Листування о. Петра Білона з архієпископом Євгеном Бачинським

(Машинописна копія).

№ 4

1926, травня 24. - Форт Вільям, Канада. - Лист о. П. Білона до Є. Бачинського.

«Ч. 13 Pacific ave, Fort William, ONT. 24 травня 1926.

Дорогий Євген Васильович!

Довгенько я чекав від Вас листа, та нарешті дочекався. Ваші листи, як завжди щирі, цікаві, дають настрій. Особливо пригадую Ваші листи, коли я перебував у неволі, я чекав на них з такою нетерпеливістю, як ото бувало чекав на листи од нареченої! Від'їзд мій до Канади якось нарушив наше листування. І це зле. Але в цьому винен я. І ось я виправляю свої хиби і відповідаю порівнюючи хутко.

Ви жалуєте, що я не во Франції. Тяжко сказати де краще, там де нас нема - там краще! І во Франції зле. Мені пише п. Васильїв, що тяжко буде сколектувати платню священикові. Та й взагалі там інтриги страшні. Я радив Васильїву улаштувати ріжні вечора, концерти, лотереї, вистави на користь церк[овних] громад. Я так у себе роблю, але я тут майже сам собі заробляю. Маю дітей, учу їх і ставлю концерти. Хотів було розвернути працю на більшу скалю, хотів збільшити громаду, купити хату, де я мріяв ставити у себе концерти, а не в “Просвіті”, де приходиться платити за салю, та де не можна всього сказати, бо там більшість католиків. І що ж вийшли великі непорозуміння! Деякі православні] просвітяне (б. уніяти, але хіба з уніята буде порядний православний?!) запротестували і я майже припинив свою працю. Кинув диригувати мішаним хором і ось починаю на кольонії з дітьми виїзжати. Тяжка праця, незвичайно тяжка. Я душу, тіло вкладав в працю. Поставив 11 концертів в Просвітах за цей час. Навчити робітників співати - самі знаєте як тяжко. Поставив від нашої громади 11 дитячих концертів та 4 концерти в дитячих школах. Праця велика і не по моїх силах. І що ж, віддячили мені за це! Ні, - навіть вороже поставились деякі наші самолюби-галіціяни. Я в неволі не доходив ніколи до такої розпуки, як тут. Там проти мене виступало духовенство на чолі з митроф[орним] прот[оієреєм] Пащевським. Чого тільки вони не вигадували, як вони скрізь мене ганьбили, писали доноси проф. Огієнкові, і хоч Огієнко був з ними, але все ж я не боявся, бо суспільство за деяким винятком було на моїй стороні. Не подобалось їм, що я друкував реліг[ійні] книжки, “РНВ”, “До світла” і не давав їм на цензуру, не подобалось, що я відправляв службу Божу по перекладу ВЦПГ(?) і визнавав і навіть вимагав визнати митр. нашого Василія. Пам'ятаєте Вашу першу відозву відносно голови на В[еликій] Україні, де Ви надіслали відозву митрополита і ми написали “Нашого митроп[олита]”? Боже мій! Що я пережив за це слово: “нашого”! Полков[ник] Цівчинський, - п'яничка (м. і. він був товар[ишем] предсід[ателя] в ВЦПР в 1918 р.) сказав мені, що якби я (...)* не був священиком, то він мене за це слово вбив би!! І все ж таки повторюю, не страшні мені були о. Пащевські, я робив своє діло. А тут, в цій холодній Канаді ходжу як підбитий птах. Але все ж я вдячний Господу Богу за Його милости. Я вірю, що за Його поміччю ми тут щось та зробимо. На Франції, або на Чехах я не міг би того зробити, що я тут зробив. За цей час я надіслав до Калішу для інвалідів 100 доляр. Другу Христині Сушко 100 доляр. на лікування студенткам, до Праги 25 дол. і сухотникам 15 дол. Тепер збираю студентам до Праги. Але що я маю за цю збірку! Які пішли інтриги! Тут у Ф[орт] В[ільямсі] я вже не годен збирати на якусь ціль, агітацію зробив один учитель, хрунт, збольшевичений і я вже припинив тут цю роботу. Віднісся на кольонії. Надії мало. Симпатії до нас занадто мало, вони звичайно симпатизують своїм.

Припинив на деякий час писати листи. Дізнався про трагічну смерть нашого б[увшого] Головного] Отамана С.В. Петлюри і настільки я перехвилювався, що не годен був взятися за перо. Жалко, страшна втрата. Ми так бідні національно, так мало маємо людей, таких героїв, що смерть С.В. П[етлюри] є пряма катастрофа. Нещастя його головне, - він мав нечесних співробітників, яким і довіряв забагато. Ви очевидно не поділяєте моєї думки, та це нічого.

Все ж тут в зимній Канаді українці з великим жалем зустріли цю страшну звістку. В Просвітах, в нашій громаді вивісили укр[аїнські] прапори в знак жалоби. В минулу неділю я в церкві під час науки говорив про небіжчика, а 6 червня улаштував панахиду. Ми недооцінюємо Петлюру, а колись історія скаже правду, відкриє нам очі. Комуністи на своїх з'їздах говорять, що УАПЦ то є «Петлюрівська», що 75% священиків, то б[увші] старшини укр[аїнської] армії. І всеукраїн[ський] староста Петровський про це говорив. І це правда. Митроп[олит] Липківський, Чеховський та ін. - всі вони однодумці Петлюри. Большевики вбили його, бо боялись, що П[етлюра] зробить повстання і знищить їх. Можливо, що П[етлюра] і уряд заключили ганебний договір з поляками, а чи не робив і Богдан Хмельницький умов з москалями?

Мені дивно з В. Прокоповича. Така ніби порядна, релігійна людина, але змінився во Франції. Його статті, критика, похід проти Вас[иля] Шелухіна і о. Т., дійсно мені противні. Але не думаю, що це вплив С[имона] П[етлюри].

Все ж дуже добре, що справу з о. Гр[ечишкиним] полагодили. А то вони страшенно хвилювались. Я одержував на початку листи, просили моєї помочи. І що ж я, бідний сарака, міг тут в Канаді зробити? Просив владику аби взяв під свою опіку парафію і надіслав вашу адресу. П.В. Василіїв є дійсно той Василіїв, з котрим я в неволі працював. Надзвичайно славна, щира, порядна і релігійна людина. Читав в “Дніпрі” про з'їзд членів церк[овних] громад. Справа в Подєбрадах з священиком ще гірше строїть. Тут запросив о. Мельника, О[лекса] Костюченко, який симпатизував о. М[ельник]ові. Я свого часу попереджав О. К[остючен]ка, аби він не робив цієї помилки, бо о. М[ельни]ка добре я розкусив в неволі на протязі 3-х місяців, але він добре себе показав і в Подєбрадах за ці часи.

Вчора я одержав листа від О. Костюченка, який пише, “Що нарешті о. Мельника парафія виставила, занадто багато в ньому московського церковного духу, занадто він невихований, а просто кажучи хамуватий, а до того були й художества*, а крім того уперто стоїть за злуку з Римом, цебто за унію. Зневажає нашого митр[ополита] Василія і ВПЦР”.

“Файний! був священик!!”. Він м. і. просився до Америки і Канади, писав і до мене листа, аби я йому негайно відправив гроші на шифкарту!

Я їм порадив взяти до себе о. Горохівського, який є місіонером в Карпатах. Він проситься до Канади, але (?) звичайно краще до Подєбрад. Якби я не мав довгу, та мав трохи грошей, я б негайно поїхав би до Подєбрад на парафію. Я про це й відповів о. Горохівському, пишу аби просив Шелухіна. Пишуть мені з Чехії - хотіли б мене бачити та... Мене здивувало, що ніби проф. В. Біднов якусь веде непорядну роль! В чим справа? Поінформуйте. Я не чув. Якщо в справі о. М[ельника], то діло бачте як стоїть. Думав я, що на чехах спокій, повне об'єднання, але й там сварки, інтриги. М. Шаповал, як пишуть, робить колотнечу.

Отака колотнеча й тут в Канаді серед простого народу. Велике мати треба терпіння тому чоловікові, який повинен вносити нові ідеї, він мусить бути готовий на все, він мусить пройти великий тернистий шлях.

В неволі я краще себе почував звичайно в моральному відношенню. В матеріальному же відношенню я хоч там і бідував, але не мав довгів, хіба що по виданню книжок і журналів.(...)*

*"п'янствував і робив якісь скандали”».

(Лист без кінця. Листа написано на бланку: «Представник об'єднання українських емігрантських організацій в. м. Калішу, Польща. Священик Петро Білон». Вгорі рукою Є. Бачинського олівцем вказано дату відповіді: «Repondu a Geneve [...] 18 juin 1926 Batch[inski]». Також тут зберігається фотопортрет о. П. Білона з підписом на звороті: «Дорогому Євгену Васильовичу Бачинському на пам'ятку про спільну працю нашу в 1921-1924 рр. Свящ. Петро Білон. Fort William. Canada 2.V. [19]26»).

№ 5

1934, січня 14. - Джонсон Сіті. - Лист о. П. Білона до Є. Бачинського.

«Box 127

14 січня 1934 Джонсон Сіти Н[ю] Й[орк]

Дорогий Євгене Васильовичу!

Сердечно даруйте мені за мою довгу мовчанку. Я не раз докоряв собі, не раз і ганьбив себе за те, що не відписую Вам, я не тримаю з Вами зв'язків. Отак, залишив бідну Канаду, та приїхав до багатої Америки, але якраз попав сюди в часи страшної депресії, а тут розчарування на кожнім кроці. То владика наш своїм поводженням і ін. завдає нам стільки клопоту, стільки неприємностей, що годі передати, а до того деякі наші провідники недостойні бути в рядах нашого духівництва. І я болію душею, страждаю і нічого не можу помочи. Обібрали мене до уряду Д[уховної] К[онсисторії] і я, як наддніпрянець, не можу вплинути на отців настоятелів і примушений був зрезиїнувати з обов'язків заступаючого голови.

І будучий склад Д[уховної] К[онсисторії] не в силі допомогти нашій Церкві, бо треба правду сказати, що ми не вперед ідемо, а в долину. Жуківці нанесли нам великої шкоди, кричали було про злуку, а тепер не хотять і слухати про якесь єднання. Ось бачите, як не хотілось мені ділитись з Вами нашими сумними новинами. А Ви, як уповноважений від Церкви в Європі, напевно цікавились, що доброго є в нашій Церкві?

Ще в Канаді церковне життя дуже красно розвивається, в Америці підупадає. Не раз я жалую, що лишив Канаду. Мене просять туди знову. Одна з найкращих парафій звернулась до мене прийти до них. Але як подумаєш про ту страшну довгу зиму, про ті морози, то лякаєшся. Та й дружина нізащо не хоче Канади. Якось будемо бідувати тут. В Америці колись було добре, та не тепер. Люди здеморалізовані, до нашої Церкви перейшли переважно бунтарі. Ось і в нас вони бунтують і роблять анархію. Деякі провідники несуть тяжкий хрест. Часта зміна парафій наносить велику шкоду як громаді, так і священикові. В Америці оце я вперше в цій громаді душею відпочив. Ось десять місяців минуло, як я в Джонсон Сіті і все якось, дякуючи Богові, іде все спокійно. Нема тертя. Але чи надовго? Ось в слідуючу неділю будуть річні збори парафії, буде зміна урядників. Виберуть добрих громадян, і буде добре, виберуть злих - буде зле і громаді і мені. Отак воно скрізь. Щастя наше те, що в Джонсон Сіті всі роблять. Це, можливо, єдина околиця на цілу Америку, де всі наші українці мають роботу. На попередніх парафіях була біда. В Мон(...)* напр. - 4 м-ця даремно працював, а у Честер давали таку платню, аби зміг якось бідувати. А тут із помсти до попереднього священика на початку дали малу платню. В літі трохи добавили. Є деякі парафії, де священики страшно бідують роками, деяким мусимо допомагати. Владика дуже бідує. Він має яких $30-40 платні на місяць! Платню одержує від нас, священиків. Ми щомісяця вносимо йому по $5, а дехто менше.

