Історія економічної думки

У XIV?XV ст. відбулися зміни в аграрних відносинах та організації сільського господарства, що мали значення аграрного перевороту. Докорінні зміни виявилися у таких загальних процесах, як:

· викуп селянами особистої свободи без землі, майнове розшарування;

· основними формами селянського землекористування були спадкове, протягом життя та оренда. Формувалися різні типи селянських господарств: економічно заможні із власною або орендованою землею, малоземельні та безземельні;

· доменіальні землі здавали в оренду на один-три-дев'ять років, що давало змогу швидко пристосуватися до змін економічної кон'юнктури, або для їх обробітку використовували найману робочу силу;

· зростання економічної ролі селянського господарства та зменшення домену, значення його зберігалося у галузях, зорієнтованих на ринок: тваринництві, лісових промислах, вирощуванні технічних культур, садівництві, городництві;

· комутація земельної ренти Ї заміна відробіткової та натуральної ренти фіксованою грошовою (цензом). Цензова система при розширенні виробництва в господарстві селянина і зростанні цін на сільськогосподарську продукцію забезпечувала збільшення доходів і виробничих витрат. Заміна феодальних повинностей фіксованими платежами;

· зменшення сеньйоральної та зростання державної (податкової) залежності селянства;

· зростання товарності сільського господарства, втягування у товарногрошові відносини феодальних і селянських господарств, становлення стійких економічних відносин між селом і містами, сільським господарством і промисловістю.

Економічні процеси у сільському господарстві були зумовлені сукупністю соціальноекономічних та політичних причин, серед яких: а) демографічна криза внаслідок чуми середини XIV ст. , коли протягом наступних 100 років населення Європи зменшилося на третину, а населенні пункти Ї на 50%; б) внутрішні суперечності у феодальному маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби власників і селян; в) зростання міст і збільшення обсягів товарного виробництва, що створювало можливості для ринкового розвитку сільського господарства; г) формування централізованих монархій та посилення центральної влади, поступовий перехід селян під юрисдикцію держави; д) заміна класичного феоду рентним, коли васал отримував за службу лише ренту з наданої у користування землі або грошову винагороду. Це руйнувало феодальну ієрархію. Основу васальних відносин становили гроші, а не земля; є) масові народні повстання проти феодального гноблення (наприклад, повстання Уота Тайлера у 1381 р. в Англії, Жакерія в 1385 р. у Франції).

Шляхи реформування сільського господарства у кожній країні мали свої особливості.

У Франції королі руйнували норми васального права. Дворянство переходило на королівську службу, не займалося господарством. Зменшення доменіальних земель зумовило утворення так званої чистої («селянської») сеньйорії. Селяни користувалися землею на правах цензиви або оренди. Феодали зберігали монополію на землю та систему баналітетів. Селяни без обмежень продавали, закладали, заповідали цензову та купували землю, що сприяло формуванню селянської власності. Оренда забезпечувала сеньйорії 80% доходів. Найчастіше укладали договір короткотермінової оренди Ї на тридев'ять років. Використовувалася наймана праця.

В Англії існували такі типи селянських господарств: фригольдерські з правом землевласності; копігольдерські («протягом усього життя») на основі землекористування з виплатою грошового фіксованого цензу; орендовані. Розпочалося формування верстви фермерів (йоменів) Ї вільних орендарів, які займалися вівчарством або були посередниками між власниками та утримувачами землі. Використання найманої праці стало звичним явищем. Проте англійські селяни не домоглися спадкових прав на землю, як у Франції.

Особливістю аграрного розвитку Англії було започаткування реформи землеустрою Ї ліквідації системи черезсмужжя та відкритих полів, об'єднання феодалами та заможними селянами земель в одну ділянку, її обгородження і вилучення з примусової сівозміни, обмеження прав селян щодо користування громадськими землями. Як наслідок, значна частина селянства зазнавала обезземелювання і ставала батраками (коттерами).

У Німеччині на північнозахідних землях сформувалася значна верства вільних заможних селянорендарів Ї майєрів, які займалися товарним господарюванням на 4-7 повних наділах, використовували найману працю та передавали землі в суборенду. На південнозахідних землях переважали дрібні господарства селян на здольщині або половинщині. Власниками ґрунтів ставали міщани. На колонізованих заєльбських (східних) землях аграрні відносини ґрунтувалися на основі так званого німецького права. Колонізація (локація) відбувалася шляхом заснування сіл на необроблюваних землях за трипільною системою. Її організовував спеціальний локаторосадчий на основі локаційної грамоти. У процесі землеустрою орні землі об'єднували на основі трипілля в компактні поля, кожне з яких ділилося на ниви відповідно до кількості селянських господарств. Селянська родина отримувала три ниви (озиму, яру і парову), що складали в сукупності гуфу землі, що в дватри рази було більш ніж у Старій Німеччині (вважають, що гуфа була фламандського взірця, в середньому 16,8 га), платила чинш (слов'янська назва цензу), десятину і земельний податок на користь князя.

У другій половині XV ст. на німецьких землях, особливо в Остєльбії, почалася феодальна реакція. Феодальний маєток перебудовувався на фільварок Ї багатогалузеве, товарне господарство, виробництво в якому організовувалося на доменіальній землі на основі відробіткової ренти селян з власною тягловою силою та інвентарем. Земля фільварку (домену) збільшувалася за рахунок селянської та громади. Селянські господарства обезземелювалися. Кількість повнонадільних селянських господарств залишали такою, щоб їх тягловою силою та інвентарем обробити землі фільварку.

Сільське господарство впродовж XI?XV ст. було панівною галуззю економіки. Традиційно розвивалися рільництво, городництво, садівництво і тваринництво. Сільське господарство повільно прогресувало завдяки внутрішній колонізації земель, удосконаленню агротехніки, знарядь праці та організації виробництва, підвищенню виробничого досвіду селян. Значну роль відіграла матеріальна спадщина Римської імперії. В XIV?XV ст. сільське господарство почало набувати товарного характеру, посилилася господарська спеціалізація регіонів. Накопичувалися знання з агрономії, з'явилася спеціальна література для популяризації раціоналізаторських методів господарювання. Однак вона була доступною лише для феодалів. Селяни господарювали, дотримуючись давніх звичаїв.

8. Первісне нагромадження капіталу, його сутність, джерела, методи та результати

В економічну науку поняття первісного нагромадження капіталу (ПНК) ввів А. Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства» (1776 р. ). Теоретичний і фактологічний аналіз цього процесу дозволив К. Марксу в середині XIX ст. зробити висновок про абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження капіталу.

Сутність первісного нагромадження капіталу як історичного процесу полягає у формуванні умов, необхідних для розвитку приватнопідприємницької ринкової економіки. По-перше, в нагромадженні грошових ресурсів і матеріальних цінностей, у тому числі засобів виробництва, які включаються у ринковий обіг, що перетворює ці нагромадження на капітал; по-друге, у примусовому відокремленні виробників від засобів виробництва (у процесі обезземелювання селян та розорення ремісників, руйнування дрібного селянського та ремісничого виробництва) та перетворенні їх на найманих працівників, які продають свою робочу силу. Формувалися капіталістична приватна власність, соціальні стани найманих робітників і підприємців Ї власників промислового, аграрного, торговельного і банківського капіталу.

Первісне нагромадження капіталу відбувалося в Англії з кінця XV ст. , у класичній формі Ї в XVII ст. ; у Франції Ї в XVI?XVIII ст. ; у Німеччині та Росії Ї з кінця XVII ст. Первісне нагромадження капіталу мало національні особливості.

Основні джерела первісного нагромадження капіталу. На думку В. Зомбарта основними джерелами ПНК були, по-перше, земельна рента, яку отримували землевласники, по-друге, торгова та лихварська діяльність євреїв, до яких переходили доходи великих землевласників, королів, римських пап; торговельна діяльність флорентійців і голландців; заморська торгівля, доходи від якої у містах Венеція, Генуя, Любек, Брюгге в XIV?XVст. вкладалися у розвиток мануфактурного виробництва. М. Вебер становлення капіталізму пов'язував з господарською етикою світових релігій, зокрема обґрунтовує прямий зв'язок між утвердженням ринкової економіки в Західній Європі та протестантизмом. Лютеранство і кальвінізм вважають виконання людиною свої професійних обов'язків як божественне призначення, завдяки якому самореалізація, діловий успіх є ознакою вибраності. Протестантська етика виробила та утвердила у свідомості людей цінності трудового обов'язку, професіоналізму, бережливості, дисципліни, раціональності, без яких утвердження капіталізму було неможливим. Він писав, що локомотивами історії є матеріальні інтереси людей, спрямованість яких визначає пануюча релігійно світоглядна система, яка має свою господарську етику.

Сучасна наука визначає багатоваріантність джерел первісного нагромадження капіталу (ПНК). Сприятливими факторами були морський розбій та піратство, пограбування колоній, розвиток національного ринку і торгівля, зокрема зовнішня (торгівля колоніальними товарами), система державного боргу та позичок, відкуп податків, ринкова трансформація сфер народного господарства, капіталізація додаткової вартості. Важливе значення мала протекціоністська політика абсолютистських монархій, що сприяла розвиткові національної промисловості та торгівлі шляхом запровадження системи митних заходів і субсидій, заборони вивезення грошей, обмеження імпорту та сприяння експорту національної продукції, завоювання ринків збуту, а це забезпечувало активний торговий баланс.

9. Основні принципи меркантилізму

В умовах панування торговельного капіталу в XVI?XVII ст. у країнах Західної Європи економічна думка панувала у формі меркантилізму Ї першої в історії економічної думки спроби теоретично обґрунтувати господарські процеси, пов'язані з переходом від простого товарного виробництва до підприємницького. Це економічна філософія торговців, банкірів і державних діячів Ї усіх, хто у в різних творах розглядали пропозиції та рекомендації щодо нагромадження багатства у країні та економічної ролі держави. Поняття меркантилізм Поняття «меркантилізм» походить від латинського слова «merkari» ? торгувати. В англійській і французькій мовах «mercantile» ? «торговий», а італійське «merkante» означає «торговець», «купець». з'явилося у другій половині XVIII ст. у працях А. Сміта і Ф. Кене, які критикували ці економічні погляди.

Сучасна економічна наука розглядає меркантилізм, по-перше, як національну економічну політику держави, спрямовану на збільшення багатства країни, по-друге, як першу теоретичну концепцію економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом примноження багатства держави у сфері обігу.

Меркантилізм, як систему економічних поглядів, характеризують такі теоретико-методологічні засади:

· предметом дослідження є багатство і сфера обігу, де створюється багатство;

· гроші визнавалися як найвища й абсолютна форма багатства і ототожнювалися із золотом і сріблом;

· трактування зовнішньої торгівлі безпосереднім джерелом багатства на основі нееквівалентного обігу й антагонізму економічних інтересів конкуруючих держав та видобутку благородних металів, тому лише праця у сфері їх видобутку є продуктивною;

· аналіз цінності товару і коливання цін на рику залежно від природних властивостей золота та срібла, кількості грошей, виплачених за певний товар;

· розгляд промислового та сільськогосподарського виробництва матеріальною умовою розвитку торгівлі;

· необхідність забезпечення високої зайнятості населення через розвиток капіталомістких експортних галузей;

· обґрунтування економічної політики сильної централізованої влади національної держави, зокрема протекціоністської щодо контролю зовнішньої торгівлі, пріоритетність державних інтересів над особистими;

· визнання можливості досягнення макроекономічної рівноваги шляхом координаційно-регулюючих державних заходів;

· метод дослідження Ї емпіричний: від конкретного до абстрактного через збір і описання фактів, часткову їх класифікацію. Використання елементів нормативного методу, який спирається на філософію прагматизму, згідно з яким завданням науки є пошук шляхів максимально можливої ефективної діяльності людини для задоволення її потреб.

Меркантилізм як економічна політика відображав компромісні інтереси державної влади та торговельної буржуазії з метою збільшення надходження золота і срібла у країну. Основними напрямами політики меркантилізму були:

· захист і заохочення розвитку національної мануфактурної промисловості для збільшення експорту готової продукції,

· активний протекціонізм (від лат. Ї захист), змістом якого є перевищення експорту над імпортом; сприяння імпорту дешевої сировини та заохочення експорту готової продукції, встановлення високого ввізного мита на промислові товари;

· підтримка експансії національного торговельного капіталу, зокрема створення монопольних торговельних компаній;

· розвиток мореплавства і флоту, захоплення колоній;

· підвищення оподаткування для фінансування економічної політики.

У розвитку меркантилізму виділяють два етапи: ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст. - перша половина XVІ ст. ) і зрілий або пізній меркантилізм (XVІ-XVIIІ ст. ).

Головною доктриною раннього меркантилізму був монетаризм, в основі якого лежала ідея активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики нагромадження грошей, золота і срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього пропонувалися законодавчо адміністративні заходи: заборона вивозу грошей, золота і срібла; проведення політики протекціонізму; встановлення максимально високих цін на товари, що експортуються; контроль за іноземними купцями, які були зобов'язані витратити гроші, отримані за продаж товарів, на купівлю місцевих виробів; зменшення процента на позичковий капітал; за умови панування системи біметалізму фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами; максимальне державне втручання.

Ранні меркантилісти дотримувалися металістичної (metallystyccheskaya) теорії грошей, за якої грошова сутність золота і срібла пояснюється їх природними властивостями

Представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536-1624 рр. ), італійці Беніто Даванцатті (1529-1606 рр. ), Гаспар Скаруффі (1519-1584 рр. ), англієць Вільям Стаффорд (1554-1612 рр. ).

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торговельного балансу, згідно якої держава стає багатшою, чим більшою є різниця між експортом та імпортом товарів. Наголошувалося на економічній недоцільності монетаризму, необхідності скасовувати жорстокі обмеження щодо імпорту товарів і заборони вивозу грошей. Рекомендації мали економічний характер: більше продавати, менше купувати; розвивати внутрішню торгівлю та завоювати зовнішній ринок шляхом вивозу дешевих товарів; розширювати посередницьку торгівлю з метою купувати дешевше, продавати дорожче; збільшувати імпорт, крім предметів розкоші, за умови дотримання активного торговельного балансу; розвивати експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині; регулювати позичковий процент з метою здешевлення кредиту; забезпечити свободу грошового обігу, вивозити золото і срібло для торговельних угод шляхом посередництва за умови активного платіжного балансу, що в кінцевому результаті приведе до їх збільшення у країні.

Пізні меркантилісти започаткували перехід від до кількісної теорії грошей та системи монометалізму. Вони розглядали гроші не лише як засіб нагромадження, але й як засіб обігу.

Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571-1641 рр. ), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619-1683 рр. ), Антуан Монкретьєн (1575-1621 рр. ).

А. Монкретьєн у праці «Трактат політичної економії» (1615) вперше визначив предмет економічної науки Ї практичні правила господарської діяльності держави та мистецтво управління нею, дав їй назву Ї політична економія (political economy). Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos Ї державний, суспільний; oikos Ї дім, домашнє господарство та nomos Ї правило, закон, отже, політична економія Ї це наука про державне управління народним господарством.

Меркантилістські погляди та програми конкретних економічних заходів розвивалися у всіх країнах, але різнилися залежно від рівня економічного розвитку.

Ідеї та політика меркантилізму мали прогресивне значення для розвитку економічної науки. Вони формувалися в умовах становлення ринкової економіки, їх визначав рівень трансформаційних процесів. Погляди меркантилістів Ї це перше теоретичне осмислення ринкового господарства, обмежене існуючими умовами його становлення.

Значення ідей меркантилізму:

· визначено предмет економічної науки: що таке багатство, і які його джерела? Термін «політична економія» дав назву економічній науці, залишався незаперечним до кінця ХIХ ст. Економічна наука виокремилася як самостійна галузь людського знання, з'явилася спеціальна література;

· започатковано пізнання законів розвитку і внутрішнього механізму функціонування ринкової економіки;

· більшість емпіричних висновків і рекомендацій були об'єктивно правильними і в цьому розумінні Ї науковими. У науковий обіг були введені такі економічні категорії як торговельний баланс, національне багатство тощо:

· осмислення національної економіки як єдиного цілого. Було поставлено питання економічної ролі держави;

· розроблялося питання значення еластичності грошової системи в економічному розвитку, металістичної теорії грошей, системи бі та монометалізму;

· започатковано теорію міжнародної торгівлі, доведено прямий зв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни, необхідність політики активного протекціонізму;

· сформовано доктрину активного торговельного балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі);

· англійський вчений Дж. М. Кейнс позитивно оцінював погляди меркантилістів щодо нестачі грошей як причини безробіття (меркантилісти розглядали безробіття як вияв «лінощів» або «розбещеності»), високих цін як фактора розширення виробництва і торгівлі, зв'язку між обсягом грошей і ставками процента.

Обмеженість вчення меркантилістів з позицій представників класичної політичної економії та сучасної економічної науки полягає в наступному:

· досліджували лише сферу обігу, зокрема торгівлю. Виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну;

· приріст і нагромадження капіталу, розуміли не як результат виробництва, а як результат обміну, особливо зовнішньої торгівлі;

· не надавали значення залученню в національну економіку іноземних інвестицій;

· А. Сміт зазначав, що реалізація ідей меркантилізму приносить вигоду виробникові за рахунок споживача і робить економічну систему неефективною.

Упродовж XII - першої половини XIII ст. політичну економію розглядали переважно як науку про державне господарство, про економіку національної централізованої держави. У XVIII ст. із утвердження мануфактурного виробництва та комерціалізацією сільського господарства, зростанням значення промислового капіталу в економіці меркантилізм втратив своє значення як теоретичної концепції та економічної політики, поступився місцем економічному лібералізму, ідеям свободи промисловості та торгівлі. Почався процес становлення напрямку економічної думки, що отримав назву «класична політична економія» у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго). Економічна наука сформувалася як система знань про сутність економічних процесів і явищ (А. Сміт).

10. Започаткування класичної школи в Англії. Сутність та особливості розвитку фізіократії

Фізіократи (від грецьк. “physis” - природа, “kratos” - влада) - фр. школа політ. економії другої пол. XVIІІ ст. , що виникла як реакція на меркантилістську політику Людовіка ХІV, внаслідок якої розвиток мануфактур супроводж. занепадом с/г. фізіократи джерело багатства вбачали в вирві товарів, хоча й обмежували останнє лише сферою с/г, а всі інші його сфери оголосили непродуктивними. Вони заперечили меркантил. сприйняття обміну як нееквівалентного і вважали, що товари вступають в обмін із заданими цінами, а сам обмін є обміном еквівалентів. Фізіократи створили вчення про чистий продукт, дали поняття ек. о кругообігу і відтвор. , капіталу, витрат вирва. Оригінальність вчення фізіократів відрізняє їх від екстів класичної школи, проте часто фізіократів відносять до фр. ї класичної політ. економії.

Кантильон Р. (16801734) - англ. екст, купець і банкір. Автор праці “Дослід про природу торгівлі” (1755). Вважається одним з попередників фізі¬ократії, оск. джерелом багатства вважав землю і працю; дав поняття ринкової ціни, попиту та пропонування, здійснив аналіз грошей і грош. обігу, розрізняв прибуток і підприємницький дохід, зробив спробу показати кругообіг промисл. капіталу. Кене Франсуа (1694-1774) - фр. й екст, основоположник школи фізіократів. Основні праці - “Ек. таблиця” (1758), “Природне право” (1765). Світову славу Кене приніс трактат “Ек. таблиця”, в якому представлена перша в історії ек. ї думки модель сусп. відтворення (господ. кругообігу) - геніальна спроба показати умови макроек. ї рівноваги. Таблиця являє собою графічну ілюстрацію взаємодії трьох основн. секторів еки (фермери, землевласники, промисловці), пов'язаних сіткою натуральних і грош. потоків. Всі фактори, необхідні для вирва певного блага, застосовуються у фіксованих пропорціях і цінність продукції певного сектору цілком вичерпується його сукупними платежами іншим секторам. В цій праці Кене вперше в науковий оборот введене поняття “відтворення”. Вчення Кене про “чистий продукт” являє собою спробу пошуку джерела багатства. За умов прир. порядку земля здатна приносити доход, який перевищує початкові затрати. Землероб збирає пшениці більше, ніж посіяв зерна. Тому тільки в землеробстві виникає “чистий продукт” - доход, який пізніше буде названий “рентою”. Його величина залежить від інвестов. капіталу, у складі якого Кене вперше розрізняє основний і оборотний капітал (“початкові” та “щорічні аванси”). Промисл. не створює “чистого продукту”, оск. лише переробляє продукцію землеробства, є безплідною. Кене вважав, що збільшенню “чистого продукту” буде сприяти звільнення землеробів від сплати податку. Податок величиною 1/3 чистого продукту повинні сплачувати землевласники. Кене розрізняв два види порядку у сусп. житті: природний - ідеальний, встановлений Богом, і позитивний - створений людьми. Закони еки є прир. , тому держава не повинна втручатися в ек. діяльність, а має лише турбуватися тим, щоб наблизити позит. порядок до прир. о, коли кожна людина у госп. діяльності зможе цілком реалізувати свої сили, свою індивідуальність. До фцій держави Кене відносить охорону порядку, просвітн. діяльність та будво шляхів. Невипадково меркантил. політика протекціонізму у Кене піддається критиці і замінюється на вимогу свободи торгівлі. Тюрго Анн Робер (17271781) - фр. й філософпросвітитель, держ. діяч, предст. школи фізіократів. Осн. праця - “Роздуми про створ. і розподіл багатства” (1766). Тюрго розглядав ек. відносини як чинник сусп. прогресу і вважав, що господ. діяльністю керують універсальні закони. Він відстоював принципи ек. ї свободи, критикуючи теорію і політику меркантилізму. Услід за Кене визнавав продуктивним лише с/г, хоча зна¬ходив “чистий продукт” і в промисл. Він розвинув ідею Ф. Кене про відтво¬рення і ек. й кругообіг, виділивши всередині класів фермерів та промисловців найманих робітників і підприємців; заклав основи розуміння капіталу і прибутку, який вважав сумою підприємн. доходу, оплати праці і ризику підприємця та зем. ренти.

11. Соціально - економічний розвиток феодального японського суспільства. «Ансейські договори». А. Сміт як основоположник класичної політичної економії

А. Сміт - творець класичної політичної економії. Становлення політичної економії як науки пов'язано з ім'ям шотландського вченого Адама Сміта (1723-1790). Завдяки його працям політична економія виділилася як самостійна галузь знань з гуманітарних наук, стала академічною дисципліною та обов'язковою складовою економічної освіти.

Теорія А. Сміта об'єктивно ґрунтувалася на аналізі економічного розвитку Великої Британії, що характеризувався високим рівнем мануфактуризації, пануванням промислового капіталу над торговельним, початком промислового перевороту, негативними впливами протекціоністської політики. Великий вплив на формування економічного світогляду А. Сміта здійснило вчення фізіократів, філософів Т. Гобсона і К. Гельвеція, які визнавали існування егоїстичного інтересу людини як фактору суспільного прогресу. У праці «Теорія моральних почуттів» (1759) А. Сміт цю ідею використав щодо сфери економічної діяльності, стверджуючи, що концепція своєкорисного інтересу зумовлює політику невтручання або «внутрішньої свободи» людини, у т. ч. у галузі господарювання.

Теоретикометодологічні основи класичної політичної економії були викладені А. Смітом у геніальній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Праця складається із п'яти книг. У першій книзі «Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу», досліджуються чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, поділ праці, вартість, ціноутворення, гроші, прибуток і різні форми доходів. У другій книзі «Про природу капіталу, його нагромадження та застосування» Ї суть і структура капіталу, способи його нагромадження. У третій «Про розвиток добробуту у різних народів» Ї історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій «Про системи політичної економії» Ї меркантилістська та фізіократична економічні системи. У п'ятій книзі «Про прибутки правителя або держави» досліджуються питання фінансовоподаткової політики держави, її витрати, доходи та борги. А. Сміт вперше теоретично узагальнив і систематизував економічні знання, розглянув теоретичні питання щодо функціонування товарного виробництва та економічної політики.

· А. Сміт про предмет і завдання політичної економії. Методологія вчення А. Сміта. Предметом політичної економії, на думку А. Сміта, є дослідження об'єктивних законів виробництва та нагромадження багатства з метою зростання добробуту населення («народу і правителя»). Політична економія як наука ставить перед собою два завдання: забезпечити народові високий дохід або засоби існування та давати державі чи суспільству дохід, достатній для забезпечення суспільних потреб. Багатство народу Ї це матеріальні (фізичні) блага для задоволення потреб людини, його змістом і джерелом є сукупна «річна» праця в усіх сферах виробництва. Зростання багатства нації А. Сміт пов'язував з такими факторами як частка населення, зайнята продуктивної працею або кількість праці, яка функціонує у виробництві; продуктивність праці зайнятих у виробництві; розвиток обміну та наявність ринків збуту; зростання доходу та капіталу.

А. Сміт визначив дві сторони політичної економії: позитивну і нормативну. Позитивна спрямована на об'єктивне тлумачення, наукове пояснення економічних явищ і процесів, виявлення реально існуючих закономірностей функціонування економічних систем. Нормативна спрямована на надання рекомендацій державі для проведення економічної політики, яка б забезпечувала народу досягнення достатніх доходів, засобів існування.

Методологію А. Сміта характеризують:

· матеріалізм як філософська основа світоглядних проглядів;

· застосовування абстрактнологічного (виокремлення найважливіших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об'єктивне дослідження) і причиннонаслідкового (каузального) методів;

· визнання об'єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про «невидиму руку ринку», яку він розглядав як «систему звичайної свободи», ринковий механізм саморегулювання, коли об'єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі та бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага. Принцип «невидимої руки» Ї це механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб'єктів господарювання за умов ринкової економіки, суспільні умови та правила економічної гри;

· концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях «природнього порядку» та «економічної людини». На думку А. Сміта, природний порядок Ї це набір правил, що відповідає суспільній необхідності. Для забезпечення природного порядку необхідно створення «системи природньої свободи», якою є ринковий механізм господарювання. Основою природнього порядку є право на власність, вільна конкуренція, відсутність державного втручання в економіку. Економічна людина Ї це суб'єкт економічних відносин, незалежна, здатна самостійно ухвалювати рішення; керується у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами, раціоналізує свою діяльність з метою максимізації вигоди, достатньо поінформована про ситуацію на ринку. Природним стимулом людини до економічної діяльності є егоїзм і турбота про власну вигоду. Однак, діяльність економічної людини в умовах природного порядку забезпечує багатство, добробут і розвиток окремої людини та суспільства загалом, отже, є вихідним пунктом його розвитку;

· принцип невтручання держави в економіку, згідно якого втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів (отримав назву «держава Ї нічний вартовий»). Втручання держави у господарське життя має бути мінімальним: охороняти права громадян (життя, свободу і власність), організовувати громадські роботи, забезпечувати зовнішню безпеку. А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового відсотку.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

Вихідним пунктом дослідження є вчення про поділ праці як найважливіший чинник економічного прогресу. Вчений:

· здійснив аналіз поділу праці, як основної умови зростання її продуктивності. Показав, як завдяки поділу праці та спеціалізації всередині майстерні, мануфактури і суспільства зростає продуктивність праці. Сформулював залежність обсягу продукту від числа осіб, зайнятих корисною працею, та продуктивності праці. А. Сміт підкреслював, що лише розміри ринку обмежують інтенсивність розподілу праці. Джерелом поділу праці визначив обмін. Вважав, що удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

· розвинув погляди на продуктивну і непродуктивну праці, започатковані фізіократами. Продуктивною вважав будьяку працю, яка створює матеріальний продукт і обмінюється на капітал. Непродуктивною Ї працю, яка не створює вартості та обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва він визнавав непродуктивною;

· удосконалив теорію відтворення, розмежувавши валовий дохід і чистий дохід. Валовий дохід Ї це вартість сукупного продукту, чистий дохід Ї це новостворена вартість. У масштабах всього суспільства Ї це національний дохід.

Системоутворюючою складовою вчення А. Сміта є теорія вартості та ціни, для якої характерні подвійність методу Сміта та суперечність поглядів.

· При характеристиці товару А. Сміт чітко розмежував споживну вартість («цінність у споживанні») і мінову вартість («цінність у обміні»). Аналізуючи різницю між ними, виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А. Сміта. Згідно цього парадоксу, корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (наприклад, вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, які не задовольняють нагальних потреб людини (наприклад, діаманти), мають дуже високу ціну.

· Зосередив увагу на дослідженні мінової вартості, виходячи із умов розвитку суспільства. В ранньому і примітивному стані суспільства, коли не було купівліпродажу, праця лежала в основі мінової вартості товарів. Вартість визначалася витраченою на виробництво товару працею. В умовах простого товарного виробництва вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку товаровиробник може отримати в обмін на власну працю. Для розвиненого товарного виробництва А. Сміт дав третій варіант мінової вартості. Вартість визначається сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти. Цей варіант відомий під назвою теорії витрат виробництва або «догми Сміта». Згідно цієї догми, праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також приносять дохід, який приєднується до вартості, створеною працею. Праця створює дохід у формі заробітної плати найманих робітників, капітал Ї прибуток, і земля Ї ренту, які і визначають вартість виробництва; остання, у свою чергу, є джерелом і мірою мінової вартості. Отже, суть «догми Сміта» в тому, що вартість (ціна) виробництва дорівнює сумі трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти. А. Сміт писав, що у ціні хліба одна її частина йде на оплату ренти землевласника, друга Ї на заробітну платню або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя частка є прибутком фермера. Помилковість цієї догми в тому, що вона не включає у вартість (ціну) товару четверту складову, а саме затрати капіталу. Ігнорування постійного капіталу як складової вартості продукту А. Сміт пояснював тим, що матеріальні витрати (перенесена вартість) Ї є не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва.

· Виходячи з тези, що заробітна плата, прибуток і дохід є трьома первісними джерелами будь-якого доходу та одночасно будь-якої мінової вартості, аналізував природну ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, та ринкову ціну, яка коливається навколо природної ціни в залежності від попиту і пропозиції.

У вченні про капітал А. Сміт:

Ё розвиває теорію грошей, пов'язавши їх походження з об'єктивним стихійним процесом розвитку поділу праці та обміну. А. Сміт не вважав гроші як товар єдиною формою багатства, оцінював їх як переважно технічний засіб обміну. Розглядав дві функцій грошей Ї міру вартості і засіб обігу, останню виділів як головну. Пропонував замінити золото і срібло банкнотами, які б банки випускали в необхідній кількості;

Ё тлумачить капітал з двох сторін: як вартість, що приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва. Останні А. Сміт поділив на основний і оборотний капітали. Нагромадження капіталу розглядав як найважливіше джерело збагачення нації.

У вченні про доходи:

Ё дається їх поділ на первинні і вторинні. Первинні доходи (прибуток, ренту і заробітну плату) одержують три основні класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники. Доходи решти груп населення є вторинним, адже їх джерелом є перерозподілені первинні доходи Ї прибуток, рента або заробітна плата;

Ё заробітна плата розглянута на двох рівнях. В умовах «первісного стану суспільства», працівник одержував повний продукт своєї праці. В умовах товарного капіталістичного виробництва він змушений ділитись своїм доходом із землевласником і працедавцем. Частину продукту яка залишається у робітника А. Сміт визначив як «природну ціну» праці, під якою розумів вартість необхідних засобів існування робітника і його сім'ї. Навколо «природної ціни», тобто нормального рівня заробітної плати, існує нижня і верхня її межа. Нижня межа Ї це фізіологічно прожитковий мінімум засобів існування працівника. Зниження цієї межі призводить до зменшення народонаселення, скорочення пропозиції праці. При підвищенні рівня заробітної плати, навпаки, кількість населення зростає і збільшується пропозиція праці;

Ё прибуток визначається як частина вартості, що залишається після вирахування ренти і заробітної плати. А. Сміт показав, що нова вартість складається із необхідної і доданої вартості. Остання є результатом привласнення чужої праці капіталістом;

Ё рента характеризується з трьох сторін: як надлишок вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермераорендаря; як результат дії природних факторів; як результат монополії (власності) на сільськогосподарську продукцію. А. Сміт проаналізував причини і умови існування диференційної земельної ренти.

Теорія абсолютних переваг у міжнародній торгівлі. Суть цієї теорії полягає у тому, що міжнародна торгівля є вигідною, якщо країна продає такі товари, у виробництві яких вона має абсолютні переваги (тобто виготовляє товари з меншими витратами), ніж країна партнер. Теорія показала наявні переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Обмеженість її полягає у тому, що вона не пояснює участь у зовнішній торгівлі за відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів.

А. Сміт запропонував економічну політику, щоб довести практичну прогресивність товарно-грошових ринкових відносин. Із цією метою проаналізував систему організації сільського господарства, фінансову та зовнішньоторговельну політику.

А. Сміт визначив причини, які уповільнювали розвиток аграрної економіки: дворянські привілеї, повільне формування селянської земле власності, заборона експорту зерна і місцеві податки, що гальмують нагромадження капіталу. Обґрунтував переваги вільнонайманої праці, доцільність міграції робочої сили між галузями господарства, стимулююче значення розвитку промисловості та торгівлі.

На основі аналізу діючої системи оподаткування А. Сміт зробив висновок про податки з доходу як головне джерело державного бюджету. Запропонував рекомендації щодо вдосконалення політики оподаткування, обґрунтував чотири основних принципи оподаткування:

Ё пропорційність (громадяни повинні ділитися з державою своїми доходами у певній пропорційності);

Ё визначеність (податок, сума і спосіб платежу, термін сплати мають бути точно визначеними і зрозумілими);

Ё зручність (податок має бути стягнутий у найзручніший для платника час і спосіб);

Ё необтяжливість (податки повинні сприяти розвитку підприємництва і забезпечувати лише насущні потреби держави).

А. Сміт запропонував бачення торгівельної галузі як обслуговуючої матеріальне виробництво. Регулювання її не забезпечує зростання матеріального виробництва, яке залежить від розмірів капіталу. В теорії абсолютних переваг вчений обґрунтував умови конкурентоздатності національного виробництва на зовнішніх ринках. Він заперечував ефективність політики протекціонізму, пропонував перейти до політики фритредерства. Державна регламентація доцільна, коли галузь має військове значення, або як відповідь на протекціоністську політику інших держав.

Теоретичні розробки А. Сміта знайшли втілення у політиці Великої Британії. У 1786 р. прем'єр-міністр У. Петті змінив митні тарифи у торговому договорі з Францією. У 1849 р. було скасовано навігаційний акт, що започаткувало добу вільної торгівлі. В XX ст. ідеї А. Сміта були використані у Генеральній угоді з торгівлі та тарифів.

Історичне значення теоретико-методологічної спадщини А. Сміта:

· створив економічну науку, на основі узагальнення та систематизації економічних знань, сформулював її теоретико-методологічні засади. Політична економія розвивалася як «класична»;

· створив систему взаємопов'язаних економічних категорій і принципів;

· здійснив теоретичне дослідження товарного виробництва і ринкової економіки, розкрив роль ринку, ринкового механізму та держави в організації економічного життя;

· обґрунтував пріоритет ринкової ідеології, вперше системно виклав концепцію економічного лібералізму;

· наступні економісти на основі його вчення створювали власні системи економічних вчень;

Класична політична економія відігравала велику роль у розвитку економічної думки, ціле століття впливала на економічну політику більшості держав.

12. Економіка північноамериканських колоній. Причини та наслідки війни за незалежність

Колонізацію Пн Америки європейці розпочали ще у XVI ст. Найб. успіхів у цьому процесі досягла Англія, яка створила ряд колоній на Атлант. узбережжі материка. У боротьбі з Нідерл та Фр володіння Англії у Пн Америці значно розширилися. Щодо госп. , то у пн колоніях (Нова Англія) успішно розвивалися різноманітні промисли, а також рибальство, скотарство та приміт. типу мануфактури. Тут переважали дрібні та сер фермерські госп. товарного харру, а земля вільно відчужувалася. Пн колонії виникали з вільних союзів людей, гнаних владами за реліг. переконання. Серед перших поселенців було багато сепаратистів, квакерів, пуритан, індепендистів, гугенотів. Всі вони відзначалися підприємливістю та енергійністю. Попит на рибу та хутро у Європі був великий, тому торгівля ними стала важл. сферою діяльності колоніальних бізнесменів. Оск. промисл. в цілому розвив. повільно, провідне місце в сусп. посідав торго¬вець, що було харрно для більшості країн мануф. періоду. Незважаючи на те, що колонії (особл. пн) мали свої органи самоуправл. -- законодавчі зібрання, ради при губернаторах, вони вваж. частиною Англії, а їхні жителі -- підданими короля. Англія гальмувала ек. розв. колоній. Так, ще у XVII ст. на основі навігаційних актів колонії позбавлялися права вільної торгівлі. Існув. заборона створ. власних фабрик. Англ. королі дивилися на Пн Америку як на ринок, куди метрополія може збувати продукцію обробної промисл. У самих колоніях сировину (зерно, худобу, залізну руду, хутро) обробляти заборон. , її можна було лише вивозити. З 1699 р. заборон. вивозити вовняні вироби і займатися залізоробним вирвом. У 1770 р. було суворо заборонено вивозити до Пн Америки щойно винайдені машини. Колоніям дозволялося торгувати лише з Англією. Постійно збільш. мито на іноземні товари. Внаслідок цього зростала контрабандна торгівля і невдовол. жителів колоній. Особливо посилюється тиск Англії на колонії після Семирічної війни, коли різко зріс держ. борг і парламент країни в котрий раз підвищив податки. У колоніях з'явилася велика ксть призначуваних посад і армія, утримання яких важким тягарем лягло на плечі колоністів. Такими діями Англія демонструвала свою рішучість знищити свободи пнамериканців. Саме це й привело у 1775 р. до війни за незалежність, яка закінчилася перемогою пнамер. колоній і створенням США у 1776 р. Війна одночасно була буржуазною револ. Вона знищила феод. маєтки, конфіскувала і розподілила землі прихильників Англії. Було сформовано фонд держ. земель на Зх, що створювало сприятливі умови для розвитку фермерства. Револ. прискорила розвиток промисл. та торгівлі. Проте здобуття незал. не до кінця розв'язало соц. політ. ек. проблеми у США. Ек. інтереси Пн та Пд розходилися дедалі більше. У пд шта¬тах зберігалося рабство. Землі Зх внаслідок високих цін стали недоступними для більшості бажаючих їх придбати. Ці ти інші суперечності зберігалися довгий час і були розв'язані у другій пол. XIX ст.

13. Промисловий переворот у США та його особливості

Пр. переворот -- це перехід від ручного, ремісничоману фактурного до великого маш. фабрично-заводського вирва. Батьківщиною першого прпе була Англія -- в ост. третині XVIII -- середині XIX ст. Соц. ек. передумови для його здійснення визріли у сер XVIII ст. Важл. чинником прпе стала буржуазнодемокр. революція сер XVII ст. , яка ліквідувала осн. перепони розвитку підпрва, розчистила шлях для становл. індустр. сусп. Цьому сприяв і аграрний переворот XVI -- XVII ст. , внасл. якого прискор. темпами розвив. високотоварне, базоване на фермерській основі, с/г. Англ. фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Пошир. сівозмінна система, травосіяння. Широко застосов. парові плуги, машини, дренажні роботи, використ. мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню вел. ксті людей і створили резерв деш. роб. сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисл. До другої пол XVIII ст. в Англії завершилося формув. нації -- важл. політ. чинника, який мав вел. вплив на становл. ек основи цивіліз. нового типу. У цей же час у країні відбулося становл. єдиного нац. ринку, який стимулював розвиток госп. в цілому. Зовн. ек передумови прпе в Англії полягали у пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетвор. у найб. морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечув. пануванням у св. торгівлі, використ. багатств Пн Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англ. промисл. Надзвичайно сприятливими для прпе було геогр. розташ. Великобр. та прир. ек. умови країни -- водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисл. Зовн. ек. умови -- постійний попит в Європі на англ. вироби, викликаний безперервними війнами, забезпечував їм ринок збуту і теж сприяв здійсн. прпе. Не останню роль в цьому відіграла і політика протекц. та меркант. , яку проводив англ. уряд. Важл. фактором прпе був вихід на якісно новий технічний рівень англ. бавовняної промисл. , що забезпеч. поступовим впровадженням у текстильне вирво нових машин і механізмів:Джон Кей, Дж. Харгривс,С. Кромптон, винахід механ. ткацького верстата Е. Картрайта у 1785 р. Він заміняв роботу 40 ткачів. Так в англ. промисл. з'явилися перші машини і фабрики. У 60--80х роках XVIII ст. вони з'явилися в інших галузях промисл. Джеймс Уатт першу парова машина. Це дало змогу широко використов. вугілля як осн. паливо, ліквідувало залежність від водяного двигуна, відкрило для промисл. нові регіони країни. Невдовзі, після відкриття заводу парових машин (неподалік Бірмінгема), парові машини почали застосовуватися у різних галузях промисл. У 1820 р. у Великобр. працювало 320 парових машин Дж. Уатта, їхня ксть та потужність постійно зростала. Застосув. машин прискорило розв. металургії, вугільної промисл. Виникло машинобуд. , основу якого складали винахід і широке застосування токарного верстата та свердлильної машини. Зрост. промисл. вирва зумовило появу нових досконаліших та швидкісніших транспортних засобів. Наявність парової машини зробила можливим її застосув. на залізн. і морському транспорті. У 1830 р. була збудована перша в Англії та світі залізниця, яка з'єднала Манчестер і Ліверпуль та мала вел. госп. знач. Будво залізниць викликало докорінні зміни в екці Англії, створивши стабільні комунікації між різними районами та галузями промисл. Прпе змінив ек. географію Англії. Виникли нові промислові райони, які спеціалізувалися на вирві окремих видів товарів і продуктів. Значно зросли обсяги промисл. вирва. На сер XIX ст. Англія перетвор. у "майстерню" світу, виробляючи близько половини св. промисл. продукції, і зайняла виняткове становище в св. госп. й міжнар. політиці. Промисл. торговій гегемонії Англії сприяла ек. політика держави. До 40х років XIX ст. , коли індустріаліз. ще не була завершена, в Англії панували високі митні збори на іноземні товари. Коли ж англ. промисл. наскільки зміцніла, що перестала боятися іноземної конкуренції, буржуазія проголосила необмеж. свободу торгівлі -- фрітредерство,яке забезпечувало Англії як вільний збут за кордоном своїх товарів, так і деш імпортну сировину та продовольство. Перемога маш. вирва в Англії дала поштовх до формув. соц. структури індустр. сусп.

В історії економіки країн Європейської цивілізації період впродовж останньої третини XVIII ст. до світової економічної кризи 1873?1875 рр. характеризували такі процеси:

Ш утвердження економіки вільної (досконалої) конкуренції;

Ш промисловий переворот Ї революційна форма науковотехнічного прогресу, що в економічній літературі визначається також як: промислова технічна революція, перша науковотехнічна революція (НТР). Завершення промислового перевороту знаменувало утвердження індустріальної цивілізації, її остаточну перемогу над аграрною, формування раннього індустріального суспільства.

Ш пришвидшення ринкової підприємницької трансформації аграрної сфери господарства;

Ш становлення національних фінансовокредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку;