Для кількісної оцінки внеску малих форм господарювання в оновлення архітектурного дизайну офісів підприємств малого бізнесу і благоустрою приофісних територій пропонується формула:

, (11.1)

де С - вартість оздоблення і архітектурного покращення фасадів офісних приміщень та благоустрою прилеглих до них територій;

Ці - вартість і-го виду робіт з урахуванням матеріальних витрат;

Рі - обсяг робіт і-го виду;

n - кількість видів робіт по оздобленню фасадного дизайну і благоустрою прилеглої території;

Sn - вартість інших видів робіт по впорядкуванню приофісних площ і ділянок.

Запропонована формула дає змогу укрупнено оцінити витрати на покращання зовнішнього дизайну будівель і благоустрою прилеглих до них територій кожним підприємницьким суб'єктом будь-якого населеного пункту та, сумуючи їх, показати, які кошти вносить малий бізнес у справу оздоблення зовнішнього вигляду конкретного міста, району або іншої адміністративної одиниці.

Крім того, ця формула дозволяє кількісно оцінити внесок малого бізнесу в соціально-економічний розвиток міст і цілих регіонів, якісно оцінити продуктивність управлінських рішень місцевого самоврядування щодо підприємницьких структур у справі благоустрою населеного пункту.

Якщо на перших етапах розвитку підприємництва внесок малого бізнесу оцінювався тільки надходженнями коштів до бюджетів всіх рівнів, збільшенням кількості робочих місць, обсягами виготовленої продукції (робіт, послуг), зайнятістю в ньому незахищених верств населення, пом'якшенням соціальної напруги в суспільстві, то сьогодні мале підприємництво слід оцінювати і по його внеску в оздоблення і благоустрій населених пунктів, в оздоровлення і збереження навколишнього середовища та по інших складових позитивного ефекту від діяльності суб'єктів малих форм господарювання в межах конкретної адміністративної одиниці і держави в цілому.

11.3 Визначення доцільної кількості підприємств малого бізнесу в регіоні

В становленні малого підприємництва в Україні провідна роль належить регіонам. Вони зацікавлені в динамічному розвитку цієї структурної складової економічного господарювання, яка сприяє не тільки зростанню доходів місцевих бюджетів, створенню нових робочих місць, але й поліпшенню умов життя населення, оздоровленню та збереженню навколишнього середовища.

Відомо, що на розвиток малого підприємництва в регіоні суттєво впливають не лише управлінські рішення місцевої влади, але й складові зовнішнього середовища. Кожний регіон, в тому числі і Луганська область, має неоднорідні території та адміністративні одиниці. Останні значно відрізняються одна від одної економічними, природно-ресурсними можливостями, людським потенціалом, рівнем освіченості населення, організаційними умовами підприємницької діяльності, станом розвитку ринкової інфраструктури тощо.

При вивченні і дослідженні впливу регіональних особливостей на становлення і функціонування малого підприємництва в конкретній адміністративній одиниці були використані кореляційно-регресійні або багатофакторні моделі.

На динаміку зростання чисельності суб'єктів малого підприємництва діють десятки різноманітних чинників: одні більшою мірою, другі меншою, одні позитивно, інші негативно. Тому запропоновані багатофакторні моделі дають можливість лише наближено розрахувати кількість підприємств малого бізнесу в конкретному регіоні або іншій адміністративній одиниці.

Якою ж насправді повинна бути оптимальна кількість підприємств малих форм господарювання на конкретній адміністративній одиниці чи населеному пунктові?

Для орієнтованої кількісної оцінки в економічній літературі і світовій практиці використовується показник кількості малих підприємств на 10 тисяч наявного населення або ж кількість малих підприємств на 1000 мешканців даної адміністративної одиниці, в тому числі і держави в цілому.

По цьому показнику Україна значно відстає від інших держав, особливо від економічно розвинених. Так за десять років показник кількості малих підприємств на тисячу мешканців зріс лише у 5,88 рази (з 0,9 у 1991 р. до 5,3 у 2002 р.).

