А.16 Дашкевиич Роман (1892 - ?). Український громадсько-політичний і військовий діяч. Займався організацією “Січей” на Львівщині. Був головою львівської повітової “Січі”. Один із натхненників та організаторів Січового Стрілецтва. Був одним із організаторів київського січового стрілецтва. Після поразки українських визвольних змагань займався відновленням січових товариств на теренах Галичини.

А.17 Запаринюк Гриць (1897 - 1922). Активний діяч Радикальної партії, уродженець с. Вовчківці (Снятинщина). Регулярно брав участь у різноманітних акціях Радикальної партії (народних зборах, вічах), де в палких промовах наголошував на необхідності піднесення культурного та освітнього рівня українського селянства. Ставився прихильно до січового руху, відвідував окремі галицькі та буковинські “Січі”, де виступав перед січовиками. У період переслідувань січового руху. Неодноразово оскаржував перед вищими органами влади місцевих чиновників, що завдавали найбільшої шкоди січовим товариствам. В 1905 р. у нього гостював І.Франко. Г.Запаринюк також регулярно відвідував письменника у м. Львові.

А.18 Зеленко Василь (1893 - 1968). Уродженець с. Вовчківці (Снятинщина). Закінчив українську гімназію в Коломиї. Юнаком вступив до товариства “Січ” у Вовчківцях, активним членом якого був аж до Першої світової війни. Воював у лавах УГА. В часи польської окупації краю, працював у різноманітних українських товариствах. Після Другої світової війни емігрував до Канади. Був членом редакційної колегії “Книги Січей”. В.Зеленко опублікував спогади Пор перші роки січового руху на Покутті.

А.19 Зінкевич Семен (1857 - 1941). Народився у м. Снятині. Активний діяч Радикальної партії. Надавав практичну допомогу К.Трильовському у створенні “Січей”. Часто виступав на січових зборах та вічах, відстоював інтереси “Січей” перед органами місцевої влади.

А.20 Кейван Василь (1896 - 1983). Уродженець с. Карлів (Снятинщина). В 1912 р. 16-ти літнім юнаком вступив до місцевої “Січі”. У місцевого вчителя Антона Онищука навчився гри на духових інструментах та опанував нотну грамоту. Організував січовий духовий оркестр і став його дерегентом. Духовий оркестр Карлівської “Січі” виступав на січовому святі 1912 р. у Снятині, а також на крайовому з'їзді “Січей”, “Соколів” та “Січових стрільців” у Львові 28 червня 1914 р. в 100-річчя народження Т.Шевченка. Під час Першої світової війни був мобілізований до австрійської армії. У 1918 р. добровільно вступив до УГА. В 1921 р. відновив “Січ” у с. Карлові, яку було заборонено в 1923 р. польською владою.

А.21 Ковшевич Осип (? - 1919). Колишній військовий лікар, відставний полковник австрійської армії. Проживав у м. Бережанах з 1892 до січня 1919 року. Прихильно ставився до січового руху. Часто їздив по селах, де виголошував промови на історичну тематику, а також вчив селян боротися з різноманітними недугами. Як інструктор з медичних знань, брав участь у численних січових курсах. Активно включився в українські визвольні змагання. Помер в січні 1919 р. лікуючи вояків УГА від тифу.

А.22 Когут Лев (1878 - 1947). Буковинський громадсько-політичний і культурно-освітній діяч. Працював адвокатом у Чернівцях. В 1902 - 1903 рр. редагував видання РУП “Гасло” та “Селянин”, що виходили у Чернівцях. В 1903 - 1924 рр. директор централі укр. кооперативів на Буковині “Селянська каса”. В цей час тісно співпрацював з січовим рухом. Допомагав у організації січових крамниць та позичкових кас. Під час пожежно-гімнастичних січових курсів, що їх проводив “Союз Січей” на Буковині, не одноразово виступав з рефератами на економічну тематику. В 20 - 30-х рр. ХХ ст. редагував низку українських видань у Чернівцях. Помер на еміграції в Граці”.

