Планування

де n -- кількість найменувань продукції, яка належить поставці в періоді, що планується.

Приклад розрахунку показників виробничої програми в вартісному обчисленні

Скажімо, відомо: за звітний рік валова продукція склала 110 тис.грн. Крім того, відомо, що готових виробів вироблено на 95,0 тис.грн., з них реалізовано на 92,0 тис.грн., напівфабрикатів вироблено на 26,0 тис.грн., з них перероблено в своєму виробництві на 20,0 тис.грн. і реалізовано на 3,5 тис.грн., решта напівфабрикатів залишені для переробки в наступному періоді. Роботи промислового характеру на сторону склали 2,8 тис.грн. (ці роботи не оплачені замовником). Залишок незавершеного виробництва на кінець року склав 14,0 тис.грн. Визначити валовий обіг, товарну і реалізовану продукцію.

Визначення показників

1. Валовий обіг включає у вартісному вираженні всю кількість виробленої (готової) продукції, напівфабрикатів, незавершеного виробництва та послуг промислового характеру, тобто в даному випадку, виходячи з умов задачі:

Вироблено готових виробів -- 95,0 тис.грн

Вироблено напівфабрикатів -- 26,0тис.грн

Незавершене виробництво -- 14,0тис.грн

Робіт промислового характеру -- 2,8тис.грн

Разом -- 137,8 тис.грн

2. Валова продукція по умовах становить -- 110,0 тис.грн.

3. В товарну продукцію входить вартість готових виробів, напівфабрикатів і робіт та послуг промислового характеру, призначених до відпуску на сторону, тобто різниця між валовою і товарною продукцією полягає в тому, що до складу товарної продукції не включається вартість різниці в залишках незавершеного виробництва і напівфабрикатів на початок і кінець року. В даному випадку

Тп = Вп - НЗПн.к - ПФн-к,

Але в даній умові є 2,8 тис.грн. робіт, що виконані, але не оплаче ні ще.

Залишки незавершеного виробництва умовно на кінець року складають 14,0 тис.грн.; напівфабрикатів з 6,0 тислрн. вироблених на 3,5 тис.грн. реалізовано, 2,5 (6,0 -- 3,5) тис.грн. -- залишок на кінець року. Таким чином, товарна продукція складає:

Тп = 110,0 тис.грн. + 2,8 тис.грн. -- (14,0 + 2,5) тис.грн. = 97,6 тис.грн.

4. Реалізована продукція визначається

Рп = Тп + ОГп.н.г - ОГп.г.к,

Товарна продукція плюс залишки готової продукції на початок року мінус залишки готової продукції на кінець року, тобто

Рп = 97,3 + 3,5 -- 2,8 = 97,08 тис.грн

4.3 Планування якості і сортності продукції

Важливим завданням розробки виробничої програми є планування якості продукції. Від якості продукції в значній мірі залежить обсяг виробництва продукції, норми витрат сировини і матеріалів, собівартість продукції. В ряді випадків підвищення якості продукції прирівнюється до збільшення виробництва без додаткових витрат праці і матеріалів, тобто продукція доброї якості -- саме економічна продукція. Тому в плані виробництва і реалізації продукції повинно передбачатись підвищення якості продукції.

Якість продукції в різних виробництвах визначається різними показниками. Наприклад, в хімічних виробництвах якість продукції визначається вмістом корисної речовини і допустимих шкідливих домішок. Якість кожного виду продукції визначається ГОСТами і ТУ (технічними умовами), які є вихідною базою для планування якості продукції.

В деяких випадках передбачається випуск продукції декількох сортів. При цьому на визначений сорт діють ГОСТи і ТУ.

Якщо планом передбачається випуск якої-небудь продукції декількох сортів, то в цих випадках в виробничій програмі повинні бути заплановані показники сортності і коефіцієнт сортності. І обсяг валової і товарної продукції повинен плануватись з урахуванням коефіцієнту сортності.

При плануванні показників сортності необхідно, щоб доля продукції вищих сортів в плані була вище порівняно з попереднім звітним періодом на підставі плану удосконалення техніки, технології і організації виробництва.

Підвищення якості продукції за умов випуску продукції декількох сортів полягає в збільшенні питомої ваги продукції вищих сортів в загальному випуску продукції даного виду.

Наприклад. В звітному періоді і-й цех випускав х продукції, із них 75% вироблялось вищого сорту і 25% -- І сорту. В результаті проведених заходів по підвищенню якості планом передбачається випуск продукції вищого сорту 85% і І сорту -- 15%. Додатковим показником рівня якості продукції є коефіцієнт сортності, який розраховується таким чином:

Таблиця 4.1

Сорт продукції	Оптова ціна за 1 т грн. і коп	Виробка % до загального підсумку	Оптова ціна в % до ціни І сорту	Розрахунок коефіцієнту сортності
		звіт	план		звіт	план
Вищий	16-80	75	85	105	0.75x1,05 =0,7875	0,85x1,05 = 0,8925
І сорт	16-00	25	15	100	0,25x1,0 = 0,250	0,15x1,0 = 0,15
Разом					1,0378	1,0425

Показник коефіцієнту сортності може бути використаний для розрахунку валової і товарної продукції. Для цього випуск продукції даного виду рахується за цінами того сорту, який прийнятий за 100%, а потім одержану величину необхідно помножити на коефіцієнт сортності.

Наприклад. Планом передбачається випуск 250 тис. т умовної продукції. Ціна 1 сорту одиниці продукції -- 16 грн., тобто на 400 тис. грн. з врахуванням коефіцієнту сортності обсяг товарної продукції становить:

400 тис.грн. * 1,0425 = 418 тис.грн.

4.4 Порядок складання виробничої програми по заводу і цехах

Виробнича програма заводу містить завдання з випуску продукції (в номенклатурі, по кількості і термінах, а також норми внутрішнього споживання) виконанню робіт і надаванню послуг промислового характеру.

Як вже відзначалось, обсяговими показниками виробничої програми є валова, товарна, реалізована продукція в грошовому обчисленні.

Номенклатура основних виробів, що випускаються заводом, обумовлена сформованим портфелем замовлень.

При плануванні виробництва продукції на протязі року необхідно враховувати кількість робочих днів в окремі відрізки часу, своєчасність постачання сировини і матеріалів, забезпеченість заготовками свого виробництва і поставками напівфабрикатів в порядку кооперування від інших підприємств. При переході до виготовлення нових виробів при значному збільшенні масштабів виробництва необхідно враховувати стан підготовки виробництва і робіт по розширенню, реконструкції і технічному оновленню підприємства.