В Україні рівень насиченості малими підприємствами ще далекий від розрахункової необхідної “критичної маси” 12...15 малих підприємств на 1 тис. мешканців, при формуванні якої можуть бути заповнені ніші, що створюються внаслідок трансформування економічних відносин в суспільстві. При теперішніх темпах зростання кількості підприємств малих форм господарювання нашій державі потребується ще десяток років, щоб досягти показника “критичної маси”.

Такий варіант розвитку малого підприємництва отримав назву песимістичного, тобто продовження на майбутнє тенденцій, характерних для соціально-економічних процесів за останнє десятиріччя.

Водночас для створення нормального конкурентного середовища кількість суб'єктів малого підприємництва повинна бути значно більшою. Такі розрахунки ґрунтуються на визначенні “індикатора” щільності малих і середніх підприємств-одне діюче підприємство на 30-50 жителів конкретної адміністративної одиниці.

Звичайно кількість малих підприємств обумовлюється, в основному, потребами і можливостями місцевого ринку, обсягом і структурою попиту населення даного населеного пункту, чи регіону. Тому багатофакторна модель для розрахунку кількості суб'єктів малих форм господарювання дає дещо наближені результати. Це пояснюється тим, що факторні ознаки для кожного регіону (населеного пункту) мають різні по величині і по впливу на результативну ознаку величини.

Крім того, деякі факторні ознаки мають несталий характер, наприклад, чисельність населення, яке в теперішній час постійно мігрує в межах України і, особливо, за межі держави, сезонність виробництва (агропромисловий комплекс), процес приватизації. Оскільки процес малої приватизації повністю закінчився, тому фактор її впливу на кількість малих підприємств уже недоречний.

Досвід розвитку і становлення малого підприємництва в регіонах нашої держави засвідчує необхідність дещо іншого підходу у визначенні (розрахунку) кількісного показника, який характеризує “щільність” розподілу малих підприємств на конкретній адміністративній одиниці (місті, регіоні).

На нашу думку на сучасному етапі функціонування бізнесових структур більш доцільно знаходити доцільну кількість суб'єктів малого підприємництва через конкретну спрямованість (сферу) діяльності (виробництво, торгівлю, послуги тощо) малого бізнесу.

Визначеність кількості підприємств малого бізнесу з основних напрямків господарської діяльності в даному регіоні (населеному пункті) дозволить встановити і загальну доцільну чисельність малих форм господарювання в тій же адміністративній одиниці.

Для цього пропонується наступна формула:

, (11.2)

- обґрунтована для даного регіону кількість малих підприємств конкретного спрямування господарської діяльності, одиниць;

- чисельність наявного населення регіону, осіб;

- частка чисельності наявного населення, що користується послугами підприємств малого бізнесу даного i - го спрямування;

- -кількість звернень однієї особи за даною послугою впродовж конкретного відрізку часу, одиниць;

- середня вартість однієї послуги, грн.;

- середня виручка, що забезпечує рентабельну діяльність i-го об'єкту конкретної сфери послуг, грн.

Розрахунок показника потребує находження складових, що обумовлюють його величину через запропоновану формулу.

Чисельність наявного населення конкретної території слід приймати із щорічних статистичних звітів регіону, в яких повідомляється офіційний показник за станом на перше січня нового календарного року.

Стосовно частки () населення, що користується послугами малих підприємств даної сфери діяльності, то показник цей буде завжди менше одиниці, окрім випадків послуг торгівлі продуктами харчування, де його величина приймається рівною одиниці.

Виличину показника , як і кількість звернень за даною послугою , установлюють статистичним дослідженням або приймають на основі експертних оцінок.

Середню вартість однієї послуги (покупки) знаходять за формулою:

(11.3)

де - вартість j-ої послуги (покупки) в малому підприємстві i-го спрямування економічної діяльності, грн.;

- кількість виконаних послуг (звернень) за конкретний відрізок часу, одиниць.

Щодо виручки , яка забезпечує рентабельну діяльність малого підприємництва i-го спрямування, то її величина обумовлюється розміром рентабельності довільної або обмеженої величини. Наприклад, у малих підприємств фармацевтичного ринку Наказом №479 від 30.11.2001 року Міністерства охорони здоров'я України рентабельність аптечних закладів обмежена граничним рівнем торгівельної надбавки, що не перевершує 35 відсотків.

Доцільну кількість суб'єктів малого підприємництва на конкретній адміністративній одиниці розрахуємо так:

=, (11.4)

де - кількість малих підприємств i-го спрямування господарської діяльності, одиниць;

- кількість основних спрямувань господарської діяльності підприємств малого бізнесу, одиниць.

На основі запропонованої формули, як приклад, розрахуємо необхідну кількість малих підприємств ринку лікарських препаратів (аптечних закладів) у м. Алчевську.

За даними міського управління статистики на 01.01.2003 року у місті проживає 119 тис. наявного населення. Також відомо, що рівень поточного вітчизняного споживання ліків протягом року становить, у розрахунку на одного мешканця України близько 11 доларів США [138]. Відносно курсу Національного банку (березень 2003 р.) це дорівнює 58,69 грн. Для подальших викладок, з урахуванням підвищення цін на ліки, приймаємо рівень щорічного споживання фармацевтичних препаратів кожним жителем Алчевська 60 грн. Спостереження в фармацевтичних установах міста засвідчують, що за минулий рік частка населення, яка користується послугами аптечних закладів, становить по місту 78-85 відсотків, а кількість повторних звернень однієї особи за медичними препаратами впродовж одного року знаходиться в межах 19-22 одиниць. Якщо кількість звернень до аптек прийняти за одиницю, то в зимовий період вона зросте в середньому в 1,6 рази. Середня вартість однієї послуги аптечної установи дорівнює 5,75-5,82 грн. Рентабельність аптечних закладів, залежно від місця розташування відносно „жвавих потоків” населення, наявності ефективних (частіше імпортованих) препаратів становить 9-25 відсотків. Середня її величина дорівнює 17 відсоткам.

Оскільки в м. Алчевську функціонують невеликі, окрім двох-трьох, аптечні заклади, то середньорічна виручка однієї такої аптечної установи не перевищує 220 - 230 тис. грн. Внесемо до формули (3.2) середні величини показників і після підрахунку отримаємо відповідь, що доцільна кількість аптечних закладів у м. Алчевську становить 49-50 одиниць. У міській податковій інспекції на 1.03.2003 р. зареєстровано 52 аптеки і аптечних пунктів.

Співставлення показника фактичної кількості і показника, визначеного по запропонованій методиці, свідчать про насиченість м. Алчевська установами фармацевтичних послуг і подальшій ріст їх чисельності недоречний.

Слід зауважити, що в запропонованій формулі на кількість малих підприємств конкретного (як і всіх інших) спрямування бізнесової діяльності також значною мірою впливають регіональні об'єктивні чинники зовнішнього середовища, а саме:

кількість наявного населення адміністративної одиниці;

чисельність населення, що користується послугами малого підприємництва конкретного спрямування господарської діяльності;

спрямування господарської спеціалізації суб'єкта малого підприємництва (торгівля продуктами харчування, торгівля ліками, торгівля транспортними засобами, торгівля товарами повсякденного вжитку, послуги перукарень, салонів краси, кафе, барів, ресторанів і таке інше);

розташування малого підприємства сфери послуг відносно “жвавого” місця (центр населеного пункту, околиця і таке інше);

міська чи сільська місцевість;

соціально-економічний розвиток території;

сезонність характеру послуг малого підприємства (наприклад роботи в агропромисловому комплексі);

економічна ситуація.

Розрахунок кількості малих форм господарювання на одній адміністративній території (місті, районі, регіоні) має ґрунтуватися на об'єктивній потребі такої адміністративної одиниці в чисельності малих підприємств кожного (важливого для населеного пункту) напрямку діяльності бізнесових структур.

Одержання поточних результатів і прогнозування на майбутнє щодо реальної потреби регіону в кількості малих підприємств буде ефективнішим лише за впровадженням моніторингу якісних і кількісних змін показників, що обумовлюють функціонування суб'єктів малого бізнесу конкретного спрямування.

Таким чином, запропонована формула розрахунку кількості підприємств малого бізнесу конкретної сфери господарської діяльності дає можливість встановити необхідну кількість малих підприємств в регіоні (адміністративній одиниці) і спрогнозувати цей показник на перспективу у декілька років.

11.4 Організаційно-економічні форми малого бізнесу і удосконалення системи підготовки підприємницького персоналу

За одинадцять років становлення і розвитку малий бізнес поступово перетворився у самостійний сектор економіки України, що суттєво обумовлює соціально-економічний стан в державі сьогодні і відіграє переважний вплив на економічне становище українського суспільства у майбутньому.

Аналіз стану та процесів розвитку малого підприємництва дає підстави зробити висновок про те, що і на даний час однією з суттєвих проблем трансформування економіки в Україні є невизначеність критеріїв віднесення господарюючих суб'єктів до розряду малого бізнесу.

Справа в тому, що навіть органи державної статистики і податкової адміністрації часто знаходяться у скрутному становищі щодо віднесення суб'єкта підприємництва до категорії малого бізнесу при складанні звітів на місцях і в регіонах. Ось, наприклад, який випадок має місце в Луганській області. Фізична особа-СПД, що спеціалізується на реалізації тютюнових виробів, маючи п'ять офіційних реалі заторів, отримує річний валовий доход (оборот) більше трьох мільйонів гривень. До малого чи середнього підприємства віднести цього суб'єкта підприємницької діяльності? Тому критерій тільки чисельності працюючих впродовж звітного періоду є дещо грубим, бо не враховує економічну потужність фірми.

У зв'язку з тим, що малий бізнес є фактично (не формально) специфічним суб'єктом національної економіки, тому відсутні чіткі критерії віднесення підприємницьких структур до розряду малого бізнесу. Навіть в державах Євросоюзу і в інших країнах з розвиненою економікою, немає однозначних показників щодо характеристики поняття “мале підприємництво”.

Вітчизняний показник середньооблікової чисельності (до 50 осіб) працюючих має місце у Великій Британії, Німеччині, Греції, Польщі. У Франції до малого бізнесу відносять підприємства, що нараховують до 500, у Італії - до 300 працюючих. І поряд з цим у французькій економіці 90% малих підприємств залучають до 10 осіб персоналу. У Німеччині існує прошарок дрібних підприємств з 1 - 2 працюючими. У сусідній Польщі законодавчо введено поняття “мікропідприємство” з чисельністю працівників не більше 5 осіб. Тому за станом на кінець 2000 року в цій країні 5578,6 тис. осіб створили власні “мікропідприємства”. Внесок цих підприємницьких структур у ВВП польської держави досяг 40 відсотків, а показник щільності підприємств малого бізнесу становить 20 одиниць на 1000 чоловік наявного населення.

Досвід розвитку малого підприємництва в Україні засвідчує, що через суперечливу соціально-економічну політику державного регулювання господарського механізму в підприємницькій діяльності функціонують як суб'єкти формального (зареєстрованого і звітуючого перед податковими структурами), так і неформального (нелегітимного) малого бізнесу. Найбільш пагубно наслідки відсутності організації належного державного регулювання, непродуманої законодавчої політики проявляються в сфері малих форм господарювання.

Нестабільна, і недосконала система оподаткування, всілякі незаконні побори підприємців з боку державних і місцевих владних органів, змушують суб'єктів формальної підприємницької діяльності постійно ухилятися від сплати податків, приховувати свої доходи, інакше кажучи ховатися у “тінь”. Саме на основі мотиву втечі підприємців у “тінь” і виник кримінальний бізнес - так звані фіктивні фірми.

Фахівці Держкомпідприємництва виконали аналіз і дали оцінку скаргам підприємців щодо незаконних дій з боку владних структур. Майже половина звернень (48%) стосується вимог місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо різноманітних відрахувань на соціальні та інші потреби. Близько 17% звернень стосуються фактів хабарництва з боку органів Міністерства внутрішніх справ і майже 5,5% громадян скаржаться на побори з боку посадових осіб податкової адміністрації. Виявлено також факти примусових платежів, до яких підприємців змушують органи Міністерства юстиції (нотаріальна служба), Міністерства охорони здоров'я, Мінекобезпеки, Спецмонополії, Держказначейства і навіть Прокуратури.

Наряду з іншим це й призвело до такого негативного явища в державі, як розшарування малого підприємництва на декілька, в тому числі і нелегітимних, складових підприємницької діяльності. На сучасному етапі вітчизняного підприємництва слід говорити, на нашу думку, про функціонування наступних складових малого бізнесу: формальний, неформальний, кримінальний, стихійний і сезонний (рис.11.3).

З чисто правової точки зору є лише перші дві складові - формальний (легальний) і неформальний (нелегальний, підпільний). Насправді це не так. Якщо мати на увазі, що інші три складові уже сформувалися в нашому суспільстві, мають певну “організаційну” основу, займають “свої” ніші в ринкових відносинах, то буде доречним прийняти такий організаційно-економічний характер малого бізнесу:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 11.3. Організаційно - економічні форми малого бізнесу.

формальний - це підприємства малих форм господарювання зареєстровані в структурах місцевої влади, що одержали дозвіл на конкретну підприємницьку діяльність, звітують перед податковими органами;

неформальний - це суб'єкти малого бізнесу, що не зареєстровані в структурах місцевої влади, а свою підприємницьку діяльність проводять нелегітимно (підпільно);

кримінальний - суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані в структурах влади, але приховують частково або повністю результати (а інколи і справжні сфери) підприємницької діяльності, ухиляються від сплати податків, створюють так звані фіктивні фірми, як правило в торгівлі та посередницьких послугах;

стихійний - незареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності, що діють стихійно (не організовано), переважно в торгівлі і наданні послуг. Часи функціонування: після робочого дня, у вихідні та святкові дні, впродовж відпусток, а також у часи скритого безробіття;

сезонний - зареєстровані суб'єкти малих форм господарювання, які займаються бізнесовою діяльністю у відповідності до пори року, наприклад, у агропромисловому комплексі, в період курортного сезону тощо.

Спостереження і аналіз неофіційних відомостей про діяльність малих підприємницьких структур в державі (і на Луганщині також) стали основою для умовної класифікації та визначення всіх складових сучасного малого бізнесу в Україні (рис. 11.4). Наявність такої класифікації дозволяє пересвідчитися і зробити висновок, що досить широкий спектр підприємницької економічної діяльності припадає саме на неформальний та кримінальний малий бізнес. Як бачимо, тут нараховується значна кількість спрямувань функціонування і декілька десятків різноманітних видів послуг, робіт по виготовленню товарів і таке інше.

Значно вужче коло господарської діяльності у стихійного та сезонного малого бізнесу. Але це десятки, а по державі в цілому, сотні тисяч робочих місць, що дуже важливо на даному етапі розвитку, коли промислове виробництво тільки но підіймається з колін.

Характерним для всіх складових малого бізнесу є наявність окремих видів робіт (послуг) у їх спрямуванні. Це пов'язано з тим, що формальний малий бізнес ще не взмозі задовольнити попит населення на такі роботи (послуги) і виправленням становища якраз і займаються неформальні, а часто і стихійні, суб'єкти малого підприємництва. Звертає на себе увагу поява раніше невідомих видів малого бізнесу, наприклад, стихійні вугільні копальні, в останні роки створені безробітними гірниками Донбасу. Тільки в Луганській області, починаючи з 1996 року, внаслідок так званої реструктуризації вугільної галузі, перестали існувати 40 вугільних підприємств. І як наслідок з'явилися стихійні примітивні копальні, інколи прямо в присадибній ділянці землі - шахтарі добре знають “геологію” території, на якій розташована шахта і власне помешкання. За світловий день з такої “шахти” 2 - 3 чоловіки видають на - гора декілька тон вугілля. В першому півріччі 2003 року в Донбасі зафіксовано більше 200 таких копалень - точок незаконної розробки вугілля. Ці приватні підземні виробки сягають 35 м глибини і розміщуються інколи в підвалах помешкань. Працюють в них цілі родини.

Крім того, що він нелегітимний, такий „промисловий бізнес” надто небезпечний з точки зору високого рівня травматизму і потенційної можливості утворення обвалів.

Значна кількість наших економічно активних громадян має крім основного доходу (заробітку) ще й додатковий. До цього їх спонукає становище, коли заробітної плати по основному місцю роботи не вистачає на утримання сім'ї. Наприклад, медичні працівники після закінчення робочого дня в лікарні чи поліклініці, надають медичні послуги замовникам - пацієнтам на дому (масажні процедури і таке інше). Викладачі музичних шкіл займаються репетиторством. Теж саме стосується викладачів вищих навчальних та інших закладів освіти.

Власники легкових автомобілів досить часто, особливо в нічний час, обслуговують громадян в якості таксистів, встановлюючи на транспортний засіб світлові засоби відповідного призначення.

Зрозуміло, якщо людина володіє вмінням, скажімо, шити або в'язати предмети одягу, лагодити теле - і аудіоапаратуру, пристрої побутового призначення і таке інше, то вона обов'язково використає свою кваліфікацію для одержання додаткового прибутку, який, практично, не декларує, тобто поряд з легальною здійснює нелегальну (тіньову) господарську діяльність. У 97,4% випадків додаткова зайнятість є незареєстрованою.

Як свідчать дані обстежень Державного комітету статистики України і розрахунків, виконаних Радою з визначення продуктивних сил НАН України, нелегальні (незадекларовані) доходи мають по суті всі без винятку верстви населення, оскільки середні сукупні еквівалентні витрати перевищують сукупні еквівалентні доходи по всіх групах населення на 35,4 відсотки.

Це також підтверджує той факт, що часті зміни в системі оподаткування, при збереженні і посиленні податкового тиску, втручанні фіскальних і контролюючих структур держави в економічну діяльність, підштовхують суб'єктів малого бізнесу з легальної форми до економіки “неврахованої готівки”.

Підтверджує це наступний приклад. Власник приватного підприємства малого бізнесу промислового, проектного, наукового спрямування має змогу започаткувати друге мале підприємство торгівельно-посередницького типу, оформлене на родичів. В сучасних умовах значна частина робіт малого приватного підприємства першого типу не обов'язково оформлюється контрактами, кошторис вартості не складається, а їх вартість визначається усною домовленістю, договором. Невелика частка домовленої суми за роботу проводиться через банк, а решта виплачується готівкою. Такий спосіб розрахунків дозволяє приховувати реальні прибутки від податкових органів, недоплачувати заробітну платню працівникам тощо. Вивільнені суми грошей перекидаються в торгівельне підприємство, де норма прибутку на одиницю вкладеного капіталу вища, ніж на малому підприємстві промислового спрямування.

1	2	3	4	5	6	7

Рис. 11. 4. Класифікація та зміст складових малого бізнесу в Україні.

Наявність багатьох контролюючих та провіряючих органів, поряд з бюрократичними перепонами, створюють основні перешкоди на шляху розвитку малого бізнесу, підштовхують останніх не декларувати свої доходи і ухилятися від сплати податків. У зв'язку з цим створюються суб'єкти малого підприємництва, які ніде не реєструються і діють в нелегальних умовах. Це стосується, наприклад, перукарів, косметологів, таксистів, швачок і багатьох інших професій.

Наприклад, кваліфікований перукар має свою клієнтуру ще з минулих часів, коли працював у державній перукарні, але тепер обслуговує їх нелегально у себе в квартирі. Надання таких послуг є основним джерелом доходу (заробітку) і це дає підставу віднести цю діяльність до нелегального малого бізнесу.

