109

ІНСТИТУТ ПРАВА ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА СТАШИСА

КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО університетУ

ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри кримінального права

О.П. Рябчинська

ДИПЛОМНА РОБОТА

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАТОРІВ І УЧАСНИКІВ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Виконав

Студент групи ЗП-412

Ісакова Альона Василівна

Спеціальність

7.060101 - Правознавство

Науковий керівник

к.ю.н., доцент

Абакумова Ю.В.

кафедри кримінального права

Нормоконтролер

Гамбург І.А.

Запоріжжя 2008

ІНСТИТУТ ПРАВА ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА СТАШИСА

КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО університетУ

ЗАВДАННЯ

НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ

студентці групи ЗП-412

Ісаковій Альоні Василівні

зі спеціальності 7.060101 - Правознавство

1. Тема дипломної роботи “Особливості кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації”.

Затверджена наказом по університету №___від “___”_______200_року.

2. Термін здачі закінченої роботи “___”_______2008 року.

3. Цільова установка та загальний напрям дипломної роботи: розкриття суті кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання кримінальної відповідальності.

Об'єктом дослідження у роботі є керівні начала (ідеї, положення), які характеризують зміст кримінального права і об'єктивуються в нормотворчій та правозастосовній діяльності органів держави, а також особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи та злочинної організації.

Предмет дослідження - норми кримінального права України, що регулюють відносини у сфері кримінальної відповідальності, а також практика застосування вказаних норм.

4. Структура та зміст дипломної роботи (перелік питань, які необхідно опрацювати).

ВСТУП: оцінювання сучасного стану проблеми, вказівка на провідних учених та спеціалістів у цій сфері, означення нагальних прогалин знання в цій предметній галузі, актуальність теми, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна, обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій, наукове і практичне значення одержаних результатів дослідження, структура роботи.

РОЗДІЛ 1. Надати характеристику злочинів вчинених організованою групою чи злочинною організацією.

1.1 Розкрити поняття та ознаки злочину вчиненого організованою групою.

1.2 Розкрити поняття та ознаки злочину вчиненого злочинною організацією.

1.3 Проаналізувати особливості діяльності організатора злочину в структурі організованої злочинності.

РОЗДІЛ 2. Дослідити особливості кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної.

2.1 Проаналізувати особливості кримінальної відповідальності учасників організованої групи.

2.2 Проаналізувати особливості кримінальної відповідальності учасників чи злочинної організації.

2.3 Дослідити характеристику кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації.

2.4 Визначити особливості покарання за злочини вчинені злочинною організацією та організованою групою.

2.5 Проаналізувати кримінальну відповідальність організаторів і учасників організованої групи чи злочинної іноземних держав.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ: наукові і практичні результати стосовно порядку та наслідків кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

5. Календарний план виконання роботи

№з/п	Етапи роботи	Термін виконання
		за планом	фактично
1	Вибір теми	01.10.07
2	Складання робочого плану	01.11.07
3	Підбір літератури, складання бібліографії та вивчення літературних джерел	01.12.07
4	Складання плану дипломної роботи	10.12.07
5	Виконання вступу	30.12.07
6	Виконання розділу 1	01.02.08
7	Виконання розділу 2	15.02.08
8	Збирання матеріалу на виробництві	15.03.08
9	Формулювання загальних висновків	01.04.08
10	Оформлення роботи та проходження нормоконтролю	15.04.08
11	Подання роботи на кафедру на передзахист	20.04.08
12	Попередній захист роботи на кафедрі	20.04.08
13	Подання остаточного варіанта роботи на кафедру	25.04.08
14	Одержання відзиву та рецензії	01.05.08

Дата видачі завдання “___”__________200_ року

Науковий керівник дипломної роботи _____________Ю.В. Абакумова

Завдання прийняв до виконання _____________________А.В. Ісакова

Висновки наукового керівника по роботі ________________________

__________________________________________________________

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: 115 с., 87 джерел, 1 таблиця, 1 додаток.

Об'єктом дослідження у роботі є керівні начала (ідеї, положення), які характеризують зміст кримінального права і об'єктивуються в нормотворчій та правозастосовній діяльності органів держави, а також особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи та злочинної організації.

Предмет дослідження - норми кримінального права України, що регулюють відносини у сфері кримінальної відповідальності, а також практика застосування вказаної норми.

Мета роботи - розкриття суті й характерних рис основних процедур процесу кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

Методи дослідження: історично-правовий, формально-логічний, системний, структурно-функціональний, компаративістський.

Виникнення права, взагалі, та кримінальне право, зокрема, об'єктивно зумовлене потребою соціальної регламентації, регулювання існуючих суспільних відносин та захисту їх від різного роду посягань. Ефективність такої регламентації (регулювання) багато в чому буде залежати від того, які відправні ідеї та начала будуть покладені в його основу.

