Теоретико-правові питання публічних фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-правові питання публічних фінансів

Магістерська робота

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи дослідження публічних фінансів

1.1 Юридична сутність та еволюція поняття «фінанси»

1.2 Розмежування публічного та приватного у суспільних явищах та праві

1.3 Висновки до першого розділу

Розділ ІІ. Еволюція доктринальних підходів до розуміння правової категорії «публічні фінанси»

2.1 Розвиток підходів до правової категорії «публічні фінанси»

2.2 «Публічні фінанси», «публічні доходи», «публічні витрати»: співвідношення категорій фінансового права

2.3 Висновки до другого розділу

Розділ ІІІ. Система публічних фінансів

3.1 Сучасна система публічних фінансів в Україні

3.2 Правові особливості взаємодії держави і суспільства у сфері публічних фінансів

3.3 Висновки до третього розділу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Фінанси, як переконує величезний історичний досвід людства, є одним з найунікальніших, найдавніших, найстабільніших у своїх субстанціональних проявах та безконечно мінливих за свої конкретним змістом і формами феноменом людської цивілізації. У ході прогресу людського суспільства з незчисленної кількості форм прояву конкретних фінансових відносин поступово сформувались і якісно виділилися з-поміж інших як самодостатня субстанція публічні фінанси. У взаємодії з інститутами публічної влади їм судилося стати в подальшому найвпливовішими факторами суспільного розвитку, його незмінними домінантами.

Публічні фінанси в ході своєї еволюції об'єктивно набули таких субстанціональних якостей, внаслідок яких вони можуть однаковою мірою спричиняти як суспільний прогрес, так і регрес, системні руйнування суспільних досягнень і цінностей. Щоб запобігти останньому або хоча б максимально зменшити негативні впливи публічних фінансів на суспільний розвиток, необхідно насамперед вчасно та повною мірою з'ясовувати їх сутнісні та змістовні риси, що постійно еволюціонують, закономірності їх внутрішнього розвитку і взаємодії із суспільством, державою, вчасно вносити на основі цього назрілі адекватні корективи у суспільне регламентування публічних фінансів. У силу ряду факторів особливої актуальності набула дана проблема в сучасній Україні.

Ступінь наукової розробки теми. Еволюція правової природи публічних фінансів у державі є цікавим відбитком розвитку держави як цілісного суспільного утворення, змін у розумінні завдань та функцій держави, її зобов'язань перед власними громадянами, а також відображає еволюцію економічних і фінансових відносин у державі. Однак, в незалежній Україні дана проблема розглядалася вченими лише в межах їх власних досліджень.

Найчастіше до проблем власне публічних фінансів звертають свою увагу науковці Чернівецького національного університету Пацурківський П.С. та Гаврилюк Р.О. Неоцінимий внесок у розробку проблеми зробили Нечай А.А. та Пришва Н.Ю., які в своїх дослідженнях ґрунтовно дослідили і виокремили надзвичайно важливі в сьогоднішніх умовах поняття публічні видатки та публічні доходи.

Дослідження проблем публічних фінансів зустрічаються у роботах представників фінансової думки Заходу - Дж. Б'юкенена, Р. Масгрейва, Г. Роузена, П.Самуельсона, Дж. Стігліца, Д. Хаймана, А. Вагнера, Е. Ліндаля, К.Шоупа та інших, а також в працях українських та російських вчених-юристів ХІХ - початку ХХ століття - С.Іловайського, М. Кавелін, В.Лебедєва, Д.Львов, М.Нерсесов, Ф.Нітті, І.Озерова, Г. Тіктін; праці таких вчених-юристів радянських часів (1917-1990), як: С.С. Алєксєєв, Д.А. Бекерська, Л.К. Воронова, О. Гойбарх, О.Ю. Грачова, О.М. Горбунова, Л. Завадська, М.В. Карасьова, А.Н. Козирін, Ю.О. Крохіна, А.А. Козловський, Ф. Корнілов, О.В. Малько, В.К. Мамутов, І. Наумов, В. Нерсесянц, Є.Б. Пашуканіс, П.С. Пацурківський, Н.Ю. Пришва, М.І. Піскотін, М. Рейснер, Ю.А. Ровінський, О.Ф. Скакун, Е.Д. Соколова, Г.А. Тосунян, Р.О. Халфіна, П.Я. Стучка, Ю.О. Тихомиров, Н.І. Хімічева, А.І. Худяков, С.Д. Ципкін та праці інших вчених.

Окремими питання досліджуваної проблеми займалися представники економічної науки такі, як Д. Аллахвердян, О.Д. Василик, Е.О. Вознесенський, А.З. Дадашев, Л.О. Дробозіна, В.І. Кравченко, В.М. Родіонова, Д.Г. Черник.

Мета та завдання. Метою дослідження проблем, які стали темою магістерської роботи, є поглиблення наукових знань, уявлень щодо еволюції правової природи публічних фінансів.

Відповідно до поставленої мети магістерської роботи здійснено спробу вирішити такі завдання:

- визначити юридичну сутність та показати еволюцію поняття «фінанси»;

- розглянути основні погляди та визначити критерії розмежування приватного та публічного у суспільних явищах та праві;

- розглянути еволюцію доктринальних підходів до розуміння та тлумачення поняття «публічні фінанси»;

- визначити понятійно-категорійний ряд: публічні фінанси, публічні доходи, публічні витрати, розглянути співвідношення цих понять як категорій фінансового права;

- розглянути систему публічних фінансів в Україні;

- показати правові особливості взаємодії держави і суспільства у сфері публічних фінансів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, управління, розподілу та використання фондів коштів держави, місцевого самоврядування та фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, незалежно від форми власності таких фондів.

