Основи країнознавства

Сутність і теоретичні засади країнознавства як науки, її предмет і об'єкт, методи дослідження. Характеристика та комплексному аналіз країн світу, відомості про їх природу та кліматичні умови, структуру населення, господарство, соціальну організацію.

Рубрика География и экономическая география
Вид учебное пособие
Язык украинский
Дата добавления 22.10.2017
Размер файла 616,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Стародавній етап розпочався з виникненням, розквітом і занепадом перших державних утворень. Одним з перших (можливо, взагалі першим) державним утворенням була знаменита Трипільська цивілізація (культура), яка виникла і розквітла на теренах нинішньої України. Після її занепаду на надзвичайно багатій природними ресурсами території країни в найкращих на планеті природних умовах одне за одним послідовно виникали все нові державні утворення: Велика Скіфія, Велика Сарматія, Антський союз, Київська Русь. З нинішньою державою Україна вони споріднені генетично. Всі ці держави, а також Давній Єгипет, Давня Греція, Давній Рим, Індія, Китай та ін. зробили великий внесок у розвиток світової цивілізації. Вони розпочали через систематичні завоювання близьких і далеких територій політико-географічний поділ існуючого на той час географічного простору. В той час державні кордони переважно збігалися з природно-географічними рубежами. Цей етап тривав до V ст. н. є.

Середньовічний етап формування політичної карти світу охоплював V-XVII ст. Це формування феодалізму. Відбувались суттєві зміни функції держави. Почало швидкими темпами розвиватися господарство. Виникли ремісні цехи із дуже сильною внутрішньою організацією. Зародження елементів ринкової економіки поєднувалося з поширенням феодальної роздробленості. Поступовий розвиток ремесел і особливо торгівлі починає поєднувати феодальні і церковні володіння, міста-держави. З'являються реальні передумови для об'єднання країн під владою монархів. Так виникають феодальні держави в Індії, Китаї, могутня Османська імперія. В Європі вже з раннього середньовіччя існували держави Київська Русь, Візантія, Священна Римська імперія, Англія та ін. Зміцнення цих держав сприяло посиленню їхнього прагнення до далеких територіальних завоювань. Наприкінці середньовічного етапу розпочалась епоха Великих географічних відкриттів. За рівнем державно-териТоріального поділу суходолу попереду безперечно була Європа. Певною мірою до неї наближалась Азія. Африка, Америка, Австралія з Океанією залишалися далеко позаду.

Новий етап творення політичної карти світу тривав із середини XVII ст. до Першої світової війни на початку XX ст. Він ознаменувався утвердженням і пануванням ринкових відносин. Розквіт епохи Великих географічних відкриттів заклав підвалини європейської колоніальної експансії. У сферу ринкових відносин починають втягуватися найвіддаленіші куточки планети. Колоніальні завоювання, розпочаті Іспанією і Португалією ще в часи середньовіччя, охоплюють різні куточки Землі. До них приєднуються молоді капіталістичні країни - Нідерланди, Англія, Франція, а згодом і Німеччина. Росія захоплює Україну, Кавказ, величезні простори Сибіру і Далекого Сходу.

Водночас розростання площі колоніальних володінь, які стають все більш віддаленими від держав-метро-полій, а тому мало керованими, створює передумови для виникнення на уламках імперій нових держав. У XVIII ст. вибороли незалежність Сполучені Штати Америки. На початку XIX ст. звільнились іспанські й португальські колонії Латинської Америки. Виникло 15 нових незалежних держав.

Упродовж XIX ст. і до Першої світової війни європейські держави захопили майже всю Африку, Росія поневолила Середню Азію. Було завершено поділ світу між найсильнішими на той час державами. Закінчився і новий етап творення політичної карти світу.

Новітній етап формування політичної карти світу розпочався після завершення Першої світової війни і триває донині. На цьому етапі можна доволі чітко виділити три періоди.

Перший період почався фактично ще наприкінці Першої світової війни. Почали руйнуватися великі багатонаціональні імперії: Російська і Австро-Угорська. На політичній карті світу з'явилися держави: Польща, Чехословаччина, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Королівство сербів, хорватів і словенців та ін. Були проголошені незалежними державами Україна, Білорусь, Грузія, Азербайджан, Вірменія тощо. Однак цей процес не був однозначним. Намагання Росії відновити імперію в іншій формі в основному здійснилося. За допомогою військової окупації України та інших держав, які виникли на уламках Російської імперії, російські комуністи створили Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Втратила свої колонії в Африці Німеччина, яка програла війну. Розширилися колоніальні володіння Великої Британії, Бельгії, Франції та Японії.

Другий період новітнього етапу творення політичної карти світу почався після завершення Другої світової війни. Окупація деяких країн Європи і Азії радянськими та американськими військами призвела до поділу світу на два ворожі табори. Крім того, СРСР і США захопили різні частини одних і тих самих країн. Це призвело до утворення «двох» Німеччин, «двох» Корей, «двох» В'єтнамів. Утворилося і «два» Китаї (КНР і Тайвань). Одні й ті самі нації, але тепер уже в різних країнах, почали одночасно будувати різні системи - комуністичну і ринкову (капіталістичну). У людства нарешті з'явилася реальна можливість не в теорії, а на практиці перевірити, яка з них є кращою. Виявилося, що ринкова система набагато ефективніша за соціалістичну (комуністичну). Тому остання збанкрутіла і зазнала краху.

Окрім цих подій, які знаменували завершення другого періоду новітнього етапу формування політичної карти світу, в цей час відбувалося й багато інших важливих подій, зокрема розпад колоніальної системи та утворення великої кількості незалежних держав у Африці, Азії, Океанії, Латинській Америці.

Третій період ознаменувався крахом комуністичної системи. Він розпочався з 90-х років XX ст. Спочатку в єдину державу об'єдналися Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) і Німецька Демократична Республіка (НДР). Потім розпалися соціалістичні країни - СРСР, Югославія і Чехословаччина. В результаті цього докорінно змінилася політична карта Європи і Азії. У 1993 р. була змінена форма правління в Камбоджі, країні Азії. Там була відновлена монархія і вона знову стала королівством. В Африці в цьому самому році здобула незалежність Еритрея, яка відокремилася від Ефіопії. Наприкінці 1994 р. Республіка Палау (в Океанії) вийшла з Мікронезії і звільнилася від опіки СІЛА. Таким чином, у 90-х роках XX ст. виникло понад 20 нових країн. їх було прийнято до ООН і вони почали здійснювати власну внутрішню і зовнішню політику.

