б) злочинна організація - це завжди стійке ієрархічне об'єднання осіб, її стійкість говорить про те, що діяльність учасників злочинної організації (як і вони між собою) тісно пов'язана [11, с. 96]. Ця організація утворилася заздалегідь й існує відносно тривалий час.

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (згідно пунктів 11,12 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України).

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має певну мету - безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше) або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів.

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо скоєння ними злочинів.

е) особи, які причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують лише допоміжні функції, наприклад офіціанти, повари, перукарі та інші, не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій (ні як підбурювачі, ні як посібники) для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб, або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

є) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК передбачена відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній або участь у злочинах, скованих такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

1.3 Особливості діяльності організатора у вчиненні злочину в структурі злочинної організації

Поняття організатора злочину в юридичній науці пов'язане не лише з груповою злочинністю, а й має безпосереднє відношення до проблем протистояння проявам злочинної організації. Впродовж останніх десятиріч багато вчених правознавців та практиків вбачало одну з причин неефективної боротьби з злочинною організацією у недосконалості кримінального закону. Кримінальний кодекс України 1960 р. не відповідав потребам боротьби з злочинною організацією, тому вносилися різні пропозиції щодо доповнення цього закону новими нормами та зміни діючих норм з метою забезпечення відповідної кримінально-правової бази боротьби з злочинною організацією. Висловлені в юридичній літературі теорії, погляди, пропозиції щодо зміни кримінального законодавства відповідно до проблеми боротьби з організованою злочинністю були враховані при прийнятті нового КК України 2001 р.

У нашій державі сам факт існування злочинної організації впродовж тривалого часу замовчувався. В багатьох зарубіжних країнах (США, Японії, Італії, Колумбії) вже десятки років діють спеціальні закони, спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю, прийняті необхідні поправки та доповнення до Кримінальних кодексів, які дають змогу правоохоронним органам цих країн досить успішно протистояти даному кримінальному явищу. В Україні ж поки що ведуться дослідження щодо самої природи організованої злочинності, її витоків та суттєвих ознак. Без чіткого усвідомлення, якою є організована злочинна діяльність, в чому полягає її природа, суттєві властивості, не слід очікувати значних успіхів у протистоянні цьому виду злочинності. В Україні деякі підходи до розгляду кримінально-правових проблем організованої злочинності викликають сумніви та заперечення. Поки що, на жаль, не вдається поєднати два підходи до цього явища: кримінально-правовий: та кримінологічний. Відомою є точка зору працівників правоохоронних органів стосовно того, що ми маємо справу не просто з кримінально-правовим, а зі складним соціально-правовим явищем. Аналіз різноманітних визначень, які існують в Україні та інших державах світу, дає змогу зробити висновок, що всі вони зводяться до того, що організована злочинність - багатоаспектне соціальне зло, яке не вкладається у звичну систему визначення злочину [10, с. 248].

Одне з перших запитань, яке потребує чітких відповідей, - це питання про природу організованої злочинності. Як відомо, основними видами злочинної діяльності є індивідуальна та групова. Злочини, які вчинюються групою злочинців, завжди являли більшу суспільну небезпеку, ніж аналогічні діяння, що вчинюються окремими індивідами. Організована злочинність, на думку багатьох юристів, тісно пов'язана з груповою. Сутність цього зв'язку оцінюється по-різному. Так, М.Г. Іванов зауважує, що актуальність для правознавців теми групової злочинності обумовлена не стільки підвищеною небезпечністю діянь, що вчинені в групі (особлива небезпечність таких злочинів була відома ще за часів Руської правди), а можливістю їх законодавчого регулювання з урахуванням такого різновиду, як організована злочинність. У монографії російських авторів; Основи боротьби з організованою злочинністю вона також розглядається як найбільш розвинута та небезпечна форма групової злочинності. Такої ж позиції дотримуються і авторитетні українські правознавці, зокрема О.М. Костенко, І.П. Лановенко, В.В. Скибицький, які стверджують, що групова злочинність проявляється у двох формах: проста групова злочинність і організована групова злочинність. Деякі автори зазначають, що організована злочинність пересікається з груповою злочинністю (А.І. Долгова), а деякі - що зміст і поняття її ширші за поняття групової злочинності, оскільки організована злочинність охоплює всі види, форми злочинів і сфери злочинної діяльності [65, с. 173]. Така аргументація, на нашу думку, є непереконливою, адже: групова злочинність так само охоплює всі види і форми злочинів. Слід зазначити, що досить часто поняття організованої злочинності то необґрунтовано розширюється, наближаючись до поняття «групова злочинність» (що вселяє сумніви в необхідності спеціалізації боротьби), то надміру звужується, обмежуючись лише формами злочинності, подібними до італійської чи американської мафії (що перекручує реальну ситуацію, багато в чому специфічну для України). Прикладом надто широкого розуміння поняття організованої злочинності є позиція В. Федорова, який зауважує: «Аналіз поняття організованої злочинності дає підстави стверджувати, що воно є дуже великим за обсягом. Воно містить у собі не тільки ті злочини, що скоєні так званою «мафією», а й злочини, скоєні бандою, групою, яка діє за попередньою домовленістю; злочин, скоєний однією особою, але ретельно організований». З таким розумінням цього виду злочинності погодитися не можна, оскільки в ньому організованою злочинністю охоплюється і проста групова злочинна діяльність, і індивідуальна злочинна діяльність. Хоча дійсно більшість злочинів з метою полегшення їхнього вчинення певним чином організуються (навіть за участю однієї особи), але це не дає підстав індивідуальну злочинну діяльність включати до організованої групової злочинності. По-перше, одним з фундаментальних принципів, за яким виділяють цей вид злочинності, є врахування кількості осіб, які здійснюють злочин (їх повинно бути не менше двох), по-друге, в контексті пропозиції В. Федорова вся злочинність набуває характеристики організованої (особливо тепер, коли рівень підготовленості, злочинного професіоналізму та технічної оснащеності сучасних злочинців значно зріс). Формула ж «злочинність = організована злочинність» не має ні теоретичних, ні практичних засад для обґрунтування [27, с. 179]. Таким чином, стосовно співвідношення організованої та групової злочинності можемо констатувати, що організована злочинність є похідною від групової, але набула нових організаційних форм, внаслідок чого якісно відрізняється від групової та функціонує автономно, є самостійним поняттям.

