Історія України

Продрозкладка найбільше вдарить по сільському господарству, адже за планами В.Леніна саме Україна повинна була нагодувати Росію. По українських селах почались реквізиції збіжжя. Для придушення опору тих, хто чинив опір, було засновано за зразком Росії Всеукраїнську Надзвичайну Комісію, яку очолив єврей Й.Шварц а потім латиш Лаціс.Таким чином Україна опинилась під терором політичної поліції. Результатом дій більшовицької влади вже на літо 1919 року почались масові антибільшовицькі повстання. Проти них виступили навіть отамани пере- біженці Григорєв, Тютюнник, Нестор Махно та інші. В червні-липні 1919 року відбулось 328 повстань. Тому, після розгрому Денікіні, восени 1919 року більшовики діяли уже обачніше.

2. Одним з завдань російських більшовиків було підпорядкування і централізація багатоликого лівого руху в Україні. Він був перш за все представлений Українською Комуністичною Партією боротьбистів (УКПб). У березні 1920 року у Харкові на ІV конференції КП(б)У було озвучено угоду про злиття УКП(б) на чолі з Г.Гриньком, П.Любченко (до речі полтавцем за походженням) та О.Шумським з КП(б)У. Але з 15 тисяч боротьбистів до КП(б)У було прийнято лише 4 тисячі.

Досить сильною серед комуністів України була група так званих демократичних централістів (децистів), очолювана в Росії Т.Сапроновим. Саме в Україні ця група на рівні всеукраїнської конференції в березні 1920 року засудила дії Х.Раковського та Й.Сталіна по створенню концтаборів, мілітаризації економіки і т.п. Розправа була швидкою. Політбюро ЦК РКП(б) розпустило ЦК КП(б)У і призначило тимчасове бюро ЦК. В.Ленін з цього приводу на ІХ зїзді РКП(б) говорив: “Замість повстання боротьбистів, яке було неминуче, завдяки правильній лінії ЦК, чудово проведеній роботі т. Раковським, ми отримали те, що все краще увійшло в нашу партію під нашим контролем, з нашого визнання, а решта зникла з політичної сцени”. Згодом до КП(б)У ввійшли і рештки партії борбистів, яких до цього нараховувалось 7 тисяч осіб. Це сталось у червні 1920 року. Таким чином монопольне право на владу отримала в Україні, дякуючи “дружній” допомозі Росії, КП(б)У як частина Російської Комуністичної Партії (більшовиків), що ніяк не говорить про суверенність України.

3. Прийшовши на Україну втретє (і в останнє) більшовики знову запровадили в дію заходи “воєнного комунізму”. Так, в січні 1920 року Рад нарком РСФСР (а де ж тут український суверенітет), утворив Українську трудову армію для відбудови народного господарства. Для вилучення зерна у селян створювались комітети незаможних селян (комнезами). Селяни нібито повинні радіти, що їм більшовики роздали землі, але з іншої сторони продовжувалось примусове вилучення продуктів харчування у їхніх господарствах.

4. У 1919 році Польща, після проголошення своєї незалежності в листопаді 1918 року, захопила українські землі до річки Збруч в українсько-польській війні. Радянська Росія, будучи зайнятою війною з Денікіним, не змогла в 1919 році воювати з Польщею, але інтенсивно до неї готувалась. В цій ситуації Антанта надала допомогу Польщі (а чому не Україні). Весною 1920 року армія Польщі стала однією з найсильніших у Європі. У квітні 1920 року делегація УНР за дорученням С.Петлюри підписує Варшавську угоду про спільні дії українських і польських військ проти більшовицької Росії, за якою визнавалась незалежність УНР а кордон проходив по лінії, уже захопленій Польщею. С.Петлюра відмовився від Західної України, мотивуючи тим, що на цей час Галичина, за рішенням Антанти, ще вважалась “міжнародною територією”. За військовою конвенцією 24 квітня збройні сили УНР підпорядковувались польському командуванню. Утримання польських військ в УНР покладалось на українську сторону а озброєння українського війська на польську сторону. Варшавська угода трималась в таємниці. Багато українських сил вважали, що відновлення незалежності УНР за допомогою Польщі є явище недалекоглядне.

25 квітня 1920 року розпочався спільний україно-польський наступ проти більшовиків в Україні. Три польські армії і дві українські дивізії захопили Житомир, Козятин а 6 травня - Київ. Польська армія на захоплених землях чинила грабежі і тому очікуваного на користь Польщі і С.Петлюри повстання проти Червоної Армії не відбулося. Тим часом більшовики, підтягнувши з Кавказу своїм ходом Першу Кінну Армію, яка по дорозі займалась грабежами, її зусиллями, та за участю інших підрозділів 5 червня прорвали фронт. 12 червня Червона Армія захопила Київ. Польська армія, а разом з нею і українські війська змушені були відступати. Західний фронт на чолі з М.Тухачевським почав наступ на Варшаву, а Південно-Західний-Егорова на Львів. Російські більшовики, окрилені надією світової революції створили по ходу Польський ревком в Бєлостоці і 8 липня в Тернополі проголосили ГСРР (Галицьку Соц. Рад. Республіку і утворили Галицький ревком. Загроза безпеці польській державності згуртувала поляків і вже на осінь 1920 року Червона Армія була відкинута за р.Буг, а згодом фронт знов дійшов до Житомира. В цих умовах в березні 1921 року у Ризі Польща підписує договір з Росією про мир, за яким не були враховані інтереси України. Кордон між Росією і Польщею пройшов по лінії Керзона (Керзон міністр закордонних справ Англії). Західна Україна відійшла до Польщі, а Центральна і Східна до Росії.

5. Після розгрому більшовиками Денікіна, частина білої армії відступила в Крим. Цю армію очолив барон П.Врангель, який утворив на півдні України так званий “Уряд півдня Росії”.(А де ж Україна?) Сподіваючись на підтримку селян цей уряд оголосив, що буде давати селянам землю за викуп. Земля ж поверталась великим землевласникам. П.Врангель відмовився від походу на Москву. Він вирішив захопити Донбас і у квітні 1920 року розпочав наступ в районі Перекопа, та Каховки. В кінці червня лінія фронту стабілізувалася по лінії Херсон- Нікополь-Бердянськ. На кінець вересня білі захопили Маріуполь і створили загрозу Катеринославу. Та через відсутність резервів наступ провалився.

Радянська сторона створила Південний фронт під командуванням М.Фрунзе. 2 жовтня 1920 року була підписана угода між Н.Махно і М.Фрунзе про спільні дії в обмін на випуск з радянських в'язниць анархістів, поставку в армію Махно продовольства і зброї. Головний удар був нанесений на Перекоп, в ході боїв за який було взято в полон 20 тисяч білих. Штурм Перекопу, який розпочався 7 листопада 1920 року здійснювало 200-тисячне військо, в якому були і махновці. Атакуючі, по груди в холодній воді перейшли Сиваш і вдарили в тил білих а потім рушили на Ялту і Севастополь. Ті білогвардійці, які не встигли евакуюватись на кораблях Антанти, були схоплені і в кількості біля 12 тисяч розстріляні червоними. Близько 150 тисяч врангелівців евакуювались до Туреччини. До речі в цей же час 18 листопада рештки армії С.Петлюри під ударами так званого Червоного козацтва В.Примакова і кінної бригади колишнього бандита а тепер комбрига Г.Котовського перейшла р.Збруч на польську територію. Водночас більшовики, після розгрому Врангеля, розгромили біля Перекопу війська своїх союзників бригаду Нестора Махно. Правда останній залишився в живих, так як в цей час лікувався від ран в Гуляй-Полі.

Таким чином в 1919 - 1920 році російські більшовики при допомозі своїх союзників в Україні завершили в основному боротьбу за повернення України під вплив Росії. Спроби С.Петлюри в 1919 році створити соборну, єдину Україну не дали результату, тому в 1920 році він звернувся за допомогою до Польщі, на умовах фактичної передачі частини України. Але і це не допомогло відновити незалежну Україну від Росії хоча б в обмежених територіях. Більшовики хоч і не змогли захопити всю Польщу, але в 1920 році оволоділи більшою частиною України і Кримом, розгромивши армію П.Врангеля.

Література з теми

1. Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г., Генеза, 2010, с.232-255.

2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України ч.І (підручник) 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004

3.6 Культурне і духовне життя України в 1917 - 1921 роках

Основні терміни: національна культура, українське Відродження, Просвіти.

Українська національно-демократична революція 1917-1921років сприяла піднесенню культурного життя, але були чинники, які гальмували розвиток культури. Вони наступні: класове та міжнаціональне протистояння в ході революції; надмірна політизація суспільного життя; фізичне знищення діячів культури; масова еміграція інтелігенції (наприклад відомий диригент і композитор О.Кошіце створивши український народний хор у 1919 році за завданням С.Петлюри, виїхав до Європи і Америки пропагувати існування такої країни, як Україна, та так і не повернувся в зв'язку з поразкою УНР); часті зміни політичних курсів під час революції.

Діяльність щодо відродження української культури розпочалася ще за Центральної Ради, коли почали діяльність “Просвіти” (осередки, групи інтелігенції, які розповсюджували українську мову, звичаї), що сприяло поширенню освіти на селі. В часи Центральної Ради було засновано 53 українських гімназії в основному за рахунок закриття російських гімназій.

За часів Гетьманату зміни в культурі стали ще помітніші. Головними здобутками цього часу були: створення Української Академії Наук (1918р.), яку очолив академік В.Вернадський; створення нових україномовних шкіл (восени 1918 року налічувалось 150 укр. гімназій) при збереженні російських гімназій; зростання кількості українських підручників, прийняття закону про обов'язкове вивчення української мови та історії; створення Державного Українського університету; заснування у 1918 році Національної бібліотеки; заснування українських музеїв і Українського національного театру, який очолив О.Саксаганський. Розвиток культури цього періоду називається початком Українського Відродження. В цей час плідно працювали молоді поети і письменники: П.Тичина, В.Сосюра, М.Зеров, М.Рильський, молоді режисери Лесь Курбас, Гнат Юра, О.Саксаганський, композитори О.Кошіце, М.Леонтович, Л.Ревуцький, Г.Вірьовка, Б.Лятошинський.

З приходом більшовиків українська культура зазнала шаленого тиску. Головними напрямками діяльності більшовиків в галузі культури стали: курс на підкорення “Просвіт” новій владі і їх розпуск у 1923 році; підпорядкування системи навчання в Україні уряду Росії, тим більше, що Наркомом Освіти в РСФСР був уродженець Полтави В.Луначарський; відокремлення церкви від школи; запровадження обов'язкового навчання дітей з 7 до 16 років (школа стала державна, приватні були заборонені); надання переваг до вступу у вищі навчальні заклади дітям робітників і селян; втілення в життя ленінського плану монументальної пропаганди (знищення старих пам'ятників, будівництво пам'ятників борцям революції); зневажливе ставлення до дореволюційного мистецтва, в тому числі українського народного (навіть народні пісні перетворювались в революційні, наприклад: “Ой що ж то за шум учинився, то комарик та й на мусі оженився” стала звучати “Как родная меня мать провожала, тут и вся моя родня набежала. А куда же ты сынок а куда ж ты не ходил бы ты Ваньок во солдаты, В Красной Армии штыки чай найдутся, без тебя большевики да обойдутся». Наслідком цих дій стала фактична втрата традиційної української народної культури.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г., Генеза, 2010, с.258-284.

2. Історія України. (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України. Ч.І, (підручник), 10 кл, Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.

4. Історія України. Бойко О.Д.,К., 2004.

українізація індустріалізація культурний незалежність

Розділ ІV: Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921 - 1929)

Студент (студентка): визначає хронологічні межі періоду економічної та соціальної стабілізації в Україні, визначає хронологічну послідовність головних подій цього періоду;

показує на карті територіальні зміни УСРР в 1921-1928 роках;

аналізує, узагальнює факти щодо входження УСРР до СРСР і обґрунтовує свою позицію в цьому питанні;

характеризує прояви економічної і політичної стабілізації УСРР цього періоду;

узагальнює факти щодо непу в Україні;

визначає суть українізації, та обгрунтовує особливості розвитку культури і духовного життя.

4.1 Українська СРР в роки НЕПу. Утворення СРСР і статус України

Основні терміни: нова економічна політика, продовольчий податок, суверенність, автономізація, СРСР.

План

1. Голод 1921 - 1922 років в Україні, його причини.

2. Україна в роки нової економічної політики.

3. Входження України в СРСР.

1. Причинами голоду 1921 - 1922 років в Україні були: засуха 1921 року і злочинна аграрна політика правлячої партії. Засуха 1921 року охопила південні райони Росії і України (раніше говорили в навчальних закладах, що це було лише в Росії). В Україні було зібрано 30% від врожаю 1910 року. Голодувало біля 7 мільйонів чоловік, а більшовицьке керівництво України, яке знаходилось в Харкові, за розпорядженням з Москви, відправляло продукти до Росії, замість того, щоб подбати про своїх людей і пере направити продукти з півночі і правобережжя України в голодуючі райони. До голоду додалась епідемія холери. Територія між Півднем і Північчю України була перекрита загонами ЧОПу (частини особливого призначення), які не пропускали провезення продуктів в голодуючі райони. Водночас голодуючі губернії не були звільнені від продовольчого податку на відміну від південних російських губерній. Лише в березні - квітні 1922 року вимерло 68% жителів Херсона; 41% - Олександрівська (Запоріжжя); 33% - Єлисаветграда (Кіровограда- від імен російської цариці а потім російського більшовика Кірова). Лише на початку літа 1922 року Москва дозволила залишати в Україні продовольчі пожертвування міжнародних організацій, зокрема Американської адміністрації допомоги (АRА), яка видала для України 178 мільйонів пайків. В результаті голоду вимерло біля 1,5 мільйонів українців. Наслідки голоду вдалось ліквідувати лише на кінець 1922 року.

2. На 1921 рік Україна, внаслідок безкінечних бойових дій перетворилася на руїну. В ході боїв загинуло лише в громадянській війні біля 1,5 мільйонів чоловік. Підприємства майже не працювали. Якщо в 1917 році в Україні працювало 943 тисячі робітників, то в 1921 - 260 тисяч. В Донбасі з 3269 шахт працювало 894. Посилився відтік в села жителів міст. Але і в селах діяли більшовицькі продзагони, які масово забирали продукти харчування у селян. Все це викликало військові заколоти, робітничі страйки і селянські повстання. Влада більшовиків в Україні по суті утримувалась лише в містах. Ось що пише російський червоноармієць у листі додому з Полтави у вересні 1920 року: “Життя наше сповнене небезпеки: всі селяни борються проти радянської влади. На Україні справжній саботаж проти Радянської влади. Всі хохли - бандити. Настрій жителів поганий. Червоноармійців ненавидять як собак. По селах настрій антибільшовицький. Вся Полтавщина проти Радянської влади. Становище в Полтаві кепське, мабуть доведеться тікати, тому що розруха величезна, повстання мало не в кожній волості.” Активний повстанський рух розгорнув Нестор Махно, певну надію на зміни мали війська С.Петлюри, які в 1920-1921 роках здійснили два зимових походи по тилах червоноармійців на Правобережжі. Більшовицька влада з метою придушення соціальних і національно-визвольних рухів в Україні приміняла різні методи: військові сили, нацьковування одних на інших, агентуру ОДПУ (колишня ЧК, яка стала називатись Об'єднане Державне Політичне Управління), яка в народі називалась “сексоти”. Лише в Харківське відділення ОДПУ в 1921 році надійшло 12 тисяч доносів з радянських органів і 2474 - від робітників. Економічний і політичний крах змусив більшовиків змінити політику.

У березні 1921 року на Х зїзді РКП(б) відбувся перехід від політики “воєнного комунізму” до нової економічної політики. Продовольча розверстка замінялась на продовольчий податок (селянин міг залишати лишки продуктів собі), дозволялась вільна торгівля, була дозволена оренда в дрібній і середній промисловості (орендарями як правило ставали ті, хто під час війни, попри заборони, торгували, і мали накопичений капітал. За національною ознакою серед підприємців міста, після введення НЕПу було 53% євреїв і лише 32,4 українців). Також була введена стійка валюта-червінець.

Внаслідок введення НЕПу повстанський рух почав затихати, хоча мало місце його продовження до 1929 року. Головними причинами згортання національно-визвольного руху в цей період була замореність українців та поліпшення життя внаслідок НЕПу.

В Україні НЕП зряду причин був запроваджений з 1922 року. Перехід до нього підвищив продуктивність праці, вселив надію селянам в те, що вони є тепер господарями землі, що також підвищило результативність їхньої праці. В промисловості перш за все були відбудовані шахти Донбасу. Дякуючи непманам (новий клас багатіїв) бурхливо розвивалась легка і харчова промисловість. На кінець 20-тих років обсяг промислового виробництва став становити 90% від довоєнного рівня.

3. В 1920 -1922 році УСРР формально була незалежною, суверенною країною, в яку входили всі території, за виключенням Західної України, яка відійшла до Польщі, Румунії та Чехословаччини і Криму, який належав РСФСР. Навіть територія сучасного Придністровя, що входить до Молдавії, називалась Придністровська Автономна Республіка в складі УСРР. Більше того, УСРР мала свої консульства в ряді країн, адміністративний і державний кордон, уряд- Раду Народних Комісарів, столицю в Харкові, а її Нарком військових справ М.Фрунзе (росіянин) втручався від імені України у внутрішні справи Туреччини, допомагаючи младотуркам воювати з Антантою.

На початку 20 - тих років в Україні почалась дискусія про подальші взаємини з Росією, яку нав'язала Москва, якій конче необхідно було відновити територію колишньої Російської імперії. Цю дискусію було нав'язувати в Україні не важко, тому що КП(б)У була частиною РКП(б). Її керівниками були росіяни В.Молотов, Г.Пятаков, М.Хрущов, а також інтернаціоналісти- поляк С.Косіор, єврей - Д.Мануїльський (його навіть Й.Сталін називав липовим українцем), німець - Е.Квірінг. Й.Сталін запропонував принцип “автономізації”, тобто поглинання Росією радянських республік, надавши їм право автономії в складі РСФСР, що викликало обурення у деяких більшовицьких лідерів цих республік (зокрема Грузії) але не в Україні. Тоді В.Ленін запропонував боротись з російським шовінізмом (зверхністю щодо інших народів росіян), а республікам РСФСР, УСРР, БСРР та Зак.ФСР об'єднатись на засадах рівності в СРСР при збереженні навіть права виходу з цього обєднання, якщо на це дасть згоду Комуністична партія.

30 грудня 1922 року представники чотирьох республік ухвалили проголошення СРСР, який проіснував до 1991 року, і який у різних виглядах, то ЄЕП, то Митний союз, то Євразійський союз, як нібито союз рівних, хоче відновити Російська Федерація в наші дні.

Який же статус отримали республіки ніби то в рівноправному союзі? Всі повноваження оборона, зовнішні зв'язки, транспорт і т. п. були передані союзному центру. Республікам лишили лише управління культурою, освітою, внутрішніми справами і то у взаємодії з союзним центром. Таким чином фактично це не був союз суверенних республік, а відбулась підміна понять про суверенність, незалежність. Фактично був втілений план Й.Сталіна про автономізацію, входження республік до складу Росії під вивіскою суверенності.

Література до теми

1. Новітня історія України (підручник) ч.І, Турченко Ф.Г., К. Генеза, 2002.

2 Василь Шкляр. Чорний ворон. 2010.

4.2 Політика влади в царині культури

Основні терміни: українізація.

План

1. Українізація та її наслідки.

2. Розвиток освіти і науки в роки НЕПу.

3. Література, мистецтво і духовне життя.

1. У 1923 році на ХІІ зїзді РКП(б) її керівництво поклало початок коренізації, що на Україні означало українізація. Метою українізації було, шляхом поступок в національному питанні, забезпечити підтримку Комуністичній партії з боку неросійських народів. Та і щоб донести комуністичні ідеї до цих народів зрозумілою їм мовою. Процесом українізації керував Народний Комісаріат освіти, на чолі якого були прибічники українського національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М. Скрипник.

Українізація передбачала розширення сфери вживання української мови, запровадження діловодства українською мовою, висунення кадрів на посади з українців, запровадження навчання, видання книг, журналів українською мовою. Цей процес був не простим. Так на 1924 рік в комсомолі України було лише 21,1% українців, 10% росіян і 65,5% російськомовних євреїв, які неохоче українізовувались. В армії ситуація була ще гіршою. В ній з 42 начдивів лише 2 були українцями. Найбільші успіхи в українізації наступні: на кінець 1929 року понад 80% шкіл і 30% вищих навчальних закладів вели навчання українською мовою; на 1927 рік кількість книжок рідною мовою зросла з 27% до 50%; українська мова була запроваджена в офіцерських школах і частинах військового резерву; 2/3 діловодства стало вестись українською мовою.

З другої половини 20-тих років розпочався наступ на українізацію, що співпало з посиленням тоталітарної влади Й.Сталіна. На це вказують наступні дії влади: в 1928 році від обов'язкової здачі екзамену на знання української мови були звільнені студенти соціально-історичних відділень університету, в 1932 році українізація на Кубані була названа “петлюрівщиною” і заборонена. За надмірну дерусифікацію Нарком освіти В.Затонський в 1933 році звільнив з роботи 90% керівників освіти різних рівнів та 4 тисячі вчителів. За пропаганду українського слова в грудні 1932 року під Харковом чекісти розстріляли 200 кобзарів разом з їхніми поводирями, малолітніми хлопчиками. З липня 1933 року згідно Постанови ЦК КП(б)У “Про націоналістичні ухили.” зявився термін “український буржуазний націоналізм” як головний ворог більшовиків.

2. Для контролю за культурно-освітньою роботою в УСРР як і в Росії було утворено Головполітосвіту, орган, який повинен боротись з пережитками анархізму та петлюрівщини. Першими цю організацію на собі відчули “Просвіти”, які за її наказом були ліквідовані і перетворені в сільські будинки (сіль буди) і хати-читальні.

Більшовики поставили завдання ліквідувати неписьменність. У травні 1920 року на ІV Всеукраїнському зїзді Рад було прийнято відповідне рішення, згідно якого все населення від 8 до 50 років повинно стати грамотним. Для цього була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю і Товариство “Геть неписьменність”.

В 1922 році був прийнятий “Кодекс законів про народну освіту в УСРР”, який підпорядковував школу партії. На 1925 рік в початковій школі навчалось 2 105 070 дітей, але поза школою ще лишалось біля 40% підлітків.

В значній мірі змінилась і вища школа. Шлях до неї був закритий для представників “ворожих елементів”, тобто набирали в вузи робітників або рекомендованих партійними і армійськими органами. Для підготовки неписьменних до вступу у ВУЗ створювались робітфаки, яких в 1925 році вже було 30 по Україні. В зв'язку з українізацією студентів українців у вузах стало більше 50%. Для підготовки викладачів і пропагандистів суспільних дисциплін були створені комвузи, радпартійні школи-своєрідні елітні навчальні заклади. Зокрема в Харкові в 1922 році було створено Комуністичний університет ім.. Артема.

Найвищою науковою установою УСРР з 1921 року стала ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук). Її, до 1928 року, очолював В.Липський. Значний вклад в її розвиток вніс С.Єфремов. ВУАН мала 40 науково-дослідних установ. Історико-філологічний відділ Академії очолювали А.Кримський і С.Єфремов. З поверненням з еміграції в 1924 році М.Грушевського розбудовується історична секція Академії. Значний вклад в українізацію зробив Інститут української наукової мови. У фізико-математичному відділенні Академії працювали відомі вчені математики Д.Граве, М.Крилов, хіміки Л.Писаржевський та В.Кістяківський. З 1924 року українська наука перепідпорядковується Російській Академії яка згодом отримає назву Академія наук СРСР.

3. Література. В ході війни з України емігрували літератори М.Вороний, О.Олесь, В.Винниченко, В.Cамійленко та інші. Але зявилась нова хвиля літераторів, в тій чи іншій мірі лояльних до російсько-більшовицької влади, але таких, що мали свою певну позицію. Це - О.Досвітній, М.Драй-Хмара, М.Зеров, Г.Косинка, М.Куліш, М.Рильський, В, Сосюра, П.Тичина, М.Хвильовий та інші. Діяли різноманітні літературні обєднання “Гарт”, “Плуг” та інші. В центрі дискусій Був М.Хвильовий, керівник Вільної академії пролетарської культури. Хоч він і був росіянин (прізвище Фітільов), але захищав українську літературу і пропагував наближення до Європи. Він висунув гасло “Геть від Москви! Дайош Європу!”. Хоч він і не стояв за відрив від Росії України, але був гостро розкритикований.

Мистецтво. Театр. Музика. Після війни організовується Асоціація художників Червоної Армії, в яку входять С.Їжакевич, К.Трохименко та інші. У театральному мистецтві було засновано Перший драматичний театр ім.. Т.Шевченка в Києві (очолив О.Загаров) та драматичний театр ім.. І.Франка (керівник Г.Юра). В 1922 році в Києві засновано театр “Березіль” під керівництвом Леся Курбаса в якому працювали відомі актори П.Сакса ганський, М.Крушельницькій, А.Бучма, Ю.Шумський та інші. В музичному мистецтві плідно працювали композитори, які пристосувались до нової влади, такі як Г.Вірьовка, Л.Ревуцький, К.Богуславський. Успішно виступала хорова капела “Думка”, яка в 1929 році навіть побувала у Франції.

Кінематограф. В 20-тих роках було збудовано Одеську кінофабрику і розпочато будівництво Київської. В ці роки в Україні було біля 500 кінотеатрів. Однією з зірок німого кіно стала Віра Холодна, за походженням полтавчанка. З кінця 20-тих років в кіно плідно працює Олександр Довженко, який в 1927 році зняв фільм “Звенигора”, а в 1929 - “Арсенал”.

Релігійне життя. Більшовики оголосили релігію історичним пережитком. В умовах боротьби влади з релігією і церквою 11 жовтня 1921 року утворюється Українська Автокефальна (незалежна) православна церква з метою будівництва незалежної від Російської православної церкви своєї української. Митрополитом УАПЦ став Василь Липківський. Служба в ній велась зрозумілою українською мовою на відміну від старослов'янської. Керівництво церкви вибиралось демократично, за участю віруючих. За автокефалістами пішло 7 мільйонів парафіян, але більшість залишилась під російською церквою. З 1928 року влада почала жорстко переслідувати автокефальну церкву.

Література до теми

1.Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.239-251.

2. Історія України (підручник для ВНЗ). колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Історія України. Бойко О.Д., -К., 2004.

Розділ V:Закріплення Радянської влади в Україні (1929 - 1938 роки)

Студент (студентка) визначає хронологічні межі періоду в Україні;

описує та порівнює зрушення у повсякденному житті різних верств українського населення;

визначає сутність політики колективізації, розкуркулення;

узагальнює факти голодомору в Україні, дає їм оцінку, доводячи, чи це є геноцид українського народу, чи просто голодомор;

характеризує культурні процеси в Україні цього періоду;

дає оцінку репресіям 30-тих років і доказує, чи можна оправдати дії Сталіна того періоду.

5.1 Форсована індустріалізація та суцільна колективізація. Голодомор 1932 - 1933 років

Основні терміни: індустріалізація, колективізація, розкуркулення, голодомор - геноцид.

План

1. Сталінська індустріалізація України.

2. Запровадження колгоспного ладу в Україні.

3. Голодомор 1932 - 1933 років, його наслідки.

1. У грудні 1927 року ХV зїзд ВКП(б) взяв курс на індустріалізацію народного господарства. Причини індустріалізації наступні: економічні - відсталість СРСР від передових країн світу; політичні - ВКП(б) вважала, що потрібно опиратись на підтримку робітничого класу, а значить збільшувати їх кількість; стратегічні - віра в можливість побудови комунізму в одній окремо взятій країні для чого потрібна високорозвинена промисловість. З 1928 року економіка СРСР почала розвиватись згідно п'ятирічного плану, що свідчить про перехід від підтримки вільної ринкової економіки у вигляді НЕПу до одержавленої економіки. Приріст продукції планувалось довести до 20% на рік. Та з кінця 1929 року почалась “над індустріалізація”(форсована індустріалізація) - різке збільшення темпів виробництва (за наказом Й.Сталіна 40-45% в рік). Кошти для індустріалізації планувалось взяти у непманів, через конфіскацію їхнього бізнесу, в селян - через залучення їх в колгоспи і вилучення продовольчих запасів для продажу за кордон, в робітників - через недоплати їм зарплат, через продаж за кордон цінностей і т.п.

Особливістю індустріалізації в Україні в першій п'ятирічці (1928 - 1932 рр.) було виділення 20% капіталовкладень від вкладень всього СРСР. З 1500 підприємств, 400 будувались в Україні (наприклад: Дніпрогес, Криворіжсталь, Азовсталь, ХТЗ, Краматорський завод важкого машинобудування і т. п. Насправді ж реальні прирости виробництва в рік становили 16 - 18 %. Це в той час коли в 1932 році було оголошено, що п'ятирічка виконана за чотири роки і три місяці. В другій п'ятирічці (1932/33 - 1937/38 роки) Україна отримала менше коштів на індустріалізацію, так як більшість коштів направлялась в Сибір і на Урал в зв'язку з наближенням війни в Європі.

Наслідки індустріалізації для України: УСРР (з1936 року УРСР) з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну; індустріалізацією був закладений адміністративно-командний стиль управління економікою. Україна наповнилась шкідливим для екології виробництвом; прискорений розвиток важкої промисловості привів до занепаду легкої і харчової промисловості; посилилась урбанізація (кількість жителів міст зросла вдвічі); Україна повністю втратила економічну самостійність так як значна частина збудованих підприємств обмежувалась виробництвом сировини і напівфабрикатів, в той час як подавляючи частина завершеного виробництва знаходились в Російській Федерації. Для порівняння, підручник з історії Росії для 11 класів, видання 2007 року (автори Н.В.Загладін та інші) називає лише два і то позитивні наслідки індустріалізації для Росії - створення могутньої індустріальної бази і модернізація армії.

2. До 1929 року в українському селі були різні форми господарювання: індивідуальні куркульські, середняцькі і бідняцькі (таких було більшість), так і колективних (комуни, артілі (колгоспи), ТСОзи і т.п. В кінці 1929 рокурозпочалась суцільна колективізація, тобто насадження однієї колективної форми господарювання - артілі. Причини колективізації: економічні - проведення індустріалізації вимагало великих коштів, тому вирішено було взяти їх у селян, політичні - з погляду марксистів -селянин дрібний власник, а значить є ворогом пролетаріату. Мета колективізації, створити колгоспи з максимальним усуспільненням виробництва. Водночас ішло розкуркулення - вилучення майна у заможних селян. Їх нараховувалось по Україні 3%, а було розкуркулено - 15%. Куркулів ділили на три категорії: 1) учасники антирадянських виступів (їх страчували або відправляли до Сибіру); 2) ті що чинили пасивний опір (висилали за межі республіки); 3) ті, що висловлювались проти колективізації (висилали за межі району чи села). Колективізації українське населення чинило опір. В повстаннях прийняло участь 40 тисяч селян.

Наслідки колективізації: занепад сільського господарства України; винищення самими селянами взимку 1929 -30 року майже половини поголів'я худоби, щоб не віддати її до колгоспу; відновлення “воєнного комунізму” на селі (примусове вилучення державою продуктів харчування; внаслідок колективізації до колгоспів в кінці 1932 року залучено 70% селянських господарств; розкуркулено один мільйон укр. селян; в українських селян знищено почуття власника, господаря; штучний голодомор 1932 - 1933 років.

3. Голодомор 1932 - 1933 років був організований комуністичною партією на чолі з Й.Сталіним. Його метою в Україні було: примусити іти українських селян в колгоспи, вилучити всі необхідні запаси продуктів харчування а також голодом знищити український національний супротив, носіями якого було українське селянство. Знищення етносу за національною ознакою за визначенням ООН підлягає під поняття “геноцид”, тому рішенням Верховної Ради України від 2008 року (правда за це рішення в той час не голосувала Партія регіонів в силу орієнтації на російську оцінку цієї події) голодомор визнаний геноцидом проти українського народу. Таку ж оцінку дали ряд парламентів країн Європи і Америки.

Восени 1032 року в Україну приїхала надзвичайна комісія на чолі з В.Молотовим, яка ввела блокадний стан. Ще раніше, у серпні був прийнятий закон про захист соціалістичної власності, який передбачав за взяті на полі колоски від 10 років ув'язнення до розстрілу. Війська НКВС (так стало на-зиватися колишня ВУНК, потім ОДПУ) блокували села, які не виконували плани хлібозаготівель. З них утікачі не могли вийти, а всі їстівні запаси забирали буксирні бригади. Це і привело до масової смертності взимку 1932 - 1933 років. За різними оцінками від голоду загинуло від 3 до 10 мільйонів українських селян. Підручник “Історія Росії” дуже скупо говорить про цю подію, говорячи що голод охопив хліборобські райони України, Кубані, Поволжя і що від нього загинуло від 3 до 15 мільйонів чоловік. Не вживається ні слово “голодомор” ні слово “геноцид”.

Література з теми

1.Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турченко Ф.Г., Генеза, 2002, с.260 - 288.

2. Історія України. (підручник для ВНЗ)., колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Історія України. Бойко О.Д., -К., 2004.

4. История России.(учебник) 11кл. Н.В.Загладин и др., М., Русское слово., 2007, с.170 - 179.

5.2 Сталінські репресії в Україні

Основні терміни: репресії, чистки, трійки.

Сталінські репресії в Україні можна поділити на два етапи: 1) охоплює 1929 - 1934 роки - в цей період здійснюються репресії проти робітників, селян, інтелігенції (голодомор 1932-1933рр., сфабриковані процеси “Спілка визволення України”, “Український національний центр”, “Шахтинська справа”, справа “Промпартії”, розпуск УАПЦ і т.п. 2) з 1934 року. В цей час, у грудні 1934 року спеціальною постановою ЦВК СРСР для ведення справ з приводу, так званих терористичних актів, встановлювалося 10 днів, відмінялась участь у справах прокурорів і адвокатів, скасовувалось право на помилування, суд здійснювали “трійки” (керівник осередку партії, начальник НКВС та начальник міліції). Вироки виносились негайно, вища міра покарання здійснювалась зразу ж після вироку за списком. В Україні біля кожного великого міста є місця масових розстрілів. Одним з найбільших вважається Биківнянський ліс під Києвом, де вимушено знайшли свою смерть тисячі українців.

Одночасно розпочались “чистки” КП(б)У, жертвами яких стали 100 тисяч українців, членів партії. Їх виключали за різними мотивами з партії, а потім заарештовували і багатьох розстрілювали. В 1937 - 1938 роках з 62 членів ЦК КП(б)У репресовано 55, з 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У - репресовано 10. Також були репресовані відомі червоноармійські командири, такі як Йона Якір, Євген Жовтюк, Дмитро Шмідт, Іван Федько, Юрій Коцюбинський, Віталій Примаков та інші. Загалом репресовано 150 представників вищого командного складу Червоної Армії, що перебувала в Україні.

Література до теми

1. Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.292-299.

2. Історія України (підручник для ВНЗ). колектив авторів., кер. Зайцев Ю.Д. Світ, 2003.

3. Історія України. Бойко О.Д. -К., 2004.

5.3 Становище в галузі культури. “Розстріляне Відродження”. Духовне життя.

Основні терміни: Розстріляне Відродження, культурна революція.

План

1. Становище освіти, науки, літератури і мистецтва.

2. “Розстріляне Відродження”.

3. Антицерковна політика влади.

1. Розвиток культури України початку 30-тих років пов'язаний з введенням комуністами так званої культурної революції, основним завданням якої було утвердження марксистсько-ленінського світогляду у всіх сферах культурного життя.

Освіта. Перш за все слід відмітити, що великим здобутком більшовиків стала ліквідація неписьменності. За переписом населення 1939 року лише 15% дорослих жителів України були неписьменними. Шкільна освіта була спрямована на виховання відданості більшовицькій партії і комуністичним ідеалам. Також, на початку 30-тих років був оголошений загальний похід на всеобуч. 25 липня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов'язкове навчання”. Вводилось обов'язкове чотирикласне навчання. В 1932-33 роках в Україні працювало 22 тисячі шкіл з 4,5 мільйонів учнів. Кількість шкіл в селах була меншою. На кінець другої п'ятирічки було завершено перехід до обов'язкової початкової освіти, а в містах - до загальної семирічної школи. Негативними тенденціями в освіті були: переповненість шкіл, дефіцит учителів (в тому числі і через репресії), припинення українізації школи, введення обов'язкового вивчення російської мови, наближення української абетки і граматики до російської, ідеологізація в напрямку створення піонерських та комсомольських організацій на базі шкіл (так в 1940-1941 році в школах України нараховувалось близько 4 млн. піонерів і 250 тисяч комсомольців.

Формування нових кадрів спеціалістів. Сталінський режим не довіряв старим спеціалістам, більше того, організував проти них судові процеси “Шахтинська справа”, справа СВУ та інші. Було взято курс на підготовку спеціалістів з робітників і селян. З 1926 до 1933 років кількість вузів зросла з 35 до 190, а кількість студентів з 27 до 160 тисяч. В 1933 році відновили діяльність Харківський, Київський, Одеський, Дніпропетровський університети. Зросла кількість робітфаків. Вища школа цілеспрямовано наповнювалась комуністами, комсомольцями. Збільшилась кількість технікумів. На кінець 1937 року їх стало 576, а учнів в них - 159 тисяч. Втрати вищої школи: зниження кваліфікаційного рівня підготовки, розрив моральної спадковості старої і нової інтелігенції, поширення в вищій школі безпринципності, фабрикування доносів, наклепництва і т.п.

Наука. Головним центром науки була Всеукраїнська академія наук яку очолював О.Богомолець. З 1934 року вона стала складатись з окремих науково-дослідних інститутів. В фізико-технічному інституті в Харкові працювали такі відомі вчені, як І.Курчатов, Л.Ландау (останній написав роботу з кінетичної теорії плазми). В 1932 році вони розщепили ядро літію. З 1932 року під керівництвом Є.Патона було засновано Інститут електрозварювання (вони розробили спосіб електрозварювання під флюсом). В галузі математики і математичної фізики успішно працювали Д.Граве, М.Крилов, М.Боголюбов. На ці роки припадає творча діяльність винахідника Ю.Кондратюка, який розробив математичні розрахунки польоту і посадки на Місяць, що було використано в 60-ті роки, під час польоту американців до Місяця. Ю.Кондратюк - уродженець Полтави. Багато зробили вчені біохімік О.Паладін, медики В.Філатов, М.Стражеска, генетики М.Холодний, А.Сапегіна та інші.

Вчені, під час сталінських репресій також зазнали переслідувань. Були репресовані і або загинули, або відсиділи у в'язницях геолог М.Світальський, генетик І.Агол, Ю.Кондратюк, математик М Кравчук. В цьому владі допомагав академік родом з Карлівки (Полтавщина) Т.Лисенко. Ще важче було вченим суспільних дисциплін. В 1937 році був розстріляний палкий комуніст історик М.Яв орський, в 1934 році за загадкових обставин помер М.Грушевський, були репресовані філософи С.Семковський, П.Демчук та багато інших суспільствознавців.

Література. В 30 -ті роки влада поставила під свій контроль літературу через створення в 1934 році єдиної Спілки радянських письменників України. Хто не піддавався контролю, той пішов під ніж влади і ввійшов в історію, як “Розстріляне відродження”. Тому багато українських письменників писали лише “правильні” книги. Так публікувались твори П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, П.Панча, Ю Яновського, Івана Ле, А.Головка Ю.Смолича, І.Микитенка та інших. Ці твори прославляли тоталітарний режим в Україні. Так, в 1933 році, в час голодомору, П.Тичина пише вірш “Партія веде”, де є такі кощунські слова “О прекрасний час! Неповторний час!”. Подібне прославлення є і в творах В.Сосюри, М.Бажана та інших. Коментуючи в еміграції вірш П.Тичини поет Є Маланюк напише “Від кларнета пофарбована дудка зосталась”. Дії цих українських письменників і поетів можна пояснити лише прагненням до виживання. В 30-ті роки в літературний процес поступово входило поняття вторинності української літератури в порівнянні з російською.

Мистецтво. Подібні прцеси відбувались і в театральному мистецтві, живопису, скульптурі, кіномистецтві і.т.п. Продовжили працювати корифеї сценічного мистецтва П.Сакса ганський, М.Садовський, Н.Ужвій, А.Бучма, співаки І Паторжинський, О.Петрусенко, Б.Гмиря. На новий рівень піднявся О.Довженко, який зняв відомий на той час фільм “Броненосець Потьомкін”. В Харкові, в 1934 році скульптор М.Манізер поставив пам'ятник Т.Шевченку. Але одночасно ішли репресії. Заарештований і загинув режисер Лесь Курбас та багато інших. Через те, що керівник з ЦК КП(б)У А.Хвиля назвав кобзу і бандуру ворожими інструментами, були зібрані в Харкові і розстріляні в 1934 році українські кобзарі.

2. В 30 - ті роки репресивний апарат НКВС почав винищення української культури. В результаті була знищена майже вся українська інтелігенція - на противагу українському Відродженню 20-тих років., тому 30-ті роки називають добою “розстріляного Відродження”. Жертвами репресій стали письменники і поети О.Вишня, М.Яловий, С.Плужник, Г.Косинка, Д.Васильківський, М.Зеров, О.Ковінька та багато інших. З 259 письменників, які друкувались в 1930 році, після 1938 року лишилося лише 36. В 1933 році покінчив життя самогубством відомий діяч українського Відродження М.Хвильовий. Проти інтелігенції фабрикувалися надумані справи і багато письменників, щоб врятуватися, таврували один одного (писали доноси). В результаті були сфабриковані справи “Спілка визволення України”(1930), “Український національний центр” і “Українська військова організація” (193 - 1932)

3. Комуністи формували в населення атеїстичні погляди. З прийняттям 1 січня 1928 року Адміністративного кодексу УСРР, попередній декрет Уряду УСРР про свободу совісті, втратив чинність. На рубежі 20-30 тих років відношення влади до церкви стало зовсім нетерпимим. Слова “піп”, “петлюрівець”, “куркуль” сприймались як синоніми. Першими удар на собі відчули вірні УАПЦ, яка була заборонена в 1930 році. Було заарештовано біля 2000 священників цієї церкви, а також митрополити В.Липківський, М.Борецький, І. Павловський. Друга п'ятирічка була оголошена Й.Сталіним “безбожною”. Тому в 1934 - 1935 роках відбулось масове знищення церковних споруд, пам'ятників архітектури. Серед них Михайлівський Золотоверхий собор та ряд інших у Києві; Свято-Миколаївський монастир у Харкові; Покровський собор у Запоріжжі; Успенський собор у Полтаві та інші. Решта церковних споруд були перетворені на склади, кінотеатри, божевільні або в'язниці. Частина з них стояли пустками і руйнувались. В середині 30-тих років лишилось лише 9% діючих церков, а віруючі стали людьми нижчого ґатунку.

Література з теми

1. Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.299-310.

2. Історія України. (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Історія україни. Бойко О.Д. -К., 2004.

Розділ VІ: Західноукраїнські землі в 1921 - 1939 роках

6.1 Становище західноукраїнських земель

Студент (студентка): визначає послідовність подій в західноукраїнських землях, співвідносить їх з подіями у світі;

показує на карті західноукраїнські землі;

характеризує і порівнює явища і процеси економічного розвитку, суспільного життя в регіоні;

визначає причини і наслідки політичного життя в регіоні, вказує на причини створення УВО та ОУН;

обґрунтовує позицію щодо виникнення та існування Карпатської України.

Основні терміни: дискримінація, утраквістичні школи, пацифікація, УВО, ОУН, Мюнхенська угода, осадники.

План

1. Особливості соціально-економічного й політичного становища земель Західної України в 20 - 30 ті роки.

2. Національно - визвольний рух в Східній Галичині.

3. Політичні партії, їхні програми та діяльність в Західній Україні в 20 - 30 ті роки.

4. Мюнхенська угода та її наслідки для України. Карпатська Україна.

1. Після поразки ЗУНР в україно-польській війні і підписанні Ризького мирного договору 1921 року західні українці були відрізані від східних і центральних і опинилися в складі трьох країн. Найбільша їх частина опинилась в складі Польщі (Сх.. Галичина, Зах. Волинь, Закерзоння), решта у Румунії (Північна Буковина, Хотинщина і Південна Бессарабія) та Чехословаччині (Закарпаття). Скрізь українці були об'єктом дискримінації. Особливо це відчувалось у Польщі та Румунії. Тому українці бойкотували перепис населення в Польщі 1921 року і вибори до Сейму (польського парламенту) 1922 року. В 1924 року польський уряд приймає закон, що заборонив користуватися українською мовою в урядових установах. Також було введено двомовні навчальні заклади (утраквістичні) з метою більш інтенсивного ополячення українців. В економічному відношенні Польща була поділена на два регіони Польща - А (етнічні польські землі, економічно і соціально більш розвинуті) і Польщу - Б (власне українські землі, економічно більш відсталі). В Західній Україні розвивався лише нафтовий промисел (Борислав) та деревообробка. Українські землі масово заселялись польськими переселенцями (осадниками), які мали привілеї у виборі земельної ділянки, звільнення від податків і т.п. Це породжувало ненависть до осадників серед українців.

В Румунії українські землі також були слаборозвинутим регіоном. Земельні угіддя передавались румунським колоністам, обладнання вивозилось до Великої Румунії. 500 тисяч українців оголошувались “українізованими румунами”. Кілька разів в регіоні вводився військовий стан.

В Закарпатті населення не відчувало відкритого насильства з боку чеської влади, більше того, уряд вкладав сюди коштів більше, ніж збирав податків. Та все ж край залишався мало розвинутим регіоном країни.

2. Соціальне та національне приниження викликало супротив українського населення. Одним з таких прикладів може бути проведення в 1930 році нападів на польські маєтки в Східній Галичині. Протести зводились до підпалів, потрав, знищення обладнання і т. п. Зафіксовано 2200 таких акцій. Польська влада вдалась до “пацифікації” (умиротворення).

3. В 20-30 роки в Польщі існувало 12 політичних партій, що відбивали погляди українців Східної Галичини. До речі, це велика відмінність від Радянської України, в якій де дозволялась багатопартійність. Партії в Польщі ділились на легальні та нелегальні. До легальних відносились ті, які не загрожували територіальній цілісності, приватній власності, не закликали до терористичних актів. До легальних партій відносились: Українське національно-демократичне обєднання (УНДО) (дата утворення 1925 рік. Виступала за конституційний шлях поступового здобуття незалежності України, використовуючи в тому числі участь в роботі польського сейму. Опиралась на помірковану укр.. інтелігенцію. Її лідер В.Мудрий в кінці 30-тих років був навіть віце-маршалком польського сейму).; Радикальна партія (об'єднувала 20 тисяч членів. Опиралась на селян, сільську інтелігенцію. Схилялась до аграрної реформи, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави. Також проповідувалась ідея незалежності України і від Польщі і від СРСР. Керівниками були Лев Бачинський потім Іван Марчук). Нелегальними партіями і організаціями були: Комуністична партія Західної України (КПЗУ) - утворена в 1923 році. Опиралась на робітників, бідних селян. Ставила за мету об'єднатись з СРСР і УСРР. Керівник Олекса Борканюк. Після стрімкого розчарування в партії в зв'язку з організованим голодом в УСРР, була розпущена за ініціативою Й.Сталіна через Комінтерн в 1938 році, а її лідери, що були запрошені до Харкова, згодом були репресовані.; Організація Українських Націоналістів - утворена в 1929 році у Відні на основі Української Військової організації. Її очолив Євген Коновалець, колишній командир армії УНР. Більшість учасників організації - галицька молодь. Після вбивства Є.Коновальця сталінським агентом Романом Судоплатовим в 1938 році ОУН розкололася на дві течії: бандерівці (керівник С.Бандера) і мельниківців (керівник А.Мельник). Ідеологічною основою ОУН була теорія “інтегрального націоналізму” Д.Донцова. Її суть - зусиллями всіх націй, які проживають в Україні вибороти її незалежність. Організація нараховувала біля 20 тисяч осіб. Методи боротьби сприймались різноманітні, включно з терористичними актами, саботажем і т. п. До 1939 року оунівці здійснили 62 замахи, в ході яких було вбито 25 поляків (серед яких комісар львівської поліції Є.Чеховський), 36 українців (польських прислужників, яких називали “хруни”), 1 росіянин (працівник радянського консульства у Львові О.Майлов, як помста за організацію голодомору в Наддніпрянській Україні) і 1 єврей. Польська влада переслідувала оунівців. Зокрема, з 17 червня 1934 року почав діяти концтабір у Березі - Куртузькій (нині територія Білорусії) де знаходилось 4500 українців.

У Румунії було кілька українських партій. Одна з них, організація “Визволення” розгорнула роботу з програмою одержавлення економіки і приєднання до УСРР, але належної підтримки у населення не отримала. Більшу популярність мала Українська національна партія, утворена в 1927 році. Її керівником став В. Залозецький. На початку це обєднання було ліберальним і схильним до компромісів з румунською владою. Але в 30-ті роки в партії почало формуватись молодіжне радикальне крило, на зразок оонівського. Тому в 1938 році, з приходом в Румунії до влади військових, ця партія була заборонена.

У Закарпатті тривалий час самостійних українських партій не існувало, хоча як і раніше, існував русинський (москвофільський) рух, який зводився до переконання, що русини це росіяни, і українофільський рух, який схилявся до пропаганди державності українців. Кардинальні зміни відбулись після подій 1938 року.

4. За Мюнхенським договором, який був підписаний між Німеччиною та Англією і Францією у вересні 1938 року, частина Чехословаччини переходила до Німеччини, Словаччина отримувала формальну незалежність. В цих умовах українці Закарпаття почали вимагати автономії, з чим Чехословаччина погодилась. 11 жовтня 1938 року Закарпаття отримало самоврядування, яке очолив Августин Волошин. Новостворений уряд розпочав українізацію освіти та інші заходи. Але 20 листопада 1938 року угорські війська розпочали наступ на Карпатську Україну. Та все ж , з певних міркувань, А.Гітлер заборонив Угорщині продовжити цей наступ, що підняло його авторитет серед закарпатців. В лютому 1939 року на виборах до місцевого парламенту представники українських політичних сил здобули 86% голосів виборців. Почалось формування Карпатської України та її збройних сил “Карпатської Січі”. Та в березні 1939 року , після окупації Чехії, Німеччина дала згоду Угорщині на окупацію Карпатської України. В ніч на 14 березня 1939 року відбулось вторгнення угорських військ. 15 березні 1939 року в місті Хуст Андрій Волошин проголошує незалежність Карпатської України всупереч забороні зі сторони А.Гітлера. Приймається символіка цієї країни (прапор синьо-жовтий, герб-тризуб, гімн “Ще не вмерла Україна”). 15-17 березня 1939 року 5-тисячна “Карпатська Січ” веде нерівний бій з 40-тисячним угорським військом. В ході боїв загинуло біля 2 тисяч українців. Таким чином Карпатська Україна, хоч і потерпіла поразку, але першою в Європі вчинила супротив зовнішньому агресору в лиці союзника Німеччини, Угорщині. Керівник Карпатської України Августин Волошин довгі роки буде перебувати у фашистських а потім у радянській в'язниці де і буде закатований у Бутирській тюрмі в 1945 році. 15 березня 2002 року посмертно отримає звання Героя України, яке в нього чомусь не за -бирають, на відміну від Степана Бандери І Романа Шухевича з поясненням, що ті не були на той час громадянами України. Так і Августин Волошин на той час ним не був.???