Механізм інтеграції України до світового фондового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

1.1 Роль фондового ринку в розвитку національної і світової економіки

1.2 Характерні ознаки ринку цінних паперів України

1.3 Особливості фондової біржі та її основні завдання

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 Аналіз тенденцій розвитку світового фондового ринку

2.2 Визначення можливості адаптації фондового ринку України до світових вимог

2.3 Методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів підприємства

2.4 Оцінка взаємовідносин українських підприємств із фондовими біржами світу

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО ФОНДОВОГО РИНКУ

3.1 Прогнозування розвитку національного фондового ринку в аспекті інтеграції до світового ринку цінних паперів

3.2 Пропозиції щодо покращення ринкових параметрів акцій українських підприємств на фондових біржах світу

3.3 Моделювання механізму залучення іноземних інвесторів в економіку України за допомогою фондового ринку

3.4 Визначення ризиків при іноземному інвестуванні у національні цінні папери

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СИМВОЛІВ

АТ - акціонерне товариство;

ДКЦПФР - Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

ПФГ - промислово-фінансові групи;

РЦП - ринок цінних паперів;

УФБ - Українська Фондова Біржа;

ФР - фондовий ринок;

ФРС - Федеральна резервна система США;

ЦП - цінні папери.

ВСТУП

Глобалізація і інтеграція світової економіки є двома важливими факторами, які визначають розвиток світового господарства на початку XXI століття. Вони і надалі впливатимуть на торгівлю, фінансові потоки, навколишнє середовище, а тому вимагатимуть пошуку динамічної рівноваги як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесу залучення національних економік до світогосподарської системи, посилення ступеня їх взаємозалежності. Зростання взаємозалежності країн, інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом веде до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин, утворення фондового ринку. Тому як нагально важливе постає завдання розробки ефективної національної політики у галузі фінансів і капіталоутворення з урахуванням необхідності інтеграції країн у світову спільноту як рівноправних учасників глобального ринкового процесу.

У даний час актуальним завданням є не лише пошук джерел фінансування національної економіки, а й обґрунтування системи методів і інструментів, які сприятимуть ефективній віддачі залучених коштів за рахунок інтеграції світового та вітчизняного фондового ринку. При цьому важливою є розробка механізму регулювання взаємовідносин між учасниками як на національному, так і світовому ринку цінних паперів в аспекті забезпечення міжнародної економічної інтеграції в умовах поглиблення процесів участі України у світовому ринку фінансових та інвестиційних ресурсів.

Вищевикладене обумовлює актуальність теми дипломної роботи, яку присвячено розробці підходів щодо забезпечення процесу інтеграції України до світового економічного простору за рахунок використання методів та інструментів фондового ринку.

Мета дослідження полягає в поглибленні теоретичних положень, розробці методичних основ і практичних рекомендацій щодо формування організаційно-економічних умов удосконалення механізму інтеграції України до світового фондового ринку.

Відповідно до мети роботи були поставлені такі задачі науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

· дослідити теоретичні основи функціонування фондового ринку;

· встановити роль фондового ринку і фондової біржі в розвитку світової і національної економіки;

· дослідити характерні ознаки ринку цінних паперів України;

· проаналізувати тенденції розвитку світового фондового ринку;

· визначити можливість адаптації фондового ринку України до вимог світового фондового ринку;

· встановити методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості акцій українських підприємств та надати пропозиції щодо покращення їх ринкових параметрів;

· удосконалити напрямки розвитку механізму залучення іноземних інвесторів в економіку України за допомогою фондового ринку;

· визначити ризики іноземних інвесторів при вкладанні їх капіталів в українські цінні папери.

Об'єктом дослідження є процес інтеграції України до світового фондового ринку. Предметом дослідження є організаційно-економічні засади інтеграції України до світового фондового ринку, методичні і практичні аспекти функціонування фондового ринку як елементу світогосподарських зв'язків.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дипломної роботи виступають положення сучасної економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених в області дослідження проблем інтеграції України до світового фондового ринку.

Очікуваними результатами є розробка науково-практичних положень і рекомендацій щодо удосконалення механізму інтеграції України до світового фондового ринку, розробка пропозицій щодо підвищення рейтингу українських підприємств на світовому фондовому ринку та забезпечення їх привабливості для іноземних інвесторів за рахунок використання інструментів фондового ринку.

фондовий ринок цінний інвестування

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ

1.1 Роль фондового ринку в розвитку національної та світової економіки

Зростання взаємозалежності країн, інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом веде до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин, утворення фондового ринку.

Фінансовий ринок складається з двох частин (рис. 1.1) -- сфери обороту грошей і сфери обороту цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів (векселів, сертифікатів тощо). Ринок цінних паперів, у свою чергу, складається з фондового ринку (ринку капіталу, інвестиційного ринку) і вже згаданої сфери грошового ринку, що в ній здійснюється оборот короткотермінових цінних паперів, яку можна розглядати як складову одночасно обох ринків [54, с. 10].

Рис. 1.1 Узгодження понять «грошовий ринок», «фондовий ринок» і «ринок цінних паперів» [54, с. 10]

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен, який відігравав в епоху великих географічних відкриттів значну роль у світовій торгівлі. Слідом за Антверпеном котирування майже всіх цінних тогочасних паперів почали здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових бірж. Ці події відбувалися 400 років тому -- на межі XVI і XVII ст. [54, с. 12].

Згідно із Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок” фондовий ринок - це сукупність учасників ринку цінних паперів та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку (рис. 1.2) [3].

Рис. 1.2 Учасники фондового ринку [3]

Емітент - юридична особа, АР Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства [3].

Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів [35, с. 31].

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на ФР з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність, утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України [3].

Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом ЦП. Суб'єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний та борговий капітал.

Корпорації використовують залучені на ринку кошти для:

· фінансування основного та оборотного капіталу;

· здійснення капітальних вкладень;

· збільшення обсягів виробництва.

У результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у ЦП інших емітентів. Фінансові інститути виступають інституційними інвесторами та мають значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку [60, с. 24].

Функції ФР полягають у переміщенні капіталу в галузі з найвищою нормою прибутку, а також виконанні посередницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників -- внутрішніх та іноземних інвесторів (юридичні особи або громадяни, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок) та ефективному їх розміщенні як у державному, так і приватному секторах [36, с. 82].

Таблиця 1.1.

Класифікація фондового ринку [60, с. 25]

Фондовий ринок
Від ступеня розвитку	Більш ефективний механізм
	Менш ефективний механізм
За терміном обігу цінних паперів	Ринок грошових ЦП
	Ринок капітальних ЦП
За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів	Міжнародний
	Національний
За новизною запропонованих ЦП	Первинний	Публічне розміщення
		Приватне розміщення
	Вторинний
За місцем здійснення торгівлі	Біржовий
	Позабіржовий
За специфікою організаційної структури ринку	Горизонтальний
	Вертикальний

Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний.

На первинному ринку відбувається розміщення нових випусків цінних паперів, здійснюване шляхом або прямого звернення емітента до інвесторів, або через посередника. Головна риса первинного ринку -- повне розкриття інформації, що дає змогу здійснити обґрунтований вибір виду цінного паперу для вкладання коштів. Розкриттю інформації підпорядковано все, що відбувається на первинному ринку: готування проспекту емісії, реєстрація та контроль державних органів з позицій повноти представлених даних, публікація проспекту та підсумків підписки тощо [36, с. 82].

Ціна цінних паперів при їх первинному розміщенні на ринку часто буває заниженою незалежно від стратегій ціноутворення, що пропонуються фінансовими посередниками. Тому рішення емітента про додаткову емісію акцій у більшості випадків приймається тоді, коли менеджери корпорації вважають, що поточна ринкова ціна завищена. Як правило, купівля ЦП за ціною первинного розміщення з подальшим їх продажем через деякий час, приносить інвестору прибуток [24, с. 53].

Угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів укладають на вторинному ринку, в якому вирізняються дві складові: фондові біржі та позабіржовий ринок. Головна риса вторинного ринку -- його ліквідність, тобто спроможність охоплювати значні обсяги цінних паперів за короткий час, за умови невеликих коливань курсів та низьких витрат на реалізацію [36, с. 82].

Операції на такому ринку не збільшують загальної кількості ЦП та загального обсягу інвестицій в економіку. Вторинний ринок, якщо він функціонує ефективно, забезпечує високу ліквідність цінних паперів, що перебувають в обігу на ньому. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції [24, с. 53].

Залежно від ступеня розвитку ФР виступає більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування ФР у розвинутих країнах забезпечує раціональне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Як сегмент фінансового ринку фондовий ринок підлягає класифікації за такими самими ознаками. За терміном обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових і капітальних цінних паперів. На ринку грошових цінних паперів перебувають у обігу боргові зобов'язання з терміном обігу менше одного року: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо. На ринку капітальних ЦП у обігу перебувають інструменти власності - акції, а також середньо- та довгострокові боргові зобов'язання, тобто ЦП з терміном обігу більше року та безстрокові [24, с. 52].

За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів ФР поділяють на міжнародний та національні ринки (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Класифікація фондового ринку за умовами емісії та механізмом обігу ЦП [24, c.53]

На первинному ринку розрізняють публічне та приватне розміщення цінних паперів. При публічному розміщенні існує встановлена законом процедура, в результаті проходження якої цінні папери реєструються Комісією з цінних паперів, а емітент отримує свідоцтво про реєстрацію емісії. Для того щоб успішно пройти процедуру публічного розміщення та отримати свідоцтво про реєстрацію, емітент повинен задовольняти досить жорсткі вимоги щодо показників фінансово-господарської діяльності та повністю виконувати вимоги Комісії щодо проведення емісії та розміщення цінних паперів на ринку [24, с.53].

При приватному розміщенні реєстрація емісії в Комісії з цінних паперів проводиться не в усіх країнах. Крім того, таке розміщення не є обов'язковим атрибутом національного ринку. Розміщені приватно цінні папери заборонено продавати на ринку протягом певного періоду, оскільки вони є досить ризиковими порівняно із ЦП, розміщеними публічно. Приватно розміщенні облігації є низько-ліквідними і привабливими не для всіх інвесторів. Як правило приватно розміщуються ЦП нових компаній [49, с. 30].

Залежно від місця, де здійснюється торгівля цінними паперами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Організатори торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках [24, c. 54]

Існують різні погляди на структуру цін біржового та позабіржового ринків. Одні вважають, що найкращі ціни інвесторам можуть запропонувати у позабіржовій системі, оскільки заявки виконуються за найвищими із запропонованих цін, а значна кількість дилерів, що пропонують свої ціни купівлі-продажу, забезпечують можливість кращого вибору. Інші думають, що найвищі ціни складаються на біржі, де всі заявки групуються у єдиному центрі [54, с. 53].

Залежно від специфіки організаційної структури ринку розрізняють вертикальний та горизонтальний ринки. Прикладом горизонтального ринку є ринок США. На різних біржах країни котируються цінні папери відмінних за своїм економічним статусом компаній. На Нью-йоркській біржі - котируються акції корпорацій групи А (найвищого рівня), на Американській - групи В та ін. При цьому цінні папери різних груп обліковуються в різних депозитаріях. Прикладом вертикальної організації ринку є Франція. Всі цінні папери котируються у системі Товариства французьких бірж, зберігаються та обліковуються у національному депозитарії [54, с. 53 - 54].

Крім вказаної класифікації, ринок цінних паперів може поділятися на інші сегменти, зображені у табл. 1.2.

Таблиця 1.2.

Сегменти ринку цінних паперів [76, c. 97]

Ринок цінних паперів
За категоріями емітентів	ринок цінних паперів підприємств
	ринок державних цінних паперів тощо
За термінами випуску	ринок безтермінових цінних паперів
	ринок термінових цінних паперів із встановленим терміном обертання
	ринок термінових цінних паперів без встановленого терміну обертання
За територією розповсюдження	світовий
	національний
	регіональний
За видами (категоріями) цінних паперів	ринок акцій (у тому числі за їх видами)
	ринок облігацій тощо
За формою організації	організаційні ринки
	розподільчі ринки
За принципом повернення фінансових активів, що підлягають поверненню	ринок боргових зобов'язань
	ринок інструментів власності

Структуру ФР наведено на рис. 1.5. Безпосередніми учасниками виступають держава, корпорації, фінансові посередники, населення, іноземні учасники ринку.

Рис. 1.5 Структура фондового ринку [75, с. 106]

Держава виконує на фондовому ринку дві важливі функції:

1. Здійснює регулювання ринку;

2. Емітує боргові зобов'язання для забезпечення потреб бюджету.

Функція регулювання здійснюється через визначені державні інститути. В Україні такими інститутами є Комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна у межах своїх повноважень.

Фізичні особи здійснюють на фондовому ринку інвестиції в різні види ЦП. При цьому вони або інвестують кошти в окремі види цінних паперів, або формують із них диверсифікований портфель через участь в інститутах спільного інвестування -- інвестиційних фондах різного типу. Інвестиції фізичних осіб здійснюються за посередництвом брокерських контор та через відповідні підрозділи фінансових інститутів, що виконують брокерські функції.

Корпорації виступають емітентами при нестачі власних фінансових ресурсів та інвестують кошти у цінні папери інших емітентів за наявності вільних фінансових ресурсів і вигідних пропозицій щодо інвестування коштів в інструменти фондового ринку [75, с. 106].

Іноземними учасниками ринку є уряди, корпорації, фінансові інститути, населення інших країн, а також міжнародні фінансові інститути й організації, їх можливості щодо залучення та інвестування коштів на національному фондовому ринку регламентуються чинним законодавством відповідної країни [75, с. 107].

Основою організаційної структури ФР є фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію фінансових ресурсів у ЦП, а також інститути інфраструктури ринку, що забезпечують нормальне функціонування ринку. До інститутів інфраструктури ринку належать організатори торгівлі на біржовому і позабіржовому ринках - біржі та позабіржові торговельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати, інформаційні, рейтингові агентства. Певну роль у забезпеченні функціонування ринку ЦП відіграють саморегулівні організації професійних учасників ринку, які виконують функції регулювання, захищають інтереси учасників ринку та інвесторів [54, с. 61], [24, с. 22].

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах.

По-перше, відбувається автоматизація фондових операцій -- окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації.

По-друге, триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (передовсім безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступних порядків.

По-третє, збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн [54, с. 16-17].

До цих трьох напрямів Україні треба додати ще кілька своїх, актуальних тільки для неї напрямів розвитку фондового ринку, а саме: своєчасне становлення системи державного регулювання фондового ринку, сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку, створення сучасної інфраструктури фондового ринку, у тім числі депозитарію, забезпечення умов для конкуренції в середовищі посередників у фондовій діяльності, розвиток вторинного ринку цінних паперів, передовсім у рамках системи фондових бірж України.

Реалізація діяльності за вказаними напрямами має базуватися на загальній структурі фондового ринку (рис. 1.6).

Рис. 1.6 Структура фондового ринку [54, с. 17]

Конкретна ефективність фондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення досягнення таких цілей і розв'язання таких завдань:

1. Акумуляція (абсорбція) коштів населення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).

2. Концентрація коштів, створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складні економічні завдання.

3. Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створенню необхідних резервів капіталу.

4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

5. Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури з допомогою:

а) міграції капіталу - відтоку капіталу з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;

б) переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;

в) вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал (принцип «сполучених посудин») [54, с. 11].

6. Баланс попиту і пропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей.

7. Сприяння приватизації на її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найліпше (найефективніше) розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

9. Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і підприємств.

11. Створення конкуренції системі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів (реципієнтів).

12. Економія суспільних витрат обігу, поліпшення системи взає-морозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.

14. Сприяння збільшенню ефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.

15. Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку [54, с. 12].

Фондовому ринку, як уже зазначалося, властиві й усі недоліки ринкової системи. Безконтрольний та нерегульований фондовий ринок може призводити до таких небажаних наслідків, як монополізація, нерівноправність учасників процесу обігу цінних паперів, недозволене використання закритої інформації тощо. Ясна річ, що за умов перехідної економіки безконтрольність може бути абсолютно згубною. Отже, тільки належний контроль забезпечить досягнення основної мети -- створити цілісний, високоліквідний і ефективний фондовий ринок в Україні, регульований державою і здатний інтегруватися у світові фондові ринки [54, с. 12].

Необхідною умовою існування ринку цінних паперів є його інфраструктура та наявність державного органу, що регулює обіг цінних паперів і забезпечує необхідну нормативно-правову базу його функціонування [76, с. 98].



1.2 Характерні ознаки ринку цінних паперів України

До головних передумов створення сучасного ринку цінних паперів в Україні можна віднести (рис. 1.7):

- політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;

- економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;

- соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;

- психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.

Рис. 1.7 Головні передумови створення в Україні ринку цінних паперів [72, c.131]

Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України [5].

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України "Про господарські товариства", який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку". Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торго-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.

Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) "Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України" [7].

Послідовно здійснюється інтеграція українського РЦП у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками ФР, доведення законодавства з ЦП до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.

Роль фондового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні, надзвичайно велика. Банківський кредит, завдяки високим відсоткам, є недосяжним для переважної більшості підприємств, тому використання інструментів фондового ринку для залучення «дешевих» коштів є найбільш раціональним вирішенням цієї проблеми [59, с. 33-34].

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління). З грудня 1993 року на біржі введена в дію система електронного обігу цінних паперів, яка не виключає можливості котирування матеріалізованих цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їх емісії.

Модель, відповідно до якої почав складатися ринок цінних паперів в Україні, має універсальні та особливі риси (рис. 1.8).

Рис. 1.8 Універсальні та особливі риси РЦП України [76, с. 480]

УФБ багато робить для прискорення процесу інтеграції національного ринку ЦП в європейський та світовий ринки. Співробітництво з Товариством французьких бірж і Національним депозитарієм Франції дало можливість у короткий термін створити при УФБ Центральний депозитарій і ввести в дію систему електронного обігу ЦП. Продуктивним є і співробітництво з товариством сприяння розвитку бірж і фінансових ринків Східної та Центральної Європи (Німеччини), Об'єднанням німецьких ФБ «Німецька біржа АГ» і Франкфуртською фондовою біржею.

Ділові стосунки створилися між УФБ та керівництвом Федерації Європейських фондових бірж, Нью-Йоркської, Чиказької, Торонтської, Афінської, Будапештської, Празької, Варшавської, Братиславської, Литовської, російськими фондовими біржами, налагоджені контракти з Токійською та корейськими біржами. Теперішньому етапу співробітництва притаманний характер інформаційного обміну, обміну досвідом [76, с. 484].

Ведеться робота зі створення системи підготовки кадрів, їх методичного забезпечення, інформаційної та просвітницької діяльності. УФБ є одним із засновників Київського інституту інвестиційного менеджменту і Київського слов'янського університету - навчального закладу нового типу з підготовки спеціалістів фондового ринку з вищою освітою. За допомогою бірж створені та працюють курси з підготовки брокерів і аналітиків ЦП, Українська комерційна школа, на самостійній основі проводиться підготовка брокерів і дилерів для роботи в системі електронного обігу. Систематично проводяться семінари із проблем фондового ринку [76, с. 485].

Нині Національний фондовий ринок перебуває у досить динамічному розвитку. Це підтверджують збільшення кількості бірж за останні 15 років (табл. 1.3), а також поступове зростання кількості укладених угод з цінними паперами (табл. 1.4).

Таблиця 1. 3

Кількість фондових бірж та їх філій (на початок року) [116]

Рік	Всього зареєстровано бірж	З них фондових бірж
		У натуральному виразі	У % до загальної кількості
1992	66	2	3,03
1995	91	14	15,38
1996	88	14	15,91
1997	191	24	12,57
1998	223	24	10,76
1999	300	27	9,00
2000	365	26	7,12
2001	386	27	6,99
2002	429	27	6,29
2003	459	27	5,88
2004	493	29	5,88
2005	458	19	4,15
2006	467	19	4,07
2007	479	18	3,76

Таблиця 1.4

Укладені угоди на біржах із цінних паперів, млн. грн. [116]

Рік	Всього укладено угод на біржах	З них по цінним паперам
		У натуральному виразі	У % до загальної кількості
1995	544	5,5	1,01
1996	1149	33,5	2,91
1997	7182	25	0,35
1998	13517	195,8	1,45
1999	6043	932,1	15,42
2000	3545	1382,9	39,01
2001	8212	2951,8	35,95
2002	9520	249,3	2,62
2003	12742	350,5	2,75
2004	15674	2394,9	15,28
2005	18962	1937,3	10,22
2006	24406	1092,7	4,48

На формування ринку цінних паперів в Україні значний вплив має той факт, що на відміну від «американської» моделі, де банк має значні обмеження на операції із цінними паперами, в українській практиці, по суті, склалась європейська модель універсального комерційного банку. Тому змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, що стихійно обрана в Україні, призвела до того, що на ньому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які мають усі права на операції із цінними паперами, і небанківські інститути [76, с. 482].

Головними передумовами становлення ринку цінних паперів в Україні стали:

- масштабна приватизація і пов'язаний з нею масовий випуск цінних паперів;

- створення і діяльність комерційних утворень, які залучають кошти на акціонерній основі;

- розширення практики акумуляції коштів через боргові цінні папери загальнодержавними та муніципальними органами;

- використання підприємствами і регіонами облігаційних позик, які є більш дешевим видом ресурсів порівняно з банківськими кредитами;

- поява похідних цінних паперів у процесі розвитку національних ринків товарів, послуг, нерухомості;

- використання цінних паперів у міжнародних взаєморозрахунках, доступ до міжнародних ринків капіталу;

- швидке становлення інфраструктури фондового ринку, покращання його технологічної бази;

- динамічний розвиток і усталена мотивація професійних учасників ринку цінних паперів [76, с. 482].