Не всі юристи-науковці та практики згідні з таким баченням проблеми, і тому ці поняття часто змішуються, підмінюють одне одного. Розвиток організованої злочинності в Україні відбувається шляхом об'єднання злочинних груп в організації більш високого рівня, що, без сумніву, вдосконалює злочинну діяльність і ускладнює роботу правоохоронних органів. Зазначимо, що відсутність до останнього часу в Кримінальному кодексі України норм щодо злочинних організацій, відповідальності їх керівників та організаторів була причиною того, що насправді організована злочинність у нашій країні прямо не враховувалася. Оцінка ситуації, як правило, наводилася за оперативними даними, які не давали змоги відмежувати організовані групи від злочинних організацій, що далеко не одне й те саме.

Що ж являє собою організована злочинність? У світовій практиці існує понад 40 визначень поняття даного явища, визнаного суспільне небезпечним як для окремих держав, так і для світового співтовариства в цілому. Вчені констатують факт, що поняття організованої злочинності дотепер залишається джерелом дискусій і розбіжностей у світовій і особливо вітчизняній кримінологічній і кримінально-правовій літературі. У вітчизняній юридичній літературі можна виділити декілька підходів до визначення поняття організованої злочинності. Одна група юристів при визначенні даного поняття акцентує увагу на соціальній природі цього феномена. Наприклад: «соціальне явище, що виникає в суспільстві при певних, насамперед несприятливих умовах соціально-економічного і воєнно-політичного характеру». Організована злочинність характеризується як соціальне явище, чи соціально-негативне явище, чи найбільш небезпечна форма соціального зла, чи форма соціальної патології.

Деякі вчені вважають, що основа організованої злочинності полягає в економічному факторі, що цей вид злочинності є частиною економічної і зазнає тих самих змін, що й економічна злочинність в цілому. Ще одним підходом до визначення організованої злочинності є акцентування уваги на кримінально-правовій природі цього явища. Наприклад: «згуртоване кримінальне середовище її масштабі певного регіону, виробничого об'єднання, галузі народного господарства реально законспірованих, ієрархічно побудованих злочинних співтовариств...».

Отже, існує кілька підходів до визначення поняття організованої злочинності - одні з них можна приймати, з іншими - дискутувати, але є пропозиції, з якими важко погодитися. До розв'язання теоретичних питань, пов'язаних з організованою злочинністю, звертаються не лише науковці, а й ті, хто безпосередньо веде боротьбу з цим видом злочинності. Слід зазначити, що уніфікованого поняття найнебезпечнішого виду злочинності немає навіть у західній науці. В 1967 р. після достатнього вивчення феномена організованої злочинності в США президентська комісія сформулювала одне з перших визначень цього явища: Організована злочинність - співтовариство, яке прагне діяти поза контролем американського народу і його уряду [63, с. 117]. У США визначення організованої злочинності було дане також Міністерством юстиції і ФБР в 1975 р. для використання його в спеціальних програмах боротьби з цим явищем. Згідно з цим визначенням організованою злочинністю є діяльність будь-якої групи осіб, основні заняття якої пов'язані з порушенням кримінальних законів в цілях одержання нелегальних прибутків, а також можливості займатися рекетом і, за необхідності, складними фінансовими маніпуляціями. Слід зауважити, що дане поняття по-різному визначають і в різних штатах США. Зокрема, в штаті Каліфорнія під організованими розуміють діяння, вчинені двома або більше особами впродовж тривалого часу.

