Безпосередня і зрозуміла залежність пенсії від суми накопичених коштів (у свою чергу, обумовленої сумою внесків до пенсійних фондів) найкраще стимулює легалізацію доходів, отримуваних протягом трудового життя. Якщо найманий працівник заперечує -- роботодавець не зможе так легко платити зарплату в конверті.

Визначення величини пенсії з урахуванням усіх внесків, зроблених протягом усього періоду трудової діяльності, розв'язує і проблему штучного збільшення заробітків -- чи то за два роки, чи то за п'ять.

Створення накопичувальної системи -- це й такі потрібні для економіки країни інвестиційні ресурси. До того ж це будуть не «короткі» спекулятивні кошти, вкладені в банки на кілька місяців, а «довгі», які гарантовано підлягають вилученню лише через десятки років. У економічно розвинених країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. У Польщі протягом двох років в економіку було інвестовано близько 1 млрд. «пенсійних» доларів. В Угорщині за рахунок інвестування пенсійних накопичень вдалося знизити ставки банківських кредитів із 20 до 10%.

Безумовно, виникають сумніви -- а чи готовий український фондовий ринок поглинути такі кошти? [24]. Адже суми очікуються чималенькі: за обов'язкового відрахування до накопичувальної системи 2% фонду заробітної плати вже протягом першого року сума внесків перевищить 200 млн. дол., а протягом перших десяти років в економіку країни ввіллється близько 5 млрд. дол.

Чи є галузі і підприємства, в які можна інвестувати ці кошти без ризику їх втрати або знецінення через інфляцію? Питання, безумовно, складне. Особливо якщо згадати наявний у нашій країні досвід діяльності злощасних трастів. Усім у пам'ятку стрімкий злет і настільки ж стрімкий крах фінансових пірамід -- вони дощенту підірвали довір'я народу до системи недержавного пенсійного страхування. Але чому громадяни понесли свої останні гроші в трасти? А тому, що зруйнована система державного пенсійного забезпечення і втрата заощаджень в Ощадному банку та Держстраху породили в суспільстві недовіру до спроможності держави забезпечити гідну, соціально захищену старість. Виник попит на альтернативні шляхи самостійного забезпечення доходів у старості -- і, за законами ринкової економіки, він був задоволений. Втрати населення через діяльність цих злощасних небанківських фінансових установ передусім були обумовлені саме відсутністю законодавчого регулювання цієї сфери, а отже, й механізмів контролю над їхньою діяльністю.

Протягом 2002--2007 років в Україні зареєстровано близько 100 недержавних пенсійних фондів; за неперевіреними даними, реально працює приблизно 20 -- належного обліку, зрозуміло, немає. Не вдалося мені навіть дізнатися, скільки ж людей принесло туди гроші, які суми залучено і куди інвестовано. За відсутності необхідного законодавства і держава не може виконувати необхідні регулюючі й контролюючі функції, і населення не розглядає ці фонди як законний та надійний механізм свого соціального захисту.

Ми -- не перші, хто запроваджує накопичувальну систему пенсійного забезпечення і розв'язує проблему ефективного інвестування залучених коштів. Стабільна пропозиція грошей формує і попит на них, прискорює розвиток фондового ринку.

Безумовно, потрібні досить жорсткі обмеження на інвестування пенсійних коштів. Законодавець мусить чітко виписати правила інвестування, визначити дозволені фінансові інструменти і встановити обгрунтовані обмеження з інвестування в них пенсійних грошей. Водночас слід повністю унеможливити придбання пенсійними фондами фінансових інструментів, які не відповідають вимогам збалансованості ризику й очікуваної дохідності. У ряді країн, наприклад, передбачається можливість інвестування до 50% пенсійних коштів у державні боргові зобов'язання, до 60% -- в акції та облігації вітчизняних підприємств (обумовлюються характеристики таких підприємств), до 40% -- у банківські депозити, до 20% -- в облігації іноземних емітентів або державні зобов'язання інших держав, до 20% -- в іноземні корпоративні цінні папери [35].

Можливість інвестування за межами України дозволяє розподіляти інвестиційні ризики в межах світового, а не тільки національного ринку капіталів. Звісно, з ура-патріотичних позицій -- усі пенсійні кошти потрібно інвестувати лише у вітчизняну економіку. Але слід усвідомлювати, що ці кошти не належать державі, вони -- власність застрахованого, тому головний пріоритет -- їх збереження і примноження. Відповідно, всі інвестиції мають здійснюватися в інтересах застрахованої особи. Добре, звісно, якщо вони збігаються із завданнями економічного розвитку. До речі, за умови більшої інвестиційної привабливості (за критеріями і прибутковості, і ризикованості) вітчизняного ринку, за кордон можна буде взагалі не інвестувати або ж обсяг таких інвестицій виявиться мінімальним.

На початковому етапі до виконання функцій з управління пенсійними коштами доцільно залучати тільки найвідоміші і найстабільніші банки країни, які мають досить тривалий і успішний досвід інвестицій у реальну економіку. Такі банки слід зацікавити у створенні спеціальних компаній-адміністраторів. Ці компанії і виконуватимуть усі зобов'язання з пенсійного забезпечення. При цьому вкрай важливо чітко визначити у законодавстві вимоги до компаній-адміністраторів і унеможливити використання ними коштів пенсійних фондів для гарантування своїх зобов'язань чи вирішення інших, далеких від пенсійного страхування, завдань.