За результатами проведеної роботи на основі норм чинного законодавства та наукової літератури було досліджено особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ОРГАНІЗАТОРИ, ЗЛОЧИННА ОРГАНІЗАЦІЯ, ОРГАНІЗОВАНА ГРУПА, ЗЛОЧИНИ, УЧАСНИКИ, ПОКАРАННЯ, ВИКОНАВЕЦЬ, ПОСІБНИК, ПІДБУРЮВАЧ.

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ ОРГАНІЗОВАНОЮ ГРУПОЮ ЧИ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

1.1 Вчинення злочину організованою групою

1.2 Вчинення злочину злочинною організацією

1.3 Особливості діяльності організатора у вчиненні злочину в структурі злочинної організації

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАТОРІВ І УЧАСНИКІВ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Особливості кримінальної відповідальності учасників організованої групи

2.2 Особливості кримінальної відповідальності учасників злочинної організації

2.3 Порівняльна характеристика кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації

2.4 Покарання за злочини вчинені злочинною організацією та організованою групою

2.5 Кримінальна відповідальність організаторів і учасників організованої групи чи злочинної організації іноземних держав

Висновки до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток А. Кримінальна відповідальність організатора та учасників організованої групи чи злочинної організації

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

Закон Закон України “Про оперативно-розшукову

діяльність” від 21 червня 2001 року

ЗО Злочинна організація

ЗУ Закон України

ККУ Кримінальний кодекс України

КПКУ Кримінально-процесуальний кодекс України

МВС Міністерство внутрішніх справ

МОМ Міжнародна організація з міграції

ОГ Організована група

ВСТУП

Актуальність теми. Виникнення права, взагалі, та кримінальне право, зокрема, об'єктивно зумовлене потребою соціальної регламентації, регулювання існуючих суспільних відносин та захисту їх від різного роду посягань. Ефективність такої регламентації (регулювання) багато в чому буде залежати від того, які відправні ідеї та начала будуть покладені в його основу. Розвиток організованої злочинності в Україні відбувається шляхом об'єднання злочинних груп в організації більш високого рівня, що, без сумніву, вдосконалює злочинну діяльність і ускладнює роботу правоохоронних органів. Такий прогноз розвитку організованої злочинності робить і відомий російський кримінолог В.В. Лунєєв, наголошуючи, що зростання кількості організованих груп кримінальної спрямованості може зменшитися на основі процесу консолідації, структурування та інших форм організаційного переустрою, а також як результат внутрішніх розбірок. Крім того, ці статистичні дані - лише вершина «айсберга». Адже рівень латентності злочинів, що впиняються організаціями, дуже високий. Саме з причин її високої латентності (напевно, найвищої з усіх видів злочинності) оцінка рівня, структури та динаміки організованої злочинності надзвичайно ускладнена. Судова і слідча практика свідчить, що останніми роками зросла кількість випадків об'єднання злочинних елементів у контрабандистські організації, які ставлять за мету тривалу злочинну діяльність. Більше того, митні та слідчі органи не раз розслідували справи щодо організованих злочинних груп, до складу яких входили як громадяни України, так і іноземні громадяни, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчинюваних діянь. На думку вчених, проникнення організованої злочинності у зовнішньоекономічну діяльність сприяє виникненню якісно нових злочинних формувань, які за своїми цілями, структурою, згуртованістю, міжнародними зв'язками мають всі властивості злочинних організацій. На сьогодні правоохоронним органам доводиться мати справу, як правило, з досить розгалуженими організаціями контрабандистів по обидва боки кордону. Для них контрабанда - не лише напрям злочинної діяльності, а й дуже прибутковий промисел. Організатори, керівники таких організацій чітко розподіляють функції своїх членів: скуповування товару, підготовка його до відправлення, перевезення через кордон, приймання товару на території іншої держави, збут його - всі ці етапи відокремлені в процесі здійснення контрабанди. Керівник організації, як правило, налагоджує постійний, тривалий зв'язок із співробітниками митних та правоохоронних органів (шляхом підкупу чи іншим чином), забезпечуючи членам своєї організації, які виконують функцію перевезення контрабанди, «вікно» через кордон. До компетенції керівника належить і фінансовий бік справи. Швидко зростає контрабанда наркотичних засобів. Тільки на кордоні України з Росією у 1995 р. було затримано 2 т 438 кг наркотиків. Постійно зростає кількість випадків організованого контрабандного вивозу за кордон предметів старовини і мистецтва, антикваріату, валюти. Одночасно зі зростанням озброєності злочинців зростає і кількість випадків контрабанди зброї. На думку Президента Української федерації робітників недержавних служб безпеки, величезні прибутки приносить контрабанда і махінації в сфері фінансів і кредитної системи, банківських операцій.

Останнім часом набула розмаху організована передача жінок зі східноєвропейських держав, в тому числі з України, чоловікам з індустріально розвинених країн (торгівля жінками). У звіті про соціологічне дослідження, виконане Міжнародною організацією з міграції (МОМ), доводиться, що контрабанда жінок з України як явище вже набула певних масштабів та інтенсивності, охопила тією чи іншою мірою всі регіони України. Під сферу впливу злочинних організацій підпадає і проституція. Отже, проституція набуває організованого характеру. Така реальність повинна була відбитися відповідним чином у кримінальному законодавстві, що й сталося з прийняттям 5 квітня 2001 р. КК України, в якому закріплена норма, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людей (ст.149 КК України).

