„Управління грошовими надходженнями підприємства (на матеріалах ПП „Євростандарт”)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління грошовими надходженнями підприємства

1.1 Грошові потоки підприємств у мікро- та макроекономічному аспекті

1.2 Принципи організації надходжень грошових коштів на підприємства

1.3 Теоретичні і прикладні аспекти управління грошовими потоками на підприємстві

1.4 Огляд нормативної бази регулювання здійснення операцій з грошовими коштами

Розділ 2. Сучасний стан управління грошовими надходженнями на ПП «Євростандарт»

2.1 Загальна характеристика суб'єкта господарювання

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

2.3 Дослідження механізму управління грошовими надходженнями на ПП «Євростандарт»

2.4 Оцінка системи управління грошовими потоками на підприємстві

Розділ 3. Шляхи поліпшення управління грошовими потоками ПП «Євростандарт»

3.1 Шляхи оптимізації грошових потоків підприємства

3.2 Моделювання управління грошовими потоками

3.3 Бюджетування грошових потоків

3.4 Імплементація та контролінг результатів прогнозування та бюджетування грошових потоків.

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

В умовах ринкових перетворень в Україні, що характеризуються мінливістю та невизначеністю чинників зовнішнього середовища, посилюється роль та значення ефективного функціонування промислових підприємств - основної складової реального сектора економіки. Поступовий перехід до нових форм господарювання зумовив гостру потребу розроблення адаптованих до сучасної практики механізмів управління їх фінансово-господарською діяльністю, серед яких особливої уваги заслуговує організація управління грошовими потоками.

Значення грошей в господарській системі та діяльності ділових одиниць досліджували такі видатні економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туган-Барановський, Дж. Кейнс. Важливий внесок у розроблення аналітичного забезпечення управління грошовими потоками підприємств зробили сучасні вітчизняні та зарубіжні економісти, зокрема І. Бланк, В. Бочаров, Є. Бріґхем, Дж. К. Ван Хорн, В. Галасюк, А. Горбунов, А. Кінг, Г. Ковальчук, Б. Колас, Ч. Лі, Л. Лігоненко, Л. Павлова, А. Поддєрьогін, Т. Рубінштейн, Є. Сорокіна, І. Тивончук, М. Тутарінова, Дж. Фіннерті, Н. Хахонова, Ю. Ямпольський та інші.

Однак ще не сформовано єдиної теоретичної бази, яка б охоплювала увесь комплекс питань управління грошовими потоками в межах ділових одиниць. Не вироблено єдиного підходу до тлумачення категорії „грошові потоки”, критеріїв, відповідно до яких здійснюється їх класифікація, відсутні чіткі формулювання цілей і завдань управління грошовими потоками підприємств. Окрім того, методики їх аналізу та планування, розроблені зарубіжними економістами, орієнтовані на стабільну ринкову економіку, а тому для трансформаційних умов мають невисоку практичну цінність.

Питання теорії та практики формування різноманітних економічних механізмів висвітлено в роботах І. Балабанова, О. Василика, Н. Внукової, С. Жданова, С. Злупка, О. Кириленко, О. Ковалюка, М. Крупки, І. Лютого, І. Михасюка, С. Панчишина, С. Реверчука та ін. Водночас, теоретико-методологічні засади побудови організаційно-економічного механізму управління грошовими потоками підприємств ще не знайшли належного обґрунтування. Зокрема, необхідно поглибити наукові дослідження структури та функцій цього механізму, вирішити завдання, що стосуються розроблення методологічних рекомендацій із визначення ефективності управління грошовими потоками і розрахунку оптимальної величини залишку грошових коштів, підвищення рівня розрахунково-платіжної дисципліни підприємницьких структур. Це неможливо без ґрунтовних досліджень особливостей, що визначають грошові потоки кожного суб'єкта господарювання в неусталених економічних системах.

Зазначені вище проблеми зумовили вибір теми дипломної роботи, дозволили визначити мету та основні завдання наукового дослідження.

Метою дипломної роботи є розроблення теоретичних засад та практичних рекомендацій з удосконалення організації управління грошовими надходженнями підприємства. Для досягнення цієї мети у роботі поставлено такі завдання:

– дослідити наявну теоретико-методологічну базу з питань управління грошовими надходженнями підприємств та провести її уточнення;

– розробити структуру організаційно-економічного механізму управління грошовими надходженнями підприємства;

– дослідити чинники і ризики, що впливають на грошові потоки підприємства;

– запропонувати організаційно-економічні заходи підвищення рівня розрахунково-платіжної дисципліни підприємства та ін.

Об'єктом дослідження є процес управління грошовими надходженнями на прикладі ПП «Євростандарт».

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та організаційно-практичні аспекти управління грошовими надходженнями підприємства.

Теоретико-методологічну та інформаційну основу дослідження становлять основні теоретичні положення управління грошовими потоками підприємств, праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, законодавчі та нормативні акти України з питань оподаткування, регламентування форм розрахунків за господарськими операціями, офіційні статистичні дані, матеріали бухгалтерського обліку і звітності та дані анкетування вітчизняних промислових підприємств.

У дипломній роботі використано сукупність наукових методів дослідження: аналізу і синтезу, абстрагування, узагальнення (для розкриття економічної суті явищ та обґрунтування категоріального апарату), статистичний, моделювання, порівняння, індукції та дедукції (при розробленні інструментів стратегічного аналізу ефективності управління грошовими потоками підприємств і методики розрахунку страхового резерву грошових коштів), анкетування та експертних оцінок (при дослідженні основних тенденцій організації управління грошовими потоками на промислових підприємствах України) тощо.