В минулім році я почав було сплачувати довги, та дружина моя, яка деякий час хорувала та кріпилась, примушена була піти на операцію. Операція була дуже серйозна, бо доктори вирізали жовч, вирізали каміння (а їх було вельми зело), та до того вирізали і сліпу кишку.

Сильний організм, гарні хірурги, чудовий догляд в шпиталі, а головно надія на Бога - спасло дружину. Майже 3 місяця дружина лежала. Деякий час чулась добре, а потім погіршилось, тепер трохи поліпшилось здоровля. Та від таких операцій, я думаю, інвалідом залишиться.

Доктори з нас взяли порівнюючи небагато, та все ж шпиталь, лікування - знову вивело з бюджету. А тут на Україні мої брати й сестри недоїдають. Час від часу допомагаю їм.

Наш старенький митр[ополит] Василій дуже бідував, майже голодував. Та ось дізнались про нього і тепер ми йому допомагаємо, кожного місяця надсилаємо йому потроху. Наша мучениця Церква в катакомбах переживає страшенні утиски. Чи довго наш нарід буде отак мучитись? Може в цій війні, що ось вибухне, відродиться Україна?

Оце одержав листа, пишуть, що єп[ископ] Жук тяжко хорий і нема надії на виздоровлення. Там знову шукають кандидата на єпископа, а його не так легко найти. Якби наш єп[ископ] І[ван] Теодорович] був переосвячений грецьким патріархом, то тоді б визнали його жуківці. А може й тоді не визнали б? Бо там тепер течія галицька. Мати лише свого галицького єпископа. Канада проти переосвячення і я проти, але все наше духівництво домагається переосвячення. Владика і сам хоче, і відмовляється.

Оце одержав від Вас “Ecclesita”. Хоч я не розумію, що там написано, та все ж я щиро вдячний Вам за надсилку. В них я відчуваю, що Ви й до цього часу, не дивлячись на ріжні перешкоди, особливо матеріяльні, Ви є “Благовістником” нашої Мучениці Церкви.

Дай Боже Вам сили і здоровля в Вашій праці для добра нашої УАПЦеркви. Працюйте і надалі. Прикладаю доляра на “Ecclesita”. Даруйте, що так мало. Може трохи згодом більше надішлю. Одержав від Вас і привітання. Сердечно дякую. Всі ми вітаємо Вас і Вш. п. добродійку з Новим Роком і бажаємо всім Вам усього доброго.

Пишіть, не беріть з мене прикладу, а відповідайте негайно. Пишіть про всякі новини, що знаєте з України.

Бувайте здорові та Богові милі!

Ваш П. Білон».

(Автограф. Оригінал. Тут же зберігаються фото за 1933 р. з підписом: «Частина моєї парафії під час Місії арх. Івана Теодоровича у Джексон Сіті НЙ в 1933 р. Посередині сидить арх. Іван і я». Також сімейне фото з підписом: «П. Білон з родиною 14 січня 1934. Gohnson Sity NY» і портрет «Дорогому Є.В. Бачинському о. П. Білон 14 січня 1934 р.»).

№ 6

1934 березня 26. - Женева. - Лист Є. Бачинського до о. П. Білона.

«Женева, 26 березня 1934.

Дорогий о. Петро!

Так давно не писав Вам, що не знаю з чого починати. Наперед усього дякую сердечно за незабудь, за Ваш щирий лист і за лепту Вашу на Еклезію. Це все мене дуже зворушило, і я надзвичайно був урадований, коли одержав від Вас вісточку. Спасибі, мій далекий друже, за все! Втішений я був і за фотографії, але там Ви якийсь чужий “причер”: - у моїм серці Ви зовсім інший і молодший і більш милий... Дивно як чужа земля накладає свій одпечаток! А от я досі не можу Вам вислати своєї з дружиною доброї фотографії. Чи лінощі піти до фотографа, чи брак грошей, а все лише “зберемося”! Вже і син надокучає (він закінчує свою матуру в Жевницях к[оло] Праги) і певно таки мусимо піти. Тоді Вам в першу чергу вишлю. Але й я постарів, вже незабаром стану цілком сивий (це після того як я мав нарив на голові, волосся швидко посивіло!) та й наші студенти до мене скоро як до діда будуть звертатися! Хоч духом я ніскільки не постарів і маю той самий бадьорий оптимізм, який Ви у мене знали за часи редагування “Р[елігійно] Н[аукового] В[існика]”, хіба що більш реалістичний, так мовити мудріший.

В своїм листі подаєте мені силу цікавих відомостів громадських, але дуже сумно було мені читати про стан здоров'я Вашої дружини. Це вже прийдеться нести хрест! Але може воно не так страшно, як Вам здається. Діти Ваші вже великі стали. Оце як і моєму Василькові вже 20 років минає! Молоді ростуть, а ми старі, старіємо!.. Закон. До змісту Вашого листа ще повернуся, а поки що напишу Вам пару слів, як ми живемо та наші женевські новини. Це певно Вас більше цікавить. Отже, дяка Милосердному Богові, ми з дружиною поволі посуваємося до заможности, а все завдяки мозольній праці, витривалости та ощадности. Я далі служу в телеграфічній агенції і хоч мало, а все таки постійно заробляю, жінка, як Ви знаєте, має свій Інститут Краси - “боті парлор”, як, здається, кажуть у Вас в Америці, і заробляє більше. Маємо велике мешкання в осередку міста, свою обстанову і головно свій маленький хутір в околиці Женеви. Про це, здається, я Вам ще не писав, бо лише рік минув, як купили ми цей ґрунт: всього 1650 кв. метрів, але вибудували там маленьку хатчину з льохом, насадили дерева, кущів, розвів я великий город, а жінка силу цвітів і от так тішимося! Але все буквально ми самі робимо і город нас годує, бо маємо запаси майже на цілу зиму. Цім літом ставлю пару вуликів і думаю розвести пасіку. Це все коштує великі гроші у людей, а у нас зовсім скромно, бо, як казав, я сам все роблю в години вільні (улітку там і мешкаю), навіть огорожу поставив самий. Хто бачив попередній пустир і теперішній хутірець впрост не йме віри, такий гарненький. Маємо своє джерело води під старою грушкою. Ось посилаю Вам маленьку фотографію,* де ми на плантаторських або краще фармерських ролях! Тут я тільки і почуваю себе нормально здоровою людиною та щасливий з природою і Богом Творцем! Взагалі я проповідую тепер всім опрощення і повернення до праці над землею. Життя наше занадто мерзенне і громада уряджена напрочуд погано, ніби нарочито, щоби людині страждати, а не насолоджуватися життям!... Хотів би я, щоби Ви, дорогий мій, побачили мене фармером та погостювали у нас! Тут з природою і відпочиваю душею та трохи забуваю про все лихо, що діється на Україні, в цім жидівськім антихристовім царстві божевільних людей!.. Одначе я не занедбую трохи і громадської діяльности. Видаю потроху ЕКЛЕЗІЮ, головую в нашім женевськім товаристві та співробітничаю в місцевій пресі, де поміщують вряди годи мої статті на французькій] мові про Україну. От так на Великдень я написав велику статтю про те, як тепер “святкують” на Україні! Шкода, що Ви не зможете прочитати, але я все-таки пришлю, може о. архієпископ схоче перекласти для “Дніпра”? Впрочім для українського читача там мало нового. До речі, хто тепер редагує “Дніпро”? Чом до мене не звернулися за співробітництвом постійним. А то виходе, що при о. Гундякові я писав, а тепер перестав. Натурально я не прохатиму гонорару, хиба що прислали б мені молитовник (його я досі не маю!), та й мушу все ж віддячити за надсилання часописи ще й допомогти рідній пресі. Вряди годи я все ж таки найшов би час, щоб скомпонувати щось, але при умові, щоби містили не так, як колись з дописю про Лігу Націй і інші, котрі перекрутили і зовсім дещо не вмістили. Для себе в обмін на “Еклезію” я одержую к. 200 ріжних видань і міг би з того давати цікавого матеріяла, тільки більш серйознішого, ніж тепер, а то “Дніпро” інтелігентові ніяково часто і читати: якась теребень. Я розумію, що круг читачів такий, але все таки треба рівень підносити, а не йти по течії. Про це все я хочу на днях писати архієп[ископу], котрому давно вже не писав.