Формування коштів Пенсійного фонду в Україні

117

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Реформування української економіки, а саме перехід її від планової, централізованої, до ринкової і такої, що виступає в світі в якості повноцінної функціонуючої системи, передбачає створення в ній ряду ефективних механізмів соціального захисту громадян. В цьому контексті, найважливішим завданням, що стоїть перед державою є питання пенсійного забезпечення громадян. Немаловажність даного питання постає із самої суті функціонування держави як системи управління, оскільки управління полягає не лише у створенні простору (правового, економічного чи іншого) в межах якого задаються вектори, але й враховується цілий ряд інших взаємозв'язків, що самі виникають в ньому. Останні в науковій літературі класифікуються терміном зворотні зв'язки. І саме їх врахування забезпечує стійкий характер протікання бажаних процесів в державі і в економіці зокрема. В якості прикладу тут можна привести стимулюючу роль пенсійного забезпечення не тільки в галузі виробництва (послуг чи ін.) але й в галузі оподаткування, тобто у формуванні свідомості дисциплінованого платника податків.

Тобто розвинену державну систему управління відрізняє від системи управління “третіх” держав той факт, що перша забезпечує збалансованість інтересів державних, з однієї сторони, та інтересів її громадян - з іншої. В “третіх” державах створюються умови, за яких державний апарат управління служить фактично не на саму державу, а в більшій мірі забезпечує інтереси вузького кола її громадян, а законодавча база не збалансована і носить фіскальний та визискуючий характер. Підсумовуючи все сказане і усвідомлюючи реалії сучасності нашої держави, приходимо до повноти усвідомлення актуальності даної теми роботи.

Система пенсійного забезпечення фактично відображає ставлення держави до тих громадян які відпрацювали на неї більшу частину свого життя. А основним механізмом у здійсненні пенсійного забезпечення виступає Пенсійний фонд України. Основні документи, які регламентують засади існування та функціонування Пенсійного фонду України є: Закони України: “Про пенсійне забезпечення”, “Про державну службу”, “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України.

Серед вчених економістів, котрі досліджували ці питання в своїх наукових працях, зазначимо наступних: І. Сирота, О. Василик, Б. Зайчук, М. Захарко, О. Коваленко, З. Коровіна, Л. Ларіонова, О. Мельник, О. Огій, К. Окольніков, Д. Остапенко, В. Шумський, В. Діхтєрьова та багато інших.

Метою і завданням роботи є детальне вивчення системи пенсійного забезпечення в Україні і тієї ролі яку відіграє в ній Пенсійний фонд, його місце в економіці країни, сучасний стан та перспективи розвитку.

Враховуючи цілі, що стоять перед автором, сформулюємо наступні основні завдання, що необхідно вирішити в дипломній роботі:

провести детальне дослідження законодавчої бази, що стосується питання пенсійного забезпечення громадян;

проаналізувати структуру фінансової системи нашої держави і визначити місце в ній Пенсійного фонду як фінансового інституту;

проаналізувати механізми надходження фінансових ресурсів до Пенсійного фонду;

охарактеризувати механізми і напрямки використання коштів Пенсійного фонду згідно завдань, поставлених перед ним;

провести оцінку ситуації, яка склалась у сфері пенсійного забезпечення, зокрема вичленити ряд недоліків у самій законодавчій базі, що стосується даного питання, а також проаналізувати ті фактори макроекономічного характеру, що мають безпосередній вплив на формування коштів Пенсійного фонду та на формування системи пенсійного забезпечення в нашій державі взагалі;

проаналізувати основні риси впровадження пенсійної реформи в Україні;

узагальнити результати дослідження у вигляді висновків.

Об'єктом дослідження є пенсійна система України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, закони функціонування економіки в умовах ринкових відносин, положення теорії соціального захисту населення, законодавчі акти та нормативні матеріали державних органів, матеріали та літературні джерела українських і закордонних вчених, які висвітлюють соціально-економічні особливості функціонування пенсійних систем.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що положення даної роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідницькій роботі та практичній роботі відповідних органів з питань пенсійного забезпечення.