Поняття організованої злочинності, прийняте в Німеччині, є більш вузьким, ніж ті, які застосовуються у багатьох країнах Європи і США. Як ми з'ясували, в Італії і США за основу визначення цього поняття береться формальна ознака, тобто організована злочинність охоплює всі злочини, вчинені певними групами чи організаціями злочинців. В українському законодавстві також закріплено формальне розуміння поняття даного виду злочинності як сукупності злочинів, що вчинюються у зв'язку із створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.

Як не існує єдиного поняття організованої злочинності в Західній Європі, в Америці, так не існує його і в Східній Азії. Завершуючи огляд визначень організованої злочинності в світовій юридичній літературі, наголосимо, що дефініції цих визначень частіше містять елементи, які характеризують не організовану злочинність як соціальне явище, а кримінальне-правові ознаки, які обумовлюють поняття організованого злочину. Також є очевидним, що більшість фахівців у своїх визначеннях спираються на поняття особливого «суб'єкта» даного виду злочинності - злочинної організації, асоціації, співтовариства, групи. Отже, наш висновок полягає в тому, що, незважаючи на різноманітність підходів до визначення поняття організованої злочинності, більшість юристів, науковців і практиків вказують на таку особливість даного виду злочинності, як функціонування в її сфері злочинних співтовариств (організацій). Так, Е.Ф. Побігайло зауважує, що організована злочинність - це форма соціальної патології, якій притаманний високий ступінь суспільної небезпеки та яка виражається в постійному і відносно масовому відтворенні й функціонуванні стійких злочинних співтовариств (злочинних організацій). Слід зазначити, що у Кримінальному кодексі України 2001р. значно збільшена кількість складів злочинів, де передбачається підвищена відповідальність за вчинення таких злочинів організованою групою, наприклад: торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ч. 3 ст. 149), грабіж (ч. 5 ст. 186), розбій (ч. 4 ст. 187), вимагання (ч. 4 ст. 189), шахрайство (ч. 4 ст. 190) та ін. Крім того, ст. 67 серед обставин, що обтяжують покарання, виділяє вчинення злочину організованою групою. Тобто новий КК України налаштований, зокрема, і на боротьбу з проявами організованої злочинності.

Хоча, на нашу думку, організована злочинність пов'язана з діяльністю більш високоорганізованих і суспільне небезпечних, ніж організовані групи, злочинних утворень -- організацій. Вчені наголошують, що організована злочинність має місце за наявності свого роду організації, створеної спеціально для вчинення злочинів, зі своєю ієрархією, стійкістю, чітким розподілом функцій. На нашу думку, в контексті поняття «організована злочинність» термін «організація» є найбільш вдалим («організована злочинність» = «злочинність організацій»). Наведемо приклад про розбійний напад, вчинений організованою групою осіб. Ця справа була розглянута у 1997 р. Судовою колегією з кримінальних справ Київського обласного суду. Група злочинців налічувала 17 осіб, до її складу входили співробітник прокуратури Старокиївського району м. Києва, співробітники МВС України, зокрема інспектор ДПС ДАІ, два міліціонери полку швидкого реагування ГУ МВД «Беркут», оперуповноважений управління «Т» СБ України. У вироку було зазначено, що організатор злочинної групи К. створив за допомогою інших підсудних підгрупи зі своїми лідерами. Суд виявив наявність у даній організованій злочинній групі ієрархічної структури, що є фундаментальною ознакою злочинної організації. Тобто дана організована злочинна група мала всі ознаки організації - ієрархічну структуру, розроблений в деталях план, прикриття своєї діяльності з боку співробітників правоохоронних органів тощо. Притаманна цій групі й інша обов'язкова ознака організації - наявність організатора. К. суміщав дві форми організаторської діяльності: створив організацію і керував підготовкою злочину. У вироку було зазначено, що К. виробив план заволодіння валютою і створив організовану групу осіб для здійснення і реалізації цього плану. Дуже важливо, що під час призначення покарання Судова колегія врахувала, що К. був організатором вчиненого злочину, створив організоване злочинне формування, визначив кожному співучаснику ролі, обумовив спосіб і мету злочину, і виходячи з цього, призначила йому покарання вище за покарання, призначене іншим співучасникам. І це закономірно, адже особа, яка створила такий особливий «механізм» для вчинення злочину, була своєрідним диригентом процесу злочинної діяльності, являє для суспільства підвищену небезпеку [84, с 245]. У деяких країнах це питання було вирішено вже декілька років тому. Зокрема, ст. 416 КК Італії передбачає відповідальність будь-кого, хто бере участь у злочинному об'єднанні, в тому числі об'єднанні мафіозного типу, створює, організує об'єднання чи керує ним. Не так давно були закріплені положення щодо злочинної організації і в Кримінальному кодексі Російської Федерації (1 січня 1997 р.). Згідно з ч. 4 ст. 35 цього Кодексу злочин виграється вчиненим злочинним співтовариством (організацією), якщо він вчинений згуртованою організованою групою (організацією), створеною для вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, створених у тих же цілях. Ми вважаємо, що таке визначення не зовсім вдале. По-перше, не логічно визначати злочинну організацію через організацію або ж через організовану злочинну групу, вказавши лише, що вона є згуртованою, адже ця риса властива і самій організованій групі. По-друге, не можна погодитися з конкретизацією мети на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, оскільки мета не повинна та й не може слугувати основним критерієм відмежування злочинної організації від інших групових утворень, і, крім того, вказівка на таку мету організації є недоцільним обмеженням обсягу їх злочинної діяльності. Проте ці положення КК Російської Федерації відбиті і в новому КК України. В українській юридичній науці протягом тривалого часу висувалися пропозиції внести до законодавства положення про відповідальність за створення і сам факт приналежності до злочинних організацій. Такі пропозиції знайшли підтримку у законодавця, і в новому КК України ст. 255 передбачає відповідальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також за керівництво такою організацією чи участь у ній або у злочинах, вчинюваних такою організацією, за керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Отже, в чинному українському законодавстві з'явилася норма, яка дає змогу притягати до кримінальної відповідальності осіб, які забезпечують функціонування злочинних організацій, керують їхньою діяльністю, вирішують організаційні питання, не беручи при цьому безпосередньої участі у вчиненні злочинів. Виділення такої організаторської діяльності в окремий склад злочину свідчить про визнання законодавцем її підвищеної суспільної небезпеки [74,с. 132]. Такий підхід законодавця щодо визначення відповідальності організаторів злочинних організацій є логічним продовженням особливо пильного ставлення керівництва нашої держави до проблем боротьби з організованою злочинною діяльністю. Велика увага до викриття організаторів і керівників злочинних організації вперше була приділена в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю. Таким чином, наявність у новому КК України ст. 255 - «Створення злочинної організації» - є безперечним досягненням [28, с. 214]. Адже утворення організованої групи являє собою лише підготовку до злочину, що планувався, тоді як створення злочинної організації є саме по зобі закінченим злочином. Позитивне значення введення згаданої норми у КК полягає в тому, що, по-перше, вона дає змогу посилити відповідальність організаторів і керівників злочинних організацій, а, по-друге, на законодавчому рівні відбулося відокремлення організаторів у сфері групової злочинності від організаторів, що складають верхівку організованої злочинності. Регулювання відповідальності останніх окремою нормою Особливої частини відтворило пріоритети української державної політики у боротьбі зі злочинністю. Останнім часом при обговоренні проблем організованої злочинності з приводу і без приводу в пресі, в окремих працях, присвячених цьому виду злочинності, можна зустріти термін «мафія», більше того, застосовується; це поняття щодо явищ, які не мають з мафією нічого спільного. Досить часто поняття організованої злочинності в Україні замінюється поняттям мафії. Однак більшість вчених впевнена, що зловживання публіцистами термінами «мафія», «рекет» і т.п. при характеристиці дрібномасштабної групової злочинності значною мірою сприяло стиранню в очах населення різниці між організованою та дрібною груповою злочинністю [38, с. 123]. Проте деякі юристи в Україні вважають за необхідне виділити в структурі співучасті нову форму - «мафіозну організацію». В юридичній періодиці при характеристиці організованої злочинної діяльності в нашій країні постійно вживаються терміни «мафіозне угруповання», «родина», «батько», «син» тощо. На нашу думку, вживання цих термінів щодо організованої злочинності в Україні є недоречним, невідповідним реальній ситуації та суті, природі й значенню мафії. Тому науковці справедливо наголошують, що «не слід забувати (чи будемо знати), що мафія, як про це говорять західні дослідники, у витоках своїх перш за все - сімейне підприємство». Існує безліч теорій походження мафії. Вперше про неї згадується в італійському словнику 1868 р. Але на той час мафія вже давно були злочинною організацією. Наприкінці XX ст. мафія в міжнародному розумінні асоціюється передусім з організацією напівлегального бізнесу, що має свої акції і транснаціональні зв'язки. Навряд чи ці риси властиві численним організованим злочинним групам, про викриття яких йдеться у звітах правоохоронних органів. Американські вчені зазначають, що методологічно неправильно ставити знак рівності між організованою злочинністю і мафією. Таким чином, наведені висновки фахівців, представників країн, де протягом тривалого часу веде злочинну діяльність мафія, переконливо доводять, що не слід зловживати терміном «мафія» при характеристиці організованої злочинності в Україні. Мафія - це лише специфічна форма організованої злочинності [76, с. 263].