Предметом дослідження є норми права, які регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, управління, розподілу та використання публічних фондів коштів.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об'єкта і предмету. В основу магістерської роботи покладено комплекс загальнонаукових та спеціальних методологічних принципів пізнання соціально-правових явищ. Ґрунтуючись на гносеологічному підході, ми спиралися на вітчизняний і зарубіжний теоретичний і практичний досвід правової та економічної наук, що знайшов своє закріплення в науково-практичній літературі. Базовою методологічною основою проведення дослідження є діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв'язок та взаємообумовленість усіх соціальних процесів та суспільних явищ, в тому числі тих, що виникають з приводу правового регулювання відносин щодо розподілу (перерозподілу) та використання грошових коштів публічних фондів.

Методологічними засадами роботи стали також такі наукові методи, як спеціально-юридичний (формально-догматичний), логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, метод системно-структурного і структурно-функціонального аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів відображена у таких положеннях:

1. Дістало подальшого розвитку дослідження еволюції юридичної сутності фінансів, по-новому охарактеризована періодизація розвитку фінансів, яка включає три стадії: 1) використання фінансових ресурсів як інструментів обміну та перерозподілу; 2) виникнення публічних фінансів на рівні певних територіальних утворень; 3) розвиток державних фінансів на стадії формування держави;

2. Дістало подальшого розвитку дослідження еволюції правової природи публічних фінансів. Розглянуто розвиток підходів до визначення «публічних фінансів» представниками фінансової думки Заходу в їх нерозривному зв'язку із підходами до визначення категорії вченими-правниками;

3. Дістало подальшого розвитку визначення сутності поняття «публічні доходи», обґрунтовано те, що «публічні доходи» не слід розглядати як тотожне поняттю «державні доходи».

Структура магістерської роботи обумовлена логікою, метою і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що поділені на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг магістерської роботи складає 124 сторінки, з них основного тексту - 114 сторінок, список використаних джерел - 136 джерел.

Розділ І. Теоретичні основи дослідження публічних фінансів

1.1 Юридична сутність та еволюція поняття «фінанси»

Держава - це сукупність суспільних та соціальних структур, діяльність яких направлена на задоволення суспільних (публічних) потреб. В сучасних умовах такі завдання можуть вирішувати лише спеціально створені структури, прийнятне задоволення суспільних потреб якими забезпечується формуванням державою централізованих фондів коштів. Це вводить нас у специфічну область економічної науки - теорії фінансів, до ключових питань якої відноситься визначення поняття «фінансів».

Найчастіше фінанси розглядають через призму історичних та економіко-правових підходів.

Історичний аспект - основа будь-якої наукової категорії. Історичні корені і джерела допомагають розкрити її зміст та показати еволюцію розвитку. Згідно даного підходу поняття «фінанси» є категорією історичною, що виникла разом із появою держави і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичної епохи. Історичну основу фінансів визначають усі наукові діячі у сфері фінансів.

Поняття «фінанси» представниками наукових шкіл різних епох розглядалося по-різному. Так, Ф.Б. Мільгаузен під «фінансами» розумів «ті речові цінності, які виділяються із народного майна і передаються у руки уряду для досягнення загальних державних цілей» Лебедев В.А. Финансовое право: Учебник. - М.: «Статут» (в серии «Золотые страницы финансового права России»), 2000. - Т. 2. - 461 с. - С. 11.. Дещо інше уявлення про фінанси зустрічається у В.А. Лебедєва, який відносить до фінансів «усі взагалі кошти, які держава може мати для виконання своїх цілей» Там же, - С. 11..

Поняття «фінанси» зустрічається в науковій літературі з давніх часів. Термін «фінанси» походить від середньовічного латинського терміну financia, що вживався у ХІІІ і ХІV ст.ст. у розумінні обов'язкової сплати грошей, а потім взагалі грошової суми Янжул И.И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. - М.: Статут, 2002. - 555 с. - С. 44..

Так, термін «фінанси» (французький та англійський варіант - «Finance(s)», німецький -- «Finanz(-en)») етимологічне бере свій початок від латинського слова «finis», що означало «строк платежу». Від слова finis утворилися слова середньовічної латини «finatio», «financia», «financia pecuniaria», які використовувалися в ХІІІ та XIV ст. в значенні грошового зобов'язання, платежу, суми коштів. За іншою точкою зору, термін «фінанси» в німецькій мові має походження від англійського «fine» (штраф, мито) або від німецького «finden» (знаходити), «erfinderish» (винахідливий, а також хитрий, підступний) або, нарешті, від німецького «fein» (тонкий, а також спритний, хитрий). Останні два припущення підтверджуються тим, що в XVI та XVII ст. в Німеччині слово «Finanz» вживалося у значенні хитрості, підступності, невірності, ненависті та заздрості Иловайский С.И. Учебник финансового права. 5-е (посмертное) изда-ние доп. и лерераб. Г.И. Тиктиным / Под ред. Н.П.Яснопольского. - О., 1912. -С. 3-4..

Згодом зміст цього поняття еволюціонував, змінювався. У Франції, починаючи з ХVІ сторіччя, термін «фінанси» означав сукупність державного майна і стан урядового господарства. Таким чином, термін «фінанси» починає вживатися конкретно стосовно лише державного майна та грошових коштів, тобто як публічно-правова категорія. Відзначимо, що зміст терміну «фінанси» охоплював не лише грошові ресурси, але й інші майнові ресурси держави. У такому ж значенні він починає використовуватися і в Росії у другій половині ХІХ сторіччя. Так, на думку І.І. Янжула, під фінансами слід розуміти «виключно сукупність матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави» Янжул И.И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. - М.: Статут, 2002. - 555 с. - С. 44..

Детально поняття фінансів у російській фінансовій науці представлено працями М. Сперанського «План фінансів», Н.І. Тургенєва «Досвід теорії податків», М.Ф. Орлова «Про державний кредит» та ін. Професор Томського університету Кліментов П.С. на рубежі ХІХ-ХХ сторіч відзначав, що фінанси - не тільки економічна, а й історична категорія. Тому слід аналізувати фінанси в їх історичному розвитку, аналізуючи причини виникнення та зміни фінансових інститутів, відкриття еволюційних законів державного господарства Боголепов М.И. Государственный долг (К теории государственного кредита). - СПб., 1910. (Титульный лист)..

Згодом вчені, уточнюючи зміст поняття «фінанси», дійшли висновку, що під ними слід розуміти відносини, які пов'язані лише таким видом майна, як грошові кошти. Решта ж матеріальних засобів знаходиться поза змістом поняття «фінанси».

Поступово поняття «фінанси» починає уточнюватися, конкретизуватися. У радянський період дослідники підкреслювали, що фінанси є однією із вартісних економічних категорій, їх існування пов'язано товарно-грошовими відносинами, в результаті яких розподіл національного доходу відбувається у грошовій формі. На їх думку «фінанси СРСР - це економічні відносини з планомірного створення, розподілу та використання грошових фондів держави та соціалістичних організацій, необхідних для потреб розширеного соціалістичного відтворення, задоволення соціально-культурних потреб населення, забезпечення оборони країни та інших суспільних потреб» Советское финансовое право: Учебник / Отв. ред. Л.К. Воронова. - М.: Юрид. лит., 1987. - 462 с. - С. 7..

Отже, у той період термін «фінанси» використовувався стосовно відносин, пов'язаних із централізованими та децентралізованими грошовими фондами, що перебували у власності держави.

Погляди більшості сучасних (пострадянських) фінансистів - теоретиків практично нічим не відрізняються від ідей їх радянських попередників. Сьогодні залишились прихильники як розподільчої так і відтворювальної концепції трактування сутності фінансів. Хоча варто зазначити, що такий розподіл є досить умовним.

Так, В.М.Родіонова вважає, що «фінанси - це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і накопичень у суб'єктів господарювання і держави та використання їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства» Финансы / Под ред. В.М. Родионовой. - М., 1993. - С.11.. Автор багаточисельних досліджень у сфері фінансів Л.А.Дробозіна підкреслює, що «фінанси - це, перш за все, розподільча категорія. З їх допомогою відбувається вторинний розподіл чи перерозподіл національного доходу», «фінанси як економічна категорія відображає економічні відносини з приводу виробництва, розподілу і використання валового внутрішнього продукту та національного доходу» Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов/ Под ред. Л.А.Дробозиной. - М., 2000. - С.64..

Видатний український учений-економіст О.Д. Василик, зазначає, що «фінанси виникли і тривалий час розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти різних форм державних утворень і оборони певної території... Фінанси - продукт наявності держави і товарно-грошових відносин... Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом та використанням фондів фінансових ресурсів» Васи-лик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посіб.-К.:Вища шк., 1997.-С. 5..

Деякими авторами фінанси визначаються як: 1) практика поводження з грошима та управління ними; 2) капітал, що приймає участь у якому-небудь проекті; у першу чергу, капітал, який треба отримати, щоб розпочати нову справу; 3) грошова позика для певної цілі, особливо надана фінансовою компанією Финансы: Толковый словарь: Англо-русский. - М.: ИНФРА-М, Издательство «Весь мир», 1998. - 496 с. - С.154..

Фінанси розглядаються іноді також як сукупність усіх грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні організації або держави, а також система їх формування, розподілу та використання. Розвиток інформаційних технологій у сучасний період іноді також викликає нові підходи до визначення поняття «фінанси», значення та роль яких набувають нового змісту. Так, О.М. Горбунова пропонує розглядати фінанси також як і основне інформаційне джерело, через яке проявляються у державі прямі та зворотні зв'язки і може бути здійснений широкий фінансовий моніторинг за усіма сферами діяльності держави Шохин С.О. Тенденции развития финансового права, истоки и современность // Финансовое право. - 2003. - № 2. - С. 4-7.. Майже усі сторони соціального управління пов'язані із функціонуванням фінансів. Вирішення будь-якого питання соціального управління неможливе без вирішення пов'язаних з ним фінансових проблем.

Підсумовуючи визначення різних дослідників, можна зробити висновок, що фінанси як економічна категорія розглядаються переважною більшістю дослідників як система економічних відносин, у процесі яких утворюються і використовуються фонди коштів Фінансове право: Підручник / Є.О. Алісов, Л.К. Воронова, С.Т. Кадькаленко та ін. / Кер. авт. кол. і відп. ред. Л. К. Воронова. - X., 1998. - 496 с. - С. 7.. Враховуючи правовий аспект поняття «фінанси», слід доповнити таке визначення перед словом «система» словами: «врегульована правом».

Нам хотілося би приєднатися до позиції Л.К. Воронової, яка визначає фінанси перш за все як економічну категорію, що відбиває сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом та використанням ресурсів у грошовій формі для потреб держави, виробництва й соціального захисту населення. Відповідно до цього цим фахівцем будується і внутрішня структура фінансів, які поділяються на загальнодержавні фінанси та фінанси виробничої і соціальної сфер Фінансово-правовий словник / Укл. В.В. Безугла, О.Д. Василик, Л.К. Воро-нова та ін. - К.: Київ. у-т, 1993. - 136 с.- С. 118-119; Воронова Л.К. Банковско-финансово-правовой словарь-справочник / Автор-упоряд. Л.К. Воронова / К.: А.С.К., 1998. - 288 с. - С. 272-273.. Треба підкреслити, що кожна з цих сфер має власні, притаманні виключно їй принципи організації, забезпечення та особливості функціонування, що й дозволяє будувати окремі механізми правового регулювання, виокремлювати специфічні відповідні правові режими.

На думку деяких дослідників теорії фінансів історичними умовами виникнення фінансів є, по-перше, товарне виробництво, по-друге, опосередкування товарного виробництва грошовими відносинами, і по-третє, наявність процесу первинного розподілення створеного сукупного суспільного продукту і його складової частини - прибутку. Саме прибавочний продукт історично є об'єктом фінансових відносин. При цьому вони виділяють два періоди виникнення фінансів: період виникнення фінансових відносин узагалі й період виникнення державних фінансів. Існують також точки зору щодо виникнення фінансів одночасно з державою, але нам така позиція вбачається не зовсім вдалою. Фінанси виникли саме як фінанси сфери матеріального виробництва, що є прототипом сьогоднішніх фінансів підприємств. Прибавочний продукт є первинно об'єктом фінансових відносин, в яких ще не брала участь держава. Виникнення ж державних фінансів є новим історичним етапом, його слід розглядати як перерозподільний процес прибавочного продукту, що вже склався у сфері матеріального виробництва Теория финансов: Учеб. пособие / Н.Е. Заяц, М.К. Фисенко, Т.Е. Бондарь и др. - Минск: Выш. шк., 1997. - 234 с. - С. 8-15.. Не зупиняючись детально на аналізі цього положення, хотілося б зробити декілька зауважень. По-перше, навряд чи умови виникнення фінансів можна пов'язувати безумовно з опосередкуванням товарного виробництва грошовими відносинами. Гроші виникають лише на заключному етапі розвитку форм вартості і грошовій формі передують засоби обміну, де в якості загального еквіваленту, певного інструменту економічних відносин виступають деякі товари, а потім - загальний еквівалент (найчастіше на догрошовій стадії таким еквівалентом виступала худоба). Таким чином, грошове опосередкування пов'язано з новим якісним етапом розвитку економічних відносин, але навряд чи з умовами їх виникнення.

По-друге, складно погодитись і з розподіленням прибутку як умовою виникнення фінансів. Дійсно, однією з найсуттєвіших функцій фінансів є розподільча, але вона стосується всіх складових сукупного суспільного продукту. Більш того, під час простого відтворення прибутку може і не існувати, виробництво буде розвиватися в незмінних розмірах, відтворюючи матеріальні витрати, коли перспектив розподілення прибутку (при його відсутності) взагалі не буде, але все одно ці процеси знов-таки можливі лише за рахунок фінансів. Більш того, здається, автори «Теорії фінансів» протирічать самі собі, коли нижче підкреслюють, що основним джерелом формування фінансових ресурсів є чистий дохід у складі валового внутрішнього продукту Теория финансов: Учеб. пособие / Н.Е. Заяц, М.К. Фисенко, Т.Е. Бондарь и др. - Минск: Выш. шк., 1997. - 234 с. - С. 8-15..

Частина чистого доходу спрямовується на розширене відтворення сфери матеріального виробництва для створення децентралізованих фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні господарюючих суб'єктів та використовуються на затрати по розширенню виробництва. Значними джерелами формування децентралізованих фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування, що утворюються за рахунок вартості основних виробничих фондів, мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, прибуток від реалізації зайвого майна та деякі інші. Ці ресурси формуються на мікроекономічному рівні і використовуються для задоволення потреб виробництва господарюючих суб'єктів - будівництва, реконструкції, розширення та амортизації основних фондів.

Щодо чистого доходу, то автори зазначають, що інша його частина є основним джерелом формування централізованих фінансових ресурсів, які є основою забезпечення макроекономічних потреб держави. Формування централізованих фінансових ресурсів є результатом перерозподілу головним чином чистого доходу через податкові й неподаткові платежі та відрахування, відрахування господарюючих суб'єктів до державного бюджету та позабюджетних цільових фондів. Іншими джерелами формування централізованих фінансових ресурсів є частина національного багатства країни, залученого до господарського обороту, надходження від населення (податки, збори, доходи від позик та лотерей), кошти, отримані від реалізації державних цінних паперів, розміщення позик та ін Теория финансов: Учеб. пособие / Н.Е. Заяц, М.К. Фисенко, Т.Е. Бондарь и др. - Минск: Выш. шк., 1997. - 234 с. - С. 34-42.

По-третє, складно погодитись із такою періодизацією: період виникнення фінансових відносин взагалі і період виникнення державних фінансів. Складається враження, що державні фінанси протиставляються фінансовим відносинам. Здається, точніше в цьому випадку виділити етап виникнення фінансів, або певних фінансових важелів та період виникнення державних фінансів. В обох випадках вони є формою існування фінансових відносин. При цьому, звісно, ми не зупиняємось на тому, які суб'єкти беруть участь, з приводу яких об'єктів вони виникають. Натомість, в підході, що аналізується, поєднані два різні за змістом поняття, які неможливо підвести під єдиний знаменник. І останнє, що виглядає в даному підході поверхневим, - це два етапи розвитку фінансів. На наш погляд, більш детально та точно висвітлить зміст розвитку цієї категорії триланкова періодизація:

- виникнення фінансових важелів як інструментів обміну та перерозподілу, які в певних випадках ще мають стихійний характер, виступають у формах, які не склалися остаточно;

- виникнення публічних фінансів на рівні певних територіальних утворень, які ще не мають державних форм, але носять окремі риси суспільно-територіальних громад;

- виникнення державних фінансів на стадії формування держави, що згодом стає однією із основних ознак держави.

При цьому хотілося б звернути увагу на вельми важливий, як вбачається, акцент. Розвиток цих етапів відбувався шляхом певного накопичення, коли наступний етап не знищував існуючі форми, а до них додавав якісно нові, які відповідали сучасному етапу розвитку суспільства. Так, поява публічних фінансів не знищила фінансових форм, які опосередковували обмінні та розподільчі процеси між фізичними особами, а державні фінанси з'явилися поряд із розвинутими формами як публічних, так і приватних фінансових важелів.

