10. З метою недопущення розвалу СРСР консервативні сили КПРС у Москві вчинили державний переворот. 19 серпня 1991 року під час перебування М.Горбачова в Криму на відпочинку, обов'язки Президента СРСР взяв на себе його заступник Г.Янаєв. Було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) в СРСР. Основні події розгорнулись в Москві з 19 по 21 серпня 1991 року. 19 серпня в Київ приїхав генерал В.Варенніков, за підтримки першого секретаря ЦК КПУ С.Губенка почав вимагати введення надзвичайного стану в Україні. Уряд і Верховна Рада діяли в цих умовах обережно, а компартія стала на бік заколотників. Опір ДКНС в Україні чинили демократичні сили. Особливо активно протистояли ДКНС обласні ради Львівської, Тернопільської і Івано-_Франківської областей, де при владі були демократичні сили. На 21 серпня планувався всеукраїнський політичний страйк. Голова Верховної Ради УРСР Л.Кравчук зайняв очікувальну позицію, в той час, як Народний Рух України закликав українців не виконувати розпорядження ДКНС і підпорядковуватись лише Конституції України. Але заколот провалився і М.Горбачов 21 серпня повернувся до Москви.

11. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР приймає Акт проголошення незалежності України і забороняє діяльність КПУ. На 1 грудня 1991 року був призначений референдум на підтримку Акту незалежності України. Щоб протидіяти цьому в Україні розпалився сепаратизм. Виникли ідеї передачі Криму Росії, утворення на Півдні України Новоросії і т. п. Але все ж референдум відбувся. 90,32% голосуючих підтримали Акт незалежності України. Навіть у Криму за нього проголосували 54,1% голосуючих. Причинами високої політичної активності мас були: прагнення українців до створення власної держави; сподівання на швидке зростання добробуту через інтеграцію в Європу (чого до речі досягли на сьогодні колишні республіки СРСР Литва, Латвія і Естонія), слабкість і занепад СРСР, віра народу у власні економічні можливості, намагання лівих сил зміцнити своє становище в перехідний період розвитку.

Водночас були проведені перші в історії України президентські вибори. З шести кандидатів переміг Л.Кравчук, який набрав 62,59% голосів. На другому місці опинився колишній дисидент В.Черновіл, який набрав 23,27% голосів.

5 грудня Верховна Рада України прийняла звернення до парламентів і народів світу, де наголосила: договір 1922 року про утворення СРСР не є дійсним, Україна прагне стати демократичною державою, вона гарантуватиме всім громадянам права і свободи, буде переходити до ринку, співробітничатиме з країнами світу на засадах рівності і невтручання у внутрішні справи, буде безядерною, формуватиме мінімальні збройні сили.

8 грудні 1991 року у Біловезькій Пущі (Білорусь) Б.Єльцин, С.Шушкевич і Л.Кравчук підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав. На її створення є дві точки зору. Одна, СНД- це засіб цивілізованого розлучення колишніх республік СРСР. Друга, СНД - це засіб відновлення в якійсь іншій формі колишнього СРСР чи Російської імперії. До речі, відчуваючи цю небезпеку, країни Балтії категорично відмовились брати участь в переговорах про утворення СНД і на сьогодні, як всім відомо, вже є членами Європейського Союзу. Шлях України до ЄС на сьогодні ускладнений перебуванням в СНД в тому числі.

В цих умовах 26 грудня 1991 року М.Горбачов пішов у відставку з посади Президента СРСР. Процес розпаду СРСР юридично завершився.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан Н.М., К., Освіта, 2011., с.209-235.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.233-270.

3. Історія України (підручник для ВНЗ) колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

Розділ ХІІ.Україна в умовах незалежності

Студент (студентка) визначає послідовність подій періоду розбудови незалежної держави;

пояснює на основі карти співвідношення політичних сил в Україні;

характеризує внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України в 90-ті роки ХХ - на початку ХХІ століття;

описує зміни в житті та свідомості населення;

характеризує сучасні умови розвитку освіти, науки і мистецтва;

характеризує основні чинники етносоціальних і культурних процесів цього періоду;

розкриває шляхи і прояви процесів духовного і національного відродження;

визначає хронологічну послідовність подій, пов'язаних з участю України у світових процесах глобалізації та інтеграції;

характеризує різні точки зору щодо визначальних векторів інтеграції України у світове співтовариство;

описує здобутки України в царині інтеграції в європейський, світовий, гуманітарний та освітній простір.

12.1 Державотворчі процеси та політичний розвиток України

Основні терміни: державотворчі процеси, державні символи України, гілки влади, держадміністрація, мажоритарна виборча система, адміністративний ресурс, Конституція України, опозиція.

План

1. Державотворчі процеси: особливості розбудови законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.

2. Участь населення у державотворчих процесах першої половини 1990-тих років.

3.Прийняття Конституції України (1996 р.)

4. Становлення інституту президентства в Україні.

5 Проблеми політичного життя України у другій половині 90-тих років ХХ ст.. - на початку ХХІ століття.

1. Після прийняття Декларації про державний суверенітет України , Акту незалежності України розгорнувся процес державотворення. Український народ постав як постколоніальна ( тому що був колонією Росії, потім Радянського Союзу), посттоталітарна (тому що в СРСР існувала тоталітарна система влади), пост геноцидна (тому що українці пережили штучні голодомори і інші форми винищення) нація.

Перед Україною постали наступні завдання:

І. Першочергові:

національне відродження українського народу;

встановлення недоторканості кордонів, регламентування їх режиму;

формування збройних сил та органів безпеки;

прийняття державної символіки;

визначення громадянства;

правове забезпечення міжнаціональних відносин;

створення власної грошової системи;

визнання незалежності України світовою спільнотою.

ІІ. Стратегічні:

побудова ринкової економіки;

реформування законодавчої, виконавчої і судової влади;

забезпечення прав людини як найвищої соціальної цінності;

впровадження принципу верховенства права і розбудови правової країни

Таким чином, державотворчий процес - це процес формування органів влади, місцевого самоврядування, визначення їх повноважень, конституційне оформлення, визначення кордонів, державних інтересів, вироблення пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики.

Одним з перших завдань була фіксація кордонів. У листопаді 1991 року Верховна рада України прийняла Закон “Про державний кордон України” ( на сьогодні всі сусіди, крім Російської Федерації, узгодили кордони України). Згодом вийшли Указ Президента “Про створення митного комітету України” і Закон “Про прикордонні війська України”.

6 грудня 1991 року прийнятий Закон України “Про Збройні Сили України”, за яким всім військовим на території України пропонувалось, або прийняти присягу на вірність Україні, або перейти на службу в інші країни СНД, або іти в запас. Було взято курс на скорочення армії.

19 жовтня 1993 року була прийнята військова доктрина України, яка виходила з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах реальної військової загрози. Була сформована Національна гвардія (згодом буде розпущена), Міністерство внутрішніх справ, Служба національної безпеки (нині її очолює Хорошковський, один з найбагатших людей в Україні). Завдання цих органів контр розвідувальна діяльність, боротьба з тероризмом, організованою злочинністю, тощо.

У січні - лютому 1992 року була прийнята українська державна символіка: музика до гімну “Ще не вмерла України ..”, Державний Прапор України (синьо-жовтий) і Малий Герб України (Тризуб, Знак Княжої Держави Володимира великого).

У жовтні 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про громадянство України”. Воно було надане всім, хто на час прийняття закону жив в Україні.

Також законодавчо була оформлена Верховна Рада України, депутати якої обирались на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування і працювали в парламенті на постійній основі.

Виконавчу владу представляв уряд, який отримав назву Кабінет Міністрів, який був відповідальний перед Президентом і підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Уряд, в умовах різних негативів був громовідводом, тому часто мінялись його керівники. До 2010 року ця зміна відбувалась 18 разів.

За роки незалежності сформувалась судова система у складі Верховного суду України, загальних, арбітражних та військових судів. За дотриманням законності слідкує Генеральна Прокуратура, створена 5 листопада 1991 року. З метою догляду за дотриманням Конституції, 1992 році утворено Конституційний Суд України. Альтернатива. Суперечливі рішення Конституційного та інших судів а також вибіркове судочинство у випадках перемоги тої чи іншої владної групи, корупція, породили останнім часом недовіру до судової системи, і є фактором стримування входження України до Європейського Союзу.

Особливості державного будівництва в Україні: при владі залишилась стара державно-управлінська верхівка, тобто не відбулась люстрація (заміна влади); політичні партії були надто слабими; політичне протистояння між Президентом і Парламентом; падіння авторитету влади через падіння соціального захисту населення; становлення держави відбувалось одночасно з завершенням формування української політичної нації; відбувався постійний тиск Російської Федерації через пряме втручання у внутрішні справи України з метою відновлення влади над своєю колишньою колонією.

Позитивні чинники державотворення: вплив державотворчих традицій; мирний шлях здобуття незалежності; підтримка з боку населення; демократичний вибір; міжнародне визнання України; підтримка з боку США та інших країн.

2. З проголошенням незалежності, в умовах погіршення рівня життя, загострились протестні настрої населення. Дехто почав ностальгувати за СРСР. Це породило відновлення лівих партій. Восени 1991 року утворюється Соціалістична партія України, яку очолив О.Мороз. У червні 1993 року в Донецьку відновила діяльність, заборонена в 1991 році Комуністична партія України, яку очолив П.Симоненко (парадокс, нині ця партія бідних і пригноблених знаходиться у спільній фракції з Партією регіонів, тобто партією найбагатших людей України. Чому?). У вересні 1991 року в Донецьку утворилась Ліберальна партія, яку очолив В.Щербань (згодом буде убитий під час теракту і справу якої продовжить Партія регіонів). У 1992 році було утворено Конгрес Українських націоналістів під керівництвом С.Стецько. Мета організації побудувати національну, унітарну і правову державу. В 1993 році розколовся Народний Рух України. Одна частина пішла на співробітництво з владою, яка майже не змінилася, інша на чолі з В.Чорноволом продовжила боротьбу. З УРП вийшло праве крило і утворило Українську Консервативну Республіканську партію яка зайняла антикомуністичну, антиросійську позицію. Найрадикальнішу позицію зайняла Українська Національна асамблея (УНА), керівником якої став Д.Корчинський. УНА почала формувати збройні формування Українську національну самооборону, мета якої усунути силою від влади стару номенклатуру, захистити інтереси України від Росії, приймаючи участь у збройній боротьбі в Абхазії, Чечні проти російських військ.

Новостворений клас українських підприємців, з метою лобіювання (проштовхування) своїх інтересів у Верховній Раді, в 1992 році створив Український союз промисловців і підприємців. Саме дякуючи їм у 1993 році примєр-міністром став Л.Кучма.

На середину 90-тих років склалось п'ять політичних блоків: консервативно-комуністичний, соціал-ліберальний, націонал-демократичний, державницько-національний і радикально-націоналістичний. Їхня мета - боротьба за владу для реалізації своїх програм, що це не завжди сприяло будівництву держави, більше того, несло загрозу її існуванню.

В умовах погіршення життя росли страйки, особливо в шахтарських районах. Їх використовували сили спрямованні на розхитування недавно здобутої державності. В зв'язку з цими подіями в червні 1993 року було прийнято рішення про референдум у вересні цього року про довіру чи недовіру парламенту і Президенту. Було прийнято рішення про вибори у березні 1994 року Верховної Ради за мажоритарною виборчою системою (голосування за окремих людей) і вибори Президента. Ним, за підтримкою лівих партій, які виступали за обмеження державності України, приєднання в тій чи іншій формі до Росії, став Л.Кучма, в минулому директор заводу “Південмаш”, осипаний преміями за часи СРСР, в тому числі Ленінською премією, відомий своєю проросійською позицією, автор ідеї багатовекторності української зовнішньої політики, а по суті гальмівник просування України в Євросоюз.

3. До 1994 року процес прийняття Конституції незалежної держави Україна практично був заблокований діями лівих сил у парламенті. В листопаді 1994 року за наказом Л.Кучми було створено Конституційну комісію, яка відновила конституційний процес, який був перерваний. Її очолив О.Мороз. Обговорення проекту Конституції відбувалось в умовах жорсткого протистояння лівих і націонал-_державницьких сил. Л.Кучма став на підтримку державницьких сил і пригрозив винесення проекту Конституції на всенародний референдум. Це примусило ліві сили піти на поступки. В ніч на 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України - Основний Закон незалежної держави.

Основними засадами Конституції України стали: суверенітет - незалежність держави; незалежність - самовизначення української нації, недоторканість території, непорушність кордонів, економічна самостійність, самостійна зовнішня політика; поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; Україна - соціальна держава, що дбає про підвищення матеріального і духовного життя народу; Україна - демократична країна, що означає виборність влади, участь народу у розв'язанні державних справ, гарантування прав і свобод; Україна - правова держава, яка втілює в життя принцип панування закону і права.

4. З 5 липня 1991 року в Україні запроваджено Інститут Президентства. Він формувався поетапно, спочатку як вища посадова особа в державі, потім глава держави, і глава виконавчої влади, нині знову глава держави. Його повноваження визначені ст. 103 Конституції України. Президент обирається на 5 років і не більше ніж два терміни поспіль. При Президентові є Рада національної безпеки та оборони України.

З часів проголошення незалежності в Україні було п'ять Президентів. З 1-го грудня 1991 року до 26 червня 1994 року Президентом був Л.Кравчук. Він мав управлінський досвід в КПУ, але в нових умовах були проблеми взаємодії з іншими гілками влади. Тому він ввів в 1992 році посаду представників Президента в областях. Тим часом, в умовах погіршення життя людей, виникло протистояння Л.Кравчука і парламенту. З 26 червня 1994 року по 26 грудня 2004 року (два терміни) Президентом був Л.Кучма. За його президентства відбулись певні реформи, які перш за все виразились в приватизації підприємств перш за все представниками Українського союзу промисловців і підприємців а також членами сімї Л.Кучми. Для управління на місцях було введено посаду голови державної адміністрації. При цьому зросли повноваження Президента. Ці дії породили таке явище, як опозиція. В основу недовіри до Л.Кучми та інституту президентства стало недотримання демократичного розподілу влади, репресії до учасників протестних акцій.

В цих умовах відбулись чергові вибори Президента України в жовтні 2004 року. На другий тур виборів вийшли, глава опозиції В.Ющенко (якого напередодні отруїли, можливо не без участі російських спецслужб, і який вижив і який набрав найбільше голосів) і діючий керівник уряду, призначений на посаду Л.Кучмою, представник бізнесових структур Сходу і Півдня України В.Янукович. Останній , з метою зростання свого авторитету, підняв напередодні суттєво пенсії для населення. Сучасний офіційний підручник “Історія України” для 11 класу (автори Пометун О.І., та Гупан М.Н.) пише: “21 листопада 2004 року за підрахунками виборчої комісії В.Янукович випередив свого опонента на 3% голосів. Проте опозиція вдалася до протестних акцій, звинувачуючи владу у фальсифікації підрахунку голосів. Вона майже повністю паралізувала діяльність центральних органів виконавчої влади. За позовом опозиції Верховний Суд України визнав результати другого туру виборів недійсними і призначи пере голосування на 26 грудня 2004 року. Зрештою на виборах переміг В.Ющенко.” Альтернатива. Події осені 2004 року можна назвати революцією, тому що жителі перш за все Західної і Центральної України виступили на протестні акції проти фальсифікації їхнього волевиявлення, за швидшу євроінтеграцію, проти корупції влади, за недопущення вступу в Єдиний економічний простір з Росією що вело до втрати незалежності і т. п. В багатоденних мітингах на площах Києва і інших міст прийняло участь мільйони українців. Кольором опозиції був помаранчевий, тому революція дістала назву “Помаранчева”. Сили, які протистояли “помаранчевим” і підтримували В.Януковича і його прогаму зближення з Росією, мали синій колір і представляли в основному російськомовні Схід і Південь України. С.Кульчицький в підручнику “Новітня історія України (2001 - 2006 рр.)11кл., Генеза, 2006 рік пише: “Напередодні виборів у телезверненні 20 листопада діючий президент Л.Кучма визнав, що виборча компанія була брудною. Разом з тим він запевнив, що влада все зробить для того, аби другий тур виборів пройшов спокійно, не переростаючи в революцію. Отже, слово “революція" уперше прозвучало з вуст президента. У понеділок і вівторок, коли в Україні починалась справжня революція, Л.Кучма мовчав, і це мовчання звучало голосніше будь-якого набату.” В 2005 році на відзнаку цих подій Президент В.Ющенко ввів свято Дня Свободи 22 листопада на відзнаку подій початку Помаранчевої революції. Президент В.Янукович, своїм указом від 30 грудня 2011року відмінив цей день, як свято і переніс на День Соборності України.

26 грудня 2004 року - січень 2010 року- Президент України В.Ющенко, уродженець села Хорунжівка, Сумської області. Він відмовився в зовнішній політиці від багатовекторності і взяв кус на євро інтеграцію. При ньому Україна була визнана країною з ринковою економікою. Відбувся вступ до СОТ, розпочались переговори про асоційоване членство з Євросоюзом, Україна отримала право проводити Євро-2012, збільшились іноземні інвестиції в українську економіку, Україна зробила заявку на вступ до НАТО, в Україні була запроваджена свобода слова і т.п. Але внутрішні політичні чвари, несприйняття лівими партіями та Партією регіонів політики Президента, послаблення змінами до Конституції в грудні 2004 року повноважень Президента, послабило можливість В.Ющенка реалізувати свою програму. Значний вплив на негативний результат дій В.Ющенка було і те, що станом на 2004 рік україномовних українців було в Україні лише 49,4%, інші були або росіяни або русифіковані українці, що перебували під впливом Росії. Підручник для 11 класу «История России» автора Н.В.Загладіна та інших чітко говорить: «Не был использован шанс принятия двойного гражданства для русскоязычного населения в рамках СНГ (около 25 млн, человек), что обеспечило бы России возможность защиты его интересов.» Січень 2010 року - Президентом країни стає В.Янукович уродженець м. Єнакієве.. При допомозі Конституційного Суду України він повертає сильні повноваження Президента, ті, які забрала в тому числі його Партія регіонів в В.Ющенка в 2004 році в тодішній Верховній Раді.

5. На 1996 рік в Україні нараховувалось 40 політичних партій з кількістю членів 400 тисяч чоловік. Вони сформувались у чотири блоки: центристський, правий націоналістичний, лівий націоналістичний, проросійський. Перші три блоки в різній мірі ратували за незалежність України. Четвертий стояв на позиціях сепаратизму і анти державності. Популярність партій серед населення в цілому була невеликою. В цей час здійснюються спроби сформувати “партію влади”. На таку роль претендували в різний час СДПУ(о), НРУ, НДП та інші. В кінці 90-тих років Україна переходить до нестабільної багатопартійності. Ця ситуація зберігається і сьогодні. У політичному спектрі України представлені: ліберали, радикали, консерватори, реформатори і помірковані. Виникли як ліворадикальні проросійські організації, такі як Союз євразійської молоді, “Прорив”, ЗУБР, “Руській блок”, що відкрито виступили проти української державності, так і проукраїнські: обєднання “Свобода” (лідер О.Тягнибок. Це обєднання здобуло більшість на виборах в місцеві Ради в трьох західноукраїнських областях в 2010 році), “Патріот України”, “Тризуб” та інші, які виступають за захист незалежності України. Також чітко прослідковується поділ на україномовні і російськомовні регіони України, що несе постійну небезпеку міжетнічних конфліктів на зразок югославських, російських та інших. Зростає зовнішня небезпека для стабільності в Україні. Вибори чи проросійського, чи проєвропейського Президента ускладнюють ситуацію в країні. Як показав досвід останніх років, в Україні дуже активно діє розвідка Російської Федерації, яка в 2008 році, через свою агентуру, практично зірвала вступ України до НАТО і подальше просування в напрямку євро інтеграції. Цьому підтвердження є слова екс-голови СБУ України О.Скіпальського в газеті “Вечірня Полтава” від 7 грудня 2011 року:”Як можна розцінювати партнерством реальні виклики з боку РФ - Тузлу, перекриття газового крана? Це були реальні виклики з боку Росії. А ряд офіцерів російської спецслужби у свій час були нагороджені російським керівництвом за те, що вони зробили все для того, щоб Україна не вступила до НАТО. Тому як усі ці дії російських спецслужб можна назвати стосовно України? Це точно не партнерські, не братські відносини... Єдина держава, яка веде у відношенні до України не тільки розвідувальну, але й підривну діяльність - це Росія”.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан Н.М., К., Освіта, 2011, с.242-256.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.277-303.

3. Новітня історія України (2001-2006 рр.) (додаток до підручника) 11 кл., Кульчицький С.В., К., Генеза, 2006.

4. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

5. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

12.2 Економічний розвиток України в 90-ті роки та на початку ХХІ століття. Етносоціальні процеси та рівень життя населення.

Основні терміни: лібералізація цін, інфляція, емісія, приватизація, приватизаційні папери, корупція, криміналізація економіки, аграрна реформа, інтеграція економіки.

План

1. Стан господарства після розпаду СРСР.

2. Спроби реформування економіки.

3. Роздержавлення, приватизація та фінансова система України.

4. Соціальне та економічне становище населення України.

5. Еміграція.

6. Основні тенденції розвитку економіки України у другій половині 90-тих років.

7. Пошуки шляхів стабілізації на початку ХХІ століття. Здійснення аграрної реформи.

8. Залучення населення до ринку.

9. Інтеграція української економіки у світовий простір.

10. Демографічні зміни.

11. Соціальна диференціація суспільства.

12. Міжнаціональні відносини.

1. Здавалось, що в економіці Україна має всі можливості по переходу до ринку. Але країна успадкувала від СРСР застарілі енергомісткі технології, що забезпечило її енергетичну залежність від Росії і Туркменії, на виробництві випускалась продукція застарілих зразків, не існував завершений виробничий цикл бо до цього був єдиний народногосподарський комплекс СРСР (для прикладу, лише зв'язки з Росією забезпечували виробництво 67,3% кінцевого продукту промисловості України).

Тяжким було становище в сільському господарстві. В УРСР був найбільший рівень розорюваності грунтів у світі (82%). Як результат - виснаження українських чорноземів.

Вплинули негативно і горбачовські реформи. Внаслідок них зменшився валовий суспільний продукт а грошова маса зростала. Тому всі товари на прилавках магазинів стрімко зникали.

2. З 1991 року почалось переведення економіки під контроль України. У березні 1992 року Верховна Рада прийняла “Основи національної економічної політики України”, де говорилось про розвиток ринку, приватизацію і т. п. Тим часом Росія підняла ціни на енергоносії: на нафту в 300 разів, на газ в 100 разів. В результаті стрімко зросли ціни на всі товари в Україні. Наприклад - в промисловості в 42 рази. Російські рублі в Україну практично перестали надходити, тому в 1992 році в Україні були введені купоно-карбованці. У такий спосіб Україна вийшла з рубльової зони. Але вартість купоно-карбованця почала стрімко знижуватись (наприклад в 1993 році у 103 рази). Це породило (грошову емісію - випуск надлишкових грошей) і забезпечило перехід від інфляції (обезцінення грошей) до гіперінфляції (один з видів інфляції).

В 1992 році уряд України прийняв постанову “Про регулювання цін”, якою почав лібералізацію цін на товари. Тобто був усунутий державний контроль за ростом цін. Це продовжило руйнацію економіки. У грудні 1993 року інфляція перевищила 90%. В 1994 році рівень інфляції був збитий до “2,1%. Цього було досягнуто монетарними обмеженнями (затримкою виплат зарплат, пенсій, скороченням фінансування бюджетників: в освіті на 64%, медицині-69%, науці-60%).

Ці заходи тимчасово призупинили гіперінфляцію, але в 1994 році розпочався новий її виток. Тому влада повернулась до директивного господарювання і запровадила фіксований курс купона до долара, що спричинило зростання тіньової економіки, посилення корупції в державному апараті, втечі капіталів за кордон (в 1994 р. в Україні було 4 млрд. дол.. а за кордоном 20 млрд. дол..). З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт впав до 27,7%, а національний доход на 54%. Це відповідає показникам часів війни, коли падіння за 1941-1945 роки становило 30%.

Перехід від командної до ринкової економіки, від єдиного народногосподарського комплексу до власної економічної системи не міг бути не болючим. Але те, що сталось в Україні, не мало аналогів у світі. Влада розробляла програми, але вони не діяли, міняла уряди. Дії влади були хаотичними. Змінам противились консервативні прокомуністичні сили, копіювались бездарно дії уряду Росії і т.п.

3. І все ж в Україні формувалась нова господарська модель з різними формами власності. У березні 1992 року Верховна Рада прийняла закони про приватизацію майна державних підприємств, випуск приватизаційних паперів. Але замість цивілізованої приватизації відбувалась “диеа приватизація”, яка супроводжувалась навмисним доведенням підприємств до банкрутств, а потім їх скуповування за безцінь. При цьому страждали трудові колективи. Водночас створювались малі підприємства, кооперативи. Директори державних підприємств отримали повну самостійність, в тому числі користування прибутками.

Відбувались зміни і в селі. У 1992 році Верховна Рада прийняла постанову “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”. Головним в цій постанові було дозвіл на паювання землі а не на приватизацію с.господарських угідь. Тобто право продажу земельних масивів не надавалось. Це уповільнювало процес розвитку фермерських господарств. Місцева номенклатура, керуючись цим законом почала “прихватизовувати” землю, розвалюючи по ходу колишні колгоспи. Таким чином на селі фермерство ще не стало домінуючою господарською ланкою, а колективні господарства вже розвалювались.

Відбувались перетворення і в фінансовій системі. Росія самочинно привласнила активи і пасиви банківської системи, позбавивши українців вкладів. Головним в Україні став Національний банк України. Почалось створення нових банківських установ в тому числі приватних, таких як “Аваль”, “Приватбанк” та інші. Коштами для них стали частково гроші колишнього КПРС І КПУ та ВЛКСМ. Наприклад, всі відділення “Приватбанку” очолили колишні перші секретарі обкомів ВЛКСМ в Полтаві Удовиченко, в Дніпропетровську Тигіпко і т.п. В цілому банківська система виявилась некерованою, що створило умови для масових зловживань.

Для підтримки економіки України, почалось співробітництво з МВФ та ЄБРР, які почали давати кредити. Це породило зростання зовнішнього боргу, який став становити в 1995 році 8,2 млрд. дол..

4. Після 1992 року основна маса населення опинилася за межею бідності. Частка зарплати в валовому національному доході в 1994 році становила лише 25%. Реальна зарплата зменшилась у 3,8 раза. На 1993 рік ціни зросли в 167 раз, а мінімальна зарплата - у 57 раз. Часто зарплату отримували в натуральній формі. Впала купівельна здатність населення. Вона знизилась у 5 разів, що привело до скорочення споживання продуктів харчування. Держава не могла реформувати соціальну сферу, тому вдалася лише до введення замість безплатних, платних послуг. Стрімко зростало безробіття. В 1995 році було зареєстровано 526 тисяч безробітних. Це при тому, що були значні масштаби прихованого безробіття. Значно погіршилось життя людей у селі. В селі закривали дитячі садочки, медпункти, перукарні, аптеки, магазини. Доставка всього необхідного в села ускладнилась, через подорожчання пального. В середині 90-тих років лише 10% жителів села опалювали оселі газом, в той час, як в Білорусії цей показник становив 80%.

Отже, в порівнянні з 1989 роком у 1993 році життя людей в Україні погіршилось в 17 разів.

5. Погіршення життя людей привело до масової еміграції. Головний потік заробітчан направлявся до Бельгії, Італії, Іспанії, Німеччини, Польщі, Португалії, Чехії та інших країн. Більшість українців їхали, щоб заробити гроші. Частина українців направлялись до Росії на будівництво і в сферу нафтогазвидобування. Багато українців також їхали на постійне проживання. На початку 90-тих років зросла еміграція до Ізраїлю. Частина з них з ізраїльськими візами відправлялися до США, Канади та інших країн, де були родичі, що потрапили туди під час попередніх еміграцій.. Стало популярним, з метою еміграції створити подружні пари. Як правило це були дівчата і молоді жінки.

6. У 1994 році президент Л.Кучма оголосив нову соціально-економічну стратегію, яка передбачала прискорення ринкової трансформації. Головна увага була приділена недержавному сектору економіки, який перебував в руках нових власників, в тому числі представників сімї Л.Кучми. Цей сектор в 1998 році виробляв 65,9% промислової продукції. Частка державної власності скоротилася з 96 до 62%. Прискорилась приватизація і на селі. Сертифікати права на земельний пай за 1994-2002 роки отримали 7 млн. чоловік. Були зроблені спроби перетворити колгоспи в кооперативи. На 1996 рік було роздержавлено 30% радгоспів і перетворено в КСП. Було створено 34,1 тисяча фермерських господарств, кожне четверте з яких згодом збанкрутувало. Внаслідок прискорення реформ зростання цін зменшилось, що дало змогу у вересні 1996 року провести грошову реформу і ввести нову грошову одиницю гривню.

Дякуючи реформам поліпшився інвестиційний клімат в Україні у вигляді податкових пільг та страхових гарантій для іноземних інвесторів. Дякуючи цьому з 1995 по 2004 рік присутність іноземного капіталу зросла в 14 разів. Але інвесторів відлякували нестабільність в Україні, криміналізація та тінізація економіки. Щоб поправити цю ситуацію влада почала знижувати податковий тиск на підприємців і фізичних осіб. Це трохи поліпшило життя людей і економіки, загальмувало темпи падіння ВВП. Зарплата в людей почала потроху підніматись а темпи інфляції падати. Середньомісячна зарплата в 1997-1999 році становила 50 доларів. Але збільшилась кількість безробітних до 1,5 млн. чоловік. За межею бідності було більше половини населення України. За даними ООН за всіма показниками індексу людського розвитку опустилась з 1994 по 1999 рік з 54 на 102 місце у світі.

7. На початок ХХІ століття економіка України стала розвиватися більш високими темпами. На 2003 рік обсяг виробленої промислової продукції зріс до 60%. Україна стала приймати участь в міжнародній програмі “Морський старт”, відновивши космічну галузь виробництва. Спільно з Росією почалось виробництво літаків АН-70 та “Мрія”. В сільському господарстві також продовжувались зміни. Зокрема, в 2002 році був прийнятий Земельний кодекс, який орієнтував село на ринкові стосунки. Обсяг продукції АПК в 2004 році зріс на 15%. В 2002 році зарплата по Україні вперше перевищила прожитковий мінімум і становила 377 гривень при мінімумі 365 гривень.

Але мали місце негаразди. Зберігались деформації в економіці (перевага важкої промисловості), фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, проблеми з приватизацією обленерго (рейдерські захоплення і пере захоплення), незмінна енергетична залежність від Росії, для подолання якої влада нічого не робила, “тонізація економіки, низький рівень життя людей, втому числі і через затримки виплат зарплат.

8. Проблема виживання примусила людей включитись в ринкову економіку. Але успіх мав той, хто накопив стартовий капітал. Відбувся розкол суспільства на дві нерівні групи - на зайнятих у привілейованому секторі економіки (сировина, нафта і т.п. ) і тих, хто працює в секторі економіки, що регресує, або в бюджетній сфері. В результаті, у більшості людей склалося негативне відношення до людей бізнесу. Це також передалось від старої комуністичної системи, яка засуджувала капіталістичні відносини. І все жє ринковий тип поведінки формується в суспільстві і залежить від успіху реальних реформ.

9. Інтеграція потрібна Україні, щоб подолати штучну відокремленість країни від світу. Країна зацікавлена в імпорті і в експорті. Пріоритетні напрямки експорту: пошук ринків збуту літаків, верстатів, виробів порошкової металургії і т.п.; перетворення аграрного виробництва в прибуткову галузь; розвиток торгівлі патентами, ліцензіями і т. п.; виробництво і пошук ринків збуту для кольорової металургії, урану і т.п. Пріоритетні напрямки імпорту: імпорт ліків, медичного обладнання; імпорт продовольства, новітніх технологій для харчової промисловості.

Досить привабливим для України є ринок СНД куди реалізовується 25% виробленого ВВП. Але більш привабливим є європейський і світовий ринок. Більше 50% продукції реалізується в країнах Євросоюзу. Тому, хоч і з великим запізненням, в порівнянні з країнами Балтії, Україна в 1998 році підписала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС”. Був взятий курс на вступ до ЄС. При президентові В.Ющенко розпочались переговори з ЄС про асоційоване членство і зону вільної торгівлі з ЄС. 19 грудня 2011 року, хоч і було заявлено, але не було парафовано угоду про асоційоване членство, в зв'язку зі звинуваченнями Євросоюзом влади в Україні в вибірковому судовому переслідуванні лідерів української опозиції і порушенні норм демократії. За президента В.Ющенка, в 2008 році Україна була прийнята в Світову організацію торгівлі.

Україна плідно стала співпрацювати, особливо за президента В.Януковича, з Китаєм. Різко зросла кількість китайських товарів на українському ринку, серед них і гречка, яка була завезена в 2010 році, під час нестачі цього продукту на українському ринку. Цікава деталь, українська еліта уникає купувати китайські товари, а забезпечує себе високоякісними європейськими товарами.

Отже Україна здатна інтегруватись, при добрій волі влади і за бажанням народу, в європейський і світовий економічний простір.

10. За кількістю населення Україна посідала п'яте місце в Європі. За переписом 1989 року в УРСР мешкало 51,7 млн. чоловік. За умов погіршення життя кількість населення почала скорочуватись. На 2011 рік кількість населення становить 45,6 млн. чоловік. Одним з чинників скорочення населення є депопуляція, тобто зниження народжуваності в порівнянні зі смертністю. Особливо це відчувалось у селі, де йшов відтік молоді, а залишались старі люди. Стрімко зменшувалась частка молоді. Великий вплив на зменшення народжуваності мала економічна криза. Молоді сімї, не маючи коштів купити житло, не хотіли заводити дітей. Посилились тенденції до розлучення сімей. На кожний п'ятий шлюб у середині 90-тих років припадало 4,5 розлучень. Загрозливою ставала проблема безпритульності дітей. На січень 2005 року їх нараховувалось 150 тисяч. Зменшенню населення сприяла трудова міграція. В першу чергу виїздили за кордон кваліфіковані молоді робітники, а також інтелігенція. Ці тенденції продовжились і на початку ХХІ століття. Певне зменшення міграції спостерігалось після “помаранчевих” подій 2004 року. Нині цей процес знову посилився. Серед мігрантів зявились і політичні опоненти нинішньої влади.

11. Наслідком введення ринкових відносин стала соціальна диференціація суспільства, тобто розшарування населення на бідних і багатих. На початку 1992 року за межею бідності було 11% населення, а вже в 1998 цей відсоток становив 74%. Заможні верстви населення становили підприємці, банкіри, певна категорія управлінців, представники творчої інтелігенції. Прірва між бідними і багатими зростала. На 2000 рік 3% людей володіли 65% доходів всієї України. 2% населення щомісяця отримували дохід у розмірі 20 тисяч доларів, в той час як мінімальна заробітна плата становила 65 доларів у місяць. Тому і ринок ділився для осіб з високою платоспроможністю і для останнього населення. Елемент бідності по різних регіонах України також був різним. В Києві він був найнижчим, а в Миколаївській, Луганській областях найвищий (відповідно 11,5% проти 44,9%).

Таким чином, поглиблення соціальної диференціації суспільства поділило його на заможніх і знедолених, багатих і бідних. Середній прошарок (так званий середній клас) був незначним.

12. На території України найчисельнішим етносом є українці. За переписом 1989 року їх нараховувалось 72,7%. В 2001 році їх кількість зросла до 77,8%. Інші є представниками різних етнічних груп, яких нараховується 134. Тому Україна є поліетнічна країна. З проголошенням незалежності України були закладені правові основи міжнаціональних відносин. 1 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національних меншин. В роки незалежності національній політиці приділялась велика увага. Був створений Комітет у справах національностей при уряді. В червні 1992 року прийнятий Закон “Про національні меншини в Україні”. В місцях компактного проживання національних меншин відкрито 210 шкіл для навчання рідною мовою. Також права нацменшин гарантує стаття 11 Конституції України. Але в Україні є проблема співвідношення 3 мегагруп: україномовних українців, російськомовних українців (які залежно від ситуації переходять на ту чи іншу мову) і російськомовних росіян, які є в меншості і в більшості випадків не переходять на українську мову. Тобто ситуація в Україні, так звана гойдалка, залежить від того, скільки російськомовних українців перейдуть на ту чи іншу сторону. Від цього залежить домінування проросійського чи про українського вектора внутрішньої і зовнішньої політики.

В контексті міжнаціональної політики слід згадати репатріацію (повернення ) кримських татар на Кримський півострів, що також викликало певні складнощі за останні 20 років. Є проблеми й з іншими народами, які нині проживають в Україні. Це роми, корейці, араби, в'єтнамці. Значна частина з них розглядає територію України, як транзитну зону на шляху до Євросоюзу в умовах існування відкритого кордону з Росією, звідки і йде основний потік мігрантів зі сходу. Це становить велику небезпеку для національної безпеки нашої країни.

Література до теми

1.Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.257-287.

2.Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.329-337.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2002.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

12.3 Духовне та культурне життя України в умовах незалежності

Основні терміни: Болонський процес, навчальні заклади нового типу.

План

1. Основні чинники та особливості розвитку культури України.

2. Модернізація національної системи освіти.

3. Основні тенденції розвитку науки.

4. Здобутки української літератури і мистецтва. Фізична культура і спорт.

5. Основні чинники та особливості релігійного життя України в умовах незалежності.

6. Взаємовідносини влади та релігійних конфесій.

1. Лібералізація суспільного життя за “перебудови” відкрила можливість для відродження духовного життя українського народу. В зв'язку з цим до процесів демократизації почала долучатись українська інтелігенція, яка почала обговорювати гострі моменти історії, минулого і сучасності. У 1990 році Спілка письменників України та організація “Меморіал” отримали дозвіл ознайомитись з судовими справами репресованих письменників і видати збірки творів про них, а також їхні твори. Товариство “Просвіта” і Спілка письменників України поставили питання про стан української мови.

Компартія України, слідуючи в тому числі своїм власним інтересам, дозволила у жовтні 1990 року, через Верховну Раду України прийняти Закон “Про мови в Українській РСР”, який закріпив державний статус української мови.

Після прийняття цього закону почала розширюватись мережа українських шкіл. На 1993 рік в них навчалось 60% учнів країни. Але спостерігалось і спостерігається нині небажання керівної еліти, представників бізнесу оволодівати українською мовою.

На початку 1992 року Верховна Рада України прийняла “Основи законодавства України про культуру”, відповідно до якого на розвиток культури виділялось 8% національного прибутку. Звільнившись від партійного тиску, культура України опинилась під фінансовим тиском. На культурному ринку країни головну роль стали відігравати кошти спонсорів, більшість з яких, за своєю національністю і уподобаннями виявилися російськомовними і як результат, українські книги, українські музичні твори стали неформатом в українській Україні. Більшість талановитих українських діячів культури, співаків, таких як Таїсія Повалій, Ірина Білик, та інші, з метою отримання фінансового зиску, стали носіями російської культури на своїй українській землі.

2. На час здобуття незалежності в Україні 90% населення мало середню і вищу освіту. Але освіта потребувала модернізації. У 1991 році Верховна Рада прийняла Закон “Про освіту”, який, в тому числі, спрямував її на національне відродження. Вже на 1993 рік в школах з українською мовою навчалось 66% дітей. Відкривались школи національномовних меншин. Почали відкриватись навчальні заклади нового типу: ліцеї, гімназії, спецшколи, авторські школи, приватні школи. В умовах кризи перед школою і профтехосвітою постали великі матеріальні труднощі, так як видатки на освіту весь час скорочувались. В зв'язку з цим, а також у зв'язку з демографічною ситуацією, почала скорочуватись кількість шкіл. На 1997 рік у містах України було ліквідовано 26 шкіл, у селах - 81 школа. Крім того в інших школах було скорочено 16,7 тис. класів.

В зв'язку з втратою престижу педагогічних професій освіта втратила значну кількість кваліфікованих кадрів. На 1994-1995 рік зафіксовано 22,6 тисяч вакансій учителів. Протягом цього ж періоду вищу школу залишило 7 тисяч викладачів.

І все ж зміни в освіті продовжувались. У 1993 році уряд прийняв програму “Освіта”, яка передбачала перебудову освіти відповідно до нових умов. В 1998 році прийнятий закон про професійно-технічну освіту, який врегульовував підготовку спеціалістів в цих навчальних закладах. В 2001 році було введено 12-бальне оцінювання знань учнів, що повинно було стимулювати навчання дітей. В 2002 році в 22 тисяча шкіл України вивчення іноземної мови розпочалось з 2 класу. У 2004 році введений Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно якого почали робити нові підручники і програми.

Відбулись зміни і в вищій школі. Відкривались нові ВНЗ, серед яких слід назвати університет “Києво-Могилянська академія”. В першій половині 90-тих років було запроваджено державне ліцензування і акредитацію ВНЗ (визначення рівня освітньої діяльності).

Але вища школа також перебувала в кризовій ситуації. Тому почалось введення платних навчальних послуг паралельно з державним фінансуванням.

З 1999 року у м. Болонья (Італія) був започаткований процес створення в Європі єдиного освітнього простору, що отримав назву Болонського процесу. До нього приєдналась і Україна. Ця система передбачає ступеневу підготовку фахівців за спеціальностями молодший спеціаліст, бакалавр, магістр.

Одними з важливих нинішніх завдань для освіти є: перехід до нових інформаційно-комунікаційних технологій навчання, підвищення професійної конкуренції випускників навчальних закладів, орієнтація освіти на потреби внутрішнього та європейського ринку праці.

3. На час незалежності Україна мала потужний науковий потенціал. В країні було 1300 наукових установ, в яких працювало 500 тисяч осіб, з яких - 80 тисяч докторів і кандидатів наук. Головною науковою установою залишалась Академія наук, яка з 1994 року отримала статус національної. В 1992 році зявилась Вища атестаційна комісія України (ВАК), яка отримала право надавати звання кандидата і доктора наук. Ці звання отримали 13 тисяч осіб. Доктором наук , професором став і нинішній Президент В.Янукович.

Але криза вдарила і по науці. Скорочувались видатки на науку з 3,1% ВВП в 1990 році до 0,29% в 2002 році. Кількість працівників наукових установ скоротилась за цей же період у 2 рази. Посилився потік вчених- емігрантів на Захід. Це були вчені генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-ядерники. Тільки в 1990-1996 роках за кордон виїхало 5600 науковців. Кожного року, внаслідок еміграції, Україна втрачає 10 тисяч таких спеціалістів. Впала престижність фундаментальних досліджень, в тому числі і через те, що більшість розробок не впроваджується у виробництво. Нині ситуація в науці поступово виправляється.

Досить успішно розвиваються гуманітарні науки, чому сприяють і зв'язки з діаспорою. В галузі досліджень української історії успішно працюють як вітчизняні історики, такі як С.Кульчицький, Ю.Шаповал, В.Вятрович, В.Сергієнко, та історики з діаспори, які повернулись в Україну В.Гаврилишин, Б.Кравченко, О.Пріцак, Т.Гунчак.

4. У зв'язку з проголошенням незалежності і ліквідацією цензури відкрилися певні можливості для розвитку української літератури. Особливо плідним для нашої літератури був початковий період незалежності, поки знову не повернулась тотальна русифікація України, але вже іншими методами. В цей час плідно працювали письменники О.Гончар, І.Драч, Л.Костенко (“поема “Берестечко”), П.Мовчан, Р.Іваничук, В.Яворівський та інші. Проблеми Чорнобиля знайшли своє відображення в творах Б.Олійника (“Сім”), С.Йовенка (“Вибух”), І.Драча (“Чорнобильська мадонна”). До читачів повернулися твори забутих і репресованих українських письменників М.Зерова, Г.Косинки, О.Олеся, В.Стуса, М.Хвильового та інших. Стали видаватись твори письменників української діаспори, таких як І.Багряного, В.Барки (“Жовтий князь”), О.Ольжича та ін.

В умовах конфронтації політичних сил в 2-тисячні роки зявилась нова хвиля українських письменників, більшість з яких стали на проукраїнські позиції, вимагаючи захисту українського книжкового ринку від більш дешевої російської книги, яка підриває розвиток української книги. На цих же позиціях стоїть більшість письменників і поетів попереднього покоління. До нової хвилі письменників можна віднести Ю.Андруховича, С.Жадана, О.Забужко, Ю.Іздрика та ін. Вибуховими в суспільстві стали твори Л.Костенко “Записки українського самашедшого” та В.Шкляра “Чорний ворон”, які вийшли в світ в часи суспільної апатії в 2010 році.

За умов незалежності відроджувалось українське образотворче мистецтво. Так була відроджена творчість художника Г.Синиці, засновника нового напрямку в монументальному живопису “Українська національна колористична школа”. Для підтримки живопису з 1996 року були введені президентські стипендії для талановитих художників. Але більшість художників опинились в стані самовиживання, пропонуючи свої картини на ринках.

Відбулись певні зміни і в виготовленні монументів та скульптур. В умовах політичних змін розпочався демонтаж пам'ятників тоталітарної епохи, але дуже повільний. Одночасно, в залежності від уподобань окремих регіонів України відбулось відкриття проросійських пам'ятників (наприклад Катерині ІІ в Одесі) і гальмування відкриття пам'ятників українським національним героям (наприклад, заборона встановлення пам'ятника І.Мазепі в Полтаві, при масовому відкритті пам'ятників росіянам, переможцям на полі Полтавської битви в 2009 році). Та все ж вдалось в часи президентства В.Ющенка поставити пам'ятник героям Крут, а на Правобережжі України пам'ятники С.Бандері. В той же час, в память, про відзначення жертв голодомору 1932-1933 років, були створені меморіальні комплекси і поставлені пам'ятники в Києві, Дніпропетровську та інших містах і селах України.

Попри матеріальні негаразди певні успіхи мало музичне мистецтво. В 1991 році була утворена Всеукраїнська музична спілка. В Україні діяло 43 концертні організації, 139 художніх колективів. В 90-ті роки були популярними співочі поля та фестивалі “Червона Рута”, “Пісенний вернісаж”, “Лесина пісня” та інші. Українські хори брали участь в багатьох міжнародних фестивалях. Ансамбль українського фольклору “Берегиня” в 1998 році брав участь в такому фестивалі в Голландії, хорова капела Л.Ревуцького - у фестивалі в Італії. Українська співачка Руслана Лисичко в 2004 році, єдина з українців за час проведення, стала переможницею конкурсу Євро бачення.

В Україні також були проведені міжнародні конкурси, такі як: міжнародний конкурс співаків ім.. С.Крушельницької (Львів, 1991 р.), конкурс артистів балету (Київ, 1994 р.), щорічний фестиваль піаністів, присвячений памяті В.Горовця (з 1994 року), конкурс Євро бачення 2005 (від України приймала участь популярна під час Помаранчевої революції група “Ґринджоли”).

На протязі 90-тих - на початку 2-тисячних років багато українських колективів гастролювали за кордоном. Серед них і український народний хор “Калина” Полтавського педуніверситету під керівництвом Г.Левченка, який в тому числі, виступав у концертному залі Віденської опери.

Творчо працювали відомі композитори О.Білаш, І.Кара биць, О.Морозов та інші. Відомими в цей час були ряд співаків естради П.Дворський, О.Білозір, В.Зінкевич, А.Кудлай, Н.Матвієнко, Т.Петриненко, В. Шпортько, В.Білоніжко. Перелічені співаки, виконуючи твори українською мовою, часто ставали неформатом (не допуск до виступу) на телебаченні і радіо. Тому більш успішними виявились співаки, які перейшли на виконання пісень російською мовою. Це такі виконавці, як Ірина Білик, Таїсія Повалій, М.Гнатюк, П.Зібров, Ані Лорак, С.Ротару, К.Бужинська та інші. Непросто добились популярності і відомі гурти “ВВ” Олега Скрипки, “Тартак” С.Положинського, “Океан Ельзи” С.Вакарчука, “Мандри”, “Гайдамаки” та інші.