Новим міжнародним політичним явищем у наш час стало утворення держав, не визнаних світовим співтовариством. Ці держави є незаконними за всіма нормами міжнародного права. Однак реально (фактично) вони існують, реалізують власну внутрішню і зовнішню політику, при цьому, як правило, створюють багато проблем для світового співтовариства, так як є осередками гострих конфліктів, серйозних політичних і воєнних потрясінь, постійного тиску на політичну ситуацію в світі і його окремих регіонах. Так, у 1983 р. була проголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, яка у світі визнана лише Туреччиною. Але найбільше таких країн виникло на теренах колишнього СРСР. До них належать Республіка Ічкерія в Росії, Абхазія і Південна Осетія в Грузії, Нагірно-Карабахська - в Азербайджані, Придністровська Республіка - в Молдові.

За будь-якими ознаками (площа, чисельність населення, природні умови і ресурси, рівень розвитку, національних склад населення, місце в міжнародному поділі праці, особливості культури тощо) знайдемо у світі чимало країн, які схожі між собою. За подібністю показників країни планети об'єднують у певні групи, тобто здійснюють їх типологію.

Класифікуючи країни за величиною території і чисельністю населення, виділяють великі держави (Китай, Індія, США), середні (Франція, Україна, Туреччина) і малі (Бельгія, Еквадор, Ліван). Можна до окремої групи віднести і карликові країни (Монако, Андорра, Ліхтенштейн).

За національним складом населення можна виділити однонаціональні держави (Швеція, Японія, Польща) і багатонаціональні (Росія, Індія, СІНА). А хіба не можна класифікувати країни світу за рівнем забезпечення окремими видами природних ресурсів, наприклад нафтою чи залізною рудою? Чітко можна поділити все світове співтовариство на країни, які мають безпосередній вихід до Світового океану, й такі, які його не мають. Або ж виокремити континентальні й острівні держави.

Тип країни - це сформований комплекс властивих їй умов, ресурсів і особливостей розвитку, які визначають її роль і місце у світовому співтоваристві на певному етапі всесвітньо-історичного процесу. Вся ця сукупність ознак будь-якої країни, з одного боку, робить її схожою на інші країни, а з іншого - виділяє (виокремлює) її серед інших.

Типологія країн має не лише загальнонаукове чи навчальне, а й практичне значення. Так, ООН здійснює типологію країн із метою надання фінансової, гуманітарної, освітньої та іншої допомоги державам, які визначені як найменш розвинені. У наш час за цією класифікацією допомога надається близько 40 країнам світу.

Яку ж ознаку для типології, тобто поділу країн світу на групи за спільними ознаками, беруть за визначальну? Це загальний рівень їх соціально-економічного розвитку. Найреальніше у наш час його характеризує показник виробництва валового національного продукту (ВНП) у доларах США чи якійсь іншій валюті на душу населення. За ним усі держави землі об'єднуються у три групи: високорозвинені країни, середньорозвинені та ті, що розвиваються.

До високорозвинених країн Міжнародний валютний фонд включає всі країни Західної Європи, а за її межами - США і Канаду, Австралію і Нову Зеландію, Японію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань та Ізраїль. Організація Об'єднаних Націй додає до цього списку ще й державу Африки - Південно-Африканську Республіку. Всього до «елітного клубу» економічно високорозвинених країн належать близько 30 держав.

Високорозвинені держави теж не є абсолютно однорідними. Перший підтип (підгрупу) формують держави так званої «Великої сімки». Це США, Канада, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія. Вони є очевидними економічними лідерами сучасного світу. В цілому на частку цих країн припадає майже половина ВНП нашої планети.

Другу підгрупу формують малі високорозвинені країни Європи й Азії. Вони перевалено невеликі за площею і населенням. Але за виробництвом продукції на душу населення, рівнем життя своїх громадян не поступаються країнам першої підгрупи, а іноді й випереджають їх. Для них також характерна висока частка експортної продукції. Сировину і паливо для потреб економіки ці країни отримують переважно з-за кордону. Специфічною ознакою їх економіки є також значна, а іноді й переважаюча частка галузей, пов'язаних з міжнародною сферою послуг - торгівля, банківська справа, інфраструктурне транспортне обслуговування, міжнародний туризм тощо. До таких країн належать Австрія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Південна Корея, Тайвань, Ізраїль та ін.

Група середньорозвинених країн значно менш однорідна, ніж група високорозвинених. Коливання показника ВНП на душу населення тут доволі значне. Тому виділяють країни з економічним розвитком дещо вищим за середній і країни, які мають соціально-економічний рівень нижчий за середній.

До першого підтипу країн цієї групи належать Греція, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика, Угорщина, Чехія, Чилі та деякі інші. Ці держави швидко та стабільно розвиваються і поступово наближаються до групи високорозвинених країн. Причина їхньої відносної відсталості у розвитку продуктивних сил пов'язана з тим, що впродовж багатьох років їх розвиток гальмувався військовими диктатурами, тоталітарними комуністичними адміністративно-командними режимами, політичною та економічною залежністю від інших держав. Багато цих держав мають значні природні і трудові ресурси, котрі теж активно залучаються в національний господарський комплекс.

Другий підтип формують країни з нижчим за середній рівнем розвитку економіки. Ці країни на сучасному етапі розвитку на відміну від попередніх характеризуються внутрішньою політичною нестабільністю. У них є впливові сили, які гальмують перебудову суспільства на прогресивніше, поширена корупція, всім керують злочинні олігархічні клани. Це стосується не лише деяких колишніх соціалістичних країн, а й тих, де значну роль відіграє тіньовий капітал, мафіозні структури, внутрішній ринок належить іноземним компаніям тощо. Наприклад, це такі країни: Білорусь, Росія, Болгарія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Колумбія, Парагвай, Індонезія, Філіппіни, Туніс, Марокко тощо.

Переважна частина людства в наш час живе в країнах, що розвиваються. Найбільше їх в Африці, чимало в Азії, Америці та Океанії. Переважно це колишні колонії. В їхнього населення здебільшого відсутні політична воля і прагнення до прогресивних змін в економіці й політиці. Низький освітній рівень, злидні, корупція, злочинність, політична та економічна залежність від інших країн не створюють передумов для піднесення економіки. Ці країни фактично є сировинними донорами розвинених держав.

Крім основної ознаки в типології країн, є й інші, які за тієї чи іншої класифікації є провідними у країнознавстві. На цій переважно історичній основі деякі дослідники виділяють постсоціалістичні країни. До них належать колишні республіки СРСР, Югославії, Чехословаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія. За цією ознакою виділяють пострадянські країни, тобто ті держави, які колись входили до складу Радянського Союзу.