Структура роботи зумовлена метою дослідження. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Роботу викладено на сторінках машинописного тексту, вона містить ряд таблиць, рисунків, додатків та список літературних джерел. Перший розділ висвітлює сутність, складові та структура Пенсійного фонду. В другому розділі проводиться аналіз формування, використання коштів Пенсійного фонду та необхідність реформування пенсійної системи. Третій розділ присвячений основним напрямкам покращення системи пенсійного страхування в Україні, а також описаний світовий досвід соціального захисту людей похилого віку, безробітних та інвалідів.

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ТА МІСЦЕ ФОНДІВ В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність та складові Пенсійного Фонду України у фінансовій системі держави

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі 80фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Статус та повноваження Пенсійного фонду України визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121 (із змінами).

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністрові праці та соціальної політики України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Пенсійний фонд є одним із тих механізмів держави, основною функцією яких є здійснення соціального забезпечення громадян. Зокрема по своїй суті Пенсійний фонд призначений для надання фінансової допомоги тим громадянам, що в силу тих чи інших причин втратили працездатність і не здатні самі себе забезпечувати. Засоби на надання такого роду фінансової допомоги поступають із державних фінансів.

Систему фінансів в Україні лише з 90-х років почали формувати як національну. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних рис попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-який визиск і експлуатацію людини, котра стала б знаряддям розбудови демократичного соціально справедливого суспільства, піднесення життєвого рівня народу.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює політично-державна самостійність України і переведення економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного доходу для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і, що немаловажно, задоволення соціальних потреб народу.

Зазначимо, що фінанси представляють собою грошові фонди, що утворюються в процесі відтворення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб'єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв'язку з формуванням та використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини. Тобто, до фінансів не належать кошти, що обслуговують особисте споживання та обмін (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних послуг, особистого транспорту, зв'язку тощо).

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функціонування держави, економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства.

Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств та організацій, утворюють фінансові ресурси. Останні характеризують стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Так, Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахування від коштів соціального страхування. Крім того, до пенсійного фонду відраховується і відсоток від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги, тобто соціального захисту населення.

Взагалі, поняття соціального захисту можна трактувати як невід'ємну складову політики держави відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Це той чинник, від ефективності якого залежить цивілізаійний розвиток будь-якого суспільства. Визначаючи сутність соціального захисту, можна спиратися на положення Конституції України, норми законодавства, міжнародно-правової норми, довідкову та енциклопедичну літературу, іноземні джерела, світовий державний досвід соціального розвитку. Поширеною є думка, що виникнення термінаі поняття «соціальний захист пов'язане із прийняттям закону США про соціальний захист (Social Security Act) у 1935 році. Його творець, президент США Франклін Рузвельт, назвав новий законодавчий акт «наріжним каменем у системі, яка будується зараз, але у жодному разі не завершується.

Однак є й інші точки зору щодо виникнення цього поняття. Як зазначає Гай Перрін, попри те, що цей термін уперше вжито у США, концепція системи соціального захисту сповна була втілена в новозеландському законодавстві 1938 року. Н. Болотіна ж стверджує, що пріоритет тут належить Росії - 31 жовтня 1918 року РНК у Росії затвердила Положення про соціальне забезпечення трудящих. У будь-якому разі можна стверджувати, що від 30-х pp. XX ст. термін „social security” став загальновживаним. При цьому термін „security” вживається тут у значенні „безпека”, „охорона”, „захист”, „забезпечення”, „гарантування”.

Своєрідне визначення соціального захисту наведено в «The Encyclopedia Americana»: «соціальний захист”, у загальному розумінні цього поняття, означає безпеку й свободу від страху, спрямовані на суспільство як на групи взаємопов'язаних та залежних одне від одного людей. Економічні аспекти соціального захисту підкреслено у «World Book Encyclopedia»: соціальний захист -- це урядова програма, яка допомагає працівникам, пенсіонерам та їхнім сім'ям досягти рівня економічного забезпечення»

Отже, соціальний захист - це певний механізм, за допомогою якого досягається мінімальний життєвий рівень громадян, це система заходів і відповідних інститутів, призначених для забезпечення нормального існування людини, підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив.

