4 Удосконалювання структури керування загальнозаводськими транспортно-складськими службами.

ОБСЯГ РОБІТ, ВИКОНУВАНИЙ ТРАНСПОРТНИМ ГОСПОДАРСТВОМ планується за наступними показниками:

1 - вантажообігу підприємства за видами транспорту в тоннах (залізничний, автомобільний, конвеєрний) - зовнішній і внутрішній (міжцеховий);

2 - потрібної кількості транспортних засобів;

3 - часом простою під вантажними операціями.

ВАНТАЖООБІГ є вихідним показником для визначення обсягу роботи транспортного цеху. Він розділяється на :

ЗОВНІШНІЙ ВАНТАЖООБІГ - величина усіх вантажів (по вазі), що прибувають на підприємство й відправляються з підприємства:

М_вн = М_пр + М_від.

Розрахунок величини зовнішнього вантажообігу виконується на підставі заяв відділу матеріально-технічного постачання і збуту.

ВНУТРІШНІЙ ВАНТАЖООБІГ - підставою для його розрахунку є програма цехів і діюча система вантажопотоків на підприємстві.

ВАНТАЖОПОТІК - це обсяг вантажів, перевезених в одному напрямку між двома пунктами навантаження і вивантаження.

Сукупність вантажних потоків складає вантажообіг підприємства й окремих його підрозділів.

У загальному виді ЗАГАЛЬНИЙ ВАНТАЖООБІГ підприємства визначається за формулою

Г = М _ос (1+n) + 2М _вс + М _г + М _в.м,

де М _ос - чиста вага готових виробів основних цехів;

n - кількість послідовних перевезень між цехами однієї і тієї ж продукції, один раз на склад;

М _вс - чиста вага продукції, що виготовляється допоміжними цехами (інструментальними, оснащення);

М _г - вага готової продукції, що вивозиться з заводу (з упакуванням);

М _в.м - вага допоміжних матеріалів (емульсії, дрантя).

За своїм характером усі транспортні роботи підрозділяються на: 1) вантажно-розвантажувальні, 2) перевезення вантажів і 3) експедиційні роботи (супровід і охорона вантажів).

ОСНОВНИМИ ЛАНКАМИ транспортного господарства є:

- депо і гаражі - технічна і ремонтна база з заправною станцією;

- шляхове і дорожнє господарство (ремонт і обслуговування шляхопроводів);

- рухлива частина транспорту (автомобілі, локомотиви, електрокари).

Розрізняють три основних види систем організації маршрутів:

МАЯТНИКОВА - зв'язок між двома пунктами.

Потрібне кількість одиниць транспортних засобів:

а) маятникова однобічна :

N_o=М_см (t_rp+t_б.м+t_п+t_p.з+t_у) / 60 Q_тр К_гр F_см,

де М _див - кількість вантажу, перевезеного за зміну, т;

t_гр - час руху з вантажем, хв;

t_б.м- час руху без вантажу, хв;

t_n - час навантажування на один рейс, хв;

t_p.з- час на одне розвантаження, хв;

t_у - утрати часу і випадкові затримки в шляху,=0,15t_гр;

Q_тр - вантажопідйомність транспортного засобу, т;

К_гр - КПД транспортного засобу 0,7...0,9;

F_см - дійсний фонд часу роботи транспортного засобу за зміну.

б) маятникова двобічна:

N_о = М_см (t_rp+2 t_п+tp.з+t_з)/(60 Q_тр К_гр F_см);

в) віялова схема вантажопотоку

N_о = {n М_см t_гр+t _б.г+t_п+t_p.з+t_з) / (60 Q_тр К_гр(F_см )};

де n - у пунктів призначення.

г)кільцева з загасаючим вантажопотоком:

N_о = М_см (t_гр+t_п+n t_p.з+t_з)/(60(Q_тр(К_гр F_см);

д) кільцева зі зростаючим вантажопотоком:

N_о = М_см (t_гр+n t_п+t_p.з+t_з)/ (60 Q_тр К_гр F_см);

е) кільцева з рівномірним вантажопотоком:

N_o= М_см / (Р_см ( Q_тр(К_гр),

де Р_см - кількість рейсів за зміну.

ЧАС ПРОСТОЮ ПІД ВАНТАЖНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ:

t_np = М_гр / П_год,

де М_гр - кількість вантажу, що підлягає вивантаженню (навантаженню), т;

П_год - годинна продуктивність на даній операції, т/година.

Роботу з організації заводського транспорту здійснює ДИСПЕТЧЕРСЬКИЙ АПАРАТ, в обов'язки якого входить:

- складання графіків вантажно-розвантажувальних робіт,

- контроль за рухом транспортних складів,

- оперативні заходи щодо перекидання транспортних засобів.

Підвищення ефективності транспортного господарства

1 З позицій технічної оснащеності вантажопотоку:

- на вантажопотоках металопрокату раціонально створювати склади металопрокату в безпосередній близькості до цехів-споживачів;

- на вантажопотоках тарно-штучних вантажів (заготівлі, деталі, запчастини, допоміжні матеріали) упроваджувати крани-штабелери, автонавантажувачі, електровантажники для міжцехових перевезень;

- для сипучих і кускових вантажів застосовувати лебедочний і транспортерний транспорт.

2 Для внутріцехового переміщення вантажу використання транспорту, який пересувається підлогою (електротележки, електрокари).

3 З метою зменшення обсягів вантажно-розвантажувальних робіт упроваджувати системи централізованого складування вантажів.

Основні техніко-економічні показники транспортних робіт:

- % виконання плану перевезень, собівартості перевезення 1ткм вантажу,

- середня собівартість вантажно-розвантажувальних робіт на 1т вантажу,

- коефіцієнт використання парку транспортних засобів,

- витрата палива на 1т-км пробігу.

4.5 Організація складського господарства

У машинобудуванні склади поділяються:

а) по характеру збережених предметів на:

- матеріальні, напівфабрикати (лиття і кувань),

- інструменту,

- запасних частин для ремонту,

- палива,

- сипучих тіл (пісок, вапно),

- відходів і утилю;

б) по типах пристрою:

- відкриті, напівзакриті (навіси), закриті.

