Система звільнень від мита: комплексне порівняльно-правове дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС

Протягом минулих 65 років світова торгівля зростала надзвичайно швидко. Торгівля товарами збільшувалась у середньому на 6% щорічно. 2000 року загальний торговельний обіг у 22 рази перевищив рівень 1950 року. ҐАТТ і СОТ допомогли створити сильну торговельну систему, сприяли безпрецедентному зростанню торгівлі.

Марракеська угода про заснування СОТ складається з Преамбули, 16 статей і чотирьох додатків, які є її невід'ємною частиною. Статті самої Угоди обмежуються лише фундаментальними організаційними питаннями. На відміну від ГАТТ, де самостійні правила (наприклад, щодо режиму найбільшого сприяння, національного режиму, демпінгу та субсидій) містилися у статтях, усі самостійні правила СОТ викладені в додатках.

Метою створення Світової організації торгівлі було врегулювання торговельні відносини учасників цієї Організації на основі пакета Угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, які відбувалися з 1986 по 1994 рр. Прийняті за цей період нормативно-правові акти стали правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі.

Угода про заснування СОТ передбачає створення постійно діючого форуму країн-членів для врегулювання проблем, які впливають на їх багатосторонні торговельні відносини, і контролю за реалізацією угод і домовленостей Уругвайського раунду. СОТ функціонує багато в чому так само, як і GATT, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має значно більші повноваження у зв'язку з удосконалюванням процедур прийняття рішень і їхнього виконання членами організації. Невід'ємною частиною СОТ є унікальний механізм врегулювання торговельних суперечок.

Беззаперечною є позиція стосовно того, що СОТ є міжнародною організацією, адже з нашої точки зору, слід погодитися з позицією, відповідно до якої деякі фахівці відзначають, що «Щорічник міжнародних організацій» (The Yearbook of International Organization) визначає вісім критеріїв міжнародної організації:

1. Цілі організації повинні за своєю природою мати міжнародний характер і принаймні торкатися трьох держав.

2. Членство в організації може бути індивідуальним або колективним. При цьому за всіма повинне визнаватися право голосу. Членство в організації має бути відкритим для нових членів, які відповідають вимогам статуту даної організації. Процедура голосування не повинна надавати можливості контролювати організацію будь-якій державі.

3. Статут організації повинен надавати можливість членам організації періодично проводити вибори керівних органів. У статуті організації має бути положення, що передбачає наявність постійної штаб-квартири.

4. Персонал організації не може бути сформований з представників однієї організації більш ніж на визначений період часу.

5. Бюджет організації має формуватися за рахунок істотних внесків не менше трьох держав. При цьому не допускається мати прибуток при розподілі коштів між членами організації.

6. Організації, які органічно зв'язані з іншими міжнародними організаціями, повинні продемонструвати, що вони існують незалежно і здатні обирати своє власне керівництво.

7. Мають бути свідчення поточної діяльності організації.

8. Такі критерії, як розмір організації, політична орієнтація, ідеологія, сфера діяльності, місцезнаходження штаб-квартири і номенклатура посад є несуттєвими для вирішення питання про те, чи є дана організація міжнародною, чи ні [, с. 42].

Ця впливова та авторитетна міжнародна організація діє опираючись на наступні принципи: торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних і інших обмежень; транспарентність торговельної політики; врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.

Принцип недискримінації означає, що всі контрактні сторони-члени СОТ зобов'язані надавати одна одній однаково сприятливі умови. Таким чином, жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід. Принцип недискримінації поділяється на субпринцип режиму найбільшого сприяння, який застосовується до зовнішніх ринків, та субпринцип національного режиму, який стосується внутрішнього ринку.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання однакових переваг всім країнам в разі надання певної переваги одній країні. Наприклад, держава-член СОТ надає окремій країні, яка необов'язково є членом СОТ, деякі пільги в торгівлі певною послугою. Зазначена країна повинна згідно з режимом найбільшого сприяння встановити щодо інших держав -- членів СОТ однаковий пільговий режим. Таким чином викликається мультиплікаторний ефект, який забезпечує поширення пільг, наданих окремій країні, на всі держави -- члени, що і сприяє подальшій лібералізації торгівлі. Допускаються також винятки із зазначеного принципу, термін дії яких обмежений до 10 років та які переглядаються через п'ять років після впровадження з метою перевірки існування умов, що зумовили їхню необхідність.

Національний режим забороняє дискримінацію іноземних товарів та послуг, наприклад, якщо держава субсидіює вітчизняного оферента послуг, тоді право на субсидії повинен також отримати іноземний оферент. Оскільки такі положення стосуються, зокрема, аудіовізуальної продукції, державних університетів, дитячих садків тощо, вони вважаються проблематичними, тому що викликають примусову комерціалізацію певних сфер економіки.

Принцип взаємності, який в наш час особливо стосується України, зазначає, що країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов'язання. В зв'язку з цим важливо також зазначити, що жодна країна «де факто» не може відступити від попередньо взятих на себе зобов'язань в зв'язку з економічними наслідками для неї.

Принцип зобов'язання -- тарифні зобов'язання створені членами СОТ пронумеровані у спеціальному списку. Цей список встановлює межу зобов'язань: країна може змінити свої зобов'язання, але лише після переговорів зі своїми торговими партнерами, що може також означати відшкодування їм грошових втрат. Якщо відшкодування не надано, то країна-позивач може ініціювати процедуру обговорення і вирішення даної проблеми на рівні СОТ.

Принцип запобіжних заходів -- у певних випадках уряд має право ввести обмежувальні заходи щодо торгівлі.

До основних функцій, які покладаються на Світову організацію торгівлі слід віднести наступні: контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду; проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів; технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ; співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Дослідивши мету створення Світової організації торгівлі, функції цієї організації, основні засади її діяльності необхідно звернути свою увагу на міжнародно-правові положення, які стосуються порядку торгівлі та звільнення від сплати мит, котрі регламентуються, як нормами СОТ так і регіональними торговельними угодами. За роки існування системи GATT та заснування в 1994 році Світової організації торгівлі було прийнято певна кількість міжнародно-правових актів, які в тій чи іншій мірі врегульовували порядок зовнішньо - економічної діяльності в сфері торгівлі та сплати відповідно (ввізного та вивізного мита, порядку надання преференцій тощо).

До таких актів слід віднести наступні: Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року, основним змістом якої є визначення режимів торгівлі товарами, права та обов'язки членів СОТ у сфері міжнародної торгівлі, Угода про сільське господарство. Цим актом визначаються особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами країнами членами СОТ і механізми застосування заходів державної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі економіки; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, яка затверджує правила і процедури, що регулюють розробку, впровадження та застосування санітарних і фітосанітарних заходів при здійсненні зовнішньо - економічної діяльності; Угода про технічні бар'єри у торгівлі, яка регламентує умови застосування технічних регламентів, стандартів, процедур сертифікації, Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, яка своїми положеннями визначає правила оцінки митної вартості товарів, які експортуються та імпортуються до третіх країн. Цей перелік нормативно-правових актів, прийнятих Світовою організацією торгівлі, які, у зв'язку з приєднанням України до СОТ, ратифіковані Верховною Радою України, та є частиною національного законодавства можна суттєво поповнити, але один лиш перелік цих актів не дасть змоги з'ясувати яким же чином здійснюється порядок звільнення від сплати мита в міжнародних торгівельних відносинах та регіональних торгових угод.

З цієї точки зору слід звернутися до основних положень, які закріплені в нормативно-правових актах Світової організації торгівлі, стосовно звільнення від сплати мита.

Відповідно до Угоди про СОТ, торгівля товарами має такі основні цілі і правила:

І. Основні цілі

1. Підтримка країн-членів у здійсненні відкритої і ліберальної політики;

ІІ. Основні правила

Увесь комплекс правил поведінки у межах СОТ ґрунтується на таких принципах:

– захист вітчизняної промисловості шляхом тарифних заходів, однак при цьому країнам-членам забороняється вживати заходів щодо кількісного обмеження імпорту, крім специфічних ситуацій, обумовлених у тексті договору;

– тарифні збори повинні бути низькими і мають скорочуватися шляхом подальших переговорів;

– тарифні та інші заходи при імпорті й експорті повинні застосовуватись на основі принципу недискримінації, суворо дотримуватися принципу найбільшого сприяння нації, (ці правила мають деякі виключення стосовно регіональних преференційних торговельних угод);

– - після перетину імпортними товарами кордону і сплати митних зборів та інших оплат, на внутрішньому ринку цим товарам має бути наданий національний режим, тобто, рівні права з вітчизняними товарами.

ІІІ. Загальні правила, які застосовуються до імпорту та експорту

Ці основні правила служать доповненням до правил, які були прийняті країнами-членами відповідно до їх національного законодавства стосовно імпорту та експорту товарів.

ІІІ. 1. Правила, які застосовуються при імпорті товарів

А. Визначення цін на товари для митних цілей.

Дане правило ґрунтується на важливому принципі цінової відповідності, який має брати до уваги митна служба. Цей принцип полягає у тому, що ціною імпортованого товару, є та ціна, яку було сплачено за товар у момент вчинення угоди. У випадку, якщо митниця не визнає ціни угоди на тій підставі, що імпортер умисно знизив або підвищив ціну товару, йому має бути надана можливість вивчити кон'юнктуру ринку щодо цього товару.

Б. Передвідправочні перевірки.

Дане правило стверджує, що країни, які розвиваються, мають право скористатися послугами передвідправочної перевіряючої інстанції для мандатної фізичної перевірки і для підтвердження ціни у країні-експортері. Це робиться з метою співробітництва з митною адміністрацією для встановлення випадків умисного завищення або зниження ціни товару. При цьому проведення такої перевірки і затвердження ціни не повинні призвести до затримки вантажів або цінової дискримінації з боку компанії, яка здійснює передвідправочну перевірку.

В. Мандатна стандартизація.

Країни-експортери часто вимагають, щоб імпортні товари мали мандатний стандарт, який встановлюється стосовно вітчизняних товарів, що продаються усередині країни. Такої стандартизації дотримуються для захисту здоров'я і безпеки населення, а також для захисту довкілля. Це правило вимагає, щоб країни максимально дотримувалися міжнародної стандартизації.

Г. Санітарне і фітосанітарне регулювання.

Імпортні сільськогосподарські продукти повинні відповідати санітарним і фітосанітарним вимогам, які застосовуються для захисту людського, тваринного і рослинного життя від чуми та інших хвороб. Це правило ні в якому разі не повинне застосовуватися країнами для створення додаткового захисту внутрішнього ринку від імпортних продуктів або створення зайвих бар'єрів у торгівлі.

Д. Імпортно-ліцензійна процедура.

Основним принципом СОТ є мінімальна кількість формальностей і документації при імпорті та експорті для сприяння торгівлі. СОТ визнає, що країни-члени, звичайно, з різних причин вимагають від імпортуючої особи придбати ліцензію.

Правила ліцензійної процедури розділено на дві категорії: 1 - автоматичне ліцензування, 2 - неавтоматичне ліцензування.

Під автоматичним ліцензуванням розуміється така система, коли державна адміністративна служба не висуває особливих вимог і ліцензія видається автоматично. Це правило вимагає, щоб у таких випадках ліцензія видавалась не пізніше десяти робочих днів.

Неавтоматична ліцензія використовується тоді, коли держава попередньо накладає заборону на імпорт. Це правило вимагає, щоб імпортна ліцензія видавалася протягом тридцяти днів з дня одержання заяви. Процедура передбачає також, що ліцензія може бути видана протягом шістдесяти днів, коли усі подані заяви розглядаються одночасно.

ІІІ.2. Правила, які застосовуються при експорті

Експорт товарів підлягає обов'язковому оподаткуванню (непрямі податки).

ІІІ.3. Експортно-контрольні заходи

Відповідно до правил СОТ, у деяких ситуаціях країни можуть застосовувати контрольні заходи стосовно експорту. В таких випадках пропонується надавати перевагу заходам, залежно від ціни продукції, що експортується. Це дозволяє країнам використовувати експортне мито і податкове обмеження на експорт, якщо це не буде правочинним виключенням.

IV. Захисні заходи

А. Захисні заходи, які застосовуються у надзвичайних ситуаціях.

Метою зазначених вище чотирьох основних принципів і правил, яких держави повинні дотримуватися, є створення умов для чесної конкуренції, коли підприємства різних країн можуть торгувати за рівних умов.

Проте СОТ визнає, що ліберальні заходи у торгівлі, які застосовуються державами, можуть створювати проблеми для їх промисловості, яка не може швидко пристосуватися до умов конкуренції. Для запобігання таким проблемам країна може заборонити імпорт як захисний захід. Водночас вжиття таких заходів не повинне завдавати збитків зарубіжним постачальникам. Подібні заборони приймаються у випадку, коли кількість імпортованої продукції заподіює серйозної шкоди збуту аналогічного продукту вітчизняного виробництва. Захисні заходи застосовуються за клопотанням галузі промисловості, що потерпає від імпорту, тільки на тимчасовій основі і в надзвичайних ситуаціях.

Б. Захисні дії заради розвитку.

Правила СОТ також визнають, що країни, які розвиваються, для здійснення їх програми економічного розвитку або з метою підтримки тієї чи іншої галузі промисловості можуть застосовувати імпортні заборони на певний термін. При цьому дане правило вимагає, щоб до введення такої заборони сторони дотримувались раніше прийнятих умов щодо поставок товарів для захисту інтересів постачальників.

V. Правила, що регулюють використання субсидії

Держава надає субсидії для досягнення різних цілей. Коли яка-небудь галузь промисловості потерпає через велику кількість імпорту, тоді держава може, не застосовуючи заборонних дій стосовно імпорту, надати допомогу шляхом надання субсидії для купівлі технології та обладнання, що може підвищити ефективність виробництва, а також конкурентоздатність даної галузі.

1) значне зниження тарифів з метою забезпечення дії принципу вільної торгівлі;

2) забезпечення дії усіх багатосторонніх торговельних угод на основі застосування передбачених Угодою про СОТ засобів узгодження інтересів країн-членів та механізму врегулювання спорів;

3) забезпечення послідовного втілення норм міжнародних торговельних угод у національне законодавство країн-членів;

4) розробка нових торговельних норм із врахуванням як позитивних, так і негативних проявів глобалізації світової економіки.

Досліджуючи окреслені в даному розділі комплексної порівняльно-правової розвідки системи звільнення від сплати мита необхідно відзначити, що в урегулюванні міжнародної торгівлі не останнє місце займають регіональні торговельні угоди.

Глобалізація розвитку світового господарства супроводжується формуванням нових, розширенням діючих торговельних інтеграційних блоків, поглибленням регіональної інтеграції через підписання дво - та багатосторонніх регіональних торговельних угод (РТУ), які під час домінування протекціоністських тенденцій у СОТ, розглядаються країнами як додатковий зовнішньоторговельний фактор економічного розвитку. Розвиток транспортно-логістичної системи, інформаційно-технологічна революція та інтернаціоналізація виробництва відтворюють якісно нові зв'язки у міжнародній торговельній та інвестиційній сферах, кардинально змінюють ядро сучасної міжнародної комерції. Суттєве скорочення зовнішньоторговельних бар'єрів у торгівлі товарами після другої світової війни та уніфіковані правила торгівлі СОТ на основі режиму найбільшого сприяння активізували зовнішньоторговельні потоки й економічний розвиток країн. Гальмування темпів зростання міжнародної торгівлі під впливом фінансової кризи 2008 р. та переговорів на Доському раунді СОТ дало поштовх для поширення регіональної торговельної інтеграції між країнами-членами СОТ. Регіоналізація міжнародної торгівлі, щонайменше викликає занепокоєння серед провідних міжнародних інститутів та дослідницьких центрів, оскільки поки що відсутні фундаментальні дослідження з питань того, чи сприяють регіональні преференційні угоди зростанню добробуту у світовому та національному вимірах, чи може регіоналізм прискорити завершення Доського раунду переговорів СОТ і яку роль відіграватиме система правил СОТ у ХХІ столітті.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку є збільшення кількості регіональних торговельних угод, які є важливою і значною складовою багатосторонньої торговельної системи. В останньому звіті СОТ вказано, що у 1990 р. діяло 70, а на початок 2010 р. - понад 300 преференційних регіональних угод, причому кожна з 153 країн, окрім Монголії, підписала в середньому 13 угод. За результатами досліджень Т.Карпентера, А. Лендле з 20 світових імпортерів, на частку яких приходилось 90% світової торгівлі товарами у 2008 р, 16% світової торгівлі підпадали під преференції, 84% - відбувалось у режимі найбільшого сприяння.

Важливою рисою сучасного розвитку світового господарства є зростання ролі регіональних торговельних угод (РТУ). Їх поява та розвиток зумовлені економічними, політичними факторами, а також міркуваннями безпеки. Економічні причини участі країн у РТУ пов'язані з намаганням долучитися до більших ринків, залучити додаткові іноземні інвестиції, поглибити структурні зрушення та прискорити економічне зростання. Неабияким аргументом є також можливість ефективніше розв'язувати питання, які поки що повільно вирішуються на багатосторонньому рівні в межах СОТ. Усунення торговельних бар'єрів у рамках РТУ за інших однакових умов веде до більш ефективного використання ресурсів. Політичні аспекти розвитку РТУ пов'язані з намаганням країн забезпечити регіональну безпеку, посилити роль регіону у міжнародних відносинах, сприяти розвитку певної соціально-економічної та політичної моделі на рівні окремих країн та регіону в цілому, сформувати нові геополітичні альянси, впливати на розвиток інших країн і регіонів, у тому числі регулюючи доступ до своїх внутрішніх ринків. З іншого боку, розвиток РТУ може спричинити внутрішню та зовнішню напругу, оскільки такі угоди приводять до перерозподілу торгівлі з третіми країнами, отже, до зменшення їх впливу.

Основними цілями, які переслідуються при підписанні регіональних торговельних угод є : розвиток та розширення економічного співробітництва, а також підвищення рівня життя народів обох країн; усунення перешкод та обмеження в торгівлі товарами та лібералізація торгівлі послугами; сприяння через розвиток взаємної торгівлі гармонійному розвитку економічних відносин між Сторонами; сприяння гармонійному розвитку та розширенню світової торгівлі шляхом подолання бар'єрів у торгівлі; сприяння торгівлі та співпраці між Сторонами на ринках третіх країн.

На думку деяких фахівців, діючі у СОТ регіональні торговельні угоди можна класифікувати: а) за формами економічної інтеграції (угоди про зону вільної торгівлі: прості та «поглиблені» за сферою охоплених питань; митний союз; спільний ринок; економічний та монетарний союз); б) за регіональним принципом (міжрегіональні та внутрірегіональні); в) за географічним принципом (країн Європи, Азії, Америки..); г) за кількістю учасників (двосторонні та багатосторонні). Найбільш значущою є класифікація за формами економічної інтеграції, оскільки саме початкові етапи передбачають зміни у торговельних режимах країн. Домінантною формою торговельної інтеграції країн виступали зони вільної торгівлі, на частку яких приходилось 54,6% від кількості підписаних угод (станом на 22.11.2011р.).

Для сучасних РТУ характерним є розвиток нових тенденцій. Основною їх формою залишаються угоди про вільну торгівлю: на них припадає 80% діючих РТУ та 96% із тих, які ще не вступили в силу. Перевага зон вільної торгівлі над митними союзами полягає в тому, що про них простіше домовитися, вони потребують меншої координації зовнішньоекономічної політики, зберігають незалежність країн у формуванні митної політики щодо третіх країн, дають можливість розвести питання членства у межах митних союзів та розвитку простих форм інтеграції. Зони вільної торгівлі сконцентровані на питаннях доступу до стратегічних ринків, тому часто вони не пов'язані безпосередньо з географічною близькістю партнерів, тоді як митні союзи передбачають, у принципі, наявність спільних кордонів.

Слід погодитися з позицією певних спеціалістів, які відзначають, що Україні також треба знайти своє місце у системі РТУ. Причому участь у ній не є самоціллю. РТУ повинні стати важливим фактором реформування національної економіки, проведення структурних зрушень, зрештою, підвищення конкурентоспроможності виробників, окремих галузей, сфер і господарства країни в цілому.

З одного боку, Україна повинна активно інтегруватися до місткого високотехнологічного Єдиного внутрішнього ринку ЄС, залучати масштабні іноземні інвестиції як складову цього ринку, структурно адаптувати свою економіку до більш розвинених економік країн-членів ЄС, зберегти незалежність щодо вибору напрямків, форм, етапів і темпів міжнародної економічної інтеграції. З іншого -- нам слід також поширювати свою присутність на традиційних ринках збуту країн СНД, враховувати свою залежність від імпорту енергоносіїв з країн субрегіону, поглиблювати кооперацію з метою просування товарів і послуг на ринки третіх країн. При цьому необхідно враховувати складну та часом суперечливу взаємозалежність коротко -, середньо - та довгострокових економічних ефектів від різних напрямків і форм регіональної інтеграції.

Найоптимальнішою формою регіональної інтеграції України на сучасному етапі є перехід до створення та розвитку вільної торгівлі, передусім із сусідніми союзами країн та окремими країнами на дво - або багатосторонній основі. Україна повинна також утриматися від вступу до субрегіональних митних союзів, оскільки це поставить під питання створення глибокої зони вільної торгівлі з ЄС, а подальше визначення напрямків і форм міжнародної економічної інтеграції лише від неї вже не залежатиме. Вільна торгівля з ЄС та на двосторонній або багатосторонній (у рамках ЄЕП, ГУАМ) основі з країнами СНД -- це прагматична коротко - та середньострокова формула участі нашої держави в європейських інтеграційних процесах, яка найбільш повно відповідає сучасним тенденціям розвитку вітчизняної економіки та регіональних торговельних угод.

3. Система звільнень від мит в особливих випадках

3.1 Загальна система звільнень від мита

Ядро права міжнародної торгівлі складається з таких питань: організація доступу на ринки та забезпечення широкого відкриття ринків; використання захисних механізмів у багатосторонній торгівлі; використання винятків і звільнення від обов'язків, що потрібні для гнучкості управління системою.

Марракеський Заключний акт від 15 квітня 1994 р. легалізував диференціацію окремих секторів (у чому і полягає вертикальний підхід в «праві СОТ»), водночас забезпечив збереження певної цілісності міжнародного торговельного права як в інституціональному, так і в матеріальному плані (у цьому проявився горизонтальний підхід до міжнародної торгівлі).

Проблема доступу на ринки для міжнародної торгівлі є центральною. Слід згадати, що право торгувати - і всередині держави, і на міжнародному рівні - завжди розглядалося як привілей, що не був частиною міжнародного права. Іншими словами, для того, щоб розвиватися, потрібно забезпечувати свободу торгівлі. Звідси й очевидний сучасний парадокс, коли паралельно проходять і регламентація, і лібералізація торгівлі. Щоб міжнародна торгівля могла гармонійно розвиватися, необхідно також, щоб на її шляху не було невиправданих перешкод. Отже, головний принцип міжнародної торгівлі полягає в тому, що держава вправі обмежити доступ на національний ринок тільки через застосування мита, бо це найпрозоріший та найоб'єктивніший метод, заснований виключно на різниці у цінах національних та іноземних товарів. Крім того, багатонаціональна торговельна система, якщо вона будується на вільному підприємництві та вільному ринку, повинна зберігати конкурентне середовище, умови якого мають бути рівними для усіх. Це дає змогу досягти ефективності міжнародного поділу праці, що залежить від дії порівняльних переваг. Рівність умов конкуренції на відповідному національному ринку передбачає поєднання двох вихідних вимог, що складають основу ГАТТ/СОТ. По-перше, усі товари іноземного походження мають бути зрівняні в режимі і не має бути дискримінації товарів з однієї країни відносно товарів з іншої країни. По-друге, товари, що імпортуються, мають бути зрівняні у режимі і не підлягати дискримінації відносно подібних товарів національних товаровиробників.

Одним із основних нормативно-правових актів, який визначає засади розвитку відносин між Україною та ЄС, в тому числі торгових та митних, є Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, що була підписана у Люксембурзі 16 червня 1994 р.

Правовому регулюванню торгівлі між Україною та ЄС присвячена частина III УПС. У зазначеній частині визначаються заходи щодо сприяння торгівлі товарами між Україною та ЄС, підстави щодо обмеження імпорту, експорту або транзиту у взаємній торгівлі, а також захисні заходи у сфері торгівлі та спеціальні торгові режими для окремих товарних секторів (щодо текстильних виробів, вугілля та сталі, ядерних матеріалів, енергетики). Виходячи з важливості для України розвитку торгового партнерства з ЄС, необхідно детальніше зупинитися на аналізі цих положень.

До заходів сприяння торгівлі товарами відноситься поширення, відповідно до п.1 ст. 10 УПС, на торгові відносини між Україною та ЄС режиму найбільшого сприяння. Сама ст. 10 УПС не дає визначення режиму найбільшого сприяння, а відсилає до положень п.1 ст.1 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (далі - ГАТТ), відповідно до яких режим найбільшого сприяння вимагає, щоб будь-які переваги, привілеї або звільнення від оподаткування, що застосовуються будь-яким із членів угоди щодо товарів походженням з або призначених для будь-якої іншої країни (члена СОТ або ні), мають бути негайно та безумовно поширені на відповідні товари походженням з або призначених для території всіх інших членів СОТ.

УПС не визначає самостійно і сфери застосування режиму найбільшого сприяння, покладаючи вирішення цього питання на ГАТТ. Останнім передбачено, що правила режиму найбільшого сприяння застосовуються до: мита та зборів стосовно імпорту та експорту, міжнародних переказів платежів за імпорт або експорт; методів стягнення мита і зборів або процедури забезпечення надходження відповідних сум до бюджету; порядку митного очищення, транзиту, зберігання на складі, перевантаження; внутрішніх податків та зборів будь-якого виду, що застосовуються прямо чи опосередковано до вітчизняних продуктів; усіх законів, правил та вимог, що впливають на внутрішній продаж, купівлю, транспортування, розповсюдження або використання на внутрішньому ринку.

Проте, з правил режиму найбільшого сприяння є кілька винятків, що визначаються пунктом 2 ст. 10 УПС. Насамперед слід зазначити, що правила режиму найбільшого сприяння не застосовуються до пільг, наданих з метою створення митного союзу або зони вільної торгівлі, або пільг, що випливають зі створення такого союзу або зони. Іншими словами, Україна та ЄС можуть бути учасниками угод щодо створення митного союзу (наприклад, митний союз між ЄС та Туреччиною та зона вільної торгівлі між ЄС і країнами-учасницями Європейської зони вільної торгівлі) чи зони вільної торгівлі (двосторонні угоди щодо зон вільної торгівлі між Україною та Російською Федерацією, а також Республікою Бєларусь), не поширюючи переваги цих угод у їх взаємній торгівлі.

Наступним винятком із застосування правил режиму найбільшого сприяння є пільги, надані окремим країнам згідно з ГАТТ та з іншими міжнародними угодами на користь країн, що розвиваються. Прикладом може служити запровадження преференційного режиму згідно з Ломейською Конвенцією стосовно великої групи країн Африки, Карибського та Тихоокеанського басейнів. Надання державами-членами ГАТТ спеціального та диференційованого режиму країнам, що розвиваються стало можливим після прийняття 28 листопада 1979 р. під егідою ГАТТ «Унеможливлюючого положення».

Положення УПС щодо запровадження сторонами захисних заходів у їх взаємній торгівлі є, на нашу думку, досить загальними. Так, зокрема, потребує конкретики поняття «значні збитки» (йдеться про визначену положеннями УПС умову застосування захисних заходів). В даному випадку не можна взяти за основу і положень ГАТТ, що регулюють застосування захисних заходів, оскільки ст.XIX ГАТТ закріплює умову заподіяння «серйозних збитків», встановлюючи, в такий спосіб, більш суворі умови запровадження захисних заходів. Іншим поняттям, яке не визначається положеннями УПС є “відповідні заходи”, які сторони мають право запроваджувати для захисту від масового імпорту. Ст.18 УПС лише зобов'язує сторони надавати пріоритети тим заходам, які найменше зашкодять у досягненні цілей цієї Угоди. Своєю чергою, ст.XIX ГАТТ більш обмежено визначає види заходів, застосовуючи принцип недискримінації відносно території походження імпорту відповідних товарів. Можливо, ця, в деякій мірі, поверховість зазначених положень зумовлена тим, що спеціальні заходи в ЄС застосовувалися не так часто (з 1982 по 1993 рік їх нараховувалося лише 10).

Дослідження особливостей фундаментальної свободи Внутрішнього ринку ЄС - свободи руху товарів, що звільняє торгівлю між державами-членами ЄС від монетарних, фіскальних та кількісних обмежень, дає можливість виділити такі її основні характеристики: транскордонний ефект (поширюється на усю територіє ЄС, незважаючи на національні кордони), пряма дія (можливість для фізичних та юридичних осіб звертатися в національні суди за захистом своїх прав, що випливають зі свободи руху товарів), недискримінаційний характер (заборона запровадження будь-яких національних заходів, результатом яких є пряма чи непряма дискримінація тих чи інших товарів).

Торгові відносини між Україною та ЄС і його держав-членів, правовою підставою здійснення яких є положення УПС, визначаються: режимом найбільшого сприяння, що застосовується до мита та зборів на імпорт та експорт, порядку транзиту, усіх законів, правил та вимог, що впливають на внутрішній продаж, купівлю, транспортування; національним режимом - щодо внутрішнього оподаткування та стягнення зборів з імпортних товарів; застосуванням захисних заходів (спеціальних, компенсаційних та антидемпінгових) у торгівлі.

Переходячи до характеристики загальної системи звільнення від сплати мита, яка існує в Україні, слід проаналізувати певну низки нормативно-правових актів з митної справи, які своїми положеннями закріплюють цю систему. Безумовно, одними із найважливіших нормативно - правових актів, яким закріплюється система звільнення від сплати мита є Митний кодекс України та Податковий кодекс України.

В рамках нашого порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС нас цікавить такі митні пільги та преференції, які надаються суб'єктам підприємницької діяльності з приводу звільнення від сплати мита, адже відповідно до чинного законодавства в Україні існують і інші пільги та привілеї, крім вищезазначених.

В юридичній науці існує певна точка зору, згідно з якою, митні переваги варто розуміти як передбачений актом митного або податкового законодавства, а також укладений в установленому порядку міжнародним договором України засіб митного регулювання, що полягає в стимулюванні учасників митних правовідносин до реалізації законних прав та інтересів через надання митних пільг, тарифних преференцій, забезпечення функціонування механізму митних привілеїв . Тож залежно від того, в чому саме, щодо яких товарів і предметів полягає пріоритетність при провадженні митних процедур, митні переваги пропонується класифікувати на (1) митні пільги, (2) тарифні преференції, (3) митні привілеї.

Слід погодитися з позицією деяких фахівців, які доречно відзначають, що 1) Митні переваги, точніше надання їх або відмова в цьому, істотно впливають на поведінку учасників митно-правових відносин. У низці випадків наявність чи відсутність пріоритетного права визначає саму можливість транскордонного переміщення товарів і предметів через державний кордон (це стосується, приміром, ввезення гуманітарної допомоги, культурних цінностей тощо). 2) Об'єктивний характер митних переваг можна продемонструвати на прикладі такого їх різновиду, як митні привілеї. Унормування їх в окремому розділі МК України викликано бажанням законодавця закріпити в кодифікованому нормативно-правовому акті в галузі митної справи існуючі декілька десятиліть (відколи набрали чинність так звані Віденські конвенції) пріоритетні норми й правила щодо службовців дипломатичних і консульських установ, представництв міжнародних організацій та ін. 3) Вищенаведене підтверджує й тривалість функціонування митних переваг. Багаторічна практика надання додаткових прав суб'єктам митних відносин з урахуванням чинників економічного, соціального й навіть політичного характеру якнайкраще свідчить про усталеність і виправданість митних переваг, зокрема, митних пільг і тарифних преференцій. 4) Принципи митних переваг випливають з базових засад переваг правових, але в силу специфічності відносин, в основі яких вони перебувають, ці принципи набувають особливих, властивих їм рис та ознак. Такими є такі принципи, як взаємність, надання тарифних преференцій найменш розвиненим країнам.

Перш за все, перед тим як охарактеризувати загальну систему звільнення від сплати мита, необхідно з'ясувати, що законодавець має на увазі під терміном «мито» і які види мита існують в Україні? Згідно з положеннями, закріпленими в ч. 1 ст. 271 Глави 42 Митного кодексу України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. В ч. 2 ст. 271 Глави 42 МК зазначено, що в Україні застосовуються такі види мита: 1) ввізне мито; 2) вивізне мито; 3) сезонне мито; 4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Причому забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені цим Кодексом.

Національний законодавець, в ст. 272 Митного кодексу України визначає, що ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Згідно з положеннями ст.. 273 МК, вивізне мито встановлюється законом на українські товари, що вивозяться за межі митної території України.

Відповідно до чинного законодавства (ст.. 274), на окремі товари законом може встановлюватися сезонне мито на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита.

У випадках, передбачених законами України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України), з метою захисту економічних інтересів України та українських товаровиробників у разі ввезення товарів на митну територію України, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися особливі види мита: 1) спеціальне мито; 2) антидемпінгове мито; 3) компенсаційне мито.

Особливі види мита встановлюються на підставі рішень Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну».

Спеціальне мито встановлюється: 1) як засіб захисту національного товаровиробника, у разі якщо товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику; 2) як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Антидемпінгове мито встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.

Компенсаційне мито встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику. Ці положення закріплені в ст.. 275 МК України.

Характеризуючи загальну систему звільнення від сплати мита необхідно звернути свою увагу на те, що національний законодавець в ст.. 281 МК України (Тарифні пільги (тарифні преференції) передбачає надання тарифних пільг (преференцій).

Статтею 282 Митного кодексу України встановлюється порядок та умови звільнення від сплати як ввізного так і вивізного мита. До положень цієї статті ми детально звернемося при розгляді питань окреслених в підрозділах 3.2 та 3.3 нашого наукового дослідження.

За загальним правилом, закріпленим в ст. 283 МК України, за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених розділом V цього Кодексу, звільняються від оподаткування: 1) ввізним митом - товари, поміщені у митні режими реімпорту та відмови на користь держави; 2) вивізним митом - товари, поміщені у митний режим реекспорту. Слід зазначити, що ці положення аналогічні тим, які закріплені в нормативно-правових актах Європейського Союзу, адже ці положення національного законодавства можливо вважати імплемінтованими.

В певних випадках законодавством передбачене умовне повне звільнення від оподаткування митом ( ст..284 МК України) та умовне часткове звільнення від оподаткування ввізним митом ( ст. 285 МК України).

Деякі особливості сплати мита та звільнення від сплати мита законодавець пов'язує з обранням суб'єктом підприємницької діяльності залежно від обраного митного режиму ( ст.. 286 МК України).

Особливості оподаткування митом деяких товарів визначенні в ст. 287 Митного кодексу України.

Аналізуючи чинну систему звільненні від сплати мита, а як відомо мито є різноманіттям податкової пільги, під якими чинне законодавство розуміє передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті (п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу України).

Причому підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Згідно з положеннями, закріпленими в п. 30. 9 ст. 30 ПК України, податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

3.2 Випадки звільнення від мита на імпорт

Відзначимо, що на сучасному етапі розвитку зовнішньо - економічної діяльності країн світу та міжнародна інтеграція в сфері торгівлі та безумовно і в інших сферах політичних та соціально-економічних відносин між різними державами передбачає наявність певних дипломатичних, консульських установ та деяких інших організацій, які виконують певні функції.

Нормами міжнародного права передбачені деякі випадки звільнення від мита на імпорт певних категорій осіб. Статтями 22-41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року передбачені дипломатичні привілеї та імунітети, в тому числі і стосовно звільнення від сплати мита. Так, наприклад, відповідно до положень, закріплених в ч. 1 ст. 36 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, Держава перебування відповідно до ухвалених нею законів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від всіх митних зборів, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення і подібного роду послуги: а) предмети, призначені для офіційного користування представництва; b) предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім'ї, що живуть разом з ним, включаючи предмети, призначені для його обзаведення. Аналогічні положення закріплені в ст.. ст.. 50-51 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. Ці положення вищезазначених міжнародно-правових актів імплементовані як в законодавстві країн Європейського Союзу, так і в законодавстві України. Згідно з положеннями, закріпленими в Розділі ХIII глави 56 Митного кодексу України «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України представництвами іноземних держав, міжнародними організаціями та офіційними особами, а також дипломатичними представництвами України, що знаходяться за кордоном», яка охоплює собою статті з 382 по 396.

