Оцінка рекреаційних ресурсів та комфортності погодних умов Куяльницького лиману

Якщо вологість повітря досить висока, то підвищена конвективна нестійкість і забруднення повітря над містом здатна утворювати хмарність. У процесі перетворення хмар у могутні дощові відбувається їхній зсув під впливом переважного переносу в атмосфері й опади випадають у підвітряних районах міста і за його межами на відстані в кілька кілометрів.

Якщо вологість недостатня для утворення хмар, сильні конвективні потоки формуються над центральними районами міста і стають перешкодою для горизонтальних повітряних потоків, що надходять у навітряну частину міста. Наступаючі маси повітря випробують додатковий вимушений підйом, тобто утворюється хмарність і випадають опади.

Місто накладає свій відбиток і на розподіл атмосферних явищ. Існує думка, що туманів у місту у зв'язку з підвищенням температури та зниженням відносної вологості може бути менше, ніж за містом. Середня сумарна тривалість всіх гроз за рік в місті в 1,5 - 2 рази менша, ніж за його межами.

Лікувальні грязі Кульяницького лиману під Одесою мають світову популярність. Їх геологічні запаси оцінюються приблизно 24000 тис. м² а загальні балансові запаси - більш ніж в 15000м3. Ропа Куяльницького лиману також має велике лікувальне значення, оскільки містить солі магнію, кальцію, йоду і брому. Тілігульській лиман також має великі запаси лікувальних грязей (близько 14000 тис. м³.) Високоякісні і кондиційні лікувальні грязі також є в Будакському лимані, в озері Сасик, в районі в районі Сухого лиману (загальні запаси близько 14000м³.)

Унікальні властивості ропи і лікувальних грязей Куяльницького лиману відвіку привертали увагу дослідників. Вивчення властивостей грязей і ропи, мінеральних вод Куяльника, можливостей їх використання в лікувальній меті здійснювалося багатьма фахівцями - хіміками, фізиками, радіологами, лікарями, курортологамі, зокрема, такими видатними ученими, як Е.С. Бурксер (1887-1965), В.М. Петрієв (Петріашвілі) (1645-1908), А.А.Веріго (1837-1905), Д.К. Заболотний (1866-1929), Ш.А. Вюрц (1817-1884) та інші.

У літературі збереглися відомості і дані про вивчення ропи Куяльницького лиману, що відносяться до середини і другої половини XIX століття (див., наприклад, В.И. Абель, 1896, Н.А. Загоровській, 1927). Так, згідно В. М. Петриеву (1870) ропа Куяльницького лиману при температурі 18,5° C і щільність 1,1778 г/см містила: NaCl - 13,7%, KCl - 0,30%, MgCl2 - 7,29%, CaCl2 -0,06%, MgBr2 - 0,087%. У складі сольової маси NaCl склала 64-68%, (В.М. Петрієв, 1870) і навіть 75,1% (Ш.А. Вюрц, 1860).

У серпні 1925 р. щільність ропи складала 1,1802-1,1812 г/см3, а в серпні 1926 р. - 1,0939-1,1067 г/см3. При цьому було, проте, встановлено, що на щільність і солоність ропи істотний вплив роблять не тільки її температура, але і випадання атмосферних опадів (зокрема - ефект «плавання» атмосферної вологи по поверхні щільної ропи при сповільненому їх змішуванні), а також вітер («здування» поверхневого шару ропи), дія сонячної радіації, течій і т.п.

У процесі своїх досліджень А.А. Веріго встановив, що ропа Куяльницького лиману містить приблизно в 11 разів більше йоду чим води Одеської затоки, а бромистого магнію в ній приблизно стільки ж, скільки в найбагатшому бромом джерелі Європи (Ельмен, Пруссія). У 1895 р. була запропонована класифікація донних опадів Куяльницького лиману й оцінена відносна кількість відповідних видів цих опадів (по Васильєву):

1. Чорний мул (лікувальна грязь) - 77 % площі лиману;

2. Сірий мул без піску і з піском - 10 %;

3. Синюватий мул без піску і з піском - 5%;

4. Чорний мул з піском і черепашок - 3%;

5. Пісок - 5%.

Водневий показник pH для солоних вод почали вимірювати лише з 1922 р. (у Франції). Для Куяльницького лиману були знайдені наступні значення pH: 17 липня 1926г.: 7,53-7,60; 21 серпня 1926г.: 7,50-7,65.

Широко відомі роботи в області мікрофлори одеських лиманів і їх флуоресценції, виконані Д.К. Заболотним. Е.С. Бурксер здійснив дослідження радіоактивності мінеральних вод і лікувальних грязей (їм був запропонований метод вимірювання радіоактивності грязей).

У подальшому широке дослідження Куяльницького лиману, його флори і фауни здійснювали Н.А. Загоровський, И.И. Пузанов, С.Б. Грінбарт, Ю.Н. Макаров, А.И. Корзюков, С.Е. Дятлів, И.И. Чернічко, И.И. Погребняк, Н.И. Стахорська, М.И. Ісаков та інші.

Донні відкладення лиману і, зокрема, його лікувальні грязі останнім часом інтенсивно вивчалися, зокрема, фахівцями Одеського НДІ курортології. Надамо слово науковим співробітникам Г.А. Горчакової, А.А. Колесникової і А.В. Жівіцкому («Господарське освоєння і соціально-екологічні проблеми», у зб. «Лиманово-гирлові комплекси причорномор'я», 1988). Донні відкладення представлені лиманово-морськими і лимановими осіданнями, які складені мулами, пісками і глинами, фаціально заміщують один одного. Мули мають три різновиди: чорний, маслянистий; темно-сірий ущільнений і зеленувато-сірий до сірого, щільний. Перші два різновиди можуть використовуватися як лікувальні грязі.

Грязеутворення обумовлене розвитком біохімічних процесів, що виникають на ранньому етапі діагенезу мулистих донних опадів. Ці процеси протікають у водоймищах (збагачених органічною речовиною), у воді яких містяться сульфати. Поглинання організмами вільного кисню води мула приводить до редукції різних оксидів, зокрема, і до редукції сульфатів. Окислювальне середовище переходить у відновне. Мінерали, що складають осад, поступово розчиняються, змінюючи склад води мула і перетворюючи її в насичений розчин мула.

Формування специфічних розчинів мула сприяє випаданню в осад автогенних діагенетичних мінералів, зокрема сульфіду заліза - гідротроїліта, який додає грязі темне забарвлення. Утворення автогенних мінералів (твердих і колоїдних) завершує ранній діагенез осідання. На пізніших етапах діагенезу грязь поступово ущільнюється, втрачає свої первинні властивості і, нарешті, повністю деградує. Проте грязеутворення - процес, що протікає безперервно. При збереженні необхідного гідрохімічного режиму водоймища грязеутворення продовжується. «молода» грязь, постійно утворюючись, покриває «стару». «Молода» і «стара» грязі зазвичай зв'язані перехідним шаром. Таким чином, чорний мул в осіданнях Куяльницького лиману є «молодою» гряззю, а темно-сірий - стару».

Лікувальні грязі Куяльницького лиману, відповідно до сучасної класифікації, належать до слабо сульфідним і сульфідним високомінералізованним хлоридним магнієво-натрієвим грязям мула. Вони м'які, в'язкі, пластичні; їх вологість рівна 45-59%, об'ємна вага - 1,4-1,5, вміст в них сірководня складає 0,1-0,25%, солоність - 2,06-3,82‰, питома теплоємність - 0,5-0,7 кал/(г. град.). Вміст органічних речовин в грязі дорівнює 1,36-1,95%, рН - нейтральна або слаболужна. Грязевий розчин має хлоридний магнієво-натрієвий склад. Його мінералізація коливається в межах 92,7-95,2 г/л. Колоїдний комплекс грязей складає 12-16%. Кристалічний скелет відрізняється незначним змістом гіпсу (0,02-0,14%). Механічний склад кристалічного скелета досить мінливий по простяганню родовища, що обумовлене особливостями літологічного складу порід, що складають береги лиману, і різним характером стоку.

Мікрофлора грязей Куяльницького лиману по всій акваторії лиману майже однотипна і характеризується в основному наявністю десяти фізіологічних груп мікроорганізмів (денітрофіксуючих, азотофіксуючих, уробактерій, тих організмів, які переробляють целюлозу, ефір, масляно-кислих). Наявність такої мікрофлори сприяє біологічним процесам круговороту азоту, сірі, вуглецю. Сумарна біологічна активність специфічних фізіологічних груп, що грають основну роль в грязеутворюючих процесах, досить висока і складає 27-42 бали. Лікувальні грязі володіють антимікробними властивостями по відношенню до мікроорганізмів.

Оцінка запасів лікувальних грязей всього Куяльницького лиману проведена вперше Одеським НДІ курортології в 1975 р. Визначені експлуатаційні (балансові) запаси, до яких увійшли грязі, що задовольняють кондиціям, встановленим для лікувальних грязей мула, використання яких технічно можливо і економічно доцільно.

Площа грязьового покладу, що включає чорний і темно-сірий мул, складає 53960 тис. м², її середня потужність - 0,45м. Сумарні геологічні запаси чорного і темно-сірих мулів рівні 23848 тис. м³. Площа покладу, представленого тільки чорним мулом, складає 53420 тис. м²; середня потужність чорного мула 0,29м; геологічні запаси - 15029 тис. м³. Експлуатаційні (балансові) запаси чорного і темно-сірого мулів, підраховані на площі 36010 тис. м², рівняються 18927 тис. м³, з урахуванням коефіцієнта експлуатації - 15327 тис.

Балансові запаси чорного мула на площі 36357 тис. м² складають 11042 тис. м³. При середній щільності чорного мула, рівній 1,43, його балансові запаси складають 15790 тис. т.

Як видно з приведених даних, балансові запаси Куяльницького грязьового родовища дуже великі, і їх більш ніж достатньо для забезпечення лікувальними грязями санаторно-курортних установ Одеського курортного району, а також бальнеолікувальниць і здравниць ряду областей України.

Специфічна дія грязелікування визначається двома сполученими компонентами: з одного боку, фізико-хімічними особливостями лікувальних грязей, а з іншого боку - реактивністю адаптивних систем. Активні хімічні й біологічні компоненти пелоїдів здійснюють свою специфічну дія на рецептори шкіри й, проникаючи крізь неушкоджену шкіру через сальні залози, впливають на функцію різних внутрішніх органів.

Грязелікування мобілізує енергетичні клітинні ресурси, які активно витрачаються й призводять до вторинного збільшення синтезу макроергів. Отже, лікувальні грязі як фізичний природний фактор зі своїми фізико-хімічними особливостями є інструментом координації систем функціонування й метаболізму.

Куяльницькі грязі за своїми лікувальними властивостями визнані зразковими. Вони містять комплекс біологічно активних речовин, макро- і мікроелементів, сприяють зменшенню запальних процесів, стимулюють захисні та адаптивні реакції, відновлюють функції пошкоджених органів і систем організму. У воді лиману розчинені безліч мінеральних речовин. Мінеральна вода «Куяльник» для внутрішнього застосування з успіхом використовується для лікування людей із захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Сьогодні Куяльник - це велике об'єднання санаторно-курортних закладів. Тут функціонує загально курортна бальнеогрязелікарня і курортна поліклініка на 2000 щоденних відвідувань, лікувально-діагностична база курорту; санаторії ім. В. І. Леніна, ім. Н. А. Семашко, ім. Н. П. Пирогова - кожен на 1000 ліжок; Дім культури курорту на 1000 сидячих місць. На курорті проводиться лікування хворих із проблемами нервової системи (неврологічні синдроми хребта, стани після травм головного мозку та периферичної нервової системи. та ін.), у тому числі проводиться лікування дітей (дитячий церебральний параліч, неврозоподібні стани).

Направляються на лікування дорослі а діти із захворюваннями опорно-рухового апарату (астрози, артрити, стани після перенесених переломів кісток та ін.). Здійснюється лікування чоловічої та жіночої статевих систем (запальні процеси, чоловіче та жіноче безпліддя., імпотенція, простати). У курортній поліклініці за рекомендацією лікаря хворі можуть пройти комплекс обстежень з використанням сучасних методів: електроенцефалографія, ехоенцефалографія та ін. Використовується ультразвукова діагностика гінекологічних захворювань. Широко застосовується фізіотерапевтичне лікування з використанням сучасного обладнання (електрофорез, мікрохвильова терапія та ін.).

Грязь застосовується у вигляді аплікацій: певні поверхні тіла хворого покриваються шаром грязі, нагрітої до 40-42°, і для збереження тепла закутують спеціальним простирадлом, поліетиленом чи ковдрою. Поряд з аплікаціями застосовується електрогрязелікування, газогрязьові ванни і порожнисті грязьові тампони.

На курорті успішно лікуються: захворювання і наслідки травм опорно-рухового апарату (естрози, артрити, подагра, остеохондрози, ревматичний артрит, наслідки післяродового характеру; захворювання центральної і периферичної нервової систем (неврози, поліневрити, наслідки нейроінфекційних захворювань); гінекологічні захворювання (безпліддя, післяопераційні стани в черевній порожнині); захворювання периферичної кровоносної системи; супутні запальні захворювання печінки, жовчного міхура, шлунка, шкіри, горла та ін.

2.2 Методика визначення комфортності погодних умов Куяльницького лиману

Вплив цих природних факторів на організм людини багатогранний і неоднозначний. Проте, можна виділити три основні напрямки. По-перше, вплив природних факторів, обумовлених як багаторічним режимом погоди (кліматом), так і неперіодичними змінами в атмосфері. По-друге, вплив факторів зовнішнього середовища, пов'язаних з антропогенними впливами. Багато перетворень у навколишньому середовищі, що пов'язані з виробничою діяльністю людини, несприятливо впливають на організм. По-третє, цілеспрямоване застосування метеорологічних факторів у виді кліматолікувальних і кліматопрофілактичних процедур.

До метеорологічних факторів належать температура повітря, вологість повітря, вітер, атмосферний тиск, сонячна радіація і т. ін., до геофізичних -- парціальна густина кисню, озон, характеристики атмосферної електрики та магнітного поля Землі.

2.2.1 Оцінка впливу на організм людини окремих метеорологічних величин

Температура повітря, як відомо, визначається переважно сонячною радіацією, що надходить на підстильну поверхню у зв'язку з чим відзначаються періодичні (добові і сезонні) коливання температури. Неперіодичні зміни температури можуть бути пов'язані з загальними процесами циркуляції атмосфери. Для характеристики термічного режиму в кліматології використовуються середні добові, місячні і річні температури повітря, а також максимальні і мінімальні значення.

Для визначення температурних змін служить величина, яка називається міждобовою мінливістю температури (різниця між середніми добовими температурами двох сусідніх днів). Міждобові коливання температури повітря в межах 0-2°С для людини є нейтральними чи індиферентними. Якщо мінливість температури від доби до доби коливається від 2 до 4°С, то організм людини пристосовується до неї. Міждобова мінливість 4-6°С вже помітна, а > 6-8°С - відчутна. Для людини чуттєві добові амплітуди температури 8-12°С, а >12°С -дратівні. Тут наведено дані досліджень В.Г. Шелейховського.

Термічні умови зовнішнього середовища дуже впливають на теплообмін організму людини з зовнішнім середовищем. Від умов теплообміну залежить можливість переохолодження або перегріву, створення термічного комфорту. Яку ж максимальну температуру тіла може знести людина? Ґрунтуючись на достовірних клінічних даних, лікарі вважають температуру тіла від 42 до 43°С винятком. Дуже мало хворих витримують ці температури. Вплив на організм низьких температур викликає підвищення обміну речовин і звуження периферичних кровоносних судин, що призводить до зниження температури шкіри. Швидкість кровотечі при цьому знижується, а теплопровідність шкіри і поверхневих тканин зменшується в 6-7 разів. Артеріальний тиск при низькій температурі повітря має тенденцію до підвищення (особливо при м'язовому тремтінні).

Вологість повітря як біокліматичний фактор впливає по різному. По-перше, від неї істотно залежить парціальна густина кисню в повітрі (при зменшенні парціального тиску водяної пари є зростає парціальна густина кисню за інших рівних умов); по-друге, вологість повітря впливає на радіаційні умови (через утворення хмарності); по-третє, від неї залежить утрата рідини в організмі.

Відомо, що різниця між тиском насичення Е і парціальним тиском водяної пари є при даних температурі і тиску називають дефіцитом насичення d. У біокліматології існує поняття фізіологічний дефіцит вологості повітря, що визначається формулою

d=Еф -- є,

де Еф -- фізіологічна вологість повітря, що чисельно дорівнює тиску насичення водяної пари при температурі тіла людини 37°С (Еф = 62.8 гПа).

Улітку парціальний тиск водяної пари значно вищий, а фізіологічний дефіцит насичення менший, ніж узимку. Фізіологічний дефіцит насичення зростає зі збільшенням висоти (тому що температура повітря зменшується, а значить зменшується і парціальний тиск водяної пари), тому гірське повітря характеризується високою сухістю.

У метеорологічних зведеннях, зазвичай, вказується відносна вологість, бо її зміна може безпосередньо відчуватися людиною. Повітря вважається сухим при вологості до 55%, помірно-сухим -- при 56-70%, вологим - при 71-85%, дуже вологим (сирим) - вище 85% (по І.В.Бутьєвій). Зона комфорту по вологості повітря для практично здорових людей коливається від 45 до 80%. За умов посухи, коли вологість повітря не перевищує 30%, різко збільшується вологовіддача з боку організму. При відносній вологості > 80%, випаровування утруднено, відчуття жари і холоду більш неприємне. Хворі гіпертонічною хворобою і коронарним атеросклерозом дуже чутливі до коливань відносної вологості повітря. У таких хворих переважна більшість приступів настає при відносній вологості 80-95%.

Вітер є чинником, здатним істотно змінити швидкість тепловіддачі організму. Вітер переносить прилягаючий до шкіри шар більш теплого і насиченого вологою повітря і заміняє його більш холодним і сухим навколишнім повітрям, створює умови для посилення тепловіддачі зі шкіри як шляхом конвекції, так і шляхом випаровування. Тим самим вітер посилює охолоджувальну силу повітряного середовища. При температурах більш низьких, ніж температура шкіри, вітер, збільшуючи конвекційну тепловіддачу, сприяє охолодженню тіла. При температурі повітря більш високій, ніж температура поверхні тіла, вітер посилює випаровувальну спроможність повітряного середовища і тим самим сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. Повсякденний досвід говорить про приємний охолоджувальний вплив вітру у жарку суху погоду. Іншою важливою особливістю дії вітру на організм є подразнення рецепторів шкіри (нервових закінчень), що може викликати загострення серцево-судинних захворювань. Якщо механічний вплив вітру поєднується з холодовими подразненнями, то виразність відповідних реакцій організму значна і вона тим більша, чим більша швидкість вітру.

Статистичні дані Хантингтона показали, що в холодну пору року вітряна погода призводить до підвищеної смертності, а в теплу пору року вітер, навпаки, знижує смертність.

Атмосферний тиск і його коливання впливають на організм подвійно: по-перше, сприяють зміні насичення крові киснем і зміні кровообігу, по-друге, механічно впливають на рецептори тіла (плеври, очеревини), а також судини.

Так на висоті 200-800м над рівнем моря (зниження атмосферного тиску на 33-93 гПа) зниження парціальної густини кисню в повітрі призводить до невеликих змін насичення артеріальної крові киснем і в зв'язку з цим відбувається частішання дихання, прискорення кровообігу.

На висоті 800-1800м над рівні моря (зниження тиску на 93-213 гПа) сприяє частішанню і поглибленню дихання, зростанню числа еритроцитів і вмісту гемоглобіну, підвищенню судинного тонусу й артеріального тиску.

Клініко-експериментальні спостереження показали, що помірно-розріджене повітря (висота близько 1000м, наприклад, у Кисловодську), поліпшуючи функцію зовнішнього дихання, відіграє відому роль у поліпшенні загального стану хворого під впливом комплексної терапії на гірських курортах.

На великих висотах (2500 5000м і більше) відзначають різкі порушення в диханні та кровообігу і може розвиватися картина «гірської хвороби».

Багато дослідників показали, що на самопочуття хворих, які страждають серцево-судинними захворюваннями (гіпертонія, стенокардія, інфаркт міокарда й інсульт) впливає не абсолютна величина тиску, а його неперіодичні коливання, пов'язані зі зміною погоди. Слабкою зміною тиску вважається зниження або підвищення його середнього добового значення на 1-4 гПа, помірним -- на 5-8 гПа, різким - більш 8гПа. Випадки з міждобовою мінливістю атмосферного тиску > 8 гПа добре узгоджуються з піками викликів швидкої допомоги з приводу серцево-судинних захворювань. Коефіцієнт кореляції між ними становить близько 0.70.

Сонячна радіація. Сонце є основним джерелом енергії для Землі й атмосфери. Енергія, що випромінюється Сонцем, називається сонячною радіацією. Весь спектр випромінювання Сонця поділяють, як відомо, на ряд областей з такими граничними значеннями довжин хвиль:

гамма-промені (Х< 10-5 м км),

рентгенівське випромінювання (10-5 < Х< 10-2 м км),

ультрафіолетова радіація (0.01 < Х< 0.39 м км),

видиме випромінювання спектра, чи видиме світло (0.39 < Х < 0.76 м км), що у свою чергу поділяється на сім кольорів,

інфрачервона радіація (0.76 < Х < 3000 м км),

радіохвильове випромінювання (> 0.3см).

Близько 47% енергії, що випромінюється Сонцем, припадає на видиму ділянку спектра, 44% - інфрачервону область, 9% ультрафіолетову область.

Сонячна радіація, і особливо її короткохвильова частина, являють собою один із самих могутніх факторів навколишнього середовища, що визначають умови розвитку й існування всього живого на земній кулі і, людини особливо.

Промені видимої і інфрачервоної частини сонячного спектра, завдяки їхній здатності проникати на різну глибину в тканини організму, мають велике біологічне значення. Найглибше проникають червоні і інфрачервоні промені. Поглинаючись різними шарами тканин організму, вони нагрівають їх, а при тривалому впливі цих променів підвищується і температура тіла. Нагрівання шкіри сонячними променями викликає розширення шкірних судин (гіперемію), частішання пульсу, зниження рівня обмінних процесів і т. ін.

Великої уваги заслуговують зміни вищої нервової діяльності під впливом освітлення. Денне освітлення підвищує процеси збудження в корі головного мозку, змінює загальну збудливість центральної нервової системи, підвищує обмін речовин і загальну життєдіяльність організму, сутінкове ж гальмує обмін речовин і рухову активність організму за даними досліджень Слоніма А.Д..

Ультрафіолетова (УФ) радіація характеризується більш високою біологічною активністю, ніж видима і інфрачервона області спектра. Це пояснюється високою енергією кванта УФ випромінювання, яка передається поглинаючій молекулі. При довжині хвилі < 0.315 м км світловий квант має енергію, достатню для руйнування молекул білка. При довжинах хвиль < 0.280 м км переважають летальні ефекти УФ радіації. Тому всю область УФ радіації умовно поділяють на три частини: УФ-А (0.315- 0.400 м км), УФ-В (0.280 - 0.315 м км) і УФ-С (< 0.280 м км).

Безпосередня інтенсивна дія короткохвильової сонячної радіації (УФ-В і УФ-С) на живу речовину загрожує їй смертю внаслідок руйнування молекул білка. Ультрафіолетова радіація області С поглинається у високих шарах атмосфери і не досягає земної поверхні. При цьому вся енергія витрачається на дисоціацію (розщеплення) молекул газів на атоми і їхню іонізацію. Таким чином, атмосфера захищає життя на землі від згубної дії УФ-С.

УФ-промені не проникають у тканини глибше 0.5 - 1мм, але при цьому відбуваються хімічні зміни в тканинах. Безпосередній ефект УФ-впливу - бактерицидний. Помірні дози УФ-В благотворно впливають на організм, підвищуючи обмінні процеси, стійкість організму до захворювань, загальний тонус і працездатність. Недостатні дози УФ-В призводять до розвитку патологічних явищ, що одержали назву сонячного голодування або ультрафіолетової недостатності. Особливо небезпечний такий стан для дітей, тому що він супроводжується розвитком рахіту. Надлишкове опромінення сприяє виникненню раку шкіри.

Захисно-пристосувальні реакції організму при УФ опроміненні зводяться головним чином до підвищення вмісту меланіну в епідермісі (засмага). Засмагу поділяють на негайну і уповільнену. Негайна засмага виникає протягом 5 -- 10 хвилин опромінення і більш виражена в осіб з початково сильніше пігментованою шкірою. Зберігається вона від 30 хвилин до 30 -- 40 годин у залежності від інтенсивності опромінення. Уповільнена (істинна) засмага розвивається протягом 2 - 3 днів опромінення. Захисна роль меланіну полягає не тільки в тому, що пін є екраном, який не пропускає УФР у більш глибокі шари шкіри, але й у тім, що він має антиоксидантні властивості.

Загальна кількість УФ променів в інтегральному потоці сонячної енергії, що досягає земної поверхні, не перевищує 3 - 4%. Ця радіація дуже поглинається озоном у високих шарах атмосфери й істотно розсіюється на молекулах і аерозолях. Тому до земної поверхні доходить зовсім мала частина цієї радіації.

Труднощі при вивченні природної УФ радіації пов'язані з тим, що її частка в загальному потоці сонячного випромінювання дуже мала і сильно змінюється в залежності від широти місця, пори року і часу доби, загального вмісту озону в атмосфері, прозорості атмосфери і інших факторів. Режим короткохвильової УФР в атмосфері мало схожий на режим сонячної радіації видимої й інфрачервоної областей спектра.

Для характеристики режиму УФ радіації зручно користуватись еритемною радіацією, тобто оціненою по її еритемній дії. Потужність еритемної радіації прийнято виражати в ерах. Один ер - умовний ватт - відповідає еритемній ефективності (максимальної) монохроматичної УФ-радіації довжиною хвилі 0.297 м км, потужністю 1 Вт. На практиці, зазвичай, користуються в 1000 разів дрібнішими одиницями - міліерами (мер). Інтенсивність еритемної радіації виражають в міліерах на квадратний метр (мер/м²), а відповідні дози - у міліерах-годинах на квадратний метр (мертод/м²). У кліматотерапії прийнято вважати, що для одержання граничної еритеми (тобто ледь помітного почервоніння незасмаглої, слабко пігментованої шкіри) потрібна гранична доза (біодоза) 80 мер-год/м². Інтенсивність еритемної радіації більше 320 мер/м² с ; небезпечної для здоров'я. Інтенсивність УФ-В при цьому становить 2.7:5 Вт/м².

У річному ході найбільші значення УФР приходяться, як правило, на червень - липень. Так, за даними станції Кара-Даг, максимум інтенсивності ультрафіолетової радіації спостерігається в липні (2.06 Вт/м²), а мінімум -- у грудні (0.19 Вт/м² ). Найбільша інтенсивність УФР спостерігається саме в місяці можливої геліотерапії - з березня по вересень.

2.2.2 Комплексні характеристики для оцінки впливу погоди на організм людини

Для оцінки біоклімату найчастіше застосовуються комплексні показники, що відбивають тепловий стан людини, оскільки клімат і погода впливають, насамперед, на термічний режим організму і його функціональна діяльність багато в чому залежить від умов теплообміну з навколишнім середовищем. Ці показники дозволяють оцінити біокліматичні ресурси конкретних територій, визначити їхній рекреаційний потенціал, розв'язати низку окремих задач, пов'язаних з оптимізацією біоклімату.

1) Система ефективних температур

У біокліматології для оцінки комплексних метеорологічних умов, що визначають тепловідчуття людини, використовується, насамперед, система розрахункових ефективних температур: еквівалентно-ефективних (ЕЕТ), радіаційно-еквівалентно-ефективних (РЕЕТ) і біологічно активних температур (БАТ).

Метод ефективних температур у Радянському Союзі вперше був застосований В.А. Яковенко. Цей метод з моменту появи (у 20-х роках ХХ-го століття) здобув поширення.

Основними метеорологічними факторами, що впливають на тепловідчуття людини, є температура повітря, його вологість, швидкість вітру і радіаційний обмін із зовнішнім середовищем, у якому основну роль відіграє промениста енергія Сонця і теплове випромінювання найближчих предметів, що оточують людини, а також випромінювання з поверхні його власного тіла.

Відомо, що однакове тепловідчуття можна зазнавати при самих різних сполученнях температури і вологості повітря та швидкості вітру.

При повному затишші (v = 0 м/с), відносній вологості = 100% у тіні теплове відчуття людини залежить тільки від температури повітря t. У цьому випадку при збільшенні температури повітря людина буде відчувати збільшення тепла, а при зниженні температури -охолодження.

У ненасиченому вологою, нерухомому повітрі тепловідчуття буде вже залежати від комплексного впливу температури і відносної вологості. При низьких температурах повітря збільшення вологості підвищує тепловіддачу з поверхні шкіри і посилює відчуття холоду. При високих температурах збільшення вологості повітря утрудняє тепловіддачу з поверхні шкіри шляхом випаровування і тим самим посилює відчуття жари. А при зменшенні вологості посилюється тепловіддача і послабляється відчуття жари. Таким чином, можливі випадки, коли підвищення температури повітря при одночасному зниженні його вологості не змінює тепловідчуття людини. І навпаки, при одній і тій же температурі повітря, але різній вологості тепловідчуття буде змінюватись.

У рухливому повітрі (при вітрі) інтенсивність тепловіддачі з поверхні тіла, а отже, і тепловідчуття будуть залежати не тільки від температури і вологості повітря, але і від швидкості вітру, що значно посилює тепловіддачу.

Досвідним шляхом установлена низка сполучень температури, відносної вологості і швидкості вітру, при яких ефект впливу на величину тепловіддачі і тепловідчуття буде однаковим. Наприклад, аналогічні тепловідчуття виникають при наступних умовах:

- температурі повітря 18.0°С, відносній вологості 100% і штилі;

- температурі повітря 24.5°С, відносній вологості 100% і швидкості вітру 2 м/с;

- температурі повітря 28.0°С, відносній вологості 50% і швидкості вітру 3 м/с;

- температурі повітря 31.0°С, відносній вологості 10% і швидкості вітру 5 м/с.

Таким чином, еквівалентно-ефективна температура - це така температура, при якій у нерухомому і насиченому вологою повітрі тепло відчуття людини таке ж, як при даному сполученні температури повітря, відносної вологості і швидкості вітру.

Тепло відчуття одягненої й оголеної людини за тих самих метеорологічних умов різне, тому розроблено дві шкали ЕЕТ - «основна шкала» для оголеної людини (еквівалентно-ефективна температура) і «нормальна шкала» для людини, одягненої в звичайний, стандартний одяг (нормальна еквівалентно-ефективна температура НЕЕТ).

У біокліматичній практиці доцільно використовувати НЕЕТ, у курортології для оцінки умов проведення кліматотерапевтичних процедур (аеро- і геліотерапія) - ЕЕТ і РЕЕТ. Оцінка тепло відчуття за допомогою ЕЕТ і НЕЕТ відноситься тільки до тіньових просторів, де на людину не впливає пряма сонячна радіація. Для розрахунку ЕЕТ і НЕЕТ використовуються формули, розрахункові номограми, таблиці. Номограми для розрахунку ЕЕТ і НЕЕТ наведені на рисунках 2.3 і 2.4. Формула для розрахунку ЕЕТ, яку здобув Б. А. Айзенштат на основі номограми для оголеної людини, має вигляд:

(2.1)

де v₂ - швидкість вітру на висоті 2м

(2.2)

Нормальна еквівалентно-ефективна температура розраховується по формулі Місенарда

(2.3)

або по більш простій формулі, запропонованій І. В. Буттєвою

НЕЕТ = 0.8 ЕЕТ + 7°С (2.4)

ЕЕТ і НЕЕТ розраховуються на основі даних стандартних метеорологічних спостережень.



Рис.2.3 Номограма для визначення ЕЕТ по основній шкалі

Рис. 2.4 Номограма для визначення НЕЕТ

Для обчислення ЕЕТ і НЕЕТ по номограмах необхідні значення температури по сухому і змоченому термометрах, а також швидкість вітру нарівні 1.5-2.0 м (v₂ ).

Для визначення НЕЕТ дуже зручно використовувати таблиці, складені Н.А. Ремизовим. Маючи дані по температурі повітря, швидкості вітру і відносній вологості, можна знайти відповідне значення НЕЕТ для нормально одягненої людини.

У середині межі еквівалентно-ефективних температур, за яких більшість людей почувають себе комфортно у відношенні тепловідчуття, тобто не відчувають ні мерзлякуватості, ні зайвого тепла, називаються «зонами теплового комфорту» чи «зонами комфорту». Границі цієї зони строго говорячи, різні для кожного індивідуума; вони залежать від його віку, статі, професії, ступеня загартованості, стану нервової системи, стану системи кровообігу і загального стану здоров'я. Навіть для тої ж самої людини ці границі в різні дні можуть бути різними. Вони залежать і від розходження у фізико-географічних умовах курорту і місцевості, звідки прибула людина, а також від пори року, що пов'язано з адаптацією людини до термічних умов місцевості або сезону.

Проте, встановлені середні межі ЕЕТ, у яких більшість людей не зазнає дискомфортного тепловідчуття (іноді для кожного курорту свої). Зона комфорту по основній шкалі для здорових людей знаходиться в межах 17.3-21.7°С значень ЕЕТ , однак для середньої смуги, Сибіру і Далекого Сходу зона комфорту приходиться на інтервал 13.5-18°С. Значення ЕЕТ, менші нижньої межі зони комфорту, відповідають зоні переохолодження, а більші верхньої межі -- зоні перегріву. Н.З.Михайловим запропонована класифікація кліматотеравпетичних процедур, побудована на принципах комплексної кліматології. Ця класифікація використовується в практиці кліматолікування. Наведемо її (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Класифікація повітряних ванн за повітряно-теплових умов

Градації ЕЕТ, °С	Найменування
1-8	Холодні
9-16	Помірно-холодні
17-20	Прохолодні
21-22	Індиферентні (комфортні)
23-27	Теплі
>27	жаркі

По тривалості періоду зони комфорту можна судити про кліматичні ресурси місцевості. І.В. Бутьєва виділила 4 зони комфорту в залежності від повторюваності ЕЕТ у межах 17 - 22°С: мінімальний комфорт ( < 30% днів на місяць), достатній комфорт (30 - 50%), оптимальний комфорт (50 -70%), максимальний комфорт ( > 70%).

У хворих людей границі зон комфорту порушуються. При певних значеннях ЕЕТ повітряні ванни показані людям з такими захворюваннями:

ЕЕТ>. 22°С -- хворим, що знаходяться на постільному режимі,

ЕЕТ> 20°С -- при ревматичному пороці серця,

ЕЕТ> 19°С - при гіпертонічній хворобі 2-го ступеня,

ЕЕТ> 17-18°С - при ішемічній хворобі серця,

ЕЕТ> 16-17°С - при бронхіальній астмі в легкій формі,

ЕЕТ> 12-15°С - при анемії з явищами загальної слабкості, різних

формах туберкульозу і т. ін.

Якщо в процесі лікування загартованість організму підвищується, гранична ЕЕТ може бути знижена.

Зона комфорту по НЕЕТ знаходиться в межах 16.7-20.6°С.

Для південного узбережжя Криму зона комфорту, що рекомендується, для здорових людей від 13.5 до 18.0°С. Однак В.Ю. Мілевський вважає, що для теплого періоду року на європейській частині Росії більш прийнятна зона комфорту від 10 до 18°С. Збільшення діапазону комфорту майже удвічі він пояснює великою мінливістю кліматичних умов навіть протягом теплого періоду року і відповідною адаптацією до неї населення середньої смуги.

У біокліматології температурні шкали дуже популярні, незважаючи на необґрунтованість їх з фізичної точки зору.

Слід зазначити, що в аридній зоні період з несприятливими біотермічними умовами значно стійкіший і триваліший, ніж в інших зонах, оскільки в денні години переважають умови жаркого дискомфорту. Так, в Ашхабаді вдень значення еквівалентно-ефективної температури нерідко можуть досягати 30°С -- значення, прийнятого за границю витривалості.

Біотермічні умови на Чорноморському узбережжі, у Криму і на тіні (ЕЕТ >27°С) спостерігається переважно в липні, зазвичай, з 12 до 16 годин.

У районах з помірним і холодним кліматом особливо важливе значення при оцінці біотермічних умов мас врахування вітрового режиму, тому що саме в діапазоні порівняно низьких додатних температур навіть невеликі швидкості вітру можуть помітно посилити відчуття холодового дискомфорту. При температурі повітря, що перевищує 18°С, посилення вітру не викликає різкого холодового ефекту, а при температурі >25°С воно відіграє позитивну роль, пом'якшуючи стан перегріву.

Радіаційно-еквівалентно-ефективна температура (РЕЕТ) враховує вплив на людину чотирьох метеорологічних факторів: температури повітря, відносної вологості, швидкості вітру і сонячної радіації.

РЕЕТ можна розрахувати по формулі Г.В. Шелейховського

, (2.5)

де с -поглинена поверхнею тіла сонячна радіація (кВт/м²),

с=Q(1-A_w);

Q- інтенсивність сумарної сонячної радіації;

A_w - альбедо шкіри людини (0,28 для не пігментованої шкіри і 0,11 - для пігментованої),

РЕЕТ розраховуються на основі даних стандартних метеорологічних і актинометричних спостережень.

Оцінка тепло відчуття на сонці може бути виконана на основі знання ЕЕТ і НЕЕТ (формули І.В. Буттєвої)

РЕЕТ = 0,83 ЕЕТ + 12°С, (2.6)

РЕЕТ = НЕЕТ+6,2°С (2.7)

РЕЕТ можна визначити і по номограмі. Для цього спочатку обчислюються ЕЕТ і величина поглиненої тілом людини сонячної радіації, а потім знаходять а допомогою номограми відповідне значення РЕЕТ (рисунок 2.5).

Класифікація РЕЕТ характеризує можливості геліотерапії. Геліотерапія - застосування сонячних променів з лікувальною і профілактичною метою.

Для геліотерапії хворих з певними формами захворювань розроблені оптимальні умови, які характеризуються величиною РЕЕТ;

РЕЕТ=17-29°С - при гіпертонічній хворобі 1-ої стадії,

РЕЕТ ? 26°С - хворим з ішемічною хворобою серця,

РЕЕТ ? 29°С - при затяжній і хронічній пневмонії 1-ої стадії, хронічному бронхіті 1-ої стадії та ін.

Геліотерапія протипоказана при всіх захворюваннях у гострій стадії й у період загострення, при кровотечах, виснаженні, злоякісних і доброякісних пухлинах, формах туберкульозу легенів та ін. Геліотерапія показана при всіх проявах гіповітамінозу D, при ряді шкірних захворювань, ранах, виразках та ін.

Як профілактичний та загартовуючий засіб геліотерапія може призначатися всім практично здоровим людям.

Біологічно активна температура (БАТ) враховує вплив комплексу таких метеорологічних величин: температури повітря, відносної вологості, швидкості вітру, сумарної сонячної радіації і довгохвильової радіації від підстильної поверхні, атмосфери і всіх навколишніх предметів (стін будівель, зелених насаджень, водойм і т. ін.). Потоки довгохвильової радіації, що надходять до тіла людини, майже цілком (=95%) поглинаються поверхневими тканинами, трансформуються в тепло й у такий спосіб беруть участь у нагріванні організму. Відомо, що інтенсивність теплового випромінювання безпосередньо залежить від температури випромінюючої поверхні, зростаючи з її підвищенням ( закон Стефана - Больцмана).

Рис.2.5 Номограма для визначення РЕЕТ

Біологічно активу температуру можна розрахувати по формулах

БАТ=0,8 ЕЕТ + 9 (2.8)

чи

БАТ = 0,8 РЕЕТ + 6 (2.9)

Значення БАТ обчислюють і по номограмі для визначення ЕЕТ, але замість температури повітря використовують половину суми температур по двох максимальних термометрах: один із зачерненим резервуаром, інший - з блискучим резервуаром для ртуті.

Границі тепло відчуття людини по БАТ: оптимальна - від 10 до 22°С, низька - <10°С і висока - >22°С.

Одним з недоліків ефективних температур є те, що не існує фізіологічного обґрунтування різних градацій цих температур для різних географічних районів. Крім того, усі розрахунки, проведені на основі ефективних температур, стосуються нерухомої людини. Тому їх не можна використовувати ля характеристики активної рекреаційної діяльності.

2) Ентальпія повітря

Ентальпія повітря Е - міра загальної тепломісткості повітря, що об'єднує в одну комплексну величину температуру і вологість повітря. Вона характеризує тепломісткість повітря і теплообмін організму.

Розрахункова формула для середніх добових значень ентальпії має вигляд

, (2.10)

де с_р - питома теплоємність сухого повітря с_р=1 кДж / кг· К;

- середні добові значення відповідно температури повітря і відношення суміші,

s = 0,622 е / (Р - е),

е - парціальний тиск водяної пари;

- питома теплоємність водяної пари = 1,85 кДж / кг·К.

Середнє місячне значення ентальпії можна розрахувати по формулі:

, (2.11)

де - середні місячні значення температури повітря, атмосферного тиску і відносної вологості в частках одиниці;

E (t) - тиск насичення повітря при середній місячній температурі;

r_tf - коефіцієнт кореляції між добовими значеннями температури повітря і відносної вологості.

Д. Бразол запропонував класифікацію теплових умов на основі наступної шкали значень ентальпії:

Е = 25,1-31,3 кДж / кг - прохолодні умови,

Е = 31,4-35,6 кДж/ кг - комфортно-прохолодні умови,

Е = 35,7 - 41,9 кДж /кг - ідеальні умови,

Е = 42,0-46,1 кДж / кг - комфортно-теплі умови,

Е = 46,2-50,3 кДж /кг - дуже теплі умови,

Е > 50,4 кДж /кг - некомфортні теплі умови.

Д. Бразолом установлено значення ентальпії, яке є кліматичним оптимумом для всієї земної кулі і становить 40 кДж / кг.

3) Жарка і задушлива погода

У біокламатології існують методи оцінки жаркої і задушливої погоди. Установлено, що така погода викликає негативні реакції в організмі людини, пов'язані з порушенням терморегуляції.

Жарким вважається день, коли максимальна температура сягає 25.0-29.9°С.

Дуже жарким або «тропічним» називається день, коли максимальна температура t _max ? 30°С.

Задушливим прийнято вважати день, коли парціальний тиск водяної пари е хоча б в один зі строків метеорологічних спостережень сягав або перевищував 18.8 гПа.

Н.Н. Якимович і О.А. Балалла запропонували класифікацію задушливої погоди по балах інтенсивності духоти в залежності від парціального тиску водяної пари.

За значеннями температури повітря і відносної вологості складена номограма (рисунок 2.6) для визначення інтенсивності духоти.

По осі абсцис відкладена температура повітря, по осі ординат -відносна вологість. У полі графіка - похилі лінії, що являють собою ізолінії парціального тиску водяної пари, проведені через 2 гПа, починаючи з критичного, яке відповідає початку відчуття духоти (>18.8 гПа). Однак оскільки кожному балу духоти відповідає великий діапазон змінювання температури і відносної вологості повітря, то весь діапазон їхнього коливання поділений ще на чотири зони в залежності від відносної вологості повітря: 1-а зона - 80-100%, 2-а - 60-70%, 3-я - 40-59%, 4-а - менш 40%. Перша зона характеризується найвищою вологістю повітря і найнижчими температурами. У кожній наступній зоні відносна вологість зменшується, а температура зростає.



Рис. 2.6 Номограма для визначення інтенсивності духоти

За допомогою наведеної діаграми по сполученню температури повітря і відносної вологості можна визначити бал і зону інтенсивності духоти при оцінці біотермічних ресурсів.

Біологічний ефект впливу погоди залежить не тільки від коливань метеорологічних величин, але і від тривалості впливу погоди. Тому підраховується не тільки число жарких і дуже жарких днів, задушливих днів і ночей, але і кількість серій з різною тривалістю днів у кожній серії.

Серія жарких, дуже жарких і задушливих днів - це три і більше названих сусідніх дні. Серії впливають на організм людини більш шкідливо, ніж окремі дні.

Слід зазначити, що в біокліматології визначається ще і такий показник, як задушлива ніч. Критерієм задушливої ночі є високий вологовміст повітря, що дорівнює 18.8 гПа, який зафіксовано хоча б в один з нічних строків спостереження при температурі повітря близькій 20.0°С.

Якщо вночі температура повітря не опускається нижче 20°С, то такі ночі називають тропічними. Такі ночі бувають не тільки в тропіках, але й у помірних широтах. В Одесі вони спостерігаються щорічно. Тропічні ночі шкідливо діють на людину, викликають безсоння, порушення кровообігу, теплові удари.

4) Показники дискомфорту

Вплив температури і вологості повітря температури і швидкості вітру на тепло відчуття людини можна виразити через показники дискомфорту.

Для території України Л. З. Прох запропонував номограму комфорту (рисунок 2.7). Знаючи середні місячні значення температури і відносної вологості повітря, можна оцінити період комфортності протягом року.

Дуже впливає на охолодження організму людини швидкість вітру. Оскільки вітер викликає додаткове охолодження, при низькій температурі підвищення швидкості вітру збільшує дискомфортність. Для розрахунку охолоджень з урахуванням швидкості вітру Сиволл запропонував емпіричну формулу

(2.12)

Рис 2.7 Номограма комфорту

Температурно-вологісний режим літнього періоду можна визначити по номограмі, наданій на рисунку 2.8



Рис. 2.8 Номограма температурно-вологісного режиму в літній період

При C_w < 20 відчувається дискомфорт. Якщо C_w=7 працююча людина дістає тепловий удар. У стані спокою тепловий удар настає при C_w =1.

5) Показники суворості погоди

Одним з найчастіше використовуваних методів оцінки суворості погоди в зимовий сезон є метод Бодмана. Ступінь суворості ( жорсткості) погоди S у балах він запропонував визначати за наступною формулою:

S = (1-0.04t) (1+0.272v) (2.13)

За одиницю прийняті умови при t = 0° C і штилі. Класифікація суворості зим виконується за наступними градаціями суворості:

S характеристика зими

<1.0 несувора, м'яка

1.0-2.0 малосувора

2.1-3.0 помірно-сувора

3.1-4.0 сувора

4.1-5.0 дуже сувора

5.1-6.0 жорстко сувора

>6.0 украй сувора

Основний недолік даного методу полягає в тому, що він не обґрунтований фізіологічно і не відображає реакції організму людини на різні сполучення температурно-вітрового режиму.

Надалі формула Бодмана була уточнена І. М. Оськіним. Він увів три поправочних коефіцієнти і трохи змінив константи перед температурою повітря і швидкістю вітру:

S = (1-0.006t)(1+0.20v)(1+0.006H)K_вA_c (2.14)

де Н - висота над рівнем моря, м;

K_в- коефіцієнт, який враховує вплив відносної вологості на суворість погоди;

A_c - коефіцієнт, який враховує вплив добової амплітуди температури повітря а суворість погоди.

Значення поправочних коефіцієнтів K_в і A_c по І. М. Оськіну надано в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Значення поправочних коефіцієнтів A_c і K_в

Відносна вологість, %	Kв	Добова амплітуда, °С	Ac
До 60	0,9	?4,0	0,85
61-70	0,95	4,1-6,0	0,90
71-80	1,00	6,1-8,0	0,95
81-90	1,05	8,1-10,0	1,00
>90	1,10	10,1-12,0	1.05
		12,1-14,0	1,10
		14,1-16,0	1,15
		16,1-18,0	1,20
		>18,0	1,25

Для класифікації суворості зим прийняті наступні градації суворості:

S<1,0- зима несувора, м'яка;

S=1,0-2,0- малосувора;

S=2,1-3,0- помірно-сувора;

S=3,1-4,0- сувора;

S=4,1-5,0- дуже сувора;

S=5,1-7.0- жорстко-сувора;

S>7.0- вкрай сувора.

Слід зазначити, що це уточнення не є вдалим. Наприклад, відповідно до розрахунків за формулою Осокіна, Москва і Кисловодськ характеризуються однаковим помірно-суворим кліматом, що зовсім не відповідає дійсності.

Вплив від'ємних температур повітря і швидкості вітру на тепловий стан оцінюється також за допомогою вітро-холодового індексу Сайпла, що розраховується за наступною формулою:

, (2.15)

де W - вітро-холодовий індекс, ккал/ (м²·год).

v - швидкість вітру на висоті 2м, м/с;

Оцінка тепло відчуття проводиться а наступною шкалою: 600 ккал/(м²·год) - прохолодно; 800 - холодно; 1000 - дуже холодно; 1200 - жорстко холодно; 2500 - нестерпно холодно.

Вітро-холодовий індекс Сайпла краще, ніж попередні показники, відображає відчуття холоду, що зазнає людина, хоч і він не має серйозного наукового обґрунтування.

І.І. Арнольді в результаті експедиційних досліджень у ряді районів Крайньої Півночі запропонував свій коефіцієнт жорсткості погоди Т. Відповідно до нього, збільшення швидкості вітру на 1 м/с умовно прирівнюється до зниження температури повітря на 2°С

Т=t-2v (2.16)

І.І. Арнольді встановив чіткий зв'язок між збільшенням жорсткості погоди і зниженням температури шкіри щоки в людей, що працюють на відкритому повітрі узимку. Відповідно до наведеної формули, погода, оцінювана в 30 балів жорсткості, обмежує перебування і проведення робіт на відкритому повітрі, а в 45 балів - робить його неприпустимим.

В.І. Русинов, аналізуючи існуючі показник суворості погоди, відзначає практичну цінність застосування коефіцієнта Арнольді, оскільки стійкість людини до впливу низьких температур у кінцевому рахунку визначається незахищеністю одягом частин тіла. При цьому він вважає, що залежність між швидкістю вітру і його охолоджувальною спроможністю підпорядковується не лінійному закону, як це випливає з методу Арнольді, а параболічному, тобто холодове навантаження на людину істотно збільшується при швидкості вітру до 5 м/с і повільнішає при великих швидкостях.

Увівши виправлення на не лінійність впливу швидкості вітру на охолодження людини, величину, що характеризує ступінь суворості погоди, В.І. Русинов назвав умовною температурою і використовував її в класифікації погоди моменту для медико-географічної оцінки в холодну пору року.

Для оцінки впливу погоди на людину в зимовий сезон використовується метод і приведених температур, запропонований В.Н.Адаменко і К.Ш. Хайрулліним. Під приведеними температурами вони розуміють температуру повітря при штилі. Цей метод дозволяє оцінити ступінь дискомфорту за формулою:

, (2.17)

де t_np - приведена температура, ° С.

При розрахунку приведеної температури, крім швидкості вітру, може бути врахована і сонячна радіація , що пом'якшує ступінь дискомфорту:

, (2.19)

де R₀ - радіаційний баланс поверхні тіла людини, Дж/см²;

,

К.Ш. Хайруллін вважає, що відчутний результат радіаційна добавка дає лише в ті місяці, коли висота сонця опівдні становить 15° і більше.

Ця методика дозволяє оцінити можливість виконання різного виду робіт або просто перебування на відкритому повітрі в зимовий період. Автори даного методу запропонували граничне значення приведеної температури за ступенем несприятливого впливу на тепловий режим людини:

t_пр > -17°С- ніяких обмежень для перебування людей на відкритому повітрі;

t_пр > -17°С- часткове обмеження перебування на відкритому повітрі тільки ослаблених людей з розладом серцево-судинної системи;

t_пр < -28°С- умови слабкого дискомфорту; при перебуванні на відкритому повітрі в русі або на роботі необхідний 10-15-хвилинний обігрів у теплому приміщенні через кожні 40-50 хвилин;

t_пр < -38°С- умови жорсткого дискомфорту, при якому можливе обмороження обличчя навіть з короткочасною появою на вулиці; потрібно скоротити час перебування на відкритому повітрі або робочий час на 30% від звичайного;