Однією з особливостей важкого машинобудування є відсутність на заводах складів готової продукції (верстатів, екскаваторів, млинів, шахтно-піднімальних машин і т.п.), тому що звичайно після іспиту, демонтажу і консервації, вироби упаковуються і вантажаться у вагони. Недолік - виробнича площа основних цехів постійно зайнята великогабаритними частинами виробів.

Збереження і відпустка зі складів повинні бути організовані так, щоб вони забезпечували:

- повну технічну схоронність матеріальних цінностей;

- найбільш швидке їхнє перебування і відпустка зі складу за вимогою виробництва;

- мали надійний захист від можливих розкрадань;

- мали достатню протипожежну безпеку.

Важливим елементом роботи складського господарства в умовах матеріалоємного машинобудування є організація приймання матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів на склад. Приймання складається з наступних груп операцій:

1) планування термінів завезення окремих матеріалів;

2) підготовка стелажів і площ до приймання;

3) забезпечення швидкого розвантаження;

4) кількісний облік матеріалів, що надходять, напівфабрикатів;

5) сортування по якості матеріалів;

6) укладання по секторах складу матеріалів, що надійшли.

Керівники складського господарства підприємства несуть відповідальність за своєчасне розвантаження матеріалів, що надійшли: за затримку вагонів під розвантаженням чи навантаженням поверх норми підприємство сплачує штрафи, якщо з вини залізничної дороги, то остання платить штраф за затримку доставки.

Для виконання своїх функцій склади повинні мати в розпорядженні необхідні площі і пристосування для збереження і переміщення матеріальних цінностей: вагами, вагонами-вагами, кранами, стелажами, контрольно-вимірювальними приладами і нормативно-довідковими даними.

Відпустка матеріалів повинна вироблятися за письмовими вимогами (нарядами) з точним обліком марки матеріалу, його ваги чи розміру.

Показники складського господарства:

1 Коефіцієнт використання площі складу:

К _в = S _корис / S_заг.

2 Середнє навантаження на 1м³ складської площі:

Q _cp = М _мат / S_общ.

Основним шляхом підвищення ефективності організації складського господарства є перехід до створення централізованих автоматизованих складів, що складаються зі стелажів, що обслуговуються кранами-штабелерами по сигналом з пульта ЕОМ.

4.6 Організація енергетичного господарства

Основною задачею енергетичного господарства є - виконання своїх функцій наступними підрозділами:

ЕЛЕКТРОЦЕХ - експлуатація підстанцій для забезпечення електроенергією підприємства, ремонт мереж, електроустаткування машин і механізмів,

- підтримка і ремонт підземних комунікацій (кабельні тунелі).

При поточному ремонті устаткування електроцех виконує ремонт його електричної частини.

ПАРОСИЛОВИЙ цех - забезпечує підрозділи підприємства парою, газом (підведення і відвід), а також виконує:

- контроль за експлуатацією трубопроводів, газопроводів,

- забезпечує водою (питною, технічної), каналізацію,

- вентиляція приміщень;

- КОТЕЛЬНЯ - подача гарячої води і пари.

Оптимальність організації енергогосподарства залежить від правильного обліку і сполучення наступних факторів на підприємстві:

- видів споживаної енергії й енергоносіїв, наявності вторинних ресурсів (наприклад: доменний газ йде потім у прокатний цех для нагрівання заготівель у печах);

- можливості зв'язку з зовнішніми джерелами енергопостачання;

- режиму роботи підприємства.

Зведена схема енергопостачання складається у виді ЕНЕРГОБАЛАНСУ

- це система показників, що характеризують потребу підприємства в різних видах енергії.

Енергобаланси можуть складатися на підставі потужностей цехів або за їхнім енергоспоживанням:

1) за календарними термінами випуску продукції;

2) за енергоносіями (окремо за електричними, паровими);

3) за фізичними процесами: силовими, високотемпературними (більш 500⁰С), середньотемпературними (200-500⁰С), низькотемпературними (до 200⁰С), освітлювальними;

4) за цільовим призначенням: на технічні нестатки, на господарські нестатки, на опалення, висвітлення;

5) за об'єктами споживання: підприємства, цехи, господарства, ділянки.

Показники ефективності енергетичного господарства:

- ЕНЕРГООСНАЩЕНІСТЬ праці:

Е_в= М / С_р,

де М - сумарна виробнича потужність обладнання;

С_р - кількість робітників;

- ЕНЕРГОЄМНІСТЬ продукції:

Е_е= Е _ен / N_в ,

де Е _ен - уся спожита енергія на виробництво продукції;

N _в - обсяг виробництва продукції.

РОЗДІЛ 5. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ В УМОВАХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

5.1 Прогресивні форми організації виробництва

Поділ і усуспільнення праці знаходять безпосереднє вираження у виробничих процесах у виді диференціації і концентрації операцій по виготовленню продукції, а на рівні суспільного виробництва в цілому у галузевій диференціації і концентрації виробництва.

За ступенем диференціації знарядь праці диференціюються і ті галузі виробництва, у яких ці знаряддя виготовляються.

Галузева диференціація виражається в рості числа галузей виробництва, а концентрація - у зосередженні виробництва на великих підприємствах, як у рамках кожної галузі, так і в більш широких границях, що включають виробничі процеси різних галузей.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА має чотири форми: укрупнення підприємств; спеціалізація; кооперування і комбінування.

УКРУПНЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ - зосередження виробництва на великих підприємствах. Визначається науково-технічним прогресом знарядь праці (ростом продуктивності одиничних потужностей машин, агрегатів, удосконалюванням техніки керування і т.п.) і ростом обсягів продукції, що випускається.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ - зосередження (концентрація) однорідного виробництва, що за своїм типом є масовим чи багатосерійним.

КООПЕРУВАННЯ - прямі виробничі зв'язки між підприємствами (об'єднаннями), що беруть участь у спільному виготовленні визначеної продукції.

