Захист земельних прав громадян здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

До таких необхідно віднести: установлення заборони на втручання в діяльність суб'єктів земельних прав з боку держави і третіх осіб, за виключенням випадків порушення земельного законодавства; встановлення законом виключного переліку випадків припинення або обмеження земельних прав державою; встановлення гарантій захисту земельних прав у випадках їх припинення або обмеження державою та ін Актуальні проблемми політики. Збірник наукових праць/ Голов. Ред. С.В. Ківалов; відп. зв вип.. Л.І.Кормич.-Одеса: Юридична література, 2002. - Вип.. 13-14. - 976 с..

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Крім того, суди розглядають спори у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Новим Земельним кодексом встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законодавством.

В такому разі допускається викуп земельної ділянки з відшкодуванням її вартості. В тому випадку, коли буде доведено що після викупу використання земельної ділянки здійснюється не для суспільних потреб» то колишній, власник має право в судовому порядку відновити своє право власності на викуплену земельну ділянку.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не мають права без рішення суду втручатись у здійснення власником своїх повноважень або висловлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. За шкоду, заподіяну неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню земельною ділянкою, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність. Крім того, у разі видання цими органами актів, які порушують права особи щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, такі акти визнаються недійсними, а збитки, завдані власникам внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Ми з'ясували, що земельні спори -- це спори, що виникають між громадянами чи юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Розгляд земельних спорів здійснюється компетентними державними органами і має на меті забезпечення прав власників земельних ділянок і землекористувачів (у тому числі орендарів).

Результатом розгляду земельного спору має стати спонукання одного (кількох) його учасників до вчинення дій щодо припинення порушення, відновлення порушеного права, а в певних випадках -- щодо відшкодування заподіяної шкоди.

Земельні спори поділяються за предметом на власне земельні спори та майнові спори, пов'язані із земельними відносинами. До майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, належать спори про виплату компенсацій та відшкодування збитків при вилученні чи самовільному зайнятті земельних ділянок, обмеженні прав власників і землекористувачів, погіршенні якості земель або доведенні їх до стану, при якому вони непридатні для використання за цільовим призначенням тощо.

За підвідомчістю земельні спори поділяються на такі, що підвідомчі судам (загальної юрисдикції, господарським чи третейським), і такі, що підвідомчі місцевим радам або органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів і суду Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. _ К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с.. ЗК України визначає підвідомчість різних категорій спорів і порядок їх вирішення. Регулювання певних аспектів даного питання міститься і в Законах України «Про селянське (фермерське) господарство» ВВР.-1992.-№14.-Ст. 186. , «Про оренду землі», «Про плату за землю».

Рішення рад щодо земельного спору може бути оскаржене в суд чи господарський суд.

Деякі уточнення відносно підсудності земельних спорів дає роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам» від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62. Роз'яснення зокрема стосуються відмови місцевої ради надати земельну ділянку у власність чи користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що згідно зі ст. 51 ЗК України і ст. 45 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» розглядається вищою радою, а у випадку її відмови -- судом. Посилаючись на ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» ВВР.-1992.-№14.-Ст. 186. , Президія Вищого арбітражного суду України зазначає, що після відведення земельної ділянки в натурі і отримання державного акта на право постійного землекористування чи укладення договору на тимчасове землекористування, в тому числі на умовах оренди, і державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Новий Земельний кодекс визначив новий термін - “фермерське господарство”.

У цьому зв'язку розгляд спорів, пов'язаних з відмовою ради передати чи надати громадянину земельну ділянку для ведення фермерського господарства, віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції. Що ж до спорів відносно надання додаткової земельної ділянки фермерському господарству після його створення, а також пов'язаних із припиненням діяльності фермерського господарства і з вилученням (викупом) для державних чи громадських потреб земель у фермерського господарства, то вони відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу підвідомчі господарським судам. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. - К.: Юстиніан, 2002.-544 с.

Перехід до ринкових форм господарювання пов'язаний з поступовим звуженням сфери застосування адміністративного і розширенням судового порядку розгляду земельних спорів, аж до повного домінування останнього Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. _ К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Компетенція судів визначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані вирішувати. Частиною судової компетенції є судова підвідомчість. Захист земельних прав здійснюється у встановленому порядку судом, господарським чи третейським судом. У випадках, особливо передбачених законом, такий захист здійснюється в адміністративному порядку. Для того щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню земельних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія підвідомчості, що визначає коло справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді. Особливі труднощі з визначенням підвідомчості виникають у зв'язку із застосуванням ст. 124 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 , яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Верховний Суд вважає, що положення ст. 124 Конституції України означають насамперед, що цивільне судочинство здійснюється за усіма вимогами, що не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства -- у сільську, селищну, міську районну раду Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -- 1998. -- № 8. -- С. 124..

