Юридичні процедури вирішення земельних спорів
Поняття, предмет і суб’єкти земельних спорів, їх види та підстави виникнення. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2010 |
| Размер файла | 89,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Передбачена гарантія стосується також перевірок виробничої діяльності землевласника на належній йому земельній ділянці, що здійснюються з порушенням відповідних діючих нормативних актів, зокрема. Указу Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності».
Втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у здійснення власником повноважень можливе тільки на підставі та в межах рішення суду.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду (як матеріальну так і моральну), заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. Дана норма ЗК базується на статті 56 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141, яка передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Законодавством України, крім компенсації матеріальної та моральної шкоди, за незаконне втручання, вищевказаних органів та їх посадових осіб у здійснення повноважень власником земельної ділянки передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Зокрема, ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с. встановлена відповідальність у вигляді штрафу за дискримінацію підприємців органами влади і управління. Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність службових осіб за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), якщо їх дії заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб. Аналогічні положення щодо захисту прав має також титульний землекористувач.
У статті 364 КК Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-ге вид., переробл. та доповн. / відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - 968 с. - (Нормативні документи та коментарі). визначено, що зловживання владою або службовим становищем - це умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Істотною шкодою у статтях 364 КК, 365 КК, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками у статтях 364 КК 365 КК якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином при наявності трьох ознак в їх сукупності:
а) використання службовою особою через дію або бездіяльність свого службового становища всупереч інтересам служби;
б) вчинення такого діяння з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб;
в) заподіяння вказаними діяннями істотної шкоди державним чи громадським благам, охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб. Зловживанням владою визнається умисне використання службовою особою, яка здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби. Аналогічні дії, вчинені службовою особою, яка не є представником влади, охоплюються поняттям "зловживання службовим становищем".
Зловживання службовим становищем передбачає наявність взаємозв'язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності.
При цьому діяння службової особи, як правило, пов'язані безпосередньо зі службовим становищем і повноваженнями особи. В цьому випадку вони вчиняються в межах тих прав або фактичних можливостей, якими наділена службова особа саме у зв'язку з займаною службовою посадою, але за своїм змістом суперечить інтересам служби Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-ге вид., переробл. та доповн. / відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - 968 с. - (Нормативні документи та коментарі.
Зловживання службовим становищем буде мати місце і у випадку, коли діяння службової особи безпосередньо не були пов'язані з використанням її прямих службових обов'язків за місцем роботи, але нею використовувалась впливовість свого службового становища або можливість давати вказівки підпорядкованим організаціям і контролювати їх.
Використання службового становища всупереч інтересам служби передбачає вчинення службовою особою таких діянь, які порушують службові обов'язки і суперечать інтересам державної служби, інтересам підприємства, установи чи організації.
Для наявності злочину, передбаченого ст. 364 КК, як вже зазначалося, необхідно встановити також, що внаслідок допущеного службовою особою зловживання владою або службовим становищем заподіяна істотна шкода державним або громадським інтересам, охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб. При цьому заподіяння такої шкоди повинно бути причиново пов'язане із зловживанням владою або службовим становищем.
Суб'єктом злочину може бути тільки службова особа.
Статтею 365 КК ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131. передбачено перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Поняттям "перевищення влади" охоплюються випадки, коли суб'єкт злочину, який є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих йому повноважень або діє при цьому незаконними методами.
При перевищенні службових повноважень службова особа, яка не є представником влади, здійснюючи надані їй повноваження, виходить за їх межі або діє при цьому незаконними методами.
Для вирішення питання про наявність перевищення влади або службових повноважень необхідно спочатку з'ясувати компетенцію службової особи.
Для цього треба звернутися до відповідного закону або іншого нормативного акта, в якому визначені права і обов'язки службової особи. Кримінальна відповідальність за ст. 365 є можливою лише у випадку, коли службова особа при наявності всіх необхідних ознак явно (тобто очевидно, безпідставно, істотним чином) вийшла за межі наданих їй прав та повноважень або діяла недозволеними методами.
Дії, які явно виходять за межі компетенції службової особи, за своїм характером можуть бути такими, вчинювати які мають право лише вищестоящі службові особи або службові особи іншого відомства, або такими, які можуть вчинюватись лише за рішенням колегіального органу.
Йдеться про дії, які службова особа правомочна здійснювати лише за наявності певних умов, які вимагає закон, а в даному конкретному випадку ці умови були відсутні і особа застосувала недозволений метод. Дії, передбачені ст. 365 КК ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131., вчинюються лише умисно. Мотив, яким керувалась посадова особа при вчиненні злочину не впливає на кваліфікацію вчиненого. Суб'єктом злочину може бути лише службова особа.
Земельний кодекс України (стаття 155 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.) передбачає можливість захисту прав як власників земельних ділянок так і землекористувачів у випадку видання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства та порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
Одним із важливих і найпоширеніших засобів захисту права є визнання за позовом власника земельної ділянки або землекористувача місцевим чи господарським судом виданого органом виконавчої влади або місцевого самоврядування незаконного акта недійсним (повністю чи в частині).
Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт. При цьому позивач -- власник земельної ділянки чи землекористувач у поданому до суду позові може об'єднати в один предмет розгляду вимоги про визнання недійсним акта органу та вимоги про стягнення матеріальних збитків внаслідок видання вказаного акта, включаючи втрачену вигоду та моральної шкоди.
2.2 Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
Відповідно до ст. 66 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі і відшкодовувати завдані ним збитки. Приблизний перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (включаючи орендарів) наводиться в статті 156 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.:
а) вилучення (викуп) земельних ділянок для несільськогосподарських потреб: вичерпний перелік підстав вилучення (викупу) земельних ділянок та порядок такого вилучення (викупу) встановлені статтями 146-151 Земельного кодексу;
б) тимчасове зайняття земель для інших видів використання -- Земельним кодексом визначено такі види тимчасового зайняття земель як тимчасове зайняття земель для проведення розвідувальних робіт (ст. 97 ЗК) і тимчасове зайняття земель у порядку користування земельним сервітутом (глава 16 ЗК), щоправда, за угодою з власником землі чи землекористувачем тимчасове зайняття земель може виникати і в інших випадках, наслідки самовільного тимчасового зайняття земельних ділянок визначаються статтею 212 Земельного кодексу;
в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок -- регулюється главою 18 Земельного кодексу;
г) погіршення якості земель -- оцінюється за даними державного земельного кадастру, зокрема якість ґрунтів оцінюється в порядку бонітування відповідно до ст. 199 Земельного кодексу;
ґ) приведення земель у непридатний для використання стан -- йдеться про впровадження правових режимів техногенно забруднених, деградованих і малопродуктивних земель відповідно до глав 27-28 Земельного кодексу;
д) неодержання власником землі або землекористувачем доходів за час тимчасового невикористання ними земельної ділянки внаслідок правомірних чи протиправних дій державних органів, юридичних або фізичних осіб -- йдеться про втрачену вигоду.
Згідно пункту 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. № 02-5/215 збитки є грошовим вираженням шкоди. Тому на відшкодування земельно-правових збитків поширюються загальні правила про відшкодування шкоди, встановлені цивільним законодавством. Такий висновок випливає і з пунктів 5 зазначеного Роз'яснення, пунктів 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, відповідно до яких в питаннях відшкодування земельно-правової шкоди слід керуватися правилами земельного законодавства, а в. питаннях, не врегульованих земельним або екологічним законодавством -- відповідними правилами цивільного законодавства, а також з пункту 1.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744.
Ст. 440 Цивільного кодексу Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188. поділяє шкоду на правомірну і протиправну. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Такі випадки якраз і передбачені ст. 156 Земельного кодексу: перелічені у ній підстави відшкодування збитків можуть належати як до правомірних, так і протиправних дій (бездіяльності). Наприклад, вилучення (викуп) земель, будучи дією правомірною, тим не менше тягне за собою обов'язок відшкодувати збитки власникам землі чи землекористувачам. Відшкодування правомірної шкоди регулюється саме земельним законодавством, в той час як відшкодування протиправної шкоди регулюється також цивільним й екологічним законодавством.
Перелік підстав відшкодування збитків, наведений у статті 156 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. не є вичерпним, по-перше, тому, що ст. 156 ЗК не вказує на вичерпність цього переліку, а ч. 2,ст. 157 Земельного кодексу містить відсильну норму на Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, п. 3 якого вказує на можливість відшкодування й інших збитків, не перелічених у зазначеному порядку, по-друге, тому, що як було зазначено вище, у частині, не врегульованій спеціальним земельним законодавством, застосовується екологічне й цивільне законодавство, тобто ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ВВР.-1991.-№ 41.- ст. 546. від 25 червня 1991 року, і ст. 440 Цивільного кодексу України. Саме вони містять загальні підстави відповідальності за екологічну та будь-яку іншу шкоду. Тому не можна посилатись на ст. 156 Земельного кодексу для обґрунтування звільнення від відшкодування збитків через відсутність підстави відшкодування у переліку цієї статті. Слід пам'ятати, що власникам землі і землекористувачам мають бути відшкодовані, якщо інше не передбачено законодавством, будь-які заподіяні їм збитки.
Збитки, заподіяні землевласникам і землекористувачам поділяються на екологічні і такі, що не пов'язані з екологічною шкодою. Відшкодування екологічної шкоди має свої особливості, визначені екологічним законодавством.
Екологічна шкода заподіюється власникам землі і землекористувачам у разі забруднення земель, погіршення їх якості, порушення природних екологічних зв'язків у даній земельній ділянці.
Земельно-правова шкода не завжди є екологічною, наприклад, шкода, заподіяна власникам землі і землекористувачам вилученням (викупом) земельних ділянок не є екологічною, оскільки у цьому випадку не порушуються природні екологічні зв'язки, не відбувається погіршання якості земель.
Якщо ж має місце екологічна шкода, то слід мати на увазі, що така шкода, відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ВВР.-1991.-№ 41.- ст. 546 відшкодовується у повному обсязі, без застосування норм пониження розміру стягнення, зокрема -- ст. 454 Цивільного кодексу Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188, та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища (наприклад, за розміщення відходів на даній земельній ділянці). Збитки землевласників і землекористувачів, заподіяні внаслідок виконання угоди про розподіл продукції, підлягають відшкодуванню у порядку, визначеному ст. 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99 р. ВВР. -1999.-№ 44.-ст. 391.. При цьому, згідно з ч. 5 ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або карної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди. Щодо неекологічної шкоди, то відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у виняткових випадках може застосовуватися визначене ст. 454 Цивільного кодексу зменшення розміру відшкодування.
Слід мати на увазі, що право на відшкодування збитків мають тільки правомірні власники землі і землекористувачі, адже згідно ст. 212 Земельного кодексу збитки, заподіяні особам, що самовільно зайняли земельну ділянку, відшкодуванню не підлягають, навпаки -- такі особи мають відшкодувати збитки законних власників землі і землекористувачів Пункти 13, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодав-ства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 року № 13..
Більше того, згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, коли за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекористувачем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.
Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам слід відрізняти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва відповідно до глави 36 Земельного кодексу, оскільки вони згідно ч. 4 ст. 207 ЗК стягуються незалежно одне від одного. Пункт 14 зазначеної вище Постанови Пленуму ВСУ від 25.12.96 р. витлумачує, що ці види відшкодування розрізняються за суб'єктами: у першому випадку збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, а у другому -- втрати відшкодовуються місцевим радам.
Відповідно до чинного законодавства, зокрема, Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279, відшкодування таких втрат не є заходом правової відповідальності, хоч може застосовуватися як за правомірні, так і за протиправні дії, це -- захід економічної а не правової відповідальності.
Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам -- може бути як заходом правової відповідальності за земельні правопорушення, так може наставати і за правомірні дії. Зрозуміло, що якщо збитки заподіяні самою місцевою радою, то вона не відшкодовує втрати сільськогосподарського виробництва сама собі, хоч і зобов'язана відшкодувати збитки власникам землі і землекористувачам.
Подібним чином і землевласник, який заподіяв шкоду своїй земельній ділянці, не буде відшкодовувати збитки сам собі, хоч і понесе встановлену законодавством України правову відповідальність і зобов'язаний відшкодувати місцевим радам втрати сільськогосподарського виробництва.
Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам наведений у ст. 157 ЗК. Частина перша цієї статті визначає коло суб'єктів, зобов'язаних до відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Так, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Специфікою відшкодування земельно-правових збитків є те, що таке відшкодування може бути як заходом цивільно-правової відповідальності, так і заходом, застосованим за правомірні дії. Тому коло суб'єктів, зобов'язаних відшкодовувати земельно-правові збитки, включає в себе не тільки заподіювачів неправомірної шкоди, але і заподіювачів правомірної шкоди Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90.. При цьому, за правилами земельного законодавства, збитки можуть відшкодовуватися не заподіювачем шкоди, а вигодонабувачем -- суб'єктом, в інтересах якого діяв заподіювач шкоди: наприклад, згідно з п. 5 Порядку відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, незважаючи на те, що вилучення (викуп) земель провадиться за рішенням відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, збитки землевласників та землекористувачів, заподіяні таким вилученням (викупом), відшкодовуються не зазначеними органами, а юридичними або фізичними особами, в інтересах яких було прийняте рішення про вилучення (викуп) земель.
Пункт 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13 витлумачує, що також збитки землевласників та землекористувачів, заподіяні іншими актами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування вчиненими в інтересах вигодонабувачів (юридичних або фізичних осіб), підлягають відшкодуванню такими вигодонабувачами.
Правило про відшкодування збитків вигодонабувачами застосовується лише у випадках заподіяння правомірних збитків і не стосується заподіяння збитків неправомірних -- в останньому випадку відшкодовувати збитки буде орган державної влади, який прийняв неправомірне рішення.
Перелік суб'єктів відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, наведений у ч. 1 ст. 157 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., не є вичерпним, оскільки не охоплює осіб без громадянства, а також суб'єктів, які завдали збитків іншим шляхом ніж обмеження прав на землю або заподіяння екологічної шкоди. Однак посилатися на цю статтю на обґрунтування неможливості притягнення даних осіб до відповідальності не можна, оскільки, по-перше, згідно п. 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, збитки відшкодовуються усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які їх заподіяли, незалежно від способу заподіяння збитків, а по-друге, тут застосовуються загальні норми цивільного законодавства, згідно з якими будь-який заподіювач збитків зобов'язаний їх відшкодувати. На мою думку, щодо терміну «громадянин», вжитому у ст. 157 Земельного кодексу належить застосувати поширене тлумачення і розуміти під ним будь-яку фізичну особу, включаючи особу без громадянства. Відповідно до загального правила, встановленого ст. 26 Конституції України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 , іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що й громадяни України і в даному випадку немає підстав розглядати положення ст. 157 Земельного кодексу як виняток із загального правила.
В земельному законодавстві діє Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, однак у питаннях, не врегульованих ним, застосовується порядок визначення та відшкодування збитків, визначений цивільним законодавством. Відповідно до цього Порядку розмір збитків, що підлягають відшкодуванню землевласникам та землекористувачам, визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських (міст обласного підпорядкування) рад. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Відновна вартість визначається на основі нормативів та індексів відновної вартості, що наведені у листі Держбуду та Держкомзему України «Про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 26.03.99 р. № 7/250.
Пунктом 6 вищезазначеного Порядку передбачається можливість договірного визначення розміру збитків самими зацікавленими сторонами. Тобто заподіювач збитків може домовитись із землевласником або землекористувачем про порядок відшкодування збитків і відшкодувати збитки добровільно. За угодою сторін заподіювач шкоди може бути взагалі звільнений від відшкодування збитків.
Навіть після затвердження акта комісії, сформованої відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, сторони мають право домовитися про інший розмір і порядок відшкодування збитків: заподіяна шкода може бути відшкодована і в натурі шляхом відновлення попередньої якості земельних ділянок, або шляхом надання земельної ділянки рівноцінних розміру й якості. Пункт 8 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. № 02-5/215 тлумачить положення ст. 453 Цивільного кодексу Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188 таким чином, що заподіяна майну шкода відшкодовується у вигляді збитків лише тоді, коли відшкодування її в натурі неможливе. Господарський суд, приймаючи рішення про відшкодування заподіяної шкоди в натурі, відповідно до п. 1.4 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744, повинен зазначити конкретні заходи щодо відновлення земельної ділянки та строки їх здійснення. Рішення відповідного органу про затвердження акта комісії з визначення розміру збитків, заподіяних землевласникам та землекористувачам, може бути оскаржене до суду.
Поряд з пред'явленням позову про відшкодування збитків у відповідних випадках можуть бути заявлені і вимоги про звільнення земельної ділянки чи про усунення перешкод у користуванні нею п. 8 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питан-ня практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права державної власності на землю» від 23.08.94 р. № 02-5/610.
Для визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню, суд може призначити експертизу згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13, або згідно п. 1.7 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744.
Згідно п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, позови про відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам можуть пред'являтися відповідно до ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с. за вибором позивача: або за місцем проживання відповідача (місцем знаходження органів управління організацій), або за місцем заподіяння шкоди (місцем знаходження земельної ділянки). Пункт 1.3 вищезазначеного Роз'яснення ВАСУ визначає, що до позовної заяви про відшкодування збитків повинен бути доданий обґрунтований розрахунок суми, що стягується на відшкодування збитків.
Розділ ІІІ. Процесуальний порядок вирішення земельних спорів
3.1 Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів
Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.
Вперше в земельному законодавстві України у статті 159 ЗК докладно передбачена процедура (порядок) розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Разом із тим ця стаття не передбачає процедуру розгляду земельних спорів судами. І це не є випадком, оскільки процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів (між іншим як і всіх інших), передбачено Цивільним процесуальним кодексом України Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.. Тому нема необхідності в ЗК України дублювати відповідну процедуру.
Початком розгляду земельних спорів необхідно вважати заяву про порушення прав та законних інтересів суб'єкта земельних відносин. Але на жаль, в законодавстві не урегульовано порядок прийняття заяви, а також її основні реквізити.
На практиці всі заяви реєструються в спеціальному журналі, де зазначається порядковий номер, дата реєстрації та прізвище заявника.
В заяві про порушення спору, як правило, вказуються підстави, які за думкою заявника, роблять необхідним розглянути спір.
Заява повинна бути належним чином оформлена, мотивована та підписана відповідною особою. До неї можуть бути додані необхідні для розгляду спору документи і матеріали: документи на право власності на земельні ресурси; зміни, які трапилися в правовому режимі земельної ділянки; акти, протоколи, розпорядження контролюючих органів та ін.
Строки розгляду земельних спорів, визначаються днем реєстрації заяви.
Спори повинні бути вирішені на протязі одного місяця. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
Орган, який розглядає спір, зобов'язаний належним чином і завчасно повідомити сторони про час та місце його розгляду. Як правило, це здійснюється за допомогою письмового повідомлення, яке вручається сторонам.
ЗК України гарантує сторонам спору їх безпосередню участь в процесі його вирішення, передбачивши можливість перенесення розгляд справи, якщо відсутня одна зі сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання без неї.
В ряді випадків розгляд і вирішення земельного спору може бути здійснено у відсутності однієї зі сторін, наприклад, коли сторона ухиляється від присутності під час розгляду спору або якщо вона письмово повідомляє про нез'явлення або небажання брати участь у розгляді спору.
Під ухиленням від участі в розгляді спору треба також розуміти неявку сторони без поважних причин при повторному виклику органу, що розглядає земельний спір.
За результатами розгляду земельних спорів органи місцевого самоуправління або органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів приймають рішення, які повинні містити посилання на фактичні обставини справи і норми земельного законодавства. В рішенні повинен бути також передбачений порядок його виконання, тобто заходи щодо відновлення порушених прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів або інших суб'єктів, що є стороною в спорі.
Рішення, що приймається за результатами розгляду земельного спору повинно складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.
У вступній частині викладається: де і коли винесено рішення; який орган прийняв рішення; сторони, що беруть участь в розгляді спору.
В описовій частині фіксуються: зміст заяви; документи і матеріали, представлені сторонами; встановлені фактичні обставини справи.
В мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені органом, що розглядає земельний спір.
Резолютивна частина рішення повинна містити: викладення кінцевих висновків про задоволення заявлених вимог або відмову в їх задоволенні повністю або частково; строк і порядок оскарження прийнятого рішення.
Важливим положенням Земельного кодексу (ст. 159 ЗК Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.) є те, що в ньому передбачений обов'язок органу, який прийняв рішення, ознайомити сторони зі змістом останнього. Формою такого ознайомлення є безпосередня передача прийнятого рішення сторонам. Термін передачі рішення -- 5 днів з часу його прийняття.
Процесуальним правам та обов'язкам сторін при розгляді земельних спорів присвячена стаття 160 ЗК. Із назви цієї статті безпосередньо не випливає, які саме права та обов'язки -- матеріальні чи процесуальні визначені в ній. Але із змісту статті стає зрозумілим, що мова йде саме про процесуальні права та обов'язки сторін.
Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.
Слід наголосити на тому, що в зазначеній статті не зовсім вдало проведений поділ між правами та обов'язками, оскільки йде їх перерахування без визначення тих чи інших. Наприклад, незрозуміле, в якості прав і чи обов'язків слід розуміти -- «давати усні і письмові пояснення» та деякі інші.
Вперше в ЗК України урегульовано процесуальний порядок виконання рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.
Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
Важливим положенням є визначення термінів вступу в законну силу прийнятих рішень. Таким терміном є момент прийняття рішення по земельному спору відповідним органом. Разом із тим, в статті 161 ЗК Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп. передбачена підстава призупинення прийнятих рішень. Такою підставою є оскарження зазначених рішень в суді, що є важливою процесуальною гарантією дотримання прав і законних інтересів сторін, які беруть участь у розгляді та вирішенні земельних спорів.
Оскарження рішень, ухвалених органами, що розглядали спір, відбувається у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ (Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002. - 408 с..
Виконання рішення, прийнятого внаслідок розгляду земельних спорів, здійснюється органом, який прийняв це рішення.
Процедура виконання рішення передбачає фактичне відновлення прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів та інших суб'єктів земельних правовідносин, які є сторонами спору. Воно може здійснюватися за допомогою встановлення межових та охоронних знаків, усунення порушень, що перешкоджають експлуатації земельної ділянки, звернення до органів адміністративної юрисдикції про необхідність притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, інших заходів.
Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. Якщо в процесі розгляду земельного спору буде виявлено, що стороною спору заподіяна шкода або спричинені втрати сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва, останні повинні бути відшкодовані порушником у відповідності до діючого земельного законодавства.
Збитками, які підлягають відшкодуванню, внаслідок порушення земельного законодавства можуть бути: погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та деякі інші. Порядок визначення та відшкодування збитків встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» ЗП Уряду України.-- 1993.-- № 10.-- Ст. 193...
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які можуть підлягати відшкодуванню внаслідок розгляду земельних спорів, включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості землі. Під втратами сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва слід розуміти вилучення сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ) та лісових угідь (вкритих лісом земель, незімкнутих лісових культур, галявин, згарищ та лісових насаджень, що загинули, незалісених лісосік, пустирів, лісорозсадників) для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням відповідно сільського або лісового господарства.
Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1991 р. «Порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню » ЗП Уряду України,-- 1991.-- № 10.-- Ст. 98..
Важливою процесуальною гарантією захисту прав та законних інтересів сторін земельних спорів є те, що виконання рішення по спорах може бути призупинено або термін може бути продовжений.
Суб'єктами, яким надано право на здійснення відповідних дій, є суд або вищестоящі органи.
Підставами для таких дій можуть бути: оскарження рішення однією із сторін; неможливість виконання рішення внаслідок стихійного лиха, екологічної або техногенної катастроф; припинення діяльності юридичної особи або смерть фізичної особи, які були стороною спору; зміна власника земельної ділянки, землекористувача або орендаря, що була стороною спору; необхідність вилучення земельної ділянки, яка була предметом спору, для суспільних потреб та ін.
Перелік таких підстав в ЗК Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп. України не наводиться, оскільки в кожному конкретному випадку висновок про необхідність призупинення або продовження терміну виконання рішення приймається з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що виникають.
3.2 Відповідальність за порушення земельного законодавства
Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Стаття 210 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. визначає загальні засади визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, але вона не наводить ні вичерпного переліку таких угод, які можуть бути визнані недійсними, ні вичерпного переліку випадків визнання їх недійсними.
Так, відповідно до частини 3 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 р Про оренду землі: Закон України від 6 жов-тня 1998 р. //Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт.;., відсутність в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених статтею 14 цього Закону, порушення інших вимог цього Закону є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Загальні підстави і правові наслідки визнання угод недійсними визначаються цивільним законодавством, зокрема, статтями 48-49 Цивільного кодексу УкраїниГражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999..
Відповідно до п. З Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. № 02-5/111 угоди, що не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін, що їх уклали. Правовими наслідками їх укладення буде двохстороння реституція за правилами ст. 48 Цивільного кодексу: кожна з сторін зобов'язана повернути іншій все одержане за угодою, а при неможливості повернути в натурі -- відшкодувати його вартість у грошах. Насправді, угоди можуть бути визнані недійсними тільки за рішенням суду.
Стаття 49 Цивільного кодексу визначає наслідки укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.
Відповідно до п. 11 зазначеного Роз'яснення ВАСУ, дана стаття поширюється на випадки незаконного користування або розпорядження землею. Правові наслідки укладення таких угод: при наявності умислу обох сторін і при виконанні обома угоди -- все одержане за угодою стягується в доход держави, а якщо угода виконана тільки однією стороною, то з другої сторони стягується все одержане нею за угодою і все належне з неї першій стороні за угодою.
За наявності умислу тільки однієї сторони -- все одержане нею повертається другій стороні, а одержане останньою або належне їй за угодою від першої сторони -- стягується в доход держави. Згідно ст. 59 Цивільного кодексу Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188., угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за земельні правопорушення, які і є підставами земельних спорів. Стаття 211 ЗК Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. визначає приблизний перелік земельних правопорушень, за які настає цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність. Це, однак, не виключає притягнення осіб, винних у вчиненні земельного правопорушення, до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності за нормами Кодексу законів про працю України.
У статті 211 ЗК визначені такі види порушень земельного законодавства, за які настає відповідальність:
а) укладення угод з порушенням земельного законодавства -- тягне наслідки, визначені ст. 210 Земельного кодексу і ст.ст. 48-49 Цивільного кодексу;
б) самовільне зайняття земельних ділянок -- тягне наслідки, визначені ст. 212 Земельного кодексу, ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення;
в) псування, забруднення та засмічення земель -- тягне відповідальність, визначену ст. 239 Кримінального кодексу України Кримінальний Кодекс України, 2001 р. //ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131. та ст. 52 Кодексу про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., а також майнову відповідальність у вигляді відшкодування збитків, і наслідки, передбачені ст. 143 Земельного кодексу Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. у вигляді примусового припинення прав на земельну ділянку;
г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель -- тягне за собою відповідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення;
ґ) використання земель не за цільовим призначенням, визначеним у земельно-кадастровій документації -- тягне відповідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення, ст. 143 Земельного кодексу (у вигляді примусового припинення прав на земельну ділянку);
д) порушення правил повернення тимчасово займаних земель -- тягне за собою відповідальність за ст. 54 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також відшкодування збитків за правилами глави 24 Земельного кодексу;
е) за знищення межових знаків настає відповідальність за ст. 56 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також майнова відповідальність у вигляді необхідності відшкодування збитків;
є) приховування від обліку та реєстрації, перекручення відомостей про стан земель, тягне за собою визнання недійсними прав на земельну ділянку, відшкодування майнової шкоди, визнання недійсними відповідних угоди або інші наслідки залежно від специфіки правопорушення;
ж) непроведення рекультивації порушених земель тягне за собою необхідність відшкодування збитків відповідно до правил глави 24 Земельного кодексу;
з) за знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень настає відповідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., а також цивільна відповідальність у вигляді відшкодування майнової шкоди;
и) невиконання вимог щодо землювання може тягнути за собою примусову втрату права на земельну ділянку за правилами ст. 143 Земельного кодексу, а також відшкодування заподіяних збитків за правилами глави 24 Земельного кодексу;
і) за самовільне відхилення від проектів землеустрою настає відповідальність за ст. 55 Кодексу про адміністративні правопорушення;
ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок тягне за собою визнання недійсними прав на них, визнання угод недійсними, а також може тягнути необхідність відшкодування заподіяних цим збитків;
й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок може тягнути дисциплінарну відповідальність для відповідних посадових осіб, а для органів державної влади -- необхідність відшкодування заподіяних таким зволіканням збитків.
Частина друга ст.. 211 ЗК встановлює, що законодавством України може бути передбачено відповідальність і за інші земельні правопорушення. Так ст. 254 Кримінального кодексу ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131. передбачає відповідальність за безгосподарське використання земель, ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення -- за приховування або перекручення даних земельного кадастру тощо.
Достатньо часто після прийняття нового Земельного Кодексу в судовій практиці виникають спори з приводу повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Згідно ч. 2 ст. 212 ЗК приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться лише за рішенням суду.
Самовільне зайняття земельної ділянки, тобто заволодіння земельною ділянкою без законних на те підстав, яке виражається в її огородженні, будівництві на ній певних об'єктів, проведенні сільськогосподарських робіт, здійснення іншої діяльності, пов'язаної з фактичним володінням земельною ділянкою, тягне за собою не тільки адміністративний штраф за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с., але й інші негативні наслідки.
По-перше, такі земельні ділянки повертаються законним власникам чи землекористувачам. Якщо власник земельної ділянки невідомий, то вона передається державі відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу.
Повернення означає припинення діяльності правопорушника на даній земельній ділянці, приведення її у стан, придатний для використання згідно ч. 2 статті 212 ЗК, відшкодування заподіяних збитків відповідно до глави 24 Земельного кодексу.
Якщо в процесі використання самовільно зайнятої земельної ділянки було здійснено її забруднення, засмічення, безгосподарське використання -- то окрім відшкодування збитків правопорушника може бути притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності.
Суб'єктом самовільного зайняття земельної ділянки може бути як фізична так і юридична особа. В останньому випадку її працівників, які власне здійснювали фактично зайняття земельної ділянки, не можна вважати суб'єктами самовільного зайняття земельної ділянки для притягнення до цивільної відповідальності.
Затрати, понесені за час незаконного користування земельними ділянками не відшкодовуються. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, коли за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекористувачем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.
Приведення земельних ділянок у придатний до використання стан включає в себе здійснення комплексу заходів, спрямованих на усунення небажаних для власника землі або землекористувача наслідків діяльності правопорушника, приведення земельної ділянки у стан, придатний до використання за цільовим призначенням за земельно-кадастровою документацією, а також у відповідність з проектами землеустрою, законодавчими вимогами (наприклад, знесення самовільно збудованих будинків або споруд).
Приведення земельних ділянок у такий стан здійснюється правопорушником або за його рахунок.
Однак правопорушник може домовитися з власником землі про певний порядок приведення земельної ділянки у придатний до використання стан, зокрема про передачу у власність законного власника насаджень на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Власник чи землекористувач може відмовитися від відшкодування заподіяних самовільним зайняттям земельної ділянки збитків.
Разом з тим, незалежно від угоди власника і правопорушника, земельна ділянка має бути приведена у відповідність з земельно-кадастровою документацією, вимогами законодавства, зокрема, щодо знесення самовільно збудованих будівель і споруд.
Також у Земельному кодексі Урядовий кур'єр. - 2001. - № 211-212.-15 листоп. визначено, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Це, однак, не виключає добровільного повернення правопорушником земельної ділянки відшкодування заподіяних ним збитків.
Якщо правопорушник повернув земельну ділянку законному власникові (припинив свою діяльність на земельній ділянці, усунув її наслідки), але не бажає відшкодовувати заподіяні ним збитки, то такі збитки можуть бути відшкодовані за рішенням суду.
3.3 Процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів
В системі юридичних засобів захисту земельних прав та інтересів громадян значне місце займає діяльність судів загальної юрисдикції. Предметом їх розгляду є земельні спори. Громадянин-власник або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Це право зберігається і тоді, коли ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих цим збитків.
Подобные документы
Особливості колективного договору на підприємстві. Умови виникнення права на відпустку. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер. Типологія трудових спорів, причини їх виникнення. Порядок вирішення трудових спорів у КТС.
контрольная работа [39,5 K], добавлен 20.10.2012Особливості розгляду індивідуальних трудових спорів у загальному, судовому та особливому порядку. Врегулювання колективних трудових спорів за допомогою примирної комісії та трудового арбітражу. Причини виникнення страйку, умови визнання його незаконності.
курсовая работа [290,5 K], добавлен 11.05.2012Поняття трудових спорів, їх види, причини виникнення. Органи по вирішенню колективних трудових конфліктів. Процедура розв'язання трудових спорів. Право на страйк та його реалізація. Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори.
курсовая работа [37,4 K], добавлен 03.04.2014Визначення засобів та регламентація процедури вирішення міжнародних спорів. Застосування міжнародного арбітражу та судового розгляду для вирішення міжнародних спорів. Правовий статус та особливості участі міжнародних організацій у міжнародних спорах.
курсовая работа [90,8 K], добавлен 12.09.2010Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України, їх компетенція при вирішенні спорів. Принципи господарського судочинства та форми судового процесу. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів.
дипломная работа [86,2 K], добавлен 04.01.2011Основні положення досудового врегулювання господарських спорів. Порядок пред’явлення і розгляду претензій. Вимоги до змісту претензії. Переваги та недоліки досудового порядку вирішення господарських спорів. Альтернативні способи розв’язання конфліктів.
реферат [25,1 K], добавлен 21.11.2014Земельні правовідносини - суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права. Види земельних правовідносин, аналіз підстав їх виникнення, змін та припинення.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 13.06.2012Основні органи, до компетенції яких належить регулювання земельних відносин. Виникнення, перехід і припинення права власності чи користування земельною ділянкою. Методика та етапи визначення розмірів збитків власників землі та землекористувачів.
курсовая работа [83,6 K], добавлен 22.12.2011Застосування дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про надра. Правові підстави цивільної та адміністративної відповідальності, відшкодування збитків. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства, суспільна небезпека.
реферат [19,7 K], добавлен 23.01.2009Поняття, підстави і види цивільно-правової відповідальності за порушення лісового законодавства України, система правопорушень. Особливості відшкодування шкоди. Роль суду у застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.
реферат [16,7 K], добавлен 06.02.2008
