Вступ до мовознавства

Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

Грецьке слово genealogia означає "родовід". Спорідненими з цим словом є ген "елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої відбувається запис, зберігання й передавання генетичної інформації в ряді поколінь", генеза (генезис) "походження, виникнення", генетив "родовий відмінок", жона (від gena), що означало "та, що народжує", євгеніка "наука про покращання біологічних властивостей людини", імена Гена, Женя, що означають "благородний", а також такі слова, як генотип, генофонд, геноцид, генерація, генерувати, генетика, генетичний тощо. Усі ці слова пов'язані значенням родоводу.

Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає: 1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм; 2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку ; 3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

Ще в 1538 р. французький учений Г. Постеллус у книзі "Про спорідненість мов" намагався довести походження всіх мов від давньоєврейської. Відтак у 1610 р. Ю.-Ц. Скалігер зробив першу класифікацію мов у праці "Думки про європейські мови". На основі дослідження слова Бог він виділив 11 груп мов: грецьку, латинську, тевтонську, слов'янську, албанську, ірландську, британську, татарську, угорську і баскську.

У 1666 р. хорват Ю. Крижанич опублікував "Граматичні дослідження про російську мову", де навів фонетичні відповідники між слов'янськими мовами і на цій основі зробив їх класифікацію.

Багато мовних відповідників у європейських мовах установив засновник слов'янської філології Й. Добровський: гр. ХЄЇЦ&> лат- hiems, рос. зима; гр. ураю, рос. жрать; лат. grдnum, слов. зрьно; лат. musca, рос. муха; нім. Gold, слов. злато.

Однак справжнім поштовхом для порівняльно-історичного методу стало відкриття європейцями санскриту. Італійський мандрівник Ф. Сассеті, який проживав в Індії у 80-х роках XVI ст., де й ознайомився з цією давньою мовою, у своїх листах у Європу висловив припущення про спорідненість санскриту з італійською мовою. На підтвердження цього навів такі відповідники: санскр. dva "два" - італ. due, санскр. tri "три" - італ. tre, санскр. sarpa "змія" - італ. serpe.

У другій половині XVIII ст. англійці заснували в Калькутті інститут східних культур. В. Джонс (У. Джоунз), вивчивши санскрит, першим дійшов висновку про існування прамови: "Санскрит, яким би не був його вік, має надзвичайну структуру; він досконаліший від грецької, багатший від латинської і перевершує ці мови за витонченістю. Однак його подібність із цими мовами, яка не могла виникнути випадково, настільки сильна, що жоден мовознавець при дослідженні всіх трьох мов не може не дійти висновку, що вони виникли з одного джерела, яке вже не існує". Так порівняльне вивчення мов трансформувалося в порівняльно-історичне.

Німецький мовознавець Фрідріх Шлегель ( 1767-1845) у праці "Про мову і мудрість індійців" уперше порівнював не слова, а морфеми (закінчення), що значно об'єктивізувало подібні дослідження і стало значним кроком у методиці порівняльних досліджень. Інший німецький мовознавець Франц Бопп (1791-1867), якого вважають одним із засновників порівняльно-історичного методу, порівняв дієвідмінювання в санскриті, грецькій, латинській, готській мовах і встановив регулярні відповідники як між коренями, так і закінченнями цих дієслів. Основний принцип Боппа - відповідність у граматичній структурі та в утвореному нею мовному матеріалі - зберігає свою силу і в наш час. Бопп був автором першої "Порівняльної граматики індогерманських мов" (1833).

Датський мовознавець Расмус-Крістіан Раск (1787- 1832) у праці "Дослідження давньопівнічної мови"(1815) зіставив граматичну структуру ісландської мови зі структурами гренландської, баскської, кельтської, норвезької, шведської, датської, німецької, грецької та латинської мов. Згодом залучив для зіставлення й слов'янські мови. Вчений дійшов висновку, що ісландська мова є спорідненою з норвезькою, шведською, датською, німецькою, грецькою і латинською мовами і не має спорідненості з гренландською, баскською та кельтською мовами.

Німецький мовознавець Якоб Грімм (1785-1863) у "Граматиці німецької мови" (1819-1837) порівнює всі германські мови в історичному плані, починаючи від готської й закінчуючи англійською. Це, по суті, перша порівняльно-історична граматика.

Російський мовознавець О.Х. Востоков (1781-1864), порівнюючи слов'янські мови, відкрив історію юсів (ж і а). Він дійшов висновку, що ці букви позначали носові звуки, які в давнину були характерними для всіх слов'янських мов, а залишилися лише в польській (ст. сл. ржкъ - польськ. rqk, ст. сл. голябъ - польськ. golqb; ст. слов, масо - польськ. mi$so). Востоков також довів необхідність порівнювати не тільки різні мови, а й різні зафіксовані в пам'ятках писемності й збережені в діалектах стадії історичного існування однієї мови.

Отже, Ф. Бопп, Р.-К. Раск, Я. Грімм і О. Востоков незалежно один від одного і майже в один і той самий час відкрили порівняльно-історичний метод.

Далі Август Шлейхер (1821-1868) досліджує балтійські та германські мови, обґрунтовує поняття родовідного дерева (див. схему на с. 64) й архетипу (праформи). Йоганн-Каспар Цейс (1806-1856) досліджує кельтські мови, Фрідріх Діц (1794-1876) - романські, Франьо Міклошич

(1813-1891) - слов'янські. Ф. де Соссюр займається реконструкцією індоєвропейської прамови.

Родовідне дерево А. Шлейхера

Так поступово склалося порівняльно-історичне мовознавство і його чи не основне досягнення - генеалогічна класифікація мов.

За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім'ї (максимальні об'єднання споріднених мов), сім'ї - на групи (гілки), групи - на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв'язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю.

У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із них 22 - у Євразії, 20 - в Африці, інші - в Америці, Австралії, Новій Гвінеї. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, фіно-угорська, самодійська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазіатська.

Індоєвропейські мови

Індоєвропейська сім'я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства - 2 млрд. 171 млн. 705 тис. осіб (дані за 1985 р.; всього населення Землі - 4 млрд. 660 млн. 295 тис). Вони об'єднуються в 12 груп: індійську, іранську, слов'янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.

Індійська група

До індійської групи належать більше 96 живих мов, якими розмовляють 761 млн. 075 тис. осіб. Найпоширенішими є гінді, урду, бенталі, панджабі, лахнда, сіндхі, ра-джастхані, гуджараті, маратхі, сингальська, Непалі, біхарі, орія, кашмірі, циганська.

Гінді - державна мова Індії. Нею розмовляють 182 млн. осіб. Поширена в штатах Уттар-Прадеш, Малх'я-Прадеш, Хар'яна, Біхар, Раджастхан, в Делі. Писемність - на основі оригінального письма деванагарі.

Урду - державна мова Пакистану (поряд із англійською) й одна з літературних мов Індії. Розмовляють нею 58 млн. осіб. Використовує перське письмо.

Спільна розмовна частина гінді й урду отримала назву гіндустані й стала мовою міжнаціонального спілкування у великих містах та на торгових шляхах.

Мовою бенталі розмовляють 189 млн. осіб, головно в Бангладеш і Західній Бенгалії. Користується власним оригінальним письмом нагарі з X ст. Бенгальською мовою створена одна з найзначніших новоіндійських літератур, нею, зокрема, писав лауреат Нобелівської премії 1913 р. Рабіндранат Тагор (1861-1941).

Мовою панджабі (Пенджабі) розмовляють майже 56 млн. осіб на півночі Індії та в Пакистані. Літературна мова склалася наприкінці XIX ст. Користується двома писемностями: в Індії - гурмукхі, в Пакистані - письмо урду.

Лахнда поширена в Пакистані і в басейні верхнього Інда. Писемність - на основі арабського алфавіту.

Сіндхі поширена на півночі Пакистану і в штатах Махараштра, Гуджарат і Раджастхан в Індії. Кількість носіїв сіндхі - 19 млн. 720 тис. осіб. Література розвивається з XVII ст. У Пакистані використовується арабське письмо, в Індії - деванагарі.

Раджастхані поширена на північ від Пенджаба, в основному в штаті Раджастхан. Розмовляють нею до 18 млн. осіб. Писемність - на деванагарі.

Гуджараті - офіційна мова штату Гуджарат в Індії. Чисельність мовців 44 млн. осіб. Має власне письмо, яке подібне до скорописного варіанта деванагарі.

Маратхі - офіційна мова індійського штату Махараштра з центром Бомбей, одна з основних літературних мов Індії. Користуються нею 64 млн. 783 тис. осіб. Писемність - на деванагарі.

Сингальська мова - офіційна мова Республіки Шрі-Ланка. Носії мови - 13 млн. 220 тис. осіб. Користується одним із різновидів південно-індійського письма - грантхі. Має писемні пам'ятки (наскельні написи) з III ст. до н.е.

Непалі - державна мова королівства Непал. Розмовляють нею майже 16 млн. 56 тис. осіб. Література розвивається з XIX ст. Користується письмом деванагарі.

Орія - офіційна мова штату Орісса в Індії. Чисельність мовців - 31 млн. Пам'ятки писемності належать до XI ст. Використовує власне письмо, для якого характерне округле накреслення букв.

Кашмірі локалізована в Кашмірській долині Північного Індостану, офіційна мова штатів Джамму і Кашмір в Індії. Розмовляють нею 3,4 млн. осіб. Має пам'ятки писемності з ХШ ст. Традиційне письмо - на основі графіки шарада і нагарі, а сучасна писемність - на основі арабського алфавіту.

Циганська мова виокремилася в V-X ст. н.е. Частина індійських племен емігрувала через Іран на Балкани, а з Балкан проникла в Італію, Німеччину, Румунію, Угорщину, Чехію, Молдавію та Україну, а згодом - у Південну й Північну Америку, Австралію і Нову Зеландію. Чисельність її носіїв - до 5 млн. Писемності не має, хоч були спроби її створити. Використовують у побуті та писемному фольклорі. Збереглися записи пісень і казок латинським і кириличним алфавітами. Англійська назва циган gipsy пов'язана з помилковою версією, нібито цигани є вихідцями з Єгипту.

До індійських мов належать також такі мертві мови, як санскрит, палі, пракрити.

Санскрит - одна з основних давньоіндійських мов, яка функціонувала з І тисячоліття до н.е. в Північній Індії. Уже на початкових етапах виробились її літературні норми і вона стала престижною як літературна "божественна" мова. Назва санскрит (sam-skrta) означає "складена", тобто оброблена, доведена до досконалості. Це мова стародавніх священних книг "Махабхарата" і "Рамаяна". Почали її вивчати понад 2500 років тому. Найповніше вона викладена в граматиці Паніні (V ст. до н.е.).

Палі - мертва літературна мова середньовікової епохи в Індії, яка й тепер використовується як мова буддійської релігії в Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі та В'єтнамі.

Пракрити (від санскр. prakrta "природний, простий") - розмовні середньо-індійські мови та діалекти. Деякі з них пізніше були літературно оброблені і використовувалися в релігійних проповідях, ділових документах, драматургії, загалом у художній літературі.

Іранська група

Мовами іранської групи користуються 80 млн. 415 тис. осіб. До них належать перська, таджицька, афганська, балучі, курдська, осетинська, татська, ягнобська, талиська і мертві давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, хорезмійська, согдійська та скіфська.

Перська мова є найпоширенішою серед іранських мов. Чисельність мовців - 31 млн. 280 тис. Це офіційна мова Ісламської Республіки Іран і мова міжнаціонального спілкування (Афганістан, Пакистан, Індія, Ірак, ОАЕ, держави Закавказзя і Середньої Азії). Має давню писемну традицію (пам'ятки письма з першої половини IX ст.) і багату літературу. Писемність - на основі арабського алфавіту. Літературна мова має три варіанти: перський (фарсі) в Ірані, дарі в Афганістані, таджицький у Таджикистані. Перською мовою писали такі видатні поети, як Рудакі, Фірдоусі (X ст.), Омар Хайям (XI-ХП ст.), Нізамі (XII ст.), Сааді (XIII ст.).

Таджицька мова - державна мова Таджикистану. Поширена також в Узбекистані, частково Киргизії, Казахстані та Афганістані. Загальна кількість мовців становить 7,2 млн. Літературна таджицька мова походить від класичної персько-таджицької (IX-XV ст.) мови - єдиного джерела для носіїв перської, таджицької та афганської дарі. Писемність сучасної таджицької мови - на основі кириличної графіки.

Афганська (пушту, пашто) мова локалізована в Афганістані (в районах Кандагара, Джелалабада, Газні, Хоста, а також у провінціях Кабул та Фарах); в Пакистані (Вазіристан, Белуджистан, Пешевар). Загальна чисельність носіїв афганської мови досягає 25 млн. Писемність - на основі арабської графіки.

Балучі (белуджська) мова поширена в Пакистані, Афганістані, Туркменії. Розмовляють нею 4,3 млн. осіб. Користується арабським алфавітом.

Курдська мова поширена на південному сході Туреччини, на півночі Сирії, півдні Ірану, в іранському Курдистані, Вірменії, Азербайджані та Туркменії. Загальна кількість мовців - 20 млн. Перші писемні пам'ятки на основі арабської графіки належать до XI ст.

Осетинська мова поширена в Північній Осетії (Росія) І Південній Осетії (Грузія). Загальна чисельність мовців - 480 тис. Писемність виникла наприкінці XVIII ст., тепер - на основі кирилиці.

Татською мовою розмовляють 15 тис. осіб у південно-західному Ірані, а також в Азербайджані та Дагестані. Писемність - із 20-х років XX ст. (спочатку на основі латинської, а з 1938 р. - на основі кириличної графіки).

Ягнобська мова локалізована в долині ріки Ягноб (на північ від Душанбе). Розмовляють нею 2,5 тис. осіб. Писемності не має.

Талиська мова поширена на півдні Азербайджану та на суміжній території Ірану. Користується нею всього лише 200 осіб. Мова безписемна.

Давньоперська мова була поширена на південному заході Персії. Від неї походять сучасні перська, таджицька і дарі мови. Найдавніші пам'ятки - написи Дарія І 521- 486 рр. до н.е.

Авестійська мова - мова, якою написана священна книга "Авеста" (IV-VI ст.). Найдавнішу частину "Авести" уклав пророк і реформатор давньої іранської релігії, що отримала назву зороастризм, Заратуштра (Заратустра). Вважають, що "Авесті" передувала багатовікова усна традиція передачі текстів уже мертвою мовою. Тексти написані фонетичним письмом арамійського походження. Зберігається як мова богослужіння в зороастрийських общинах Індії та Ірану.

Пехлеві (середньоперська) мова використовувалася в південній частині Ірану в III-УП ст. Є наступницею давньоперської мови і попередницею новоперської.

Мідійська мова - мова племен мідіїв, які заселяли північно-західну частину сучасного Ірану. Перші згадки про них датуються IX ст. до н.е. Писемні пам'ятки не збереглися.

Парфянська мова була офіційною мовою парфянської держави Аршакідів у III ст. до н.е. - III ст. н.е. (територія сучасних Ірану, Вірменії, частини Іраку і Середньої Азії). У III-VI ст. продовжувала частково використовуватися в Сасанідській імперії. Найдавніші пам'ятки (І ст. до н.е.) написані парфянським письмом із внесенням ідеограм, деякі з релігійних пам'яток - фонетичним письмом.

Хорезмійська мова була поширена в Хорезмі (оазис у низовині Амудар'ї). Від II ст. до н.е. досередини VIII ст. - офіційна мова Хорезмійської держави. Засвідчена в пам'ятках III-II ст. до н.е. Витіснена тюркськими мовами в XV-XVI ст.

Согдійська мова була локалізована в долині та верхів'ях річки Зеравшан із центром у Самарканді. Після IX ст. витіснена персько-таджицькою та тюркськими мовами. Найдавніші пам'ятки датуються П-IV ст.

Скіфська мова існувала на території Північного Причорномор'я (від Дунаю до Волги) з VIII ст. до н.е. до V ст. н.е. Пам'яток письма не має. Збереглися топонімічні назви, в тому числі назви рік Дунай, Дніпро, Дністер, Дон, а також племен і власні імена в грецьких написах.

Слов'янська група

Слов'янськими мовами користуються 290 млн. 475тис. осіб (1985 р.). Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну.

Східна підгрупа.

До неї належать українська, російська та білоруська мови.

Українська мова - державна мова України. Поширена також у Росії (на Кубані і в Зеленому Клину на Далекому Сході), Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Югославії, Канаді, СІЛА, Аргентині, Бразилії та Австралії. Загальна кількість мовців досягає 41 млн.

Має три діалекти: південно-східний (середньо-наддніпрянські, слобожанські та степові говірки); південно-західний (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говірки); північний (лівобережні, правобережні та волинсько-поліські говірки).

Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку: давньоукраїнський, або давньоруський (XI- XIII ст.), староукраїнський (XIV - середина XVIH ст.) і сучасний (із кінця XVIII ст.). Перші пам'ятки писемності сягають XI ст. (Остромирове Євангеліє 1056-1057 рр., "Ізборники Святослава" 1073 р. і 1076 р.). Пам'ятками другого етапу є юридичні акти XIV-XV ст., Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр., "Словник" і "Граматика" Л. Зизанія (1596 р.), "Лексикон словенороський" П. Беринди, твори М. Смотрицького, І. Вишенського, Т. Ставровецького. Сучасна українська літературна мова формувалася під впливом творчості І. Котляревського. Вагому роль у нормуванні та утвердженні її відіграла творчість Т. Шевченка, якого вважають основоположником сучасної української літературної мови. Писемність - на основі кирилиці.

Російська мова - державна мова Російської Федерації, мова міжнаціонального спілкування в Росії, одна з шести офіційних і робочих мов ООН. Є рідною для 170 млн. осіб, можуть спілкуватися нею понад 200 млн. осіб.

Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є окання, і південного, для якого характерне акання. На стику цих діалектів утворилися перехідні говори, які й лягли в основу сучасної російської літературної мови. На формування російської літературної мови помітний вплив мала старослов'янська мова. Становлення сучасної російської літературної мови пов'язане з творчістю О. Пушкіна, в якій синтезовано різні мовні течії в єдину систему, основою якої стало літературно оброблене російське народне мовлення. Писемність (кирилиця) перейнята від Київської Русі-України.

Білоруська мова поширена в Білорусі та на суміжних територіях Росії, України, Литви, Польщі, а також у Латвії, Естонії, Казахстані, Канаді, США, Аргентині. Загальна кількість її носіїв перевищує 10 млн. Має два діалекти: північно-східний і південно-західний, на стику яких утворилися перехідні (середньо-білоруські) говірки, що лягли в основу сучасної літературної мови. У розвитку сучасної білоруської літературної мови велику роль відіграла творчість Я. Купали та Я. Коласа. Найдавніша писемна фіксація білоруської мови - Договір Полоцька з Ригою 1330 р. Писемність - на основі кирилиці.

Західна підгрупа.

До неї належать польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови.

Польська мова - офіційна мова Польщі. Крім того, використовується в сусідніх державах - Україні, Білорусі, Литві, а також у Росії, США, Бразилії, Франції, Канаді та інших країнах. Загальна кількість мовців 44 млн. Літературна мова сформувалася на основі великопольських, малопольських і мазовецьких говірок. Писемність - на основі латинського алфавіту. Найдавніша пам'ятка писемності ("Свєнтокшиські проповіді") належить до XIV ст.

Чеською мовою користуються в Чехії, а також у Словаччині, Австрії, США, Канаді. Загальна кількість її носіїв досягає 12 млн. Має чотири діалекти: власне чеські, ганацькі, ляські (сілезькі) й моравські. Літературна мова сформувалася на основі середньочеських говірок.

Перші пам'ятки чеської писемності належать до кінця XIII ст. У XV-XVI ст. сформувалася літературна мова. Однак з 1620 р. до кінця XVIII ст. вона не розвивалася, оскільки за Габсбурзької династії офіційною мовою стала німецька. Літературна мова відродилася наприкінці XVIII - початку XIX ст. на основі літератури XVI-XVII ст., що надало їй книжного характеру. У відродженні чеської літературної мови велику роль відіграла діяльність Й. Добровського (автора першої граматики чеської мови, що вийшла у 1809 р.) та Й. Юнгмана (автора п'ятитомного чесько-німецького словника, який побачив світ у 1835-1839 р.). Писемність - на основі латинської графіки.

Словацька мова поширена в Словаччині, а також у Чехії, Угорщині, Румунії, Україні (Закарпаття), Югославії, Канаді та США. Загальне число мовців 5 млн. Має три діалекти: середні, західні та східні говірки. Пам'ятки власне словацької писемності належать до XV-XVI ст. Основоположником сучасної літературної мови на основі середньословацьких говірок є Л. Штур. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Кашубська мова є близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови.

Лужицька (серболужицька) мова поширена серед лужицьких сербів у Дрезденському і Котбузькому округах Німеччини. Розмовляють нею до 100 тис. осіб. Має два варіанти (в тому числі й літературні) - верхньолужицький і нижньолужицький. Писемність із XVI ст. - на основі латинського алфавіту.

Полабська мова вживалася на обох берегах річки Лаби (Ельби) в Німеччині до XVIII ст. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов'ян німцями.

Поморські діалекти були поширені на південному узбережжі Балтійського моря в Померанії. Вимерли в середньовічний період у зв'язку з насильницьким онімеченням.

Південна підгрупа.

До неї належать болгарська, македонська, сербська, словенська і мертва старослов'янська мови.

Болгарська мова поширена в Болгарії, а також в Україні (Болградський район Одеської області), Румунії, Югославії та інших сусідніх державах. Загальна чисельність мовців 9 млн. Має дві групи діалектів: східні та західні. Літературна мова сформувалася в середині XIX ст. на основі північно-східних говорів. Велику роль у цьому відіграла творчість П. Верона, Л. Каравелова, X. Ботева, І. Вазова та ін. Найдавніші пам'ятки сягають X ст. Писемність - на основі кирилиці.

Македонська мова - державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Кількість мовців досягає 2 млн. Має три групи діалектів: західну, східну та північну. Літературна мова - з 1948 р. Графіка - на основі кирилиці.

Сербська мова - офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії). Поширена також у сусідніх державах, в Америці та Австралії. Чисельність мовців перевищує 13,5 млн. Писемність - на основі кирилиці.

Хорватська мова - державна мова Хорватії. Поширена в сусідніх державах, в Америці та Австралії. Кількість мовців - 7 млн. осіб. Писемність - на основі латинської графіки.

До утворення окремих самостійних держав Хорватії та Югославії ці дві мови розглядали як одну - сербсько-хорватську, або хорватсько-сербську. Нині вважають, що це різні мови, бо саме так це розцінюють самі мовці.

Словенська мова - державна мова Словенії. Крім того, поширена в сусідніх державах, зокрема в Югославії, Австрії та Італії, а також у СПІА. Загальне число мовців перевищує 2 млн. Має аж 49 діалектів. Найдавніша пам'ятка - Фрейзингенські уривки, які належать до кінця X - початку XI ст. Сучасна літературна мова сформувалася в середині XIX ст. під впливом творчості поета Ф. Прешерна. Писемність - на основі латинської графіки.

Балтійська група

До балтійської групи належать литовська, латиська і мертва прусська мови. Кількість носіїв - 4 млн. 850 тис. осіб (дані 1985 р.).

Литовська мова поширена в Литві, сусідніх державах і в СІЛА, Канаді та Латинській Америці. Розмовляють нею майже 3 млн. осіб. Зберегла найдавніші риси індоєвропейської прамови в фонетиці та морфології. Складається з двох основних діалектів - жемайтського та аукштайтського. Писемність з'явилася в XVI ст. на основі латинської графіки. Єдина літературна мова сформувалася наприкінці XIX - початку XX ст. на основі західноаукштайтського діалекту.

Латиська мова - державна мова Латвії. Кількість її носіїв сягає 1,5 млн. Має три діалекти: середньолатиський, лівонський і верхньолатиський. Верхньолатиський діалект називають ще латгальським діалектом або латгальською мовою. До 1959 р. латгальською мовою видавали книжки та журнали. Тепер переважає думка, що це діалект, а не окрема мова. Писемність на основі латинського готичного письма з'явилася в XVI ст. Літературна мова сформувалася на основі середньолатиського діалекту. В основі сучасної латиської графіки - латинський алфавіт.

Прусська мова була поширена в південно-східній Прибалтиці. Зникла в XVIII ст. внаслідок онімечення її носіїв. Збереглися словники з XVI ст., релігійні книжки, а також окремі рядки поезії. Прусська мова мала багато спільних рис зі слов'янськими мовами.

Германська група

Германські мови, якими розмовляють 425 млн. 460 тис. осіб, поділяються на три підгрупи: північногерманську (скандинавську), західногерманську і східногерманську.

Північногерманська (скандинавська) підгрупа.

До неї належать датська, шведська, норвезька, ісландська і фарерська мови.

Датська мова - офіційна мова Королівства Данії (з XVI до XIX ст. і Норвегії). Поширена також на Фарерських островах, у Гренландії та США. Користуються нею 5,6 млн. осіб. Писемність - на основі латинського алфавіту. Найдавніші пам'ятки сягають IX ст.

Шведська мова - офіційна мова Королівства Швеції і друга офіційна мова Фінляндії. Поширена також у США та Канаді. Розмовляють нею майже 10 млн. осіб. Має 6 груп діалектів. Найдавніші писемні пам'ятки - рунічні написи IX-XII ст. Сучасна літературна мова почала формуватися в XVI-XVII ст. на основі говірок, поширених навколо Стокгольма. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Норвезька мова - офіційна мова Королівства Норвегії. Поширена також у США та Канаді. Кількість мовців сягає майже 5 млн. осіб. Має дві групи діалектів: західну і східну. Літературною мовою до кінця XIX ст. була датська. Нині в Норвегії функціонують дві форми літературної мови: риксмол, або букмол (книжна, близька до датської), і лансмол, або нюнорск (близька до норвезьких діалектів). Писемність - на основі латинського алфавіту. Стародавні пам'ятки писемності - рунічні написи "епохи вікінгів" (найдавніші з них належать до II ст.).

Ісландська мова - офіційна мова Республіки Ісландії. Поширена також у Канаді та США. Загальна кількість мовців становить 300 тис. Діалектних відмінностей не має. Писемність виникла наприкінці XI ст. на основі латинської графіки. Найдавніші пам'ятки сягають другої половини XII ст. (саги).

Фарерська мова - офіційна мова Фарерських островів (автономна область Данії). Загальне число мовців становить 42 тис. Писемність на основі латинського алфавіту введена в XIX ст. До XIX ст. функції літературної мови виконувала датська мова. 6 основі літературної мови лежить діалект м. Торсхавн.

Західногерманська підгрупа .

До неї належать англійська, голландська, фламандська, фризька, німецька та їдиш.

Англійська мова поширена в Великобританії, Ірландії, Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії, а також у деяких країнах Азії та Африки. Кількість мовців перевищує 322 млн. Є однією з міжнародних мов і офіційною мовою Королівства Великобританії і Північної Ірландії, СІНА, Австралії, Нової Зеландії, Канади, Ірландії, Республіки Індії та 15 держав Африки. Писемність Існує з VII-VIII ст. на латинській основі. Перша писемна пам'ятка - рунічний напис на скринці Франкса (VII ст.).

Голландська (нідерландська) мова функціонує в Нідерландах, Бельгії, Вест-Індії та частково в США. Користуються нею 20 млн. осіб. Є офіційною мовою Королівства Нідерланди й однією з двох (поряд із французькою) офіційних мов Королівства Бельгії. Писемність - на основі латинської графіки.

Різновидом голландської мови є бурська (африкаанс), якою розмовляють переселенці з Голландії в Південно-Африканській Республіці.

Фламандська мова - умовна й традиційна назва південного варіанта нідерландської мови, поширеного в північних провінціях Бельгії (Західна і Східна Фландрія, Брабант, Антверпен, Лімбург). Розмовляють нею більше 5 млн. осіб.

Фризька мова поширена в нідерландській провінції Фрисландія, а також у Німеччині (Нижня Саксонія, північний захід Шлезвіга, Фризькі острови та острів Гельголанд). Переважно як розмовною мовою користуються нею понад 400 тис. осіб. Перші писемні пам'ятки належать до XIV ст.

Німецька мова - офіційна мова Федеративної Республіки Німеччини, Австрійської Республіки, Швейцарської Конфедерації (як і французька, італійська і ретороманська), Великого Герцогства Люксембург (як і французька), Королівства Бельгії (як і нідерландська та французька). Поширена також у Росії, Румунії, США, Канаді та інших країнах. Користуються нею 98 млн. осіб. Має два діалекти: нижньонімецький (Niederdeutsch, або Plattdeutsch) на півночі і верхньонімецький (Hochdeutsch) на півдні. Літературна мова утворилася на основі південних говірок. Писемність - на основі латинського алфавіту (є два різновиди: готичний і антиква). Найдавніші писемні пам'ятки сягають VIII ст.

Їдиш - побутова й літературна мова ашкеназьких (німецьких за походженням) євреїв. Сформувалася в X-XIX ст. на основі одного з верхньонімецьких діалектів із великою домішкою давньоєврейських і слов'янських елементів. Поширена в Україні, Польщі, Росії, Білорусі, Литві, США, Канаді, країнах Латинської Америки, в Ізраїлі (тут витісняється івритом). Писемність давньоєврейська, пристосована для передачі фонетичної системи їдиш.

Східногерманська підгрупа .

До неї належить готська мова, яка виникла на основі двох діалектів (дехто їх розглядає як дві мови) - вестготського, що був поширений в Іспанії та Північній Італії, та остготського (мова східних готів, які жили в ранньому середньовіччі на північному узбережжі Чорного моря і в південній Наддніпрянщині; у Криму вона існувала до XVI ст.). Найвидатнішою пам'яткою готської мови є переклад Біблії, здійснений єпископом Ульфілою (Вульфілею), що дійшов до нас в остготських рукописах V-VI ст.

Мертвими східногерманськими мовами є також бургундська, вандальська, гепідська та герульська, якими розмовляли давньогерманські племена на території Східної Німеччини.

Романська група

Романська (від лат. romanus "той, що стосується Риму") група мов пов'язана спільним походженням від латинської мови. Поширені романські мови в більш ніж 60 країнах. Загальна кількість мовців становить 576 млн. 230 тис.

Умовно виділяють чотири підгрупи романських мов: галло-романську, італо-романську, іберо-романську і балкано- (дако-) романську.

Галло-романська підгрупа.

До неї належать французька, провансальська і каталонська мови.

Французька мова - офіційна мова Французької Республіки, Королівства Бельгії (як і нідерландська мова), Швейцарської Конфедерації (як і німецька, італійська та ретороманська), Канади (як і англійська), Республіки Гаїті, Монако, Великого Герцогства Люксембург (як і німецька), Андорри (як й іспанська та каталонська), а також у багатьох країнах Африки (Гвінеї, Заїрі, Конго, Малі, Нігері, Сенегалі, Чаді, Бурунді, Руанді та ін.). Кількість носіїв - 72 млн. Одна з міжнародних мов, офіційна і робоча мова ООН. Літературна мова утворилася в XVI ст. на основі діалекту Ільде-Франс із центром у Парижі. Перші писемні пам'ятки належать до VIII ст. - "Рейхенауські глоси". Писемність - на основі латинської графіки.

Провансальська (окситанська) мова поширена на півдні Франції та в Альпійській Італії. Розмовляють нею майже 10 млн. осіб. Літературна мова існує з XI ст. (лірика трубадурів). Після приєднання Провансу до Франції в XIII ст. функціонування провансальської мови різко обмежилося: в основному використовується в усно-побутовому спілкуванні.

Каталонська мова поширена в Іспанії (Каталонія, Валенсія, Балеарські острови), Франції (Руссильйон, Східні Піренеї), в Андоррі та на острові Сардинія. Чисельність мовців наближається до 8 млн. Літературна мова бере свій початок із ХІП ст. Перші писемні пам'ятки датуються XI ст. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Італо-романська підгрупа.

До неї входять італійська, сардинська і ретороманська мови.

Італійська мова - офіційна мова Італійської Республіки, Ватикану (як і латинська), Республіки Сан-Марино і Швейцарської Конфедерації (як і німецька, французька і ретороманська). Поширена також у США, ФРН, Аргентині, Франції, Бельгії, Ефіопії, Сомалі, Лівії та на Мальті). Загальна кількість мовців становить 37 млн. Літературна мова виникла на основі тосканських говірок. Помітну роль у формуванні та нормуванні літературної мови відіграла творчість Аліг'єрі Данте, Дж. Бокаччо, Ф. Петрарки. Писемність - на основі латинського алфавіту. Перші писемні пам'ятки сягають X ст. Італійська мова стала першою національною мовою в Європі.

Сардинська (сардська) мова локалізована на острові Сардинія й прилеглих до нього островах. Користуються нею майже 1,5 млн. осіб. Функціонує переважно як розмовно-побутова мова. Вважається найархаїчнішою романською мовою. Писемність - на латинській графіці.

Ретороманська мова - з 1938 р. одна з офіційних мов Швейцарської Конфедерації. Розмовляють нею понад 770 тис. осіб в Італії та 50 тис. у Швейцарії (дані 1987 р.). Дехто вважає, що існує три різні ретороманські мови: швейцарська ретороманська, тірольська ретороманська і фриульська. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Іберо-романська підгрупа.

До неї належать іспанська і португальська мови.

Іспанська мова - офіційна мова Іспанії та 19 країн Латинської Америки. Поширена також на Філіппінах, в Африці та США. Загальна кількість мовців становить 332 млн. Одна з шести міжнародних мов, офіційна й робоча мова ООН. Має велику кількість діалектів. Літературна мова утворилася на основі кастильського діалекту. Писемність -на латинській графіці. Найдавніша писемна пам'ятка - "Пісня про мого Сіда" (1140 р.).

Португальська мова поширена в Португалії, Бразилії, в деяких країнах Африки та Азії. Загальна кількість її носіїв перевищує 170 млн. Є офіційною мовою Португальської Республіки, Федеративної Республіки Бразилії, Республіки Анголи, Народної Республіки Мозамбік, Республіки Гвінеї-Бісау, Республіки Кабо-Верде та ін. Утворилася в XII-XIV ст. внаслідок змішування говорів півночі та півдня. Нині виділяють два варіанти португальської мови - португальський і бразильський. Перші літературні пам'ятки - пісні трубадурів (кінець XII ст.). Писемність - на основі латинської графіки.

Балкано- (дако-) романська підгрупа.

До неї належать румунська та молдавська мови.

Румунська мова - офіційна мова Румунії, якою розмовляють майже 26 млн. осіб. Утворилася на основі народної латини і мов корінного населення римської провінції Дакії. Перші пам'ятки писемності належать до початку XVI ст. Графікою спочатку служила кирилиця, а з 1860 р. - латиниця.

Молдавська мова локалізована в Молдові та деяких суміжних державах. Кількість її носіїв перевищує 2,5 млн. Дуже близька до румунської, тому багато хто вважає її варіантом (діалектом) румунської. Літературна мова повністю сформувалася в другій половині XIX ст. Писемність на основі кирилиці в 1989 р. замінена латиницею.

Мертвою романською мовою є латинська, якою користувалися до VI ст. Була державною мовою Давнього Риму. Багата на літературні твори (епос, лірика, драма, історична проза, юридичні документи, ораторське мистецтво - з VI ст. до н.е.). Після утворення на її основі різних романських мов служила літературною мовою в Західній Європі в середні віки. Мовою католицької церкви залишилася до наших днів. Була і є джерелом міжнародної наукової термінології. Офіційна мова (як і італійська) держави Ватикан.

Кельтська група

Кельтські мови в І тисячолітті до н.е. були одними з найпоширеніших індоєвропейських мов. Користувалися ними на території сучасних Німеччини, Франції, Великобританії, Ірландії, Іспанії, Північної Італії. Пізніше територія їх поширення значно звузилася. Нині загальна кількість мовців становить 9 млн. 505 тис. осіб.

У кельтській групі мов виділяють три підгрупи: гойдельську, бриттську і галльську.

Гойдельська підгрупа.

До неї належать ірландська, шотландська і мертва менська мови.

Ірландська мова - офіційна мова Республіки Ірландія (як і англійська). Поширена також у Північній Ірландії, частково в США, Великобританії та інших країнах. Розмовляють нею майже 600 тис. осіб (більшість ірландців, загальна кількість яких 7,6 мли., користується англійською мовою). Писемність виникла в IV ст. до н.е. (огамійське письмо), з VII ст. - на латинській основі. Ірландською мовою створена багата оригінальна література.

Шотландська (гельська, гаельська, ерська) мова локалізована в північно-західній Шотландії, на Гебридських островах, а також у канадській провінції Нова Шотландія. Розмовляють нею менше 100 тис. осіб. За походженням - це діалект ірландської мови, який відокремився від неї в XI-ХНІ ст. Пам'ятки писемності з'явилися в XVI ст. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Менська мова - мертва мова, що була поширена на острові Мен в Ірландському морі.

Бриттська підгрупа.

До неї належать бретонська, валлійська і мертва корнська мови.

Бретонська мова використовується на півострові Бретань, куди в V-VII ст. переселилася частина бриттських племен із Британії. Розмовляють нею до 1 млн. осіб. Має чотири діалекти. Літературна мова сформувалася на основі ліонського діалекту, однак не набула широкого застосування. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Валлійська (уельська, кімрська) мова поширена в Уельсі (Великобританія) і в деяких частинах Аргентини. Кількість мовців становить 520 тис. Сучасна літературна мова сформувалася наприкінці XVI ст. Писемність - на основі латинської графіки.

Корнська (неправильно: корнуельська) мова - мертва мова кельтського населення півострова Корнуолл (Великобританія). Функціонувала до початку XIX ст. Збереглася література з XVI-XVIII ст. Писемність - на основі латиниці. Нині намагаються її відродити (декілька тисяч людей об'єдналися в товариство, яке поставило собі таку мету).

Галльська підгрупа.

До неї належить мертва галльська мова. Вона функціонувала з VI ст. до н.е. до V ст. н.е. в Галлії, Північній Італії, на Балканах і в Малій Азії. її витіснила латинська мова. Збереглися написи з IV ст. до н.е.

Грецька група

До грецької групи відносять новогрецьку і мертву давньогрецьку мови.

Новогрецька мова - офіційна мова Грецької Республіки (як і турецька) і Республіки Кіпр. Поширена також в Албанії, Єгипті, Південній Італії, Україні (Маріуполь й інші регіони півдня), Грузії та Вірменії. Загальна кількість мовців становить 12 млн. Є наступницею (з XV ст.) давньогрецької мови. Писемність - на основі оригінального грецького письма.

Давньогрецька мова існувала з XIV ст. до н.е. до IV ст. н.е. У IV ст. до н.е. сформувалася спільна для всієї території Греції мова койне на основі аттичного діалекту з центром в Афінах. Давньогрецькою мовою створена багата література (художня - Есхіл, Софокл, Еврипід, Аристофан; філософська - Платон і Аристотель; риторична - Демосфен). Перші пам'ятки алфавітного грецького письма належать до VIII ст. до н.е.

Дехто як окрему мову називає середньогрецьку, або візантійську, - державну літературну мову Візантії від перших століть н.е. до XV ст.

Албанська група

До албанської групи належить лише одна албанська мова. Поширена в Албанії, Югославії (край Косово), Італії, а також у Болгарії, Румунії та Україні (Одеська область). Загальна кількість носіїв досягає 5 млн. Існує гіпотеза, що албанською мовою чи мовою, дуже близькою до албанської, розмовляли іллірійці, фракійці, фригійці та даки. Писемні пам'ятки на основі латинського алфавіту датуються XV ст.

Вірменська група

Вірменську групу представляє єдина вірменська мова - державна мова Вірменії, якою користуються також вірмени в Грузії, Азербайджані (Нагірний Карабах), Туреччині, Сирії, Лівані, Ірані, США, Франції та інших країнах. Кількість мовців становить 5 млн. 20 тис. осіб. Споріднена з грецькою, індійськими, іранськими і хетто-лувійськими мовами. Відзначається значним діалектним членуванням (понад 50 діалектів). Давня вірменська літературна мова (грабар) утворилася в V-VI ст. Нова літературна мова (ашхарабара) сформувалася в XVIII ст. Вона має два варіанти: західний - на основі константинопольського діалекту і східний - на основі араратського діалекту. Перші писемні пам'ятки належать до початку V ст. Оригінальна писемність створена просвітителем вірмен Месропом Маштоцем наприкінці IV ст.

Анатолійська (хето-лувійська) група

До анатолійської групи індоєвропейської сім'ї належать мертві хеттська, лувійська, палайська, карійська, лідійська І лікійська мови.

Хетська мова була поширена в XIX-ХП ст. до н.е. в центральній і північній частині Анатолії (Хеттське царство). Це перша в історії індоєвропейська мова з писемною фіксацією. Відкрита під час розкопок у 1906-1907 рр. у Туреччині. Близька до вірменської. Писемність - на основі клинопису.

Лувійська мова існувала не пізніше II тисячоліття до н.е. на південному заході Малої Азії. Збереглося мало відомостей про неї в клинописних пам'ятках із XIV-XIII ст. до н.е.

Карійська мова була поширена в Карії (південний захід давньої Малої Азії). Збереглося до 2000 написів, які сягають VII-III ст. до н.е., виконаних особливим карійським письмом.

Палайська мова існувала на території області Пала в першій половині II тисячоліття до н.е. Збереглися клинописні тексти, в яких зафіксовано 300 слів.

Лідійська мова була поширена на заході Малоазійського півострова в І тисячолітті до н.е. Збереглися тексти малоазійською графікою з VII-V ст. до н.е.

Лікійська мова функціонувала в І тисячолітті до н.е. на південному заході Малої Азії в області Лікія. Збереглися тексти з V-IV ст. до н.е., написані малоазійською графікою.

Тохарська група

До тохарської групи належить мертва тохарська мова. Дехто вважає, що було дві тохарські мови: тохарська А (карашарсько-турфанська) і тохарська Б (кучанська). Це мови кочових іранських племен, які осіли в східній частині Тянь-Шаню й оазисах пустелі Такла-Макан (китайський Туркестан). Пам'ятки тохарської мови (буддійські тексти) знайдені археологами в XX ст. Тохарська мова дещо споріднена з албанською, хеттською і балто-слов'янськими мовами.

Семіто-хамітські мови

Семіто-хамітські (афразійські) мови поширені в північній частині Африки від Атлантичного узбережжя і Канарських островів до узбережжя Червоного моря, а також у Західній Азії та на острові Мальта. Спілкуються ними майже 262 млн. осіб.

Семіто-хамітські мови поділяють на дві групи: семітську і хамітську.

Семітська група

До неї належать арабська, давньоєврейська (іврит), арамейська, фінікійська, тигринья, тигре, амхарська, хара-рі, мехрі, джіббалі та мальтійська. Мовами цієї групи користуються 193 млн. мовців.

Арабська мова налічує 174 млн. 950 тис. носіїв і є однією з шести робочих мов ООН. Поширена в Іраці, Сирії, Лівані, Ізраїлі, Йорданії, Кувейті, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах, Єменській Арабській Республіці, Єгипті, Судані, Лівії, Тунісі, Алжирі, Мальті, Марокко, Мавританії, Західній Сахарі, Сомалі, Джибуті та Республіці Чад. Пам'ятки з V ст. до н.е. Літературна мова сформувалася в V-VI ст. Арабською мовою написано Коран - головну священну книгу мусульман, у якій зібрані проповіді, обрядові та юридичні настанови, молитви, повчальні оповідання й притчі, виголошені Мухаммедом у Мецці та Медині (VII- VIII ст.). Писемність - на основі арабського алфавіту.

Давньоєврейська мова (іврит) збереглася в Біблії, а саме в Старому заповіті, який складений в XII-III ст. до н.е.). Функціонувала як жива мова до перших століть нашої ери, а далі, аж до нашого часу, як культова мова. Давньоєврейською мовою створена багата релігійна, філософська, наукова й художня література. З виникненням держави

Ізраїль (1948 р.) іврит став офіційною мовою. Це унікальний факт відродження мертвої протягом двох тисячоліть мови. Сучасний іврит, яким спілкуються понад 3,5 млн. осіб, є значно зміненою давньоєврейською мовою, що дає право вважати його осібною мовою. Писемність давньоєврейська.

Арамейська мова представлена написами з Дамаска, Хами, Арпада, Ассирії (IX-VIII ст. до н.е.) та пізнішими писемними пам'ятками (уривки Старого заповіту, літургійні тексти тощо). Нащадком арамейської мови є ассирійська мова. Деякі вчені вважають, що існувало декілька арамейських мов.

Фінікійська мова - мертва мова, яка функціонувала з IV тисячоліття до н.е. у Фінікії (сучасний Ліван), на острові Кіпр, у Північній Африці, на півдні Іспанії, на Сицилії та Сардинії. Писемні пам'ятки - з середини II тисячоліття до н.е. написані фінікійським алфавітом, із якого сформувалися нові види буквеного письма.

Живі мови тигринья, тигре, амхарська, харарі, мехрі, джіббалі поширені переважно в Ефіопії, а мальтійська мова - на Мальті.

Хамітська група

Вона об'єднує чотири підгрупи: єгипетську, берберську, кушитську і чадську.

Єгипетська підгрупа. До неї належать давньоєгипетська й коптська мови.

Давньоєгипетська мова використовувалася в давньому Єгипті. Відома за ієрогліфічними пам'ятками з IV тисячоліття до н.е. - V ст. н.е.

Коптська мова є потомком давньоєгипетської мови. Функціонувала з III до XVH ст. н.е. Збереглася як культова мова в єгиптян, які сповідують християнство. Писемність коптська, в основу якої покладено грецький алфавіт.

Берберська підгрупа: туарезька, кабільська, зенага, ташельхіт та інші мови.

Кушитська підгрупа: мови сомалі, сідамо, афар, аромо, беджа та ін.

Чадська підгрупа: мови xayca, гвандара, болева, карекаре, сура, тера, маргі, мандара, котоко, мубі, сокоро та ін.

Кавказькі мови

Кавказька сім'я налічує майже 40 мов, якими розмовляють 7 млн. 455 тис. осіб. Поширена на Північному Кавказі, в Закавказзі та Туреччині. Поділяється на три групи: картвельську, абхазько-адигейську і нахсько-дагестанську.

Картавельська (Південнокавказька. Іберійська) група

До неї належать грузинська, мегрельська, чанська і сванська мови.

Грузинська мова поширена в Грузії, частково в Азербайджані, на Північному Кавказі, в Ірані та Туреччині. Є державною мовою Грузії. Розмовляють нею майже 4 млн. осіб. Найдавніші писемні пам'ятки відносять до V ст. Грузини мають оригінальну писемність.

Мегрельською (занською) мовою спілкуються майже 400 тис. осіб у Західній Грузії. Писемності не має. Мегрели користуються грузинською літературною мовою.

Чанська (лазька) мова поширена в Туреччині і частково в Грузії. Користуються нею до 50 тис. осіб. Писемності не має.

Сванська мова функціонує в Местійському й Лентехському районах Грузії. Кількість її носіїв не перевищує 35 тис. Писемності не має.

Абхазько-адигейська (західнокавказька) група

До неї належать абхазька, абазинська, адигейська, кабардинська та убихська мови.

Абхазька мова функціонує в Абхазії - автономній республіці в складі Грузії. Має до 90 тис. носіїв. Літературна мова сформувалася в другій половині XIX ст. Писемність - на основі кирилиці (з 1938 р. до 1954 р. - на основі грузинської графіки).

Абазинська мова поширена в Карачаєво-Черкеській автономній області Росії. Кількість її носіїв досягає 30 тис. Писемність створена на основі латинської графіки, а в 1938 р. переведена на кириличну основу.

Адигейська мова локалізована в Адигейській автономній області Краснодарського краю (Росія). Кількість мовців перевищує 104 тис. Писемність - на основі кирилиці.

Кабардинська (кабардино-черкеська) мова поширена в Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкеській автономній області та Адигейській автономній області (Ставропольський і Краснодарський краї Росії). Спілкуються нею майже 370 тис. осіб. Писемність - на основі кирилиці (з 1923 р. до 1936 р. - на основі латиниці).

Убихською мовою розмовляють декілька десятків осіб у Туреччині. Писемності не має.

Нахсько-Данестанська (Східнокавказька) група

До неї належать чеченська, інгуська, аварська, лезгинська, табасаранська, даргинська, лакська та багато безписемних, здебільшого одноаульних, мов: андійська, каратинська, тиндинська, чамалинська, багвалинська, гунзибська, гінухська, цахурська, агульська, хіналузька та інші.

Фіно-угорські мови

Фіно-угорськими мовами розмовляють 24 млн. 35 тис. осіб. Ці мови поділяють на дві групи: угорську та фінську.

Угорська група

До цієї групи належать угорська, мансійська і хантийська мови.

Угорська мова - офіційна мова Угорщини. Поширена також у прилеглих до Угорщини країнах - Югославії, Австрії, Чехії, Словаччині, Румунії та Україні (Закарпаття). Кількість її носіїв досягає 15 млн. осіб. Писемність - на латинській основі. Перша писемна пам'ятка належить до XII ст.

Мансійська (вогульська) мова поширена на лівобережжі ріки Об та її приток у Тюменській та Єкатеринбурзькій областях Росії. Кількість мовців становить 3,7 тис. Писемність на основі кирилиці не набула поширення. Функціонує переважно в побутовій сфері.

Хантийська (остяцька) мова локалізована в Ханти-Мансійському та Ямало-Ненецькому автономних округах (Тюменська область) і в деяких районах Томської області (Росія). Носії - 14 тис. осіб. Писемність - на основі кирилиці.

Фінська група

Мови цієї групи поділяють на три підгрупи: прибалтійську, пермську і волзьку.

Прибалтійська підгрупа. До неї належать фінська, естонська, карельська, лівська, іжорська, вепська і водська мови.

Фінська (суомі) мова - одна з двох (поряд із шведською) офіційних мов Фінляндської Республіки. Поширена також у Росії, Швеції, Норвегії, США, Канаді, Австралії та інших країнах. Загальна кількість мовців становить понад 5,3 млн. осіб. Писемність - на основі латинської графіки.

Естонська мова - державна мова Естонії. Поширена також у Росії, Швеції, США та Канаді. Користуються нею 1,1 млн. мовців. Перші писемні пам'ятки сягають XIII ст. Єдина літературна мова сформувалася в другій половині XIX ст. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Карельська мова поширена в Карельській Автономній Республіці, Калінінградській, Ленінградській і Новгородській областях (Росія). Розмовляють нею 77 тис. осіб. Найдавніша писемна пам'ятка належить до ХШ ст. Писемності зараз не має (перестала вживатися з 40-х років). Карельська мова використовується переважно як розмовно-побутова.

Лівська, іжорська, вепська та водська мови є побутовими. Нині вони перебувають на стадії вимирання: у 1979 р, лівською мовою користувалося 100 осіб у Латвії, іжорською - 244 в Ленінградській області, вепською - 3 тис. осіб у Карелії, Ленінградській і Вологодській областях, водською - кілька десятків осіб у Ленінградській області.

Пермська підгрупа.

До неї належать комі-перм'яцька, ко-мі-зирянська та удмуртська мови.

Комі-перм'яцька мова поширена в Комі-Перм'яцькому автономному окрузі Росії, а також на північному сході Кіровської та Пермської областей. Загальна кількість мовців становить 151 тис. Писемність - на основі кирилиці.