Предмет політичної економії

15. Створена працею річ, призначена для безпосереднього споживання.

16. Всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

17. Здатність людини до організації продуктивної діяльності.

18. Відкриває можливості для переміщення робочих місць мільйонів людей з централізованих підприємств і організацій у територіально розмежовані дільниці.

ІV. Розв'язати задачі:

1. Тривалість робочого дня - 8 годин. За цей час робітник виготовляє два вироби. Вартість одного виробу - 4 грн. За умови, що 1 година індивідуального робочого часу = 1 год. суспільно-необхідного робочого часу. Показати, як зміниться вартість одного виробу й вартість всієї продукції, якщо продуктивна сила праці зростає в 2 рази.

2. Товар "А", на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар "Б", виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін?

3. Підприємство А і Б виробляють продукцію n кожне на суму 50 млн. грн. при стабільному попиті на ринку на цю продукцію 100 млн. грн. Намагаючись завоювати ринок і потіснити свого конкурента , підприємство А збільшило випуск продукції за рахунок підвищення продуктивної сили праці. Те ж саме зробило і підприємство Б, але за рахунок підвищення інтенсивності праці. Хто переможе в конкурентній боротьбі і чому?

4. Впродовж 8-годинного робочого дня робітник виробив 4 вироби. Вартість кожного з них - 20 грн. За умови, що 1 год. робочого часу = 1 год. суспільно-необхідного робочого часу, показати, як зміниться вартість одного виробу і вартість усієї продукції, якщо інтенсивність праці зросте в 2 рази.

V. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з названих нижче тем.

1. Роль суспільного поділу праці у розвитку товарного виробництва і товарного обміну.

2. Основні властивості товару та їх співвідношення.

3. Суб'єкти товарних відносин та їх еволюція.

4. Місце товарної організації виробництва за капіталізму.



3. Економічні потреби і інтереси

План

1. Економічні потреби суспільства, їх суть та структура

2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

4. Економічні інтереси: сутність, суб'єкти, класифікація

5. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу

Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобами задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт всілякого людського господарства.

Карл Менгер

3.1 Економічні потреби суспільства, їх суть та структура

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності.

Зв'язок людей з умовами життєдіяльності характеризують такі відносин:

- ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи);

- ставлення до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання);

- ставлення до себе та інших людей (потреби у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні);

- ставлення до праці та дозвілля (потреби у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв'язків між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Алдерфера (рис. 3.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1. Моделі ієрархії людських потреб

Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Економічні потреби - це потреби в економічних благах.

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги, в їхній сукупності розрізняють:

- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

Класифікація економічних потреб

І. За характером виникнення:

- первинні (базові), пов'язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

ІІ. За засобами задоволення:

- матеріальні (потреби в матеріальних благах);

- нематеріальні (духовні потреби).

ІІІ. За нагальністю задоволення:

- першочергові (предмети першої необхідності);

- другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

- насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (потреби у засобах виробництва);

- невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

- колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

- суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом, тобто їх задоволення відбувається відповідно до власних доходів людини і рівня цін);

- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

3.2 Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.



Размещено на http://www.allbest.ru/

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з іншого, - забезпечити раціональне обмеження потреб жорстку черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб (включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.

(3.1)

де Е - соціально-економічна ефективність;

Uс, Uе - соціальний та економічний ефекти;

Т - суспільний робочий час.

Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.

3.3 Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що:

1) задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві;

2) потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих;

3) рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Цей процес подано на схемі, наведеній на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Взаємозв'язок змін змісту праці та потреб

Потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву, а саме:

1) потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди);

2) розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби;

3) не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, за якого останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність (другий закон Госсена*), або

Через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості. При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

3.4 Економічні інтереси: сутність, суб'єкти, класифікація

Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес (від лат. interesse - мати важливе значення) - форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її.

Економічні інтереси - усвідомлене прагнення еко-номічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господар-ської діяльності

Особливості економічних інтересів:

а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини;

б) вони є матеріальними.

Суб'єкти економічних інтересів: окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.3.3. Взаємозв'язок потреб та інтересів

Класифікація економічних інтересів.

За суб'єктами:

- особисті;

- колективні, групові;

- суспільні.

За нагальністю, важливістю:

- головні, першочергові;

- другорядні.

За часовою ознакою:

- поточні;

- перспективні.

За об'єктами:

- майнові;

- фінансові;

- інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Командно-адміністративна економіка визнає жорстку субординацію економічних інтересів (рис. 3.4) на основі пріоритетності та абсолютизації державного інтересу, який ототожнюється з суспільним та протиставляється колективним і особистим інтересам.

При цьому субординація і підпорядкування інтересів забезпечується централізованим директивним плануванням та ідеологічною пропагандою.

У сучасній ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача (рис. 3.5). Суспільство приходить до розуміння, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.

Таким чином, економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави.

3.5 Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу

Рушійні сили економічного розвитку -- взаємодія потреб та інтересів економічних суб'єктів (рис. 3.6).

Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цільової дії. Спонукання економічних суб'єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби, утворюючи, таким чином, логічний ланцюжок активної діяльності

Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів і потреб є рушійною силою соціально-економічного розвитку.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Економічні потреби суспільства, їх суть та структура.

2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

4. Економічні інтереси: сутність, суб'єкти, класифікація

5. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу

ІІ. Тести. Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1.3а суб'єктами потреби поділяють на:

а) індивідуальні, суспільні особливості;

б) індивідуальні, колективні, суспільні;

в) індивідуальні, приватні, колективні, гуртові;

г) індивідуальні, приватні, суспільні, потреби організацій.

2. Потреби:

а) безмежні;

б) обмежені;

в) передбачувані;

г) прогнозовані.

3. Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники

теоретичної течії:

а) меркантилізм;

б) маржиналізму;

в) лібералізму;

г) дирижизму.

4. Рушійною силою соціально-економічного розвитку є:

а) продуктивні сили;

б) виробництво;

в) суспільство;

г) економічні інтереси.

5. Економічні інтереси є породженням і соціальним проявом:

а) потреб;

б) законів;

в) категорій;

г) явищ.

6. В суспільстві діє об'єктивний закон:

а) зростання потреб;

б) зменшення потреб;

в) оптимізації потреб.

7. Усвідомлені економічні потреби перетворюються у:

а) економічні інтереси;

б) економічні інструменти;

в) економічні санкції.

8. Задоволення економічних потреб відбувається у:

а) виробництві;

б) споживанні;

в) розподілі.

9. Закон зростаючих потреб визначає, що:

а) розвиток людини з її зростаючими потребами є неухильним;

б) особисті потреби людини є безмежними;

в) потреби людини змінюються в одному напрямку -- у бік зростання;

г) у міру розвитку суспільного виробництва, а разом з ним і людини як особистості і продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб;

д) усі відповіді правильні.

10. Корисність блага - це:

а) здатність задовольняти будь-яку потребу людини;

б) залежність його від природних властивостей;

в) задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції;

г) його гранична корисність;

д) усі відповіді правильні.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Закон зростання соціально-економічної ефективності.

2. Закон зростання потреб.

3. Інтерес.

4. Економічні інтереси.

5. Закон спадної граничної корисності.

6. Потреби.

7. Економічні потреби.

8. Блага.

Визначення

1. В умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі -- створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.

2. Кожна додаткова одиниця споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня.

3. Форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її.

4. Засоби задоволення людських потреб.

5. Ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

6. Характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

7. Усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

8. Категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності.

ІV. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з названих нижче тем.

1. Шляхи забезпечення умов для безперервного розвитку потреб.

2. Основні напрями більш повного використання виробничого потенціалу України.

3. Роль економічних суперечностей у соціально-економічному розвитку країни та способи їх розв'язання.



4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку

План

1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку. Загальний економічний закон розвитку економіки

2. Зміст економічної системи та її структурні елементи

3. Місце і роль людини в економічній системі

Головною метою об'єднання людей у суспільство є прагнення мирно і безпечно користуватися своєю власністю, а основним знаряддям і засобом для цього служать встановлені у даному суспільстві закони.

Джон Локк

4.1 Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку. Загальний економічний закон розвитку економіки

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками.

Формаційний підхід полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

- первіснообщинний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- капіталістичний;

- комуністичний.

Недоліки формаційного підходу:

1. П'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення.

2. Формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора -- розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

3. Розглядає історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історичного процесу.

4. Надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного, цивілізаційний підхід.

Цивілізація - історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого (рис. 4.1).

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

- традиційне суспільство;

- перехідне суспільство;

- стадія зрушення;

- стадія зрілості;

- стадія високого рівня масового споживання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.1. Структура категорії "цивілізація"

Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодизації історії людства, визнання пріоритетності розвитку техніки.

Інший американський вчений Л. Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 4.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.2. Еволюція цивілізації

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

Неолітична - 7-4 тисячоліття до н. є.

Східнорабовласницька - 3-1 тисячоліття до н. є.

Антична - VII ст. до н. є. - VI ст. н. є.

Ранньофеодальна - VII-XIII ст.

Передіндустріальна - XIV-XVIII ст.

Індустріальна -. 60-ті роки XVII ст. - 50-ті роки XX ст.

Постіндустріальна - починаючи з 60-х років XX ст.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, культури людини.

Загальний економічний законом відповідності полягає в тому, що усі структурні елементи економічних від-носин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

4.2 Зміст економічної системи та її структурні елементи

Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему.

Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні виробничі відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні виробничі відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Система економічних відносин включає:

1) Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага.

2) Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

3) Соціально-економічні відносини - це відносини власності, тобто спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.

Механізм господарювання являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Він узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини.

Традиційна економічна система існує в слаборозвинених країнах. Цей тип економічної системи базується на відсталих технологіях, широкому розповсюдженні ручної праці, багатоукладності економіки, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення.

Ринкова система заснована на приватній власності на умови виробництва, функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією господарюючих суб'єктів та іншими законами ринку. Вона базується на принципах вільного підприємництва, різних видах і формах власності господарюючих суб'єктів, ринковому механізмі ціноутворення, обмеженому втручанні держави та договірних стосунках суб'єктів ринку.

Змішана економічна система притаманна сучасним розвиненим країнам, вона характеризується різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків командно-адміністративної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Командно-адміністративна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

4.3 Місце і роль людини в економічній системі

Людина - надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі біологічне і соціальне.

У діалектичній взаємодії біологічної і соціальної сторін людини, можливості використовувати у своїй діяльності природні й економічні закони і полягає глибинна сутність людини як біосоціальної істоти (рис.4.5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.5. Біосоціальні риси людини

Людина економічна -- головний творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.

На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх економічних процесів і явищ. В економічній системі людина виступає як виробник, як суб'єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва (рис. 4.6).

Людина-виробник в економічній системі виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил.

Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального (одноосібного) працівника і стадію сукупного працівника.

Сукупний працівник - це сукупність працівників різних спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва певного товару на основі розподілу праці між ними.

Людина як суб'єкт економічних відносин реалізує себе в економічній системі завдяки певним господарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.

Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділити на потреби людини-працівника і потреби людини-підприємця.

Людина як кінцева мета суспільного виробництва є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існувати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних потреб людини - ось призначення будь-якого виробництва. У цьому аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку. Загальний економічний закон розвитку економіки

2. Зміст економічної системи та її структурні елементи

3. Місце і роль людини в економічній системі

4. Що таке економічна система суспільства?

5. Дайте визначення суспільному виробництву

6. Що таке відносини власності?

7. Які типи економічних систем Ви знаєте?

ІІ. Тести

Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. Продуктивні сили в економічній системі є:

а) серцевиною;

б) матеріальною основою;

в) суспільною формою прояву;

г) одним з елементів.

2. Чим відрізняються економічні системи:

a) соціально-економічними відносинами;

б) загальними організаційно-економічними відносинами;

в) конкретними організаційно-економічними відносинами;

г) a, в;

д) a, б.

3. Економічна система вирішує три основні питання. Яке зайве?

а) Що виробляти?

б) Хто повинен виробляти?

в) Як виробляти?

г) Для кого виробляти?

4. Що таке економічна система суспільства?

а) сукупність процесів виробництва і споживання;

б) сукупність деяких видів господарської діяльності суспільства;

в) сукупність взваємопов'язаних економічних елементів, які утворюють певну цілісність - економічну структуру суспільства;

г) економічні відносини, що складаються на фазі виробництва.

5. Якщо виробництво здійснюється в інтересах окремого індивідуума, то це …

а) колективна власність і колективне присвоєння;

б) приватна власність і приватне присвоєння;

в) суспільна власність і суспільне присвоєння;

г) державна власність.

6. Що є головною ознакою ринкової економіки?

а) ціна;

б) попит;

в) конкуренція.

7. Яке визначеня найповніше характеризує поняття "змішана економіка"?

1) економіка перехідного періоду;

2) економічна система, що базується на різних формах власності та ринковому і державному регулюванні економіки;

3) наявність різних типів соціально-економічного прогресу;

4) багатоукладна економіка.

8. Що не належить до основних рис командно-адміністративної економіки?

а) свобода вибору сфер виробничо-господаської діяльності суб'єктами господарювання;

б) державне відчуження основних засобів виробництва від безпосередніх виробників;

в) тотальне пригнічення господарської активності та ділової ініціативи;

г) примусове державне регулювання економічних зв'язків між підприємствами.

9. Що безпосередньо не входить до складу матеріального виробництва?

а) сільське господарство;

б) духовне виробництво;

в) промисловість;

г) будівництво.

10. Прихильники формаційного підходу стверджують, що процес історичного розвитку суспільства відбувається на основі:

а) розвитку продуктивних сил;

б) відкриття нових технологій;

в) розвитку потреб людини;

г) закону відповідності виробничих відносин характеру й рівню продуктивних сил.

11. Визначте основні ознаки традиційної економіки:

а) панування великої приватної власності;

б) використання новітніх технологій в економіці;

в) пріоритет сфери послуг;

г) все перераховане вище невірно.

12. До економічних відносин належать:

а) відносини людей до економічних об'єктів;

б) відносини між людьми у зв'язку з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням;

в) відносинами між керівниками підприємств;

г) грошові відносини між людьми.

13. При цивілізаційному підході до класифікації соціально-економічних систем за основу приймаються:

а) виробничі відносини;

б) структура економіки;

в) система цінностей і духовно-культурні досягнення;

г) спосіб виробництва.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Сукупний працівник.

2. Робоча сила.

3. Людина економічна.

4. Механізм господарювання.

5. Загальний економічний законом відповідності

6. Економічна система.

7. Продуктивні сили.

8. Економічні виробничі відносини.

9. Соціальна система.

10. Формаційний підхід.

11. Цивілізація.

Визначення

1. Продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію.

2. Сфера функціонування продуктивних сил і економічних виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

3. Полягає в тому, що усі структурні елементи економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

4. Сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

5. Сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

6. Головний творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.

7. Сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

8. Історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

9. Складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

10. Система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

11. Сукупність працівників різних спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва певного товару на основі розподілу праці між ними.

ІV. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з названих нижче тем.

1. Економічна система суспільства.

2. Суспільний поділ праці: сутність і структура.

3. Цивілізаційний підхід до періодизації суспільного розвитку: сутність, особливості, характеристика.

4. Організаційно-економічні відносини та їх місце в економічних відносинах.

5. Новітні тенденції в розвитку економічної системи суспільства.

6. Моделі організації національних господарств.

7. Змішана економічна система.

8. Планово-адміністративна система: переваги й суперечності.



Розділ 2. Товарне виробництво, форми нагромадження капіталу

5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші

План

1. Натуральне господарство. Сутність і основні риси товарного виробництва.

2. Товар і його властивості.

3. Сутність і функції грошей.

4. Теорії, що визначають вартість (цінність) товару. Закон вартості.

Для людини немає нічого природнішого за

працю, людина народжується для неї,

як пташка для польоту і риба для плавання.

Франческо Петрарка

5.1 Натуральне господарство. Сутність і основні риси товарного виробництва

Головними рисами натуральної економіки є нерозвиненість суспільного розподілу праці, ізольованість від зовнішнього світу; самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою, можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.

Головними рисами натурального господарства є:

1) замкнутість і універсальність праці кожного члена господарського осередку;

2) виробництво орієнтоване на задоволення внутрішніх потреб господарського осередку;

3) виробництво і споживання не опосередковані необхідністю обміну продуктами праці і тому відсутні протиріччя між ними;

4) економічний суверенітет виробника не обмежений ринковими чи адміністративними механізмами. Обмеженість природних ресурсів і безмежність потреб виступають головними факторами, що визначають поведінку виробника.

Історично на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво. Під товарним виробництвом розуміється така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються окремими, відособленими виробниками, причому кожний з них спеціалізується на виробництві одного чи декількох видів продуктів, тому для задоволення потреб суспільства необхідна купівля-продаж продуктів, що стають товарами на ринку.

Розрізняють просте і розвинене (капіталістичне) товарне виробництво, які мають спільні риси й відмінності (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Ознаки простого та розвитого товарного виробництва

Просте товарне виробництво	Розвинуте товарне виробництво
Спільні риси:
1. Приватна власність на засоби виробництва. 2. Ринкова форма зв'язку між виробниками. 3. Конкуренція між товаровиробниками.
Відмінності:
1. Виробник продукту та власник засобів виробництва - одна особа. 2. Експлуатація, як правило, відсутня. 3. Виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника. 4. Виробництво здійснюється на базі індивідуальної, відособленої праці. 5. Виробництво товарів має підпорядковане значення стосовно натурального господарства.	1. Виробник продукту - найманий робітник, власник товару - капіталіст. 2. Експлуатація існує. 3. Виробництво товарів здійснюється для одержання прибутку. 4. Виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці найманих робітників. 5. Товарне виробництво набуває загального характеру.



5.2 Товар і його властивості

Товар - продукт праці, який виготовляється не для власного споживання, а для обміну і реалізується шляхом купівлі-продажу.

Товар має такі властивості:

1) споживну вартість;

2) мінову вартість;

3) вартість (цінність).

Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти певну потребу людини.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й здатні задовольняти різні потреби людини. Наприклад, хліб, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; тканина - в одязі; споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. Отже, як споживні вартості товари задовольняють ті чи інші потреби, як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Мінова вартість - це здатність товарів як споживних вартостей обмінюватися один на одного в певних кількісних співвідношеннях (пропорціях). Наприклад, один телевізор обмінюється на 1500 кг зерна пшениці. У цьому кількісному співвідношенні виражається мінова вартість телевізора. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Різні за споживною вартістю товари прирівнюються в обміні, тому що за кількісним співвідношенням стоїть щось якісно спільне, єдине, яке робить їх співмірними. Цим спільним, що міститься в усіх товарах і робить їх співмірними, є те, що всі вони - продукти праці, незалежно від її конкретної форми. Уречевлена, втілена в товарі суспільна праця становить вартість товару, яка виявляється при обміні. Отже, вартість є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, формою її прояву в акті обміну. Слід пам'ятати, що суспільна праця, яка втілена в товарах, - єдине джерело вартості. Але товар має дві властивості: споживну вартість і вартість, то чи може бути одна й та ж праця джерелом (творцем) різних, протилежних властивостей товару. В чому полягає причина цієї двоїстості?

Двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, що його створює.

На двоїсту природу товару, трудове походження вартості вказували представники класичної політичної економії, але вони не могли пояснити цього явища. Вперше в економічній науці цю проблему розв'язав К. Маркс, відкривши двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Праця, що створює товар, є одночасно конкретною працею, що створює споживну вартість. З іншого боку праця товаровиробника - це витрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрата енергії, мускулів, розуму, нервів тощо. У цій своїй якості вона є абстрактною працею і створює вартість товару.

Конкретна праця разом з природою є умовою створення конкретної споживної вартості. Вона якісно різнорідна - це результат великої кількості різноманітних видів конкретної праці. Тобто види конкретної праці, як і створювані нею споживні вартості, різноманітні. Вони різняться між собою предметом і знаряддям праці, технологією, знаннями, професійними навичками робітників, метою і результатом виробництва. При цьому слід пам'ятати, що людська праця не виступає єдиним джерелом споживних вартостей. Сукупність споживних вартостей - предмет поєднання людської праці з речовиною природи. Абстрагуючись від особливостей конкретних видів праці, можна виявити суспільну абстрактну працю.

Абстрактна праця, що створює вартість, -- це специфічна суспільна форма праці, яка властива лише товарному виробництву і виражає економічні відносини відособлених товаровиробників. Тому і вартість, в якій втілена абстрактна праця, - є також суспільною властивістю товару, а не природною.

Це означає, що відособлені товаровиробники, працюючи один на одного, вступають між собою у виробничі відносини. Отже вартість - це суспільна форма відносин між людьми в умовах товарного господарства, вона є величиною абстрактною.

Визначаючи двоїстий характер праці товаровиробника, слід мати на увазі, що товарному виробництву властива основна суперечність -- між приватною та суспільною працею. З одного боку, праця кожного товаровиробника внаслідок його економічної відокремленості є приватною працею. Він сам визначає, що, як і для кого він буде виробляти. З іншого боку, товаровиробники зайняті суспільною працею, бо їх приватна праця є часткою всієї загальнолюдської праці, призначеної для задоволення суспільних потреб у різноманітних товарах і послугах. Суспільний характер цієї праці виявляється в процесі товарного обміну.

До вищесказаного потрібно додати, що товаровиробники здійснюють виробництво в різних індивідуальних виробничих і природних умовах, тому на виготовлення однакових товарів витрачається різна кількість праці і різні затрати робочого часу. Тобто в товарах матеріалізується різна індивідуальна вартість. Але на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються однаково, бо враховується лише їхня суспільна вартість. Її величина визначається не індивідуальними затратами праці, а кількістю суспільно необхідної праці й вимірюється робочим часом. Тобто величина суспільної вартості товару визначається суспільно необхідним часом, який потрібний для його виробництва. Суспільно необхідний робочий час - це час, який затрачається на виготовлення товару за певних суспільно нормальних умов виробництва і середнього в даному суспільстві рівня продуктивності та інтенсивності праці. Сама ж величина суспільно необхідного робочого часу наближається до індивідуальних затрат праці тих товаровиробників, які виготовляють на ринок основну масу товарів одного роду, і встановлюється стихійно в ході конкурентної боротьби. Якщо, скажімо, для виробництва певного товару при середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 4 год. на одиницю і вироблятиме 100 одиниць даного товару, друга - 5 год. і вироблятиме 250 одиниць товару, третя - 6 год. і вироблятиме 150 одиниць товару. У наведеному прикладі суспільно нормальними умовами, які визначають суспільну вартість цього товару, є 5 годин.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за суспільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровиробників, що мають менші індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції додатково виграватиме 1 год., а третя група, навпаки, 1 год. втрачатиме, оскільки їхні індивідуальні витрати вищі, ніж суспільні.

Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним суспільна величина вартості не є постійними і залежать від продуктивної сили праці, яка визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки і техніки, технології, кваліфікацією, професійною майстерністю виробника, його досвідом, традиціями, природними умовами. Отже величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, який виробляється за одиницю робочого часу. Із зростанням продуктивності праці вартість одиниці товару зменшується, а вартість всієї виробленої продукції залишається незмінною.

Праця товаровиробника може бути більш інтенсивною, або менш інтенсивною. Під інтенсивністю праці розуміють витрати праці за одиницю робочого часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю робочого часу більшу вартість порівняно з менш інтенсивною працею. За високо інтенсивної праці кожна одиниця робочого часу містить більшу масу праці, ніж за низько інтенсивної. Це свідчить про те, що при зростанні інтенсивності праці величина вартості одиниці товару не змінюється, але пропорційно зростає сукупна вартість, що створюється протягом робочого часу. Тому суспільно необхідні витрати праці вимірюються робочим часом за середньої інтенсивності праці.

Визначаючи величину вартості товару, важливо розрізняти просту (некваліфіковану) і складну (кваліфіковану) працю. Величина вартості товару вимірюється витратами простої праці, тобто праці середньої умілості, посильної кожному працівнику суспільного виробництва на даному етапі розвитку. Складна праця вимагає попередніх значних затрат часу на придбання працівником кваліфікації. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини в процесі обміну товарів. Усяка складна праця виступає як помножена проста праця.

Отже, суспільна величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами праці на його виробництво, а також корисністю товару.

5.3 Сутність і функції грошей

Функції грошей виражаються через економічні відносини у які вступають між собою товаровиробники при обміні товарів за допомогою купівлі-продажу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.1. Функції грошей

Виникнення і розвиток цих функцій відображає різні етапи еволюції товарного виробництва і товарного обміну.

Гроші як міра вартості полягають у здатності грошей виражати вартість всіх інших товарів.

Функція засобу обігу призначена для того, щоб відбувалась купівля-продаж товарів, тобто товар перетворювався на гроші, а гроші на товар, тоді процес обміну відбувається по формулі (Т--Г--Т). Тут гроші відіграють роль посередника обміну.

Функцію накопичення скарбів можуть виконувати переважно повноцінні гроші, тобто такі, що самі мають вартість.

Необхідність накопичення грошей викликана тим, що:

1) за гроші можна одержати будь-який товар і в будь-який час, тобто вони стають втіленням суспільного багатства;

2) накопичення грошей обумовлене самим процесом виробництва. Наприклад: а) товаровиробник реалізує продукти своєї праці невеликими партіями, а йому необхідно придбати дорогі знаряддя праці; б) для придбання предметів тривалого користування (меблі, автомобілі, дачі, яхти, хутряні шуби) також потрібне попереднє накопичення грошей як скарбу.