У цілому ж держава зобов'язана створити необхідні умови для збереження пенсійних коштів громадян -- потрібен спеціальний регулятивний орган, який забезпечує прозорість і координацію всієї системи.

Розмаїття можливостей заощаджувати на старість дозволить кожному вибрати саме той спосіб, який здається йому найбільш привабливим. Саме тому пенсійне забезпечення мають здійснювати не лише пенсійні фонди (навіть якщо їх буде чимало), а й банківські установи та страхові організації.

Надзвичайно важливо вирішити питання про оподаткування коштів, які спрямовуються до пенсійної системи, формуються в ній чи вилучаються з неї. Податкові пільги мають вирішальне значення і значною мірою впливають на вибір роботодавцями та найманими працівниками схеми пенсійного забезпечення. Необхідно визначити рівень внесків на добровільне пенсійне страхування, на які поширюються податкові пільги, та унеможливити подвійне оподаткування. Крім того, щоб забезпечити прискорене зростання пенсійних заощаджень і їх захист, у тому числі від інфляції, слід звільнити від податків інвестиційний дохід, отриманий від розміщення пенсійних активів. Інакше ці податки будуть просто перекладені на плечі пенсіонерів. Міжнародний досвід свідчить, що найефективніша і найпривабливіша -- схема, за якою податок сплачується лише при одержанні пенсії. Сьогодні ж суми внесків, які перераховують до Пенсійного фонду України самі наймані працівники, відразу ж оподатковуються.

Хочу ще раз наголосити: не лише економічна ситуація у країні впливає на ефективність пенсійного забезпечення, а й раціональна пенсійна система прискорює економічний розвиток.

Ну і, нарешті, -- хоча це в результаті може виявитися чи не найголовнішим, -- впровадження адекватної ринковій економіці пенсійної системи привчає населення до відповідальності за свою власну долю і за долю своїх близьких, привчає не витрачати негайно всі зароблені кошти, а відкладати частину їх на старість, допомагає подолати такі характерні для нас патерналістські очікування й адаптуватися до нових умов життя. Нарешті, саме накопичувальна система пенсійного забезпечення сприяє становленню середнього класу -- основного гаранта соціальної стабільності. Таким чином, ставши багаторівневою, система пенсійного забезпечення перетвориться з гальма на локомотив економічного розвитку. Без цього принципові зміни психології і населення, і держави в особі її управлінських структур просто неможливі.

Якщо багаторівневу систему буде створено і вона нормально запрацює, це дозволить нарешті покласти край такому ганебному явищу, як бідність старих, які все життя чесно створювали національне багатство. Істотного підвищення доходів пенсіонерів і працюючих у рамках солідарної системи, як я вже спробувала показати, досягти неможливо -- у кращому разі, можна розраховувати на пенсію у розмірі 38--40% заробітку. Ще 25--30% можуть бути забезпечені виключно шляхом накопичення коштів на індивідуальних рахунках, їх інвестування й отримання відповідного інвестиційного доходу.

Однак у ході реформи, крім перелічених проблем захисту коштів та забезпечення їх ефективного інвестування, виникає ще одна. Йдеться про те, що, паралельно зі створенням і поповненням обов'язкових накопичувальних рахунків, необхідно виплачувати поточні пенсії сьогоднішнім пенсіонерам, які одержують їх виключно за солідарною системою. Таким чином, частина внесків до Пенсійного фонду, які за однорівневої солідарної системи повністю йдуть на матеріальне забезпечення сьогоднішніх старих, неминуче буде вилучена -- на накопичення. І протягом досить тривалого періоду -- за моїми оцінками, він триватиме 25--30 років -- доведеться забезпечувати виконання так званих подвійних зобов'язань.

Міжнародна практика свідчить, що для цього використовуються кошти від приватизації державних підприємств (у нас ще, здається, дещо залишилося), додаткові збори (на кшталт спеціальних податків із продажу валюти, нерухомості, предметів розкошу тощо) та бюджетні субвенції, сформовані передусім за рахунок детінізації економіки та відповідного збільшення податкових надходжень.

Однак, окрім цього, не можна нехтувати й суто демографічними чинниками, що визначають тривалість періоду «подвійних зобов'язань» та його вартість. Зобов'язання перехідного періоду, а отже, й ціна впровадження багаторівневого пенсійного забезпечення, поступово зменшуватимуться -- пропорційно до природного процесу зменшення кількості людей, котрі одержують пенсії виключно із солідарної системи. Таким чином, найефективнішим варіантом видається узгодження початку запровадження другого рівня в Україні з фазою мінімального навантаження на працююче населення. За прогнозами, така фаза в Україні триватиме протягом 2002--2005 років.

Пенсійна реформа -- і в нас, і в інших країнах -- адресується не тільки і не стільки старшим поколінням, як молоді, яка завдяки цьому набуває впевненості у своєму віддаленому майбутньому.

Реформа може бути успішною лише тоді, коли всі прошарки суспільства усвідомлять її необхідність і невідворотність. Та їхня підтримка буде забезпечена лише за умови, що громадяни впевняться: пенсійне забезпечення в результаті реформ поліпшиться. Тому потрібні чіткі формулювання, чіткі кількісні взаємоув'язки. Потрібна широка роз'яснювальна робота.