Організованих форм набуло не лише незаконне переміщення через кордон товарів, наркотиків, зброї тощо, а й незаконна міграція. «Географія» нелегальної міграції досить широка. На перший погляд незаконна міграція порівняно з організованою злочинною діяльністю в інших сферах життя - не найбільш небезпечна проблема. Але незаконна транзитна міграція та незаконне перебування іноземних громадян на території України негативно позначаються на криміногенній, ситуації. Організовані злочинні групи з числа українських й іноземних громадян, що займаються організацією незаконного переправлення громадян Азії, Африки до країн Західної Європи, Скандинавії, Америки, використовують територію України як проміжний варіант. У таких злочинних групах чітко розподілені функції: одні члени підшукують бажаючих у країнах Азії, Африки, інші - здійснюють оформлення туристичної поїздки в Україну або варіанти нелегального перетинання кордону, треті готують документи, необхідні для в'їзду в країни Заходу. Практично неконтрольоване перебування іноземців на території України значно погіршує і епідеміологічну ситуацію. Це створює реальну загрозу для здоров'я населення. Проте найбільше від організованої нелегальної міграції страждає економіка нашої держави. Затримка і депортація «нелегалу» обходиться щонайменше в одну тисячу долларів. Організатори цього «бізнесу» базуються як на території України, так і за її межами. Ці фактори також не залишилися поза увагою законодавця: у чинному Кримінальному кодексі України ст. 332 передбачає відповідальність за організацію незаконної переправи осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Таким чином, крім зазначених у підрозділі 1.3 позитивних рис нового КК України в частині регулювання інституту співучасті та відповідальності організаторів злочинів, можна відзначити й той факт, що новий КК є значно більш ефективним засобом боротьби з організованою злочинністю, ніж попередній кримінальний закон. Найчастіше зустрічаються злочини вчинені злочинною організацією та організованою групою. З метою однакового і правильного застосування судами законодавства при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями, Пленум Верховного Суду України постановив постанову: «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями».

Все вищевикладене свідчить про актуальність теми, що досліджується.

Мета і завдання дослідження. Метою є вивчення основних положень, які могли б лягти в основу нового кримінального законодавства України. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

- ознайомитися з основними підходами до розуміння проблеми;

- визначити поняття кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації та її значення у державно-правовому механізмі захисту суспільних відносин від злочинних посягань;

- використовуючи існуючі підходи, розробити найбільш універсальну систему кримінальної відповідальності організаторів чи учасників злочинної організації та організованої групи, враховуючи положення Конституції України та об'єктивні умови розвитку суспільства;

- на основі розробленої системи кримінальної відповідальності організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи дати їх характеристику, визначити їх вплив на законодавця, правозастосовуючі органи держави та населення, простежити їх втілення у кримінальному законодавстві та здійсненні кримінального правосуддя і на основі цього розробити можливі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовної діяльності державних органів. А також метою є розкриття поняття та особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи та злочинної організації, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання кримінальної відповідальності в Україні.

Мета зумовила постановку та розв'язання таких завдань:

- надати характеристику злочинів вчинених організованою групою чи злочинною організацією;

- дослідити особливості кримінальної відповідальності організаторів і учасників організованої групи чи злочинної;

- проаналізувати кримінальну відповідальність організаторів і учасників організованої групи чи злочинної іноземних держав.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження у роботі є керівні начала (ідеї, положення), які характеризують зміст кримінального права і об'єктивуються в нормотворчій та правозастосовній діяльності органів держави, а також особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи та злочинної організації.

Предмет дослідження - норми кримінального права України, що регулюють відносини у сфері злочинів, вчинених злочинною організацією та організованою групою, а також практика застосування вказаних норм.

Предметом роботи є нормативний матеріал, в якому закріплені або з якого органічно витікає кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають формально-логічні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція). Разом з тим, враховуючи специфіку об'єкта та предмета дослідження, були застосовані наступні методи.

Діалектичний метод дослідження від загального до особливого ліг в основу побудови кримінальної відповідальності організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи. Соціальні детермінанти формування, функціонування та розвитку конкретної кримінальної відповідальності організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи визначались за допомогою використання конкретно - соціологічного методу, який передбачає аналіз соціальних умов і факторів за яким існує і діє кримінальний закон. Історично-правовий метод використовувався у тих випадках, коли для розкриття змісту певного принципу доцільно було простежити історію його виникнення і розвитку кримінальної відповідальності у вітчизняному кримінальному законодавстві.

У процесі дослідження поставлених питань використовувалися наступні методи. Метод формально-логічного аналізу - при визначенні поняття злочинна організація, організована група, організатор, учасники, тощо. Метод системного та структурно-функціонального аналізу для з'ясування місця кримінальної відповідальності у структурі кримінального права. Компаративістський метод для аналізу світового досвіду правового регулювання відносин у сфері злочинів вчинених злочинною організацією та організованою групою з метою врахування певних положень у національному законодавстві.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному.