Порядок розробки виробничої програми залежить від типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві календарне розподілення виробничої програми часто важко здійснити через відсутність до моменту її складання точно встановленої номенклатури або комплексності виробів. Внаслідок того, що частина номенклатури уточнюється по мірі надходження і технічної розробки окремих замовлень річної виробничої програми, ця частина подається тільки в оптових цінах і нормо-годинах з наступним уточненням поквартально і по місяцях.

Внутрірічне розподілення випуску в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва здійснюється у відповідності з директивними строками здачі виробу замовникам. Це використовується також при плануванні технічної підготовки виробництва.

Календарний графік запуску-випуску виробів розробляється в порядку, зворотному ходу технологічного процесу, на основі тривалості виробничого циклу по всіх видах робіт (випробування, складання, механічна обробка, подача заготовок).

В умовах серійного виробництва в процесі виготовлення, як правило, знаходиться декілька виробів і поряд з цим постійно освоюється нова продукція. Тому розподілення виробничої програми за часом в цих умовах повинно бути узгоджено з планом технічної підготовки нових об'єктів і з наявністю незавершеного виробництва з освоєння виробів. Крім того, з метою підвищення ефективності роботи підприємству необхідно забезпечити збільшення серій і скорочення номенклатури одночасно виготовлених виробів.

В масово-поточному виробництві виробнича програма розробляється не тільки по заводу в цілому, але одночасно по всіх виробничих цехах. При цьому встановлюється загальний обсяг виробництва во всій номенклатурі виробів, динаміка випуску на протязі року з розбивкою по кварталах і місяцях.

При будь-якому типі виробництва виробнича програма заводу повинна складатися, як правило, з поступовим збільшенням обсягу виробництва на протязі року. Причому, ріст обсягу виробництва в масовому і серійному виробництві виражається в збільшенні випуску готових виробів, а в одиночному і в дрібносерійному виробництві -- в збільшенні виробництва валової продукції по кварталах і місяцях року, що забезпечує рівномірне завантаження усіх груп обладнання і робочих місць.

Число варіантів розподілу (комбінацій) випуску виробів по місяцях року для забезпечення рівномірного завантаження усіх груп обладнання при будь-якому типі виробництва може бути дуже значним.

Вибір найбільш оптимального варіанту може здійснюватись шляхом використання математичних методів.

На підставі плану випуску продукції підприємства розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсягу продукції. В завданні по номенклатурі вказується кількість окремих видів продукції, які належить виготовити, в натуральному обчисленні. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), в яких установлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний рівень деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається за найменуванням і кількістю готових виробів відповідно з планом виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних і обробляючих цехів номенклатурне завдання встановлюється звичайно в комплектах деталей на замовлення, виріб, вузол. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей окремих найменувань.

З метою суворого взаємозв'язку виробничі програми основних цехів складаються в порядку, зворотному послідовності технологічного процесу, тобто розробка плану йде по ланцюжку «випускаючі -- обробляючі -- заготівельні цехи». Обробляючі цехи повинні виготовити таку кількість деталей, які необхідні для запланованого випуску готових виробів, поставки на сторону в якості запасних частин і підтримання заділу на нормативному рівні. Заготівельні цехи, в свою чергу, забезпечують заготовками обробляючі цехи.

Виробнича програма кожного цеху розробляється на підставі розрахунку виробничої потужності окремих груп обладнання зрівнянням їх сумарного корисного фонду роботи і завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити вузькі місця в цехах і вжити заходів по усуненню диспропорцій в завантаженні обладнання.

На підставі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства та ін. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відділами заводоуправління відповідно з установленою потребою в їх продукції і послугах.

Виходячи з планів цехів розробляються виробничі завдання для дільниць. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів і виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Так, для ремонтних цехів виробнича програма розробляється відділом головного механіка, для енергетичних цехів -- відділом головного енергетика, для інструментальних -- відділом головного технолога або інструментальним відділом та ін. Усі ці завдання попередньо узгоджуються з плановим відділом заводу та затверджуються головним інженером або директором.

Початковими даними для складання виробничої програми ремонтних цехів є річні плани: планово-попереджувального ремонту обладнання і комплектування складу запасних частин обладнання, модернізації обладнання, виготовлення спеціального і нестандартного обладнання і механізмів, необхідних для комплексної механізації технологічних процесів, організаційно-технічних заходів, реалізація яких покладена на ці цехи.

Виробнича програма для інструментальних цехів розробляється на підставі виявленої потреби цехів в нормалізованому і спеціальному інструменті, необхідному для виконання виробничої програми, а також потреби основних цехів у спеціальному оснащенні, встановленій по плану технічної підготовки і освоєння нових виробів. Планово-розрахункові ціни визначаються для одного типового представника групи інструментів. У виробничі завдання інструментального цеху можуть включатися ремонт і відновлення інструменту, а при централізованій заточці інструменту -- і цей вид робіт.

При визначенні виробничої програми енергетичних цехів (електросилового, паросилового) розраховуються потреби в енергії на виробничі цілі, на опалення, освітлення і побутові потреби (їдальня, душ), а також для обслуговування різних господарств (житлово-комунального, поліклініки, клубу та ін.) Розрахунок потреби здійснюється на підставі норм витрат енергії з урахуванням сезонності витрат деяких її видів (пар на опалення, електроенергія для освітлення та ін.).

Виробниче завдання транспортному господарству визначається на підставі розрахунку обсягу робіт по видах виконуваних операцій. До них відносяться: перевозки різних вантажів вагонами, автомобілями, автокарами, ручні і механізовані вантажно-розвантажувальні роботи та ін. Одиницями вимірювання служать тонно-кілометр, тонна, кубометр (при навантажуванні і розвантажуванні матеріалів). Заявки на ці роботи надходять від цехів і складського господарства заводу. В програму залізничного цеху і автотранспортних цехів включаються також витрати на роботи по капітальному ремонту пересувного складу. Обсяг усіх робіт визначається в планово-розрахункових цінах.

4.5 Використання математичних методів при розробці виробничої програми

Для складання виробничої програми підприємства з економіко-математичних методів найбільше підходить метод лінійного програмування (або лінійної алгебри) або він ще називається матричним методом, тобто основаним на алгебрі матриць.

У застосуванні до внутрішньозаводського планування матричний метод полягає в побудові шляхом виконання в суворій послідовності ряду математичних розрахунків, матричної моделі або системи лінійного рівняння.

Принцип розрахунку виробничої програми вже розглядався, тобто валовий випуск мінус внутрішньозаводська потреба (власне споживання) -- це буде продукція на сторону (валова або товарна продукція). Цей принцип описується математично, тобто складається алгоритм розрахунку.

Скажімо, підприємство складається з «m» кількості цехів;

Xi -- випуск продукції по заводу в цілому (валовий випуск);

Xij -- виробниче споживання вj-му цеху продукції і-го цеху;

Уi -- випуск товарної продукції і-м цехом;

m -- кількість цехів.

Таким чином, принцип розрахунку програми можна висловити так:

(4.5.1)

Основу розрахунків складають нормативи (витратні коефіцієнти) витратів ресурсів на виготовлення одиниці продукції Нij. Він визначає (тобто цей коефіцієнт) величину витрат продукції і-го цеху на продукцію, що випускається j-м цехом. Тобто, сказане можна виразити:

Xij = Hij Xj, (i=1, 2,…n) (j=1, 2,…m)

підставляємо цей вираз у формулу (4.5.1), одержуємо

(4.5.2)

або можна виразити Нij * Xj = Аij

Ця формула виражає систему «n» лінійних рівнянь з «m» невідомими, яку можна вирішити для всіх значень Хi і висловити через Уi-величину товарної продукції по кожному цеху (Y1, Y2,…Ym)

(4.5.3)

Величину показника Хi-го цеху можна визначити, підставляючи задану величину товарної продукції по будь-якому продукту (Y1, Y2,... Уm) в праву частину кожного рівняння. Величина Аij є функцією усіх А, тобто вона залежить від нормативних показників усіх цехів підприємства.

На підставі наведенних формул, маючи планові витратні коефіцієнти і завдання по товарній продукції, можна скласти систему рівнянь, що відображає модель виробничої структури будь-якого підприємства на рік, що планується.

Приклад. Розглянемо умовне промислове підприємство, яке складається з 4-х основних цехів, що послідовно переробляють на спеціалізованому обладнанні вихідну сировину в товарну продукцію. Основні цехи умовно визначені: «а», «б», «в», «г». Кінцевою товарною продукцією є продукція цеху «г». Але у випадку необхідності продукцію будь-якого цеху можна перетворити в товарну.

Крім того, до складу підприємства входять два допоміжних цехи: водонасосний (вода/; котельний (пар).

Домовимося, що наданому прикладі, згідно з технічним проектом, план річного випуску товарної продукції цеху «г» становить -- 100000 т. і що підприємству на плановий рік затверджені на виготовлення одиниці продукції такі коефіцієнти (витратні норми) матеріальних і енергетичних ресурсів. (А якщо розраховується не тільки виробнича програма, а і весь план, то враховуються і норми виробничих послуг, норми праці і грошові кошти).

А саме:

вода промислова (м3)

на 1 мгк пара... 1500

на продукцію цеху «а»... 1000

на продукцію цеху «б»... 500

на продукцію цеху «в»... 300

на продукцію цеху «г»... 100

пар (мгк)

на продукцію цеху «а»...6

на продукцію цеху «в»...2

Продукція цеху «а» (т)

На продукцію цеху «б»...0,3

На продукцію цеху «в»...0,25

На продукцію цеху «г»...0,2

Продукція цеху «б» (т)

На продукцію цеху «в»...0,75

На продукцію цеху «г»... 0,5

Продукція цеху «в» (т)

На продукцію цеху «г»...0,8

З наведених формул, планових витратних норм (коефіцієнтів) і завдання по товарній продукції складаєтся система лінійних рівнянь, що відображає виробничу структуру підприємства. Для цього позначимо: Х1 -- вода; Х2 -- пар; Х3 -- продукція цеху «а»; Х4 -- продукція цеху «б»; Х5 -- продукція цеху «в»; Х6 -- продукція цеху «г».

X1 - 1500Х2 - 1000Х3 - 500Х4 - 300Х5 - 100Х6 = 0

Х2 - 6Х3 - 0 - 2Х5 - 0 =0

Х3 - 0,3Х4 - 0,25Х5 - 0,2Х6 = 0

Х4 - 0,75Х5 - 0,5Хб = 0

Х5 - 0,8Х6 = 0

Х6 = 100000

Цифри перед невідомими позначають планові витратні норми (коефіцієнти). В правій частиш рівняння показано завдання по товарній продукції. Після розв'язання цієї системи рівнянь методом підстановки знаходимо виробничу програму по кожному цеху:

Х6 = 100000 т;

Х5 = 100000 * 0,8 = 80000 т;

Х4 = 80000 * 0,75 + 100000 * 0,5 = 110000 т;

Х3 = 110000 -0,3 + 80000 * 0,25 + 100000 - 0,2 = 73000 т;

Х2 = 73000 * 6 + 80000 * 2 = 598000 мгк пара;

Х1 = 598000 - 1500 + 73000 * 1000+110000 * 500+80000 * 300 + 100000 * * 100 = 1059000000 м3 води.

Складаємо матрицю (модель) прямих витрат. Матриця прямих витрат складається на підставі коефіцієнтів при невідомих даної системи лінійних рівнянь.

Прямими витратами називаються такі витрати матеріальних, енергетичних та інших ресурсів, що йдуть безпосередньо на виготовлення даного виду продукції.

В даному випадку матриця прямих витрат має такий вигляд:

1	-1500	-1000	-500	-300	-100
0	1	-6	0	-2	0
0	0	1	-0,3	-0,25	-0,2
0	0	0	1	-0,75	-0,5
0	0	0	0	1	-0,8
0	0	0	0	0	1

(в даному випадку, при рівному числі стовпчиків і рядків, вона називається квадратною).

Для того, щоб знайти з найменшими витратами оптимальний варіант плану, необхідно мати, крім прямих витратних коефіцієнтів (нормативів), також повні витратні коефіцієнти.

Повні витрати -- це сукупні витрати будь-яких ресурсів як безпосередньо, так і непрямо через будь-який інший вид витрат, які йдуть на виготовлення даного виду продукції.

Наприклад. Скажімо, на одиницю даного виду продукції витрачається 6 мгк пару і 1000 м3 води. На 1 мгк пару витрачається 1500 м3 води. Звідси прямі витрати на 1 т даної продукції становлять 1000 м3, а повні 1000 + (1500 х 6) = 10000 м3.

Іноді прямі витрати збігаються з повними. Але може мати місце і такий випадок, коли у витрати визначеного продукту входить виготовлення даного продукту тільки через іншу продукцію.

Позначимо нормативи повних витрат на одиницю виробничих послуг, напівфабрикатів і продуктів власного виробництва через К1 з відповідним подвійним індексом і використаємо їх як елемент для побудови проміжної матриці.