Розділ 1.

Теоретичні основи управління грошовими надходженнями підприємства

1.1 Грошові потоки підприємств у мікро-та макроекономічному аспекті

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами підприємств як запорука не лише виживання, а й їх стабільного функціонування. Останнє зумовлено одвічною суперечністю між зростаючими потребами економічних ресурсів та їх обмеженістю. При цьому досягнення ефективної діяльності підприємства можливе лише за умови реалізації зваженої фінансової політики, спрямованої не лише на використання фінансових ресурсів для задоволення поточних потреб, а й на узгодження в часі та просторі їх кількості, джерел виникнення та напрямів використання з урахуванням стратегічних потреб тощо. Отже, діяльність кожного з фінансових менеджерів має спрямовуватися не лише на досягнення максимальної прибутковості у короткостроковому періоді функціонування підприємства, а й на зростання його ринкової вартості шляхом підвищення ліквідності та забезпечення стійкої платоспроможності через забезпечення стабільного надходження у встановлені строки необхідних розмірів грошових ресурсів.

У сучасних теоретичних розробках вітчизняні та зарубіжні науковці значну увагу приділяють питанням сутності грошових потоків, оскільки останні є матеріальною основою фінансового менеджменту на макро- та мікрорівнях національної економіки. Проблеми становлення системи управління грошовими потоками розглядали такі зарубіжні вчені: Ю. Брігхем, Л. Гапенскі, Дж. Ван. Хорн. A.M. Кінг, Б. Койл, Т. Райс, A.M. Хіл. Лафуанте, В.В. Бочаров, ТА. Бочарова Е.В. Бикова, Б.Д. Промислов, Й.Б. Жученко, В.В. Ковальов, Є.В. Нагашев. Л.Н. Павлова, інші та українські ЙБ Бланк, В.В. Галасюк, О.О. Терещенко та інші.

Більшість науковців пропонують використовувати грошові потоки у процесі оцінки ефективності діяльності підприємства в цілому та як показник ефективності здійснення інвестицій зокрема. Грошові потоки розглядаються як чинник впливу на фінансову стабільність та фінансову стійкість підприємства, як внутрішнє джерело фінансування тощо. Водночас практично не приділяється увага питанням сутності грошових потоків підприємств на макрорівні національної економіки. Крім того, повною мірою не розглянуті або не розглянуті зовсім особливості грошових потоків певних сегментів ринку та механізмів управління ними тощо.

Поняття „грошовий потік” - cash flow - з'явилося в іноземній літературі з фінансового аналізу та фінансового менеджменту наприкінці 50-х років минулого сторіччя. Спочатку воно використовувалося виключно у процесі визначення вартості фінансових активів та оцінки ефективності реальних інвестицій. Пізніше грошові потоки набули ширшого значення та використання у фінансовій практиці. Останнє зумовлено переходом від усебічного дослідження показників прибутковості до розгляду ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості тощо.

Незважаючи на значущість поняття „грошові потоки підприємства” у працях вітчизняних науковців йому приділяється незначна увага. Більшість авторів це поняття розглядають поверхово або однобічно.

Наприклад, В.І. Арначій [12] узагалі не виокремлює поняття „грошові потоки підприємства”, розглядаючи лише грошові надходження підприємств та організацію грошових розрахунків. Останнє, зрозуміло, описує механізм існування грошових потоків підприємства, та, враховуючи актуальність вивчення саме сутності грошових потоків та механізмів аналізу й управління ними, підхід автора є обмеженим.

Р.А. Слав'юк [65] також розглядає „грошові потоки” в контексті грошових розрахунків підприємства як їх частину, що нівелює їх значимість як самостійного поняття. Саме ж поняття „грошові потоки” розглядається як надходження та вибуття грошових коштів підприємства. При цьому це визначення грошових потоків підприємства є, з нашої точки зору, дещо обмеженим, оскільки не враховує внутрішніх грошових потоків підприємства.

На відміну від більшості інших авторів, Л.Н. Павлова [59] приділяє значно більше уваги грошовим потокам підприємства і навіть наводить модель руху грошових ресурсів підприємства, що базується на елементах експертної оцінки руху грошових потоків, що може стати засобом їх прогнозування. Однак запропонований автором підхід все ж є неповним, оскільки модель руху грошових коштів підприємства має ґрунтуватися не лише на елементах експертної оцінки, а й враховувати результати попереднього всебічного аналізу грошових потоків підприємства, якому автор не приділила уваги.

А.М. Ковальова, М.Г. Лапуста, Л.Г. Скамай [40] розглядають рух грошових ресурсів в аспекті управління дебіторською заборгованістю та грошовими засобами через оптимізацію платіжної дисципліни. При цьому автори розглядають не управління грошовими потоками, а управління грошовими засобами, що здійснюється за допомогою прогнозування грошового потоку (єдиний елемент управління - це прогнозування), тобто надходження та використання грошових засобів. Алгоритм прогнозування грошових потоків, що зводиться лише до прогнозування виручки від реалізації та операційних витрат з випуску та реалізації продукції, не дає можливості прогнозувати грошові ресурси в іноземній валюті, не зупиняється на внутрішніх грошових потоках, не включає механізмів комплексного аналізу грошових потоків та визначення основних чинників впливу тощо, а отже потребує уточнення.

В.М. Гриньова та В.О. Корда [27] також розглядають грошові потоки підприємства не відособлено, а передусім в аспекті грошових надходжень підприємства (представлені насамперед виручкою від реалізації та отриманими кредитними ресурсами). Разом з тим автори виділяють зовнішні та внутрішні грошові потоки. З метою їх прогнозування констатують необхідність складання балансу грошових надходжень та витрат, разом з тим запропонований алгоритм є досить загальним і також потребує уточнення в частині інформаційної бази та інструментів прогнозування.

Ковалева A.M. та Лапуста М.Г. [40] розглядають не лише грошові потоки підприємства, а й елементи їх аналізу. Однак автори практично ототожнюють аналіз грошових потоків підприємства з їх прогнозуванням. Останнє є досить сумнівним, адже аналіз має базуватися на вивченні вже існуючого стану об'єкта дослідження, а лише на його основі має здійснюватися прогнозування. При цьому прогнозування грошових потоків авторами зводиться до визначення обсягу можливих надходжень (шляхом застосування балансового методу, в якому базове рівняння є тотожністю суми дебіторської заборгованості за товари, роботи й послуги на початок періоду і виручки від реалізації за період та сучи дебіторської заборгованості за товари, роботи й послуги на кінець періоду і грошова надходжень у цьому періоді) та витрат грошових засобів у результаті погашення кредиторської заборгованості. Таким чином, аналіз грошових потоків у рамках цього підходу є обмеженим, оскільки не включає елементи факторного аналізу.

В.М. Суторміна [66] розділяє грошові потоки як кошти, отримані в результаті підприємницької діяльності. При цьому грошові потоки є складовою внутрішніх фондів грошових ресурсів. Окрім того, автор розглядає грошові потоки в аспекті складання звіту про рух грошових потоків корпорації за допомогою класифікації грошових потоків за видом діяльності. Водночас, на нашу думку, підхід В.М. Суторміної потребує уточнення, оскільки не враховує переміщення грошових ресурсів у некомерційних організаціях, що не здійснюють підприємницької діяльності, та не розкриває класифікацію грошових потоків на основі класифікаційних ознак, відмінних від виду діяльності.

У праці Р. Брейлі та С. Майєрса „Принципи корпоративних фінансів” [20] сутність поняття „грошові потоки” відособлено не розкривається, але ця категорія проходить через всю працю наріжним каменем. Грошові потоки розглядаються при дослідженні приведеної вартості та альтернативних витрат, при розкритті методів розрахунку приведеної вартості, приведеної вартості облігацій та акцій, загальних питань щодо важливості приведеної вартості при прийнятті рішень щодо реалізації інвестицій, при розгляді питань щодо інвестицій за допомогою чистої приведеної вартості, сутності моделі ризик-дохід-альтернативні витрати тощо.

Р.Б. Тян [70] трактує грошовий потік як масу готівкових коштів, що надходить або вибуває з обігу як грошові виплати. Різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками визначається як прибуток. Ми вважаємо, що такий підхід сумнівний, оскільки, як відомо, збіг чистого грошового потоку та прибутку можливий лише за використання касового методу розрахунку його розміру.

Т. Райс та Б. Койлі [62] грошовий потік розглядають як індикатор кредитоспроможності та платоспроможності будь-якого з суб'єктів господарювання, що оцінює спроможність підприємства генерувати додаткові обсяги грошових засобів для погашення зобов'язань за отриманими позиками. На нашу думку. грошовий потік асоціюється із джерелом погашення кредитних зобов'язань і розраховується шляхом збільшення прибутку від операційної діяльності на величину нарахованої амортизації. Такий підхід авторів перебільшує значущість грошового потоку як індикатора кредитоспроможності та платоспроможності підприємства. Ю. Брігхем та Л. Гапенскій визначають грошовий потік як чисті грошові кошти, що надходять до фірми або витрачаються нею протягом операційного циклу. Як бачимо, грошовий потік розраховується шляхом збільшення чистого доходу на суму амортизаційних відрахувань, що не враховує результатів фінансової діяльності, яка пов'язана не з доходом від операційної діяльності, а з чистим прибутком безпосередньо.

А.М. Хіл Лауфанте [76] розглядає грошовий потік як процес перетворення ресурсів підприємства у кошти та як надходження й витрачання грошових ресурсів за визначений період. Відповідно до його підходу грошовий потік визначається шляхом визначення збільшення чи зменшення залишку коштів за відповідний звітний період та розраховується через збільшення прибутку на величину амортизаційних відрахувань та розміру запасів. Отримане ж значення, шляхом вирахування розміру сплаченого податку та виплачених дивідендів, дає змогу розрахувати нетто-потік грошових засобів.

П.В. Конюховський [45] вводить категорію „ресурсний потік”, який визначає швидкість зміни обсягу наявних ресурсів до тривалості часу, необхідного для цієї зміни. У порівнянні з визначеннями інших авторів це трактування є ширшим за трактування грошового потоку в аспекті руху лише готівкових та безготівкових грошових засобів й спирається саме на економічні ресурси підприємства.

О.О.Терещенко [68-69], досліджуючи механізми антикризового менеджменту, розглядає грошові потоки як внутрішнє джерело фінансової стабілізації, через збільшення вхідних та зменшення вихідних грошових потоків, що спрямовується на зростання платоспроможності підприємства. Окрім того, грошовий потік, а саме чистий грошовий потік від операційної діяльності, визначається як критерій внутрішнього потенціалу фінансування підприємства й основа для оцінки фінансового стану та кредитоспроможності будь-якого з суб'єктів господарювання. Таким чином, на нашу думку, відбувається витіснення на другорядний план показників прибутковості, рентабельності та інших, нівелюючи таким чином їх значення у процесі оцінки фінансового стану підприємства.

Окремі автори взагалі ототожнюють грошовий потік з приростом чи скороченням обігових коштів та поточних зобов'язань підприємства. Зокрема, Н.В. тарасенко [67] ототожнює грошовий потік з приростом або скороченням оборотних засобів та поточних зобов'язань підприємства й акцентує свою увагу на необхідності поєднання операційного аналізу з аналізом грошового потоку. Цей підхід не враховує можливих змін у структурі оборотних активів та поточних зобов'язань, що можуть призвести до появи позитивного чи негативного грошового потоку без абсолютного приросту чи скорочення оборотних активів чи поточних зобов'язань.

Низка авторів перебільшує значення грошового потоку підприємства як і основи менеджменту підприємства, відкидаючи інші його механізми, що також і є недопустимим. Так В.П. Савчук [64] та A.M. Кінг [37] вбачають у грошових потоках один з елементів системи тотального управління грошовими засобами та розглядають їх як рух грошових засобів.

П.Л. гордієнко [25] розглядає грошові потоки як один з елементів аналізу доходів та витрат підприємства, що використовується як індикатор ліквідності та ефективності інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також як показник для визначення розміру додаткових капіталовкладень тощо. На нашу думку, таке визначення є сумнівним, адже показник чистого грошового потоку не має безпосереднього зв'язку з доходами та витратами підприємства, оскільки він не враховує частини витрат, що не пов'язані з безпосереднім витрачанням коштів. та частини доходів, які не приводять до безпосереднього надходження коштів. Окрім того, застосування грошового потоку як одного з елементів аналізу доходів та витрат підприємства стає неможливим через часову різницю в надходженні й витрачанні грошових ресурсів та віднесення їх на фінансовий результат суб'єкта господарювання.

А. Дзюблюк [30] вбачає у грошовому потоці базове джерело для погашення позик та спосіб оцінки кредитоспроможності. Причому дослідження грошового потоку не лише виходить за рамки оцінки фактичних значень, а й робиться спроба його прогнозування шляхом дослідження динаміки та визначення тренду. Для розрахунку використовуються показники виручки від реалізації, кредиторська заборгованість та інші зобов'язання. Варто зазначити, що, на думку автора, дебіторська заборгованість участі в розрахунках не бере, оскільки є досить висока ймовірність перетворення її на сумнівну та безнадійну, а як наслідок й неперетворення в наявні грошові ресурси. На нашу думку, неврахування дебіторської заборгованості є хибним моментом, адже вона по суті є грошовими ресурсами в розрахунках, таким чином при плануванні без урахування її змін може виникнути викривлення планового значення чистого грошового потоку від операційної діяльності.

Відмінність досліджень В.В. Галасюка [24] в тому, що він вводить поняття „умовний грошовий потік”, який, на його думку, являє собою потоки суб'єктів економічних відносин у певний проміжок часу в грошовому еквіваленті і не лише в грошовій формі. Такий підхід не є досконалим, адже умовні грошові потоки не в кожний момент часу здатні забезпечити абсолютну ліквідність підприємства, а отже не можуть розглядатися як повноцінні грошові потоки, тобто їх дослідження не завжди є виправданим.

Л.Н. Павлова [59] робить акцент не на грошовому потоці зокрема, а на потоках капіталу підприємства взагалі. Останнє звужує поле дослідження лише до аналізу фінансової діяльності підприємства, що також є сумнівним моментом.

В.В. Бочаров [19] під грошовим потоком розуміє рух грошових ресурсів, що прагне до нуля, оскільки негативний результат по одному з видів діяльності підприємства має компенсуватися позитивним результатом від іншої, бо в іншому разі підприємство приречене на банкрутство. Таке трактування грошових потоків має смисл лише під час загальної стохастичної оцінки діяльності підприємства і не враховує можливого розширення чи звуження діяльності підприємства, тобто його динаміки.

О. Кононенко [44] розглядає грошовий потік як індикатор гнучкості підприємства та засіб взаємоузгодження потенційних потреб з його можливостями. На нашу думку, останнє не враховує структурних та організаційних особливостей підприємства, а також можливих нормативних обмежень, що можуть існувати в галузі діяльності підприємства і за високих значень грошових потоків обмежувати його гнучкість і навпаки.

Дж. К. Ван Хорн [23] трактує грошові потоки як потік готівкових коштів, що має безперервний характер, водночас допускаючи й розширення цього поняття до розміру власних обігових засобів підприємства. На наш погляд, це твердження є хибним, адже чистий грошовий потік може утворюватися не лише за рахунок приросту чи скорочення власних обігових коштів, а й шляхом збільшення чи зменшення дебіторської та кредиторської заборгованостей (поточних зобов'язань), а також інших статей балансу.

І.А. Бланк [16-17] розглядає грошовий потік як сукупність рознесених у часі протягом певного періоду надходжень та виплат грошових засобів, що створюються господарською діяльністю та пов'язані з чинниками часу, ризику та ліквідності. Таке трактування грошового потоку є найбільш широким та у зв'язку з цим заслуговує на максимальну увагу.

Джон Ц. Маршалл та Віпул К. Бансал [50] розглядають грошовий потік в аспекті оцінки фінансових активів та ототожнюють грошовий потік зі звичайним платежем, здійсненим чи отриманим, що має свій розмір, спрямованість та час. Такий підхід звужує поняття „грошовий потік” і не враховує можливе залучення грошових ресурсів у вигляді кредитних та інших ресурсів, що по суті також є грошовими потоками та не є платою за будь-що.

Визначення грошових потоків наводиться також і в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та в законодавчих актах і Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку в Україні. Згідно з П(с)БО № 4 „Звіт про рух грошових коштів” [11] грошові потоки (рух грошових засобів) - це надходження та вибуття грошових ресурсів та їх еквівалентів (кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій та короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості).

На нашу думку, поняття „грошовий потік” - це динамічний показник, що характеризує постійний рух грошових ресурсів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, пов'язаний з надходженням (вхідні грошові потоки) чи витрачанням (вихідні грошові потоки) грошових ресурсів підприємства, може мати готівкову й безготівкову форму вираження в національній чи іноземній валюті та пов'язаний з певним моментом часу, однак може бути приведеним до іншого тощо. В результаті ж збалансування вхідних та вихідних грошових потоків утворюється чистий грошовий потік, що характеризує приріст чи зменшення грошових ресурсів і є результативним чинником діяльності підприємства.

Виходячи з викладеного, питання сутності грошового потоку можна розглядати через механізм його визначення, що може зводитися до низки основних методів розрахунку величини грошового потоку.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку пропонуються два методи розрахунку сумарної величини грошового потоку - прямий та непрямий, а в Національних стандартах бухгалтерського обліку наводиться лише один - непрямий метод розрахунку.

Прямий метод розрахунку грошових потоків передбачає розрахунок арифметичної різниці між вхідними та вихідними грошовими потоками. До вхідних грошових потоків належать: надходження виручки від реалізації товарів, робіт та послуг, надходження від реалізації необоротних активів та іншого майна, авансовані платежі отримані, бюджетні асигнування та інше цільове фінансування, благодійна допомога, надходження залучених коштів та інші. До вихідних грошових потоків належать: виплати на придбання товарів, витрати на оплату робіт та послуг, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, авансові платежі видані, виплата відсотків та дивідендів, розрахунки з бюджетом, інші виплати тощо.

Непрямий метод базується на коригуванні розміру отриманого за відповідний звітний період прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на величину змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, статті витрат (доходів), не пов'язаних з безпосереднім витрачанням (надходженням) коштів, а також на суми коштів, пов'язаних з рухом грошових ресурсів від інвестиційної та фінансової діяльності.

Таким чином, в умовах дії методу нарахування і відповідності доходів і витрат, за якого прибуток (збиток) від реалізації продукції визначається за моментом її відвантаження, грошовий потік і розрахунок фінансових результатів від звичайної діяльності не збігаються в часі, оскільки:

– прибуток визначається після здійснення продажу (продукція вважається реалізованою на момент її відвантаження), а не після надходження коштів від реалізації;

– прибуток відображає грошові та негрошові доходи, визначені протягом певного періоду, що не збігаються з реальним надходженням коштів від цих операцій за цей самий період;

– грошовий потік відображає рух коштів, які не враховуються у розрахунку прибутку (капітальні витрати, сплата податків, штрафів, боргів, надходження позикових коштів тощо);

– при розрахунку прибутку витрати на виробництво продукції визначаються не в момент їх оплати, а при її реалізації тощо.

Виходячи з цього, через дію численних чинників, що визначають рух грошових ресурсів підприємства і унеможливлюють якісний аналіз, планування, прогнозування, контроль та регулювання сукупного грошового потоку підприємства, особливого значення набуває дослідження структури грошових потоків та їх класифікація.

Більшість науковців при класифікації грошових потоків обмежуються одиничним критерієм їх класифікації - спрямованістю. Відповідно виділяються позитивні (сукупні надходження) та негативні (витрачання та різного роду виплати) грошові потоки. В результаті різниця позитивних та негативних грошових потоків становить величину чистого грошового потоку, або ж нетто-потоку.

Низка вчених, як було зазначено вище, вводять класифікацію відповідно до виду діяльності, що генерує даний грошовий потік, та виділяють операційний, інвестиційний та фінансовий потік грошових засобів. Найбільш широку класифікацію грошових потоків пропонує 1.А. Бланк, виділяючи аж 12 класифікаційних ознак. Однак ця класифікація не набула повною мірою широкого використання.

Згідно з П(с)БО № 4 класифікація грошових потоків підприємств здійснюється на основі виду діяльності, в результаті якого виник рух грошових ресурсів, напряму їх руху та методу розрахунку грошових потоків.

Для синхронізації грошових потоків за допомогою різних методів та моделей управління ними доцільно застосовувати більш широку систему класифікації. Нами пропонується, окрім зазначених, виділяти грошові потоки також на основі:

– впливу грошових потоків на обсяг грошових ресурсів підприємства;

– форми грошових потоків;

– валюти грошового потоку;

– оцінки грошових потоків у часі;

– ступеня пріоритетності грошового потоку;

– відношення грошового потоку до звітного періоду.

Після класифікації та визначення структури грошових потоків підприємства слід звернути увагу на постановку моделі управління ними. При цьому, як і управління капіталом та активами підприємства, управління грошовими потоками передбачає вибір між окремими альтернативами в рамках суперечності „дохідність-ризик”. У контексті цієї проблеми виділяються три основні моделі управління грошовими потоками підприємства, а саме: консервативна, ліберальна та агресивна.

Консервативна модель управління грошовими потоками має використовуватися на підприємствах, діяльність яких пов'язана з високим рівнем невизначеності майбутніх грошових потоків, оскільки передбачає при невеликому грошовому потоці стабільне забезпечення значного рівня залишку вільних грошових ресурсів для мінімізації будь-яких ризиків зниження платоспроможності та ліквідності підприємства тощо.

Агресивна модель управління грошовими потоками розрахована на підприємства, що функціонують в умовах повної та всебічної визначеності умов діяльності в аспекті надходження та витрачання грошових ресурсів, оскільки базується на підтриманні залишку коштів підприємства на мінімально можливому рівні.

За умов недостатньої визначеності найбільш доцільно використовувати ліберальну модель управління грошовими потоками, що не допускає виникнення значних залишків грошових засобів, а також не схильна їх мінімізувати. На нашу думку, ця модель є найприйнятнішою для реалій економіки України.

1.2 Принципи організації надходжень грошових коштів на підприємства

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел [27, с.77].

Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення в класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях.

В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному періоді. Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвивається фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції, стало доцільним ввести в класифікацію грошових надходжень „Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності”, відокремивши їх від „Доходів від позареалізаційних операцій”.

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

Грошові надходження підприємств включають [43, с.80]:

– Доходи від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

– Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).

– Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

– Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

– Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Для здійснення виробничої діяльності всі підприємства, крім основних засобів, повинні мати в необхідних розмірах і оборотні. В їх складі найважливіше місце займають грошові кошти. Вони необхідні для придбання техніки, виробничих матеріалів, оплати праці, розрахунків з бюджетом та іншими ланками фінансово кредитної системи та інше.

Грошові кошти - кошти у вигляді грошей, які знаходяться в касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб і так далі.

Основним джерелом надходження грошових коштів у госпрозрахункових підприємствах є виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, здійснених на сторону. Крім цього, грошові кошти на рахунки підприємств можуть надходити у вигляді бюджетних асигнувань, виручки від ліквідації основних засобів, реалізації непотрібного майна, у вигляді страхових відшкодувань, від продажу валюти та валютних цінностей, від здачі майна в оренду, у вигляді фінансової допомоги від вищестоящих органів управління, у вигляді банківських відсотків по розрахунково-депозитним операціям, у вигляді пені, штрафів, недоїмок за порушення господарських договорів, у вигляді бюджетних дотацій, субвенцій і т.д.

При цьому, виручка від продажу продукції, товарів, робіт та послуг підприємствам та організаціям, робітникам, службовцям та населенню може надходити як у безготівковому порядку на відповідні рахунки підприємств-постачальників (продавців) у банках, так і готівкою в їх каси з подальшим її внесенням в банк для зарахування на поточний рахунок. Інші надходження грошових коштів зараховуються, як правило, на поточний рахунок підприємства.

Таким чином, всі грошові кошти, що надходять підприємству, акумулюються на відповідних рахунках в установах банку. Однак, у межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися і в касі підприємства. Зберігання грошових коштів у касі господарства понад ліміту допускається на протязі трьох днів під час виплати заробітної плати (оплати праці).

Порядок зберігання та використання грошових коштів підприємствами, організаціями та іншими господарюючими суб'єктами регламентується Законом України „Про підприємництво”, рішеннями Уряду та НБУ, а також інструкціями „Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті”, „Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”, „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, і „Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, затвердженими відповідними постановами НБУ [52, с.42].

Відповідно вказаним документам, грошові кошти, що надходять на підприємства, як на поточний рахунок, так і в його касу, господарюючі суб'єкти можуть витрачати на розрахунки між собою за придбані (продані) товарно-матеріальні цінності, продукцію, послуги, з іншими ланками фінансово-кредитної системи по сплаті різних податків, платежів, на виплату заробітної плати та прирівняних до неї платежів і т. д. При цьому, витрачання грошових коштів на вказані цілі може проводитися як безготівковим шляхом через установи банків, так і готівкою, отриманою в банку та у вигляді виручки, що надходить в касу господарюючого суб'єкта.

Однак, витрачання виручки, що надходить в касу господарюючого суб'єкта, на виплату заробітної плати та на інші цілі дозволяється в тих випадках, коли у підприємств немає заборгованості по сплаті податків та платежів в бюджет та позабюджетні централізовані фонди держави (пенсійний фонд, фонд соціального страхування та ін.).

Сума платежу готівкою одного підприємства іншим підприємствам не повинна перевищувати три тисячі гривень протягом одного дня по одному або декільком платіжним документам. При цьому, кількість підприємств, з якими здійснюються розрахунки готівкою, протягом дня не обмежується. Платежі підприємства готівкою іншим підприємствам понад встановленої суми (3 тис. гри.) повинні здійснюватися виключно в безготівковій формі. У випадку здійснення підприємствами розрахунків готівкою з іншими господарюючими суб'єктами понад встановленої суми, грошові кошти в розмірі перевищення додаються до фактичного залишку грошей у касі з подальшим порівнянням отриманої суми із затвердженим лімітом каси та застосуванням відповідних штрафних санкцій за порушення ведення касових операцій.

Витрачання грошових коштів з каси підприємства та з його поточного рахунку здійснюється з дозволу керівника господарюючого суб'єкта, за виключенням платежів, що списуються в беззаперечному (безакцентному) порядку на основі виконавчих документів і визнаних платником претензіях.

Платіжні документи клієнтів приймаються банками до виконання при наявності достатнього залишку власних коштів на рахунках цих платників. У випадках браку коштів на рахунках платників платіжні документи до виконання банками не приймаються. Платіжні ж документи органів стягнення приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього залишку грошових коштів на рахунку платника і виконуються банком частково в межах наявного залишку власних коштів на рахунку клієнта - платника податків, інших обов'язкових платежів, а в несплаченої суми повертаються органам стягнення [68, с.163].

Додержання встановленого порядку зберігання та витрачання грошових коштів забезпечує більш чітку їх організацію, прискорює обіг коштів у розрахунках, сприяє зниженню дебіторської та кредиторської заборгованості, а також укріпленню розрахунково-платіжної дисципліни.

До установ банків, підприємств, організацій, що порушують встановлений порядок зберігання та витрачання грошових коштів, тобто розрахунково-платіжну дисципліну, органами контрольно-ревізійної служби та Державної податкової адміністрації застосовуються відповідні фінансові санкції.

Своєчасність і безперебійність розрахунків підприємства за товари і послуги, з бюджетом, за всіма іншими фінансовими зобов'язаннями, тобто додержання платіжної дисципліни, є однією з найважливіших умов ефективного функціонування ринкової економіки. Зараз приборкання кризи неплатежів є одним із позачергових завдань стабілізації економіки України та запорукою успішності проведення ринкових реформ.

Система національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності дає змогу фінансовій службі та бухгалтерії оперативно стежити за станом розрахунків контрагентів з підприємством і впливати на нього.

1.3 Теоретичні і прикладні аспекти управління грошовими потоками на підприємстві

Управління грошовими потоками передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, їх витрачання та перерозподіл з метою збалансування фінансово-господарської діяльності підприємства.

Характерні риси практики управління грошовими потоками відображають принципи управління, тобто основні правила діяльності, якими керуються органи управління, враховуючи соціально-економічні умови, що склалися [41, 83 с.77].

Принципи управління грошовими потоками та їх зміст відображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Принципи управління грошовими коштами

Згідно із принципами управління формують систему методів управління грошовими потоками. До складу основних методів управління грошовими потоками відносять:

– аналіз грошових потоків;

– планування та оптимізація;

– контроль за рухом грошових коштів;

– облік та звітність.

Аналіз грошових потоків - це сукупність методів формування і обробки даних про грошові потоки, які дають об'єктивні оцінки стану, тенденцій розвитку, виявлення резервів підвищення ефективності використання грошових коштів та шляхів їх реалізації. З урахуванням терміну часу, ступеня деталізації об'єктів і показників аналіз може бути перспективним, поточним і оперативним.

З погляду обсягів аналіз може бути тематичний, тобто пов'язаний з визначеною конкретною метою, локальний - пов'язаний з діяльністю окремого підрозділу, комплексний - охоплює всі сторони діяльності підприємства.

Інформаційною базою для аналізу грошових потоків за звітні періоди є форми бухгалтерської звітності, додатки до них та інші облікові документи. Аналіз грошових потоків та оцінка їх впливу на фінансовий стан підприємства визначається системою показників, до яких відносять показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості. Результати аналізу враховуються при плануванні грошових потоків та їх оптимізації.

Планування грошових потоків - це процес визначення їх обсягів за видами діяльності, часовими інтервалами та напрямами використання з метою забезпечення максимальної синхронізації надходжень і витрат та платоспроможності підприємства [21, с.421].

У процесі планування досягається оптимізація грошових потоків, тобто знаходження такого співвідношення між вхідними і вихідними грошовими потоками, між напрямами й умовами залучення та використанням грошових коштів, яке дає змогу досягти найкращих результатів діяльності (мінімізації витрат, максимізації прибутку).

Контроль за надходженням та використанням грошових коштів є системою спостереження і перевірки процесу надходження та використання грошових коштів з метою визначення відхилень від їх заданих параметрів. Як функція управління контроль об'єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об'єкта.

Сутність і значення контролю за грошовими потоками полягає в тому, що суб'єкт управління здійснює перевірку виконання запланованих параметрів формування грошових фондів, напрямів їх використання, дотримання синхронності надходжень і витрат у встановлені періоди часу, блокує відхилення від заданої програми, а в разі виявлення порушень сигналізує про необхідність коригування системи управління. Таким чином, контроль є засобом отримання інформації про грошові потоки по каналу зворотнього зв'язку, тобто за результатами свого управлінського впливу на об'єкт управління.

У циклі управління грошовими потоками облік є кінцевою стадією. Він передбачає визначення, реєстрацію на різних носіях та класифікацію інформації про грошові надходження та витрати для отримання підсумкових даних, які відображають досягнутий результат. Результати обліку відображаються у звітності. Таким чином, облік як кінцева стадія в циклі управління є одночасно початковою стадією для наступного циклу. Облік і звітність складають інформаційну базу для аналізу грошових потоків за звітний період.

Отже, наведені методи управління грошовими потоками є одночасно етапами процесу управління в цілому. Кожен з цих етапів є вихідним для іншого, як це відображено на рис. 1.2.



Рис. 1.2. Взаємозв'язок етапів і методів управління грошовими потоками

Основною метою управління потоками капіталу є забезпечення фінансової і технологічної рівноваги підприємства в процесі його розвитку шляхом балансування обсягів надходження і витрати капіталу в різних його формах і їхній синхронізації в часі.

Процес управління потоками капіталу підприємства послідовно охоплює наступні основні етапи.

1. Забезпечення повного і достовірного обліку потоків капіталу підприємства і формування необхідної звітності. Цей етап керування покликаний реалізувати принцип інформаційної його вірогідності. У процесі здійснення цього етапу керування потоками капіталу забезпечується координація функцій і задач служб бухгалтерського обліку, фінансового й операційного менеджменту підприємства.

Основною метою організації обліку і формування відповідної звітності, що характеризує потоки капіталу підприємства різних видів, є забезпечення менеджерів необхідною інформацією для проведення всебічного їхнього аналізу, планування і контролю.

Облік потоків капіталу ведеться роздільно в розрізі грошових і матеріальних його форм.

В основі обліку грошових потоків капіталу лежать міжнародні стандарти підготовки звітності про рух грошових коштів. Відповідно до цих стандартів при підготовці такої звітності використовуються два основних методи - непрямий і прямий. Ці методи розрізняються між собою повнотою представлення даних про грошові потоки підприємства, вихідною інформацією для розробки звітності й інших параметрів.

Непрямий метод спрямований на одержання даних, що характеризують чистий грошовий потік, підприємства в звітному періоді. Джерелом інформації для розробки звітності про рух грошових коштів підприємства цим методом є звітний баланс і звіт про фінансові результати. Розрахунок чистого грошового потоку підприємства непрямим методом здійснюється по видах господарської діяльності і підприємству в цілому [49, с.187].

Використання непрямого методу розрахунку руху грошових коштів дозволяє визначити потенціал формування підприємством основного внутрішнього джерела фінансування свого розвитку - чистого грошового потоку по операційній і інвестиційній діяльності, а також виявити динамікові усіх факторів, що впливають на його формування. Крім того, слід зазначити відносно низьку трудомісткість формування звітності про рух грошових коштів, тому що переважна більшість необхідних для розрахунку непрямим методом показників утримується в інших формах діючої фінансової звітності підприємства.

Прямий метод спрямований на одержання даних, що характеризують як валовий, так і чистий грошовий потік підприємства в звітному періоді. Він покликаний відбивати весь обсяг надходження і витрати коштів у розрізі окремих видів господарської діяльності і по підприємству в цілому. Розходження отриманих результатів розрахунку грошових потоків прямим і непрямим методом відносяться тільки до операційної діяльності підприємства. При використанні прямого методу розрахунку грошових потоків використовуються безпосередні дані бухгалтерського обліку, що характеризують усі види надходження і витрати коштів діяльності.

2. Аналіз потоків капіталу підприємства в попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є виявлення рівня достатності формування окремих форм і видів потоків капіталу, їхньої ефективності, а також збалансованості позитивного і негативного потоків капіталу підприємства по обсязі і в часі. Аналіз потоків капіталу проводиться по підприємству в цілому, у розрізі основних видів його господарської діяльності, по окремих структурних підрозділах („центрам відповідальності”).

На першому етапі аналізу розглядається динаміка обсягу формування позитивного потоку капіталу підприємства в розрізі окремих їхніх видів. У процесі цього аспекту аналізу темпи приросту позитивного потоку капіталу зіставляються з темпами приросту активів підприємства, обсягів виробництва і реалізації продукції.

На другому етапі аналізу розглядається динаміка обсягу формування негативного потоку капіталу підприємства, а також структури цього потоку по видах і напрямкам витрати. У процесі цього етапу аналізу визначається наскільки відповідно до розвивалися за рахунок витрати капіталу окремі види активів підприємства, що забезпечують приріст його ринкової вартості; по яких напрямках використовувалися кошти, притягнуті з зовнішніх джерел; якою мірою погашалася сума основного боргу по притягнутим раніше кредитах і позикам; якою мірою потоки виробничих запасів сировини і матеріалів забезпечували випуск готової продукції; як реалізація готової продукції забезпечувала формування грошових потоків і т.п.

На третьому етапі аналізу розглядається збалансованість позитивного і негативного потоків капіталу в загальному обсязі; вивчається динаміка показника чистого потоку капіталу як найважливішого результативного показника господарської діяльності підприємства й індикатора рівня збалансованості його потоків у цілому. У процесі аналізу визначається роль і місце чистого прибутку підприємства у формуванні його чистого грошового потоку.

Особливе місце в процесі цього етапу аналізу приділяється „якості чистого грошового потоку капіталу” - узагальненій характеристиці структури джерел формування цього показника. Висока якість чистого грошового потоку капіталу характеризується ростом питомої ваги чистого прибутку, отриманої за рахунок росту випуску продукції і зниження її собівартості, а низьке - за рахунок збільшення частки чистого прибутку, зв'язаного з ростом цін на продукцію, здійсненням позареалізаційних операцій і т.п [49, с.188].

На четвертому етапі аналізу досліджується синхронність формування позитивного і негативного потоків капіталу в розрізі окремих інтервалів звітного періоду; розглядається динаміка залишків окремих активів підприємства, що відбиває рівень цієї синхронності.