Вперше:

-- комплексно досліджено порядок та наслідки злочинів вчинених злочинною організацією та організованою групою;

-- відокремлено із вітчизняної та зарубіжної практики, монографічних видань напрямки вдосконалення законодавства; рекомендовано внести відповідні зміни до законодавства України.

Дістали подальший розвиток:

-- визначення поняття «злочинна організація»;

-- визначення поняття «організована група».

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Усі положення, висновки , рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими, достовірними, бо спираються на реальні науково-теоретичні матеріали, що викладені в багатьох працях вчених, законодавчу базу та практику застосування інституту страхування в Україні, а також в конкретних зарубіжних країнах.

Наукове значення результатів роботи. Теоретичні положення та висновки можуть бути використані у вигляді окремих положень навчальних курсів дисциплін кримінального-правового спрямування; у науково-дослідній роботі для розвитку вітчизняного кримінального права.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані для вдосконалення національного законодавства з метою ефективності його застосування на практиці, практичними працівниками у процесі здійснення кримінальної діяльності та у процесі роботи зі злочинами вчиненими злочинною організацією та організованою групою.

Апробація результатів роботи. Основні положення та висновки роботи обговорені на засіданні кафедри кримінального права Класичного приватного університету.

Структура роботи. Роботу складають вступ, основний текст роботи, до якого входять два розділи, що включають до себе вісім підрозділів , загальні висновки, список використаних джерел, додатки. Загальний обсяг роботи 110 сторінка, список використаних джерел становить 86 найменувань і займає 7 сторінок, додатки - на 2 сторінках.

РОЗДІЛ 1

ЗЛОЧИНИ ВЧИНЕНІ ОРГАНІЗОВАНОЮ ГРУПОЮ ЧИ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

1.1 Вчинення злочину організованою групою

Різновидом (формою) співучасті за попередньою змовою визнається організована група.

Поняття «організована група» в Кримінальному кодексі України розкривається в ч. 3 ст. 28, де зазначається, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого учасникам групи. ) злочин, вчинений організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК). Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (3 і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Ознаки організованої групи:

- в готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (3 і більше);

- ці особи попередньо зорганізувалися;

- наявність стійкого об'єднання;

- особи об'єднані єдиним планом, дії спрямовані на виконання єдиного плану;

- функції розподілені між учасниками групи;

- план відомий усім учасникам групи.

Ця форма співучасті є більш небезпечною і в кримінальному законодавстві застосовується як основна ознака, переважно як кваліфікуюча (ч. 5 ст. 185) або як обставина, яка обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК);

Що стосується організованої групи (ОГ), то аналіз ст. 28 ч. 3, яка визначає характеристики організованої групи, дає можливості виділити параметри, що відрізняють її від попередньої.

Як визначає ця норма, «злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи».

Виходячи з цієї норми ознакою організованої групи за об'єктивним критерієм є вчинення злочину групою, яка складається щонайменше з трьох осіб.

За суб'єктивним критерієм, цю підформу характеризують:

- участь у вчиненні злочину щонайменше трьома особами;

- попередня домовленість з розподілом функцій серед співучасників;

- стійкість злочинного об'єднання, яка виражається у скоєнні низки злочинів, систематичності їх вчинення;

- планування (підготовка) злочинної діяльності;

- ознайомлення з усіма обставинами підготовки та скоєння злочину всіх співучасників.

До цієї форми співучасті належать такі злочинні об'єднання, як банда (ст. 257 КК), злочинна група в місцях позбавлення волі (ст. 392 КК), організована група вимагачів (ст. 189 ч. 4 КК) та інші об'єднання, передбачені нормами Особливої частини КК [78 ].

Аналіз типів організованих груп і зіставлення їх із нормою ст. 28 ч. 3 дає підстави зауважити, що норма права обмежує можливості для визнання відповідних злочинних об'єднань організованими групами. Приміром, якщо стати на позиції норми, не може бути визнана бандою група, яка складається з двох осіб. Цей висновок випливає із зіставлення ознак банди та ознак організованої групи Як відомо, ознаками банди є: участь у ній щонайменше двох осіб, озброєність, організованість, стійкість. Однак ст. 28 ч. 3 вимагає обов'язкової наявності щонайменше трьох учасників групи. Не так яскраво (більше з позицій практики, ніж теорії), це проявляється і при вчиненні інших злочинів організованими групами, що складаються з двох осіб. Це створює колізію, яку слід вирішити на користь можливості визнання організованою групою об'єднання двох осіб при існуванні інших параметрів, що характеризують організовану групу.

У ч. 2 п. 26 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 25.12.92 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» зазначається, що під організованою групою стосовно злочинів проти приватної власності слід розуміти стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть вказувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (в тому числі і підкупом посадових осіб шляхом давання хабара), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо [4, с. 284].

Зрозуміло, що наведене визначення поняття «організована група» надто розширене, воно охоплює і низку ознак поняття «злочинна організація». Поява такого роз'яснення зумовлена тим, що скоєння злочину проти приватної власності злочинною організацією на практиці кваліфікувалось як таке, що вчинене організованою групою, оскільки поняття «злочинна організація» повністю охоплює, «поглинає» всі ознаки поняття «організована група». Тому доцільно було б дати відповідне роз'яснення, що злочин проти приватної власності, вчинений злочинною організацією, необхідно кваліфікувати як вчинений організованою групою. Такий підхід, на думку авторів, сприяв би розмежуванню зазначених понять та підготовці практики до введення відповідної норми про злочинну організацію у новий КК України.

У теорії кримінального права існує думка, що організована група - це стійка група осіб, яка перед скоєнням злочину проводить ряд підготовчих дій (наприклад, розподіляє ролі між співучасниками, підшукує знаряддя та засоби, вивчає місце вчинення злочину, розробляє план його скоєння і т.д.). Стійкість групи може виявлятися і в систематичності її злочинної діяльності [3, с. 145].

Як бачимо, теорія кримінального права та законодавець схиляються до висновку, що організована група - це не просто група осіб, а стійка група.

Про стійкість групи осіб, виходячи з теорії кримінального права, може свідчити вчинення нею підготовчих дій, які передують скоєнню злочину. До цієї самої думки фактично схиляється і практика, оскільки наведене в постанові Пленуму Верховного суду України № 12 від 25.12.92 визначення організованої групи містить саме перелік можливих дій з підготовки або забезпечення вчинення злочину.

Що може свідчити про скоєння підготовчих дій, які передують вчиненню злочину? З наведених вище ознак стійкості, на думку автора, найцікавішою є розподіл ролей між співучасниками. Це той мінімум, за наявності якого можна говорити про стійкість групи.

Поняття «стійкість» уже розглядалося в контексті загально-соціологічного вчення про групи та організації. Автори зауважили, що визначальною ознакою, яка розмежовує формальну і неформальну групи (організовану злочинну групу і злочинну організацію), є наявність ієрархічної структури. Однак ці поняття мають і багато спільного, що стосується таких положень, як «цільова природа організації» та «виникнення організації на підставі розподілу праці за функціональною ознакою».

Цілком логічно, що будь-яка злочинна організація на шляху до свого утворення проходить стадію організованої групи. Водночас можна впевнено твердити, що організована група (неформальна група) виникає з моменту, коли її члени розділилися за функціональною ознакою, або розподілили ролі.

Трансформуючи викладене вище на кримінально-правовий ґрунт, слід зауважити, що показником стійкості (мінімально необхідним показником) є розподіл функцій, ролей між співучасниками. Однак тут потрібно пам'ятати, що не йдеться про розподіл ролей стосовно виконання об'єктивної сторони злочину, коли кожний із співучасників повністю виконує об'єктивну сторону або об'єктивна сторона розбивається співучасниками на ряд конкретних дій і кожен чинить лише визначені для нього дії.

Результатом розподілу ролей між співучасниками має стати виникнення хоча б однієї ролі, яка не передбачає безпосереднього повного чи часткового виконання об'єктивної сторони. Іншими словами, у складі групи має бути хоча б одна особа, дії якої будуть кваліфіковані як дії організатора чи посібника. В цьому разі ми зможемо констатувати, що група була стійкою, бо в її складі була особа, котра вчинила дії з підготовки чи забезпечення скоєння злочину, що було охоплено умислом інших співучасників і свідчить, зрештою, про стійкість їх злочинних намірів (антисуспільної спрямованості), навколо яких, власне, і об'єднано групу.

Якщо між співучасниками розподіляються ролі, тобто якщо з'являється хоча б одна особа, функції якої не пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину, але вона є його співучасником, то у зв'язку з появою мінімальної ознаки стійкості (розподілу ролей) ми можемо говорити про вчинення злочину організованою групою.

Розподіл ролей між співучасниками, як зазначалося вище, може бути одним із виявів стійкості організованої групи. Водночас можлива ситуація, коли всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони і всі чи частина з них (лише один) брали активну участь у підготовці до вчинення злочину або всі однаковою мірою посильно сприяли його вчиненню.

Відомо, що коли у вчиненому злочині особа виконувала функції, наприклад, організатора чи посібника, а потім, крім цього, взяла участь у самому процесі виконання об'єктивної сторони злочину, то вона повинна бути визнана виконавцем злочину. Іншими словами, виконавська діяльність поглинає всю іншу діяльність співучасника злочину [7, с. 121].

Таким чином, виникне ситуація, коли ми фактично визначатимемо такі дії, як співвиконавство, співвинність, і водночас у діяльності групи простежуватимуться ознаки стійкості у зв'язку з виконанням нею ряду дій з підготовки до скоєння злочину та його забезпечення.