Дехто продовжує виділяти так звані нові індустріальні країни: Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Бразилія та ін. Майже всі вони в недалекому минулому були слаборозвинутими державами. Нинішній стан їхньої економіки характеризується високими темпами індустріалізації, активною участю в міжнародному поділі праці.

Організація Об'єднаних Націй склала також список найменш розвинутих країн. Це насправді найбідніші держави світу. Деякі з них не» мають безпосереднього виходу до моря і майже не пов'язані з зовнішнім світом. Система освіти та охорони здоров'я в цих країнах на найнижчому рівні в світі, переважають доіндустріальні

форми праці. До таких держав належать Афганістан, Нігер, Сомалі, Чад, ЦАР та ін.

На політичній карті світу є низка дуже багатих країн. Своєрідну групу серед них становлять так звані нафто-експортні країни. Високий рівень життя своїх громадян вони забезпечили нещадно експлуатуючи багаті на нафту родовища. До таких держав належать Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Бахрейн, ОАЕ та деякі інші невеликі країни Середнього Сходу. Казково багатою за рахунок видобутку місцевих фосфатів стала і колишня злиденна країна Океанії Науру. Інші в недалекому минулому дуже бідні країни стали багатими завдяки правильно обраним спеціалізації й моделі розвитку. Це «країни-готелі», які експлуатують свій чудовий клімат і блакитне море. Деякі країни обрали для збагачення не лише туризм, а й плантаційне господарство чи надзвичайно сприятливе географічне положення, стали офшорними зонами і «країнами-банками» (Ямайка, Барбадос, Тринідад і Тобаго таін.).

Запитання та завдання

1. Які етапи можна виділити у формуванні політичної карти світу? Перелічіть їх. Дайте коротку характеристику кожного етапу.

2. Знайдіть на політичній карті світу країни, які утворилися після розпаду СРСР, Югославії і Чехословаччини.

3. Які тенденції, на вашу думку, спостерігаються у формуванні політичної карти світу на початку XXI ст.?

4. Яка ознака для типології країн є основною?

5. Назвіть групи країн за рівнем соціально-економічного розвитку.

6. Які ще ознаки використовуються в типології країн?

2.3 Міжнародні організації. Геополітика та геостратегія

Сучасний світ постійно ускладнюється і стає все більш суперечливим. Кількість держав постійно зростала в минулому і зростатиме й у майбутньому. Нині у списку ООН 15 країн (територій), які підлягають Декларації про деколонізацію. На черзі надання незалежності Палестині, Західній Сахарі тощо. Отже, нині на політичній карті світу діє понад 200 країн, які здійснюють різновекторну політику. В них діють десятки тисяч (!) політичних партій, є велика кількість конфесій, парламентарів, глав урядів, президентів тощо. Всі ці політичні й релігійні, аж до таємних, організації мають власну думку на облаштування своєї країни, нації і всього світового співтовариства. При цьому неминуче виникають міждержавні проблеми. Для їх вирішення, а також досягнення певної спільної мети, відстоювання національних інтересів тощо все більше країн, партій і просто людей створюють міжнародні організації. Нині у світі їх налічується уже понад чотири тисячі. Ми будемо розглядати ті, які утворюють дві або кілька держав. До них належать глобальні (загальносвітові), регіональні (Африка, Північна Америка, країни Середнього і Близького Сходу тощо), міждержавні, які об'єднують держави не за географічною ознакою, а за визначеними цілями чи ознаками.

Найбільшою, найважливішою, глобальною та універсальною організацією нині, безперечно, є Організація Об'єднаних Націй (ООН). її було створено після Другої світової війни, у 1945 p., з метою відвернення чергової світової війни і локальних конфліктів, посилення міжнародної безпеки та розвитку міжнародного співробітництва. ООН діє на підставі Статуту. Його положення є обов'язковими для країн - членів цієї організації.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. До інших провідних органів цієї міжнародної організації належать Секретаріат, Міжнародний суд, Рада опіки, Економічна і соціальна рада.

Штаб-квартира ООН розміщена у Нью-Йорку (США). У 1945 р. Україна, перебуваючи у складі СРСР, стала однією з країн - засновниць ООН. Тепер наша держава - член кількох спеціалізованих міжнародних організацій ООН.

На засіданнях Генеральної Асамблеї, де присутні делегації від усіх країн - членів ООН, постійно обговорюються найактуальніші проблеми світової політики, відпрацьовуються й ухвалюються рекомендації щодо їх вирішення. Кожна країна, незалежно від її площі, кількості населення, економічної та військової могутності, має один голос.

Рада Безпеки несе відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. її рішення повинні виконувати всі члени ООН. Рада Безпеки складається з 15 країн-членів, третина з яких (США, Велика Британія, Франція, Китай і Росія) мають статус постійних членів. Інші десять країн-членів обираються на певний термін у визначеній послідовності.

Очолює ООН Генеральний секретар. Головні регіональні відділення цієї організації, очолювані заступниками Генсека ООН, знаходяться в Женеві, Відні і Найробі (Кенія). Так, у Женеві є центр для проведення дипломатичних конференцій. Тут також обговорюються проблеми роззброєння і прав людини. Відень має функції міжнародного контролю за зловживанням наркотиками, попередження злочинності, кримінального правосуддя, міжнародного торгового права. В цьому регіональному відділенні також слідкують за використанням космосу в мирних цілях. У Найробі керують діяльністю ООН у сфері охорони довкілля. Там само функціонує центр з населених пунктів.

До провідних органів ООН належить Міжнародний суд, значення якого постійно зростає. Це головний судовий орган ООН, який вирішує юридичні суперечки між державами. Приватні особи не мають права звертатися до нього. Міжнародний суд знаходиться в Гаазі (Нідерланди).

У різних країнах працюють 16 спеціалізованих установ ООН. Серед найвідоміших - ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ФАО та ін.

ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), членом якої є й Україна, має штаб-квартиру в Парижі (Франція). Керівні органи Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) знаходяться у Відні (Австрія). Продовольча й сільськогосподарська організація ООН (ФАО) розміщена в Римі. До загальновідомих організацій ООН також належать Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) - обидві у Женеві.

За підтримки США після Другої світової війни в системі ООН (Вашингтон) створено Групу Світового банку: це взаємопов'язані фінансові організації, задекларованою метою яких є сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються. Серед них можна виділити Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР) тощо. До них примикає і Міжнародний валютний фонд (МВФ).

У складі ООН функціонують і безліч інших загальносвітових організацій, діяльність яких є особливо важливою в певних сферах буття сучасного людського суспільства. Так, переписи населення, різні міжнародні зіставлення і розрахунки здійснює Статистична комісія Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР). Вона заснована в 1946 р. у Нью-Йорку. Інші сфери глобальної діяльності людства контролюють Всесвітній поштовий союз (ВПС), розміщений у Берні (Швейцарія), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) та Міжнародний союз електрозв'язку (обидві у швейцарській Женеві). У Лондоні знаходиться Міжнародна морська організація (ІМО), в Монреалі (Канада) - Міжнародна

організація цивільної авіації (ІКАО), у Відні - ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

У системі ООН з'являється все більше установ, які займаються не лише глобальними, а й регіональними актуальними проблемами. Серед них найвідомішими є Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт, яке знаходиться в Аммані, столиці Йорданії, та в Секторі Газа (Палестина). Але більшість регіональних установ ООН переймаються економічними і соціальними проблемами цілих материків і частин світу. Наприклад, Економічна комісія для Африки (ЕКА) (Аддис-Абеба), Економічна і соціальна комісія ООН для Азії й Тихого океану (ЕСКАТО) (Бангкок) тощо. Завданням цих організацій є сприяння соціально-економічному розвитку країн, що розвиваються, зокрема найбіднішим державам, яких за списком ООН у світі 48.

Загострення екологічної ситуації у світі значно підвищує роль Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) (Найробі), що доволі гостро і наполегливо виступає за захист і збереження природного середовища на всій планеті. Існують й інші міжнародні організації в системі ООН.

Поряд з організаціями ООН у світі чимало інших глобальних утворень з різних сфер діяльності суспільства. Так, з 1950 р. у Гельсинкі діє Всесвітня Рада Миру (ВРМ). Вона координує роботу рухів прихильників миру більш як у 150 країнах. Профспілкову діяльність курує Всесвітня федерація профспілок (Прага, Чехія). Паралельно діє Всесвітня конфедерація праці (ВКП) зі штаб-квартирою у Брюсселі. Науковці світу об'єднуються у Всесвітню федерацію наукових працівників (ВФНП) (Лондон) та належать до Міжнародної ради наукових союзників (МРНС) (Париж). Існує й декілька незалежних від ООН міжнародних екологічних організацій. Серед них досить диверсифікований Всесвітній союз охорони природи (ВСОП). Штаб-квартира цього союзу знаходиться в Глані (Швейцарії). ВСОП видає всесвітньо відому Червону книгу.

Після Другої світової війни зросла активність міжнародних спортивних, релігійних, студентських та інших організацій, які не є структурами ООН. Серед них виділяється Міжнародний олімпійський комітет (МОК) (Лозанна, Швейцарія), Всесвітня рада церков (ВРЦ) (Женева), Міжнародний союз студентів (Прага), Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) з штаб-квартирою в Парижі. Збільшується кількість країн, які входять до Світової організації торгівлі (СОТ). Авторитет її постійно зростає.

У світі існує також безліч міжнародних організацій, офіційний статус яких регіональний чи субрегіональний, але реальний їх вплив фактично поширюється на всю Землю. Мабуть найбільшою активністю серед них виділяються Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і Європейський Союз (ЄС). Штаб-квартири обох цих організацій знаходяться в Брюсселі.

НАТО є військово-політичним союзом (блоком), найвідомішим і найпотужнішим у світі. Цей блок постійно поповнюється за рахунок вступу до нього колишніх соціалістичних країн. Вишикувалася чимала черга країн, які б хотіли стати членами цієї організації. Хоча вона і має регіональну назву, називаючись Північноатлантичним, однак набуває все більш глобальних рис. Понад 1500 військових баз цього альянсу розміщені на територіях від Гренландії до островів Океанії.

Ще більше бажаючих вступити до іншої організації з регіональною назвою Європейський Союз. Таких країн, які б хотіли стати повноправними членами ЄС, у світі вже більше 80 (І) і вони знаходяться не лише в Європі, а й у Африці, Азії та інших частинах світу. ЄС у 1993 р. трансформувався з Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Нині до нього входять 25 країн. У 2007 р. до його складу буде прийнято ще декілька держав. Але вже у наш час ЄС виробляє понад третину світового валового продукту. На нього припадає понад 40% світового експорту.

В Європі важливу роль відіграють й інші, переважно політичні та фахові міжнародні організації. Найпомітнішою серед них є Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Парламентська асамблея ОБСЄ знаходиться в Копенгагені (Данія). Ще раніше за ОБСЄ була створена Рада Європи (РЄ). її штаб-квартира розміщена в Страсбурзі (Франція). Нині до її складу входить 40 країн, зокрема і Україна. РЄ займається переважно правами людини, гуманітарним і правовим співробітництвом, культурними і екологічними проблемами тощо.

У Південно-Східній Азії і на Тихому океані існують військово-політичні блоки АНЗЮС і АНЗЮК. Перший створений у 1951 р. і названий так за початковим літерами англійських назв трьох учасників цього утворення - Австралії, Нової Зеландії і США. Абревіатура АНЗЮК виникла на основі перших літер англійських назв перших трьох учасників блоку - Австралії, Нової Зеландії і Великої Британії (UK). Цей союз утворився у 1971 р. і включає до свого складу ще й Малайзію та Сінгапур.

Серед арабських країн найвпливовішою міжнародною організацією є Ліга арабських держав (ЛАД), створена в 1945 p., зі штаб-квартирою в Каїрі. Мусульманські країни об'єдналися в Організацію «Ісламський конгрес». Інша її назва - Організація «Ісламська конференція» (Джадда, Саудівська Аравія).

Велике значення енергоносіїв у соціально-економічній ситуації нашої планети останніми десятиліттями підняло реальний статус Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК). З 1960 р. її членами є нафтовидобувні країни Азії, Африки і Латинської Америки. На частку цих країн припадає до 60% світового експорту нафти.

Серед інших регіональних утворень найпомітнішими є АСЕАН, ОАЄ, НАФТА, МЕРКОСУР і СНД. Перша з них є Асоціацією держав Південно-Східної Азії, її штаб-квартира знаходиться в Джакарті (Індонезія).

Окрім Індонезії, як регіонального лідера, до неї належать Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур, Бруней і В'єтнам.

Менш відомою є Асоціація регіонального співробітництва країн Південної Азії (СААРК). її штаб-квартира розміщується в місті Дакка (Бангладеш).

У 1963 р. було створено одну з найбільших міжурядових регіональних політичних організацій світу - Організацію африканської єдності (ОАЄ) (Аддис-Абеба, Ефіопія). Офіційно до неї входять усі держави Африки. Цій організації поки що не вдалося владнати гострі конфлікти і припинити кровопролитні війни як в окремих африканських державах, так і між ними.

В Америці найбільше держав об'єднують такі регіональні утворення - ОЦАД, НАФТА і МЕРКОСУР. Перша з них розшифровується як Організація центральноамериканських держав і має керівні органи в Сан-Сальвадорі. Світовий масштаб має Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі. Вона більш відома як НАФТА. Це інтеграційне об'єднання включає США, Канаду і Мексику (штаб-квартира у Вашингтоні). За деякими економічними показниками НАФТА наближається до ЄС, а то й перевищує його. Багато в чому наслідує ЄС Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР). Базою його подальшого розширення стали чотири сусідніх держави - Аргентина, Еразилія, Парагвай і Уругвай. Головною метою цього інтеграційного об'єднання є створення латиноамериканського спільного ринку і значна співпраця в усіх сферах економічної діяльності.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) було створено після розпаду СРСР наприкінці 1991 р. Україна входить до СНД на правах асоційованого члена. Росія намагається використовувати цю організацію з метою відновлення власної імперії в межах колишнього СРСР, тому у світі не існує жодної країни, яка б хотіла стати членом СНД (порівняймо з великою чергою бажаючих стати членом ЄС і НАТО).

Великий вплив на формування сучасної політичної карти світу мають геополітичні чинники, тобто чинники, пов'язані з дією географічного довкілля. Геополітика - це наука, яка вивчає вплив географічних чинників переважно на зовнішню, а також на внутрішню політику держав. Найбільший внесок у її розвиток зробили німецькі географи. Деякі з учених розглядали держави як живі організми, які борються між собою за місце під сонцем.

Природа й природні ресурси, а до них належить і площа території, є важливою умовою розвитку будь-якої держави. Кожна країна повинна мати достатній простір для задоволення своїх внутрішніх потреб. З іншого боку, вплив території - це вплив її природних, соціально-економічних умов і географічного середовища в цілому. Клімат, їжа і навіть географічний краєвид, впливають на природу й психіку людини. Формується певний менталітет (характер, образ мислення) народу. Він обов'язково позначається на внутрішній і зовнішній політиці тієї країни, в якій цей народ переважає.

Велике значення має географічне положення країни, тобто розміщення її відносно інших об'єктів і територій на поверхні Землі. Зовсім об'єктивно різні результати розвитку нації і країни дає їх розташування в зоні тундри і в субтропічній зоні, у гірській місцевості й на морському узбережжі.

Якщо країна межує з нестабільними, кризовими державами, це негативно позначається на її соціально-економічному розвитку, внутрішній і зовнішній політиці. На територію цієї країни проникають біженці, злочинці, озброєні формування тощо. Порушуються стабільність і розміреність внутрішнього життя.

Життя будь-якої людини, усвідомлює вона це чи ні, має певну мету. Деякі люди покладають на себе певну місію. Так само і з країнами. Мета держави на міжнародній арені є її геостратегією. Поняття геостратегії тісно пов'язане з поняттям «геополітика». Воно визначається цілком об'єктивною потребою будь-якої держави у виживанні, збереженні і розвитку (експансії) в умовах потенційно ворожого оточення з боку інших держав, які теж всіляко намагаються відстояти своє «місце під сонцем».

Запитання та завдання

1. Скільки міжнародних організацій налічується нині у світі?

2. Назвіть найбільші глобальні міжнародні утворення.

3. Розкажіть про найвідоміші регіональні міжнародні організації.

4. Яка міжнародна організація і чому є найвідомі-шою і найавторитетнішою у світі?

5. Що вам відомо про функції, які виконують Генеральна Асамблея і Рада Безпеки ООН?

6. Назвіть спеціалізовані організації ООН.

7. Чому так багато країн світу хотіли б стати членами ЄС і НАТО, але немає бажаючих вступити до СНД?

8. Що таке геополітика і геостратегія?

9. Як впливають географічні чинники на долю країн і народів?

10. Що, на вашу думку, означає вислів Наполеона: «Географія - це доля»?

11. Як ви поясните вислів Бісмарка: «Народ, який не хоче годувати власну армію, годуватиме чужу»?

Висновки

Формування сучасної політичної карти світу - дуже складний і тривалий процес. Він мав чотири етапи: стародавній, середньовічний, новий і новітній. У межах останнього етапу, який, цілком природно, цікавить нас найбільше, можна виділити три періоди. Перші два почалися із закінченням двох світових воєн у XX ст. Третій почався наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX ст. банкрутством і крахом комуністичної системи.

Сучасній політичній карті світу притаманне надзвичайне розмаїття країн. За певними спільними ознаками їх об'єднують у групи. Основною ознакою у наш час є рівень соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни.

У політичному сенсі земна поверхня поділяється на окремі, більші або менші, територіальні частини, які звуться країнами. Для них характерний суверенітет, тобто можливість певної нації на своїй території вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи без втручання, диктату інших країн.

Близькі за географічним положенням держави формують певні регіони. З метою досягнення певної спільної мети, практичного або стратегічного проекту окремі держави утворюють міждержавні організації.

Для сучасного світу характерним є велике різноманіття форм правління й адміністративно-територіального устрою держав. Державний лад може бути монархічним або республіканським. За формами адміністративно-територіального устрою всі країни світу поділяються на унітарні і федеративні. Перші з них є найвідповіднішими сучасним реаліям. Вони переважають і кількісно.

Сучасна політична карта світу й окремих його регіонів дуже складна і динамічна. Вона постійно трансфермується в напрямку збільшення кількості незалежних держав. Напевно, ця тенденція збережеться й надалі.

Нині у світі налічується понад чотири тисячі міжнародних організацій. Найвідомішою та найавторитетнішою серед них є Організація Об'єднаних Націй (ООН). У Європі, де знаходиться й Україна, майже всі країни прагнуть вступити до ЄС і НАТО. Натомість немає жодної держави світу, яка б хотіла стати членом СНД.

Географічні чинники продовжують відігравати значну роль у внутрішній і зовнішній політиці держав. Вплив географічних чинників на всі ці процеси вивчає наука геополітика. Мета держави на міжнародній арені є її геостратегією. Вона визначається цілком об'єктивною потребою будь-якої країни у виживанні, збереженні й розвитку (експансії) в умовах потенційно ворожого оточення інших держав, які теж всіляко намагаються відстояти своє «місце під сонцем».

Тестовий контроль

1. Перші держави виникли:

а) понад 15 тис. років тому;

б) понад 2 тис. років тому;

в) близько 400 років тому.

2. Виділяють таку кількість етапів формування політичної карти світу:

а) два;

б) п'ять;

в) чотири.

3. Новий етап творення політичної карти світу тривав до:

а) Першої світової війни;

б) Тридцятилітньої війни;

в) Другої світової війни.

4. Другий період новітнього етапу формування політичної карти світу тривав до:

а) виникнення СРСР;

б) Другої світової війни;

в) кінця 80-х - початку 90-х років XX ст.

5. Домінуючою ознакою у виділенні різних типів країн є:

а) національний склад населення;

б) величина території;

в) рівень соціально-економічного розвитку.

6. До високорозвинених країн належать:

а) Італія;

б) Уганда;

в) Франція;

г) Канада;

ґ) Колумбія;

д) Камбоджа.

7. До середньорозвинених країн належать:

а) Бельгія;

б) Швейцарія;

в) Сінгапур;

г) Чилі;

ґ) Чехія;

д) Бразилія.

8. Багатими країнами, які накопичили своє багатство за рахунок експлуатації природних ресурсів, є:

а) Японія;

б) Кувейт;

в) ОАЕ;

г) Сінгапур;

ґ) Барбадос;

д) Бахрейн.

9. Підопічна територія - це:

а) країна, яка має на своїй території іноземні військові бази;

б) незалежна держава;

в) країна, яку ООН тимчасово передала певній країні для здійснення управління її внутрішньою та зовнішньою політикою.

10. До конституційних монархій належать такі країни:

а) Швеція;

б) Японія;

в) Польща;

г) Греція;

ґ) Єгипет;

д) Чехія.

11. Республіканську форму державного правління мають:

а) Франція;

б) Марокко;

в) Норвегія;

г) Кенія;

ґ) США;

д) Уругвай.

12. Нині у світі налічується така кількість міжнародних організацій:

а) понад 10 тис;

б) близько 200;

в) понад 4 тис.

13. Міждержавний договір про вільну торгівлю (НАФТА) підписали:

а) Аргентина, Уругвай, Бразилія;

б) США, Канада, Мексика;

в) Алжир, Лівія, Єгипет.

14. Організація ООН з питань освіти, науки і культури має назву:

а) МАГATE;

б) ЮНЕСКО;

в) ФАО.

15. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) має штаб-квартиру в місті:

а) Лондоні;

б) Відні;

в) Парижі;

г) Женеві.

16. Парламентська асамблея ОБСЄ знаходиться в місті:

а) Берні;

б) Копенгагені;

в) Страсбурзі;

г) Брюсселі.

17. До складу МЕРКОСУР входять такі країни:

а) Бразилія;

б) Мексика;

в) Канада;

г) Аргентина;

ґ) Парагвай;

д) Уругвай.

18. До регіональних установ ООН належать:

а) Міжнародна морська організація (ІМО);

б) Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО);

в) Економічна комісія для Африки (ЕКА);

г) Близькосхідне агентство ООН.

19. Найбільше бажаючих країн стати членом таких міжнародних організацій:

а) СНД;

б) ОАЕ;

в)ЄС.

20. Штаб-квартира НАТО дислокується у:

а) Парижі;

б) Страсбурзі;

в) Брюсселі.

21. Мета держави на міжнародній арені - це:

а) менталітет;

б) геостратегія;

в) геополітика.

Розділ 3. Просторово-територіальна організація держав світу

У розвитку і самому існуванні держав на політичній карті світу визначальну роль донині відіграють чинники просторово-територіальної організації. До них належать географічне положення, територія та кордони держави, її адміністративно-територіальний поділ. Значення цих чинників з часом змінюється, але ніколи вони не стануть другорядними, бо визначають саму сутність держави.

3.1 Географічне положення держави

Географічне положення держави - це розміщення певного об'єкта, території, країни відносно інших об'єктів, територій, акваторій, країн. Зовнішнє середовище через свої складові частини активно впливає на об'єкт, географічне положення якого визначається. Так само й сам об'єкт впливає на власне оточення. Тут доречно нагадати геніальний вислів Наполеона: «Теографія - це доля». Справді, особливості географічного положення країни значною, а іноді й вирішальною мірою впливають на подальшу долю держави, нації і навіть окремо взятої людини.

Географічне положення визначається як по відношенню до природних (материків, океанів, річок, гірських систем, узбереж, озер тощо), так і соціально-, політико - та економіко-географічних (районів, областей, провінцій, штатів, країн та ін.) об'єктів. Одним із кількісних показників географічного положення є географічні координати об'єкта.

Учені-географи до основних ознак географічного положення відносять: дистанційність, детермінованість і потенційність. Дистанційність - це вигідність (чи невигідність) географічного положення залежно від зміни відстані між взаємодіючими об'єктами. При цьому певна віддаль може виражатися не лише в одиницях довжини, а й у певних віртуальних показниках, які характеризують відносини між абстрактними поняттями. Географічне положення значною мірою повністю визначене, без урахування випадкових чинників, тобто детерміноване. Воно тією чи іншою мірою є головною, визначальною силою розвитку людського суспільства. Потенційність географічного положення полягає в його невичерпних можливостях, що можуть бути використані для забезпечення суспільних потреб.

Географічне положення є поняттям не лише містким і багатоаспектним, а й відносним. У першому випадку виділяють його декілька видів, зокрема природно-, екологічно-, соціально-, економіко - або політико-географічне положення. У другому - йдеться про його постійну трансформацію у просторі й часі, одночасну присутність в оцінці нинішнього стану географічного положення його минулого розвитку і наявність чинників його подальшого функціонування.

Для країнознавства визначальну роль відіграє поняття політико-географічного положення держави. Це розміщення її на політичній карті світу, материка чи окремого регіону у взаємодії з політичними реаліями, які мають на неї той чи інший вплив. При цьому політика в такому сенсі розуміється як діяльність, спрямована на перемогу в боротьбі за власні інтереси. Вона може бути державною, певної організації чи окремої людини.

При оцінюванні політико-географічного положення держави необхідно враховувати як ресурсну (галузеву) його складову, так і просторово-територіальну. Фізико-географічна складова виділяється тим, що географічне середовище продовжує відігравати суттєву роль у житті суспільства, ефективності функціонування тієї чи іншої країни. Навіть найпотужніші держави з їх, здавалося б, безмежними можливостями, відступають перед стихійними силами природи у вигляді цунамі, землетрусів, повеней, ураганів і торнадо тощо. Наявність і якість земельних чи інших природних ресурсів, безпосередній вихід до незамерзаючих морів, клімат і рельєф місцевості, присутність повноводних рік і безліч інших чинників фізико-географічної складової політико-географічного положення були, є і будуть важливими у розвитку, а іноді й самому існуванні тієї чи іншої країни.

Економіко-географічна складова в оцінюванні політико-географічного положення нині весь час зростає. Все більша кількість країн відчуває потребу в ресурсах розвитку, які вони не здатні забезпечити з власної території. І це вже не лише корисні копалини і продовольство, а й трудові ресурси. Тому відкритий доступ до регіонів, які володіють надлишками ресурсів соціально-економічного розвитку, стає вирішальним чинником оцінювання політико-географічного положення. Не менш важливим є й розміщення стосовно основних ринків збуту товарів, вироблених у країні. їхня місткість і транспорт на доступність теж є важливим чинником, який сприяє розвитку держави, або обмежує цей розвиток.

У цьому зв'язку необхідно назвати й постійне зростання значення транспортно-географічної складової (у широкому розумінні цього поняття) політико-географічного положення. Пропускна спроможність, швидкість доставки вантажів, вартість перевезення, інформаційні та міграційні потоки, їх мінливість у просторі й часі служать чинником, значення якого постійно зростає.

Не менш, а іноді й більш важливою є й геополітична та геостратегічна складові політико-географічного положення держави. Політична нестабільність, збройні конфлікти тощо надовго «закривають» певні країни й навіть регіони світу, змінюють напрям і силу транзитних товаропотоків, руйнують усталені системи міждержавних відносин.

У просторово-територіальному сенсі можна виділити глобальне, регіональне і локально-сусідське політико-географічне положення країн. Глобальне положення є місцем тієї чи іншої держави на політичній карті світу в контексті її глобальних зв'язків і взаємовідносин з іншими державами нашої планети. Регіональне політико-географічне положення включає розміщення і взаємозв'язки з країнами власного історико-географічного регіону. Локально-сусідське політико-географічне положення - це розміщення і взаємодія країни в оточенні держав-сусідів. Його оцінка є дослідженням складної історії протистоянь і партнерства. Вона дуже динамічна. На цьому рівні й відбувається реальне відпрацювання всіх видів відносин і взаємозв'язків між окремими державами і міждержавними інтеграційними утвореннями.

Запитання та завдання

1. Дайте визначення поняття «географічне поло ження країни».

2. Які основні властивості географічного положення вам відомі?

3. Що таке політико-географічне положення держави?

4. Виділіть складові політико-географічного положення.

5. Дайте оцінку економіко-географічної складової в оцінці політико-географічного положення.

6. Як поділяється політико-географічне положення в просторово-територіальному сенсі?

3.2 Територія держави

Територія - це частина земної поверхні з певними межами, які відділяють її від інших ділянок землі. Територія держави - це визначена на основі норм міжнародного права частина земної поверхні (суходіл, внутрішні акваторії, повітряний простір над ними), на які поширюється виключний суверенітет цієї держави. Це означає, що певна, відокремлена від інших земна поверхня, керується тільки законами певної держави, яка має виключне право користуватися цією землею (територією) на власний розсуд.

Територія держави становить необхідну, й у більшості випадків достатню матеріальну операційну базу для самого її виникнення, існування та розвитку. Територія є певною площинною місткістю, яка утримує на собі всі об'єкти держави: від природно-ресурсних до людських домівок. Та й саме зародження держави можливе лише після відокремлення певної території, що є доволі складними процесом. У межах території держави відбувається неминуче комплексне поєднання найрізноманітніших об'єктів, які починають діяти як єдиний організм.

З погляду міжнародного права найважливішими особливостями території держави, або інакше державної території, є її цілісність і недоторканність. Це основоположний принцип мирного співіснування народів і держав на міжнародній арені. Міжнародна спільнота визнала недопустимість використання війни як засобу вирішення територіальних суперечок. Держава, територію якої прагне загарбати інша держава (держави), має законне право на її захист усіма існуючими засобами. Вона може розраховувати на моральну, матеріальну й правову підтримку світового співтовариства. Врешті-решт останнє може вдаватися й до прямих воєнних дій, як це трапилося тоді, коли Ірак окупував територію Кувейту.

Основними просторовими характеристиками території держави є її розміри, конфігурація території та географічне положення. Всі ці особливості мають неабиякий вплив на значимість держави на політичній карті світу. Чим більша територія, тим значніші ресурсні можливості для розвитку країни. Водночас, якщо ця велика територія розміщена в екстремальних для життя людей і ведення господарства природних умовах, переваги її нівелюються. Велике значення має і компактність та нерозірваність території держави. Так, територія США складається з трьох несуміжних між собою територій, які значно віддалені одна від одної. Існують і дуже витягнуті держави, наприклад Чилі, чи держави зі складною конфігурацією (Хорватія та ін.). Значною розірваністю території відрізняються держави, які розміщені на архіпелагах (Філіппіни, Індонезія тощо).

Державний простір включає територію держави, належну їй акваторію і повітряний простір над ними.

Суходільна територія держави - це її земна поверхня, не вкрита водою морів та озер, а також острови й архіпелаги у відкритому морі, які належать цій державі, їй підпорядковані також усі земні глибини (надра) від поверхні й до технічно доступних глибин.

Акваторія держави включає всі води внутрішніх річок та озер, заток і проток, якщо ширина останніх не перевищує 24 морські милі. Наприклад, Туреччині належать морські протоки Босфор і Дарданелли, які з'єднують між собою Чорне та Середземне моря. До акваторії держави також належать води заток, лиманів, бухт, які історично належать тій чи іншій країні, наприклад Бузький чи Дніпровський лимани України. До акваторії (території) держави не включаються територіальні води, які визначаються у 12 миль від морського узбережжя (лінії відпливу). Однак ця акваторія перебуває під повною юрисдикцією держави, до території якої вона прилягає. Більше того, державі належить і вся товща води територіальних вод та надра під їх дном.

У визначених межах власної території та акваторії держава має виключне право на видобування корисних копалин з надр, товщі води, а також тих, які залягають на морському чи озерному дні. На основі до-говору-концесії держава може на певних умовах і на певний термін передавати фізичним або юридичним особам, у тому числі й іноземним, права експлуатації власних надр. По завершенні терміну договору дія концесії припиняється.

Повітряний простір держави - це розташований над її територією та акваторією шар атмосфери (тропосфера, стратосфера й прилегла частина космічного простору). Польоти повітряних об'єктів інших держав над власною територією кожна країна дозволяє на основі спеціальних міжнародних договорів. Держава має право захищати свій повітряний простір у випадку його порушення всіма доступними їй засобами. Космічні кораблі й супутники вільно пролітають над територіями суверенних держав.

До території певної держави також належать морські, річкові та космічні кораблі, які несуть на собі державні символи (прапор, герб). Це саме стосується різних підводних споруд, трубопроводів, кабелів тощо, які прокладені якоюсь країною у відкритому морі чи на його дні, навіть якщо вони знаходяться у водах або глибоко на дні виключних морських зон.

Процеси глобалізації та виникнення все нових технічних можливостей експлуатації прилеглих до окремих держав морських акваторій породили проблеми правового характеру з використання морських чи океанічних просторів, де держави здійснюють власні повноваження економічного характеру. Так виникли поняття «прилегла зона», «виключна економічна зона» та «континентальний шельф».

У прилеглій зоні, яка має ширину 24 морські милі, держава має обмежені міжнародним законодавством права для прийняття запобіжних заходів з метою дотримання власних законів, які поширюються на територіальні води. До них переважно належить правове регулювання імміграційних, податкових, митних та інших відносин з іншими державами, організаціями та приватними особами.

Значного поширення на нашій планеті набули виключні економічні зони. їх утвердження почалося наприкінці XX ст., коли багато прибережних держав розпочали широкомасштабне економічне освоєння морських акваторій. Конвенція 1982 р. надає прибережній державі в зоні 200 морських миль від власної лінії узбережжя виключне право на експлуатацію біологічних і мінеральних ресурсів води, дна і надр. Ця держава також має право споруджувати тут штучні острови, встановлювати бурові платформи, проводити науково-дослідні роботи та здійснювати заходи з охорони, збереження і примноження багатств природного середовища. За іншими державами збережено право свободи судноплавства, польотів над виключними економічними зонами, а також прокладання підводних трубопроводів і кабелів.

Постійно розширюється господарське використання і континентального шельфу. За нормами міжнародного права до нього зараховують 350-мильну зону від узбережжя за умови глибин, які не перевищують 200 м. Якщо ж глибини суттєво більші, то континентальний шельф не повинен простягатися більш як на 100 миль від ізобати 2500 м. Приморська держава хоча й не має жодних суверенних прав на континентальний шельф, але може використовувати доступні їй ресурси.

У наш час в умовах глобалізації поступово відмирає оренда одними країнами територій інших. У минулому найбільше територій у світі орендували США, Росія (СРСР) і Велика Британія. Нині найбільшим орендарем залишаються США. Хоча вони і втратили свої військові бази у В'єтнамі і на Філіппінах, але утримують їх на Кубі, в Японії, Південній Кореї, Гренландії тощо. На правах оренди території утримує свої військові бази і Росія (Центральна Азія, Закавказзя, Україна).

Створення потужних транснаціональних компаній в умовах поширення процесів глобалізації, особливо фінансової сфери, породили надання невеликими, переважно острівними державами, своєї території (суверенних прав держави) в своєрідну оренду. Так виникли офшорні центри і зони. У цих, перевалено карликових, державах, де майже немає території як ресурсу розвитку, але є всі атрибути державної влади, цілеспрямовано створені пільгові умови оподаткування великих і надвеликих заощаджень. Внаслідок цього у банках офшорних територій накопичуються величезні кошти, нерідко сумнівного, а то й відверто кримінального походження.


Подобные документы

  • Актуальність комплексних країнознавчих досліджень для практики народного господарства, міжнародних контактів, освіти населення. Основні види країнознавства: інформаційне й наукове. Провідні концепції країнознавства. Образи в географії: основні аспекти.

    реферат [23,1 K], добавлен 21.11.2010

  • Комплексна країнознавча характеристика Румунії. Природні умови, ресурси та населення. Територіальна структура господарства. Сільське господарство, транспорт та зовнішні зв’язки Румунії. Сумарний природно-ресурсний потенціал. Кліматичні та ґрунтові умови.

    реферат [32,2 K], добавлен 25.10.2010

  • Типи відтворення населення. Методи дослідження відтворення населення. Демографічні фактори та демографічна політика. Соціально-культурні та психологічні чинники. Природний та механічний рух населення регіонів світу. Проблеми відтворення населення.

    курсовая работа [252,7 K], добавлен 21.12.2014

  • Загальні відомості про кам'яновугільний період. Кліматичні умови. Опис наземного рослинного світу. Особливості поширення сімейства хвощових. Характеристика тваринного світу в морях доби карбону. Схема утворення вугілля. Розміщення його покладів в Україні.

    презентация [2,6 M], добавлен 04.10.2013

  • Ірак як унітарна держава, що складається з 18 провінцій. Природно-кліматичні умови території, її історичний розвиток. Основа економіки країни - видобуток нафти. Характеристика Афганістану — гірської країни. Населення, культура, господарство Афґаністану.

    реферат [45,0 K], добавлен 13.01.2011

  • Територія та географічне положення Молдови та Білорусі. Історичний розвиток країн, населення, культура, релігія. Демографічний стан країн (смертність, народжуваність, міграція). Промисовість та сільське господарство країн, головні види транспорту.

    реферат [32,2 K], добавлен 13.01.2011

  • Потреба у впорядкуванні різноманітної кількісної та якісної інформації про об’єкти політичної карти світу. Класифікація країн за розмірами території та чисельністю населення. Показники рівня економічного розвитку країн, їх соціально-економічна типологія.

    реферат [2,0 M], добавлен 25.10.2010

  • Практичні і теоретичні завдання, які вирішує рекреаційна географія. Поняття рекреації, її властивості, соціально-економічна сутність та провідні функції. Суспільні, групові та індивідуальні рекреаційні потреби, напрямки і методи їх дослідження.

    реферат [31,4 K], добавлен 21.01.2011

  • Загальні відомості про Ірландію, економіко-географічне та політико-географічне положення. Населення і трудові ресурси, природні умови та загальні риси господарства, сільське господарство. Зовнішньоекономічні зв’язки держави, визначні пам’ятки культури.

    презентация [2,0 M], добавлен 07.05.2014

  • Проміжний характер етнічної демографії в системі суспільних наук. Етнос як об’єкт цієї науки. Зв’язок етнодемографії з іншими науковими дисциплінами. Визначення етнічного складу населення в різних країнах світу. Методи етнодемографічних досліджень.

    реферат [41,2 K], добавлен 28.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.