КОМБІНУВАННЯ - з'єднання різних виробництв, що представляють собою послідовні ступені обробки сировини чи використання відходів виробництва в одному підприємстві (комбінаті);

- технологічне й організаційне з'єднання на одному підприємстві виробництв, що відносяться до різних галузей промисловості на базі єдиної сировини.

При плануванні розвитку форм організації промислового виробництва передбачається:

- укрупнення підприємств відповідно до росту одиничної потужності агрегатів і машин;

- формування нових і розвиток діючих спеціалізованих потужностей;

- зосередження виробництва продукції у відповідних спеціалізованих галузях промисловості;

- ліквідація невиправданої розосереджуванності виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на підприємствах різних галузей;

- звільнення підприємств від виготовлення продукції, що не відповідає профілю;

- створення і розвиток спеціалізованих підприємств з централізованого виробництва заготівель і виробів загальгалузевого застосування;

- встановлення економічно вигідних зв'язків по кооперації.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Концентрація виробництва створює можливості для більш ефективного використання сучасної високопродуктивної техніки і неухильного росту продуктивності суспільної праці.

При розгляді проблем концентрації виробництва в практиці, як правило, використовується поняття «розміри підприємства».

Розмір підприємства кількість живої й упредметненої праці на підприємстві (обумовлене чисельністю працюючих) і вартість виробничих фондів.

Розмір виробництва кількість продукції, що випускається підприємством, у натуральних, трудових чи вартісних вимірниках.

Мінімально допустимий розмір виробництва повинний забезпечувати:

- застосування прогресивної техніки, передових технологій, організації виробництва і праці;

- ефективне використання високопродуктивної техніки;

- комплексну механізацію й автоматизацію виробництва;

- високий рівень спеціалізації і кооперування виробництва.

Таке тлумачення мінімальне припустимого розміру спеціалізованого виробництва полегшує вибір його оптимального розміру, тому що всі економічні показники уже визначені для мінімального розміру.

Оптимальний розмір визначається за допомогою збільшення в кратне число раз мінімального розміру. При цьому досягаються оптимальні техніко-економічні показники не тільки на даному підприємстві , але й у народному господарстві (мінімальні народно-господарські витрати на виробництво, транспортування, звертання продукції).

Найбільше точно рівень концентрації виробництва характеризується абсолютними показниками обсягу продукції, що випускається.

Основним критерієм ефективності концентрації виробництва в промисловості є максимальне використання факторів виробництва.

ВИДИ КОНЦЕНТРАЦІЇ:

- абсолютна - збільшення розмірів самих підприємств і їхніх виробництв;

- відносна - збільшення питомої ваги великих підприємств у загальному обсязі випуску однорідної продукції.

НАПРЯМКИ КОНЦЕНТРАЦІЇ :

- універсалізм - зосередження різнорідних виробництв на одному підприємстві;

- на базі спеціалізації - зосередження виробництва однорідної продукції на одному підприємстві;

- на базі кооперування - зосередження взаємозалежних виробництв на підприємстві.

ФОРМИ КОНЦЕНТРАЦІЇ:

- агрегатна - збільшення одиничної виробничої потужності устаткування, машин, агрегатів, потокових та автоматичних ліній;

- виробничо-технічна - збільшення кількості верстатів, агрегатів і ліній у конкретному виробництві;

- технологічна - одночасне збільшення кількості одиниць устаткування при підвищенні його одиничної потужності.

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ КОНЦЕНТРАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

1 Обсяг продукції - питома вага виробництва продукції великих підприємств Q_кр у загальному обсязі випуску однорідної продукції Q_заг:

ДО = Q_кр / Q_заг.

Чисельність працюючих - питома вага працюючих на великих підприємствах Ч_кр у загальній чисельності працюючих на підприємствах, що випускають однорідну продукцію Ч_заг:

ДО = Ч_кр / Ч_заг.

За основними фондами - питома вага вартості основних виробничих фондів великих підприємств ОВФ_кр у загальній вартості фондів підприємств, що випускають однорідну продукцію ОВФ_заг:

К = ОВФ _кр / ОВФ _заг.

ПЕРЕВАГИ концентрації виробництва:

- краще використання ОВФ;

- створення умов для більш доцільного поділу праці усередині підприємства;

- застосування більш зробленої технології, організації виробництва і праці;

- раціональне використання сировини і матеріалів;

- відносне зниження витрат по керуванню, загальних витрат виробництва;

- можливість організації могутніх конструкторських баз, лабораторій, експериментальних баз.

НЕДОЛІКИ концентрації виробництва:

- ріст транспортних витрат;

- утруднення комплексного розвитку економічних районів;

- великі витрати засобів і тривалі терміни будівництва нових підприємств;

- ускладнення структури виробництва і керування.

Спеціалізація виробництва

Поділ праці веде до диференціації його окремих видів, а їхня концентрація на основі збільшення обсягів кожного різновиду праці до економічно раціональних розмірів забезпечує масове повторення операцій і процесів, тобто масове чи спеціалізоване виробництво. Таким чином СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ, з одного боку, є наслідком суспільного поділу праці, а з іншого результатом концентрації однорідного виробництва.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ являє собою діалектичну єдність двох протилежних процесів: диференціації і концентрації.

У промисловості СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ реалізується в наступних основних формах: предметній, подетальній, технологічній, функціональній.

ПРЕДМЕТНА спеціалізація - зосередження виробництва визначених видів продукції кінцевого споживання: станко-інструментальні, автомобільні заводи.

ПОДЕТАЛЬНАЯ спеціалізація - (поагрегатна) - спеціалізація підприємств на виробництві окремих деталей, вузлів, агрегатів: шарикопідшипникові заводи, завод поршнів.

ТЕХНОЛОГІЧНА спеціалізація перетворення окремих фаз виробництва чи операцій у самостійні виробництва: ливарні виробництва, кування, штампування, зборка, зварювання.

ФУНКЦІОНАЛЬНА спеціалізація спеціалізація на виконанні визначених робіт (функцій) по обслуговуванню інших підприємств: ремонтні підприємства Домноремонт.

Основними елементами, на яких базується спеціалізація, є СТАНДАРТИЗАЦІЯ Й УНІФІКАЦІЯ.

Стандартизація й уніфікація дозволяють вирішити основне протиріччя, викликане науково-технічним прогресом, що полягає, з одного боку, у частій зміні і збільшенні номенклатури продукції, що випускається, а з іншого, - у посиленні спеціалізації , механізації й автоматизації виробництва з метою випуску більш дешевої продукції й у короткий термін.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ припускає однакові вимоги до кінцевої продукції, до сирих матеріалів, напівфабрикатах, що комплектують, методів контролю, іспитів, транспортування, збереження і споживання.

Стандартизація ґрунтується на принципах випередження і комплексності.

ПРИНЦИП ВИПЕРЕДЖЕННЯ полягає у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, що згідно з прогнозами будуть оптимальними в майбутньому.

ПРИНЦИП КОМПЛЕКСНОСТІ полягає в узгодженні показників взаємозалежних компонентів, що входять в об'єкт стандартизації. Комплексність забезпечується включенням у програму стандартизації виробів, складальних одиниць, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, сировини, технічних засобів, методів підготовки й організації виробництва. У підсумку стандартизація забезпечує взаємозв'язок всіх сторін виготовлення і споживання продукції з метою задоволення зростаючих потреб суспільства при оптимальних витратах праці і засобів.

Основна мета УНІФІКАЦІЇ усунення невиправданого різноманіття виробів однакового призначення і різнотипності їхніх складових частин, а також приведення до можливої однаковості способів їхнього виготовлення.

При уніфікації дотримуються принципу конструктивної наступності: у виріб нової конструкції в максимальному ступені вводяться деталі і вузли, що вже застосовуються в інших конструкціях. Це забезпечує використання однакових напівфабрикатів, деталей, вузлів для виробництва готових виробів різного призначення.

Застосування загальних конструктивних рішень дозволяє створювати на одній основі різні модифікації виробів, виготовляти машини, устаткування однакового і різного призначення.

На основі уніфікації і стандартизації досягається концентрація виробництва однорідних виробів на більш великих підприємствах оптимальних розмірів, що забезпечує ріст продуктивності праці, краще використання виробничого апарата, сировинних і трудових ресурсів, підвищення якості продукції.

Основні показники спеціалізації

Основні:

- коефіцієнт спеціалізації відношення вартості основної (профілюючої) продукції до загального обсягу продукції підприємства;

- коефіцієнт закріплення операцій відношення числа всіх різних технологічних операцій, виконуваних в облікову одиницю часу (місяця), до числа робочих місць.

Додаткові:

- питома вага автоматичного спеціального і спеціалізованого устаткування в загальному його парку;

- питома вага прогресивних техпроцесів;

- питома вага стандартних, нормалізованих і уніфікованих вузлів і деталей у виробах;

- питома вага трудомісткості потокових методів організації виробництва в загальній трудомісткості;

- серійність виготовленої продукції.

ПЕРЕВАГИ при переході на спеціалізоване виробництво:

- використання високопродуктивного устаткування;

- застосування прогресивних методів обробки;

- підвищення масовості і потоковості виробництва;

- підвищення рівня завантаження устаткування;

- механізація допоміжних, транспортно-складських робіт;

- поліпшення організаційної структури керування;

- удосконалювання системи нормування праці і матеріалів;

- оснащеність спецоснащенням;

- підвищення рівня механізації виробничого процесу;

- удосконалювання технічного рівня продукції;

- підвищення рівня спеціалізації робочих місць;

- підвищення рівня уніфікації і стандартизації виробництва;

- спрощення системи планування.

КІНЦЕВІ РЕЗУЛЬТАТИ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ:

- ріст обсягів виробництва;

- підвищення продуктивності праці;

- підвищення якості продукції;

- зниження матеріалоємності;

- підвищення фондовіддачі;

- зниження собівартості і ріст рентабельності;

- зменшення питомих кап. вкладень;

- скорочення чисельності управлінського й обслуговуючого персоналу;

- ріст транспортних витрат (недолік!).

УМОВНО-РІЧНУ (ПОРІВНЯЛЬНУ) ЕКОНОМІЧНУ ЕФЕКТИВНІСТЬ Е_г спеціалізації визначають за формулою приведених витрат з урахуванням зміни собівартості і транспортних витрат:

Е_г = {(C₁ + T_р1) (З₂ + Т_р2)} А₂,

де С₁ і С₂ - повна собівартість одиниці продукції до і після проведення спеціалізації;

Т_р1 і Т_р2 - транспортні витрати по доставці готової продукції до і після проведення спеціалізації;

А₂ річний обсяг випуску продукції (за планом) після проведення спеціалізації.

РІЧНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ від спеціалізації визначається за формулою

Е_ге = [(З₁ +Тр₁ +Е_нК₁) [(З₂ +Тр₂ +Е_нК₂)]А₂' ,

де Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності кап. вкладень;

К₁ і К₂ питомі капитальні вкладення до і після проведення спеціалізації;

А₂' річний обсяг випуску продукції (фактичний) після проведення спеціалізації.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ це виражена в грошових чи натуральних показниках економія живої й упредметненої праці (у даному випадку від проведення спеціалізації виробництва).

ОКУПНІСТЬ КАПИТАЛОВКЛАДЕНЬ на проведення спеціалізації Т:

Т = (К Ф) / Е_г.е,

де К - обсяг капиталовкладень на здійснення спеціалізації;

Ф вартість ОВФ, що вивільняються в результаті спеціалізації.

Кооперування

Кооперування - виробничі зв'язки підприємств по спільному виробництву кінцевої продукції

Кооперування - випливає зі спеціалізації галузей і підприємств на виготовлення окремих заготівель, деталей і агрегатів для машин, устаткування, інших виробів.

Процеси кооперування - це постачання комплектуючих напівфабрикатів і виконання робіт для потреб визначеного виробництва; зв'язок постачальника з визначеними покупцями даного виду продукції; робота постачальників на визначених споживачів, що виготовляють готову продукцію чи продовжують формувати напівфабрикат.

