Фінанси. Фінанси підприємства

Кредитоспроможність підприємства оцінюють за трьома групами показників:

за значенням фінансових коефіцієнтів (коефіцієнти заборгованості, платоспроможності, ліквідності, фінансової стійкості, оборотності активів, прибутковості тощо);

за показниками руху грошових коштів від основної операційної, фінансової та інвестиційної діяльності;

за показниками оцінки ділового середовища підприємства (форма власності, вид діяльності, ринки збуту, ділові партнери, виробничі потужності, керівництво та організація тощо).

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір.

Кредитний договір -- це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між банком і клієнтом із приводу одержання останнім банківського кредиту.

Кредитний договір повинен включати такі основні складові:

преамбулу, в якій зазначають найменування сторін та їх організаційно-правову форму;

предмет і суму договору (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

умови забезпечення кредиту (договір застави, договір поруки (гарантія), договір-поручительство, цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами тощо);

порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням термінів розрахунків);

зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені в договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків зі свого поточного рахунку в установлені строки відповідно до строкових зобов'язань);

права банку і позичальника (банк має право в разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу, вказується розмір штрафу у відсотках до суми позики; позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

санкції в разі невиконання умов договору (порядок розгляду спірних питань, які вирішуються згідно з чинним законодавством; особливі умови, наприклад, порядок внесення змін у договір; зміни в договорі оформляються додатковою угодою сторін; строк дії договору, що встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею; юридичні адреси та реквізити сторін; підписи сторін).

Основними видами небанківського кредитування підприємств є комерційне, лізингове і державне кредитування, кредитування за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Комерційний кредит -- це короткостроковий кредит, що надається продавцем (виробником) продукції покупцеві у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги. Звичайно його оформляють переказним векселем.

Призначенням комерційного кредиту є прискорення реалізації товарів та одержання прибутку. Процент за комерційний кредит, як правило, є нижчим, аніж за банківський кредит.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися через оплату боржником векселя, передаванням векселя іншій особі, переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит надають у товарній формі.

На практиці застосовують три види комерційного кредиту:

кредит із фіксованим терміном погашення;

консигнація -- форма комерційного кредитування, за якої погашення кредиту здійснюють після фактичної реалізації товарів, отриманих позичальником від їх власника. Якщо товари не продаються, позичальник (консигнатор) має право повернути його власникові;

кредитування за відкритим рахунком через простий запис вартості проданих у кредит товарів. За цієї форми комерційного кредитування постачання наступної партії товарів можливе до моменту погашення попередньої заборгованості.

Комерційний кредит дешевший від банківського, однак така форма кредитування підприємства обмежена в обсягах і термінах надання.

Лізинговий кредит -- це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем (кредитором )лізингоотримувачеві (позичальнику).

Лізинг -- це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення. Згідно з чиним законодавством лізинг -- це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачеві майна, що є його власністю (або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця) за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні засоби і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних інвестицій, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних засобів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримати необхідні виробничі засоби без значних одноразових витрат, а також уникнути втрат, пов'язаних із моральним старінням засобів виробництва.

У лізингових операціях звичайно беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання, організація, що фінансує лізингову угоду (орендодавець), і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, що фінансують лізингові операції, виступають спеціальні лізингові компанії або банки.

Розрізняють два основних види лізингових оперцій -- фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг -- це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше ніж 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг -- це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт на строк, менший від строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору він може бути поновлений на нових умовах. У протилежному разі майно повертається власникові або викуповується орендарем за договірною ціною.

Крім того, у практиці лізингових операцій використовують:

зворотний лізинг, тобто договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг;

пайовий лізинг -- здійснення лізингу на основі багато стороннього договору суб'єктів лізингу та залучення одного або кількох кредиторів. Сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше ніж 80% вартості набутого для лізингу майна;

міжнародний лізинг -- договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Перелік об'єктів, які фінансуються з коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням із Міністерством фінансів. Визначений перелік подають на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного і соціального розвитку України на плановий рік.

Лекція 16. Організація та методи фінансового планування

Ефективність формування і використання фінансових ресурсів підприємства залежить від організації та методів фінансового планування. Фінансовий план, як складова загальної системи планування фінансово-господарської діяльності підприємства, має узгоджуватися зі стратегією його економічного розвитку, сприяти досягненню поставлених господарських завдань. Хибно визначені мета і завдання фінансової діяльності, ігнорування особливостей і реальних умов виробничо-господарської діяльності та некваліфіковане розроблення фінансових планів може стати причиною погіршення фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства

Фінансова стратегія підприємства -- складова його загальної економічної стратегії, яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства та шляхів їх досягнення. Мета фінансової стратегії підпорядковується загальній меті економічного розвитку підприємства. Виділяють два основних завдання функціонування та економічного розвитку підприємства: 1) максимізація його прибутку або 2) максимізація ринкової вартості підприємства. Розроблення фінансової стратегії підприємства пов'язане з вирішенням таких основних завдань:

визначення перспективних напрямів розвитку фінансових взаємовідносин підприємства з діловими партнерами;

обгрунтування основних джерел фінансового забезпечення діяльності підприємства;

вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності підприємства;

зведення до мінімуму фінансових ризиків підприємства;

забезпечення фінансової стійкості і рентабельності діяльності підприємства;

визначення способів і методів виходу підприємства з фінансової кризи.

Фінансова стратегія підприємства є основою для розроблення його фінансової політики. Фінансова політика підприємства -- це форма реалізації фінансової ідеології та стратегії підприємства в розрізі окремих аспектів його фінансової діяльності. Фінансова політика формується лише за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.

Цінова політика -- це політика формування цін на продукцію підприємства з урахуванням динаміки кон'юнктури ринку (попиту та пропозиції) та рівня витрат на виготовлення і реалізацію продукції. Податкова політика ґрунтується на виборі оптимального способу здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів господарської діяльності підприємства.

Амортизаційна політика -- це політика управління амортизаційними відрахуваннями з метою інвестування їх у виробничу діяльність підприємства.

Дивідендна політика підприємства ґрунтується на оптимізації пропорцій між частиною прибутку підприємства, що використовується на споживання (виплату дивідендів), і тією частиною прибутку, яку капіталізують.

Важливою складовою фінансової політики підприємства є його інвестиційна політика, яка полягає у виборі та реалізації найвигідніших шляхів розширення і оновлення активів підприємства задля забезпечення основних напрямів його економічного розвитку.

Фінансова стратегія підприємства втілюється в його стратегічному перспективному плані розвитку, в якому визначають основні альтернативні фінансові показники діяльності підприємства, відповідно до передбачуваних варіантів розвитку ринкового середовища. Розальтернативних фінансових планів, які дають змогу прогнозувати ймовірні зміни фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства, здійснюється на основі моделювання, факторного аналізу і нормування.

Фінансове планування -- це розроблення системи фінансових планів за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, які забезпечують реалізацію його фінансової стратегії у плановому періоді. Мета фінансового планування -- забезпечення поточної діяльності підприємства необхідними фінансовими ресурсами.

Основними завданнями фінансового планування є:

оптимізація фінансових відносин підприємства з діловими партнерами у плановому періоді;

фінансове забезпечення основної, операційної та іншої звичайної діяльності підприємства;

визначення способів ефективного інвестування капіталу підприємства у плановому періоді;

забезпечення раціонального використання матеріально-технічних і фінансових ресурсів підприємства у плановому періоді;

контроль за організацією поточних розрахунків і використанням платіжних засобів підприємства.

Фінансовий план розробляють на основі: загальної фінансової стратегії підприємства; основних напрямів його фінансової політики;

Для розробки фінансових планів застосовують такі методи:

балансовий, згідно з яким балансують не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а й для кожної статті витрат визначають конкретні джерела їх покриття;

нормативний, за яким потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів (ставки податків, норми амортизації тощо);

розрахунково-аналітичний, відповідно до якого планові показники розраховують на основі фактичних даних за базовий період та індексів їх зміни у плановому періоді;

методи економіко-математичного моделювання для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

Поточний фінансовий план -- це план формування та розподілу фінансових ресурсів підприємства на плановий рік із розбивкою показників за кварталами. Річний фінансовий план відображає обсяги надходжень і витрачання грошових коштів підприємства у плановому році на забезпечення потреб його поточної діяльності та розвиток і виконання фінансових зобов'язань, включаючи зобов'язання щодо сплати податків та обов'язкових платежів, розрахунків із діловими партнерами тощо. Основою для розрахунку річного фінансового плану державних підприємств є Положення про порядок складання річного фінансового плану державних підприємств, затверджене наказом № 277 Міністерства економіки України від 25 грудня 2000 року. Затверджено типову форму фінансового плану державного підприємства та форму розрахунку формування фінансових результатів діяльності підприємств, показники яких узгоджено з показниками фінансової звітності підприємств.

Під поточним фінансовим планом також розуміють розділ бізнес-плану, який розробляють як підтвердження окупності та прибутковості інвестицій у підприємницький проект і який містить такі складові: план доходів і витрат, план грошових надходжень і виплат, план активів і пасивів (балансовий план), план формування і використання фінансових ресурсів. Річний фінансовий план державного підприємства складається з п'яти розділів. У першому розділі річного фінансового плану записують дані про обсяги джерел формування та надходження коштів на підприємство. Другий розділ фінансового плану містить дані про приріст активів підприємства. У третьому розділі записують дані про планові обсяги повернення підприємством залучених коштів, а в четвертому про планові витрати підприємства, пов'язані зі сплатою обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів. У п'ятому розділі відображають планові суми витрачання фінансових ресурсів підприємства на покриття збитків попередніх періодів.

Показники фінансового плану підприємства визначають на основі:

оцінки платоспроможного попиту споживачів на основні види продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства на плановий рік, оптимізації номенклатури продукції, що випускається підприємством, визначення нових ринків збуту продукції та розробки заходів щодо підвищення ефективності збутової діяльності підприємства;

визначення обсягів виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства на плановий рік;

розроблених заходів щодо підвищення технічного, технологічного та організаційного рівня виробництва на підприємстві у плановому періоді, його модернізації та реконструкції (освоєння нових видів продукції і нових технологій, технічне переобладнання підприємства, удосконалення системи управління, планування та організації виробництва і матеріального постачання, заходи щодо зниження матеріаломісткості та енергомісткості виробництва);

удосконалення організаційної структури підприємства, його реорганізації та реструктуризації;

удосконалення менеджменту персоналу на підприємстві (підвищення кваліфікації працівників, удосконалення системи оплати праці і матеріального стимулювання працівників, соціальний розвиток підприємства тощо);

визначення необхідності та обсягів проведення природо охоронних заходів на підприємстві;

оцінки основних показників фінансової та інвестиційної діяльності підприємства на плановий рік (оцінки загальної потреби та обсягів і джерел залучення фінансових ресурсів, методів управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, способів забезпечення своєчасності розрахунків підприємства за спожиті матеріали, з оплати праці, сплати податків та обов'язкових платежів тощо);

оцінки можливих ризиків діяльності підприємства, включаючи техногенні (майнові) та фінансові ризики, дії інших факторів ризику та розробки заходів, спрямованих на їх запобігання та усунення, включаючи створення резервних фондів, укладення договорів страхування тощо.

На відміну від державних підприємств, підприємства недержавної форми власності не зобов'язані складати фінансові плани або можуть розробляти їх у довільній формі.

Сьогодні найпоширенішою формою фінансових планів на недержавних підприємствах є: баланс доходів і видатків, який, як правило, містить такі розділи: доходи і надходження коштів підприємства; витрати і відрахування; взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами, взаємовідносини з кредитною системою тощо.

Платіжний календар -- це оперативний фінансовий план, який розробляють зазвичай на місяць із розбивкою на декади або тижні. У ньому визначають очікувані грошові потоки (у національній і чужоземній валютах) за всіма напрямами і термінами їх надходження і використання, а також порівнюють залишки грошових коштів, їх надходження і вибуття та оцінюють спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої поточні фінансові зобов'язання.

Лекція 17. Фінансовий аналіз діяльності підприємств

Функціонування підприємств за умов конкурентного ринкового середовища зумовлює потребу систематичного аналізу фінансового стану та оцінки фінансових результатів їх діяльності. Фінансовий аналіз здійснюють за системою спеціальних показників, які обчислюють на основі даних фінансового обліку та фінансової звітності підприємств. За результатами фінансового аналізу визначають наявні резерви підприємства щодо поліпшення його фінансового стану. Інформацію, отриману в процесі фінансового аналізу, використовують під час розробляння фінансового плану підприємства, а також для прийняття багатьох управлінських рішень.

Система аналізу господарської діяльності підприємства складається з підсистем -- управлінського та фінансового аналізу. Управлінський аналіз здійснюють на основі даних управлінського обліку. Це -- внутрішньогосподарський аналіз, основне завдання якого -- оцінювання облікової інформації для забезпечення обґрунтованого прийняття управлінських рішень менеджерами різних рівнів управління підприємством.

Фінансовий аналіз -- це спосіб оцінювання фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства на основі даних поточного фінансового обліку і фінансової звітності. Оцінка фінансового стану підприємства потрібна як для його ділових партнерів (постачальників, покупців, банків, інвесторів, контролюючих фінансових органів, фінансових аналітиків), так і для працівників фінансових служб на самому підприємстві.

Основним завданням фінансового аналізу є інформаційне забезпечення прийняття рішень за такими напрямами діяльності підприємства:

1) фінансова діяльність (управління пасивами, забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування);

інвестиційна діяльність (управління активами, розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів);

операційна діяльність (управління поточними витратами і фінансовими результатами, основної та операційної діяльності).

Методи фінансового аналізу -- це комплекс науково-методичних прийомів дослідження фінансового стану підприємства. Виділяють неформалізовані та формалізовані методи фінансового аналізу.

Неформалізовані методи грунтуються на логічних і морфологічних дослідженнях. До неформалізованих методів належать: метод експертних оцінок, психологічні методи, морфологічні методи, метод порівнянь тощо. Для них характерний певний суб'єктивізм під час оцінювання результатів аналізу.

Формалізовані методи базуються на аналітичних розрахунках. До них належать такі методи: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий метод, методи факторного аналізу, метод відсоткових чисел, диференціальний і логарифмічний методи, інтегральний метод, метод дисконтування, метод кореляційного і дисперсійного аналізу тощо. Можна виділяти такі основні групи формалізованих методів фінансового аналізу:

горизонтальний (часовий) аналіз, який здійснюють шляхом порівняння даних звітності одного періоду з даними звітності за інший звітний період;

вертикальний (структурний) аналіз на основі обчислення структури фінансових показників та оцінки впливу на неї певних чинників;

трендовий аналіз, що грунтується на порівнянні значення показників звітності підприємства за певний період часу з рядом аналогічних даних за попередні звітні періоди та побудові на цій основі тренду (прогнозу);

аналіз відносних показників (коефіцієнтів) на основі обчислення відношення між окремими позиціями однієї форми звітності або позиціями різних форм звітності підприємства;

порівняльний аналіз зведених показників звітності різних підрозділів підприємства чи дочірніх підприємств (внутрішньогосподарський аналіз) або порівняння даних підприємства з аналогічними даними підприємств-конкурентів чи середніми показниками в галузі тощо (міжгосподарський аналіз);

* факторний аналіз на основі визначення впливу певних факторів на значення конкретного показника (без урахування фактора невизначеності -- детермінований факторний аналіз або з урахуванням фактора невизначеності -- стохастичний фактор ний аналіз).

Виділяють такі основні типи моделей фінансового аналізу діяльності підприємства:

дескриптивні моделі, що грунтуються на використанні фактичних даних бухгалтерського обліку і звітності (горизонтальний і вертикальний аналіз статей фінансової звітності, розрахунок фінансових коефіцієнтів тощо);

предикативні моделі, які мають передбачувальний, прогностичний характер (аналіз і прогнозування доходів, витраті прибутків підприємства, прогнозування точки беззбитковості підприємства тощо);

нормативні моделі -- це моделі, які ґрунтуються на порівнянні значення фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними та аналізі відхилень.

Результати фінансового аналізу використовують при розроблянні фінансових прогнозів і планів підприємства.

Фінансовий стан підприємства -- це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських чинників і характеризується системою показників, що

відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства.

Основними інформаційними джерелами для оцінювання фінансового стану підприємства є:

показники фінансової звітності підприємства, зокрема балансу (форма № 1); звіту про фінансові результати (форма № 2); звіту про рух грошових коштів (форма № 3); звіту про власний капітал (форма № 4); приміток до річної фінансової звітності (форма № 5). {Взірці форм фінансової звітності підприємства подано в додатках 3 --7);

показники статистичної звітності підприємства;

дані поточного бухгалтерського обліку.

Фінансовий стан підприємства аналізують за такими групами показників:

* показники оцінки майнового стану;

* показники оцінки прибутковості та рентабельності;

показники ліквідності та платоспроможності;

показники фінансової стійкості та стабільності підприємства;

показники оцінки ділової активності і руху грошових коштів
підприємства;

показники оцінки акціонерного капіталу.

Таблиця 17.1

Основні показники оцінки фінансового стану підприємства

пор.	Назва показників	Порядок обчислення показників	Нормативне (рекомендоване) значення показників
1	2	3	4
1. Показники оцінки майнового стану
1.1.	Вартість господарських засобів, які є в розпорядженні підприємства	Валюта нетто активу бухгалтерського балансу
1.2.	Питома вага активної частини основних засобів у загальній їх вартості	Вартість активної частини основних засобів / Вартість основних засобів підприємства
1.3.	Коефіцієнт зношеності основних засобів	Сума зношеності основних засобів / Початкова вартість основних засобів
1.4.	Коефіцієнт придатності основних засобів	Залишкова вартість основних засобів / Початкова вартість основних засобів
1.5.	Коефіцієнт оновлення основних засобів	Балансова вартість придбаних у звітному періоді основних засобів / Вартість основних засобів на кінець звітного періоду
1.6.	Коефіцієнт вибуття основних засобів	Балансова вартість вибулих у звітному періоді основних засобів / Балансова вартість основних засобів на початок звітного періоду
2. Показники рентабельності та прибутковості
2.1.	Рентабельність продажу	(Прибуток від продажу продукції, товарів, робіт, послуг/ Чистий дохід від продажу продукції, товарів, робіт, послуг) х 100
2.2.	Рентабельність продукції	(Прибуток від продажу продукції, товарів, робіт, послуг/ Собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг) х 100
2.3.	Рентабельність операційної діяльності	[Прибуток від операційної діяльності / (Собівартість реалізованої продукції + +Операційні витрати)] х 100
2.4.	Рентабельність власного капіталу	(Чистий прибуток /Середня величина власного капіталу) х 100
2.5.	Рентабельність активів підприємства	[Прибуток після сплати податків і дивідендів на привілейовані акції / (Усього активи -- Нематеріальні активи)] х 100
.6.	Прибутковість інвестицій у фірму	Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування / Сума інвестицій у фірму
2.7.	Головний показник прибутковості	Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування / (Всього активи -- Нематеріальні активи)
3. Показники ліквідності та платоспроможності
3.1.	Величина власних обігових коштів (функціонуючий капітал)	Поточні активи -- (Поточні зобов'язання + Доходи майбутніх періодів) або (Власний капітал + 3абезпечення наступних витрат пасивів + Довгострокові зобов'язання -- Необоротні активи)
3.2.	Коефіцієнт покриття загальний	Поточні активи / Поточні зобов'язання	2,0 і більше
3.3.	Коефіцієнт швидкої ліквідності	(Грошові кошти та їх еквіваленти + +Дебіторська заборгованість) / Поточні зобов'язання	0,7: 1,0
3.4.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспромож.)	Грошові кошти та їх еквіваленти / Поточні зобов'язання	0,2 і більше
3.5.	Частка власних обігових коштів у покритті запасів	(Власні обігові кошти / Вартість запасів) х 100	Не менше ніж 50%
4. Показники фінансової стійкості та стабільності
4.1.	Коефіцієнт автономії (незалежності)	Власний капітал / Вартість майна підприємства	0,5 і більше
4.2.	Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталів	Залучений капітал / Власний капітал	:1
4.3.	Коефіцієнт фінансової залежності	Залучений капітал / Вартість майна підприємства	0,5 і менше
4.4.	Коефіцієнт фінансової стабільності	Власний капітал / Залучений капітал	:1
4.5.	Маневреність власних обігових коштів	Грошові кошти та їх еквіваленти / Функціонуючий капітал
4.6.	Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів	Довгострокові зобов'язання / (Власний капітал + Довгострокові зобов'язання)
5. Показники ділової активності і руху грошових коштів підприємства
5.1.	Коефіцієнт оборотності всього капіталу підприємства	Дохід (виторг) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг та інших доходів від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства / Середнє значення суми власного і залученого капіталів підприємства (підсумок нетто валюти балансу)
5.2.	Коефіцієнт оборотності оборотних активів	Дохід (виторг) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг / Середні залишки оборотних активів
5.3.	Коефіцієнт оборотності власного капіталу	Дохід (виторг) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг та інших доходів від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності / Середнє значення власного капіталу
5.4.	Коефіцієнт оборотності власних обігових коштів	Дохід (виторг) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг / Середні залишки власних обігових коштів
5.5.	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Дохід (виторг) від реалізації продукції, робіт, послуг / Середнє значення дебіторської заборгованості
5.6.	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	Дохід (виторг) від реалізації продукції, робіт, послуг / Середнє значення кредиторської заборгованості
5.7.	Обсяг грошового потоку підприємства (кеш флоу)	Чистий прибуток + Амортизаційні відрахування
5.8.	Коефіцієнт співвідношення кеш флоу нетто заборгованості підприємства	Кеш флоу 1 (Кредиторська заборгованість -- Залишки грошових коштів та їх еквівалентів -- Короткострокові фінансові вкладення)
6. Показники оцінки акціонерного капіталу
.1.	Прибутковість акції	Дивіденд на одну акцію / Ринкова ціна акції
6.2.	Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію	Прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції / Кількість простих акцій
.3.	Цінність акції	Ринкова ціна акції / Дохід, що припадає на одну акцію
.4.	Дивіденди на одну акцію	Сума оголошених дивідендів / Кількість простих акцій
.5.	Коефіцієнт котирування акції	Ринкова ціна акції/ Номінальна ціна акції

Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розрахуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями за рахунок своїх поточних активів, які можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називають ліквідними. Ліквідними є оборотні активи, які можна порівняно швидко і без фінансових втрат реалізувати й отримати готівку: виробничі запаси, запаси готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), ліквідні цінні папери тощо. У практиці фінансового аналізу виділяють три рівні ліквідності. Загальний коефіцієнт ліквідності (загальний коефіцієнт покриття), який характеризує платіжні можливості підприємства не тільки за умови своєчасних розрахунків з дебіторами, а й продажу (у разі потреби) інших елементів оборотних матеріальних активів. Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, чи достатньо грошових коштів, ліквідних цінних паперів та дебіторської заборгованості для погашення поточних зобов'язань за платежами за умови своєчасного проведення розрахунків із дебіторами. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) характеризує, яку частину своїх поточних зобов'язань підприємство здатне негайно погасити.

Важливими показниками оцінки фінансового стану є показники фінансової стійкості, які визначають на основі зіставлення суми власного і залученого капіталів підприємства.

Найпоширенішим серед них є коефіцієнт автономії. Зменшення цього показника до одиниці вказує на зниження фінансової стабільності підприємства і посилення залежності від залученого капіталу, що може спричинити до негативних наслідків виробничо-господарської діяльності підприємства.

Узагальненими показниками оцінки фінансового стану підприємства є показники дохідності і рентабельності його діяльності. Організація фінансового аналізу -- одна з важливих ланок фінансової роботи на підприємстві. Оцінювання фінансового стану підприємства здійснюють за системою показників, основними з яких є показники майнового стану, рентабельності, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості і стабільності, ділової активності тощо. Інформаційною основою для фінансового аналізу є дані фінансової звітності підприємства. Результати фінансового аналізу використовують для поточного управління підприємством, виявлення можливих резервів поліпшення його фінансового стану, планування та прогнозування діяльності підприємства на майбутні періоди. Низький рівень фінансового менеджменту, вибір помилкової економічної і фінансової стратегії, нехтування зовнішніми факторами ризику можуть стати причиною появи кризових явищ на підприємстві і виникнення загрози його банкрутства. Щоб вивести підприємство з кризового стану, відновити його платоспроможність і рентабельність діяльності, слід провести комплекс спеціальних заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства. Ефективне вирішення проблем банкрутства і санації підприємств є обов'язковою умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини (нездатність задовольнити вимоги кредиторів, сплатити податки і збори тощо). Фактори, які спричиняють виникнення фінансової кризи, поділяють на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні стосовно підприємства фактори -- це інфляція, нестабільність законодавства і податкової системи, нестабільність валютного і фінансового ринків, посилення конкуренції, політична нестабільність тощо.

Внутрішні стосовно підприємства фактори охоплюють брак фінансової стратегії, низький рівень менеджменту, втрату ринків збуту, незадовільне використання виробничих ресурсів підприємства тощо.

Кризовий стан підприємства оцінюють за такими основними ознаками:

а) за причиною виникнення

стратегічна криза, за якої на підприємстві зруйновано виробничий потенціал, бракує можливостей виходу з кризи власними фінансовими ресурсами;

криза прибутковості, коли збитки підприємства зменшують його власний капітал, що спричиняє незадовільну структуру балансу підприємства;

криза ліквідності, за якої підприємство є неплатоспроможним або існує потенційна небезпека втрати його плато спроможності;

б) за глибиною кризових явищ

фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства;

фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства, тобто існує потреба негайної фінансової санації;

кризовий стан, за якого підприємство не спроможне функціонувати і його слід ліквідувати.

Для швидкого виявлення потенційної загрози банкрутства підприємства та своєчасного розроблення запобіжних заходів використовують спеціальні методи його прогнозування -- тестування та дискримінантний аналіз.

Дискримінантний аналіз здійснюють на основі розроблення і обчислення значення спеціальних дискримінантних функцій (моделей).

У зарубіжній практиці використовують моделі прогнозування банкрутства, найвідомішими серед яких є модель Альтмана та модель Спрінгейта.

Санація -- це комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного і соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Фінансова санація включає комплекс заходів, спрямованих на мобілізацію та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства.

Мета фінансової санації -- покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поповнення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів його заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймать з ініціативи:

суб'єкта господарювання що перебуває в кризі (перед зверненням кредиторів до арбітражного суду. У такому разі право вибору умов санації залишається за боржником);

фінансово-кредитної установи (банк може передати оперативне управління підприємством адміністрації, за участю представника банку, реорганізовувати боржника, змінити порядок платежів, направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції підприємства тощо);

заставоотримувачу цілісного майнового комплексу;

державного органу з питань банкрутства (для державних підприємств або підприємств, у яких частка державної власності - більше ніж 25%);

Національного банку України, якщо йдеться про фінансове оздоровлення іншого банку.

Фінансову санацію підприємств у країнах із розвиненою ринковою економікою здійснюють за класичною моделлю, згідно з якою процес фінансового оздоровлення підприємства поділяють на такі основні етапи:

1) виявлення (ідентифікація) фінансової кризи;

2) аналіз виду, глибини і причин фінансової кризи, діагностика фінансового стану підприємства на основі результатів санаційного аудиту;

3) прийняття рішення щодо ліквідації (добровільної чи примусової) або санації підприємства;

визначення цілей і тактики проведення санації (визначення можливої сфери діяльності, нового асортименту продукції, переліку споживачів, обгрунтування основних вартісних показників діяльності підприємства тощо);

формування стратегії санації щодо варіантів розвитку фірми та оптимізації політики капіталовкладень;

розроблення програми санації -- переліку основних етапів і заходів, які передбачають провести в ході фінансового оздоровлення підприємства;

розроблення проекту санації, який містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів,

необхідних для досягнення стратегічних цілей, графіки та методи мобілізації фінансового капіталу (скорочення витрат, додаткове залучення капіталу тощо), терміни освоєння інвестицій та їх окупність, очікувані результати виконання проекту;

8) реалізація, координація і нагляд за якістю реалізації запланованих заходів (санаційний контролінг).

Для фінансової санації підприємств розробляють дві основні групи заходів:

заходи, спрямовані на рефінансування боргу підприємства -- державне субсидування, державне пільгове кредитування, надання державних гарантій для одержання кредитів, цільове банківське кредитування, реструктуризація короткострокової заборгованості в довгострокову, випуск облігацій, інших боргових цінних паперів під гарантію санатора, перетворення боргу у власність, продаж зайвого майна тощо);

заходи, спрямовані на реструктуризацію (реорганізацію) підприємства (злиття, поглинання, розділення), перетворення в акціонерне товариство, в орендне підприємство тощо.

Фінансова санація може бути спрямована як на реструктуризацію активів, так і реструктуризацію пасивів підприємства.

Фінансування санаційних заходів може здійснюватися з таких основних джерел:

власні кошти підприємства (самофінансування);

фінансові кошти власників;

кошти кредиторів;

кошти персоналу суб'єкта підприємництва;

шляхом одержання державної фінансової підтримки.

Власними джерелами фінансування санації підприємства є кошти, отримані внаслідок таких заходів:

а) реструктуризація його активів (продаж окремих об'єктів основних засобів, зайвих матеріальних запасів, пакетів цінних паперів, індексація балансової вартості майна; використання зворотного лізингу; здавання в лізинг основних засобів; зменшення частини низьколіквідних оборотних активів; продаж окремих структурних підрозділів підприємства; рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в інші форми через факторинг, урахування векселів, форфейтинг тощо);

б) зменшення операційних, фінансових та інвестиційних витрат підприємства (економія матеріальних витрат, скорочення витрат на оплату праці персоналу, запровадження неповного робочого дня, неоплачуваних відпусток, звільнення персоналу, скорочення невиробничих витрат тощо);

в) збільшення виторгу від реалізації продукції через активізацію маркетингових досліджень ринку збуту, рекламування товарів, використання гнучкої системи знижок тощо.

Санація із залученням коштів власників здійснюється шляхом збільшення статутного капіталу підприємства за рахунок додаткових внесків засновників та реінвестування прибутку, а також надання підприємству позик, цільових внесків на безповоротній основі тощо від їх власників.

Література

Законодавчі і нормативні акти

1. Конституція України // Закони України: В 11т. - Верховна Рада України: Ін-т законодавства. - К., 1997.- Т 10. - С.3-41..

2. Бюджетний Кодекс України 22.03.2001 р.// Відомості Верховної Ради. - 2001.- N 37 - 38, ст. 189

3. Закон України „Про Державний бюджет України” на відповідний рік. Закони України//Відомості Верховної ради України або Офіційний вісник України.

4. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. (№ 887-ХІІ).

5. Закон України «Про відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом» від ЗО червня 1999 р. (№ 784--XIV).

6. Закон України „Про туризм” від 15.09.1995 // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №31. - ст.241.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Затверджене наказом Мінфіну України 31.03.99 №87.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Затверджене наказом Мінфіну України 31.03.99 № 87.

9 .Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати». Затверджене наказом Мінфіну України 31.03.99 № 87.

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів». Затверджене наказом Мінфіну України 31.03.99 №87.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал». Затверджене наказом Мінфіну України 31.03.99 № 87.

Підручники (навчальні посібники)

11. Бабич А.М., Павлова Л.Н. Финансы: Учебник. - М.: ИД, ФБК-Пресс, 2000.

12. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії:Вступ до фінансової науки/ За наук. ред. проф. В.М. Федосова - К.: Либідь, 2000.

13. Бюджетна система: Навч.-метод. пос. для сам. вивч.дисц.- 2-е вид., перероб. і доп./ В.М. Опарін, В.І.Малько, С.Я.Кондратюк, Г.Б.Коломієць. - К.:КНЕУ,2002.

14. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар/ О.В.Турчинов, Ц.Г.Огня.- К.: Парламентське вид-во, 2002.

15. Василик О. Д. Теорія фінансів. Підручник. - К.: НІОС, 2000.

16. ЄпіфановА. О., Сало І. В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. -- К.: Наук, думка, 1997.

17. Зюнькін А.Г. Фінансове право: Опорний конспект лекцій. - К.:МАУП, 2001.

18. Іщенко Є. П. Фінансове право України.- Херсон, 1997.

19. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник.- К.: Знання, 1999.

20. Опарін В. М. Фінанси: Навч. Пос., - К.: КНЕУ, 2001.

21. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. - К.:Знання-Прес, 2002.

22. Сафонова Л.Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. пос. для сам. вивч. дисц. - КНЕУ, 2001.

23. Федосов В. М., Опарін В. М. П'ятаченко Г. О. та ін. Податкова система України: Підручник / За ред. В. М. Федосова. - К.: Либідь, 1994.

24. Финансы: Учебник / Под ред. Л. А. Дробозиной. - М.: ЮНИТИ: Финансы, 1999.

25. Финансы: Учебник / Под ред. М. В. Романовского, О. В. Врублевской, Б. М. Сабанти. -- М.: Перспектива: Юрайт, 2001.

26.Финансы: Учебник / Под ред. В.М.Родионовой - М.: Финансы и статистика, 1995.

27. Федорченко В.К. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. Під загальною редакцією професора В.К. Федорченка. - К.:Юрінком Інтер, 2002. - 640 с.

28. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник.: М.:Финансы и статистика, 2000. - 296с.

29. БанькоВ.Г. Туристська логістика.: Навчальний посібник. - К.: Дакор,КНТ, 2008.- 204с.

30. Фінанси підприємств: Підручник / А.М.Поддєрьогін, М.Д.Білик, Л.д.Буряк та ін.; Кер.кол.авт. і наук. Ред. Проф.. А.А. Поддєрьогін - 6-те вид. Перероб. та допов. - К.: КНЕУ, 2006. - 552с.

31. Р.С. Ладиженська. Економіка туризму: Навч. посіб. для студентів економічних спеціальностей. - Харків: ХДАМГ, 2002. - 224с.

32. Конспект лекцій з курсу „Фінанси” (для студентів 4 курсу спец. 6.050106 „Облік і аудит”, 6.0500107 „Економіка підприємства”, „6.050201 „Менеджмент організації”: Укл. Лелюк Н.Е. - Харків: ХНАМГ, 2006. - 164 с.

33. Конспект лекцій з курсу „Фінанси підприємств” (для студентів 4 курсу спец. 6.050106 „Облік і аудит”, 6.0500107 Економіка підприємства”: Укл. Гордієнко Н.І. - Харків: ХНАМГ, 2005. - 85 с

Размещено на Allbest.ru