Планування

Вибір основних показників діяльності внутрішніх підрозділів відноситься до компетенції підприємства. Виходячи з специфіки виробництва, ступеню розвитку нормативної бази, обліку в розрізі структурних дільниць, кожне підприємство самостійно встановлює для них систему показників. Це веде до великого різноманіття показників структурних ланок на різних підприємствах.

При виборі основних показників для підрозділу, підприємства від його галузевих особливостей і типу виробництва необхідно враховувати такі вимоги:

1. Показники підрозділу повинні бути ув'язані з показниками роботи підприємства, становити з ними єдину систему показників і в той же час враховувати специфіку виробництва в підрозділі.

Кількість показників повинна бути достатньою для підкорення діяльності підрозділу завданням, що стоять перед підприємством, комплексної оцінки підрозділу, але при цьому доцільно не обмежувати його оперативну самостійність.

Показники повинні вимірюватися чисельно в розрізі підрозділів на основі оперативного і бухгалтерського обліку.

Цехам як основні показники в більшості випадків планується випуск продукції в натуральному обчисленні, загальний обсяг продукції, ліміт чисельності працюючих, Продуктивність праці, фонд заробітної плати або норматив його утворення, собівартість продукції. На деяких заводах система основних показників цехів доповнюється показниками фондовіддачі, змінності роботи обладнання, якості продукції та ін. Іноді цехам планують прибуток.

Для виробничих дільниць і бригад кількість показників обмежується в порівнянні з показниками цеху. Дільницям не планується собівартість продукції по повній номенклатурі цехових витрат, а даються завдання по окремих елементах витрат, які залежать від роботи дільниці (витрат на основні матеріали, інструмент, енергію та ін.). На багатьох підприємствах дільницям взагалі не плануються виграти на виробництво, за винятком фонду заробітної плати, через відсутність належного обліку в межах дільниць.

2.3 Організація планової роботи на підприємстві

Виробниче-господарська діяльність підприємства здійснюється на основі річного плану економічного і соціального розвитку підприємства. Діючий план повинен забезпечуватися це тільки його якісною розробкою, але і організацією систематичного контролю за його виконанням і активною участю в цій роботі всього колективу підприємства.

Розробка плану є відповідальним етапом економічної роботи на підприємстві. В процесі розробки стану вирішуються питання його обґрунтованості, збалансованості, а також ступеня використання наявних резервів підвищення ефективності виробництва. Цьому порядку і методам планування надається великого значення.

Розробка річного плану на підприємстві здійснюється в два етапи.

Перший етап починається з середини поточного року і полягає в підготовці проекту плану з урахуванням очікуваних результатів виконання до кінця року. І лише в першому наближенні формуються пропозиції щодо обсягу виробництва і випуску основних видів продукції, матеріального забезпечення, передбачених інвестиціями, кооперування, спеціалізації та ін.

В процесі складання плану виконується великий комплекс аналітичних і планово-розрахункових робіт. Починається робота по складанню плану з аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства за минулий період. Аналіз повинен бути комплексним, але особлива увага приділяється аналізу якості вироблюваної продукції в плані конкурентоспроможності її, особливо, коли продукція нашої країни витискується на ринку іноземною. Не менш важливим є аналіз використання виробничих потужностей, основних фондів, механізації і автоматизації праці. Шукаються резерви підвищення продуктивності праці, зниження матеріалоємності і фондовіддачі продукції.

Відповідно до виробничої програми розробляються заходи по використанню виявлених резервів, заходи по технічному і організаційному розвитку підприємства, уточнюються нормативи. Потім визначаються обсяги капітального будівництва з метою збільшення і розширення виробничої потужності, розраховується потреба в матеріальних ресурсах, кількість працюючих, фонд оплати праці, продуктивність праці, собівартість продукції, прибуток та інші показники.

Основними початковими даними для розробки річного плану «Економічного і соціального розвитку» є:

- показники і стратегія перспективного плану на відповідний рік;

- результати аналізу виробничо-господарської діяльності за попередній період;

- уточнений портфель замовлень на поставку продукції і надання послуг (на підставі виявленого попиту ринку, державних замовлень, якщо вони є, господарських договорів та ін.).

Норми і нормативи на даний рік, особливо нормативи відрахувань в державний і місцевий бюджет.

Розроблений річний план підприємства і затверджується директором підприємства.

Порядок розробки розділів річного плану такий же, як і перспективного, але розрахунки -- більш детальні і конкретні і охоплюють більш широке коло показників.

Розробка річного плану економічного і соціального розвитку підприємства здійснюється за участю колективу працюючих і, в першу чергу, керівників структурних підрозділів, функціональних і виробничих служб.

Зосереджуються усі роботи по плануванню в плановому відділі, але несе відповідальність за прийняті планові завдання кожна служба підприємств. Дуже важливим в прийнятті планових рішень є професіоналізм і компетенція як економістів-плановиків, маркетологів, так і інженерно-технічних працівників. Відповідно до затвердженого річного плану підприємства остаточно складаються плани структурних підрозділів, виробничих одиниць, цехів, дільниць і бригад. Це не значить, що техніко-економічні плани структурних підрозділів підприємства розробляються тільки після затвердження річного плану підприємства. Робота ця виконується паралельно, бо скласти річний план підприємства без ряду розрахунків по виробничих цехах неможливо. Але остаточно розробляються і оформляються річні плани підрозділів після затвердження річного плану підприємства, через те, що плани повинні бути взаємопов'язані, щоб забезпечити їх виконання. Річний, квартальний і місячний план виробничих підрозділів включає, як правило, розділи: виробництво продукції, праця і заробітна плата, організаційно-технічні заходи, собівартість продукції.

