Оцінка рекреаційних ресурсів та комфортності погодних умов Куяльницького лиману

Міністерство культури і туризму України

Київський національний університет культури і мистецтв

Кафедра міжнародного туризму

Допущено до захисту:

Завідувач кафедри міжнародного туризму

ДИПЛОМНА РОБОТА МАГІСТРА

на тему « Оцінка рекреаційних ресурсів та комфортності погодних умов Куяльницького лиману»

Магістрант

Науковий керівник

Доктор географ. наук

Полєвой Анатолій Миколайович

Київ-2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток курортних комплексів

1.1 Історія та особливості розвитку курортології

1.2 Сучасний стан курортного комплексу України

1.3 Огляд наукової літератури з питань курортології та сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів

1.4 Охорона курортних ресурсів від антропогенного впливу

Розділ 2. Аналіз рекреаційних ресурсів та комфортності погодних умов Куяльницького лиману

2.1 Фізико-географічна характеристика Куяльницького лиману

2.2 Методика визначення комфортності погодних умов Куяльницького лиману

2.2.1 Оцінка впливу на організм людини окремих метеорологічних величин

2.2.2 Комплексні характеристики для оцінки впливу погоди на організм людини

2.2.3 Класифікація погоди для рекреації

Список використаних джерел

Вступ

Для сучасного етапу суспільного розвитку характерне зростання ролі рекреації в процесі відновлення сил людини. Адже в реалізації заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров'я населення, не можна обмежуватися діяльністю тільки медичних закладів. Необхідний широкий комплекс заходів, які б охоплювали практично всі сторони діяльності сучасної людини. У цьому плані великого значення набуває організація повноцінного й ефективного відпочинку населення, який розглядається як активна діяльність з профілактики, відновлення й підтримки необхідного рівня фізичного й психічного здоров'я людини.

В організації відпочинку особлива роль належить водним об'єктам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів - усе це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати природними лікувальницями. Ось чому більша частина рекреаційних закладів і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них. Для правильної оцінки ситуацій, що виникли в районах масового рекреаційного водокористування, розробки й обґрунтування рішень з його оптимізації дуже важливо врахувати, що водні рекреації - поняття неоднозначне. Воно включає в себе різні види відпочинку і спорту, які суттєво відрізняються сезонами максимального розвитку, вимогами до природних і антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище. Про це наочно свідчить різноманітність масових видів водного відпочинку. Неоднозначність в системі водного відпочинку вимагає більш диференційованого підходу до вирішення питань рекреаційного водокористування з врахуванням природно-кліматичних особливостей кожного об'єкта та сприятливості погодних умов для того чи іншого виду відпочинку.

Мета роботи: ґрунтовне вивчення та оцінка рекреаційних ресурсів і комфортності погодних умов Куяльницького лиману.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

- дослідити історію та особливості розвитку курортології;

- проаналізувати сучасний стан курортного комплексу України

- на основі метеорологічних даних зробити обчислення відповідно до методик оцінки сприятливості погодних умов для відпочинку;

- виявити проблеми та спрогнозувати перспективи розвитку екотуризму на території Куяльницького лиману.

- враховуючи результати досліджень, виконати аналіз комфортності погодних умов та дати оцінку рекреаційних ресурсів Куяльницького лиману;

- розробити рекомендації щодо практичного застосування результатів роботи.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є

Предметом вивчення є рекреаційні ресурси та погодні умови Куяльницького лиману та їх вплив на здоров'я людини.

Методи: у роботі застосовувалися як теоретичні, так і практичні методи дослідження.

Теоретичні методи:

аналіз і синтез зібраного матеріалу;

вивчення наукової літератури з питань курортології, дослідження періодичних видань, державних документів, каталогів;

узагальнення результатів роботи.

Практичні (емпіричні) методи:

аналітичні (аналіз метеорологічних даних);

статистичні ( розрахунок середніх значень погодних елементів);

картографічні (дослідження території за допомогою кліматичних і синоптичних карт);

графічні (побудова графіків та діаграм на основі кліматичних даних з метеорологічних станцій);

Дослідження рекреаційних ресурсів та погодних умов Куяльницького лиману проводилися поетапно. Структура дипломної роботи представлена трьома розділами.

У 1-му розділі висвітлюються основні положення про історію та особливості розвитку курортного комплексу як в цілому, так і в Україні безпосередньо; розглядаються сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів; дається оцінка проблемам та перспективам розвитку курортного комплексу на території Куяльницького лиману; представлений також широкий огляд наукової літератури з питань курортології.

У 2-му розділі визначено методи дослідження та обчислення погодних показників для оцінки рекреаційних ресурсів та кліматичних умов Куяльницького лиману. Згідно з методиками обчислені відповідні метеорологічні дані та побудовані на цій основі графіки.

У 3-му розділі наведений аналіз результатів дослідження з вище наведених розділів дипломної роботи. Запропоновано можливі способи використання результатів роботи в різних напрямках курортології.

Практичне значення роботи: результати дослідження дозволяють більш доцільно застосовувати метеорологічну інформацію для оцінки кліматичних умов і ресурсів водних об'єктів загалом, у тому числі з рекреаційним природокористуванням; розробки програм організації систем кліматичного моніторингу ландшафтів на рівні регіону; уточнення схем фізико-географічного та кліматичного районування. Результати дослідження можуть використовуватися організаторами спортивно-туристичних заходів, працівниками у галузі туристичного господарства.