Організована злочинність, на думку вчених, є основною перешкодою на шляху до створення кримінологічної безпеки українського суспільства. Справді, суспільну небезпечність організованої злочинності для суспільства важко переоцінити. Вона включає широке коло факторів:

- значна матеріальна шкода суспільству, втрата його громадянами життя, здоров'я, майна внаслідок діяльності учасників організованих злочинних структур;

- формування і поширення в суспільстві ціннісних орієнтацій на вседозволеність;

- ескалація жорстокості й насилля;

- підрив авторитету держави та її органів в очах населення;

- вкорінювання в легальні управлінські та підприємницькі структури для використання їх у злочинних цілях;

- цілеспрямовані зусилля щодо розширення масштабів корупції у державному апараті.

Наведене свідчить, що організована злочинність - це явище соціально-правове. Таке твердження дає змогу зробити певні висновки. По-перше, правоохоронні органи в боротьбі з організованою злочинністю потребують законодавчого визначення організованої злочинності з чіткими кримінально-правовими критеріями. З цих позицій пріоритетним є підхід, згідно з яким дане поняття містить передусім кримінальне-правові ознаки. По-друге, організована злочинність як складне самоврядне і самовідтворюване явище впливає не лише на економічні, а й на соціальні, морально-психологічні, соціокультурні процеси в суспільстві.

Враховуючи ці висновки, ми пропонуємо таке визначення організованої злочинності: це якісно нова форма групової злочинності, яку утворює діяльність злочинних організацій, що мають ієрархічну структуру, спеціально пристосовану для вчинення злочинів. Визначення поняття, властивостей, складових суспільної небезпеки повинно бути викладене в окремому законі «Про боротьбу з організованою злочинністю», при підготовці якого були б враховані положення нового Кримінального кодексу України, розробки кримінології щодо організованої злочинності і використані досягнення інших суспільних наук (соціології, історії, психології тощо).

Слід визнати, що юридична наука за допомогою слідчої практики намагається визначити перелік основних рис, властивих сучасній організованій злочинності. В цьому питанні також немає єдності серед науковців, тому палітра характерних ознак цього виду злочинності в літературі досить різноманітна. З огляду на це замість простого перерахування їх спробуємо об'єднати ці ознаки в певні блоки, що характеризують: стійкість організованої злочинності; системність; масштабність злочинної діяльності; її цілі; способи; забезпечення безпеки.

Дані властивості реалізуються (і забезпечуються) певними характеристиками організованої злочинності. Зазначимо, що ті, які будуть нами наведені, зустрічаються в різних лінгвістичних інтерпретаціях в працях багатьох юристів - як науковців, так і практиків.

1. Стійкість: тривалий характер злочинної діяльності; її раціональність та планомірність; згуртованість учасників; наявність суворої ієрархічної структури; наявність певних керівних принципів; високий рівень організації та конспірації злочинної діяльності; сувора дисципліна; специфічна субкультура.

2. Системність: прямий чи опосередкований зв'язок структурних одиниць організованої злочинності чи в масштабі регіону, чи галузі народного господарства, чи виду кримінального бізнесу; взаємодія злочинних організацій; узгоджений розподіл сфер діяльності; багаторівневий: характер структури організованої злочинності, окремих злочинних організацій; наявність посередницьких (третейських) ланок у вигляді діяльності осіб, авторитетних у злочинному середовищі; узгодженість етапів злочинної діяльності.

3. Масштабність: розповсюдження злочинної діяльності в певному регіоні, між регіонами чи на міжнародному рівні; розподіл сфер діяльності за територіальною ознакою або за галузями економіко-господарської чи банківсько-кредитної діяльності.

4. Цілі: задоволення потреби населення в нелегальних товарах (наприклад, наркотиках) чи послугах (наприклад, проституція); одержання максимальних прибутків від злочинної діяльності.

5. Способи вчинення злочинів: високий професіоналізм («всі організовані злочинці - професіонали, тобто люди, які отримують засоби до існування від своєї злочинної діяльності протягом тривалого часу, які досконало засвоїли техніку вчинення протиправних дій, іноді навіть складні спеціальні прийоми і мають високий рейтинг у злочинному світі»); ретельне планування і підготовка злочинів, попередній збір інформації; корисливо-насильницька спрямованість злочинної діяльності (зухвало-насильницькі способи здійснення злочинної діяльності); «відмивання» (легалізація) набутого злочинним шляхом капіталу через форми комерційної і банківсько-кредитної діяльності для подальшого його легального використання в різних цілях.

6. Забезпечення безпеки: виділення в структурі злочинних організацій спеціалізованої функції забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки організації (групи озброєної охорони, бойовиків, групи розвідки, контррозвідки); наявність корумпованих зв'язків в апараті влади й управління, в правоохоронних органах; нейтралізація державного кримінального переслідування шляхом ізольованості керуючої і плануючої груп від виконавців, відсторонення керівництва організації від протиправних дій щодо виконання запланованих операцій; домовленість на постійній основі про одержання кваліфікованої юридичної допомоги; величезний бюджет злочинних організацій, «страхові фонди», з яких іде матеріальна допомога заарештованим і засудженим учасникам організованої злочинної діяльності та їхнім сім'ям, підкуп свідків, потерпілих, посадових осіб; політизація злочинної діяльності, тобто прагнення членів злочинних організацій до влади чи до встановлення таких відносин з окремими представниками органів влади і управління, які б дали можливість впливати на місцеву господарську і кримінальну політики з метою розширення масштабів своєї злочинної діяльності і уникнення соціального контролю та кримінального переслідування.

Наведені блоки ознак організованої злочинності дають змогу визначити функції організаторів і керівників злочинних організацій. Ці функції багато в чому відмінні від тих, які традиційно виділяються в юридичній літературі стосовно організаторів злочинів. Передусім особливістю фігури організатора у злочинній організації є те, що вона є обов'язковим елементом у структурі організації. Так само і злочинна організація, як ми довели, є тією неодмінною умовою, за наявності якої організована злочинність тільки і може існувати і розвиватися. Вчені підкреслюють, що кримінально-правовою підставою визначення організованої злочинності є її форма у вигляді організаційно-управлінської структури, а також зміст у вигляді злочинної діяльності на постійній, чіткій і часто плановій основі. За даними соціології, однією з основних рис організації є система ієрархічної, вертикальної залежності [28, с. 145]. Таким чином, як організована злочинність не може існувати без діяльності злочинних організацій, так злочинні організації не можуть функціонувати без керуючої ролі організаторів. На нашу думку, має місце взаємозалежність понять, яку умовно можна представити наступним чином: організована злочинність «-» злочинна організація «-» організатор.

Отже, організатор є необхідною умовою діяльності злочинної організації і, відповідно, існування організованої злочинності. Тому до пріоритетних напрямів боротьби з організованою злочинністю відносять запобігання створенню і консолідації злочинних угруповань, викриття угруповань та їхніх лідерів. У науці кримінального права існує думка, що проблема «організаторів злочинних організацій» - це проблема не кримінального права, а кримінології, криміналістики, слідчо-пошукових органів [30, с. 261]. З цим важко погодитися. Поняття злочинної організації в певному сенсі нове для науки кримінального права через те, що новим є поняття організованої злочинності. Як ми вже зазначали, дослідження останнього поняття не повинно обмежуватися лише кримінальним правом, але підґрунтям для всебічного вивчення його є насамперед норми КК України і розробки теорії кримінального права стосовно злочинної організації, її конструктивних та факультативних ознак, функцій її організаторів і керівників. Організатори (керівники) забезпечують злагоджене функціонування всіх властивостей організованої злочинності. Для цього вони використовують певні засоби, принципи і правила керівництва, мобілізують всі свої здібності й вміння. З метою забезпечення наявності конструктивних властивостей організованої злочинності (стійкості, системності, масштабності злочинної діяльності, її цілей, способів вчинення злочинів, забезпечення безпеки) та ознак, в яких вони реалізуються, організатори здійснюють певні функції. Таким чином, можна говорити про певну «Методику виявлення залежності функцій організаторів (керівників) злочинних організацій від властивостей організованої злочинності», яка представлена в табл. 1.1.

Виконання організатором функцій, наведених у таблиці, свідчить про підвищений ступінь його суспільної небезпеки. Тому виправданими і обґрунтованими є положення КК України щодо відповідальності цих осіб. Так, організатор злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом (ч. 1 ст. 30 КК). На особу - організатора або керівника злочинної організації, на відміну від інших її членів, не поширюється спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, передбачений ч. 2 ст. 255. Подібне виключення закріплене і в ч. 5 ст. 258 КК стосовно звільнення від відповідальності організатора і керівника терористичної групи чи терористичної організації. Тобто діяльність організаторів і керівників злочинних організацій являє собою настільки велику небезпеку для суспільства, що навіть добровільне повідомлення про свою злочинну діяльність і сприяння припиненню існування створених ними злочинних організацій не звільняє їх від відповідальності.

