Фінанси та державний бюджет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Суть і функції фінансів

1. Суть фінансів як економічної та історичної категорії

2. Суспільне призначення фінансів та їх об'єктивна необхідність в умовах товарного виробництва

3. Функції фінансів

4. Фінансова система: поняття і загальна характеристика її сфер та ланок

5. Поняття фінансових ресурсів та джерела їх формування

6. Взаємозв'язок фінансів з іншими вартісними категоріями

1. Суть фінансів як економічної та історичної категорії

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Виник термін у ХІІІ ст. Фінанси ( від лат. „financia” ) в перекладі означає готівка, доход, в широкому розумінні, - грошові засоби, обов'язкова сплата грошей. Ця сплата пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту. Так тривало майже до ХVІІІ ст. Під фінансами розуміли державне публічне господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-от: земство, міська община тощо. У цей же період в деяких державах, наприклад у Німеччині, слово „фінанси” мало негативне значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганнями тощо.

Очевидно тому поняття „фінанси” й ототожнюють з поняттям „гроші”. Але це дві різні, хоча й взаємопов'язані категорії. Фінанси суттєво відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями.

Як історична категорія фінанси з'явились одночасно з виникненням держав при поділі суспільства на класи. Перший поділ суспільства на класи - рабовласницький лад, пізніше - феодальний. Але про фінанси в сучасному розумінні говорити ще рано. В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте лише в армії. Головними витратами тих держав були затрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату, будівництво громадських споруд (храмів, каналів, доріг тощо). Основними доходами були надходження від державного майна і регалій ( монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич; данина з підкорених народів; натуральні повинності і збори. Тобто на ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З розкладом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більше значення стали набувати грошові доходи і видатки держави; частка натуральних зборів різко скоротилася. Державна казна відокремилася від власності монарха. Виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Платники податків поступово визнавали за державою право стягнення податків по мірі того, як держава зі свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.

Вперше у сучасному тлумаченні термін „фінанси” став застосовуватись у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. В науковий обіг термін „фінанси” ввів французький професор Ж. Боден в 1577 р. У праці. „Шість книг про республіку”.

Отже, розвиток товарно-грошових відносин і формування держав призвели до виникнення фінансів.

Суть фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Грошовий характер фінансових відносин - важлива ознака фінансів. Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. Поява фінансових відносин завжди дає про себе знати реальним рухом грошових коштів. Відсутність такого руху на стадіях виробництва і споживання процесу відтворення свідчить про те, що вони не є місцем виникнення фінансів.

Реальний рух грошей відбувається тільки на другій і третій стадіях процесу відтворення - в розподілі й обміні. Проте характер руху вартості ( в її грошовій формі) на цих стадіях різний, що не дозволяє їх обох віднести до сфери функціонування фінансів.

На другій стадії рух вартості в грошовій формі здійснюється відособлено від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом з рук одних власників в руки інших) або цільовим відособленням кожної частини вартості ( в рамках одного власника). На третій стадії розподілена вартість ( в грошовій формі) обмінюється на товарну форму, тобто здійснюється процес купівлі-продажу. Відчуження самої вартості тут не відбувається: вона лише змінює свою форму - з грошової на товарну. Таким чином, на другій стадії відтворення має місце односторонній рух грошової форми вартості, а на третій - двохсторонній рух вартостей (в грошовій і товарній формах). На третій стадії процесу відтворення обмінні операції обслуговуються двома категоріями: 1) грошима, як всезагальним еквівалентом, що виступає посередником обмінних актів (товар - гроші, гроші - товар), в результаті яких суспільний продукт розподіляється між суб'єктами суспільного відтворення; 2) ціною, на основі якої відбувається кількісний вимір вартостей, що обмінюються, і які знаходяться в різних формах. Ніякого іншого суспільного інструменту тут більше не потрібно. Значить, при обміні немає місця фінансам.

Сферою виникнення і функціонування фінансів є друга стадія процесу відтворення , на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктами господарювання, кожний з яких повинен отримати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер відносин.

Таким чином, фінанси - це система грошових відносин з приводу формування і використання грошових фондів необхідних державі для виконання своїх функцій.

Фінансам притаманні три ознаки, які діють лише в сукупності:

1) це завжди грошові відносини;

2) це грошові відносини, викликані фактом наявності держави як органу управління;

3) це відносини, які мають розподільчий характер.