Населення має отримати правдиву інформацію і про справжні причини вкрай незадовільного пенсійного забезпечення, і про кінцеву мету реформи, її основні принципи і можливі ризики. Не можна брехати! Не можна обіцяти того, що виходить за межі фінансових можливостей системи, -- а, на жаль, наші політики дуже часто на це грішать, можливо, сподіваючись, що відповідатимуть за їхні обіцянки вже інші. І водночас необхідна чітка система державних гарантій цілості внесків, їх захисту від інфляції і невдалого інвестування.

Враховуючи очікувані економічні, соціально-демографічні та політичні перспективи, гадаю, протягом 2007--2008 років варто зробити такі кроки [18]:

-- реформування діючої солідарної системи (яка стане першим рівнем системи пенсійного страхування), забезпечення її збалансованості й фінансової стійкості, що дозволить підтримувати купівельну спроможність нинішніх пенсіонерів, регулярна індексація пенсій відповідно до зростання цін та середньої зарплати;

-- створення добровільної системи пенсійного забезпечення (третій рівень), основу якої становитимуть недержавні (професійні, корпоративні) пенсійні фонди;

-- створення системи державного регулювання і контролю Пенсійного страхування, а також спеціального регулятивного органу.

Протягом 2003--2004 років слід забезпечити стабільне функціонування реформованої солідарної і добровільної накопичувальної систем, відпрацювати механізми державного регулювання і контролю у цій сфері, створити економічні передумови і технічно підготуватися до впровадження обов'язкової накопичувальної системи.

У 2005--2006 роках доцільно розпочати відрахування внесків до обов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) і забезпечити її повноцінне функціонування.

Досвід країн, насамперед із перехідною економікою, що вже реформували свої системи пенсійного забезпечення, незаперечно доводить: реформа -- процес надзвичайно тривалий, і хоч би яким досконалим було нове пенсійне законодавство, час від часу його доведеться коригувати.

Дуже часто можна почути, що, мовляв, економічне зростання забезпечить розв'язання всіх соціальних проблем, у тому числі й пенсійних. Однак не розв'язує. 2000 року економіка України розвивалася дуже високими темпами, а рівень бідності серед пенсіонерів не тільки не знизився, а навпаки -- зріс на 13,5%. І пояснюється це досить просто. Першими плодами економічного зростання завжди і скрізь користується дуже обмежений прошарок -- найбільш кваліфіковані, заповзятливі, щасливчики, врешті решт. І лише з допомогою грамотної соціальної політики держави вдасться передати частину цих плодів тим, хто потребує підтримки суспільства: старим, хворим, бідним.

Звісно, пенсійна реформа призведе до чергового розчарування, якщо не зростатиме зайнятість, не зміниться політика оплати праці й оподаткування. Однак лише цих заходів недостатньо. Тому, жодним чином не применшуючи значення економічного зростання, зваженої макроекономічної політики, хочу наголосити на необхідності кардинальних змін існуючої системи пенсійного забезпечення. Зміни ці неминуче торкнуться інтересів найрізноманітніших прошарків суспільства, а також державних фінансів, банківської сфери, і за масштабами їх можна порівняти хіба що з земельною реформою. А відтак у, ставленні до пенсійної реформи неминуче відбивається політичний вектор. Однак лише вона зробить можливим такий необхідний перехід від короткострокових до довгострокових моделей накопичення, інвестицій та економічного зростання.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

пенсійний фонд фінансовий ресурс

3.1 Інформаційні ситеми та технології пенсійного забезпечення населення

Запровадження нової пенсійної системи в Україні породжує безліч запитань у громадян - як майбутніх пенсіонерів, так і сьогоднішніх. Як відомо, нова формула розрахунку пенсії передбачає залежність розміру пенсії від розміру заробітної плати, з якого сплачувалися пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувалися.

Коли йдеться про мільйони людей, що беруть участь у пенсійній системі (тобто як усіх працездатних, так і пенсіонерів України), та багато мільйонів гривень, які отримуються та розподіляються Пенсійним фондом, використання сучасних інформаційних систем та технологій набуває дуже великого значення. До того ж, при запровадженні індивідуальних рахунків для обліку персоніфікованих внесків кожного майбутнього пенсіонера, необхідно виконувати дуже великий обсяг операцій обробки даних, що просто неможливо без застосування сучасних інформаційних технологій.

Раніше людина могла пропрацювати все життя на одному підприємстві. Це давало можливість швидко отримати дані про розмір її заробітної плати і розрахувати розмір пенсії. У наш час мобільність населення суттєво зросла. Люди змінють місце проживання і протягом трудової діяльності можуть працювати на декількох підприємствах. Таким чином, безумовно, процес обліку даних ускладнюється [38].

Надзвичайну активність у справі реформування пенсійної системи, як і належить, проявляє Пенсійний фонд України. Зокрема, в Пенсійному фонді створена сучасна інформаційна система - система персоніфікованого обліку внесків (СПОВ). В цій системі накопичуються відомості про заробіток, дохід, внески та стаж застрахованих осіб (в тому числі і з урахуванням умов праці, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення). При виході людини на пенсію ці точні відомості будуть враховані, результатом чого буде відхід від політики “зрівнялівки” - кожний отримає пенсію відповідно до його внесків до Пенсійного фонду. При обчисленні пенсії будуть враховуватись ті періоди (місяці), за які до Пенсійного фонду надійшли страхові внески відповідно до фактичних витрат на зарплату [34].

На даний момент СПОВ і технічно, і функціонально, являє собою одну з ключових прикладних підсистем Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.

Складові частини СПОВ розташовуються по всій території України у всіх місцевих, регіональних Управліннях Пенсійного фонду, а також в Інформаційному центрі ПФУ у м.Києві.

Об'єктом обліку системи є індивідуальні відомості про накопичені пенсійні права застрахованих осіб (під цю категорію потрапляє майже все населення України, а також деякі категорії іноземців).

Информаційна система персоніфікованого обліку внесків має ієрархічну структуру. Кожний роботодавець щорічно готує і подає до місцевих управлінь ПФУ персоніфікований звіт про заробіток, стаж та внески кожного свого працівника. Звіт може бути підгоготований на паперових бланках, або на електронних носіях (гнучкому диску, підготованому за допомогою программного комплексу АРМ-Р. У місцевому управлінні ПФУ звіти на електронних носіях після перевірки їх корректності записуються у загальну базу даних цього управління, а для звітів, поданих на паперових носіях, формуються їх електронні версії шляхом сканування та автоматичного розпізнавання, або ручного введення. Сформована база звітів передається в обласне управління ПФУ, де об'єднується з базами з інших районів, а вже потім бази з усіх обласних управлінь передаються у центральну базу даних СПОВ [38].

У цьому сховищі, у вигляді структурованих облікових карток застрахованих осіб, накопичуються відомості про їх пенсійні права незалежно від того, в якому куточку України людина працювала.

Зібрана інформація використовується для призначення пенсії, а також являє собою достовірне джерело даних для статистичного аналізу та прогнозування загальнодержавного значення [34].

На поточний момент є три основних напрямки її використання:

обчислення пенсії;

117

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

проведення статистичного та прогнозного аналізу даних - ця задача вкрай важлива у справі державного керування, розробці бюджетів Пенсійного фонду та країни загалом, для прогнозування в сфері пенсійного забезпечення;

117

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

інформування застрахованих осіб про відомості, накопичені на їх персональних облікових картках в системі персоніфікованого обліку.

Звичайно, є логічним, що кожна людина, особливо передпенсійного віку, бажає і ма

117

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

є право знайомитись з зібраною про неї інформацією.

Зокрема, це дозволить кожному працюючому орієнтуватись в своїх потенційних пенсійних правах (чим більше внесків заплатив - тим на більшу пенсію можна розраховувати). Відповідним чином існує об'єктивна зацікавленість людини, щоб накопичена по ній інформація була правильною, тобто адекватною реально нарахованій зарплаті. Знайомство з відомостями персональної облікової картки якраз і є засобом, за допомогою якого кожен особисто може визначитись з відповідями на ці питання.

Який же механізм персонального інформування кожної застрахованої особи про дані її облікової картки?

Пенсійним фондом України способом такого інформування визначено видачу застрахованим особам виписок з їх облікових карток (за формою ОК-1.2) (Дод. Н). Першою чергою цього процесу, відповідно до завдань Уряду, охоплено близько 10 мільйонів застрахованих осіб.

Першочергове право одержання виписок ОК-1.2 мають особи, які офіційно зареєстровані в системі загальнообов'язкового соціального страхування. “Реєстрація” означає, що працівник свого часу заповнив відповідну “Анкету застрахованої особи” і через деякий час одержав “Свідоцтво про загальнообов'язкове державне страхування” (Дод. П).

Про організацію анкетування та видачу свідоцтв повинна потурбуватись адміністрація підприємства, на якому працює людина (відповідно до інструкцій Пенсійного фонду).

Автоматизацію цих процесів в ПФУ забезпечує Система формування і видачі свідоцтв про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, якщо працівник не одержав виписку за формою ОК-1.2, це, в першу чергу, може означати, що він не одержував страхове свідоцтво.

Для реєстрації в системі загальнообов"язкового державного соціального страхування необхідно звернутись до бухгалтерії за місцем роботи, заповнити спеціальну анкету та через певний час одержати свідоцтво.

Слід зауважити, що працівник також не одержить виписку, якщо роботодавець платить зарплату “в конверті”, не сплачуючи внески до Пенсійного фонду і не подаючи відповідні звіти.

Розглянемо детальніше інформацію, яку містить форма ОК-1.2.

У заголовку виписки фактично знаходиться адресна інформація, згідно з якою можна встановити район та підприємство, куди потрібно передати конверт, а також застраховану особу, якій він призначений (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Заголовок форми ОК-1.2

Пенсійний фонд України Довідка про відомості, що накопичені в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за звітами страхувальників по роках трудових відносин за роки: з 1 999 по 2 005 (форма довідки ОК-1.2 для оцінки	22105, Управлiння ПФУ в Летичiвському районi Хмельницької областi 2222222222, Іванов Іван Іванович

Далі в табличному вигляді надається конкретна інформація про заробіток/доходи, внески та стаж застрахованої особи виходячи з відомостей, що накопичені в системі персоніфікованого обліку по даній застрахованій особі. Для зручності аналізу, дані згруповані по підприємствам, на яких працювала людина і які подали інформацію до системи персоніфікованого обліку (Дод. Н)

В нижній частині приведені звернення Пенсійного фонду України до застрахованих осіб (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Звернення Пенсійного фонду України до застрахованих осіб

Увага! У випадку виникнення питань щодо відомостей цієї довідки будь ласка, звертайтесь до відповідного роботодавця. Зазначена довідка надається особам, які отримали страхове свідоцтво у Пенсійному фонді. Інформаційний Центр ПФУ 11/09/200. Система персоніфікованого обліку. Пенсійний фонд України (www.pfu.gov.ua)

Залишилось з'ясувати, що робити людині, якщо вона не задоволена наданою інформацією (наприклад, на її думку інформація неповна, або неправильна). В такому випадку повинен працювати один з фундаментальних механізмів, який ініціюється самим фактом наявності системи персоніфікованого обліку, а саме механізм зворотного зв'язку застрахованої особи з роботодавцем (страхувальником). Принцип цього процесу полягає в тому, що застрахована особа час від часу знайомиться з відомостями, накопиченими про неї в системі персоніфікованого обліку (а ці відомості подаються саме страхувальниками). І якщо вона не задоволена цією інформацією (нагадаємо - розмір трудової пенсії буде залежати саме від даних персоніфікованого обліку), то особа може звернутися до свого роботодавця та звірити відомості довідок з даними бухгалтерського обліку. За результатами таких звірок з'явиться можливість приведення даних персоніфікованого обліку до їх об'єктивного стану, в чому є очевидна зацікавленість і самої застрахованої особи, і Пенсійного фонду.

Для підвищення ефективності функціонування системи персоніфікованого обліку та автоматизації окремих ділянок роботи структурних підрозділів обласних управлінь, спеціалістами відділу персоніфікованого обліку та інформаційних систем головного управління розроблено ряд програм, які постійно актуалізуються з врахуванням змін пенсійного законодавства:

1. програма розрахунку страхового стажу застрахованих осіб для призначення (перерахунку) пенсій за період, починаючи з 1 січня 2004 р.;

2. програма формування щотижневої оперативної звітності районного та регіонального рівня;

3. програма встановлення за даними районних баз даних СПОВ останнього місця роботи застрахованих осіб, які не отримали свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

4. програма формування протоколів, постанов при застосуванні адміністративних санкцій та рішень при застосуванні фінансових санкцій;

5. програма контролю помилок допущених роботодавцем при формуванні звітів СПОВ в програмному комплексі „АРМ-Роботодавця”;

6. програма контролю нарахувань та утримань страхувальниками страхових внесків в звітах введених в районні бази даних СПОВ;

7. програми розрахунку середньої заробітної плати працівників по страхувальнику та району;

8. програма формування списків страхувальників, які нараховували заробітну плату працівникам меншу зоконодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати з зазначенням кількості застрахованих осіб - отримувачів заробітної плати нижче гарантованого мінімуму;

9. програма формування списку страхувальників, які нараховували заробітну плату працівникам меншу прожиткового мінімуму з зазначенням кількості застрахованих осіб - отримувачів заробітної плати нижче гарантованого мінімуму;

10. програма формування списків працівників страхувальника, які отримували заробітну плату меншу зоконодавчо встановленого розміру з зазначенням суми недонарахованих до Пенсійного фонду страхових внесків по застрахованій особі, страхувальнику та району;

11. програма формування списків працівників страхувальника, у яких сума заробітку (доходу) за відповідний місяць перевищує максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників з яких справляються страхові внески: по страхувальнику, по району та по особах, які в заданому році виходять на пенсію;

12. програма отримання списку працівників, яким принаймні в одному місяці звітного року не нараховувалась заробітна плата;

13. програма формування журналу передачі пачок документів первинної звітності в архів системи персоніфікованого обліку;

14. програма визначення облікової чисельності найманих працівників страхувальника та формування динаміки облікової чисельності по періодам звітування у СПОВ;

15. програма підготовки документів для проведення документальної перевірки страхувальників: формування акту перевірки та додатків.

16.програма формування моніторингу надання звітів страхувальниками у СПОВ на електронних носіях;

17. програма формування списку застрахованих осіб, які досягнуть пенсійного віку в розрахунковому періоді (місяць, рік) та формування журналу реєстрації страхувальників щодо одержання повідомлень із списками застрахованих осіб, які досягнуть пенсійного віку в розрахунковому періоді;

18. програма автоматизації формування індивідуальних звітів про фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, платників спрощеної системи оподаткування;

19. програма контролю за повнотою та якістю заповнення реквізитів анкет страхувальників в районних базах даних ЄРС розроблена з метою налагодження ефективного контролю за якістю сформованого територіальними управліннями області єдиного реєстру страхувальників. За даними програми контролю, формуються рейтинги, які визначають управління Пенсійного фонду з найкращою якістю сформованих анкет страхувальників в ЄРС;

20. програма формування списку страхувальників, які ліквідовані або не вели фінансово-господарську діяльність протягом звітного року за даними АРМ-ОССВ відділу надходження доходів;

21. програма вивантаження із бази даних відділу надходження доходів списку страхувальників, що надали розрахунки зобов'язань за звітний період та формування файлу завантаження зазначеного списку в АРМ-СПОВ районного рівня для проведення камеральних перевірок звітів наданих у відділ надходження доходів та відділ персоніфікованого обліку та інформаційних систем;

22. програма контролю за станом формування районних баз даних із відомостями про декларацію та сплату страхових внесків страхувальниками та для контролю за динамікою основних звітних показників відділів надходження доходів;

23. програма тестування спеціалістів відділів персоніфікованого обліку та інформаційних систем територіальних управлінь області.

Крім того, спеціалістами відділу персоніфікованого обліку головного управління, розроблені програмні комплекси регіонального рівня, які дозволяють проводити аналітичні та статистичні дослідження на основі інформації, що накопичується в СПОВ, здійснювати ефективний контроль за формуванням та збереженням електронних баз даних системи персоніфікованого обліку, автоматизувати окремі ділянки роботи при роботі з базами даних СПОВ, в тому числі автоматизувати обробку щотижневих оперативних звітів територіальних управлінь [41].

Як приклад, з метою забезпечення виконання технічних умов створення Накопичувального фонду, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року № 909 [11] з грудня 2005 по жовтень 2006 року у Жидачівському та Сокальському районах Львівської області проводився експеримент зі створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Протягом експерименту Пенсійним фондом України було проведено велику та плідну роботу.

Розроблені принципово нові форми надання страхувальником звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей в умовах функціонування накопичувальної системи. Передбачено формування єдиної звітності - як до солідарної, так і до накопичувальної системи. Такий підхід не потребує додаткового навантаження на роботодавця після запровадження накопичувальної системи. Ще одне - нові форми мають вигляд списків: на одному листі міститься інформація (індивідуальні відомості) про десять застрахованих осіб.

Створено програмне забезпечення прийому звітності по розроблених формах. Проведено дослідну експлуатацію програмного забезпечення та оптимізацію розроблених форм звітності. Відповідне програмне забезпечення впроваджено в експлуатацію у Жидачівському та Сокальському районах. Слід зазначити, що завдяки оптимізації форм звітності вони є більш зрозумілі та зручні, що відзначають і бухгалтери підприємств районів, залучених до експерименту.

Для формування та подання платниками звітності за новими формами, у тому числі і в електронному вигляді, Пенсійним фондом розроблено та безкоштовно передано роботодавцям програмне забезпечення «Автоматизоване робоче місце «Звіт страхувальника». Роботодавцям, які мають кваліфікованих адміністраторів інформаційних систем безкоштовно були передані компакт-диски з АРМом, іншим надавалася допомога щодо встановлення системи. Роботодавцям, що не мають власної комп'ютерної техніки, надається можливість сформувати звіти на комп'ютерах районних управлінь. Проведено навчання бухгалтерів підприємств щодо його використання. Крім того, зазначене програмне забезпечення дозволяє формувати усі види звітності до Пенсійного фонду - як до системи надходження доходів так і до системи персоніфікованого обліку.

Для спрощення процедури формування страхувальником інформації розроблено механізм завантаження даних з програм ведення бухгалтерського обліку, таких як «1С бухгалтерія» та інші.

В рамках проведення експерименту здійснювався прийом місячної звітності до системи персоніфікованого обліку за новими формами від страхувальників. За період з січня 2005 року по жовтень 2006 року прийнято та заведено 324 488 щомісячних персоніфікованих звітів за застрахованих осіб від 1 177 роботодавців. Надана звітність формує вхідну інформацію для автоматизованої системи Накопичувального фонду.

Розроблено модель інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України, як адміністратора Накопичувального фонду, з іншими суб'єктами системи: органами державного нагляду та регулювання, зберігачем та компаніями з управління активами.

Створено базові підсистеми автоматизованої системи Накопичувального фонду із залученням "віртуальних" суб'єктів: банку зберігача, компаній з управління активами. При розробці програмного забезпечення враховано досвід функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні а також головні вимоги регуляторів по функціонуванню накопичувальних систем.

Сформовані та ведуться "віртуальні" індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки про застрахованих осіб. Розроблено механізм отримання виписок про стан індивідуального накопичувального пенсійного рахунку та про рух коштів.

В цілому, в ході експерименту створено та запроваджено в дослідну експлуатацію інтегровану систему адміністрування процесів оперативного обліку та контролю за сплатою страхових внесків з їх персоніфікацією у солідарній та накопичувальній системі.

На базі накопичених даних проведено ряд аналізів. Зокрема, проведено аналіз вікового складу застрахованих осіб та, відповідно, утримань з їх заробітних плат, що надходять до бюджету Пенсійного фонду. Ці дані в подальшому повинні використовуватись при прийнятті рішень стосовно впровадження накопичувального фонду.

Проведена робота по контролю та перевірці отриманих щомісячних звітів - співставлення даних надходження доходів та звітів до системи персоніфікованого обліку. По виявлених розбіжностях проведено позапланові перевірки та взято пояснення від страхувальників.

Проведено ряд навчальних семінарів з представниками роботодавців, органами державної влади та місцевого самоврядування. Працівниками районних управлінь Пенсійного фонду проводиться індивідуальна робота з бухгалтерами підприємств, залучених до експерименту.

За підтримки Світового Банку із залученням іноземних та українських консультантів створено модель інформаційного забезпечення накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та проведено її презентацію. Під час розробки моделі проведено аналіз функціонування декількох недержавних пенсійних фондів та компаній з управління активами. Проаналізовано архітектуру їх інформаційних систем, головні інформаційні та фінансові потоки. В даній моделі проводиться вибір оптимальної архітектури Автоматизованої системи накопичувального фонду та надаються концептуальні рішення щодо її розбудови. Це дозволить значно скоротити витрати та терміни на створення Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Крім того, за допомогою іноземних консультантів проведено оцінку витрат на запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Разом з тим, в межах експерименту Пенсійний фонд не мав можливості оперувати реальними грошима, що не дозволило в повній мірі відпрацювати порядок взаємодії Пенсійного фонду України, як адміністратора Накопичувального фонду, з іншими суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Тому сьогодні розглядається питання про функціональне розширення експерименту зі створенням правової бази для залучення реальних коштів. Після продовження експерименту вже з використанням реальних коштів потребуватимуть уточнення системи контролю за фінансовими потоками, потребуватимуть розробки механізми фінансових санкцій щодо боржників до Накопичувального фонду та алгоритми зарахування на накопичувальні рахунки коштів, направлених до системи боржниками.

Таким чином можна зробити висновок, що в ході експерименту створено та запроваджено в дослідну експлуатацію інтегровану систему адміністрування процесів оперативного обліку сплати страхових внесків з їх персоніфікацією у солідарній та накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В рамках обмежень експерименту розроблено модель інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України, як адміністратора Накопичувального фонду, з іншими інституціональними суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - органами державного нагляду та регулювання, зберігачем та компаніями з управління активами. Розроблено та запроваджено щомісячну звітність страхувальників до системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків та відомостей персоніфікованого обліку застрахованих осіб до солідарної та накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Створено головні підсистеми Автоматизованої системи накопичувального фонду, що дозволяє отримувати кошти в Накопичувальний фонд, вести індивідуальні накопичувальні рахунки, відслідковувати інвестиційний дохід та вартість пенсійних активів [40].

Наостанок можна додати, що хоча експеримент зі створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що проводився згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року № 909 завершено, роботи з підготовки до запровадження Накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування тривають та розгортаються. Попереду - відпрацювання механізмів роботи з реальними грошима, розширення функціональності системи в зв'язку із включенням до неї нових елементів, запровадження щомісячної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей тощо.

Загалом необхідно відзначити, що інформування населення, про яке йдеться - це один з перших, але далеко не останній, крок по реальному поширенню ідей персоніфікованого обліку і пенсійного страхування в широких масах українських громадян. На черзі - забезпечення видачі довідок кожній застрахованій особі, надання докладних відомостей по запиту застрахованої особи до Пенсійного фонду та інші важливі кроки, що дозволять надати людям реальний контроль за своїми пенсійними правами.

3.2 Світовий досвід соціального захисту людей похилого віку, безробітних та інвалідів

Пенсійна система у кожній країні - це важлива складова програм соціального захисту громадян. Від стабільності та ефективності системи залежить добробут окремих громадян та рівень стабільності у суспільстві загалом.

Сучасний світовий досвід свідчить про те, що за кордоном функціонують різні моделі пенсійного забезпечення. Причому моделі, побудовані за “розподільчим” або “накопичувальним” принципом в чистому вигляді, зустрічаються надто рідко, тому що як солідарна система, так і система індивідуальних пенсійних рахунків мають свої переваги і вади. Пенсійні системи більшості країн включають в себе різні інститути соціального захисту: державне соціальне забезпечення, особисте пенсійне страхування, обов'язкове соціальне страхування та інші. Між собою ці системи розрізнюються тим, який з цих інститутів домінує [39].

У колишніх країнах соціалістичного табору використовуються різні моделі пенсійного забезпечення. Їх можна згрупувати за такими типами:

1. Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управлінням яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавних пенсійних фондів. Упродовж усього часу існування нової пенсійної системи урядом висловлювалися наміри щодо закриття державного фонду.

У Казахстані не вщухають дискусії з приводу того, чи будуть пенсії в новій системі достатніми, і скільки доведеться доплачувати переважній більшості пенсіонерів до розміру мінімальної пенсії, обіцяної урядом.

2. Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток до внесків, що сплачуються до зменшеної солідарної системи, також перераховуються кошти до приватної пенсійної схеми з визначеними внесками. У цій останній проводиться інвестування внесків від імені їх платників, і, зрештою, з неї будуть сплачуватись додаткові ануїтетні виплати за рахунок коштів на накопичувальних рахунках.

3. Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатись з остаточної суми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного доходу. Її величина може встановлюватись, виходячи з рівня інфляції або змін у величині середньої заробітної плати.

4. У Польщі була введена у дію модель, яка є різновидністю третьої моделі. Відповідно до цієї моделі внески за станом на початок дії нової системи обліковуються як умовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січня 1999 року, дійсно інвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платники отримують реальний інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм має сплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих обох складових частин.

5. Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) - з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так і єдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані [19].

Джерелами міжнародно-правового регулювання в Європі є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом. Європейська соціальна хартія [9] була підписана державами -- членами Ради Європи в Турині 18 жовтня 1961 р. і набула чинності 26 лютого 1965 р.

Згідно зі ст. 23 Хартії право осіб похилого віку на соціальний захист має гарантуватися зобов'язаннями Сторін, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема для надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які б давали їм змогу:

§ жити на задовільному рівні та брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті;

§ забезпечення інформації про послуги і програми, які є для осіб похилого віку, а також про можливості їх використання такими особами;

§ надання таким особам можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть, шляхом забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб і стану здоров'я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкції їхнього житла;

§ забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхній стан здоров'я;

§ забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантії надання відповідної допомоги з повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарілих.

На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905-1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні. А у Великій Британії У. Черчілль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі й понині застосовуються у структурах страхування від безробіття.

У Німеччині система обов'язкового страхування від безробіття була запроваджена у період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції - у 1932 р. у період правління соціал-демократів.

Після інфляційної кризи 1973 р. безробіття стало типовим явищем для всіх промислово розвинених країн. Якщо наприкінці 1960-х років у Великій Британії дестабілізуючим фактором, що призвів до зміни політичного курсу й відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який дорівнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років - 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. осіб). І така ситуація стала характерною для всіх промислово розвинених країн. З 1978 по 1998 рр. кількість безробітних у країнах, що належать до Організації економічного співробітництва і розвитку, збільшилася з 10 млн. до майже 35 млн. Осіб [16].

Подібні обставини сприяли тому, що європейські країни нагромадили досвід у боротьбі з безробіттям і пом'якшенням його наслідків.

Наприклад, у сучасній Швеції держава проводить активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходів, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки; координує міграцію населення і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населення до інформації про наявні вакантні місця тощо.

Як свідчить практика, у 1998 р. майже всі нові робочі місця у країнах ОЕСР були створені у приватному секторі. Водночас державний сектор продовжує забезпечувати робочі місця для значної частини населення промислово розвинених країн. У середині 90-х років збільшення зайнятості відбувалося за рахунок створення нових робочих місць з неповним робочим днем, а в деяких країнах - за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, відповідно до програми, розробленої в Данії, робітники мають право на одержання повністю або частково оплачуваної відпустки терміном до одного року для здобуття додаткової освіти, по догляду за дитиною, через особисті обставини. Вивільнені таким чином робочі місця тимчасово надаються безробітним.

Важливу роль у захисті безробітних відіграє ефективна система допомоги по безробіттю. Відповідно до законодавства Іспанії безробітний у перші 180 днів одержує допомогу, що дорівнює 80-100% мінімальної міжгалузевої заробітної плати, у подальшому протягом 181-360 днів розмір допомоги скорочується до 70% і після 360 днів - до 60%. Новий Основний закон про зайнятість від 1994 р. передбачає також виплату 75% міжгалузевої заробітної плати сімейним робітникам, зареєстрованим на біржі праці. Допомога по безробіттю фінансується за рахунок надходження до системи соціального страхування внесків від підприємців і трудящих (відповідно 60 і 40%) [17].

Нещодавно, міжнародний досвід стимулювання роботодавців до працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями проаналізували фахівці відомчої ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України (м. Луганськ).

В Україні, як і в багатьох розвинутих країнах світу, залучення інвалідів до сфери праці здійснюється шляхом квотування, тобто резервування певного мінімуму робочих місць на підприємствах (в установах, організаціях) усіх форм власності та господарювання. В нашій державі відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлено 4-відсотковий норматив для забезпечення робочими місцями інвалідів, а якщо працює від 8 до 25 осіб -- резервується одне робоче місце. Невиконання зазначеного нормативу тягне за собою сплату штрафних санкцій суб'єктами господарювання (крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів) до Фонду соціального захисту інвалідів.

При цьому, вітчизняним законодавством для роботодавців, окрім безвідсоткових позик на створення робочих місць для інвалідів терміном на три роки, не передбачено інших стимулюючих механізмів до найму чи збереження зайнятості цієї категорії громадян. Тобто правова база зорієнтована переважно на адміністративно-примусові методи впливу на роботодавців, тоді як у зарубіжних країнах, окрім квотування, широко застосовують фінансово-економічні та навіть соціально-психологічні механізми стимулювання роботодавців.

Найпоширенішими та дієвими важелями заохочення зарубіжних роботодавців до найму або збереження зайнятості інвалідів виступають фінансово-економічні важелі: різного роду пільги, дотації, субсидії.

Так, в Японії за кожного інваліда, якого роботодавець наймає понад мінімальну квоту, останньому щомісячно виплачується дотація в 20000 йєн (184 дол. США). В Австралії та Новій Зеландії дотація виплачується тим роботодавцям, які приймають осіб з інвалідністю понад квоту не тільки як працівників, а й учнів на виробництві.

Для адаптації інвалідів до робочого місця або компенсації іноді нижчої продуктивності їхньої праці у деяких країнах роботодавцям надаються дотації та субсидії на заробітну плату таких працівників. У Бельгії та Болгарії, наприклад, дотації на зарплату роботодавцям надаються впродовж року з поступовим її зменшенням щомісяця.

За австралійською програмою "Початок роботи" роботодавцям на зарплату кожного працівника з інвалідністю надається піврічна субсидія в розмірі 50 австралійських доларів на місяць (38,6 дол. США).

У Німеччині субсидії на оплату праці сягають 80% розміру заробітку працівника з інвалідністю, у Швеції -- 50%, а в Угорщині -- 35%. Однак у Німеччині термін одержання роботодавцями субсидії сягає двох років, а в Швеції триває протягом усього періоду зайнятості інвалідів.

Дотації та субсидії зарубіжним роботодавцям сприяють також залученню до роботи осіб із тяжкими вадами здоров'я. Наприклад, у Швеції роботодавцям, які наймають таку категорію інвалідів, розмір субсидії упродовж першого року роботи дорівнює 90% витрат на заробітну плату та 50% -- в наступні роки.

У ряді інших країн -- Латвії, Австралії, Новій Зеландії -- поширена практика надання дотацій та субсидій роботодавцям на облаштування та технічне обслуговування робочих місць для інвалідів. Латвійські роботодавці, приміром, отримують на створення неспеціалізованого робочого місця для інваліда разову субсидію в 200 латів (357 дол. США) та додатково 500 латів (892 дол. США) на переобладнання робочого місця та його устаткування для тих інвалідів, які не можуть працювати на звичайних робочих місцях. В Австралії на створення подібного спеціалізованого робочого місця надається субсидія в 2592 австралійські долари (2000 дол. США).