В науці цивільного процесуального права і особливо в постановах Пленуму Верховного Суду України прийнято найчастіше перелічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ. Як видається, з урахуванням ст. 124 Конституції України необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаються із судової підвідомчості, а їх саме і можна визначити, керуючись загальними критеріями судової підвідомчості, встановленими статтею 24 ЦПКЦивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.. Багато авторів вважає, що значення цих критеріїв зросло, а не знизилося. Стаття 24 ЦПК встановлює три загальні критерії судової підвідомчості.

Першим критерієм є наявність спору про право цивільне, тобто судам за загальним правилом підвідомчі спірні (позовні) справи. Однак уже ця стаття дає виняток з загального правила, що стосується вирішення земельних спорів: судам підвідомчі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені в ст. 236 ЦПК. У цьому випадку предметом судового розгляду є не спір про право земельне, а перевірка законності дій адміністративних органів, встановлення факту і т.д. Винятки із цього правила встановлюються і земельним законодавством.

Другим критерієм є суб'єктна ознака підвідомчості: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною в спорі є громадянин. Таким чином, судам підвідомчі ті цивільні справи, де сторонами в спорі є громадяни або громадянин і юридична особа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в господарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, до них же відносяться і фермери.

Третім критерієм є зміст спору. Відповідно до пункту 1 статті 24 ЦПК судам підвідомчі справи, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин. Однак у визначених законом випадках судам підвідомчі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Винятки із загального правила містяться і в галузевому юридичному акті - Земельному кодексі України. Так, ст. 102 Земельного кодексу України відносить до судової підвідомчості винесення рішень про скасування земельного сервітуту; ст. 118 -- про відмову в передачі земельної ділянки у власність громадян; ст. 124 -- про відмову в передачі в оренду земельної ділянки; ст. 153 -- про визнання недійсним або розірвання договору викупу земельної ділянки та деякі інші Урядовий кур'єр. -- 2001. -- 15 лист. -- С. 8--12. . Значну кількість земельних спорів відносять до судової підвідомчості й інші статті цього Кодексу, наприклад ст. ст. 104, 105, 107 тощо.

Прийнято розрізняти три види підвідомчості: імперативну, умовну та альтернативну. При імперативній підвідомчості закон категорично визначає, що дана справа може бути вирішена в суді і тільки в суді (наприклад, виключно судами можуть вирішуватися спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст). Умовною підвідомчість буде тоді, коли справа може бути вирішена судом лише після дотримання встановленої в законі попередньої умови (наприклад, розгляд земельного спору місцевою Радою). Альтернативна підвідомчість має місце в тих випадках, коли закон допускає для сторін, що сперечаються, можливість обрати будь-який юрисдикційний орган із декількох можливих.

Земельним законодавством передбачено вирішення земельних спорів третейськими судами в порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України. Згідно з ст. 1 цього Положення громадяни можуть передавати ряд спорів на розгляд третейських судів. Третейське вирішення спорів може здійснюватися третейськими судами, створюваними для розгляду конкретного спору, і постійно діючими третейськими судами. Більшість спорів, підвідомчих господарським судам, підвідомчі також третейським судам.

При об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші -- господарському суду, всі вимоги підлягають розглядові у суді.

Кожна особа, земельні права якої порушено, може звернутися до суду з позовною заявою. Оскільки позов має дві сторони (процесуально-правову і матеріально-правову), то право на позов повинно виражати ці обидві сторони. Адже, коли позивач звернувся до суду з позовом, то він вважає, що має право на порушення процесу (право на пред'явлення позову) і право на задоволення матеріально-правових домагань до відповідача (право на задоволення позову).

Право на земельний позов - це передбачена законом можливість примусового поновлення порушеного або оспорюваного земельного права чи охоронюваного законом інтересу шляхом звернення до суду з вимогою про їх захист.

При розгляді цивільної справи відбувається реалізація права на порушення процесу (права на пред'явлення позову) шляхом подання заяви та прийняття її суддею, а також реалізація права на задоволення позову при винесенні позитивного рішення, яким поновлюється порушене право і передбачається його примусове здійснення.

Право на пред'явлення позову і право на забезпечення позову як дві сторони права на позов не можуть реалізовуватись одночасно. Право на пред'явлення позову вважається реалізованим після прийняття суддею заяви (перша стадія цивільного процесу), а право на задоволення позову - в стадії судового розгляду при постановленні та оголошенні рішення.

Передумовами права на пред'явлення позову є: 1) наявність цивільної правоздатності у позивача. Стосується тільки організацій. Громадяни є правоздатними з моменту народження (ст.100-102 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.); 2) процесуальна заінтересованість особи (ст.4 ЦПК); 3) підвідомчість справи суду (ст.24, п.1 ст.136 ЦПК); 4) дотримання позивачем встановленого законом для даної категорії справ порядку позасудового вирішення справи (п.2 ст.136 ЦПК); 5) відсутність судового рішення, що набрало законної сили, постановленого по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (п.3 ст.136 ЦПК); 6) відсутність ухвали суду, яка набрала законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п.3 ст.136 ЦПК); 7) відсутність в провадженні суду справи по спору між тими ж сторонами, про той той же предмет і з тих же підстав (п.4 ст.136 ЦПК); 8) відсутність укладеного між сторонами договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п.6 ст.136 ЦПК).

Особа, яка має право на пред'явлення позову при зверненні до суду, повинна дотриматись певних умов. Недодержання їх приведе до того, що заява не буде прийнята суддею, а значить особа не зможе реалізувати свого права на судовий захист, тобто на порушення цивільного процесу. Особа може реалізувати своє право на пред'явлення позову за таких умов: 1) позовна заява подається до суду з додержанням правил про підсудність (ст. 123-131, п.7 ст.136 ЦПК); 2) звернутися до суду може тільки дієздатна особа (ст-101, п.8 ст.136 ЦПК); 3) заява, що подається до суду, мусить відповідати вимогам статей 137 і 138 ЦПК; 4) позовна заява при певних обставинах повинна бути оплачена державним митом (ст.63,139 ЦПК); 5) наявність належних повноважень у судового представника при поданні ним позовної заяви (ст.110-115, п.9 ст.136 ЦПК).

Передумовами виникнення права на задоволення позову є:

1) наявність правового обґрунтування позову (юридичні факти, що є підставою позову та які належить підтвердити відповідними засобами доказування);

2) дотримання строків позовної давності і настання строків виконання зобов'язань.

Відсутність цих передумов не є перешкодою для виникнення цивільного процесу, а є підставою для винесення негативного судового рішення (про відмову у задоволенні позовних вимог).

Звернення до суду і прийняття заяви суддею призводить до певних цивільних процесуальних та матеріальних наслідків. Процесуально-правовий наслідок полягає у виникненні цивільного процесу по конкретній справі, наділенні осіб у цій справі відповідними процесуальними правами та обов'язками в залежності від їх процесуального становища та неможливість звернення до суду з тотожною справою. До матеріально-правових наслідків відносяться такі: 1) подання позову перериває позовну давність; 2) добросовісний володілець чужого майна зобов'язаний відшкодувати всі прибутки, які він отримав з дня одержання повістки за позовом власника про повернення майна Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с..

Під захистом інтересів відповідача розуміють передбачені цивільним процесуальним законодавством процесуальні засоби, за допомогою яких відповідач здійснює захист власних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних інтересів при розгляді судом першої інстанції пред'явленого до нього позову. Такими процесуальними засобами є заперечення проти позову (п.2 ст.143 ЦПК) та зустрічний позов (ст.140 ЦПК).

Заперечення проти позову - це мотивовані пояснення відповідача, спрямовані проти суті пред'явлених до нього вимог або правомірності виникнення цивільного процесу по даній справі. Вони бувають двох видів: процесуально-правовими і матеріально-правовими.

Процесуально-правові заперечення обґрунтовують неправомірність виникнення процесу і спрямовані на закриття провадження у справі або на залишення заяви без розгляду (ст.227-229 ЦПК). Такими запереченнями, зокрема, можуть бути: підвідомчість справи суду, недотримання позивачем попереднього позасудового порядку розгляду справи, наявність рішення суду по тотожній справі, недієздатність позивача, відсутність у представника належних повноважень тощо.

Сумнів щодо правомірності розгляду справи у суді висловлюється на адресу суду, а не позивача, оскільки суддя в більшості випадків при прийнятті заяви допустив порушення вимог ст.136 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.. У судовій практиці процесуально-правові заперечення зустрічаються дуже рідко. На практиці відповідачі найчастіше вдаються до матеріально-правових заперечень.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Це в основному заперечення проти фактів, що становлять підставу позову або правового висновку з них.

Зустрічний позов - це самостійна вимога відповідача до позивача, що пред'являється для спільного розгляду в процесі разом з первісним позовом. Він можливий тільки в умовах існуючого процесу. Відповідачами по ньому можуть бути лише позивачі первісного позову.

Відповідачі вправі не пізніше, як за три дні до судового засідання пред'явити зустрічний позов. Прийняття зустрічної заяви після закінчення цього строку залежить від судді. Прийнявши зустрічний позов, суддя сповіщає про це осіб, які беруть участь у справі (ст. 140 ЦПК).

Умовами прийняття зустрічного позову є: а) взаємна пов'язаність обох позовів; б) доцільність їх сумісного розгляду, зокрема, коли вони випливають з одного правовідношення або коли вимоги по них можуть зараховуватися (ст.141 ЦПК).

Зустрічна заява повинна відповідати вимогам ст. 137,138 ЦПК і має бути оплачена державним митом. Всі недоліки зустрічної позовної заяви слід виправити до початку розгляду справи. Інакше зустрічний позов у даному процесі не розглядається (ст.142 ЦПК).

Після розгляду справи приймається єдине рішення, в якому дається відповідь на всі питання первісної та зустрічної позовних заяв.

Сторони під час розгляду справи можуть скорочувати свої матеріальні вимоги або зовсім відмовитись від їх захисту: позивач має право змінити предмет чи підставу позову, відмовитись від позову; відповідач може визнати позов повністю чи частково; сторони можуть закінчити справу мировою угодою.

Забезпечення позову - це застосування суддею в певних випадках, передбачених цивільним процесуальним законом заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення в разі задоволення позову про присудження.

Підставами для забезпечення позову є: припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч.І ст.149 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.).

Забезпечення позову проводиться в будь-якій стадії цивільного процесу. На думку багатьох авторів, це можна зробити з моменту прийняття суддею заяви і до стадії судового виконання. Забезпечення позову здійснює той суд, у провадженні якого є цивільна справа. Воно проводиться по первісній і зустрічній заявах та по заяві третьої особи, яка пред'являє самостійні вимоги на предмет спору. Забезпечення здійснюється за ініціативою судді лише в справах, що перелічені у ч.2 ст.149 ЦПК та осіб, які заявляють самостійні вимоги, і їх представників.

Способи забезпечення позову вказані в ст.152 ЦПК. Ними є: І) накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2)заборона провадити певні дії; 3) заборона іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві; 4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на дане майно або про виключення його з опису; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у позовному порядку.

Підготовка справи до судового розгляду - це друга стадія цивільного процесу, в якій суддя виконує ряд процесуальних дій, передбачених законом, що направлені на забезпечення своєчасного і правильного вирішення цивільної справи.

Підготовка справи до судового розгляду починається після прийняття її суддею до свого провадження (ст.143 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.) і закінчується винесенням ухвали про призначення справи до судового розгляду.

Примірний перелік процесуальних дій, які провадить суддя під час підготовки справи до судового розгляду, дано в ст. 143 ЦПК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 р. №1 вони розподілені на окремі групи. Готуючи справу до судового розгляду, суддя повинен: І) визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги та матеріальний закон, який їх регулює; 2) встановити коло фактів, які лежать в основі вимог і заперечень, що підлягають встановленню; 3) з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів і вжити заходів до своєчасної їх подачі; 4) визначити коло осіб, які мають право брати участь у процесі; 5) вжити заходів до забезпечення своєчасної явки в судове засідання всіх учасників процесу (п.2 цієї Постанови).

Процесуальні дії, що проводить суддя після порушення справи, залежать від конкретної справи, характеру спірних правовідносин, зібраних позивачем доказів тощо.

В процесі підготовки справи суддя опитує сторони по суті заявлених вимог та заперечень, вирішує питання про залучення до справи всіх заінтересованих осіб, пропонує подати додаткові докази, витребує необхідні докази, призначає експертизу, провадить огляд на місці, проводить забезпечення доказів і позову та інші дії, що передбачені цивільним процесуальним законодавством.

У стадії підготовки справи суддя роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх процесуальні права і обов'язки, вирішує їх різноманітні клопотання.

Докази, які збираються або подаються сторонами, повинні стосуватися суті спору. Тому, вирішуючи питання про виклик свідків, витребування письмових і речових доказів, слід вимагати від сторін пояснення про те, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Недопустимими є прийняття доказів, які не стосуються справи (ст.28 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.) і тих доказів, якими не можуть бути підтверджені певні обставини (ст.29 ЦПК).

Справа вважається підготовленою, коли будуть проведені всі дії, необхідні до їх розгляду: уточнені всі вимоги і заперечення сторін та третіх осіб, вирішені питання про докази, їх забезпечення, а також про осіб, які беруть участь у справі.

Закінчується підготовка справи постановленням суддею ухвали, в якій перераховуються всі підготовчі дії, що мали місце у даній стадії процесу, і визначається час та місце розгляду справи (ст.147 ЦПК).

Підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більше як у семиденний строк, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до двадцяти днів з дня прийняття заяви (ст.146 ЦПК).

Після закінчення всіх підготовчих дій справи, призначені до судового слухання, повинні бути розглянуті в такі строки: 1) трудові справи - в семиденний строк (п.1 ст.148 ЦПК); 2) справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, - у десятиденний строк (п.2 ст.148 ЦПК); 3) всі інші справи -- у п'ятнадцятиденний строк (п.З ст. 148 ЦПК).

Суд зобов'язаний своєчасно повідомити всіх суб'єктів цивільного процесу про процесуальні дії, що вчиняються по конкретній справі. Це робиться за допомогою судових повісток. Вони бувають двох видів: повістки-виклики і повістки-повідомлення.

Вирішення земельного спору відбувається безпосередньо в процесі судового розгляду. Судовий розгляд -- це регламентована цивільним процесуальним правом діяльність суду та інших учасників процесу по розгляду і вирішенню в судовому засіданні цивільної справи по суті. Саме в стадії судового розгляду здійснюється правосуддя у цивільних справах. У цій стадії реалізуються всі принципи цивільного процесу, в тому числі принцип усності і безпосередності (ст.160 ЦПК).

У цій стадії цивільного процесу вирішують такі основні завдання:

1) вирішується справа по суті;

2) здійснюється виховний вплив судової діяльності;

3) поновлюються порушені земельні права громадян і юридичних осіб.

Порядок ведення судового засідання регламентується ст. 159-197 ЦПК. Особливостями цього порядку є:

1) послідовність та взаємопов'язаність етапів судового засідання;

2) керівництво всім ходом судового засідання з боку суду;

3) відповідальність осіб, які беруть участь у справі, за порушення порядку ведення судового засідання;

4) винесення судових ухвал із принципово значимих питань, що виникли під час проведення судового засідання;

5) обов'язкове складання протоколу всього процесу розгляду справи.

Всі цивільні справи, що підвідомчі суду, по першій інстанції розглядаються одноособове суддею.

Суддя, що одноособове розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні. Коли справа розглядається колегіальне, то головуючим є голова суду або його заступник чи член суду. Головуючий: 1) керує судовим засіданням, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи; 2) усуває з судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи; 3) забезпечує належний виховний рівень судового процесу; 4) вживає необхідних заходів до забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

Статею 163 ЦПК визначені основні обов'язки присутніх у залі судового засідання: 1) при вході до нього суду - встати; 2) рішення суду (письмову ухвалу) вислухати стоячи; 3) звертатися до суду та давати свої показання і пояснення стоячи; 4) додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку і беззаперечно підкорятись відповідним розпорядженням головуючого.

До порушників порядку в залі судового засідання вживаються заходи, що передбачені ст.164 ЦПК: 1) попередження від імені суду особі, яка порушує порядок під час розгляду справи; 2) штраф від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання. Ці заходи накладаються на позивача та інших громадян відповідно до ч.І ст. 185-3 КпАП Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.; 3) попередження прокурору та адвокату в разі непідкорення з їх боку розпорядженням головуючого; 4) заміна без шкоди для справи прокурора і адвоката з повідомленням про це вищестоящому прокурору чи президії колегії адвокатів; 5) відкладення розгляду справи за ухвалою суду, якщо неможливо без шкоди для справи замінити прокурора чи адвоката; 6) відкладення розгляду справи при порушенні порядку сторонами та третіми особами; 7) видалення із залу судового засідання сторони чи третьої особи на весь час судового розгляду або на частину його. В останньому разі головуючий знайомить особу після повернення її до залу судового засідання з процесуальними діями, вчиненими в її відсутності.

Судове засідання, в якому проходить розгляд справи, складається з таких стадій чи частин: 1) підготовчої (статті 165-177 ЦПК); 2) розгляду справи по суті або дослідження обставин справи (статті 178-193 ЦПК); 3) судових дебатів (ст.194 ЦПК); 4) постановлення та оголошення судового рішення (ст.ст.197, 209-212 ЦПК). Всі стадії судового засідання тісно пов'язані між собою і в своїй сукупності складають єдиний процес судового розгляду.

Підготовча частина - це система процесуальних дій, які направлені на те, щоб вияснити можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні. Ці процесуальні дії спрямовані на з'ясування таких основних питань: 1) чи може бути справа розглянута при даному складі суду; 2) чи може бути розглянута справа при даній явці учасників процесу; 3) чи може бути розглянута справа при наявності зібраних доказів у справі. Ця стадія складається з таких процесуальних дій: 1) відкриття головуючим судового засідання (ст.165); 2) перевірка явки учасників процесу (ст.166); 3) роз'яснення перекладачеві його прав і обов'язків (ст.167); 4) видалення свідків із залу судового засідання (ст.168); 5) оголошення головуючим складу суду, а також прізвища прокурора, експерта, перекладача та секретаря судового засідання і роз'яснення права відводу судді (ст.18), прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання (ст.19). Якщо відвід (самовідвід заявлено, то він вирішується відповідно ст. 18-23 ЦПК (ст. 169); 6) роз'яснення особам, які беруть участь у справі (ст.98), їх прав та обов'язків (ст.170); 7) вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі (ст.171 ЦПК); 8) вирішення судом питань, пов'язаних з наслідками неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі (ст. 172,174,175 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.); 9) роз'яснення експертові його прав і обов'язків (ст.177).

Розгляд справи по суті проходить за такою схемою: 1) доповідь головуючого про суть справи (ст.178 ЦПК); 2) з'ясування головуючим, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою або звернутися для вирішення спору до третейського суду (статті 178-179 ЦПК); 3) пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК); 4) встановлення порядку дослідження інших доказів (ст.181ЦПК); 5) допит свідків (статті 182-185 ЦПК); 6) дослідження письмових доказів (статті , 186-187 ЦПК); 7) дослідження речових доказів (ст. 188 ЦПК); 8) огляд на місці (ст. 189 ЦПК); 9) дослідження висновку експерта (ст. 190 ЦПК); 10) висновок органів державного управління (ст. 191 ЦПК); 11) додаткові пояснення осіб, які беруть участь у справі (ст. 193 ЦПК).

Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі (ст. 194 ЦПК).

До змісту постановлення і проголошення судового рішення входять:

1) остаточна оцінка всіх доказів у справі та обміркування питань, що виникли в процесі розгляду справи; 2) прийняття рішення у справі; 3) підписання рішення; 4) проголошення рішення.

Бувають випадки, коли справу не можна вирішити по суті, тобто мова йде про закінчення справи без винесення судового рішення. Це буває внаслідок закриття провадження в справі (ст.227) чи залишення заяви без розгляду (ст.229).

Суд закриває провадження в справі: 1) якщо справа не підлягає розглядові в судах; 2) якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачено; 3) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін; 4) якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду; 7) якщо після смерті громадянина, який був однією зі сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення цивільних справ без винесення судового рішення, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Суд залишає заяву без розгляду:!) якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена; 2) якщо заяву подано недієздатною особою; 3) якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 4) у випадку неявки в судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторної неявки позивача за викликом суду незалежно від причин (ст.172); 5) якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді.

Під час розгляду справи суду доводиться вирішувати масу різноманітних питань, в тому числі стосовно спірного правовідношення. Дії суду по їх вирішенню закріплюються у формі таких процесуальних документів, як рішення та ухвали суду.

Рішення - це постанова суду, якою цивільна справа вирішується по суті. Воно є актом застосування права. Як правозастосовний акт, воно характеризується такими властивостями: а) має індивідуальний характер, конкретних адресатів; б) постановляється компетентним органом - судом; в) є юридичним фактом, що призводить до виникнення, зміни та припинення правовідносин, тобто судове рішення встановлює рамки конкретної поведінки в межах правил, які встановлені нормами права, що застосовані до спірного правовідношення.

У змісті рішення відображені декілька етапів діяльності суду по застосуванню права:

1) виявлення змісту спірного відношення і приведення його у стан безспірного (предмет судового рішення);

2) виявлення норми права, під дію якої підпадає спірне суспільне відношення (джерела судового рішення);

3) виявлення обсягу прав і обов'язків суб'єктів встановленого судом правовідношення.

Вимоги до судового рішення визначаються нормами цивільного процесуального права. Воно повинно бути:

1) законним і обґрунтованим (ст.202 ЦПК);

2) постановленим в установленому порядку (ст.209 ЦПК);

3) відповідати закону за змістом (ст.203 ЦПК);

4) бути викладеним у письмовій формі (ст.211 ЦПК);

5) проголошеним прилюдно (ст.212 ЦПК).

Рішення визнається законним, коли суд під час розгляду та вирішення справи неухильно буде дотримуватись норм процесуального права і правильно застосує до встановлених обставин норми матеріального права (див. ст.11,202,203,309 ЦПК).

Обґрунтованим є рішення, в якому повністю з'ясовані всі юридичні факти, доведені фактичні дані, що мають значення для справи, і які суд вважає встановленими, а висновки суду відповідають викладеним у рішенні обставинам справи (див. ст.15,202,203,309 ЦПК).

Порядок постановлення рішення передбачений статтями 16,17,209,210 ЦПК. Суди України постановляють рішення ім'ям України негайно після розгляду справи, більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в даній справі. Рішення постановляється у нарадчій кімнаті.

Зовнішньо судове рішення викладається у письмовій формі і за змістом мусить відповідати вимогам ст.203 ЦПК. Порядок викладення рішення у письмовій формі вказаний у ст.211 ЦПК.

У рішенні суду зазначаються:

1) час та місце його постановлення;

2) назва суду, що його ухвалив;

3) прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання;

4) сторони та інші особи, які брали участь у справі;

5) вимоги позивача, заперечення відповідача, узагальнений виклад пояснень інших осіб, які брали участь у справі;

6) встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини;

7) наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог;

8) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за якими вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався;

9) висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівка на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.

Відповідно до ст.291 рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне подання. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Після набрання рішенням чинності сторони та треті особи з самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих же підстав, а також оспорювати в іншому суді вже встановлені судом факти.

Якщо після набрання чинності рішенням, яким з відповідача стягуються періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначення розміру платежів, їх тривалість чи припинення, то кожна сторона вправі шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

В Україні передбачено апеляційне провадження. Ознаками цього інституту є: 1) апеляція подається на рішення суду першої інстанції, що не набрало законної сили; 2) справа за апеляцією переноситься на розгляд суду вищого рівня (апеляційний суд); 3) подання апеляції зумовлюється неправильним встановленням судом першої інстанції фактичних обставин справи, невірним застосуванням закону або неповнотою доказового матеріалу, поданого особами, які беруть участь у справі; 4) апеляційний суд, розглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто перевіряє як юридичну, так і фактичну сторону справи в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції; 5) апеляція допускається лише один раз у кожній справі; 6) розгляд справи в апеляційному суді здійснюється з додержанням основних засад судочинства.

Зараз раніше діючі обласні суди перетворені в апеляційні суди. Вони діють як: 1) суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів; 2) суди першої інстанції у цивільних справах, що віднесені до їх підсудності законом; 3) суди, що переглядають справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Право на апеляційне оскарження мають сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи. Рішення оскаржуються повністю чи частково. Ухвали оскаржуються лише у випадках, коли вони перешкоджають подальшому провадженню справи.

Апеляційне провадження порушується апеляційною скаргою чи апеляційним поданням (прокурор). Для подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого суду встановлений 15-денний строк, а на рішення суду - місячний, з наступного дня після проголошення рішення.

Рішення або ухвали за апеляційною скаргою (поданням), постановлені судом апеляційної інстанції, набирають чинності негайно після її ухвалення. З ухваленням рішення або ухвали судом апеляційної інстанції рішення або ухвала суду першої інстанції втрачають свою чинність.

Після закінчення апеляційного провадження справа направляється в суд першої інстанції, який її розглянув.

Особа, земельні права якої порушено, якщо вона вважає що має місце неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, може оскаржити його рішення в касаційному порядку. До найхарактерніших ознак інституту касації відносяться такі: 1) вона подається на рішення суду апеляційної інстанції, що набрало законної сили; 2) подання касації зумовлюється неправильністю тлумачення й застосування апеляційним судом норм матеріального права та недодержанням норм процесуального права; 3) касаційний суд при розгляді справи вирішує тільки питання правильності застосування закону, не вдаючись до перевірки фактичної її сторони, на підставі та в межах касаційної скарги; 4) касація в кожній справі допускається лише один раз; 5) розгляд справи в касаційному суді провадиться з додержанням основних засад судочинства.

Судом касаційної інстанції є Верховний суд України.

Право на касаційне оскарження (подання) мають : 1) сторони та інші особи, які беруть участь у справі; 2) прокурор; 3) особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання щодо їх прав і обов'язків. Підставами касаційного оскарження (подання) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга (подання) подається протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції або протягом одного року з дня проголошення ухвали або рішення суду першої інстанції, якщо ці ухвали або рішення не були оскаржені в апеляційному порядку. У разі пропуску строку на касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними, суд за заявою особи, яка подала скаргу чи подання прокурора може поновити цей строк, але не більше, ніж у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. Про поновлення строку чи повернення касаційної скарги(подання) судом першої інстанції виноситься ухвала.

Форма і зміст касаційної скарги, подання передбачені ст. 322 ЦПК. Касаційна скарга (подання) подається через суд першої інстанції, в якому знаходиться справа. Касаційна скарга (подання) повинна бути належним чином оформлена, оплачена державним митом і подана з копіями. Копії касаційної скарги (подання) надсилаються особам, які беруть участь у справі. Подальші процесуальні дії схожі з апеляційним провадженням.

Після закінчення встановленого судом строку для подання пояснень на касаційну скаргу (подання) суд невідкладно надсилає касаційну скаргу (подання) разом з доданими до неї матеріалами та справу до касаційного суду.

Особи можуть внести доповнення чи зміни до скарги (подання), відкласти її або відмовитись від неї протягом строку, встановленого на касаційне оскарження.

Протягом десятиденного строку суд встановлює наявність підстав для передачі справи на розгляд складу судової палати.

Справа обов'язково переглядається складом судової палати, якщо: 1) наведені в скарзі (поданні) доводи містять ознаки неправильного застосування судом норм процесуального права, що тягне скасування ухваленого рішення; 2) в касаційному провадженні суду знаходяться справи аналогічного характеру; 3) суд допустив інше застосування закону, ніж касаційна інстанція при розгляді справи аналогічного характеру; 4) справа по першій інстанції розглянута апеляційним судом.

Питання про передачу справи на розгляд складу судової палати вирішується судом у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без виклику осіб, які беруть участь у справі.

Справа передається на розгляд всього складу судової палати, якщо хоча б один суддя із складу суду прийшов до такого висновку. Ухвала підписується всім складом суду і оскарженню не підлягає.

При підготовці справи до судового розгляду суддя-доповідач готує доповідь, в якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції. Підготовлена доповідь передається суддям судової колегії і справа призначається до розгляду, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с..

У касаційному порядку справа розглядається не менше, як двома третинами суддів судової колегії в цивільних справах Верховного суду України.

Розгляд справ у касаційній інстанції частково схожий з порядком розгляду справи в апеляційному суді (ст. 322 ЦПК). Після пояснення осіб, які беруть участь у справі, чи прокурора, суд касаційної інстанції ухвалює рішення у відсутності осіб, які беруть участь у справі.

У касаційному провадженні позивач може відмовитися від позову, сторони можуть укласти мирову угоду.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої інстанції чи апеляційної інстанції норм Матеріального або норм процесуального права і не вправі встановлювати доведеними обставини (факти), що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ст. 333 ЦПК).

Повноваження касаційного суду вказані в ст. 334 ЦПК і конкретизовані у ст. 335-340 ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с..

Суд касаційної інстанції постановляє ухвали та рішення. Ухвали постановляються при відхиленні касаційної скарги (подання) при скасуванні судового рішення у випадках направлення справи на новий розгляд або закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду, а також при залишенні в силі судового рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

При постановленні судового рішення жоден із суддів не має права утримуватися від висловлювання думки щодо обговорення питань та правильності оскаржуваного рішення. Рішення або ухвала суду касаційної інстанції виготовляється суддею-доповідачем і підписується головуючим та суддею-доповідачем.

Зміст ухвали чи рішення касаційної інстанції вказаний у ст. 343, 344 ЦПК. Проголошується ухвала і рішення прилюдно. Ухвалені судом касаційної інстанції рішення або ухвали набирають чинності після їх ухвалення і оскарженню не підлягають. Після закінчення касаційного провадження справа направляється в суд першої інстанції, який відкриває провадження у справі.

Рішення і ухвали судів першої, апеляційної та касаційної інстанції можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами є :

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові;

2) завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильні висновки експертів, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення, встановленого вироком суду, який набрав законної сили;

3) злочинні дії сторін, інших осіб, які брали участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили;

4) скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення цього рішення, цієї ухвали;

5) визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи. Підставами для перегляду справи за винятковими обставинами є виявлені після касаційного розгляду справи неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону або його застосовано всупереч нормам Конституції України, а також, якщо у зв'язку з цими рішеннями міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила, факт порушення Україною міжнародних зобов'язань.

Рішення чи ухвали переглядаються у зв'язку з нововиявленими, обставинами судом, який їх постановив, а за винятковими обставинами - колегією суддів у складі суддів Верховного суду України. Ухвала суду і апеляційної і касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу, подання на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами втрачає свою силу.

Заяву про перегляд рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами суд розглядає у судовому засіданні в одному провадженні зі справою, по якій винесені це судове рішення чи ухвала. Особи, які брали участь у справі, повідомляються про день судового засідання, але їх неявка не є перешкодою для розгляду заяви Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с..

За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу про задоволення заяви і скасовує рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами або відмовляє у її задоволенні, якщо заява необгрунтована.

Верховний суд України розглядає справи за винятковими обставинами в порядку касаційного провадження.

Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами оскарженню не підлягає.

Ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, встановленому ЦПК.

Висновки і пропозиції

В процесі землекористування можуть виникати спори з приводу володіння, користування та розпорядження землею. Сучасне законодавство містить систему спеціальних норм, які визначають умови і порядок розгляду земельних спорів. Вони отримали своє закріплення як в земельному кодексі так і в інших нормативно-правових актах, а саме Цивільно-процесуальному та Господарсько-процесуальному кодексах, які визначають процедури вирішення земельних спорів в суді.