Актуальні пріоритети міжнародної економічної діяльності України

Ряд міжнародних організацій важливими чинниками непривабливості інвестування в Україну вважають недосконалість законодавства, високий рівень корупції, а також слабкість регуляторного середовища. У традиційному рейтингу економічних свобод, який складає американський аналітичний центр Heritage Foundation/Wall Street Journal, Україна перебуває на 125 місці з 161 країни світу. Для даної підгрупи країн характерними рисами є проведення на державному рівні політики валютних обмежень, маніпулювання банківською системою та застосування інших обмежень. Рівень економічних свобод в Україні визначено на рівні 53, 3 % з 100 % можливих у 2007 році . Країну було віднесено до категорії держав, які характеризуються як «в основному невільні». Низький індекс економічної волі означає відставання країни в темпах здійснення економічних перетворень.

109. Сучасні тенденції розвитку інвестиційного середовища в Україні

Одним з головних передумов успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв'язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.

Поряд з тим, важливого значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України. НБУ необхідно спростити правила залучення інвестицій в Україну, які передбачають відкриття місцевих рахунків в українських банках та використання українських посередників.

Слід також запровадити просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням бізнес-інтересів) характер стягнення податків. Важливе місце відводиться створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку, цільові субсидії та податкові пільги для іноземного капіталу.

Інвестиційний потенціал України характеризується високою неоднорідністю, тому інвестиційну політику необхідно проводити виходячи з можливостей і потреб розвитку кожного регіону

Для стимулювання внутрішніх інвестицій є виправданим надання пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій». Водночас укрупнення експортоорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але незважаючи на це наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.

Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. За даними Державного комітету статистики України, у І кварталі 2008 року обсяги інвестицій в основний капітал зросли проти відповідного періоду минулого року на 10,4 % і склали 34,1 млрд. грн. Найбільше збільшення інвестиційної активності зафіксовано у сфері наземного транспорту (179 %), оптової торгівлі (158 %), торгівлі автомобілями (153 %) та будівництві (144 %).

Разом із тим, у сферах водного й автомобільного транспорту, пошти та зв'язку і деяких інших інвестиційна активність сповільнилася. Основними джерелами капітальних інвестицій були власні кошти підприємств і організацій (63 % від загального обсягу), а також кредити банків та інші позики (14,5 %). За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів освоєно 1 млрд. 818 млн. грн., що складає 4,7 %.

Досить позитивним моментом є те, що необхідність поліпшення інвестиційного клімату усвідомлюється і урядом, і Президентом України. Створення Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008--2011 роки і створення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України, до складу якого входять представники провідних компаній.

110. Сучасні особливості кредитування української економіки з боку міжнародних організацій

Переважна частина бюджетних інвестицій (фінансування проектів розвитку) здійснюється за рахунок пільгових кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародного валютного фонду. За період співпраці з ЄБРР (1993-2009 роки) в державному секторі економіки України укладено угод на загальну суму 674,94 млн. дол. США та669,85 млн. євро, з яких використано 567,54 млн. дол. США та 306,89 млн. євро.

Ключовим інструментом організації співпраці між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку для самого банку є Стратегія ЄБРР в Україні. 18 вересня 2007 року, Радою Директорів Банку було схвалено нову Стратегію, яка направлена на вирішення основних ключових проблем перехідного періоду України, зокрема, стосовно диверсифікації виробничої бази та загального покращення конкурентоспроможності країни, розвитку місцевих ринків капіталу, продовження реформи енергетичного сектору та покращення корпоративного управління.

Україна активно співпрацює і з Світовим банком. 6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 років. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги. У рамках Стратегії передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 млрд. дол. США протягом чотирьох років

Іншим важливим кредитором України є Міжнародний валютний фонд. У даний час квота України у фонді складає майже 1929 млн. дол. США, що дало змогу збільшити обсяг кредитів від МВФ.

Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.

Залучення кредитів МВФ дало позитивні загальноекономічні результати: сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу. Однак за свою «прихильність» МВФ висуває багато вимог, іноді надто детальних і таких, що часом виходять за рамки компетенції кредитора. Разом з тим, вони часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідали економічним інтересам нашої держави.

Новим імпульсом у сфері співробітництва України та МВФ стала фінансова криза, тобто її наслідки, які негативно позначились на економічній ситуації в державі. Україна стала третьою країною в Європі (після Ісландії та Угорщини), яка знаходиться на межі дефолта. За таких умов врятувати ситуацію в країні може лише черговий кредит з боку МВФ. Економісти вважають, що фінансова криза допоможе Україні здійснити модернізацію основних експортно-орієнтованих галузей - металургійної, сільськогосподарської, хімічної. А це у свою чергу через 2-3 роки призведе до зростання ВВП і на фоні припливу зовнішніх інвестицій в Євро-2012 допоможе подолати негативне сальдо платіжного балансу до 2010 року. Кредит МВФ зробить сьогодні головне - врятує інвестиційний імідж країни як надійного місця для інвестицій. Все інше зробить час.

Отже, співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення.

111. Приватизація як інструмент залучення інвестицій до української економіки

В Україні приватизація розглядається як ефективний інструмент побудови ринкової економіки.

Завдяки приватизації в Україні з”явився ринок цінних паперів. В країні працюють біржі та позабіржові торговельні системи та депозитарій цінних паперів, створений учасниками ринку - Міжрегіональний фондовий союз (МФС).

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери», Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.

Нині сертифікатну приватизацію в Україні завершено. Вона забезпечила швидкі темпи роздержавлення, право всіх громадян на безоплатне отримання частки державного майна, але відбувалася тоді, коли грошові заощадження населення поглинула інфляція, а політична нестабільність відлякувала не тільки іноземного, а й вітчизняного інвестора. Наслідком цього стало те, що підприємства, вибрані для сертифікатної приватизації, не одержали інвестицій. Замість реальних власників з'явилася безліч дрібних акціонерів, котрі, як правило, не впливають ні на управління підприємствами, ні на вироблення стратегії їх розвитку.

Перехід до грошового етапу приватизації дасть змогу залучити більшу кількість інвестицій. До того ж у 1999 р. передбачено було провести приватизацію привабливих підприємств вітчизняної економіки -- об'єктів енергетики, нафтогазового комплексу, хімічної промисловості, металургії та машинобудування. Це дало можливість виконати програму приватизації у частині надходження коштів до державного бюджету на 85%. в 2008 р. надходження до держбюджету від приватизації у розмірі 8,5 млрд грн. У 2009 році надходження сягали понад 10 млрд. грн..

Головна мета такої приватизації полягає в появі ефективних власників, які здатні здійснити необхідні капітальні вкладення та налагодити нормальний виробничий процес.

Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.

Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторів до приватизації.

112. Особливості розвитку спільних підприємств з точки зору інвестиційних процесів в Україні

СП-міжнародні господарські організації, які ведуть спільну виробничу, збутову, посередницьку та іншу діяльність за участю одного або кількох українських підприємств чи приватних осіб і одної або кількох іноземних фірм та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку і ризику. На сучасному етапі входження України в світові ринкові відносини СП є однією з найефективніших форм міжнародного економічного співробітництва. Оскільки завдяки залученню іноземного капіталу ця форма міжнародного співробітництва сприяє створенню додаткових каналів для притоку матеріальних та фінансових ресурсів, передумов послідовної її інтеграції до системи світових господарських зв'язків. СП є найбільш ефективною формою впровадження в країні нових технологій, сприяє покращенню постачання споживчих товарів, підвищення якості обслуговання продуктивності праці, економії ресурсів, збільшенню надходження іноземної валюти, заміщенню імпорту. Переваги СП: мінімальність ризику, потреба у менших витратах порівняно зі створенням власного підприємства. Недоліки СП: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов'язків сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління.

Спільне підприємництво здійснюється у формах обміну технологіями й послугами з подальшим розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у таких формах, як концесії, консорціуми, акціонерні товариства і компанії з виробничо-збутовою діяльністю, міжнародні економічні організації, спільні (змішані) підприємства і вільні економічні зони.

Питання фінансування посідає безперечно центральне місце у системі ресурсного забезпечення діяльності СП. Як показали результати дослідження, незмінним джерелом фінансування СП залишаються внески партнерів до ста тутного фонду, короткострокові та (рідше) довгострокові позики вітчизняних і зарубіжних кредиторів (це насамперед кредити банківських установ, а також попередня оплата за майбутні поставки продукції), Доволі перспективним дже релом фінансування може стати використання інвестиційних доходів іноземно го засновника від інших проектів, здійснюваних ним на території України (така практика поки що має місце лише на одному з досліджуваних СП). Щодо вико ристання прибутку, слід зазначити, що найчастіше іноземні партнери перека зують отримані доходи за кордон або купують товари за національну валюту для власних потреб. Розподіл прибутку між партнерами на усіх без винятку СП здійснюється у відповідності з частками у статутному фонді (капіталі)

Існують певні тенденції, які якісно характеризують розвиток СП в Україні: -переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених СП за розмірами іноземних інвестицій; -створення СП, як правило, на двосторонній основі; -орієнтація СП на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені та сферу послуг; -обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлена відсутністю надійних гарантій їх захисту, наявність прямого та побічного контролю за такими інвестиціями; -частка українських партнерів у статутном фонді коливається від 40-90% і в середньому дорівнює 55%; -активна участь у СП малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій; -зосередження СП у промислових центрах і районах України, зокрема в м. Києві. СП використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх країн, або цілих регіонів світу.

Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.

113. Основні наслідки інвестиційної діяльності ТНК в Україні

Прихід ТНК у певну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні ринки і фінансові ринки - це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки.

Процеси реформування, які відбуваються в Україні впродовж останнього десятиріччя, об'єктивно створюють підвалини для поширення в ній і процесів транснаціоналізації. Цьому сприяє процес відходу держави від прямого втручання в економічні процеси і зменшення рівня витрат на економічний розвиток у складі державного бюджету країни.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг - ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладання грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду.

Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК з національними інтересами країни - реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вони орієнтуються, не збігаються з цілями та критеріями країн, на території яких розташовані філії ТНК. Останні набувають рис наднаціональних структур, які керуються власними глобальними інтересами. Внаслідок цього достатньо реальною є ситуація, коли інтереси національного економічного розвитку протирічать національній економічній безпеці.

Попри посилення рівня транснаціоналізації економіки України протягом останніх років, він все ще залишається на відносно невисокому рівні. Це є наслідком невиразної політики щодо залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та майже повної відсутності чіткої політики щодо інвестування за кордон шляхом підтримки перш за все процесів концентрації національного капіталу та надання йому відповідного політичного сприяння.

Політика уряду країни, спрямована на оптимальне використання можливостей транснаціоналізації та нейтралізації її можливих негативних наслідків, має бути комплексною і ґрунтуватися на чітко визначених у часі та просторі національних цілях і пріоритетах.

Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціоналізації реально існуючої транснаціоналізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату.

Загалом негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути нівельований збалансованою системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка мусить мати кількісну оцінку економічної безпеки України внаслідок діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей тощо.

Метою всіх регулюючих заходів прямих інвестицій ТНК є, з одного боку, створення зацікавленості ТНК у створенні структурних ланок в Україні за умови поліпшення галузевої структури економіки, а з другого - недопущення дискримінації національних товаровиробників та порушення рівновати фондового ринку.

Будь-яка країна, яка має за мету стабільне підвищення своєї конкурентоспроможності у передових сферах виробництва товарів і послуг, на які припадає переважна частина світового доходу, має утворювати й розвивати власні транснаціональні структури. Це вимагає чіткої та послідовної політики щодо їх формування, у тому числі й стосовно експорту національного капіталу за кордон. При цьому уряд не повинен декретувати «зверху» формування вітчизняних ТНК, а повинен створювати економічні та юридичні умови для еволюційного визрівання цих структур у рамках конкурентної ринкової економіки.

114. Особливості ризиків дестабілізації української економіки

Світова фінансова криза наклалася в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи та викликала різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивела на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки. Йдеться про:

надмірну частку споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак - стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;

інституційну нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень;

несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів;

концентрацію експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп, що, при зростанні відкритості економіки, сформувало високу залежність економічної динаміки та фінансового становища від кон'юнктури зовнішніх ринків.

2. Підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні було посилено некоректними заходами економічної політики у 2008 році, а саме збереженням високого рівня фіскального вилучення коштів на потреби споживання;

суттєвим збільшенням соціальних видатків бюджету на тлі наростання кризових явищ у світовій економіц затягуванням запровадження дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб'єктів господарювання;

прийняттям рішення про офіційну ревальвацію гривні та відхід НБУ від протидії надмірному подорожчанню гривні;

«заморожування» суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що вело до поточної демонетизації економіки при формуванні ризикованого інфляційного монетарного «навісу».

3. Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низькотехнологічного експорту виявилась вельми вразливою щодо спалаху світової кризи і раптових змін кон'юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим щодо негативного впливу на загальну економічну динаміку (Рис.1).

4. Негативні зовнішні чинники було посилено зниженням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення, так і державного та приватного секторів. Це було викликано як посиленням інфляційних процесів у перші місяці року, так і сповільненням приросту доходів, утрудненням залучення кредитних коштів, падінням платоспроможності підприємств, зростанням витрат на основні складові собівартості, що мало місце спочатку як наслідок обмежувальної антиінфляційної політики, а в останньому кварталі року - як наслідок наростання кризових явищ.

5.Вплив зовнішнього чинника спричинив загострення внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися впродовж останніх років. В кризових умовах виявились обмежена ефективність монетарних засобів НБУ та нестача дієвих інструментів монетарного та курсового регулювання. Адекватні заходи часто застосовувалися з запізненням, що послаблювало їхній позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв.

6.Ефект кризи на соціальну політику, становище соціальної сфери, рівень та якість життя населення почав набувати відчутного прояву лише в останні місяці 2008 року, а вплив кризових явищ на становище з фінансуванням соціальних статей Державного бюджету виявився значною мірою відтермінованим на перший квартал 2009 р. З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов'язаних насамперед із наявністю низки значних структурних вад вітчизняних ринку праці та системи соціального захисту. У зв'язку з тим, що показники основних державних соціальних гарантій в Державному бюджеті на 2009 рік “заморожено” на рівні листопада-грудня минулого року, слід констатувати зменшення рівня соціального забезпечення населення України в реальному вимірі навіть у разі стовідсоткового виконання бюджетного розпису.

7. Криза отримала чіткий регіональний вимір. Найбільше падіння відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи. У грудні 2008 р. обсяг промислового виробництва в Дніпропетровській області був на 38,3 % меншим, ніж рік тому, в Донецькій - на 36,2 %, Запорізькій - на 31,6 %, Луганській - 25,6 %. Це, а також висока питома вага монофункціональних міст та районів в цих регіонах, відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності, відсутність традицій «заробітчанства» сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах. Поглиблення регіональної асиметрії показників економічного та соціального розвитку є вельми загрозливим, оскільки створює перешкоди процесам консолідації українського суспільства.

115. Шляхи усунення інвестиційних та кредитних ризиків в міжнародній економічній діяльності України

Поняття ризику пов'язане насамперед із вибором і прийнят тям управлінських рішень на різноманітних рівнях ієрархічної структури управління: на рівні керування народним господарством, галуззю, підгалуззю, підприємством або його структурним підрозділом. Ризик слід вважати невід'ємною частиною господарської діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності.

Господарський ризик, виходячи з цього, слід визначити як діяльність суб'єктів господарювання, пов'язану з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору.

інвестиційний - ризик, пов'язаний з його інвестиційною діяльністю;

ризик виникнення втрат при погіршенні фінансового становища позичальника, або кредитний ризик.

До специфічних видів ризику слід віднести і групу так званих інвестиційних ризиків. Під інвестиційним ризиком розуміють небезпеку неотримання прибутків від вкладених коштів у певний вид виробництва, робіт чи послуг через визначений термін.

Кредитний ризик посідає істотне місце серед інших видів ри зику в господарській діяльності. Кредитні ризики виникають при погіршенні фінансового стану по зичальника, появи непередбачених ускладнень у його діяльності, при несприятливій обстановці на ринку. До кредитних ризиків також слід віднести ризик, пов'язаний із наданням експортних ко мерційних кредитів, де ризик може мати своєю підставою недо бросовісність клієнта, пов'язану з фінансовою частиною операції.

Найбільш широко застосовуваним засобом усунення й обмеження ризику є страхування. Сутність страхування полягає в тому, що особа, якій загрожує певний ризик, залучає до несення ризику іншу особу (частіше всього спеціально організоване підприємство), яка бере на себе відповідальність за наслідки, що виникають від настання передбаченої події.

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний соціальний, юридичний, економічний, міжнародний.

Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов'язані з певними господарськими ризиками.

116. Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування

Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення портфельних інвестицій в економіку України.

Необхідною передумовою для цього має стати налагодження мережі підприємств, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та системи Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинен увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ торгових систем і міжнародних організацій зі стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку України на світовому ринку.

Необхідно встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок, яка б забезпечувала захист внутрішнього інвестора. Для захисту інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів.

117. Ринок цінних паперів: місце та функції в міжнародній економічній діяльності України

Ринок цінних паперів -- це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти -- цінні папери.

Ринок цінних паперів складається з двох частин -- фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним.

Отже, цінні папери -- це грошові документи, які: а) за¬свідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Мета ринку цінних паперів -- акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.

Основні функції ринку цінних паперів такі: 1) перерозподілу грошових коштів; 2) перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту та пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулююча.

Функція перерозподілу грошових коштів полягає в перерозподілі коштів між галузями та сферами діяльності; територіями та країнами; населенням та підприємствами, тобто коли заощадження громадян набувають виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. Під час фінансування дефіциту державного й місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Функція перерозподілу ризиків -- це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати захисною (страхуван¬ня від ризику), точніше функцією хеджування. Однак одностороннє хеджування неможливе: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то повинна бути й інша сторона, яка здатна прийняти його на себе. З допомогою ринку цінних паперів можна спробувати перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Отже, суть хеджування полягає в перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів і з'явилась у своєму сучасному вигляді лише на початку 70-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно збільшив свою стійкість, а з іншого, -- свою значущість, оскільки функція перерозподілу ризиків, базуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює й навіть спрощує переливи вільних (або вивільнених) фінансових капіталів.

Облікова функція полягає в обов'язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених договорами купівлі-про¬дажу, застави, трасту, конвертації тощо.

Контрольна функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту та пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту й пропозиції на фінансовому ринку проведенням операцій із цінними паперами.

118. Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності

Борг: зовнішній та внутрішній. Зовнішній Б. - сума боргових зобов'язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Клас-я З.Б. за кредиторами:

Багатостороння позика - надається міжнародними фінансовими організаціями (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком або регіональними банками розвитку);

Двосторонні п. - надаються державами (урядами, або відповідними установами; поділяються на гарантовані урядом (імпортні кредити) та прямі позики (від уряду однієї країни уряду іншій).

Приватні п. - надаються постачальниками, тримачами акцій та комерційними банками

Склад З.Б.: сума випущених, але не погашених держ. запозичень з відсотками (обслугов-ня) (коротко- та довгострок.). + Б. суб'єктів госп-ня, гарант. держ-ю. Обслуг. Б. - комплекс заходів держави, спрям. на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик. Оптимальність - за показниками:

Б. до ВВП - відношення Б. до ресурсної бази його покриття (як потенціал збільшення Ех для підвищення платоспроможності)

Платежі з обслуговування З.Б. в обсязі доходів бюджету - порівняння боргового навантаження з ресурсами держ. фін.

Short-term З.Б. до поточних бюдж. надх-нь - поточна ліквідність

З.Б. на душу - хар-зує соц. навантаження

Головне: Б. потр-ний для фін-ня дефіциту бюдж-ту, стабіл-ії екон., інвест-ня.

119. Зовнішня заборгованість держави в умовах глобалізації фінансових ринків

Зовнішній Б. - сума боргових зобов'язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Глобалізація - стан світ. екон., за якого госп-ий розв-к країн та регіонів пов'яз-ий, виробнича кооперація та спеціалізація досягають всесвітніх масштабів, ТНК стають домінантною формою власності, розв-к екон. здійсн-ся завдяки НДДКР у галузі електронних комунікацій і транспорту. Складові глобал-ії фін.ринків: розвиток плат. систем та безготівкових розрах-ків; збільш. мнр потоків капіталу у ф-мі прямих та портфельних інвестицій; еволюція ринків похідних фін. інстр-в; зрост. обсягів торгівлі на валютних біржах; форм-ня регіональних валютних угруповань; інтеграція мнр банківського капіталу; розв-к офшорного банк. бізнесу; реформ-ня світової фін. архітектури. Наслідки: всесвітній характер фін.ринків., зрост. обсягів запозичень на фін.ринках. Зрост. запозичень - банківськи позики, отже, їх частка в обсязі З.Б. зростає. Проте: загроза борг.безпеці держави через зрост.З.Б., залежність від зовн.фін-ня. МВФ: оптим.співвідн-ня валового З.Б. до ВВП для бідних країн - 49,7%

120. Особливості зовнішньої заборгованості України та сучасний стан зовнішнього боргу України

Обсяг З.Б. У. зростав у 2007-09 рр., особливо за позиками, що надають мнр орг. екон. розв-ку. 07-09 рр. - період боргової небезпеки. Вагоме місце (29,43%) у стр-рі держ. боргу У. займ. зобов'яз-ня за розміщеними облігаціями внутр.. держ. позики (ОВДП) і Б. перед МВФ (12,89%) та Світовим банком (8,27%), при цьому Б. перед МВФ займає 15,98% гарантованого держ. боргу. Через подорожчання ресурсів на світ.ринках К. уряд почав співпрацю з МВФ. У 2008 р. МВФ схвалив програму про надання У. 16,4 млрд дол. для подол. насл-ків фін. Кризи, частина коштів від МФВ спрям-ся на подол. дефіциту держ. бюдж-ту. У 2008 р. для подол. дефіциту держ. бюдж-ту від Світ. банку було залучено 0,8 млрд. дол., а в 2009 р. - 1,25 млрд. дол.. Причина: мнр. орг. вимагають менші відсотки за позиками та пропон-ть довші строки надання позик.

Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. - 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

121. Шляхи вирішення боргової проблеми України

Зовнішній Б. - сума боргових зобов'язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. - 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол. Шляхи вирішення проблеми: Збільш. обсяги накопичених офіційних валютних резервів, Вжити заходів для зростання експорту та стрим. імпорту споживчих товарів та послуг, Дотрим. обмежень на розмір бюдж. дефіциту, Стимул. розвиток внутр. ринку капіталів, Посил. контроль за фін. станом державних підпр-в -- позичальників на мнр ринках і сприяти їхньому оздоровленню, Запров. норматив адекватності капіталу для банк. установ відносно їх зобов'язань перед нерезидентами, Створити дієву систему рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків.

122. Стратегія управління державним зовнішнім боргом України

Зовнішній Б. - сума боргових зобов'язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. - 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

Упр. Держ. Б. - комплекс заходів, що здійсн-ся держ. в особі упов-них органів щодо визнач-ня обсягів та умов залучення коштів, їх розм-ня і погаш-ня, забезп-ня платоспром-ті держ. передб-є форм-ня фін. політики держ., пов. з її діяльн-тю у ролі позичальника і гаранта, корд-ії грош.-кред. (монетарн.) та фіскальної політики, розр. ефект. форм і методів зниж. борг. тягаря. завдання:

-- пошук ефект. умов запозичення коштів - мінімізації вартості Б.;

- недопущення не ефект. та нецільового викор-ня запозичених коштів;

-- забезп. своєчасної та повної сплати суми основного Б. та нарахованих %;

-- визнач. оптим. співвідн-ня між внутр.. та зовн. запозич.

-- забезп. стаб-ті валютного курсу та фондового ринку.

стадії: залучення (бюдж.процес) -- викор-ня (осн.елемент та мета запоз-ня) -- погашення (платежі з обсл-ня та розр. з кредиторами).

123. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Міжнародна міграція робочої сили пов'язана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав. Вона є результуючою функцією цілого комплексу економічних та неекономічних чинників: її обумовлюють як різниця в рівнях поточних доходів, безробіття, необхідність пошуку роботи в інших країнах та інші економічні причини, так і війни, стихійні лиха інші позаекономічні події.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили -- це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Історично явище міграції -- необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди -- настільки, наскільки «вистачає» історичної пам'яті людства.

Уже в першій половині ХІХ ст. почала переважати міграція промислових робітників, а наприкінці того ж століття головну міграційну хвилю забезпечили селяни, які розорилися.

Типовою відмінністю міграції після Другої світової війни стала активізація переселення науково-технічної інтелігенції та висококваліфікованих робітників.

Усі ці процеси стосувалися й українців та тих народів, які мешкали на території сучасної України.

Друга світова війна спричинила масову евакуацію українців на Схід Радянського Союзу, зокрема до Сибіру, республік Середньої Азії. Надалі -- втеча українців від радянського голодомору 30-х років, примусове переміщення остарбайтерів, виїзд українців на освоєння казахстанської цілини, до об'єктів комсомольського будівництва та нафтогазових розробок на Радянському Сході, в Сибіру, етнічна міграція євреїв до Ізраїлю, переїзд значної частини творчої інтелігенції до Москви у 60--80-ті роки -- ось найбільш помітні для України міграційні події вже ХХ ст. Нарешті, масовий виїзд фахівців та робітників у пошуках кращої долі у пострадянські часи (кінець ХХ -- початок ХХІ ст.) передусім до країн Західної Європи та США «довершують картину» сьогодення.

Разом з тим поліпшення умов життя у державі, утвердження України як духовно багатої, життєздатної країни не може не змінити становища на її ринку праці, характер її участі в міжнародних міграційних процесах.

Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення -- трудова міграція. Характерними особливостями розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України - Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом - і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи.

124. Сутність, особливості, причини і чинники розвитку міжнародної трудової міграції в Україні

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили -- це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Міжнародна міграція має два аспекти:

Еміграція -- це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція -- це в'їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.

Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в'їзду.

Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції. Нерівність кількості людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (часто як критерій використовують термін один рік), зумовлює необхідність визначати міграційні тенденції. Найбільш загальним показником, що їх характеризує, є міграційне сальдо -- різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі.Терміном реімміграція позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як в політичному, так і в соціальному аспекті. Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками. Традиційно в якості основної причини виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

Економічні фактори пов'язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в'їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об'єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.

Неекономічні фактори пов'язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

За часовою ознакою виділяють остаточну та тимчасову міграцію, тимчасова може бути сезонна та маятникова; за юридично-обліковою ознакою - легальну та нелегальну; за характером прийняття рішень - добровільну та примусову;за соціальною належністю мігрантів - міграція робітників та спеціалістів. Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);

2) стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);

3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) військові причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини.

125. Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Україна є членом Міжнародної організації праці, спеціалізованої структури ООН, яка здійснює регулювання умов праці, вивчає характер зайнятості в країнах, зокрема зайнятості мігрантів.

Провідним міжнародним спеціалізованим органом, який призначений регулювати процеси міграції, є Міжнародна організація з міграції (Україна має в цій організації статус спостерігача). Базовим документом, який регулює відносини України з цією структурою, є Угода між Урядом України та Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво у сфері міграції (була укладена 29 лютого 1996 р., зміни від 3 грудня 1999 р.).

126. Економічні фактори міжнародної еміграції людських ресурсів з України

Економічні фактори пов'язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в'їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об'єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Головним мотивом потенційної трудової міграції населення України до інших країн є бажання поліпшити свій добробут. Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підвищує свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим стандартам; їм легше влаштуватися на спільні підприємства.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки громадян тощо.

Крім значних масштабів бідності, на міграційні процеси впливає також високий рівень безробіття. Також залишаються значними обсяги вимушеної неповної зайнятості населення. Значного поширення, особливо в монофункціональних містах, набуло таке явище, як родинне безробіття.

Ситуацію також ускладнює не розв'язана до цього часу проблема заборгованості із заробітної плати, зокрема в бюджетній сфері, котра лягає тягарем на українські родини.

127. Економічні фактори міжнародної імміграції людських ресурсів в Україну

Економічні фактори пов'язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в'їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об'єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами: