Планування

При цьому необхідно взаємне пристосування нововведення, що передається, і середовища його застосування (організаційно-економічних і соціально-психологічних умов). Тому на цьому ринку особливо важливі консультаційні послуги (аналіз проблем застосування нововведення, рекомендації по їх дозволу, незалежний арбітраж, підбір і оцінка кадрів, їх навчання й інструктаж та ін.).

Система утворення, освоєння нової техніки, життєвий цикл попиту (реалізації і використання) науково-технічного прогресу

Науково-технічний прогрес базується на виконанні цілого комплексу різноманітних за своїм призначенням і змістом робіт і заходів, сполучених в один ланцюг: дослідження -- розробка -- виробництво -- споживання.

Новорозробки, які досягай стадії споживання, прийнято називати нововведеннями (або інноваціями). Відповідно і весь процес -- від початку дослідження і до сприйняття нововведення споживачем -- називають процесом нововведення. Узагальнена схема цього процесу (стосовно до утворення нової продукції) представлена нарис. 5.1.

Життєвий цикл нововведення (інноваційний цикл) -- процес його утворення, впровадження, використання і старіння. В межах цього циклу воно розробляється, реалізується споживачам і використовується ними аж до заміни на нову науково-технічну продукцію. Цикл охоплює наступні взаємозв'язані галузі: фундаментальні дослідження; прикладні дослідження, техніко-економічні розробки і дослідне виробництво; первісне освоєння нововведення; розповсюдження нововведень, ефективне використання на всіх можливих об'єктах; старіння аж до заміни наступним нововведенням.

Циклу передує аналіз і прогнозування ринку (маркетинг науково-технічної продукції).

На етапах «Дослідження -- освоєння і впровадження -- виробництво» перевищує наукова, інформаційна і інженерна діяльність, а на кінцевих етапах циклу -- виробнича. Нововведення, яке зупинилось на стадії розробки або одиничного освоєння на першому об'єкті, не можна вважати завершеним.

Фундаментальні дослідження -- виявлення, вивчення і систематизація об'єктивних явищ і закономірностей розвитку природи і суспільства. Кінцевим результатом цих досліджень є загальнонаукова інформація: відкриття законів і закономірностей, категорій і явищ, обґрунтування теорій тощо. Ці результати втілюються в публікаціях, наукових звітах, доповідях, які містять теорії, гіпотези, формули, систематизовані описи, а також виготовлення дослідних зразків.

Фундаментальні дослідження не спрямовані безпосередньо на утворення конкретних нововведень, їх результати можуть бути використані для різних цілей, в різних галузях виробництва. По відношенню до процесу утворення, розробки і освоєння конкретних нововведень вони виступають як зовнішня структура, що визначає довгострокові тенденції НТП.

Прикладні дослідження -- вивчення технічної можливості і шляхів практичного використання результатів фундаментальних досліджень в конкретній галузі.

Прикладне дослідження часто починається після одержання технічного завдання на нововведення, основаного на підсумках маркетингу і фундаментального (пошукового) дослідження. Цей етап включає в себе збір і обробку інформації про результати фундаментального дослідження і рекомендації для розробки нововведення.

Техніко-економічні розробки -- виготовлення на основі маркетингу результатів прикладних досліджень і дослідне-експериментальної перевірки науково-технічної документації для утворення нових або удосконалених існуючих виробів.

Ця фаза включає дослідне виробництво -- виготовлення перших зразків виробів. Перевірка результатів конструкторських і технологічних розробок необхідна для наступного утворення нововведення в більш широких масштабах.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.5.1. Узагальнена схема процесу нововведень (створення нової техніки)

Перше освоєння нововведень -- впровадження результатів організаційно-технічної розробки у виробництво.

Освоєння нововведення починається з прийняття рішення про підготовку виробництва до нововведення на основі попередніх випробувань дослідних зразків, аналізу ринкової кон'юнктури. Виробничо-технічне освоєння включає розробку технологічного і організаційного проекту освоєння, розробку і затвердження цін, технічних умов, стандартів, нормалей, норм витрат ресурсів та ін., конструювання і виготовлення пристосувань, замовлення, виготовлення і монтаж нового обладнання, підготовку будівництва, будівельні і монтажні роботи, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів для експлуатації нововведень, організацію оплати праці. Закінчується цей етап освоєння виготовленням і випробуваннями першої промислової серії або пуском (вводом в експлуатацію об'єкту, що приймається замовником).

Економічне освоєння закінчується досягненням проектної потужності і економічних показників: матеріало- і енергомісткості, продуктивності праці, собівартості, рентабельності, фондовіддачі. На цій стадії освоєння виконуються додаткові роботи по усуненню виявлених у процесі виробничо-технічного освоєння недоліків, підвищення кваліфікації кадрів, збільшення серійності виробництва з урахуванням запитів покупця.

Розповсюдженням нововведення є його економічне освоєння на підприємстві. Розповсюджується інформація про нововведення, розмножується документація, нові оснастки обладнання та ін., проводиться навчання кадрів, реалізуються плани освоєння, враховується специфіка конкретних підприємств і досвід використання нововведення.

На цьому етапі мають місце додаткові розробки, і тут економічний потенціал нововведення перетворюється в реальний ефект. Розповсюдження нововведення необхідно віднести до сфери НТП. Після цього процес «Дослідження -- виробництво» вважається завершеним.

Життєвий цикл нововведення, який потім продовжується в процесі виробництва, включає фазу на підприємствах ефективного використання нововведення. Вона характерна поступовою стабілізацією витрат і збільшенням ефекту в основному за рахунок збільшення обсягів використання нововведення. Якраз тут реалізується основна частина фактичного ефекту7 нововведення.

Заключна фаза -- старіння, що завершує весь життєвий цикл нововведення, починається з моменту кінця розробки наступного нововведення, економічна, екологічна або соціальна ефективність якого робить раціональним його освоєння. Якщо перевага його не радикальна і воно не відповідає світовому рівню, то таку розробку слід не передавати в освоєння, а використати як заділ для утворення більш ефективних нововведень, їх поява робить нераціональними витрати по удосконаленню виробництва попереднього типу, хоч це виробництво і продовжується ще деякий час паралельно з кінцем розробки і освоєнням новини.

Всі процеси нововведень містять елементи невизначеності і ризику, що утворюють нововведення. Дослідники і розробники не можуть з високою точністю і достовірністю прогнозувати кінцеві результати своєї роботи, також як і терміни її виконання; можливі і негативні результати. Але це і є прямий наслідок творчої роботи.

Досвід показує, що в переважній більшості випадків характеристики нової техніки і технології, що освоєні у виробництві, значно відрізняються від передбачених в першо-початковому технічному завданні, складеному до виконання прикладних досліджень.

6. ПЛАНУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

6.1 Завдання і зміст плану матеріально-технічного забезпечення

Велике значення для виконання плану підприємством по всіх показниках має безперервне матеріально-технічне забезпечення предметами праці, до яких належать: сировина, матеріали, паливо і енергія, комплектуючі вироби і обладнання.

Удосконалення організації і планування матеріально-технічного забезпечення підприємства сприяє скороченню простоїв обладнання і робочої сили, підвищенню рівномірності роботи, ліквідації понад нормованих робіт і тим самим обумовлює скорочення непродуктивних витрат, забезпечує зростання продуктивності праці і зниження собівартості продукції.

План матеріально-технічного забезпечення розробляється на основі: виробничої програми; нормативів і норм витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, комплектуючих виробів, інструменту, розроблених заходів по економії сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів; плану капітального будівництва; зміни залишків матеріалів на початок і кінець року, що планується; встановлених і знов налагоджуваних прямих зв'язків з підприємствами-постачальника-ми; цін на всі види матеріальних цінностей.

Потреба в матеріальних ресурсах визначається в натуральному і грошовому обчисленні.

Планування матеріально-технічного забезпечення складається з: визначення потреби в матеріалах для виготовлення продукції і господарсько-експлуатаційних потреб підприємства; розрахунку нормативних залишків складських запасів; визначення обсягу поставок зі сторони і суми витрат на заготівлю матеріалів; встановлення строків і джерел покриття потреби в матеріалах.

Крім того, при розрахунках виявляються зайві і непотрібні матеріали і встановлюється порядок використання відходів.

Розрахунки по визначенню потреби в матеріальних ресурсах здійснюють відділи постачання, кооперованих замовлень, інструментальний та ін.

План забезпечення пов'язаний з іншими розділами плану заводу. Зв'язок з планом випуску продукції виражається в тому, що виробнича програма є основою для визначення потреби підприємства в матеріалах для виробництва. План забезпечення знаходиться в тісному зв'язку з планом технічного розвитку і підвищення ефективності виробництва. Впровадження нової техніки і технології забезпечує застосування нових видів матеріалів, заміну дефіцитних і дорогих більш дешевшими і забезпечує зниження норм витрат матеріалів. Зв'язок плану забезпечення з планом по праці здійснюється в напрямку забезпечення підприємства матеріалами і заготовками найбільш економічних видів, профілів і розмірів, що сприяють зниженню трудомісткості продукції і підвищенню продуктивності праці. В свою чергу, в плані по праці визначається чисельність і заробітна плата працівників складського господарства і транспортного цеху.

Скорочення норм витрат матеріалів і зменшення транспортно-заготівельних витрат позитивно відбивається на собівартості продукції. Сума витрат на сировину, матеріали і продукцію кооперованих підприємств, паливо і енергію, що планується, включається в кошторис витрат на виробництво.

План забезпечення також пов'язаний з фінансовим планом. Приріст або зменшення обігових коштів, залежних від зміни норм запасу матеріалів, в значній мірі впливає на фінансовий стан підприємства.

6.2 Планування потреби виробничих запасів матеріалів

Застосовані на підприємствах матеріали підрозділяються на основні і допоміжні.

До основних матеріалів належать такі, з яких виготовляється виріб. Вони є основною частиною виробу і входять в його вагу. Витрати на основні матеріали відносяться до прямих витрат на виробництво і відображаються на відповідних статтях планової калькуляції.

Допоміжні матеріали застосовуються для здійснення технологічного процесу, утримання обладнання, господарських і побутових потреб (наприклад, формовочні матеріали і кріплення в ливарних цехах, мастильні і обтирочні матеріали, каталізатори та інш.).

Розрахунок потреби всіх видів сировини і матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів і інструменту здійснюється з урахуванням зміни запасів.

Потреба в матеріалах з урахуванням зміни заділів визначається як різниця між потребою в матеріалах на кінець року і очікуваною забезпеченістю на початок планового року.

Забезпеченість матеріалами на початок року встановлюється за даними обліку (оперативного, бухгалтерського) на день складання плану, очікуваного надходження і можливих витрат на кінець поточного року. Вартість матеріалів визначається шляхом множення ціни матеріалів на кількість його за річною програмою.

Розрахунок річної потреби в матеріалах на випуск товарної продукції виконується шляхом множення кількості виробів на норму витрат матеріалів на одиницю виробів.

Норма витрат -- це планова величина максимально припустимих витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції або роботи, встановлена для визначених виробничо-технічних умов.

Норми матеріально-технічного забезпечення є складовою частиною загальної системи виробничих нормативів.

В склад нормативної бази забезпечення включаються:

норми витрат матеріальних ресурсів;

норми виробничих запасів сировини і матеріалів;

норми використання інструменту, технологічної оснастки, обладнання, машин;

норми незавершеного виробництва;

транзитні норми, що визначають порційність відвантаження матеріальних ресурсів заводами-постачальниками;

націнки постачальних і збутової організацій, що впливають на вибір форм забезпечення;

норми дійсного зменшення сировини і матеріалів в процесі їх транспортування і зберігання, та ін.

В систему норм і нормативів матеріально-технічного забезпечення входять:

завдання по середньому зниженню норм витрат сировини, матеріалів, палива і електричної енергії в виробництві на період, що планується;

нормативи і показники використання сировини, матеріалів, палива і енергії;

норми витрат матеріалів на ремонт і експлуатацію основних фондів;

норми витрат і показники використання матеріалів в капітальному будівництві;

норми запасів сировини, матеріалів, палива і готової продукції.

Зниження норм витрат матеріальних ресурсів досягається на основі технічного прогресу і вдосконалення організації виробництва. Тому нормування витрат базується на розробці і впровадженні плану організаційного і технічного розвитку виробництва, що спрямований на поліпшення конструкцій виробів, удосконалення технології, розширення застосування прогресивних і економічних видів сировини, матеріалів, палива, обладнання.

Прогресивність норм витрат і ефективність використання матеріальних ресурсів визначається за допомогою системи техніко-економічних показників. В промисловому виробництві для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів системою норм і нормативів установлюються наступні основні показники: коефіцієнт використання матеріалів у виробництві; витрати матеріалів на одиницю технічної характеристики виробу; вихід продукту; коефіцієнт збільшення виробки продукту з вихідної сировини; коефіцієнт розкрою та ін.

Коефіцієнт використання матеріалів у виробництві визначається відношенням корисного витрачання (маси, теоретичного витрачання) до норми витрат матеріалів і розраховується за формулою:

Кв.м = Р / Нв

де Р -- корисні витрати;

Нв -- норма витрат.

Коефіцієнт використання матеріалу застосовується для визначення рівня використання матеріалів, що пройшли первісну обробку (металопрокату, труб, пиломатеріалів та ін.) і залежить від багатьох чинників і, насамперед, від способу обробки і технологічності конструкції деталей.

Витрати матеріалів на одиницю технічної характеристики виробу визначаються шляхом віднесення відповідної норми витрат на одиницю продукції виробу до вибраного параметру його технічної характеристики і розраховуються за формулою:

Рм = Нв / П,

де П -- обраний параметр технічної характеристики.

Показник виходу продукту виражає відношення кількості виробленого продукту до кількості фактично витрачених сировини, матеріалів і визначається формулою:

Гп

Кв = ------------- 100,

Nн.с.

де Гп -- кількість річного продукту в натуральному вираженні;

Nн.с. -- кількість фактично витраченої сировини, матеріалів в натуральному висловлюванні.

Рівень виходу гідного продукту залежить від вмісту корисної речовини у вихідній сировині, ступеня її витягання, характеру технологічних процесів.

Коефіцієнт витягу продукту з вихідної сировини характеризує рівень використання корисної речовини, яка міститься у відповідному виді вихідної сировини. В цих цілях можуть також використовуватися коефіцієнти розкрою, витратні коефіцієнти та інші аналогічні показники.

Оскільки продукція від постачальника до споживача поставляється в більшості випадків періодично, а споживається в процесі виробництва безперервно, для забезпечення безперервної роботи кожне підприємство повинно мати визначені запаси матеріальних ресурсів, що йому потрібні. Розміри цих запасів повинні бути достатніми для безперервного процесу виробництва і в той же час мінімальними.

Нормою виробничого запасу називається середній на протязі року запас кожного виду сировини і матеріалів, який приймається як перехідний запас на кінець року, що планується. Норма виробничого запасу вимірюється кількістю днів середньодобового споживання ресурсу даного виду. До виробничих запасів належать ресурси, які до споживачів надійшли, але обробці ще не піддавалися.

Виробничий запас по кожному виду матеріалів за призначенням і походженням, а також в залежності від чинників, що визначають його відносні і абсолютні розміри, підрозділяється на поточний, страховий (гарантійний), підготовчий і сезонний. Максимальний поточний запас визначається за формулою:

Змах.тех. = Мдоб • Ипост,

де Мдоб -- середньодобові витрати матеріалів, т;

Ипост -- період (інтервал) між черговими поставками.

Страховий запас забезпечує безперервність виробництва у випадку затримання в постачанні чергової партії матеріалів. Величина страхового запасу визначається за формулою

Зстр = Мсут • Тср,

де Тср -- час термінового визначення запасу в днях, включаючи час на оформлення документів, навантаження, транспортування, розвантаження і складські операції.

Потреба в підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, прийомка, сортування, очистка, рихтовка, сушка, ферментація та ін.) для підготовки матеріалів, що прибули від постачальників, і передачі їх у виробництво. Величина підготовчого запасу може бути визначена за формулою:

Зпод = Мдоб • ?tопер,

де ?tопер -- сума часу на всі підготовчі операції, передбачені технологічним процесом.

В сумі поточний, страховий, підготовчий і сезонні запаси складають загальний виробничий запас.

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється різними методами: за системою «максимум-мінімум», за допомогою картотеки оперативного контролю забезпечення виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів.

6.3 Планування матеріально-технічного забезпечення

Згідно з планами економічного і соціального розвитку підприємство визначає потребу в ресурсах і придбає їх через оптову торгівлю або централізовано під держзамовлення.

Законом передбачено, що в порядку оптової торгівлі підприємство придбає без лімітів матеріальні ресурси відповідно зі своїми замовленнями на основі договорів, що укладені з підприємствами і іншими органами матеріально-технічного забезпечення.

За прямими зв'язками матеріально-технічне забезпечення підприємства здійснюється ним самостійно по продукції, що реалізується за прямими безлімітними замовленнями, а також по продукції, що централізовано розподіляється.

Оптова торгівля повинна розширятися і стати основною формою .матеріально-технічного забезпечення підприємства.

Плани матеріально-технічного забезпечення складаються в усіх дільницях управління господарством: на підприємствах, в міністерствах і відомствах і центральних планових органах.

На підприємствах складаються перспективні, річні, квартальні і місячні плани забезпечення.

Річні плани забезпечення підприємства складають на основі завдань, укладених договорів і техніко-економічних нормативів перспективного плану на рік, що планується.

Квартальні плани забезпечення деталізують річні плани по номенклатурі матеріальних ресурсів, що споживаються. Розробка квартальних планів базується на уточнених планах виробництва і постачання, будівництва, ремонтних робіт та ін. Потреба в матеріальних ресурсах встановлюється у специфікованій номенклатурі, тобто з вказівкою розмірів, профілей, марок, сортів та ін.

Місячне планування забезпечення пов'язано з системою оперативно-виробничого планування і забезпечує кількісне співвідношення виділених підрозділам матеріальних ресурсів, установлених завданнями з випуску продукції та іншим роботам.

Порядок розробки плану матеріально-технічного забезпечення дещо відрізняється від порядку розробки інших розділів плану.

Планування забезпечення здійснюється в такій послідовності: підготовча робота, розрахунок потреби в матеріальних ресурсах, розробка норм виробничих запасів, визначення джерел забезпечення потреби в матеріалах, складання заявок на матеріали та їх захист в відповідних органах, одержання фондів на деякі матеріали під держзамовлення і складання балансу матеріально-технічного забезпечення.

Організаційне і методичне керівництво розробкою плану здійснює служба постачання. Вона забезпечує необхідними формами документації по проведенню розрахунків, безпосередньо розраховує потребу в сировині і матеріалах для основного виробництва, розробляє норми виробничих запасів, одержує і перевіряє розрахунок потреби і заявки на матеріали інших підрозділів, складає зведені заявки на матеріали по підприємству.

Вихідними даними планування матеріально-технічного забезпечення є визначення потреби в сировині, матеріалах, паливі, енергії, обладнанні нарізні потреби (основне виробництво, нова техніка, ремонтно-експлуатаційні потреби та ін.).

Після визначення потреб в матеріальних ресурсах планують їх забезпечення. При виконанні цієї роботи використовується різна інформація: дані про залишки матеріальних цінностей, про наявність залишку і невикористаних матеріалів, відомість про реалізацію плану забезпечення за звітний період і минулий час поточного періоду. На основі даних планової потреби і встановлених джерел її покриття складають річні заявки по кожній номенклатурній групі матеріалів, в яких вказується потреба їх на рік, що планується, в тому числі до заявок додаються розрахунки потреби в матеріалах за видами продукції і робіт.

В кінцевому виді план забезпечення являє собою розгорнутий баланс, що відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямками витрат і джерела її покриття (центральні поставки, повторні ресурси, інші джерела). Баланс розробляється як в натуральному, так і в грошовому обчисленні.

Забезпечення матеріальними ресурсами виробничих одиниць, цехів, дільниць, робочих місць є завершальною стадією матеріально-технічного забезпечення. Від організації внутрішньозаводського забезпечення в значній мірі залежить ритмічність робіт виробничих цехів і участив, рівень використання потужності і рівномірний випуск продукції.

Цехи повинні забезпечуватися матеріалами своєчасно, комплектно і в повній відповідності з вимогами технологічних процесів.

У зміст планування забезпечення цехів входять:

визначення потреби в матеріальних ресурсах на виконання виробничих завдань;

розрахунок кількості матеріалів та вимірювання запасів;

встановлення нормативу цехових запасів матеріальних ресурсів;

визначення очікуваних залишків матеріалів в цехах на початок періоду, що планується;

встановлення ліміту відпуску матеріалів.

Розрахунок потреби цехів в матеріальних ресурсах залежить від типів виробництва і систем оперативно-календарного планування.

В залежності від регулярності потреб матеріалів, відстані від цеху до складів служби постачання, ступеня централізації складського господарства, засобів подачі матеріалів кожний цех повинен мати на своєму складі певний запас матеріалів і виробів. Норма цехового запасу звичайно дорівнює половині інтервалу поставки, а в натуральному обчисленні -- половині партій поставки.

Кожному цеху служба постачання встановлює ліміт -- кількість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, які цех має право одержувати на протязі планового періоду зі складів служб постачання для виконання свого виробничого завдання. Ліміт розраховується за формулою:

Л = Мк + Зму ± Ммз - Мон,

де Мк -- потреба в матеріалах, комплектуючих виробах на виконання виробничої програми;

Зму -- норматив цехового запасу матеріалів;

Ммз -- кількість матеріалу на зміну залишків;

Мон -- очікуваний залишок матеріалу в цеху на початок періоду, що планується.

Встановлення лімітів сприяє раціональному і економічному витрачанню матеріальних ресурсів, збільшує можливості контролю з боку служби постачання, підвищує відповідальність за повне і комплектне забезпечення матеріалами.

Для оформлення відпуску матеріалів широко застосовуються разові матеріальні вимоги на матеріали, що відпускаються з одного складу.

В залежності від типу виробництва, призначення і характеру споживчих матеріалів, засобів подачі їх в цехи ліміти на матеріали оформляються різними документами: лімітними картками, груповими лімітними відомостями, заборними картами та ін.

Лімітна карта є одночасно планово-контрольним і обліковим документом. Вона складається на місяць, квартал і виписується на кожний типосорторозмір матеріалу, з яких одна направляється на склад, а друга -- цеху споживачу. При використанні ліміту визначається загальна кількість відпущеного цеху матеріалу, і лімітна карта передається в бухгалтерію.

Раціональна організація підготовки матеріалів до виробництва повинна відповідати ефективним засобам доставки їх цехам, дільницям, робочим місцям. Подача матеріалу в цехи здійснюється централізовано і децентралізовано.

Централізована доставка передбачає високий рівень оперативного планування виробництва і забезпечення. При децентралізованому завозі цехи самі замовляють транспортні засоби, одержують матеріали і організують їх доставку.

Для визначення потреби в централізованому завозі матеріалів використовується система безперервного календарного планування виробництва, що передбачає розробку єдиного наскрізного графіку випуску продукції в умовних доба-комплекгах. Доба-комллект -- це кількість продукції, що належить до випуску на протязі доби.

Для нормального ходу виробництва заготівельні цехи повинні виготовити за кожний робочий день заготівки в середньому на одну добу-комплект, обробні -- виробити таку ж кількість деталей, складальні -- зібрати відповідно кількості складальних одиниць, а служба постачання -- забезпечити їх всіма матеріалами, необхідними на один доба-комплект.

Система безперервного оперативного планування забезпечення по доба-комплектам значно знижує трудомісткість розрахунків специфікованої потреби виробництва в матеріальних ресурсах, оскільки вони виробляються не по кожній деталі, а по доба-комплектам випуску продукції. Крім того, можна в будь-який момент визначити ступінь забезпечення виробництва всіма типорозмірами матеріалів, здійснювати контроль за станом їх запасів і оперативно регулювати процес матеріально-технічного забезпечення.

Різноманітність застосовуваних норм і нормативів, необхідність їх коригування до кожного планового періоду потребує автоматизації збору, накопичення і обновлення норм і нормативів. Автоматизація формування норм і нормативів забезпечується автоматизованою системою збору, накопичення і обновлення норм і нормативів -- АСП, що є складовою частиною АСУ.

АСП складається з підсистем, куди входить і підсистема АСП-норм і нормативів витрат сировини, матеріалів, палива та енергії.

За допомогою електронно-обчислювальної техніки можуть бути виконані: розрахунки потреби в матеріалах на виробництво і експлуатаційні потреби в специфікованому і зведеному виді; складання заявок на матеріали; аналіз виділених фондів і коригування потреби в матеріалах; складання плану матеріально-технічного забезпечення.

На основі накопичування інформації виконується аналіз динаміки і прогнозування норм і нормативів, здійснюється контроль за їх виконанням, а також проводиться порівняння фактичних питомих витрат і проектних норм і нормативів з встановленими в планах.

6.4 Аналіз виконання плану матеріально-технічного забезпечення

Аналіз виконання плану матеріально-технічного забезпечення супроводжує планування. Основними завданнями аналізу є: відповідність можливості забезпечення матеріальними ресурсами за обсягом і номенклатурою потребам підприємства; вивчення рівня реалізації цих можливостей; з'ясування виконання постачальниками договірних умов по термінах і якості одержання матеріалів; розгляд стану виробничих запасів та їх відповідності встановленим нормативам; визначення ступеня впливу матеріально-технічного забезпечення на виконання плану виробництва продукції; встановлення величини непродуктивних витрат і втрат у виробництві, пов'язаних з незадовільною якістю матеріалів, несвоєчасним надходженням, нераціональним використанням і зберіганням їх на підприємстві.

Детальний аналіз забезпечення, особливо на машинобудівних підприємствах, усіма видами матеріальних цінностей -- надто трудомістка і складна робота, бо для виробництва потрібні найрізноманітніші види, марки, сорти і розміри матеріалів, сировини, покупних напівфабрикатів, інструменту та ін. в кількості декількох десятків тисяч найменувань. У зв'язку з цим аналіз здійснюється тільки по тих видах матеріалів, які визначають зростання і вдосконалення виробництва, лімітують виробничу діяльність, виявляються дефіцитними або економічно вигідними для підприємства.

Забезпеченість можливостями, в тому числі виділеними фондами, потреб підприємства Роф(%) визначається за формулою:

Мф

Роф = ------- • 100,

Мпл

де Мпл -- планова потреба підприємства (грн.);

Мф -- можливість, в тому числі виділені фонди, грн.

При аналізі плану забезпечення слід брати до уваги децентралізовані заготівлі, власне виробництво і використання відходів.

Ступінь реалізації можливостей (в тому числі виділених фондів) у відсотках у цілому по підприємству Р визначається

Мр • 100

Рр.в.(ф) = -------------------

Мв(ф)

де Мр -- реалізована можливість, грн.

Аналіз впливу матеріально-технічного забезпечення на виконання виробничої програми робиться по номенклатурі матеріалів, безпосередньо стосовно до визначеного виду продукції. Особливо значну увагу повинно бути приділено аналізу зменшення норм витрат матеріалів на одиницю продукції, заміні дорогих матеріалів більш дешевими, застосування полегшених профілей прокату, використання деталей з пластичних мас, а також впровадження нових методів виготовлення деталей та ін.

Аналіз проводиться на підставі вивчення результатів впровадження у виробництво передової технології і удосконалення конструкції виробів, що випускаються. Для більш повної характеристики виконання плану матеріально-технічного забезпечення використовуються дані бухгалтерського і оперативного обліку.

Одночасно з цим при аналізі необхідно вивчити стан запасів на складах, причини зміни величини їх залишків у порівнянні з затвердженими нормативами.

Але через велику номенклатуру і асортимент матеріальних цінностей слід визначити тільки основні групи матеріалів, які відіграють вирішальну роль в забезпеченні виробничих потреб підприємства.

На підприємствах іноді виникає необхідність заміни відсутніх матеріалів іншими. В таких випадках визначається величина зміни вартості нових матеріалів, близькій за своїми фізико-хімічними властивостями і габаритами до матеріалів, що замінюються. Розрахунок зміни витрат матеріалів на одиницю продукції за рахунок заміни одних видів матеріалів іншими здійснюється таким чином.

Загальна економія (перевитрата) матеріалу Емз при заміні одного типорозміру (або однієї марки) іншим

Емз = Мп • Цпл - Мф • Цф

за рахунок змін й норм витрат Емн.

Емн = Мп • Цпл - Мф • Цпл

і за рахунок зміни цін

Ему = Мф • Цпл - Мф • Цф

де Мп, Мф -- відповідно норма витрат матеріалу планова і фактична;

Цп, Цф -- відповідно ціна за одиницю матеріалу планова і фактична.

В ході аналізу слід вивчити виконання плану кооперованих поставок, дати оцінку джерелам покриття потреби в матеріалах, висвітити ефективність прямих зв'язків з постачальниками з виконання договорів.

Велике значення має коефіцієнт використання матеріалів. Цей коефіцієнт характеризує рівень технічної культури підприємства, прогресивність діючої техніки і технології, стан організації виробництва і матеріально-технічного забезпечення. Він визначається як відношення чистої ваги виробів до чорної ваги витрат матеріалу.

Приклад. Вага затотовки для деталі становить 3,2 кг, чиста вага деталі дорівнює 2,7 кг. Визначити коефіцієнт використання матеріалу і величину відходів.

Коефіцієнт використання матеріалу дорівнює:

2,7 / 3,2 = 0,84, відходи 3,2 -- 2,7 = 0,5 кг.

Згідно з виробничим аналізом слід розробити заходи по усуненню збитків і поліпшенню використання усіх видів матеріалів. Результати аналізу повинні бути покладені в основу коригування норм витрат матеріалів і використані при складанні плану матеріально-технічного забезпечення виробництва.

7. ПЛАНУВАННЯ ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ

7.1 Зміст і завдання плану по праці

Розробка плану по праці і заробітній платі складається з наступних розділів: планування чинників підвищення продуктивності праці; планування чисельності працюючих; планування фонду оплати праці (фонду споживання).

Головними завданнями при розробці плану є:

забезпечення неухильного підвищення продуктивності праці і перевищення її темпів над темпами росту заробітної плати;

дотримання вірних співвідношень в заробітній платі окремих категорій робітників відповідно з кількістю і якістю їх праці в межах загального фонду оплати праці;

забезпечення оптимального співвідношення чисельності персоналу, який зайнятий безпосередньо у виробництві, обслуговуванні і управлінні.

План по праці і заробітній платі тісно пов'язаний з іншими розділами річного плану підприємства. Так, план виробництва продукції, необхідний для розрахунку фонду оплати праці на основі нормативу заробітної плати; номенклатура виробничої програми і норми витрат праці використовуються при розрахунку чисельності основних робітників. В залежності від плану росту продуктивності праці визначають можливості збільшення обсягу виробництва. Зниження собівартості також залежить від росту продуктивності праці і заробітної плати. Фонд заробітної плати враховується при розробці плану по собівартості продукції. План по праці і заробітній платі безпосередньо пов'язаний з планом організаційного і технічного розвитку підприємства, бо більшість заходів цього плану забезпечують зниження трудомісткості, ріст продуктивності праці як головного фактору економічного росту. Плануванню передує аналіз плану по праці і заробітній платі за попередній період.

7.2 План підвищення продуктивності праці

Планування росту продуктивності праці є ведучим розділом плану по праці. Від нього залежить обсяг випуску продукції, чисельність працюючих і фонд оплати праці.

В плануванні підвищення продуктивності праці використовуються абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, і відносні, які визначають динаміку її росту.

Показник продуктивності праці -- виробіток на одного працюючого в загальному вигляді визначається таким чином:

Пр = Вп / Ч

де Вп -- обсяг виробництва продукції;

Ч -- чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Для проведення аналізу на підприємствах рахується виробіток на одного працюючого і одного виробничого робітника.

Відносний показник -- ріст продуктивності праці у відсотках у порівнянні з базисним періодом -- визначають за формулою:

Вп.пл - Вп.б

ДП = ----------------- • 100,

Вп.б

де Вп.пл, Вп.б -- відповідно виробіток на одного працюючого в плановому і базисному періодах.

Виробіток може визначатись в натуральному вимірюванні (тонна, штуки та ін.); в умовно-натуральному вимірюванні, в нормованих годинах, у вартісному вимірюванні.

Виробіток в натуральному вимірюванні може бути використаний, якщо визначається продуктивність праці по одному виду продукту. Наприклад, у вугільній промисловості застосовується показник видобутку вугілля в тоннах на одного працюючого. В багатономенклатурному виробництві продуктивність праці вимірюється у вартісному вимірюванні в зрівняних оптових цінах.

Виробіток продукції може також визначатися на один людино-день, на одну людино-годину.

Ріст годинної продуктивності праці відбувається за рахунок підвищення інтенсивності праці. А денний -- за рахунок усування внутрішньозмінних збитків.

Річна продуктивність залежить також і від числа відпрацьованих днів в році, від внутрішньозмінних збитків і трудомісткості робіт.

Заходи з підвищення продуктивності праці повинні бути відображені в плані технічного і організаційного розвитку виробництва.

З метою забезпечення максимального росту продуктивності Праці, встановлення систематичного контролю за ходом виконання заходів, що забезпечують його ріст, розробляється планування продуктивності праці по наступних основних чинниках:

зміна обсягу і структури виробничої програми;

підвищення технічного рівня виробництва;

підвищення рівня організації виробництва і праці;

поліпшення якості продукції.

Реалізація цих чинників забезпечує економію праці і часу. Тому планування зростання продуктивності праці здійснюється за рахунок кожного чинника.

Підвищення продуктивності праці за рахунок зростання обсягу виробництва досягається в результаті відносного зменшення питомої ваги чисельності допоміжних робітників.

Ріст продуктивності праці за рахунок цього чинника може бути визначений за формулою:

100 • Вп(%)

Птр.о = ----------------------------- ? 100,

Уор • Чор + Уок • Чок

де Вп -- валова продукція в відсотках до базисного року;

Уор -- питома вага основних робітників в загальній чисельності працюючих;

Чор -- чисельність основних робітників, % до базисного року,

Уок -- питома вага решти категорій працюючих в загальній чисельності персоналу;

Чок -- чисельність категорій, % до базисної.

Наприклад. Обсяг валової продукції (Вп) збільшився на 30%, чисельність основних робітників становить 70% від загальної чисельності працюючих; чисельність допоміжних та інших категорій працюючих становить 30% від загальної чисельності. При цьому чисельність основних робітників зростає пропорційно росту валової продукції, а чисельність допоміжних та інших категорій тільки на 10%. Звідси ріст продуктивності праці становить: 1,3 - 100

Продуктивність праці за рахунок зміни структури виробничої програми. В цьому випадку зміни продуктивності праці (Пр) визначаються шляхом порівняння середньої трудомісткості 1000 грн. (грн.) валової (товарної) продукції в плановому році з базисною:

100 х (tф - tпл) • Qвп.пл

Птр.ст = ----------------------------- ,

tб.пл



де tф, tпл -- трудомісткість 1000 грн. продукції, фактична очікувана в плановому році;

tб.пл -- трудомісткість продукції в плановому році в нормо годинах базисного року; год/рік.

Qвп.пл -- обсяг виробництва продукції в плановому році, тис. грн./рік.

Основним чинником росту продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження прогресивних технологій, механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації обладнання та інш. Ріст продуктивності праці можна визначити за формулою:

100 • Етр

Птр. т = ----------------- ,

tв

де Етр -- економія праці, що очікується за рахунок підвищення технічного рівня (нормо-год.).

tв -- трудомісткість базисного року.

Підвищення продуктивності праці за рахунок поліпшення організації виробництва і праці досягається за рахунок скорочення збитків робочого часу (ліквідації прогулів, скорочення простоїв та інших внутрішньозмінних збитків), кращої організації обслуговування робочих місць, поліпшення структури управління, зниження числа працюючих. Ріст продуктивності праці можна визначити:

Тр.пл - Тр.б

Птр.о.п. = -------------------- 100,

Тр.б

де Тр.пл, Тр.б -- корисний фонд робочого часу .одного працівника відповідно в плановому та в базисному році, год./рік.

Відсоток росту продуктивності праці з урахуванням питомої ваги основних робітників в загальній чисельності працюючих визначається за формулою:

Рр.н • Чор

Птр.р. = ----------------- ,

100

де Рр.н -- відсоток робітників в загальній чисельності працюючих.

Підвищення якості продукції, тобто зниження браку в порівнянні з базисним роком позитивно впливає на збільшення продуктивності праці. Збільшення продуктивності праці за рахунок даного чинника визначається за формулою

100 - Ет.бр

Птр.б. = -----------------

tб

де Ет.6р -- економія, що очікується від зниження браку в році, що планується, в нормо-год.

Після визначення впливу основних чинників на зростання продуктивності праці визначається рівень продуктивності праці в плановому році.

Загальне число умовно скорочених робітників дорівнює

100 • Ев

Чзаг = -----------------

Теф • Рвик.б

де Чзаг -- загальна економія часу, що очікується в році, що планується, за всіма чинниками, год./рік;

Теф -- ефективний фонд робочого часу одного робітника, год/рік.чол.;

Рвик.б -- відсоток виконання норм часу в базисному періоді.

Загальна зміна продуктивності праці Пзаг визначається за формулою

100 • Чо.р.в

Пзаг = ----------------- ,

Чзаг - Чо.р.в

де Чзаг -- загальна чисельність працюючих, яка необхідна в році, що планується, при рівні продуктивності праці базисного року.

Чо.р.в. -- умовно скорочена чисельність робітників.

Відсоток збільшення обсягу виробництва Qо.п за рахунок продуктивності праці можна визначити:

100 ? ДЧ%

Qо.п = 100 ? ----------------- ,

ДВп%

де ДЧ% -- приріст чисельності працюючих;

ДВп% -- приріст валової продукції, %;

Можливе визначення загального збільшення продуктивності праці ДПт за рахунок збільшення обсягу виробництва «а» і зміни чисельності працюючих «в» за формулою

100 • (а - в)

ДПт = ----------------- ,

100 + в

де ДПт -- приріст продуктивності праці за рахунок збільшення обсягу виробництва «а»% і зміни чисельності працюючих (±) «в»%.

Наприклад. Обсяг виробництва в плановому періоді збільшується по підприємству на 3,2%, а чисельність працюючих в плановому періоді становить 6200 чол. (фактично за попередній період вона становила 6300 чол.).

Знайти збільшення продуктивності праці в плановому періоді в порівнянні зі звітом за попередній період.

Резерви росту продуктивності праці.

Продуктивність праці характеризує ефективність витрат праці в виробничому процесі.

В кожному продукті, крім живої праці, що витрачена на його виготовлення, міститься праця минула, втілювана в витрачених при утворенні даної продукції засобах виробництва. В результаті технічного прогресу, заміни ручної праці машинами і заміни простих машин більш складними і продуктивними частка витрат втіленої праці постійно зростає.

Однак загальні витрати праці на виробництво одиниці продукції при цьому повинні знижуватися. «Підвищення продуктивності праці,-- підкреслював К.Маркс,-- полягає саме в тому, що доля живої праці зменшується, а доля минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що міститься в товарі, зменшується...».

Досягнення високих і стійких темпів росту продуктивності суспільної праці передбачає, отож, економне використання як живої праці, так і необхідних для виробництва сировини, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів.

В плануванні і обліку продуктивності праці на підприємстві крім показника виробітку в розрахунку на кожного працюючого використовується також показник трудомісткості.

Трудомісткість характеризує кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. Чим менша трудомісткість продукції, тим більше буде і виробіток на кожного працюючого.

В бригадах, на робочих місцях продуктивність праці визначається кількістю виробів або виконаною роботою в натурі, в нормо-годинах або нормо-гривнях.

Виявлення існуючих резервів росту продуктивності праці ведеться в таких напрямках:

зниження трудомісткості, тобто економія витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції;

поліпшення використання робочого часу, що дозволяє випускати більше продукції без збільшення числа працюючих;

краще використання кадрів в трудових колективах з метою збільшення виробітку в розрахунку на кожного працюючого.

Трудомісткість продукції. На виконання кожної роботи встановлюється визначена норма часу. Кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції в цілому за діючими нормами (в годинах, хвилинах, секундах), і характеризує рівень нормативної трудомісткості продукції. Оскільки норми звичайно перевиконуються, фактична трудомісткість менше нормативної.

Важливим чинником зниження витрат на одиницю продукції є поліпшення конструкції виробів. Тут багато залежить від конструкторів підприємства, раціоналізаторів, винахідників.

Вирішальне значення має ріст технічної озброєності. Воно характеризується такими показниками, як фондоозброєність і енергоозброєність праці.

Одним із першочергових завдань є широка механізація трудомістких робіт, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, неухильне скорочення в усіх галузях чисельності робітників, зайнятих ручною працею.

Науково-технічний прогрес пред'являє нові, більш високі вимоги до знань і майстерності робітника. Підвищення кваліфікації кадрів дозволяє швидше освоювати нову техніку, повністю використовувати її можливості, поліпшувати якість продукції. Кваліфікована праця дає суспільству більш високі результати, ніж праця некваліфікована.

Великим резервом росту продуктивності праці є удосконалення технології виробництва. В машинобудуванні, наприклад, значне зменшення витрат праці забезпечується при використанні ковально-пресового обладнання, яке дозволяє випускати заготівки, близькі за формою до майбутніх деталей.

Значним резервом росту продуктивності праці, який не потребує справжніх капітальних витрат, є впровадження передових методів праці, використання досвіду новаторів.

По мірі вдосконалення техніки, технології і організації виробництва, впровадження передових методів праці на кожному підприємстві з'являються все нові можливості зниження трудомісткості.

Робочий час. В числі великих резервів росту продуктивності праці є більш раціональне використання робочого часу, скорочення його невиробничих витрат і втрат.

Резерви поліпшення використання робочого часу визначаються можливостями скорочення цілоденних і внутрішньо-змінних його витрат. Боротьба з втратами робочого часу прямо пов'язана зі зміцненням трудової дисципліни, ліквідацією прогулів, запізнень, порушень трудового розпорядку.

Неодмінною умовою повного використання робочого часу є усунення його втрат через погану організацію праці і виробництва.

Як показує перевірка, багато внутрішньозмінних втрат робочого часу допускається через перебої в забезпеченні робочих місць сировиною і матеріалами, недоліки в плануванні, несполученість потужностей окремих цехів і дільниць, погану організацію робочих місць.

Одна третина внутрішньозмінних витрат в промисловості викликається несправністю, ремонтом і наладкою обладнання, які зумовлені низьким рівнем організації робіт.

Резерви поліпшення використання робочого часу визначаються також можливостями скорочення його непродуктивних витрат. До їх числа належать втрати від браку, відхилення від заданого технологічного режиму. Випуск бракованої продукції означає прямі витрати робочого часу, як на виготовлення продукції, так і сировину і матеріали.

Використання кадрів. Великі можливості росту продуктивності праці криються в кращому використанні кадрів. Так, значні збитки робочого часу викликаються плинністю. В промисловості, наприклад, зміна місця роботи щорічно обертається збитками багатьох мільйонів людино-днів.

Збитки пов'язані не тільки з перервами в роботі при переході з одного місця роботи на інше. Продуктивність праці працюючого знижується і перед звільненням, і на новому місці в перший період роботи. Якщо до того ж перехід на нову роботу супроводжується зміною спеціальності, то потрібен час і засоби на перепідготовку, що в кінцевому підсумку позначається на показниках ефективності виробництва. Звідси видно, що велике економічне значення мають скорочення плинності кадрів, утворення стабільних колективів. Значно впливає на продуктивність праці, раціональне використання робочого часу бригадна форма організації і стимулювання праці. Збільшення продуктивності праці в бригадах досягається за рахунок сполучення простих і складних операцій, підвищення на цій основі привабливості праці та її змісту. Досвід багатьох трудових колективів показує, що продуктивність праці в бригадах на 12--15% вища, ніж при індивідуальній роботі.

В цілому резерви росту продуктивності праці можна систематизувати.

Зниження трудомісткості:

поліпшення конструктивних даних продукції;

ріст технічної озброєності і кваліфікації праці;

вдосконалення технології виробництва;

впровадження передових методів праці, досвіду новаторів.

Поліпшення використання робочого часу:

ліквідація прогулів, запізнень та інших порушень трудової дисципліни;

усунення втрат робочого часу через погану організацію праці і виробництва;

усунення непродуктивних витрат праці (збитки від браку, відхилення від норм технологічного режиму та ін.).

Використання кадрів в трудових колективах:

скорочення плинності кадрів, утворення стабільних трудових колективів;

бригадна організація і оплата праці;

удосконалення структури працюючих (скорочення апарату управління, оптимальне співвідношення окремих категорій працюючих тощо).

Ріст продуктивності праці в немалій мірі залежить від удосконалення структури трудових колективів. Мова йде про оптимальне співвідношення окремих категорій працюючих -- загальної чисельності зайнятих на підприємстві і працівників управління, адміністративно-управлінських працівників, спеціалістів, робітників основних і допоміжних робітників.

7.3 Планування балансу робочого часу одного робітника

При складанні балансу робочого часу розраховують реальне число робочих днів в плановому періоді, потім розраховують планову тривалість робочої зміни. Помноженням планового числа робочих днів на планову тривалість робочої зміни визначають ефективний фонд робочого часу одного середньосписочного робітника в плановому періоді.

Початковими даними для планування балансу робочого часу одного середньосписочного робітника визначаються:

звітний баланс робочого часу одного середньосписочного робітника;

тривалість чергових, додаткових і учбових відпусток в днях;

зміна частки числа жінок в загальній чисельності працюючих;

заходи по поліпшенню умов праці, техніки безпеки, медичного обслуговування, що скоротить невиходи через хворобу.

Розраховують плановий баланс робочого часу одного середньосписочного працівника в такій послідовності:

1) визначають плановий номінальний фонд робочого часу;

2) розраховують плановий явочний час з урахуванням невиходів на роботу на одного робітника з причин:

чергові і додаткові відпустки; тривалість чергових відпусток розраховується згідно з законодавством; тривалість додаткових -- з урахуванням умов праці, навчання без відриву від виробництва; середню тривалість відпустки на одного працюючого визначають діленням загальної суми людино-днів чергових і Додаткових відпусток на чисельність робітників;

відпустка по вагітності і пологах: тривалість враховують по плановому зміненню частки чисельності жінок в загальній чисельності працюючих, а якщо немає змін, беруться базові дані;

невиходи по хворобі: тривалість планують з урахуванням зниження показника за рахунок заходів по поліпшенню умов праці і техніки безпеки;