Але відзначимо, що це є окремі випадки звільнення від сплати мита, в рамках нашого комплексного порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України законодавству ЄС стосовно системи звільнення від сплати мита, нас цікавлять питання дещо іншої площини.

Аналізуючи законодавство Європейського Союзу стосовно системи звільнення від сплати мита, слід відзначити, що в загальному розумінні мито є різноманітністю податку, а ці питання врегульовуються на рівні ЄС, і цей податок (мито) стягується державами-членами до бюджету ЄС, то і випадки звільнення від обкладення митом також регулюються на рівні ЄС. Україні запропоновано здійснити наближення до перших двох розділів вказаного Регламенту. Перший розділ Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року про встановлення у Співтоваристві системи звільнення від мит стосується виключно сфери застосування та визначень, що містяться в ньому.

На нашу думку, основним розділом є другий вищезазначеного нормативно - правового акту, який визначає умови звільнення від ввізного мита. Цей акт містить в собі наступні Глави: Глава І - Особиста власність, що належить фізичним особам, які переносять своє постійне місце проживання з третьої країни до Співтовариства; Глава ІІ - Товари, ввезені з приводу весілля; Глава ІІІ - Особиста власність, отримана у спадщину; Глава IV - Шкільні комплекти одягу, навчальні матеріали та пов'язані предмети побутового призначення; Глава V - Партії незначної вартості; Глава VI - Партії, відправлені однією приватною особою іншій; Глава VII - Засоби виробництва та інше обладнання, що ввозяться при переносі місця діяльності з третьої країни у Співтовариство; Глава VIII - Продукти, отримані фермерами Співтовариства з господарств, розташованих у третій країні; Глава ІХ - Насіння, добрива та продукти для меліорації ґрунту та зернові, ввезені виробниками сільськогосподарської продукції у треті країни для використання у господарствах, що межують з цими країнами; Глава Х - Товари, що знаходяться у ручному багажі подорожуючих; Глава ХІ - Методичні, наукові та культурні матеріали; наукова апаратура та прилади; Глава ХІІ - Лабораторні тварини та біологічні або хімічні речовини, призначені для дослідів; Глава ХІІІ - Терапевтичні речовини людського походження та реагенти для визначення груп крові та типів тканин; Глава VIX - Апаратура та прилади, призначені для медичних досліджень, постановки медичних діагнозів або здійснення медичного лікування; Глава VX - Еталонні речовини для контролювання якості медичних продуктів; Глава VXІ - Фармацевтичні засоби, які використовуються на міжнародних спортивних змаганнях; Глава VXІІ - Товари для благодійних або філантропічних організацій: вироби, призначені для сліпих людей або інших осіб-інвалідів: А. Для загальних цілей; В. На користь осіб-інвалідів: 1. Вироби для використання сліпими людьми; 2. Вироби для використання іншими особами-інвалідами; С. На користь потерпілих від стихійного лиха; Глава XVIII - Почесні відзнаки або нагороди; Глава ХІХ - Подарунки, отримані в рамках міжнародних стосунків; Глава ХХ - Товари, які мають використовуватися монаршими особами або главами держав; Глава ХХІ - Товари, ввезені для сприяння торгівлі: А. Зразки товарів незначної вартості; В. Друковані та рекламні матеріали; С. Продукція, яка використовується або споживається на торговельних ярмарках та аналогічних заходах; Глава ХХІІ - Товари, що ввозяться для цілей обстеження, аналізу або тестування; Глава ХХІІІ - Партії, надіслані до організацій, які захищають авторські права або промислові та комерційні патентні права; Глава ХХIV - Туристична інформаційна література; Глава ХХV - Різні документи та вироби; Глава ХХVІ - Допоміжні матеріали для складування та захисту товарів під час їх перевезення; Глава ХХVІІ - Підстилка, корми та кормові продукти для тварин під час їх перевезення; Глава ХХVІІІ - Пальне та мастильні матеріали, що знаходяться на наземних автотранспортних засобах та у спеціальних контейнерах; Глава ХХІХ - Товари для будівництва, догляду або оздоблювання пам'ятників та кладовищ жертв війн; Глава ХХХ - Труни, урни з прахом та оздоблювальні траурні приналежності.

Переходячи до детального аналізу випадків звільнення від мита на імпорт, тобто звільнення від сплати мита при ввезенні певних речей, товарів та продукції, слід звернути свою увагу на той момент, що відповідно до законодавства Європейського Союзу надання пільг (преференцій) можна класифікувати за деякими напрямками та умовами.

Якщо мова йдеться про особисту власність, до якої, відповідно до нормативно-правових документів ЄС відноситься й , серед іншого, предмети побутового призначення; велосипеди та мотоцикли, приватні автомобілі та причепи до них, будинки на колесах, прогулянкові судна та приватні літаки; продовольчі товари, що відповідають звичайним потребам сім'ї, домашні тварини та їздові тварини, а також переносні інструменти для прикладних чи загальноосвітніх наук, потрібні особі, що є об'єктом розгляду, для здійснення торгівельної або професійної діяльності, також становлять «особисту власність». Але слід відзначити, що, відповідно до acquis communautaire, особиста власність не повинна бути такою, що вказувала б своєю природою чи кількістю на те, що вона ввозиться з комерційною метою.