Ті нормативи, які є одночасно і повними, переносяться без зміни.

1	-1500	К13	К14	К15	К16
0	1	-6	К24	К25	К26
0	0	1	-0,3	К35	К36
0	0	0	1	-0,75	К46
0	0	0	0	1	-0,8
0	0	0	0	0	1

Для знаходження нормативів повних витрат необхідно знайти числові значення 10 елементів.

Числове значення невідомих коефіцієнтів повних витрат води на виробництво продукції цеху А:

К13 = К13 + К12 * К23 = 1000 + (1500 * 6) = 1000 + 9000 = 10000 м3 на виробництво продуктів цехів «Б», «В» й «Г».

К14 = К14 + К14 * К34 + К12 * К24 = 500 + (10000 * 0,3) + (1500 * 0) = 500 + + 3000 = 3500 м3

К15 = К15 + К14 * К45 + К13 * К35 + К12 * К25 = 300 + (3500 х 0,75) + (10000 * * 0,25) + (1500 * 2) = 300 + 2625 + 2500 + 3000 = 8425 м3

К16 = К16 + К15 * К16 + К14 * К46 + К13 * К36 + К12 * К26 =

= 100 + (8425 * 0,8) + (2500 * 0,5) + (10000 * 0,2) + 1500,0 = 100 + 6740 + + 1750 + 2000 = 10590 м3

Це величини повних витрат по воді.

Аналогічно розраховуємо повні витрати пару на виготовлення продуктів цехів «Б» В» і «Г». На виготовлення продукції цеху «А» вони складають 6 мгк:

К24 = К24 + К23 * К34 = 0 + (6 * 0,3) = 1,8 мгк

К25 = К25 + К24 * К45 + К23 * К35 = 2 + (1,8 * 0,75) + (6 * 0,25) = 2 + 13,5 + + 1,5 = 4,85 мгк

К26 = К26 + К25 * К56 + К24 * К46 + К23 * К36 = 0 + (4,85 * 0,8) + (1,8 * 0,5) + + (6 * 0,2) = 3,88 + 0,9 + 1,2 = 5,98 мгк.

Також нараховуються повні витрати продукції цехів «А» на продукцію цехів «В» і «Г».

К35 = К35 + К34 * К45 = 0,25 + (0,3 * 0,75) = 0,25 + 0,225 = 0,475т

К36 = К36 + К35 * К56 + К34 * К46 = 0,2 + (0,475 * 0,8) + (0,3 * 0,5) = 0,2 + + 0,38 + 0,15 = 0,73т.

Знаходимо повні коефіцієнти витрат продукту цеху «Б» на продукт цеху «Г».

К46 = К46 + К45 * К56 = 0,5 + (0,75 * 0,8) = 0,5 + 0,6 = 1,1 т.

Складаємо матрицю повних витрат

1	1500	10000	3500	8425	10590
0	1	6	1,8	4,85	5,98
0	0	1	0,3	0,475	0,73
0	0	0	1	0,75	1,1
0	0	0	0	1	0,8
0	0	0	0	0	1

За допомогою повних витрат (витратних коефіцієнтів) можна швидко розрахувати виробничу програму усіх цехів у будь-якій кількості варіантів. Можна враховувати і внесені зміни по завданню по товарній продукції та іншим перерахункам.

Повний ефект можна одержати тільки при використанні електронно-обчислювальної техніки.

В матричній формі складаються моделі ділянки, підприємства, галузі, економічних районів та ін.

Матричні обчислювання, застосовані для складання економіко-математичної моделі річного плану підприємства, дають можливість за допомогою матриць відобразити в числовому обчисленні внутрішньовиробничі зв'язки. Слід відзначити, що використання ЕОМ особливо ефективне при великій номенклатурі продукції, що випускається, і при зміні плану обсягу товарної продукції дає можливість в короткі строки внести корегування виробничих програм по цехах.

4.6 Техніко-економічний аналіз виконання плану виробництва і реалізації

Як відомо, плануванню передує техніко-економічний аналіз, що дозволяє в процесі планування врахувати виявлені резерви і передбачити недоліки.

Основним завданням аналізу виконання плану виробництва і реалізації продукції є вивчення і оцінка результатів діяльності підприємства, цеху або окремих виробничих дільниць з виконання плану виробництва і реалізації продукції, а також виявлення резервів подальшого збільшення випуску продукції, підвищення її якості і визначення шляхів їх використання.

До резервів відносяться: підвищення продуктивності праці, краще використання наявних виробничих потужностей і введення в експлуатацію нових потужностей, підвищення якості продукції (підвищення сортності та зниження браку), удосконалення техніки і технолога; поліпшення забезпечення сировиною і енергетичними ресурсами; організація ритмічної роботи та ін.

Аналіз проводиться за визначеною методикою у визначеному напрямку:

визначаються результати виконання плану по загальному обсягу виробництва в натуральному і вартісному обчисленні (валова, товарна, реалізована продукція) і виявляється динаміка росту виробництва в порівнянні з попереднім періодом;

визначається ступінь виконання плану по номенклатурі і асортименту продукції, що випускається, і якості;

аналізується ритмічність виконання плану; визначається вплив окремих факторів на виконання виробничої програми і аналізуються причини відхилення.

Крім перелічених напрямків, аналізується: продуктивність виробництва, виконання плану по структурі продукції, виконання нових видів продукції, відповідність профілю підприємства, виконання плану кооперованих поставок, комплексність продукції та ін.

Результатом виконання плану по валовій, товарній і реалізованій продукції у вартістному обчисленні є відсоток виконання плану, що можна визначити таким чином:

К1 = (Впф / Вп.пл) • 100; К2 = (Тпф / Тп.пл) • 100; К3 = (Рпф / Рп.пл) • 100;

Можна визначити і абсолютне відхилення:

ДК1 = Впф - Вп.пл; ДК2 = Тпф - Тп.пл; ДК3 = Рпф - Рп.пл;

де Впф, Тпф, Рпф, Вп.пл, Тп.пл, Рп.пл, - відповідно валова, товарна, реалізована продукція по плану і по факту. І коментується, наскільки план виконаний і перевиконаний.

Аналогічним чином можна визначити і зростання випуску продукції у порівнянні з попереднім роком, тобто визначаються темпи росту обсягів виробництва, який визначається відношенням рівня фактичної продукції, що випущена в звітному періоді, до її рівня в попередньому періоді.

Слід відзначити, що на виконанні плану по товарній продукції позначається приріст незавершеного виробництва, а на реалізованій продукції -- залишки готової продукції.

Вартісні показники в раді випадків не зовсім вірно відображають обсяг випуску продукції. Тому для більш точної оцінки обсягу виробництва промислової продукції поряд із вартісними показниками використовують натуральні, трудові та інші.

В натуральному вимірюванні можна визначити лише виконання плану тільки по окремих видах продукції, а в цілому по цеху або підприємству -- тільки в вартісному вимірюванні.

Аналіз виконання плану по номенклатурі -- аналіз виконання плану товарної продукції по заданій номенклатурі і в обсязі, що передбачений планом.

У виконання плану по номенклатурі зараховується фактичний випуск продукції в розмірі планової, з тим щоб перевиконання плану по одних виробах не перекривало недовиконання по інших.

Наприклад:

Таблиця 4.2

Найменування продукції	План	Факт	Факт, в межах плану
	вт	в грн.	в т	грн.	в т	грн.
прод. А	5000	3500	6000	4200	5000	3500
Б	7000	5600	5000	4000	5000	4000
В	4000	4200	5500	5500	4000	4200
	16000	13300	16500	13700	14000	11700

11700 : 13300 * 100 = 87,9%

Тобто план по товарній і валовій продукції може бути виконаний і перевиконаний, а по номенклатурі може бути не виконаний.

Підприємство допустило порушення при виконанні номенклатури. Причинами можуть бути: випуск менш трудомісткої продукції, організаційні негаразди, недоліки в постачанні сировини, зміни кон'юнктури ринку та ін.

Аналіз якості продукції (по сортності і браку) розглянуто на прикладі продукту «А» в табл. 4.3. Наприклад:

Таблиця 4.3

Сорт	Оптова ціна	Випуск продукції в натуральному і вартісному вимірювані
		за планом	за звітом
		т	тис. грн.	т	тис. грн.
І	70	3000	210,0	3700	259,0
II	65	1500	97,5	2000	130,0
III	60	500	30,0	300	18,0
		5000	337,5	6000	407,0

Випуск всієї продукції 1-м сортом

план 70 * 5000 = 350,0 тис. грн.

факт. 70 * 6000 = 420,0 тис. грн.

Коефіцієнт сортності

план 0,964 (337,5 : 350,0)

звіт 0,969 (407,0 : 420,0)

Підприємство підвищило сортність фактичного випуску продукції «А» порівняно з планом на (0,969 - 0,964) = 0,005, або на 0,5%. Підвищення коефіцієнту сортності відбулося внаслідок збільшення питомої ваги продукту І сорту і зменшення III сорту.

Виконання плану по сортності можна оцінити і іншими засобами, зіставивши фактичну середню оптову ціну одиниці продукції з плановою середньою ціною. В даному прикладі це становить:

середня ціна 1 т за планом: 67,5 грн. (337,5 т.грн.: 5000)

середня ціна 1 т за звітом: 67,98 грн. (407,0 т.грн : 6000)

виконання плану по сортності: (67,83 : 67,5) * 100 = 100,5%

Тобто планова сортність продукції збільшилась на 0,5% (100,5 -- 100). Такий же результат одержимо, якщо встановимо співвідношення оптової ціни кожного сорту до ціни І сорту.

В нашому прикладі це співвідношення становить для І сорту -- 1, II сорту -- 0,9, III сорту -- 0,8. план

(3000 * 1 + 1500 * 0,9 + 500 * 0,8) / 5000 = 4750 / 5000 = 0,95

звіт

(3700 * 1 + 2000 * 0,9 + 300 - 0,8) / 6000 = 5740 /6000 = 0,955

Припустимо, що план по товарній продукції становить 1310,0 тис.грн., а фактичне виконання -- 1370,0 тис.грн. і при фактичному коефіцієнті сортності 0,955. Якщо б у звітному періоді коефіцієнт сортності залишився на рівні планового, тобто 0,95, то фактичне виконання обсягу товарної продукції становило б: 1370,0 т.грн. *(0,95 / 0,955) = 1362,82 тис.грн.

Тобто підвищення коефіцієнту сортності в даному випадку підвищило випуск товарної продукції на 7,18 тис.грн. (1370,0тис.грн. - 1362,82 тис.грн.).

Аналіз збитку від браку розглянемо на прикладі, початкові дані для якого наведені в табл. 4.4.

Таблиця 4.4

Показники	За минулий рік	За звітний рік
	Сума тис.грн.	%	Сума тис.грн.	%
Собівартість остаточно забракованих виробів	9,6	0,8	8,0	0,5
Витрати на виправлення браку	3,6	0,3	3,2	0,2
Сума браку по ціні використання	-4,8	-0,4	-6,4	-0,4
Вартість утримання з винних у браку	-1,2	-0,1	-1,6	-0,1
Суми, утримані з постачальника по претензіях за поставку недоброякісних матеріалів	--	--	_	_
Остаточні збитки від браку	7,2	0,6	3,2	0,2

У зв'язку з тим, що брак не планується, то фактична кількість браку аналізується з кількістю браку за попередній період і визначається тенденція зміни браку. Це вже дає можливість передбачати заходи по зменшенню браку.

За даними табл. 4.4 видно, що в звітному році виробничий брак становив: 11,2тис.грн. (8,0тис.грн. + 3,2тис.грн.).

Якщо обсяг товарної продукції в нашому прикладі в звітний період становив 1370,0 тис.грн., то при рівні рентабельності, скажімо, 15%, собівартість товарної продукції складає 1164,5 тис.грн. 1370,0 -- (1370,0 * 0,15), тобто збитки від браку в % складають

(11,2 * 100) / 1164,5тис.грн. = 9,61%

що склало зменшення товарної продукції -- 13,1 тис.грн. =

= (9,61 * 1370,0тис.грн.) / 100

Таким чином, резервом збільшення товарної продукції від зниження браку може стати сума 14,3 тис. грн..

В даному випадку з табл. 4.4 видно, що знизились витрати по виправленню браку, що свідчить про зменшення кількості дефектів в забракованих виробах. В цьому переконує підвищення питомої ваги вартості браку за ціною використання.

Аналіз ритмічності випуску продукції.

Однією із важливих вимог виконання виробничої програми є рівномірний випуск продукції відповідно до календарного плану.

Під рівномірною роботою підприємства або цеху слід розуміти систематичне виконання рівними або збільшеними частинами місячного плану по випуску продукції даного асортименту і високої якості.

Найбільш загальним показником рівномірної роботи підприємства є питома вага випуску продукції за декаду по відношенню до місячного випуску. При рівномірній праці питома вага за декаду становить 30--33,3%.

