Історія України

Література до теми

1. Новітня історія України (підручник) ч.І., 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002, с.316-341.

2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Історія України. Бойко О.Д. - К., 2004.

Розділ VІІ: Україна в роки Другої світової війни (1939 - 1945 рр.) Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945 рр.)

Студент (студентка) визначає послідовність подій Другої світової війни;

характеризує геополітичні плани СРСР та Німеччини щодо України;

порівнює ставлення до війни в українських землях;

описує головні події Другої світової війни;

характеризує різні течії антинацистського руху Опору в Україні;

визначає причини створення УПА;

оцінює внесок України у перемогу антигітлерівської коаліції;

розповідає про наслідки війни для України.

7.1 Початок Другої світової війни та зміни кордонів України

Основні терміни: українське питання, пакт, радянізація.

План

1. Україна в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни.

2. Радянсько-німецький договір про ненапад.

3. Початок Другої світової війни та вступ Червоної армії на територію Західної України. Захоплення СРСР Бессарабії і Північної Буковини.

4. Радянізація західних областей України.

5. Становище в УРСР в 1939 - 1941 роках.

1. Напередодні війни українські землі знаходились в складі п'яти держав, що мали різний соціальний устрій. Це був дестабілізуючий чинник, який перетворював “українське питання” в козир в дипломатичній грі. (Українське питання- питання про місце і роль України у внутрішньому житті держав до яких вона входила і про механізм відновлення української держави). Зацікавленість до українських земель проявляли три групи держав. Перша група - Англія, Франція та США, як переможниці у Першій світовій війні не хотіли порушення кордонів у відповідності з Версальським договором. Другу групу представляла перш за все Німеччина, яка з метою поліпшення життя своїх громадян хотіла завоювати українські землі і розрахуватись за допомогу у війні з своїми союзниками Угорщиною та Румунією. До третьої групи входили перш за все СРСР, та Польща, Угорщина і Румунія, які вже володіли українськими землями, але кожна хотіла мати більше. Український народ в цій ситуації був лише суб'єктом а не об'єктом міжнародних відносин і не вирішував своєї долі самостійно.

2. А.Гітлер, на шляху до війни в Європі, вирішив спочатку підписати договір про ненапад з СРСР. СРСР, відчуваючи свою неготовність до війни в даний час, отримавши обіцянки Німеччини, про поширення впливу СРСР на Балкани, на Балтику і про відмову А. Гітлера сприяти створенню “Великої України” 23 серпня 1939 року підписав з Німеччиною договір про ненапад терміном на 19 років. (Пакт від латинського пактум - міжнародний договір великої політичної ваги). До нього прикладався таємний протокол про розмежування сфер впливу в Східній Європі. Цей договір підривав відносну стабільність в Європі і практично показав, що зачинщиками Другої світової війни є рівнозначно як СРСР, так і фашистська Німеччина з її союзниками.

Альтернативна точка зору. Підручник “История России” для 11 класів, від 2007 року, за авторством Н.В.Загладіна, хоч і показує ганебність цього договору але з іншої сторони говорить, що “у советского руководства не было другого выбора».

3. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Англія та Франція, будучи союзниками Польщі, стали на її захист. Далі події почали розгортатись згідно “пакту Молотова - Ріббентропа”. Польська армія змушена була відступати. Згідно домовленостей Червона армія, під лозунгом “братерської допомоги” повсталим робітникам Польщі і братам українцям, 17 вересня перейшла польський кордон. Українським фронтом командував маршал Семен Тимошенко (1895-1970). В поході брало участь 1 млн. червоноармійців. Поляки, воюючи проти німців, майже не чинили опору червоноармійцям. В складі польської армії воювало майже 200 тисяч українців. Подекуди виникала сутички. Загальні втрати Червоної Армії склали 795 убитими, 10 танків, 35 автомобілів, 5 гармат і 2 літаки. 17 вересня Червона армія захопила Тернопіль а 22 - Львів. В полон було взято 304 тисячі польських солдатів і офіцерів. Українських солдатів відпускали додому а польських в радянські концтабори. На жаль, останній типовий підручник з “Історії України” (автори О.І.Пометун і Н.М.Гупан) з якихось причин упустили той факт, що 15 тисяч польських офіцерів були розстріляні НКВС в Катинському лісі під Смоленськом, під Харковом і Києвом. Червоній армії в Західній Україні було наказано, не чинити кривд, тому спочатку їх прихід був зустрінутий позитивно. Але подальші дії, і зокрема, підписаний 28 вересня 1939 року Договір про дружбу і кордони між Німеччиною і СРСР, насторожили західноукраїнців. Цей договір розділив західноукраїнців, адже Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя відійшли до Німеччини. Та все ж певний час доброзичливе ставлення зберігалось. Цьому сприяла також конфіскація земель у польських поміщиків.

Після включення Західної України до СРСР постало питання про захоплення в Румунії Північної Буковини і Бессарабії. Перш за все В.Молотов, (народний комісар зовнішніх справ СРСР) заявив, що СРСР ніколи не визнавав захоплення Румунією Бессарабії (березень 1940 року). Німеччина, зв'язана подіями на Західному фронті, не підтримала на даному етапі свого союзника, пообіцявши вирішити цю проблему пізніше. Тому, після ультиматуму СРСР, 28 червня 1940 року румунський уряд згодився передати ці території СРСР. В Бессарабію і Північну Буковину ввійшла Червона армія під командуванням Г.Жукова. 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла рішення про приєднання Північної Буковини і Південної Бессарабії до УРСР. Від УРСР була забрана Молдавська Автономна РСР (сучасне Придністровя в Молдавії), і 15 серпня 1940 року утворено Молдавську РСР.

4. Спочатку нова влада здійснювала певні позитивні дії, що підтримувалось західноукраїнським населенням. Перш за все, в Західній Україні було створено шість областей: Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську. На території Північної Буковини - Чернівецьку а на Півдні Бессарабії- Ізмаїльську. Позитивні ператворення: націоналізація промисловості, що належала полякам і євреям; переселення міської бідноти у будинки колишніх багатіїв; безкоштовне медичне обслуговування; розширення українських шкіл; експропріація землі у поміщиків і передача її бідним селянам; подолання безробіття через звільнення робочих місць від поляків і румунів. Найбільш позитивним явищем було обєднання всіх українських земель в одній території.

Але згодом радянська влада, зміцнивши свою позицію, розпочала нав'язувати місцевому населенню свою ідеологію, яка дістала назву радянізація. Вона проявилась в наступному: була заборонена діяльність українських і польських політичних партій. (Лише ОУН, перебуваючи у підпіллі, продовжила боротьбу); в 1940 році в Західній Україні були проведені вибори до Рад різних рівнів, які були безальтернативними; відбулась націоналізація промисловості і продовження елементів індустріалізації за радянським зразком; здійснена аграрна реформа з конфіскацією польського поміщицького землеволодіння і передачею земель біднякам, але при цьому розпочалось створення колгоспів. На 1941 рік колгоспами було охоплено 13% сільських господарств; ув'язнення політичної еліти, яка керувала краєм до цього часу; поширення на Західну Україну депортацій ( примусове виселення незгодних). На 1940 рік з краю було депортовано 10% населення. Боротьбу проти сталінського тоталітаризму очолила Організація Українських Націоналістів, яка нараховувала біля 20 тисяч чоловік. Жорстку протидію ОУН чинило НКВС. Так, у січні 1941 року у Львові відбувся гучний судовий процес над 59 членами ОУН. Серед них наймолодшою була 15-тирічна дівчина. В результаті 42 особи, в тому числі 11 дівчат, були засуджені до смертної кари, інші отримали тюремне ув'язнення.

5. Підприємства України напередодні війни в основному були мілітаризовані. Зявились нові типи озброєнь, такі як Т-34, який виготовлявся на Харківському заводі ім..Комінтерна. У 1940 році обсяг промислової продукції УРСР перевищив рівень 1913 року в 7,3 рази. Зростала чисельність Червоної Армії. В УРСР знаходилось 50% військових навчальних закладів всього СРСР. Але через масові репресії, на початок 1941 року лише 7% командного складу армії мали вищу освіту. Проводилась оборонно-масова робота серед населення. Цим займався ТСОАВІАХІМ(Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву). В цій організації було задіяно біля 2 млн. чоловік.

У зв'язку з нестачею робочої сили на виробництві через збільшення армії, було затверджено звання “Героя Соціалістичної Праці”, медаль “За трудову відзнаку” і т.п. Також розвивались різні новаторські рухи, серед яких можна назвати рух багатоверстатників, рух жінок за оволодіння технікою (перша жінка -тракторист Паша Ангеліна) і т.п.

Особлива увага приділялась зміцненню трудової дисципліни. Її порушники суворо карались. У 1940 році президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ “Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств та установ”. Осіб, що порушували ці правила, заарештовували і відправляли у виправні табори.

Література до теми

1.Історія України (підручник) 11 клас., Пометун О.І. Гупан Н.М., Освіта, 2011, с.6-16.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2007, с.4-10.

3. Історія України (підручник для ВНЗ) колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К. 2004.

7.2 Окупація України військами Німеччини та її союзників

Основні терміни: превентивна війна, Велика Вітчизняна війна, мобілізація, народне ополчення, тактика “спаленої землі”, евакуація, окупація, колабораціонізм.

План

1. Початок Великої Вітчизняної війни.

2. Відступ Червоної армії.

3. Мобілізаційні заходи та евакуація.

4. Воєнні події 1941 - 1942 років.

5. Окупація України. Колабораціонізм.

1. Починаючи війну з СРСР А.Гітлер хотів послабити СРСР через відторгнення українських територій. Навіть спочатку планувалось створити Україну, як самостійну країну, дружню Німеччині. Але згодом А.Гітлер відмовився від цієї ідеї, поставивши за мету створити щось на зразок “німецької Індії.”. 22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин ранку Німеччина , згідно плану “Барбаросса” розпочала превентивну війну (війна на випередження) проти СРСР. Й.Сталін, не вірячи в напад, все ж таки дав в ніч на 22 червня наказ привести війська у повну бойову готовність. Але цей наказ в основному не поспів у війська. Війська німецької групи армій “Південь” під командуванням Рундштедта нанесли удар по Україні спільно з своїми союзниками, зокрема Румунією.

2. Проти німецької групи армій “Південь” та румунських військ воювали Південно-Західний фронт під командуванням М.Кирпоноса і Південний фронт під командуванням І.Тюленева, а також Чорноморський флот та інші підрозділи. З 23 по 29 червня точилися важкі бої біля Луцька-Рівного-Броди-Дубно. В цих боях брало участь біля 2 тисяч танків з обох сторін. До речі, проти двох танкових корпусів німців воювало п'ять танкових радянських корпусів. Взагалі співвідношення танків на українському напрямку було 7 до 1 на користь Червоної армії. Але цю танкову битву Червона армія програла. Німці, протягом двох тижнів боїв захопили в полон 329 тисяч червоноармійців. В підручнику О.І.Пометуна “Історія України” вказується, що в танках хоч і була перевага, але на 80% це була застаріла техніка. Альтернативна точка зору: Багато сучасних українських і російських істориків говорять, що біля 50% радянських танків на початку війни були новими зразками озброєнь: середній танк Т-34 і важкий КВ. Вказується також на те, що німецькі війська напередодні війни з СРСР мали досвід ведення війни. Альтернатива. Але ж і Червона армія воювала проти Японії на Далекому Сході, проти Фінляндії, та і в Іспанії окремими своїми підрозділами (добровольці)? А значить також мала певний досвід.

3 липня 1941 року Й.Сталін звернувся по радіо до народу зі своїм першим зверненням, де вперше використав поняття “Велика Вітчизняна війна”. Це поняття було панівним в радянській історіографії, продовжує панувати в російській історіографії І залежно від зближення Росії з Україною чи віддалення, або звучить як основне поняття, або змінюється на альтернативне - європейське, світове “радянсько-німецька або радянсько - нацистська війна”. Альтернативну точку зору на поняття війни має і вчений РевегукВ.Я, який виділяє урядову і фахову точки зору на назву війни. Він говорить “На нашу думку, радянсько-німецька війна для України була і вітчизняною і громадянською, і світовою. Вітчизняною тому, що для вояків УПА і українського націоналістичного підпілля вітчизною була Україна, а не СРСР; громадянською - бо українці, не маючи власної держави, змушені були воювати і вбивати один одного по різні боки фронту; світовою тому, що українці воювали в складі різних армій світу. У радянсько-німецькій війні Україна опинилась в епіцентрі воєнних дій, що і визначило характер участі в ній українського народу. Але Україна не була державою, а отже, не була суб'єктом у цій війні, а лише об'єктом боротьби двох тоталітарних режимів. Тому для українського народу радянсько-німецька війна- це насамперед, трагедія бездержавної нації”

До середини липня 1941 року глибина вторгнення в Україну склала 400-600 кілометрів. Вже 16 липня А.Гітлер проголосив про приєднання до Третього рейху України, Білорусії і Прибалтики.

3. За умов війни влада розпочала заходи з мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Кроки мобілізації: призови до діючої армії (за липень-серпень 1941 року мобілізовано 2,5 млн. чоловік, значна частина добровольців; створення народного ополчення з людей, що не підлягають призову з різних причин (до ополчення вступило 1,3 млн. чоловік, які будували оборонні рубежі а то й брали участь у боях); створення винищувальних батальйонів (групи для боротьби з парашутистами і диверсантами). В ці групи вступило 374 тисячі чоловік; розгортання навчання військовій справі серед цивільного населення.

Одночасно ішла перебудова на військовий лад. Підприємства переходили на випуск військової продукції. Наприклад Полтавський ТРЗ почав випускати міни і побудував бронепоїзд “Маршал Будьонний”.

Керівництво СРСР в Україні здійснювало тактику “спаленої землі”, яка передбачала нічого не залишати ворогові. Відступаючі частини Червоної армії зривали мости, спалювали незібрані посіви зернових, зірвали 54 домни на металургійних заводах, затопили шахти. При цьому страждало і населення. Так, після підриву Дніпрогесу, від водяної хвилі загинули тисячі жителів Запоріжжя.

Водночас проводилась евакуація до східних районів СРСР, якій підлягали: найважливіші промислові цінності і обладнання; цінна сировина і продовольство; кваліфіковані робітники і радянські працівники зі своїми сімями. З України було вивезено тисяча заводів, 30 тисяч тракторів, 125 млн. пудів зерна, 6 млн. голів худоби. Виїхало на схід біля 4 млн. осіб, серед яких були і ті, хто боявся приходу німців. При відступі, особливо з Західної України, у в'язницях, загонами НКВС тотально розстрілювались всі в'язні.

4. Червона армія, втративши основні свої сили в прикордонних боях, відступала. Слід відмітити і героїзм червоноармійців, що визнавали навіть фашисти. 7 липня прорвавши фронт в районі Новоград-Волинського німці вийшли на близькі підступи до Києва. Але місто було оточене трьома лініями оборони, тому з ходу Київ взяти не вдалось. Почалась трьохмісячна оборона Києва (липень-вересень). Крім військ Південно-Західного фронту місто захищали 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення. Безпосередньо обороною міста керував генерал Власов, який за це отримав звання Героя Радянського Союзу (пізніше, опинившись в полоні, очолить РОА Російську Визвольну Армію, воюючи на стороні німців). В якійсь мірі, успішній обороні сприяли і жорсткі заходи Й.Сталіна. 12 вересня 1941 року був виданий наказ про боротьбу з панікерством, за яким, лише в другій половині 1941 року було затримано 638 тисяч осіб дезертирів, з яких 10 тисяч розстріляні. Ще раніше 16 серпня вийшов наказ №270, за яким, командири і комісари, що здавалися в полон, вважалися дезертирами, а їхні сімї заарештовувалися. Сімї червоноармійців, що потрапляли до полону, позбавлялися продуктових карток.

Тим часом німці, призупинивши наступ групи армій “Центр”, кинули на південь танкову армію генерала Гудеріана. В районі Кременчука прорвалась танкова група генерала Клейста. Вони зєдналися в районі Лохвиці, замкнувши кільце оточення навколо військ Південно-Західного фронту. Лише 17 вересня Ставка Головнокомандуючого дозволила залишити Київ. 19 вересні 1941 року у місто увійшли німці. Командуючий фронтом М.Кирпоніс втратив контроль над відступаючими частинами і сам загинув в урочищі Шумейкове (село Дрюківщина) на Полтавщині. Майже 600 тисяч червоноармійців потрапили до полону. Ціною великих зусиль вдалось відновити Південно-_Західний фронт, але при цьому 25 жовтня було втрачено Харків. На півдні України 73 дні )з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року тривала оборона Одеси. При обороні противник втратив біля 200 тисяч осіб. Але подальше просування фашистів до Криму примусило евакуювати оборонців на Кримський півострів. 29 жовтня німці вийшли до Севастополя. З 30 жовтня 1941 року до 4 липня 1942 року тривала оборона цього міста. В боях за місто німці втратили 300 тисяч бійців.

Розгром німців під Москвою у грудні 1941 року зірвав німецький “бліцкриг” (блискавична війна). Тому була проведена Керченсько-Феодосійська операція (30 грудні 1941 -1 січня 1942 року), в результаті якої були відбиті у німців Керч і Феодосія. Але грубі прорахунки командування привели до нищівної поразки Червоної армії в Криму в травні 1942 року. В полон до німців потрапило біля 200 тисяч червоноармійців, була захоплена майже вся техніка.

Одночасно з боями в Криму 12 травня 1942 року розпочинається наступ на Харків. Але Червона армія в районі так званого Барвенківського виступу просунулась лише на 30 км. Противник, вживши заходів, знову оточив війська Південно- Західного фронту, яким командував маршал С.Тимошенко. До німецького полону знову потрапило біля 249 тисяч червоноармійців.

5. 22 липня 1942 року німецькі війська захопили останнє українське місто Свердловськ, Луганської області. Таким чином Україна була окупована. Більшість населення України зустріли німців негативно. Але значна частина, через поневіряння в роки колективізації, голодомору та сталінських репресій, свідомо співпрацювала з німцями. Їх називають колабораціоністами, що з французької означає добровільне співробітництво. В Україні проявився різноманітний колабораціонізм: військовий, адміністративний, побутовий, політичний. Більшість колабораціоністів були росіяни, біля 500 тисяч (відома РОА генерала Власова), українців було 300 тисяч, що активно співробітничали з німцями. А всього, схильність до колабораціоналізму проявили біля 2 млн. українців. Наприклад, побутовий колабораціоналізм був викликаний надією отримати від німців землю, що насправді не відбулось, бо німці зберегли колгоспи. Українська творча інтелігенція, сподіваючись на лояльність німців до української культури, також з ними співробітничала. Німці дійсно дозволили відкрити “Українське видавництво”, газети , і т. п. Український політичний колабораціоналізм проявився у спробі, при допомозі німців, проголосити самостійну українську державу.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н. К. Освіта, 2011, с.17-26.

2.Історія України (підручник для ВНЗ) колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., К.Генеза, 2007, с10-18.

4. Історія України. Бойко О.Д. - К ., 2004.

7.3 Окупаційний режим в Україні та розгортання руху Опору

Основні терміни: план “Ост”, онімечення, “новий порядок”, фольксдойчі, концентраційний табір, голокост, остарбайтери.

План

1. Нацистський “новий порядок” та життя населення в умовах окупації.

2. Концтабори та масове знищення людей. Голокост.

3. Остарбайтери.

4. Життя в окупації.

5. Рух Опору та його течії.

6. Розгортання радянського партизанського руху.

7. Оунівське підпілля 1941 - 1942 років. Створення УПА.

1. Протягом року Україна була окупована фашистами. Для управління захопленими територіями відбувся її поділ на зони: Рейхскомісаріат “Україна”, Дистрикт “Галичина”, Губернаторство “Трансністрія” (під управлінням Румунії), Зона військової адміністрації (під управлінням вермахту).

На окупованій території почалася реалізація плану ”Ост”, головною ідеєю якого була депортація словянського населення до Сибіру, і переселення на їхнє місце німців.

Нацисти розпочали онімечення українських земель, тобто роздачу української власності, перш за все землі, майбутнім німецьким господарям. Лише на Вінничинну, в зв'язку з будівництвом резиденції А.Гітлера “Вервольф” почали переселятись 10 тисяч німців. На черзі була і Полтавщина, де, як в одному з найспокійніших регіонів, як вважали німці, біля Лубен, також планувалось будівництво ставки фюрера.

По всій території України німці проводили перепис населення, одним з завдань якого було виявлення “фольксдойчів” - жителів, які мали німецьке коріння і які отримували підтримку окупаційної влади і залучалися до служби.

На окупованій території проводилась економічна експлуатація, яка проявилась у використанні праці полонених, та місцевих жителів по збільшенню виробництва різноманітної продукції. Праця цих людей виявилася малопродуктивною. Наприклад шахти Донбасу за рік дали 3 - 4,8 млн. тон вугілля, в той час, як до війни вони давали 98 млн. тон.

Україна була перетворена в аграрно-сировинний придаток рейху. Внаслідок діяльності так званого “Центрального торгового товариства Сходу”, 85% усього продовольства для Німеччини поставлялось саме з України. До березня 1944 року загарбники вивезли 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. мясних продуктів, 950 тис. т. олії, 400 тис. т. цукру, 3,2 млн. т. картоплі і т. п.

Великим ресурсом для окупантів було населення. Уже з 5 серпня 1941 року було запроваджено загальну трудову повинність. До роботи залучалось населення віком від 14 до 65 років. Люди обкладалися великими податками. Також масово грабувалися культурні цінності.

На захопленій території вводився “новий порядок” який повинен ніби то відрізнятись від старої комуністичної влади. Правда, по деяких села почали збільшувати ділянки землі селянам, але в основному були збережені колгоспи, які отримали назву” господарські двори” на чолі з старостами. В умовах “нового порядку” люди ділились на “необхідне населення”(ті, хто працював на німців) і “зайвих їдців” (яких винищували). Кругом вводилась “комендантська година” (заборона зявлятися на вулиці з 18 години вечора до 5 години ранку).

2. Під час оборонних боїв Червона армія втратила 70% свого складу, значна частина яких опинилася в концентраційних таборах. В них створювались умови для масової загибелі військовополонених. Всього в Україні нараховувалось 180 концтаборів. Найбільші з них: Янівський (Львів) - знищено 200 тисяч, Дарницький (Київ) - 130 тисяч, Хорольський (Полтавська обл..) - 53 тисячі, Кременчуцький - 92 тисячі, Уманська яма - 50 тисяч. Особливо планомірно, в тому числі і в концтаборах, винищувались євреї і цигани. Це називалось “голокост” - з давньогрецької “знищення вогнем”, “жертвоприношення”. Масові розстріли євреїв в Україні розпочались з Житомира, а 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру (Київ) було винищено 33 731 євреїв. В подальшому тут розстріли продовжувались. В основному на Правобережжі, для концентрації євреїв, були створені гетто, звідки поетапно винищувались зібрані там євреї. Всього, за роки війни, знищено 6 млн. євреїв, четверта частина яких знищені в Україні.

3. Україна також стала резервом трудових ресурсів, яких не вистачало в Німеччині. Тому німці спочатку організували пропагандистську роботу, по залученню української молоді до роботи в Німеччині. Ці люди стали називатися “остарбайтери”. Поскільки бажаючих їхати на роботу ставало все менше, розпочалось примусове вивезення. Протягом 1942 - 1944 років було вивезено 2,4 млн. чоловік працездатного віку.

4. Мільйони українців виїхали на Схід. Загалом до Росії, та інших республік на сході виїхало 3,5 млн. чоловік. Успіхи на фронті в значній мірі залежали від їхньої роботи в тилу. Люди прямо з платформ спускали станки і на відкритій місцевості, в холод починали працювати. Жили в бараках і примітивних житлах. Місцеве населення по різному сприймало евакуйованих. Так, через тиждень-два почали працювати київські заводи “Арсенал”, верстатобудівний завод, Краматорський завод важкого машинобудування. Успішно в Заволжі почали вирощувати цукрові буряки евакуйовані селяни з Київщини. Вклад в оборону вносили і в'язні ГУЛАГу, значна частина з яких були з України.

5. Жорстока політика окупантів викликала в Україні всенародний рух Опору. Його причинами були: окупація Батьківщини загарбниками (при цьому у кожного українця було своє бачення Батьківщини), жорстокість окупаційного режиму, організаційна діяльність радянського керівництва, керівництва ОУН, керівництва польськими партизанами в Україні.

Течії руху Опору: радянська (мета: визволення від радянських загарбників, відновлення радянської, російської влади). Основним районом дій були українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина. Організаційне оформлення 1941 - 1942 рр. партизанські загони, зєднання, радянське підпілля ; українська націоналістична (мета: визволення від німецьких загарбників, домогтися державної незалежності України). Основними районами дій були Волинь, Галичина, українське Полісся. Організаційне оформлення 1941 - 1942 рр, похідні групи, УПА та інші формування, підпілля ОУН.; польська націоналістична ( мета: відновленні незалежної Польщі в кордонах 1939 року). Основні райони дій в Україні Волинь, Східна Галичина. Організаційне оформлення 1941 -1942 рр., Армія Крайова, Армія Людова.

6. Підготовка радянської партизанської війни радянське командування вело у спішному порядку, бо не готувалось до оборони. 3500 партизанських групи, створені поспіхом в 1941 році, практично всі були розгромлені карателями, в тому числі і не без допомоги лояльних до нової влади українців. На червень 1942 року лишилось лише 22 таких групи. Загинуло майже 30 тисяч партизанів, які до цього працювали в радянських органах влади міліції і НКВС. Централізація радянського партизанського руху розпочалась з літа 1942 року, чому сприяло утворення Українського штабу партизанського руху в Україні (УШПР), який очолив один із керівників НКВС Т.Строкач. Цей штаб поставляв партизанам в Україну боєприпаси, зброю, рації і т. п. Так літаками було відправлено 4 тисячі автоматів, 175 кулеметів, 250 мінометів, 15 гармат, 13 тисяч мін. В кінці 1942 року були сформовані партизанські зєднання під командуванням С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова, О.Федорова. Джерелами формування радянських партизанів стали: закинуті в тил радянські спец загони, оточенці, громадяни, які за своїми переконаннями бажали воювати в радянських партизанських загонах.

На початку вересня 1942 року в Москві відбулась нарада керівників партизанських загонів, де було поставлено завдання здійснювати рейди на Правобережжя, щоб не лише громити фашистів, а й помішати зростанню впливу українського націоналістичного руху. У жовтні 1942 року зєднання С.Ковпака і О.Сабурова здійснило такий рейд, пройшовши з боями 750 км. На кінець 1942 року партизани знищили 50 тисяч німців, зірвали 270 мостів, пустили під укіс 255 ешелонів. Німці у відповідь знищили 35 тисяч партизанів і 90 тисяч місцевих жителів, запідозрених у зв'язках з партизанами.

Крім партизанського, розгорнувся і підпільний рух. В Україні діяло 13 підпільних центрів, 3500 груп, що об'єднували 103 тисячі осіб. Відомими стали “Молода гвардія” з міста Краснодона (керівники І.Туркенич, О.Кошовий. Проблемним є те, що в організації молодіжного підпілля цього регіону прийняли участь українські націоналісти, один з яких, Євген Стахів, який живе в Канаді, отримав в часи президентства Л.Кучми звання Героя України), “Народна гвардія” в Львівському регіоні, “Нескорена Полтавчанка” в Полтаві (керівник Ляля Убий вовк) та інші. Підпільники підірвали 30 ешелонів, 10 промислових підприємств,6 військових складів. Німці відтягли на боротьбу з партизанами і підпільниками 10% загальної кількості війська.

7. Напередодні війни український націоналістичний рух був розколотий. Суперечка ішла між ветеранами, які були в еміграції (керівник А.Мельник), та молоддю, яка вела підпільну боротьбу (керівники С.Бандера, Я.Стецьків). З наближенням війни обидві сторони зробили ставку на Німеччину, сподіваючись з її допомоги отримати державність України. Але А.Мельник більше довіряв Німеччині, а С.Бандера більше сподівався на сили українського народу в боротьбі за незалежність. З початком війни обидві фракції сформували “похідні групи”, які мали мету просуваючись на схід з німцями, проводити агітацію і навіть створювати українську адміністрацію (в Полтаві бургомістром став член похідної групи Бортківський, розстріляний німцями в травні 1942 року).

30 червня 1941 року у захопленому німцями місті Львові за ініціативою ОУН(б) були скликані народні збори, на яких було проголошено відновлення Української держави. ЇЇ примєром став Я.Стецько. Але окупанти не визнали Акту проголошення Української держави, та заарештували С.Бандеру, Я. Стецька і відправили до концтабору Заксенхаузен. Також було заарештовано 300 членів ОУН, а 15 керівників ОУН розстріляно. Двох заарештованих братів С.Бандери закатували в Освенцімі. ОУН(м) відмежувався від дій ОУН(б) і сподівався в майбутньому поставити питання про незалежність України. Але окупанти не розбирались, тому у січні 1942 року на нелегальне становище перейшли і мельниківці. Німці також заборонили діяльність української міліції “Поліська Січ”, яка, під керівництвом колишнього воїна УНР Тараса Бульби-Боровця, допомагала їм в 1941 році воювати на Волині з Червоною армією. Але бульбівці не послухали німців і зосередили свої загони в лісах. Це створило умови для формування Української Повстанської Армії восени 1942 року .

Література до теми

1.Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І. ,Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.27-40.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., Генеза, 2007, с.18-31.

3 Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., -К., 2004.

7.4 Визволення Лівобережної та Правобережної України в 1943 - 1944 роках. Ціна перемоги

Основні терміни: чорносвитники, депортації, “рейкова війна”, “спец переселенці”.

План

1. Початок визволення України та бої за Лівобережжя.

Визволення Києва.

2. Звільнення Правобережної та Південної України. Завершення визволення України.

3. Рух Опору в 1943 - 1944 роках.

4. Ціна перемоги. Примусові депортації з Криму.

5. Становище в західних областях України.

6. Завершення війни. Героїзм українського народу.

7. Культура в роки війни.

1. Визволення України від німецьких загарбників розпочалось під час Сталінградської битви. 18 грудня 1942 року було визволено перше українське село Півнівка, Ворошиловградської (Луганської) області. 14 лютого, під час наступу Червоної армії було визволено Ворошиловград, а через два дні Харків. Та згодом , зусиллями німецької групи армій “Південь” під командуванням досвідченого генерала Манштейна, наступ був призупинений. Більше того, отримавши підкріплення, 16 березня 1943 року німці перейшли у контрнаступ, і відбили Харків. Також докладались ними зусилля по утриманню Донбасу. Лінія фронту пролягла по річках Сіверський Донець і Міус. Так зявився “Міус-фронт”, який повинен був відтягувати німців від основного напряму удару Курської дуги. Саме в цих боях масово почалось примінення в бою мобілізованих чоловіків на визволених, до цього окупованих, територіях України. Цей факт упущений в новому підручнику з Історії України. Точка зору попереднього підручника Ф.Турченка”Новітня історія України” частина 2 на ці події: “У перші ж дні вигнання гітлерівців в українських містах і селах розгорталися мобілізаційні заходи. Але, як і всі інші заходи воєнного часу, мобілізація проводилася надзвичайно жорстокими заходами. Нашвидкуруч мобілізованих юнаків і чоловіків (майже беззбройних і не обмундированих) у складі проривних груп з закликом “змийте вину перед батьківщиною своєю кровю,за те що були в окупації” тисячами кидали в атаку без попередньої артилерійської підготовки. Просування цих груп забезпечували спеціально створені загороджувальні загони “заградотряди” (діяли на підставі наказу Й.Сталіна №227), які розстрілювали всіх, хто відмовлявся йти в атаку”. З 17 липня розпочались важкі наступальні бої Червоної армії на “Міус - фронті”.

Після переможної для Червоної армії битви на Курській дузі Степовий фронт (командуючий І.Конєв) розпочав наступ на Харків. 23 серпня 1943 року Харків було звільнено. З 13 серпня по 22 вересня 1943 року Південний фронт (командуючий Ф.Толбухін) провів Донбаську операцію по звільненню Донбасу. Південно-Західний фронт під командуванням Р.Малиновського 8 вересня визволив місто Сталіно. Німці відступали досить організовано, при цьому здійснюючи тактику “спаленої землі” за пропозицією генерала Манштейна (цей німецький генерал в 1949 році був засуджений англійським судом на 12 років, але достроково, в 1953 році, вийшов на волю). Червона армія продовжувала наступати в сторону Дніпра і в кінці вересня її частини, на протязі 700 кілометрів вийшли до річки. На правому березі німці організували лінію оборони, яка називалася “Східний вал”. Радянське командування дало наказ переправитись на інший берег негайно на плечах у ворога. Це само по собі передбачало великі жертви. В кінці вересня червоноармійці захопили плацдарми на північ і південь від Києва. Спочатку планувався наступ на Київ з Букринського плацдарму (село Великий Букрин), та виявилось, що у німців тут сильна оборона. Тому було вирішено наступати з Лютіжського плацдарму (село Лютіж) на північ від Києва. Щоб підняти значимість битви за Дніпро ставка перейменувала фронти в 1-й, 2-й, 3-й,4-й Українські фронти. Наступ розпочався на початку листопада, в умовах осінньої негоди. Уже 6 листопада війська 1-го Українського фронту визволили Київ. Ціною цієї перемоги стала втрата 260 тисяч червоноармійців. За форсування Дніпра 2438 радянських воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу (20% цієї відзнаки за всю війну).

2. Київська операція відкрила шлях для подальшого наступу Червоної армії на початку 1944 року. Співвідношення сил на цей час було наступним: Червона армія мала 2,3 млн. чоловік, 28 800 танків, 2 000 гармат, 2 370 літаків; Вермахт мав 1,8 млн. солдатів, 16 800 танків, 2 200 гармат, 1 460 літаків. Військові операції: Житомирсько-Бердичівська (24 грудня 1943- 14 січня 1944 року) - звільнено Київську і Житомирську обл..; Корсунь -Шевченківська (24 січня - 17 лютого 1944 року) - оточено 10 німецьких дивізій.; Ровенсько - Луцька (новий підручник називає місто Ровно(російська назва) а підручник Ф.Турченка місто Рівне) 27 січня - 11 лютого 1944 року - звільнено міста Ровно (Рівне) і Луцьк.; Нікопольсько - Криворізька (30 січня - 29 лютого 1944 року) - звільнено сировинно багаті регіони.; Березнегувато - Снігурівська (6 - 18 березня 1944 року) - вихід Червоної армії на р. Інгулець і р. Південний Буг.; Проскурівсько - Чернівецька (4 березня - 17 квітня 1944 року) - вихід Червоної армії до передгір'я Карпат.; Умансько - Ботошанська (5 березня - 17 квітня 1944 року) - звільнення частини Правобережної України, вихід на державний кордон СРСР з Румунією; Одеська (26 березня - 14 квітня 1944 року) - звільнення Миколаївської, Одеської області.; Кримська (8 квітня - 12 травня 1944 року) - звільнено Крим.; Львівсько - Сандомирська (13 липня - 29 серпня 1944 року) - оточено 8 німецьких дивізій, серед яких дивізія СС “Галичина” в яку пішли західно українці, щоб не допустити російсько-радянські війська в Західну Україну.; Яссько - Кишинівська (20 - 29 серпня 1944 року) - оточено 18 німецьких дивізій групи армій “Південна Україна”.; Східно - Карпатська (8 вересня - 28 жовтня 1944 року) - розбито групу військ “Хейнріці”, завершено визволення України. Таким чином, в ході наступальних операцій 1944 року Червона армія витіснила німецьку армію з України. 27 жовтня 1944 року було взято Червоною армією останнє велике українське місто Ужгород. Офіційна історія України розглядає прихід Червоної армії як визволення від німецько-фашистських загарбників, як велике свято. Альтернатива. Частина українських істориків і громадськості в цілому вітаючи звільнення України від фашистів, наголошують, що на зміну одним окупантам прийшли інші, радянські, і тому не слід гучно відзначати визволення України, а відзначати у вигляді поминання всіх жертв цієї війни.

3. В 1943 році рух Опору в Україні досяг свого апогею. Радянські партизани розгорнули “рейкову війну”, пускаючи за добу під укіс 10 ешелонів. Кількість радянських месників зростала. У вересні 1944 року на окупованих територіях України діяло 48 партизанських зєднань з чисельністю 70 370 бійців. Від січня до вересня 1944 року партизани вивели з ладу 99 мостів, 1037 поїздів, 1167 паровозів, 6 вузлових станцій. У рейдах прийняло участь 19 партизанських зєднань. Частина радянських партизанів влились в діючу Червону армію. У грудні 1944 року рішенням ЦК КП(б)У було розформовано Український штаб партизанського руху.

Таким чином основним чинником, що спонукав населення до партизанського руху, була жорстокість окупантів. В партизанах і підпільниках перебувало до 220 тисяч осіб. З них 29 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

В 1943 - 1944 році значно активізувався і український національно - патріотичний рух. У лютому 1943 року ОУН(б) прийняло рішення про перехід до масової збройної боротьби з фашистами, вояками польської Армії Крайової та радянськими партизанами і загонами Червоної армії, тобто всими, хто зазіхає на незалежність України. У липні - серпні 1943 року бійці УПА провели 74 бої з німецькими карателями. В зв'язку з тим, що в ряди УПА вливались представники різних національностей, у серпні 1943 року ОУН(б) проголосило курс на боротьбу з “московсько-більшовицьким і німецьким ярмом за побудову Української самостійної держави”. Замість гасла “Україна для українців” було висунуто гасло - “Воля народу - воля людей”. УПА навіть робила спроби перетягти на свою сторону бійців зєднання С.А.Ковпака. Але узгоджених дій не було, та і вказівки з Москви були чіткими, знищувати і націоналістів. В умовах посилення наступу на Правобережну Україну в червні 1944 року у Львові відбулись переговори між представниками УПА і Вермахту. Сторони уклали компромісний договір, за яким німці погодились передати зброю і боєприпаси в обмін на збирання розвід інформації про Червону армію. У вересні 1944 року німці навіть випустили з концтабору С.Бандеру, Я.Стецька, А.Мельника та інших націоналістів. Але і після цього УПА продовжив бойові операції проти німців. Так у серпні 1944 року загін УПА роззброїв 180 німців, а 15 серпня відбувся бій з підрозділами угорської армії біля села Жабє. Останній бій з німцями відбувся 1 вересня 1944 року в Коломиї. З приходом Червоної армії УПА розпочала проти неї і військ НКВС збройну боротьбу. Так 29 лютого 1944 року група вояків УПА смертельно поранила командуючого 1 - м Українським фронтом М. Ватутіна. У відповідь почалось спалення українських сіл і розстріли жителів цього регіону Найбільша битва відбулась 24 квітня 1944 року в районі села Гурби на Рівненщині, в якій з радянської сторони наступало 30 тисяч бійців НКВС. Бійці УПА втратили біля 2 тисяч вбитими. Але це був лише початок боротьби.

4. З приходом Червоної армії в Крим відбулась депортація (виселення) татар, греків, вірмен та інших народів, що проживали на півострові. 4 липня 1944 року НКВС СРСР завершив вивезення “спец переселенців” з Криму. Було вивезено 225 009 осіб, з них татар - 183 155 осіб, болгар - 12422, греків - 15 040, вірмен - 9 621. Переважна більшість з них (68%) становили жінки і діти. З травня 1944 року по січень 1949 року померло 44 тисячі переселенців. Така ж доля чекала і українців, що перебували на окупованих територіях, так як уже існував наказ за підписом Л.Берії і Г.Жукова щодо цієї спец операції. Але занадто велика кількість українців і героїчна боротьба УПА зірвали цю спробу.

5. У червні 1944 року з ініціативи командування УПА відбулись збори представників українського націоналістичного руху. Була створена Українська Головна Визвольна Рада (вищий керівний орган українського народу). Його очолив Кирило Осьмак (уродженець Шишак, Полтавської області, до 16 травня 1960 року сидів у Володимирській в'язниці, де і загинув). УПА розпочала активні дії по мобілізації вояків. 19 липня 1944 року особистий склад УПА прийняв присягу: “Клянусь боротися за цілковите звільнення від ворога всіх українських земель”. Гаслом бійців УПА стало: “Хай би крові по коліна, лиш би вільна Україна”.

Ситуація в Західній Україні ускладнювалась і тим, що уряд Польщі в еміграції продовжував бачити ці території, як складова частина своєї країни, що спричинило до протистояння УПА та польського націоналістичного руху Опору в лиці Армії Крайової (події взаємного винищення мирного населення в історії дістало назву “Волинська трагедія”). Цю ситуацію в своїх інтересах використовували німецькі окупанти та сталінський режим.

В 1944 - 1945 роках радянська влада провела проти УПА 40 тисяч операцій, в результаті яких було вбито 103 тисячі повстанців і 123 тисячі затримано. За цей же час повстанці здійснили 6 тисяч операцій та 14,5 тисяч диверсій, від яких загинуло 30 тисяч солдатів і офіцерів. УПА чинило жорсткі дії і проти українців, які ішли на свідому співпрацю з новою владою. Радянська влада, щоб підірвати в населення віру в УПА, вдалась до виселень сімей за співробітництво з повстанцями (в 1944-1945 роках вивезено на схід і північ СРСР 200 тисяч осіб). Також влада залучала місцеве населення до виконання своїх завдань. У жовтні 1944 року в органи влади було рекомендовано 2 тисячі місцевих активістів, 700 взято на службу в НКВС як агентів.

6. 9 травня 1945 року народи СРСР святкували День Перемоги. Країни союзники СРСР святкували і святкують цей день 8 травня, так як саме в цей день Німеччина капітулювала перед Англією, США і Францією. Україна, будучи об'єктом трагічних подій, внесла значний вклад в Перемогу. При цьому, за висловлюванням У.Черчілля, вона найбільше постраждала.

Понад 2 тисячі українців стали Героями Радянського Союзу, 32 особи - двічі Героями, а льотчик І.Кожедуб - тричі Героєм. (До речі Й.Сталін викреслив з списку на присвоєння звання Героя Радянського Союзу уродженця села Горностаївка Сумської області Олексія Береста, залишивши в ньому росіянина Єгорова і грузина Кантарію, в чому проявилось узагальнене відношення до українців. Олексій Берест загинув в 1970 році в Ростові - на - Дону, рятуючи з - під електропоїзда дитину. Удостоєний звання Героя України Указом Президента України Віктора Ющенка посмертно). Ряд полководців Червоної армії мали українське походження, при цьому звичайно русифікувавшись. Це С.Тимошенко, Р.Малиновський, Р.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко та ін.

Перемога над Німеччиною досталась Українцям дорогою ціною. Загальні людські втрати становили 14,5 млн. осіб. Зруйновано 714 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, 28 тис. колгоспів, 18 тис. лікарень, 10 млн. людей втратили житло. Тільки прямі збитки України склали 285 млрд. рублів.

7. Освіта. Частина учнів під час окупації перебувала в евакуації, а інша залишилась на окупованій території. Німці дозволили навчання в початковій школі, але вилучили радянські підручники. В школах України вводився Закон Божий, Історія України (це добре, бо в радянські часи такого предмета не було) і замість російської мови німецька мова. В 1942 році обов'язковою стала 4-річна школа, а не семирічна. Замість середніх шкіл вводились 3-рьох річні фахові школи. В обласних центрах відкривались платні гімназії. З приходом радянської влади відновилась радянська школа. Була збільшена кількість шкіл і учнів. В 1945 році навчалось 4,6 млн. дітей. Після повернення з евакуації відновили свою роботу 113 вищих навчальних заклади. АН УРСР продовжувала працювати в евакуації в Москві. В 1942 році науковці Інституту Історії АН УРСР почали видавати чотирьохтомний підручник з Історії України для вищої школи, що було дуже важко робити в умовах цензури.

Література. Значний вклад в мобілізацію українців на боротьбу з окупантами зробила література, зокрема такі письменники, як О.Довженко, Є.Петров, Б.Польовий, поети В.Сосюра (збірка “В годину гніву”), М.Рильський (збірка “Світла зброя”), П.Тичини (збірка “Похорон друга”). Відомими стали прозові твори Ю.Яновського “Земля батьків”, В.Василевської “Райдуга” та ін. Популярними стали сатиричні твори О.Вишні, якого в 1943 році випустили з в'язниці.

Кіно. В Ашхабаді і Ташкенті відновили свою роботу Київська та Одеська кіностудії, які зняли фільми “Олександр Пархоменко” (режисер Л.Луков), Як гартувалася сталь” (режисер М.Донськой), “Партизани в степах України” (режисер І.Савченко) та ін. Важливою подією став випуск О.Довженком кіноповісті “Україна в вогні” в 1943 році, яку Сталін назвав антирадянською, яскравим виявом націоналізму.

Графіка. Майстрами героїчних плакатів були В.Касіян “В бій словяни”, В.Корецький “Воїн Червоної Армії врятуй!”, В.Литвиненко “Україна вільна!” та ін.

Музика, театр. Тема патріотизму була головною у творчості композиторів, зокрема Ю.Мейтуса, К.Данькевича та ін. Вони написали більше 350 музичних творів. На перемогу працювало біля 100 фронтових концертних бригад, до яких входили артисти з України З.Гайдай, П.Вірський, К.Шульженко, Ю.Тимошенко, Ю.Березін (Штепсель і Тарапунька) та інші.

Складним було культурне життя на окупованій території. В 1942 році було заарештовано багатьох її діячів. Наприклад поетеса Олена Теліга та інші були розстріляні у Бабиному Яру. Певна частина діячів культури пристосовувалась до умов життя в окупації. Німці, з однієї сторони зневажали українську культуру, з іншої, з задоволенням слухали пісні, вистави українською мовою, і масово вивозили до рейху пам'ятники українського мистецтва. Всього з музеїв України було вивезено 330 тисяч експонатів.

Література до теми

1.Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К. Освіта, 2011, с.40 - 61.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К. Генеза, 2007, с.31 - 67.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

Розділ 8: Україна в перші повоєнні роки (1945 - початок 50-тих років)

Студент (студентка) визначає хронологічну послідовність подій післявоєнного періоду;

пояснює зміни в адміністративно-територіальному устрої;

характеризує зовнішньополітичну діяльність УРСР;

визначає умови і особливості післявоєнного періоду;

розповідає про радянізацію західно - українських земель;

характеризує визвольний рух в Західній Україні;

визначає умови культурного та духовного розвитку.

8.1 Україна в період повоєнної відбудови. Радянізація західно-українських земель

Основні терміни: відбудова, адміністративно-територіальні зміни.

План

1.Україна в ООН та міжнародних організаціях.

2.Адміністративно - територіальні зміни.

3.Внутрішньополітичне становище республіки.

4.Відбудова господарства.

5.Голод 1946 - 1947 років.

6.Зміни в житті та побуті населення.

7.Відновлення політики радянізації в Західній Україні.

8.Становище церкви. Ліквідація УГКЦ.

9.Боротьба ОУН і УПА.

10.Операція “Вісла” та її наслідки.

1.Після війни країни антигітлерівської коаліції визнали за Україною право бути серед засновниць Організації Об'єднаних Націй (ООН). На початку 1944 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про відновлення зовнішнього представництва союзних республік, що було на початку 20-тих років. У березні 1944 року Верховна Рада УРСР з дозволу Москви створила Народний комісаріат закордонних справ на чолі з Д.Мануїльським. Й.Сталін наполягав, щоб всі 16 республік СРСР ввійшли до ООН, але дозвіл був даний, крім СРСР, Україні і Білорусії як таким, що найбільше постраждали у війні. Метою відновлення зовнішньополітичної діяльності України було: активізація боротьби СРСР за голоси в ООН, посилення впливу СРСР на світову політику (бо жодного разу делегація УРСР не голосувала проти пропозицій Москви зі сторони делегації СРСР), використання УРСР як додатковий засіб здійснення радянської зовнішньої політики, мобілізація українського народу на відбудову, формування уявлення у світової спільноти про нібито реальне існування української держави, нейтралізація національно-визвольної боротьби в Західній Україні, розкол української діаспори в західних країнах. У 1948-1949 роках УРСР була членом Ради Безпеки ООН. В перші повоєнні роки вона уклала 60 міжнародних угод і була членом 20 міжнародних організацій. Відношення істориків до зовнішньополітичної діяльності України в цей період неоднозначні. Одні говорять, що вступ України до ООН має велике значення для розбудови української держави, інші, зокрема О.Субтельний, вказують, що представництво України в ООН було чисто декоративним.

2. Питання зміни кордонів України обговорювалось на Тегеранській (1943) і Ялтинській (1945 р.) конференціях. Після вступу Червоної армії в Польщу почалось встановлення кордону по лінії “Керзона”. 16 липня 1945 року був підписаний відповідний договір. Остаточно кордон з Польщею було узгоджено на початку 50-тих років, коли у цій країні остаточно прийшли до влади комуністи. Одночасно відбулось взаємо переселення людей. З УРСР до Польщі було переселено 810 тисяч поляків, а з Польщі в Україну 482 тисячі українців.

Проблема була і в Закарпатті, тому що Чехословаччина не хотіла віддавати цю територію СРСР. Москва почала підтримувати народний рух в цьому регіоні за приєднання до СРСР. 26 листопада 1944 року в Мукачеві І зїзд Народних комітетів схвалив Маніфест про возєднання Закарпаття з УРСР. В результаті цього у червні 1945 року СРСР і Чехословаччина підписали договір, за яким Закарпаття відійшло до СРСР в складі УРСР. 27 січня 1946 року тут було утворено Закарпатську область з центром у містя Ужгород. Тут також відбулось переселення. З УРСР до Чехословаччини вивезено 33 тисячі осіб, а з Чехословаччини до УРСР 12 тисяч осіб, які були розселені у Волинській і Рівненській областях.

В зв'язку з приходом до влади комуністів в Румунії 10 лютого 1947 року був підписаний договір між СРСР і Румунією, за яким відновлювався кордон 1940 року.