В Україні конституційне закріплено поняття «соціальний захист», яке включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також по старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, здійснюваним за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Поняття «соціальний захист»» у широкому розумінні визначають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення формування й розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення і ствердження у житті. У вузькому розумінні соціальний захист визначають як сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян, досягнення соціальне прийнятного рівня життя.

Соціальний захист, на відміну від соціального забезпечення, передбачає гарантії щодо охорони праці, здоров'я, навколишнього природного середовища, оплати праці та інші заходи, необхідні для нормальної життєдіяльності людини й функціонування держави. Соціальне забезпечення у порівнянні із соціальним захистом є вужчим поняттям і позначає практику виплати пенсій, соціальної допомоги, соціального догляду. Відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на медичну допомогу, медичне страхування, державну підтримку сім ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Однак можна зустріти й ширше тлумачення соціального забезпечення, що дозволяє говорити не лише про розбіжності в поглядах науковців, а й про близьке смислове навантаження понять «соціальний захист» та «соціальне забезпечення». Так, Б. Стичинський відносить до предмета права соціального забезпечення такі види розподільчих відносин:

· забезпечення пенсіями;

· забезпечення допомогою різних категорій громадян;

· соціальне обслуговування осіб похилого

· віку й непрацездатних громадян;

· безплатне медичне обслуговування й лікуванння;

· санаторно-курортне лікування;

· соціальна допомога сім'ям, які мають дітей;

· забезпечення житлом за рахунок державного чи комунального житлового фонду;

· надання освітніх послуг;

· надання безплатної чи пільгової можливості користуватися досягненнями культури.

Спільним для зазначених відносин є те, що вони мають майновий характер, виникають у зв'язку з обов'язковим забезпеченням за рахунок держави осіб, які цього потребують, і не передбачають взаємних зобов'язань матеріального характеру з боку громадян, їх сукупність і становить у цілому предмет права соціального забезпечення.

Відмінність соціального захисту від соціального забезпечення полягає в тому, що соціальний захист -- ширше, сказати б, декларативне поняття, пов'язане із стратегією соціальної держави. Поняття соціального захисту, що почало активно використовуватися в роки незалежності України і було закріплене в Основному Законі нашої держави, порівняно із широко вживаним до 1991 року поняттям соціального забезпечення має таке специфічне навантаження, як захист від негараздів трансформаційного періоду, ризиків переходу від соціалістичної економіки до ринкової. Поняття «соціальний захист» охоплює, поряд із правом на соціальне забезпечення, ще й інші соціальні права, такі як право громадян, що потребують соціального захисту, на отримання житла безплатно або за доступну для них оплату (ч. 2 ст. 47 Конституції України), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на освіту (ст. 53). Отже, можна стверджувати, що соціальний захист включає всі соціальні права в державі.

Водночас слід виділити три головні складові системи соціального захисту:

1) пенсійне забезпечення та забезпечення на випадок безробіття;

2) грошова допомога сім'ям;

3) різні форми соціальної допомоги й соціальних послуг (догляд за людьми похилого віку інвалідами, опіка над сиротами).

Система соціального захисту виконує дві основні функції. По-перше, це зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги бідним верстванаселення; по-друге, запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян у належно оплачуваній продуктивній праці та соціальному страхуванні в працездатний період.

Мета соціального захисту полягає в тому, щоб, забезпечивши людям мінімально необхідний життєвий рівень, надати кожному можливості вільно розвиватися, реалізувати себе, свої здібності, гарантувати дотримання стабільності в суспільстві, соціальної солідарності, загального добробуту населення.

Політичне значення системи соціального захисту полягає в тому, що завдяки її функціонуванню вдається зберегти стабільність у суспільстві (у тому числі в суспільстві, що трансформується), забезпечити розвиток і перетворення в ньому, уникаючи значних потрясінь і заворушень.

Соціальний захист - один із пріоритетних напрямів діяльності соціальної держави, де він є одним із завдань соціальної політики поряд із забезпеченням зайнятості населення, охорони здоров'я, якісної освіти, наданням житла і комунальних послуг.

Соціальна політика в Україні, відповідно до загальноприйнятих сучасних вимог, передбачає вирішення трьох головних завдань:

1. розробка й реалізація програм соціального захисту населення, спрямованих на забезпечення прогресу на міжнародному, національному й регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя;

2. формування правової культури населення, що передбачає насамперед подолання правового нігілізму, «правового екстремізму»;

3. здійснення економічних перетворень, необхідних для забезпечення переходу до ринкової економіки, диференційованої багатоукладної моделі виробництва й розподілу, здатної гнучк реагувати на погіршення становища окремих соціальних верств і категорій населення.

Цими та іншими завданнями соціального характеру переймається сучасний Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд було створено 21 грудня 1990 року як Українське республіканське відділення Пенсійного Фонду СРСР, яке у січні 1992 року було перетворене на Пенсійний Фонд України.

Поява структури, яка поставила за мету своєї роботи покращення добробуту людей похилого віку шляхом їхнього пенсійного забезпечення, була покликана життям. Адже з проголошенням України незалежною державою постала необхідність розбудови нової, національної пенсійної системи, заснованої на принципах соціальної справедливості, фінансової міцності та економічно ефективної. Таке завдання було покладено на Пенсійний фонд України.

Сьогодні Пенсійний фонд України - найбільш розгалужена фахова структура, яка здійснює багатогранну діяльність щодо пенсійного забезпечення громадян України, найпотужніша інституція в державі, яка акумулює і розподіляє значні за обсягом кошти, структура з могутнім кадровим потенціалом, які розвиваються і вдосконалюються.

Головними напрямками фонду з реалізації пенсійної реформи є насамперед:

· взяття на облік платників страхових внесків;

· збір, акумулювання та розподіл коштів, призначених на пенсійне забезпечення;

· забезпечення повного і своєчасного фінансування пенсійних витрат;

· персоніфікований облік пенсійних справ громадян за допомогою сучасних інформаційних технологій;

· організація, призначення та виплата пенсій;

· створення організаційно-технічної бази функціонування накопичувального фонду другого рівня пенсійної системи;

· інформаційно-роз'яснювальна робота з питань пенсійного забезпечення.

Діяльність Пенсійного Фонду у середині 90-тих років минулого століття, пов'язана з початком комп'ютеризації органів Пенсійного Фонду, зокрема, введення автоматизованого обліку надходження страхових внесків, приймання відповідної звітності, а згодом складних програмних комплексів, без яких сьогодні важко собі уявити Пенсійний Фонд України.

У період від 1998 до 2003 року була створена унікальна за своєю сутністю система персоніфікованого обліку відомостей щодо застрахованих осіб (СПОВ), прийняття закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”[3] і “Про недержавні пенсійні забезпечення”[4], які забезпечили процес створення нормативно-правової та організаційно-технічної бази для побудови принципово нової трирівневої пенсійної системи.

Унікальність Пенсійного фонду України як центрального органу виконавчої влади полягає в тому, що на відміну від інших державних установ він є одночасно і соціальною, і фінансовою інституцією.

Крім того Фонд опікується пенсійним майбутнім майже 20 млн. нині працюючих українців, ведучи персоніфікований облік їхніх пенсійних внесків. За великим рахунком майже все доросле населення країни користується соціальними послугами, що їх надає Пенсійний фонд.

Найчастіше пересічні громадяни спілкуються з тими працівниками фонду, які займаються призначенням і нарахуванням пенсії. Організовує їх роботу департамент пенсійного забезпечення фонду. У пенсійній службі працює понад 15 тисяч фахівців.