Як перспективні, так і річні плани підприємства складаються під загальним керівництвом і відповідальністю директора (генерального директора). Методичне керівництво і організацію робіт здійснюють заступник директора з економічних питань або начальник планово-економічного відділу. Поряд з планово-економічним відділом, який є центральним органом техніко-економічного планування, в складанні річного плану беруть участь функціональні відділи і служби підприємства, суспільні організації і увесь колектив працюючих. Так, у розробці плану виробництва і реалізації продукції беруть участь відділ виробничо-диспетчерський і збутовий; плану по праці і кадрах -- відділ праці і заробітної плати. Технічні служби розробляють план технічного розвитку виробництва тощо.

При розробці плану підприємства велике значення має участь у цьому процесі всього колективу. Форми участі працюючих в розробці плану різні: виявлення резервів підвищення ефективності виробництва на окремих його ділянках, пропозиції по підвищенню технічного і організаційного рівня виробництва, поліпшення соціальних умов, участь в обміркуванні окремих планових рішень і плану підприємства або підрозділу в цілому та ін.

По ряду напрямків плани підприємств повинні мати територіальну ув'язку. Це стосується соціального розвитку, будівництва, виробництва предметів народного споживання, охорони природи та ін. З цих питань проекти перспективних і річних планів підприємств узгоджуються з місцевими радами народних депутатів. Кінцеве об'єднання всієї роботи по складанню плану здійснює планово-економічний відділ. Затверджує план керівник підприємства.

3. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ

3.1 Поняття виробничої потужності

Після формування «портфелю замовлень» на черговий поточний рік підприємство повинно оцінити свої можливості по його виконанню. Можливостями підприємства є пропускна спроможність обладнання, виробничі потужності. Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції в номенклатурі і в кількісних співвідношеннях у визначений календарний відрізок часу (рік, доба, зміна) при повному використанні виробничого обладнання і площ, при застосуванні прогресивної технології, передової організації праці і виробництва.

Залежить виробнича потужність від кількості і стану обладнання, прогресивності технології праці і виробництва, рівня спеціалізації і кооперування, змінності роботи й інших факторів. Як величина змінна, вона розраховується на початок планового періоду -- вхідна потужність, і на кінець його -- вихідна потужність.

Під вхідною виробничою розуміється потужність, яку має підприємство (об'єднання), цех або дільниця на початок планового періоду, звичайно, на 1 січня розрахункового року. Вхідна потужність визначається за наявністю обладнання.

Вихідна виробнича -- це потужність підприємства, цеху, ланки на кінець планового періоду або на початок (1 січня) наступного за розрахунковим роком. Вона визначається з урахуванням плану капітального будівництва, робіт по модернізації обладнання, наміченої зміни технології та інших факторів за формулою:

Мвих = Мвх + Мв + Мвив ,

де Мвх -- потужність вхідна;

Мв -- потужність, що вводиться в дію в результаті виконання будівельних і монтажних робіт, а також зростаючих в результаті модернізації обладнання і удосконалення технологічних процесів;

Мвив -- потужність, що ліквідується в результаті виведення з виробництва застарілого обладнання.

Для планових розрахунків, а також при визначенні показників використання виробничих потужностей, беруть до уваги показник середньорічної виробничої потужності, якою буде користуватись підприємство, цех або ділянка в середньому за плановий період -- рік. Вона визначається з урахуванням величини потужності об'єктів, які вводяться в дію і вибувають в плановому періоді, а також строків їх вводу і виводу за формулою:

де Mбo -- збільшення потужності за рахунок організаційних та інших заходів, які не потребують капітальних вкладень;

n -- відповідно число місяців роботи обладнання з моменту вводу (вибуття) до кінця року;

Мбт -- збільшення потужності за рахунок технічного переозброєння, розширення і реконструкції підприємства;

Мун -- збільшення (+), зменшення (--) потужності у зв'язку із зміною номенклатури і асортименту продукції.

Виробнича потужність підприємства визначається в тих же одиницях вимірювання, в яких планується і враховується виробництво промислової продукції, а в окремих випадках -- в одиницях вимірювання обсягу сировини, що переробляється.

Найбільш достовірними і надійними в оцінці виробничої потужності є натуральні показники -- тонни, штуки і т. ін. Ці вимірники найбільш припустимі для підприємств з масовим типом організації виробництва. В окремих випадках користуються умовно-натуральними вимірниками, тобто приводять різноманітну номенклатуру до одного або декількох видів однорідної продукції -- вироба-представника, найбільш характерного для прийнятої спеціалізації підприємства.

Наприклад, в хімічних виробництвах, які виробляють продукцію в рідкому вигляді, загальний обсяг може бути перерахований на 100% змісту корисної речовини. Господарське мило виробляється з різним вмістом жирних кислот -- 60, 70, 72%, але загальний обсяг виробництва мила перераховується на умовний стандарт, тобто вміст жирних кислот -- 40%.

На підприємствах машинобудування та інших галузей виробнича потужність визначається в вартісному обчисленні -- за нормативне чистою або по товарною продукцією у порівняльних цінах. Крім того, застосовуються і трудові вимірники -- в нормо-годинах.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, потужність цехів -- за потужністю провідних дільниць, потужність дільниць -- за потужністю ведучого обладнання, але не «вузьких місць».

«Вузьким місцем» в виробничому процесі вважається дільниця з найменшою продуктивністю, тобто дільниця, яка не забезпечує пропускну здатність обладнання.

Провідною дільницею вважається дільниця, де здійснюється найбільш відповідальна або найбільш продуктивна частина виробничого процесу, тобто може вважатись провідною дільниця, яка відіграє вирішальну роль у виконанні виробничої програми цеху. Провідним обладнанням вважається таке, на якому здійснюються найголовніші технологічні операції по виготовленню продукції, що визначає спеціалізацію підприємства.

Для збільшення виробничої потужності на підприємстві розробляються організаційно-технічні заходи по усуненню вузьких місць. До числа таких заходів відносяться: впровадження передової технології; підвищення продуктивності виконуваних робіт шляхом застосування спеціальних пристосувань і інструменту; збільшення змінності роботи; передача частини робіт на інші дільниці або цехи; установка додаткового або більш продуктивного обладнання; збільшення виробничої площі; розширення поза заводського кооперування тощо.

