Фінанси. Фінанси підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства

Фінанси та фінанси підприємства

Конспект лекцій

Димченко В.В.

2011 рік

Зміст

Вступ

1 Основні функції і задачі фінансів , їх роль у туризмі

2 Фінансова система

3 Фінансова політика й фінансовий механізм

4 Державні фінанси

5 Підприємство-основа економіки

6 Ринкове середовище господарювання підприємств і організації

7 Сутність підприємства та його основні види

8 Основи формування ринкових відносин

9 Фінанси господарських суб'єктів

10 Організація грошових розрахунків підприємства

11 Формування і розподіл прибутку підприємства

12 Фінансування та організація оборотних коштів підприємства.

13 Оподаткування підприємств

14 Фінансові аспекти використання основних засобів та інших необоротних активів

15 Кредитування підприємств

16 Організація та методи фінансового планування

17 Фінансовий аналіз діяльності підприємств

Література

Вступ

Реформування економіки вимагає осмислення накопиченого досвіду, виявлення еволюційних процесів, методів і принципів фінансування державних витрат і підприємницької діяльності.

Фінанси, кредит, грошовий обіг торкаються кола проблем, дослідженнями в цих областях займається велике коло фахівців. Разом з тим зовсім недостатньо концептуальних і аналітичних досліджень, що узагальнюють фактори об'єктивного характеру. Навчальна література багато в чому орієнтована на закордонний досвід.

У навчальній дисципліні розглянута концепція функціонування фінансів держави і підприємств, спрямована на вивчення фінансових категорій, закономірностей і напрямків розвитку держави, забезпечення підприємницької діяльності необхідними фінансовими і кредитними ресурсами стосовно до періоду реформування економіки і формування стійкого ринку товарів і капіталів; розглянуті етапи розвитку фінансів держави, підприємств, що дозволяють в історичному аспекті оцінити й осмислити закономірності змін у фінансово-кредитній області.

Предмет вивчення курсу -- економічні, організаційні, правові і соціальні аспекти фінансування і кредитування державної діяльності і підприємств.

Об'єкт вивчення -- практичний досвід, накопичений у сфері функціонування фінансів на макро і мікрорівнях, фінансового регулювання підприємств різних організаційно-правових форм у рамках діючих законодавчих і нормативних актів.

Ціль вивчення курсу -- на основі теоретичного і практичного аналізу процесів фінансування і кредитування, а також узагальнення законодавчих і нормативних документів, досвіду ринкових перетворень у сфері державної і підприємницької діяльності опанувати механізмами організації, планування, стимулювання, керування фінансами держави і підприємства.

У конспекті лекцій розглядаються наступні конкретні питання:

* теоретичний зміст і функції фінансів держави і фінансів підприємств і зв'язаних з ними категорій;

* взаємодія різних факторів, що роблять вплив на фінанси держави і підприємств;

* принципи, методи і форми фінансового забезпечення підприємницької діяльності при діючому державному регулюванні і законодавчій базі ринкової економіки;

* тенденції зміни фінансових взаємин підприємств із державними органами влади і керування, фінансовими і податковими органами, інституціональними інвесторами, комерційними банками;

* особливості фінансів підприємств стосовно до різних організаційно-правових форм;

* особливості і фактори, що регулюють вартісну оцінку активів, що беруть участь у відтворювальних процесах, і сукупний грошовий капітал підприємств;

* напрямку диверсифікованості фінансового забезпечення підприємницької діяльності;

* функціональні права й обов'язки фінансових служб підприємств, їхня відповідальність перед власниками і підприємцями.

Ринкова концепція фінансів підприємств заснована на відособленості бюджету держави і бюджету підприємств.

Фінанси підприємств мають єдину ціннісну орієнтацію, але в кожнім конкретному випадку відбивають галузеві особливості, що виражаються в специфіці обороту капіталу, обслуговуванні відтворювальних процесів, емісійної й інвестиційної діяльності.

Фінанси підприємств дозволяють ефективно і комплексно впливати на оборот коштів з дотриманням принципів самооплатності і самофінансування.

Розвиток фінансів підприємств визначається необхідністю створення єдиної системи фінансового впливу на збалансований рух ресурсів і капіталу в рамках підприємницьких структур, застосування нового ринкового законодавства до керування грошовим обігом і формуванню цільових джерел фінансування, стимулювання ділової активності, економічного росту, нагромадження капіталу, ефективних відтворювальних процесів.

Головна задача курсу -- показати сукупність і взаємозалежність змін, що відбуваються, у фінансовій сфері, їхню загальну спрямованість і цільову орієнтацію, значення фінансів держави і підприємств для перспектив розвитку держави і підприємництва, можливі альтернативи в реалізації ринкових підходів до фінансового регулювання відтворювальних процесів. Отримані знання дозволять орієнтуватися в потоці фінансової інформації, змінах законодавчого і нормативного характеру.

Курс «Фінанси та фінанси підприємств» містить:

- сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі формування і використання грошових доходів і фондів на різних рівнях економічної системи: загальнодержавному (макрорівень), регіональному (рівень адміністративно-територіальних одиниць) і на рівні окремих суб'єктів господарювання (мікрорівень).

теоретичні положення, що розкривають концепцію фінансів підприємств:

сутність і особливості фінансів підприємств різних організаційно-правових форм, об'єктивні умови їхнього функціонування, сукупність принципів і методів, форм і умов фінансового забезпечення підприємницької діяльності;

вплив фінансів підприємств на керування сукупною вартісною оцінкою активів, що беруть участь у відтворювальних процесах, і сукупним грошовим капіталом, роль і значення фінансів підприємств у приватизації, реалізація диверсифицированного підходу до фінансування поточних витрат і інвестиціям;

виявлення функцій фінансів підприємств з урахуванням рішення тактичних і стратегічних задач;

економічний зміст категорій, що забезпечують реалізацію ринкових підходів до вивчення фінансів на мікрорівні;

методологічних положень:

функціонування системи фінансування і кредитування заобігових і обігових активів, що забезпечують відтворювальні процеси, і грошового капіталу;

вивчення методів, що дозволяють накопичувати капітал, здійснювати емісійну й інвестиційну діяльність, спрямовану на підтримку прибутковості і ліквідності підприємства;

методичних положень: ринкова модель функціонування фінансів підприємств, за допомогою якої забезпечується:

підготовка висококваліфікованих фінансових службовців, що сприяють становленню ринку капіталів;

формування особливої системи фінансових взаємин підприємницьких структур, що стимулюють розвиток широкої і різноманітної інфраструктури ринку капіталів, функціональні права, обов'язки і вимоги, пропоновані до фінансових службовців. Спрощені підходи до фінансової роботи, що виражаються в спробах адміністративними методами керувати капіталом, фондами коштів, грошовим обігом поза зв'язком з формуванням ринку капіталів, об'єктивними процесами, що протікають у сфері фінансів, сприяють лише нагромадженню деформацій і зниженню керованості економіки. Рівень професіоналізму підготовки фінансистів значно впливає на ефективність керування акціонерним капіталом, позиковими і притягнутими засобами.

Лекція 1. Основні функції і задачі фінансів , їх роль у туризмі

Виходячи з концептуальних положень фінансів, визначені основні функції фінансів в туризмі:

оперативний аналіз, контроль і управління процесами формування, просування і реалізації турпродукту, а також стратегічного планування і прогнозування діяльності турорганізацій;

оперативна передача (прийом) необхідного обсягу і якості фінансової інформації в заданий час і в потрібне місце;

оперативний контроль за переміщенням туристів і турпродукту;

4) інтеграція окремо функціонуючих інформаційних систем туристичної інфраструктури (локальні мережі, регіональні мережі, трансконтинентальні мережі) у єдину логістичну інформаційну систему;

на основі аналізу і прогнозування розвитку негативних тенденцій у туристській сфері -- розрахунок і організація фінансового буфера на випадок настання економічного форс-мажору;

забезпечення проведення селекторних нарад, відеоконференцій, симпозіумів і т.д. працівників і представників туристських організацій у місцевому регіональному та глобальному масштабах.

Важливість і перспективність функцій, які виконуються фінансоми в туризмі, підтверджується прогнозами вчених на XXI ст., згідно яким ледве не половина обслуговуючого персоналу адміністративних, комерційних та інших служб: готелів, мотелів, кемпінгів, флотелів, турбаз і т.д. буде задіяно в індустрію інформатики і туризму.

Відповідно функціям до основних, практично вирішуваних задач у туризмі варто віднести раціоналізацію:

формування, просування і реалізацію турпродукту;

способів перевезення туристів і екскурсантів;

організацію оперативно-інформаційного обміну між постачальниками і споживачами турпродукту;

планування, прогнозування і контроль фінансових потоків.

В умовах ринкової економіки підвищення ефективності використання матеріальних потоків досягається за рахунок поліпшення фінансового обслуговування, що можливо лише за рахунок застосування логістичних методів і способів. Варто помітити при цьому, що в сфері туризму матеріальні потоки складають в основному товарно-нематеріальні цінності, а саме: формування, просування і реалізацію турпродукту (право на тур), екскурсійні послуги, послуги гідів-перекладачів, транспортних організацій, страхових компаній; інформаційні, готельні, ресторанні послуги та інші.

Механізм фінансового обслуговування матеріальних потоків у турдіяльності в даний час є найменш вивченою областю: частина питань взагалі не розглядається в спеціальній літературі, по іншій частині питань є істотні розбіжності за самим визначенням фінансових потоків. Так, наприклад, у деяких літературних джерелах під фінансовим потоком розуміється будь-яке переміщення фінансових коштів в мікро- або макрологістичному середовищі; рух фінансових коштів тільки в логістичних системах або між ними; рух фінансових коштів між логістичною системою і зовнішнім середовищем та ін. У свою чергу, у сфері туризму фінансові операції передбачають не окремі одноразові платежі, а безліч розподілених в часі грошових надходжень (платежів) і виплат.

Сукупність ряду розподілених у часі платежів прийнято називати потоком платежів або фінансовим потоком. Як правило, будь-яка фінансова операція в туристській діяльності припускає наявність двох потоків платежів: вхідного -- надходження (доходи) і вихідного -- виплати (витрати, внески). Ці потоки, а також потік відсоткових нарахувань формують грошовий фонд.

Фінанси - історична економічна категорія. Термін „фінанси” з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського терміну „financia”, що означає обов'язкову сплату грошей. У середньовіччі слово „finis”, тобто кінець вживали для позначення строку сплати, а потім і для визначення документів, що свідчили про погашення боргу.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було тільки в армії.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військової здобичі, данина з покорених народів, натуральні й грошові збори, мито, позики.

З розпадом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а частка натуральних зборів скорочувалась.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (XVI--XVII ст.) виникають поняття державні фінанси; державний бюджет; державний кредит.

Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата, існують об'єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.

До початку XVIII ст. під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, наприклад: земство, міська община тощо. Отже фінанси пов'язували з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного значення.

У XVIII ст. трактування поняття фінансів як державного господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами громадського змісту, а фінанси - формами й методами добування коштів і їх витрачання цими союзами під час виконання покладених на них функцій.

У XIX ст. спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється саме розуміння фінансів. Крім державного господарства, до їх складу почали включати фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит та інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного й економічного життя держави.

Найвищого розквіту фінанси досягли в XX ст., коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Значний розвиток отримали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні фінансові фонди, фінанси підприємницьких структур.

Оскільки виникнення фінансів пов'язано, по-перше, з розвитком товарно-грошових відносин і, по-друге, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб'єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.

Предметом науки про фінанси є сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі формування і використання грошових доходів і фондів на різних рівнях економічної системи: загальнодержавному (макрорівень), регіональному (рівень адміністративно-територіальних одиниць) і на рівні окремих суб'єктів господарювання (мікрорівень). Окремо виділяються міжнародні фінанси.

Фінанси -- продукт наявності держави і товарно-грошових відносин.

Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв'язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах.

Вихідним положенням для розкриття сутності фінансів є розуміння того, що фінанси - це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу. У процесі розподілу формуються та використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільних інтересів та потреб.

Але система суспільних інтересів і потреб досить різноманітна й охоплює загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві й особисті інтереси. До цього переліку слід додати ще міжнародні та міждержавні. Зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів і на протистояння інтересів один одному, доволі складно досягти оптимального співвідношення в їх задоволенні у процесі вартісного розподілу. Задоволення інтересів одних за рахунок ущемлення інших загрожує суспільству негативними наслідками, пов'язаними з суто етичними міркуваннями, соціальним невдоволенням, економічними негараздами і навіть політичними потрясіннями. Тому як на макро-, так і на мікрорівнях слід якнайбільше уваги приділяти мотивації нарощування обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт та послуг, обсягів фінансових ресурсів, а в ширшому розумінні -- валового внутрішнього продукту та національного доходу держави, що може бути забезпечено через розвиток національного підприємництва, створення нових підприємств, розв'язання платіжної кризи, збільшення кількості робочих місць та збільшення доходів і купівельної спроможності населення.

У сучасній економічній і фінансовій літературі фінанси визначають як систему економічних відносин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту, а в певних умовах і національного багатства, з метою формування фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання і держави і використання їх для розширеного відтворення та задоволення інших суспільних інтересів і потреб.

Оскільки використання фінансових ресурсів відбувається в основному через фонди цільового призначення, існує також визначення фінансів як економічної категорії, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій (див.:Василик О. Д.Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2000. - С. 7). Або фінанси трактуються як економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення (див.: Финансы: Учебник/ Под ред. Л. А. Дробозиной.- М.:ЮНИТИ, 1999.-С.13). Під централізованими фінансами розуміють економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі і урядових позабюджетних фондах, під децентралізованими фінансами - грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств. Отже, як випливає з наведених визначень, фінансовими будуть ті грошові відносини, що опосередковують відносини розподілу і перерозподілу вартості ВВП.

Ці визначення економічної сутності фінансів не вичерпують всього розмаїття концептуальних підходів та міркувань з даного питання. Про розбіжність позицій можна судити хоча б з такого короткого їх переліку.

Отже фінанси є складним багатоплановим суспільним явищем, що характеризується різними сутнісними ознаками й формами прояву. Важливою ознакою фінансів є їх грошовий характер. У повсякденному житті ми часто вживаємо слово «фінанси», маючи на увазі гроші. Справді, фінанси завжди мають грошову форму вираження. Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. У цьому зв'язку неправомірно відносити до фінансів натуральні відносини, які мали місце в епоху рабовласництва і феодалізму. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реальним рухом грошових коштів. Немає грошей - не може бути і фінансів. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові відносини. Але це не дає підстав для ототожнення категорій «фінанси» і «гроші». За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші -- це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Гроші мають своє призначення в економічному житті суспільства, що виражено в їхніх функціях.

Гроші - поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати жодного стосунку до фінансів, і навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, бути співзасновником фірми, тобто мати стосунок до фінансово-господарської діяльності фірми.

Функціонування фінансів базується на таких функціях грошей, як засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші.

Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, які набувають специфічної форми фінансових ресурсів. Вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різних грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення виробництва, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Фінансові ресурси самі по собі не визначають сутності фінансів, не розкривають їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансова наука вивчає не фінансові ресурси як такі, а економічні відносини, що виникають у процесі їх формування, розподілу і використання.

Фінансові ресурси - це фонди коштів, що перебувають в розпорядженні держави , господарських суб'єктів і населення, утворені в процесі розподілу вартості ВВП у грошовій формі й призначені для забезпечення відтворювального процесу й задоволення загальнодержавних потреб.

Централізовані фінансові ресурси зосереджені в державному бюджеті, державних цільових позабюджетних фондах. Утворюються вони за рахунок наступних джерел:

- податкових надходжень;

- неподаткових надходжень;

- обов'язкових відрахувань;

- надходжень від населення (у вигляді: обов'язкових податків, відрахувань, зборів, надходжень від державних позик і лотерей, добровільних пожертвувань);

- державних кредитів;

- емісії грошей.

Децентралізовані фінансові ресурси знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарської діяльності різних форм власності і населення. Створюються за рахунок прибутків і накопичень резидентів:

- прибутку;

- амортизаційних відрахувань;

- приросту стійких пасивів;

- кредитів банку - позикових коштів;

- кредиторської заборгованості - позикових коштів;

- коштів, отриманих від випуску цінних паперів;

- коштів, долучених в порядку перерозподілу (засоби асоціацій, асигнування з бюджету , та ін.).

Однією з важливих ознак фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відносин. Учасниками таких відносин у межах національної держави є держава, підприємства, установи, організації, громадяни. Фінансові операції можуть також відбуватися між державами, національною державою і міжнародними фінансовими інституціями, між вітчизняними підприємствами та інофірмами.

Сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, тобто коли ця вартість розподіляється на зарплату, прибуток тощо і формуються грошові доходи. Відокремлення у складі виручки від реалізації продукції прибутку, відрахувань на соціальне страхування, амортизаційних відрахувань відбувається за допомогою фінансів і відображає процес розподілу вартості відповідно до цільових призначень кожної її частини.

Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання (вилучення частини прибутку на користь держави, сплата податків громадянами тощо) і конкретизація цільового її використання (направлення прибутку на фінансування капітальних вкладень, економічне стимулювання, виплату дивідендів та ін.) теж відбувається на основі фінансів.

З огляду на те, що економіка передбачає існування різноманітних форм власності, а фонди коштів перебувають у власності або розпорядженні суб'єктів господарської діяльності, зазначимо, що фінансові відносини можуть супроводжуватися зміною власника чи розпорядника коштів, зміною форм власності, а можуть і не зазнавати подібних змін. Так, сплата податків державі означає передання коштів у розпорядження держави (супроводжується зміною власника, розпорядника), форма власності при цьому може залишатися незмінною (сплата податків державними підприємствами) або змінюватися (сплата тих самих податків державі, але недержавними підприємствами). А, наприклад, розподіл чистого прибутку підприємства на внутрішні його потреби не супроводжується зміною ні власника, ні форми власності.

Як уже зазначалося, фінансові відносини супроводжуються реальним рухом грошових коштів, що має місце в процесі розподілу й обміну. Але характер руху вартості (в її грошовій формі) на цих стадіях відтворювального процесу різний. У процесі розподілу рух вартості в грошовій формі відбувається відособлено від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом від одних власників до інших) або цільовим відособленням кожної частини вартості (в межах одного власника).

Під час обміну вартість у грошовій формі обмінюється на товарну форму, тобто відбуваються акти купівлі-продажу. Вартість не відчужується, а тільки змінює свою форму - з грошової на товарну. Отже на стадії розподілу має місце односторонній (без зустрічного еквівалента) рух грошової форми вартості, а під час обміну - двосторонній (зустрічний) рух вартостей, одна з яких перебуває у грошовій формі, а інша - в товарній. На наш погляд, обмінні операції обслуговуються такими категоріями, як гроші і ціна.

Фінанси мають більш широкий діапазон розподілу, ніж ціна. Вони забезпечують не тільки первинний розподіл вартості валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах (дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків).

У розподільних процесах поряд з фінансами та ціною беруть участь також заробітна плата і кредит. У практиці господарювання доцільне комплексне використання усіх цих економічних категорій з урахуванням відмінностей кожної з них.

Понятійний апарат фінансової науки охоплює загальноекономічні та фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

Сутність фінансів відбивають наступні фінансові категорії.

* податки;

* державні прибутки;

* державний бюджет;

* державні витрати:

* державний кредит:

* фінанси держави.

З появою держави з'явились такі фінансові категорії, як податки і державний кредит. Податок -- це найпростіша «фінансова клітинка» державних фінансів, в якій сфокусовані основні сутнісні ознаки і властивості фінансів. Податки, що сплачуються всіма суб'єктами економічного життя, формують державні прибутки, які концентруються в державному бюджеті. У наступному з державного бюджету фінансуються державні витрати. У випадку, коли державний бюджет не в змозі профінансувати всі державні витрати, держава використовує державний кредит - бере в борг у вітчизняних або іноземних кредиторів, якими виступає населення або суб'єкти, що господарюють. Усі п'ять перерахованих вище категорій формують фінанси держави.

Фінансові категорії утворюють піраміду, підніжжя якої складають податки, а верхівку - фінанси держави.

Первинною категорією в системі фінансових відносин виступають податки, в яких сфокусовані основні сутнісні риси і властивості фінансів. За допомогою податків держава вилучає частину чистого прибутку суспільства і прибутків населення і розподіляє її відповідно до економічних, політичних і соціальних завдань. Податки виступають найважливішою формою регулювання економічних відносин.

Фінанси держави складаються з фінансів підприємств різних форм власності і загальнодержавних фінансів.

Фінанси підприємств різних форм власності являють собою сукупність грошових відносин, пов'язаних з планомірним утворенням, розподілом і використанням грошових прибутків і накопичень підприємств. За допомогою фінансів підприємств різних форм власності формуються і використовуються децентралізовані фонди коштів.

Загальнодержавні фінанси включають державний бюджет, державний кредит, державне соціальне, майнове й особисте страхування. За допомогою загальнодержавних фінансів формуються і використовуються централізовані фонди фінансових ресурсів. При цьому поява нових фінансових категорій, зокрема таких як фінанси підприємств, фінансовий ринок, страхування тощо, їх функціонування і еволюція обумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій

Прояв сутності фінансів у реальній практичній діяльності розглядається через характеристику функцій, що притаманні даній категорії.

Вивчаючи функції фінансів, необхідно усвідомити, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають, і показують як, у який спосіб реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів -- забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої у грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється насамперед через розподільну функцію. Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя -- сферу матеріального виробництва, сферу обміну і споживання. Фінансовому розподілу притаманні різні види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний..

Об'єктами дії розподільної функції фінансів є вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка набуває грошової форми.

Суб'єктами при фінансовому методі розподілу ВВП є юридичні й фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фінансові ресурси, а також держава.

Розподільна функція фінансів реалізується у процесі первинного розподілу і перерозподілу вартості ВВП. Первинний розподіл -- це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, в юридичних осіб - прибуток, у держави - прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають державний бюджет і фонди цільового призначення, регіональні - місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування. Відомчі - це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднань.

Провідну роль у перерозподільному процесі відіграє держава. У процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподілу. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів - направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо. Звідси виникають відносини вторинного перерозподілу.

Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держуправління тощо).

Таким чином, беручи активну участь у розподілі й перерозподілі створеної вартості фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли під час її первинного розподілу, в пропорції кінцевого використання.

Поряд з розподільною фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами розподілу та їх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів становить рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісне вираження фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві, і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне й ефективне використання коштів. Головною контрольною пропорцією є пропорції між фондами нагромадження і споживання.

Контрольна функція діє не ізольовано, вона тісно пов'язана з розподільною. У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі.

Інструментом реалізації контрольної функції фінансів виступає фінансова інформація. Вона укладена у фінансових показниках, наявних у фінансовій, статистичній та оперативній звітності.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича. Не применшуючи значення таких підходів, можна стверджувати, що фінанси держави відіграють важливу роль у розширеному відтворенні саме завдяки розподільній функції.

Лекція 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА

фінансовий оборотний ринковий прибуток

Існують певні особливості у створенні й використанні фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій для фінансового забезпечення їхньої діяльності.

Фінансова система визначається як сукупність окремих сфер і ланок фінансових відносин, що мають особливості у створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, а також фінансових органів й інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками.

Тому фінансова система розглядається з двох сторін:

- за внутрішньою будовою;

- за організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 27-28).

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи:

* рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання;

* рівень макроекономіки - державні фінанси;

* рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

* забезпечуюча сфера - фінансовий ринок.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин, її відокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

В основі побудови фінансової системи України лежать такі принципи:

* принцип розподілу фінансових ресурсів на централізовані і децентралізовані;

* принцип самостійності (кожна ланка фінансової системи є самостійною і відмінною від іншої);

* принцип єдності (ланки фінансової системи тісно зв'язані між собою за допомогою системи фінансових відносин у зв'язку з розподілом і перерозподілом фінансових ресурсів):

* принцип функціонального призначення ланок фінансової системи; адміністративно-територіальний принцип.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 - Сфери й ланки фінансової системи

Базовою ланкою фінансової системи є фінанси підприємницьких структур, до якої належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів.

Фінанси виробничої сфери залежно від форми власності поділяються на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, а залежно від виду діяльності суб'єкта господарювання - на фінанси машинобудування, будівництва, сільського господарства, транспорту тощо.

Фінанси соціальної сфери, що поділяються на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, оборони та інших підрозділів, характеризуються особливостями створення та використання фондів і фінансових ресурсів, зокрема наявністю поряд з власними джерелами бюджетного фінансування.

Провідне місце належить підприємствам державної форми власності, хоча з розвитком ринкових відносин питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме. У процесі своєї діяльності підприємства вступають у взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, з фізичними особами, з різними ланками фінансової системи. Фінанси підприємницьких структур пов'язані з розподільними і перерозподільними відносинами, які можна об'єднати у три групи: внутрішні, внутрішньокорпоративні й зовнішні.

Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси підприємств і організацій державної форми власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави.

Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян, використовуючи насамперед податковий механізм (за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг в оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, технополісів тощо.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капіталовкладення в об'єкти загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Державні фонди цільового призначення концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. До них належать: Пенсійний фонд та інші соціальні фонди.

Така ланка фінансової системи, як державний кредит, покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат з бюджету, що не відшкодовуються його доходами. Кошти державного кредиту, як правило, спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту. Через державний кредит держава має змогу впливати на інфляційні процеси в бік їх зменшення.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей, або валютний ринок, - це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки Національного банку України. Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Ринок фінансових послуг в Україні тільки формується.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така її сфера, як страхування. У ній формуються фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільні відносини на світовому рівні. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн: між урядами, між підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову допомогу окремим країнам, на утримання апарату цих організацій.

Оскільки окремі складові фінансової системи мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в економіці, можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним елементом, проте ця самостійність відносна в середині єдиного цілого. Наприклад, недоліки в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їх збитковість зменшують надходження до бюджетної системи, централізованих цільових фондів, страхових фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Наявність дефіциту бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

За організаційною структурою фінансова система являє собою сукупність фінансових органів і інститутів , які здійснюють управління грошовими потоками. Управління фінансовими потоками забезпечується фінансовим апаратом. Фінансовий апарат - це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

До організаційного складу фінансової системи України відносяться:

- органи управління: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування та ін.;

- фінансові інститути: Національний банк України, комерційні банки, небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, міжбанківська валютна біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між органами державної влади й управління такий:

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, ухвалює закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Провідну роль в управлінні фінансами виконує Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів Республіки Крим, обласні й міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління, районні й міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу вищого рівня (наприклад, районні фінансові відділи - обласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам державного управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Основні функції Міністерства фінансів:

- вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та заходів щодо їх реалізації;

- організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

- організація функціонування ринку цінних паперів;

- здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

- організація і здійснення фінансового контролю в країні. Удосконалення діяльності Міністерства фінансів України і перетворення його в координатора економічних реформ у країні передбачає значне розширення його функцій, зокрема таких як:

- розробка макроекономічної стратегії та макроекономічного прогнозування;

- розробка податкової та фіскальної політики;

- забезпечення стабільності державних фінансів;

- розробка митної політики й організація митної справи;

- організація і контроль за страховою діяльністю;

- сприяння розвитку місцевого самоврядування і реформування міжбюджетних відносин та ін.

До складу Міністерства фінансів України входять два відособлені підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство.

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах. Спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби виконують такі функції:

- організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів на місцях щодо проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки ревізій і перевірок, у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;

- проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану і збереження коштів й матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

- проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, що складається під впливом попиту і пропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив Національного банку на ринковий курс національної валюти здійснюється завдяки участі його в торгах через скупку тієї чи іншої валюти або валютні інтервенції.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів і регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого - вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Як центр торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій підприємств. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж мають велике значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, з іншого - вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників засновується на їх інформованості та глибокому знанні ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Фонд соціального страхування виконує аналогічні функції стосовно відповідного цільового фонду.

Лекція 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА Й ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

фінансовий оборотний ринковий прибуток

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності - в економіці, соціальній сфері, військовій реформі, у міжнародних відносинах тощо.

Фінансова політики є особливою сферою економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова політика - спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; вона знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва й сутності виробничих відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.

Суб'єктом фінансової політики виступає держава.

Реалізація фінансової політики забезпечується сукупністю заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами та територіями.

Зміст фінансової політики охоплює комплекс таких заходів:

- розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямків, цілей і головних завдань, які необхідно вирішити для досягнення поставлених цілей за певний період;

- створення адекватного фінансового механізму, за допомогою якого відбувається виконання всієї діяльності держави в області фінансів;

- керування фінансовою діяльністю держави та інших суб'єктів економіки, тобто підбір і розміщення кадрів, здатних організувати вирішення поставлених завдань.

Залежно від тривалості періоду й характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію й фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною й соціальною стратегією.