Організаційні основи створення підприємства

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Розділ 1. Основи організації і планування виробництва

1.1 Предмет і задачі дисципліни

1.2 Організаційно-правовий механізм створення підприємства

1.3 Процеси, що протікають у виробництві

Розділ 2. Організація виробництва на підприємстві

2.1 Типи виробництв

2.2 Організація виробничого процесу в часі

2.3 Організація виробничого процесу в просторі

2.4 Організація потокового виробництва на підприємстві

Сутність і характеристика потокового виробництва

2.4.2 Класифікація потокових ліній

2.4.3 Особливості організації і розрахунок основних параметрів потокових ліній

2.5 Основи організації автоматизованого виробництва

Розділ 3. Основи організації, планування й освоєння нової техніки

3.1 Основи організації технічної підготовки виробництва.

Її етапи і стадії

3.2 Організація наукових досліджень, винахідництва

і патентної роботи

3.3 Організація проектно-конструкторських робіт

3.4 Організація технологічної підготовки виробництва

3.5 Оцінка економічної ефективності нової техніки

3.6 Організація освоєння виробництва нової техніки

3.7 Система внутрішньозаводського планування

3.8 Забезпечення якості продукції

Розділ 4. Організація технічного обслуговування виробництва

4.1. Зміст і задачі технічного обслуговування виробництва

4.2. Організація інструментального господарства

4.3. Організація і планування ремонтного господарства

4.4. Організація роботи допоміжних служб підприємства

4.5 Організація складського господарства

4.6 Організація енергетичного господарства

Розділ 5 . Основи організації праці в умовах

науково-технічного прогресу

5.1 Прогресивні форми організації виробництва

5.2 Трудовий процес. Класифікація витрат робочого часу

5.3 Нормування праці

Література



РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

підприємство виробництво організація

1.1 Предмет і задачі дисципліни

Умовою успішного освоєння і виробництва конкурентноздатної продукції, подальшого розвитку машинобудування і підвищення його ефективності в ринкових умовах є:

– використання передових методів організації виробництва,

– підвищення наукового рівня планування і керування.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА - наука, що вивчає умови і фактори оптимального узгодження діяльності працівників підприємства в просторі і в часі при використанні ними предметів і знарядь праці у виробничому процесі, що забезпечують виготовлення конкурентоздатної продукції з мінімальними витратами і високою якістю.

Передова організація виробництва полягає в створенні оптимальної виробничої структури підприємства, а також в оптимальному з'єднанні в просторі і в часі елементів виробництва (робочої сили, знарядь і предметів праці) на основі прогресивної технології з метою найбільш ефективного й економічного використання ресурсів підприємства.

Просторове сполучення елементів виробничого процесу повинне забезпечувати оптимальну виробничу структуру заводу, спеціалізацію його цехів, ділянок, робочих місць, планування, раціональне розміщення устаткування, робочих місць. Сполучення в часі елементів виробничого процесу знаходить своє вираження у встановленні порядку виконання окремих операцій, раціональному сполученні часу виконання різних видів робіт, у створенні календарно-планових нормативів руху виробництва.

МЕТОЮ КУРСУ є координація й оптимізація в часі й у просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва для забезпечення виконання виробничої програми і досягнення необхідного рівня техніко-економічних показників.

ЗАДАЧА КУРСУ - навчити майбутніх інженерів високоефективним методам виробничо-господарської діяльності в ринкових умовах, дати їм необхідні знання в області організації машинобудівного виробництва.

ЗМІСТОМ організації і керування машинобудівним підприємством є:

- вибір і обґрунтування виробничої структури підприємства, визначення складу, виробничій потужності і спеціалізації цехів, а також складу, розмірів і спеціалізації виробничих ділянок, потокових ліній і робочих місць;

- визначення складу і структури устаткування цехів і ділянок з урахуванням технічних характеристик устаткування, його взаємозамінності, завантаження, вартості і перспектив ефективного використання;

- установлення системи технічної підготовки виробництва й освоєння нових виробів, а також технічного обслуговування виробництва;

- визначення професійно-кваліфікаційного складу працівників з урахуванням поділу і кооперації праці, перспектив подальшого соціального розвитку колективу;

- визначення потреби в сировині, матеріалах і напівфабрикатах, що комплектують вироби, розмірів усіх видів запасів для безупинного забезпечення виробництва;

- визначення й обґрунтування раціонального порядку руху предметів праці, запуску-випуску продукції, розмірів партій деталей, що виготовляються, розмірів заділів, їхнього руху, складу й обсягу незавершеного виробництва.

Таким чином курс "Організація виробництва" вивчає організаційні форми і методи найбільш прогресивного й економічно доцільного використання технічних і економічних наук для підвищення якості й ефективності господарської діяльності промислових підприємств.

1.2 Організаційно-правовий механізм створення підприємства

В наш час у розвинених країнах у сфері послуг зайнято до 80% працездатного населення. Розвиненість саме сфери послуг свідчить про якісні зміни в економіці. На Україні в сфері матеріального виробництва зайнято більш 87% працездатних і лише 12% працюють у сфері послуг.

Ідея і вид діяльності взаємозалежні між собою. Але для її втілення необхідно вирішити такі задачі:

знайти свою «господарську нішу» чи місце в навколишньому середовищі ринку;

установити спрямованість підприємства: регіон постачальників, збуту;

- установити спеціалізацію підприємства;

- досліджувати можливості вкладення грошей і одержання кредитів;

розробити цінову політику на свій продукт чи послугу;

налагодити рекламу.

Установчі документи та їх підготовка

Основними установчими документами, що підтверджують статус підприємства є Статут і Установчий договір (для колективних підприємств), що мають самостійне значення й однакову юридичну чинність. Тому вони повинні змінюватися і затверджуватися в тому самому порядку.

СТАТУТ - це основний документ, що визначає правовий статус підприємства, фірми як самостійного господарського суб'єкта, юридичної особи.

У законі України «Про підприємства» приведені обов'язкові положення статуту кожного підприємства.