Особливу увагу слід також приділити: так званій корпорації «злодіїв у законі», яка характеризується в сучасному кримінальному середовищі певними ознаками і специфічними функціями учасників. Вивченню цього кримінального феномена присвячено чимало досліджень останніх років. На думку багатьох науковців, «злодії у законі» складають ядро організованої злочинності, перебувають на верхній сходинці в ієрархії злочинних організацій [37, с. 123]. Основна функція цього співтовариства в організованій злочинності - консультування і вирішення конфліктів, суперечок, що неминуче виникають в кримінальному середовищі (створення своєрідних третейських судів). Деякі вчені надають формуванню «злодії у законі» особливе місце в структурі організованої злочинності, поділяючи останню на дві форми - злочинну організацію і об'єднання «злодії у законі». У своїх працях О.І. Гуров розвинув точку зору щодо місця цього формування в організованій злочинності. Він зазначив, що кооперація «злодії у законі» належить до особливої форми об'єднання, яке не має аналогів у світовій криміналістичній практиці [39, с. 61].

Таблиця 1.1 Методика виявлення залежності функцій організаторів (керівників) злочинних організацій від властивостей організованої злочинності

Вона складає касту професіональних злочинців-лідерів, має всі ознаки злочинної організації і водночас відрізняється від неї. Виникає запитання: чим саме об'єднання «злодії у законі» відрізняється від злочинної організації? По-перше:, відсутністю конкретної території і місця свого перебування. По-друге, основою об'єднання є не спільне вчинення злочинів, а підтримка кримінальних традицій і неформальних законів. По-третє (і це є основна відмінність від злочинної організації), відсутністю чіткої структури, ієрархії - всі члени об'єднання «злодії у законі» займають рівне становище. Членом цього об'єднання може бути лише злочинець, який має судимості,, прийнятий в об'єднання на спеціальній «сходці», авторитетний у кримінальному середовищі. Однією з небезпечних тенденцій в діяльності цього співтовариства є організаційна робота щодо встановлення свого впливу на засуджених у виправно-трудових установах. Вони організовують розповсюдження неправдивих чуток щодо засуджених, які встали на шлях виправлення, «оброблюють» прибулих у місця позбавлення волі засуджених, викривлено тлумачать виправно-трудові закони і правила відбуття покарання. Таким чином, об'єднання «злодії у законі» є не злочинною організацією, а особливою формою злочинного об'єднання, яка посідає окреме місце в організованій злочинності. Члени цього об'єднання часто є представниками «елітних груп», вищого керівництва деяких організацій. «Злодії у законі» - це своєрідні диспетчери організованої злочинної діяльності [78, с. 168]. Дане об'єднання є частиною організованої злочинності, одночасно функціонуючи ніби над її структурою. Поза вчиненням конкретних злочинів, об'єднання «злодії у законі» є способом взаємовідносин між злочинцями, злочинними організаціями. Ст. 255 КК України передбачає відповідальність і за такого роду діяльність: "організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп». З причин не типовості, унікальності та значущості об'єднання «злодії у законі» потребує окремого, докладного і поглибленого вивчення.

Отже, організаторам у структурі організованої злочинності притаманні функції, які відрізняють їх від організаторів дрібних групових злочинів. І, крім того, на якісно новому рівні організуються окремі види злочинів, із застосуванням міжнародних зв'язків та зарубіжних партнерів. Це, зокрема, стосується контрабанди та міграції - злочинів, що характеризуються міждержавним характером вчинення. Ці злочини пов'язані з незаконним переміщенням через державний кордон України, в першому випадку - товару, в другому - людей.

Судова і слідча практика свідчить, що останніми роками зросла кількість випадків об'єднання злочинних елементів у контрабандистські організації, які ставлять за мету тривалу злочинну діяльність. Більше того, митні та слідчі органи не раз розслідували справи щодо організованих злочинних груп, до складу яких входили як громадяни України, так і іноземні громадяни, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчинюваних діянь. На думку вчених, проникнення організованої злочинності у зовнішньоекономічну діяльність сприяє виникненню якісно нових злочинних формувань, які за своїми цілями, структурою, згуртованістю, міжнародними зв'язками мають всі властивості злочинних організацій. На сьогодні правоохоронним органам доводиться мати справу, як правило, з досить розгалуженими організаціями контрабандистів по обидва боки кордону. Для них контрабанда - не лише напрям злочинної діяльності, а й дуже прибутковий промисел [75, с. 248]. Організатори, керівники таких організацій чітко розподіляють функції своїх членів: скуповування товару, підготовка його до відправлення, перевезення через кордон, приймання товару на території іншої держави, збут його - всі ці етапи відокремлені в процесі здійснення контрабанди. Керівник організації, як правило, налагоджує постійний, тривалий зв'язок із співробітниками митних та правоохоронних органів (шляхом підкупу чи іншим чином), забезпечуючи членам своєї організації, які виконують функцію перевезення контрабанди, «вікно» через кордон. Тільки на кордоні України з Росією у 1995 р. було затримано 2 т 438 кг наркотиків [59, с 173]. Постійно зростає кількість випадків організованого контрабандного вивозу за кордон предметів старовини і мистецтва, антикваріату, валюти. Останнім часом набула розмаху організована передача жінок із східноєвропейських держав, в тому числі з України, чоловікам з індустріально розвинених країн (торгівля жінками).

Організованих форм набуло не лише незаконне переміщення через кордон товарів, наркотиків, зброї тощо, а й незаконна міграція. «Географія» нелегальної міграції досить широка. На перший погляд незаконна міграція порівняно з організованою злочинною діяльністю в інших сферах життя - не найбільш небезпечна проблема. Але незаконна транзитна міграція та незаконне перебування іноземних громадян на території України негативно позначаються на криміногенній, ситуації. Таким чином, крім зазначених у підрозділі 1.3. позитивних рис нового КК України в частині регулювання інституту співучасті та відповідальності організаторів злочинів, можна відзначити й той факт, що новий КК є значно більш ефективним засобом боротьби з організованою злочинністю, ніж попередній кримінальний закон. Аналіз поняття організованої злочинності й організатора (керівника) злочинної організації дає змогу стверджувати, що організатор злочину як необхідна умова функціонування організованої злочинності характеризується в її структурі особливими ознаками, методами та засобами діяльності.

Висновки до розділу 1

Таким, чином, наведене свідчить, що організована злочинність -- це явище соціально-правове. Таке твердження дає змогу зробити певні висновки. По-перше, правоохоронні органи в боротьбі з організованою злочинністю потребують законодавчого визначення організованої злочинності з чіткими кримінально-правовими критеріями. З цих позицій пріоритетним є підхід, згідно з яким дане поняття містить передусім кримінальне-правові ознаки. По-друге, організована злочинність як складне самоврядне і самовідтворюване явище впливає не лише на економічні, а й на соціальні, морально-психологічні, соціокультурні процеси в суспільстві.

Враховуючи ці висновки, ми пропонуємо таке визначення організованої злочинності: це якісно нова форма групової злочинності, яку утворює діяльність злочинних організацій, що мають ієрархічну структуру, спеціально пристосовану для вчинення злочинів. Визначення поняття, властивостей, складових суспільної небезпеки повинно бути викладене в окремому законі «Про боротьбу з організованою злочинністю», при підготовці якого були б враховані положення нового Кримінального кодексу України, розробки кримінології щодо організованої злочинності і використані досягнення інших суспільних наук (соціології, історії, психології тощо).

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАТОРІВ І УЧАСНИКІВ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Особливості кримінальної відповідальності учасників організованої групи

Істотно підвищувальну суспільну небезпеку вчиненого в цілому визнається здійснення злочину при наявності такої форми співучасті, як організована група (злочинна організація), що хоча і є також різновидом співучасті з попередньою змовою, але в чинність цілого ряду властивих рис виділяється в самостійну форму співучасті.

Злочинна організація (злочинне співтовариство) - особливо стійка група осіб, особливо небезпечна співучасть. Саме створення такої організації визнається законом закінченим злочином (наприклад, створення банди в ст.69 КК) [60, с. 66].

Під організованою групою розуміється група із двох або більше осіб, що попередньо зорганізувалися для здійснення одного мулу декількох злочинів [62, с. 30]. Одним з найважливіших ознак злочинної групи є злочинна мета [39, с. 97]. Саме утворення груп, орієнтованих на здійснення злочинів, тут, як правило, пов'язане із суспільно небезпечною діяльністю, спрямованої на досягнення загальної для учасників групи злочинної мети. Єдність такої мети-стрижень, навколо якого відбувається консолідація групи. Утворення злочинних груп у ряді випадків виступають як кошти реалізації злочинних намірів всіх учасників, оскільки деякі злочини й одинака взагалі не можуть бути зроблені. Кількість же осіб, що беруть участь у злочинних групах, залежить від характеру злочину.