А. 23 Крамарук Василь (1891, с. Красноїлля - 5.12.1952, там же). Автор Гуцульського театру. Грав отамана Дідушка (“Довбуш”) і Васинда (“Непросте”). За цією роллю його називали Васиндо. Як столяр Крамарук брав участь у побудові Народного дому, що став місцем проведення репетицій театру. Він був активним членом радикальної партії, товариств “Січ”, “Просвіта”, одним із засновників кооперативу “Гуцульська єдність” в 1926 р. За активну участь у театрі та громадських організаціях і товариствах піп-москвофіл Рожко обвинувачував його в неповазі до пануючої релігії. Організований над ним у 1911 р. громадський суд закінчився повним провалом. У 20-х роках В.Крамарук був одним з ініціаторів відновлення Гуцульського театру.

А.24 Крикливець Михась (1855 - 1922). Уродженець м. Снятина, активний радикал, товариш К. Трильовського. Регулярно виступав на різноманітних вічах та зборах. Був кошовим “Січі” у м. Снятині.

А.25 Кузьмич Антін-Володимир (1886 - 1941). Адвокат, один із найактивніших помічників К.Трильовського у справі організації “Січей”, осавул коломийської повітової “Січі”. З 1906 р. член Радикальної партії. Був одним із кращих інструкторів січових вправ. У святкові дні постійно їздив по селах Коломийського та Снятинського повітів, надаючи практичну допомогу окремим січовим товариствам. Воював в лавах УГА.

А.26 Курилюк Федір (? - ?). Кошовий “Січі” у с. Джурів (Снятинщина). В його домі містилася “Січ” та читальня “Просвіти”. Був передплатником видань Радикальної партії, які поширював серед покутського селянства.

А.27 Лаврук Михайло (1873 - 1938). Український фольклорист, член радикальної партії, відомий громадський діяч. Засновник “Січей”. Народився в Іспасі Коломийського повіту. Закінчив Коломийську гімназію. Записував народні пісні про життя гуцулів і висилав В.Гнатюкові. Під назвою “На Меланії” описав звичаї та обряди селян Іспаса напередодні Нового року.

З кінця ХІХ - на початку ХХ ст. був секретарем “Народної Спілки”, членом Головної управи Радикальної партії, організатором січового руху, читалень і кооператив. У 1899 р. Михайло і Павло Лавруки заснували в Іспасі “Народну Спілку”. Після Першої світової війни М.Лаврук повернувся з російського полону в рідне село і брав участь в його культурно-освітньому житті, дописував до газет. збирав фольклор.

Написав спомини з часів визвольної боротьби 1914-1920 рр. Як згадували сучасники М.Лаврука, громадські інтереси він ставив вище своїх особистих. Жив для добра людей. Допомагав селянам писати різні подання, скарги, листи до українських емігрантів. Підтримував тісні зв'язки з культурно-громадськими діячами Львова, Коломиї.

А.28 Лаврук Павло (1861 - 1942). - селянський діяч Коломийщини, активний член Української радикальної партії, організатор січового руху, посол Австрійського Парламенту (з 1911 р.) і Галицького сойму (з 1913 р.), член Української Національної Ради ЗУНР.

Народився у Вербіжі Нижнім Коломийського повіту в бідній селянській родині. З 13-и років заробляв собі на прожиття. У пошуках роботи об'їздив всю Галичину, Волинь, Молдавію, Румунію. Заробивши грошей, 1888р. оженився і перебрався до Іспаса (Спаса), де М.Павлик і К.Трильовський заснували осередок Української радикальної партії. З 1986 р. П.Лаврук став діяльним її членом. Виголосив понад 600 промов на вічах і зборах ”Січей”, з'їздах Радикальної партії. Засновував по селах читальні, кооперативи та спортивні товариства “Січ”. За дорученням К.Трильовського заснував 1 січня 1904 р. в Жаб'ю першу “Січ” на Гуцульщині.

А.29 Лагодинський Микола (1866 - 1923). - адвокат, громадсько-політичний діяч. Працював адвокатом у Делятині, де був діяльним членом “Січі”, “Просвіти”, організатором кооперативів, віч за загальне виборче право, за український університет. Лагодинський відступив “Січі” в Делятині домівку “Руської Бесіди”, де відбувалися січові вправи, концерти, театральні виступи. 9 квітня 1908 року він був обраний скарбником Головного комітету січового в Станіславові, який займався координацією січового руху. Член Головної управи Української радикальної партії, під час Першої світової війни - її голова, депутат віденського парламенту (1908 - 1918) і віце-президент Українського клубу, депутат до Галицького сейму (з 1913 р.), член загальної Української Ради і Української Національної Ради ЗУНР. У 1911 р. став провідником радикальних послів у віденському парламенті, які заснували свій самостійний клуб, але з метою спільних дій вступили до Українського Парламентарного Союзу, головою якого був обраний К.Левицький, а Лагодинський - заступником.