Розділи СТАТУТУ:

- загальні положення;

- предмет (вид), основні цілі і напрямки діяльності;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- права фірми, майно фірми, фонди фірми;

- виробничо - господарська діяльність;

- керування фірмою і її трудовим колективом;

- організація й оплата праці;

- права трудового колективу;

- розподіл прибутку (доходу) і відшкодування збитків;

- облік, звітність і контроль;

- припинення діяльності фірми (реорганізація і ліквідація).

Установчий договір ( ця угода про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Це визначення основних умов взаємини між учасниками фірми (майнового й організаційного характеру).

Розділи Установчого договору:

- преамбула, предмет договору, загальні положення договору;

- юридичний статус фірми, вид діяльності;

- статутний фонд і внески засновників;

- права й обов'язки учасників (засновників);

- керування фірмою, розподіл прибутку і відшкодування збитків;

- інші умови, відповідальність за порушення договору;

- умови розірвання договору, умови і терміни вступу договору в силу.

Після того, як такі документи складені, формується СТАТУТНИЙ ФОНД, розмір якого визначений у цих документах. Як внески в нього можуть виступати усі види майна, матеріальні цінності, інвалюта.

Державна реєстрація завершує процес створення підприємства. Свідчення про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків у банку. Банк протягом 3-х днів зобов'язаний відкрити рахунок підприємства і зареєструвати в податковій інспекції.

Перереєстрація можлива у випадку зміни форм власності, зміни установчих документів і назви підприємства.

Підприємство може відкривати свої філії, відділення, представництва без статусу юридичної особи. Їхнє відкриття не вимагає реєстрації. Підприємство сповіщає про це тільки в податкову інспекцію.

Припинення діяльності підприємства

Ринок диктує свої правила. Одні фірми процвітають, інші - стають банкрутами. Відповідно до Законів України «Про підприємства», «Про господарські товариства», «Про підприємництво», держава гарантує при реорганізації і ліквідації підприємств захист прав і інтересів працівників, що звільняються, відповідно до трудового законодавства України.

Ліквідація підприємства здійснюється:

- з особистої ініціативи власника;

- після досягнення мети, поставленої при його організації;

- за рішенням вищого органа підприємства;

- на підставі рішення арбітражного суду, за клопотанням банківських органів у випадку його неплатоспроможності;

- за рішенням контролюючих органів у випадку систематичного чи грубого порушення діючого законодавства.

Майно підприємства після сплати боргів розподіляється між його учасниками пропорційно їхній частці.

1.3 Процеси, що протікають у виробництві

Усі процеси, що протікають у виробництві, можна розділити на 3 групи:

1- процеси організації виробництва,

2- процеси планування і керування,

3- виробничі процеси.

1ПРОЦЕСИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА складаються з:

- організації підготовки виробництва (конструкторської, технологічної);

- організації процесу виробництва в просторі і в часі;

- організації забезпечення виробництва (матеріально - технічних, кадрового, умов праці і відпочинку);

- організації обслуговування виробництва (технічного, господарського, інформаційного);

- організації праці і заробітної плати.

2 ПРОЦЕСИ ПЛАНУВАННЯ І КЕРУВАННЯ складаються з:

- поточного і перспективного планування;

- оперативного регулювання ходу виробництва (диспетчерування);

- процесів обліку і контролю;

- загального керівництва і керування.

3ВИРОБНИЧІ ПРОЦЕСИ:

Виробничий процес - це сукупність взаємозалежних процесів праці і природних процесів, спрямованих на виготовлення визначеної продукції.

Виробничі процеси КЛАСИФІКУЮТЬСЯ за наступними ознаками:

1) за ступенем участі людини:

- процеси праці ( людина впливає на сировину, матеріали за допомогою різних засобів виробництва, у результаті чого сировина і матеріали здобувають форму і властивості готової продукції);

- природні процеси ( у який предмет праці піддається фізичним чи хімічним змінам під дією сил природи (старіння, сушіння, остигання);

2) по ролі процесу у виготовленні продукції

- основні, допоміжні й обслуговуючі.

ОСНОВНІ (чи ТЕХНОЛОГІЧНІ) процеси, під час яких змінюються форми і розміри предмета праці (деталі, виробу), стан поверхні, взаємне розташування елементів конструкції і т.п. (зварювання, обробка різанням, штампування, термообробка, зборка, монтаж, фарбування, сушіння).

Технологічний процес - це частина виробничого процесу, що безпосередньо зв'язана з переробкою чи обробкою матеріалів.

Технологічний процес складається з послідовно виконуваних над даною деталлю технологічних дій - операцій. ОПЕРАЦІЄЮ називається частина виробничого процесу, виконувана при виготовленні деталі одним чи групою робітників на одному робочому місці.

У залежності від ступеня технічного оснащення розрізняють операції:

- ручні,

- машинно-ручні,

- машинні,

- автоматичні (без участі робітника чи під його спостереженням),

- апаратні (технологічний процес виконується в агрегатах, печах, ваннах).

Кожна операція складається з елементів - ряду закінчених дій, які складаються з окремих прийомів окремих рухів.

Основний процес складається з 3 фаз:

- заготівельної - одержання виливків, кувань, розкрій і різання листа, труб, прокату;

- обробної - перетворення заготівлі в готову деталь шляхом виконання механічних, термічних, електрочастотних, електроіскрових, електрофізикотермічних операцій, покрить;

- складальної - з деталей комплектують виріб шляхом проходження часткової, повузлової, загальної зборки, регулювання, іспиту і контролю.

ДОПОМІЖНІ ПРОЦЕСИ - безпосередньо не впливають на предмети праці, а забезпечують нормальне протікання основних процесів (виготовлення інструмента і відновлення зношеного, ремонт і технічне обслуговування устаткування, ремонт будинків і споруджень, виробництво для нестатків підприємства електроенергії, пари, стиснутого повітря і т.п.).

ОБСЛУГОВУЮЧІ ПРОЦЕСИ - обслуговують основні (контроль якості продукції і ходу виробничих процесів; внутрішньозаводське транспортування, складські операції з переробки й обліку матеріальних цінностей).

Виробничі процеси можуть бути складними і простими. Будь-який виробничий процес є складною системою, що складається з багатьох простих процесів. Характерним з них і широко використовуваним є технологічна операція.

Технологічна операція - закінчена частина виробничого процесу, виконувана на одному робочому місці (верстаті, агрегаті, стенді) за участю робітника чи автоматично, що складає з групи дій над кожною деталлю (виробом, вузлом) чи їхньою групою, оброблюваною спільно.

Технологічна операція у свою чергу поділяється на переходи, прийоми дії.

За формою організації руху предметів праці у виробництві виробничі процеси бувають: безупинні і переривані.

Принципи організації процесу виробництва

Організація процесу виробництва повинна забезпечувати високу його ефективність. Це можливо при дотриманні основних принципів організації виробничого процесу:

1 СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ - закріплення за кожним виробничим підрозділом (цехом, ділянкою, робітником) обмеженої номенклатури робіт чи деталеоперацій, що мають конструктивно-технологічну подібність.

Рівень спеціалізації залежить насамперед від обсягів виробництва однойменних виробів. Вищий ступінь спеціалізації реалізується у випадку, якщо підприємство, що випускає виріб одного найменування, у такій кількості, при якій протягом кожного робочого дня усі виконавці цілком завантажені відповідними однойменними технологічними операціями (в основному масове виробництво - автомобільна, тракторна промисловість, підшипникові заводи). Спеціалізація - один з найважливіших факторів росту продуктивності праці.

2 СТАНДАРТИЗАЦІЯ - процес встановлення і застосування стандартів.

Стандартизація сприяє упорядкуванню виробничої діяльності підприємства, що особливо важливо для багатономенклатурного підприємства, а також для реалізації спеціалізації виробництва.

3 ПРОПОРЦІЙНІСТЬ виробничого процесу: усі виробничі підрозділи працюють з однаковою продуктивністю, що забезпечує виконання планової виробничої програми у встановлений термін. Пропорційність повинна забезпечуватися не тільки між основними, але і між допоміжними й обслуговуючими процесами.

Пропорційність забезпечується з наступних факторів виробництва: за часом робіт, нормам запасів і витрати, нормам заділів, нормам тривалості циклів.

4 БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ - виробничий процес повинний бути організований так, щоб звести до мінімуму кількість перерів чи до їх відсутності. Пропорційність дозволяє реалізувати принцип безперервності. Цілком принцип безперервності в машинобудуванні можна реалізувати лише на безперервно-потокових лініях і в автоматизованому виробництві.

5 РИТМІЧНІСТЬ - забезпечення випуску через рівні проміжки часу тієї самої чи рівномірно зростаючої кількості виробів з повторенням через визначені проміжки часу виробничого процесу на всіх його стадіях і операціях. Зазначений принцип особливо характерний для автоматизованого виробництва.

6 ПРЯМОТОЧНІСТЬ - забезпечення найкоротшого шляху проходження виробу по всіх стадіях і операціях виробничого процесу.

7 ПАРАЛЕЛЬНІСТЬ - забезпечення максимально можливого одночасного виконання технологічних процесів (технологічних операцій на багатопозиційних верстатах) при виготовленні виробу.

8 КОНЦЕНТРАЦІЯ - зосередження виконання операцій над технологічно однорідною продукцією на окремих робочих місцях, ділянках, лініях, цехах (наприклад, виробництво підшипників).

9 ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ І КОМБІНУВАННЯ - це розосередження виробничого процесу в залежності від складності виробу й обсягів його виробництва, диференціювання по декількох підрозділах (цехам, ділянкам) і навпаки (зосередження різнорідних виробництв у якому-небудь одному підрозділі.

10 АВТОМАТИЧНІСТЬ (максимальна заміна ручної праці автоматизованими засобами і з'єднання виробничого процесу з процесом керування їм (застосування комп'ютерної і робототехніки).

11 ГНУЧКІСТЬ (забезпечення швидкого переналагодження технологічного процесу в умовах виробництва продукції з часто мінливою номенклатурою. Особливе значення ця вимога здобуває в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва.

Засновані на застосуванні електронної і мікропроцесорної техніки гнучквиробничі системи одержали широке поширення в машинобудуванні.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Типи виробництв

Організаційно-технічною характеристикою процесу виробництва на підприємстві є ТИП ВИРОБНИЦТВА класифікаційна категорія виробництва, заснована на спеціалізації, повторюваності і ритмічності виробничого процесу.

Розрізняють 3 типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

ОДИНИЧНЕ виробництво характеризується виготовленням дуже широкої номенклатури виробів в обмеженому (одиничному) виконанні, що повторюється через невизначені проміжки часу (або не повторюваної взагалі). На робочих місцях виконується широкий спектр операцій; устаткування й оснащення універсальні; устаткування розташовується за технологічним принципом; кваліфікація основних робітників висока.

СЕРІЙНЕ виробництво характеризується періодично повторюваним випуском партій виробів.

Досить широка номенклатура виробів, що випускаються, обмежується серіями, виробництво яких періодично повторюється. На робочих місцях виконуються періодично повторювані операції. Використовуване устаткування як універсальне, так і спеціальне, розташовується по предметному і технологічному принципах, оснащення уніфіковане. Кваліфікація робітників середня і висока.

Характеристикою серійного виробництва є коефіцієнт закріплення операцій:

К_зо = i / С_р,

де i - загальне число технологічних операцій, виконуваних на ділянці, у цеху, при виробництві даного виду продукції;

С_р - число робочих місць на ділянці (у цеху), одиниць устаткування.

У залежності від кількості виробів у партії і значення коефіцієнта закріплення операцій розрізняють 3 види серійного виробництва:

К_зо= 20...40 - дрібносерійне виробництво,

К_зо= 5...20 - середньосерійне виробництво,

К_зо= 2...5 - великосерійне виробництво.

МАСОВЕ виробництво характеризується великим обсягом випуску вузької номенклатури виробів, що виготовляються безупинно в плин тривалого періоду часу.

На робочому місці виконується одна постійно повторювана операція (К_зо=1); устаткування й оснащення в основному спеціальні; устаткування розміщається за предметним принципом; кваліфікація робітників відносно невисока.

Розрізняють 3 види масового виробництва:

1) БЕЗУПИННО - ПОТОКОВЕ НЕАВТОМАТИЧНЕ виробництво - характеризується завантаженням кожного робочого місця однією повторюваною операцією з постійним рухом деталей. Робочі місця розташовуються в послідовності ходу техпроцесу. Операції можуть бути ручні, машинно-ручні чи машинні;

2) БЕЗУПИННО - ПОТОКОВЕ АВТОМАТИЧНЕ - процес здійснюється за допомогою системи машин-автоматів, об'єднаних в автоматичні потокові лінії. Операції виконуються на конвеєрі або на агрегатах;

3) ПРЯМОТОЧНЕ виробництво - безперервність операцій відсутня, а потік установлюється за допомогою змінного вироблення.

На підприємствах машинобудування застосовуються дрібносерійні й одиничні типи виробництв, середньосерійний і масовий - на підприємствах автомобілебудування, спеціалізованих заводах.

В міру переходу від одиничного типу виробництва до масового, підприємству необхідно:

1) розширити галузь застосування високопродуктивних технологічних процесів, що супроводжуються механізацією й автоматизацією виробництва;

2) збільшити частку спеціального устаткування і спецоснащеності в загальній масі знарядь праці;

3) перейти від одиничного виготовлення продукції до партіонного і до потокового типу виробництва.

Методи організації виробництва

У залежності від того, як деталі рухаються у виробництві, розрізняють наступні методи організації виробництва: одиничні, партіонні і потокові.

ОДИНИЧНІ методи організації виробництва притаманні підприємствам з одиничним і дрібносерійним типом виробництва з великою тривалістю технологічного циклу.

ПАРТІОННІ методи організації виробництва характерні для підприємств із серійним типом виробництва, коли виготовлення продукції здійснюється серіями, а запуск деталей у виробництво партіями, за календарними графіками.

Партія виробів (деталей) кількість виробів (деталей) одного найменування і типорозміру, що запускається у виробництво протягом визначеного проміжку часу при тому самому часі на налагодження, настроювання й обслуговування устаткування.

ПОТОКОВІ методи організації виробництва застосовуються для підприємств багатосерійного і масового типів виробництва. Для потокового виробництва характерне утілення всіх основних принципів організації виробництва: спеціалізації, ритмічності, пропорційності і т.д.

2.2 Організація виробничого процесу в часі

Виробничий цикл інтервал часу від початку до кінця виробничого процесу.

Виробничий цикл характеризується тривалістю і структурою.

Тривалість виробничого циклу Т_ц - календарний проміжок часу між початком і закінченням виробничого процесу виготовлення одного виробу чи партії виробів.

Розрізняють виробничі цикли:

- виготовлення виробу;

- складальних одиниць;

- окремих деталей;

- партії деталей.

Виробнича партія - це кількість деталей (виробів) одного найменування і типорозміру, що запускаються у виготовлення протягом визначеного інтервалу часу при тому самому підготовчо-заключному часі Т_пз на операцію.

Структура виробничого циклу Т_ц складається з двох елементів - часу виробництва і перерв у роботі.

У загальному виді структура виробничого циклу представлена у таблиці 1.

Таблиця 1 - Виробничий цикл

РОБОЧИЙ ПЕРІОД	ПЕРЕРВИ
Тривалість технологічних операцій	У робочий час	Партіонності
Тривалість підготовчо-заключних операцій		Міжопераційного і міжцехового очікування
Тривалість підготовчо-заключних операцій	У неробочий час	Вихідні та святкові дні
Тривалість допоміжних операцій: транспортних, контрольних		Перерви між робочими змінами, на обід
Тривалість природних операцій

Операційний цикл:

Т_оп = Т_шт n + Т_п.з ,

де n число деталей у партії.

Виробничий цикл:

Т_ц = Т_оп + Т_пер.

РОБОЧИЙ ЧАС - це час, у плині якого здійснюється прямий чи непрямий вплив працівника і машини на виріб.

У нього входить:

– час на переналагодження устаткування;

– проведення технологічних операцій;

– транспортних, контрольно-обслуговуючих операцій.

Сума часу на технологічну операцію і підготовчо-заключний час називається ОПЕРАЦІЙНИМ ЦИКЛОМ:

Т_оп = t_тих + t_п-з.

Перерви поділяються на 2 групи:

1) перерви, зв'язані з режимом підприємства (неробочі дні і зміни, міжзмінні й обідні перерви, внутрішньозмінні регламентовані перерви часу для відпочинку робітників);

2) перерви з організаційно-технічних причин (чекання звільнення робочого місця, чекання постачань заготівель, що комплектують для збірки, нерівність ритмів на суміжних операціях і т.п.).

Перерви можуть бути нормативними і наднормативними.

Нормативні - перерви партіонності, чекання і комплектування.

Наднормативні - порушення і відхилення від організації процесу, технології виготовлення, обслуговування.

Перерви партіонності виникають через те, що кожна партія на визначеному робочому місці може бути оброблена тільки тоді, коли буде довершена обробка попередньої партії деталей. Кожна деталь з партії на кожному робочому місці пролежує двічі: до початку обробки і після закінчення, очікуючи закінчення обробки всієї партії деталей. Одні деталі більше пролежують до обробки, інші - після, але в сумі час пролежування у всіх деталей однаково, крім першої деталі (не пролежує до початку обробки) і останньої (не пролежує після закінчення обробки).

Час пролежування при обробці партії деталей:

t _прол.= t _шт-к1 ( n 1),

де t_шт-к1 - штучно- калькуляційний час на обробку однієї деталі,

n - кількість деталей у партії, шт.

Перерви чекання - результат нерівності тривалості операцій на суміжних робочих місцях, коли час обробки на наступному робочому місці менше, ніж на попередньому (наприклад, обробка вала : перша операція -фрезерно-центрувальна, друга - токарська).

Перерви комплектування - деталі чи вузли, що входять в один комплект (агрегат, виріб), мають різний час обробки і надходять на зборку в різний час.

У виробничому циклі Т_ц перерви нерідко складають до 70% загальної тривалості, тому важливо ліквідувати втрати робочого часу, удосконалюючи як сам процес виробництва, так і його організацію.

Фактори, що визначають тривалість циклу

1 Конструктивно-технологічні:

- досконалість конструкції продукції, ступінь її технологічності, уніфікації і стандартизації,

- досконалість технології, її прогресивність, трудомісткість, ступінь синхронізації операцій,

- наявність механізації, автоматизації виробництва.

2 Організаційні:

- ступінь ущільненості режиму роботи цехів і підприємства,

- наявність наскрізних бригад,

- заміна природних процесів на технологічні операції,

- простої устаткування і трудова дисципліна,

- раціональне планування робочих місць,

- організація цехового і міжцехового транспортування,

- організація налагодження і ремонту устаткування,

- ступінь паралельності робіт і процесів.

3 Економічні:

- обсяг випуску продукції,

- фондовіддача,

- норматив обороту оборотних коштів, оборотність основних засобів.

Однак тривалість циклу виготовлення виробу не є сумою циклів деталей, що входять у нього, тому що багато які з деталей обробляються паралельно. Далі ми розглянемо методи організації виробництва за видами руху деталей.

Таблиця 2 - Порівняльна техніко-економічна характеристика типів виробництв

Фактори	Одиничнийй тип	Серійний тип	Масовий
Номенклатура	Необмежана	Обмежаними серіями	Невелика
Повторність	Нерегулярна	Періодична	Постійна
Принцип організаціі цехів	Технологічний	Предметно-технол.	Предметний
Обладнання	Універсальне	Спеціальне, спеціалізоване	Агрегати, автомати
Розташування обладнання	За типом	За групами	За потоком
Розробка ТВ	Збільшені маршрутні карти	Технологія	Операційна
Інструмент	Універсальний	Універсальний	Спеціальний
Закріплення операцій	Не закріплені	Закріплені	Тільки 1 операція
Кваліфікація робочих	Висока (універсальна)	Середня	Невисока
Взаємозамінність	Пригонка	Неповна	Повна
Собівартість	Висока	Середня	Низька

У залежності від ступеня одночасності виконання суміжних операцій існують 3 види руху деталей по операціях, що входять у даний процес: послідовне, паралельно - послідовне, рівнобіжне.

Види руху предметів праці

Порядок руху предметів праці деталей - є одним з важливих факторів, що визначають тривалість виробничого циклу.

У залежності від одночасності виконання суміжних операцій існують три види руху деталей по операціях, що входить у даний процес: послідовний, рівнобіжно-послідовний і рівнобіжний.

Послідовний вид руху характеризується тим, що при виготовленні деякої партії деталей (складальних одиниць) у багатоопераційному технологічному процесі кожна наступна операція починається тільки після виконання попередньої операції над всією оброблюваною партією.

На мал.1 приведений графік послідовного руху партії деталей з 3-х штук при технологічному процесі з п'яти операцій (для спрощення міжопераційні перерви не передбачені). Загальна календарна тривалість процесу Т_посл визначається в цих умовах як сумарна тривалість виконання всіх операцій:

,

де t_i - норми часу по окремих операціях;

n - число деталей у партії;

m - число операцій у технологічному процесі.

Ci - число одиниць устаткування, одночасно зайнятого на i-й операції.

Наприклад, календарний час виготовлення партії з трьох деталей (n =3 шт.) при трудомісткості по окремих операціях t₁ = 20 хв, t₂ = 10 хв, t₃ = 40 хв, t₄=10 хв, t₅ = 20 хв. складе:

Т_посл = 3 (20+10+40+10+20) = 300 хв.

Послідовний вид руху відрізняється відносно простою організацією. Він переважає у виробництвах, де обробляється партіями невелика кількість однойменних деталей, при частій зміні номенклатури.

Кожна деталь перед виконанням наступної операції затримується (пролежує) у чеканні обробки всієї партії на даній операції. У зв'язку з цим збільшується і загальна календарна тривалість проходження партії деталей по всіх операціях.

Рисунок 1 - Послідовний вид руху предметів праці в часі

Для зменшення і ліквідації таких затримок і відповідного скорочення тривалості виробничого циклу застосовуються інші види руху предметів праці в процесі виробництва.

Більш оптимальним у порівнянні з розглянутим є рівнобіжно-послідовний вид руху.

Рівнобіжно-послідовний рух - такий порядок передачі предметів праці в багатоопераційному виробничому процесі, при якому виконання наступної операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній операції.

Це скорочує час пролежування деталей між операціями і забезпечує безупинне завантаження робочих місць.

При цьому виді руху суміжні операції перекриваються в часі в зв'язку з тим, що вони виконуються протягом деякого часу рівнобіжно. (див. рис. 2).

Рисунок 2 - Рівнобіжно-послідовний вид руху предметів праці

Внаслідок ущільнення виробничого процесу загальна його календарна тривалість Т_пп менше, ніж при послідовному русі деталей на суму тих відрізків часу , протягом яких суміжні операції виконуються рівнобіжно:

,

Можливі два випадки рівнобіжно-послідовного сполучення суміжних операцій:

1) коли тривалість попередньої операції більше наступної (на рис. 2 - сполучення 1-шої і 2-гої а також 3-тьої і 4-тої операцій); відразу передавати деталь (чи транспортну партію) на наступну операцію не можна (немає задєлу);

2) коли тривалість попередньої операції менше наступної (сполучення 2-гої і 3-тьої , а також 4-тої і 5-тої операцій). Обробка деталі (чи транспортної партії) на наступній операції можлива відразу ж після закінчення обробки першої деталі (чи першої транспортної партії) на попередній операції ( є заділ).

Відрізок часу, протягом якого суміжні операції виконуються рівнобіжно, тобто величина , визначається:

– у першому випадку: _1,2 = t₂ n - t₂ = t₂ (n1);

– у другому випадку: _3,4 = t₄ n - t₄ = t₄ (n1).

Оскільки у практичних розрахунках приходиться користуватися щодо більш короткою (менш трудомісткою) операцією з двох суміжних, то для загального випадку

= t_кор (n1)

Тоді загальний вираз календарної тривалості виробничого циклу при рівнобіжно-послідовному русі предметів праці

.

Цей висновок справедливий для випадку поштучної передачі предметів праці з операції на операцію, що може бути лише при невеликих партіях запуску.

При партіях великої величини передача деталей здійснюється не поштучно, а частинами, на які дробиться оброблювана партія. Ці невеликі партії називаються передатними чи транспортними партіями - р.

Тоді

= t_кор (nр),

.

Для конкретного приклада: Т_пп = 300 - 2 (10+10+10+10) = 220 хв.

Рівнобіжно-послідовний вид руху застосовується при обробці порівняно великих партій деталей, операційних циклах і трудомістких техпроцесах. Відзначається зменшення Т_{ц пп} у порівнянні з Т_{ц посл} на 20 - 25%.

Рівнобіжно-послідовний рух предметів праці, скорочуючи час пролежування, зменшує календарну тривалість усього процесу виготовлення виробу, а значить і загальна тривалість виробничого циклу тим більше, ніж значніше час рівнобіжного виконання суміжних операцій.

Рівнобіжно-послідовний рух виробів вимагає ретельної організації виробничих процесів необхідно постійно підтримувати на розрахунковому рівні мінімальні, але достатні запаси предметів праці між операціями.

Рівнобіжний вид руху предметів праці;

- ще більш зроблений вид руху.

- такий порядок передачі предметів праці в багатоопераційному процесі виробництва, що характеризується відсутністю перерв партіоності, при якому кожен екземпляр передається на наступну операцію негайно після закінчення обробки на попередній операції (рис. 3).



Рисунок 3 - Рівнобіжний вид руху предметів праці в часі

ПРАВИЛА ПОБУДОВИ РІВНОБІЖНОГО ЦИКЛУ наступні:

Будується технологічний цикл обробки першої передатної партії на всіх операціях без перерв між ними, тому що для першої передатної партії будується графік послідовного руху.

Вважається, що при нормальних умовах процес обробки партії деталей на головній операції відбувається безупинно. Тому для неї будується графік проведення робіт із всієї оброблюваної партії деталей без перерв.

Зображується обробка всіх передатних партій на операціях, що знаходяться після головної операції. Закінчення обробки останньої передатної партії на останній операції означає закінчення виробничого процесу.

Знаходяться відрізки часу обробки передатних партій деталей на операціях, розташованих (передбачених) до головної, виходячи з необхідних термінів подачі передатних партій на головну операцію.

Рівнобіжний рух у порівнянні з послідовним більш ефективний. При цьому виді руху пролежування виробів цілком ліквідується, всі операції технологічного процесу виконуються паралельно, унаслідок чого календарна тривалість виготовлення партії скорочується до мінімуму. У результаті зменшується і загальна тривалість виробничого циклу.

Для поштучної передачі вона дорівнює

,

де t_гл - тривалість операційного циклу обробки на самій трудомісткій операції (її називають головною операцією в технологічному процесі).

При передачі деталей транспортними партіями

.

За даними приклада Т_пар = 100 +402 = 180 хв.

Рівнобіжний вид руху застосовується в багатосерійному і масовому виробництві і забезпечує скорочення тривалості циклу в порівнянні з паралельно-послідовним на 25-30%.

Оскільки кожен предмет праці передається на наступну операцію негайно після його обробки на попередньої, досягається найкоротший час проходження деталі по всіх операціях. Однак подібний порядок може викликати простої на робочих місцях, де виконуються найбільш короткі операції.

Ці простої виявляються тим більше, чим значніше різниця між часом виконання самої тривалої головної операції і часом, затрачуваним на інші операції. Неважко переконатися, що при рівній тривалості всіх операцій простої зовсім будуть відсутні. До цієї рівності в тривалості окремих операцій і прагнуть при організації масового виробництва на основі безперервно-потокових методів роботи.

Підводячи підсумки розгляду трьох способів організації руху предметів праці в часі, відзначимо основні достоїнства і недоліки кожного з них.

ПОСЛІДОВНИЙ вид руху:

- основна перевага - простота його організації у відношенні планування руху предметів праці і завантаження робочих місць;

- основний недолік - відносно велика тривалість виробничого циклу.

РІВНОБІЖНО-ПОСЛІДОВНИЙ вид руху:

- тривалість виробничого циклу коротше, ніж при послідовному, але більше, ніж при рівнобіжному.

- до недоліків варто віднести складність попередніх розрахунків, оперативного планування і регулювання виробництва.

РІВНОБІЖНИЙ вид руху:

- перевага полягає в мінімальній тривалості циклу;

- недоліки - у неминучих простоях устаткування при не синхронізованому процесі.

З метою спрощення розрахунків Т_ц для різних видів рухів, застосовують коефіцієнти паралельності К_пар. Вони показують, яку частку складає тривалість циклу при паралельно-послідовному К'_пар чи рівнобіжному ДО"_пара видах руху деталей від тривалості циклу послідовного руху

К'_пар = Т_пп / Т_посл ;

ДО"_пара = Т_пар / Т_посл.

Методика укрупненого розрахунку наступна:

1 Деталі, що проходять через цех (ділянку), розподіляють по групах (по трудомісткості і величині партії деталей).

2 У кожній групі вибирають деталь-представник і для неї визначають Т_посл, Т_{п. п}, Т_пара, а також К'_пар, К''_пар.

3 Для всіх інших деталей, що входять у групу, тривалості всіх непослідовних циклів визначають зворотним методом, за значенням К_пар:

Т_п.п = Т _посл х К _пар'; Т_пар = Т_посл х К_пар.

Загальна тривалість виробничого циклу ( з урахуванням усіх перерв у процесі перетворення предмета праці в готовий продукт) при різних видах руху можна виразити в такий спосіб:

,

,

,

де Т_посл, Т_пп, Т_пара - тривалість виробничого циклу виготовлення деталей, дні;

n - число деталей у партії;

m - число операцій у технологічному процесі;

t - норма часу на операцію, ч;

з - число робочих місць, паралельно зайнятих виконанням операції;

s - число робочих змін у добу;

q - тривалість робочої зміни, ч;

р - величина передатної партії, шт;

t_мо - міжопераційний час, ч;

t_е - час тривалості природних процесів, роб. дні.

Особливості визначення тривалості циклу збірки

Крім циклу виготовлення окремих деталей, цикл виготовлення машини включає і виробничий цикл збірки (вузлової і спільної), оздоблювальних операцій, регулювання, іспиту і т.д. При розрахунку циклу збірки необхідно виходити зі складальної схеми машини і циклового графіка складальних робіт. За допомогою циклового графіка встановлюється «генеральна лінія» з послідовно зв'язаних і найбільш тривалих складальних процесів.

Цикловий графік установлює:

- загальну тривалість виготовлення машини;

- паралельність виготовлення окремих деталей, збірки вузлів і агрегатів;

- визначає календарний час початку запуску деталей у виробництво.

Наприклад (мал. 4): цикл виготовлення машини - 40 діб. Але не всі деталі виготовляють за 40 діб, а тільки ведучі - деталі, що мають найбільшу тривалість циклу виготовлення в системі складальних одиниць і агрегатів, збірка яких виробляється на більш ранній стадії. У нашому прикладі ведуча деталь - № 5. Інші деталі можуть бути запущені пізніше.

Крім циклових графіків при визначенні тривалості складних виробничих процесів використовується МЕРЕЖНИЙ МЕТОД.

За допомогою мережного графіка можна представити процес виготовлення будь-якого виробу.



Рисунок 4 - Цикловий графік збірки машини

Рисунок 5 - Мережнний графік виготовлення виробу

Маються 4 шляхи: 1-2-5-7 = 3+8+12 = 23 дні;

1-3-5-7 = 18+3+12 = 33 дні;

1-3-7 = 18 + 28 = 46 днів;

1-4-6-7 = 51+16+2 = 69 дні.

Найбільший шлях 69 днів критичний це і є тривалість виробничого циклу машини.

Шляхи скорочення тривалості циклу

Протягом усього часу виробничого циклу вартість сировини, матеріалів, інструмента, палива й енергії, заробітної плати працюючих складають незавершене виробництво і відволікають засоби з обороту. Чим довше тривалість циклу, тим довше і більше засобів знаходиться в незавершеному виробництві, і тем більше оборотних коштів потрібно підприємству. Результат - падає (сповільнюється) оборотність оборотних коштів, а з нею й обсяг виробництва і рентабельність. Отже, необхідно прагнути до скорочення тривалості циклу. Тривалість необхідно скорочувати одночасно по двох напрямках:

1) скорочувати робочий період,

2) скорочувати і ліквідувати час перерв.

Скорочення робочого періоду можна досягти за рахунок:

- удосконалювання конструкції виробу (технологічності, уніфікації і стандартизації);

- використання передової технології і більш прогресивного устаткування;

- механізація й автоматизація технологічного процесу;

- перехід від природних процесів до технологічних операцій.

Скорочення перерв можна досягти:

- скороченням контрольних і транспортних операцій, шляхом застосування рахункової і мірної тари й автоматичних ліній;

- упровадженням рівнобіжного і рівнобіжно-послідовного видів руху;

- удосконалюванням організації праці (матеріальна зацікавленість колективу).

Виробничий цикл характеризується такими параметрами як ритмічність і автоматичність.

Ритмічність - випуск у рівні проміжки часу однакової кількості продукції.

Автоматичність - максимальне виконання операцій виробничого процесу автоматично, з урахуванням технічних можливостей і економічної доцільності.

2.3 Організація виробничого процесу в просторі. Виробнича структура підприємства

Як відомо, виробничий процес містить у собі основні, допоміжні, обслуговуючі й управлінські процеси, що у свою чергу формують і відповідні підрозділи:

- підрозділи основного виробництва;

- підрозділи допоміжного виробництва;

- підрозділи обслуговуючого виробництва і господарства;

- органи керування;

- організації, що обслуговують працівників підприємства.

Під ВИРОБНИЧОЮ СТРУКТУРОЮ підприємства розуміють склад підрозділів підприємства і їхній взаємозв'язок у процесі виробництва продукції за виробничою площею й устаткуванням, за чисельністю зайнятих робітників, за територіальним розміщенням.

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА підприємства містить у собі всі підрозділи, де здійснюється процес виготовлення продукції, а також органи керування й організації з обслуговування колективу працівників.

ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА (ВС) є частиною загальної і включає тільки виробничі підрозділи.

ВС заводу включає цехи і служби, що здійснюють виконання виробничої програми у встановлений термін, що відповідають договірним зобов'язанням перед споживачами продукції.

ПЕРВИННОЮ структурною одиницею підприємства є РОБОЧЕ МІСЦЕ - це частина виробничої площі, оснащена відповідними знаряддями праці, де один чи група робітників здійснюють окрему операцію по виготовленню готового продукту чи обслуговуванню виробничого процесу.

Кількість робочих місць і їхній перелік визначаються технологією виробництва виробів, обсягом їхнього виробництва, номенклатурою і трудомісткістю виготовлення.

Обсяги виробництва передбачають можливість спеціалізації, комбінування і кооперування.

У залежності від типу виробництва і виду руху деталей у виробництві, робоче місце може бути:

1) простим - 1 робітник обслуговує 1 одиницю устаткування;

2) багатоверстатним (багатоагрегатним) - 1 робітник обслуговує кілька одиниць устаткування;

3) колективним - група робітників, використовуючи загальні знаряддя праці, виконує визначений вид робіт.

У залежності від виду виконуваних робіт, робоче місце може бути:

1) вузько спеціалізованим - один вид робіт;

2) універсальним - кілька функцій (налагодження, контроль, збірка).

Група робочих місць поєднується у ВИРОБНИЧІ ДІЛЯНКИ. ВИРОБНИЧА ДІЛЯНКА - це сукупність робочих місць, що виконують визначені операції. На виробничій ділянці здійснюється закінчений виробничий процес по виготовленню визначеного виробу або частина техпроцесу. У залежності від кінцевого результату роботи розрізняють виробничі ділянки:

1 З ПРЕДМЕТНОЮ СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

- робочі місця зайняті виконанням різних операцій і результатом їхньої спільної діяльності є частина виробу (вузол, конструкція, збірна деталь) чи закінчений виріб. Такі ділянки мають розташування устаткування за предметною ознакою, відповідно до переліку операцій по ходу технологічного процесу.

2 З ТЕХНОЛОГІЧНОЮ СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

Такі ділянки мають розташування устаткування по його функціональному призначенню (технологічним можливостям).

Кілька ділянок утворюють ЦЕХ - це основний підрозділ заводу, що виконує визначену частину виробничого процесу відповідно до його спеціалізації. (Основні цехи виконують основні виробничі процеси, допоміжні - допоміжні процеси).

На великих підприємствах цехи поєднують у КОРПУСИ( механічні, складальні, ливарні, термічні).

Виробнича структура заводу формується при його створенні і реорганізується у випадку диверсифікованості виробництва (НКМЗ - дивізіональна продуктова структура, завод ім. Малишева в Харкові - у зв'язку з конверсією).

Однак цех може бути створений лише тоді, коли буде достатня трудомісткість продукції для досить великого числа основних робітників, що забезпечують ефективність роботи апарата керування цехом. У противному разі (обсяги виробництва недостатні для створення цеху) утворяться відповідні виробничі ділянки в цехах, близьких за профілем роботи.

ВНУТРІШНЬОЗАВОДСЬКА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ забезпечує ріст продуктивності праці за рахунок його розподілу. Тому при формуванні виробничої структури заводу необхідно прагнути до максимального рівня спеціалізації.

Розрізняють три основні ФОРМИ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ЦЕХІВ:

1 За ознакою виконання технологічних процесів - ТЕХНОЛОГІЧНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: здійснюється в залежності від технологічних процесів, виконуваних у цехах (на ділянках) незалежно від номенклатури виробів (ливарні, механічні, ковальсько-пресові, термічні й ін.).

Перевага технологічної спеціалізації - застосування найбільш передових технологічних способів обробки.

Недолік: виріб, пройшовши обробку в інших цехах, може знову (можливо неодноразово) повертатися в цей же цех для виконання технологічних операцій того ж типу (приклад: механообробка - термічна обробка - механообробка). У результаті потрібна розробка приватних календарних термінів виконання замовлень по кожному цеху, тобто збільшується виробничий цикл виготовлення виробів (це характерно для одиничного і дрібносерійного виробництва).

2 Спеціалізація за ознакою виготовлених виробів - ПРЕДМЕТНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: кожен цех обробляє і випускає одне чи невелике число виробів. Ця форма характерна для заводів багатосерійного і масового виробництва (наприклад, в автотракторній промисловості: цех кузовів, цех задніх мостів і т.д.).

У цехах із предметною спеціалізацією найчастіше є всі три стадії виробництва: заготівельна, обробна і складальна. У цьому випадку істотно скорочується час на транспортні операції, спрощується оперативно-календарне планування, зменшується виробничий цикл, поліпшуються техніко-економічні показники роботи підприємства.

Заміна технологічної спеціалізації предметною - сучасна тенденція удосконалювання виробничої структури заводів на основі концентрації виробництва (заводи з виробництва зубчастих коліс, підшипників (подетальна спеціалізація)).

3 При обслуговуванні основного виробництва широко застосовується ФУНКЦІОНАЛЬНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ: на заводі створюються цехи і служби, що виконують однорідні функції (ремонтні служби, служби обслуговування енергоустановок, підготовки програм для верстатів із ЧПУ і робото-технологічних комплексів і ін.).

Для одиничного і дрібносерійного виробництва характерна технологічна спеціалізація (у механічному цеху можуть бути токарські, фрезерні, шліфувальні й ін. ділянки).

Для багатосерійного і масового виробництва характерна внутрішньоцехова предметна спеціалізація шляхом створення предметно-замкнених ділянок.

У сучасному машинобудуванні поширені 5 виробничих структур заводів у залежності від спеціалізації основних цехів:

1 Заводи повного технологічного циклу з усіма необхідними цехами (заготівельними, обробними, складальними).

2 Заводи механоскладального типу, що одержують заготівлі по кооперації.

3 Заводи складального типу, що одержують комплектуючі від спеціалізованих заводів.

4 Заводи з виробництва заготівель-виливків, кувань (наприклад, «Енергомашспецсталь»).

5 Заводи, спеціалізовані на виготовленні окремих деталей (Дружківьский метизний завод, Харківський та Вінницький підшипникові заводи).

Найпоширеніша перша структура, хоча вона громіздка і не відповідає вимогам спеціалізації, тобто домінуючій тенденції основного виробництва.

Розвивається також спеціалізація і в допоміжному й обслуговуючому виробництві (виробництво інструмента на спеціалізованих заводах, оснащення, централізоване постачання заводів електроенергією, стисненим повітрям, парою ).

У залежності від складу цехів, що входять у підприємство, розрізняють 2 види структури підприємства:

1 Комплексну: основні цехи, допоміжні, господарства.

2 Спеціалізовану: тільки основні цехи, замість допоміжних цехів і господарств користаються послугами сторонніх організацій (ремонтних, транспортних, інструментальних заводів).

Показники, що характеризують виробничу структуру

Якісна і кількісна характеристика структури підприємства визначається наступними показниками:

1) загальний перелік підрозділів підприємства з указівкою їхньої спеціалізації порівнюється з аналогічним переліком родинного підприємства галузі;

2) розмір окремих підрозділів підприємства (заготівельних, обробних складальних) по чисельності зайнятих працівників, потужності устаткування, енергетичних установок, вартості основних виробничих фондів, обсягу випуску продукції.

Одночасне використання даних показників дозволяє одержати більш об'єктивне представлення про розміри підрозділів;

3) розміри ділянок і цехів: питома вага основних і допоміжних цехів: якщо основних більше, повинні бути добре організовані допоміжні й обслуговуючі підрозділи, якщо механічних цехів менше - необхідні добре організовані заготівельні підрозділи.

S-оптимальний розмір ділянки, цеху: відповідність нормативам розмірів прольотів, висоти будинків і їхнє заповнювання в просторі устаткуванням;

4) показники типу виробництва:

К_зо - коефіцієнт серійності,

К_сп - коефіцієнт спеціалізації робочих місць (кількість операцій, проведених на одному робочому місці),

К_ц- коефіцієнт централізації виробництва: відношення кількості робіт, виконуваних у спеціалізованому цеху (ділянці) до загального виду таких робіт на підприємстві. - співвідношення виробничих потужностей підрозділів,

К_з - коефіцієнт забудови території підприємства,

Г_тр - вантажообіг і довжина транспортних маршрутів між підрозділами.