Розрахунок виробничої потужності ведеться по всьому діючому виробничому обладнанню і бездіючому з різних причин, яке знаходиться в ремонті, обладнанню на складі, взятому на баланс. Для деяких дільниць (в складальних, ливарних та інших цехах) виробнича потужність визначається по виробничій площі.

Виробнича потужність машинобудівних заводів визначається річним випуском продукції при двозмінній, а для унікального обладнання -- при трьохзмінній роботі з урахуванням скорочення робочого дня в передвихідні і передсвяткові дні, тобто в умовах режиму шестиденного тижня і семигодинного робочого дня.

В хімічних виробництвах існує трьохзмінна безперервна робота, а на шкідливих виробництвах -- чотирьохзмінна робота без зупинок у вихідні і святкові дні.

Величина виробничої потужності змінюється у зв'язку з впровадженням передової технології, застосуванням високопродуктивних машин і агрегатів, зміною кількості обладнання або розмірів площ, зміною номенклатури вироблюваної продукції, ростом продуктивності праці тощо.

Результати розрахунку виробничих потужностей використовуються при розробці плану виробництва і реалізації продукції (виробничої програми), а також для планування інвестиційних вкладень на розширення і реконструкцію підприємства, визначення потреби в обладнанні і встановлення економічної доцільності зовнішнього кооперування підприємства.

3.2 Початкові дані і порядок розрахунку виробничих потужностей

Розраховуються виробничі потужності знизу вверх, тобто починаючи від продуктивності кожної одиниці обладнання до продуктивності дільниці, цеху, підприємства на відміну від розрахунку плану випуску продукції, який визначається зверху вниз. Тобто визначається план по підприємству в цілому, а потім по цехах, дільницях і робочих місцях.

Початковими даними для визначення величини виробничої потужності є:

номенклатура виробничої програми і питома вага окремих видів продукції;

розрахунки фондів часу роботи обладнання і неминучих технологічних простоїв;

дані обліку використання обладнання;

встановлений режим роботи обладнання та його продуктивність;

трудомісткість виготовлення продукції;

встановлені нормативи міжремонтних строків і тривалості ремонту;

план введення нового обладнання і виробничої потужності та їх зменшення (з урахуванням приросту і заміни).

При розрахунку виробничої потужності визначається фонд часу роботи обладнання. Розрізняють три фонди часу роботи обладнання: календарний; режимний або номінальний; ефективний (робочий).

У розрахунок виробничої потужності включається ефективний фонд робочого часу.

Календарний фонд часу -- це підсумок перемноження числа календарних днів уроці на 24 г., тобто Т = 365 х 24 = 8760 г. Календарний фонд часу застосовуємо тільки для підприємств і цехів з безперервним характером виробництва (наприклад, у металургії, коксохімії). Однак, і в цьому випадку за відповідними нормативами відраховується час на ремонт і зупинки з технологічних причин, якщо ці зупинки не входять у норми використання обладнання.

Режимний (номінальний) фонд часу визначається множенням кількості робочих днів у розрахунковому періоді на кількість робочих годин на добу згідно з прийнятним режимом роботи (в одну, дві або три зміни), від якого віднімається кількість неробочих годин скороченого робочого дня в передсвяткові дні:

Треж = (( Ткал - Дв - Дн ) • р - tn • Дn' ) • C

де Дв , Дн -- кількість вихідних і святкових днів, що не збігаються з вихідними;

р -- тривалість робочої зміни, год.;

tn -- кількість неробочих годин в передсвяткові дні;

Дn' -- кількість передсвяткових днів;

С -- число змін роботи.

Для виробництв з безперервним трьохзмінним процесом режимний фонд часу дорівнює календарному.

Ефективний (робочий) -- фонд часу роботи розраховується як максимально можливий при заданому режимі змінності, за відніманням тільки планових зупинок таких, як виконання ремонтів, міжремонтного обслуговування, визначеного єдиною системою технічного обслуговування і ремонтів (ТОіР). Збитки часу з різних інших (організаційних, технічних) причин до уваги при розрахунках виробничої потужності не беруться. Таким чином, ефективний фонд часу складає:

Теф = Треж - Ткап - Тпот - Тобсл

де Ткап -- час на капітальний ремонт;

Тлот -- час на поточний ремонт;

То6сл -- час на технічне обслуговування.

Методика розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, підприємства залежить від особливостей галузі і від типу організації виробництва.

Так, у технологічних процесах апаратного оформлення по типу хімічних, харчових безперервної дії розрахунок потужності здійснюється за формулою:

М = А • П • Т,

де А -- кількість однотипного обладнання на провідних дільницях;

П -- продуктивність одиниці обладнання (кг/г; т/г; кг/доб.; т/сут) по сировині, що перероблюється, або по кінцевому готовому продукту;

Т -- ефективний фонд робочого часу;,

Для періодичних (циклічних) процесів формула може мати такий вигляд:

М = V • j • Кв • ( Т / Тц )

де V -- місткість апарата;

j -- концентрація розчину в ньому;

Кв -- коефіцієнт виходу готового продукту;

Тц -- тривалість одного циклу.

На машинобудівних підприємствах, де мають місце механічні процеси, методика розрахунку виробничої потужності має свої особливості. Так, на заводах масового виробництва, де номенклатура продукції, що виготовляється, складається з одного виробу або декількох одиниць, розрахунок ведеться по окремих робочих місцях, предметно замкнутих дільницях, поточних лініях (по закріплених за ними деталях і вузлах, по провідній групі обладнання).

Виробнича потужність в масово-поточному виробництві розраховується за формулою:

де А -- кількість одиниць провідної групи взаємозамінного обладнання на дільниці, од. (шт);

Т -- ефективний фонд часу роботи одиниці обладнання за рік;

tод -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції по даній групі обладнання дільниці (прогресивна норма часу на виконання деталь-операція), год./шт.

При розрахунку виробничої потужності застосовуються прогресивні (галузеві) норми використання обладнання, площ і часу.