Якщо грошовим відносинам двох чи більше суб'єктів притаманні всі ці ознаки, то це фінанси.

2. Суспільне призначення фінансів та їх об'єктивна необхідність в умовах товарного виробництва

Фінанси не можуть існувати без грошей. Але якщо наявність грошей - обов'язкова умова функціонування фінансів, то причиною, що породжує їх появу, можна вважати потреби суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їх діяльність. Цю потребу в ресурсах без фінансів задовольнити неможливо ні в сфері господарювання, ні в сфері державного управління.

В сфері господарювання саме завдяки фінансам, які є інструментом вартісного розподілу суспільного продукту, забезпечується задоволення виробничих потреб, які постійно змінюються. Фінанси є незамінними тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання.

Отже, призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення і використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств, кожного громадянина.

Фінанси об'єктивно необхідні, оскільки обумовлені потребами суспільного розвитку. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати швидке впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.

3. Функції фінансів

Функція - це „зовнішній прояв властивості якого-небудь об'єкту в даній системі відносин”. Застосовуючи наведене визначення до економічних категорій, функції означають прояв їх суті в дії, специфічні способи вираження притаманних категорії властивостей. Функції завжди є похідними від суті, яку вони виражають, і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення цієї економічної категорії.

Для фінансів як економічної категорії характерні дві функції: розподільча і контрольна.

Першою функцією фінансів є розподіл і перерозподіл національного доходу держави. Матеріальною основою створення національного доходу держави служить відтворення суспільного продукту (валовий внутрішній продукт).

НД поділяється на дві частини - фонд нагромадження і фонд споживання . Співвідношення цих частин визначає пропорції розвитку економіки та її структуру.

В подальшому об'єктивно виникає потреба в перерозподілі НД, яка викликана:

- наявністю невиробничої сфери, в якій НД не створюється, але без якої виробництво не може бути ефективним;

- необхідністю забезпечення соціального розвитку;

- важливістю створення сприятливих умов для підтримки та розвитку економіки;

- необхідністю рівномірного економічного і соціального розвитку регіонів .

Кінцева ціль розподілу і перерозподілу НД полягає в розвитку продуктивних сил, забезпеченні розвитку виробництва, досягненні високої якості життя широких верств населення.

Друга важлива функція фінансів - контрольна. Вона породжена розподільчою функцією і проявляється передусім в контролі за розподілом ВВП і НД по грошових фондах та їх цільовому використанню.

Контрольна функція фінансів здійснюється , по-перше, через контроль гривнею, і по-друге, через контроль, що здійснюється фінансовими органами.

Контроль гривнею ведеться за виробничими і невиробничими витратами, відповідністю цих витрат доходам, формуванням та використанням основного і оборотного капіталу тощо. Він діє на всіх стадіях кругообігу засобів, при фінансуванні й кредитуванні, у взаємовідносинах з бюджетом та іншими ланками фінансової системи.

Контроль фінансовими органами здійснюється шляхом перевірки законності витрачання грошових коштів, повноти і своєчасності сплати податків тощо.

4. Фінансова система: поняття і загальна характеристика її сфер і ланок

Аналіз закономірностей розвитку фінансових відносин свідчить про наявність спільних ознак в їх сутності. До них належать, як раніше відмічалось, розвиток товарно-грошових відносин та існування держави як суб'єкта цих відносин. Проте спільні ознаки всіх фінансових відносин не виключають певні відмінності між ними. В зв'язку з цим можна говорити про систему цих відносин, тобто фінансову систему.

Фінансова система - це сукупність різних сфер (ланок) фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями у формуванні та використанні фондів грошових засобів та різною роллю в суспільному відтворенні.

З організаційної точки зору, під фінансовою системою розуміють всі фінансові установи країни, які обслуговують грошовий обіг.

В загальній сукупності фінансів, що створюють фінансову систему, можна виділити такі сфери:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб'єктів;

- фінанси населення;

- страхування;

- фінансовий ринок.

Кожна з цих сфер має організаційну структуру і складається з декількох ланок, які схематично зображені на рис. 2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Схема фінансової системи України.

