізації цих прав. Тому одним з найголовніших завдань держави у галузі земельного права і законодавства є запровадження системи дієвих юридичних засобів та способів забезпечення здійснення земельних прав фізичними та юридичними особами, а також захист законних прав громадян та юридичних осіб на землю. Так, відповідними засобами забезпечення права власності на землю виступають конституційні імперативи про те, що "кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу у відповідності з законом", що "власність зобов'язує", що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і господарювання, соціальну спрямованість економіки", а також про те, що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом" (стаття 13 Конституції України). Право власності на землю гарантується відповідно до положень ст. 14 Конституції України.
У законодавстві не міститься визначення поняття захисту права власності, проте визначаються порядок та засоби (способи) захисту порушеного права. Так, відповідно до Закону України "Про власність" (ст.48) захист права власності здійснюється судом, арбітражним (господарським) судом або третейським судом.
Засоби захисту порушених прав на землю - це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх земельних прав від посягань інших суб'єктів (наприклад, подання позову, скарги, заяви).
Способи захисту - це дії державних органів в межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян (наприклад, визнання права на землю судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акту органу державної влади, що порушує земельні права тощо). Форми захисту - це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, обумовлені різницею діяльності державних та інших органів по захисту прав в цілому. Тобто, громадяни та юридичні особи вправі звертатися за захистом своїх земельних прав до органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав. Юридичні процедури захисту земельних прав шляхом вирішення земельних спорів, питання достатньо і повно не висвітлене в одному кодифікованому акті, тому у суб'єктів земельних правовідносин досить часто виникають питання куди звертатися і як саме реалізовувати своє право на захист.
З метою гарантування права на землю механізм його реалізації передбачає юридичну відповідальність за порушення земельного законодавства і порядок розгляду земельних спорів. При цьому земельне законодавство лише встановлює правопорушення, за вчинення яких застосовується цивільно-правова, адміністративна і кримінально-правова відповідальність. Захист прав на землю здійснюється місцевими, господарськими або третейськими судами, а також органами місцевого самоврядування та виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідно до наданих законом повноважень. В новому земельному кодексі передбачена процедура розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, але зовсім не визначена процедура розгляду земельних спорів судами, тому визначення юридичної процедури вирішення земельних спорів всіма компетентними органами - дуже важливе питання на даний час, коли положення нового Земельного Кодексу починають реалізовуватись на практиці.
Земельне законодавство передбачає змішаний, тобто адміністративно-судовий порядок захисту земельних прав, тому визначення конкретних юридичних процедур захисту прав громадян, а саме вирішення земельних спорів державними органами і судом є дуже актуальним і достатньо невизначеним питанням.
Мета та завдання дослідження. З огляду на вищезазначене, метою даної дипломної роботи є визначення та наукове обґрунтування юридичних процедур вирішення земельних спорів за допомогою яких відбувається реалізація права на захист суб'єктів земельних правовідносин на сучасному етапі реформування земельних відносин.
Дана мета конкретизується в основних завданнях роботи:
визначити поняття і предмет земельних спорів;
з'ясувати хто може бути суб'єктом земельних спорів;
визначити підстави виникнення земельних спорів;
проаналізувати правові способи, засоби і форми захисту земельних прав;
визначити перелік органів, яким надано право розглядати і вирішувати земельні спори;
конкретизувати юридичні процедури вирішення земельних спорів компетентними органами;
узагальнити процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів;
проаналізувавши чинне законодавство, з'ясувати, які існують прогалини в законодавчому забезпеченні вирішення земельних спорів;
висунути пропозиції щодо вдосконалення законодавства по вирішенню земельних спорів.
Об'єктом дослідження виступають теоретичні засади правових відносин, що об'єктивно складаються в результаті застосування норм матеріального та процесуального права, а саме норм, що регулюють юридичні процедури вирішення земельних спорів.
Предметом дослідження є зміст юридичних процедур вирішення земельних спорів.
Методи дослідження. Вирішуючи поставлені питання, в роботі використовуються такі наукові методи як: порівняльний, логіко-юридичний та системний.
Висновки та рекомендації, що містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі законодавства про охорону земельних прав та проведеному аналізі практики вирішення земельних спорів в умовах здійснення земельної реформи в державі.
