У ринковій економіці стабільність діяльності підприємства визначається такими основними факторами як зростаючий обсяг реалізації продукції, стабільна прибутковість, фінансова стійкість. Найактуальнішими для України є проблеми щодо обсягів ресурсів та структури інвестиційної діяльності. Саме завдяки їх успішному вирішенню можливо не тільки досягти економічного успіху, а й закласти основу для формування позитивних довгострокових тенденцій розвитку національної економіки.

Те, що національна економіка не є ідеальним об'єктом саморегулювання, свідчить про відсутність у ній достатніх передумов для самоактивізації процесів капіталотворення й виступає найвагомішим аргументом на користь того, що провідним суб'єктом регулювання в ній повинна стати держава.

Одним з напрямків формування інвестиційного клімату в Україні є визначення інвестиційної політики держави та залучення до активної інвестиційної діяльності всіх форм господарювання. В Україні у перехідний до ринкової економіки період зростає відповідальність держави за розробку та здійснення інвестиційної політики, яка не може бути віддана лише стихії ринку.

Інвестиційна політика повинна формуватися як за умов дії ринкових регуляторів, так і внаслідок державного впливу. Цей вплив в умовах різкого обмеження централізованих асигнувань має бути вибірковим. Інвестиційна політика в кожен період розвитку суспільства визначається співвідношенням довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки та у виробничу сферу всередині країни та за кордоном.

Цільова результативна діяльність держави як суб'єкта регулювання -- це встановлення кількісних та якісних (структурних) параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального протікання розширеного відтворення й забезпечення динамічної макроекономічної рівноваги.

Таким чином, інвестиційна політика держави -- це: визначення структурних та кількісних потреб в інвестиційних ресурсах, збільшення джерел фінансування, вибір пріоритетних напрямків фінансування та формування ефективної пропозиції для залучення інвестицій.

Важливим завданням для України в перехідний період, на думку [80], має бути наявність розумних пропорцій між позиченими коштами міжнародних фінансових організацій (МФО) та інвестиціями. Суть пропорцій полягає у природі кредитних та інвестиційних коштів. В основі кредитування лежать принципи повернення, платності, забезпеченості, строковості та цільового характеру використання кредиту. При цьому слід враховувати, що за умов несприятливої економічної та політичної ситуації надання кредитів може припинитися.

Для коштів, які надходять у вигляді інвестицій, треба тільки створити відповідні умови: прийнятна інфраструктура, інвестиційний клімат у державі, наявність потенційно привабливих проектів, забезпечення можливості визначити чіткі перспективи їх реалізації та отримання прибутку. Інвестиції потребують до себе більш вимогливішого ставлення: вони не здійснюватимуться там, де немає відповідних інституційних структур, чітких і зрозумілих правил, серйозних гарантій для інвесторів (це ж стосується і внутрішнього інвестиційного потенціалу). Позитивна динаміка інвестиційних процесів свідчить якщо не про “ здоров'я ” економічної системи, то бодай про окремі ознаки її “ одужання ”.

За допомогою іноземних інвестицій імовірне піднесення ряду видів виробництва або окремих галузей, проте аж ніяк не економіки загалом. Треба шукати внутрішні джерела інвестування та використовувати їх з більшою ефективністю, науково обґрунтовано, не залишаючи поза увагою соціальні потреби та особливості національного менталітету.

Переорієнтація потреб у коштах на перебудову економічної системи, по-перше, з кредитних на інвестиційні, по-друге, з іноземних на вітчизняні зможе дати поштовх для економічного відтворення України. Про початок такої переорієнтації свідчить частка в розмірі більше 60% власних інвестиційних ресурсів підприємств від усіх капітальних вкладень 2000 року і ця тенденція зберігалася у 2001 - 2002 роках.

Міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк реконструкції та розвитку (СБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) мають власні методики визначення конкурентоспроможності суспільства та інвестиційної привабливості держави. Фінансові інститути використовують отримані результати при наданні коштів для інвестиційної діяльності.

Так, американський банківський журнал “ Institutional Investor ” у своєму рейтингу за інвестиційною привабливістю ставить Україну на 111 місце серед 135 країн світу. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) повідомила про включення України в систему індексів IFC.

Таким чином, Україна вступила в світову інвестиційну співдружність. У систему індексів IFC були включені також Естонія, Латвія, Хорватія та Румунія. Це має велике значення для українського фондового ринку й вітчизняної економіки в цілому.

Асоціація “ Позабіржова фондова торгова система ” (ПФТС) є найбільш активним учасником ринку цінних паперів України, а тому вона докладає всіх зусиль для включення України в систему двох наступних індексів МФК IFC Global і IFC Investable. Критерії включення країн до цих індексів більш жорсткі, але Україна повинна їх перебороти для того, щоб бути більш конкурентоздатною.

Для переходу України з IFC Frontier в IFC Global ринкова капіталізація підприємств, що формують індексний портфель, повинна перевищити 2 млрд. дол. США. Капіталізація буде залежати не тільки від ринкової вартості цінних паперів, але й від зменшення державної частки в статутному капіталі підприємств.

Незважаючи на складність досягнення цієї мети, питання стоїть одне й таким чином: доки Україна не буде включена в усі індекси IFC, доти вона недоодержуватиме інвестиції в свій фондовий ринок. Окрім того, Україна досі не приєдналася до Вашингтонської конвенції про розгляд інвестиційних спорів (1965 р.).

Міжнародна фінансова корпорація визнала ПФТС єдиним джерелом інформації для моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку. Рівень капіталізації, з яким Україна увійшла в систему індексів IFC, склав 668 млн. дол. США. Він був розрахований у 1998 р. за показниками 17 найбільш привабливих українських підприємств (“ Автозаз ”, “ Росава ”, “ Стірол ”, “ Укртатнафта ”, нафтопереробний завод “ Галичина ”, та ін.) Індекси фондового ринку, розраховані МФК, покликані служити інвестиційними орієнтирами. Саме ці підприємства увійшли в базу розрахунку індексу серії Frontier, що містить 290 найбільш ліквідних акцій з комбінованою ринковою вартістю більш як 18,5 млрд. дол. США. Саме в торговій системі ПФТС ці 17 акцій досягли необхідного рівня ліквідності.

Відповідно до Системи національних рахунків основні макроекономічні показники такі: дефіцит державного бюджету, обслуговування та погашення державного боргу, ВВП, ВНП, експорт та імпорт і т. ін.

Так, дефіцит державного бюджету згідно з оцінками експертів не повинен перевищувати 2,6% ВВП. Цей показник з 1998 р. в Україні відповідає даній вимозі.

Іншим макропоказником є обслуговування та погашення державного боргу. Світовий досвід свідчить, що він повинен бути не більше 1,5 - 2% ВВП. З 1996 р. по 2003 р. обсяг погашення боргу мав тенденцію постійного зростання і на 2004 рік значно перевищує рекомендований розмір.

Дослідження показників темпів зростання (зменшення) ВВП та обсягів промислової продукції, питомої ваги збиткових підприємств, експорту та імпорту товарів і послуг, рівня безробіття дозволяють визначити загальну економічну ситуацію в державі. За 1992 - 2001 рр. усі макроекономічні показники в Україні свідчать про економічну кризу у всіх галузях діяльності, в тому числі в інвестиційній сфері.

До показників інвестиційного процесу в державі, на думку [42] та фахівців, слід віднести такі: норма (рівень) інвестицій (обсяг інвестицій у відсотках до ВВП); загальний обсяг інвестицій у вартісному вираженні; рівень приватних інвестицій; рівень заощаджень населення та ін. За цими показниками є певний досвід та рекомендовані розміри, які мають національні особливості в кожній державі.

До цієї групи експерти різних країн також відносять динаміку показника чистих інвестицій, співвідношення валових інвестицій та амортизаційних відрахувань, темпи зростання доходів та заощадження населення, коефіцієнт приросту капіталоємкості (характеризує ефективність інвестицій та ефективність нагромадження), динаміку частки інвестицій в основний капітал, перевищення темпів зростання доходів над інвестиціями в економіку, обсяг нагромадження (використання частини національного доходу на розширене відтворення).

Усі ці показники в Україні за усі роки незалежності погіршились і не відповідають рекомендованим розмірам. Це свідчить про інвестиційну кризу в державі. Тому зараз необхідно здійснити заходи щодо виходу з цього становища та підвищення рівня інвестиційної активності насамперед з боку внутрішніх інвесторів.

Від ефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних та екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому.

Планування діяльності підприємства здійснюється згідно з законодавчо-нормативною базою й за термінами: короткострокове, середньострокове і довгострокове. У процесі планування необхідно дотримуватися відповідного рівня в його ієрархії: стратегічний, тактичний та оперативний рівні. На практиці в більшості випадків планування носить стратегічний і тактичний характер. Переважним є загальне планування мети, планування принципів, довгострокове планування загальних директив і формування політики підприємства. Це насамперед стосується інвестиційної політики кожного господарюючого суб'єкта, тобто формулювання основних напрямків здійснення інвестиційної діяльності.

До інвестиційної політики відноситься майстерність здійснення усього можливого суб'єктом, а саме планування й затвердження рішень стратегій інвестицій. Потім ставиться питання розмежування між інвестиційною політикою та стратегічним інвестиційним плануванням, яке необхідно конкретизувати на поточний період (рік, квартал). Такий підхід до формування інвестиційної політики підприємства існує в країнах з розвинутими ринковими відносинами. В Україні цей процес має певні особливості щодо трансформації економіки та виходу держави з кризи.

Вихідною передумовою формування інвестиційної політики є загальна стратегія фінансового менеджменту підприємства. По відношенню до неї інвестиційна політика має підлеглий характер і повинна бути за цілями та етапами узгоджена з практичною реалізацією. Інвестиційна політика підприємства складається з декількох етапів (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Основні етапи процесу формування інвестиційної політики підприємства

Головною умовою вдалої реалізації інвестиційної політики на кожному її етапі є стан вітчизняної економіки, який зумовлений інвестиційним кліматом країни. На даний час великих можливостей здійснення інвестиційної діяльності українські підприємства не мають.

Розробка інвестиційної політики підприємства передбачає, на думку [34], по-перше, формування цілей, а по-друге, розробку стратегії розвитку підприємства на віддалену та найближчу перспективу, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства та забезпеченості його відповідними ресурсами.

Цілі підприємства є основою для формування його інвестиційної політики. Вони розрізняються як для держав з розвинутими ринковими відносинами (досягнення та збереження лідерства на міжнародному ринку), так і для держав, у яких іде доопрацювання та удосконалення ринкової структури та їх взаємовідносин.

Відповідно до законодавства України це отримання максимального прибутку або соціального ефекту. На погляд фахівців [79], цілі підприємства повинні передбачати також досягнення підприємством конкурентоспроможності (і навіть лідерство на внутрішньому ринку, ринках країн СНД, дальнього зарубіжжя тощо), збільшення розмірів підприємства, впровадження нової продукції, технологій, підвищення кваліфікації персоналу і т. ін.

Важливою умовою розвитку підприємства згідно з визначеною фінансовою стратегією є його висока інвестиційна активність. Економічне зростання й інвестиційна активність це процеси, які доповнюють один одного, тому підприємство повинно приділяти постійну увагу власній інвестиційній діяльності.

Конкретна інвестиційна політика обирається насамперед на основі встановлення важливості об'єкта капіталовкладень. У першу чергу, вона залежить від диференціації норми прибутку за категоріями об'єктів, від терміну повернення початкових інвестицій.

Інвестиційна діяльність підприємства органічно витікає з розробленої інвестиційної політики, яка, в свою чергу, є складовою його фінансової стратегії.

У процесі формування інвестиційної політики підприємства виділяють три основні напрямки.

1. Реальні інвестиції - основний напрямок інвестиційної діяльності підприємства. Вони являють собою вкладення коштів у реальні матеріальні активи, на відновлення й розширене відтворення основних фондів підприємства.

2. Фінансові інвестиції - довгострокові фінансові вкладення, що являють собою вкладення коштів підприємства в різні грошові й фондові інструменти інвестування.

3. Інноваційні інвестиції являють собою вкладення коштів у нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень у практику діяльності підприємств.

Інвестування є одним з найбільш важливих аспектів діяльності будь-якого суб'єкта. Для динамічного його розвитку визначається пріоритет рентабельності довгострокової перспективи в порівнянні з короткостроковою. Звичайно розробляється “ дерево ” взаємодоповнюючих, ієрархічно упорядкованих цілей, яке залежить від масштабів підприємства та ступеню диверсифікованості.

Будь-які рішення з капіталоутворення завжди пов'язані з ризиком та мають відтінок суб'єктивності. Вирішення цих питань інвестиційної політики дуже важлива частина управлінського процесу підприємства.

Основною метою інвестиційної політики є забезпечення найбільш ефективних шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку й збільшення ринкової вартості. З урахуванням цієї мети зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати таким чином: інвестиційна політика являє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає у виборі та реалізації найбільш ефективних шляхів розширення обсягу активів підприємства для забезпечення основних напрямків його розвитку.

Зміст інвестиційної політики підприємства передбачає таке.

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства відповідно до його фінансової стратегії. Воно базується на стратегії економічного розвитку в майбутньому періоді та покликане вирішувати завдання щодо визначення:

– співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду. Форми інвестування визначаються функціональною спрямованістю діяльності підприємства, його розмірами, стадіями життєвого циклу та іншими умовами;

– галузевої спрямованості інвестиційної діяльності. Це завдання вирішується для підприємств, що здійснюють (чи передбачають здійснювати, згідно з обраною стратегією) багатогалузеву господарську діяльність;

– регіональної спрямованості інвестиційної діяльності. Вона вирішується підприємствами з регіональною диверсифікованістю їх діяльності (чи передбачають здійснювати такий напрямок диверсифікованості).

Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства згідно з стратегією його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі та задачі цієї діяльності за окремими етапами майбутнього періоду.

2. Дослідження й облік умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку. Вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому й у розрізі окремих форм інвестиційної діяльності (“ інвестиційний клімат ”); аналізується поточна кон'юнктура інвестиційного ринку й фактори, які її визначають; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування й оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти й фінансові інструменти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (її галузевої та регіональної диверсифікованості); розглядаються можливості придбання окремих активів (техніки, технологій і т.п.) для оновлення складу діючих їх видів; провадиться ретельна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позицій їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкта інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (прибутковості). За інших рівних умов обираються для реалізації ті об'єкти інвестування, що забезпечують найбільшу ефективність.

5. Забезпечення мінімізації ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. Для реалізації цього напрямку повинні бути в першу чергу оцінені ризики, що властиві кожному конкретному об'єкту інвестування (втрати вкладеного капіталу, ризик неотримання інвестиційного доходу і т.п.). За результатами оцінки проводиться ранжування окремих об'єктів інвестування за рівнем їх ризиків; для реалізації обираються ті з них, які за інших рівних умов забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

Разом з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Вона пов'язана з вилученням фінансових коштів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства у поточних господарських операціях.

Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок значного залучення позикового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства у довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід заздалегідь прогнозувати вплив фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, прибутковістю, платоспроможністю й фінансовою стійкістю підприємства.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій. Істотні зміни умов зовнішнього середовища (кон'юнктури інвестиційного ринку, стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді за окремими об'єктами інвестування) можуть різко знизити очікувану прибутковість, підвищити рівень ризиків, погіршити інші показники інвестиційної привабливості підприємства. Це потребує прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм шляхом продажу окремих об'єктів інвестування та реінвестування капіталу. З цією метою за кожним об'єктом інвестування оцінюється ступінь майбутньої ліквідності. При цьому слід зазначити, що ліквідність об'єктів інвестування оцінюється іншими методами, ніж ліквідність активів діючого підприємства за балансом. За результатами оцінки здійснюється відбір об'єктів інвестування.

7. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел. Усі напрямки й форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів (усі види грошових та інших активів для здійснення вкладень в об'єкти інвестування).

У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в обсягах, що передбачаються (за окремими етапами її здійснення); визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи із ситуації на грошовому ринку, визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позикового капіталу.

У процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і позичених фінансових коштів, а також диверсифікованість позикових джерел фінансування інвестицій за окремими кредиторами й потоками майбутніх платежів.

8. Формування й оцінка інвестиційного портфеля підприємства.

З урахуванням можливого залучення обсягу інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих об'єктів інвестування здійснюється формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства чи інвестиційного портфеля за окремими формами інвестування.

При формуванні інвестиційного портфеля слід враховувати, що високий рівень прибутковості окремих об'єктів інвестування рідко супроводжується мінімальним рівнем їх інвестиційних ризиків і високим ступенем ліквідності. Тому в процесі формування інвестиційного портфеля визначаються принципи його підбору з урахуванням фінансового менталітету посередника (“ консервативний ”, “ помірний ” чи “ агресивний ” підхід до формування інвестиційного портфеля). Кожен об'єкт інвестування, що відбирається, оптимізується за співвідношенням рівня прибутковості, інвестиційного ризику та ліквідності. На заключному етапі формування інвестиційного портфеля проводиться його оцінка й оптимізація за критеріями. Сформований інвестиційний портфель розглядається як сукупність інвестиційних програм, реалізованих у майбутньому періоді.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше, виходячи з таких міркувань: високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий грошовий потік (прибуток й амортизаційні відрахування); прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (в частині тих інвестиційних проектів, що фінансуються з залученням позичених коштів); швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливою зміною кон'юнктури ринку, погіршенням інвестиційного клімату в цілому.