Фінанси та державний бюджет

Держаний фінансовий контроль проводять органи державної влади та управління: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба тощо. Від того, як організовано державний контроль в країні, залежать шляхи економічного розвитку суспільства, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки тощо.

Муніципальний фінансовий контроль проводять місцеві органи самоврядування.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль - це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю. Він є складовою управління організацією і тому проводиться на її розсуд на основі рішень даної організації.

Аудит - це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах основна мета зовнішнього аудиту: перевірка достовірності фінансової звітності, експертиза фінансового стану підприємства, розробка рекомендацій по удосконаленню, упорядкуванню фінансового-господарської діяльності, податкового планування, фінансової стратегії тощо.

За сферою фінансової діяльності розрізняють: бюджетний, податковий, валютний, кредитний, інвестиційний контроль, контроль за грошовою масою та страховою діяльність тощо.

За формою проведення фінансовий контроль поділяється на: попередній, поточний і наступний.

Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансовий операцій і має важливе значення для попередження фінансовий порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів для попередження неекономного та неефективного витрачання коштів. Прикладом такого контролю на макрорівні є процес складання й затвердження бюджетів усіх рівнів та фінансових планів позабюджетний фондів. На мікрорівні - це процес розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складання прогнозних балансів тощо.

Поточний фінансовий контроль проводиться в момент здійснення фінансових операцій. Він попереджує можливість зловживання при отриманні і витрачанні коштів, сприяє дотриманню фінансової дисципліни і своєчасності здійснення фінансового-грошових розрахунків. Велику роль в цьому відіграють бухгалтерські служби.

Наступний фінансовий контроль, який проводиться шляхом аналізу і ревізії фінансової і бухгалтерської документації, призначений для оцінки результатів фінансової діяльності економічний суб'єктів, співставлення фінансових планів і прогнозів з результатами оцінки ефективності здійснення запропонованої фінансової стратегії, порівняння фінансових витрат з прогнозованими тощо.

За методами проведення розрізняють: перевірки, обстеження, нагляд, аналіз фінансової діяльності, спостереження, ревізії.

В процесі проведення перевірок на основі звітної документації і видаткових документів розглядають окремі питання фінансової діяльності і намічаються заходи усунення виявлених порушень.

Обстеження, на відміну від перевірки, охоплює більш широкий спектр фінансово-економічних показників досліджуваного суб'єкта для визначення його фінансового стану і можливих перспектив розвитку.

Нагляд проводиться контролюючими органами за економічними суб'єктами, які отримали ліцензію на той чи інший вид фінансової діяльності і передбачає дотримання ними встановлених правил і нормативів. (наприклад, НБУ наглядає за діяльністю комерційних банків).

Аналіз фінансової діяльності як різновид фінансового контролю передбачає детальне вивчення фінансової звітності з метою загальної оцінки результатів фінансової діяльності, оцінки фінансового стану, забезпеченості власним капіталом, ефективності його використання.

Спостереження - постійний контроль з боку кредитних установ зав використанням виданої позики і фінансовим станом підприємства-клієнта. Неефективне використання отриманої позики і зниження платоспроможності можуть призвести до посилення умов кредитування, вимоги дострокового повернення позики.

Ревізія - найбільш глибокий і всеохоплюючий метод фінансового контролю. Це повне обстеження фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта з метою перевірки її законності, правильності, доцільності, ефективності. Ревізії проводяться органами управління по відношенню до підвідомчих підприємств, а також різними державними і недержавними органами контролю. Результати ревізії оформляються актом, на підставі якого приймають міри по усуненню порушень, відшкодуванню матеріальних збитків і притягнення винних до відповідальності.

Тема 4. Державні фінанси

1. Система державних фінансів

2. Призначення і роль державних фінансів

3. Правові та організаційні засади державних фінансів

1. Система державних фінансів

Державні фінанси - складова частина фінансової системи держави центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Державні фінанси - головні ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; державний кредит.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте вони тісно пов'язані між собою.

Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю суттю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет - дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу бюджетної системи держави. Бюджетну систему складає сукупність усіх бюджетів держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від адміністративно-територіального устрою в державі. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад в державі.

Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення в Україні включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування тощо. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте їх специфіка полягає в тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та підприємницькими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку , що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки потребує витрат на обслуговування боргу.

2. Призначення і роль державних фінансів

Головне призначення державних фінансів - за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади тощо.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має й те, який обсяг фінансових ресурсів від їх загальної кількості, що створюється в державі, вона залучає в своє розпорядження й на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності функціонування державних фінансів.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначення держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потре, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини. До них належить, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, захист окремих категорій громадян, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, соціальний забезпечення та страхування, охорона здоров'я тощо. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріального виробництва й добробуту населення. Для побудови такої моделі необхідно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави в питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватись у фінансових інституціях, створюваних державою.

Слід враховувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечити його ефективне виконання. Однак зниження централізації при високому рівні державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, і врешті - фінансовий розлад в державі.

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що перебувають в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому внутрішньому продукті, це усуває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне їх скорочення також має негативні наслідки - стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння деяких верств населення тощо.

Пре розподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, - це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами та в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються й використовуються.

За умов ринку головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. Визначення об'єкта оподаткування, передбачених пільг , ставок податків і платежів, строків сплати, відповідальності за несвоєчасну сплату є механізмом впливу на економічні і соціальні процеси, що й окреслює роль фінансів на макрорівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат - пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування. Склад і напрямки використання державних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов'язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; утримання органів державного управління, посольств, консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до10% від валового внутрішнього продукту і від 10 до 25% від загальної суми державних видатків розвинутих країн. До складу видатків, пов'язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі народного господарства, субсидії приватному капіталу, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Соціальні функції держави втілюються шляхом забезпечення мінімального прожиткового рівня найвразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров'я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 50% від загального обсягу державних витрат розвинутих країн світу.

3. Правові та організаційні засади державних фінансів

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних та фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати по податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту про його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Виключно Законом України „Про Державний бюджет України” визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Конституцією України на Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади покладено завдання проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку й реалізацію фінансової політики.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

Тема 5. Бюджет і бюджетна система

1. Суть та функції державного бюджету, його роль в соціально-економічних процесах

2. Бюджетна система та бюджетний устрій

3. Бюджетний процес

1. Суть та функції державного бюджету, його роль в соціально-економічних процесах.

Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів з метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо знати суть, природу бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам, потрібно знати ще й тому, що Україна повільно виходить із затяжної фінансової кризи. Прерогативами за цих умов є правильні відповіді на запитання: як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, якими методами нормалізувати фінансовий стан країни та бюджетний дефіцит.

Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними і фізичними особами, з іншого боку з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку.

При переході економіки України до ринкових умов господарювання Державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних стосунків. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня економічного і соціального розвитку по всій території України. Сьогодні через бюджет перерозподіляється близько 50% валового внутрішнього продукту.

Бюджет слід розглядати з таких основних позицій:

ь як економічну категорію;

ь як центральну ланку фінансової системи;

ь як централізований фонд грошових коштів;

ь як основний фінансовий план держави.

Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин:

ь між державою і підприємствами різних форм власності;

ь між державою і населенням;

ь між державою і громадськими організаціями;

ь між Україною та іншими державами та міждержавними організаціями.

Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує.

Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону.

Фактори, що впливають на розмір бюджету:

ь рівень розвитку економіки;

ь методи господарювання (в умовах адміністративно-командної системи частка бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту є дуже великою - близько 80%, в ринковій економіці частка бюджету значно зменшується - зараз біля 505 - і є тенденція до зниження);

ь характер і масштаби тих програм, які держава планує здійснювати через бюджет.

Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну.

Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою загальнодержавних потреб;контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять в розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.

2. Бюджетна система та бюджетний устрій

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов'язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам.

Формування сучасної бюджетної системи своїм корінням сягає глибокої давнини. У ІХ-Х століттях жодна держава, окрім України, не змогла сформувати прототип сучасної бюджетної системи, яку тепер використовують більшість розвинутих країн світу. Суть такого підходу полягає в тому, що бюджет князівської сім'ї був відділений від держави. На місцях були створені відповідна служби, які забезпечували функціонування держави на низовому рівні.

З розпадом Київської Русі та завоюванням її монголо-татарами, бюджетна система в первісному її зародженні втратила свій зміст та форми існування.

Наступні історичні події супроводжувалися протиріччями в формуванні бюджетної системи України.

У червні 2001 року Верховною Радою України був прийнятий Бюджетний кодекс, який визначив основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування.

Бюджетна система України являє собою сукупність Державного та місцевих бюджетів (їх в Україні більше 10 тисяч), побудовану з урахування економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв. В унітарних державах бюджетна система складається з двох ланок: центрального бюджету і місцевих бюджетів. У федеральних країнах до цих ланок додаються ще бюджети членів федерацій.

Сукупність всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для реалізації засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Схематично склад бюджетної системи України можна зобразити наступним чином (рис. 4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 4. Склад бюджетної системи України.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи , її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається х урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку та звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності забезпечується закріпленням за бюджетами відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради АР Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил;

6) принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетним призначенням;

9) принцип справедливості й неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються, відповідно, Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим та місцевими радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Зосередження фінансових ресурсів в бюджетах різних рівнів дозволяє відповідним органам державної влади і управління мати фінансову базу для здійснення своїх повноважень. При цьому дуже важливо, щоб доходна і видаткова частини бюджетів по своєму складу знаходились в повній відповідності з розмежуванням функцій органів державної влади по рівнях управління, а проблема бюджетних взаємовідносин центру й регіонів успішно вирішувалась. Справа в тому, що роль місцевих органів влади у регулюванні економічних процесів і вирішенні соціальних проблем значно зросла, а їх функції суттєво розширились. Звичайно, в умовах переходу до ринкової економіки змінюються напрямки вкладення бюджетних коштів і методи бюджетної дії.

Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні - між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні - між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні).

Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні - на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.

Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки, бюджетні позички.

Субсидіювання - це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Дотації - кошти, які надаються даному бюджету з бюджету вищого рівня в порядку бюджетного регулювання без цільового призначення для фінансування вирішення питань місцевого значення. Субвенції - це грошові засоби, що виділяються даному бюджету на конкретні цілі і на визначений строк з бюджету вищого рівня, і які підлягають поверненню у випадку недовикористання їх за цільовим призначенням у встановлені строки.

Вилучення коштів - передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня.

Взаємні розрахунки - передача коштів із одного бюджету до іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету.

Бюджетні позички - тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з виникненням тимчасового касового розриву (незбігання в часі фінансування видатків і надходження доходів).

3. Бюджетний процес

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає наступні стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування.

Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває у середньому близько двох років.

Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду, він в Україні співпадає з календарним роком. Проте є ряд держав, у яких бюджетний рік не збігається з календарним. Наприклад, у США бюджетний рік триває з 1-го жовтня по 30-те вересня, у Швеції - з 1-го липня по 30-те червня, в Японії - з 1-го квітня по 31- ше березня.

Складанню проекту бюджету передує велика і тривала підготовча робота, яка проводиться Кабінетом Міністрів України, міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та їх органами на місцях.

Не пізніше 1 червня у Верховній Раді України відбуваються парламентську слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем'єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, де містяться пропозиції Кабміну щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу між бюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету тощо.

Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтуються на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Безпосередня робота по складанню проекту Державного бюджету виконується за дорученням Кабміну Міністерством фінансів України. На якість складання проекту бюджету здійснюють вплив різноманітні фактори як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Зокрема до них належать: вплив економічної політики уряду, само функціонування економіки, надійність інформаційної бази, науково обґрунтовані методики розрахунку показників та ін.

На практиці процес складання проекту бюджету триває біля 7-ми місяців (з березня по вересень) і охоплює багато узгоджувальних операцій.

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Мінфін України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розробку бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів в терміни та порядку, встановленому Мінфіном.

На основі аналізу бюджетних запитів, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів, Мінфін готує проект закону про Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для розгляду.

Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15-го вересня року, що передує плановому.

Звичайно, що повністю задовольнити потреби міністерств у державних асигнуваннях на сьогоднішній день держава не в змозі. Про це свідчать дані табл.1:

Таблиця 1. Порівняння потреб у бюджетних асигнуваннях і можливостей їх фінансування в Україні.

Стаття видатків	Запити міністерств, млрд. грн.	Оцінка МФУ, виходячи із можливостей фінансування млрд. грн.	Відсоток задоволення потреб, %
Усього видатків, у т.ч.	79,02	27,98	35,4
Наука	1,9	0,34	17,9
Національна оборона і безпека держави	8,1	2,38	34,9
Освіта	9,61	3,89	40,5
Соціальний захист і соціальне забезпечення	13,10	3,8	29,0
Культура і мистецтво	5,16	0,27	5,2
Засоби масової інформації	2,84	0,14	4,9
Фізкультура і спорт	3,42	0,1	2,9
Будівництво	5,29	0,15	2,8

Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом міністрів України, подаються:

ь пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України;

ь прогнозні показники зведеного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;

ь перелік пільг на податки, збори (інші обов'язкові платежі) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;

ь зведення та структура фінансових зобов'язань із державного боргу та державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов'язань. Включаючи суми на обслуговування державного боргу;

ь доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді;

ь інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

Представлений проект Закону до 1-го жовтня підлягає попередньому розгляду комітетами Верховної Ради. Після цього проект розглядається у трьох читаннях на пленарних засіданнях Верховної Ради і приймається нею до 1-го грудня року, що передує плановому.

Закон „Про Державний бюджет на відповідний рік” та постанова Верховної Ради про порядок введення його в дію публікуються в пресі для загального відома.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет, Кабінет Міністрів має право здійснювати витрати Державного бюджету з наступними обмеженнями:

1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;

2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період;

3) до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів, а також повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів.

Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також населення, які пов'язані з доходами та видатками бюджетів.

Виконання Державного бюджету забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

ь операцій з коштами Державного бюджету;

ь розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

ь контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийняття зобов'язань та проведенні платежів;

ь бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання Державного бюджету.

В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип „єдиної каси”, що дає змогу в поєднанні з централізованою казначейською телекомунікаційною системою мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету здійснюється через установи національного банку, Укрексімбанку, Укрсоцбанку, Промінвестбанку. Вказані банки здійснюють прийом та зарахування на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, прийом і видачу позабюджетних коштів установ, розрахункове і касове обслуговування установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання законом про Державний бюджет України чинності.

Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про виконання Державного бюджету. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів Верховній Раді України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

Річний Звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

5) звіт про бюджетну заборгованість;

6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу;

8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

9) зведені показники про виконання бюджетів;

10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;

11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів необхідною для пояснення звіту.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою про виконання закону про Державний бюджет України представляє міністр фінансів. Верховна Рада може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджету щодо використання ними бюджетних коштів.

За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

Характерною особливістю бюджетного процесу в сучасних умовах є систематичне порушення бюджетної дисципліни. Аналіз бюджетного процесу в Україні упродовж 1991-2002 років свідчить про наступне:

1) починаючи з 1992 року, Закон України „Про Державний бюджет” майже жодного разу не був прийнятий вчасно;

2) інколи майже одразу після введення в дію Закону „Про Державний бюджет”, інколи трохи пізніше переглядалися встановлені нормативні показники, тобто відбувалася процедура секвестру;

3) існують значні розходження між значеннями показників бюджету, які обґрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються Верховною Радою;

4) макроекономічні показники, які є підґрунтям бюджетних розрахунків (валовий внутрішній продукт, рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними - до 1996 року відхилення щодо величини валового внутрішнього продукту становили від 22 до 100%, а з 1996 року коливання були в межах від 3 до 18%.

Негативним у бюджетному процесі є також те, що значна частина показників Державного бюджету підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства.

Тема 6. Доходи і видатки Державного бюджету

1. Доходи державного бюджету

2. Видатки державного бюджету

3. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування

1. Доходи державного бюджету

державний бюджет фінансування оподаткування

Доходи бюджету - частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, які виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади й управління.

Згідно Бюджетного кодексу, доходи бюджету включають усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Бюджетні доходи поняття більш вузьке, ніж доходи держави, які включають, крім коштів бюджетів усіх рівнів, фінансові ресурси позабюджетних фондів і державного сектору економіки.

В Україні склалась відповідна система доходів зведеного бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:

1. Відносно бюджетного устрою:

ь доходи , які поступають у Державний бюджет України;

ь доходи, які поступають у місцеві бюджети;

ь змішані доходи, одна частина яких поступає у Державний бюджет, а інша - у місцеві бюджети.

2. Відносно до джерел сплати:

ь доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);

ь доходи, джерелом яких є прибуток чи дохід.

3. Залежно від методів акумулювання грошових ресурсів:

ь податки та інші обов'язкові платежі;

ь емісія (включаючи емісію грошей, державних цінних паперів та кредитну емісію);

ь державний кредит;

ь надходження від приватизації державного майна;

ь надходження від зовнішньоекономічної діяльності;

ь добровільні надходження.

Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:

ь податкових надходжень;

ь неподаткових надходжень;

ь доходів від операцій з капіталом;

ь трансфертів.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні й місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи бюджету також поділяються на закріплені та регулюючі.

Закріпленими доходами вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетом вищого рівня і у певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Так, в склад доходів Державного бюджету України включаються такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, ввізне мито, збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету тощо. В складі доходів місцевих бюджетів закріпленими є місцеві податки і збори.

Однак дохідна частина бюджету опирається не лише на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених дохідних джерел може не вистачати для покриття видатків, які передбачені програмою економічного і соціального розвитку. В таких випадках застосовуються регулюючі доходи.

Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із бюджету вищого рівня в бюджети нижчого рівня для їх збалансування.

Доходи Державного бюджету України включають:

2. Видатки Державного бюджету

Видатки бюджету - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна поділити на три категорії.

До першої категорії видатків належать послуги державного призначення. До них належать:

ь державне управління;

ь судова влада;

ь міжнародна діяльність ;

ь фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;

ь національна оборона;

ь правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

До другої категорії видатків належать суспільні і соціальні послуги, тобто це є видатки на:

ь освіту;

ь охорону здоров'я;

ь соціальний захист і соціальне забезпечення;

ь житлово-комунальне господарство;

ь культуру та мистецтво;

ь засоби масової інформації;

ь фізичну культуру і спорт.

ь До третьої категорії видатків належать державні послуги пов'язані з економічною діяльність, тобто це є видатки на:

ь промисловість та енергетику;

ь будівництво;

ь сільське господарство;

ь транспорт;

ь охорону навколишнього природного середовища;

ь поповнення державних запасів і резервів;

ь інші.

За економічними ознаками видатки поділяються на поточні видатки та видатки розвитку.

Поточні видатки - це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інші, що не належать до видатків розвитку.

До поточних видатків відносять:

ь оплату праці працівників бюджетних установ;

ь нарахування на заробітну плату;

ь придбання предметів постачання і матеріалів;

ь оплата послуг з утримання бюджетних установ;

ь соціальне забезпечення окремих верств населення;

ь інші.

Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

3. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування

Бюджетний дефіцит - це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяг своїх видатків відповідно з фінансовими можливостями без будь-якої шкоди для суспільства.

Однак на практиці така ситуація спостерігається рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці.

Причини виникнення дефіциту зумовлені:

ь надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що потребує використання великого обсягу грошових коштів, а звичайних резервів не вистачає;

ь необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

ь кризовими явищами в економіці, її розвалом;

ь неефективність фінансово-кредитних зв'язків;

ь недосконалістю фінансового законодавства тощо.

В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит, звичайно в кількісно допустимих межах не є загрозливим. Його не слід зайво драматизувати, через те що в борг живуть і продовжують жити багато економічно розвинутих країн. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

В Україні в 80-90-х роках спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено такими негативними явищами:

1) різким зниження ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту;

2) значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків;

3) неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки і соціальної сфери;

4) недосконалістю і частими змінами фінансового законодавства, що сприяли невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України.

Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари і послуги, зниження матеріального добробуту населення та інших негативних явищ.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету АР Крим, місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми державного боргу.

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту нагально потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведенню активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом.

У світовій практиці використовують два основних методи покриття дефіциту бюджету: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо.

Наявність внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього державного боргу, тому держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного Банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Отже, держава зобов'язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи у цьому плані сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бюджету, а з іншого, - скороченню державних видатків. До таких заходів можна віднести:

ь перегляд напрямків спрямування бюджетних коштів і визначення пріоритетів, зокрема, фінансування видатків на розвиток галузей, що визначають економічну могутність держави, забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво тощо;