Робота Пенсійного фонду є чіткою, якісною і адекватною вимогам часу завдяки людям, що її виконують. Завдяки специфічності роботи працівників фонду - з людьми і для людей - в його колектив, приходять лише ті, для кого милосердя, людяність, безкорисливість, самовіддача і високий професіоналізм є основними якостями спеціаліста. Навчити працівника бути чуйним не можливо.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система. Його статус, завдання і функції первинно були призначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р., а в новій редакції -- від 1 червня 1994 р.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

· участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

· забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

· ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України (Дод. А).

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

2) планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;

4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхових внесків);

5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо:

- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;

- повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;

- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

6) здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України;

7) здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

8) організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі Пенсійного фонду України;

8-1) забезпечує проведення тендера для визначення організацій, які здійснюватимуть виплату та доставку пенсій;

9) здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

10) співпрацює в межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері;

11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

12) інформує громадськість про свою діяльність;

13) здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що перебуває в державній власності;

14) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Отже, у державі сформувався стійкий, потужний, фінансовий та організаційний механізм, що забезпечує функціонування національної пенсійної системи, яка сьогодні продовжує вдосконалюватися, аби досягти світових стандартів, зробити життя наших пенсіонерів кращим, заможнішим.

1.2 Структура Пенсійного фонду України

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок Державного бюджету.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;

3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіт про діяльність управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;

5) затверджує положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах;

6) за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями призначає на посаду і звільняє з посади начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

7) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання;

8) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України. Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Голова правління Пенсійного фонду України:

1) забезпечує виконання рішень правління Пенсійного фонду України;

2) розпоряджається в межах своєї компетенції коштами Пенсійного фонду України;

3) підписує документи від імені Пенсійного фонду України;

4) представляє Пенсійний фонд України в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;

5) несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Пенсійний фонд України завдань;

6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління Пенсійного фонду України і визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів центрального апарату Пенсійного фонду України;

7) призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Пенсійного фонду України, заступників начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

8) затверджує відповідно до бюджету Пенсійного фонду України штатні розписи та кошториси видатків на утримання управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

9) видає накази з питань, не віднесених до компетенції правління Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку департаменти та управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах (Дод. Б).

Отже, Пенсійний фонд України у своєму підпорядкуванні має наступні департаменти та управління:

1. Департамент пенсійного забезпечення

2. Департамент адміністративно-господарчого забезпечення

3. Департамент зведеного бюджету

4. Департамент надходження доходів

5. Організаційно-інформаційне управління

6. Контрольно-ревізійне управління

7. Юридичне управління

8. Управління кадрового забезпечення

9. Управління автоматизованого обліку надходження і використання фінансів пенсійного забезпечення

10. Управління персоніфікованого обліку та інформаційних систем

11. Управління міжнародного співробітництва.

До складу департаменту пенсійного забезпечення входять:

- Відділ організації роз'яснювальної та методичної роботи;

- Відділ з питань призначення пенсій;

- Відділ спеціальних пенсій;

- Відділ організації виплати пенсій;

- Відділ пенсійного реформування;

- Відділ пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян.

Головним завданням департаменту є організація та участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та реформування, вдосконалення пенсійного законодавства, організація роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання, виконання актів законодавства, нормативних та розпорядчих документів Фонду під час призначення та виплати пенсій органами Фонду, структурними підрозділами, їх керівниками та спеціалістами у процесі виконання покладених на них завдань, налагодження міжвідомчих та громадських зв'язків з міністерствами, відомствами та організаціями з питань пенсійної реформи, організація моніторингової та аналітичної роботи, спрямованої на вдосконалення пенсійної системи.