Фінанси підприємств різних форм власності є основою єдиної фінансової системи країни і обслуговують процес створення і розподілу ВВП і НД в державі. Від стану фінансів комерційних підприємств залежить забезпеченість централізованих грошових фондів фінансовими ресурсами. В умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку, метою якого є обов'язкове отримання прибутку. Відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на розширення і розвиток. Вони самостійно розподіляють виручку від реалізації продукції, формують і використовують фонди виробничого і соціального розвитку, вишукують необхідні їм засоби для розширення виробництва продукції, використовуючи кредити і можливості фінансового ринку.

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їх затрат. Це - лікарні, школи, музеї, бібліотеки тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і, таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називаються бюджетними.

Громадські організації та доброчинні фонди - це добровільні об'єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій та доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності ( а отже, і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є вступні і членські внески, добровільні й спонсорські пожертвування.

Загальнодержавним фінансам належить провідна роль у забезпеченні визначених темпів розвитку всіх галузей народного господарства, перерозподілі фінансових ресурсів між галузями економіки і регіонами країни, виробничою і невиробничою сферами, окремими групами населення. Провідне місце в державних фінансах належить державному бюджету.

Державний бюджет представляє собою форму створення та використання централізованого фонду грошових засобів для забезпечення функцій органів державної влади. Державний бюджет - це основний фінансовий план держави. Через бюджет держава фінансує галузі народного господарства, освіту, охорону здоров'я, культуру, мистецтво, оборону країни, утримання апарату державного управління тощо. За допомогою бюджету створюється можливість маневрування грошовими коштами і цілеспрямовано впливати на темпи і рівень розвитку суспільного виробництва, рівень життя населення.

Загальнодержавні фонди цільового призначення (позабюджетні фонди) - це засоби державних та місцевих органів влади, пов'язані з фінансуванням видатків, що не включені в бюджет. Вони формуються за рахунок обов'язкових відрахувань, які для звичайного платника податків ні чим від податків не відрізняються. Специфіка цих фондів полягає в тому, що вони мають суто цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит відображає кредитні відносини з приводу мобілізації державою тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій і населення на принципах поверненості і платності для фінансування державних видатків. Він також використовується з метою стабілізації грошового обігу в країні. Існування державного кредиту веде до утворення державного боргу як сукупності зобов'язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами і міжнародними організаціями. Державний кредит - це також сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі кредитора й гаранта.

Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. В соціально орієнтованій ринковій економіці стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому. Доходи домогосподарств формуються із наступних джерел: заробітна плата працюючих членів; соціальна допомога та пенсії; доходи від підсобних господарств та присадибних ділянок; доходи від власного бізнесу; дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських вкладів тощо. Основну частку видатків домогосподарств становлять видатки на житло, харчування, одяг та речі побутового вжитку, соціально-культурні потреби, нагромадження.

Страхування забезпечує відшкодування можливих збитків від стихійних лих та нещасних випадків, а також сприяє їх попередженню. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій різних форм власності. Використовуються страхові фонди на відшкодування завданих збитків, у разі настання страхового випадку.

Серед сфер фінансової системи фінансовий ринок займає особливе місце і представляє собою сукупність фінансових відносин які виникають в процесі купівлі-продажу фінансових активів (валюти, цінних паперів, кредитних ресурсів тощо). На фінансовому ринку мобілізуються тимчасово вільні кошти підприємств і населення і спрямовуються в ті галузі, які потребують додаткового фінансування і забезпечують достатній рівень доходу.

5. Поняття фінансових ресурсів та джерела їх формування

В процесі розподілу валового внутрішнього продукту у держави, підприємств, організацій формуються доходи і грошові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів.

Отже, фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу і використання ВВП за певний період часу (макрорівень).

Поняття фінансові ресурси визначають також як акумульовані підприємством з різних джерел грошові кошти, які надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства (мікрорівень).

Джерелом утворення фінансових ресурсів є вироблений валовий внутрішній продукт. Із трансформацією вартості ВВП у відповідні фонди фінансових ресурсів починається вплив фінансів на процес розширеного відтворення, і вони починають діяти як складова частина економічного механізму.

Загалом, фінансові ресурси являють собою сукупність доходів, надходжень, які перебувають в розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення.

Фінансові ресурси держави охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємницького, а також приватного сектора.

В розпорядженні держави знаходяться ресурси бюджетної системи, централізованих і окремих децентралізованих фондів грошових коштів, а також державних фінансових інституцій (Національного банку, державних кредитних установ тощо).

Джерела формування фінансових ресурсів держави:

1. Національний доход.

2. Амортизаційний фонд.

3. Відрахування підприємств у централізовані фонди державного соціального страхування, інші позабюджетні фонди.

4. Національне багатство, яке залучене в господарський оборот ( продаж золотого запасу країни, енергоносіїв тощо).

5. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності держави, а також поступлення від продажу державних цінних паперів.

6. Поступлення від населення у вигляді сплати податків, проведення лотерей, доходи від надання позик.

7. Кредитні ресурси національного банку як державний грошовий резерв, закріплений за національним банком у вигляді статутного, резервного та інших фондів.

Джерелами фінансових ресурсів підприємств є статутний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, резервний капітал, кредити й позики, кредиторська заборгованість та ін. Таким чином, фінансові ресурси підприємств поділяють на власні й залучені. До власних фінансових ресурсів відносять грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності (статутний , резервний капітал, прибуток тощо). Залучені ресурси - це грошові кошти, отримані на фінансовому ринку, у постачальників, інших кредиторів, які набувають характеру заборгованості (кредити і позики; фінансові ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів; кредиторська заборгованість).

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень централізації податків та інших обов'язкових платежів призводить до зростання фінансових ресурсів державного сектора і, відповідно, зменшення фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їх діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тіньовий сектор.

Основні напрями використання фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні держави:

ь розвиток народного господарства, його структурна перебудова;

ь фінансування закладів соціальної сфери;

ь соціальний захист населення;

ь охорона навколишнього середовища;

ь управління;

ь оборона країни;

ь створення матеріальних та фінансових резервів тощо.

Напрями використання фінансових ресурсів підприємств є:

ь розширене відтворення і розвиток підприємств;

ь вирішення соціальних проблем;

ь матеріальне стимулювання;

ь створення фінансових резервів;

ь задоволення інших потреб.

Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви, які являють собою грошові кошти, що свідомо відволікаються з господарського обороту і призначені для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення.

6. Взаємозв'язок фінансів з іншими вартісними категоріями

Фінанси перебувають в тісному взаємозв'язку з таким категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

Фінанси і гроші.

Аналіз категорій „фінанси” і „гроші” свідчить про їх особливу систему зв'язків, яка часто призводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко (особливо на побутовому рівні) визначають як певну суму грошей, яка знаходить в розпорядженні юридичної чи фізичної особи.

Звичайно, певна частка істини тут є. Справа в тому, що фінанси завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей - це ще не фінанси.

Крім того, фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують.

Фінанси і ціни.

І ціна, і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту.

Ціна є грошовим виразом вартості будь-якого товару. Вона виступає вихідним ступенем розподілу вартості ВВП та створює умови для подальшого його перерозподілу.

Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках нееквівалентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Скажімо, якщо вартість товару більша за його ціну, то з'являється такий важіль як допомога держави у вигляді субсидій, дотацій, субвенцій ( наприклад, вугільній промисловості, комунальному господарству тощо); якщо ж вартість товару менша за його ціну, то держава залучає такий важіль як податки (акцизний збір).

До того ж, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в цільові державні фонди держава може змінювати структуру ціни.

Якщо держава не застосовує регулювання цін, вона повинна буде коректувати соціальні виплати і збільшувати мінімальну оплату праці. Тому в більшості країн регулюються ціни на основні товари, які мають соціальне значення.

З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту і пропозиції. Тому на ринку інколи трапляються різкі коливання загального рівня цін, які можуть суттєво вплинути на стан фінансової сфери та фінансової безпеки держави.

Фінанси і заробітна плата.

Фінанси передують категорії „заробітна плата”. Взаємозв'язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, і як наслідок, - сприяти зростанню оплати праці певних галузей.

Відмінності:

ь Фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата - категорія, яка стосується лише частини ВВП, а саме - фонду оплати праці;

ь Заробітні плата пов'язана лише з одним фактором виробництва - робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

Фінанси і кредит.

Спільним для обох цих категорій є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.

При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів - підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі.

Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості, а кредиту - двосторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів.

Фінансам і кредиту притаманні різні методи спрямування коштів:

ь Фінансам - фінансування 9надання коштів на безповоротній основі);

ь Кредиту - кредитування (надання коштів за принципами платності, строковості, поверненості).

Тема 2. Фінансова політика держави

1. Сутність і значення фінансової політики

2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики

3. Фінансова політика України на сучасному етапі

1. Сутність і значення фінансової політики

В будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в досягненні поставлених цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Таким чином, фінансова політика - це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.

Держава, в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб'єктом фінансової політики. Ними розробляються заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.

Фінансова політика включає як самостійні складові частини - бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій основі - досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави і підвищення рівня життя населення.

Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

ь врахування дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства;

ь вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;

ь врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;

ь комплексність у розробці заходів, пов'язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на тривалу перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабних завдань. Вибір довгострокових цілей і розробка цільових програм у фінансовій політиці необхідні для зосередження фінансових ресурсів на основних напрямках економічного і соціального розвитку. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції й спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика - це методи вирішення фінансових завдань на найважливіших ділянках фінансової стратегії. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний розподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та ін.

2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики

Для реалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життя використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм - це комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм - це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених цілей і завдань.

Призначення фінансового механізму зводить до двох основних функцій: фінансового забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Фінансове регулювання - це метод здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами за використання фінансів.

Структура фінансового механізму досить складна (рис. 3).

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування і прогнозування. Фінансове планування - це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. На цій стадії визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки та соціальної сфери.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3. Склад фінансового механізму.

Під час складання і виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки.

Фінансові показники - це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення тощо. Вони можуть бути загальні та індивідуальні (витрати бюджету на одного жителя; розмір податків, що сплачується одним працівником тощо)

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів ( ставки заробітних плат, пенсій, стипендій; ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань тощо).

Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємства або громадянина (ліміти бюджетного фінансування, неоподатковуваний мінімум доходів громадян тощо).

Резерви покликані нейтралізувати негативний вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому (фінансові резерви підприємства; валютні резерви Національного банку; резервні фонди комерційних банків і страхових компаній тощо).

До фінансових стимулів належать пільги за податками, податкові канікули та ін.

Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені (за порушення податкового законодавства; за несвоєчасну сплату платежів; за нецільове використання бюджетних коштів тощо).

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Формуючи фінансовий механізм, держава прагне забезпечити найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув'язки фінансового механізму і його окремих елементів з інтересами держави, суб'єктів господарювання та громадян.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

ь створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

ь забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП;

ь забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

ь науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

ь підвищення результативності фінансового контролю;

ь вдосконалення механізму дії фінансових важелів;

ь адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

3. Фінансова політика України на сучасному етапі

Фінансова політика України має ряд недоліків, до яких належать:

1. Нездатність фінансової політики швидко реагувати на умови розвитку держави, що постійно змінюються, невміння знаходити потрібні способи вирішення нагальних проблем;

2. Відсутність стратегічних концептуальних розробок;

3. Проведення часткових недостатньо обґрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на миттєву вигоду;

4. Відрив фінансової політики від фактичного стану справ у народному господарстві країни;

5. Порушення важливої вимоги правильного ведення фінансового господарства - жити відповідно до можливостей та ін.

Тема 3. Управління фінансами і фінансовий контроль

1. Суть і методи управління фінансами

2. фінансове планування і прогнозування в умовах ринкової економіки

3. Необхідність і суть фінансового контролю

4. Види, методи і форми фінансового контролю

1. Суть і методи управління фінансами

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі й фінансовій. Під управлінням розуміють свідомий цілеспрямований вплив на об'єкт за допомогою сукупності прийомів та методів для досягнення певного результату. Управління ґрунтується на знанні об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління суттєво впливає держава в особі відповідних управлінських структур.

Важливою сферою управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.

В управлінні фінансами, як і в будь-якій іншій системі виділяють об'єкти і суб'єкти управління. В якості об'єктів управління виступають різноманітні види фінансових відносин, пов'язані з формуванням грошових доходів, нагромаджень та їх використанням суб'єктами господарювання та державою. Суб'єктами управління є ті організаційні структури, які здійснюють управління. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, називають фінансовим апаратом.

Суб'єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. В той же час їм притаманні і єдині прийоми і способи управління. В управління фінансами можні виділити такі важливі функціональні елементи, як: планування, оперативні управління й контроль.

Планування займає одне з найважливіших місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб'єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімумі затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності.

Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

ь реалізує державну фінансову політику;

ь складає проект Державного бюджету;

ь організовує виконання Державного бюджету;

ь контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;

ь забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

ь проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

ь здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

ь розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;

ь здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

ь вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва, готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій тощо.

При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

ь здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

ь здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в цих установах;

ь розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

ь організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом;

ь фінансування видатків Державного бюджету;

ь ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;

ь здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства. Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

ь здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

ь розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

ь формування та ведення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;

ь проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

ь попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

У 1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”. Основними завданнями Рахункової палати є:

ь контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;

ь контроль за використання золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;

ь надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву та резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:

ь самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

ь використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;

ь мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;

ь мають повноваження в галузі ціноутворення;

ь мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові лотереї;

ь можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.

Управлінські рішення в сфері фінансів оформляються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та інших формах.

2. Фінансове планування і прогнозування в умовах ринкової економіки

Фінансове планування є важливим елементом управління фінансами. Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів господарювання і держави, а результатом його - складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави.

Фінансові плани складають всі ланки фінансової системи. Форма фінансового плану, склад його показників відображає специфіку відповідної ланки фінансової системи. Зокрема, підприємства, що функціонують на комерційній основі, складають баланси доходів і видатків; установи, що здійснюють некомерційну діяльність - кошториси ; органи державної влади - бюджети різних рівнів.

При фінансовому плануванні за основу беруться вимоги фінансової політики, яка проводиться на тому чи іншому етапі економічного розвитку. Визначається обсяг грошових засобів та їх джерел, необхідних для виконання планових завдань, виявляються резерви зростання доходів та економія у витратах, встановлюються оптимальні пропорції в розподілі коштів між централізованими і децентралізованими фондами.

Отже, фінансове планування - це процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку.

Основними функціями фінансового планування є:

ь відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади;

ь встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

ь вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного і соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

ь встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування: загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур.

Важливість загальнодержавного планування і прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки і соціальної структури всієї держави, певних регіонів і галузей виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного і соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інших загальнодержавних програм.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певними економічними ризиками, тому обсяги доходів і витрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності. Головним призначенням фінансового планування на рівні господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу і напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

Щодо територіального фінансового планування, то його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об'єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць.

3. Необхідність і суть фінансового контролю

Однією із ланок системи контролю виступає фінансовий контроль. Його значення полягає у сприянні успішній реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах і ланках народного господарства.

Фінансовий контроль - це сукупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання й управління із застосування специфічних форм і методів його організації. Він здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, а також спеціально створеними установами і включає: контроль за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування використання фондів грошових засобів, оцінку економічної ефективності фінансово-господарських операцій і доцільності здійснених витрат.

Принципи фінансового контролю:

ь незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого );

ь гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

ь превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

ь дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

ь регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);

ь об'єктивність (контроль проводиться згідно діючого законодавства);

Фінансовий контроль проводиться на макро- і мікрорівнях. Об'єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб'єктами фінансового контролю є державні органи влади й управління. Фінансовий контроль на мікрорівні - це контроль на рівні суб'єктів господарювання всіх форм власності. Об'єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій, установ.

Фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю, пов'язаний з використанням вартісних категорій. Предметом перевірок виступають такі вартісні показники, як прибуток, доходи, рентабельність, собівартість, сума податкових платежів тощо. Ці показники носять синтетичний характер, тому контроль за їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємств, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв'язків.

Фінансовий контроль покликаний забезпечувати інтереси і права як держави і її установ, так і всіх інших економічних суб'єктів; фінансові порушення тягнуть за собою фінансові санкції.

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабільності. Це передусім розробка , затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств і установ, державних банків і фінансових корпорацій. Фінансовий контроль зі сторони держави недержавної сфери економіки торкається тільки сфери виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податки та інші обов'язкові платежі, дотримання законності й доцільності використання виділених їм бюджетних субсидій і кредитів, а також встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку й звітності.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств включає також контроль з боку кредитних установ, акціонерів і внутрішній контроль: перевірку ефективності й доцільності використання грошових ресурсів (власних і залучених); аналіз і співставлення фактичних фінансових результатів з прогнозованими; фінансову оцінку інвестиційних проектів; контроль за фінансовим станом тощо.

Важливу роль в здійсненні фінансового контролю відіграє рівень організації обліку в країні.

4. Види, форми і методи фінансового контролю

Фінансовий контроль умовно можна класифікувати за різними ознаками.

За суб'єктами проведення розрізняють: державний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський контроль і аудит.