Тут, на думку автора, слід виходити з таких фактів: якщо злочинну діяльність групи зупинено на стадії підготовки до вчинення злочину, то, зрозуміло, потрібно виходити з наявності хоча б однієї особи, яка виконувала функції організатора або посібника; якщо ж злочинцям вдалося виконати об'єктивну сторону складу злочину чи розпочати її виконання, то необхідно досліджувати попередню діяльність групи - між моментом досягнення угоди (виникнення зговору) про спільне вчинення злочину й початком виконання його об'єктивної сторони. За умови встановлення в таких діях ознак ч. 1 ст. 14 КК України (крім підшукування співучасників або змови на вчинення злочину у процесі формування групи) групу слід вважати організованою, навіть якщо всіх її учасників визнано співвиконавцями або співвинниками.

Перш ніж продовжити розгляд ознаки стійкості, згадаємо ще одне положення соціології. Так, у соціології існує думка, що соціальні групи можуть як утворюватися, так і виникати. Утворюються соціальні групи внаслідок певної організаційної діяльності кількох осіб або однієї, які здійснюють її задля досягнення спільними зусиллями певної спільної мети, досягти якої поодинці вони не в змозі. Але групи можуть і виникати в процесі попередньої нестійкої спільної діяльності, яка зрештою набуває ознак стійкості.

Безумовно, попередня діяльність із підготовки до вчинення злочину свідчить про те, що ми маємо справу зі стійкою групою, тобто з групою, яку утворено на підставі спільної для її учасників антисуспільної спрямованості і саме заради здійснення певних підготовчих дій, хоча в кінцевому результаті, зрозуміло, ставиться мета вчинення одного або кількох злочинів. Отже, утворення стійкої групи та попередня діяльність із підготовки до вчинення злочину чи забезпечення його вчинення є взаємопов'язаними і взаємозумовленими процесами.

Трохи інша ситуація виникає, коли група за попередньою змовою в елементарній формі вчинює кілька злочинів. Тут ми маємо справу з виникненням організованої групи у процесі злочинної діяльності. Саме у процесі злочинної діяльності група може досягти певної стійкості, достатньої для визнання такої групи організованою. Постає необхідність встановлення відповідної межі, яка відокремила б злочинну діяльність групи за попередньою змовою в елементарній формі від злочинної діяльності організованої групи. Тобто потрібно дати відповідь на питання, коли співучасть в елементарній формі в процесі злочинної діяльності набуває ознаки стійкості, що дає нам підстави вважати таку співучасть співучастю у формі організованої групи.

На нашу думку, про стійкість суспільне небезпечних намірів, навколо яких об'єднано злочинну групу, свідчить систематичність вчинення злочину.

Систематичність злочинів - це насамперед скоєння злочину втретє [3, с. 134]. Тобто групу слід вважати стійкою, а дії співучасників вчиненими у складі організованої групи з моменту прийняття групою рішення про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) злочину. Прийняття рішення про вчинення такого злочину слід вважати ознакою стійкості групи, якщо не скінчився термін давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення першого злочину.

Така кваліфікація можлива тільки щодо постійного складу групи, тобто її стабільної частини, оскільки саме стабільність складу групи дає змогу говорити про її стійкість; інші особи, які скоюють у складі групи другий злочин, незважаючи на те, що стабільна її частина вчиняє вже третій злочин, несуть відповідальність за фактично скоєні дії у складі групи.

Таким чином, стійкість як ознака організованої групи, на думку автора, може бути виражена в одному з трьох різновидів.

1. Розподіл ролей між співучасниками

Ця фактична обставина має місце тоді, коли хоча б одна особа з осіб, які діяли спільно за попередньою змовою, притягується до кримінальної відповідальності з посиланням на ч. 3 або ч. 5 ст. 27 КК України. При цьому кожний із співучасників, кому ставиться в вину вчинення злочину в складі організованої групи, має усвідомлювати наявність та функцію зазначеної особи.

2. Наявність у діях співвиконавців злочину ознак ч. 1 ст. 14 КК України (крім підшукування співучасників або змови на вчинення злочину у процесі формування групи)

Наявність цих ознак може бути встановлено шляхом вивчення діяльності групи в період між досягненням угоди про спільне вчинення злочину і початком виконання об'єктивної сторони складу злочину.

Названі вище два різновиди проявів стійкості, на думку автора, у зв'язку з їх органічною єдністю, яка виражається в діяльності щодо підготовки до вчинення злочину, та у зв'язку з тим, що ця діяльність спрямована, власне, на утворення стійкої групи, їх можна об'єднати в єдине ціле - спільна діяльність з метою вчинення одного, або кількох злочинів. Однак слід пам'ятати про два можливі прояви цього різновиду.

3. Систематична злочинна діяльність

Ця фактична ознака має місце тоді, коли група осіб, яка діє у співучасті в елементарній формі, вчиняє третій (наступний після повторно вчиненого) злочин.

Отже, при встановленні будь-якої з характеризованих вище фактичних обставин, групу слід вважати стійкою, тобто організованою групою.

У теорії кримінального права досить поширеною є позиція стосовно низки специфічних ознак організованої групи, які, на думку її прихильників, відокремлюють організовану групу в особливий різновид чи форму співучасті. Такими ознаками прийнято вважати: а) розподіл злочинних ролей; б) більш тісну взаємодію її учасників; в) наявність керівництва; г) об'єднання її учасників для вчинення кількох злочинів чи одного, але такого, що вимагає організованої діяльності злочинців [8, с. 243].