Основні положення дипломної роботи можуть бути використані для розширення та удосконалення сучасних уявлень про кліматичні властивості лиманів України при викладанні окремих розділів курсів фізичної географії, ландшафтознавства, метеорології та кліматології, ряду спецкурсів.

Розділ 1. Розвиток курортних комплексів

1.1 Історія та особливості розвитку курортології

Наука про курорти розвинулась у міру накопичення знань про цілющі природні фактори - клімат, мінеральні води, лікувальні грязі та у зв'язку із розширенням мережі курортів і розвитком курортної справи в цілому.

Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів. Примітивні споруди для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеологічних курортів. Чутки про лікувальні властивості деяких вод поширювались далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи багато хворих. «Чудодійні» джерела та інші лікувальні фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу. У писаннях знайшли відображення факти використання, наприклад, термальних мінеральних вод служниками культів для здійснення обрядів і разом з тим для демонстрації «лікування» страждальців. Так, у найдревнішій пам'ятці індійської літератури "Рігведі" містяться відомості про «священні купелі» при храмах, у яких купалися хворі люди. У працях давньокитайських учених сповіщається про джерела лікувальних вод. У Старому і Новому заповітах згадуються Сілоамська купель, священне озеро Бетесда під Єрусалимом, у яких купали хворих. У творах Гомера, Аристотеля говориться про використання мінеральних вод з лікувальними властивостями у Древній Греції; Плутарх мовить, що, наприклад, гарячі джерела на о. Евбея приваблювали хворих з найвіддаленіших районів; з'явився звичай будувати в таких лікувальних місцевостях житло для наймання прибульцями.

До числа найдревніших (бронзовий вік) матеріальних відомостей лікування мінеральними водами відносяться залишки капітальних споруд на джерелах вуглекислих вод на місці сучасного Швейцарського курорту Санкт-Моріц. У Греції виявлені залишки древніх водолікувальниць. Історія дає багаточисельні відомості використання римлянами споруд, які існували до них на завойованих ними територіях, їх мінеральні води використовувались з лікувальною метою. Руїни подібних споруд періоду римського володарювання збереглися в районі сучасних курортів Беіле-Еркулане і Синджорз-Беі в Румунії, Будапешті і на побережжі озера Балатон в Угорщині, на території курортів Вараждінське-Топліце і Добрна в Югославії, Хісаря в Болгарії, Бадена в Швейцарії, Бадена в Австрії, Вісбадена в Німеччині, Екс-ле-Бена у Франції, Бата у Великобританії і т.д. Великою популярністю користувався курорт Байї (сьогодні Бая) - улюблене, завдяки мальовничому узбережжю і мінеральним джерелам, місце відпочинку римської знаті; тут розміщувались вілли, які належали Марію, Помпею, Цезарю та ін. В «Енеїді» Вергілія описане лікувальне джерело (Акве-Альбуле); у період імперії тут був створений грандіозний бальнеологічний комплекс з басейном на 1000 чоловік, віллами аристократів. Імператори будували в Римі на місцях виходу багатьох джерел розкішно обладнані терми. Таким чином, можна вважати, що термальні води були тим природним фактором, на основі використання якого з'явились перші курорти. У Древній Греції і Римі використовувались з лікувальними цілями й інші природні фактори. Так, храми Асклепію будувались у місцевостях, відомих не тільки своїми джерелами мінеральних вод, але і лікувальним чистим повітрям, багатою рослинністю «святих рощ».

У ранньому середньовіччі відомими курортами були Пломб'єр-ле-Бен і Ахен - улюблене місце відпочинку імператора Карла Великого. У подальшому прославились мінеральні джерела Спа і Котре. Поступово джерела переходили у власність монастирів, лікувальну дію мінеральних вод пов'язували з охороною святими.

У літературі ХVІ- ХVІІ ст. починають розглядатися питання будівництва, облаштування й порядку експлуатації курортних місць. Так, в середині XVI ст. у Карлсбаді вперше введено мито з пацієнтів і встановлено порядок проведення лікувальних заходів. На початку XVII ст. у Франції була створена інспекція, завданням якої став нагляд за станом курортів та їх експлуатацією. При цьому користування курортами продовжувало залишатися виключно привілеєм знаті. Тільки в ХVІІІ-ХІХст. у зв'язку з розвитком промисловості, торгівлі і транспорту починається інтенсивний розвиток європейських курортів на основі комерційного підходу. Пожвавлення курортної справи супроводжувалось розширенням кола їх відвідувачів за рахунок представників буржуазії, крупних чиновників, інтелігенції. З ініціативи англійського лікаря Р. Рассела в 1792р. заснований перший дитячий приморський санаторій у Маргіті; згодом дитячі курорти виникли в Італії і Франції. У XIX - на поч. XX ст. відбувається офіційне відкриття більшості сучасних європейських курортів, які набували вигляду не тільки лікувальних комплексів, але і місць відпочинку і туризму.

Одним із завдань органів охорони здоров'я є раціональне й ефективне використання основних фондів охорони здоров'я і всього значного потенціалу медичної науки. У вирішенні цього завдання важливу роль відіграє можливість курортного лікування, широке застосування фізичних факторів, які використовуються для профілактики, лікування й медичної реабілітації різних категорій хворих. Усе це визначає велику актуальність подальшого розвитку санаторно-курортної допомоги.

Природні фізичні фактори дуже впливають на функціональні системи й компенсаторні процеси в організмі людини і повинні широко використовуватися у санаторно-курортних і лікувально-профілактичних закладах (одночасно з медикаментозною терапією або самостійно). Сьогодні вони широко застосовуються при гострих і хронічних захворюваннях, після хірургічних втручань, травм, що нерідко супроводжуються важкими функціональними порушеннями, які не піддаються терапії ліками.

Природні й штучні фізичні фактори найчастіше використовуються у відновлюваній терапії захворювань серцево-судинної, центральної і периферійної нервової систем, опорно-рухового апарату, органів травлення та інших систем. Доведено, що методи фізичної терапії значно підвищують ефективність лікування, суттєво скорочують терміни тимчасової непрацездатності, прискорюють повернення хворих до праці.

Помічено, що фізичні фактори не тільки не викликають алергічних проявів, але, як правило, самі мають протиалергійну дію. Якщо в санаторно-курортних закладах і використовуються фармакологічні засоби (електрофорез, аерозолі), то дозування цих препаратів в десятки разів менше, ніж при прийманні їх всередину.

У комплексі попереджувальних заходів велика роль відводиться профілактиці фізичними факторами (фізіопрофілактиці). Її використовують як складову загальних лікувально-профілактичних заходів для попередження розвитку захворювань (первинна профілактика) або зниження кількості загострень і рецидивів при хронічних хворобах (вторинна профілактика). Метою фізіопрофілактики в першу чергу є підвищення опірності організму до інфекцій (особливо вірусних), загартовування, підвищення витривалості і працездатності, попередження професійних захворювань.

Рекреалогія - (від лат. рекрео - відновлюю і грец. логос - вчення) - галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини і людського суспільства, соціально-культурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки. Рекреалогія базується на уявленні про територіальні рекреаційні системи, формування яких визначається антропоекологічними і соціально-культурними потребами людей, соціальними та економічними потребами суспільства. Загальна оцінка рекреаційних систем здійснюється залежно від їхньої медико-біологічної, соціально-культурної та економічної ефективності. У формуванні рекреалогії беруть участь рекреаційна географія, рекреаційна архітектура та містобудування, екологія людини, курортологія; розвиваються рекреаційні економіка, соціологія, психологія та ін. Сучасна курортологія - медична наукова дисципліна, що вивчає цілющі властивості природних фізичних чинників, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікувальними і профілактичними цілями на курортах та у позакурортних закладах, що розробляє показання і протипоказання для санаторно-курортного лікування і методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

Завдання курортології:

1. Вивчення цілющих властивостей природних лікувальних факторів та особливостей і механізмів їхнього впливу на організм людини.

2. Розробка наукових основ курортної справи і санаторно-курортного лікування.

3. Вивчення можливостей застосування курортних факторів з лікувальними і профілактичними цілями на курортах і позакурортних умовах.

4. Розробка показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування.

5. Розробка методів застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

6. Пошук курортних ресурсів.

7. Вивчення потреб населення в санаторно-курортному лікуванні.

8. Розробка принципів і нормативів курортного будівництва і благоустрою (естетика курорту і курортна архітектура).

9. Питання санітарної охорони курортів.

Основними розділами курортології є:

- бальнеологія - розділ курортології, що вивчає лікувальні мінеральні води, їх походження, фізико-хімічні властивості, вплив на організм при різних захворюваннях, такий, що розробляє показання до їхнього застосування на курортах і в позакурортних умовах;

- бальнеотерапія - методи лікування, профілактики і відновлення порушених функцій організму природними і виготовленими штучно мінеральними водами на курортах і у позакурортних умовах. Як науковий розділ відноситься до бальнеології;

- бальнеотехніка - галузь техніки і бальнеології, що забезпечує охорону природних бальнеологічних ресурсів (мінеральних вод і лікувальних грязей) від псування, виснаження і забруднення;

- грязелікування - метод лікування з використанням пелоїдів - лікувальних грязей різного походження, що застосовується на курортах і у позакурортних умовах;

- медична кліматологія - прикладний розділ на стику кліматології і медицини, що вивчає вплив погодно-кліматичних факторів на організм людини в умовах трудової діяльності і відпочинку, методи їх використання в лікувально-профілактичних цілях;

- кліматотерапія - сукупність методів лікування, що використовують дозований вплив погодно-кліматичних факторів і спеціальних кліматопроцедур на організм людини. Теоретичні основи кліматотерапії розробляє медична кліматологія;

- курортографія - розділ курортології, до якого належить опис місцерозташування та природних умов курортів і курортних місцевостей з характеристикою їх лікувальних факторів, бальнеотерапевтичних, кліматотерапевтичних та інших закладів для лікування і відпочинку.

Курортом називається місцевість, що володіє природними цілющими властивостями, які використовуються для лікування мінеральними джерелами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (моря, озера, гірські ландшафти, лісові масиви, степи або умови пустельного клімату). У міру освоєння природних лікувальних факторів курортна місцевість стає курортом державного чи місцевого значення. До курортів ставляться наступні основні вимоги:

* наявність вивчених природних лікувальних факторів, що забезпечують нормальне функціонування курорту та його розвиток;

* необхідні технічні пристрої для раціонального застосування курортних чинників (ванни, басейни, грязелікарня, аеросолярії, пляжі й ін.);

* спеціально пристосовані приміщення для лікування і житла (санаторії, будинку відпочинку);

* наявність лікувально-профілактичних закладів, що забезпечують медичне обслуговування хворих; * наявність оздоровчих закладів, спортивних споруд і майданчиків;

* наявність закладів суспільного користування, підприємств громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, культосвітніх закладів;

* благоустрій, що відповідає усім вимогам санітарно-гігієнічних норм (водопровід, каналізація, підтримка чистоти території);

* зручні шляхи і засоби сполучення;

* необхідність дотримання загальнокурортного режиму. Тип курорту визначає характер його забудови і розвитку, експлуатацію природно-лікувальних засобів, організацію обслуговування хворих і відпочиваючих.

На території курортів зазвичай виділяють кілька функціональних зон. Наприклад, виділяються курортна, комунально-складська, зелена зони й ін. На курортах і курортних місцевостях для збереження природних лікувальних факторів встановлюються санітарна охорона курорту і курортний режим. Санітарна охорона курорту - це система заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя курорту, охорону навколишнього середовища, у тому числі природних лікувальних факторів. Для курортів встановлюються округи санітарної охорони, що складаються з 3-х зон: зони суворого режиму, зони обмежень і зони спостережень. Курортний режим - система правил і заходів, які забезпечують створення на курорті умов, сприятливих для відпочинку та лікування, і санітарну охорону курорту. Спеціалізацію будь-якого курорту визначають курортні чинники - природно-лікувальні чинники, що використовуються з метою профілактики, терапії і медичної реабілітації хворих на курортах і курортних місцевостях. Основні курортні чинники - ландшафтно-кліматичні умови, лікувальні грязі та мінеральні води. Рідко зустрічаються курорти з одним природним лікувальним чинником. Частіше спостерігається поєднання декількох курортних факторів на одному визначеному курорті.

Усі курорти можна розділити на 6 типів (за поєднанням природно-лікувальних факторів):

1. Бальнеогрязевий курорт - тип курорту, де в якості основних лікувальних чинників використовуються мінеральні води та лікувальні грязі. Існують курорти, які одночасно володіють усіма курортними факторами.

2. Бальнеокліматичний курорт - тип курорту, де у якості основних лікувальних чинників виступають клімат та природні мінеральні води.

3. Бальнеологічний курорт - тип курорту, де у якості основного лікувального чинника використовуються природні мінеральні води. Особливу групу бальнеологічних курортів складають курорти з мінеральними водами для внутрішнього (питного) застосування.

4. Грязевий курорт - тип курорту, де у якості основного природного чинника використовуються лікувальні грязі.

5. Кліматокумисолікувальний курорт - тип курорту, де в якості основних природних лікувальних чинників використовуються степовий і лісостеповий клімат та кумис. Курорти даного типу розташовані у Башкирії, Оренбурзькій області, на Алтаї.

6. Кліматичний курорт - тип курорту, де у якості основного лікувально-профілактичного чинника використовується клімат. На кліматичних курортах використовується також ландшафтотерапія і спелеотерапія. Слід зазначити, що в особливу групу виділяються приморські кліматичні курорти. В окремий тип також виділяються і гірськокліматичні курорти. До основних лікувальних особливостей гірськокліматичних курортів відносяться: підвищені чистота, іонізація повітря, сонячна радіація, знижений парціальний тиск кисню й ін.

1.2 Сучасний стан курортного комплексу України

Курортний комплекс України представлений величезними запасами різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею санаторно-оздоровчих закладів і резервом досвідченого кадрового потенціалу. Природні курортно-рекреаційні комплекси українського узбережжя Чорного і Азовського морів, Карпатського регіону, Полісся та інших районів України мають велике регіональне, національне й міжнародне значення як для системи масового оздоровлення населення України, так і зарубіжних країн, для стабілізації економіки і соціально-економічного прогресу, інтеграції України у світову економічну систему.

У 2000 р. прийнято Закон України «Про курорти», який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів. Для організації діяльності курортів мають використовуватися спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси.

До прийняття Закону «Про курорти» Постановами Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР було визначено 11 курортів загальносоюзного значення (Євпаторія, Саки, Трускавець, Моршин, Бердянськ, Куяльник, Одеська група курортів, курорти Південного берега Криму, Феодосія, Планерське, Курортне). До курортів республіканського значення було віднесено Березівські мінеральні води Харківської обл., Верховина та Синяк Закарпатської обл., Ворзель та Конча-Заспа Київської обл., Кирилівка Запорізької обл., Любінь Великий та Немирів Львівської обл., Миргород Полтавської обл., Свалявська група курортів Закарпатської обл., Слов'янськ та Слов'яногірськ Донецької обл., Сатанів Хмельницької обл., Хмільник Вінницької обл. Затверджено округи та зони санітарної охорони 27 курортів та положення про 33 курорти.

За часів незалежності України до курортів були віднесені 260 населених пунктів (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1996 р. № 1576 «Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 15.12.1997 р. № 1391.

Згідно із Законом України «Про курорти», курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Кожна природна курортна територія - це унікальне ландшафтне, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною самостійною структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі країни в цілому.

Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо наявності сприятливих природнокліматичних умов, унікальних природних лікувальних ресурсів для відпочинку й лікування населення. Серед них особливо цінними є мінеральні води і лікувальні грязі практично усіх відомих бальнеологічних типів. Особливу цінність з ландшафтних ресурсів становлять лісові масиви з мальовничими ландшафтами, багатим рослинним і тваринним світом.

Найбільшу привабливість серед курортних територій мають АР Крим, Закарпатська та Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернівецька, Львівська та Київська області. Існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними природними ресурсами для відпочинку і лікування. Одним із критеріїв перспективного санаторно-курортного будівництва є наявність або відсутність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів.

За загальноприйнятою класифікацією в Україні є всі види курортів: бальнеологічні, кліматичні, бальнеокліматичні, кліматобальнеогрязьові, які можна використовувати для оздоровлення населення.

Актуальним є питання щодо перегляду та уточнення профілізації санаторно-курортних закладів з урахуванням сучасних даних досліджень стосовно гідромінеральної бази, що використовується санаторіями, залучення до лікувального процесу нових природних лікувальних чинників Згідно із Законом України «Про курорти» до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожний з яких є самостійним об'єктом геологічного середовища, потребує різнобічного підходу до вивчення, контролю стану і використання.

Сприятливий клімат на всій території України дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і профілактики багатьох хвороб. Клімат широко і з успіхом використовують на будь-якому курорті як основний лікувальний чи оздоровчий чинник. Найсприятливіші умови протягом усього року мають Південний берег Криму, Закарпаття, Кримські і Карпатські гори. Особливим лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Солотвинські соляні шахти).

В Україні наявні також значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально-оздоровчому процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод.

Для санаторно-курортного лікування, фасування та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянське, Голубинське родовища), радонові (Хмільницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов'яногірське, Келечинське), миш'яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Євпаторійське, Одеське, Куяль-ницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні (Сакське, Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Семиренківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві.

Грязелікування застосовується на 19 курортах України, зокрема на таких відомих як Куяльник, Саки, Євпаторія, Бердянськ, Кирилівка, Слов'янськ, Миргород та ін., а також у міських грязелікарнях, фізіотерапевтичних відділеннях, деяких санаторіях, у лікарнях, на дому.

Необхідним є аналіз та систематизація відомостей і результатів досліджень стосовно природних лікувальних ресурсів по курортно-рекреаційних регіонах. При цьому слід враховувати рівень антропогенного впливу на ресурси, які використовуються, що ставить питання про актуальність елементів моніторингу.

Після прийняття Закону України «Про курорти» Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології проводить низку робіт для обґрунтування рішень щодо оголошення природних територій курортами державного чи місцевого значення. Зокрема, проведено комплексні дослідження курортної території м. Саки АР Крим, виконуються відповідні роботи для району санаторію «Сосновий бір» Полтавської області, м. Красний Лиман Донецької області.

В Інституті аргументовано концепцію моніторингу природних лікувальних ресурсів України: методологію, методику, критерії медико-біологічної оцінки якості мінеральних вод та лікувальних грязей.

Для забезпечення комплексних досліджень різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінки їх сучасного стану, що обумовлюють розвиток курортів різного профілю, необхідно:

проведення повної еколого-економічної оцінки паспортизації рекреаційних ресурсів України;

перехід від часткових і розрізнених досліджень окремих проблем розвитку рекреаційної інфраструктури та використання рекреаційних ресурсів за відомчою ознакою до комплексних досліджень і опрацювання відповідних програм у масштабі окремих областей;

забезпечення повноцінного фінансування науково-дослідних робіт з вище зазначених питань.

Збереження природних лікувальних ресурсів повинно бути засновано, насамперед, на охороні курортно-рекреаційних зон. Не зважаючи на очевидну економічну доцільність і потребу в розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу, на сьогодні в Україні, за незначними винятками, не встановлені межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних смуг вздовж морів тощо), майже не визначені показники резервних територій для розвитку курортів навіть на найближчу перспективу. Тому особливої уваги потребує комплекс питань з санітарної охорони курортів та родовищ природних лікувальних ресурсів.

Для сучасної оцінки природного потенціалу курортів і забезпечення сталого розвитку курортів необхідно, перш за все, державне зведення даних про природні лікувальні ресурси і об'єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням створених, відповідно до Закону України «Про курорти», Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів. Крім того, при оголошенні природної території курортною та застосуванні спеціальних економічних заходів мають бути враховані результати еколого-економічної та соціально-економічної оцінок природного потенціалу курортів та об'єктів їх інфраструктури.

Першочерговими завданнями формування державної політики у сфері діяльності курортів має бути розробка Концепції розвитку курортів, яка б визначала види санаторно-курортних закладів та напрями їх спеціалізації, та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, яка має охоплювати такі основні питання:

раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;

дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і медичної реабілітації;

дотримання науково обґрунтованих термінів лікування і реабілітації на курортах;

розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;

створення і ведення Державного кадастр у природних лікувальних ресурсів;

розробка системи Державного моніторинг у природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів;

розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами;

підготовка переліку курортів державного і місцевого значення .

Важливою проблемою є забезпечення курортного комплексу розвиненою інфраструктурою, яка б відповідала світовим стандартам, сприяла підвищенню його конкурентоспроможності, її розвиток потребує вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань. Вони пов'язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання територіальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів; вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів.

Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей щодо їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури санаторно-курортних закладів становлять той базовий потенціал, на тлі якого має формуватися державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

1.3 Огляд наукової літератури з питань курортології та сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів

Важливим напрямом суспільно-географічних досліджень рекреаційного природокористування є комплексне наукове обґрунтування напрямів збалансованого (сталого) розвитку рекреаційних територій, досягнення економічних та соціальних цілей рекреаційного природокористування при збереженні високої якості довкілля[]. Згідно з Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р., оцінка потенціалу природних лікувальних ресурсів (ПЛР) дає підстави вважати, що Україна має перспективи активізації санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це - могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн. Для організації діяльності курортів слід використовувати спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси.

У зв'язку з цим актуальними питаннями є створення Державного кадастру природних територій курортів, визначення медичної спеціалізації курортів та затвердження на державному і регіональному рівнях проектів оголошення природних територій курортами відповідно державного чи місцевого значення із встановленням меж округу та зон санітарної їх охорони. Не вирішення до цього часу зазначених питань не дає змоги здійснити коригування містобудівної документації населених пунктів курортних територій та розробити і затвердити генеральні плани курортів.

У рекреаційній реографії об'єктами є, насамперед, специфічні комплекси, що складаються з певного набору взаємопов'язаних елементів і властивостей навколишнього природного середовища різного генезису, які можуть бути як умовами, так і ресурсами рекреаційної діяльності, а також такими, що лімітують або реалізують її. У цьому аспекті наявність ПЛР на території курорту є обов'язковою умовою його існування. Тобто територіальна організація рекреаційної діяльності лікувально-оздоровчих закладів і прогнозування використання ПЛР багато в чому визначаються потенціалом останніх. Враховуючи це, одним з основних завдань сучасної рекреаційної географії постає обґрунтування вимог до стану ПЛР з метою визначення рекреаційних функцій території та курортно-рекреаційної інфраструктури, що реалізовуватиметься при наданні природним територіям статусу курортних, сприятиме координації розвитку відповідних галузей економіки, курортної справи, оптимального використання ПЛР. Це, зокрема, підтверджується низкою публікацій [] .

Методологічною основою зазначеної проблеми є концепція збалансованого розвитку території та теорія раціонального природокористування. В основі концепції збалансованого розвитку території лежить раціональне та ефективне використання загального потенціалу території, що включає чотири взаємопов'язані складові: природно-ресурсний потенціал території, у даному випадку ПЛР, що є «сировиною» для такої галузі як курортно-рекреаційна; потенціал санаторно-курортних та оздоровчих закладів, що показує, як і наскільки використовуються ПЛР у курортній галузі; інфраструктурний потенціал, без якого неможливе функціонування природної території курорту; трудовий потенціал, що являє собою сукупну здатність працездатного населення до діяльності у курортно-рекреаційній галузі.

Важливість розроблення методичних вимог стосовно оцінки ПЛР природних курортів полягає у комплексності їх розгляду в економічному, соціальному і екологічному аспектах. Це питання доцільно вивчати, розглядаючи та враховуючи досвід у курортній сфері країн-членів ЄС. Так, згідно з Кредо Європейської Асоціації Курортів (вид. Satz-Studio Schmitt Postfach 1304 D-55276 Oppenheim) « місцеві ПЛР мають для курортів фундаментальне значення, яке повинно відображатися й у державному визначенні статусу курорту». При цьому зазначається, що має сенс « … описати самі лікувальні ресурси та вимоги до них, щоб тим самим правильно визначати правове підпорядкування у країнах і вірно формулювати політичні вимоги».

Загальнонауковий методологічний принцип сучасної рекреалогії - системно-структурний і функціональний аналіз - передбачає чітке визначення ключових понять сучасної рекреаційної географії. Так, згідно з Законом України «Про курорти», курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має ПЛР, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. У статті 4 Закону вводиться поняття «характер» ПЛР, залежно від якого виділяють курорти державного та місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні ПЛР, до курортів місцевого значення - природні території, що мають загальнопоширені ПЛР і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

При визначенні статусу курорту вирішальною є оцінка його природних ресурсів. До ПЛР належать мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожний з яких є самостійним об'єктом геологічного середовища, потребує різнобічного підходу до вивчення, контролю стану і використання.

Згідно зі ст.8 названого Закону клопотання про оголошення природних територій курортними мають вміщувати обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними, характеристику ПЛР, їх лікувальних чинників, кліматичних, інженерно-геологічних та інших цінностей природних територій, о пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал.

Отже, окрім наявності ПЛР, головними факторами, що повинні враховуватися при визначені питання щодо надання природним територіям статусу курортів державного чи місцевого значення, є такі:

- наявність сприятливих для рекреації ландшафтів;

- відсутність або наявність несприятливих природних процесів;

- техногенне та антропогенне навантаження та віддаленість від небезпечних підприємств;

- розвиток транспортної мережі та стан курортно-рекреаційної інфраструктури;

- потенціал природної території стосовно забезпечення рекреантів водою, електроенергією, продуктами харчування тощо, а також наявність трудових ресурсів для роботи у сфері обслуговування в курортно-рекреаційній галузі.

Ці положення гармонізуються з « Дефініціями - стандартами якості для типізації курортів, зон відпочинку і лікувальних джерел Німецької спілки курортів та Німецької спілки туристів (вид. Elцttmann Verlag GmbH, Bonn, 1999).

Практичним застосуванням визначеної вище методології є опрацювання алгоритмічної моделі комплексного аналізу та оцінки природної території курорту щодо визнання її природною територією державного або місцевого значення. Важливо також враховувати особливі елементи ландшафту (мальовничі місця, пам'ятки природи, пляжі, парки, лісопарки на території оздоровниць, лісові масиви в межах курорту), які, окрім того, є естетично привабливими. Наприклад, з огляду а досвід країн ЄС, зокрема, відповідно до « Дефініцій - стандартів якості для типізації курортів, зон відпочинку і лікувальних джерел» Німецької спілки по туризму й Німецької спілки курортів (1998), лікувально-кліматичний курорт повинен мати курортний парк і лісові масиви.

Рекреаційно-ресурсний потенціал території - це сукупна продуктивна спроможність її рекреаційних ресурсів [], один з визначальних аспектів якої - якісний, тобто наявність елементів середовища, які і є носіями рекреаційних властивостей (ПЛР) та характеризуються певними показниками якості. Дослідження ПЛР здійснюють шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Як зазначено в «Порядку здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання», затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України (2003), якість та цінність ПЛР регламентується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів.

Визначення загального потенціалу ПЛР природної території курорту забезпечуватиме можливість здійснювати менеджмент у сфері курортної справи, реалізовувати заходи щодо оптимізації користування ПЛР, планування подальшого розвитку курортної території.

Природі території курортів за наявністю і ступенем освоєння та вивченості ПЛР умовно можна поділити на такі:

Місцевості з грязьовими, бальнеологічними, кліматичними ресурсами - розвідані родовища мінеральних вод, лікувальних грязей із затвердженими кондиціями, лікувальні властивості яких добре вивчені, наявність сприятливих для цілорічної або сезонної рекреації природно-кліматичних умов, що в цілому вказує на високий рекреаційний потенціал даної природної території. Це, як правило, території з розвинутою курортнорекреаційною інфраструктурою та діючою мережею санаторно-курортних закладів.

Території, що мають ПЛР, перспективні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. При цьому рекреаційні чинники мають бути вивчені шляхом проведення комплексних досліджень згідно з сучасними вимогами до оцінки їхньої якості та цінності.

Ці території з наявними рекреаційними закладами є перспективними для розвитку курортно-рекреаційної діяльності; транспортна мережа та курортно-рекреаційна інфраструктура перебувають переважно на стадії розвитку.

Слід відмітити, що у Законі України «Про курорти» немає чіткого визначення таких термінів, як «особливо цінні та унікальні», «загальнопоширені» ПЛР. Для оцінки статусу території як курортної, у т. ч. диференціації її на загального чи державного значення потрібно опрацювати однозначне, чітке тлумачення цих термінів.

Реалізація заходів щодо оголошення курортних територій державного і місцевого значення, які передбачають прийняття відповідних рішень органів місцевого самоврядування, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, є важливою передумовою впорядкування діяльності суб'єктів господарювання на курортних територіях, отримання підтвердження прав власності на землю та об'єктами нерухомості, посилення контролю за екологічним станом природних територій курортів.

Рекреація - вид діяльності, який має чітко виражену природно-ресурсну орієнтацію. Природні ресурси є провідним фактором, який визначає рекреаційне використання території. Від того, яким набором природних ресурсів володіє територія, залежить організація видів і форм рекреаційної діяльності. Поняття «природні ресурси» і «природні умови» широко використовуються в науковій літературі. Суть цих термінів розкривається при розгляді відповідних елементів природи в певному відношенні до інтересів і потреб суспільства. Під природними ресурсами в сукупності з природними умовами розуміють весь навколишній матеріальний світ, взятий по відношенню до людського суспільства. Рекреаційні умови - це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності. Особливості ландшафту і клімату, наявність джерел лікувальних мінеральних вод, багатство і різноманіття рослинного і тваринного світу, природні можливості для занять спортом, мисливством, рибальством і т.д. визначають ступінь сприятливості розвитку тих чи інших форм рекреаційної діяльності. Для організації рекреаційного природокористування і різних видів рекреаційних занять важливо розрізняти поняття «природні умови» і «природні ресурси». Під природними рекреаційними ресурсами розуміють природні територіальні комплекси, окремі компоненти природного середовища і їх речовинні складові, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і служать або мають всі передумови для того, щоб служити матеріальною основою для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До таких ресурсів належать лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), природні комплекси, які мають лікувальні і оздоровлюючі властивості багатоцільового призначення (ліси, аквальні комплекси, лікувальні кліматичні місцевості). Рекреаційні умови можна визначити як компоненти і властивості природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності, але не є її матеріальною основою (естетичність, пейзажне різноманіття ландшафтів, кількість сонячних днів у році, тривалість залягання снігу в горах і т.д.).

Кількість видів природних ресурсів, у тому числі і рекреаційних, їх об'єм і можливості використання суспільством постійно змінюються і зростають. Рекреаційні ресурси -- поняття історичне, протягом віків змінювалась роль окремих її видів. Ці ресурси надзвичайно різноманітні за складом і властивостями, що визначило різноманіття існуючих показників їх кількісної і якісної оцінки. У зв'язку з цим важливо провести класифікацію природних рекреаційних ресурсів. У відповідності з принципами програмно-цільового планування рекреаційні ресурси слід розглядати як ресурсозабезпечувальне функціонування різних підгалузей рекреації і об'єктів, які в них входять, що обумовлює доцільність галузевої класифікації природних рекреаційних ресурсів.

Подальша класифікація проводиться виходячи з належності до того чи іншого класу явищ природи. Однак вона не показує місце тієї чи іншої групи ресурсів в процесі суспільного відновлення. Тому наступний рівень класифікації здійснюється на основі таких критеріїв, як територіальне поширення, вичерпність, взаємовідносини видів користування. Природні рекреаційні ресурси різноманітні. В силу цього не виключена їх класифікація і за іншими критеріями. Наведена в таблиці класифікація є одним з варіантів і може бути, очевидно, розширена. Природні рекреаційні ресурси повинні використовуватись бережно й економно, повинні охоронятися і примножуватись. Для цього необхідно проводити їх облік, кількісну і якісну оцінку, визначити придатність і альтернативність їх використання в тій чи іншій галузі народного господарства. Облік ста ну природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення повинні базуватися на системі природно-ресурсних кадастрів. Вони містять сукупність відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Законодавством України передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів. Основна мета створення кадастру природних рекреаційних ресурсів - виявлення шляхів найефективнішого використання всіх природних передумов розвитку рекреаційного господарства в різних регіонах при умові збереження і примноження природно-ресурсного потенціалу рекреації. Для цього в кадастрі повинна міститися комплексна характеристика природних рекреаційних ресурсів, включаючи їх детальний облік і класифікацію, якісну і кількісну оцінку економічної ефективності освоєння, аналіз використання і його основні перспективи, а також найважливіші заходи з охорони сукупності рекреаційних ресурсів. При складанні кадастру повинні бути дотримані загальні принципи його розробки: єдність, об'єктивність, безперервність, наочність. Єдність кадастру забезпечується єдністю методики його розробки, що застосовується. Для об'єктивності потрібна повна достовірність і обґрунтованість всіх кадастрових даних. Безперервність досягається за рахунок їх постійного оновлення, уточнення і доповнення; наочність - вибору найсуттєвіших показників, їх систематизації, графічного і картографічного оформлення матеріалів. Створення кадастрів повинно допомогти не тільки зберегти і правильно використовувати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і примножувати їх, резервувати для майбутнього. В сучасних умовах особливо актуальним є створення кадастру рекреаційних ресурсів. Однак вирішення питання ускладнюється недостатньою вивченістю запасів деяких родовищ природних рекреаційних ресурсів, відсутністю єдиної системи обліку їх використання і оцінки. Питання кількісної і якісної оцінки природних рекреаційних ресурсів дотепер недостатньо вивчені, що пов'язано з необхідністю врахування при проведенні оцінки багатьох факторів. Більше того, в залежності від рівня ієрархії досліджуваної сукупності рекреаційних ресурсів змінюються враховані фактори і цілі оцінки. Так, оцінка окремого рекреаційного ресурсу (родовища мінеральних вод, кліматолікувальної місцевості, поверхні водойми, морського пляжу і ін.) повинна включати не тільки його кількісні характеристики (дебіт води, площа рекреаційної території), але і ступінь сприятливості для відповідного виду рекреаційної діяльності. В рекреаційній географії склались три основні типи оцінки природних рекреаційних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний і технологічний. Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини. Провідну роль тут відіграє клімат. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити комплекс кліматичних факторів з урахуванням їх впливу на стан організму людини. Сформульовані критерії оцінки і розроблені параметри оцінкових шкал градацій. Виходячи з температури повітря, загальної хмарності і швидкості вітру виділені два класи погоди - сприятлива і комфортна. Аналогічно визначається ступінь сприятливості погоди для зимових видів рекреаційної діяльності. Керуючись бальними шкалами розроблених таблиць і враховуючи кліматичні умови конкретного регіону, визначається імовірна кількість днів зі сприятливими класами погоди, що особливо важливо для вибору місць організації рекреаційних занять різної тривалості. Потреба в красі є проявом естетичного начала в людині і визначає в деякій мірі її духовний світ. Тому при психолого-естетичній оцінці повинна розглядатись емоційна дія природного ландшафту або його компонентів на людину. Певний вплив мають і наявні на досліджуваній території пам'ятки архітектури. При технологічному типі оцінюється придатність території для певного типу рекреаційних занять, а також можливість її інженерно-будівельного освоєння. В основу оцінки придатності територій для рекреаційних занять повинні бути покладені перш за все природні умови: наявність природних ресурсів рекреації, комфортність, а також психолого-естетичні фактори. Можливості інженерно-будівельного освоєння визначаються наявністю транспортних комунікацій і бази виробничої інфраструктури. ри рекреаційній оцінці береться до уваги тільки рекреаційна цінність природних комплексів різного призначення і не враховуються народногосподарські результати їх експлуатації, які служать базою економічного обґрунтування капітальних вкладень у відтворення, охорону і покращення використання рекреаційних ресурсів.