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові доробки відомих українських та російських вчених з земельного та аграрного права з питань охорони земельних прав: Андрейцева В.І., Демчик В.І., Малишевої Н.Р., Погрібного О.О., Тітової Н., Каракаш І.І. та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше після прийняття нового Земельного Кодексу на науковому рівні було проведено комплексне дослідження юридичних процедур вирішення земельних спорів.
На захист виносяться такі положення:
визначається поняття земельних спорів, що виникають у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів та інших суб'єктів земельного законодавства, які є учасниками земельних правовідносин;
визначаються гарантії захисту земельних прав;
дається характеристика предмету і об'єкту земельних спорів;
визначаються підстави виникнення земельних спорів;
пропонується перелік органів, яким надано право розглядати і вирішувати земельні спори;
конкретизуються юридичні процедури вирішення земельних спорів компетентними органами;
узагальнюється процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів;
проводиться аналіз законодавчого врегулювання питань вирішення земельних спорів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дипломного дослідження та теоретичні узагальнення можуть слугувати для подальшого практичного використання.
Структура роботи. Структура дипломної роботи зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Розділ І. Визначення земельних спорів
1.1 Поняття, предмет і суб'єкти земельних спорів
Сучасне земельне законодавство містить відособлену систему спеціальних норм, що визначають умови і порядок розгляду земельних спорів.
Вони одержали своє закріплення в главі 25 нині діючого Земельного кодексу. Початі в 90-ті роки економічні реформи з метою переведення національної економіки на ринкові відносини насамперед вимагали істотної зміни умов землеволодіння і землекористування. Здійснювана в даний час земельна реформа, на основі введення різноманіття форм власності на землю і їхнє рівноправне функціонування, переходу до різних форм господарювання на землі і формування на цій основі багатоукладної економіки, значно вплинула на характер і зміст земельних відносин, а, отже, і види земельних спорів, що виникають у зв'язку з реалізацією земельних прав суб'єктів земельних правовідносин.
Земельні спори -- це різновид конфлікту, що виникає у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів ті інших суб'єктів земельного законодавства, які є учасниками земельних правовідносин.
В статті 158 Земельного кодексу України Земельний кодекс України. // Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп. визначений перелік органів, яким надано право розглядати та вирішувати земельні спори. Ними є: суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Інші органи, не мають права на вирішення земельних спорів.
Суди, як органи правосуддя, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, відповідно до Конституції України мають право вирішувати всі без виключення категорії спорів, у т.ч. і земельні спори. Разом з тим, в ч. 2 ст. 158 ЗК України передбачена виключна компетенції судів щодо вирішення земельних спорів. До них віднесені дві категорії спорів, а саме: спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
В ч. 3 та 4 ст. 158 ЗК визначена підвідомчість розгляду та вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Із їх змісту випливає, що органам місцевого самоврядування підвідомчі: спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства; спори щодо розмежування меж районів у містах. Органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів підвідомчі спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
Таким чином, аналіз змісту ч. 3 та 4 ст. 158 ЗК, дає змогу зробити висновок про те, що лише зазначені в цих частинах категорії земельних спорів можуть вирішуватися відповідно органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Всі інші категорії земельних спорів підвідомчі судам. Крім того, у разі вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, сторони спору у разі незгоди із прийнятим відповідними органами рішенням, мають право на його оскарження в судові органи. В останньому випадку спір вирішується судом. Звернення до суду для захисту прав та законних інтересів, пов'язаних із земельними правовідносинами, сторонам у земельних спорах гарантується не тільки Земельним кодексом України, а й Конституцією України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141, де передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадян безпосередньо на її підставі гарантується.
Об'єктом земельних спорів є суб'єктивне право на землю.
Суб'єктами земельних спорів є сторони -- юридичні або фізичні особи, чи держава.
Вирішення земельних спорів полягає в тому, що суди, органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів виявляють зміст та межі повноважень сторін спору, а також встановлюють їх обов'язкову по відношенню однієї сторони до іншої поведінку.
Вирішення земельних спорів є засобом захисту суб'єктивних прав і законних інтересів власників землі і землекористувачів, у т.ч. орендарів земельних ділянок. При вирішенні земельних спорів має місце не тільки правозастосовча діяльність по врегулюванню виникаючих розбіжностей по земельному праву. Прийняте рішення по земельному спору може потягти за собою примус до здійснення правомірних дій чи відмову від неправомірних вчинків, спрямованих на визнання суб'єктивних прав на земельну ділянку, припинення дій, що порушують законні інтереси землевласників, виконання покладених обов'язків у натурі, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, і т.п Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша И.И.. - Х.:ООО “одиссей”, 2001. - 560 с..