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності дещо ускладнюється, бо тут за кожним робочим місцем закріплюється визначена кількість деталь-операцій. При цьому як вимірник виробничої потужності використовується типовий вироб-представник. Базовий вироб-представник одержують шляхом збільшення номенклатури, він об'єднує різні найменування виробів в групі за конструктивно-технічному подібному. При цьому вироби підбирають так, щоб структура їх продуктивності наближалася до структури трудомісткості вироба-представника і щоб останній мав у групі найбільший випуск і найбільшу сумарну трудомісткість. Тоді в приведеній вище формулі розрахунку виробничих потужностей трудомісткість (tод) виготовлення одиниці продукції замінюється на tпред -- прогресивну норму часу на обробку комплекту деталей виробу-представника.

В умовах дрібносерійного і одиничного виробництва, де на кожному робочому місці обробляється велика кількість найменувань деталей, при складанні плану виробництва виконуються «об'ємні» розрахунки, тобто по навантаженню і пропускній здатності обладнання. При цьому обсяг робіт, передбачений виробничою програмою по кожній групі верстатів, порівнюється з робочим обсягом (фондом) виробничого часу.

Завантаження обладнання розраховується по технологічних групах обладнання, верстат.-год.

де Ni -- програма виробів і-го найменування, що обробляється на даному обладнанні в періоді, що планується, шт.

tод -- трудомісткість виготовлення однієї штуки, верстато-год.;

Кв.н -- середній коефіцієнт виконання норм;

n -- кількість найменувань виробів.

Проігускш здатність обладнання (Пв.г) визначається за формулою:

П = Аоб • Т

Відзначається пропускна здатність від виробничої потужності складається на рівень напруги норм, закладеної в основу розрахунку. Для розрахунку виробничої потужності вони приймаються на рівні прогресивних (галузевих), а для пропускної здатності -- на рівні планових.

Коефіцієнт завантаження по групах обладнання визначається за формулою:

Кз.об = Q / П

При Кз.об = 1 обладнання використовується повністю; при Кз.об > 1 -- обладнання перевантажене; при Кз.об < 1 --- воно недовантажене.

Виробнича потужність складальних, зварювально-складальних, формувальних, ливарних цехів при виготовленні виробів одного найменування визначається за виробничою площею таким чином:

де Sпл -- корисна площа цеху, ланки, м2,

Sод -- площа, що потрібна для виготовлення (складання) одного виробу з урахуванням проходів між робочими місцями, м/шт.;

Ткал -- календарна тривалість виготовлення (складання) одного виробу.

3.3 Показники та шляхи поліпшення використання виробничих потужностей

Постійне зростання масштабів виробництва і підвищення його ефективності висувають завдання по вишукуванню резервів збільшення і поліпшення використання виробничої потужності діючих підприємств. У зв'язку з цим виникає необхідність класифікації факторів, які її визначають. При класифікації необхідно чітке розмежування факторів, що впливають на величину виробничої потужності і на рівень її використання.

Рекомендується така класифікація факторів, що впливають на величину і рівень використання виробничої потужності.

Фактори, від яких залежить величина виробничої потужності, розподіляються на дві групи: ті, що впливають на розширення обсягу робіт і ті, що впливають на підвищення продуктивності технологічного обладнання і робочих місць.

Перша група факторів -- розширення обсягу робіт -- залежить від кількості технологічного обладнання і виробничих площ. Із збільшенням кількості обладнання і робочих місць утворюються умови для розширення виробництва в просторі. Обладнання та робочі місця повинні бути підібрані так, щоб їх структура відповідала структурі трудомісткості виготовлених виробів, тому що в їх пропускній здатності повинен бути досягнутий максимальний рівень узгодженості. Визначення співвідношення повинно бути досягнуто також між величинами виробничих потужностей дільниць і цехів підприємства. Ігнорування принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства обумовлений ще й тим, що процес виготовлення будь-якого продукту, як правило, багатостадійний і здійснюється комплексом взаємодії машин і робітників, ділянок і цехів. Величина виробничої потужності залежить не тільки від кількості і продуктивності засобів праці, але і від особливостей побудови системи машин на основі принципу пропорційності.

Друга група факторів, що впливає на підвищення продуктивності технологічного обладнання, пов'язана з поліпшенням його якісного складу. Чим досконаліше машини і обладнання, чим вище їх продуктивність в одиницю часу роботи, тим більшою буде виробнича потужність окремих підрозділів і підприємства в цілому при рівній кількості обладнання.

Продуктивність обладнання залежить також від якості предмету праці -- чим вище якість матеріалів, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу на їх обробку, тим більше його виробнича потужність, тим вище вихід готової продукції.

Великий вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає можливість інтенсифікувати і прискорити виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення одиниці виробу.

Крім того, збільшення продуктивності машин в значній мірі залежить від ступеня удосконалення конструкції виробів, що виготовляються. Простота конструктивних схем виробів і окремих вузлів, висока їх технологічність у виробництві утворюють передумови для зниження трудомісткості продукції, що виготовляється.

Вплив особистого фактору на продуктивність машин проявляється шляхом підвищення ділової кваліфікації робітників, підвищення відповідальності, дотримання і зміцнення трудової дисципліни. Усе перелічене створює сприятливі умови для збільшення продуктивності, тобто потужності.

Характерною особливістю більшої частини факторів, що впливають на величину виробничої потужності, є те, що для здійснення обумовлених ними заходів будуть потрібні значні інвестиційні вкладення.

Інша природа факторів, що впливають на ступінь використання виробничої потужності. Вони охоплюють заходи, пов'язані з використанням резервів, які мають власне кажучи організаційний характер і практично не потребують капітальних вкладень для їх здійснення.

Фактори, що впливають на ступінь використання виробничої потужності, можна розподілити на дві групи: зовнішні, не залежні від роботи підприємства, і внутрішні, які залежать безпосередньо від їх роботи.

До зовнішніх факторів відносяться попит ринку на продукцію, організація матеріально-технічного забезпечення, введення в дію нових потужностей. Це все потребує капітальних вкладень, забезпеченості трудовими ресурсами.

Внутрішні фактори включають питання удосконалення організації виробництва, праці і управління.

Розрахунки виробничих потужностей підприємств використовуються при складанні їх балансів звітного і планового періодів для підприємств. Розробка балансу виробничих потужностей повинна починатись з аналізу і визначення досягнутого рівня їх використання і порівняння його з рівнем передових підприємств з урахуванням міри прогресивності техніки і технології, що застосовується, використання обладнання і виробничих площ, а також рівня організації виробництва і механізації праці.

Баланс виробничої потужності по видах продукції на кінець року, що планується, розраховується шляхом складання потужності на початок року та її приросту (за відрахуванням вибуття). Випуск продукції в році, що планується, визначається виходячи з розрахунку середньорічної потужності. На основі балансу виявляється резервна потужність або потреба в додатковому введенні нових потужностей.

На основі балансу виробничих потужностей і в ході його розробки визначають:

можливості виконання виробничої програми;

рівень забезпечення необхідних програм і робіт з підготовки виробництв, освоєння і впровадження нової техніки виробничими потужностями;

коефіцієнт використання виробничих потужностей і основних фондів;

внутрішньовиробничі диспропорції і можливості їх усунення;

капітальні вкладення на збільшення потужностей і ліквідацію «вузьких місць»;

потреба в обладнанні.

Крім того, на основі балансу виробничих потужностей розробляються пропозиції щодо найбільш доцільної спеціалізації і кооперування підприємства та його виробничих підрозділів.

При аналізі і плануванні важливе місце відводиться показникам, за допомогою яких можна одержати інформацію про рівень використання виробничих потужностей. Об'єктивну аналітичну інформацію про рівень використання виробничих потужностей дає система показників, яка розподіляється на три групи. Перша група включає показники, що характеризують рівень освоєння проектної і використання середньорічної виробничої потужності підприємства. Друга -- показники, що характеризують використання обладнання за часом і за потужністю (коефіцієнти екстенсивності та інтенсивності); третя -- показники використання обладнання і площ у вартісному і натуральному обчисленні.

Серед показників першої групи заслуговує на увагу перш за все коефіцієнт засвоєння проектної потужності, який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом. Цей коефіцієнт розраховується за формулою:

Kn = B / Mn ,

де В -- випуск продукції, передбаченої проектом;

Мn -- проектна потужність (т або шт.)

На підставі одержаних за допомогою цього коефіцієнту даних можна зробити висновок про величину засвоєння проектних потужностей в межах нормативного строку.

Коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності Кср.п, який відноситься до першої групи показників, характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка по своїй величині може значно відрізнятись від проектної і визначається:

Кср.п = Вп / Мср ,

де Вп -- фактичний або плановий річний випуск продукції (товарної);

Мср -- середньорічна виробнича потужність цього обладнання (включаючи потужність, що діє в період підготовки виробництва, освоєння і впровадження нової техніки, за відрахуванням потужності, яка не залучена в період реконструкції підприємства).

По значенню К м судять про рівень використання і наявність резервів виробничої потужності,, а також про рівень напруги планового завдання підприємству на поточний рік. Чим ближче цей показник до одиниці, тим краще використовується виробнича потужність.

В другу групу показників входять коефіцієнти екстенсивного (використання обладнання по часу), інтенсивного (використання обладнання по продуктивності, потужності в одиницю часу) і інтегрального навантаження обладнання.

Коефіцієнт екстенсивного навантаження визначається відношенням фактичного часу роботи обладнання Тф (в зміну, добу, місяць, рік) до планового (максимально можливого) фонду часу роботи обладнання Тп за цей же період. Плановим фондом може бути: календарний режимний або ефективний, залежно від того, рівень використання якого фонду часу треба визначати, і розраховується:

Кекс = Тф / Тп

До інтенсивних показників використання обладнання відносяться також коефіцієнт змінності його роботи.

Коефіцієнт змінності визначається на основі даних разового обстеження роботи обладнання.

Методом розрахунку коефіцієнта змінності є визначення його шляхом відношення відпрацьованих верстато-годин в усіх змінах до числа верстато-годин, які можуть бути відпрацьовані в найбільшу зміну:

Ксм = Тв-г(ф) / Тв.г-ч ,

де Тв-г(ф) -- фактичне число відпрацьованих верстато-годин за добу;

Тв.г-ч -- максимально можливе число верстато-годин при роботі в одну зміну.

Таким чином, цей показник характеризує рівень використання і верстатів і часу їх роботи.

Але для того, щоб цей показник об'єктивно характеризував використання обладнання по часу, для його розрахунку необхідні дані систематичного обліку роботи обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного навантаження, який входить у другу групу показників, визначається відношенням фактичного обсягу випуску продукції (роботи) в одиницю часу до встановленої норми виробітку продукції за цей же період (або до максимально можливого випуску продукції, тобто потужності):

Кін = Впр / М ,

Інтегральний коефіцієнт навантаження (використання) обладнання дає сумарну характеристику рівня використання обладнання як по продуктивності, так і по часу. Він визначається множенням коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного навантаження:

Кін = Кекс • Кін

Для перевірки відповідності між потужностями основних цехів, ланок або агрегатів і пропускної спроможності допоміжних цехів, ланок або агрегатів розраховується коефіцієнт сполучення по формулі:

Кс = М1 / (М2 • Рп) ,

де М1, М2 -- потужність цехів, ланок, агрегатів, між якими визначається коефіцієнт сполучення (в прийнятих одиницях вимірювання -- тис. шт., тис. т. тощо);

Рп -- питомі витрати продукції першого цеху (агрегату) для виробництва продукції другого цеху (агрегату).

Для оцінки рівня використання виробничих потужностей складальних, ливарних, ковальсько-пресових і зварювальних цехів використовується показник, який характеризує знімання продукції з 1 м2 площі. Цей показник визначається відношенням обсягу вироблюваної товарної продукції у визначений період часу (рік, місяць, доба) до промислово-виробничої площі (площі, що зайнята під обладнання) або до всієї площі підприємства, дільниці S:

К = Вп / S,

Цей показник розраховується в вартісному і натуральному обчисленні.

Коефіцієнт, який характеризує ефективність використання внутрішньозаводських виробничих площ, що входять в третю групу показників, визначають таким чином:

Кs = Вп / Bs,

де Bs -- випуск продукції, т. (шт.), з 1 м2 до прийнятій розрахунковій потужності.

Аналіз приведених показників по групах системи показників дозволяє одержати достовірну інформацію про рівень використання і наявність резервів виробничих потужностей підприємства в цілому та її виробничих підрозділів і намітити заходи по поліпшенню їх використання.

Основними шляхами поліпшення використання виробничих потужностей є такі:

технічне удосконалення машин, механізмів, обладнання (реконструкція на базі нової техніки, використання прогресивних технологічних процесів, модернізація обладнання та ін.);

оптимальне завантаження обладнання і виробничих площ (прискорення строків досягнення проектної продуктивності техніки, забезпечення пропорційності між потужностями окремих цехів, ланок, наукова організація праці і виробництва, раціональне використання виробничих площ);

збільшення часу роботи машин, механізмів, обладнання (введення в дію невстановленого обладнання, підвищення коефіцієнту змінності, ліквідація внутрішньозмінних простоїв, скорочення строків ремонтів).

Крім того, у наш час для поліпшення використання виробничих потужностей необхідно здійснити ряд заходів:

розробити методи аналізу і планування потреби, а також функціональної, технологічної, типорозмірної і вікової структури машин і обладнання;

виробити шляхи і методи зменшення диспропорцій між ростом чисельності парку обладнання і наявністю робочої сили для його обслуговування на основі підвищення рівня механізації і автоматизації, вивільнення допоміжних робітників, ширшого впровадження багатоверстатного обслуговування і т. ін.; .

підготувати методи і організаційні форми кооперування підприємств по використанню обладнання, включаючи надавання в необхідних випадках машин в оренду (лізинг);

утворити систему морального і матеріального стимулювання працівників підприємств за високий рівень використання виробничих потужностей в умовах багатозмінного режиму роботи;

організувати атестацію і раціоналізацію робочих місць з урахуванням передового рівня техніки і технології, кваліфікації працівників.

4. ПЛАН ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ (ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА)

4.1 Зміст і послідовність розробки плану виробництва і реалізації продукції

В основі діяльності кожного промислового підприємства закладено виробництво продукції, послуг і робіт промислового характеру в обсязі, що сформульований портфелем замовлень. Завдання по випуску продукції знаходить своє вираження в плані виробництва і реалізації продукції (у виробничій програмі).

План виробництва і реалізації визначає склад, якість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в періоді, що планується, і поставлена на ринок споживачам.

Виробнича програма є центральним і найбільш важливим розділом перспективного і річного планів економічного і соціального розвитку підприємства, тому що розробка плану випуску продукції дуже впливає на всі сторони діяльності підприємства і на розділи річного плану підприємства. Обсяг випуску продукції визначає потребу в сировині і матеріалах, паливі, що необхідні для виконання виробничої програми, трудових ресурсів, собівартість продукції. План виробництва і реалізації продукції великою мірою впливає на фінансовий стан підприємства через те, що від обсягу продукції, що випускається, залежить розмір прибутку підприємства та рентабельність виробництва тощо.

План виробництва і реалізації продукції розробляється на основі таких матеріалів:

аналізу результатів виконання плану випуску продукції та її реалізації за звітний період;

вивчення попиту ринку і формування портфелю замовлень і господарських договорів, що укладені відповідно до плану і державного замовлення вищими організаціями;

наявність виробничих потужностей;

плану капітального будівництва, введення в дію нових виробничих потужностей:

плану підвищення ефективності виробництва;

плану організаційно-технічних заходів, які повинні ув'язувати виробничі потужності з планом випуску продукції.

Також враховуються державні нормативні документи.

В плані виробництва і реалізації продукції передбачається номенклатура, асортимент і обсяг продукції, що випускається.

Номенклатура продукції -- це склад продукції, що виготовляється, по її видах (найменуваннях). Асортимент характеризує склад даного виду продукції по типах, марках, профілях, рівнях якості, сортах. Обсяг продукції -- це кількість продукції, що випускається і обчислюється у відповідних одиницях вимірювання (натуральних, умовно-натуральних, грошових).

В плані виробництва передбачається рівень використання виробничих потужностей по підприємству і окремих його цехах з урахуванням конкретних умов виробництва, забезпечення сировиною, матеріалами і енергоресурсами та потреби ринку. При цьому важливе значення має визначення рівня забезпеченості плану виробництва продукції потужностями, встановлення внутрішньовиробничих диспропорцій (виявлення «вузьких місць») і розробка заходів по їх усуненню.

У виробничій програмі передбачається розподіл випуску продукції по часу, тобто окремих відрізках планового періоду (квартал, місяць, доба).

Таким чином, виробнича програма підприємства є планом виробництва і реалізації продукції.

По рівню готовності продукція основних цехів підприємства підрозділяється на готову продукцію, напівфабрикати і незавершене виробництво.

Готова продукція є продукцією, що не потребує подальшої обробки в цехах даного підприємства і призначена до відпуску на сторону. Вона по своїй якості повинна відповідати стандартам або технічним умовам. При цьому, продукція, яка потребує розфасовки і упаковки, вважається готовою тільки в упакованому або розфасованому вигляді, прийнята відділом технічного контролю (ВТК) і здана на склад. Брак, відповідно, до готової продукції не може бути віднесений.

Напівфабрикатами є продукція, закінчена відробкою в одних цехах підприємства, але призначена для подальшої обробки (або переробки) в інших цехах цього ж підприємства. У випадку, якщо напівфабрикати передаються для подальшої переробки іншому підприємству, для підприємства-виробника вони вже є готовою продукцією.

