Фінанси та державний бюджет

Роль місцевих бюджетів в економічному і соціальному розвитку регіонів полягає в наступному:

1. Зосередження фінансових ресурсів у місцевих бюджетах дозволяє органам місцевого самоврядування мати фінансову базу для реалізації своїх повноважень у відповідності з Конституцією.

2. Формування місцевих бюджетів дає можливість регіонам в повній мірі проявити фінансово-господарську самостійність у видатках коштів на соціально-економічний розвиток регіону, забезпечити планомірний розвиток освітніх, медичних установ, установ культури, житлового фонду і комунікацій місцевого значення.

3. За допомогою місцевих бюджетів здійснюється вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій. З цією метою формуються і реалізовуються регіональні програми економічного і соціального розвитку регіонів.

4. Маючи в розпорядженні бюджетні кошти, органи влади регіонів можуть збільшувати або зменшувати нормативи затрат на надання державних та місцевих послуг в установах невиробничої сфери.

5. Концентруючи частину фінансових ресурсів у місцевих бюджетах, місцеві органи влади можуть централізовано спрямовувати фінансові ресурси на вирішення стратегічних завдань, розвиток в регіоні пріоритетних галузей промисловості, сільського господарства, соціальної сфери тощо.

6. Місцеві бюджети через фінансові ресурси здійснюють вплив на оптимальні пропорції фінансування поточних і капітальних затрат і стимулювання ефективного використання матеріальних і трудових ресурсів, а також створення нових місцевих виробництв і промислів, що дозволяє створювати нові робочі місця і вносити певний вклад у вирішення проблем зниження безробіття в регіоні.

3. Доходи і видатки місцевих бюджетів

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування.

Формування та використання місцевих бюджетів засноване на принципах самостійності, державної фінансової підтримки, гласності формування та використання фінансових ресурсів.

Доходи місцевого бюджету - це грошові кошти, які надходять в безоплатному і безповоротному порядку у відповідності із законодавством в розпорядження органів місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок наступних джерел:

ь місцевих податків і зборів;

ь закріплених доходів;

ь неподаткових доходів.

До місцевих податків і зборів, які формуються місцеві бюджети належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за парування автотранспорту, ринковий збір, курортний збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за проведення теле- і кінозйомок, збір за проведення місцевого аукціону, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг та ін.

Закріплені доходи - це загальнодержавні податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань в місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а деяких випадках і на довгостроковій основі. До них належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток, платежі за спеціальне використання природних ресурсів, плата за землю, акцизний збір з вироблених в Україні товарів, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок із суб'єктів малого підприємництва, державне мито тощо.

До неподаткових надходжень належать:

ь плата за державну реєстрацію;

ь плата за оренду майнових комплексів;

ь кошти від приватизації майна;

ь надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

ь надходження від фінансових санкцій;

ь між бюджетні трансферти.

Видатки місцевих бюджетів - це грошові кошти, які спрямовуються на фінансове забезпечення завдань і функцій місцевого самоуправління. Видаткова частина місцевих бюджетів включає фінансування видатків, пов'язаних з вирішенням питань місцевого значення, управлінням, розвитком економіки і соціальної сфери.

Виключно із місцевих бюджетів фінансуються видатки на:

ь утримання органів місцевого самоврядування;

ь формування муніципальної власності та управління нею;

ь організацію, утримання і розвиток установ невиробничої сфери;

ь утримання місцевих органів охорони громадського порядку;

ь утримання житлово-комунального господарства;

ь благоустрій та озеленення територій;

ь організацію транспортного обслуговування населення;

ь реалізацію цільових програм, що приймаються органами місцевого самоуправління;

ь обслуговування і погашення муніципального боргу;

ь проведення муніципальних виборів тощо.

Тема 11. Фінанси підприємств

1. Суть фінансів підприємств

2. Основні засоби підприємства

3. Оборотні активи підприємств

4. Доходи і видатки підприємств

5. Прибуток і рентабельність

6. Особливості фінанси підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм.

Фінанси підприємств - це грошові відносини, які виникають в результаті руху грошей, і виникаючих на цій основі грошових потоків, що пов'язані з функціонуванням створюваних на підприємствах грошових фондів.

Фінанси підприємств - це грошові відносини, а саме та їх частина, в які підприємство вступає для забезпечення своєї життєдіяльності.

Стан фінансів підприємств здійснює вплив на загальнодержавних та регіональних грошових фондів фінансовими ресурсами: .залежність пряма: якщо міцний та стійкий фінансовий стан підприємств, то й загальнодержавні грошові фонди є більш забезпеченими і мають можливість більш повно задовольняти соціально-культурні, економічні та інші потреби.

Фінанси підприємств виконують три функції:

1) забезпечуючу;

2) розподільчу;

3) контрольну.

Забезпечуюча функція фінансів підприємств передбачає, що підприємство повинно бути забезпечене в оптимальному розмірі необхідними грошовими засобами із дотриманням дуже важливого принципу: всі витрати повинні бути покриті власними доходами. Тимчасова додаткова потреба в грошових засобах покривається за рахунок кредитів та інших залучених джерел. Оптимізація джерел грошових засобів - одне з основних завдань управління фінансами підприємств, оскільки при надлишку грошей знижується ефективність їх використання, а при нестачі виникають фінансові труднощі.

Розподільча функція фінансів тісно пов'язана із забезпечуючою. Виручка від реалізації продукції, розподіляється: одна частина спрямовується на покриття затрат підприємства, інша її частина представляє собою прибуток. Прибуток, в свою чергу розподіляється між бюджетом і підприємством.

Контрольна функція фінансів підприємств пов'язана із застосуванням різного роду стимулів і санкцій, а також відповідних показників (напр.., забезпеченість грошовими засобами, рівень дебіторської й кредиторської заборгованості тощо).

Сфера фінансових відносин підприємств включає в себе відносини:

Ш між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного капіталу;

Ш між підприємством та державою в межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування тощо;

Ш між підприємством і банками з приводу одержання і повернення кредитів, а також сплати відсотків на користування ними;

Ш між підприємством та його постачальниками й покупцями з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань;

Ш всередині підприємства з приводу розподілу прибутку, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і обов'язкових платежів;

Ш між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці тощо.

Важливою складовою майна підприємства є фінансові ресурси - акумульовані підприємством грошові кошти з різних джерел, які надходять в господарський обіг і призначені для покриття його потреб.

Фінансові ресурси підприємств поділяють на:

1) сформовані за рахунок власних та прирівняних до них коштів (прибуток від основної діяльності, фінансових операцій, інших видів діяльності; амортизаційні відрахування; виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей тощо);

2) мобілізовані на фінансовому ринку (кошти від випуску цінних паперів, кредити банківських установ тощо);

3) отримані в порядку перерозподілу (бюджетне фінансування, отримання страхових відшкодувань тощо)

Тема 12. Страхування і страховий ринок України

1. Економічна суть і значення страхування

2. Форми і види страхування

3. Особливості страхового ринку України

1. Економічна суть і значення страхування

Страхування - це економічна категорія, яка є складовою частиною фінансів. Економічна суть страхування пов'язана із створенням цільових грошових фондів, які формуються за рахунок грошових внесків юридичних і фізичних осіб, з наступним їх використанням на відшкодування шкоди, спричиненої стихійними лихами або іншими обставинами. Формування страхових фондів страхування і компенсація матеріальних витрат юридичних та фізичних осіб здійснюється за допомогою економічних відносин через обіг грошових засобів. Практично це перерозподільні відносини , що виникають в процесі формування і використання фондів грошових засобів, які виникають через страхування як фінансову категорію.

Згідно ЗУ „Про страхування”, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Об'єктами страхування можуть виступати: життя і здоров'я людей; майно громадян і підприємств; транспортні засоби; вантажі; підприємницькі ризики; відповідальність.

У страхуванні обов'язковою є наявність двох сторін страховиків і страхувальників. Страховики - це юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних або командитних товариств, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства.

Страхування має такі характерні риси:

ь цільове призначення акумульованих у фондах коштів. На практиці існують три основні форми страхових фондів: фонд самострахування; централізовані загальнодержавні резервні фонди; фонди страхування (страховиків). Вони витрачаються тільки на покриття втрат за настання раніше обумовлених випадків;

ь імовірнісний характер відносин, оскільки наперед невідомо, коли настане відповідна подія, яка буде її сила і кого із страхувальників вона зачепить;

ь поверненість коштів, оскільки вони призначені для виплат всій сукупності страхувальників (але не кожному страхувальнику окремо).

Основний спонукальний мотив страхування - це ризиковий характер суспільного виробництва і життя людини. Страхування є основним методом зниження рівня ризику несприятливих наслідків при настанні певних подій, на випадок яких воно й здійснюється.

Страхові ризики бувають майнові, фінансові, економічні, політичні тощо.

Майновий ризик - можливість випадкової загибелі чи пошкодження майна від пожежі, повені, землетрусу та інших лих. Фінансовий ризик - ризик у кредитній угоді; ризик, пов'язаний з непередбаченим зростанням витрат внаслідок інфляційного процесу тощо. Економічний ризик - можливість понесення втрат внаслідок випадкового характеру рішень, що приймаються ( наприклад, ризик, пов'язаний з можливістю отримання збитку в результаті вкладення капіталу в неперспективний об'єкт). Політичний ризик - небезпека, яка загрожує суб'єкту зі сторони державних органів за політичними мотивами (військові дії, заборона на торгівельні і валютні операції тощо). До природних ризиків належать такі явища як засуха, повінь, градобиття тощо.

Значення страхування проявляється в наступних основних напрямках:

ь зниженні рівня ризику несприятливих наслідків операцій чи подій;

ь економічній стабільності за рахунок відшкодування шкоди і втрат;

ь участі тимчасово вільних коштів страхових фондів в інвестиційній діяльності;

ь поповненні доходів державного бюджету за рахунок частини прибутку страхових організацій.

2. Форми і види страхування

Страхування здійснюється у двох формах: добровільній і обов'язковій.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страховиком і страхувальником. Правила добровільного страхування визначаються страховиком самостійно і відповідності із ЗУ „Про страхування”. Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування.

Обов'язковим є страхування, яке здійснюється в силу закону з метою забезпечення соціальних інтересів громадян та інтересів держави. Види, умови та порядок проведення обов'язкового страхування визначається відповідними законами України. До сфери обов'язкового страхування належать: медичне страхування; особисте страхування медичних працівників, працівників відомчої та сільської пожежної охорони, спортсменів вищої категорії, спеціалістів ветеринарної медицини; страхування цивільної авіації; відповідальності морського перевізника щодо відшкодування збитків, завданим пасажирам, багажу, пошті, вантажу, третім особам тощо; цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну та інші види, передбачені ЗУ „Про страхування”.

Умовно види страхування можна поділити на чотири групи:

ь майнове страхування;

ь особисте страхування;

ь страхування відповідальності;

ь страхування комерційних ризиків.

Особисте страхування. Об'єктами особистого страхування можуть бути майнові інтереси , пов'язані із життям, здоров'ям, працездатністю страхувальника чи застрахованої особи. Суть договору особистого страхування полягає в наступному: за ним одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договором плату (страхову премію), яку сплачує інша сторона (страхувальник), виплатити одноразово або виплачувати періодично обумовлену договором суму (страхову суму) у випадку нанесення шкоди життю чи здоров'ю страхувальника чи іншої названої в договорі особи4 досягнення ним певного віку чи настання в його житті іншої передбаченої договором події. Право на отримання страхової суми належить особі, на користь якої укладений договір.

Майнове страхування. За договором майнового страхування одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договором плату за настання передбаченої в договорі події відшкодувати іншій стороні (страхувальнику) спричинені внаслідок цієї події збитки в застрахованому майні або збитки в зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника в межах визначеної договором суми. Найбільш розповсюдженими видами майнового страхування є: страхування майна підприємств і організацій, населення; страхування вантажів; протипожежне страхування; страхування літаків та морських суден тощо

При страхуванні відповідальності об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми особами, яким може бути нанесена шкода внаслідок якої-небудь дії чи бездіяльності страхувальника. Страхування відповідальності - це різновид майнового страхування. Найбільший інтерес в цьому виді страхування викликає страхування відповідальності за життя пасажирів і збереження їх багажу при повітряних, морських, річних і залізничних перевезеннях.

Страхування комерційних ризиків. Суть цього виду страхування полягає в зменшенні ризику здійснення підприємницьких угод за рахунок страхування. Найбільш розповсюдженим є страхування банківських кредитних ризиків (за неповернення кредиту кредитна організація отримує страхове відшкодування, яке частково чи повністю компенсує розмір кредиту).

3. Особливості страхового ринку України

Страховий ринок - це система правових та організаційних заходів з реалізації страхових послуг. Об'єктом страхового ринку є страхова послуга. Суб'єктами ринку є страховики, страхувальники, страхові агенти, страхові брокери, держава.

Страхові брокери - це, як правило фізичні особи, які здійснюють діяльність на ринку страхових послуг у формі надання консультацій як страховикам, так і страхувальникам.

Страхові агенти - це фізичні особи, які діють від імені страховика і за його дорученням укладають договори страхування.

Страховий ринок України перебуває на такому етапі свого розвитку, який характеризується:

1) зменшенням чисельності страхових компаній (починаючи від 2000 на початку 90-тих до 268 на початок 2000р.);

2) збільшення статутного капіталу цих компаній;

3) темпи зростання страхових платежів перевищують темпи зростання страхових виплат;

4) досить ризиконасичені для страхових компаній страхові послуги із страхування майна і страхування фінансових ризиків;

5) відсутність транснаціональних страхових компаній або їх філій. Українське законодавство не дає змоги їх створювати, що зумовлено захистом нашої страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній і використанням вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. В той же час іноземні страхові компанії активно проникають в Україну за перестрахувальними схемами і мають з цього немалі прибутки;

6) страховий ринок України охоплює не більше 10% ризиків, що є в державі, в той час, як в США цей показник становить понад 90%.

7) здійснена гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано 17 стандарних вимог, прийнятих у ЄС; проведена структуризація страхового ринку, відбувається інтеграція України з Європейським страховим ринком.

Отже, страхова система України набуває цілком цивілізованого вигляду і стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку національної економіки.

Тема 13. Фінансовий ринок

1. Сутність та необхідність функціонування фінансового ринку

2. Структура фінансового ринку

3. Валютний ринок та валютні операції

4. Ринок кредитних ресурсів

5. Ринок цінних паперів

6. Види цінних паперів, їх характеристика

7. Фондова біржа в Україні

1. Сутність та необхідність функціонування фінансового ринку

Ефективне функціонування економіки держави потребує добре розвинутого фінансового ринку. Фінансовий ринок - це сфера реалізації фінансових активів та економічні відносини, які виникають між продавцями і покупцями цих активів. Фінансовий актив - це товар на фінансовому ринку, в якості якого виступають гроші (гривні та іноземна валюта), цінні папери, дорогоцінні метали.

Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію та розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємств та населення.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Як правило, кошти є в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби - в інших. Для акумулювання тимчасово вільних коштів та ефективного їх використання і призначений фінансовий ринок.

Можуть виникати й інші ситуації, наприклад, певні суб'єкти економічної діяльності використовують наявні в них ресурси з метою отримання доходу.

Функції фінансового ринку:

1) мобілізація тимчасово вільних коштів з різних джерел;

2) ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу;

3) визначення найефективніших напрямів використання капіталу з позицій забезпечення високого рівня його доходності.

Суб'єктами фінансового ринку є:

- позичальники - фізичні або юридичні особи, які залучають грошові кошти кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів , необхідну для розвитку бізнесу;

- інвестори - фізичні або юридичні особи України чи зарубіжних держав, а також держави в особі їх урядів, які приймають рішення про вкладення власних фінансових ресурсів в об'єкти інвестування. Вони продають свої грошові фонди на ринку для того, щоб ці фонди приносили дохід. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців;

- фінансові інститути - це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та інвестора. До фінансових посередників належать: банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, біржі тощо.

Фінансовий ринок ефективно функціонує лише за певних умов:

- низькі темпи інфляції;

- успішний розвиток економіки;

- сприятливий політичний клімат;

- стабільна законодавча база.

2. Структура фінансового ринку

В економічній літературі немає єдиної думки відносно того, за якими ознаками можна класифікувати фінансовий ринок. Тому розглянемо класифікацію за декількома критеріями.

За сферою поширення розрізняють світові, національні, регіональні та місцеві фінансові ринки.

Фінансові ринки поділяються також на первинні і вторинні. Первинні - це такі, на яких нові випуски зобов'язань продаються та купуються вперше. Вторинні - такі, на яких відбувається подальший продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ на первинні і вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаються зобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик. Головною особливістю первинного ринку є те, що інвестори, купуючи цінні папери, свої грошові кошти передають безпосередньо емітенту цих паперів. Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існування підвищує ліквідність цінних паперів і тим сам сприяє розвитку первинного ринку. В свою чергу, він поділяється на біржовий і позабіржовий.

Біржовий (організований) ринок представлений системою фондових та валютних бірж.

На організованому ринку забезпечується:

- висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці (встановлюється найбільш об'єктивна система цін на окремі фінансові інструменти);

- проводиться перевірка фінансового становища емітентів цінних паперів, які допущені до торгів;

- процедура торгів носить відкритий характер;

- гарантується виконання укладених угод.

Однак біржовий ринок має окремі слабкі сторони:

- він більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість;

- виконання всіх нормативно-правових актів щодо його функціонування збільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу;

Позабіржовий (неорганізований, “вуличний”) - це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів і послуг, угоди щодо яких не реєструються на ринку.

Цей ринок характеризується:

- більш високим рівнем фінансового ризику (оскільки багато фінансових інструментів і послуг, які котируються на ньому, не проходили процедури перевірки на біржах або були ними відхилені в процесі лістингу);

- більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців;

- торгівлею цінних паперів нижчої якості;

- більш низьким рівнем інформованості про здійснені угоди тощо

Разом з тим цей ринок:

- забезпечує обсяг більш широкої номенклатури фінансових інструментів і послуг;

- задовольняє потреби окремих інвесторів у фінансових інструментах з високим рівнем ризику і , відповідно, більшим доходом;

- у більшій мірі забезпечує таємницю здійснених окремих угод.

Фінансовий ринок - це ринок фінансових ресурсів. Він складається із взаємопов'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

- валютний ринок;

- ринок кредитних ресурсів;

- ринок цінних паперів;

- ринок фінансових послуг,

В рамках іншого підходу виділяють такі складові фінансового ринку:

- ринок грошей (ринок короткострокових кредитних операцій, валютний ринок)

- ринок капіталів (ринок цінних паперів, ринок середньо - та довгострокових кредитів).

3. Валютний ринок та валютні операції

Валютний ринок - це ринок, на якому відбувається обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі-продажу.

Купівля іноземної валюти зумовлена необхідністю здійснювати платежі за куплені товари за кордоном, а також надані послуги, виконані роботи іноземними компаніями.

Валютний ринок України - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг, інвестування тощо.

Суб'єктами валютного ринку України є:

- Національний банк України;

- комерційні банки;

- інші фінансово-кредитні установи (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями;

- кредитно-фінансові установи нерезиденти;

- валютні біржі, валютні підрозділи фондових, товарних бірж;

- підприємницькі структури.

З економічного погляду валютний ринок - це досить складна форма перерозподілу фінансових ресурсів як у середині країни, так і на міждержавному рівні. Інструментом цього перерозподілу є валютний курс. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Стабільність ціни грошової одиниці кожної країни визначається рівнем її економічного розвитку, що насамперед характеризується якістю і собівартістю виробленої продукції, становищем державних фінансів, виваженою та ефективною інвестиційною політикою.

У будь-якій державі валютний ринок виконує певні функції:

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

- регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів держави;

- регулювання економічних соціальних процесів у державі.

Основні валютні операції:

1) обмін валют з метою здійснення розрахунків;

2) спекулятивні операції (купівля-продаж валют з метою отримання прибутку від різниці у валютних курсах);

3) страхування валютних ризиків.

4. Ринок кредитних ресурсів

Ринок кредитних ресурсів - це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності і строковості.

Економічна суть ринку кредитних ресурсів полягає в тому, що наявні фінансові ресурси в державі перебувають в розпорядженні й володіння тих фізичних і юридичних осіб і в тому місці, де виникає потреба й можливість їх використання.

Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти акумульовані центральним банком держави. Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними і фізичними особами.

Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання коротко -, середньо - та довгострокових кредитів. Від терміну, на який надається кредит, залежить і його ціна - процентна ставка як плата за користування кредитними ресурсами. Чим довший строк повернення позики, тим вища плата за її надання. Чим довше використовуються кошти, тим більший прибуток вони мають дати. Тому процентні ставки за довгостроковими кредитами вищі.

На кредитному ринку важливу роль відіграє облікова ставка центрального банку, яка визначає рівень процентних ставок, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити національного банку. Висока облікова ставка - показник наявності інфляційних процесів в країні, високої ризиковості кредитного ринку.

Небанківські кредитні установи, наприклад кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо, здійснюють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних осіб відповідно до законодавства та своїх статутів. Але це також сегмент кредитного ринку.

Субєктами ринку кредитів є кредитори, позичальники, посередники і держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів та регулює ринок за допомогою економічних методів.

Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути.

5. Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів - це особлива сфера фінансових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб субєктів економічної діяльності.

За економічною суттю ринок цінних паперів - це форма розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки ресурсами та їх ефективного використання.

Ринок цінних паперів, з одного боку, - це вигідна система розміщення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою одержання доходу, а з іншого, - ринок цінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсах підприємницьких структур для розширення своє господарської діяльності.

Основним обєктом ринку є цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання прав, що зазначені в цих документах, іншим особам.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, а також біржовий і позабіржовий.

Успішне становлення і розвиток ринку цінних паперів потребує дотримання відпрацьованих і перевірених світовою практикою принципів і стандартів. До них належать:

- соціальна справедливість - забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів, дискримінації прав і свобод субєктів ринку цінних паперів;

- регулятивність - створення гнучкої та ефективної системи регулювання ринку цінних паперів;

- ефективність - максимальна реалізація потенційних можливостей ринку з мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;

- прозорість - надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку;

- конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників.

Однією з особливостей ринку цінних паперів в Україні є те, що між його учасниками ще не встигли скластися стійкі відносини, які дозволяють говорити про її постійне відтворення. Для багатьох підприємств вихід на ринок цінних паперів закінчується першою ж емісією.

6. Види цінних паперів, їх характеристика

Основним обєктом на ринку цінних паперів є цінні папери. Учасниками операцій з цінними паперами є емітенти і вкладники (інвестори).

Емітент - це той, хто випускає цінні папери і отримує гроші від їх продажу. Вкладник сподівається, що вкладення грошей в цінні папери принесе йому дохід у майбутньому.

Згідно ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” до цінних паперів належать: акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати, казначейські зобовязання.

Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного капіталу акціонерного товариства.

Акції можуть бути прості і привілейовані, іменні і на предявника.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Тобто якщо емітент за результатами річної діяльності отримав незначний прибуток або закінчив рік із збитком, дохід у вигляді дивідендів по простій акції не виплачується. Отже, виплата дивідендів по простих акціях не гарантується емітентом. Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством. При ліквідації емітента власник простої акції отримує право на частку активів підприємства в останню чергу, тобто після розрахунку емітента з трудовим колективом, державою, кредиторами і власника привілейованих акцій.

Привілейованими акції називаються тому, що їх власник має певні привілеї в порівнянні з власником простих акцій цього ж емітента. Найчастіше привілеї заключаються в тому, що власник привілейованої акції має гарантований фіксований процент дивіденду, незалежно від розміру прибутку підприємства. Привілейовані акції дають власнику право на першочергове отримання частини майна при ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акцій на його вимогу. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управління товариством, якщо це не передбачено статутом. Привілейовані акції випускаються на суму до 10% статутного капіталу акціонерного товариства.

Іменна акція представляє собою цінний папір, на бланку якого вказується імя її власника. При випуску таких акцій емітент заводить книгу реєстрації іменних акцій, в яку заносяться дані про їх власників.

На бланку акції на предявника немає імені власника. Поіменній акції емітент буде виплачувати дивіденди тій особі, яка на момент виплати в книзі реєстрації значить як її власник. Дивіденди по акціях на предявника можуть виплачуватися особі, яка предявить акції чи відповідний документ депозитарію, що йому належить певна кількість акцій, які знаходяться на зберігання в депозитарії.

Облігація - це цінний папір, який засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобовязання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу, у визначений строк із виплатою відсотків. Облігації різняться від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів. Облігації можуть бути іменними і на предявника, перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні облігації. Прибуток по процентних облігаціях виплачується відповідно до умов їх випуску, якими передбачається розміри та строки виплати відсотків. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток по безпроцентних облігаціях не виплачується. Власникові такої облігації після надання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Вексель - це письмове абстрактне й безспірне зобовязання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Вексель може бути простим або переказним. Простий вексель - це письмове зобовязання, яке позичальник видає кредитору про оплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату визначеної суми грошей третій особі після настання строку оплати. Цей вексель набуває сили лише після того, як позичальник акцептує його (дасть згоду оплатити). Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.

Казначейські зобовязання - це вид цінних паперів на предявника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхніми власниками грошових засобів до бюджету і дають право на отримання фіксованого доходу.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікат строкові та до запитання, іменні та на предявника.

7. Фондова біржа в Україні

Фондова біржа являє собою організований постійно діючий ринок, на яком здійснюється торгівля цінними паперами. Іншими словами, фондова біржа - це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на остання визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами.

ЗУ “Про цінні папери та фондову біржу” визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснюють свою діяльність відповідно чинного законодавства.

Своєю діяльність фондова біржа забезпечує:

1) перерозподіл на комерційній основі фінансові ресурси між юридичними і фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу цінних паперів;

2) сприяння становленню та розвитку ринку цінних паперів та належне розповсюдження інформації про нього;

3) підвищення довіри інвесторів дол. Вкладення на довгостроковій основі вільних грошових коштів у цінні папери;

4) контроль за діяльністю учасників біржових торгів.

Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Основна мета діяльності біржі - створення належних умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами - не сумісна з комерційними підходами до її діяльності.

Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення її нормального функціонування та розвитку і не використовуються для виплати дивідендів субєктам, що внесли кошти в статутний капітал біржі. Доходи фондової біржі формуються за рахунок:

- відрахувань на користь біржі, що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;

- плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;

- щорічні внески компаній, які використовуються біржею на утримання їх лістингу в належному стані;

- вступні внески нових членів тощо.

Фондова біржа зобовязана забезпечувати гласність і публічність торгів шляхом повідомлення її членів про місце і час проведення торгів, про список і котирування цінних паперів, допущених в обіг, про результати торгових сесій тощо.

Потрібно відмітити, що біржа не встановлює ціни на цінні папери, вона їх тільки фіксує., обєктивно сприяючи їх формуванню. Біржею концентрується процес пропозиції і попиту на цінні папери, а результатом їх співставлення виступає рівноважна ціна, за якою відбувається купівля-продаж фондових інструментів.

Фондова біржа предявляє жорсткі вимоги як до своїх членів, так і до емітентів, які бажають, щоб їх акції продавались під час торгових сесій.

Тема 14. Міжнародні фінанси

2. Економічна природа і призначення міжнародних фінансів

3. Міжнародні фінансові інститути

4. Міжнародний фінансовий ринок

1. Економічна природа і призначення міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси - це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення різних спільних потреб, що мають міжнародне значення.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці та соціальній сферах. Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед ООН, ЄС, НАТО тощо, для функціонування яких потрібні фінансові ресурси.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних об'єднань із тим чи іншим ступенем узгодження їх національних, фінансових, митних союзів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення і ліквідації бюджетного дефіциту тощо. В цих умовах актуальними стають питання ефективного функціонування національних фінансових систем, визначення напрямків, масштабів і глибини їх взаємодії в галузі фінансів.

Порядок мобілізації коштів до бюджетів цих організацій визначається статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, країни-члени ООН сплачують членські внески до бюджету цієї організації. Кошти бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних проектів і проведення різних заходів міждержавного значення. Аналогічно формується бюджет ЄС та інших міждержавних утворень. Міжнародні організації можуть також надавати допомогу окремим країнам. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів.

Міжнародні фінансові інститути створюються як надбудова над національними фінансовими системами. Вони ефективніше виконують ті функції, які на міждержавному рівні одній державі виконати неможливо або можна виконати з меншим ефектом.

2. Міжнародні фінансові інститути

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн-засновників цих організацій. Вони започатковуються на основі багатосторонніх угод між державами, їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для реалізації важливих економічних проектів. До числа світових фінансових інститутів належать Світовий банк (СБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

МВФ одержав статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ у своїй діяльності сприяє стабілізації національних валют країн-членів фонду, підтриманню рівноваги платіжних балансів та покриттю їхнього дефіциту, наданню консультативної допомоги з фінансових та валютних питань

МВФ є організацією акціонерного типу, його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни в світовій торгівлі. Відповідно й право на одержання коштів залежить від обсягу вступного внеску. Квоти переглядаються кожні 5 років.

На сьогодні членами МВФ є 181 країна, а його пасиви становлять понад 300 млрд. дол. США. Україна вступила до МВФ у 1992 р., її квота становить 0,7% від загального капіталу фонду.

Останніми роками МВФ прийняв низку рішень, спрямованих на створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам у разі фінансової кризи. Ця допомога надається за допомогою політики траншів і механізму розширеного фінансування. Діяльність МВФ справедливо піддається критиці за негнучкість у взаємовідносинах з деякими країнами, надмірну бюрократизацію та заангажованість.

Однією з найпотужніших фінансових установ світового рівня є створений у 1944 р. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Його не слід розглядати як лише банківську установу. У МБРР мало що спільного з типовими комерційними банками, бо він надає довгострокові кредити на фінансування державних програм лише урядам і центральним банкам країн-членів, якими є учасники МВФ.

Основна кількість кредитів МБРР спрямовується на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства, а також у галузі з низькою рентабельністю і великим терміном окупності витрат, куди не дуже охоче вкладає кошти приватний сектор.

Позички МБРР надаються під гарантії уряду країни-позичальника, як правило, терміном на 15- 20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Поточна відсоткова ставка за кредитами становить 7,5%. Вступ України до МВФ забезпечив її членство в МБРР із квотою майже 5 млрд. дол. США, що дає змогу залучати кошти іноземних інвесторів для розв'язання питань стабілізації економіки, структурної перебудови, інтеграції України у світове господарство.

Світовий банк є фінансовою установою, яка покликана сталому економічному розвитку та забезпеченню суспільного добробуту в країнах, що мають низький рівень економічних показників і перебувають на стадії реформування економіки. Банк надає фінансові ресурси у формі довгострокових кредитів на розвиток виробництва на 15-20 років на пільгових умовах. Умови надання кредиту пов'язані з розвитком приватного сектора економіки, здійсненням ринкових реформ у певних галузях народного господарства. Так, для України, яка за класифікацією банку належить до країн з середнім рівнем доходу, позики надаються на структурну перебудову в сільському господарстві, вугільній галузі, на розвиток теплопостачання в м. Києві тощо.

До числа міжнародних фінансових інститутів належить значна кількість регіональних фінансових установ Європи, Латинської Америки, Азії, Африки. Серед них найбільшої уваги заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Він був створений у 1991 р. для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи.

У порівнянні з іншими міжнародними фінансовими інститутами, перевагою цього банку є те. що він працює як з державним, так і приватним секторами економіки і має в своєму розпорядженні широкий вибір методів мобілізації коштів і фінансування. Банк, як правило, сприяє розвиткові приватного сектору економіки країн.

Діяльність ЄБРР в Україні охоплює такі основні стратегічні напрямки, як:

- надання довгострокового кредитного капіталу банківському сектору на розвиток комерційного кредиту та інших фінансових інструментів для підтримки експортерів;

- залучення приватних інвестицій в агропромисловий комплекс України;

- технічна допомога та консалтингові послуги підприємствам державної форми власності щодо розробки та впровадження інвестиційних проектів;

- реформування секторів інфраструктури - транспорту, зв'язку тощо;

- сприяння реструктуризації енергетичного комплексу.

Усього було здійснено до цього часу 10 проектів на суму 645 млн. дол. США.

3. Міжнародний фінансовий ринок

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їх перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержанні від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їх економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів серед національних фінансових ринків. Водночас фінансові ринки економічно розвинутих країн - США, Англії, Німеччини, Франції, Швейцарії самі створили систему переміщення капіталів за межі своєї країни і сприяли виникненню великих міжнародних фінансових центрів.

Об'єктивною основою цього процесу став розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація з огляду на це виробництва. Треба зазначити також, що відбувся процес концентрації і централізації фінансового капіталу. Нині міжнародні фінансові ринки - це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові:

- міжнародний ринок грошей (валютний ринок);

- міжнародний ринок кредитних ресурсів;

- міжнародний ринок цінних паперів.

Валютні ринки виникли й швидко розвинулися з огляду на розвиток міжнародних економічних зв'язків, насамперед міжнародної торгівлі. Валютний ринок - це купівля і продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції.

Міжнародні валютні ринки є світові і регіональні. До світового ринку належать валютні ринки всіх країн. Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, брокерські фірми і великі корпорації. Банки, які одержали право проводити валютні операції на міжнародних ринках, називаються уповноваженими або валютними банками.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів - це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжнародному ринку рухаються на загальновідомих принципах: повернення, терміновості, платності, забезпеченості.

Головне призначення міжнародного ринку кредитних ресурсів - своєчасна мобілізація вільних коштів і подальше їх використання в інших країнах, де є в них нагальна потреба і вони можуть забезпечити найвищий дохід.

Ринок кредитних ресурсів зміцнює фінансове становище в світі в цілому і окремих країнах зокрема. Він розширює фінансові можливості кожної держави, дає змогу уникнути фінансової кризи, скоротити витрати виробництва й обігу в державі.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів сприяв розвитку міжнародних розрахунків, економії часу й ефективнішому використанню капіталів, збільшенню нагромаджень у світовому господарстві.

З інституційного погляду міжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних зв'язків. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Аналогічно одержувачами кредитів виступають приватні компанії , уряди країн.

Кредити надаються коротко -, середньо - і довгострокові. Залежно від суб'єкта кредитування кредити поділяються на приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організацій.

Міжнародний ринок цінних паперів - це теж форма мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Проте вона особлива, її суть полягає в тому, що юридична чи фізична особа, віддаючи власні кошти, одержує фінансовий документ, який дає право його власникові одержати в майбутньому грошові кошти, які майже ніколи не збігаються з номіналом цінного паперу.

Ринок цінних паперів є специфічною формою розподілу фінансових ресурсів між підприємницькими структурами, причому одержаний прибуток на залучені кошти має вирішальне значення.

Міжнародний ринок цінних паперів розвинувся упродовж другої половини ХХ століття, коли було знято обмеження в національних законодавствах на вивіз капіталу.

До кінця ХХ ст. сума щорічних облігацій, що продаються на міжнародних ринках цінних паперів перевищує 500 млрд. дол. США. Усього в світ щорічно обертається акцій і облігацій на суму понад 40 трлн. дол. США.

Слід зазначити, що вдале розміщення цінних паперів на міжнародних ринках, а ще головніше - ефективне використання залучених коштів забезпечить досить стабільний розвиток економіки країни ринкового спрямування.

Размещено на Allbest.ru