Відповідно до свого головного завдання департамент:

- організовує і бере участь у забезпеченні реалізації державної політики в галузі пенсійного забезпечення та пенсійного реформування;

- забезпечує правильне застосування законодавства в галузі пенсійного забезпечення у Фонді та його органах, інформує керівництво Фонду та його органів про необхідність вжиття заходів щодо скасування актів, прийнятих з порушенням законодавства, усунення інших порушень законодавства, вносить відповідні пропозиції з цих питань;

- опрацьовує питання щодо стратегічних напрямів пенсійної реформи, а також тактичних етапів її реалізації;

- готує та бере участь у підготовці проектів актів законодавства, проектів нормативних актів та розпорядчих документів Пенсійного фонду щодо пенсійного реформування;

- здійснює моніторинг, узагальнення та систематизацію інформації щодо змін у вітчизняному законодавстві у галузі пенсійного забезпечення та з питань пенсійного реформування;

- організовує та контролює роботу підвідомчих органів щодо призначення та виплати пенсій;

- бере участь у проведенні перевірок та ревізій, що проводяться Фондом та його органами,

- в межах своїх повноважень розглядає та бере участь у розгляді звернень, заяв та скарг, що надходять до Фонду, веде прийом громадян та ін.

Департамент адміністративно-господарчого забезпечення є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Пенсійного фонду України, що підпорядковується Голові правління Фонду, діяльність якого спрямовується і координується заступником Голови правління згідно з розподілом функціональних повноважень між Головою правління та його заступниками.

До складу Департаменту входять:

§ загальний відділ;

§ відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення;

§ відділ по роботі із зверненнями громадян;

§ відділ бухгалтерського обліку та звітності.

Основними завданнями Департаменту є:

1. Організація та забезпечення управлінської діяльності, діловодного, господарського та матеріально - технічного обслуговування центрального апарату Фонду, підвідомчих йому органів, організація роботи із зверненнями громадян, організація роботи по формуванню та виконанню кошторису видатків на утримання центрального апарату Фонду, неухильне дотримання обґрунтованості, ефективності та цільового використання коштів;

2. Забезпечує ведення діловодного процесу, здійснення управлінської діяльності, тиражування документів, що видаються Фондом;

3. Здійснює прийом, попередній розгляд, розподіл вхідної кореспонденції, що надійшла до Фонду, та внутрішніх службових документів;

4. Здійснює контроль за строками виконання документів, що надійшли від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевої влади, установ, підприємств, організацій та підвідомчих органів;

5. Готує проекти наказів з питань основної діяльності, що належать до компетенції Департаменту;

6. Здійснює контроль за дотриманням в центральному апараті, підвідомчих управліннях Фонду вимог Інструкції з діловодства в Пенсійному фонді України, затвердженої наказом Пенсійного фонду України від 20.10 2005 № 161. Вживає необхідних заходів щодо усунення виявлених недоліків.

Організаційно-інформаційне управління Пенсійного фонду України є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Пенсійного фонду України і створене з метою організаційного та інформаційного забезпечення Фонду, взаємодії його із відповідними підрозділами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю.

Організаційно-інформаційне управління Фонду взаємодіє з відповідними структурними підрозділами Секретаріату Президента України, Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, віднесених до його компетенції.

До складу Управління входять відділ взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю та відділ організаційної роботи.

Основними завданнями Управління є:

- Здійснення організаційно-інформаційного забезпечення центрального апарату Фонду, виконання законів України, актів та доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, постанов правління та наказів Фонду, доручень керівництва Фонду;

- Створення додаткових умов для реалізації конституційних прав громадян на інформацію, забезпечення прозорості у діяльності органів Пенсійного фонду України, залучення громадськості до реалізації Фондом соціальної політики держави;

- Забезпечення практичної реалізації державної інформаційної політики у сфері реформування пенсійної системи, підтримка позитивного іміджу Фонду, організаційне забезпечення ефективної взаємодії Фонду із засобами масової інформації та забезпечення зв'язків з громадськіст.

Головним завданням контроль-ревізійного управління є здійснення контролю за станом роботи регіональних управлінь щодо наповнення бюджету, фінансово-господарською діяльністю, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, достовірністю ведення бухгалтерського обліку, вчасне виявлення та забезпечення усунення порушень встановлених правових норм, вжиття заходів щодо їх недопущення.

Структуру контрольно - ревізійного управління наведено у Дод. В.

Юридичне управління Пенсійного фонду України є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Пенсійного фонду України, що підпорядковується безпосередньо Голові правління Пенсійного фонду України, діяльність якого спрямовується та координується заступником Голови правління відповідно до розподілу функціональних повноважень між Головою правління та його заступниками.