До незавершеного виробництва відноситься незакінчена виробництвом продукція, тобто виготовлення якої не закінчено наданому підприємстві. Сюди відноситься незакінчена продукція, яка знаходиться в процесі переробки на різних стадіях готовності, наприклад, тільки завантажена сировина в апарат або напівфабрикат в операційних запасах в очікуванні наступної обробки.

В залежності від характеру виробничого процесу величина незавершеного виробництва залежить від тривалості виробничого циклу. Так, на машинобудівних підприємствах, особливо таких, як турбобудування, літакобудування, тривалість циклу визначається декількома місяцями, розмір незавершеного виробництва великий і включається до складу плану виробництва і реалізації продукції.

До складу виробничої програми хімічних, харчових підприємств включається готова продукція і напівфабрикати основних цехів. Незавершене виробництво у зв'язку з невеликою тривалістю виробничого циклу (від декількох діб до декількох годин) на таких підприємствах практично відсутнє і тому не враховується у виробничій програмі.

Крім продукції основних цехів, до складу плану виробництва і реалізації включаються виробничі послуги і роботи промислового характеру допоміжних і підсобних цехів, а також продукції побічних цехів і господарств, які відпускаються або виконуються для побічних споживачів (організацій), тобто за межами цього підприємства або для своїх непромислових господарств (капітальний ремонт, житлове господарство тощо). Виробничі послуги являють собою продукцію допоміжних цехів (пар, електроенергія тощо).

Наприклад, підприємство має на своїй території ТЕЦ і паром та електроенергією забезпечує інші організації за договором, або виробляє ремонтні .роботи чи надає послуги населенню, то в такому разі вартість цих послуг включається в план виробництва, тобто складає частину його товарної продукції.

4.2 Вимірювачі і показники плану виробництва і реалізації

Планування обсягу виробництва і реалізації випуску продукції потребує вірного і точного вимірювання кількості продукції, що випускається. Основними вимірювачами обсягу продукції, що випускається, на промислових підприємствах є натуральні, умовно-натуральні і вартісні одиниці вимірювання. Натуральні -- це вимірювачі, які відповідають фізичному стану продукту -- шт., т., м2 тощо. Умовно-натуральні -- це одиниці вимірювання, прийняті за визначений умовний стандарт, або трудозатрати в чол./днях або чол./год. Наприклад, у виробництві мила господарського і туалетного таким умовним стандартом є мило з концентрацією 40% ж.к. Виробляється мило господарче з концентрацією 60%, 70%, 72% ж.к., мило туалетне з концентрацією 80% ж.к.. Якщо підприємства виробляють за певний період мила 2 т з концентрацією 60% ж.к., 4 т. з концентрацією 70% і 5 т з концентрацією 72% і туалетного 1 т. з концентрацією 80% жирних кислот, то сумарний обсяг можна визначити тільки з урахуванням перерахунку на прийнятий умовний стандарт -- на мило з 40%-ною концентрацією ж.к. за допомогою відповідних коефіцієнтів. Для мила 40% ж.к. коефіцієнт прийнятий за одиницю,-- відповідно для 60%-ного -- 1,5, 70%-ного -- 1,75, 72%-ного -- 1,8 і туалетного мила -- 2,0.

Таким чином, сумарний обсяг в умовно-натуральних одиницях складає:

2 * 1,5 + 4 * 1,75 + 5 * 1,8 + 2 = 21 т

в той час, як в натуральному вимірюванні цей обсяг дорівнює 12т.

Трудові вимірники застосовуються в великосерійних виробництвах, де виготовляється більша кількість деталей механічним шляхом в тисячах або десятках тисяч штук різних конструкцій різних найменувань. (Наприклад, в гумотехнічній промисловості, в виробництві виробів із пластмас або в машинобудуванні -- болти, гайки, шайби тощо.).

Наприклад: в механічному цеху за певний період виготовляється 5 тис. болтів трудомісткістю 2 чол./год. за 1000 шт. і 10 тис. шт -- трудомісткістю 1,5 чол./год. за 1000 шт. Загальний обсяг робіт в трудовитратах складає:

5000/1000 * 2чол/год. + 10000/1000 * 1,5 чол./год. = 19чол./год.

Крім натуральних і умовно-натуральних одиниць вимірювання, достатньо необхідними в цілому по підприємству, а також в цехах з великим асортиментом і номенклатурою продукції є вартісні вимірювачі продукції, тобто облік планового обсягу продукції в грошовому обчисленні по діючих оптових цінах. І в вартісному обчисленні визначаються показники виробничої програми.

Показники виробничої програми

Показниками обсягу випуску продукції є: валовий випуск, валовий обіг, валова продукція, товарна продукція, реалізована, чиста продукція.

Результативним показником є продукція, що реалізується. Але для того, щоб визначити обсяг продукції, що реалізується, необхідно знати валовий випуск, валову і товарну продукцію.

Хоча основними показниками плану виробництва і реалізації продукції є обсяг продукції, що реалізується, в річному плані підприємства в якості розрахункових показників використовуються показники валового випуску, валової і товарної продукції. Крім того, показник валової продукції залишається важливим обліковим показником. Він використовується для визначення такого важливого показника в цілому по народному господарству, як національний прибуток. На основі валової продукції визначається показник продуктивності праці. І оскільки валова продукція характеризує увесь обсяг виробництва, то визначення темпів росту виробництва по галузі або в усьому народному господарстві виходить із обсягу валової продукції.

Що являють собою ці показники?

Валовий випуск являє собою загальну кількість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів і виробничих робіт і послуг, що виконуються на підприємстві за певний період і призначених як для споживання всередині підприємства, так і для відпуску на сторону. Тобто, валовий випуск -- це план виробітку продукції в натуральних або умовно натуральних одиницях по всіх основних і допоміжних цехах даного підприємства. Валовий обіг (ВО) -- це валовий випуск в грошовому вираженні (в оптових цінах підприємства) і може бути поданий таким чином:

ВО = Гп + Пф + У,

де Гп -- готова продукція в грошовому обчисленні;

Пф -- усі напівфабрикати, що виробляються, в грошовому обчисленні;

У -- усі виробничі послуги і роботи промислового характеру.

Валова продукція характеризує загальний обсяг виробництва на підприємстві за певний період. Вона охоплює як ту частину виготовленої підприємством продукції, яка повинна бути реалізована, так і ту її частину, яка залишається на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва. І оскільки склад продукції і робіт, які включаються в валову продукцію, різноманітний, то вона рахується в грошовому обчисленні в зрівняних цінах. По валовій продукції вимірюються обсяг і динаміка виробництва в цілому по промисловості. Облік валової продукції в оптових цінах має недоліки, бо містить повторний рахунок початкової сировини, матеріалів та напівфабрикатів, що надходять зі сторони. Звідси, чим вище витрати підприємства на придбану сировину і матеріали, тим більше його обсяг виробництва, хоча це не можна вважати заслугою даного підприємства. Тому діє такий показник -- чиста продукція, або вартість обробки. Це витрати на виробництво продукції за відрахуванням вартості витрачених сировини і матеріалів і амортизаційних відрахувань на основні фонди. Цей показник застосовується для визначення національного прибутку і визначається:

Пч = Вп - (М + А),

де М -- вартість усіх видів матеріалів, витрачених на виробництво товарної (валової) продукції;

А -- амортизаційні відрахування по основних фондах.

До складу валової продукції входять вся готова продукція (включаючи продукцію ширпотребу), напівфабрикати на сторону, виробничі роботи і послуги допоміжних і підсобних цехів, що відпускаються або виконуються для споживача за межами даного підприємства. Крім того, валова продукція включає різницю залишків незавершеного виробництва і приріст або зменшення залишків напівфабрикатів, продукції допоміжних і підсобних цехів, як для відпуску на сторону, так і для внутрішнього споживання.

Валова продукція -- це валовий обіг за відрахуванням вартості внутрішньозаводського обігу.

В деяких виробництвах у вигляді винятку до складу валової продукції включають внутрішній обіг, наприклад,, по рудах, які вживаються, заготовленої деревини, вугіллю тощо, якщо в складі підприємства є рудники, шахти, ліс, торф тощо.

На підприємствах, які мають коротку тривалість виробничого циклу, такі, як хімічні і харчові, у складі валової продукції не враховуються зміни залишків незавершеного виробництва, бо величина цієї зміни не впливає на величину валової продукції. Визначається валова продукція:

Вп = Гп + (Нпк - Нпн) + (Оск - Осн),

де Гп -- готова продукція;

Нпк, Нпн -- незавершене виробництво на кінець і на початок року;

Оск, Осн -- залишки спеціальних технологічних пристроїв власного виготовлення на початок і кінець періоду, що планується, або визначення валової продукції можна ще виразити, як:

Вп = Во - Взп,

де Во -- валовий обіг;

Взп -- обсяг внутрішньозаводського споживання.

В товарну продукцію включається вся готова продукція, в т.ч. вироби ширпотребу, напівфабрикати, продукція допоміжних і підсобних цехів, що відпускається на сторону, роботи промислового характеру, що виконуються на сторону і для непромислових господарств свого підприємства (капітального будівництва, житлово-комунального господарства, підсобного сільськогосподарського виробництва; капітальний ремонт і модернізація обладнання, виконані робітниками підприємства; тара, не включена в оптову ціну виробу; роботи промислового характеру, пов'язані з освоєнням і впровадженням нової техніки, які фінансуються за рахунок коштів фонду розвитку виробництва науки і техніки).

Роботи і послуги непромислового характеру не включаються в товарну продукцію. До них відносяться: капітальний ремонт будов і споруджень; послуги заводського транспорту, науково-дослідні і проектні роботи на сторону; відпуск на сторону покупної енергії; реалізація відходів, залишків товарно-матеріальних цінностей та ін.

Товарна продукція визначається в діючих і порівняльних (незмінних) оптових цінах підприємств. Розрахунок товарної продукції в діючих цінах необхідний для обґрунтування обсягу реалізації продукції, в порівняльних -- для вимірювання динаміки обсягу виробництва та інших показників, що розраховуються на його основі, в тих випадках, коли для цих цілей не використовується чиста продукція.

Якщо продукція виготовляється з матеріалу замовника, то в валову продукцію включають повну вартість цієї продукції за оптовими цінами, а в товарну -- тільки вартість її переробки.

Визначення товарної продукції можна подати таким чином:

Тп = Гп - (Пфск - Пфсн) - СМз,

де Пфск, Пфсн -- напівфабрикати на сторону на кінець і на початок року;

СМз -- вартість сировини і матеріалів замовника.

Можна ще визначити обсяг товарної продукції на основі плану виробництва в натуральному вираженні:

де n -- кількість найменувань продукції, що виготовлена в запланованому періоді;

Ці -- оптова ціна підприємства одиниці і-го виду продукції.

Показник реалізованої продукції характеризує обсяг реалізації продукції і виробничих послуг на сторону, що планується.

Якщо товарна продукція характеризує обсяг виробничої продукції, призначеної для відпуску на сторону, то реалізована продукція характеризує обсяг можливої реалізації продукції або реалізованої.

Для визначення обсягу реалізованої продукції необхідно до товарної продукції додати залишки готової продукції на початок періоду, що планується, і виключити залишки готової продукції на кінець періоду, що планується. Обсяг продукції, що реалізується, розраховується в діючих оптових цінах. Розрахунок обсягу реалізованої продукції можна виразити таким чином:

Рн = Тп + (Гпск - Гпсн) + (Гп.от.н - Гп.от.к),

де Гпсн, Гпск - відповідно залишки готової продукції на складі на початок і кінець періоду, що планується;

Гп.от.н, Гп.от.к -- вартість продукції, що відвантажена, але не оплачена на початок і кінець періоду, що планується, або інакше це можна представити: