Листування о. Петра Білона з архієпископом Євгеном Бачинським

№ 12

1936, грудня 24. - Женева. - Лист Є. Бачинського до о. П. Білона.

«Женева, дня 24 грудня 1936

Дорогий о. Петро!

Ваш ласкавий лист мене направду розчулив, бо не уважаю себе достойним такої похвали, як Ви мені виписуєте. Дякую сердечно за добру пам'ять і сердечне відношення, зі свого боку будьте певні: я зберігаю таке саме й до Вас відношення; направду ми із Вами щирі приятелі от вже скільки літ, і навіть не знаючи себе взаємно на вид особисто. Я також дуже й дуже ціную Вашу любов до мене та Вашу так віддану і безкорисну працю на добро Батьківщині. Іноді я навіть заздрю Вам і можливости діяльности серед рідного оточення! У мене немає того і останнім часом я правдиво б'ю “байдаки” - нічого не роблю. Може вже старіюся, може набрався хуторянської філософії. Правдиве життя в боротьбі і в поборюванню труднощів, тому не скаржиться, а будьте довольні що маєте.

В кінці кінців все завше виходе на краще, це мій девіз у життю був і є! Оптимізмом світ поборюється!

З нагоди найближаючих свят Різдва Христового та Нового Року бажаю Вам і родині Вашій здоровля і успіху в праці, як від мене, так і від дружини моєї. Особливо дякую Вам за Ваші молитви, Ви також у нашій граматці записані. Незабаром я до Нового Року маю ще Вам писати і вишлю тоді статтю для “Дніпра”, а тепер пишу так мовити у відповідь на Ваш лист.

Шкода, що не зможете видати цього року альманах, зачекати прийдеться на будучий рік. Мої статті натурально залишить не ту оказію, лише я дещо додам та зміню, бо відшукав нові матеріяли. Що тичеться о. Петрова, так може Ви і праві: не виключено, що він був москалем і, як кажете, зовсім не бідував, але все таки я про нього зберіг найкращі спомини і завдячую власне йому, що не став атеїстом. Тим приємніше було мені почути від Вас, що і Ви були його прихильником та що він і на Вас мав вплив. Зрештою якщо хочете, можна й не містити про о. Петрова? Що торкається споминів про о. Гапона, так вони варті друку, тільки я дещо хотів би там додати. Потім у мене є його фотографія, якщо схочете подати, можу її Вам надіслати для кліше.

Те що пишете про о. архієпископа, дуже мене смутить, бо я хотів би бачити його на більшій висоті архіпастирській, як він, здається, сам себе не хоче піднести. Про нього у мене є достаточний матеріял, щоби повірити Вашим пожаленням, але я не думаю, що Ви зможете на нього вплинути отакими новинними “незадоволеннями”? про котрі писали в “Дніпрі”! Або треба сильно і виразно обличати і значить вступити у війну, що і не бажано і не відповідно особливо Вам так само, як і мені, або старатися з терпінням впливати полюбовно, особистим способом в приватнім життю. Я давно вже переконався, що для Амер[икансько]-Кан[адської] єпархії треба двох єпископів і власне колись робив заходи, щоби приїхав архієп[скоп] Шараївський. І це було на мазі майже, на жаль о. Нестор незадовго вмер! На мою думку, приїзд натурально проблематичний митроп[олита] Василя справу не залагодить і, скажу одверто, навряд чи навіть бажаний для добра Церкви. Митроп[олит] занадто прямолінійна і одверта людина, щоби міг дати раду з галицько-буковинськими елементами нашого народу, особливо з духівництва і в результаті настане розкол! Найкращого кандидата на єпископа до Канади могли б мати в особі сучасного паризького священика о. Бриндзана. Він буковинець, прекрасний священик і бесідник, тримає з наддніпрянцями і всі його люблять. Впрочім, я не знаю його особисто і не скажу, який би він був на американськім ґрунті?! Взагалі співчуваю Вам щиро, та помогти не можу. Майте терпіння, з Божою поміччю якось те все образується. О. Маєвський на мій лист не відповів - певно незадоволений! Он, бачите, як то буває на світі: треба тільки сказати щиро свою думку і вже гнів викликається! А які я з ним був приятелі в переписці!..

Це так само, як з проф. Антоновичем, директором Укр[аїнського] Музею в Празі: все було гаразд, поки я не написав, що уважаю Музей і усі там зібрані багатства під загрозою існування, а то з боку чехословацького уряду, котрий масонсько-большевизанський, може кожної хвилини зрадити слову і передати все, що вгодно уряду совітському. Це м. ін. моє глибоке переконання і тому я й Вам не раджу висилати речи до того музею, так само як і своїх не пересилаю. Я пропонував перенести Музей до Швайцарії, де уряд даром дасть на умові лише утримування цілий замок для Музею, так як колись дали полякам в Раперсвілю. Ні, таки хочуть будуватися і щось мерзенне, та й чи вистане ще грошей, питання? Краще б ці гроші пішли на утримання і розбудову самого музею. Отак я писав Антоновичеви і що ж, - не відповідає!.. Раджу Вам поки що потримати у себе свої речи музейні і архівні, там видко буде. Може можна погодитися так, щоби музей в Стемфорді стане загально український і не лише католицький, бо краще завше концентрувати все в однім місці. А зрештою хто Вам, дорогий мій, забороняє заснувати свій власний тобто національний лише де інде? Америка велика.

Статтю пришлю про Водохрещі, бо як раз зараз пишу для місцевої газети по-французьки. З великою бідою, а назбирав дещо цікавого. Найгірше натурально із світлиною, бо немає у нас відповідних цікаво сфотографованих для чужинців. Та й взагалі обіцюю надсилати Вам для кожного числа якусь допись, більше з хроніки церковної і як моралізаторське, це останнє не в моїм кодексі!

Те, що пишете про молоде покоління і наших дітей, на жаль сумна і велика правда, та що зробиш, такий тепер став світ! Мій син вчиться в Празі, але я не можу достаточно йому надсилати грошей і він там бідує і натурально вчення мляво йде. Тепер він покинув торговельну академію і перейшов на модерні мови, щоби скоріше скінчити і могти також скорше одержати посаду вчителя абощо. Без дипльоми високих шкіл тепер нічого не варті, окрім чести! Загалом я маю також клопоти із сином, вже йому 22 роки, а заробити собі, окрім шахматів, в котрих він направду мистець, нічим не може і живе на мою поміч.

На кінець ще пару рядків про моє життя сучасне. Я працюю, маючи посаду експедитора в телеграфічній швайцарській агенції, дуже мало заробляю: якраз щоби заплатити за місяць чиншу за помешкання та за огрівання, решту мусить заробляти жінка. Слава Богу, її Інститут Краси працює добре і кінці з кінцями ми зводимо, але щоби відкласти що на старість чи на який випадок, то тяжко! Виходе, що працюємо лише на свій прожиток і буржуйне життя зі дня на день, а решту все йде чужим! Я навіть перестав видавати Еклезію, бо немає грошей. Яку копійчину треба резервувати на біжучі видатки по хутору: чи гною купити, чи насіння, чи для пасіки. У мене вже є два вулика, а навесні надіюся мати ще два. Мед тут дорогий, по 5 фр. або катострофальний (!). Самий вулик Дадановський, тобто лише “будинок” треба заплатити 50 фр.! Не дивлячись на те, я розбудовую пасіку, бо маючи зо 20 вуликів можна робити річно зо дві тисячі франків, це на той випадок, якби залишився без роботи (посади) або вже на старість... Окрім того, у мене є 34 фруктових дерев, ріжні кущі ягідні, малина і суниці, багато квітів і город, котрий нас годує майже цілу зиму, навіть картоплю - все маємо свою. Це все я роблю власними руками, головно у неділю, а літом рано і увечері до і після бюро. Ось чому літом у мене немає часу навіть на листування. Щодо громадського життя в Женеві, так його, я маю на увазі життя українське, майже немає. Лише окремі особи працюють, а зрештою нас тут лише сім родин та трьох студентів. Навіть наш Клюб мало діяльний. На наше Різдво, я як голова Товариства запрошую на кутю та узвар усіх земляків до себе, так само як на Великдень. Громадських виступів не робили вже давно, одно те, що мало нас, а друге - все коштує гроші, а меценатів немає! Макогін весь час тримався осторонь і пиячив сам, ніби роблячи пропаганду, Коновалець виїхав, а решта мусить заробляти тяжкою працею на життя.

З цього приводу хочу сказати Вам пару слів про так зв. “Укр[аїнське] бюро” п. Макагона у зв'язку з його комунікатом про завішення діяльности, про що Ви читали в пресі. Отже це великий блюф! В дійсности це Бюро жадної діяльности тут не провадило, особливо як виступив півтора роки тому з Бюра п. Микола Троцький (Данько), котрий бодай висилав комунікати до укр[аїнської] преси. Ось чому я в імені нашого Товариства на днях розішлю пояснення до того комуніката, де поставлю все на своє правдиве місце. Один примірник вишлю і до Вас та прошу його надрукувати в “Дніпрі”. Я уважаю діяльність Макогона скоріше шкідливу ніж корисну для нашої справи за кордоном. Так уважає і вся наша колонія в Женеві. Макогон в дійсности є агентом розвідки американського уряду і посередньо працює на себе. Він особисто повна інтелектуальна нікчемність і навіть свого комуніката про розв'язання Бюра замовив п. Троцькому за 30 франків! Єдиний, хто робе позитивну роботу на його гроші, це п. Кисилівський в Лондоні, та й то занадто зв'язаний з світовим жидівством, а це ворог найбільший для України, тим більш, що майже ідентифікується з большевиками. В нашім суспільстві про Макагона абсолютно не розбираються!

1. Бачинські, Коваліви, Лівицькі (син гол[овного] отамана), Ніжанківські, д-р Качалуба, Войцеховський, Троцьки-Даньки, Єремієви (...)*

Як здоровля Вашої дружини? Як себе почуває після операції? Моя стара оце як раз рік, як оперувалася і слава Богу почуває себе добре. Ми дуже раді, що наша фотографія Вам сподобалася, але там моя жінка ще хора і тепер думаємо знятися в українських костюмах, натурально пришлемо Вам.

Тим часом здається відповів Вам побіжно на лист Ваш. Пересилаю щире поздоровлення на Новий Рік і Свята. Не забувайте і пишіть. Сердечно стискаю руку і бажаю Вам усього найкращого! Ваш Євген Бачинський.

Дружина Вас вітає і дякує за пам'ять та добре слово і молитви».

(Машинописна копія).

№ 13

1956 р. - Нотатка про перший том «Спогадів» о. Петра Білона.

«“Спогади” прекрасно написані, легким стилем і дуже цікаві, навіть для мене старого архіваріуса. Рідко можна прочитати такі безсторонні і справедливі спомини. Шкода тільки, що Ви про себе самого і свою родину так мало згадуєте».

(Білон П. Спогади. Пітсбурґ: Вид-во «До Світла», 1956. Ч. 2. С. 130).

Коментар:

№ 1

«О[лекса] К[остюченко]». Олекса Павлович Костюченко (1892-1941) - редактор, перекладач, журналіст. Сотник армії УНР. Обіймав штабні посади у 6-й Січовій стрілецькій дивізії Армії УНР.

№ 2

«Іван Теодорович». Митрополит Йоанн (1887-1987) - український духовний діяч, ієрарх створеної 1921 р. Української Автокефальної Православної Церкви, митрополит УПЦ США, митрополит УПЦ Канади.

«Свистун». Свистун Василь (1893-1964) - громадський діяч, вчитель, адвокат, публіцист. Уродженець Галичини, виїхав до Канади у 1913 р., вчився на філософському факультеті Саскачеванського університету, став ректором Інституту ім. Петра Моили (Саскачеван, Вінніпег). Один із співорганізаторів УГПЦ в Канаді. В роки Першої світової війни відійшов від українського національного табору і став прихильником комуністів і СРСР.

«митроп[олита] Василія». Мається на увазі Василь Липківський (1864-1937), видатний український церковний діяч, перший митрополит УАПЦ (1921-1927), письменник і перекладач. Розстріляний НКВД.

«проф. В. Біднов». Василь Олексійович Біднов (1874-1935) - історик, богослов, освітній і громадський діяч. Викладав у духовній семінарії Катеринослава, керував катеринославською «Просвітою». У 1918-1920 рр. - професор Українського державного університету в Кам'янець-Подільському, 1920 р. емігрував до Польщі, був професором Варшавського університету, УВУ й Української господарської академії в Празі.

«ВЦПР». Всеукраїнська Православна Церковна Рада була заснована у 1917 р. протоієреєм Василем Липківським і архієпископом Олексієм Дородніциним, взяла курс на українізацію Церкви та її автокефалію, яка була проголошена у 1920 р. У 1921 р. на Соборі була створена УАПЦ. Перестала існувати в 1930-х рр. у зв'язку з розгромом і забороною УАПЦ більшовицькою владою. Відновлена в роки Другої світової війни і продовжила діяльність на еміграції в УАПЦ (Соборноправній).

«пані Сушко». Христина Євгеніївна Скачківська-Сушко (1894-1967) - дружина бригадира Стрілецької дивізії Романа Сушка, доктор медицини. У 1918 р. вступила до українського війська, брала участь у боях, була в полоні у більшовиків, тяжко контужена. У складі 46-го стрілецького куреня разом зі своїм чоловіком брала участь у всіх походах і боях. 1922-1923 рр. дивізійна лікарка в таборі Щипйорно, була обрана Головою правління таборової Спілки інвалідів. Значною мірою її стараннями була відкрита «Хата інваліда», розрахована на 60 місць.

«Кошиця». Олександр Антонович Кошиць (1875-1944) - видатний український хоровий диригент, композитор, етнограф, мемуарист. Керівник Української республіканської капели, яка тріумфально гастролювала в Європі та Новому світі у 1919-1924 рр. З 1926 р. й до смерті проживав у США та Канаді, де писав музичні твори, провадив музичні твори для диригентів і т. д.

«Секретар ВЦПР Порфирій Гордовський». Порфирій Іванович Гордовський (?-?) - церковний діяч УАПЦ, адміністративний підполковник Армії УНР. Наприкінці 1921 р. був заступником військового міністра Юрія Вовка з питань забезпечення армії УНР. 1925-1926 рр. - секретар Президії ВПЦР. 1928 р. заарештований і засланий до Казахстану. Із заслання не повернувся.

«Петровський». Григорій Іванович Петровський (1878-1958) - державний і політичний діяч СРСР, один із співголів Центрального Виконавчого Комітету, потім Президії Верховної Ради СРСР (1922-1939), один з ініціаторів створення ЧК, яка відповідала за фізичний терор на окупованих територіях колишньої Російської імперії.

«Чехівський». Володимир Мусійович Чехівський (1876-1937) - український політичний і громадський діяч, прем'єр-міністр УНР, магістр богослов'я, учасник Собору 1921 р., який проголосив утворення УАПЦ, був радником митрополита Василя Липківського і благовісником УАПЦ. Репресований у 1929 р., розстріляний у 1937 р.

«Чижевський». Павло Іванович Чижевський (1860-1925) - український громадсько-політичний діяч, активний учасник українських визвольних змагань 1917-1921 рр., публіцист. Помер і похований у Женеві.

«О. Саліковський». Олександр Хомич Саліковський (1866-1925) - український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст, дипломат, міністр внутрішніх справ УНР. З 1921 р. - на еміграції (Польща).

«о. Савчук». Семен Савчук (1895-1983) - український громадський і культурний діяч, співзасновник УГПЦ, з 1920 р. - священник. Адміністратор (1922-1951) і голова Президії консисторії УГКЦ (1955-1963).

«синок Василь». Василь Євгенович Бачинський (02.03.1913, Париж) - шахіст. Син Є. Бачинського. Доктор філософії. Закінчив УВУ (Український вільний університет, Прага). Кількаразовий чемпіон Женеви, швейцарський шаховий майстер. На сеансах одночасної гри у Празі виграв у чемпіона світу О. Альохіна, міжнародного гросмейстера С. Флора, звів унічию партії з М. Ейве, Ю. Боголюбовим, Р. Шпільманом. 1943 р. переміг німецького гросмейстера Ф. Земіша. Його партії як зразкові публікували шахові часописи.

№ 3

«Лівицького». Андрій Миколайович Лівицький (1879-1954) - український громадсько-політичний діяч. Президент УНР в екзилі (1926-1954).

«Тризуб». Громадсько-політичний і літературно-мистецький тижневик (виходив щонеділі). Видавався у Парижі в 1925-1940 рр. Неофіційний орган УНР, заснований з ініціативи Симона Петлюри.

«о. Гречишкин». Павло Петрович Гречишкин (1900-1965) - військовий і громадський діяч, священник, журналіст, редактор, видавець, організатор і настоятель перших українських парафій у Франції; козак Армії УНР. 1931 р. перейшов у католицтво і став священником Російської католицької парафії в Австрії.

«проф. Шелухіним». Сергій Павлович Шелухін (1864-1938) - український громадський і політичний діяч, міністр юстиції УНР, письменник, правознавець. З 1921 р. на еміграції (Чехословаччина), професор, з 1929 р. - декан в УВУ в Празі.

«Шумицьким». Микола Шумицький (1889-1982) - громадський і політичний діяч, дипломат, архітектор, член Української ЦР, один із організаторів у 1917 р. масонської ложі в Києві («Молода Україна»). Потім діяв на еміграції, активно співробітничав із С. Петлюрою, був головою Союзу українських емігрантських організацій у Франції (1925-1940).

№ 4

«з митроф[орним] прот[оієреєм] Пащевським». о. Павло Пащевський (1874-1944) - православний священник, протоієрей, Головний Капелан Армії УНР, з 1920 р. на еміграції в Польщі, служив у парафіях Луцька, Варшави та ін.

«Огієнко». Митрополит Іларіон (Огієнко) (1882-1972) - видатний український церковний, політичний і науковий діяч. Професор Київського університету, перший ректор Українського державного університету в Кам'янці-Подільському (1918-1920), міністр віросповідань УНР, на еміграції з 1920 р., професор Варшавського університету. У 1940 р. прийняв чернечий постриг, став архієпископом Холмським і Підляським. У 1944 р. був змушений виїхати до Швейцарії, а у 1947 р. - до Канади. З 1950 р. до смерті очолював УПЦ в Канаді в сані митрополита.