У зв'язку з цим звертають на себе увагу положення нового Земельного кодексу, у якому передбачається забезпечення захисту суб'єктивних прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб на земельну ділянку за допомогою вирішення земельних спорів відповідно до кримінального, адміністративного, цивільного і земельного законодавства, здійснювана шляхом: визнання права; поновлення стану, що існував до порушення прав або запобігання дій, що порушують права чи створюють погрозу порушення прав; визнання спірного договору недійсним і застосування наслідків недійсності угоди; визнання недійсними рішення органів виконавчої влади чи рішення органів місцевого самоврядування; самозахисту своїх прав; відшкодування збитків; застосування інших, передбаченим законом способів захисту земельних прав.
Виходячи з цього, під земельними спорами слід розуміти неврегульовані розбіжності, пов'язані з застосуванням норм земельного законодавства по володінню, користуванню і розпорядженню земельними ділянками, що виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша И.И.. - Х.:ООО “одиссей”, 2001. - 560 с..
1.2 Підстави виникнення і види земельних спорів
В процесі дослідження стало зрозумілим, що під земельними спорами треба розуміти обговорення та доказування своїх прав на землю з додержанням встановленої процесуальної форми та рівноправність перед законом всіх учасників земельних відносин.
Земельно-правові спори мають свою специфіку. Вона полягає в тому, що їх об'єктом завжди є земля.
Це спори в зв'язку з наданням, вилученням, порядком використання землі, а також відшкодування збитків, які мають місце у зв'язку з земельними відносинами.
Тобто земельні спори діляться на спори, які виникають: з приводу надання земельних ділянок; в процесі здійснення прав по використанню землі; з приводу вилучення земельних ділянок; з негаторних позовів; в зв'язку з землевпорядними діями; з приводу відшкодування збитків, які причинені в процесі здійснення земельних правовідносин. Земельні спори також можуть бути класифіковані на підставі порядку їх розгляду на адміністративні та судові, а також за об'єктом, суб'єктом спору та за іншими підставами Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша И.И.. - Х.:ООО “одиссей”, 2001. - 560 с..
Підставами виникнення земельних спорів є претензії одного або більшої кількості суб'єктів земельних правовідносин відносно набуття або припинення права власності на землю, права землекористування, оренди земельних ділянок, порушення земельних сервітутів та правил добросусідства, зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам і деякі інші.
Умови і причини виникнення земельних спорів можуть бути найрізноманітнішими. Найбільш розповсюдженими з них є: неврегульованість чи неповнота урегульованості відповідних земельних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість самих норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини і їхнє протиріччя нормам інших природоресурсових галузей законодавства, що регулюють близькі по своєму змісту положення; невідповідність між нормами земельного права і принципами правового регулювання земельних відносин; недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, що застосовують земельно-правові норми; розбіжності в праворозумінні і недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.
Прикладом неповноти врегульованості земельних відносин можуть служити положення ст. 207 ЗК де правовий режим відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва законодавчо чітко не визначився, оскільки в цій статті не вказане коло суб'єктів, зобов'язаних відшкодувати ці втрати, через що на практиці виникають труднощі при вирішенні земельних спорів.
Зміст земельного законодавства дозволяє підрозділяти всі виникаючі спори на чотири основних види: власне земельні спори; майнові спори, пов'язані з земельними відносинами; адміністративні спори, пов'язані з земельними відносинами; спори, пов'язані з платежами за землю Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша И.И.. - Х.:ООО “одиссей”, 2001. - 560 с.. Безумовно, такий підрозділ спорів, що випливають із земельно-правових норм, є небезперечним, але він дозволяє більш детально викласти умови і порядок їхнього розгляду і вирішення.
Власне земельні спори складають переважну більшість виникаючих у даний час спорів. До них відносяться всі спори, пов'язані із здійсненням володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою; спори, що виникають у зв'язку з припиненням і переходом прав на землю, припиненням права власності іноземних громадян та осіб без громадянства за невідчуження земельної ділянки у встановлений строк у випадках, визначених законодавством, спори пов'язані з припиненням права на земельну ділянку у зв'язку з використанням її не за цільовим призначенням, а також за такі порушення, як неусунення порушення законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; припинення права користування земельними ділянками за систематичну несплату земельного податку або орендної плати; недотримання правил добросусідства, що перешкоджають користуванню земельною ділянкою; порушення правил земельного сервітуту та інші.
Характерною ознакою розглянутого виду спорів є те, вони виникають з приводу земельних ділянок, що належать на праві власності чи знаходяться у користуванні, у т.ч. на умовах оренди. Такі спори можуть виникати тільки при реальному існуванні земельних відносин. Отже, їхнім об'єктом є суб'єктивне право, що заперечується, а предметом спору - конкретна земельна ділянка.
Майнові спори, пов'язані із земельними відносинами, строго кажучи, не є земельними спорами Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша И.И.. - Х.:ООО “одиссей”, 2001. - 560 с..
Вони лише пов'язані з земельними відносинами і по своїй правовій природі залишаються цивільно-правовими майновими спорами Земельное право России /Учебник под ред. проф. В.В. Петрова.- М 1995.-- С. 118.. До них можна віднести спори, пов'язані їз здійсненням майнових прав власниками земельних ділянок і землекористувачами по реалізації виробленої сільськогосподарської продукції і розпорядженню отриманими доходами, зведенню житлових, виробничих, господарських і культурно-побутових будівель, наданню компенсацій за підвищення родючості ґрунтів у випадку вилучення чи добровільної відмови від земельної ділянки, виконанню гарантій, передбачених у розділі V ЗК, визначенню розмірів збитків і відшкодуванню втрат сільськогосподарського виробництва, спори, що виникають із права власності на житловий будинок і господарські будівлі і інші майнові спори.
Адміністративні спори, пов'язані з земельними відносинами, не одержали своєї прямої законодавчої вказівки, хоча вони явно випливають із земельно-правових норм. Такими можуть бути спори про вилучення земель для державних і суспільних потреб, спори про здійснення заходів, що запобігають негативному впливу на сільськогосподарські угіддя при розробці родовищ корисних копалин і торфу, спори про розмежування земель населених пунктів Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90..
Не одержали в правовій літературі однакового висвітлення і питання про природу спорів, пов'язаних з відмовою у задоволенні заяв і клопотань про надання земельних ділянок. На підставі раніше діючого земельного законодавства І.А. Іконицька відносила їх до категорії земельних спорів Иконицкая И.А. Разрешение земельных споров.-- М.,1973.-С.46.. За твердженням М.М. Осокіна, що спирається на оновлений зміст земельного законодавства, не є земельними спори, що виникають із приводу відмови державного органу в наданні земельної ділянки Осокин Н.Н. Разрешение земельных споров по законодательству России. //Вестник МГУ. Серия - Право.-- 1992.-- 1 № 1.-- Сс. 42-49. . Останній підхід до правової природи зазначеного різновиду спорів є більш доцільним, тому що в них відсутнє порушення суб'єктивного права на земельну ділянку, і предметом спору є не земельний наділ, а рішення державного органу. Крім того, оскарження в суді такого рішення розглядається не в порядку позовного провадження, а в порядку провадження по справах, що виникає з адміністративно-правових відносин, які ні чим не відрізняються від оскарження інших незаконних чи необґрунтованих рішень державних органів і їхніх посадових осіб.
Спори, пов'язані з платежами за землю, є відносно новими видами спорів, але досить часто виникаючими на практиці. Їхній розгляд і вирішення регламентовані Земельним кодексом Земельний кодекс України. // Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп., Законом України «Про плату за землю» ВВР.-1992.-№ 38.-Ст.560.. Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт. та інших законодавчих актів, що діють в галузі оподатковування і внесення платежів за землю. До цих видів спорів варто віднести спори, пов'язані з нарахуванням розмірів платежів, термінами їх внесення, застосуванням пільг по платежах за землю, спори, що виникають у зв'язку з встановленням розмірів плати за оренду земельних ділянок, і т.п. Відповідно до ст. 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Необхідно звернути увагу на те, що в Земельному кодексі не передбачений порядок розгляду зазначених видів спорів, а в Законах «Про плату за землю» і «Про оренду землі» зазначається, що вони вирішуються в судовому порядку.
Безумовно, спори про плату за землю по своєму прояву близькі до майнових спорів, що виникають із земельних відносин, наприклад стягнення орендних платежів за землю, чи до адміністративних спорів, пов'язаних з земельними відносинами, наприклад оподатковування за землекористування. Але вони не можуть бути віднесені ні до майнових, ні до адміністративних спорів, що виникають із земельних відносин. По своїй юридичній природі і правовому змісту спори по платежах за землю відрізняються від них і підлягають виділенню в самостійний вид спорів, пов'язаних із платежами за землю.
Суб'єктами земельних спорів є їхні учасники, що виступають як сторони в розглянутих справах. Сторонами земельних спорів є: юридичні або фізичні особи чи держава.
Суб'єктами земельних спорів можуть бути власники земельних ділянок, землекористувачі, орендарі землі й інші землевласники і землекористувачі. По суб'єктному складу учасниками розглянутих справ по земельних спорах можуть бути громадяни і юридичні особи, суб'єктивні права і законні інтереси яких порушені щодо конкретної земельної ділянки. Суб'єктами земельних спорів можуть бути органи державної влади і управління, а також органи місцевого самоврядування.
У зв'язку з тим, що діюче земельне законодавство визнає громадян суб'єктами як права власності на землю, так і визначених видів землекористування, вони можуть бути учасниками багатьох видів земельних спорів. Проте громадяни як суб'єкти земельних спорів повинні володіти не тільки земельною право- дієздатністю, але і цивільною правосуб'єктністю, що настає в повному обсязі з досягненням 18-ти річного віку.
Не виникає великих складностей при безпосередньому захисті громадянами своїх власних інтересів у земельних спорах. Однак деякі ускладнення виникають на практиці при представництві інтересів неповнолітніх, тимчасово відсутніх, недієздатних і обмежено дієздатних громадян на землеволодіння і землекористування Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша И.И.. - Х.:ООО “одиссей”, 2001. - 560 с..
Суб'єктами земельних спорів по визначених видах землеволодіння і землекористування можуть бути іноземні громадяни і особи без громадянства.
Суб'єктами земельних спорів і сторонами в них можуть виступати підприємства, установи і організації як юридичні особи. Такими підприємствами можуть бути: сільськогосподарські підприємства і організації; промислові, транспортні й інші несільськогосподарські підприємства, установи і організації; житлові, житлово-будівельні, гаражно-будівельні і дачно-будівельні організації і кооперативи; спеціалізовані підприємства лісового господарства; підприємства, установи й організації оборони і внутрішніх справ; спільні підприємства, міжнародні організації і об'єднання за участю українських і іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємства, що цілком належать іноземним інвесторам, і т д.
Учасниками земельних спорів можуть бути громадські об'єднання, релігійні організації і інші соціальні формування, а також міжнародні неурядові організації і об'єднання за участю українських і іноземних юридичних і фізичних осіб. Характерним для цієї категорії суб'єктів земельних спорів є те, що вони можуть бути учасниками земельних спорів і не володіючи правами юридичної особи за українським законодавством Завадская Л. Н. Механизм реализации права. -- М.: Наука, 1992. -- С. 9. .
Суб'єктами земельних спорів можуть бути органи державної влади і органи державного управління в галузі використання і охорони земель. В цій ролі можуть виступати місцеві Ради, їх виконавчі органи і місцеві державні адміністрації, центральні органи виконавчої влади в особі Держкомзема, Мінэкоресурсів і їхніх органів на місцях. Таким чином не однакове положення в земельних спорах сільських, селищних, міських, районних і обласних Рад та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У відповідності зі ст. 159 Земельного кодексу вони є органами, що розглядають земельні спори. У цій якості вони не є суб'єктами земельних спорів. Однак у судових спорах вони можуть брати участь як позивачі, чи відповідачі та інші особи судового процесу, причому не тільки в зв'язку з рішеннями, що були ними прийняті по врегулюванню земельного спору, але і по інших земельно-правових питаннях. Тому в таких земельних спорах вони є їх повноправними учасниками.
Права та обов'язки сторін, що беруть участь у розгляді земельних спорів, закріплені в ст. 160 Земельного кодексу Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп.. Так, сторони, що беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи й інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його. В цій статті йде мова саме про процесуальні права і обов'язки сторін.
Учасники земельних спорів при їхньому розгляді, наприклад судовими органами, мають усі права, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.. Так, з огляду на те, що підставою для пред'явлення в суді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, є зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння такої шкоди, позови у відповідності зі ст. 126 ЦПК можуть пред'являтися на вибір позивача або за місцем проживання відповідача (за місцем перебування органу управління чи підприємства, організації), або по місцю заподіяння шкоди. Сторони при вирішенні земельних спорів можуть користуватися й іншими правами, передбаченими цивільно-процесуальним законодавством.
Розділ ІІ. Забезпечення реалізації прав на землю
2.1 Захист прав на землю
Одним із основних методів захисту земельних прав громадян державою є законодавче закріплення гарантій прав на землю. Гарантії права на землю в широкому розумінні -- це умови, способи і засоби, якими забезпечується реалізація прав громадянина, юридичної особи і держави на землю. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію земельних прав, на усунення перешкод їх повного і належного здійснення. Розрізняють чотири види гарантій: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні (правові) Лисенков С.Л. Таранов А. П. Гарантії прав та свобод людини і громадянина //Юридична еициклопедія. -- К.: -Українська енциклопедія, м. М. П. Бажана. 1998 -- Т. 1. - С. 555.. Всі види гарантій є складовими частинами механізму реалізації права на землю.
Правові гарантії визначаються як сукупність норм земельного та інших галузей права (їх створення і застосування), спрямованих на реалізацію права на землю, зокрема на його виконання і дотримання з метою раціонального використання та охорони. Правові гарантії поділяються на нормативно-правові (регулятивні) та організаційно-правові. Перші, в свою чергу, складаються з матеріально-правових і процесуально-правових гарантій. Саме процесуально-правові гарантії у взаємозв'язку з матеріально-правовими і досліджуються в даній роботі.
Основною гарантією реального здійснення земельного законодавства і реалізації права на землю є Конституція України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 , норми якої є нормами прямої дії і спрямовані на захист прав людини і громадянина. Безпосередніми конституційними гарантіями права на землю, є норми ст. 3 Конституції України, якими проголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Важливі конституційні гарантії закріплені в ст. 13 Конституції України, згідно з якою земля як один з найважливіших природних ресурсів віднесена до об'єктів права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Спеціальні конституційні гарантії щодо прав на землю встановлені ст. 14 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 , за якою земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Гарантується право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Більш повні гарантії права на землю встановлені земельним правом. Вони забезпечують стабільність земельних відносин.
До матеріальних земельних норм права, якими гарантується право на землю, можна віднести норми:
а) щодо класифікації земель і поділу їх за своїм цільовим призначенням;
б) встановлення права державної, комунальної, і приватної форм власності;
в) встановлення права користування землею, в тому числі на умовах оренди.
До земельно-правових норм, якими регулюються земельно-правові відносини зобов'язального характеру (право вимоги і обов'язок задовольнити такі вимоги), відносяться норми щодо:
а) встановлення прав та обов'язків учасників земельних відносин ;
б) права громадян України на отримання безплатно землі на праві власності в процесі земельної реформи;
г) права громадян і юридичних осіб на отримання землі у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди;
д) переходу права на землю в процесі придбання будівель і споруд;
е) захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів;
ж) права на використання землі за цільовим призначенням та ін.;
з) обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів, а також органів державної влади і місцевого самоврядування у питаннях забезпечення реалізації прав громадян і юридичних осіб на землю.
До організаційно-процесуальних норм, за допомогою яких забезпечується гарантія реалізації прав на землю, відносяться норми, якими:
а) визначається компетенція органів державної влади (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державного комітету України по земельних ресурсах, інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування) у питаннях проведення земельної реформи, регулювання земельних відносин, організації і застосування земельного законодавства в процесі реалізації прав громадян України, приватних, державних, комунальних підприємств на землю, а також вирішення земельних спорів;
б) забезпечується земельний процес, реалізація прав громадян і юридичних осіб на землю, порядок та умови діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування щодо реалізації прав на землю;
в) забезпечується охорона землі і захист прав усіх суб'єктів земельних правовідносин.
Важливе місце в системі земельно-правових гарантій займають норми, якими забезпечується правова охорона землі і захист права на землю.
Відповідно до ст. 13 Конституції України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом і, відповідно, громадянам і юридичним особам забезпечені рівні умови захисту права власності на землю.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист права власності здійснюється існуючими цивільно-правовими засобами, які можна поділити на речово-правові, зобов'язально-правові і спеціальні засоби захисту. До речово-правових засобів відносяться: віндикаційний позов (витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння); негаторний позов (вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їх прав, які не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою); позов про визнання права на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; позов про захист прав співвласників земельної ділянки у разі виділу, поділу та продажу спільної земельної ділянки.
Зобов'зально-правовими засобами є позови про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням умов договору (відчуження, придбання, оренди земельної ділянки); повернення земельної ділянки, наданої у користування за договором.