У своїй діяльності управління керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, Указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, постановами правління та наказами Пенсійного фонду України, Положенням про юридичне управління Пенсійного фонду України.

Головним завданням юридичного управління Пенсійного фонду України є організація та участь у забезпеченні реалізації державної правової політики у сфері пенсійного забезпечення, вдосконалення пенсійного законодавства, організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання, запобігання невиконанню та усунення порушень вимог актів законодавства, нормативних та розпорядчих документів Пенсійного фонду України, його органами, структурними підрозділами, їх керівниками та працівниками у процесі виконання покладених на них завдань.

1.3 Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадян в Україні

У сфері пенсійного забезпечення важлива роль належить Законові України “Про пенсійне забезпечення”[2], прийнятому Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду через надання трудових і соціальних пенсій.

Укази Президента України за своєю важливістю вважаються другим після законів видом нормативних актів. Джерелом пенсійного права є ті укази, в яких містяться правові норми, що регулюють відносини з пенсійного забезпечення. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. “Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін”[12] , яким вперше після прийняття Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100%.

У 1991-2001 рр. було прийнято цілий ряд указів про адресну допомогу з боку держави малозабезпеченим непрацездатним громадянам, про підвищення розмірів сукупного доходу і цільову грошову допомогу малозабезпеченим громадянам, про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту та ін. За своїм характером укази Президента України поділяються на нормативні, тобто такі, що встановлюють правові норми, та індивідуальні, адресовані конкретним виконавцям. Укази першого виду є, по суті, підзаконними актами і приймаються з питань, що належать до компетенції Президента України, визначеної Конституцією.

Джерелами пенсійного права є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в царині соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Далі звернемо увагу на більш конкретні поняття, що безпосередньо стосуються до системи пенсійного забезпечення. Тут перш за все слід розглянути поняття трудового стажу.

Трудовий стаж працівників у найзагальнішій формі визначається як тривалість трудової діяльності. Для повнішого визначення поняття трудового стажу слід вказувати додатково на оплачений характер трудової діяльності, на трудову діяльність у визначеній формі.

Трудовий стаж як інститут пенсійного права має стійке визначення. В юридичній літературі трудовий стаж визначається як тривалість оплаченої суспільне корисної діяльності громадянина у громадському виробництві, а також прирівняної до неї діяльності, з якими право пов'язує певні юридичні наслідки.

Розкриваючи зміст поняття “трудовий стаж”, слід зазначити, що тривалість трудового стажу вимірюється здебільшого в місяцях, а в деяких випадках - у роках. В окремих випадках враховуються тільки повністю відпрацьовані місяці (повна кількість робочих днів), в інших - місяці, в яких працівник займався суспільне корисною діяльністю більш як половину робочих днів.

До стажу роботи зазвичай включається час оплаченої суспільно корисної діяльності; час виконання роботи (чи іншої суспільно корисної діяльності) без оплати у трудовий стаж не включається (винятки встановлено в небагатьох випадках, приміром, термін навчання у вищих навчальних закладах тощо); при цьому правові форми оплати праці не мають значення. До стажу включається час оплаченої суспільно корисної діяльності, яка є в різних правових формах (наймана праця на підприємствах, праця членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), кооперативів, і орендних колективів, селянських (фермерських) господарств, проходження військової служби тощо).

У ряді випадків право на окремі види пенсійного забезпечення чи їх розмір поставлено у пряму залежність не тільки від факту суспільно корисної діяльності, а й від тривалості трудового стажу. Наприклад, для виникнення права на пенсію за віком установлюються вимоги загального стажу праці: для чоловіків - 25 років, для жінок - 20. Цей стаж є стабільним і не змінюється вже багато років.

У пенсійному забезпеченні громадян велике значення має класифікація трудового стажу за окремими видами. Вирізняють стаж загальний, спеціальний і неперервний. Така класифікація трудового стажу дозволяє диференційовано підходити до призначення різних видів пенсій. Втрачає своє попереднє значення неперервний трудовий стаж, але підвищується роль загального спеціального стажу роботи, а в майбутньому - страхового стажу.

Загальний трудовий стаж - це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв. Він складає основу права на трудову пенсію і є визначеною умовою у встановленні рівня пенсійного забезпечення кожного працівника.

Спеціальний стаж - сумарна тривалість трудової чи іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу або за її змістом, або за умовами праці, в тому числі кліматичними. Спеціальний стаж, вирізнений за змістом праці, є підставою для призначення пенсії за вислугу років. Стаж, визначений за умовами праці, де була трудова діяльність, дає право на певні пільги в царині пенсійного забезпечення. Найширші пільги надаються тим, хто працював на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах.

Неперервний стаж - це тривалість неперервної праці працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації. А втім, зараз неперервний стаж не має певного значення в пенсійному праві. Він застосовується для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності.

Для призначення пенсій юридичне значення мають два види стажу: загальний і спеціальний.

Загальний стаж. До нього включається будь-яка робота, що виконувалася на підставі трудового договору, на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використаних форм власності й господарювання, а також на підставі членства в колективних сільгосппідприємствах, інших кооперативах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До загального стажу включається навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. Раніше таке навчання зараховувалось до трудового стажу, якщо йому передувала праця чи служба в армії, в органах державної безпеки і в органах внутрішніх справ.

До стажу роботи Закон включає і час догляду за деякими категоріями непрацездатних. Мається на увазі час догляду за інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує постійного стороннього догляду. Не забуто й непрацюючих жінок, зайнятих вихованням дітей: під час призначення пенсії за віком до трудового стажу включається час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не більше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

До стажу роботи під час призначення пенсії за віком включається також час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням.

Стаж нараховується за фактичною тривалістю трудової діяльності, тобто від дня наймання на роботу роботодавцем і до дня її припинення (звільнення), але іноді він може нараховуватись і в пільговому порядку. Таке нарахування загального стажу, необхідного для призначення пенсій, встановлено передусім для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, у тому числі виконанні миротворчих операцій за рішенням ООН. Нарахування стажу проводиться на умовах і в порядку, встановленому для нарахування строків цієї служби під час призначення пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Отже, загальний трудовий стаж, як уже зазначалося, разом із наявністю пенсійного віку визначає право на пенсію за віком; вів необхідний для призначення пенсій з інвалідності та в разі втрати годувальника від загального захворювання, а також за вислугою років офіцерському складові; загальний трудовий стаж впливає на розмір пенсії за неповного стажу роботи, бо пенсія в цьому разі призначається в розмірі, пропорційному стажеві, який є (але не менше соціальної пенсії).

Спеціальний стаж. Для призначення трудових пенсій вирізняються два види спеціального стажу, з урахуванням яких здійснюється пільгове пенсійне забезпечення. Підставою для їх визначення служать відповідно особливі умови праці та зміст роботи, себто ті сфери народного господарства і державного життя, де була трудова діяльність.

Спеціальний стаж, виокремлений за особливими умовами праці, своєю чергою поділяється на два підвиди:

стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й тяжкими умовами праці;

стаж на інших роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці.

Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р.

Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” всі робочі місця за умовами праці підлягають обов'язковій атестації, яка проводиться спеціальною атестаційною комісією. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Основна мета атестації полягає в регулюванні стосунків між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у сфері реалізації права на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги й компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Вислуга років - це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв'язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

За вислугою років призначення пенсії пов'язується не з досягненням пенсійного віку та наявністю загального стажу роботи, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може повноцінно працювати за своєю спеціальністю до похилого віку. Відтак йому призначається пенсія як компенсація втраченої працездатності за спеціальністю. Пенсійне забезпечення за вислугу років введено давно. Вислуга років як норма - пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: 1) військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ; 2) державних службовців;3) суддів і прокурорських працівників, працівників митних органів; 4) окремих категорій спеціалістів народного господарства [6].

Правила нарахування вислуги років встановлено спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. “Про порядок нарахування вислуги років, призначення і виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”.