Оцінка рекреаційних ресурсів та комфортності погодних умов Куяльницького лиману

Отже, розвиток рекреаційної географії неможливий без поглиблення власних методів дослідження , до яких належить аналіз стану ПЛР та оцінки природної території курорту. Незважаючи на цілеспрямовану орієнтацію сучасних наукових робіт для вирішення проблем розвитку курортно-рекреаційної галузі , спостерігається недостатній розвиток досліджень локального рівня ,які передбачають комплексний детальний аналіз на базі результатів польових та лабораторних досліджень і є основою для узагальненої оцінки природної території курорту , що свідчить про необхідність створення належної методики. Відповідні методичні підходи важливі для визначення загального рекреаційного потенціалу природних територій курортів України ( як державного, так і місцевого значення).

1.4 Охорона курортних ресурсів від антропогенного впливу

Історично взаємовідносини суспільства й природи розвивались в міру накопичення знань і досвіду від пасивної охорони природних об'єктів до раціонального природокористування, яке включає охорону та відновлення природних ресурсів та інші заходи. Охорона природи важлива не тільки в економічному відношенні, але і як засіб захисту здоров'я людини. Ступінь задоволення рекреаційних потреб залежить від якості оточуючого середовища в тому чи іншому регіоні. Основні екологічні цілі рекреаційного природокористування включають: попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності, в тому числі і рекреаційної; збереження нормального функціонування екосистем рекреаційного комплексу; підтримання нормального гідрологічного режиму, оптимальної лісистості, сприятливого існування курортних, заповідних територій із зонами господарського освоєння та регуляція антропогенних навантажень можуть гарантувати нормальне відновлення природних ресурсів рекреації; збереження максимальної різноманітності екосистем. Це одна з важливих умов стійкості біотопів у межах природних рекреаційних комплексів. Указані цілі носять яскраво виражений природоохоронний характер. Можна виділити чотири групи впливів на природні рекреаційні комплекси, кожна з яких має різне походження і вимагає різних заходів для нейтралізації їх негативних наслідків. Найсуттєвіше впливають на оточуюче середовище виробничі системи, особливо гірничодобувні, пов'язані з вилученням з природного комплексу крупної маси речовини; освоєнням біологічних ресурсів, а також пов'язаних з виділенням значних мас речовин (енергетичні, переробні підприємства) - перша група впливу. Відкрита розробка корисних копалин у глибоких кар'єрах призводить до порушення рослинного покриву, ґрунтів, гідрологічного режиму підземних вод. Розробка родовищ корисних копалин у більшості випадків приводить до зниження рекреаційного потенціалу території, яка втрачає свою привабливість, не говорячи про якісний стан природних компонентів. Щоб оптимізувати процес гірничопромислового рекреаційного використання таких територій, необхідно освоювати родовища корисних копалин, розробка яких завдає найменшої шкоди рекреаційному потенціалу; розробку родовищ вести із застосуванням найпрогресивнішої переробки сировини; втілювати повну комплексну переробку основної і супутньої сировини, використання порід покришки; проводити рекультивацію всіх вироблених площ з метою відновлення їх природного, в тому числі природно-рекреаційного потенціалу; виявляти і використовувати з господарською і рекреаційною метою деякі гірські виробки. Наприклад, в Карпатському регіоні (смт. Солотвино Закарпатської області) створений санаторій для хворих на астму у підземному просторі вироблених соляних шахт. Дуже важлива охорона повітряного басейну. Основними забруднювачами повітря звичайно є ТЕС, підприємства хімічної промисловості, транспорт. Забруднене повітря не тільки негативно впливає на здоров'я людини, але і порушує функціональну діяльність рослин, погіршує санітарний стан води і ґрунту. Становище ускладнюється і тим, що повітря мобільне, у результаті чого шкідливі речовини можуть переноситись на значні відстані. Локальні забруднення переростають у регіональні. Тому необхідною умовою забезпечення чистоти повітря та цілісності рекреаційних ресурсів в цілому є передбачення та ліквідація шкідливих викидів не тільки в районі локалізації даних ресурсів, але і на сусідніх територіях. Для запобігання забрудненню повітря шкідливими речовинами необхідно встановлювати новітні і ефективніші очисні споруди, впроваджувати безвідходні технології виробництва, озеленювати території, виносити забруднюючі виробництва за межі житлових зон. Цими заходами в першу чергу повинні бути охоплені підприємства, розміщені поблизу курортів, туристичних центрів. Серйозну небезпеку для рекреаційного потенціалу територій становить забруднення вод, особливо рік і озер. Головними джерелами забруднення рік є промислові підприємства, комунальне господарство, тваринницькі ферми. Ця проблема повинна вирішуватись шляхом вдосконалення технологічних способів очистки води, впровадження у виробництво маловодних і безводних технологій. Поліфункціональне значення лісів обумовлює необхідність науково обґрунтованого, диференційованого підходу до лісокористування. Підсилення природоохоронних функцій лісів залежить від їх господарського використання. Розвиток ерозійних процесів, погіршення водного режиму рік, виникнення селевих процесів і вітровалів - результат антропогенної дії на ліси. Стихійні процеси і явища завдають великих збитків народному господарству, приводять до деградації особливо цінних природних ландшафтів, ускладнюючи їх використання для відпочинку і туризму. Водоохоронну і водорегулювальну функції лісів неможливо відокремити від ґрунтозахисної. Водний режим і річковий стік в значній мірі залежать від лісистості території, особливо велике гідрологічне значення мають гірські ліси. Велике значення в рекреації має виділення лісовими масивами в оточуюче середовище фітонцидів і кисню. Із загальної фітомаси рослинності, яка забезпечує нормальний баланс кисню на земній кулі, на ліси припадає більше 50%. Один гектар двадцятилітніх соснових насаджень щорічно поглинає 9,35 т вуглекислого газу і продукує 7,25 т кисню. На природні рекреаційні комплекси сильно діють технологічні процеси рекреаційної діяльності: вилучення мінеральних вод, забруднення морських вод, атмосфери і т.д. - друга група впливу. Основні напрями охорони рекреаційних ресурсів - створення раціональної технологічної схеми їх споживання, контроль за нормами витрати (на багатьох курортах встановлені автоматичні дозатори бальнеологічних ресурсів), поповнення запасів за рахунок додаткової розвідки ресурсів, прийняття раціональних планувальних рішень і функціональне зонування рекреаційних територій. Третя група - це впливи, пов'язані із забезпеченням побутових потреб обслуговуючого персоналу. Ведення рекреаційного господарства є досить трудомістким. В ньому задіяний значний контингент обслуговуючого персоналу, що створює додаткове навантаження на природні рекреаційні комплекси. Основні напрями охорони від таких впливів -законодавчо-нормативні і планувальні. Крім того, на природу діють і самі рекреанти (четверта група), особливо неорганізовані відпочиваючі (автотуристи). Для зменшення такого впливу слід перш за все створювати розгалужену мережу кемпінгів і обладнаних стоянок. Природні рекреаційні комплекси - це системи, властивості яких формуються в результаті взаємодії перетворених, а іноді територіальне розкиданих, компонентів природи. Тому до сфери їх охорони слід включити не тільки місця знаходження природних рекреаційних ресурсів, але і компоненти природи, які беруть участь у їх формуванні. Визначення границь зон охорони є важливим теоретичним і практичним завданням. Природні комплекси і об'єкти природи, які є цінними в науковому, культурному, оздоровчому відношеннях, з урахуванням їх значення охороняють шляхом організації заповідників, заказників, природних (національних) парків і пам'яток природи. Державні заповідники - це ділянки земель і водного простору, які мають наукове чи культурно-просвітницьке значення як типові і рідкісні ландшафтні утворення, місця збереження і розвитку рідкісних і цінних представників тваринного і рослинного світу. В державних заповідниках охороняється весь природний комплекс, вони закриті для доступу. На їх території повністю забороняється господарське використання природних ресурсів. Навколо державних заповідників створюються певні охоронні зони, господарська діяльність в яких обмежена. В заказниках тимчасово або постійно охороняються окремі елементи природного комплексу: ботанічні, зоологічні, ландшафтні, рекреаційні та інші. Господарська діяльність в заказниках забороняється диференційовано. Пам'ятки природи - рідкісні, невідновлювані, цінні в науковому, культурному, естетичному відношеннях об'єкти природи (реліктові зарослі, витвори садово-паркового мистецтва, дерева-старожили, геологічні відслонення корінних порід і ін.). Оголошення природного об'єкта пам'яткою природи не супроводжується вилученням ділянки землі із землекористування. Державні природні національні парки призначені для охорони природних комплексів, пам'яток природи, організації туризму та відпочинку. їх функції різноманітні, тому тут важливе функціональне зонування національних парків, тобто виділення територіальних зон, які мають різні режими охорони і природокористування. Звичайно в таких парках виділяють чотири функціональні зони: заповідну, охоронно-ландшафтну, рекреаційну і рекреаційно-господарську. Заповідна зона призначена для охорони унікальних і особливо цінних природних систем. Вона має науково-природоохоронне значення, всі види господарської діяльності тут заборонені. В охоронно-ландшафній зоні проводяться необхідні природоохоронні заходи, дозволяється обмежене господарське використання лісів та інших об'єктів природи, допускається малоінтенсивна рекреаційна діяльність, наприклад, проходження організованих туристичних груп за спеціальними маршрутами. Найсприятливіші умови для відпочинку, лікування і туризму в рекреаційній зоні. Тут допускається проведення певних господарських заходів, які не завдають шкоди природному середовищу. В рекреаційно-господарській зоні розміщуються виробничі підприємства. В умовах інтенсифікації рекреаційної діяльності охорона природи на рекреаційних територіях є складовою частиною раціонального природокористування, яке включає комплекс заходів з вилучення, використання і відновлення природних ресурсів, у тому числі і рекреаційних. Тому за рахунок створення різноманітних природоохоронних територій при, безумовно, позитивному їх значенні не у всіх випадках можливо комплексно вирішити проблему збереження природного середовища. Для практичної реалізації раціонального природокористування в рекреаційному районі необхідні нові форми взаємодії суспільства і природи, наприклад, створення регіонів особливого природокористування. Основна мета режиму особливого природокористування - комплексний розвиток виробничих сил регіону і повне збереження існуючих особливо цінних об'єктів, якщо з ряду причин їх не можна оголосити заповідником або іншою територією, що охороняється.

Курортні ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі, повітря, пляжі і т.д.) є загальнонаціональним багатством. Експлуатація джерел мінеральних вод і родовищ лікувальних грязей здійснюється органами управління курортів, а контроль за правильністю їх експлуатації і охороною від псування і передчасного виснаження покладений на органи Державного комітету по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості і гірському нагляду. Право на розробку родовищ мають тільки ті організації, які використовують мінеральні води з лікувальною метою або для розливу. Кожен курорт, санаторій, бальнеолікувальниця, завод розливу повинні мати:

1) затверджені експлуатаційні запаси мінеральних вод і детально розвідані запаси лікувальних грязей;

2) дозвіл на спеціальне водокористування і розробку родовищ лікувальних грязей;

3) технологічну схему розробки і ділянку санітарної охорони родовища;

4) затверджену програму режимних спостережень.

Призначення всіх цих документів - забезпечити цілеспрямовану і ефективну, технологічно правильну і економну експлуатацію мінеральних вод і лікувальних грязей, яка б попереджувала їх виснаження, забруднення, зміну складу і погіршення властивостей.

Ураховуючи різноманітний характер курортних і гідромінеральних ресурсів, які включають родовища мінеральних вод, лікувальних грязей, нафталіну, глин, виходи парів і газів, прибережні частини водойм, морів, озер, річок, пляжі, повітря, ґрунти, рослинність і т.д., їх охорона здійснюється різними відомствами. Відповідальність за охорону і раціональне використання поверхневих та підземних мінеральних вод несе Міністерство екології і природних ресурсів України. Міністерство охорони здоров'я України відповідає за ті аспекти охорони повітряного басейну, поверхневих і підземних вод, які безпосередньо стосуються санітарних умов проживання населення.

Контроль за станом навколишнього середовища людини здійснює Головне санітарно-епідеміологічне управління і підлеглі йому санітарно-епідеміологічні служби. Вони мають право заборонити експлуатацію діючих підприємств, цехів, водозаборів при відсутності споруд, які б забезпечували ефективне очищення газових викидів, стічних вод і чистоту поверхневих і підземних вод. Вказані служби забезпечені спеціалізованими лабораторіями, які проводять стаціонарні спостереження за чистотою навколишнього середовища. Об'єктами санітарних спостережень є водойми, які використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових потреб населення. Санітарний стан водойм, які мають рибогосподарське значення, контролюють органи рибоохорони.

Міністерство екології і природних ресурсів України вивчає хімічний склад поверхневих вод і його зміни під впливом діяльності людини. На основі отриманих матеріалів складаються огляди стану забруднення водних джерел по стаціонарних постах. Спеціальні станції ведуть спостереження за якістю води поверхневих водойм, включаючи морські побережжя.

Система державних стандартів до недавнього часу переважно торкалась тільки виробничої сфери діяльності людини. На даний час передбачено створення Системи стандартів з охорони природи.

В основі стандартизації природних лікувальних факторів поряд із загальноприйнятими (заборонними) токсикологічними, санітарними і органолептичними показниками лежать також специфічні компоненти, які мають лікувальний вплив. Говорячи про заборонні показники, перш за все маються на увазі граничні допустимі концентрації (ГДК) забруднень навколишнього середовища, тобто привнесення в середовище нових, не властивих для нього хімічних, біологічних і фізичних елементів або перевищення багаторічного рівня (фону). В результаті привнесення цих елементів погіршується якість навколишнього середовища. Якщо мова йде про природній багаторічний фон, слід мати на увазі, що у ряді випадків цей фон може перевищувати ГДК забруднень і не бути пов'язаним з антропогенним фактором. Вода, забруднена органічними речовинами, може мати не тільки токсичну, але і канцерогенну, мутагенну, тератогенну і алергічну дію.

З метою уніфікації різноманітності факторів впливу на організм вводяться три ознаки шкідливості - загальносанітарні, санітарно-токсикологічні і органолептичні. Гранично допустима концентрація речовини встановлюється за лімітуючою ознакою шкідливості (найменшій пороговій концентрації), що забезпечує більшу надійність за двома останніми ознаками.

Критерії якості води визначаються її цільовим призначенням. У справі охорони курортних ресурсів можна виділити чотири основні області використання природних вод:

питна вода, що використовується для господарсько-питного централізованого і нецентралізованого водоспоживання;

вода водойм у розрізі населених курортних місць, а також та, що використовується для купання, відпочинку і спорту;

мінеральна питна лікувальна і лікувально-столова вода, що використовується для розливу і продажу, а також безпосередньо в санаторно-курортних і медичних закладах;

мінеральна вода, що використовується з лікувальною метою для зовнішнього застосування (душі, ванни, лікувальні басейни, морські купання).

Поверхневі водостоки і водойми, а також прісні підземні води (верховодка, ґрунтові, артезіанські) як найменш захищені є надійним індикатором стану навколишнього середовища в межах курортної зони. Забруднення прісних вод у кінцевому результаті відобразиться на мінеральних лікувальних водах, оскільки більша частина останніх формується за безпосередньої участі вод суші і підземних вод, які не мають лікувального впливу. Несприятливі показники складу прісних вод можуть негативно впливати на склад води, яка використовується при лікувальних процедурах (розведення і змішування), і, нарешті, забруднені поверхневі води є, як правило, головним джерелом накопичення шкідливих речовин і елементів у лікувальних грязях.

Уміст токсичних елементів у мінеральних водах, в цілому, не повинен перевищувати ГДК, прийнятих для прісних вод, або може бути дещо вищим (селен - 0,05 мг/л, миш'як -З мг/л, фтор - 10 мг/л). Остання обставина враховує специфіку хімічного складу мінеральних вод, а також той факт, що цільове вживання мінеральної води, в тому числі і її дозування, проводиться за призначенням лікаря.

Мінеральні води зовнішнього застосування (вуглекислі, сульфідні, радонові, йодні, бромні, розсільні та ін.) за своїми основними показниками складу, виключаючи терапевтичне активні компоненти, до недавнього часу не гостовані. Безумовно, як поверхневі (морські, озерно-солені), так і підземні мінеральні води зовнішнього застосування повинні бути чистими в бактеріальному відношенні. За своїми органолептичними показниками вони можуть різко відрізнятися від прісної води і мінеральних вод питного призначення. Однак і в цьому випадку не допускається присутність плаваючих речовин, плям, накопичень різних домішок.

Для підземних мінеральних вод, які використовуються в лікувальних басейнах і ваннах, колі-індекс не повинен перевищувати 10. Одночасно вміст деяких компонентів складу, зокрема амонію, в окремих типах мінеральних вод може перевищувати нормативи, прийняті для питних лікувальних вод, Для мінеральних вод зовнішнього застосування широко використовуються методи знезараження води (плавальні басейни), а також методи знезалізування. Вміст залишкового хлору при експлуатації лікувальних вод повинен триматися на рівні 0,2-0,4 мг/л.

Лікувальні грязі в більшості випадків є природними поверхневими утвореннями, тому дуже чутливі до стану навколишнього середовища. Лікувальні грязі мають велику адсорбційну здатність і можуть вилучати з водних розчинів і накопичувати в собі різні, в тому числі і шкідливі для людини, елементи і речовини. Нерідко в лікувальних грязях створюються сприятливі умови для зберігання і навіть для розвитку патогенних мікроорганізмів (збудників газової гангрени, стовбняку та ін).

Специфіка методики грязелікування, а саме тісний контакт грязьової маси з тілом людини, її статичність під час процедури, контакт із слизовими оболонками, багатократність застосування грязі (хоча і після регенерації) визначає строгий підхід щодо норм і вимог, що ставляться до цього виду курортних ресурсів. Це перш за все стосується санітарно-бактеріологічних показників лікувальної грязі. І хоча якісні показники для лікувальних грязей донедавна не стандартизувалися, загальноприйнятими є санітарно-бактеріологічні норми: загальна кількість аеробів у 1г - не більше 1 млн. в сапропелевих і торфових грязях; не більше 500 тис. в намуляних сульфідних і сопкових грязях і не менше 10 в інших групах грязей. Крім того, при наявності незадовільних санітарних обставин на території, що оточує грязьове родовище, у пелоїдах рекомендують визначати бацили стовбняку, а у використовуваній лікувальній грязі - кокову мікрофлору. При цьому, якщо ці види патогенної і гнійної мікрофлори будуть знайдені, лікувальна грязь використанню не підлягає.

Стосовно фізико-хімічних показників, беручи до уваги відсутність норм на вміст у лікувальних грязях як корисних, так і шкідливих компонентів, звичайно керуються загальним правилом, що обставини навколо грязьового родовища повинні забезпечувати збереження наявних у ньому корисних компонентів або збільшувати їх вміст. Це стосується перш за все сірководню, сульфідів заліза, колоїдної сірки, бітумів, гумінових речовин, ферментів, вітамінів та ін. Шкідливими в лікувальних грязях визнані важкі метали, радіоактивні речовини, отрутохімікати, багато речовин, що містяться в миючих засобах, промстоках, нафтопродуктах. Виявлення більшості цих речовин ускладнюється відсутністю методик їх визначення, особливо кількісного їх вмісту в лікувальних грязях. У зв'язку з цим при визначенні санітарного стану грязьового покладу і розробці заходів з його охорони особливо важливими є візуальне обстеження площ водозбору грязьових родовищ і санітарна оцінка озерних або болотних вод. У випадку виявлення джерел забруднення всі вони підлягають ліквідації, навіть якщо якість лікувальної грязі за встановленими показниками відповідає прийнятим нормам.

При санітарній оцінці родовищ лікувальних грязей (водойми або торфовища) спеціальних нормативів немає, а загальні вимоги, які ставляться до вод питного і культурно-побутового призначення, для оцінки грязьових водойм в ряді випадків не прийнятні. Так, запах сірководню і навіть гнійний запах, пов'язаний із закономірними процесами сульфатредукції і розкладу органічних залишок для багатьох грязьових водойм, є позитивним моментом. Реакція середовища у воді може змінюватись від 2,5 до 10, якщо це зумовлено іонним складом грязьового розчину і озерної води. Сухий залишок, який залежить від різновиду грязі, досягає 300 г/л і більше. Розчинений кисень у воді родовищ сульфідних грязей взагалі може бути відсутнім. Біохімічна потреба в кисні може значно перевищувати допустиму для питних вод межу (6 мг/л) за рахунок формування корисної для перетворювальних процесів біомаси. Тому перераховані критерії оцінки, прийняті для питних вод, можуть бути використані при вивченні санітарного стану грязьових водойм тільки в комплексі з аналізом умов водно-сольового і біологічного режимів. Одночасно з цим інші показники складу вод питного і культурно-побутового призначення (вміст отруйних речовин і важких металів, бактеріологічні показники, радіоактивність) щодо розробки спеціальних нормативів можуть бути використані при санітарній оцінці родовищ лікувальних грязей.

Повітряне середовище є активним терапевтичним фактором. Гірськокліматичні, приморські та інші курорти в значній мірі розглядають повітря як основний лікувальний фактор. У 1 см³ повітря міститься від декількох сотень до декількох десятків тисяч іонів. Легкі іони з негативним зарядом позитивно впливають на організм. З повітрям переносяться не тільки пил, дим, мікроорганізми, пара повітря, але і кристали солі, іони, фітонциди.

Господарська діяльність людини не могла не торкнутися повітряного басейну. За деякими розрахунками при цій діяльності щорічно використовується 10-16% кисню біогенного походження. З іншого боку, спалювання палива щорічно вносить в атмосферу не менше 0,5% загального вмісту вуглекислоти. Систематичні спостереження за вмістом СО₂ в атмосфері показують його зростання за останні десятиліття. При середньому вмісті СО₂ в атмосфері 0,03% в міському повітрі СО₂ більше на 0,01-0,02%, ніж поза містом. В результаті забруднення атмосфери викидами автотранспорту, промислових підприємств, теплових електростанцій в повітрі накопичуються зола, сірчистий газ, оксиди азоту, вуглецю, вуглеводні, сполуки свинцю і т.д.

З метою охорони здоров'я людини розроблені гігієнічні основи нормування ГДК атмосферних забруднень, які враховують не тільки шкідливий вплив, а й можливість звикання людини до даної концентрації. В основі нормування, як і у випадку водних ресурсів, лежить принцип лімітуючого показника, тобто нормування за найчутливішим показником. З метою запобігання забруднень встановлені також ГДК атмосферних забруднень для рослин і вживаються спеціальні заходи щодо зниження рівня забруднень.

У зв'язку з особливим значенням чистоти повітря в межах курортних зон, особливо кліматичних курортів, потрібне уточнення існуючих нормативів стосовно до повітряного середовища окремих груп курортів.

Значення рослинності серед курортних ресурсів дуже велике. Створюючи неповторний природний ландшафт, природні ліси і культурні насадження підсилюють дію інших факторів і одночасно є самостійним елементом серед курортних ресурсів.

Правильно підібраний видовий склад зелених насаджень служить джерелом фітонцидів. Виразною бактерицидною здатністю володіють біла акація, береза, ялина, тополя та ін. Навіть газони, які регулярно підстригаються, мають бактерицидні властивості. За рахунок випаровування води (200 г/год з 1м² газону) на доріжці поблизу газону температура на рівні зросту людини на 2,5°С нижча, ніж поза газоном. Тільки одне дерево протягом доби відновлює кисень, достатній для дихання трьох людей, а один гектар лісу поглинає до 280 кг вуглекислого газу. Одночасно лісові насадження затримують пил (до 100 т пилу за год. на 1 га), регулюють волого- і газообмін, служать природним захистом поверхневих водойм і ґрунтових вод. В процесі фотосинтезу багато деревних і трав'яних рослин виділяють біологічно активні хімічні сполуки (у повітрі природних лісів визначено до 300 речовин). Активно перетворюючи газоподібні речовини, рослинність очищує повітря від промислових забруднень, окислюючи і поглинаючи останні. Особливо велика роль хвойних порід.

Охорона рослинних ресурсів в межах курортних зон повинна здійснюватись в тісному контакті з лісооблаштувальними організаціями на основі науково обґрунтованих нормативів. Особливе значення має вибір оптимальних навантажень кількості відпочиваючих в санаторіях і курортах на лісовий ландшафт. Ліси, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, віднесені до першої групи лісів державного значення і в них допускаються тільки рубки для догляду за лісом і санітарні рубки.

Ґрунт є складовою частиною навколишнього середовища але не є безпосереднім курортним фактором. І все ж, будучи в тісному контакті з останніми, стан ґрунтів відображає загальний рівень порушення системи природної рівноваги. Забруднення ґрунту (промислове, сільськогосподарське, побутове) служить одним з головних каналів надходження шкідливих речовин у підземні води і поверхневі водойми. Викиди промислових підприємств, пестициди і добрива не тільки розсіюються в навколишньому середовищі, але і, попадаючи в ґрунт, здатні накопичуватись, створюючи нові сполуки хімічних елементів. При фільтрації стічних вод, які містять сполуки фосфору, до 95% забруднювача затримується в перших 15-30 см ґрунту. Ґрунт здатний накопичувати радіоактивні речовини (⁹⁰Sr, ¹⁴C, ¹³'Cs та ін.), найрізноманітніші метали, органічні сполуки. Основними джерелами забруднення ґрунту канцерогенними речовинами, особливо бензопіреном, є вихлопні гази літаків, автотранспорту, викиди котелень. За 25 років використання сьогодні забороненого препарату ДДТ приблизно дві третини його загальної кількості не зруйнувались і збереглись у ґрунтах, воді і рослинності.

Охорона ґрунтового покриву в межах курортних зон переважно зводиться до встановлення ступеня впливу забруднень ґрунту на решту курортних ресурсів (води, лікувальні грязі, рослинність). В залежності від показника дається характеристика ґрунту: чистий, мало забруднений, забруднений і сильно забруднений. На даний час також розроблені ГДК хімічних речовин у ґрунті. В основі останніх лежить не тільки допустима концентрація речовин при безпосередньому контакті людини з ґрунтом, але і роль ґрунту при його контакті з іншими середовищами.

При охороні ґрунтів основну увагу приділяють санітарним заходам по видаленню, знешкодженню і утилізації твердих і рідких відходів. Бездоганна робота системи каналізації і очищення рідких викидів, своєчасне збирання і видалення твердих відходів, підтримання чистоти є надійним гарантом захисту ґрунту, ґрунтових і мінеральних вод від забруднення.

Науково-технічна революція поставила перед людиною ряд нових проблем, пов'язаних з якісним перетворенням навколишнього середовища. В результаті перетворень помічаються несприятливі тенденції, пов'язані з руйнуванням системи рівноваги в біосфері.

Головною особливістю курортних ресурсів є універсальність сполучення різних природних лікувальних факторів, які формуються природним шляхом при мінімальній участі людини. Багато з цих факторів (лікувальні грязі, мінеральні води) формуються тисячі і мільйони років і їх запаси зовсім не безмежні. Вплив господарської діяльності людини порушує складену рівновагу природних факторів і може привести до незворотної втрати цілого комплексу лікувальних ресурсів.

При експлуатації нафтових родовищ видобуваються мільйони кубічних метрів супутніх підземних вод (розсолів), які забруднюють навколишнє середовище і є типом мінеральних лікувальних вод, який не формується в сучасних умовах. В результаті промислового забруднення в мінеральних лікувальних водах накопичуються токсичні компоненти (ртуть, свинець, кадмій та ін.), змінюються органолептичні і санітарно-бактеріологічні показники. У випадку викидів в атмосферу токсичних газів і речовин найбільше піддаються впливу верхні водоносні горизонти з областями живлення, що співпадають з областю поширення. В ряді випадків спостерігається забруднення і глибших водоносних горизонтів і комплексів. При скиданні стічних вод у глибокозалягаючі колектори не завжди враховують, що з останніми пов'язані мінеральні підземні води.

В останні роки все більше розширюється сільськогосподарське забруднення, пов'язане з нераціональним використанням пестицидів і добрив. В підземних водах зростає вміст сполук азоту, а також цілого ряду компонентів, які не визначаються при звичайних дослідженнях складу води.

У районах з розвинутою мережею курортно-санаторних об'єктів, які користуються особливою популярністю в літні місяці, різко зростає навантаження на всю систему природної рівноваги. Зростає комунально-побутове забруднення, знижується якість ґрунтових вод.

Під впливом діяльності людини відбувається не тільки забруднення навколишнього середовища в районах крупних курортів, але і виснаження курортних ресурсів. Введення в дію нових і, як правило, все глибших свердловин змінює балансове співвідношення у формуванні гідромінеральних ресурсів. Виснажуються старі джерела, змінюється якість води в раніше пробурених свердловинах. В результаті технічної недосконалості свердловин можливе проникнення забруднення в глибші водоносні горизонти. Збільшення водовідбору приводить до зростання навантаження на очисні споруди, які, як правило, не розраховані на специфічний склад мінеральних вод. Самі стічні мінеральні води можуть бути джерелом забруднення навколишнього середовища. Особливого значення ця проблема набуває при використанні хлорних розсолів санаторіями і бальнеолікувальницями в районах, які відчувають нестачу прісної води, із слабо розвинутою мережею поверхневих водостоків.

Отже, природні рекреаційні ресурси є незамінною умовою і матеріальною базою розвитку рекреаційного природокористування, а їх охорона від забруднення і руйнування - найважливіше завдання суспільства.

Розділ 2. Аналіз рекреаційних ресурсів та комфортності погодних умов Куяльницького лиману

2.1 Фізико-географічна характеристика Куяльницького лиману

У фізико-географічному значенні Куяльницький лиман розташований у південній частині Причорноморської низовини. Географічно його пов'язують з узбережжям Чорного моря та Одеською областю (рис. 2.1). Кульяницький лиман витягнутий з півночі на південь перпендикулярно до берегової лінії Чорного моря. На південній частині Куяльницького лиману розташовані квартали м. Одеси.

Лиман від моря відокремлений піщано-черепашковим пересипом, шириною до 2,5 км, висотою до 1,5-2,0 м. При прокладанні транспортних магістралей (залізничної, трамвайної, автомобільної) висоту пересипу було збільшено. Довжина Куяльницького лиману 28 км, ширина від 0,2 до 2,5 км. Площа змінюється від 56 до 60 км², глибина до 3 м.

На півночі в Куяльницький лиман впадає р. Великий Куяльник. На берегах лиману розташовані села: Стара Еметівка, Ковалівка, Красносілка, Косунці, Котовка.

Рис. 2.1. Географічне положення Куяльницького лиману.

Куяльницкий лиман входить до північної групи лиманів Північно-західного Причорномор'я. При максимальному наповненні довжина лиману по осьовій лінії складає 25-30 км., максимальна ширина - 6,2 км., мінімальна ширина - 2,5 км. Найменша площа водного дзеркала за наявними даними складала 19 км²; максимальна - 74 км², при максимальній глибині 4,5м. При цьому об'єм водної маси досягав 290 млн. м³. Загальна площа водозбору складає 2147 км2. У лиман впадає річка Великий Куяльник, площа водозбору якої складає 1340 км² при довжині близько 150 км.

Немає сумнівів в тому, що щедра земля північно-західного Причорномор'я вабила людей з часів глибокої старовини. Лиман, званий нині Куяльницким (по назві річок Великий і Середній Куяльник) і що по праву вважається унікальним явищем природи, відвіку привертав людей своїми сольовими запасами, часом - рибними ресурсами, а пізніше - і унікальними лікувальними властивостями ропи й грязей.

Відомий мандрівник, інженер і письменник, французький дослідник Гійом Льовассер де Боплан (1600-1673) відзначав, що Куяльницький лиман у ті часи був багатий рибою (очевидно, у періоди опріснення). У періоди ж осолонювання лиман перетворювався на «соляну купіль», і до нього, зокрема, вів знаменитий «чумацький шлях», де наші предки здобували дорогоцінну в ті часи сіль. Ось лише один історичний фрагмент, борець за свободу українського народу кріпосний селянин і солдат, ватажок антикріпосницького селянського руху Устим Кармелюк (1787-1835), назвавшись чужим ім'ям, пройшов по цьому «шляху» берегами лиману з чумацьким обозом.

Сліди старовинних соляних копалень - дубові коли, забиті в дно лиману, збереглися до наших днів (це - залишки споруд для солевидобутку, у яких випаровувалася вода лиману - ропа).

З часів середньовіччя цю чорноморську гавань відвідували кораблі з далекої Генуї. Як відзначає В.Я. Рибалко (1990), з борту цих кораблів, знаходячись в безпеці, генуезькі моряки могли в 1300 р. спостерігати за жорстокою кривавою битвою між військами нащадків Чингізхана - Тохтой - ханом Золотої Орди і Ногаєм - однооким темником, знаменитим полководцем, татарським правителем величезних територій, що лежали між Доном і Дунаєм. Битва ця, в якій непереможний раніше Ногай потерпів жорстоку поразку, завершила багаторічну суперечку за право володарювати над важливим в стратегічних і економічних відносинах Північним Причорномор'ям і вплинула на долю як самої Золотої Орди, так і інших сусідніх народів.

Однойменна назва з лиманом «Хаджибей», що розкинувся по сусідству з Куяльником, носила і старовинна фортеця (відома з XV століття), в районі розташування якої виникло згодом місто Одеса.

Грязелікувальний курорт виник на березі лиману ще у 1833 р. Проте його лікувальний «послужний список» мав і тривалі перерви. Наприклад, в період Кримської війни (1853-1856) в районі лиману для оборони від нападів з моря встановили батареї артилерійських знарядь, а пізніше акваторію орендували солепромисловці. До 1893 р. Куяльник став найбільшою грязелікарнею країни, що здобула широку популярність далеко за межами Російської імперії.

Про можливості Куяльницького курорту у наш час пише В.Я. Рибалко (1990): «Про чудодійні властивості грязі і ропи Куяльника пишуть захоплені відгуки з низки країн. Фахівці вважають, що запаси куяльницької грязі вистачить на неозоре майбутнє... Не випадково Куяльницький лиман вважається нерукотворною фармацевтичною фабрикою».

Солоність і діапазон мінливості властивостей води в Куяльницькому лимані не знайде собі рівних серед решти лиманів північно-західного Причорномор'я, що характеризується досить широкою амплітудою змін у межах від 21,9‰ (1945) до 285‰ (1962). У деяких джерелах указуються і ще більші величини (аж до 300 ‰). При цьому в історії лиману розрізняються гіпергалінні і мезогіпергалінні цикли, тривалістю до 11 років (якщо не рахувати періодів порушеного природного сольового режиму водоймища).

Згідно з Л.И. Старушенко, С.Г. Бушуеву (2001) в період гипергалінних циклів життя лиманної флори й фауни майже повністю завмирало. Площа лиману скорочувалася, спостерігалось масове осідання солі, яка товстим шаром покривала дно лиману, його ділянки, що обміліли, і прибережні солончаки. Так, протягом тривалого періоду 1860-1931 рр. в лимані здійснювалася промислове видобування солі.

Перші бальнеологічні установи з'явилися на Куяльнику ще у 1828 році. З 1920 року на берегах лиману почав функціонувати курортний центр.

Л.И. Старушенко і С.Г. Бушуєв (2001) таким чином характеризують динаміку змін водності Куяльницького лиману і його гідрохімічних характеристик:

«Зміни режиму природної водності Куяльницького лиману і пов'язані з цим зміни гідролого-гідрохімічних характеристик мали місце в 1907 і 1925 роках, у зв'язку із запуском в лиман води з Одеської затоки через штучний канал для запобігання усиханню водоймища. При цьому в 1907 і 1925 роках за весняно-літній період у водоймище поступило від 7 до 9 млн. м3 води, тобто близько 10% об'єму лиману до моменту його заповнення».

У 1941-1942 рр. в результаті вибуху греблі Хаджибейського лиману у Куяльницький лиман поступила вода, об'єм якої склав 46 млн.м³, або близько 70% від загального об'єму водоймища в цей період.

У подальший період антропогенні дії по своїй масштабності вже не робили такого істотного впливу на гідрологічний режим лиману, який змінювався в рамках чергування відповідних гіпер, - і мезогалінних циклів, що характеризувалося вельми різкими коливаннями солоності.

У післявоєнні роки (1945-1947 рр.) солоність вод Куяльника коливалась від 21,9 до 38,2‰. До 1955 року вона виросла до 78,9‰, досягнувши максимуму 205-285‰ в 1962 р. У 1964-1967 рр. намітився черговий мезогіпергалінний цикл. Солоність знизилася до 50-70‰. У подальші роки відмічена стійка тенденція до подальшого осолонювання водоймища: 70-105‰ в 1971-1979 рр., 80-130‰ в-1980-1988 рр. У весняний період 1998 р. солоність вод Куяльницького лиману на поверхні складала 50-80‰, у нижній частині - 140-160‰.

Рис. 2.2. Вміст солі в Куяльницькому лимані (по осі у- 0/00, по осі х - роки спостережень)

Порівняльна однорідність підстилаючої поверхні і безпосередня близькість Чорного моря впливають на формування помірно-континентального клімату з недостатнім зволоженням, короткою м'якою зимою і тривалим жарким, посушливим літом.

Радіаційний режим визначається географічною широтою, характером атмосферної циркуляції і хмарністю. Перевага антициклонічної циркуляції в теплий час року обумовлює ясну сонячну погоду. Число годин сонячного сяйва зростає до 2339. Середні денні величини сумарної радіації на території Куяльницкого лиману збільшуються від 63 кал/см³ у грудні до 383 кал/см³ у липні.

Річні величини сумарної радіації складають 4900 мДж/м². Улітку сумарна радіація досягає 2000 - 2100 мДж/м², а узимку (грудень) - близько 80. Радіаційний баланс влітку й узимку тривалий і складає влітку 950 - 1150 мДж/м², а узимку - 10 - 50. Середньомісячні значення сумарної радіації змінюються від 2,5 - 3,2 ккал/см² у січні до 16,0 - 18,1 ккал/см² у липні. Узимку надходить 8 - 9 %, навесні - 29 - 31%, улітку - 43 - 44%, а восени - близько 18% річної норми сумарної радіації. Узимку переважає розсіяна радіація (69%). У середньому за рік на цій території губиться в результаті відображення й ефективного випромінювання 59 - 63 ккал/см², витрачається на випаровування 25 - 27 ккал/см², затрачується на турбулентний теплообмін 21 - 24 ккал/см² .

Таблиця 2.1 - Річні суми сонячної радіації та середнє альбедо

На клімат території значний вплив оказує близькість Чорного моря. Море акумулює велику кількість тепла, що витрачається в основному на випаровування і турбулентний теплообмін. У прибережній смузі зменшуються добові і річні амплітуди коливань температури, хмарності і кількість опадів. Разом з тим збільшується вологість, число годин сонячного сяйва, сумарна радіація і радіаційний баланс. За рахунок зустрічного випромінювання і зменшення ефективного випромінювання радіаційний баланс зростає на 15 - 20%.

Атмосферна циркуляція відіграє основну роль у зволоженні. Атмосферна циркуляція представлена циклонами, що складає близько 43% від усіх баричних утворень, що переміщаються через Україну і впливають на погодні умови Причорномор'я. Найбільш інтенсивна циклонічна діяльність восени й узимку. Щорічно в кожнім сезоні нараховується від 5 до 7 антициклонів, у периферії яких з жовтня по березень утворюються адвективні тумани тривалістю в кілька діб. Розподіл хмарності по території нерівномірний протягом року: у холодний час року вона складає 7 - 8, а в теплий - 4-5 балів. Опадів випадає небагато (320-500 мм). Їх кількість в холодний період року складає 125 мм, а в теплий - до 250 мм.

Температурний режим у холодний період року складається в основному під впливом атмосферної циркуляції, а в теплий період - місцевої циркуляції і радіаційного балансу. Суми середньомісячних температур (ІХ-ХІ) на 20-25% вище весняних (ІІІ-ІV). Середньорічні температури 22,2-23,7?С, а максимум може досягати 36?С.

Найбільш теплі місяці - липень і серпень. У цей час зменшуються втрати тепла на випаровування, 60 0% радіаційного балансу витрачається на турбулентний теплообмін. Незвичайно жарким було минуле літо. За травень - вересень на узбережжі Куяльницького лиману відзначено 73 жарких і 62 дуже жарких дня. У середньому за сезон спостерігається 49 жарких (максимальна денна температура вище 25?) і 9 дуже жарких (вище 30?) днів.

Узимку переважає хитлива похмура погода з частими відлигами та короткочасними похолоданнями. Найбільш холодні ІІ й ІІІ декади січня. Абсолютний мінімум температури змінюється від -3,4? до -2,6?. У суворі зими лиман цілком замерзає. Суворі зими спостерігаються один раз у 14-15 років, а найбільше теплі - у 12-13 років.

Навесні і восени виражені періоди з перевагою стійкої - антициклональної і перемінний - з циклональною погодою. Тривалість весни 70-78 днів. Початок весни відзначається 18 лютого. У березні зберігається прохолодна хмарна погода. Закінчується весна в середніх числах травня. Осінь продовжується 65-70 днів. Перша половина осені відрізняється стійкою сонячною погодою. В другій половині сезону збільшується число похмурих днів, випадають опади. Непогожу погоду змінюють «повернення тепла», обумовлені антициклонами, що приносять з півдня тепле повітря. Навесні і восени часто бувають заморозки; найбільша їхня повторюваність спостерігається під час переходу середніх добових температур повітря від 0 до +5?.

Вологість повітря характеризується парціальним тиском водяної пари (абсолютною вологістю, пружністю водяної пари), відносною вологістю і дефіцитом насичення. Ці показники визначають за виміряними значеннями температури повітря сухого і змоченого термометрів, використовуючи психометричні таблиці, а за температури повітря нижче -10?С - за виправленими значеннями гігрометра і сухого термометра, які встановлені у психометричній будці на висоті 2м над поверхнею землі.

Середньомісячні значення абсолютної вологості збільшуються від 3,6-3,8 гр/м³ у січні до 12,0-12,5 гр/м³ у липні в різні роки. Пружність водяної пари, що міститься в повітрі змінюється від 4,2 - 4,9 мб у січні до 15,0 7,9 у липні. Відносна вологість повітря коливається від 86-89% узимку до 62-63% улітку.

Атмосферні опади. Річні суми опадів зменшуються з видаленням від берега моря. У результаті літнього перегріву суші збільшується висота рівня конденсації і зменшується вертикальна потужність фронтальних хмарних мас. Утворенню хмарності перешкоджають бризові інверсії.

Близько 95% опадів адвективного походження. У середньому за рік випадає 82-84% рідких, 8-11% змішаних і 6-8% твердих опадів. Опади холодного періоду поширюються порівняно рівномірно. Вони обумовлені переважно хмарністю теплих фронтів, що охоплює великі території.. Випадання рясних опадів пов'язано з приходом середземноморських циклонів або вторгненням холодних повітряних мас.

Стійкий сніговий покрив буває дуже рідко. А в теплі зими, якою була зима 2006-2007 рр., він узагалі не встановлюється.

Перевага літніх опадів обумовлена підвищеним вологовмістом повітря в теплий період і проходженням холодних фронтів з могутньою конвективною хмарністю. Літні опади відрізняються локальним поширенням. Найбільша повторюваність злив інтенсивністю 0,51-1,0 мм/хв. Грозова діяльність спостерігається з квітня по жовтень (у середньому 5 днів із грозами). Число днів із градом коливається до 1 - 2.

До характеристик вітрового режиму належать напрям і швидкість вітру. Визначення напряму та швидкості вітру проводяться за флюгером з легкою (200г) або важкою (800г) дошкою.

Значну частину року переважають вітри північної чверті (Пн.-Зх., Пн. і Пн.-Сх.), повторюваність їх 45%. Середня річна швидкість вітру 3,5-4,5 м/с. Сильні вітри (15 м/с і більш) переважають у холодний час року. Їхні максимальні швидкості можуть щорічно досягати 20 - 24 м/с.

Виникають сильні вітри при утворенні великих градієнтів тиску між антициклоном і малорухомою депресією над Чорним морем або при виході на південний захід України середземноморських циклонів.

Найменша швидкість вітру у середньому за рік спостерігалася у 1990 та 1988 роках (відповідно 1,8 та 2,0 м/с), найбільша - у 1969 та 1961 роках (7,8 та 6,5 м/с).

Внаслідок переносу повітря в загальній циркуляції атмосфери відбувається процес переносу морських кліматів на сушу і навпаки. Вплив континентів також проникає за їх межі і вносить риси континентальності в кліматичні особливості місцевості. Між морським і континентальним кліматом існують відмінності в добових амплітудах температури, у режимі вологості та опадів.

С.П. Хромовим було запропоновано використання змінного індексу континентальності, який визначається від широти «чисто океанічної амплітуди», тобто такої, яка була б над океаном, вільною від материкового впливу. Згідно розрахунків індекс континентальності по С.П. Хромову для даної території складає порядку 80, що говорить про переважаючий вплив континентального клімату на даній території.

Мікрокліматичні особливості обумовлені неоднорідністю будови підстилаючої поверхні, до якого відносять: нерівності рельєфу, наявність водних об'єктів (річок, озер, морів, океанів), особливості ґрунтово-рослинного покриву, розташування великого міста.

Для мікрокліматичних особливостей території Куяльницького лиману істотними виступають такі чинники: водні об'єкти, близькість м. Одеси, орографічні відмінності.

Мікрокліматичні особливості узбережжя водойм виникають завдяки різниці структури теплового балансу суші й води. В середньому за рік водойми тепліше за сушу. Швидкість вітру над водоймами завжди більша, завдяки відсутності перешкод. Завдяки тому, що Куяльницький лиман має невеликі розміри, то він оказує невеликий вплив на термічний режим прибережних територій.

Більший вплив на мікроклімат територій оказує нерівності поверхні. Основні роль при цьому належить експозиції, тобто орієнтації схилів відносно сторін світу, а також формам рельєфу. Нерівномірний розподіл сонячної радіації по схилах різного нахилу та орієнтації є однією з основних причин виникнення термічних різниць поверхні в умовах порізаного рельєфу. Найвища температура ґрунту простежується на південно-західних схилах, що пов'язане зі зменшенням інтенсивності обміну між ґрунтом та атмосферою у вечірній час у порівнянні з полуднем. Радіація, що отримується у другій половині дня, використовується більш повно для нагрівання ґрунту. Різниця у нагріванні ґрунту відображається і на розподілі температури повітря, що пов'язане з характером рослинності, строках зацвітання та визрівання сільськогосподарських культур тощо.

Вплив рельєфу проявляється і на тривалості безморозного періоду. На вершинах і верхніх частинах схилів тривалість безморозного періоду збільшується, а в долинах і низинах - зменшується.

Інтенсивність заморозків також знаходиться в сильній залежності від форми рельєфу, різниці температур ґрунту і прилягаючих шарів повітря на різних схилах можуть досягти декількох градусів.

Вплив горбкуватого рельєфу на вітер чітко просліджується при антициклонічних умовах погоди і невеликих швидкостях основного потоку. Уночі в горбкуватому рельєфі з вершин і схилів повітря стікається вниз під впливом сили ваги й одержує ще додаткове прискорення за рахунок горизонтальної термічної неоднорідності «схил - атмосфера». На його зміну приходить тепле повітря. Прямим наслідком цього є виникнення посилення термічної неоднорідності уздовж схилу. Температура убуває від вершини і верхніх частин схилу вниз. Отже, в умовах мікрорельєфу відбувається створення місцевої циркуляції по типу гірничо-долинної, але на відміну від останньої денна її галузь майже ніколи не спостерігається через посилення вітру та інтенсивного турбулентного обміну.

На мікрокліматичні зміни значний вплив оказує близькість міста Одеси. Вчені виділяють «острови тепла» над містом. На кордоні «місто - сільська місцевість» виникають значний горизонтальний градієнт температури, що відповідає поняттю «мис острова тепла». Досить значна шорсткість підстилаючої поверхні та наявність островів тепла обумовлюють особливості вітрового режиму. При слабких вітрах до 2 - 3 м/с може виникати місцева циркуляція. Швидкість вітру зменшується.

Також існують суттєві відмінності між кількістю опадів, що випадають на містом та в сільській місцевості. У зимовий період року розходження в сумі опадів незначні. Але влітку найбільші суми опадів випадають над містом, але не в центрі, а на околицях.