Спеціальні засоби захисту: позови про визнання угоди недійсною (договори купівлі-продажу, міни, дарування, застави, оренди земельної ділянки); визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, що порушують права власників земельних ділянок та землекористувачів.
Можливе застосування інших, передбачених законом, способів захисту прав на землю.
Захист прав на землю здійснюється місцевими, господарськими або третейськими судами, а також органами місцевого самоврядування та виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідно до наданих законодавством повноважень.
Конституція України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141., Закон України «Про власність» Про власність: Закон України від 07.02.1991 № 697-12 р.//Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 20. -- Ст. 249;, стаття 153 ЗК Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. гарантує право власності на земельну ділянку кожному власнику. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним Кодексом та іншими законами України. Зокрема Земельним кодексом України Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. передбачені підстави для примусового припинення права власності на земельну ділянку, що може мати місце у випадках конфіскації земельної ділянки; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора, не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземним громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, що були отримані ними у спадщину та не відчужені протягом року; використання земельної ділянки за нецільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. В усіх вищезазначених випадках припинення права власності на земельну ділянку може бути здійснено тільки у судовому порядку.
В інших випадках припинення права власності на земельну ділянку може мати місце тільки за згодою її власника (добровільна відмова, відчуження земельної ділянки за рішенням власника). Допускається викуп земельної ділянки для суспільних потреб, що передбачені ст. 146 ЗК. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених Земельним Кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:
а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності;
в) під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) оборони та національної безпеки;
ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);
д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;
е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.
Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Державними органами, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб є органи державної влади (місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України) та органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради. Київська та Севастопольська міські ради).
Перелік суспільних потреб, для яких провадиться викуп земельних ділянок, перерахований в статті 147 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. і є вичерпним. Інші, не перераховані в статті підстави, не можуть розглядатися в якості суспільних потреб.
Процедура викупу земельних ділянок складається з трьох стадій.
На першій стадії орган, який приймає рішення про її викуп, письмово попереджає власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження повинно бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути зменшеним.
На другій стадії викупу земельної ділянки необхідною процедурною умовою є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоду на її викуп, питання вирішується у судовому порядку. На цій же стадії встановлюється вартість земельної ділянки, яка підлягає викупу, відповідно до грошової та експертної оцінки земель. Грошова та експертна оцінка земель проводиться: відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. «Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» Зібрання постанов Уряду України.-- 1995.-- № 6.-- С 151; за методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р. «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення» Офіційний вісник України.-- 1999.-- № 24.-- С. 1117. та Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 8 серпня 1999 р. «Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення» Офіційний вісник України.-- 1999.-- № 39.-- С. 1976..
Якщо власник земельної ділянки згоден з викупною вартістю, процедура викупу земельної ділянки завершується укладанням угоди між власником земельної ділянки і органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадках, коли власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним. Як ми бачимо, викуп земельної ділянки здійснюється тільки за згодою її власника. При умові, якщо власник дав згоду на викуп у нього земельної ділянки для суспільних потреб, але не згоден з викупною вартістю, питання вирішується у судовому порядку. Якщо після здійсненого викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб, то колишній її власник має право звернутись до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, включаючи втрачену вигоду.
У статті 147 ЗК передбачене примусове відчуження земельної ділянки у власника з мотивів суспільної необхідності у разі введення воєнного або надзвичайного стану, що здійснюється за умови повного відшкодування її вартості, а при припиненні дії вищевказаних обставин -- повернення земельної ділянки або надання іншої рівноцінної земельної ділянки. Стаття розглядає суспільні відносини, пов'язані з примусовим відчуженням земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.
Під мотивами суспільної необхідності слід розуміти введення на території країни або її окремих регіонах воєнного або надзвичайного стану. Відповідно до Конституції України, введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також прийняття рішень про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану відноситься виключно до повноважень Президента України (п.п. 20, 21 ст. 106 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 ).
Воєнний стан визначається як особливий стан, порядок управління, що запроваджується у разі оголошення війни, збройної агресії або загрози воєнного нападу. Метою введення воєнного стану є: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини та громадянина в умовах особливого періоду Юридична енциклопедія.-- Т. 1.-- Київ, 1998.-- С. 502..
Надзвичайний стан -- це особливий режим діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, який встановлює обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.
Надзвичайний стан вводиться при наявності значних громадських безпорядків, внутрішніх військових конфліктів, стихійних лих, екологічних та техногенних катастроф. Відповідно до законодавства України, надзвичайний стан вводиться для забезпечення нормалізації складної ситуації, відновлення законності та правопорядку, усунення загрози безпеки громадян і надання їм необхідної допомоги Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90..
У разі припинення права власності на земельну ділянку у зазначених випадках власникам земельних ділянок повністю відшкодовується вартість вилучаємої земельної ділянки, яка визначається постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам ».
Важливою новелою Земельного Кодексу є положення, відповідно до якого у разі припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження земельної ділянки, особа має право вимагати її повернення у власність. І лише у разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки (наприклад, земельна ділянка внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней стала деградованою або забруднена радіаційне небезпечними та радіоактивними елементами, важкими металами, іншими хімічними елементами тощо) власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка на загальних підставах.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за порушення права власності на землю на підставі ст. 154 ЗК Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп.. Ці органи без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Це положення спрямоване на забезпечення власнику земельної ділянки встановленою Конституцією та іншими Законами України гарантії юридичної самостійності у здійсненні прав щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
Зокрема, стаття 19 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Права землевласників-підприємців на невтручання державних органів у їх господарську діяльність гарантовані ст. 15 Закону «Про підприємництво» ВВР. -1991.- № 14.- ст. 168., частиною 4 якої передбачено, що державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. Таким чином, необґрунтоване втручання органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в здійснення власником земельної ділянки зазначених правомочностей є порушенням законодавства та прав власника. При цьому не має значення, яким способом та у якій формі (письмовій чи усній) здійснено таке втручання. Наприклад, недопустимо нав'язування, вказаними органами власнику земельної ділянки під будь-яким приводом передачі земельної ділянки в оренду визначеній особі, розмірів та форм орендної плати, посівів культур, виробництво яких економічно невигідно власнику, втручання в розпорядження власником вирощеною на земельній ділянці продукцією, включаючи визначення ринку та форм її збуту, примусову участь в різних господарських об'єднаннях, встановлення непередбачених законодавчими актами додаткових обов'язків та обмежень.
Подобные документы
Особливості колективного договору на підприємстві. Умови виникнення права на відпустку. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер. Типологія трудових спорів, причини їх виникнення. Порядок вирішення трудових спорів у КТС.
контрольная работа [39,5 K], добавлен 20.10.2012Особливості розгляду індивідуальних трудових спорів у загальному, судовому та особливому порядку. Врегулювання колективних трудових спорів за допомогою примирної комісії та трудового арбітражу. Причини виникнення страйку, умови визнання його незаконності.
курсовая работа [290,5 K], добавлен 11.05.2012Поняття трудових спорів, їх види, причини виникнення. Органи по вирішенню колективних трудових конфліктів. Процедура розв'язання трудових спорів. Право на страйк та його реалізація. Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори.
курсовая работа [37,4 K], добавлен 03.04.2014Визначення засобів та регламентація процедури вирішення міжнародних спорів. Застосування міжнародного арбітражу та судового розгляду для вирішення міжнародних спорів. Правовий статус та особливості участі міжнародних організацій у міжнародних спорах.
курсовая работа [90,8 K], добавлен 12.09.2010Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України, їх компетенція при вирішенні спорів. Принципи господарського судочинства та форми судового процесу. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів.
дипломная работа [86,2 K], добавлен 04.01.2011Основні положення досудового врегулювання господарських спорів. Порядок пред’явлення і розгляду претензій. Вимоги до змісту претензії. Переваги та недоліки досудового порядку вирішення господарських спорів. Альтернативні способи розв’язання конфліктів.
реферат [25,1 K], добавлен 21.11.2014Земельні правовідносини - суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права. Види земельних правовідносин, аналіз підстав їх виникнення, змін та припинення.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 13.06.2012Основні органи, до компетенції яких належить регулювання земельних відносин. Виникнення, перехід і припинення права власності чи користування земельною ділянкою. Методика та етапи визначення розмірів збитків власників землі та землекористувачів.
курсовая работа [83,6 K], добавлен 22.12.2011Застосування дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про надра. Правові підстави цивільної та адміністративної відповідальності, відшкодування збитків. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства, суспільна небезпека.
реферат [19,7 K], добавлен 23.01.2009Поняття, підстави і види цивільно-правової відповідальності за порушення лісового законодавства України, система правопорушень. Особливості відшкодування шкоди. Роль суду у застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.
реферат [16,7 K], добавлен 06.02.2008