Перелічені ознаки, на нашу думку, не відповідають характеристиці організованої групи і не можуть бути визнані-достатньо чіткими для їх застосування на практиці. Так, «більш тісна взаємодія» не відповідає вимогам чіткості, а наявність керівництва, виходячи з результатів цього дослідження, взагалі є однією зі специфічних ознак формальної групи, тобто злочинної організації. Розподіл злочинних ролей може мати місце і при виконанні усіма співучасниками об'єктивної сторони складу злочину, хоча якщо розглядати цю ознаку в контексті з ознакою «об'єднання учасників для вчинення кількох злочинів чи одного...», то вона має сенс, але тільки як така, яку слід віднести до останньої з наведених ознак.

Неврахування авторами базових положень соціології призвело до того, що процеси виникнення організованої групи залишились поза їх увагою. Прихильники цієї позиції розглядають тільки процеси створення організованої групи.

У судовій практиці минулих років також мали місце спроби виявити специфічні ознаки організованої групи. Так, у постанові Пленуму Верховного сулу СРСР від 30.11.90 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за спекуляцію» організована група розглядається як «стійке об'єднання двох чи більше осіб з метою спекуляції»[9, с. 45]. Ознаками стійкості, як зазначено в постанові, можуть бути попереднє планування злочину, підготовка засобів реалізації умислу, підбір та вербування співучасників, розподіл ролей між ними і т. ін. Тут, як ми бачимо, стійкість хоч і називають «типовою» ознакою організованої групи, але розкривається вона через перелік дій, що характеризують її.

Як видно з наведених визначень, а також із виділених у спеціальній літературі специфічних ознак організованої групи, достатньої чіткості щодо типових ознак для кваліфікації чіткості щодо типових ознак цього різновиду злочинного угруповання немає.

У зв'язку з питанням, що вивчається, заслуговує на увагу й інше міркування, яке пропонується у спеціальній літературі. Його прихильники вважають, що «група визнається організованою, якщо дві чи більше особи зорганізувалися для спільного неодноразового вчинення злочину» [6, с. 115]. Тут думка зводиться до того, що групу можна вважати організованою, якщо вона створена для неодноразового вчинення злочину. Це викликає справедливе заперечення, оскільки, на нашу думку, така група може бути створена і для вчинення одного злочину, скоєння якого потребує організованих дій щодо його підготовки або забезпечення. Організована група може виникнути також у процесі систематичної злочинної діяльності.

Аналіз юридичної літератури показує, що такому важливому питанню, як кваліфікація дій учасників організованої групи, приділялось і приділяється недостатньо уваги. Навіть у працях П.Ф. Тельнова, який найглибше досліджував проблеми кваліфікації дій співучасників, немає чіткої відповіді на питання, як визначати дії учасників організованої групи. Інакше кажучи, існує питання стосовно необхідності застосування крім статей Особливої частини статей Загальної частини КК України при кваліфікації дій осіб, що безпосередньо не виконували об'єктивної сторони складу злочину.

На підставі аналізу Кримінального кодексу та висловлених у теорії кримінального права позицій автор переконався, що кваліфікація дій учасників організованої групи має визначатися тими конкретними злочинними функціями, які вони в цьому злочині виконували. Стаття Особливої частини КК України без посилань на ст. 27 КК України має, на думку автора, застосовуватись тільки до виконавців (співвиконавців), тобто до осіб, які безпосередньо повністю чи частково виконують об'єктивну сторону конкретного злочину. До організатора групи та посібника крім статті Особливої частини КК слід застосовувати ст. 27 КК України.

Факт учинення злочину організованою групою повинен тягти за собою спеціальну кваліфікацію за відповідною статтею КК України тільки тоді, коли така форма співучасті передбачена в зазначеній статті. В решті випадків учинення злочину організованою групою має враховуватися під час призначення покарання як обставина, що обтяжує відповідальність.

Таким чином, у теорії кримінального права, принаймні до останнього часу, за відсутності законодавчого визначення організованої групи не вдалося, на нашу думку, з достатньою повнотою виявити її типові ознаки й чітко відмежувати зазначену форму співучасті від суміжних.

Саме за таких умов теоретичної невизначеності та браку достатньої судової практики було закріплено поняття «організована група» (і низка інших положень стосовно інституту співучасті) по новому КК України.

Враховуючи висновки, зроблені нами в цьому підрозділі, можна передбачити, що тлумачення окремих положень п. 3 ст. 28 КК України в теорії кримінального права й на практиці буде неоднозначним.

Розгляньмо поняття «стійкість організованої групи». Така ознака стійкості, як розподіл функцій між учасниками групи, застосовується як самостійний елемент поняття «організована група». За межами дії кримінального закону лишились об'єктивні процеси самоорганізації (виникнення) організованої групи, що свідчить про відсутність попереднього фундаментального вивчення спільної діяльності взагалі (як соціального явища). З тієї ж причини в законі з'явилося поняття «об'єднаність», хоча у відповідних науках уже давно визначено, що зв'язок між особами у процесі спільної діяльності має певну спрямованість, а спрямованість цього зв'язку становлять взаємини, які визначаються як спрямування активності конкретної особи на встановлення й підтримку зв'язків з іншими особами [14, с. 68].

Тому положення ч. 3 ст. 28 КК України можна сприймати лише у буквальному розумінні, саме як форму співучасті, її зовнішній вияв.

Підбиваючи підсумок вивченню поняття «організована група» та керуючись напрацьованими нами положеннями, доцільно, на думку автора, визнати, що зміст поняття «організована група» або узагальнене трактування ч. 3 ст. 28 КК України розкривається у такій формулі: злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо в його скоєнні брали участь три або більше особи, які попередньо встановили між: собою або підтримували стосунки, що свідчать про наявність групи осіб, яку утворено для спільної діяльності з метою вчинення одного або кількох злочинів, або групи осіб, яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) злочину.

Вище ми досить докладно розглянули всі складові наведеного визначення. На нашу думку, саме таке тлумачення ч. 3 ст. 28 КК України відповідає потребам практики й теорії кримінального права. Воно ґрунтується, по-перше, на Кримінальному кодексі, адже всі його складові мають у ньому конкретне закріплення, і по-друге, на досягненнях соціології та соціальної психології, які мають значні здобутки у царині вивчення спільної людської діяльності. Відповідає запропоноване тлумачення і загальній концепції співучасті та системі форм співучасті. У ньому враховано також основні кримінологічні характеристики поняття «організована група», які знайшли своє кримінально-правове вираження.

1.2 Вчинення злочину злочинною організацією

Злочинна організація (ЗО). Ця форма співучасті в злочині є найбільш більш небезпечною серед усіх форм. Тривалий час у нашій країні взагалі заперечували існування організованої злочинності типу «мафія». Пізніше визначали це явище, акцентуючи увагу здебільше на «бандитській» її стороні [5, с. 114].

Сучасна кримінально-правова теорія та кримінологічна наука дають можливість визначити це вкрай небезпечне явище.

Слід зауважити, що вперше визначення організованої злочинності одержало і нормативне закріплення в чинному КК України, що зроблено в ст. 28 ч. 4 КК, яка закріплює, що «злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп».

Виходячи з цього визначення, яке, до речі, не є досконалим, оскільки не враховує багатьох ознак цієї форми співучасті, які знайшли своє закріплення не тільки в теорії кримінального права а й в постановах Пленуму Верховного Суду України, можна ні визначити кримінально-правові та кримінологічні ознаки злочинної організації.

Суттєві розходження у визначенні ознак ЗО існують між нормою КК і позицією Пленуму Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». Зокрема, вказана постанова до ознак ЗО відносить стійкість об'єднання, спеціальну мету, плановий характер злочинної діяльності, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття діяльності за допомогою спеціальних сил, вербування нових членів угруповання, наявність загальних правил поведінки (п. 26), які жодним чином не враховані у правовій нормі.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (3 і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ст. 255 КК - створення злочинної організації).

Ознаки злочинної організації:

- об'єднання декількох осіб (3 і більше);

- об'єднання стійке;

- ієрархічна структура об'єднання;

- об'єднання організоване за попередньою змовою для спільної діяльності;

- наявність мети: вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Створення злочинної організації (ст. 255 КК) - створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Родовий об'єкт - суспільні відносини у сфері громадської безпеки.

Об'єктивна сторона буде мати місце лише за наявності злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК).

Відповідальність настає за такі дії: створення злочинної організації; керівництво; участь в організації; участь у злочинах.

Суб'єктивна сторона - прямий умисел. Мета - вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Частина 2 ст. 255 КК застосовується до осіб, які є учасниками злочинної організації (крім організатора та керівника), якщо вони добровільно заявили про створення організації або участь у ній та активно сприяли її розкриттю.

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК) - заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності.

Сприяння учасникам злочинних організацій є однією з форм причетності до злочинної діяльності.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері громадської безпеки.

Об'єктивна сторона - заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того підстав необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією.

Суб'єктом бандитизму є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона бандитизму характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою є єдність мети щодо вчинення злочину. Тому, коли деякі члени банди вчинили злочини, не передбачені наміром банди, їх дії потребують додаткової кваліфікації за безпосередньо вчинені злочини.

Усі учасники банди несуть відповідальність за ст. 257 КК, але кожному інкримінуються лише ті дії, які були виконані ним особисто, і ті напади, в яких він брав безпосередню участь або вчиненню яких він сприяв.

Учинення злочину злочинною організацією. Згідно з ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об'єднаннями декількох осіб (трьох чи більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинній організації з об'єктивної сторони притаманні такі основні ознаки:

а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак.

З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочини; і організація - це передусім наявність трьох чи більше співучасників, які відповідають вимогам суб'єкту злочину.