Система звільнень від мита: комплексне порівняльно-правове дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система звільнень від мита: комплексне порівняльно-правове дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС

Зміст

Вступ

1. Система звільнення від сплати мита в ЄС та в Україні

2. Звільнення від сплати мита на підставі митного тарифу: вимоги СОТ та регіональних торговельних угод

3. Система звільнень від мит в особливих випадках

3.1 Загальна система звільнень від мита

3.2 Випадки звільнення від мита на імпорт

3.3 Випадки звільнення від мита на експорт

Висновки та рекомендації

Вступ

Проголошення державного суверенітету та набуття незалежності Україною стали певною мірою відправною точкою в побудові нових відносин, як в політичній, так і соціально - економічній сфері діяльності. Не виключенням з цього правила є і відносини. Які складаються у сферу зовнішньо - економічної діяльності.

Чинним законодавством, а саме Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яка прийнята у 2004 році, сфера митного права визначена однією з пріоритетних, що вимагає поступового приведення національного митного законодавства у відповідність до норм і стандартів Європейського Союзу.

Безперечно правовідносини, які стосуються системи звільнення від сплати мита відносяться до сфери адміністративного, митного та податкового законодавства і на теперішній час цьому питанню, з точку зору адаптації цих норм (правил) до норм митного законодавства Європейського Союзу, не було приділено певної уваги, що в свою чергу є суттєвим недоліком в плані реалізації вищезазначеної програми адаптації законодавства України до норм acquis communautaire.

Важливість комплексного порівняльно - правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС з приводу побудови системи звільнення від сплати мита ґрунтується не тільки на прагненні України до вступу до країн - членів Європейського Союзу, а також і тим фактом, що в 2008 році Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, яка в свою чергу висуває певні нормативні вимоги стосовно здійснення зовнішньо - економічної діяльності, в тому числі і сфері надання відповідних преференцій.



1. Система звільнення від сплати мита в ЄС та в Україні

Митне регулювання у праві ЄС, в тому числі і питань, пов'язаних з наданням митних пільг та преференцій ґрунтується на нормах Митного кодексу ЄС 1992 року, а також інших вторинних актів, зокрема, Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року про встановлення у Співтоваристві системи звільнень від мита та деяких інших нормативно - правових актах.

З метою формулювання висновків та пропозицій щодо уніфікації митного законодавства України з нормами митного права ЄС у сфері звільнення від сплати мита і було проведено пропоноване комплексне порівняльно-правове дослідження митно-тарифного регулювання зовнішньої торгівлі, митної політики.

Не можемо сказати, що зазначене порівняльно-правове дослідження з митної справи є першим в Україні, але відзначимо, що воно є першим з приводу аналізу та побудови системи звільнення від сплати мита в Україні та країнах - членів Європейського Союзу, і на нашу думку буде цікаве широкому колу фахівців.

Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства ЄС сфера митного права визначена однією з пріоритетних, що вимагає від законодавця поступового приведення національного митного законодавства у відповідність до норм і стандартів Європейського Союзу в тому числі і сфері правовідносин, які регламентують систему звільнення від сплати мита.

У світовій практиці існування інтеграційних угруповань найбільш розповсюдженими типами економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз. Окрім того, як переконує світовий досвід, об'єднання в митний союз держав, близьких у географічному, економічному і політичному сенсі, створює сприятливі умови для скоординованого управління митною справою на території країн, пов'язаних єдиними загальними митними інтересами, сприяє розвитку внутрішньої і зовнішньої економічної діяльності, а також зміцнює їхні міжнародні зв'язки.

Розвиток та становлення митного права Європейського Співтовариства прямо пов'язані із створенням митного союзу на рівні ЄС, що передбачає загальний простір, у якому здійснюється вільний обіг товарів і осіб. При цьому установлюється спільний простір для суб'єктів ЄС для вжиття заходів в області торгової, тарифної і нетарифної політики відносно третіх країн. Правовими актами ЄС визначено межі митної території Союзу, на якій, крім деяких випадків, застосовується єдине митне законодавства.

Європейські Співтовариства є інтеграційним об'єднанням держав і виникли на основі передачі державами-членами частини свого суверенітету наднаціональним структурам (інститутам та органам Співтовариств, а потім Союзу), тому питання митного регулювання на основі установчих договорів перейшли до юрисдикції інтеграційних утворень. Управління митною справою в ЄС здійснюється загальносоюзними органами, а саме : Європейською Радою, яка наділена компетенцією в сфері визначення пріоритетних напрямків спільної політики, в тому числі і з митної політики, а також вироблення шляхів її застосування в майбутньому. Рада Міністрів - керівний орган ЄС, наділений правом приймати рішення з основних питань діяльності й давати згоду на укладення міжнародних договорів, у тому числі в сфері митної справи ЄС. Європейська Комісія (далі - ЄК) - адміністративний, виконавчий орган, що володіє широкими повноваженнями в сфері митної справи ЄС. Цей орган є ініціатором митної політики ЄС, що ними розробляється і за виконання якої вони відповідають. ЄК має законодавчі ініціативи по митній справі і здійснює контроль за їх реалізацією. Європейський Парламент - консультативний, рекомендаційний, що обирається напряму, законодавчий орган. Він вивчає законопроекти й затверджує бюджет ЄС. Відіграє важливу роль у спільному з Радою Міністрів ЄС прийнятті рішень. Один з основних напрямків роботи - прикордонне співробітництво з державами, що не є членами ЄС, ініціативи по зміцненню демократії, проекти по охороні навколишнього середовища і т. д. Європейський Суд - міжнародний правовий орган країн ЄС і забезпечує, насамперед, однакове тлумачення прийнятих у ЄС правил і норм, в тому числі, і у митній сфері. Регулює суперечки і претензії по митних питаннях, у тому числі від іноземних осіб. Право на звернення в Суд має ЄК або будь-який суб'єкт ЄС, у випадку сумніву в законності прийнятих у ЄС правових актів або коли порушується законодавство ЄС якою-небудь країною-членом ЄС. Рішення суду мають обов'язковий характер.

Відзначимо, що у Європейському Союзі велике значення приділяється спільній митній політиці, як регулятору економічних процесів.

Як і в інших правових системах, норми права в acquis communautaire створюються шляхом їх закріплення в певних джерелах. Джерела митного права ЄС - це зовнішні форми виразу його правових норм.

Серед джерел митного законодавства ЄС розрізняються акти «первинного» і «вторинного» законодавства. Джерелами «первинного» права виступають статутні договори, що закріплювали поняття і принципи митного союзу країн Співтовариства, зокрема:

1. Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (Паризький договір 1951 р.).

2. Договір про заснування Європейської комісії з атомної енергії (Євроатом 1957 р.).

3. Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства, змінений і доповнений (Римський договір 1957 р.).

4. Єдиний європейський акт 1987 р.

5. Договір про створення Європейського Союзу, що вніс поправки до договорів по ЄЕС, що заснували економічний, валютний і політичний союз, і доповнений (Маастрихтський договір 1992 р.).

6. Амстердамський договір 1997 р.

7. Ніццький договір.

Вищезазначені акти мають вищу юридичну силу над актами вторинного законодавства.

Акти «вторинного права» в сфері митного регулювання мають основні правові форми у вигляді регламентів, директив, рішень. Їхня дія обов'язкова для застосування на всій митній території ЄС.

Основними джерелами «вторинного права» з митних питань є :

1. Митний кодекс Європейського Співтовариства

2. Регламент Комісії ЄС № 2454/93 від 2 липня 1993 р.8, який закріплює механізм реалізації норм Регламенту Ради ЄС №2913/92 про затвердження Митного кодексу Співтовариства.

3. Єдиний Митний тариф Європейського Співтовариства.

4. Регламент Ради (ЄЕС) № 918/83 від 28 березня 1983 року, що встановлює систему звільнень від обкладення митом у Співтоваристві.

5. Рішення Суду ЄС.

6. Міжнародно-правові акти в сфері митної справи ЄС.

Частиною вторинного законодавства є правові акти стосовно митної справи, що приймаються органами ЄС.

Та кількість прийнятих нормативно - правових актів в країнах ЄС говорить про важливість цієї суспільно та економічно обумовленої сфери врегулювання відповідних правовідносин. До таких документів слід віднести наступні: Регламент Ради (ЄЕС) N 802/68 від 27 червня 1968 р. про загальну концепцію визначення місця походження товарів; Регламент Ради (ЄЕС) N 754/76 від 25 березня 1976 р. про митний режим, застосований до товарів, повернених на митну територію Співтовариства, останній раз змінений Регламентом(ЄЕС) N 1147/86; Регламент Ради (ЄЕС) N 1430/79 від 2 липня 1979 р. о поверненні і компенсації імпортних і експортних мит, останній раз змінений Регламентом(ЄЕС) N 1854/89; Регламент Ради (ЄЕС) N 1697/79 від 24 липня 1979 р. о відшкодуванні після очищення імпортних і експортних мит, яке не вимагається особою, відповідальною за оплату товарів, що поступають в митну процедуру включаючи обов'язок сплатити ці мита, останній раз змінений Регламентом(ЄЕС) N 1854/89(15) та деякі інші нормативно-правові акти Європейського Союзу.

Мета стягування митних зборів має, по-перше, захисний характер, оскільки мита захищають національних товаровиробників; по-друге, фіскальний характер, оскільки мита можуть стягуватися для забезпечення доходів до національного бюджету. У Європейському Союзі, як і в інших економічно розвинених країнах, переважаючою причиною збору митних зборів в сучасний період є їх захисна (регулятивна) функція. Існує декілька критеріїв класифікації митних зборів: 1) за характером зовнішньоторговельної операції -- розрізняються імпортні мита і експортні мита. В даний час в ЄС експортні мита використовуються в рідкісних випадках (в основному для сировинних продуктів з метою недопущення їх дефіциту на внутрішньому ринку ЄС), оскільки їх стягування суперечить принципам ГАТТ/ВТО; 2) за способом встановлення ставки: а) адвалерні мита -- фіксуються у вигляді відсотка з ціни оподатковуваного товару. В даний час основна маса митних зборів, що стягуються в ЄС, відноситься до адвалерних; б) специфічні мита -- їх ставка встановлюється залежно від яких-небудь специфічних якостей товару (ваги, об'єму, потужності і ін.), але не від ціни цього товару (наприклад, мито на сіль -- 2,6 евро/1000 кг); в) змішані (альтернативні) мита поєднують в собі способи обчислення ставки, що використовуються для специфічних і адвалерних мит; 3) за метою стягування розрізняють: а) нормальні мита -- мита ЗМТ (автономні і конвенційні), а також сільськогосподарські мита, що стягуються в рамках загальної аграрної політики ЄС; б) преференційні мита -- пільгові мита, що відповідають міжнародним зобов'язанням або одностороннім заходам ЄС; в) захисні мита -- є інструментом загальної торгової політики і служать для захисту інтересів товаровиробників ЄС. Вводяться на підставах: -- демпінгу, що створює серйозний збиток виробникам в ЄС (антидемпінгові мита);-- субсидування експорту в країнах-експортерах (компенсаційні мита); -- недотримання країнами-торговими партнерами ЄС своїх міжнародних зобов'язань (репресивні мита).

Відзначимо, що відправною точкою нашого порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС є Регламент Ради (ЄЕС) N 2913/92, що засновує Митний кодекс співтовариства.

З методологічної точки зору зазначене дослідження необхідно проводити в хронологічній послідовності прийняття відповідних нормативно-правових актів, які регламентують певні митні правовідносини. Це надасть можливість зробити висновки стосовно становлення системи звільнення від сплати мита в ЄС та в Україні, прогнозувати подальші напрямки вдосконалення чинного законодавства.

Митний союз - заміна двох або більше територій на одну митну територію таким чином, що мита та інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі скасовуються відносно основної частини торгівлі товарами, які походять з таких територій, а також ведуть єдину митну політику по відношенню до торгівлі товарами з територіями не включеними до союзу.

Спільний ринок передбачає, окрім вільного руху товарів в рамках митного союзу, ще і вільний рух виробничих факторів - праці, капіталів, підприємств. Економічний союз - це спільний ринок в якому існує повне об'єднання кредитно-грошової та фіскальної політик. В ньому використовується єдина валюта, що контролюється центральним органом влади, а держави-члени по своїй сутності стають регіонами такого союзу.

Для з'ясування системи звільнення від сплати мита в ЄС та в Україні перш за все необхідно дослідити понятійний апарат. Так, в підпараграфі 10 ст. 4 Регламенту Ради (ЄЕС) N 2913/92, що засновує Митний кодекс співтовариства визначається, що термін під «імпортними зборами» розуміються: мито і збори, еквівалентні тим, що стягуються при імпорті товарів; аграрні збори та інші імпортні збори, що стягуються відповідно до спільної сільсько - господарської політики або відповідно до особливих угод стосовно деяких товарів, які виробляються в результаті обробки сільськогосподарських продуктів.

В підпараграфі 11 ст. 4 Регламенту Ради (ЄЕС) N 2913/92, що засновує Митний кодекс співтовариства визначається, під «експортними зборами» розуміються: мито і збори, еквівалентні тим, що стягуються при експорті товарів, аграрні збори та інші експортні збори, що стягуються відповідно до спільної сільсько - господарської політики або відповідно до особливих угод стосовно деяких товарів, які виробляються в результаті обробки сільськогосподарських продуктів.

Важливими в розумінні побудови системи звільнення від сплати мита в ЄС є положення, які закріплені в ст.ст. 20, 21 Регламенту Ради (ЄЕС) N 2913/92, що засновує Митний кодекс співтовариства.

1. Збори для сплати митного боргу, ґрунтуються на Митному тарифі Європейських Спільнот.

2. Інші заходи, призначені положеннями Спільноти, по певним сферам торгівлі товарами, за необхідності, застосовуються відповідно до тарифної класифікації цих товарів.

3. Митний тариф Європейських Спільнот містить такі елементи:

(a) комбіновану номенклатуру товарів;

(b) інші номенклатури, які повністю або частково ґрунтуються на комбінованій номенклатурі чи є додатками до неї, та які встановлюються положеннями Спільноти для регулювання торгівлі специфічними товарами;

(с) ставки та інші нарахування, які застосовуються до товарів, що охоплюються комбінованою номенклатурою, стосовно митних зборів; сільськогосподарських зборів та інших імпортних зборів, що стягуються відповідно до спільної сільськогосподарської політики або відповідно до особливих угод стосовно деяких товарів, які виробляються в результаті обробки сільськогосподарських продуктів;

(d) пільгових тарифних заходів, передбачених угодами Спільноти з окремими країнами чи групами країн, та які передбачають видачу пільгового тарифного режиму;

(е) пільгових тарифних заходів, ухвалених Спільнотою в односторонньому порядку щодо окремих країн, груп країн чи територій;

(f) автономних заходів з утримання, що передбачають зниження або скасування обкладення імпортними зборами для деяких товарів;

(g) інших тарифних заходів, передбачених нормами Спільноти.

4. Без шкоди правилам фіксованої ставки зборів, положення, зазначені у частині 3 (d), (e) та (f) застосовуються у клопотанні заявника замість тих, що передбачені у пункті (с) у тому випадку, коли зазначені товари підпадають під пільгові умови. Заява може бути подана після того, як будуть виконані відповідні умови.

5. У випадку, якщо застосування положень, зазначених у частині 3 (d), (e) та (f), обмежується певним обсягом імпорту, воно припиняється:

(а) при тарифних квотах, як тільки відбувається вичерпання встановлених обсягів імпорту; (b) при тарифних лімітах, відповідно до постанови Комісії.

6. Тарифна класифікація товарів дає визначення, відповідно до існуючих правил:

(а) субпозиції комбінованої номенклатури чи підзаголовку інших номенклатур, зазначених у частині 3 (b);

(b) субпозиції інших номенклатур, які повністю чи частково ґрунтуються на комбінованій номенклатурі чи є додатками до неї, встановлені нормами Спільноти для регулювання застосування положень, окрім тарифних норм про торгівлю товарами, по якій вище перелічені товари класифікуються.

Згідно ж з положеннями, викладеним в ст. 21 Митного кодексу ЄС, пільговий тарифний режим, який надається окремим товарам відповідно до їх природи та кінцевого використання, підпадає під умови, встановлені відповідно до процедури комітету. У випадку, якщо потребується дозвіл, мають застосовуватися Статті 86 та 87. 2. Згідно частини 1, під «пільговим тарифним режимом» розуміється зниження ставки або утримання від стягнення імпортного збору, як зазначено у частині 10 Статті 4, при застосуванні тарифної квоти.

Принципіально значущими для побудови системи звільнення від сплати мита в Європейському Союзі, є положення, які закріплені в Розділі VI «Привилегійовані операції» Регламенту Ради (ЄЕС) N 2913/92, що засновує Митний кодекс співтовариства. Цей розділ включає в себе три глави та включає в себе 5 статей, які стосуються загальних правил врегулювання правовідносин, пов'язаних зі звільненням суб'єктів підприємницької діяльності від сплати мита.

Так, відповідно до положень, закріплених в ст.184 зазначеного Регламенту, на пропозицію Комісії, за рішенням, прийнятим кваліфікованої більшістю, Рада визначає випадки, при яких, враховуючи особливі обставини, видає звільнення від імпортних чи експортних зборів, якщо товари випускаються для вільного розповсюдження чи експорту.

Звертає на свою увагу положення, згідно з яким, рішення Ради стосовно звільнення від імпортних чи експортних зборів приймається кваліфікованою більшістю голосів, тобто за це рішення повинно проголосувати не менш як 75 відсотків від складу Ради, це говорить про вивірений підхід у здійсненні спільної митної політики країн Європейського Союзу.

Слід відзначити, що текстово - правовий аналіз положень, які закріплені в Регламенті Ради (ЄЕС) N 2913/92, що засновує Митний кодекс співтовариства дає підстави зробити висновок, що норми, які викладені в цьому нормативно-правовому акті носять здебільше матеріальний характер, в тому числі і закріплені основні принципи, порядок та система звільнення від сплати мита в Європейському Союзі.

Проте, в Митному кодексі ЄС лише закладено базові основи правового регулювання митних відносин, з метою розширеного тлумачення його положень було прийнято Регламент Комісії ЄС № 2454/93 від 2 липня 1993 р.5, який закріплює механізм реалізації норм Митного кодексу Співтовариства (імплементаційний кодекс ЄС).

Преференційне походження. Цією Главою встановлюються положення відносно загальної системи преференцій та країн і територій - бенефіціарів, до яких Співтовариством застосовуються преференційні тарифні заходи. Статті цієї Глави опікуються питаннями концепції визначення походження товарів, доказами походження (сертифікати походження, сертифікати про переміщення, та декларації рахунків-фактур) та адміністративним співробітництвом (статті з 66 по 123) .

Тарифні пільги (преференції). Законодавство ЄС регламентує як один із пунктів компетенції ЄС, так звані, привілейовані операції. Мова йде про звільнення від митного податку. Рада ЄС кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії у певних випадках звільняє від сплати податків на імпорт та експорт.

По-перше, мова йде про товари, які повертають на митну територію ЄС. Згідно зі ст. 185 МК ЄС, товари Співтовариства, раніше експортовані (вивезені) з митної території, а потім повернені та випущені у вільний обіг ЄС протягом трьох років, за зверненням зацікавленої особи звільняються від сплати мита.

По-друге, звільняються від мита випущені у вільний обіг продукти морської промисловості, здобуті в територіальних водах країни, що не є членом ЄС, судном, зареєстрованим у одній з країн-членів ЄС і що ходить під її прапором. Аналогічно вирішується питання з продуктами, отриманими в результаті переробки вищезазначеної продукції морського промислу на борту плаваючих суден-заводів, приписаних до портів країни ЄС та які ходять під її прапором (ст.188).

Важливим пунктом в стягненні податків в митному регулюванні є також питання преференційного походження товарів, а саме походження їх в країні (території), в торгівлі з якою застосовуються автономні або конвенційні тарифні пільги Співтовариства. Надаються такі преференції за умовами, що визначені у відповідних угодах ЄС із третіми країнами або в разі одностороннього (автономного) прийняття пільг - відповідно до процедур, які передбачені інститутами Співтовариства (ст. 27 МК ЄС).

Під преференційним походженням товару слід розуміти товари, які виробляються у країнах, що розвиваються, причому ці товари повинні розглядатися як такі, що походять з країн, яким надаються преференції (країни-бенефеціари) - ст. 66 Імплементаційного кодексу. У регламенті, так само як і в митному кодексі, зазначаються товари, які належать до тих, що видобули в країні. Єдина різниця полягає у тому, що в регламенті ст.67 вказує критерії до суден, на борту яких виробляють чи добувають продукцію. А саме:

* зареєстровані в країні-бенефіціарі;

* повинні ходити під прапором даної країни;

* принаймні 50% повинно належати особам, які є громадянами країни-бенефіціара або компанії, головний офіс якої знаходиться у цій країні, причому менеджер/менеджери, голова ради директорів або спостережної ради та більшість членів такої ради є громадянами країни - бенефіціара, якщо це товариство або товариство з обмеженою відповідальністю, не менш як половина установчого капіталу якого належить країні - бенефеціару чи громадським органам або громадянам даної країни;

* капітан та офіцери є громадянами країни-бенефіціара;

* принаймні 75% команди мають бути громадянами даної країни.

З положень, які витікають з загальної теорії держави та права відомо, що завдяки тільки нормам матеріального права не можливо врегулювати конкретні правовідносини в тій чи іншій сфері діяльності. Не виключенням з цього правила є і нормативно-правове забезпечення порядку звільнення від сплати мита в ЄС. Розвиток подій в Спільноті передбачав прийняття так званого митно-процесуального кодексу і це не визиває сумніву. Так 2 липня 1993 року Комісія ЄС прийняла свій Регламент № 2454/93,що встановлює положення про виконання Регламенту Ради (ЄС) № 2913/92, що засновує Митний Кодекс Спільноти, який став своєрідним митно-процесуальним кодексом. Метою прийняття цього нормативно - правового акту було встановлення діючих митних правил, по скільки, необхідно в світлі досвіду: внести деякі поправки, щоб адаптувати згадані правила до положень даного Кодексу; розширити сферу дії деяких положень, які зараз стосуються тільки специфічних митних процедур, щоб прийняти до уваги свідоме застосування Кодексу; сформулювати деякі правила більш точніше, щоб досягнути більшої законної безпечності при його застосуванні.

Слід відзначити, що проблемам врегулювання правовідносин стосовно системи звільнення від мита в Європейському Союзі, згідно з положеннями, закріпленими в Регламенті Комісії (ЄС) № 2454/93 від 2 липня 1993 року що встановлює положення про виконання Регламенту Ради (ЄС) № 2913/92, що засновує Митний Кодекс Спільноти, присвячені Глава 2 «Пільгове походження». Ця Глава являє собою нормативно-правове врегулювання підстав для звільнення від мита товарів, які імпортуються та експортуються на територію Європейського Союзу. Частина ІІІ «Привілейовані операції» вищезазначеного нормативно-правового акту, Розділ ІV «Виплата чи звільнення від сплати імпортного чи експортного мита» та деякі інші положення до яких ми звернемося в наступних розділах нашого комплексного порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС, стосуються системи звільнення від мита, як заходу врегулювання зовнішньо - економічної діяльності країн - членів ЄС.

Не вдаючись до детального аналізу положень, закріплених в Регламенті Комісії (ЄС) № 2454/93 від 2 липня 1993 року що встановлює положення про виконання Регламенту Ради (ЄС) № 2913/92, який засновує Митний Кодекс Спільноти, до яких ми обов'язково повернемося в наступних розділах нашого порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС з приводу системи звільнення від мита, слід відзначити, що в країнах Європейського Союзу передбачено надання митних пільг з країн бенефіціарію. В ст. 67 Регламенту Комісії (ЄС) № 2454/93 від 2 липня 1993 року що встановлює положення про виконання Регламенту Ради (ЄС) № 2913/92, який засновує Митний Кодекс Спільноти визначається, що з метою виконання положень стосовно узагальних тарифних переваг, що надаються Спільнотою продуктам, що походять з країн, які розвиваються (які віднині називатимуться «країнами бенефіціарію»), як такі, що походять з країни бенефіціарію повинні розглядатися такі продукти:

(a) продукти, повністю отримані у цій країні у межах значення Статті 68;

(b) продукти, що походять з даної країни, у чиєму виробництві використано продукти, відмінні від згаданих в (a), за умови що згадані продукти пройшли достатню обробку у межах значення Статті 69.

2. З метою дотримання даної секції, продукти, що походять зі Спільноти, у межах значення параграфу 3, та які підлягають у країні бенефіціарію роботі або обробці, що виходить поза межі, описані у Статті 70, повинні розглядатися як такі, що походять з цієї країни бенефіціарію.

3. Параграф 1 слід застосовувати mutatis mutandis з метою встановлення походження прибутків, отриманих у Спільноті.

4. Оскільки Норвегія та Швейцарія надають узагальнені тарифні переваги продуктам, що походять з країн бенефіціаріїв, про які йдеться у параграфі 1, та застосовують визначення концепції походження, що відповідає такій, що викладена у даній секції, продукти, які походять зі Спільноти, Норвегії або Швейцарії, які підлягають роботі або обробці у країні бенефіціарію, що виходять за межі описаних у Статті 70, повинні розглядатися як такі, що походять з країни бенефіціарію. Положення першого підпараграфу повинні стосуватись тільки до продуктів, що походять зі Спільноти, Норвегії або Швейцарії (відповідно до правил походження стосовно тарифних переваг під питанням), які прямо експортують до країни бенефіціарію.

Положення першого підпараграфу не повинні стосуватися продуктів, що потрапляють у межі компетенції Глав від 1 до 24 Узгоджувальної системи.

Комісія повинна опублікувати у Офіційному віснику Європейських Спільнот (серія С) дату, від якої будуть дійсні положення, викладені у першому та у другому підпараграфах.

5. Положення параграфу 4 повинні бути застосовані за умови, що Норвегія спільно зі Швейцарією однаково ставляться до продуктів Спільноти.

Крім того, необхідно звернути свою увагу на положення, які закріплені в ст. 72 зазначеного нормативно-правового акту, в якій визначається, що шляхом відступу від положень Статті 67, з метою визначення того, чи продукт вироблений у країні бенефіціарія, яка є членом регіональної групи, і походить звідки у межах значення Статті, а саме, що продукти, що походять з будь-якої країни цієї регіональної групи та що використовуються у наступному виробництві у іншій країні групи повинні розглядатися як такі, що походять з країни подальшого виробництва (регіональне накопичення).

2. Країна походження кінцевого продукту повинна визначатись у відповідності зі Статтею 72а.

3. Регіональне накопичення повинне стосуватись трьох окремих регіональних груп країн бенефіціаріїв, що отримують зиск від узагальненої системи переваг:

(a) Група І: Брюней-Даруссалам, Кампучія, Індонезія, Лаос, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур,Таїланд, В'єтнам;

(b) Група ІІ: Болівія, Колумбія, Коста Ріка, Еквадор, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Перу, Венесуела;

(c) Група ІІІ: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі Ланка.

4. Вираз «регіональна група» слід застосовувати до Групи І, Групи ІІ та Групи ІІІ, в залежності від обставин.

Звертаючись до так званого «вторинного законодавства ЄС», яке регламентує митні правовідносини в Європейському Союзі, до яких належать і відносини стосовно звільнення від сплати мита, слід відзначити, що за останні роки, в цьому утворенні прийнято низку нормативно-правових актів, які суттєво впливають на розвиток митної політики країн Спільноти. До таких актів ЄС слід віднести наступні: Регламент (ЄС) № 648/2005 Європейського Парламенту та Ради від 13 квітня 2005 року, який вносить зміни до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 про створення Митного кодексу Співтовариства, Регламент Комісії (ЄС) № 215/2006 від 8 лютого 2006 року що вносить зміни до Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, що встановлює положення для імплементації Регламенту Ради (ЄЕС) 2913/92, що запроваджує Митний кодекс Співтовариства та вносить зміни до Регламенту (ЄС) № 2286/2003, Регламент Комісії (ЕС) № 402/2006 від 8 березня 2006 року Про внесення змін до Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, що встановлює положення щодо імплементації Регламенту ради (ЄЕС) № 2913/92, що засновує Митний кодекс Співтовариства, Регламент Комісії (ЄС) № 1875/2006 від 18 грудня 2006 року про внесення змін до Регламенту (ЄЕС) № 2454/93 про положення щодо застосування Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 про створення Митного Кодексу Співтовариства, Рішення № 624/2007/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 травня 2007 року,що засновує програму дій для митниць у Європейському Співтоваристві (Митниця 2013), Регламент Комісії (ЄС) N 1063/2010 про внесення змін та доповнень в Регламент (ЄЕС) N 2454/93, що визначає правила застосування Регламенту Ради (ЄЕС) N 2913/92 про створення Митного кодексу Співтовариства від 18 листопада 2010 року та деякі інші.

Положення, які закріплені в Регламенті (ЄС) № 648/2005 Європейського Парламенту та Ради від 13 квітня 2005 року, який вносить зміни до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 про створення Митного кодексу Співтовариства, здебільше присвячені необхідності встановлення еквівалентного рівня захисту під час митного контролю для товарів, які ввозяться або вивозяться з митної території Співтовариства. Для цього, відзначається у вищезазначеному Регламенті, необхідно встановити еквівалентний рівень митного контролю у Співтоваристві та забезпечити узгоджене застосування митного контролю державами-членами, які несуть основну відповідальність за його застосування. Такий контроль має ґрунтуватися на загально узгоджених стандартах та критеріях ризику для вибору товарів та суб'єктів економічної діяльності, аби зменшити до мінімуму ризики для Співтовариства та його громадян, а також для торговельних партнерів Співтовариства.

Важливі положення для з'ясування побудови ефективної системи звільнення від сплати мита в Європейському Союзі містяться в Регламенті Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року про встановлення у Співтоваристві системи звільнень від мита.

Цей нормативно - правовий акт прийнято з метою врегулювання правовідносин стосовно порядку та системи звільнення від мита в Європейському Союзі. Вищезазначений Регламент містить 134 статті, які об'єднанні в 4 Розділи. Крім того, акт нараховує 6 Додатків. Не вдаючись до конкретного аналітичного - правового аналізу змісту цього Регламенту, до якого ми звернемося при розгляді третього розділу порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС, необхідно відзначити, що цей акт складається з наступних елементів: Розділ І «Сфера застосування та означення», Розділ ІІ «Звільнення від ввізного мита», Розділ ІІІ «Звільнення від вивізного мита», Розділ IV «Загальні та прикінцеві положення».

В ст. 1 Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року про встановлення у Співтоваристві системи звільнень від мита визначається, що цей Регламент встановлює випадки, у яких, у зв'язку з певними обставинами, надається звільнення від ввізних мит, вивізних мит та заходів, прийнятих на основі статті 133 Договору, якщо товари випускаються у вільний обіг або вивозяться з митної території Співтовариства. Стаття 2 Регламенту присвячена визначенню понятійного апарата.

Так, (a) - термін «ввізні мита», відповідно до чинного законодавства Європейського Союзу, означає митні збори та мита, що мають однаковий ефект, а також митні збори, що стягуються під час імпорту сільськогосподарської продукції та інші ввізні збори, передбачені згідно спільної сільськогосподарської політики або особливих угод, застосовних до певних видів товарів, отриманих у результаті обробки сільськогосподарських продуктів;

(b) термін «вивізні мита» означає митні збори, що стягуються під час імпорту сільськогосподарської продукції та інші вивізні збори, передбачені згідно спільної сільськогосподарської політики або особливих угод, застосовних до певних видів товарів, отриманих у результаті обробки сільськогосподарських продуктів;

(c) термін «особиста власність» означає будь-яку власність, призначену для особистого використання особами, що є об'єктами розгляду, або для задоволення їх господарсько-побутових потреб.

Зокрема, наступні категорії відносяться до «особистої власності»: предмети побутового призначення; велосипеди та мотоцикли, приватні автомобілі та причепи до них, будинки на колесах, прогулянкові судна та приватні літаки.

Продовольчі товари, що відповідають звичайним потребам сім'ї, домашні тварини та їздові тварини, а також переносні інструменти для прикладних чи загальноосвітніх наук, потрібні особі, що є об'єктом розгляду, для здійснення торгівельної або професійної діяльності, також становлять «особисту власність». Особиста власність не повинна бути такою, що вказувала б своєю природою чи кількістю на те, що вона ввозиться з комерційною метою;

(d) термін «предмети побутового призначення» означає предмети особистого вжитку, домашній текстиль, меблі та обладнання, призначені для особистого використання осіб, що є об'єктами розгляду, або для задоволення їх господарсько-побутових потреб;

(e) термін «алкогольні вироби» означає вироби (пиво, вино, аперитиви на основі вина чи інших алкогольних напоїв, бренді, лікери або спиртні напої, і т.д.), що містяться у Комбінованій номенклатурі під заголовками під № від 2203 до 2208.

Не останню роль в нормативно-правовому врегулюванні системи звільнення від сплати мита в ЄС відіграє і Єдиний митний тариф, який було введено в дію 1 червня 1968 року. Він є спільним для всіх країн - членів ЄС, які не мають права на одностороннє встановлення додаткових тарифів та мита, еквівалентних митним платежам на товари, імпортовані з третіх країн. Головна ідея встановлення єдиного митного тарифу полягає в оптимізації обкладання митом товарів з третіх країн.

Єдиний митний тариф є важливою умовою існування митного союзу. В договорі про заснування ЄЕС ст.ст. 18-29 (за колишньою нумерацією) міститься вимога про прийняття єдиного митного тарифу країнами Співтовариства з метою врегулювання відносин торгового характеру з третіми країнами. Необхідно зазначити, що фундаментом формування єдиного митного тарифу ЄС стали чотири митні тарифи Німеччини, Італії, Франції та країн Бенілюксу. Основними елементам, які враховувалися при формуванні та встановленні спільного митного тарифу стали: товарна номенклатура; митна вартість товарів; визначення країни походження товарів.

Угода про ЄС передбачає єдиний митний тариф (ЄМТ), іноді відомого як єдиний зовнішній тариф. Реалізація ЄМТ здійснюється за допомогою регламентів прямої дії.

Метою ЄМТ є забезпечення рівноправного ставлення всіх країн-членів до товарів, що імпортуються в ЄС з третіх країн. Усі товари, що продаються на ринках Співтовариства, повинні мати однакові пільги щодо свободи руху товарів, які імпортуються до Співтовариства. Внаслідок цього країни не мають права нав'язувати автономні збори на імпорт з третіх країн.

ЄМТ класифікує товари згідно єдиної номенклатури і підпорядковує їх єдиним нормам Співтовариства з огляду на їхню вартість та походження. На пропозицію Комісії Рада кваліфікованою більшістю може вносити зміни до встановлених тарифних ставок (або призупиняти збори) у визначених рамках, дозволяти окремим країнам-членам встановлювати менші збори або відміняти їх, якщо обсяги виробництва цього товару в ЄС є недостатніми і якщо постачання товару в зацікавлену країну традиційно залежить від імпорту з третіх країн. Однак після імпортного контролю та сплати митних зборів ці товари надходять у вільний продаж і до них застосовуються ті самі правила, що й до товарів, вироблених у Співтоваристві. Збори, отримані внаслідок застосування ЄМТ, сплачуються ЄС і складають частину внутрішніх ресурсів ЄС.

Аналітико - правовий аналіз положень чинного законодавства Європейського Союзу з приводу здійснення митної політики, а саме питань, пов'язаних з організацією системи звільнення від сплати мита дає змогу зробити певні висновки.

Митна політика Європейського Союзу базується перш за все на основах захисного порядку соціально-економічних інтересів країн ЄС, адже регулювання правовідносин стосовно стягнення мита певною мірою захищають національних товаровиробників, з іншої сторони, стягнення або звільнення від сплати мита мають фіскальний характер, а їх надходження поповнює національний бюджет. Країни, які приєдналися до Європейського Союзу, як з нашої точки зору, слід віднести до економічно розвинутих, і переважаючою причиною збору митних зборів в сучасний період їх розвитку є захисна (регулятивна) функція митної політики.

Однією з особливостей митної політики країн Європейського Союзу стосовно надання преференцій (митних пільг) є те, що відповідно до чинного законодавства вони надаються, як третім країнам, так і країнам які розвиваються, які називаються «країнами бенефіціарію»), які в свою чергу поділяються на три геополітичні групи. У зв'язку з вищезазначеним, у так званому митно - процесуальному законодавстві країн Європейського Союзу, приділяється велика увага проблемам, пов'язаним з країною походження відповідних товарів.

Система звільнення від сплати від мита побудована таким чином, що вона стосується як ввізного, так і вивізного мита. Крім того, слід враховувати, що країни ЄС, реалізуючи свою спільну митну позицію, керуються і міжнародно - правовими актами Світової Організації Торгівлі, в подальшому СОТ, регіональними торгівельними угодами та угодами, які в односторонньому порядку надають преференції окремим країнам.

Переходячи до загального аналізу нормативно-правового врегулювання національної системи звільнення від сплати мита, слід відзначити, що це питання врегульоване наступними нормативно-правовими актами: Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, законом України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 року N 2371-III, окремі питання звільнення від сплати мита врегульовані законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 року N 330-XIV, «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту від 22.12.1998 № 331-XIV, «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22 грудня 1998 року N 332-XIV, «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року N 959-XII та деякими іншими нормативно - правовими актами.

Як відомо, державна митна справа - це встановлений порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу. Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів (ч. 1, 2 ст. 7 Митного кодексу України).

Аналізуючи понятійний апарат національного законодавства, який врегульовує питання функціонування системи звільнення від сплати мита, слід відзначити наступне:

- відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 МК України, ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку;

- відповідно до п. 27 ч.1 ст. 4 МК України, під митними платежами розуміють: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції);

- особисті речі - товари, нові і такі, що були у вжитку, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб фізичної особи, які відповідають меті перебування зазначеної особи відповідно в Україні або за кордоном, переміщуються через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі, міжнародних поштових та експрес-відправленнях і не призначені для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам (п.36 ч.1 ст. 4 МКУ);

- пропуск товарів через митний кордон України - надання митним органом відповідній особі дозволу на переміщення товарів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення (п. 49 ч. 1 ст. 4 МКУ);

- ручна поклажа - товари, що належать громадянам і переміщуються через митний кордон України разом з цими громадянами або уповноваженими ними особами без оформлення багажних чи інших перевізних документів (п. 52 ч.1 ст. 4 МКУ);

- тарифна квота - визначений обсяг товару, в межах якого ввезення або вивезення такого товару здійснюється за пільговою ставкою мита або без застосування мита (п. 56 ч. 1 ст. 4 МКУ);

- умовне звільнення від оподаткування митними платежами - звільнення від сплати нарахованого податкового зобов'язання у разі поміщення товарів у митні режими, що передбачають звільнення від оподаткування митними платежами за умови дотримання вимог митного режиму ( п.62 ч. 1 ст. 4 МКУ).

Текстово - правовий аналіз понятійного апарату законодавства ЄС та України в цілому дає можливість відзначити, що вони є аналогічні та зробити висновок, що в цьому напрямку законодавство України імплемінтоване до acquis communautaire ЄС.

Характеризуючи загальну систему звільнення від сплати мита на національному рівні слід відзначити, що вітчизняне законодавство передбачає надання відповідних митних пільг (преференцій), як окремим особам, так і суб'єктам зовнішньо - економічної діяльності стосовно, як імпортних так і експортних операцій, причому деференцьованими підставами звільнення від сплати мита є: країна походження товарів, митна вартість, цільова призначенність товарів та деякі інші параметри, які ми будемо конкретно досліджувати в наступних розділах нашого порівняльно-аналітичної праці.



2. Звільнення від сплати мита на підставі митного тарифу: вимоги СОТ та регіональних торговельних угод

Розвиток світових історичних подій, які відбувалися в середині 20 сторіччя безумовно вплинув на хід подій в світі, які сталися в майбутньому. Візьмемо період з 40-років 20-го сторіччя. Це досить не великий з історичної точки зору проміжок часу в 50-70 років, для світової історії, хоча існують приклади, що за такий термін виникали, формувалися та зникали з географічної карти світу певні країни.

Після закінчення Другої світової війни у світі під егідою ООН почалися переговори про створення Світової організації торгівлі(СОТ). У ході Конференції ООН у 1947 р. була прийнята Гаванська хартія, якою затверджувався Статут СОТ. Однак Гаванська хартія так і не набрала чинності, оскільки парламенти деяких країн, у тому числі США, відмовилися ратифікувати Угоду про Статут СОТ.

У ході роботи над Статутом СОТ представники 23 країн почали шукати можливості зменшення протекціонізму в міжнародній торгівлі. Результатом такої роботи було прийняття 45 тисяч тарифних знижок, а також затвердження правил міжнародної торгівлі, що стали називатися Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (англ.: «General Agreement on Trade and Tariffs» -- GATT). GATT набрала сили з 1 січня 1948 року. Умовами GATT спочатку не передбачалося створення міжнародної організації. Норми GATT діяли як звичайний міжнародний договір. Зміни і доповнення норм могли здійснюватися винятково в рамках міжнародних конференцій, що іменувалися раундами. Завдяки запровадженого зазначеною угодою механізму обмеження тарифів, процес лібералізації торгівлі просувався повільно, проте, впевнено.

Серйозним недоліком системи GATT була відсутність інституційної основи, тобто міжнародної організації як такої. Угоди GATT не носили обов'язкового характеру для країн-учасників GATT. У подальшому кодекси, присвячені регулюванню субсидій і компенсаційних заходів, технічних бар'єрів у торгівлі, ліцензуванню імпорту, митної оцінки й антидемпінгових заходів, стали складовою частиною Угоди про утворення Світової організації торгівлі. Вони стали обов'язковими для всіх її членів.

Мета створення системи GATT визначена в преамбулі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, де визначається, що відносини у сфері торгівлі та економічної діяльності повинні бути спрямовані на підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості та значного і постійного зростання реального доходу й ефективного попиту, повне використання світових ресурсів та розширення виробництва й обміну товарів, причому ця мета досягається шляхом укладення взаємних та взаємовигідних домовленостей, спрямованих на значне зниження тарифів та інших бар'єрів у торгівлі і на усунення дискримінаційного режиму в міжнародній торгівлі.

Слід відзначити, що останнім раундом багатосторонніх торговельних переговорів у рамках комплексу міжнародних угод GATT був восьмий Уругвайський раунд, що почався у вересні 1986 р. у Пунта-дель-Есте (Уругвай). Прийнятий порядок денний включав в себе питання, які розширюють рамки міжнародної торговельної політики і питання створення повноцінної міжнародної організації. Крім того, до обговорення на порядку денному, були включені проблеми регулювання торгівлі послугами й інтелектуальної власності, здійснення міжнародних інвестицій. І не дивовижно, що найскладнішим на сесіях Уругвайського раунду переговорів залишалося питання допуску на ринки сільськогосподарської продукції.

У квітні 1994 року більшість учасників переговорного процесу (123 учасників з 125), у Марракеші (Марокко) підписали Заключний акт Уругвайського раунду торговельних переговорів і Марракеську декларацію, якою засновувалася Світова організація торгівлі. Переговори в рамках GATT 1947 року були завершені. На сьогоднішній день, GATT 1994 року як угода про торгівлю товарами є однією з основних угод в рамках СОТ. Її доповнюють «Генеральна угода з торгівлі послугами» (англ. «General Agreement on Trade in Services» -- «GATS») та «Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (англ. «Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights» -- «TRIPS»).

Розвиток останніх подій, які відбуваються в міжнародних відносинах у світі не міг не сказатися на соціально-економічному зростанню як окремих країн, так і світової спільноти в цілому. Як відомо торгівля є важливим фактором в економічних процесах які відбуваються завдяки міжнародній інтеграції.

Важливу роль для багато чисельних країн світу при вирішенні питань, пов'язаних зі зовнішньо-економічною торгівлею, в тому числі і звільнення від сплати мита відіграють міжнародно-правові акти Світової організації торгівлі. Не винятком із цього правила є і країни Європейського Союзу та України. Слід відзначити, що Україна, після тривалого часу переговорів та усунення певних недоліків в національному законодавстві, які свого часу гальмували економічний розвиток країни, 5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації. мито імпорт експорт

Світова організація торгівлі (СОТ) (англ. World Trade Organization, WTO) - це провідна міжнародна економічна організація, членами якої станом на серпень 2012 року вже є 157 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.

Світова організація торгівлі (СОТ) - єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна функція - забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ҐАТТ), укладеної після Другої світової війни. Тож попри те, що СОТ - одна з наймолодших міжнародних організацій, багатосторонній торговельній системі, початково закладеній ҐАТТ, вже понад 60 років.