Планування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ

1.1 Сутність, завдання, функції планування

Планування коротко можна визначити як постанову конкретних завдань на визначений термін, встановлення послідовності та умов їх виконання. Планування також включає передбачення, обґрунтування, конкретизацію та опис діяльності господарського об'єкту на ближню та дальню перспективу.

У плані підприємства чітко і детально відзначаються:

мета діяльності підприємства та його структурних підрозділів на плановий термін, кількісно відображена системою встановлених показників з відзнакою конкретних видів виробництва продукції; засоби, методи і терміни досягнення цілей; етапи і термін виконання робіт; виконавці плану по термінах і видах робіт; методи, етапи і засоби контролю виконання плану. Тобто планування -- це і заходи досягнення цілей на основі збалансованості і послідовності виконання усіх виробничих операцій.

Напрямки, темпи і пропорції розвитку виробничої системи будь-якого рівня, основні показники її функціонування у визначеному терміні, а також збалансування забезпеченості рішень поставлених завдань необхідними ресурсами визначаються у процесі планування і становлять його сутність. Встановлюючи параметри функціонування виробничої системи, планування виступає як вихідний регулюючий процес забезпечення вимог закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства і реалізації економічної політики держави.

У процесі планування вирішуються такі завдання як задоволення попиту ринку і випуск продукції з оптимальними витратами, тобто з найвищим прибутком.

Ці завдання визначають кінцеві результати діяльності підприємства. Вони реалізуються шляхом постановки і вирішення таких взаємопов'язаних завдань, як підвищення обсягів виробництва продукції, яка користується попитом, освоєння нових і підвищення якості вироблюваних конкурентоспроможних виробів, розширення ринків збуту продукції, механізації та автоматизації виробництва, удосконалення організації праці і управління; покращення умов праці, взаємовідносин у колективі, підвищення кваліфікаційного і загальноосвітнього рівня працівників; зниження собівартості продукції і зростання прибутку.

В умовах ринкової економіки кожне промислове підприємство як незалежна виробнича організація, щоб залишатися конкурентоспроможним, повинно планувати перспективу розвитку свого виробництва з урахуванням потреб ринку хоча б на найближчий термін. Перспективу необхідно передбачити до дрібниць по кожному кроку життєвого циклу товару, починаючи з проекту виробів, розробки технології, дослідно-конструкторських і експериментальних робіт і закінчуючи запуском, а потім і доробку виробів і виходом на ринок з новою продукцією. Вся система господарського управління та регулювання виробництва ґрунтується на методах планування.

Реальний план -- одна з головних умов успіху кожної фірми. Фірма (підприємство) не може виходити на ринок без продуманого плану, тому що це може привести до її провалу.

Отож, планування -- це метод господарського передбачення і програмування, оснований на детальних розрахунках. У плані підприємства, з одного боку, міститься завдання на перспективу для кожного робітника, з іншого -- завдання керівникам для управлінських рішень, план допомагає колективу приймати і виконувати поставлені цілі.

Ринкові відносини не тільки не відкидають необхідність планування підприємства, але й підвищують його значення.

планування виробництво праця

1.2 Господарське планування в умовах ринкової економіки. Новий підхід до планування

В умовах перехідного періоду економіки до ринкових відносин стала поширюватись думка, що з переходом до ринку народногосподарське планування, тим більш перспективне, стає зайвим і неможливим.

В дійсності ж, у нових умовах господарювання плани для держави, регіонів, областей необхідні не менше, ніж колись, і роль їх в зв'язку з новим державним статусом України збільшується.

Дійсно, п'ятирічний план в старому розумінні його призначення, структури і змісту не застосовується в нинішніх умовах.

До недоліків централізованого директивного планування відноситься те, що заплановані темпи росту валових показників, в першу чергу забезпечувались за рахунок вкладень в галузі паливно-сировинну і металургійну, а також все більшого залучення в обіг первинних ресурсів при нерозвиненості їх глибокої переробки. Передбачалось розширення будівництва важкої індустрії без забезпечення його належними ресурсами, план націлював на зростання виробництва заради виробництва.

Важка індустрія працювала сама на себе. Це приводило до розбалансованості і зростання інвестиційного дефіциту.

Мали місце відірваність виробництва від запитів споживачів (це стосується і предметів споживання, і засобів виробництва). З наростаючим дефіцитом інвестицій уживались плановий випуск продукції і проведення непотрібних робіт зі значними витратами.

Мали місце колосальні навантаження на природне середовище. Тому в багатьох районах держави знаходяться в тяжкому стані екологічні системи.

При системі директивного планування мали місце серйозні перешкоди для реалізації нововведень, тому що постійно не вистачало для них ресурсів. Діюча система планування не породжувала стимулів до розкриття і використання всіх резервів інтенсифікації економічного розвитку.

В нинішній час стара система планування зруйнована, а нову ще належить створити. Вона повинна бути орієнтована на те, що підприємствами приймаються самостійні рішення, орієнтовані на кон'юнктуру ринку, а регулюючі впливи на економічне життя, виходячи із інтересів всього суспільства, здійснює держава, головним чином економічними методами.

Вивчаючи досвід інших країн, Україна може утворити нову систему планування, адекватну ринковій економіці і зорієнтовану, з одного боку, на наявність великих ресурсів, з другого -- на широке використання механізму зворотних зв'язків в економіці за допомогою високорозвинутої системи економічних регуляторів.

В світовій практиці метод ринкового регулювання не тільки не виключає планування, але полегшує його. Ринок звільняє плануючі органи від необхідності втручатися в деталі (які ринок реалізує автоматично) і дозволяє їм зосередитися на принципових питаннях і цільових програмах. В ринковій економіці, де вирішальну роль в організації господарських взаємовідносин відіграють горизонтальні господарські зв'язки між самостійними підприємствами, а не вертикальна система управління, істотно підвищується значення в плановій діяльності прогнозів і цільових економічних програм. Планування народного господарства набуває якісно нового обличчя. З'являються елементи нової системи планування.

Одне з перших завдань переходу до нової системи управління -- підняти на якісно новий рівень макроекономічне прогнозування, яке включає такі види прогнозів, як соціальні; розвиток науки і техніки і вплив науково-технічного прогресу на розвиток народного господарства; економічні, в тому числі прогнози економічного росту і структурних зрушень у господарстві, відтворювання основних фондів і капітальних вкладень, формування споживчого попиту і кон'юнктури внутрішнього ринку, зовнішньоекономічних зв'язків, зміни платоспроможного балансу та ін.; демографічні і прогнози трудових ресурсів і зайнятості, в тому числі міжрайонні міграції; прогнози використання природних ресурсів та їх залучення у господарський обіг, в тому числі потреби в природоохоронній інвестиціях, прогнози розвитку комплексів взаємопов'язаних галузей.

Прогнозування процесів розширеного відтворення здійснюється як на довгостроковий період, так і на декілька років, із збільшенням рівня детальної проробки на більш близькі роки.

По-перше, при розробці прогнозів розглядається стан економіки не на один, а на декілька років загального періоду прогнозу і враховується взаємний вплив умов всіх виділених років. Умови найбільш близьких років впливають на прогноз на послідуючі роки. І ці умови беруться до уваги при формуванні прогнозу.

По-друге, в прогнозах очікуваних результатів від якихось економічних дій, що потребують для їх одержання витрат, застосовується принцип визначення і вимірювання інтегральних витрат і інтегрального ефекту тощо, з урахуванням фактору часу, неоднакової значимості для народного господарства, витрат і результатів, одержаних в різні періоди часу.

У новому господарському механізмі значно збільшується значення цільових комплексних програм в плановому управлінні економікою.

Програмно-цільовий підхід в управлінні соціально-економічними процесами повинен ґрунтуватися на розроблених наукою методах і процедурах.

Система управління програмою включає оцінку ефективності здійснених витрат в порівнянні з досягнутими цілями процедури оптимізації заходу по критеріях часу і вартості. Ефект може бути лише при умові, що цільові програми не відволікають дуже велику долю ресурсів.

Практика прийняття більшості програм без очікуваного узгодження з майбутніми ресурсними можливостями держави або некомплексно проробленого рішення ефекту дати не може і лише дискредитує програмно-цільовий метод.

Усі соціально-економічні програми повинні бути між собою узгоджені в рамках єдиного плану, прийнятого на певний строк. Це можливо зробити при розробці середньострокового плану (п'ятирічного) відповідно до можливостей ресурсного забезпечення.

Можна відмітити деякі принципово нові риси перспективного (середньострокового) і поточного планування в умовах ринкової економіки.

Головна увага в плановій роботі зосереджується на розрахунково-аналітичному обґрунтуванні перспективних цілей і стратегії соціально-економічного розвитку.

Регулятори прямого впливу на економіку приймаються в обмеженій галузі лише у відношенні тих суспільних сфер і ділянок господарства, засоби для функціонування і розвитку яких йдуть головним чином з державного бюджету.

За центром і центральним плануванням закріплюються функції по забезпеченню стратегічних програм, перш за все, щодо розвитку матеріальної бази освіти, культури, охорони здоров'я, програм науково-технічного прогресу, виробничої інфраструктури -- енергетики, магістрального транспорту, інформаційних систем і телекомунікацій з забезпеченням обороноздатності держави і виконанням міжурядових узгоджень. Центральний план визначає основи економічної політики в таких галузях, як фінансово-кредитна система і грошовий обіг, золотий запас і валютні резерви, тарифи, торговельний і платіжний баланси держави.

Центр ваги планової діяльності переноситься на рівень регіонів, що забезпечує збалансованість народного господарства. Серед них мають значення пропорції процесу розширеного відтворення і, перш за все, визначення планів співвідношення споживання і накопичення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

В умовах ринкової економіки прогнозування і гнучке планування грошового обігу набуває пріоритетного значення в господарському плануванні.

Одним з важелів, що дозволяють активно впливати на господарські процеси у ринковій економіці -- це зосередження в бюджеті держави і регіонах (областях) достатньо грошових ресурсів і маневрування державними засобами.

Іншим важелем є державне замовлення. Його вплив як регулятора ринкової економіки підтверджений досвідом багатьох країн Західної Європи, Японії і США. На урядові програми, що забезпечуються держзамовленнями, в США, наприклад, припадає 20~25% валового національного продукту. У нас в дійсності в 1988--1990 р. р. директивні завдання зберігались, але в формі замовлення, яке доводилося вищими установами. Замовленню відповідають ліміти на дефіцитні ресурси, що поставляються підприємствами інших галузей теж по виданому їм держзамовленню. Нинішнє держзамовлення в промисловості має мало спільного з ринковою економікою. В ринковому господарстві урядові замовлення можна буде розміщувати на конкурсній основі при конкуренції між підприємствами за їх одержання. Виникають стимули підвищувати технічний рівень продукції і швидко освоювати випуск нових виробів. Привабливість своїх замовлень для виробників держава може забезпечити ресурсами і надавати на вигідних умовах кредити, впроваджувати податкові пільги. Інтерес для виробника буде являти і стійкий ринок збуту продукції по вигідній контрактній ціні.

Держзамовлення з антиподу ринку необхідно як можна швидше перетворити в один з важливих елементів регульованої ринкової економіки.

З урахуванням збільшеного динамізму економічних процесів і неминучості коливання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку, крім згаданих вже найважливіших змін в господарському плануванні при переході до ринкової економіки є доцільними:

розробка середньострокового плану для держави (і в галузях) не в одному, а в двох-трьох варіантах з урахуванням ситуації, що прогнозується з визначеною ймовірністю (при затвердженні одного з них як прийнятого плану і резервуванні інших);

посилення відкритого характеру плану та його толерантності у відношенні приватних цілей;

відмовлення від фіксацій в рамках плану таких рішень, жорстоке прийняття яких ще несвоєчасне;

підвищення ролі річних планів, найбільш детально пророблених, і утворення механізму і контролю за їх виконанням.

Планове регулювання може здійснюватись за допомогою економічних регуляторів. Використання державних інвестицій, держзамовлень відноситься до планових важелів, які в більшій мірі є важелями прямого державного регулювання ринкової економіки. Але ж важливе місце у господарських планах в умовах ринкової економіки повинно належати системі економічних регуляторів, важелів непрямого впливу на господарські суб'єкти. Маються на увазі регулятори, що скоординовані з цілями, ресурсами і економічними пропорціями, які передбачені планом.

Призначення регуляторів -- це утворення мотиваційного механізму господарської діяльності незалежних і самостійних підприємств, який дозволяє підкорити їх підприємницьку діяльність інтересам суспільства і обмежити негативні прояви егоцентризму.

За допомогою економічних регуляторів досягається взаємодія плану і ринку: планові пропорції втілюються в системі регуляторів, що орієнтують господарські ділянки на досягнення результатів, які в цілому дозволяють виконати завдання, поставлені в народногосподарському плані для держави. Розробка в плані економічних регуляторів є форма орієнтуючого, або індикативного, планування, замість адресно-директивного планування.

Економічні регулятори -- важливий ланцюг народногосподарського плану і цілісної системи управління економікою, вони пов'язані з самогосподарюванням підприємств (в тому числі і державних). Розглядаючи економічні регулятори в системі управління як самостійну підсистему, слід виходити з загальних принципів будування систем. Підсистема планово-економічних регуляторів взаємодіє з підсистемою комерційного розрахунку. Новою, системорегулюючою якістю взаємодії є те, що економічні регулятори впливають на спрямованість дії економічних стимулів, в яких починають проявлятися єдність госпрозрахункових і суспільних економічних інтересів.

Економічні регулятори, які виходять з господарських планів держави, служать засобом сполучення централізованого початку в управлінні економікою з використанням товарно-грошових відносин і закону вартості; є зв'язуючим ланцюгом і спільною основою використання адміністративних і економічних методів управління. Це найбільш гнучка форма доведення до підприємств мети і вимог плану, стимул до роботи на суспільство, відображені в державному плані.

Господарчі суб'єкти можуть з успіхом використати економічні регулятори як орієнтири ефективності рішень, що приймаються ними. Але для цього регулятори повинні бути відносно стійкими. Інакше вони будуть нездатні для оцінки ефективності економічних рішень, особливо перспективних. Але і разом з тим регулятори не можуть залишатися незмінними протягом дуже тривалого періоду: вони можуть бути відірваними від конкретних умов і завдань розвитку народного господарства і їх регулююча роль буде слабкою. Суперечність між вимогами стійкості і гнучкості економічних регуляторів може бути зменшена, якщо їх розробляти на період середньострокового народногосподарського плану, тобто на 5 років. Можна припускати часткові зміни окремих економічних регуляторів, якщо це вимагається науково обґрунтованими аргументами.

Можна навести зразкову класифікацію типових економічних регуляторів за їх функціональним призначенням.

1. Економічні нормативи ефективності використання виробничих ресурсів, що служать цілям планування на рівні підприємств і призначені для порівняння економічної оцінки планово-проектних варіантів різних господарських заходів:

грошових засобів в народному господарстві (в сучасній господарській практиці застосовуються два нормативи: норматив економічної ефективності капітальних вкладень в народне господарство і норматив приведення різночасних витрат);

природних ресурсів;

трудових ресурсів;

окремих засобів і предметів праці.

Економічні нормативи (ставки) використання кредитів (судні відсотки), використання природних ресурсів та ін.

Економічні нормативи амортизаційних відрахувань, що регулюють процес відтворення основних фондів.

4. Економічні регулятори розподілу валового і чистого доходів -- результатів діяльності госпрозрахункових одиниць в тому числі:

нормативи оплати праці, встановлені згідно з єдиним державним регулюванням оплати праці (тарифна система);

нормативи розподілу прибутку між державним бюджетом і госпрозрахунковими ланками.

Економічні регулятори взаємовідносин між контрагентами господарського процесу -- постачальниками і споживачами, які встановлюють розміри матеріальної відповідальності по зобов'язанням господарських договорів.

Єдина податкова система.

Склад податків, податкова політика (рівень податку, база, від якої він відраховується, лінійний або прогресивний податок, податкові пільги).

Наведена класифікація не вичерпує різноманітності планово-економічних регуляторів.

Важливу роль у регулюванні господарювання в умовах децентралізованої розробки економічних рішень повинні відігравати також соціальні і економічні нормативи, які виходять з планової соціальної і економічної політики.

1.3 Принципи планування

Одним з основних принципів планування є науковий характер планів. Науковий рівень планування залежить від багатьох факторів і, перш за все, від додержання визначених принципів, у відповідності з якими розробляються плани. Крім того, науковий рівень планування залежить від ступеня розробки методології планування, інформаційної бази, організації і технічного озброєння, кваліфікації його працівників та ін. В кінцевому підсумку, він визначається додержанням таких основних вимог у процесі планування: обґрунтованості мети плану, оптимальності використання ресурсів, комплексності, збалансованості, безперервності плану.

Важливим принципом планування є необхідна обґрунтованість мети, кінцевих результатів діяльності планованої системи, від народного господарства в цілому до підприємства та його підрозділів. Головна мета діяльності промислового підприємства полягає у виробництві продукції і задоволенні попиту ринку при мінімальних витратах. Згідно з цим, початковим пунктом планування підприємницької діяльності підприємства є одержання прибутку як кінцевий результат.

Стосовно підприємства, планування від кінцевих результатів, орієнтуючи виробництво на задоволення попиту ринку в визначеному товарі, знаходить відображення перш за все в обґрунтуванні виробничої програми на основі сформованого «портфелю замовлень», куди входять вивчення попиту ринку, держзамовлення і укладеш прямі договірні поставки.

Принцип оптимальності використання ресурсів передбачає орієнтацію підприємства на інтенсифікацію виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу і реалізації внутрішніх резервів поліпшення використання предметів праці і самої праці.

А для цього необхідно узгодити економічні інтереси окремого працівника, колективу регіону і народного господарства в цілому за допомогою економічних стимулів і важелів, органічно сполучених з планом.

Поєднання прямого планового регулювання з непрямим впливом економічних стимулів і важелів є докорінною проблемою удосконалення господарського механізму в нашій країні. Вирішуватися вона повинна за допомогою широкого комплексу заходів щодо поліпшення ціноутворення, фінансування, удосконалення планування і оцінки діяльності, матеріального заохочення.

Науковий рівень планування в значній мірі визначається додержанням принципів комплексності і збалансованості планів. Комплексність планування передбачає охоплення ним усіх взаємозв'язаних процесів і системний підхід до постановки і вирішення планових замовлень на будь-якому рівні управління. Відповідно до принципу комплексності, план підприємства повинен відображати такі взаємопов'язані сфери діяльності, як виробничо-економічна, науково-технічна, соціальна і природоохоронна.

За останній час комплексне охоплення різних сторін діяльності підприємства значно розширилося. В п'ятирічних і річних планах стали розроблятися розділи соціального розвитку колективу, охорони природи і раціонального використання природних ресурсів, збільшився комплексний підхід до розв'язання завдань циклу «наука-виробництво». І окремі розділи плану підприємства потребують взаємозв'язку, програмно-цільової спрямованості на вирішення важливих завдань технічного, організаційного і соціального розвитку.

Так, плани технічного і організаційного розвитку часто охоплюють різноманітні заходи, які не дають в результаті відчутного ефекту. Заплановані результати впровадження заходів не завжди належним чином відображені в показниках використання ресурсів у цілому по підприємству та його підрозділам. Вплив підприємства на навколишнє середовище поки що слабо позначається на економічних показниках його роботи. На багатьох підприємствах не всі необхідні показники плануються виробничими підрозділами як витрати на виробництво. Такі порушення принципу комплексності в плануванні послаблюють організацію комерційного розрахунку, стримують підвищення ефективності виробництва.

З комплексністю планів тісно пов'язана їх збалансованість, тобто кількісна відповідність між всіма взаємопов'язаними показниками плану. Збалансованість виступає як найважливіша умова обґрунтованості планів, їх реальності. Головним висновком збалансованості є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

Необхідність збалансованості плану не обмежується моментом його розробки. В ньому повинна бути врахована можливість підтримки пропорційності, що вимагається в процесі виконання планових завдань. Навіть ідеально збалансований план в початковий період не позбавлений диспропорцій в плановому періоді під впливом випадково діючих факторів. Урахування впливу цих факторів на стадії планування стає все більш актуальним. Це пов'язано з тим, що, по-перше, ускладнення виробництва, підвищення його динамічності розширює діапазон випадкових факторів; по-друге, непередбачені збої в роботі під їх впливом в , умовах складної кооперації виробництва викликають великі збитки. Важливим засобом підтримання динамічної збалансованості і гнучкості виробництва є утворення і відповідність планування ; системи виробничих резервів на всіх рівнях управління.

Наступним принципом є безперервність планування. І однією з важливих проблем планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає своєчасну розробку планів і доведення їх до виконавців в строк, який дозволяє підготуватися до нормальної роботи в плановому періоді, а також підтримання безперервної планової перспективи. Деякі економісти пропонують підтримувати на підприємстві безперервну п'ятирічну перспективу шляхом одночасної розробки с плану на черговий рік поточної п'ятирічки і проектних , розрахунків на відповідний рік наступної п'ятирічки, орієнтуючись на довгострокові програми вирішення важливих завдань, тривалі господарські зв'язки і прогнози. Такі розрахунки дозволяють більш обґрунтовано розробляти реальні плани в межах п'ятирічки і підготуватися до складання наступного перспективного плану. Безперервне планування передбачає і постійне коригування нормативів з заліком фактичних результатів роботи у попередньому році роботи підприємства.

1.4 Види планів

Плани реалізуються по строках дії: плани-прогнози перспективні -- на 5, 10, 15 років, поточний річний план і по об'єктах планування (галузеві, план підприємств), територіальні плани -- народногосподарські, плани розвитку окремих регіонів (районів), областей і міст, особливо промислово розвинутих.

Основні вимоги до планів -- повна їх спадкоємність і кількісна відповідність. Це досягається тим, що, по-перше, галузеві і територіальні плани розробляються на один і той же період, по-друге, плани розвитку областей і економічних районів повинні суворо відповідати планам розвитку підприємств і галузей промисловості, розташованих на території відповідного району області.

Основні напрямки економічного і соціального розвитку на 10-15 років визначають в загальних рисах можливості технічного і економічного розвитку народного господарства в прогнозуванні -- науково-обґрунтоване передбачення соціально-економічних процесів і науково-технічних тенденцій розвитку економіки. Воно базується на вивченні об'єктивних економічних законів, моделюванні і аналізі майбутнього розвитку з метою формування і оптимізації планів. Мета прогнозування полягає в тому, щоб на основі аналізу стану економіки в минулому і вивчення тенденцій її розвитку вірно визначати її стан в перспективі.

Прогнозування -- це процес техніко-економічного дослідження напрямків розвитку галузі на тривалий період. Прогноз повинен розкрити основні особливості стану виробництва в прогнозованому періоді, визначити можливі варіанти його розвитку і дати якісну оцінку з метою утворення бази для вибору планових рішень на більш короткі строки.

Довгостроковий прогноз розвитку галузі включає три взаємопов'язані групи прогнозів:

науково-технічний прогрес та його ефективність;

темпи, пропорції і обсяг виробництва важливих видів продукції галузі, потреби в ресурсах;

економічна ефективність розвитку виробництва.

В більш розгорнутому вигляді прогноз розвитку виробництва включає такі розділи:

аналіз структури галузі і виявлення найбільш важливих тенденцій розвитку в попередньому і наступному періодах; дослідження тенденцій і закономірностей розвитку виробництва за рівновеликий прогнозований період, тобто якщо прогноз робиться на 10 років, то і аналіз попереднього прогнозу періоду повинен охоплювати не менш як 10-річний період розвитку даного виробництва або галузі.

Дослідження основних тенденцій розвитку виробництва в найбільш розвинутих країнах світу:

прогноз потреб народного господарств власної країни у визначених видах продукції, при цьому в номенклатуру прогнозованої продукції включаються тільки такі види, від виробництва яких в значній мірі залежить науково-технічний прогрес у провідних галузях господарства;

прогноз основних напрямків науково-технічного прогресу і оцінка його ефективності;

прогноз експорту та імпорту тих або інших продуктів;

прогноз обсягів виробництва і потрібних ресурсів;

прогноз економічної ефективності розвитку галузі.

Основними методами прогнозування стають експертні оцінки, екстраполяції, інтерполяції, логічні моделі, економіко-математичні моделі та ін.

Основним перспективним планом є п'ятирічний план розвитку народного господарства, який повинен визначати найважливіші напрямки розвитку, відображає найбільш важливі рішення, спрямовані на виконання стратегічних завдань розвитку, визначених в перспективному плані на 10-15 років. Цим забезпечується спадкоємність планів.

П'ятирічний план економічного і соціального розвитку забезпечує вирішення наступних задач:

розвиток і вдосконалення виробництва, випуск продукції більш високої якості, освоєння виробництва нових видів продукції, що відповідає за своїми техніко-економічним показниками вищим досягненням вітчизняної і зарубіжної практики;

постійне підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці;

використання досягнень науки, техніки і передового досвіду, скорочення строків впровадження і засвоєння нової техніки;

раціональне використання інвестиційних витрат, підвищення їх ефективності, скорочення строків введення в дію основних фондів і повного використання виробничих потужностей;

зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності виробництва;

здійснення заходів по соціальному розвитку колективу;

проведення заходів по охороні навколишнього середовища і раціональному використанню природних ресурсів.

В п'ятирічному плані економічного і соціального розвитку розробляються наступні основні розділи:

план виробництва і реалізації продукції;

план розвитку науки і техніки, організації виробництва;

план підвищення економічної ефективності виробництва;

норми і нормативи;

план капітального будівництва;

планування матеріально-технічного забезпечення;

план по праці і оплаті праці;

план по собівартості, прибутку і рентабельності;

фонди економічного стимулювання;

фінансовий план;

планування соціального розвитку колективу і охорона навколишнього середовища.

Розробка проекту п'ятирічного плану економічного і соціального розвитку передбачає:

виконання техніко-економічного аналізу виробничої і господарчої діяльності в поточному п'ятиріччі, особливо в частині використання основних і обігових фондів, виробничих потужностей, продуктивності праці, виявлення резервів виробництва;

складання прогнозу потреби на продукцію і розвиток виробництва з урахування довгострокового плану;

оцінку техніко-економічного рівня виробництва продукції;

розробку заходів по впровадженню нової техніки і підвищенню ефективності виробництва, пропозицій по збільшенню виробничих потужностей, спеціалізації і кооперуванню, вивченню і розширенню ринків збуту, встановленню прямих зв'язків;

утворення системи прогресивних техніко-економічних нормативів витрат сировини і матеріалів, використання обладнання, витрат робочого часу та інших виробничих ресурсів;

підготовку заходів по удосконаленню організації і управління, варіантів розвитку та ін.

У складі державного п'ятирічного плану для державних підприємств на кожний рік п'ятирічки розробляються баланси матеріальних і трудових ресурсів, виробничих потужностей, фінансів та ін., передбачаються по встановленим нормативам матеріальні і фінансові резерви для потреб виробництва, капітального будівництва і науково-дослідних робіт, а в необхідних випадках і резерви виробничих потужностей.

П'ятирічні плани складаються на основі науково обґрунтованих техніко-економічних норм і нормативів по видах робіт, витрат праці, сировини, матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів, а також нормативів використання виробничих потужностей і капітальних вкладень.

Виконання п'ятирічного плану на всіх рівнях господарського управління оцінюють наростаючим підсумком.

В поточному (річному) плані розвитку галузі деталізують, уточнюють завдання п'ятирічного плану. Річний план розробляють в суворій відповідності до основних завдань п'ятирічного плану. В річному плані можливі уточнення завдань п'ятирічного плану, але при обов'язкових умовах, що ці уточнення не змінюють прийнятих в п'ятирічному плані темпів і пропорцій розвитку галузі, а також не знижують техніко-економічних показників розвитку.

Територіальний розвиток промисловості має важливе значення, оскільки багато виробництв знаходяться в складі інших виробництв, в тому числі в складі місцевої промисловості. Основний вид територіальних планів -- генеральні схеми розвитку і розміщення промисловості.

Основна увага у ході планування приділяється утворенню системи взаємопов'язаних довгострокових, середньострокових і річних планів, більш повному відображенню в них цільових комплексних науково-технічних, економічних і соціальних програм, а також програм розвитку окремих регіонів, підвищення наукової обґрунтованості планів, їх стабільності, орієнтації на досягнення високої ефективності виробництва.

1.5 Методи планування

Планування здійснюється за допомогою методів, які визначають науковий рівень планів на всіх ступенях господарського управління і, перці за все, на промисловому підприємстві. Велике теоретичне і практичне значення для планування на підприємстві мають єдність методів і технічних прийомів. Вони об'єднують наступні елементи планової роботи на підприємстві:

розрахунок показників, їх характер, порядок взаємної ув'язки, точність результатів;

прийоми складання проектів планів, обліку і контролю їх виконання;

технічне озброєння планово-облікових працівників.

Планування є складним процесом і потребує застосування різних методів, які можна класифікувати за різними ознаками. До них відносяться: методи від можливостей (від ресурсів), від потреби (мети), екстраполяції (від досягнутого), пофакторний, нормативний, балансовий, матричний, табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний.

Далі наведено характеристику деяких з них.

Так, планування від ресурсних можливостей і від потреб, або кінцевих цілей. В економічній літературі ці методи охарактеризовані відповідно до народногосподарського планування. На рівні галузі і підприємства сутність їх залишається тією ж. Планування від ресурсів передбачає початковим пунктом розробки плану визначення можливих, забезпечених ресурсами, обсягів випуску продукції, на основі яких визначаються обсяги її поставок і реалізації. Така логіка планування, широко розповсюджена на практиці, має недоліки, пов'язані зі слабким обліком потреб в конкретній продукції.

Серед методів планування важливе місце займають методи розрахунку планових показників -- екстраполяції, пофакторний і нормативний.

Метод екстраполяції (в минулому розрахунково-аналітичний) -- один з найбільш розповсюджених в практиці підприємств. Розрахунок проекту планових показників при такому методі робиться найчастіше на підставі аналізу досягнутого рівня, який приймається за основу, і коефіцієнтів (індексів) його зміни в плановому періоді. Або ж величина планових показників визначається на підставі динаміки в попередньому періоді. Фактично досягнута величина визначеного показника в базисному (звітному) періоді коригується в цьому випадку на середній відсоток її зміни. Наприклад, обсяг виробництва в плановому році визначається виходячи з фактичного обсягу в минулому році і середньорічного темпу його приросту. Метод екстраполяції відрізняється простотою розрахунку, однак він неточний, тому що не враховує реально діючих умов у плановому періоді і припускає, що досягнуті раніше темпи і пропорції збережуться. Атому і слабка взаємна ув'язка і збалансованість показників. Сфера застосування методу екстраполяції повинна обмежуватися тільки попередніми проробками варіантів плану, в першу чергу -- перспективного.

Більш обґрунтованим є пофакторний метод розрахунку планових показників. В цьому випадку фактичні величини показників за базовий період коригуються шляхом розрахунку їх зміни в плановому періоді під впливом технічних і організаційних факторів: підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення управління, організації виробництва і праці та ін. Розрахунки за факторами приймаються, перш за все, для визначення росту продуктивності праці і зниження собівартості продукції. При хорошій постановці виявлення резервів підвищення ефективності виробництва і включення їх у план пофакторний метод забезпечує високий рівень обґрунтованості показників. Поряд з гнучкістю і простотою розрахунку перевагою пофакторного планування є те, що він дозволяє виявити роль окремих факторів в зміні показників, ув'язати їх планові величини з планом технічного і організаційного розвитку підприємства. Ця обставина визначає самостійне значення по факторних розрахунків, які обов'язкові при поточному і перспективному плануванні.

Найбільш точним є нормативний метод планування. Згідно з цим методом планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті впровадження технічних і організаційних заходів у плановому періоді. Нормативний метод планування дозволяє врахувати в плані резерви підвищення ефективності виробництва; ув'язати належним чином усі показники. Застосування нормативного методу планування потребує відповідної нормативної бази на всіх рівнях управління.

Планова ув'язка ресурсів і потреб досягається за допомогою балансового методу. Цей метод є найважливішим науково обґрунтованим методом розробки народногосподарських, територіальних і галузевих планів.

Сутність балансового методу планування полягає в ув'язці потреб і ресурсів в масштабі всього суспільного виробництва, окремих галузей і регіонів держави. Він дозволяє забезпечити пропорційний розвиток народного господарства і поєднання планів, збалансованість усіх розділів народногосподарського плану і планомірний розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Система балансів, застосована при плануванні, включає матеріальні, фінансові баланси, баланси трудових ресурсів, виробничих потужностей. В залежності від рівня планування баланси розробляються на внутрішньогалузевому, міжгалузевому, районному рівнях. Можуть бути розроблені матеріальні баланси по окремих продуктах (продуктові) і міжпродуктові, які використовуються для планування окремих галузей промислового виробництва. Далі подається приблизна схема матеріального балансу.

Вивчення продуктових балансів дозволяє виявляти перевиробництво або дефіцит того чи іншого продукту. І це дуже важливо при плануванні, а також при вивченні ринку. Якщо має місце перевиробництво продукту, то слід планувати зменшення виробництва. Наявність дефіциту свідчить про необхідність розширення виробництва.

Трудові баланси відображують, наприклад, зменшення працюючих різних категорій з різних причин: вихід на пенсію, природний вихід, призов до армії та ін. Джерелом поповнення працюючих є середні учбові заклади, виробничо-технічні спеціалізовані училища, технікуми, вищі учбові заклади.

Фінансові баланси -- це баланси прибутків і витрат грошових коштів. Фінансовий баланс у масштабі народного господарства -- це державний бюджет, баланси галузеві і фінансові баланси підприємств, які складають єдину фінансову систему держави.

На підставі всіх балансів складається зведений баланс, який являє собою систему економічних показників, що характеризують основні відносини в розвитку економіки держави.

Розвитком балансового методу планування є матричне моделювання взаємозв'язку між виробничими ділянками і показниками.

При розробці плану важливе значення мають проробка його декількох варіантів та вибір найкращого з них, який в найбільшій мірі відповідає поставленим завданням при економічних умовах, що склалися в плановому періоді. Вищим рівнем розвитку багатоваріантних розрахунків є економіко-математична оптимізація плану. Економіко-математичні методи, тобто лінійне програмування, дозволяє оптимізувати план виробництва продукції і вирішувати інші планові завдання.

Багатоваріантні та оптимізаційні розрахунки плану, а також своєчасна його розробка на підставі звичайних методів потребують застосування сучасної електронної обчислювальної техніки. Велика трудомісткість планових розрахунків, що виконуються вручну і за допомогою найпростіших обчислювальних засобів, збільшує термін розробки планів підприємств, обмежує можливості найкращого варіанту використання ресурсів в плановому періоді. При цьому не завжди вдається забезпечити необхідний взаємозв'язок і збалансованість розділів плану. Таким чином, застосування електронної обчислювальної техніки в плануванні не тільки знижує трудомісткість розрахунків, скорочує терміни складання планів, але й дозволяє підняти загальний рівень планування.

Застосування математичних методів у внутрішньозаводському плануванні.

В наш час збільшуються вимоги до економічних наук, які повинні забезпечити науковість планування, для чого необхідний не тільки якісний, але і точний кількісний аналіз економічних явищ, встановлення кількісних зв'язків між ними та їх математичний опис.

Використання тією або іншою наукою математичних методів дозволяє досягнути єдності якісного аналізу з кількісним.

Але необхідно пам'ятати, що без якісного аналізу, без методологічно вірних початкових положень аналіз не може дати вірних, хороших результатів.

При вирішенні планових завдань доводиться мати діло з великим числом початкових даних, тобто з великою кількістю підприємств, цехів, дільниць, обладнання, робочих місць, різних видів продукції, споживчої сировини, матеріалів, палива, енергії, інструменту; з великою чисельністю робітників, інженерів, службовців та інших категорій працівників.

Між початковими даними і економічними показниками діє складний взаємозв'язок, який повинен бути кількісно врахованим. Особливо велика чисельність початкових даних і складні зв'язки їх з економічними показниками в машинобудуванні і не менші -- в хімічних виробництвах.

При наявності такого великого числа взаємопов'язаних факторів необхідно так організувати процес, щоб були своєчасно оброблені всі деталі, зібрані усі складальні одиниці і випущені усі вироби в установлені строки. Одночасно з цим повинно бути досягнуто найбільш раціональне і повне у часі завантаження кожного робітника, найбільш ефективно використано обладнання та інші види основних фондів, а також матеріали, паливо, енергія, інструмент, прискорена зворотність засобів. Навіть у масштабі одного підприємства таке завдання є надмірно складним. Планові завдання значно ускладнюються ще й тим, що вони повинні бути динамічними, тобто усі явища в них розглядаються як такі, що змінюються у часі, коли результати даного періоду впливають на вирішення завдань наступного періоду.

Планові завдання в більшості випадків відносяться до екстремальних задач, для вирішення яких необхідно з великої кількості можливих рішень знайти одне, оптимальне, тобто максимальну або мінімальну відповідну числову функцію, що називається функціоналом, або цільовою функцією.

Більшість таких завдань пов'язана з находженням умовного екстремуму, коли визначається максимум або мінімум функціоналу при деяких обмеженнях. Обмеженням тут може бути наявність тих або інших засобів (ресурсів) або можливість їх виробництва.

В результаті вимог практики математиками були розроблені нові методи вирішення екстремальних завдань, названих потім методами математичного програмування.

Застосування методів математичного програмування і електронних обчислювальних машин дає можливість вирішувати такі завдання, які раніше не могли бути поставлені і вирішені, а багато завдань вирішувати швидше і точніше, ніж раніш. Це відкриває також нові можливості для підвищення рівня і дієвості планування виробництва, дозволяє підвищити його економічну ефективність.

Будь-яку задачу, вирішення якої зводиться до знаходження максимум}' або мінімуму числової функції, прийнято називати задачею оптимізації.

Як цільова функція при вирішенні різних планових завдань може бути прийнята кількість або сума (у ціннісному вигляді) виготовленої продукції, сума прибутку, витрати на виробництво продукції тощо. Питання про вибір виду цільової функції вирішується в залежності від прийнятого критерію оптимальності.

Обмеженнями, як правило, є ресурси (засоби) -- людські, матеріальні, грошові тощо.

Завдання математичного програмування в загальному вигляді формулюється так: вимагається знайти значення п перемінних х1 х2,... хn, які максимізують або мінімізують функцію

L = f (х1,х2,... хn) (1.1)

Шi (х1,х2,... хn) {?, =, ?} bi (і = 1, 2,... n) (1.2)

Функція Шi в (1.2) показує залежність витрат або випуску ресурсу і-го виду від перемінних. Необхідно, щоб ця залежність була відома.

Величина bi є наявність або можливість одержання ресурсу і-го виду і повинна бути задана.

В кожному з обмежень виду (1.2) може мати місце один із знаків: ?, = або ?.

Різні обмеження можуть мати різні ознаки. Співвідношення між числом невідомих п і числом обмежень bi може бути будь-яким: m<n, m=n, m>n.

Якщо m=n, то слід шукати максимум або мінімум цільової функції без обмежень. Тобто вирішувати завдання на пошук безумовного екстремуму. На перемінні можуть додатково накладатись наступні обмеження:

1) деякі або усі перемінні повинні бути не негативними, тобто

хi > 0 ( і = 1, 2,... n), (1.3)

де n1 < n

2) деякі або усі перемінні можуть приймати лише дискретні (наприклад, цілочисленні значення).

Якщо прийняти, що

(1.4)

(1.5)

де Аij,Сj -- задані величини, то одержимо загальну задачу лінійного програмування, яка зводиться до знаходження n не негативних перемінних хji (хji > 0), максимізуючих (або мінімізуючих) лінійну цільову функцію (1.4) що задовольняють обмеженням (1.5).

Всі інші задачі, що мають цільову функцію і обмеження, які відрізняються від (1.4), (1.5), в тому числі і задачі, в яких передбачається цілочисельність перемінних, прийнято вважати нелінійними.

Виникнення і початок застосування методів математичного програмування для вирішення планових задач відноситься до 1938 року, коли академік Л.В. Канторович розрахував ряд задач, пов'язаних з організацією і плануванням виробництва, спеціальним математичним методом, названим тоді методом вирішальних множників. В роботі було дано вирішення задач про оптимальний розкрій листового матеріалу, про найвигідніший розподіл робіт між верстаками і максимальним використанням комплексної сировини, названих потім відповідно «розкрійна задача», або «задача про розкрій», «верстакова задача» і «задача про суміш».

Такого роду задачі пізніше в США одержали назву задач лінійного програмування.

Ця робота Л.В. Канторовича була першою в світовій практиці роботою в галузі застосування спеціальних математичних методів і в економіці та організації виробництва. Вона поклала початок застосуванню методів математичного програмування в плануванні.

2. ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ

2.1 Види внутрішньовиробничого планування

Внутрішньозаводське планування нерозривно зв'язане з плануванням галузі і народногосподарським планом. Загальні принципи, характерні для планування, характерні й для внутрішньовиробничого планування.

Різноманітність видів внутрішньовиробничого планування витікає з складності і різноманітності виробничих процесів на підприємствах.

Планування необхідне для обґрунтування потреб в ресурсах і виробничих потужностях усіх дільниць виробництва, а також для погодження діяльності між різними підрозділами усередині підприємства і взаємодії з іншими підприємствами в їх об'єднаннях. Мета розробки і реалізації внутрішньовиробничих планів -- забезпечення максимально можливого прибутку від результатів діяльності підприємства.

За змістом внутрішньовиробниче планування поділяється на техніко-економічне, оперативне і планування по обґрунтуванню інвестицій (бізнес-план).

Техніко-економічне планування на підприємстві є продовженням і частиною галузевого і народногосподарського планування і першим етапом внутрішньозаводського поточного планування. Господарська діяльність підприємства планується і контролюється за укрупненими показниками випуску продукції, використання робочої сили, основних фондів, матеріальних і грошових ресурсів.

Поточний (річний) план діяльності підприємства в нинішній час називається планом економічного і соціального розвитку підприємства (в минулому техпромфінплани).

Оперативне планування полягає в розробці виробничої програми виготовлення продукції на порівняно короткі відрізки часу (місяць, декаду, тиждень, добу, рік), безперервному контролі і регулюванні її виконання для досягнення заданих техніко-економічних показників діяльності підприємства. Воно характеризує за часом і простором організацію виконання річного плану випуску продукції по цехах, дільницях і робочих місцях, а також строках (місяцях, днях і годинах).

Внутрішньозаводське оперативне планування охоплює як основні, так і допоміжні процеси.

Найбільше значення має оперативне планування основного виробництва, що зветься оперативно-виробничим. Оперативні плани повинні випливати з плану реалізації продукції.

За охоплюванням внутрішньовиробничого процесу в просторі внутрішньозаводське планування поділяється на заводське і цехове. Заводське планування охоплює виробничо-господарську діяльність всього підприємства, полягає в розробці, контролі і обліку виконання планів по заводу в цілому і по окремих цехах, а цехове -- в складанні, контролі і обліку виконання планів по цеху в цілому, по окремих дільницях і бригадах. Заводське планування здійснюється плановими відділами заводоуправління, а цехове -- економістами цехів.

Планування по обґрунтуванню інвестицій (бізнес-план). Зараз у нашій країні йде процес формування підприємств різних форм власності.

Важливим завданням є проблема залучення інвестицій, в тому числі і зарубіжних, в діючі та підприємства, що розвиваються.

Для цього необхідно аргументоване і обґрунтоване формування проектів (пропозицій), які вимагають інвестицій. І бізнес-план є робочим інструментом, який використовується в усіх сферах підприємництва. Бізнес-план на підприємстві може складатись власними силами, а може з залученням консалтингових фірм.

2.2 Техніко-економічне планування

Техніко-економічне планування знаходить конкретне втілення в розробці поточного річного плану «Економічного і соціального розвитку підприємства» (в минулому називався техпромфінплан).

Основою (або передумовою) розробки техніко-економічного плану є аналіз виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства, а також нормативів відрахувань в державні і місцеві бюджети.

План економічного і соціального розвитку підприємства являє собою зведений і комплексний план розвитку техніки, удосконалення виробничо-господарської і фінансово-економічної діяльності підприємства.

Комплексним називається план тому, що кожний розділ його, про який піде мова, являє собою самостійний план з визначеними техніко-економічними показниками.

В завдання розробки плану підприємства входить забезпечення максимального виробництва і реалізації продукції, підвищення ефективності виробництва на основі технічного прогресу, росту продуктивності праці і найбільш повного використання внутрішніх резервів підприємства.

Річний поточний план економічного і соціального розвитку підприємства розробляється за такими розділами:

1) основні показники; 2) план виробництва і реалізації продукції (виробнича програма); 3) планування технічного і організаційного розвитку виробництва; 4) планові техніко-економічні норми і нормативи; 5) план капітального будівництва; 6) план матеріально-технічного забезпечення; 7) план по праці і заробітній платі; 8) планування собівартості, прибутку, рентабельності виробництва; 9) фінансовий план; 10) План соціального розвитку колективу і охорони навколишнього середовища.

Згідно з показниками діяльності підприємства встановлюються планові показники структурних підрозділів -- виробничих одиниць, цехів, дільниць і бригад. В загальній системі показників пойменованих підрозділів головне місце займають показники, що характеризують їх кінцеві результати. Вони служать основою планування і оцінки діяльності підрозділів.