Сам термін «фінанси» (від лат. «finantia» - платіж) уже в ХІІІ-ХІV століттях був тісно пов'язаний з поняттями, що означали розрахунок, виплату суми грошей, погашення боргового зобов'язання. Згодом це слово зазнало впливу німецького кореня, що означав «хитрий, спритний» (що теж було, безумовно, досить важливим при вирішенні грошових питань у середні віки). І того значення, в якому ми розуміємо фінанси зараз, цей термін почав набувати тільки в XVI-XVII ст.ст., остаточно ж він утвердився як господарська діяльність держави, її фінансові ресурси на початку ХІХ століття. Саме з того часу цей термін означав багатоаспектну категорію, що охоплювала економічні, соціальні і, звичайно ж, правові, відносини. Значення фінансів як правової категорії проявляється в тих формах, що використовуються в законодавстві. Тому необхідно чітко розмежовувати фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних грошових коштів та фінанси як систему понять, якими оперує чинне законодавство Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов.-Харьков:Легас, 2003.-360 c.-С. 5..

Професор Б.М. Сабанті підкреслює, що «... фінанси - це завжди грошові відносини, в яких одним із суб'єктів виступає держава». Цим же автором на базі висвітлення трьох ознак фінансів (завжди грошові відносини; грошові відносини, що викликані фактом наявності держави як органу управління; відносини перерозподілення вже розподіленого сукупного продукту) дається визначення фінансів як «… системи грошових відносин з приводу формування та використання фондів, які необхідні державі для виконання своїх функцій» Сабанти Б.М. Теория финансов: Учебное пособие. - М.: Менеджер, 1998. - С. 5, 8-9. . В цілому, можна вважати таку думку вірною, але однозначно погодитись із цим твердженням складно. По-перше, мабуть, таке визначення з деякими поправками може виражати зміст державних фінансів, а не фінансів узагалі, тому що фінанси характерні і для цивільно-правового регулювання, але це не пов'язано з виконанням державних функцій. По-друге, безумовно, фінанси - це грошові відносини, але не завжди їх розглядають як такі. В цьому сенсі цікавою є позиція М.П. Кучерявенка, який пов'язує фінансові відносини не тільки з грошима Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. - Харьков: Легас, 2003. - 360 c. - С. 7.. По-третє, фінанси пов'язані з державою, але не виключно як з органом управління, який організовує рух фондів коштів, а і з державою як власником цих коштів. Важливим є акцент О.М. Горбунової, яка підкреслює, що «у всіх фінансових відносин одним із суб'єктів обов'язково є держава, на користь якої фінансові відносини і норми права, що їх регулюють, діють» Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. - М., 2003. - 158 c. - С. 11.. Держава на підставі норм права погоджується чи ні з діями щодо цього окремих суб'єктів. По-четверте, навряд чи фінанси можна пов'язувати лише з перерозподілом сукупного продукту, не можна забувати їх ролі під час формування сукупного продукту (через вартісні стимули та оцінки тощо) та на стадії обміну, де критеріями, певним еквівалентним мірилом виступають фінансові категорії (ціна, вартість тощо). Навряд чи остаточним можна вважати і положення О.Б. Заверухи, який підкреслює, що «... фінанси являють собою майно і разом з тим вони є інструментом, яким розпоряджається держава, здійснюючи свою діяльність» Заверуха О.Б. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування в Україні: Дис... канд. юрид. наук. - Чернівці, 2001. - 236 с. - С. 19.. Суттєвої помилки в цьому твердженні, мабуть, і немає, але, на наш погляд, необхідно деталізувати, про яке майно йдеться в цьому випадку. Дійсно, категорія фінансів реалізується через поняття майна, але родове визначення останнього не зовсім прийнятне в цьому випадку. Фінанси пов'язані зі специфічною формою майна - публічними грошовими коштами, і правовий режим їх руху не зовсім співпадає з принциповими засадами правового регулювання майна взагалі.

Однак при цьому слід зазначити, що в науці фінансового права ще не досягнуто одностайного розуміння цього правового явища. Деякі питання, що стосуються цієї проблеми, мають досить дискусійний характер. П.С. Пацурківський у зв'язку з цим досить аргументовано зазначає, що хіба лише в одному співпадають позиції представників різних наукових шкіл і різних авторів фінансово-економічної науки - що фінанси є грошовими відносинами і в рамках цих відносин відбувається рух грошових коштів. Також він влучно наводить іронічну цитату відомого вченого Е.А. Вознесенського: «звернувшись до спеціальної економічної літератури, виявили, що дискусійними є практично всі основоположні питання теорії фінансів і фінансових відносин» Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - 244 с. - С. 31..

1.2 Розмежування «публічного» і «приватного» у суспільних явищах та праві

Публічність як поняття походить від латинського терміна «publicus» - «суспільний» («не приватний») Ожегов С.И., Шедова Н.Ю. Толковый словарь русского языка / Российская академия наук. Ин-т русского языка им. В.В.Виноградова. - 4-е изд., дополненное. - М.: Азбуковник, 1999. - 944 с., належний усім людям взагалі, гласний, відкритий, спільний. У зарубіжній юридичній термінології, що використовувалася протягом останніх 100 років в американському та англійському праві, «публічність» як ознака суспільного явища характеризується через похідне поняття «публічний», яке трактується як «такий, що належить державі, нації, комуні (територіальному об'єднанню громадян); такий, що належить, використовується або впливає на життя та діяльність усього людства взагалі, певної нації, певної держави, комуни або великого об'єднання людей (але не класу); дозволений до спільного використання; такий, що не належить до жодної певної окремої особи або певного конкретного класу (осіб)» Black's Law Dictionary with pronunciations: definitions of the terms and phrases of American and English jurisprudence, ancient and modern. Centennial Edition (1891-1991)/ - West Publishing Co., 1991. - 1136 p.. Отже, підкреслюється різниця між поняттями «публічний» та «класовий», що дає змогу розрізняти суспільні явища, які носять «публічний», але не «класовий» характер.

Таким чином, спираючись на дані визначення термінів «публічність» та «публічний», можна виділити наступні їх ознаки:

1) право власності на об'єкт дослідження - державна власність або власність комуни;

2) мету використання - об'єкт дослідження використовується в інтересах всього людства, держави, нації, комуни, або усього об'єднання людей, що створено не за класовим принципом.

Проблема чіткого розмежування «публічного» та «приватного» у праві та пошуки ознак «публічності» в суспільних явищах гостро постала перед фахівцями постсоціалістичних країн лише наприкінці 90-х років минулого століття і виявилася непростим завданням. Однак і сьогодні серед юристів не існує єдиної думки щодо критеріїв, які можна було б взяти за основу розмежування публічного та приватного в суспільних відносинах та праві.

Проблема встановлення чітких ознак «публічного» та «приватного» у російському дореволюційному праві (яке є джерелом і для українського права) посилювалася ще й тим, що в ньому поділ на публічне і приватне історично не був виражений настільки чітко, як в інших державах, через певні особливості і помітну питому вагу звичаєвого права Иловайский С.И. Учебник фінансового права. - О., 1904. - С. 30-39; Исаев И.А. История государства й права России: Учеб. пособие. - М.: Юрист, І993. - С. 9-12, 32-71, 94-109.. Ця проблема привернула до себе певну увагу правників Росії лише наприкінці ХІХ ст. у зв'язку з підвищенням інтересу прогресивної громадськості до ідей конституціоналізму та введенням системи законів. Тому в російській та українській юридичній літературі поняття «публічності» як правової категорії досліджувалося лише в контексті розмежування публічного та приватного права. Але в ході дискусій щодо визначення предмета кожної з цих галузей розглядалися також і загальні ознаки публічності суспільних явищ, відносини стосовно яких мають охоплюватися саме публічним правом.

На сьогодні можна виділити три найпоширеніші теорії розмежування публічного та приватного.

1. Теорія врахування характеру інтересу, який виявляється в суспільних відносинах. Публічні інтереси регулюються публічним правом, а приватні - приватним.

2. Теорія субординації у суспільних відносинах (або теорія влади - підпорядкування, теорія суб'єкта), яка базується на характері взаємовідносин учасників. Відповідно до неї публічне право характеризується відносинами владного підпорядкування, а приватне право характеризується відносинами рівності.

3. Теорія віднесення за суб'єктами мети виникнення суспільних відносин (інакше - теорія особливих прав), відповідно до якої публічне право включає правові положення, які стосуються виключно таких суб'єктів, як держава чи будь-який інший носій державної влади, а до приватного права належать всі інші правові норми та положення, які діють відносно усіх громадян.

Теорія врахування характеру інтересу у своєму розвитку бере початок ще від розмежування права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum), що приписується давньоримському юристу Д. Ульпіану (170-228). Він обґрунтував погляд на публічне право як на таке, що стосується становища самої Римської держави. Воно розглядалося під кутом зору устрою держави, прав та обов'язків її посадових осіб Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: “Укр. енцикл.”, 2003. - Т.5: П - С. - 197 с..

Римські юристи зводили відмінність приватного та публічного у суспільних відносинах та праві до різниці інтересів, що захищалися державою, поділяючи інтереси на «приватні» та «публічні». Таким чином, римляни використовували як ознаку «публічності» саме характер інтересу, що пов'язаний із певним суспільним явищем, що регулюється правовими нормами, а саме - наявність «публічного» (загального, більш широкого) чи суто «приватного» (пов'язаного з певною конкретною особою) інтересу. Але пізніше було визнано, що цей критерій є занадто «розмитим» і потребує подальших пояснень.

Шукаючи «більш певні», ніж запропоновані римлянами, критерії розмежування «публічного» та «приватного», відомий російський учений К.Д. Кавелін вважав, що ознака приватного чи публічного характеру самих правовідносин є штучним критерієм розмежування. Він зазначав, зокрема, що правові відносини мають різні сторони, і залежно від того, яка з них виділяється, правовідносини можна включати до предмета регулювання тієї чи іншої галузі права Кавелин К.Д. Что есть гражданское право й где его пределы. - СПб., 1864. - С. 138; Кавелин К.Д. Избраннне произведения по гражданскому праву. - М.: Центр ЮрИнфоР, 2003. - 736 с..

Спробу конкретизувати поняття «інтересу» як ознаку «публічності» і «приватності» та класифікаційний критерій їх розмежування зробив Л.Л.Герваген. Він вважав, що різниця між моментами приватного та публічного у праві криється в трьох відносинах:

1) у відносинах до людини, яка указує;

2) у відносинах до людини, якій указується;

3) у відносинах до способу, яким указується об'єкт дії.

На думку Л.Л. Гервзгена, необхідно враховувати ступінь значення певного життєвого інтересу. Тоді до публічного права мають належати більш важливі життєві відносини, а до приватного - дрібніші життєві інтереси Герваген Л.Л. На чем основано разделение права на публнчное й частное, граждаиское. -Петроград, 1915. - С.13, 19-20..

Інші вчені пропонували проводити розподіл на «публічне» та «приватне» у соціальних явищах та праві за формальною ознакою. Вони вважали, що зовнішня (формальна) відмінність цивільного (приватного) та публічного права криється в способі захисту прав - публічні права захищаються за ініціативою держави та через державні органи, а приватні - за ініціативою зацікавленої особи Нерсесов Н.О. Система римского права. Общая часть. - М. 1894. - С.23; Система римского права. Общая часть. Конспект, составленный применительно к экзаменационной програмне по курсам проф. В.М. Хвостова й проф. Г.Дернбурга. - М., 1909, - С. 10; Хвостов В.М. Сис-тема римского права: Учеб., - М.: Спарк, 1996. - С. 12..

Відомий російський юрист М.М. Коркунов наприкінці XIX ст. зробив грунтовну характеристику розвитку ідей публічного та приватного права в російській історії правознавства. Він також звернув увагу на те, що римляни зводили відмінність між «приватним» та «публічним» правом до відмінності «приватних» та «публічних» інтересів, що захищалися державою. Але, як зазначає М.М. Коркунов, через недостатню визначеність такої ознаки розмежування публічного та приватного в праві пізніше з'явилися нові спроби розмежування та інші ознаки Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Книга 2. Обьективная и субьективная сторона права. - СПб., 1898. - С. 165-183..

Савінья і Шталь запропонували взяти за основу розмежування «публічного» та «приватного» у суспільних відносинах мету виникнення відносин. Вони звернули увагу на те, що одні юридичні відносини мають на меті та визначають своїм завданням задоволення потреб однієї окремої людини, а метою та завданням інших є поєднання людей в одне ціле та регулювання їх життя в цьому єдиному цілому Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Книга 2. Обьективная и субьективная сторона права. - СПб., 1898. - С. 166-167..

Набагато пізніше Р. Ієринг розвинув цю ознику «публічності» в юридичних відносинах, виходячи із суб'єктів мети таких відносин. Він виділив три класи юридичних відносин:

1) відносини, метою яких є певна окрема особа;

2) відносини, метою яких є суспільство;

3) відносини, метою яких є держава Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. - СПб., 1875. - Т.1..

На наш погляд, цікавим у цій класифікації є перше намагання не лише розмежувати «публічні» та «приватні» юридичні відносини, але й відокремити два види «публічності» в юридичних відносинах: публічні відносини, суб'єктом яких є держава, та публічні відносини, суб'єктом яких є суспільство, а не держава. Але згодом класики українського та російського публічного права дійшли висновку про неможливість провести чітке розмежування «публічного» та «приватного», спираючись на різницю змісту юридичних відносин.

Ще одна нова ознака для розмежування публічного та приватного була запропонована Єллінеком: різниця між «юридичною можливістю» (яка надає діям суб'єктів особливої сили таким чином, що ці дії тягнуть за собою наслідки, які не випливають із природних властивостей цих дій) та «юридичною відвагою» (яка є визнаною юридичне природною свободою дії). «Юридична можливість» визнавалася властивою публічному праву, яке має базуватися виключно на нормах, що надають владних повноважень, а «юридична відвага», яка може розширювати юридичні права суб'єктів правовідносин, визнавалася властивою приватному праву Коркунов Н.М. Лекции по общей тєории права. Книга 2. Обьективная й субьективная сторона права. - СПб., 1898. - С. 174-176.. Цей критерій також був визнаний іншими юристами занадто штучним та хибним. Але, на наш погляд, у ньому криється корисна ознака, яка базується на методі правого регулювання, що застосовується до певних відносин, Так, «юридична можливість» базується на методі встановлення владних приписів, що є характерним для публічних галузей права, а «юридична відвага» базується на цивільно-правових засобах і заходах формування поведінки окремих фізичних та юридичних осіб, характерних для приватного (цивільного) права.

Розмежування публічного та приватного у праві на основі методу правового регулювання також пропонував проводити Б.Б.Черепахін. Він відзначав, що для публічного права характерне регулювання відносин приписами імперативного характеру, які не можуть бути змінені ніякою приватною волею окремої особи. Б.Б. Черепахін вважав, що приватноправові відносини будуються на принципах координації суб'єктів, тому приватне право являє собою систему децентралізованого регулювання життєвих відносин, а публічно-правові відносини будуються на принципах субординації суб'єктів, тому публічне право являє собою систему централізованого регулювання життєвих відносин Черелахин Б.Б. К вопросу о частном и публичном праве. - Иркутск, 1926.-С. 24-27.. У сучасний період цей підхід підтримують такі автори, як І.О. Покровський Покровский И.А. Основныє проблеми гражданского права. - М.: Статут, 2001. С. 40; Покровский И.А. История римского права. - СПб.: Издательско-торговый дом «Легкий сад», 1999. - С. 278. та С.В. Полєніна Поленина С.В. Взаимодействие системи права й системи законодательства в современной России //Государство й право. - 1999. - № 9. - С.9.. Але, на нашу думку, визначення «публічного» та «приватного» через принципи «координації» та «субординації» в суспільних відносинах є не дуже влучним і «звуженим». Так, наприклад, він не дозволяє віднести до «публічних» відносини, що виникають при утворенні, розподілі (перерозподілі) та використанні бюджетів органів місцевого самоврядування. Адже з точки зору держави такі фонди коштів є децентралізованими, а пов'язані з ними відносини не регулюються органами держави. Отже, ознака «субординації» відсутня і навряд чи допоможе нам визначити відносини щодо місцевих бюджетів як «публічні».

Відкинувши вищезазначені ознаки «публічного» та «приватного» як недосконалі, М.М. Коркунов пропонує шукати нові ознаки не у різниці фактичних, побутових підстав (причинах та меті) виникнення тих чи інших суспільних відносин, а в різниці юридичної форми відповідних суспільних відносин. Він приходить до висновку, що поряд з формою розподілу об'єкта (тобто -- визначення його як «моє» чи «твоє»), існує ще й форма пристосування об'єкта до спільного використання з метою спільного задоволення певних окремих (відокремлюваних) інтересів. Отже, М.М.Коркунов запропонував виявляти ознаки публічності, спираючись на поєднаний аналіз форми розподілу об'єкта та форми його пристосування до спільного використання.

Відповідно до цієї ознаки приватне право регулює лише розподіл об'єктів у приватну власність та надає суб'єкту приватних правовідносин право самостійного визначення мети та способів подальшого використання розподілених об'єктів для власної користі (власного споживання) чи для виробництва нових цінностей з метою задоволення власних потреб. Публічне право формулює правила пристосування об'єктів до спільного використання, а тому регулює не тільки розподіл, але й споживання цих об'єктів та їх використання для виробництва нових цінностей.

На нашу думку, запропонована М.М. Коркуновим ознака «публічності» є цікавою та корисною сьогодні. Користуючись нею в сучасний період, можна обґрунтувати:

1) різні ступені державного втручання при регулюванні відносин щодо «публічних» та «приватних» об'єктів;

2) різницю між «допустимим», «дозволеним» і «забороненим» як у методах державного регулювання, так і в поведінці суб'єктів, між якими виникають відносини з приводу «публічних» та «приватних» об'єктів. Але ці ознаки також є недостатніми для чіткого розмежування приватного та публічного в суспільних відносинах.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917р. дискусія юристів-теоретиків і практиків СРСР про «публічне» та «приватне» в суспільних відносинах та в праві набула скоріше політичного, ніж наукового характеру і поступово звелася до обговорення навіть самої доцільності зберігання розподілу права на «публічне» та «приватне» в радянській системі права Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія - Вид. 2-ге, стереотипне. - Чернівці: Рута, 2006. - 264 с. - С. 24.. Необхідність у розподілі на «публічне» та «приватне» в системі радянського права відкидалася завдяки ленінській тезі про «невизнання нічого приватного» через те, що «все у сфері господарювання є публічно-правове, а не приватне» Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - Т. 44. - С. 398.. Останнє означало припинення пошуків будь-яких «специфічних ознак», за якими можна пронести чітке розмежування між «приватним», «державним» та «публічним» у суспільних явищах, відносинах, та, відповідно, у правових нормах, які їх регулюють. Таким чином, це питання стало «не актуальним», а декларування повного витіснення «публічним» усього «приватного» в суспільних відносинах тривало у СРСР аж до 80-90-х рр. минулого століття. Протягом цього часу в результаті майже повної націоналізації економіки, знищення приватної власності у виробничій сфері та тотального панування суспільної власності на засоби виробництва сталася ще одна трансформація поняття «публічного», а саме - відбулася поступова підміна терміна «публічне» на термін «державне». Це означало повне витіснення всіх можливих різновидів «публічного» лише одним видом «публічного», а саме - «державним» Нечай А.А. Динамика финаcовых отношений й новый подход к категориям финансового права // Государство й право. -- 2000. - № 12. -- С. 33-38.. При цьому значно звузилося розуміння того, про що йшлося спочатку.

Лише у зв'язку з радикальними змінами суспільного життя наприкінці 80-х та на початку 90-х рр. минулого століття питання розмежування «публічного», «приватного» та «державного» у суспільних відносинах знову стало актуальним. Вчені України, Росії та інших країн СНД повертаються до давньої дискусії про ознаки «публічного» та «приватного» і критерії їх розмежування в суспільних відносинах та праві. При цьому підкреслюється, що надзвичайна актуальність цього питання пояснюється тим, що воно «не є просто загальнотеоретичним питанням. Воно має яскраво виражений прагматичний характер, оскільки від його вирішення залежить право держави на втручання в приватне життя, у економічну, підприємницьку та інші сфери» Гражданское й торговое право капиталистических государств: Учеб. для вузов / Отв. ред. В.Л. Васильєв. - М.: Международ. отношения, 1992. - С. 15-16..

Сучасні представники романо-германської системи права пропонують використовувати для розмежування публічного та приватного в суспільних явищах та праві одразу кілька класифікаційних ознак, Так, М, Гунель проводить класифікацію за такими чотирма ознаками:

1. Ознака органічності - публічне право (та, відповідно, публічні суспільні відносини) пов'язане переважно з державою,
а приватне -- з відносинами між громадянами.

2. Ознака формальності - публічне право (та відносини) ширше використовує новітні технічні прийоми та засоби регулювання, а приватне право зберігає класичну юридичну техніку.

3. Ознака теологічності - публічне право (та відносини) забезпечує публічні інтереси, а приватне право - приватні.

4. Ознака матеріальності - норми публічного права за змістом частіше є загальними та безособовими, а норми приватного права звертаються до суб'єктивного права громадян Гунель М. Введение в публичное право. Институтн. Основы. Источники.-М, 1995.-С. 23-24..

Значним прогресивним кроком у дослідженні «публічного» і «приватного» в суспільних відносинах та у праві стала монографія Ю.О. Тихомирова, присвячена дослідженню трансформації понять «публічне» та «приватне» у праві, починаючи з часів римського права і до сьогодення. Вперше за роки, починаючи з Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917р., в російській юридичній літературі висловлюється думка про те, що сучасному праву (як і життю) характерно досить складне та тонке переплетіння «публічного» і «приватного», яке потребує ретельного дослідження та вивчення. Розглядаючи нові суспільні явища, Ю.О. Тихомиров доходить висновку, що сьогодні необхідно по-новому осмислити поняття публічності в суспільстві, не звужуючи його лише до державних інтересів і розуміючи під цим також спільні інтереси людей як інтереси різного виду товариств, об'єднань (у тому числі - територіальних), інтереси колективної самоорганізації та саморегулювання й самоуправління Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учеб. М.: Изд-во БЕК, 1995, - 496 с. - С. 3-33..

Основною ознакою «публічності» у Ю.О. Тихомирова виступає наявність публічного інтересу як сумарного, узагальненого соціального інтересу в кожній із сфер - економічній, соціальній та інших. При цьому виділяються три види публічного інтересу: державний, суспільний та територіальний. Позицію Ю.О. Тихомирова підтримало багато вчених, які також вважають, що критерієм розмежування публічного та приватного у праві виступає інтерес: для публічного права переважно мають значення державні інтереси, правовий статус держави, її органів, посадових осіб, регулювання відносин, які мають яскраво виражений суспільний характер. А для приватного права мають значення інтереси окремих осіб.

Отже, для подальшого визначення публічних фінансів як різновиду суспільних відносин А.А.Нечай пропонує використовувати такі ознаки «публічності» та «приватності» Нечай А.А. Публічні фонди та публічні видатки як категорії фінансо-вого права //Право України.-2004.-С.29.:

1) форма власності на матеріальний носій (об'єкт) правовідносин: державна, комунальна, колективна (спільна приватна власність певного об'єднання громадян) - для публічних правовідносин або приватна власність окремих громадян - для приватних правовідносин;