Механізм інтеграції України до світового фондового ринку

Фондова біржа виконує три основні функції:

1. Посередницьку - створює достатні й всебічні умови для торгівлі ЦП емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.

2. Індикативну - полягає в оцінці вартості й привабливості ЦП.

3. Регулятивну - організація торгівлі ЦП.

Завдяки біржовим торгам визначається реальна ціна державного майна, що приватизується. Біржові торги, крім залучених коштів, суттєво пожвавлюють фондовий ринок України, стимулюючи розвиток позабіржового обігу акцій за участю професійних учасників фондового ринку - торговців цінними паперами. Депозитарії та кліринговий банк беруть на себе зобов'язання по переміщенню ЦП і грошових коштів між торговцями ЦП. Депозитарії призначені для відповідного зберігання ЦП та забезпечення функціонування механізму, який має назву "поставка проти платежу". Відповідно, клієнтами виступають власники ЦП і їх брокери.

Брокер - зареєстрований посередник (агент) при укладанні угод між покупцями та продавцями товарів, цінних паперів, валют, інших цінностей на фондових і товарних біржах.

Фондова біржа виступає в якості торгового, професійного та технологічного ядра ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством.

Біржі іноді засновуються державою як суспільні заклади. У Франції,
Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами.
Але це виражається лише в тому, що держава дає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі також засновуються і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США [61, с. 169].

У міжнародній практиці існують різні організаційно-правові форми бірж (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Організаційно-правові форми деяких фондових бірж світу [61, с. 170]

	Організаційно-правова форма	Приклад біржі
1.	Неприбуткова корпорація	Нью-Йоркська біржа
2.	Неприбуткова членська організація	Токійська біржа
3.	Товариство з обмеженою відповідальністю	Лондонська і Сіднейська біржі
4.	Напівдержавна організація	Франкфуртська біржа
5.	інші форми

Як видно з табл. 1.5, біржа - це, як правило, некомерційна безприбуткова структура, тобто звільнена від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат із організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі, плата компаній за включення їх акцій у біржовий список, щорічні внески нових членів і т.ін. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі [61, с. 170-171].

В окремій фондовій операції задіяні три сторони - продавець, покупець, посередник. На початкових етапах модель проста - один посередник зводить продавця з покупцем. При зростанні масштабів фондових операцій з'являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець звертається до одного, продавець - до іншого, тому імовірність збігу є невеликою. При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками.

Подивимося на посередництво у фондових операціях з іншої точки зору.

Посередник може діяти подвійно. По-перше, за свій рахунок, становлячись на деякий час власником паперів і одержуючи прибуток як різницю між курсами покупки і продажі. На американському позабіржовому ринку таких посередників називають дилерами. По-друге, він може працювати за певний відсоток від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях операції посередник має можливість виступати або в одній якості, або в іншій. У третій моделі дотримується поділ праці: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних засадах. Третя модель довгий час (до середини 80-х років) існувала на біржі в Лондоні, за нею до тепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку - фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами [61, с. 186].

Членом фондової біржі може стати будь-який посередник на РЦП, який дотримується та виконує вимоги, встановлені статутом та правилами фондової біржі. ЦП, допущені до котирування на фондовій біржі, повинні обслуговуватися системою Національного депозитарію.

Держава за допомогою фондових бірж може здійснювати розміщення державних цінних паперів. Українська фондова біржа має 29 регіональних центрів та філіалів, 155 зареєстрованих брокерських контор, Центральний депозитарій, систему електронного обігу ЦП [76, с. 486].

Реалії сьогодення потребують збільшення об'ємів випуску та обігу державних ЦП, відновлення довіри до них зі сторони юридичних осіб і населення. Це стосується як всеукраїнських державних паперів - облігацій внутрішнього і зовнішнього займу, державних казначейських зобов'язань, так і муніципальних облігацій, як загальних, так і цільових місцевих позик [61, с. 486].

Основними індикаторами динаміки ринку акцій виступають біржові (фондові) індекси. Існує кілька методів розрахунку фондових індексів (див. Додаток А). Найбільш поширеними фондовими індексами є індекс Доу Джонса, "Standard & Poor's" (S&P), індекс Wilshire 5000, New York Stock Exchange Composite index, індекси Американскої фондової біржі (AMEX), індекс позабіржового обороту (NASDAQ), індекс FTSE та інші.

Визначення рейтингу відкритої емісії тих чи інших цінних паперів уже багато років є характерною рисою розвинених фондових ринків. Незалежні рейтингові агентства оцінюють кредитоспроможність і приписують деякий рейтинг емітенту чи емісії. Останній визначає статус емітента та його відмінність від інших. Основними рейтинговими агентствами є дві приватні компанії: Standard Poor's Corporation та Moody's Investors Service Inc [27, с. 251].

Рейтинги емітентів позначаються буквено-цифровими символами (табл. 1.6).

Таблиця 1.6.

Рейтинги Standard & Poor's [27, с. 251]

ААА	Найсильніші
АА	Дуже сильні
А	Сильні
ВВВ	Адекватні
ВВ	Переважно спекулятивні, що широко змінюються
В
ССС
СС
С	Почався процес банкрутства, але платежі за зобов'язаннями продовжуються
D	Зобов'язання не виконуються

У категорії від АА до В можуть додаватися знаки «+» чи «-» для додаткової градації (табл. 1.7).

Таблиця 1.7

Рейтинги Moody's Investors Service Inc. [27, с. 252]

Ааа	Найкраща якість
Аа	Висока якість
А	Вище середнього ступеня
Ваа	Середній ступінь
Ва	Спекулятивні елементи
В	Недостатні характеристики для бажаних інвестицій
Саа	Погане становище
Са	Спекулятивність високого ступеня
С	Нижчий клас

Питанням якості і надійності облігацій корпорацій також приділяється досить велике значення у зв'язку з тим, що від цього залежить динаміка їх продажу на РЦП, а це, в свою чергу, дозволяє створити прийнятні умови для покупців облігацій, тобто диференціювати умови для фінансування корпорацій через облігації.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 Аналіз тенденцій розвитку світового фондового ринку

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. “globe” - земна куля) - складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Глобалізацію визначають як тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв'язання глобальних проблем людства [11, c.72].

Глобалізація фінансових ринків, розвиток комп'ютерних і телекомунікацій-них технологій загострюють конкурентну боротьбу, в результаті якої біржі змушені здійснювати масштабні інвестиції в нові технологій для того, щоб підвищувати конкурентоспроможність, пропонуючи нові послуги, залучати нові компанії-емітенти, нових членів та інвесторів [29, с. 37].

У зв'язку з існуванням у багатьох країнах відокремлених фондових бірж і великим значенням для дилерів котирувань на центральній біржі, однією з перших сфер впровадження сучасних засобів передачі й обробки інформації стало об'єднання ринків цінних паперів єдиними системами електронного зв'язку. Біржі Швейцарії об'єднані за допомогою електроніки (візуальних і комп'ютерних систем) так, що замовлення, яке надходить, виконується на будь-якій із бірж з урахуванням найбільш сприятливих котирувань. З весни 1986 р. чотири діючі біржі Гонконгу об'єднані комп'ютеризованою системою і фактично є зараз однією фондовою біржею. Аналогічні процеси відбуваються у Канаді, Австралії та інших державах.

У всіх країнах фондові ринки зіштовхуються з новими випробуваннями, зокрема, такими, як посилення конкуренції з боку інших ринків, включаючи торговельні системи і Internet. Цей зовнішній тиск змушує фондові біржі адаптувати свою внутрішню структуру до мінливих впливів [89, с. 127- 128].

Головні фактори, що визначають розвиток фондових бірж на сучасному етапі визначені на рис 2.1. Основні зміни обумовлюються частково технічними та технологічними передумовами, що викликають глибокі зміни законодавчого і регулюючого характеру.

Рис. 2.1. Фактори розвитку світових фондових бірж [28, с. 409]

Створення нових технологій посилює конкуренцію між інфраструктурними організаціями, між регіональними центрами, змушує професійних учасників ринку інтенсивно розвивати технології з метою їхнього здешевлення, зниження витрат для клієнтів і пошуку нових ефективних форм керування [89, с. 128].

Сучасна біржа -- це організаційно оформлений, постійно функціонуючий спеціалізований ринок торгівлі цінними паперами, сучасний комп'ютерний центр, на якому діють засоби оперативного зв'язку з усіма країнами світу.

На діяльність бірж все більший вплив мають досягнення науково-технічного прогресу. Процес купівлі-продажу цінних паперів повністю комп'ютеризований, що істотно знижує витрати й підвищує продуктивність угод. В організації біржових угод надзвичайно важливим технічним елементом є електронне табло, на якому вказуються корпорації та котирування їхніх курсів.

Саме тому у п'ятірку найбільших фондових бірж світу (за обсягом торгів) входять саме автоматизовані і комп'ютеризовані біржі, на яких діють електронні системи торгівлі (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

П'ятірка найбільших фондових бірж світу за обсягом торгів (на 2007 рік) [118]

Місце	Назва біржі	Обсяг торгів, трлн. дол. США	Капіталізація, трлн. дол. США	Прибуток, млн. дол. США
1	Нью-Йоркська фондова біржа	14 125	13 884	16 319
2	Автоматизована система котирування NASDAQ	10 087	3 604	61 690
3	Лондонська фондова біржа	5 678	3 783	33 700
4	Токійська фондова біржа	4 482	4 687	46 350
5	Пан-європейська фондова біржа Euronext NV	2 906	2 897	290 400

Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування -- правовим, інституційним та технологічним.

Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є [6]:

· створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

· підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

· універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого увага приділяється передусім якості, швидкості та мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

· зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

· комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних;

· консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

· консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Альтернативними варіантами формування ринків капіталу можуть бути варіанти, зображені на рис. 2.2.

Рис. 2.2 Альтернативні варіанти формування ринків капіталу [6]

Варіанти пасивної державної політики або залучення іноземних коштів означають остаточну втрату конкурентоспроможності і поглинання ринку капіталів України більш структурованими і капіталізованими ринками Росії, Близького Сходу або географічно близьких країн Європейського Союзу. Тому, варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та забезпечить реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, є найбільш прийнятним.

Головними тенденціями розвитку міжнародних фондових ринків, які визначатимуть подальшу долю фондового ринку України, є:

- глобалізація світового ринку капіталів, створення глобальних торгівельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу;

- технологізація ринків капіталів через зростаюче використання новітніх інформаційних і фінансових технологій;

- універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг, включаючи послуги на ринках цінних паперів;

- інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів - страхових компаній, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування - у здійсненні фінансових інвестицій;

- інтернаціоналізація та регіоналізація регулювання фондових ринків;

- дерегуляція фінансових ринків як засіб протидії їх переміщенню в оффшорні зони [6].

Як випливає з досвіду розвинутих країн, надійне функціонування фондового ринку обумовлено комплексом відповідних властивостей (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Основні властивості функціонування фондового ринку країни

Однак, промислові корпорації в Україні не зацікавлені в тому, щоб використовувати фондовий ринок, а останній, у свою чергу, не надає для цього належних можливостей. Це загальна проблема для недавно сформованих у пострадянських країнах ринків цінних паперів, оскільки вони "не включають низку стрижневих елементів, не пронизують взаємозв'язки всіх учасників відтворення, не закріплені належним чином у законодавчій базі, не містять достатніх економічних стимулів до ефективної діяльності суб'єктів ринку" [30, с. 130]. У результаті виникає така ситуація, коли підприємці фактично уникають контактів з фондовим ринком, але вони можуть охоче приєднатися до цієї торговельної системи, коли економічні переваги такого кроку стануть очевидними.

У зв'язку з цим посилення мотивації підприємців у частині виходу на фондовий ринок є необхідною передумовою вирішення всього зазначеного складного комплексу задач. Почати потрібно із усунення перешкод на шляху використання фондового механізму фінансування корпорацій. І в цьому відношенні, безсумнівно, одним з головних питань є податкове.

Економічна сутність податкової проблеми полягає в наступному. Для того щоб акції і облігації корпорацій котирувалися на фондовому ринку, вони повинні забезпечувати їхнім власникам приріст капіталу, оскільки ціна того або іншого папера є не що інше, як дисконтована вартість очікуваних доходів (з урахуванням фактора ризику) [7, с. 86-88]. При цьому, з одного боку, такі доходи складають частину прибутку підприємств, використовувану ними поряд з іншими напрямками витрат для виплати дивідендів. Однак з огляду на те, що прибуток виступає також ще і як об'єкт оподаткування, з позицій корпоративного фінансового менеджменту важливо мати таке законодавство, щоб процентні платежі по акціям і облігаціям (з урахуванням діючих норм податкового права) завдавали мінімальної шкоди активам, задіяним у господарському обороті. З іншого боку, виплачувані дивіденди складають доходи юридичних і фізичних осіб, а тому поряд з іншими процентними джерелами можуть складати об'єкт їхнього прибуткового оподаткування.

Таким чином, завдання полягає в тому, щоб забезпечити нейтральність податків у частині процентних доходів і витрат фізичних і юридичних осіб, для того щоб для одержувачів дивідендів це джерело було не менш вигідним, ніж інші способи вкладення засобів з метою одержання матеріальних вигод, а для підприємств, що їх виплачують, - принаймні не більш обтяжним, ніж будь-якого іншого напрямку використання прибутку.

У зв'язку з постановкою питання про нейтральність податків у частині процентних доходів і витрат фізичних і юридичних осіб за рамки аналізу винесені два аспекти проблеми.

Перший - про проблеми оподаткування, що виникають у зв'язку з емісією, первинним розміщенням і наступним продажем цінних паперів. Стосовно України це обумовлено тим, що значна частина проблем уже була знята в результаті прийняття і набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" (1999 р.).

Другий - проблеми оподаткування, які можуть виникати у зв'язку із зростанням курсової вартості цінних паперів. В країнах з розвинутим фондовим ринком зміна курсу вартості акцій можливо і без фактичної виплати доходів а як віддзеркалення коливань кінцевих результатів діяльності підприємства і ринкових очікувань інвесторів. Але, у розвинутих країнах за звичайними акціями дивіденди сплачуються два рази на рік. Деякі цінні папери не приносять дивідендів - за них акціонерам видаватимуть нові акції на суму виплат, що передбачалися [48, с.33].

Що стосується дивідендів, то з метою усунення або, принаймні, зм'якшення подвійного оподаткування в розвинутих країнах застосовують дві групи методів (рис 2.4.).

Фактично, перша група методів означає часткову інтеграцію індивідуального і корпоративного прибуткового оподаткування, оскільки вся сума або частина податку, сплаченого корпорацією, зменшує податкові зобов'язання індивіда, виступаючи в якості імпутаційного (або залікового) кредиту.

Крім того, на практиці зустрічаються змішані підходи, що включають елементи як класичної, так і імпутаційної систем.

У першій половині 90-х років ХХ ст. класичну модель застосовували тільки п'ять країн-членів ОЕСР. Інші використовували різні пільги для зм'якшення такого подвійного оподаткування або на рівні корпорацій, або на рівні власників акцій, або навіть на обох рівнях одночасно. Пільги на рівні корпорацій надавалися шляхом застосування зниженої ставки податку для прибутку, що розподіляється на дивіденди (Німеччина), а також шляхом часткового (Ірландія, Іспанія, Швеція) або повного вирахування з оподатковуваного доходу дивідендних виплат. Пільгування на рівні окремих акціонерів досягалося або в результаті надання імпутаційного кредиту (Австралія, Великобританія, Німеччина, Ірландія, Італія, Нова Зеландія, Фінляндія, Франція, усі вони, за винятком Великобританії та Ірландії, надавали повний кредит на суму фактично сплачених корпорацією податків), або шляхом застосування знижених ставок індивідуального прибуткового податку на доходи від дивідендів (Австрія, Данія, Ірландія, Канада, Португалія, Туреччина, Японія).

Зростання, що спостерігається в останні десятиліття, міжнародної мобільності реальних і фінансових інвестицій обумовлює доцільність зниження ставки податку на доходи від капіталу. При цьому в зв'язку з інтернаціоналізацією фінансових ринків зростання внутрішніх заощаджень (обумовлене зниженими податками на доходи від капіталу за умови, що ефект заміщення переважає над ефектом доходу) може не привести до зростання внутрішніх інвестицій, тому що, у залежно від очікуваної норми прибутку підвищені заощадження можуть відплинути за кордон. Це з одного боку, а з іншого- зниження ефективної податкової ставки на інвестиції сприяє зростанню внутрішніх капітальних вкладень і залучає іноземні заощадження, що залежать від норми прибутковості, доступної де-небудь в іншому місці. Більш того, установлені законом знижені ставки податку на прибуток корпорацій і податку на особистий доход від капіталу в тих країнах, де вони особливо високі, можуть збільшувати внутрішню податкову базу, оскільки тепер тут менше стимулів для переведення оподатковуваного прибутку і доходу від капіталу за кордон. Тому, з огляду на інтернаціоналізацію ринків капіталів, можливо знижувати податки на доходи від капіталу навіть у більшому ступені, ніж на інші види доходів.

Промислові корпорації утворюються і розвиваються за рахунок залучення засобів інвесторів. Ними можуть бути як власники підприємства, що придбали його акції, так і кредитори (власники облігацій, а також юридичні і фізичні особи, що надали кошти на підставі кредитних угод). Однак у будь-якому випадку обов'язковою умовою відтворення акціонерного капіталу є їх своєчасне і правдиве інформування про стан справ підприємства шляхом публікації фінансової звітності. Саме публічна звітність забезпечує фондовий ринок більш-менш достовірною інформацією, що необхідна для його нормального функціонування. А це, у свою чергу, має важливе значення для реалізації переваг акціонерної форми господарювання. Тому що тільки завдяки фондовому ринкові інвестор, що здобуває акції, не зв'язує вкладений у підприємство капітал з фізично існуючими засобами виробництва, а виступає як грошовий капіталіст, що має можливість у будь-який момент часу одержати його назад з відсотками (якщо підприємство функціонує рентабельно і спроможне виплачувати дивіденди) [63, с. 59].

Практика регулярної публікації відомостей про діяльність акціонерних компаній виникла давно - ще в ХІХ ст. До цього часу вона застосовувалася мало. Це пояснюється тим, що поки компаньйони акціонерних товариств несли повну відповідальність за борги підприємства, вони не були зацікавлені в широкому оголошенні стану справ в організованому ними бізнесі.

Публічність компанії дає їй можливість отримати нові зв'язки, забезпечити щорічне зростання, якість та розвиток виробництва (рис. 2.5.).

Рис. 2.5 Переваги та недоліки публічності компанії [78]

У зв'язку з необхідністю підготовки і публікації фінансової звітності виникає ряд складних теоретичних і прикладних проблем, тому при розробці вимог до складу і правил підготовки інформації приходиться враховувати особливості запитів окремих користувачів. Інформація повинна бути неупередженою і правдиво відбивати фактичний стан справ в акціонерній компанії.

Не менші складності виникають у зв'язку з національними особливостями практики бухгалтерського обліку. Із зазначеної причини вимога дотримання ідентичності способів підготовки і форми надання інформації вважається дуже важливою - як усередині окремих країн зі змішаною економікою, так і з точки зору міждержавного зіставлення. Проте деякі фахівці заперечують доцільність проходження єдиних форм і правил незалежно від специфіки конкретного бізнесу. І в нинішній час "питання про те, чи забезпечить акціонерів однаковість, уніфікованість звітних даних більш коштовною інформацією, або це тільки зручна система для бюрократичного проведення в життя облікових правил, залишається невирішеним" [63, с. 59].

Зазначена дилема є не що інше, як відображення більш широкого питання про доцільність і межі державного регулювання в бухгалтерському обліку і звітності. Принципова необхідність такого регулювання звичайно не викликає особливих сумнівів, оскільки:

· завдяки йому коректуються провали ринку - сам по собі він не в змозі забезпечити необхідну розмаїтість і якість фінансової інформації;

· бухгалтерська звітність має атрибути суспільного товару, тому що неможливо виключити кого-небудь з числа користувачів уже опублікованих даних.

У багатьох розвинутих країнах зі змішаною економікою поширена точка зору, відповідно до якої результат може краще відповідати потребам суспільства, якщо бухгалтерські принципи встановлюються не урядовими указами, а вільними від державно-бюрократичних витрат професійними організаціями бухгалтерів. Аналіз фактичного стану справ також підтверджує значну роль таких співтовариств: "У міжнародному плані огляд 30 країн показав, що в 25 з них професійні бухгалтерські органи встановлюють стандарти або задають орієнтири, що визначають зовнішню фінансову звітність" [1, с. 55].

Що стосується питань регулювання фінансової звітності, то, трохи спрощуючи ситуацію, можливий вибір можна обмежити двома основними підходами: гнучким і відносно децентралізованим англо-американським і більш твердим франко-німецьким, що спирається у більшому ступені на норми законодавства про оподаткування.



2.2 Визначення можливості адаптації фондового ринку України до світових вимог

Основною категорією емітентів цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку, є акціонерні товариства. З огляду на те що на момент набуття незалежності України велика частина суб'єктів, що господарюють, відносилася до числа некорпоративних державних підприємств, формування ринку цінних паперів відбувалося паралельно з приватизацією і корпоратизацією їхнього майна. У свою чергу, це визначило багато особливостей процесу його становлення і подальшого розвитку.

Згідно з даними ДКЦПФР станом на 01.10.2007 р. загальна кількість акціонерних підприємств, що є основними емітентами корпоративних фондових інструментів, уже досягла майже 33 тис., з яких приблизно 67% складають закриті і близько 33% (тобто близько 11 тис. - відкриті акціонерні товариства (що приблизно в два рази більше, ніж загальне число відкритих акціонерних товариств в США). Протягом січня-вересня 2007 року обсяг випуску акцій становив 28,74 млрд. грн., що на 3,6 млрд. грн. менше ніж у аналогічному періоді 2006 року.

Протягом останніх 3 років обсяги випуску акцій стійко зростають, тому в даний час саме вони є головною складовою комплексу фінансових інструментів фондового ринку України. І в цьому відношенні він сильно відрізняється від розвинутих країн, де, як правило, переважають цінні папери центральних і місцевих органів влади, а також іпотечні заставні. Зокрема, у США вартість облігацій федерального уряду майже в два рази перевищує аналогічний показник для цінних паперів відкритого ринку, а найбільшу питому вагу серед усіх кредитних інструментів (близько 30%) складають іпотечні заставні [99, c. 415].

В Україні на у 2007 році працювало 18 фондових бірж. Найбільша з них -- ПФТС, на яку припало 96,4% біржових торгів. На ПФТС проходять практично всі угоди організованого ринку акцій, а також корпоративних, державних і муніципальних облігацій. Оборот ПФТС торік становив 27,6 млрд грн, тоді як у Київської міжнародної біржі (КМФБ) -- лише 430 млн грн. (табл. 2.2) [106].

Таблиця 2.2

Найбільші фондові біржі України [За даними компаній, Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку]

	Назва біржі	Рік ство-рення	Засновники	Обсяги торгів	Емітенти	Чим торгують
1	ПФТС (Перша фондова торгова система)	1996	16 українських інвест-компаній	27,63 млрд. грн.	більш ніж 250 компаній	акції, облігації, ОВДП, інвестиційні сертифікати, приватизаційні угоди
2	КМФБ (Київська міжнародна фондова біржа)	1995	293 юридичні особи (торгівці, банки) і фіз. особи	430 млн. грн.	до біржового реєстру входить 95 емітентів	акції, корпоративні облігації, інвестиційні сертифікати
3	УФБ (Українська фондова біржа)	1991	близько 100 акціонерів	239,4 млн. грн.	у біржовому реєстрі на кінець 2006 року налічувалося 54 емітенти	акції (46,96%), облігації (52,99%), похідні цінні папери (0,05%)
4	УМВБ (Українська міжбанків-ська валютна біржа)	1993	40 комерційних банків	4,59 млрд. грн. (з яких 220 млн. припало на торгівлю ЦП, 4,37 млрд. грн. -- на аукціони з продажу газу та нафти)	в офіційне котирування включено цінні папери 10 компаній і банків, у неофіційне -- цінні папери 13 компаній	фондова біржа -- акції, облігації, опціони; товарна біржа -- аукціони з продажу нафти, газового конденсату, дорогоцінних металів, земельних ділянок

Ситуація в частині співвідношення окремих інструментів фондового ринку почала трохи змінюватися в зв'язку з тенденцією, що спостерігається, до поступового зростання обсягів емісій корпоративних облігацій. Порівняльний аналіз динаміки акцій та облігацій порівняно з 1998 р. свідчить про переважне зростання випуску облігації у порівнянні з випуском акцій (рис. 2.6).

Рис. 2.6 Динаміка випуску акцій і облігацій підприємствами України

Розвиток цивілізованого інвестиційного процесу в економіці України, подальше проведення ринкових реформ неможливі без створення ефективно працюючого фондового ринку, який має забезпечувати реалізацію національних інтересів України та сприяти зміцненню її економічного суверенітету [15]. Це підтверджує і досвід розвинутих країн, де високі стандарти життя громадян досягаються завдяки налагодженню їхніми урядами конкурентоспроможних механізмів залучення інтелектуального, інформаційного та фінансового ресурсів для створення значної частки доданої вартості товарів і послуг. Найдієвішими серед таких механізмів у світі є фондові ринки. Вони забезпечують майже 70-75% потреб у фінансовому ресурсі, тоді як банки - лише близько 25%.
В Україні склалася протилежна пропорція, що спричинено відсутністю сучасного ефективного механізму функціонування фондового ринку, непрозорістю проведення торгів цінними паперами на організованих ринках, мізерними обсягами фондових операцій, що в декілька десятків разів менші, ніж у розвинутих країнах (рис. 2.7).

Істотно занижено (на кілька порядків) мінімальне значення капіталізації підприємств, фондового ринку та економіки країни в цілому. Це дозволяє суттєво і швидко збагачуватись окремим вітчизняним та закордонним інвесторам на шкоду національним інтересам України.

Рис. 2.7 Обсяги виконаних договорів на ринку цінних паперів протягом 1998-2007 років (з розподілом за кварталами), млрд. грн. [119]



За останні десять років фондовий ринок України достатньо вдало подолав стадію становлення. Протягом І півріччя 2007 року загальний обсяг торгів на ринку цінних паперів становив 310,02 млрд. грн., що більше на 105,23 млрд. грн. порівняно з І півріччям 2006 року. Найбільші обсяги торгів на ринку цінних паперів за період зафіксовано з акціями (124,37 млрд. грн.), векселями (95,24 млрд. грн.) та облігаціями підприємств (51,2 млрд. грн.).

Протягом січня-вересня 2007 року обсяг торгів цінними паперами на організаторах торгівлі становив 21,18 млрд. грн. Найбільший обсяг торгів за фінансовими інструментами на організаторах торгівлі зафіксовано з облігаціями підприємств (50,85%) та акціями (36,94%).

На думку О. Мозгового, сформована специфічна структура первинного ринку цінних паперів в Україні "свідчить про те, що переважна більшість операцій з випуску акцій підприємств не приводила до залучення реальних інвестицій в економіку, а лише обслуговувала процес приватизації та акумулювання доходів державного бюджету від продажів належних державі часток у корпоратизованих підприємствах" [92].

За 2007 р. прямі іноземні інвестиції в Україну зросли на 25,4% - до 21 186 млн. дол., а в цілому з набуттям Україною в 1991 р. незалежності в неї інвестовано 8,797 млрд. дол. (рис. 2.8., табл. 2.3).

Рис. 2.8 Темпи зростання прямих іноземних інвестицій в Україну [116]

Таблиця 2.3

Прямі іноземні інвестиції в Україну (на початок року; млн. дол. США) [116]

Рік	Прямі іноземні інвестиції в Україну	Прямі інвестиції з України
	млн. дол.	% до попереднього року	млн. дол.	% до попереднього року
1995	483,5	-	20,3	-
1996	896,9	85,50	84,1	314,29
1997	1438,2	60,35	97,4	15,81
1998	2063,6	43,48	127,5	30,90
1999	2810,7	36,20	97,5	-23,53
2000	3281,8	16,76	98,5	1,03
2001	3875	18,08	170,3	72,89
2002	4555,3	17,56	155,7	-8,57
2003	5471,8	20,12	144,3	-7,32
2004	6794,4	24,17	166	15,04
2005	9047	33,15	198,6	19,64
2006	16890	86,69	219,5	10,52
2007	21186	25,44	221,5	0,91

Проте очевидно, що це поки ще дуже невеликі абсолютні величини - як у порівнянні з інтегральною вартістю активів українських підприємств, так і з тими потенційними можливостями вкладень у цінні папери, що маються у вигляді вільних залишків засобів підприємств, організацій і населення в комерційних банках і нагромаджень громадян у наявній іноземній валюті (порядку 10 млрд. дол.), не кажучи вже про капітал, вивезений за рубіж [52, с. 26].

Частина доходів населення, що вкладається ним у цінні папери, поступово збільшується і на початок 2007 р. склала близько 54880 млн. грн. (рис. 2.9).

Рис. 2.9 Приріст грошових вкладів та заощаджень в цінних паперах населення України [116]

Що стосується вторинного ринку цінних паперів, де обертаються раніше емітовані активи, то тут спостерігається стійка тенденція до збільшення обсягів торгів.

Недостатня активність торгів акціями й облігаціями промислових корпорацій свідчить про те, що фондовий ринок України ще не набув належного розвитку, у результаті чого акціонерний капітал у реальному секторі господарства не має можливостей функціонувати досить ефективно. Ситуація в даний час така, що на відміну від розвинутих країн, де корпорації прагнуть через ринок цінних паперів демонструвати високі кінцеві результати господарської діяльності, в Україні великі підприємства, як правило, об'єднані в неформальні промислово-фінансові групи (ПФГ), ховають свої реальні доходи, а фондовий ринок використовується ними переважно як інструмент перерозподілу власності, що не має надійного взаємозв'язку з реальним сектором економіки.

І це закономірно, оскільки діюче законодавство не захищає належним чином права рядових акціонерів, а потенційні інвестори, у свою чергу, відповідають відсутністю довіри емітентам і державі. "Досить часто власники не лише маленьких, але й крупних пакетів акцій (до 40%) практично не мають можливості впливати на діяльність підприємства, тобто українські компанії непрозорі для акціонерів, що, безумовно, відображається на інвестиційній привабливості акцій. Підприємства, одержуючи прибутки, можуть прийняти рішення не виплачувати акціонерам дивіденди; занижувати прибутки як для зменшення податкових відрахувань, так і бази виплати дивідендів" [15, с. 45].

Узагальнюючим індикатором, що характеризує ступінь розвитку фондового ринку, є капіталізація ринку (яка показує ринкову вартість компаній) в абсолютному вимірі або в зіставленні з ВВП (рис 2.10).

Рис. 2.10 Масштаби капіталізації фондових ринків розвинутих країн у відсотках до ВВП у 1995-2007 рр. [119], [108], [120]

Якщо характеризувати останній (відносний) показник, то, як свідчить виконаний аналіз, у багатьох розвинутих країнах він перевищує 100%. А наприклад, у Гонконгу, що спеціалізується на фінансових операціях, він узагалі досягає майже 400%. Із європейських країн дуже високий показник капіталізації спостерігався у 2007 році в Люксембурзі (308%) і Швейцарії (285%). У середньому по країнах ЄС його значення склало близько 90%. У країнах, що розвиваються, і державах з перехідною економікою ситуація виглядає інакше. Тут, як правило, коефіцієнт капіталізації істотно нижче і спостерігається його значна варіація. Наприклад, у таких азіатських країнах, як Індія, Індонезія, Таїланд, він перевищує 40%, у Китаї складає 33, Угорщині й Естонії - більш 30, у Російській Федерації цей коефіцієнт на початок 2007 року склав 122,4, а у Польщі - 42 %. [120].

Що стосується України, то, за даними Світового банку, у 2001 р. коефіцієнт капіталізації склав лише близько 3% ВВП (обчисленого виходячи з паритету купівельної спроможності). За минулі після цього роки ситуація звичайно покращилася, оскільки відповідно до офіційної статистики капіталізація ринку акцій України у 2007 році наблизилася майже до 80 % ВВП і випередила такі країни як Польща, Угорщина, Туреччина [119].

Однак наведені офіційні цифри слід інтерпретувати дуже обережно. Важливо відзначити, що на відміну від розвинутих країн в Україні фондовий ринок - це в більшому ступені ринок емітованих цінних паперів, а не тих, що знаходяться в обігу. Вже випущені акції підприємств, за рідкісними винятками, не є досить привабливими для інвесторів, а тому на ринку, незважаючи на його, здавалося б, відносно великі розміри, відчувається перманентний дефіцит у ліквідних фінансових інструментах. На практиці "акції переважної більшості приватизованих підприємств, що котируються на фондових біржах України, як правило, не мають своєї ринкової передісторії. Навіть на вторинному біржовому ринку ці акції, за деякими виключеннями, не знаходяться в постійному обігу, як це має місце у світовій практиці, а скоріше, є "одноденками". Український, і насамперед, організований, ринок акцій активно оперує з украй обмеженим складом їх емітентів, що, до того ж, постійно скорочується" [45, с. 35].

Для сформованих в Україні ПФГ "характерні особливі властивості внутрішнього руху грошових потоків і активів. Їх грошові потоки, з одного боку, приймають форму трансферних цін на сировину і продукцію, призначення яких полягає в можливості перерозподіляти засоби між членами групи і формувати прибуток у тому місці, де податки мінімізуються. З іншого боку, рух грошових потоків у сукупності з бартером підпорядковано цілям товарного кредитування. Доповнюючи їх банківськими кредитами власних фінансових установ, ПФГ забезпечують собі підвищену фінансову стійкість саме там, де на даний момент це найбільш необхідно" [41, с. 10]. Як наслідок, ПФГ "кредитуються банками, а додаткові емісії акцій … не розглядаються ними як засіб залучення капіталу" [41, с. 11]. У зв'язку з цим для характеристики фінансових процесів у перехідній економіці варто розрізняти показник реальної капіталізації як сукупної вартості акцій тих підприємств, якими реально торгують на фондовому ринку, від показника номінальної капіталізації, визначеного як добуток ціни усіх випущених акцій на їхню кількість.

Українську капіталізацію важко розцінювати як індикатор ступеня розвитку фондового ринку з тієї фундаментальної причини, що у сформованих умовах цей статистичний показник практично ніяк не пов'язаний з ефективністю функціонування реального сектора економіки. Як уже відзначалося, у нормальних ринкових умовах зростання курсової вартості акцій, так чи інакше відображає результативність господарських процесів. Наприклад, економічне зростання у Фінляндії в 1997-1999 р. (на 5-7% щорічно) супроводжувався стрімким зростанням фондового індексу, ліквідності й емісією акцій нових корпорацій [41, с. 8].

В Україні ж в умовах економічної кризи 1995-1999 р. спостерігався розвиток фондового ринку. І навпаки, поліпшення кінцевих показників діяльності такої "блакитної фішки", як, наприклад, ВАТ "Стирол", у 1999 р. супроводжувалося одночасним падінням курсу його акцій майже в 1,5 раза [10, с. 37]. В останньому, однак, немає нічого дивного, якщо врахувати, що це відбувалося після фінансової кризи серпня 1998 р., коли іноземні портфельні інвестори залишили фондовий ринок України. У цілому ж ситуація тут така, що динаміка показника капіталізації скоріше характеризує особливості протікання процесів перерозподілу власності, ніж власне ступінь розвитку фондового ринку як інструмента, що має обслуговувати нормальне функціонування акціонерного капіталу.

І нарешті, якщо навіть абстрагуватися від розходження між реальною і номінальною капіталізацією, то все одно її абсолютний рівень в Україні є неприпустимо низьким. Так як 80% ВВП - це приблизно 70 млрд. дол. США, а, наприклад, ринкова вартість "ExxonMobil Corporation" складає близько 375 млрд. дол. При всій повазі до комерційних успіхів цієї видатної компанії важко повірити, що в реальності вона може коштувати більш ніж в 5 разів більше, ніж усі підприємства фондового ринку України разом.

У результаті, з огляду на низький рівень реальної капіталізації і відсутності явно вираженої її залежності від ефективності функціонування реального сектора господарства, можна зробити висновок, що при тому стані справ, що має місце на фондовому ринку України, домогтися радикального підвищення якості економіки і стійкого довгострокового зростання промисловості представляється проблематичним.

По-перше, це обумовлено наявними перешкодами в залученні вільних засобів для інвестицій у відновлення виробничого потенціалу і створенні в такий спосіб дійсно конкурентоспроможних підприємств. За оцінками фахівців, у нинішній час в Україні характерними рисами великого бізнесу є особливості, відображені на рис. 2.11.

Рис. 2.11 Характерні особливості великого бізнесу в Україні [38, с. 14]

Оскільки фондовий ринок - це засіб, за допомогою якого забезпечується ліквідність вкладень і вільний вибір інвесторів, остільки він є синонімом конкуренції капіталів і прозорості господарських процесів. Але без такої прозорості і конкуренції неможливо уникнути застою.

За таких умов самодостатні структури можуть досить довго функціонувати на внутрішньому ринку (але тільки за умови його закритості від зовнішньої конкуренції, що може бути і є необхідним на етапі первісного нагромадження капіталу), однак вони в принципі не здатні досягти рівня передових зарубіжних корпорацій, капітали яких, завдяки вільному доступу до світових фінансових ресурсів, у тисячі, а іноді і в мільйони разів крупніші за вітчизняні.

І по-друге, фондовий ринок розвивається тільки за умови високого рівня досконалості ринкової інфраструктури і норм господарського права, що забезпечують належний захист прав, а отже, власності всіх акціонерів, у тому числі тих, які знаходяться у меншості. Про важливість цієї проблеми свідчить той факт, що захисту прав акціонерів присвячений спеціальний розділ Принципів корпоративного управління ОЕСР [90, c. 6].

У той же час потрібно і теоретично, і за допомогою моделювання обґрунтувати можливість інтеграції України у світовий ринок. При цьому достатньо важливою є розробка алгоритму прогнозування розвитку фондового ринку України в аспекті інтеграції у світовий ринок цінних паперів. Етапи розробки прогнозу представлені у рис. 2.12.

На початковому етапі необхідно визначити наявність інформаційної бази для прогнозування, склад показників, які треба проаналізувати, та ступінь залежності між ними, а також здійснити вибір методу прогнозування з урахуванням забезпечення адекватності моделі, що розроблено, та припущень ступеню точності щодо результатів прогнозних розрахунків, які отримуються за її допомогою. Інформаційною базою для прогнозування є дані про діяльність корпорацій на фондовому ринку України та фондовому ринку США.

Склад показників включає такі дані: номінальна вартість акції; ринкова вартість акції; кількість акцій; капіталізація за даними ПФТС; загальний обсяг угод із цінними паперами; інвестиції в основний капітал; іноземні інвестиції в основний капітал; обсяг ВВП; загальна кількість підприємств; питома вага підприємств недержавного сектора; дивіденди; облікова ставка банківського відсотка; доходність акції.

Крім того, слід зазначити, що, за даними ПФТС, щорічно визначається 20 найбільших за капіталізацією емітентів, тому доцільно ці дані використовувати у розрахунках (Додаток Г).

Особливістю аналізу наявних даних є те, що доцільно поряд з визначенням абсолютних значень приросту показників розрахувати відносні показники темпів зростання (зниження) таких показників: капіталізація ринку за даними ПФТС; загальний обсяг угод із цінними паперами; інвестиції в основний капітал; іноземні інвестиції у основний капітал; обсяг ВВП.

Рис. 2.13 Динаміка темпів зростання (зниження) показників діяльності фондового ринку, обсягу ВВП [116], [117], [119]

Вчені, які досліджують проблеми ринкової економіки, розвитку фондового ринку, вважають, що стабільне економічне зростання спостерігається в тих країнах, де відбувається рівномірний розвиток різних елементів ринкової економіки, які характеризуються комплексом економічних показників. У тих випадках, коли немає кореляції між окремими показниками, необхідно проводити аналіз на підставі більш точних досліджень динаміки показників, безпосередньо пов'язаних з об'єктом дослідження. Зокрема, за даними рис. 2.14 можна зробити висновок, що зростанню капіталізації фондового ринку в період 2001-2002 р. і 2003-2004 р. відповідає зростання іноземних інвестицій в основний капітал. А зменшення темпів зростання капіталізації в період з 2002 по 2003 рр. та з 2004 по 2006 відповідає динаміці зниження іноземних інвестицій (починаючи з 2005 року). Також можна побачити залежність між загальним обсягом угод із цінними паперами, інвестиціями в основний капітал та обсягом ВВП у період 2001-2006 років.

Наступним етапом дослідження є визначення залежності між капіталізацією та дивідендами. Курсова вартість акцій є функцією дивідендів (формула Гордона). Ця залежність підтверджується практичними даними про розвиток фондового ринку США (рис.2.14). Як видно з рис. 2.14, динаміка змін дивідендних виплат помітно залежить від динаміки капіталізації фондового ринку.

Рис. 2.14 Темпи зростання капіталізації і дивідендів США [120]

У табл. 2.5 представлено динаміку даних по 20 найбільших за капіталізацією емітентах у 2001-2006 рр. та інформацію про нарахування ними дивідендів [119], [121].

Таблиця. 2.5

Динаміка даних капіталізації та дивідендів 20 найбільших за капіталізацією емітентів у 2001-2006 рр., млрд.грн. [адапт. 119]

Показники	Роки
	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Капіталізація, млн. грн.	4920	13479	20402	60584,24	103425,7	143625,3
Темп прироста, %	-	173,9634	51,36138	196,9525	70,71392	38,86807
Дивіденди, млн.грн.	29,1821	172,2964	244,1411	3352,978	3884,541	4967,52
Темп прироста, %	-	490,4181	41,69832	1273,377	15,85346	27,87919
Співвідношення темпів приросту дивідендів до капіталізації	-	2,819088	0,811861	6,465404	0,224191	0,717278

На рис. 2.15 представлено трендову графічну модель, яка дозволяє дослідити динаміку загальної капіталізації та нарахованих ними дивідендів 20 найбільших за капіталізацією емітентів за даними ПФТС у 2001-2006 рр.

Рис. 2.15 Динаміка загальної капіталізації та дивідендів 20 найбільших за капіталізацією емітентів України за даними ПФТС у 2001-2006 рр.

Результати даної графічної моделі доцільно порівняти з даними про капіталізацію та нарахування дивідендів за даними розвинутого фондового ринку США за відповідний період. Поряд з графічними моделями має сенс використання аналітичних розрахунків, які включають такі коефіцієнти:

співвідношення між темпами зростання дивідендів та капіталізації :

(2.1)

де - темп зростання дивідендів; - темп зростання капіталізації;

співвідношення між дивідендами та обліковою ставкою банківського відсотка:

(2.2)

де - дивіденди; - облікова ставка банківського відсотка.

Результати розрахунків наведених коефіцієнтів представлено в додатку В.

На рис. 2.16 представлено дані про темпи зростання (зниження) капіталізації та дивідендів в Україні .

Рис. 2.16 Темпи зростання капіталізації і дивідендів 20 найбільших за капіталізацією емітентів України за 2001-2006 рр. [119]

Як свідчать розрахунки, важливою умовою розвитку фондового ринку України в аспекті інтеграції у світовий ринок цінних паперів є забезпечення приблизно однакових темпів зростання капіталізації та дивідендів, оскільки це є показником ефективності використання мотиваційних механізмів залучення інвестицій.

Для подальшого обґрунтування цього твердження доцільно проаналізувати порівняльну динаміку темпів зміни облікової ставки банківського відсотка та середніх показників дивідендних виплат в Україні та США, які представлено на рис. 2.17, 2.18. Оскільки фондовий ринок є складовою частиною фінансового ринку, а градієнт руху капіталів направлений убік максимізації прибутку.

Порівняльний аналіз показників США і України свідчить про кореляцію динамічних змін банківських ставок і дивідендів. Крім того, спостерігається зменшення різниці між дивідендами і ставками банківських відсотків в Україні, що свідчить про тенденцію зближення фондового ринку України і світового фондового ринку (різниця між дивідендними виплатами і ставками банківського відсотка не перевищує 6%).

Рис.2.17 Динаміка зміни облікової ставки банківського відсотка та середніх показників дивідендних виплат у США [120]

Результати аналізу свідчать, що для України показники К_dk та К_dr значно менші за одиниці, а для США - приблизно дорівнюють одиниці. Це дозволяє стверджувати, що українському фондовому ринку потрібно здійснювати пошук резервів для забезпечення наближення показників К_dk, К_dr до одиниці. Це надасть можливість стверджувати про встановлення періоду стабільного економічного розвитку в Україні.

Рис.2.18 Динаміка зміни облікової ставки банківського відсотка та середніх показників дивідендних виплат в Україні [116], [117], [119]

Таким чином, запропонована методика створює передумови для розробки заходів щодо забезпечення розвитку фондового ринку України в аспекті його інтеграції у світовий фондовий ринок за рахунок підвищення рейтингу цінних паперів, управління індикативними показниками та визначення тенденцій щодо зміни темпів зростання капіталізації та дивідендів як найважливіших складових забезпечення інвестиційної привабливості акціонерних підприємств.

Розрахунки підтверджуються аналізом економічної ситуації в Україні, що свідчить про наступне. За останні пять років стабільного економічного розвитку Україною накопичені значні фінансові ресурси в банківській системі та ряді ПФГ. Щомісячно депозитні внески населення зростають на 10% (рис. 2.19). Розмір надходжень з податку на прибуток щорічно в Україні зростає на 5-7%, тобто фінансові ресурси накопичуються на тільки у населення, але й на підприємствах України. Зі зростанням суми внесків від населення банківські системи, що орієнтовані на внутрішній ринок України, неминуче будуть знижувати відсоткову ставку на депозитні внески населення, оскільки попит на капітал буде зменшуватися.

Рис. 2.19 Загальний обсяг депозитів фізичних осіб в банківській системі в національній та іноземній валютах, млрд. грн. [117]

Це повинно призвести до зростання економічної грамотності населення, що є пов'язаною з необхідністю вивчення різноманітних варіантів вкладення власних коштів не тільки в банки, але й в альтернативні структури: ринок цінних паперів, ринок нерухомості та ін. Отже, вартість цінних паперів великих корпорацій з розвитком економіки повинна зростати. Таким чином, ставки банків по депозитам при зниженні наблизяться до облікових ставок банків Європи і США (рис. 2.20 ).

Населення та юридичні особи будуть вимушені шукати нові джерела вкладення коштів і звернуться до ринку цінних паперів як до джерела, що дозволяє одержати більший доход на вкладений капітал.