Процес розвитку ринку цінних паперів стимулюють фактори, зображені на рис. 1.9.

До основних тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні можна віднести:

- розширення спектра фондових інструментів, які знаходяться в обігу;

- становлення інфраструктури його обслуговування;

- цілеспрямоване формування адекватної сучасним потребам нормативно-правової бази функціонування фондового ринку [76, с. 483].

Основними факторами, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів, є:

- недосконала податкова нормативна база;

- звужений, непрозорий позабіржовий ринок;

- інертний вторинний ринок;

- нерозвинені похідні фінансові інструменти;

- не вирішено проблеми надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації в режимі, який не перевищує Т+3 (режим, за якого гроші в обмін на цінні папери реально повинні бути поставлені на третій день після укладення угоди);

- відсутній механізм «поставки проти оплати», внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або перед поставки [76, с. 483].

З метою впорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів.

Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Система регулювання повинна виконувати такі функції:

· визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

· створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

· створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях [76, с. 484].

У загальному вигляді регулювання біржової діяльності з боку держави представлене на рис. 1.10.

Рис. 1.10 Державні органи, що регулюють біржову діяльність в Україні

Українські реалії ринку цінних паперів відчутно різняться від західних аналогів. Вітчизняний фондовий ринок є одним із найслабших елементів фінансової системи; заледве працює навіть на десяту частину від своїх потенційних можливостей. Проте варто зазначити, що саме започаткування організованого ринку цінних паперів із самого початку мало на меті створення певного технічного засобу для реалізації програми роздержавлення власності та приватизації підприємств, а не системи залучення інвестиційних ресурсів [72, с. 109].

У більшості країн світу головні учасники, інститути та професійні учасники ринку цінних паперів, діють в централізованій системі, що забезпечує високу надійність, безпеку, гарантії та ліквідність ринку цінних паперів.

У країнах, що мають по декілька централізованих систем, які утворені навколо фондових бірж, відбуваються процеси глобальної централізації, тобто перехід до єдиної централізованої системи національного ринку цінних паперів шляхом об'єднання декількох фондових бірж і створення єдиного національного депозитарію та клірингового банку. Такі процеси відбуваються також в постсоціалістичних країнах, де створюються єдині централізовані системи національних ринків цінних паперів [20, с. 314].

Відповідно до цієї тенденції та згідно з «Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні», яка схвалена постановою Кабінету Міністрів України, основними елементами та учасниками централізованої системи електронного обігу цінних паперів в Україні є:

Українська фондова біржа як єдине місце котирування (визначення курсів) цінних паперів, прийнятих до обігу і котирування на УФБ.

Національний депозитарій, який створюється на базі Центрального Депозитарію цінних паперів при УФБ згідно з Указом Президента України «Про електронний обіг цінних паперів та Національний депозитарій». Національний депозитарій забезпечує єдиний в Україні глобальний обіг цінних паперів у формі комп'ютерних (безготівкових) записів на рахунках і працює у межах єдиного програмного забезпечення системи «Біржа - Депозитарій - Клірингбанк.

Єдиний Кліринговий банк, який здійснює розрахунки за укладеними угодами з купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів, процентів, тощо. Функції клірингового банку виконує Акціонерний банк «Україна».

Брокерські контори (брокери), банки-брокери, які зареєстровані на УФБ та є учасниками Національного депозітарію і Клірингового банку. Брокерські контори ведуть рахунки клаєнтів в цінних паперах і грошових коштах, здійснюють біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

Інші професійні учасники - фінансові посередники, банки, інвестиційні компанії, довірчі товариства, які не є брокерами УФБ, але стають учасниками Національного депозитарію і Клірингового банку в порядку, що встановлюється Біржовою радою. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів в цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

Емітенти, цінні папери яких допущені до обігу й котирування на УФБ, і які є учасниками Національного депозитарію.

Інвестори - фізичні та юридичні особи України та інших країн світу, які є клієнтами брокерів, банків, інших фінансових посередників. Тобто особи, які стали чи мають намір стати власниками паперових акцій й облігацій або власниками цінних паперів в записах на рахунках, що котируються на УФБ.

Біржова рада, яка здійснює контроль та регулювання діяльності усіх емітентів та учасників централізованої системи електронного обігу цінних паперів, встановлює порядок і правила ринкової взаємодії між учасниками щодо здійснення операцій з цінними паперами, в тому числі виконання укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів [20, с. 314-315].

Найбільш проста фондова взаємодія відбувається між головними учасниками ринку цінних паперів, тобто між інвесторами та емітентами без участі будь-яких фондових інститутів і посередників.

Як видно зі схеми, має місце прямий обмін грошових коштів на акції або облігації. В разі, коли засновник (акціонер) вносить до статутного фонду акціонерного товариства майно, будь-які майнові або інтелектуальні права та іншу власність, їх обмін на цінні папери (акції) здійснюється в грошовому еквіваленті. При цьому відбувається зустрічний рух акцій та грошей: від інвестора до емітента в одному напрямі йдуть грошові кошти, в другому напрямі - від емітента до інвестора - надходять цінні папери.

Основними пріоритетними напрямами розвитку фондового ринку України протягом 2006 - 2010 років є:

- удосконалення механізмів захисту прав інвесторів;

- розвиток інструментів ринку цінних паперів;

- зосередження укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами;

- удосконалення Національної депозитарної системи;

- удосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів;

- розвиток інвестиційної інфраструктури [8].

Пріоритетними напрямами розвитку фондового ринку у 2008 році визначено:

· підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах та забезпечення захисту прав інвесторів;

· удосконалення системи обліку прав власності на цінні папери;

· впровадження механізмів розкриття інформації на фондовому ринку;

· впровадження механізмів пруденційного нагляду;

· формування системи попередження протиправного («рейдерського») поглинання акціонерних товариств;

· вдосконалення напрямів державного регулювання фондового ринку [8].

В Україні всі складові інфраструктури фінансового ринку - інституційні, правові, інформаційні, соціальні - є перехідними, незрілими. Відзначається низький рівень використання сучасних інформаційний систем (особливо в галузі українізації діловодства і технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку), здійснення професійного аналізу, прогнозування ситуації та надання рекомендацій ДКЦПФ. Залишається незадовільною діяльність фінансових посередників щодо забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією, чим обумовлюється фактична відсутність на фондовому ринку фізичних осіб як ключових інвесторів економіки країни. Економічне і «біржове» мислення громадян знаходиться на початковому рівні, що не дозволяє їм активно включитися у функціональну систему фінансового ринку.

Через украй недосконалу законодавчу базу розвитку ринку цінних паперів, поточність і мобільність грошового капіталу найбільш універсальним інституційним елементом інфраструктури фінансового ринку України стали банки. Відтак виникають реальні ризики, пов'язані з монополізацією послуг та зменшенням захисту прав міноритарних акціонерів.

Зберігається деформація структури фондового ринку. Значна частина операцій з цінними паперами здійснюється поза межами організованого ринку [117].

Фондовий ринок України за ступенем своєї зрілості та ризиків належить до ринків, які перебувають на початкових стадіях свого розвитку. Він не здатний витримати жорсткої конкуренції з фондовими ринками розвинутих країн за обмежений обсяг інвестиційних ресурсів.

У сучасних міжнародних умовах існує загроза зосередження торгівлі привабливими українськими цінними паперами за межами нашої країни, у столицях іноземних держав. Наслідки подібних процесів будуть невтішними:

· другорядний статус фондового ринку України з подальшим зменшенням обсягів операцій з цінними паперами на ньому;

· відсутність достатнього входження на вітчизняний фондовий ринок іноземних інвесторів і фінансових інститутів після закінчення грошової приватизації;

· постприватизаційний перерозподіл української власності на іноземних ринках [85].

Найбільшою проблемою в найближчі роки стане регуляторний арбітраж (різниця між витратами учасників ринку на дотримання комплексу регулятивних вимог у тій чи іншій країні), пов'язаний із масштабним переміщенням капіталів в офшорні зони для створення ринку, паралельного внутрішньому [51, с. 192].

Провідна роль у цих процесах належить окремим українським фінансово-промисловим групам (ФПГ). Для визнання Європою ФПГ як форми самореалізації приватного та корпоративного капіталу останнім потрібно здійснити внутрішню модернізацію‚ налагодити принципово нові форми взаємовідносин із державою‚ оптимізувати власну присутність у політиці‚ опрацювати ефективну систему вирішення корпоративних конфліктів і‚ зрештою‚ продемонструвати західним партнерам амбіції та потенціал‚ достатній для сприяння модернізації української економіки на базі національних інтересів України.

Створення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів можливе тільки за умови об'єднання зусиль законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, громадських організацій, засобів масової інформації, емітентів та інвесторів [51, с. 248].

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комітетом на реєстраторів покладені невластиві їм функції контролю за підставами для здійснення угод, правоздатністю інвесторів, додержанням ними вимог антимонопольних застережень тощо. Внаслідок невисоких вимог до ліцензування реєстраторської діяльності нерідко утворюються «свої» реєстратори. Вони засновуються емітентами для зменшення витрат і контролю за процесом перерозподілу власності. Відсутність інституту трансфер-агентів, уповноважених реєстратором цінних паперів, збільшує витрати інвесторів під час їх перереєстрації. Реорганізація реєстраторської діяльності потребує введення чітких правил передачі реєстрів, ліцензування, припинення діяльності з ведення реєстрів банками, переведення трансакцій за найбільш ліквідними цінними паперами в ланку «депозитарій - зберігач», підвищення професіоналізму відповідальних осіб. Здійснення зазначених заходів дозволить подолати проблеми розвитку реєстраторського сегменту Національної депозитарної системи.

Важливою передумовою збільшення привабливості фондового ринку для стратегічних інвесторів є підвищення рейтингу українських цінних паперів від спекулятивного до інвестиційного, що, своєю чергою, вимагає наявності на ринку достатньої кількості високоліквідних ЦП з відносно передбачуваною курсовою вартістю. А для цього необхідно, щоб запрацював механізм, який би пов'язував доходність та котирування цінних паперів із прибутковістю і вартістю підприємств-емітентів. До того ж на фондовому ринку мусять обертатися переважно надійні ЦП, а інвестори повинні мати можливість розрізняти цінні папери за ступенем їх надійності [85].

1.3 Особливості фондової біржі та її основні завдання

Як уже зазначалося, фондова біржа є головним організатором торгівлі на біржовому ринку. Тому доцільно буде розглянути її особливості та значення для фондового ринку в цілому.

Фондова біржа -- це організаційна форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами -- акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей [58, с. 34].

Фондова біржа - це місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, а ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них. Процес купівлі-продажу регламентується правилами та нормами, тобто фондова біржа є певним чином організований ринок цінних паперів [88, с. 127].

На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу, адже цінні папери -- це не що інше, як різні форми його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.

Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску та продажу акцій, облігацій, а також спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції з найвищим попитом. Біржа також сприяє переливу капіталу з однієї галузі в іншу, його спрямовуванню у ті соціально важливі сфери, які найбільше цього потребують (завдяки державному регулюванню процесів).

Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первинному ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і розповсюджуються серед інвесторів. В окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватися цінні папери [54, с. 104].

У якості товару на первинному ринку виступають цінні папери, а в якості цін таких товарів - курси ЦП. Коло паперів, із якими здійснюються операції, обмежений. Щоб потрапити до числа компаній, ЦП яких допущені до біржової торгівлі (тобто щоб бути прийнятою до котирування), компанія повинна задовольняти виробленим членами біржі вимогам відносно обсягів продажу, розмірі в одержуваному прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їх діяльність, установлює правила ведення біржових операцій і режим, що регулює допуск до котирування. Разом із порядком проведення операцій вони утворюють серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів [54, с. 103].

У біржі є дещо спільне із ринком та аукціоном. Так само як і на ринку встановлюються ціни на товари залежно від попиту та пропозицій на них. Але, на відміну від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, проте способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж на ринку, хоч і більш регламентовані.

Спільним з аукціоном є спосіб призначення ціни на біржі: її викрикують. У вік електроніки така система може здатися лише данню традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує низку корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на запропоновані товари вони скоріше дістануться тому, хто голосно викрикнув ціну, тому "голосові дані" на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення. Але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки зростають стосовно стартових, але і падають [36, с. 84].

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони), так і власну специфіку.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, із фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової площадки;

2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного та стандартного товару, масовість попиту тощо);

3) процедура підбору кращих операторів ринку в якості членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами та стандартних торгових процедур;

5) централізація реєстрації операцій і розрахунків;

6) встановлення офіційних (біржових) котирувань;

7) нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку) [36, с. 85].

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. "Диво" уявлялося в тому, що для інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні з часом побоювання втратити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають приблизно такий самий ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі [54, с. 107].