Іншим показником рівномірної роботи підприємства є коефіцієнт ритмічності.

Коефіцієнт ритмічності являє собою відношення фактичного виробітку в межах плану до планового виробітку і може бути розрахований за формулою:

Кр = Вип.ф в пл. / Впл,

де Вип.ф в пл. -- фактичне виконання в межах плану в %.

Впл -- плановий виробіток, %.

При рівномірній роботі Кр = 1.

Наприклад. Задана планом на місяць 109,16 тис.грн. продукції з розбивкою по декадах:

Дек.	План тис. грн.	Факт. виконання, тис.грн.	Фактичне виконання в межах плану
1 дек.	35,0	32,25	32,25
2 дек.	35,0	37,67	35,0
3 дек.	39,16	44,25	39,16
	109,16	114,17	106,41

Коефіцієнт ритмічності:

Кр = 106,41 / 109,6 = 97,5

квартальний і річний коефіцієнти ритмічності визначаються на основі аналізу ритмічності за кожний місяць.

Неритмічна робота цеху знизила можливість виконання плану випуску товарної продукції на 100 -- 97,5 = 2,5%, що склало (109,16 х 2,5)/100 = 2,73 тис.грн. за місяць, або (2,5 х 1310,0)/100 = 32,75 тис.грн. за рік. Такий же результат одержано при порівнянні фактичного випуску продукції в межах плану з її випуском 106,41 -- 109,16 = --2,73 тис.грн. Це можна вважати резервом збільшення товарної продукції.

Нарешті, важливе значення при техніко-економічному аналізі виробничої програми має аналіз впливу окремих факторів на виконання плану виробництва.

Аналіз окремих факторів повинен встановити кількісний вплив їх на виконання плану виробництва.

Кількісну оцінку впливу окремих чинників на виконання плану виробництва можна встановити за допомогою так званого методу підстановок, який полягає в такому.

В формулу розрахунку планового виробітку послідовно вводяться фактичні дані і таким чином одержуємо зміни виробітку за рахунок змін окремих чинників.

Qпл = Апл • Ппл • Теф.пл;

Qф = Аф • Пф • Теф.ф;

де Апл, Аф -- відповідно кількість одиниць працюючого обладнання за планом і фактично.

Ппл, Пф -- відповідно продуктивність одиниці обладнання т/год.

Теф.пл, Теф.ф -- відповідно ефективний річний фонд робочого часу роботи обладнання за планом і фактично.

Загальне відхилення виконання плану по виробітці продукції дорівнює:

ДQ = Qф - Qпл;

Q1 = Аф • Ппл х Теф;

Q1 - Qпл = ДQа;

Q2 = Аф • Пф • Теф.пл;

Q2 - Q1 = ДQп;

Q3 = Qф = Аф • Пф • Тф;

Q3 = Qф - Q2 = ДQт

Алгебраїчна сума усіх відключень повинна давати загальне відхилення:

ДQ = ДQа + ДQп + ДQт

Наприклад:

Qпл = 3 * 200 * 300 = 180000;

Qф = 3,2 * 190 * 320 = 200640;

Qф - Qпл = ДQ = 200640 - 180000 = +20640;

Q1 = 3,3 * 200 * 300 = 198000;

Q1 - Qпл = 198100 - 180000 = +18000;

ДQ1 = +18000;

Q2 = 3,3 * 190 * 300 = 188100;

ДQ2 = Q2 - Q1 = 188100 - 198000 = -9900;

ДQ2 = -9900;

Q3 = Qф -- Q2 = 200640 - 188100 = +12546;

Q3= +12540;"

ДQ = ДQ1 + ДQ2 + Q3 = 18000 - 9900 + 12540 = 20640.

Аналіз не повинен обмежитися розрахунками кількісного впливу на виробіток продукції окремих чинників. Необхідно проаналізувати причини відхилення фактичного показника від планового з метою виявлення резервів подальшого збільшення

випуску продукції, поліпшення якості, більш ритмічної роботи підприємства та ін.

Поряд з розглянутим методам для більш глибокого аналізу і в залежності від завдань аналізу можна застосувати методи математичної статистики (метод кореляції, розрахунок середньоквадратичних відхилень), а також методи математичного моделювання. Більш докладно застосування цих методів розглядається в спеціальному курсі «Основи методології техніко-економічного аналізу».

Із застосуванням цих методів матеріали аналізу придбають кількісну визначеність, що дає можливість більш об'єктивно охарактеризувати явища, що вивчаються.

Аналіз використання обладнання і виробничої потужності

На виконання виробничої програми великий вплив має ефективність використання обладнання, яка визначається кількістю продукції, що випускається за окремі періоди часу (година, доба, місяць, рік). Цей показник залежить від ступеня безперервності роботи обладнання і продуктивності його в одиницю часу.

Аналіз роботи обладнання за часом починається з визначення кількості діючого і невстановленого обладнання, з виявленням причин бездіяльності встановленого обладнання.

Велике значення повинно бути приділено аналізу величини простоїв з причин, що визначаються статистичним обліком роботи обладнання і фотографуванням його в окремі відрізки часу. При аналізі роботи обладнання розрізнюють коефіцієнти його використання за часом (екстенсивний) і за потужністю (інтенсивний).

Коефіцієнт використання обладнання за часом визначається за формулою:

Кекс = Тф / Теф,

де Тф -- кількість фактично відроблених верстато-годин в цеху, на дільниці;

Теф -- ефективний фонд часу обладнання, цеху, дільниці.

Коефіцієнт інтенсивного використання (Кінт) можна визначити за формулою:

де Nфі, Nрі -- кількість продукції, що відповідно фактично виготовлено і розраховано для одиниці обладнання і-го виду;

Аі -- кількість одиниць і-го обладнання на ділянці (в цеху),

n -- кількість видів обладнання, прийняте в розрахунку.

Інтегральний коефіцієнт використання обладнання визначається, як

Кінтег = Кекс х Кінт

При аналізі виконання виробничої програми важливе значення має вивчення використання виробничих потужностей.

Одним з найважливіших показників використання виробничих потужностей є фондовіддача, що визначається відношенням валової (товарної) продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Використання виробничої потужності характеризується також випуском продукції на 1 грн. основних виробничих фондів, зніманням продукції з 1 м2 площі, випуском продукції на одиницю обладнання та інше.

В результаті аналізу використання обладнання і виробничої потужності виявляються резерви виробництва і визначаються рекомендації за їх використанням.

Аналіз виконання плану виробництва і реалізації продукції з виявленням витрат і резервів дає можливість розробити заходи по подальшому росту обсягу випуску продукції по скороченню простоїв робітників і обладнання, поліпшенню якості виробів і зменшенню браку, удосконаленню оперативно-календарного планування, організації обслуговування робочих місць (матеріалами, технічною документацією), застосуванню ефективних систем матеріального стимулювання працюючих та ін.

5. ПЛАНУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО І ОРГАНІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА

5.1 Завдання і зміст плану технічного і організаційного розвитку виробництва

План технічного і організаційного розвитку виробництва складається з комплексу технічних, організаційних, планово-економічних і соціальних заходів, спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва, збільшення випуску високоякісної продукції, зростання продуктивності праці, збільшення використання основних фондів, виробничих потужностей і трудових ресурсів, удосконалення планування, поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації і культурного рівня працюючих.

Основними завданнями цього плану є:

визначення основних напрямків по освоєнню і випуску найбільш прогресивних видів продукції, удосконаленню техніки, технологи;

встановлення цехам і відділам підприємства завдань з розвитку виробництва і поліпшення техніко-економічних показників роботи підприємства;

визначення економічного ефекту заходів, що плануються, і степінь їх впливу на техніко-економічні показники підприємства, цеху (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції та ін.).

Розробляється цей план за такими розділами: удосконалення і поліпшення якості продукції; впровадження прогресивної безвідходної технології, механізації і автоматизації виробництва; удосконалення системи управління, планування і організації виробництва; наукова організація праці (НОП) робітників і адміністративно-управлінського персоналу; заходи по економії матеріалів, палива і енергії; модернізація і заміна застарілого обладнання, оснастки і інструментів; науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи; використання виробничих фондів.

Заходи по економії сировини, матеріалів, палива і енергії спрямовані на освоєння більш досконалих і менш матеріаломістких видів продукції, впровадження прогресивної технології, Механізації і автоматизації виробництва. Крім того, в даному підрозділі передбачаються специфічні заходи, мета яких одержання додаткової економії сировини, матеріалів, палива, енергії. До них належать установка економайзерів, повторне використання тепла, скорочення збитків при зберіганні сировини і матеріалів, комбінування виробництва, заміна дефіцитних і дорогих матеріалів тощо.

Останнім часом збільшилось значення такого підрозділу плану, як «Науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи». Постійно збільшується обсяг науково-дослідних робіт, що виконуються на підприємствах.

Основною планово-обліковою одиницею науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт є тема. В план включаються теми, що розробляються як своїми спеціалістами, так і спільно з науково-дослідними, конструкторськими та іншими організаціями. При плануванні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт основна увага приділяється розробці важливіших проблем удосконалення продукції, що випускається, технолога і організації виробництва. Теми, що включаються в план, розбиваються на окремі етапи. Заключним етапом усіх тем прикладного характеру є впровадження результатів дослідження у виробництво.

Аналіз розвитку технічної бази і організації виробництва на різних підприємствах показує, що комплексна оцінка організаційно-технічного рівня виробництва включає систему показників, що характеризують продукцію, обладнання, технологію, технологічну оснащеність праці, механізацію і автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління. Чисельні значення розрахованих показників порівнюються з нормативним рівнем для даної галузі або групи підприємств (за відсутністю нормативів з відповідними показниками, досягнутими на передових споріднених підприємствах).

Результати аналізу служать основою для вибору першочергових об'єктів і напрямків технічного і організаційного розвитку.

По всім підрозділам плану технічного і організаційного розвитку виробництва визначаються техніко-економічні результати впровадження заходів (зниження собівартості товарної продукції і матеріальних витрат, приросту виробничої потужності, відносне визволення чисельності працюючих), які потім зводяться в загальну форму «Зведені техніко-економічні результати від впровадження заходів по плану технічного і організаційного розвитку».

Таким чином, план технічного і організаційного розвитку виробництва є комплексним. На його основі розробляються і уточнюються нормативи і норми, які разом з виробничою програмою служать базою для складання інших розділів як перспективного, так і річного плану підприємства, його цехів і служб.

За допомогою перегляду і уточнення норм витрат виробничих ресурсів обґрунтовується величина основних якісних показників роботи підприємства -- продуктивності праці, собівартості продукції, прибутку і рентабельності виробництва. Від вірної розробки, обґрунтування і організації виконання плану технічного і організаційного розвитку значною мірою залежить рівень виробничо-господарської діяльності підприємства.

5.2 Порядок розробки плану технічного і організаційного розвитку виробництва

План технічного і організаційного розвитку розробляється на основі перспективного плану розвитку підприємства; на основі інформації про досягнення науки і техніки в даній галузі; пропозицій винахідників і раціоналізаторів, результатів аналізу техніко-економічного стану рівня виробництва підприємства.

Планування технічного і організаційного розвитку здійснюється в декілька взаємозв'язаних етапів. На першому етапі визначаються головні задачі підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного і організаційного рівня виробництва і економічних показників, уточнюються ресурси.

На другому етапі, виходячи з результатів закінчених науково-дослідних робіт, досягнень вітчизняної і зарубіжної практики і результатів першого етапу, виявляються можливості впровадження основних напрямків науково-технічного прогресу. На цьому етапі визначаються кількісні завдання підрозділам підприємства по технічному і організаційному розвитку.

На третьому етапі здійснюються інженерні і економічні розрахунки, організуються огляди-конкурси і огляди пропозицій працівників підприємств, проводиться відбір, техніко-економічна оцінка заходів і формується їх картотека.

На четвертому етапі планування формується проект плану технічного і організаційного розвитку по підрозділах і підприємству в цілому і проводиться його оптимізація. На цьому етапі проводиться погодження кількісних і якісних показників заходів, що плануються, з Іншими показниками І розділами плану підприємства, а також уточнюються норми і нормативи.

На заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємоув'язуються, документально оформлюються, затверджуються і доводяться до виконавців.

Рекомендується розробляти декілька варіантів заходів плану і, визначивши їх економічну ефективність, вибирати з них найбільш доцільні.

План складається на рік (з розбивкою по кварталах) і по термінах повинен випереджати інші розділи плану підприємства, бо економічний ефект від впровадження заходів враховується при плануванні виробництва продукції, в плані по праці, при плануванні потреби в матеріалах, в плані зниження собівартості продукції та ін.

Розробкою плану на підприємстві керує головний інженер, а в цехах -- начальники цехів.

Для оперативного керівництва розробкою плану і контролю за його виконанням на багатьох підприємствах організуються спеціальні бюро, або виділяються окремі особи з числа робітників технічного відділу або інших служб заводоуправління. В цій роботі беруть участь працівники планово-економічного відділу підприємства і економісти цехів.

Після складання проекту плану організаційно-технічних заходів по підприємству в цілому, цехам і службам видають завдання по технічному розвитку і підвищенню ефективності виробництва (збільшенню випуску продукції, підвищення продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, скороченню витрат ручної праці та ін.).

В проекти плану організаційно-технічних заходів кожного цеху включаються ті заходи, які впливають на показники його роботи і повинні в ньому впроваджуватися.

По кожному заходу, що включений в проект плану, вказуються: місце впровадження, виконавець, строки розробки і впровадження, витрати на впровадження і ефективність. Загальнозаводський план затверджується головним інженером підприємства і є обов'язковим для всіх цехів, відділів і служб. Він служить основою для складання квартальних і місячних робочих графіків розробки і впровадження окремих заходів. Для розробки складних у технічному відношенні заходів можуть залучатися працівники інших організацій (робота за сумісництвом, по господарським договорам та ін.).

Підготовка і впровадження організаційно-технічних заходів повинні контролюватися. Несвоєчасна розробка і затягування строків впровадження заходів негативно позначаються на показниках роботи підприємства, знижують розрахунковий ефект, який повинен бути одержаний в році, що планується. Здійснюється такий контроль головним інженером підприємства безпосередньо, а також через функціональні служби.

По кожному впровадженому заходу складається акт, який є основним документом, що підтверджує факт впровадження. В акті вказується місце, дата впровадження, капіталовкладення і досягнутий ефект, на основі якого змінюються оперативні нормативи і норми витрат праці, матеріалів, тривалості виробничого циклу та ін .

Якщо деякі пропозиції, що включені раніше в план, можуть устаріти, частина з них може втратити актуальність у зв'язку з непередбаченими змінами умов виробництва. Такі заходи після розгляду відповідними службами і технічною радою заводу виключаються із плану впровадження і замінюються новими.

Вище було вказано, що заходи по впровадженню організаційно-технічних заходів супроводжуються розрахунками по визначенню економічної ефективності від їх впровадження. Це «Методика (основні положення) визначення економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винахідництва і раціоналізаторських пропозицій», а також «Методичні рекомендації по комплексній оцінці ефективності заходів, що направлені на прискорення науково-технічного прогресу» затверджені постановою ГКНТ СРСР і Президією АН СРСР від 3 березня 1988 р. № 60/52. В даній роботі методика розрахунку ефективності від впровадження заходів не наводиться, бо вона є в раніше викладених дисциплінах.

В умовах ринкової економіки заходи по впровадженню нових технічних рішень також є товаром і, крім реалізації на своєму підприємстві, їм треба знаходити ринки збуту і за межами свого підприємства. Ці функції на цьому підприємстві виконує маркетингова служба.

5.3 Стратегія маркетингової діяльності на етапі впровадження науково-технічної продукції на ринок

У будь-якого комерційного підприємства є дві головні функції: маркетинг і нововведення. Мета бізнесу в тому, щоб за допомогою нововведення створити споживача. Маркетинг полягає в тому, щоб виявити, чи відповідають ці нововведення тому, що потрібно покупцю.

Сутність торгівлі при ринковій економіці полягає в тому, щоб швидше продати те, що треба споживачу, і знову шукати (або виробляти) те, на чому можна одержати прибуток. Досягнути цього без маркетингу не можна.

Маркетинг -- початковий етап організації науково-технічної і виробничої діяльності, який включає дослідження попиту покупців (можливий обсяг і умови збуту, рівень цін) , формування замовлень на нововведення за допомогою аналізу умов експлуатації діючої техніки, реклами, демонстрації новинок тощо, узгодження планів НДДКР з цими замовленнями, встановлення цін і порядку розрахунків за використання нововведень, сервісне обслуговування споживачів.

Роль маркетингу полягає ось в чому. По-перше, вірно визначити те місце, де потенційний споживач швидше за все може знайти продукцію даного підприємства; по-друге, ненав'язливе, але дуже наполегливо привернути увагу споживача до ваших виробів; по-третє, намагатися утримати увагу споживача саме на цій продукції.

Досвід ведучих компаній промисловорозвинутих країн показує, що сьогодні для успіху на ринку уміння правильно будувати систему розподілу і збуту має колосальне значення. Логіка ведучих компаній базується на тому, що, доки продукція не знаходить збут, її взагалі не треба починати виробляти.

Це в рівній мірі стосується і продукції науково-технічного прогресу, який в умовах ринку є товаром.

Науково-технічна продукція -- закінчений відповідно з вимогами договору, прийнятий замовником результат науково-дослідницьких, проектних, конструкторських, технологічних робіт, що реалізується за договірними цінам. До неї належать: науково-технічна документація (звіти, проекти, креслення, регламенти, нормативи, методики, програми та ін.) про результати закінчених фундаментальних і прикладних досліджень і розробок, включаючи роботи по утворенню нової техніки та інших виробів, технології, матеріалів, роботи в галузі техніко-економічних досліджень, інформатики, екології, ергономіки, математичного моделювання, дизайну та ін.;

експериментальні і дослідні партії нової техніки (продукції);

науково-технічні послуги в пусконаладочних роботах, авторський нагляд при освоєнні і експлуатації нововведень, передовий досвід в цій галузі («НОУ-ХАУ»), навчання персоналу замовника (споживача), науково-технічні, управлінські, фінансово-економічні консультації;

інші результати наукової, інженерної і інформаційної діяльності, призначені для використання у виробництві, управлінні і плануванні (передача технології, експертиза тощо).

Науково-технічна продукція, вироблена організаціями, що входять до складу підприємств та об'єднань, враховується поряд із звичайною продукцією в загальних підсумках їх праці.

В той же час науково-технічна продукція -- товар особливого роду і відрізняється від звичайного матеріального товару тим що при споживанні не зникає. Тому можлива багатократна реалізація одного і того ж продукту багатьом замовникам (його деяка модифікація). Тому доцільно оплачувати повну вартість товару лише при першому продажу, а в подальшому оплачувати лише додаткові послуги і перерахувати частину прибутку від використання нововведення.

Ціна на нововведення визначається не тільки їх вартістю, але і споживчою вартістю (величиною ефекту). Маркетинг у сфері НТП включає вивчення цього попиту як початковий етап більшості науково-виробничих циклів, а також прогнозування і формування ринку нововведень за допомогою активної реклами, демонстрації, лізингу нової техніки, аналізу споживчих властивостей товарів, що пропонуються для продажу, передачу нововведень і сервісне обслуговування цього процесу.