Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства ДП "Тайстра-Полтава-Експрес"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність оцінки фінансовго стану підприємства і її значення в умовах ринкової економіки

1.1 Оцінка фінансового стану підприємства, як необхідна передумова його ефективної фінансово-господарської діяльності

1.2 Етапи проведення фінансового аналізу

1.3 Інформаційна база аналізу фінансового стану

1.4 Основні методи і прийоми фінансового аналізу

2. Аналіз фінансової стійкості і платоспроможності підприємства

2.1 Оцінка майнового стану підприємства

2.2 Оцінка фінансової стійкості підприємства і структури капіталу

2.3 Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства ДП ”Тайстра-Полтава-Експрес”

3. Аналіз ефективності діяльності

3.1 Оцінка ефективності використання оборотного капіталу

3.2 Аналіз прибутковості і рентабельності підприємства

3.3 Комплексний аналіз діяльності підприємства

Висновки

Список використанної літератури

Вступ

Для розвитку економіки України на сучасному етапі потрібно розвивати банківське кредитування всіх галузей господарства.

Для розвитку банківського кредитування необхідно запроваджувати нові методи оцінки платоспроможності позичальника. На сьогодні кожен банк окремо визначає ці критерії по кожному окремому позичальнику. Існують рекомендації по оцінці платоспроможності, але працівникам кредитних відділів приходиться покладатися на свій досвід та інтуіцію в визначені таких важливих параметрів,як оцінка фінансового положення підприємства при наданні кредиту. На працівникові кредитного відділу лежить велика відповідальність за ризики непогашення банківського кредиту. Тому тема моєї дипломної роботи є актуальною.

В дипломній роботі пропонується методика оцінки платоспроможності позичальника, пізнання механізму формування фінансового стану господарючого суб'єкту, визначення фактичного фінансового стану на конкретному підприємстві.

Фінансова стабільність підприємства стає визначальним фактором його виживання в сучасних умовах. У зв'язку з цим, істотно зростає роль і значення аналізу фінансового стану як для самого підприємства, так і для його партнерів і фінансових органів.

Різні люди мають на увазі під фінансовим аналізом різні речі. Особи, що надають комерційні кредити, насамперед цікавляться аналізом кредитоспроможності фірми. Оскільки комерційні кредити короткострокові, то найкраще здатність фірми оплатити це зобов'язання може бути оцінена саме за допомогою аналізу ліквідності. Власники облігацій хочуть знати про рівень ліквідності фірми, переважно про її здатність обслуговувати борги (тобто виплачувати відсотки і погашати основну суму кредиту). Власники облігацій можуть оцінити цю здатність, аналізуючи структуру капіталу фірми, основні джерела і використання фондів, рентабельність фірми протягом тривалого періоду і прогнозну оцінку рентабельності в майбутньому. Акціонери в принципі стурбовані адекватністю доходу ступеня ризикованості зроблених інвестицій, а також аналізують перспективи виплати дивідендів. Держава в особі податкових органів, служби по справах про неспроможність (банкрутству) вивчають звітність підприємства з метою захисту інтересів бюджету і кредиторів.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Ціль аналізу складається не тільки і не стільки в тім, щоб установити й оцінити фінансовий стан підприємства, але також і в тім, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його поліпшення. Аналіз фінансового стану показує, по яких конкретних напрямках треба вести цю роботу. Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності. Внутрішній аналіз необхідний самій фірмі для більш ефективного планування і керування. Адже щоб складати плани, фінансист повинний спочатку оцінити дійсне фінансове положення фірми й ефект від передбачуваних дій. Фінансова звітність є сполучною ланкою між підприємством і його зовнішнім середовищем. Тому важливо знати і застосовувати у внутрішньому аналізі той інструментарій, що в повній мірі відповідає цільовому зовнішньому фінансовому аналізу його підприємства банком, чи інвестором, територіальним агентством по неспроможності. Від того, що представлено у фінансовій звітності, залежить майбутнє підприємства. Іншими словами, щоб одержати найбільшу віддачу від джерел позикового капіталу, фінансовому директору важливо бути присвяченим в усі аспекти фінансового аналізу, проведеного кредиторами.

Фінансовий стан - це також найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішнім середовищі. Воно визначає конкурентноздатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншим відносинам

Фінансова неспроможність підприємств негативно впливає на стан економіки. У свою чергу, проведене реформування економіки України визначає різні фази розвитку підприємства. У цій роботі я поставила задачу визначити кредитоспроможність підприємства - позичальника.

Без визначення основних показників фінансового стану підприємства будь-який банк в світі не надасть позики, тому, що він не буде впевненний в її повернені. Сьогодні в кожному банку існують відділи по роботі з позичальниками - вони перевіряють своїх майбутніх клієнтів на надійність та кредитоспроможність. На сьогодні в Україні розроблено багато рекомендацій по визначеню основних показників, але ризик неповернення позик залишаеться великим. Тому я свою роботу вважаю актуальною і хочу розглянути показники платоспроможності позичальника для отримання банківського кредита на прикладі підприємства ДП „Тайстра-Полтава-Експрес”.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу, що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Інформаційним забезпеченням даної роботи служить фінансова звітність за період 01.01.2001 - 01.01.2004 р.р., яка включає в себе баланс, звіт про фінансові результати, звіт про майновий стан, первинна бухгалтерська звітність, експертна інформація, публікації в пресі.

Перша частина даної роботи присвячена розкриттю економічної сутності аналізу фінансового стану підприємств з визначенням основних методик оцінки окремих показників, інформаційної бази, особливостей її використання і існуючих недоліків.

В другій частині проводиться розрахунок основних коефіцієнтів, які визначають сучасний стан і фінансову стійкість.

В третій частині знайшов своє відображення аналіз ефективності діяльності даного підприємства з визначенням факторів, які спричинили позитивні зрушення чи негативні тенденції розвитку.

Мета даного дипломного проекту - проаналізувати діючий механізм здійснення аналізу кредитоспроможності позичальника працівниками кредитних відділів банків, а також запропонувати методи удосконалення проведення аналізу фінансового стану підприємств з метою запобіганні неповернення кредитів.

Завдання даної дипломної роботи - розкрити сутність і виявити необхідність визначення кредитоспроможності позичальника; визначити основні методи і прийоми оцінки фінансового стану позичальника; розглянути основні види аналізу фінансового стану підприємства, які проводяться працівниками кредитних відділів банків; дослідити на прикладі підприємства ДП «Тайстра-Полтава-Експрес» його кредитоспроможність, як позичальника ; розглянути проблему проведення комплексного аналізу кредитоспроможності позичальника; виявити проблеми, які заважають проведенню якісного аналізу кредитоспроможності позичальника.

Предмет дослідження - фінансовий стан підприємства ДП «Тайстра-Полтава-Експрес»

ліквідність платоспроможність прибутковість рентабельність

Розділ І. Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану

1.1 Основні поняття, зміст і задачі аналізу фінансового стану

Фінансовий аналіз є підбором, групуванням і вивченням даних про фінансові ресурси підприємства, їх використання з метою мобілізації засобів, необхідних для виконання планових чи проектних завдань і погашення фінансових зобов'язань в процесі господарської діяльності підприємства. При аналізі розглядаються питання формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення в різні види матеріальних цінностей, оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, швидкості обороту засобів. В процесі аналізу можна визначити:

- платоспроможність як самого підприємства так і його дебіторів;

- забезпечення власними засобами у відповідності з потребами;

- виконання плану щодо прибутку та прибутковість фінансово - господарської діяльності;

- розміщення власних, позичкових, залучених коштів;

- забезпечення повернення кредитів і ефективність їх використання;

- утворення і використання різних фондів;

- інші аспекти фінансово - господарської діяльності підприємства.

Оцінка фінансового стану господарюючого суб'єкта являє собою сукупність методів, які дозволяють визначити стан справ на підприемстві в результаті вивчення результатів його діяльності. Аналіз фінансового стану проводиться спираючись на систему показників, які визначають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Його метою є поліпшення організації фінансів і зростання ефективності їх використання. Він включає вивчення розміщення і використання засобів виробництва, платоспроможності, забезпечення власним оборотним капіталом, співвідношенням власних і залучених джерел їх формування. Важливе значення має також вивчення дисципліни розрахунків з іншими підприемствами, організаціями і державою, використання господарських засобів за призначенням, виявлення шляхів підвищення ефективності виробництва і його рентабельності. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів виробничо-комерційної діяльності, ефективності організації фінансового менеджменту. Чим вище показники виробництва і реалізації продукції, нижча її собівартість, тим більший прибуток і вища рентабельність, і відповідно кращий фінансовий стан підприємства. Разом з тим надійний фінансовий стан, своєчасний і правильний фінансовий менеджмент дають змогу у встановлені терміни і в повному обсязі виконувати всі зобов'язання, фінансово забезпечити господарські операції, здійснювати інвестиції.

Взагалі раціональна фінансова діяльність передбачає реалізацію того принципу господарювання, якому зараз приділяють значну увагу майже всі, хто висловлюється стосовно проблем підприємництва - принципу самостійності. Він передбачає, що потреба підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення процесів розширення виробництва, використання всіх господарських засобів, поліпшення соціально-культурної сфери і зростання оплати праці повинні задовольнятися насамперед за рахунок надходжень від власної діяльності, тобто від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Однак суть організації підприємства така, що неможливо задовольнитись лише власним капіталом, що веде до необхідності залучення додаткових ресурсів. Обов'язковою умовою при цьому є повне та своєчасне повернення їх із сплатою відповідних відсотків за рахунок власних накопичень. При нераціональній організації фінансів навіть підприємства з високим рівнем самостійності можуть не забезпечувати фінансування своєї господарської діяльності.

Саме тому важлива роль відводиться саме аналізу фінансового стану, який дозволить виявити сучасне становище, діагностувати проблеми поточного періоду і розробити заходи попередження появи нових ускладнень.

Таким чином фінансовий стан підприємства є однією з основних характеристик його ділової активності і надійності. Він визначає конкурентноздатність господарюючого суб'єкту, його потенціал у діловому співробітництві, є гарантією ефективної діяльності як самого підприємства, так нерідко і його партнерів (особливо тих, хто залежить від нього у фінансовому питанні). Стійкий фінансовий стан підприємства визначається цілою сукупністю факторів як внутрішніх, які впливають на стан активів, їх оборотність, склад і структуру фінансових ресурсів, так і зовнішніх, дію яких можна спостерігати в усіх сферах діяльності (державна політика податків, витрат, амортизаційна і відсоткова; стан ринку, рівень безробіття, інфляції, рівень середньої прибутковості і т.д.). Тому стійкий фінансовий стан є результатом не лише внутрішнього управління, а й здатності протидіяти негативним зовнішнім факторам. Причому фінансова стійкість включає не просто стан пасивної беззбитковості (який на сьогоднішній день є «пределом мечтаний» багатьох підприємств), а стан активного росту і розвитку.

В умовах ринкової економіки вибір партнерів у бізнесі має спиратися саме на оцінку фінансового стану потенційних контрагентів. Тому для кожного підприємства важливим є систематичний аналіз як власним станом справ так і за показниками інших підприємств і організацій. Останнім часом є нормою публікація фінансових звітів підприємств у пресі. Це робиться в основному з рекламних міркувань з метою привернення уваги широких суспільних кіл, в тому числі потенційних інвесторів. Основними аспектами фінансового аналізу, що становлять певний інтерес для користувачів такої інформації є достовірність і якість звітності, оцінка ліквідності активів, оцінка прибутку і платоспроможності, розподілу прибутку, якість його зростання, формування ресурсного потенціалу, кредитна, дивідендна, інвестиційна політика, потенційне банкрутство.

В умовах нестабільності економіки і повального банкрутства суб'єктів господарювання, проведення і результати такого аналізу цікавлять як саме підприємство, так і його контрагентів, комерційних партнерів, громадян, що є потенційними інвесторами, фінансових консультантів, статистичні органи, фінансово-банківські установи з питань співпрацювання з даним підприємством, податкові адміністрації. Цей список можна було б продовжувати ще довго. Причому кожного з цих суб'єктів цікавить насамперед та сторона діяльності даного підприємства, яка має безпосереднє відношення до його інтересів:

акціонери цікавляться результатами діяльності підприємства, розміром дивідендів, доходами в розрахунку на одну акцію, динамікою результатів і приростом вартості акцій;

кредитори, банки і власники облігацій прагнуть оцінити надійність власних вкладів і здатність підприемства виконати свої зобов'язання по оплаті відсотків і поверненню боргу. Тому їх насамперед цікавить ліквідність даного господарюючого суб'єкта;

співробітники фірми проявляють інтерес стосовно доходів і фінансових можливостей насамперед з погляду збереження робочих місць, своєчасного отримання зарплати, або в деяких випадках участі у прибутках підприємства;

держава (насамперед місцеві органи влади) піклуються про здатність розрахуватися підприємством по свої податкових зобов'язаннях і обов'язкових податкових платежах, а також про збереження робочих місць і перспективи розвитку господарюючоі о суб'єкта, що може стати передумовою збільшення зайнятості, зростання замовлень для місцевої промисловості в результаті інвестицій тощо;

засоби масової інформації економічного та фінансового спрямування зацікавлені у публікації прозорого і доступного для розуміння річного звіту і коментарів до нього.

Основною метою вивчення фінансового стану підприсмства є знаходження додаткових джерел грошових коштів для як найбільш раціональної і ефективної органїзації господарської діяльності. Не існує чіткого ї однозначного визначення доброго і незадовільного фінансового стану, оскільки вони крім всього залежать і від рівня загального економічного розвитку, стадаї економічного циклу та від багатьох інших зовнішніх факторів. Особливо проблематичним стає визначення цих понять в період кризи, яка охопила всю економіку України. Сучасний стан національних підприємств такий, що в більшості випадків можливо говорити лише про «поганий стан» і «ще гірший». Але спираючись на більшість теоретичних положень, можна сказати, що гарний фінансовий стан передбачає стійку платоспроможність, достатню забезпеченість власними оборотними коштами, ефективне їх використання, чітку організацію розрахунків, високу платіжну дисципліну, наявність стійкої фінансової бази. Незадовільний же стан характеризується неефективним розміщенням засобів, іммобілізацією оборотного капіталу, наявністю простроченої заборгованості перед іншими господарюючими суб'єктами, банками і державою, нестійкою реальною і потенціальною фінансовою базою, що зумовлена складностями у виробництві чи реалізації продукції, робіт, послуг.

Важливою умовою проведення ефективного аналізу фінансового стану підприємства є врахування більшості численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь з них не буде прийнятий у розрахунок, то оцінка інших і розмір їх впливу, а також зроблені висновки ризикують виявитись спотвореними і не відображати реального стану речей. У складі зазначених факторів можна виділити за місцем дії: зовнішні і внутрішні, за важливістю результату: основні і другорядні, за структурою: прості і складні, за часом дії: проеті і тимчасові.

Зараз одним з найболючіших місць фінансового стану підприємств є їх платоспроможність, або якщо говорити точніше майже повна неплатоспроможність, яка зумовлена незбалансованістю їх грошових потоків. Серед основних причин такої ситуації слід виділити як відсутність грошових коштів у споживачів чи клієнтів, а також труднощі з реалізацією продукції у самого підприємства. Це можна пояснити як зовнішніми факторами (нестабільність економічного положення країни в цілому, невідрегульоване правове забезпечення підприємництва, недосконалість податкової політики тощо) так і внутрішніми (недостатня кваліфікованість керівного персоналу і неефективність менеджменту, в тому числі фінансового).

Взагалі ж існує ціла низка показників і критеріїв, які можуть стати сигналом про наявність в недалекому майбутньому дестабілізуючих процесів стосовно фінансового стану підприємства. Так про критичність існуючого стану і його ймовірне погіршення в разі прийняття відповідних заходів можуть свідчити:

* звільнення ключових співробітників управлінського апарату;

* порушення ритмічності виробничого процесу, або його незапланована чи нерегламентована зупинка;

* надмірна залежність підприємства від одного конкретного проекту, певного постачальника чи споживача;

* неправильний розрахунок прибутковості проекту, що вводиться в дію, перебільшення можливої віддачі;

* порушення судових процесів самим підприємством, або проти нього з непередбачуваним точно результатом;

* неефективні довгострокові угоди;

* застаріле устаткування і технології;

* розрив договорів з постійними контрагентами тощо.

Появу найближчим часом значних фінансових труднощів, погіршення фінансового стану підприємства аж до ймовірності банкрутства можуть викликати:

істотні, постійні втрати, що супроводжують основну діяльність підприємства (повторюваний брак продукції, нераціональне використання сировини, використання обладнання і матеріалів не за основним призначенням тощо);

значні обсяги простроченої кредиторської заборгованості, яка перевищила критичний рівень;

надмірне використання короткострокових позичкових коштів для фінансування довгострокових проектів і фінансових вкладень, що може стати причиною проблематичності їх своєчасного повернення, необхідності сплатити значну суму відсотків, поява штрафів та неустойок;

низьке значення коефіцієнтів ліквідності, що створює додаткові проблеми повернення позичкових коштів;

дефіцит обігових коштів, їх іммобілізація, використання не за призначенням, уповільнення швидкості їх обігу;

зростання питомої ваги позичкових коштів у складі капіталу, що послаблює самостійність підприємства і веде до зменшення його стабільності;

невиконання зобов'язань перед кредиторами, акціонерами, власниками облігацій щодо своєчасного повернення позик, сплати відсотків і дивідендів, що може виступати як наслідок перерахованих вище подій і факторів, а може обумовлюватись і деякими іншими причинами;

наявність простроченої дебіторської заборгованості, що свідчить про використання оборотного капіталу даного підприємства його контрагентами і одночасно погіршує його ліквідність;

наявність наднормативних виробничих запасів, що збільшує витрати на їх зберігання і погіршує маневреність підприємства, а також залишки нереалізованих товарів, що свідчить про те, що даний господарюючий суб'єкт виробляє неконкурентноздатну продукцію, або ж ту, яка не користується попитом, що в свою чергу утруднює її реалізацію і зменшує величину вхідного грошового потоку на підприємство, одночасно погіршуючи його ліквідність;

залучення джерел позичкових фінансових ресурсів на невигідних умовах;

втрати довгострокових контрактів, відмова замовників купувати продукцію, що вже запущена у виробництво, інші незаплановані порушення договірної дисципліни.

Звичайно, згадані фактори по різному впливають на фінансовий стан підприємства, але їх комплексний аналіз з урахуванням можливих тенденцій змін і розвитку може стати необхідною базою проведення фінансового аналізу.

Перераховані вище фактори впливу на фінансовий стан підприємства характерні майже для усіх економік і будь-які господарюючі суб'єкти можуть відчути на собі їх дію.

Виходячи з усього вищезгаданого українські спеціалісти на даному етапі виділяють чотири основних типи фінансового стану підприємств, які базуються на їх фінансовій стійкості:

І тип. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка зустрічається дуже рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості.

ІІ тип. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність.

ІІІ тип. Цьому типу фінансового стану відповідає його нестійкість з відповідним порушенням платоспроможності. Але в даному випадку зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок доповнення джерел власних коштів і збільшення власних обігових коштів. Фінансова стійкість на думку авторів вважається нормальною або допустимою, якщо величини короткострокових кредитів і позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру недопустимої і веде до істотного погіршення фінансового стану.

ІV тип. Для нього властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості і прострочених позик.

Взагалі ступінь фінансової стійкості підприємства можна визначити з врахуванням того, чи власні і залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності (насамперед прибуток) є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових і інших обов'язкових платежів. Тобто в основі забезпечення нормального фінансового стану підприємства і його стійкості є рух грошових коштів, в узгоджених обсягах і часі. Для кожного напрямку використання грошових коштів має бути сформоване відповідне джерело. Причому для оцінки фінансового стану важливою є не лише його наявність, а й вартість, умови і строки повернення.

Оцінити фінансовий стан підприємства і його фінансову стійкість можна спираючись на аналіз як внутрішніх факторів, які безпосередньо залежать від організації роботи самого підприемства, так і зовнішніх. Серед внутрішніх можна виділити:

1. Як вже зазначалося, успіх підприємницької діяльності багато в чому залежить від вибору номенклатури та асортименту продукції, робіт, послуг, на яких спеціалізується підприємство. При цьому важливо визначити що виробляти, спираючись на платоспроможний попит, і як виробляти, що обумойлює вибір технологій, моделей організації виробництва і управління.

2. Оптимальний склад і структура активів а також ефективне управління ними, з визначенням розміру задіяних обігових засобів, яка величина запасів і активів зберігається в грошовій формі, їх оборотність тощо. В даному випадку, коли підприємство зменщує запаси і ліквідні засоби, то воно може задіяти більше капіталу у виробничому процесі, і відповідно отримати більший прибуток. Та поряд з цим в результаті перелічених заходів зростає ризик неплатоспроможності і погіршення ритмічності виробництва у зв'язку з недостатністю необхідних запасів сировини і матеріалів.

3. Склад і структура фінансових ресурсів. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. Важливим показником при цьому може виступати розмір сплаченого статутного капіталу, що показує реальну величину власного капіталу. Слід також враховувати пропорції розподілу прибутку, особливо розмір тієї його частини, яка спрямовується на розвиток і розширення виробництва, на формування обігових коштів, зміцнення платоспроможності, поліпшення ліквідності, інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

4. Розмір додатково мобілізованих коштів. Його збільшення є причиною зростання фінансових можливостей господарюючого суб'єкта і водночас збільшення фінансового ризику неспроможності підприємства розрахуватися із своїми кредиторами. При оцінці цього фактора слід також звернути увагу на розмір запасів і резервів на підприемстві і можливості їх використання на поліпшення поточної ліквідності і платоспроможності.

До зовнішніх факторів, крім перерахованих і проаналізованих вище включаються:

* економічні і законодавчі умови господарювання;

* пануючі у суспільстві техніка і технології, загальний розвиток виробництва;

* коливання платоспроможного попиту на продукцію, роботи, послуги підприємства, оскільки саме від його масштабів залежить розмір виручки що надходить на підприємство і стабільність її отримання;

* фаза економічного циклу, оскільки в період кризи має місце відставаня темпів реалізації продукції від темпів ії виробництва, що ми бачимо в останні роки на Україні. Хоча у нас ситуація погіршується ще й падінням самого виробництва, зменшення інвестицій у товарні запаси, що в свою чергу ще більше скорочує масштаби реалізації. Поряд з цим скорочуються доходи населення і прибутки суб'єктів господарювання, що в комплексі є причиною зниження ліквідності та платоспроможності підприємств, що формує передумови для масових банкрутств;

* податкова і кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку і його інститутів, насамперед страхових компаній і закладів, які регулюють зовнішньо-економічні відносини.

Ще одним важливим показником фінансового стану підприємства є структура капіталу. Особливе значення це приймає при аналізі акціонерних товариств. Для цієї форми господарювання структура капіталу може відбивати співвідношення статутного капіталу засновників та акціонерного капіталу, залученого за допомогою емісії акцій. Причому, як високий так і низький рівень такого співвідношення має свої переваги і вади. До потенційних переваг високого рівня співвідношення між власним та акціонерним капіталом можна віднести:

а) власний капітал, який протягом певного часу може включати віднесені до пасивів довгострокові зобов'язання, для наших умов може виявитись більш реальним (забезпеченим готівкою) та дешевшим за акціонерним, особливо якщо приймати до уваги необхідність виплат по привілейованим акціям та рішення стосовно виплат, прийнятих акціонерами на зборах;

б) емісії можуть спричинити ослаблення реального контролю над товариством;

в) високий рівень власного капіталу безпосередньо підвищує ринкову вартість підприємства, тоді як акції можуть лише символічно поліпшити його фінансовий стан.

Водночас зарубіжні дослідники визначають можливі недоліки такого високого співвідношення між власним та акціонерним капіталом. Найбільш важливими для України на сучасному етапі розвитку є такі з них, як:

високий рівень ризику, якщо проект чи виробництво не виявиться таким пркбутковим, як сподівалися;

можливість розрахунку з акціонерами за додатковий ризик, пов'язаний з притягненням додаткового капіталу;

чим більшою є питома вага власного капіталу, тим відповідно більша відповідальність лягає саме на власників, оскільки меншими є можливості розкласти збитки на усіх акціонерів.

Поступове впровадження в економіку України ринкових методів господарювання і конкуренції призведе до того, що деякі підприємства з різних причин не зможуть підтримувати задовільним свій фінансовий стан і оголошуватимуться добровільно чи в судовому порядку банкрутами. Ще більше господарюючих суб'єктів з часом матимуть нестійкий фінансовий стан, який при несприятливому розвитку подій також може поставити їх на грань банкрутства.

Питання діагностики банкрутства підприємства на сьогодні одне з центральних в економічній науці. Це зумовлено тим, що:

- по-перше. банкрутство певного суб'єкта господарювання має суттєві негативні наслідки не лише для його власників, а й для широкого кола господарських партнерів (постачальників, сумісникові, робітників і держави в цілому) у зв'язку з порушенням чи подальшою розбалансованістю макроекономічної рівноваги;

- по-друге, від об'єктивності оцінки ступеня ймовірності банкрутства підприємства залежить його інвестиційна привабливість, вартість підприємства;

- по-третє, розробка ефективної методології діагностики ймовірності банкрутства сприятиме об'єктивнішій оцінці життєздатності підприємств, доцільності їх санації для відновлення нормальної життєдіяльності як в інтересах самого підприємства, так і держави в цілому.

1.2 Етапи проведення фінансового аналізу

Важливими цілями аналізу фінансового стану є: оцінка фінансового положення, виявлення змін у фінансовому стані в просторово-тимчасовому аспекті, визначення основних факторів, що викликала зміни у фінансовому стані і прогноз основних тенденцій у фінансовому стані. Виходячи з них, фінансовий аналіз використовує різноманітні моделі, що дозволяють визначати і будувати взаємозв'язку між основними показниками. Виділяються три основних типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.

Дескриптивні моделі (описові) - основа для оцінки фінансового стану економічного суб'єкта. Це - побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Як видно, усі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Це - розрахунок крапки критичного обсягу продажів, побудова прогнозних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі - використовуються частіше у внутрішньому фінансовому аналізі і дозволяють порівнювати фактичні результати діяльності підприємства з очікуваними, грунтуючись на аналізі відхилень фактичних даних від нормативів.

У цій роботі я розглядаю дескриптивну модель фінансового стану підприємства (що грунтується на бухгалтерській звітності). Аналіз фінансового стану найбільше доцільно виконувати в три етапи:

1. Попередній огляд бухгалтерської звітності;

2. Економічне читання бухгалтерської звітності;

3. Аналіз бухгалтерської звітності.

Перший етап - найбільш важливий, тому що саме його метою є ухвалення рішення про доцільність аналізу фінансової звітності і оцінка її готовності до читання. При перевірці готовності до читання проводиться візуальна і найпростіша рахункова перевірка звітності по формальних ознаках і власне кажучи визначається наявність усіх необхідних звітних форм і додатків до них, реквізитів і підписів, перевіряється правильність і ясність заповнення звітних форм, перевіряється валюта балансу і всі проміжні підсумки, перевіряється взаємоувязка показників форм звітності й основних контрольних співвідношень між ними. Звітним бухгалтерським формам притаманний логічний і інформаційний взаємозв'язок. Суть логічного зв'язку складається у взаємній кореспонденції і взаємодоповненні звітних форм, їхніх розділів і статей. Логічні зв'язки доповнюються інформаційними, котрі виявляються в прямих і непрямих співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що той самий показник приводиться в одній чи декількох звітних формах. Непряме контрольне співвідношення означає, що кілька показників однієї чи декількох звітних форм зв'язані між собою деякими арифметичними розрахунками.

Другий етап - ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу, у якій міститься характеристика облікової політики підприємства, структури і виду основних засобів і нематеріальних активів, фінансових вкладень, дебіторської і кредиторської заборгованостей, витрат виробництва і т.д. Це необхідно для оцінки умов роботи підприємства в звітному періоді, визначення тенденцій основних показників діяльності і якісних змін у майновому і фінансовому положенні економічного суб'єкта.

Третій етап - узагальнена оцінка результатів господарської діяльності і фінансового стану підприємства. Цей етап є найважливішим в аналізі фінансового стану і може бути більш-менш деталізований в інтересах різних користувачів. При цьому на перший план виходить уміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю.

У сукупності ці три етапи утворять методику експрес-аналізу звітності. Дана методика, що є попереднім етапом для деталізованого аналізу фінансового стану, одночасно успішно використовується зовнішніми користувачами для наочної і простої оцінки фінансового благополуччя і динаміки розвитку підприємства. Далі процедура аналізу виглядає в такий спосіб:

визначається система показників, необхідних для аналізу фінансового стану;

оцінюється майнове положення підприємства;

дається оцінка ліквідності підприємства;

визначається фінансова стійкість підприємства;

оцінюється ділова активність підприємства;

дається оцінка рентабельності підприємства.

Оскільки аналіз фінансово-господарської діяльності може бути виконаний з різним ступенем деталізації, то можливо або використання тільки фінансових коефіцієнтів (при експрес-аналізі), або сполучення останніх із системою показників і аналітичних таблиць, логіка добору яких припускає аналіз стану і динаміки економічного потенціалу підприємства, результатів і ефективності його використання. Так, для заглибленого аналізу фінансового стану підприємства використовується: вертикальний аналіз, що показує структуру засобів підприємства і їхніх джерел. При цьому вертикальному аналізу можна піддавати як вихідну звітність, так і модифіковану (укрупнену). У горизонтальному аналізі абсолютні показники сполучаються з відносними темпами росту чи зниження. Горизонтальний і вертикальний аналізи доповнюють один одного, однак, необхідно відзначити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується.

1.3 Інформаційна база аналізу фінансового стану

Під аналізом фінансової звітності підприємства розуміється виявлення взаємозв'язків і взаимозалежних між різними показників його фінансово -господарської діяльності, включеними в звітність. Такого роду аналіз може виконуватися як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком (в нашому випадку - працівником кредитного відділу банку), оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації. Проте прийнято виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і включає будь-яку інформацію, що циркулює усередині підприємства і корисну для прийняття управлінських рішень. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства і тому що не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований.

Зовнішній аналіз фінансового стану підприємства обмежений такими джерелами інформації, як офіційна бухгалтерська звітність і різні дані засобів масової інформації (виставки, реклама, довідники).

Внутрішній аналіз має у своєму розпорядженні всю систему інформації про підприємство, яку можна розділити на наступні основні групи:

1. Звітна інформація: дані фінансової звітності (ф. №1- баланс, ф. №2- звіт про фінасові результати, ф. №3- звіт про рух гошей капіталу, ф №4- звіт про власний капітал, ф.№5- примітки до фінансової звітності); статистична звітність; внутрішня звітність підприємства.

2. Дані бухгалтерського обліку.

3. Планова інформація: фінансовий план підприємства, плани по витратах і собівартості, планові калькуляції, кошториси витрат, плани виробництва, плани реалізації, плани - графіки надходження засобів і виплат, бізнес-плани.

4. Нормативна інформація: офіційно встановлені нормативи витрат, запасів, нормативні значення коефіцієнтів, система розроблених на підприємстві нормативів,

5. Маркетингова інформація, у т.ч. інформація про конкурентів.

6. Средньогалузеві дані і коефіцієнти.

Головним джерелом інформації для оцінки фінансового стану є баланс. У ході аналізу необхідно використовувати кілька балансів: за звітний період і за ряд попередніх періодів.

Баланс - це спосіб відображення в грошовій оцінці майна підприємства по складу і джерелам його фінансування на визначену дату. Вартість майна і боргових прав, якими розташовує підприємство на звітну дату, відбивається в активі балансу. Активи дають визначене уявлення про економічні ресурси чи потенціали підприємства по здійсненню майбутніх витрат. Джерела власних засобів, а також зобов'язання підприємства по кредитах, позикам і кредиторській заборгованості відбиваються в пасиві балансу. Таким чином, зобов'язання (пасиви) показують обсяг засобів, отриманих підприємством, і їхні джерела, а активи - як підприємство використовувало отримані засоби. Загальна сума активу повинна дорівнювати загальній сумі зобов'язань перед власниками (акціонерами), кредиторами, інвесторами.

У побудові балансів підприємств різних країн існують розбіжності. У країнах Західної Європи розділи активу розміщаються в порядку зростання ступеня ліквідності вхідних у них статей. При цьому в підрахунок загального підсумку по балансу окремі статті включаються по залишковій вартості. Розділи пасиву в балансах підприємств цих країн випливають в порядку зростання ступеня зажадання засобів, використовуваних ними. Оцінка окремих статей показується в основному на рівні номінальних сум надходження засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. У цілому баланс являє собою двосторонню економічну таблицю, у якій статті активу протипоставлені статтям джерел засобів (статтям пасиву), вкладеним у відповідні активи. Завершальним розділом активу і пасиву є розділ результатів.Баланси підприємств США мають іншу структуру. В активі балансу статті розташовуються в порядку падіння ступеня ліквідності. У пасиві балансу джерела засобів згруповані з урахуванням зростання термінів використання їх в обороті підприємства. Результати звітного періоду (прибуток чи збиток) у балансі не показуються.

Баланси українських підприємств, в основному, побудовані за схемою балансів західно-європейських країн. Для виконання аналітичних досліджень і оцінок структури активу і пасиву балансу його статті підлягають угрупованню. Головними ознаками угруповання статей активу вважають ступінь їхньої ліквідності, тобто швидкість їхнього перетворення в готівку, і напрямок використання активів у господарстві підприємства. У залежності від ступеня ліквідності, активи підприємства розділяють на дві великі групи: необоротні активи (імобілізовані засоби) і оборотні активи (мобільні засоби); оборотні (мобільні) поточні активи більш ліквідні, ніж необоротні (імобілізовані) активи.

До необоротних активів відносяться: вартість основних засобів, нематеріальних активів, капітальні вкладення, довгострокові фінансові вкладення. Основні засоби (нерухомість) здобуваються для довгострокового використання підприємством.

До складу оборотних (поточних) активів включають: готівка, цінні папери, дебіторську заборгованість, запаси товарно-матеріальних цінностей і витрати. Ці активи є оборотними в тому розумінні, що вони знаходяться в постійному циклі перетворення їх у кошти. Ті оборотні активи, що легко перетворити в наявні засоби, прийнято вважати легкореалізованими активами. До них відносяться, крім коштів, цінні папери і дебіторська заборгованість, запаси і витрати - це повільно реалізовані активи.

Засоби підприємства можуть використовуватися у внутрішньому обороті і за його межами, будучи імобілізованими, у дебіторську заборгованість, вкладеними в цінні папери, інвестованими в оборот інших підприємств.

Розглянуту структуру активу балансу можна представити в таблиці:

Таблиця 1.1 Структура активу балансу

Імобілізовані засоби (найменш ліквідні активи)	Нематеріальні активи
	Основні засоби і незавершені капітальні вкладення
	Довгострокові фінансові вкладення
	Запаси товарно - матеріальних цінностей і витрати
	Дебіторська заборгованість	Засоби, які використовуваються за межами підприємств
Мобільні засоби (найбільш ліквідні активи)	Короткострокові фінансові вкладення (цінні папери)
	Грошові кошти

У пасиві балансу, як уже було відзначено, знаходять своє відображення джерела засобів підприємства на визначену дату,вони в свою чергу діляться на джерела власних засобів (капітал і резерви), довгострокові пасиви (кредити і позики) і короткострокові пасиви (кредити, позики, розрахунки та інші пасиви).

Для зручності аналізу балансу ця група джерел засобів може бути представлена у виді двох аналітичних угруповань. З одного боку, в основу групи покладена юридична приналежність використовуваних підприємством засобів, що підрозділяють на власні і запозичені. З іншого боку, важливу роль грає тривалість використання засобів в обороті підприємства. Тому прийнято розрізняти засоби тривалого використання і засоби короткострокового використання.

З засобами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота в напрямку за їхнім своєчасним поверненням і мобілізації (залученню в оборот підприємства) нових джерел.

Слід зазначити, що частина джерел тривалого використання також не позбавлена рухливості. Ці джерела складаються з двох груп: власних і довгострокових запозичених засобів. Запозичені засоби мають термін повернення і, отже, підлягають поновленню. Власні ж засоби також знаходяться в русі, особливо резервний капітал, фонди нагромадження і прибуток.

Якщо структуру пасиву балансу представити у виді таблиці, то вона з обліком двох варіантів аналітичних угруповань може бути представлена так:

Таблиця 1.2 Структура пасиву балансу

Джерела власних засобів	Статутний, додатковий і резервний капітал	Засоби тривалого використання
	Цільове фінансування і надходження
	Нерозподілений прибуток
	Довгострокові кредити і позики
Довгострокові кредити і позики	Короткострокові кредити і позики	Засоби короткострокового використання
	Кредиторська заборгованість

При аналізі структури балансу виявляються й оцінюються питома вага кожної групи активу і пасиву в загальному підсумку балансу, а також співвідношення між окремими групами.

Наявність фінансового зв'язку між групами активу і пасиву обумовлює необхідність розглядати питання фінансування в такий спосіб: короткострокові позикові джерела призначені поповнювати мобільні активи, а довгострокові направляються на придбання нерухомого майна і капітальні вкладення.

Звіт про фінансові результати і збитки також є одним з основних джерел інформації для аналізу фінансового стану підприємства.

Звіт про фінансові результати містить порівняння суми всіх доходів підприємства від продажу товарів робіт і послуг та інших статей доходів із сумою усіх витрат, понесених підприємством для підтримки його діяльності за період з початку року. Результатом даного порівняння є валовий (балансовий) прибуток чи збиток за період.

Для працівників кредитного відділу банку звіт про фінансові результати в багатьох відносинах документ більш важливий, ніж баланс підприємства, оскільки в ньому міститься не застигла, миттєва, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року і за рахунок яких збільшених факторів, які масштаби його діяльності. Звіт про фінансові результати дає уявлення про тенденції розвитку підприємства, його фінансових і виробничих можливостях не тільки в минулому і сьогодні, але й у майбутньому.

Сторони, зацікавлені в достовірній інформації про підприємство можна розділити на дві основні групи: зовнішні і внутрішні користувачі. Внутрішні користувачі - це управлінський персонал підприємства, уповноважений приймати виробничі і фінансові рішення. Інформація для таких рішень повинна відповідати вимогам повноти, своєчасності і точності.

Зовнішні користувачі - у свою чергу їх можна умовно розділити на дві групи:

1) користувачі, безпосередньо зацікавлені в діяльності компанії, до яких відносяться власники підприємства (нинішні і потенційні), кредитори (також нинішні і потенційні), постачальники і покупці, службовці даного підприємства і, нарешті, держава (насамперед в особі податкових органів).

2) користувачі, що захищають інтереси першої групи зовнішніх користувачів. Це насамперед аудиторські і юридичні служби, профспілки та інформаційні агентства, реєструючі та законодавчі державні органи, а також представники фондового ринку.

Отже, перелічимо основні групи користувачів фінансової звітності підприємства, їх інтереси і джерела інформації:

Таблиця 1.3 Групи користувачів фінансової звітності підприємства

Користувачі інформації	Інтереси	Джерела інформації
Керуючі (менеджери) підприємством	Оцінка ефективності виробничої і фінансової діяльності для прийняття управлінських рішень	Внутрішні звіти фірми і її фінансова звітність
Податкові органи.	Вірогідність числення оподатковуваної бази, законність фінансово-господарської діяльності	Фінансова звітність; податкова звітність; дані внутрішніх перевірок
Кредитори	Оцінка ресурсів для погашення кредитів і сплати по них відсотків	Фінансова звітність, спеціальні довідки
Покупці	Оцінка ступеня довготерміносвості діяльності підприємства	Фінансова звітність
Постачальники	Оцінка наявності ресурсів для оплати постачань	Фінансова звітність
Акціонери	Оцінка адекватності доходу і ризикованості інвестицій; оцінка перспектив виплати дивідендів	Фінансова звітність
Службовці	Оцінка стабільності і рентабельності діяльності підприємства з визначення перспективи своєї зайнятості, а також одержання від підприємства визначених пільг і виплат	Фінансова звітність
Органи статистики	Статистичні узагальнення	Статистична і фінансова звітності

Ефективним інструментом керування в умовах ринкової економіки фінансову звітність робить ряд принципів, що виходять з основної вимоги корисності інформації для прийняття обґрунтованих ділових рішень.

1.Доречність	1. Активи	1. Принципи обліку інформації, що включається в звітність.
2. Вірогідність	2. Пасиви
3. Зрозумілість	3. Доходи
4. Порівнянність	4. Витрати
	5. Прибутки	2. Обмежувальні принципи.

Рис. 1.1

Вимоги, пропоновані до бухгалтерської звітності:

Доречність - інформація повинна бути своєчасна і доречна для забезпеченні можливості ретроспективного і перспективного аналізу.

Вірогідність - інформація повинна бути правдива, економічний зміст повинний переважати над юридичною формою, а також інформація в будь-який момент може бути перевірена і документальне підтверджена.

Зрозумілість - інформація повинна бути доступна і зрозуміла користувачам, що не володіють спеціальними професійними знаннями.

Порівнянність - припускає послідовність застосовуваних методів бухгалтерського обліку й облікової політики підприємства.До принципів обліку відносяться:

- принцип подвійного запису, що обумовлює запис кожної операції двічі: у дебет одного рахунка й у кредит іншого;

- принцип економічної самостійності економічного суб'єкта;

- принцип періодичності, відповідно до якого підприємство зобов'язане періодично звітувати про результати своєї діяльності;

- принцип безперервності діяльності підприємства;

- принцип грошової оцінки, що припускає використання грошового примірника як універсального. Однак при цьому можуть використовуватися різні методи оцінки: фактична собівартість (первісна сума коштів, сплачена при придбанні об'єкта обліку), що тече відбудовна собівартість, чиста вартість реалізації (ціна реалізації за винятком витрат), дисконтированная вартість (приведена вартість майбутніх грошових надходжень з урахуванням альтернативних можливостей інвестування);

- принцип нарахувань, що припускає, що доходи відносяться до того звітного періоду, у якому відповідна продукція відвантажена покупцю (послуги зроблені), навіть якщо кошти ще не надійшли на рахунок продавця. Те ж стосується і витрат, що відбиваються в тім періоді, у якому вони виникли, незалежно від того, оплачені вони підприємством чи ще ні;

- принцип відповідності доходів звітного періоду витратам звітного періоду означає, що в даному звітному періоді відбиваються тільки ті витрати, що обумовили одержання доходів цього звітного періоду. У ході формування звітної інформації повинні дотримуватися обмеження на інформацію, що включається в звітність: оптимальне співвідношення витрат і вигод, що полягає в тім, що витрати на складання звітності повинні розумно співвідноситися з вигодами, що витягаються підприємством від надання цих даних користувачам;

- принцип обережності припускає, що документи звітності не повинні допускати завищеної оцінки активів і прибутку, заниженої оцінки зобов'язань. Конфіденційність вимагає відсутності в звітній інформації даних, що могли б завдати шкоди конкурентним позиціям підприємства. Уся звітна інформація групується в окремі укрупнені статті - елементи фінансової звітності. Її основними елементами є: активи, зобов'язання, власний капітал, що характеризують засоби підприємства і їхні джерела, а також доходи, витрати, прибуток і збитки, що відображають операції і події господарського життя, що вплинули на фінансове положення підприємства протягом звітного періоду й обумовили зміни в перших трьох елементах. Всі елементи фінансової звітності відображааються у формах звітності, серед яких основними є «Баланс» (форма N 1), «Звіт про фінансові результати» (форма N 2), а також форма N 3 «Звіт про рух грошових коштів», форма N 4 «Звіт про власний капітал».

Отже, інформаційна база аналізу фінансового стану підприємства досить широка. Тому для найбільш повного і достовірного проведення аналізу необхідно комплексне використання наявної інформації.

1.4 Основні методи і прийоми фінансового аналізу