ВИДИ І ФОРМИ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРУВАННЯ:

- за галузевою ознакою: міжгалузеве і внутрішньогалузеве;

- за територіальною ознакою: внутрірайонне, міжрайонне, міждержавне;

- за виробничою базою: потужності неспеціалізованих виробництв;

- потужності спеціалізованих виробництв;

- за предметом кооперування: подетальне, технологічне, агрегатне, функціональне (виконання визначеного виду послуг);

- за участю підприємства в системі кооперування: на сторону, двостороннє, з боку.

Показники рівня кооперування

Основні:

- коефіцієнт кооперування - відношення вартості заготівель, полуфабрикатів, покупних виробів, одержуваних по кооперації, С_к до загальних витрат підприємства на виготовлення товарної продукції (по повній заводській собівартості С_п):

К_к = С_к / С_п;

- число підприємств-суміжників, що поставляють напівфабрикати і комплектуючі вироби даному підприємству.

Додаткові показники:

- питома вага міжрайонних С_м і внутрірайонних С_в кооперованих постачань у загальній вартості всіх постачань:

К_в = С_в / (С_в + С_м);

К_м = С_м / (С_в + С_м);

- середній радіус кооперування R_к:

R_к = ( r Q ) / Q,

де r - окремі відстані постачань, км;

Q - обсяг кооперованих постачань на відповідні відстані.

- питома вага галузевих З і міжгалузевих С_мо кооперованих постачань у загальній сумі постачань:

- коефіцієнт внутрішньогалузевого кооперування:

К_о = З / (З+ С_мо);

- коефіцієнт міжгалузевого кооперування: :

К_мо = С_мо / (З+ С_мо);

- абсолютний обсяг і вартість транспортних витрат по кооперації.

Переваги кооперованих зв'язків:

- посилення суспільного характеру виробництва;

- поліпшення якості продукції внаслідок зменшення номенклатури виробів (спеціалізації),виготовлених на одному підприємстві;

- поліпшення техніко-економічних показників роботи підприємства.

Недоліки:

- ускладнення зв'язків між спеціалізованими виробництвами;

- залежність від постачальників;

- додаткові транспортні витрати на перевезення сировини і готової продукції.

Комбінування

- полягає в технологічному сполученні взаємозалежних різнорідних виробництв однієї чи різних галузей промисловості в рамках одного підприємства - комбінату;

- виробничий цикл заснований на виконанні послідовних стадій переробки сировини, комплексному використанні відходів виробництва.

Наприклад, комбінати роблять різноманітні види металургійної продукції - руду, чавун , сталь, прокат, що відносяться до різних виробництв - залізорудного, чавуноливарного, сталеплавильного, прокатного.

Ознаками комбінування є:

- об'єднання різнорідних виробництв;

- пропорційність між ними;

- техніко-економічна єдність між цими виробництвами - полягає в тому, що усі виробництва комбінату відповідають по якості, номенклатурі і кількості продукції, що випускається, продукти одного виробництва служать сировиною чи напівфабрикатами, паливом для інших виробництв. Забезпечується багато в чому централізацією керування комбінатом у сполученні з розширенням самостійності і відповідальності його окремих виробництв і служб.

- виробнича єдність, що полягає в тому, що всі частини комбінату розташовуються на одній території і зв'язані між собою загальними комунікаціями;

- єдине енергетичне господарство і загальні допоміжні й обслуговуючі виробництва.

У залежності від характеру виробництва, технології й об'єднання у виробничому процесі окремих стадій переробки сировини і матеріалів комбінування в промисловості виступає в трьох основних формах:

1) послідовна переробка сировини аж до одержання готової продукції. Типово для чорної металургії, хімічної, текстильної промисловості. Отримані в процесі виробництва різні напівфабрикати виходять з комбінату або як проміжний продукт, що йде в подальшу переробку в інші галузі, або як кінцевий продукт. Наприклад: у чорній металургії:

ж. руда > чавун > сталь > прокат.

2) використання відходів виробництва для вироблення інших видів продукції. Використовується в металургійній промисловості, деревообробної, харчовій.

3) комплексна переробка сировини (вироблення з одного виду сировини різних видів продуктів). Характерна для галузей, зайнятих переробкою органічної сировини: нафти, вугілля, торфу; комплексних руд (поліметалевих): коксохімічні комбінати, по виробництву кольорових металів, нафтохімічні, еноргохімічні

Економічна ефективність комбінування

Вона обумовлена раціональним використанням знарядь праці, предметів праці, робочої сили, що забезпечується наступними перевагами комбінування:

- високий рівень безперервності виробничих процесів (доменні печі працюють протягом декількох років без перерв);

- частина устаткування використовується для виробництва декількох видів продукції, сушіння, зневоднювання, дроблення, сортування, змішання різних видів сировини виробляються одночасно при витягу із сировини декількох корисних компонентів.);

- раціональне використання предметів праці за рахунок комплексного використання сировини, використання відходів і вторинних ресурсів, що на роздільних підприємствах не мають застосування;

- найбільш раціональне використання живої праці, більш інтенсивне зростання продуктивності;

- розширюється матеріальна база промисловості за рахунок використання відходів виробництва і вторинних ресурсів, комплексного використання сировини;

- скорочуються питомі капвкладення в загальнокомбінатське допоміжне й обслуговуюче господарство;

- у результаті кращого використання живої й упредметненої праці, зниження матеріалоємності і капіталомісткості виробництва комбінування виробництва сприяє зниженню собівартості продукції;

- прискорення обігу обігових коштів.

УЗАГАЛЬНЮЮЧИМ ПОКАЗНИКОМ економічної ефективності комбінування є різниця зроблених витрат на некомбінованому і комбінованому підприємствах. Для забезпечення вибору оптимальної схеми комбінування розрахунки суми приведених витрат варто складати окремо по суміжних стадіях виробництва і по всіх стадіях у цілому. ОПТИМАЛЬНИМ є той варіант, при якому приведені витрати на здійснення комбінування на даному підприємстві мінімальні.

5.2 Трудовий процес. Класифікація витрат робочого часу

Структура трудового процесу

Виробничий процес у машинобудуванні - це сукупність взаємозалежних процесів праці по створенню визначеного виду продукції. Він має технологічний і трудовий зміст.

Технологічний зміст трудового процесу полягає в зміні стану предмета праці: форми, розмірів, структури, взаємного розташування, фізико-хімічних і інших властивостей.

Трудовий процес - це сукупність дій виконавців по здійсненню виробничого процесу.

Зміст трудового процесу визначається техпроцесом і включає дії як по безпосередньому впливу виконавця на предмет праці (чи за допомогою устаткування й інструмента), що вимагає витрат фізичної, нервової і розумової енергії, так і за спостереженням за роботою устаткування, керуванню і контролю за ходом техпроцесу.

Техпроцес, здійснюваний без участі людини, під впливом природних умов (сушіння, старіння металу), називаються природним.

Техпроцеси у залежності від характеру участі робітника в їхньому здійсненні підрозділяють на ручні, ручні механізовані, машинно-ручні, машинні, автоматизовані й апаратні.

До ручних відносять процеси, що здійснюються робітником цілком вручну (наприклад, накручення гайок на гвинти вручну) чи за допомогою ручних знарядь праці без застосування яких-небудь джерел енергії (опиловка деталей напилком, фарбування кистю, нарізка різьблення ручним мітчиком).

РУЧНІ МЕХАНІЗОВАНІ процеси характеризуються тим, що вони виконуються робітниками з застосуванням механізованих знарядь праці, що приводяться в дію від якого-небудь джерела енергії (свердління електродрилем, загортання гайок пневматичним гайковертом, шабрування поверхонь електрошабером).

МАШИННО-РУЧНІ процеси виконуються машиною чи механізмом, причому переміщення механізму чи робочого органа машини до предмета праці здійснюється безпосередньо робітником з додатком фізичних зусиль (обробка деталі на металорізальному верстаті з ручною подачею).

МАШИННІ процеси виконуються на машинах, верстатах, інших видах устаткування, при цьому зміна форми, розмірів і ін. стану предметів праці здійснюється виконавчим органом машини без участі робітника. Функції робітника зводяться до керування роботою машини, подачею вихідної сировини, зняттю готової продукції (обробка деталі на універсальному устаткуванні з автоматичною подачею).

АВТОМАТИЗОВАНІ процеси виконуються на машинах-автоматах, у яких рухи робочих органів, а також керування ними виконуються автоматично без участі робітника. Роль робітника зводиться до контролю за нормальним протіканням процесу, у деяких випадках - до подачі сировини і вивантаженню готової продукції (обробка деталі на верстатах-автоматах, із ЧПУ).

АПАРАТНІ процеси протікають у спеціальних апаратах (печах, ваннах, агрегатах) шляхом впливу на предмет праці теплової, електричної чи хімічної енергії (плавка металу в плавильній печі, термічна і гальванічна обробка).

Апаратні процеси відрізняються від автоматичних тільки технологічним змістом, трудовий процес у них однаковий.

Основним елементом техпроцесу є ОПЕРАЦІЯ - закінчена частина техпроцесу по обробці одночасно одного чи декількох предметів праці, виконувана на одному робочому місці одним чи групою робітників чи без їхньої участі. Операція характеризується незмінністю знарядь, предметів праці, робочого місця і виконавця.

Операція є об'єктом планування, обліку, контролю виробничого процесу, а також нормування праці. У залежності від складності, операція включає різні складені технологічні і трудові елементи (табл. 8).

Таблиця 8 - Розчленовування операцій на елементи за ознаками

Технологічні	Трудові
УСТАНОВ	КОМПЛЕКС ПРИЙОМІВ
ПОЗИЦІЯ	ТРУДОВИЙ ПРИЙОМ
ПЕРЕХІД	ТРУДОВА ДІЯ
ПРОХІД	ТРУДОВИЙ РУХ

Трудові елементи операції

РУХ - це однократне переміщення робочого органа виконавця (руки, ноги, корпуса, ока) у процесі праці (рух руки до деталі, один крок до устаткування).

Трудові рухи розрізняють:

а) за видом руху: хватальні, підтримуючі, що переміщають, визвольні;

б) за формою руху: прямолінійні, криволінійні;

в) за точністю руху;

г) за способом виконання: руки, ноги, корпус, голова й око.

ТРУДОВА ДІЯ - це сукупність трудових рухів, виконуваних без перерви одним чи декількома робочими органами виконавця. Наприклад, дія «закріпити деталь у лещата» містить у собі сукупність однакових рухів - кілька поворотів рукоятки лещат, дія «узяти деталь» включає різні рухи - простягнути руку до деталі, захопити деталь, при цьому можливий і нахил корпуса з його поворотом.

ТРУДОВИЙ ПРИЙОМ - це закінчена сукупність дій людини, застосовуваних при виконанні переходу чи його частини й об'єднаних одним цільовим призначенням. Наприклад: «установити деталь у патрон», включає сукупність дій: «узяти деталь» і «увести деталь у патрон верстата».

Прийоми поділяються на 4 групи:

- настановні,

- за керуванням механізмами,

- контрольно-вимірювальні,

- транспортні.

При нормуванні праці, особливо в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва, окремі прийоми поєднують у комплекси прийомів: «установити деталь, перевірити, закріпити, після обробки - зняти».

МЕТОЮ розчленовування операцій на перераховані елементи є:

- вивчення і вимір витрат робочого часу,

- виявлення факторів, від яких залежить тривалість виконання кожного елемента,

- установлення раціональної послідовності і способів виконання елементів операцій,

- розрахунок норм часу.

У масовому і багатосерійному виробництві пред'являються підвищені вимоги до точності й обґрунтованості норм, тому операцію для цілей її аналізу і нормування розчленовують на дії і рухи.

В умовах серійного виробництва операцію досить розчленувати на прийоми, В умовах одиничного - на комплекси прийомів.

Класифікація витрат робочого часу

Важливе місце в НОТ і нормуванні праці займає вивчення витрат робочого часу - це основа для оптимізації трудового процесу і поширення передових методів організації праці.

РОБОЧИЙ ЧАС - це встановлена законодавством тривалість робочого дня (зміни), робочого тижня.

У робочому часі можна виділити 2 групи:

1) ВЗ - час, необхідний на виконання виробничого завдання;

2) НЗ - час на роботу, не передбачену виробничим завданням (утрати часу).

ПЗ - підготовчо-заключний час - час, затрачуваний на підготовку виконавця і засобів технологічного оснащення і приведення останніх у порядок після закінчення чи зміни виконання цієї технологічної операції для партії предметів праці.

ПЗ містить у собі час: на одержання виробничого завдання, матеріалів, інструментів, пристосувань, технологічної документації, ознайомлення з роботою, кресленнями, техдокументацією, одержання виробничого інструктажу, установку і зняття інструментів і пристосувань, настроювання устаткування на необхідні режими, здачу готової продукції ВТК чи майстру, здачу убрання, креслень, техдокументації, залишків матеріалів.

ПЗ час затрачається не періодично (тобто не на кожну одиницю продукції, що підлягає виготовленню), а одноразово - на зміну чи на всю нову партію продукції, виготовлену по даному робітнику поряд. Величина ПЗ часу не залежить від кількості продукції (штук) у партії.

ОПЕРАТИВНИЙ (Т_о) - час, який використовується на безпосереднє виконання завдання. Частина оперативного часу затрачається на безпосередню зміну предметів праці і називається ОСНОВНИМ (О) чи технологічним часом. Основний час буває машинним, автоматизованим чи апаратним, але може бути також і ручним, механізованим чи машинно-ручним.

Друга частина часу витрачається на різні прийоми, що забезпечують виконання основної роботи і називається ДОПОМІЖНИМ (Т_д). До нього відноситься час при виконанні кожної операції на: установку, кріплення заготівель і знімання готової продукції, переміщення предметів праці в робочій зоні, керування устаткуванням і зміну режимів його роботи, контроль якості продукції, що виготовляється. Т_д може бути цілком ручним, машинно-ручним чи машинним.

З метою раціональної організації і нормування праці важливо враховувати, у якому ступені ручний чи ручний механізований допоміжний час може бути перекрито основним машинним часом.

Під часом ОБСЛУГОВУВАННЯ робочого місця розуміють час, що виконавець затрачає для підтримки свого робочого місця в стані, що забезпечує продуктивну роботу.

У машинному й автоматизованому виробничому процесах цей час підрозділяють на час технічного обслуговування і час організаційного обслуговування робочого місця.

Час технічного обслуговування - це час, затрачуваний на догляд за робочим місцем і, що входить до його складу, необхідним для виконання конкретної операції: заточення і заміна інструменту, що затупився чи зносився, під налагодження устаткування і регулювання інструмента, видалення стружки.

Організаційний - це час, затрачуваний на підтримку робочого місця в робочому стані на протязі зміни. На відміну від технічного, організаційний час не залежить від конкретно виконуваної операції і включає час на прийом і здачу зміни, розкладування на початку зміни і збирання наприкінці зміни інструменту, документації, переміщення в робочій зоні тари з чи заготівлями готовою продукцією.

Перерви в роботі

РЕГЛАМЕНТОВАНІ - це час на відпочинок і особисті потреби, обідні, перерви, обумовлені техпроцесом і формою організації виробництва, наприклад, розходження тактів роботи, профілактика устаткування, підналагодження, виконуване за графіком.

НЕРЕГЛАМЕНТОВАНІ - це втрати робочого часу. До них відносяться: час на виправлення браку, через порушення виробничого процесу, затримок у подачі сировини, заготівель, інструмента, подачі електроенергії, чекання майстра, наладчика, поломка устаткування, порушення трудової дисципліни.

Методи вивчення трудових процесів

Об'єктом дослідження трудових процесів є робота виконавця. У ході вивчення трудових процесів велика увага приділяється дослідженню тривалості праці взагалі й ефективності трудових дій при виконанні визначених робіт. З цією метою вивчаються витрати праці на протязі всього дня (зміни), а також трудові дії, що відносяться безпосередньо до виконуваної операції.

Для вивчення витрат робочого часу спостереженням застосовуються:

- фотографія робочого дня, хронометраж операції, фотохронометраж, метод миттєвих спостережень і інші методи.

Розглянемо найбільш застосовувані методи.

ФОТОГРАФІЯ РОБОЧОГО ДНЯ (ФРД)

- це тривале дослідження трудового процесу, що має метою виявити втрати робочого часу на протязі робочого дня, тобто невикористані резерви підвищення продуктивності праці.

Метою ФРД є:

1) вивчення використання робочого часу кращими робітниками для поширення їхнього досвіду;

2) проектування найбільш раціонального розподілу робочого часу по групах його витрат;

3) аналіз утрат робочого часу і причин, що його викликають, для розробки заходів щодо усунення неполадок і поліпшенню використання робочого часу;

4) визначення необхідної кількості робітників, що обслуговують машини;

5) облік фактичного вироблення продукції в плині зміни.

Види ФРД:

1) за кількістю об'єктів, що спостерігаються: індивідуальні, групові, бригадні і самофотографі;

2) за характером спостережень: безупинні і маршрутні (через проміжок часу);

3) за способом фіксації робочого часу: цифрова, графічні, фотокінозйомка.

Порядок:

1) підготовка до спостереження: вибір методу спостережень, проведення ФРД;

2) проведення спостережень за об'єктом, обробка й аналіз даних.

Показниками, що характеризують ступінь використання робочого часу є:

- коефіцієнт використання робочого часу:

К _вик = (ДОП+ОП+ОРМ+ОТО)/Т_зм,

де ДОП - допоміжне (підготовчо-заключний) час;

ОП - оперативний час;

ОРМ - час обслуговування робочого місця;

ОТО - час на відпочинок і особисті потреби (фактичні та нормативні);

Т_зм - тривалість зміни(періоду спостереження).

- коефіцієнт утрат робочого часу по організаційно-технічних причин:

К _ут = ПОТ / Т_зм,

де ПОТ - простої з організаційно-технічних причин.

- коефіцієнт утрат робочого часу в зв'язку з порушенням трудової дисципліни:

К _птд = (ПТД + (ОТО _факт - ОТО _норм)) / Т_зм,

де ПТД - час порушень трудової дисципліни.

4 Розробка заходів щодо усунення втрат робочого часу і проектування нормального балансу робочого дня.

БАЛАНСОМ РОБОЧОГО ЧАСУ називається співвідношення окремих категорій робочого часу, що складають загальну тривалість робочого дня.

Підвищення продуктивності праці при скороченні втрат робочого часу:

П _пр = (ПОТ + ПТД + ( ОТО _факт - ОТО _норм)) К_скор / ОП 100%,

де К_скор - коефіцієнт скорочення втрат робочого часу.

САМОФОТОГРАФІЯ робочого дня виконується самим працівником, результати обробляє фахівець.

ХРОНОМЕТРАЖ ОПЕРАЦІЇ (роботи)

- це спосіб вивчення витрат часу на виконання циклічно повторюваних елементів основного і допоміжного часу операції.

Основна задача хронометражу - виявлення факторів, що впливають на тривалість кожного елемента досліджуваної операції в цілому і нормальній тривалості окремих її елементів. Хронометраж застосовується:

1) для вивчення передових методів і прийомів роботи;

2) перевірки діючих норм часу;

3) установлення тривалості Т_оп (новий техпроцес);

4) для коректування норм, встановлених розрахунковим шляхом у багатосерійному і масовому виробництві.

Хронометраж проводить спостерігач, добре знайомий з даним процесом виробництва, з оснащенням, інструментом і організацією роботи.

Етапи хронометражу:

1) ознайомлення з операцією, що нормують;

2) вибір виконавця, що володіє високим професіоналізмом;

3) розчленовування операції на складові елементи й установка для робітника відмітних границь елементів (фіксажних точок);

4) інструктаж про порядок виконання роботи;

5) виконання операції і вимірів за допомогою секундоміра;

6) повтор операції для виключення випадкових величин.

Збільшено структуру балансу робочого часу можна одержати і шляхом безлічі миттєвих спостережень за трудовим процесом на великій кількості робочих місць.

Метод миттєвих спостережень заснований на законах теорії імовірності. Виділяється виробнича ділянка, на якої вивчаються втрати робочого часу. Спостерігач періодично обходить усю ділянку по наміченому маршруту. І фіксує витрати часу по їхніх видах. Потім визначається середня величина і найбільш характерні види втрат.

5.3 Нормування праці. Норми витрат праці, їхнє призначення і класифікація

Нормування праці - це встановлення міри витрат праці на виготовлення одиниці продукції чи вироблення продукції в одиницю часу, виконання заданого обсягу робіт чи обслуговування засобів виробництва у визначених організаційно-технічних умовах.

Норми праці, будучи складовою частиною НОТ, виступають як основа його раціональної організації. Так наукове призначення норм вимагає відображення в них основних елементів НОТ:

- вибору раціональних форм поділу і кооперації праці,

- режимів праці і відпочинку,

- організації робочого місця і його обслуговування,

- застосування передових прийомів і методів праці і т.д.

ПРИЗНАЧЕННЯ НОРМ:

- лежать в основі техніко-економічного й оперативно-календарного планування;

- є вихідними матеріалами для розрахунку виробничих потужностей підприємства, цехів, ділянок, робочих місць;

- на їхній підставі визначається потреба в робітниках по чисельності, професіям, кваліфікації, визначається фонд заробітної плати;

- підсумком даних розрахунків є розрахунок собівартості продукції;

- заробітна плата на 60...80% визначається нормою часу, тому від якості норм, ступеня їхньої обґрунтованості і напруженості залежить правильна реалізація принципу оплати праці за її кількістю і якістю.

Види норм, їхня класифікація

Роботи, виконувані в машинобудуванні, відрізняються великою розмаїтістю, що є причиною використання при їхньому нормуванні різних вимірників витрат праці.

У залежності від одиниці виміру витрат праці розрізняють наступні види норм:

- норми часу;

- норми виробітки;

- нормовані завдання;

- норми обслуговування;

- норми чисельності.

НОРМА ЧАСУ - це регламентований час виконання деякого обсягу робіт у визначених виробничих умовах одним чи декількома виконавцями відповідної кваліфікації. Як одиницю обсягу робіт, на яку встановлюється норма часу, звичайно приймають ОПЕРАЦІЮ ЧИ ГРУПУ ОПЕРАЦІЙ (КОМПЛЕКС). Величина норми часу залежить:

- від сумарної тривалості технологічного і неперекриваємого їм у часі трудового процесу по виконанню операції, що не перекриває його учасі;

- від чисельності працівників, зайнятих її виконанням;

- від числа одиниць устаткування, що обслуговуються ними, і числа одиниць продукції, що виготовляється одночасно на робочому місці.

Норми часу доцільно застосовувати для нормування праці робітників, що виконують протягом зміни різні операції.

НОРМА ВИРОБІТКУ - це регламентований обсяг роботи (у штуках, тонах, метрах і т.д.), що повинна бути виконана в одиницю часу (у годину, зміну, місяць) у визначених організаційно-технічних умовах одним чи декількома виконавцями відповідної кваліфікації. Норма виробітку є величиною, зворотною нормі часу, і визначається співвідношенням

Н_вир = Т/ Н_ч,

де Т - час, на який розраховують норму виробітку (година, зміна );

Н_ч - норма часу.

Норми виробітку встановлюють звичайно в масовому і багатосерійному виробництві, де на кожному робочому місці виконується одна чи кілька операцій.

НОРМОВАНЕ ЗАВДАННЯ - це встановлений склад і обсяг робіт, що повинний бути виконаний одним чи групою працівників за визначений період часу (місяць, зміну). НЗ знаходять усе більш широке застосування для нормування праці робочих-почасівників, що виконують регулярно чи періодично повторювані операції.

НОРМА ОБСЛУГОВУВАННЯ - це встановлена кількість об'єктів (одиниць устаткування, виробництв, площ, робітників), що повинна обслуговуватися одним чи групою працівників протягом зміни (місяця), норма обслуговування як і норма виробітку є похідною від норми часу: