Предмет політичної економії

6. Магазини "Тканини" і "Прем'єра" знаходяться навпроти по обидва боки проспекту і торгують тканинами. У магазині "Прем'єра" зробили ремонт, запросили досвідченого кравця, який може розкроїти за бажанням покупців тканину, відкрили відділ, де можна купити ґудзики, молнії і різні необхідні дрібниці, провели лотерею з подарунками між покупцями. Визначити вид конкуренції та пояснити її особливості.

7. Недалеко від магазина "Дитячий світ" є магазин канцелярських товарів "Дипломат". Директор магазину "Дипломат" вирішив знизити ціни на свої товари, щоб привернути покупців. Визначити вид конкуренції та пояснити її особливості.

8. У місті Запоріжжі продаж бензину здійснюють фірми "Запорож-нафтопродукт", "Альбіна", "ТНК", "Лукойл", "Авіас". Однак сильної конкуренції між ними не спостерігається. Вони не можуть різко піднімати ціну, зважаючи на спільний інтерес в її утриманні. Тому ці фірми використовують рекламу, яка відображає справжні або вигадані відмінності в якості, пропонують додаткові послуги. Визначити вид конкуренції та пояснити її особливості.

V. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з наведених нижче тем.

1. Економічні основи конкуренції.

2. Методи конкурентної боротьби та їх наслідки.

3. Сучасні монополії: суперечності, переваги й вади.

4. Об'єктивні умови виникнення ринку та його сутність.

5. Переваги та недоліки ринкового механізму.

6. Тіньовий ринок: механізми формування і функціонування, суперечності і соціально-економічні наслідки.

7. Біржа як елемент ринкової інфраструктури, її види та функції.



9. Домогосподарство в системі економічних відносин

План

1. Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин, їх переваги

2. Доходи домогосподарств та їх розподіл

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

9.1 Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин, їх переваги

Під домашнім господарством розуміють економічний суб'єкт, який складається з одного або більше індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Домашні господарства країни - це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Домогосподарство як економічна категорія близьке за змістом до поняття "сім'я". Різниця між ними полягає в тому, що домогосподарство є більш місткою категорією, оскільки ведеться не лише у межах сім'ї, але й одинокими чоловіками і жінками. Проте найповніше функції домогосподарств можуть бути реалізовані в сім'ї.

Сім'я -це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.

Чинники, які визначають роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства:

домогосподарства беруть активну участь у кругообігу ринкової

економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси;

домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці);

задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Домогосподарства беруть участь в економічному кругообігу ринкової системи, наглядно цей процес зображено на рисунку 9.1.

Раціональну поведінку споживача описують сукупність переваг домогосподарства, які мають відповідати певним властивостям.

Властивості домогосподарств:

1. Повнота означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потребам та бюджетним можливостям.

2. Транзитивність означає, що не потрібно зіставляти всі можливі варіанти споживання один з одним, достатньо знати, який з них є найкращий.

3. Раціональний вибір полягає в тому, що реалізується той фінансово можливий план, який має найвищий рейтинг, тобто перший.

З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова.

Таблиця 9.1

Концепції корисності

Назва	Характеристика
Кількісна концепція корисності	Теоретичні засади закладені представниками Австрійської економічної школи наприкінці XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К.Р. Макконнела, С.Л. Брю "Зкономикс: принципы, проблеми и политика". Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший план. Проте залишається нез'ясованим питання: як виміряти "корисність", в яких одиницях?
Порядкова концепція корисності	Родоначальниками вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього найвищу корисність.

9.2 Доходи домогосподарств та їх розподіл

У ринковій економіці кожне домогосподарство володіє певними економічними ресурсами і використовує їх ефективно з метою одержання доходу як засобу свого існування.

Під доходами домогосподарств розуміють результати їх економічної діяльності. Вони можуть мати грошову й натуральну форми.

Головне джерело доходів -- це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.

Трансфертні платежі -- це всі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні виробничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

оплата праці членів сім'ї;

пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки до

санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання

дітей у дошкільних закладах;

надходження від особистого підсобного господарства;

дохід з інших джерел.

Розрізняють номінальні й реальні доходи домогосподарств.

Номінальні доходи - це сума грошових доходів, які одержують домогосподарства.

Реальні доходи - це кількість різних споживчих благ (товарів та послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи. їх рівень залежить від: номінальних доходів, рівня цін на споживчі блага, величини податків та інших обов'язкових платежів.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

Сукупний дохід домогосподарства - це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет - вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.

У вивченні проблем розподілу доходів зарубіжна економічна наука виділяє два основних підходи:

1) функціональний розподіл доходів означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент, прибуток, орендну плату тощо. Тобто сукупний дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів.

2) особистий розподіл доходів пов'язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Одну з фундаментальних проблем економічної теорії становить проблема нерівномірності розподілу доходів у суспільстві, передовсім в розподілі доходів від власності.

9.3 Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

Споживання домогосподарства - це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад, поділені на товари та послуги. Так, міністерство торгівлі США ділить споживчі витрати на такі групи:

витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп'ютери, магнітофони, телевізори, холодильники тощо;

витрати на товари короткострокового користування -

такі, що служать менше ніж один рік: продукти харчування та більшість предметів одягу;

витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури та ін.

Витрати домогосподарства на споживання пов'язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності.

Ефект доходу - вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів.

Ефект заміни - коли ціна товару зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, щоб отримати бажане задоволення за найменшу ціну.

Споживчий надлишок - розрив (різниця) між загальною корисністю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства або споживчим надлишком

Максимізація граничної корисності - таке впорядкування покупцем свого споживання, за якого кожен окремий товар приносить йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню.

Дохід, що залишається у розпорядженні споживача після внесення податків та інших виплат, може використовуватись лише двома способами: на заощадження або на споживання.

Заощадження - це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

Причини для збереження доходу можуть бути найрізноманітнішими, проте в загальному вигляді їх класифікують на дві групи:

1) захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе на "чорний день" у разі виникнення непередбачуваних обставин, бажання покращити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім'ї та ін.;

2) спекуляція на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин, їх переваги

2. Доходи домогосподарств та їх розподіл

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

ІІ. Тести

Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. Яке визначення найбільш точно характеризує зміст категорії "домогосподарство":

а) це економічна одиниця, яка складається з представників однієї родини, що мешкають разом та мають спільний сімейний бюджет;

б) це суб'єкт ринкової економіки, представлений членами однієї родини, що постачають фактори виробництва на ринок та здійснюють інвестиції;

в) це економічна одиниця, що складається з однієї та більше осіб, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб;

г) вірної відповіді немає.

2. Домашні господарства виступають на ринку в якості постачальника:

а) споживчих благ і ресурсів;

б) податків й інвестицій;

в) ресурсів і податків;

г) заробітної плати й ресурсів.

3. Які функції виконує домогосподарство в економіці:

а) здійснення заощаджень та інвестицій;

б) споживання, постачання факторів виробництва та заощадження;

в) розробка рекомендацій у сфері державного регулювання економіки;

г) немає вірної відповіді.

4. Визначте найбільш повно та очно структуру доходів домогосподарства:

а) доходи трудового походження; доходи від власності; соціальні державні трансферти; доходи від підприємницької діяльності; доходи від інших джерел (дарування, спадщина та ін.);

б) заробітна плата, дивіденди, пенсії, стипендії;

в) заробітна плата, прибуток, рента, банківський відсоток;

г) усі відповіді вірні.

5. Які із зазначених витрат не є витратами домогосподарства:

а) витрати на обов'язкове соціальне і добровільне страхування;

б) витрати на придбання товарів довгострокового споживання;

в) витрати на оплату послуг;

г) немає вірної відповіді.

6. Яка з тенденцій свідчить про підвищення рівня життя:

а) зменшення частки витрат на харчування в загальній структурі витрат домогосподарства при зростанні доходів;

б) збільшення частки витрат на харчування в загальній структурі витрат домогосподарства при незмінних доходах;

в) збільшення частки витрат на сплату послуг в загальній структурі витрат домогосподарства при незмінних доходах;

г) немає вірної відповіді.

7. Споживчий кошик - це:

а) повний набір матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення нормальних потреб середньостатистичної сім'ї, що забезпечує її нормальну життєдіяльність;

б) повний набір матеріальних благ, необхідних для задоволення нормальних потреб середньостатистичної сім'ї, що забезпечує її нормальну життєдіяльність;

в) набір продовольчих і непродовольчих товарів, необхідних людині для задоволення своїх потреб;

г) немає вірної відповіді.

8. Заощадження - це:

а) та частина доходу, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання;

б) витрати на купівлю товарів тривалого користування;

в) витрати на купівлю товарів короткострокового користування;

г) витрати на послуги;

д) інвестування;

е) здійснення захисту доходів;

є) витрати на придбання цінних паперів.

9. Споживчий надлишок - це:

а) те, що споживається особою понад міру;

б) різниця між загальною корисністю блага і його ринковою вартістю;

в) наслідок дії закону граничної корисності;

г) додаткова вигода для домогосподарств.

10. Гранична корисність доходу - це:

а) середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача;

б) середня гранична корисність усіх товарів за стану рівноваги для виробника;

в) однакова гранична корисність для покупця на кожну витрачену гривню;

г) гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Домогосподарство.

2. Заощадження.

3. Максимізація граничної корисності.

4. Ефект заміни.

5. Споживчий надлишок.

6. Ефект доходу.

7. Споживання домогосподарства.

8. Сукупний дохід домогосподарства.

9. Сім'я.

10. Раціональна поведінка споживача.

11. Трансфертні платежі.

12. Номінальні доходи.

13. Реальні доходи.

Визначення

а) Сукупність переваг домогосподарства, які мають відповідати певним властивостям.

б) Сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

в) Вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

г) Вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів.

д) Сума грошових доходів, які одержують домогосподарства.

е) Сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.

ж) Розрив (різниця) між загальною корисністю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства або споживчим надлишком

з) Всі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні виробничим витратам.

и) Кількість різних споживчих благ (товарів та послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи. їх рівень залежить від: номінальних доходів, рівня цін на споживчі блага, величини податків та інших обов'язкових платежів.

к) Коли ціна товару зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, щоб отримати бажане задоволення за найменшу ціну.

л) Придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

м) Частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

н) Таке впорядкування покупцем свого споживання, за якого кожен окремий товар приносить йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню.

ІV. Розв'язати задачі:

1. Розрахувати бюджет доходів і витрат сім'ї за рік, місяць, день. Порівняти та визначити мінімально необхідний денний рівень доходів членів сім'ї.

V. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з наведених нижче тем.

1. Сімейні доходи та їх формування в умовах переходу до ринку.

2. Проблеми розвитку сімейного підприємництва.

3. Двоїста роль домогосподарств та їх місце в економіці.



10. Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток

План

1. Підприємство як економічний суб'єкт господарювання

2. Функціонування підприємства як товаровиробника

3. Сутність та особливості формування валового доходу та прибутку підприємства

4. Норма та рентабельність прибутку. Розподіл і використання прибутку підприємства

Підприємець - це людина особливого роду.

Прибуток для нього лише символ успіху.

Головне - ступити на незвіданий шлях,

далекий від усталених рішень

Йозеф Шумпетер

10.1 Підприємство як економічний суб'єкт господарювання

Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти - окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.

Для того щоб виділити підприємство з інших форм організації колективної діяльності, розглядатимемо його як самостійний суб'єкт господарювання, що виробляє продукцію, надає послуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Основними критеріями, що визначають суб'єкта господарювання як підприємство, є такі:

- закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;

- володіння правом юридичної особи;

- наявність трудового колективу;

- самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;

- використання у виробничій діяльності відповідного майна;

- відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб'єктів господарювання, що володіють правом юридичної особи;

- ведення справи на принципах господарського або комерційного розрахунку.

Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Підходи щодо ролі підприємства в економічній системі суспільства:

1) бути основним джерелом доходу його членів;

2) бути головним структуроутворюючим елементом економіки;

3) задовольняти потреби суспільства в товарах та послугах тощо.

Насправді роль підприємства набагато ширша, а питання про те, яким має бути підприємство у вітчизняній економіці, значно складніше (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Взаємні очікування підприємства та інших суб'єктів економіки

Економічні суб'єкти	Очікування суб'єкта	Очікування даного підприємства
Населення та його окремі групи (нинішні, потенційні та колишні працівники підприємства, члени їх сімей, власники, інноватори, власники фінансових засобів, інші громадяни, суспільство в цілому)	Зайнятість. Засоби до існування. Можливість самореалізації в колективі. Повага колективу. Матеріальна та моральна ідтримка в надзвичайних ситуаціях. Отримання доходів від коштів, укладених у дане підприємство. Попит на організаційно-технологічні винаходи. Урахування інтересів суспільства	Залучення робочої сили. Попит на товари та послуги підприємства. Пропозиція інновацій. Залучення коштів населення через цінні папери. Відданість працівників корпоративним Інтересам. Визнання суспільної цінності підприємства. Підтримка в надзвичайних ситуаціях
Інші підприємства (реальні та потенційні партнери, конкуренти, власники нових технологій, вільних фінансових та інших ресурсів)	Попит на товари та послуги іншого підприємства. Залучення кадрів, які мають досвід роботи на даному підприємстві. Попит на нові технології іншого підприємства	Попит на товари та послуги даного підприємства. Залучення кадрів, котрі набули досвіду на іншому підприємстві. Отримання доходів від коштів, укладених в інше підприємство. Попит на нові технології
Банки	Попит на банківські послуги	Депозитно-розрахункове та кредитне обслуговування
НД і ДК	Попит на НДДКР	Пропозиція НДДКР
Навчальні заклади	Попит на випускників	Пропозиція фахівців
Податкові органи	Своєчасна сплата податків	Надання податкових пільг та відстрочок
Дане підприємство	Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, переданий виробничого досвіду	Створення та розширення соціально-економічного потенціа-лу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, передання виробничого досвіду
Економічні суб'єкти	Очікування суб'єкта	Очікування даного підприємства
Державні (центральні) органи регулювання економіки	Реалізація структурної політики держави	Інформаційна підтримка. Координація діяльності з іншими галузями
Центральні та місцеві органи виконавчої та законодавчої влади	Забезпечення достатнього обсягу податкових надходжень для формування центрального та місцевого бюджетів	Бюджетне фінансування підприємства. Створення та підтримка зовнішніх умов діяльності підприємства

З аналізу таблиці можна зробити висновок щодо різноманітності функцій підприємства. Навіть їх простий перелік показує, що вони становлять основу існування суспільства. Деякі з них належать до соціальних, що відбивають фундаментальні потреби та права людини. Інші функції забезпечують рух матеріальних, фінансових, інформаційних потоків, переміщення робочої сили та реалізують дію економічних сил конкуренції на мікроекономічному рівні.

10.2 Функціонування підприємства як товаровиробника

Завдання економічної науки - вивчати підприємство не як технічну одиницю, а як організаційну первинну ланку економіки, і це вимагає досконалих знань цієї економічної категорії, основних організаційно та соціально-економічних характеристик підприємства.

Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.

В Господарському кодексі України наводиться таке визначення підприємства:

"Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку передбаченому законодавством".

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, користуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимчасово складує.

Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин так, як:

1) воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції;

2) підприємство - це певна підсистема виробничих відносин, при цьому засоби виробництва можуть бути різних форм власності: різних видів приватної, колективної та державної.

У ринкових умовах господарювання майно не продається підприємству і не закріплюється за ним для оперативного управління під час господарювання. Тут майно є власністю господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб різноманітних видів). Майно - це реальний капітал. Крім того, підприємства мають грошовий капітал.

Організовуючи господарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити нові капітали або принаймні відновити існуючі..

Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощування або поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється як інвестиції (від лат. іnvesto - одягаю). В цілому інвестиція - це довгострокове вкладення капіталу (коштів) в економіку.

Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці як самофінансування. Оскільки зовсім не всі підприємства мають можливість зразу нагромадити достатній для інвестування капітал, вони вдаються до використання кредиту.

Економічна наука, спираючись на практику діяльності підприємств, розробила систему показників оцінювання їх господарювання на мікроекономічному рівні (прибуток, збиток, продуктивність, прибутковість тощо).

За умов ринкової економіки кожен суб'єкт господарювання обчислює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:

(10.1-10.2)

Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господарності. Господарність реалізується у двох напрямах:

за допомогою ресурсів, що є, досягнути найбільшого ефекту;

визначеної мети домогтися мінімальними витратами.

Зумовлюється вона ринковими відносинами - купівлею і продажем.

Господарність, на відміну від показників продуктивності, прибутковості тощо, не залежить у цифровому вираженні від коливання цін на ринку, господарність не оцінюється через капітал.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна й територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю працівників (табл. 10.2).



Таблиця 10.2

КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ (ФІРМ) ЗА ПЕВНИМИ ОЗНАКАМИ

Класифікаційні ознаки	Види підприємств
Мета й характер діяльності	1. Комерційні 2. Некомерційні
Форма власності майна	1. Приватні 2. Колективні 3. Комунальні 4. Державні (в т. ч. казенні)
Національна належність капіталу	1. Національні 2. Закордонні 3. Змішані (спільні)
Правовий статус і форма господарювання	1. Одноосібні 2. Кооперативні 3. Орендні 4. Господарські товариства
Галузево-функціональний вид діяльності	1. Промислові 2. Сільськогосподарські 3. Будівельні 4. Транспортні 5. Торгові 6. Виробничо-торгові 7. Торгово-посередницькі 8. Лізингові 9. Банківські 10. Страхові 11. Туристичні тощо
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	1. Головні (материнські) 2. Дочірні 3. Асоційовані 4. Філії
Розмір за кількістю працівників	1. Великі (надвеликі) 2. Середні 3. Малі (дрібні) 4. Мікропідприємства

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї).

Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне - підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (понад як 50 відсотків) є держава;

в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми):

1) національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

2) закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

3) змішані - капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами об'єднанням їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Вони бувають: повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

Товаримство з додаткомвою відповідамльністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство.

Акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів:

1) Відкриті акціонерні товариства, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах.

2) Закриті акціонерні товариства, акції якого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:

1) фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції;

2) економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

3) соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірне підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Середні підприємства займають проміжне становище між великими і малими.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників:

- у промисловості та будівництві - до 200 осіб;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб;

- науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб;

- галузях невиробничої сфери - до 25 осіб;

- роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою кількістю працюючих до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн за рік.

Класифікація на належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів).

Пояснення потребують лише лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Підприємства з метою поліпшення організаційних умов господарювання можуть створювати будь-які об'єднання чи входити до діючих.

В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:

асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

У багатьох країнах з кінця XIX ст. виникали і подекуди існують такі форми господарських об'єднань, як:

картель - об'єднання самостійних підприємств заради встановлення єдиних цін. розподілу ринків збуту. Кожне підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі виробництва тощо;

синдикат - об'єднання підприємств, які зберігають свою юридичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою комерційну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що займаються збутом продукції;

трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів тощо.

Господарські форми об'єднань підприємств спроможні призвести до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цьому служить антимонопольна політика держави.

10.3 Сутність та особливості формування валового доходу та прибутку підприємства

Валовий продукт підприємства -- маса вироблених матеріальних благ і послуг у грошовому виразі за певний період (місяць, квартал, рік і т.д.).

Він створюється працею колективу, є його власністю і відображає обсяг затрат як живої, так і уречевленої праці у формі спожитих засобів виробництва і оплати праці. Валовий продукт, який перейшов від виробника до споживача і обмінений на гроші, є реалізованим продуктом. Отже, валовий продукт підприємства - це міра сукупної ринкової вартості кінцевих товарів і послуг, що вироблені підприємством за певний період.

Показниками, що характеризують економічні результати господарювання підприємства з позицій їх вартісної оцінки, є дохід та прибуток.

Дохід підприємства є результатом здійснення всіх видів діяльності суб'єктом господарювання за певний проміжок часу при використанні наявних ресурсів та врахуванні фінансово-господарських ризиків. Його складовими є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), майна підприємства та здійснення позареалізаційних операцій.

Виручка (дохід) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це обсяг грошових коштів, що надійшли на рахунки підприємства за певний проміжок часу в результаті здійснення операцій з продажу виготовленої ним продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням грошової форми розрахунку для компенсації вартості об'єкта продажу.

Виручка (дохід) від реалізації продукції є основною складовою доходу підприємства.

Отримання підприємством доходу:

* свідчить про відповідність продукції (товарів, робіт, послуг) попиту на ринку де працює підприємство;

забезпечує покриття витрат, які виникли в процесі господарсько-фінансової діяльності підприємства;

спричиняє виникнення об'єкта розрахунку та джерела забезпечення виконання зобов'язань підприємства перед державою;

забезпечує фінансування розширеного відтворення на підприємстві.

Остання характеристика виникає за умови перевищення обсягом отримуваного підприємством доходу обсягу витрат і свідчить про отримання прибутку. Отже, як розрахункова величина, прибуток - це сума на яку доходи перевищують витрати.

Спрощену характеристику взаємозв'язку названих показників (доходів, витрат, прибутку) представлено на рис. 10.3.

Бухгалтерський підхід щодо визначення сутності доходу і порядку оцінки його обсягу ґрунтується на Національних стандартах бухгалтерського обліку і передбачає оцінку доходу окремо за кожною операцією. Згідно з П(С)БО №15,

дохід - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активу підприємства або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

При цьому не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

* сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

* сума надходжень за договорами комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума завдатку під заставу або погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

продукція (товари, роботи, послуги), яка отримана в результаті обміну на подібну за призначенням та однакову за справедливою вартістю.

Трактування сутності доходу і прибутку з позицій бухгалтерського обліку ґрунтується на констатації факту отримання підприємством економічної вигоди, при цьому пріоритетним є історичний підхід до оцінки. У межах податкового обліку розрахунок показників фінансових результатів діяльності підприємства здійснюється з метою визначення бази нарахування і сплати податкових платежів. Економічний підхід ґрунтується на взаємозв'язку отримуваних доходів і прибутків з основними факторами, що їх обумовлюють, і передбачає оцінку їх впливу в межах ретроспективного та перспективного періодів.

Основним нормативним документом, в якому віддзеркалено податковий підхід до характеристики сутності доходів підприємства, є Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств". Цей підхід передбачає оцінку загального обсягу доходу від усіх видів діяльності та операцій, що спричинило введення спеціального терміну "валовий дохід".

Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, включеній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий дохід включає:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

доходи від операцій особливого виду - товарообмінних (бартерних) операцій;

доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги,

Основною відмінністю при застосуванні бухгалтерського і податкового підходів до розрахунку обсягу доходу є така: податковий підхід, на відмінну від бухгалтерського, передбачає включення до доходу підприємства отриманої передоплати за продукцію (товари, роботи, послуги).

Економічний підхід при характеристиці доходу підприємства передбачає оцінку його обсягу у взаємозв'язку з основними факторами - ціною і кількістю. Основною відмінністю цього підходу порівняно з бухгалтерським і податковим є врахування у загальному обсязі доходів підприємства неявних доходів.

Неявні доходи - додаткові грошові надходження на підприємство в результаті прийняття до реалізації більш оптимальних варіантів рішень.

Відповідно до податкового обліку, прибуток як об'єкт оподаткування (П) розраховується так:

(10.3)

де СВД - скорегований валовий дохід;

ВВ - валові витрати;

А - амортизаційні відрахування.

Скорегований валовий дохід - це валовий дохід після вирахування податку на додану вартість та інших вирахувань згідно з чинним податковим законодавством.

Валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Подальший розвиток економіки, як науки, спричинив розкриття сутності прибутку як показника та економічної категорії.

Прибуток як економічний показник визначається як різниця між ціною та собівартістю продукції (роботи, послуги); між обсягом виручки від реалізації та сумою витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток як економічна категорія характеризує:

1) кінцевий результат діяльності підприємства, отримання якого

2) є необхідною умовою його розширеного відтворення;

3) гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як

4) господарюючого суб'єкта, його працівників і власників, що визначає

5) пропорції в розподілі та споживані прибутку.

Функції прибутку:

Оціночна функція передбачає використання прибутку підприємства як оціночного показника, що характеризує ефективності діяльності підприємства.

Стимулююча функція розглядає прибуток як джерело формування різних фондів стимулювання, а саме: фонду заохочення, фонду виробничого розвитку, фонду соціального розвитку, фонду виплати дивідендів, пайового фонду, благодійного фонду тощо.

Розподільча функція, передбачає, що прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків, економічних санкцій та використовується для різних цілей, визначених видатковою частиною бюджету і затверджених у законодавчому порядку.

Відтворювальна функція передбачає, що прибуток служить джерелом розширеного відтворення основних і оборотних фондів підприємства.

10.4 Норма та рентабельність прибутку. Розподіл і використання прибутку підприємства

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб'єктів господарювання.

Проте, абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб'єкта підприємництва.

Тому, для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансованого капіталу у виробництво. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку - це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

(10.4)

де НП - норма прибутку, %; :

П -- маса прибутку, грн.; *

АК -- сума авансованого капіталу, грн.

Фактори, які впливають на норму прибутку:

1) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

2) рівень ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому підсумку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

3) швидкість обороту та структури авансованого у виробництво капіталу.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інших інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному.

(10.5)

(10.6)

(10.7)

Ефективність підприємства характеризує узагальнюючий показник - рівень рентабельності.

Рентабельність - це кількісна визначеність відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормативних оборотних фондів. У практиці господарської діяльності підприємства рівень рентабельності визначається за формулою:

(10.8)



де Р' - норма рентабельності;

ПБ - балансовий прибуток;

ФОСН. -вартість основних фондів;

ФОБ. - вартість оборотних нормативних фондів.

Загальну схему розподілу прибутку можна зобразити графічно (рис. 10.5).

Прибуток, отриманий підприємством за звітний період, є джерелом сплати податків та зборів відповідно до чинного законодавства. Сума останніх зменшує прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства.

Основним чинником, що визначає напрями розподілу чистого прибутку господарюючого суб'єкта, є його організаційно-правова форма залежно від якої здійснюється державне регламентування розподілу певної частини прибутку. Воно стосується страхування ризиків та участі власників підприємства у його прибутках.