А.30 Маковей Осип (1867 - 1925). Український письменник, критик, громадський діяч. Народився у м. Яворів на Львівщині. У 1893 р. закінчив львівський університет. Упродовж тринадцяти років О.Маковей жив і працював у Чернівцях. Спершу (1895 - 1897 рр.) редагував газету Буковина, згодом (1899 - 1910 рр.) викладав рідну мову та літературу в Чернівецькій учительській семінарії. Паралельно, в 1907 - 1910 рр. вів практичні заняття з україністики в університеті. О.Маковей виявляв чималий інтерес до минулого українського народу. Ним зроблено вагомий внесок у вивчення історії українського суспільного руху та громадської думки. Брав участь у заснуванні багатьох буковинських “Січей”. Написав кілька січових пісень.

А.31 Макогон Дмитро (1881 - 1961). - Український письменник, педагог, батько Ірини Вільде. Працював у 1923-1956 рр. у школах Станіславова, зокрема у “Рідній” школі ім. М.Шашкевича. Автор п'яти збірок творів: “Учительські гаразди” (Коломия, 1911), “По наших селах” (1914) та ін.

Разом з дружиною Адольфіною був діяльним членом читальні “Просвіти” в Княгинині-Місті. 23.11.1924 р. був обраний головою читальні та членом філії в Станіславові).

У січових домівках та читальнях “Просвіти” виступав з доповідями: “Із виховних проблем українського ремісництва”, “Значення школи для середнього стану” та ін. Він автор багатьох січових пісень.

А.32 Макух Іван (1872 - 1946). Адвокат, громадсько-політичний діяч. Походив із Самбірщини. Навчався у Дрогобицькій, а згодом у львівській гімназіях. Уже в студентські роки став активним членом Радикальної партії. Був у дружніх стосунках з І.Франком, М.Павликом, К.Трильовським. Редагував орган Радикальної партії “Громадський голос”. З Січня 1907 р. працює адвокатом у Тлумачі. Тут активно закладав читальні “Просвіти”, “Січі”. Автор спогадів про січовий рух.

А.33 Малицька Костантина (Віра Лебедова) (1872 - 1947). псевд. Віра Лебедова, Чайка Дністрова, (30.05.1872, с. Кропивник тепер Калуського р-ну - 17.03.1947, Львів) - видатна громадсько-просвітня і жіноча діячка, педагог, письменниця, автор оповідань та патріотичних віршів. Вірш Малицької “Чом, чом, земле моя”, покладений на музику Д.Січинським, став відомою народною піснею. Авторка багатьох стрілецьких пісень (“У “Січі”, у “Січі”, “Гуртуймося брати” та ін.

А.34 Пачовський Василь (1878 - 1942) - поет драматург, педагог, один із провідних представників літературного угрупування “Молода Муза”. Вчителював у гімназіях у Станіславові й Львові. У 1915 - 1918 рр. працював у австрійських таборах українських полонених, у 1920 - 1929 рр. на Карпатській Україні вчителював у гімназіях Берегова, згодом у Галичині - в Перемишлі й Львові, де й помер.

Автор поетичних та драматичних творів, серед них: “Сонце руїни” (1911), “Гетьман Мазепа” (1933), “Історія Подкарпатської Русі” (1921), “Срібна земля” (1938), “Історія Закарпаття” (1946).

А.35 Петришин Іван (Любомир Селянський) (1850 - 1912). Народився с. Підлісся, тепер Золочівського району на Львівщині. Учитель і письменник, автор січових пісень. Учителював на Львівщині, а після виходу на пенсію - у приватній “Рідній школі” в Яблунові, Печеніжині, Коломиї. Редагував у Коломиї орган учителів “Прапор”. Був одним з організаторів Виставки домашнього промислу (1912 р.). Писав поезії в стилі С.Руданського, оповідання і наукові статті. Дописував до газет “Комар” (Львів), “Хлопська правда”, “Зеркало” (Коломия). На прохання К.Трильовського під псевдонімом “Любомир Селянський” написав для “Січей” ряд віршів.

А.36 Пігуляк Єротей (1851 - 1854). Народився в с. Мамаївці (тепер Кіцманського р-ну) у родині сільського дяка. Навчався в православній народній школі у Чернівцях. Реальну школу закінчив у Відні. Там же закінчив політехніку і здобув вищу освіту. У Відні вступив до українського студентського товариства “Січ”, в якій ще більше навчився любити українську мову. Вже у віденській “Січі” почав задумуватися, як полегшити долю своїх краян. Після навчання у Відні одержав посаду професора реальної школи у Чернівцях. З цього часу він поринув у вир політичної і громадської роботи. Став лідером народовців, а згодом керівником Націонал-демократичної партії Буковини, послом до Буковинського сойму (1890 - 1919 рр.), до Державної ради у Відні (1898 - 1918 рр.) де активно відстоював інтереси українського населення. Є.Пігуляк обирався першим головою українських товариств “Народний дім” та “Руська рада” у Чернівцях.

Є.Пігуляк разом з І.Дібровою та іншими громадсько-політичними діячами заснував перше на Буковині тов. “Січ” у м. Кіцмані. В 1905 р. був обраний головою “Союзу січей на Буковині”. На цій посаді перебував до 1907 р. Часто виступав на січових зборах. Надавав практичні поради щодо організації діяльності січових товариств. Постійно захищав січовий рух перед недоброзичливцями. Помер в 1921 р. похований у м. Чернівцях.

А.37 о. Попель Іван (1850 - 1921). Народився в с. Довгопілля, тепер Верховинського району. Греко-католицький священик, відомий громадсько-культурний діяч.

Висвячений 1874 р. Працював священиком у Розтоках, а з 1890 р. - в Довгопіллі.

Був засновником різних культурно-освітніх та економічних товариств на Гуцульщині. Отець Попель приєднався до боротьби гуцулів за загальне виборче право на час виборів до сейму та парламенту. В 1904 р. він був засуджений до року тюрми за виступи проти австрійського режиму. За участь у Гуцульському повстанні 1920 р. був знову заарештований.

Священик Іван Попель був добре знаний у літературно-мистецьких та наукових колах не тільки Галичини, а й усієї України. У Довгопіллі в нього гостювали І.Франко, Леся Українка, О.Кобилянська, Марко Черемшина, О.Маковей, Ф.Вовк та ряд інших діячів української культури.

Священик записував гуцульські діалектичні слова для словника Є.Желехівського, допомагав збирати гуцульські вироби для різних музеїв, виставок і приватних колекцій. Сприяв у етнографічних дослідженнях Гуцульщини І.Франкові, В.Гнатюку, Ф.Вовкові і В.Шухевичу.

А.38 Попович Ілько (1883 - ?). Син відомого українського діяча на Буковині Омеляна Поповича. Редактор і видавець радикального часопису “Громадянин”, що виходив у 1909 - 1910 рр. в Чернівцях. Будучи інженером, І.Попович допомагав буковинським січовикам у підготовці документації на побудову січових читалень. І.Попович входив до старшини “Союзу Січей” на Буковині. Як делегат “Союзу”, постійно брав участь у загальних зборах багатьох буковинських “Січей”.

На зсіданні Старшини “Союзу Січей” на Буковині що відбулося 5 липня 1913 р. розглядався стан виконання рішень засідання “Союзу Січей” від 3.03.1912 р., в результаті при “Союзі Січей” утворилося чотири секції, які координували певні ділянки діяльності “Січей”. Пожежну секцію очолив І.Попович. Надзвичайно активною розпочала діяльність гімнастична секція. Стараннями І.Поповича нею було закуплено найновіші на той час гімнастичні пристрої та організовано регулярні тренування на науковій основі. Також на цьому засіданні призначено з числа старшини “Союзу Січей” референтів у кожному повіті, головне завдання яких полягало у наданні практичної допомоги місцевим січовим товариствам. Зокрема, координатором Чернівецького та Садгірського повітів обрали І.Поповича.

А.39 Попович Остап (1883 - 1917). Брат Ілька, організатор січового руху на Кіцманщині. Кошовий Кіцманської “Січі”.

А.40 Пстрак Ярослав (1978 - ?). Український художник. Народився в с. Гвіздець, Коломийського р-ну. Виконав багато ілюстрацій на мотиви поетичних творів Шевченка для Львівських періодичних видань, створив чимало сатиричних малюнків, своєрідно інтерпретуючи шевченківські теми на сучасний лад. Намалював декілька станкових творів: композицію “Кобзар” (1908 р.), портрет Шевченка (1914 р.) тощо.

А.41 Равлюк Василь (1872 -?). Народився в с. Орелець (Снятинщина). Навчався в коломийській гімназії, тут потоваришував з В.Стефаником та Л.Мартовичем. Належав до таємного учнівського гуртка, за що був виключений з четвертого класу гімназії. Продовжив навчання в учительському семінарі в. м. Станіславові, отримав фах вчителя. Певний час працював вчителем у м. Радехові. Згодом отримав посаду вчителя у с. Вовчківці на Снятинщині. Тут він познайомився з К.Трильовським, під його впливом став активним членом Радикальної партії. Допомагав засновувати січові товариства у багатьох селах Галичини. Надавав практичну допомогу “Головному січовому комітету” у проведенні щорічних пожежно-гімнастичних курсів. Допомагав окремим січовим товариствам в організації курсів навчання грамоти.

А.42 Сандуляк Іван (1848 - 1927). Народився у с. Карлові Снятинського повіту в 10 років залишився сиротою. В дитинстві служив у багатих господарів. У 60 рр. ХІХ ст. працював на будові залізниці Львів-Чернівці. Кілька років служив у австрійській армії при артилерії, де дослужився до підстаршинського звання “цуґесфрера” (десятника). 1874 р. у рідному селі Карлові Снятинського повіту заснував “Братство тверезості”. В 1884 р. разом з К.Трильовським і М.Кейваном заснували першу на Покутті читальню “Просвіти”. Був також співзасновником Радикальної партії. Мав тісні приятельські стосунки з М.Павликом та І.Франком. Його кілька разів відвідував І.Франко який присвятив йому оповідання “Історія хлопського кожуха” та “Сім казок”. І.Сандуляк був правою рукою К.Трильовського при заснуванні “Січей” на Покутті, а в Карлові став першим кошовим “Січі”. В 1908 р. став послом до Галицького сойму. Після проголошення у 1918 р. ЗУНР став членом парламенту. Брав участь у святі злуки в Києві. Його непересічний розум, інтелігентність і такт, викликали глибоку пошану. З хистом і великою любов`ю написав монографію “Село Карлів колись і тепер”. Регулярно дописував до “Громадського Голосу” (Львів). Радикальні колядки складені ним залюбки співало покутське селянство.

А.43 Семанюк Іван (Марко Черемшина) (1874 - 1927). Адвокат, письменник, громадсько-культурний діяч. Народився у с. Кобаках на Косівщині в сім'ї дяка. Закінчив Коломийську ґімназію та Віденський університет (1901 р.). У липні 1906 р. отримав ступінь доктора права і переїхав до Делятина. Тут практикував відомий адвокат Микола Лагодинський, у конторі якого І.Семанюк працював адвокатом до жовтня 1912 р. Пізніше у своїм творі “Моя біографія” він писав про делятинський період, що окрім адвокатської практики, “займався січовою організацією та просвітою селян, залізничних, солірних та тартачних робітників. В кожнім селі знала мене і мала дитина, мужики мене дуже полюбили”.

Наприкінці 1912 р. І.Семанюк відкрив власну адвокатську контору у Снятині, де і працював до самої смерті.

У листопадові дні 1918 р. І.Семанюк був обраний головою міського урядового комітету і бургомістром Снятина. Упродовж 1922-1924 рр. Він очолював прибічну раду при міській управі. Двічі обирався головою снятинської філії “Сільського господаря”, тісно співпрацював з міською “Просвітою” та “Товариством взаємної помочі українського народного вчительства”. Характеризуючи снятинський період діяльності І.Семанюка, В.Стефаник писав, що “його особа і його адвокатська канцелярія зробилася центром в повіті і місті українського життя в його найрізноманітніших формах, і до кінця його життя той центр лишився”.

Окрім своєї адвокатської та громадської роботи, Іван Семанюк відомий широкому загалу і як письменник своїми численними новелами й оповіданнями із життя гуцульських селян, які підписував псевдонімом Марко Черемшина.

А.44 Сімович Василь (1880 - 1944). Широкому колу української громадськості В.Сімович відомий насамперед як мовознавець та літературознавець. Проте, його коло діяльності не обмежувалося лише цією однією ділянкою. Як студент філософського факультету Чернівецького університету, В.Сімович відзначався сумлінністю та вмінням знаходити спільну мову з людьми незалежно від національних та конфесійних ознак. Він обирався до організаційного складу багатьох українських товариств. Зокрема був бібліотекарем “Буковинського бояна”, секретарем “Руської бесіди”, заступником голови виділу “Українського історичного товариства”, редактором видавництва “Молода Україна” виступав співзасновником пожежно-гімнастичного товариства “Січ” у Чернівцях. Активно допомагав в організації культурно-просвітніх заходів окремим Буковинським “Січам”. Характерною рисою його особистості було вміння дбати про міжнаціональне порозуміння.

А.45 Соломійчук-Юзенчук Юрій. Один з найкращих співробітників К.Трильовського. Проживав у Жаб'ю-Слупейці під горою Маґура. Ю.Соломійчук став правою рукою К.Трильовського в організації “Січей”. Січова ідея, праця над національним освідомленням гуцулів, стали змістом його життя. Юра був дуже добрим промовцем, говорив образно, щиро з запалом, вставляючи дуже часто влучні порівняння. Не було ні села ні присілка на Гуцульщині, де не було б Юри з Жаб'я.

А.46 Солянич Дмитро (1876 - ? ). Уродженець с. Устя (Снятинщина). Був національно свідомим селянином, приятелював з К.Трильовським. Допомагав К. Трильовському в спробі організації першої “Січі” в с. Устя. В 1902 р. емігрував до Канади. Там займався організацією громадського життя серед українців. Збирав пожертвування серед канадських українців на розвиток січового руху в Галичині.

А.47 Стефаник Василь (1871 - 1936). с. Русів (Снятинщина). - видатний український письменник, посол до австрійського парламенту (1908 - 1918 рр.). З поезією Т. Шевченка ознайомився за празьким виданням “Кобзаря”, коли вчився в Коломийській гімназії. Як член Снятинської філії (1912 р.) “Просвіти” пропагував творчість Шевченка, брав участь у відзначенні 50-річчя від дня смерті Кобзаря. Писав, що у творах Шевченка - історія й душа українського народу, назвав Шевченків “Кобзар” великою книгою мудрості й любові до батьківщини. В 1903 р. відвідав могилу Шевченка.

В. Стефаник - член ювілейного комітету з відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, виступав з палкими промовами на відкритті шевченківських символічних пам'ятників-могил у Вовчківцях, Балинцях, Микулинцях та інших селах Покуття.

А.48 Трильовський Кирило (1864 - 1941) - адвокат, публіцист, видавець, діяч Радикальної партії, засновник спротивно-пожежного товариства “Січ” (1900 р.).

Народився 6 травня 1864 р. у сім'ї греко-католицького священика у с. Богутин на Золочівщині. Навчався в гімназії у Золочеві та Коломиї. Навчався на правничому факультеті Чернівецького та Львівського університетів.

Двічі (1907 й 1911 рр.) його обирали послом до Віденського парламенту. В 1913 р. був обраний до львівського сейму від Коломийського округу. З парламентської трибуни постійно виступав на захист січового руху. У червні 1908 р. разом з Т.Масариком влаштував у Відні віче на захист січового руху. З 1912 р. К.Трильовський став Генеральним отаманом УСС. В 1913 р. став засновником легіону “Українських січових стрільців”. 27 червня 1914 р., напередодні шевченківського з'їзду у Львові виголосив промову, у якій закликав до боротьби за українську державність “…Може, не далека вже хвиля - коли ми зможемо шоломами нашими зачерпнутими води з Дніпра Словутиці, води помішаної з кров'ю наших ворогів! Може, не далека вже хвиля - коли прийдеться нам поострити багнети крісів наших до каміння на Тарасовій могилі! Добути, або дома не бути! Сміло вперед до праці, боротьби і перемоги”.

Видавав у Коломиї часописи “Громада” (1896 - 1897 рр.), “Хлопська правда” (1903 - 1909 р.), місячник “Зоря” (1902 - 1904 рр., 1910 р.), календар “Запорожець” (1909 -1914 рр.), “Січовий голос” (1918 р.), на сторінках яких друкував твори Шевченка та статті про нього.

А.49 Фірманюк Микола (? - 1948). Народився в с. Гадинківці на Чортківщині. З 1910 р. начальник Повітового суду в м. Снятині. Співпрацював з В.Стефаником, К.Трильовським та Марком Черемшиною. В його особі українські селяни мали надійного захисника. Неодноразово під час судових процесів виступав захисником покутських січовиків покривджених Снятинським старостою Левицьким.

А.50 Харук Іван (1884 - 1947). кошовий “Січі”, січовий поет, с. Тулова, тепер Снятинського р-ну.

Був душею заснованого ним у 1903 р. в с. Тулові товариства “Січ”. У його стодолі відбувалися перші збори “Січі” та вистави, зокрема “Наталки Полтавки” І.Котляревського (1904 р.). Любив декламувати Шевченкові “Гайдамаки”. Звідти й вибрав до свого прізвища додаток “Галайда” Харук був дуже начитаною людиною. Для вшанування діяльності К.Трильовського у Снятинському районі запропонував викопати “Кирилову криницю”. Він автор декількох січових пісень.

А.51 Чупрей Іван (1882 - 1923). Народився у с. Печеніжині біля Коломиї. Закінчив коломийську гімназію, а згодом Львівський університет.

Працював секретарем адвоката у Коломиї, Яблунові. На прохання В.Гнатюка збирав і записував на Гуцульщині фольклорно-етнографічні матеріали.

У 1911-1912 рр. допомагав Г.Хоткевичеві в організації гастролей Гуцульського театру, який виступав у селах Галичини. Брав участь у виданні в Коломиї радикальних газет, журналів, календарів; у заснуванні читалень “Просвіти”, товариств “Січ”.

А.52 Шекерик-Доників Петро (1889 - 1940). Народився у с. Голови на Гуцульщині. Закінчив 4 річну однокласну школу. Займався самосвітою під впливом Л.Гарматія. У 1908 - 1910 рр. перебував на військовій службі у 24 полку піхоти у м. Коломиї. Завдяки його старанням у вище згаданому підрозділі солдатам-українцям дозволили розмовляти рідною мовою. Брав активну участь у створенні та діяльності гуцульського січового театру у с. Красноїлля під керівництвом Г.Хоткевича. 1911 р. після одруження поселився у с. Жаб`ю (зараз с.м.т. Верховина Івано-Франківської області) де активно займався січовим рухом. Під час Першої світової війни служив при 36 піхотному полку, а також санітаром у військовому госпіталі. 1918 р. обраний членом Української Національної Ради. Брав участь у Трудовому Конгресі у Києві, де був свідком свята Злуки ЗУНР і УНР на Софійському майдані. 26 жовтня 1919 р. організував “Січ” у м. Кам`янці Подільському. Провів підготовку щодо організації 50 “Січей” в Подільській губернії. У травні 1920 р. заснував “Січ” у м. Вінниці. Влітку 1920 р. П.Шекерик-Доників повернувся до Жаб'я, де намагався відродити січовий рух. В період польської окупації Галичини був послом до Варшавського сейму, де всіма можливими засобами захищав інтереси українства. В 1940 р. більшовики вивезли його на Сибір, подальша доля не відома.

А.53 Яричевський Сильвестр (1871 - 1918). (14.01.1871, м. Рогатин - 30.03.1918, м. Серет, Румунія) - український письменник, січовий поет і засновник першої “Січі” на Буковині в Кіцмані в 1902 р. Згодом, в 1904 - 1908 рр. працював учителем цієї ж гімназії. З 1909 р. і до останніх днів життя мешкав у м. Сірет (Південна Буковина), де значною мірою спричинився до ширення січового руху. С.Яричевський відомий в літературі як прозаїк і поет. Також він є автором кількох січових пісень. Брав активну участь у січових святах що проводили у Галичині й Буковині.

Складено за: ДАІФО, ф.440, оп 1. спр. 1; ф. 504, оп. 1, спр. 330 “а”; ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології ф. 3, спр.1602; ЛНБ ім. В.Стефаника. Відділ рукописів. - ф. 11, спр. 2567; спр. 2145,; спр. 2145; ф. 29, оп. 1, спр. 479; ф. 48, спр. 311; ф. 245, оп. 1, спр. 627; ЦДІА у м. Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 2237; Арсенич П. Вчитель і етнограф Лука Гарматій // Поліття. - 1991. - № 2. С. 1; Арсенич П. Засновник “Січі” Кирило Трильовський. - Івано-Франківськ, 2000. - С. 28; Бажанський М. Вічно житимуть (біографічний словник). - Дітройт, 1984. - С. 49; Бемко В. “Січі” в повіті Бережани // Гей, там на горі “Січ” іде!.. . - К.: ВІПОЛ, 1993. - С. 213 - 216; Кейван І. Великий мужик “Січовик” Іван Сандуляк ” //Гей, там на горі “Січ” іде! /ред. П.Трильовський. - К.: ВІПОЛ, 1993. - С. 116 - 120; Ломацький М. “Січі” на Гуцульщині // Гей, там на горі “Січ” іде!.. . - К.: ВІПОЛ, 1993. - С. 141 - 153; Погребенник Ф. Василь Стефаник і родина Кирила Гаморака. Літературно-документальне дослідження з публікацією листів. - Снятин: Прут-Принт, 2000. - С. 5; Різун Т. Селянин Гриць Запаринюк друг Франка і Стефаника // Дзвін. - 1994. - № 8. - С. 132 - 135; Стрілецька голгофа. Спроба антології / ред. Т.Салига. - Львів, 1992. - С. 381; Українська журналістика в іменах / ред. М.Романюк. - Вип. 3. - Львів, 1996. - С. 25; Українська Загальна Енциклопедія / ред. І.Раковський. - Львів - Станіславів - Коломия: Рідна школа, 1935. - Т. 1. - С. 388; Павлюк О. Буковина. Визначні постаті 1774 - 1918. - Чернівці, 2000. - С. 49 - 51; Стрілецька голгофа. Спроба антології / ред. Т.Салига. - Львів, 1992. - С. 381.

Додаток Б

У § 17 регламентувалися повноваження січової старшини. Старшину вибирали терміном на один рік. Вона складалася з кошового, осавула, учителя, справника, скарбника і чотирьох четарів. Кошовий скликав засідання старшини, головував на них і на загальних зборах, підписував разом із справником постанови. Осавул - керував протипожежною справою, а також при потребі заміняв осавула. Учитель - керував протипожежними та гімнастичними вправами. Справник - завідував інвентарем, вів протоколи засідань і листування, наглядав за бібліотекою. Скарбник - провадив касу товариства. Четарі - керували своїми четами при гасінні пожеж, а також під час проведення гімнастичних та протипожежних вправ. Рішення старшини вважилися дійсними при умові присутності не менше 5 членів та абсолютної більшості голосів присутніх. У випадку рівності голосів, кінцеве рішення приймав кошовий.

Згідно § 20. усі суперечки, які виникали у процесі діяльності товариства розв'язувалися мировим судом. Мировий суд складався з двох суддів обраних сторонами, які суперечуть. Ці судді обирали собі третього помічника на власний розсуд.

У розділі “Розвязанє товариства” розглядалися умови ліквідації “Січі”. Зокрема, наголошувалося, що ліквідація товариства може наступити тільки на підставі ухвали загальних зборів. На випадок ліквідації товариства все майно переходить на “буковиньский краєвий фонд пожарний”, а з 1909 р. усі буковинські “Січі” у випадку ліквідації передбачали передати все майно у власність громади, на території якої знаходилося товариство.

Складено за: ДАЧО, ф. 3, оп. 2, спр. 26037, арк. 1 - 14.

Додаток В

Інформація про кількість пожежно-гімнастичних товариств “Січ” в повітах Галичини в 1900 - 1912 рр.

Складено за: ЦДІА у м. Львові, ф. 146, оп. 6, спр. 144; 1364; 1366; оп. 8, спр. 838; 880; 881; 882; оп. 25, спр. 327; 664; 720; 743; 807; 1038; 1413; 1147; 1287; 1361; 1363; 1469; 1526; 1659; 1745 2324; 2328; 3951; оп. 70, спр. 122; 144; 972; 1145; 1146; 1147; 1149; 1150; 1151; 1152; 1153; 1154;1155; 1156; 1157; 1158; 1160; 1164; 1168; 1162; 1163; 1165; Січові вісти (Львів). - 1913. - Ч. 1. - С. 8 - 9.

Додаток Д