Або такий приклад. Сім'я із трьох осіб своє помешкання (квартиру) пристосувала для приготування кондитерських виробів, які сама ж реалізує в найближчих навчальних закладах, установах та організаціях. Не поодинокі випадки, коли пошиття предметів одягу та взуття налагоджено на дому без будь-якої правової основи.

Характерним для цього неформального бізнесу є, переважно, вища якість товарів (робіт, послуг), ніж у легальних юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відсутність сплати податків і всіляких місцевих зборів дозволяє неформальним підприємцям утримувати дещо нижчі ціни на одноіменні послуги у порівнянні з зареєстрованими суб'єктами малого підприємництва. Слід зауважити, що навіть вітчизняні нелегальні виробники, скажімо взуття, одягу, часто не витримують конкуренцію з дешевими неякісними однойменними імпортними товарами з Китаю, Туреччини тощо.

Однак неформальним суб'єктам бізнесової діяльності складніше, ніж легалізованим представникам малих форм господарювання, знаходити клієнтуру, адже вони не можуть скористатися рекламою своєї продукції (послуг) через радіо, телебачення та інші джерела масової інформації. Їм недоступна участь в конкурсах, виставках, ярмарках, де можна продемонструвати свої досягнення і товари.

Негативне ставлення до нелегітимних підприємців з боку конкурентів - легалів і побоювання бути викритими органами оподаткування, створюють певні труднощі в діяльності цього прошарку малих бізнесових структур. Крім того, виготовлення продукції і виконання послуг на дому обумовлює дискомфортні умови проживання та діяльності учасників нелегального бізнесу. На даному етапі слід говорити про невизначеність критеріїв оцінки діяльності тіньового малого бізнесу: показників кількості суб'єктів, чисельності працюючих та потужності цієї нелегітимної сфери. Органи державної статистики ведуть облік і враховують показники діяльності тільки офіційно зареєстрованих суб'єктів малого бізнесу. Однак кількість суб'єктів малого підприємництва і чисельність зайнятих в ньому працівників значно перевищує дані статистичних звітів, тому що останні не відображають справжній стан в економічній діяльності суб'єктів малих форм господарювання.

Поки що не встановлено кількісні показники, що характеризують діяльність неформального малого підприємництва. Багатьма джерелами наводяться різновеликі кількісні показники функціонування тіньового бізнесу. Так стверджується, що в нелегітимному секторі економіки обертається від 40 до 60% ВВП держави. Яка частка цього тіньового обороту капіталів припадає на малий бізнес - невідомо. Тому і постає проблема, як оцінити кількість неформальних підприємств малого бізнесу і їх сумарну потужність.

Звернемося до методу аналітичної оцінки “тіньової” діяльності фірми на основі аналізу її виробничої потужності. Відомо, що більшість фірм, які мають відношення до “тіньової” економіки, проводять “тіньову” господарську діяльність паралельно з формальною економічною діяльністю, випускаючи одну і ту ж продукцію в обох сферах. Але для здійснення обох видів діяльності фірма використовує свою виробничу потужність, яку скрити практично неможливо. Якраз на встановленні взаємозв'язку між господарською діяльністю та виробничою потужністю фірми і пропонується метод аналітичної оцінки “тіньової” виробничої діяльності фірми.

Однак, як засвідчує аналіз запропонованої методики вона сприйнятна лише для промислово - виробничих потужних фірм і не може бути застосована для визначення “тіньової” діяльності підприємств малого бізнесу, тим більше непромислового спрямування. Насамперед тому, що в малому бізнесі функціонують малопотужні підприємства в більшості своїй торгівельного та посередницького спрямування, а також надання різноманітних послуг приватними підприємцями.

Ті ж малі підприємства, які займаються виробництвом, на сьогодні змушені істотно доповнювати свою виробничу діяльність комерційною або, навіть, згортати виробничу сферу. Така “багатоплановість” економічної діяльності суб'єктів малого бізнесу унеможливлює виділити частку “тіньової” сфери фірми у відповідності до запропонованої аналітичної оцінки. Безсумнівно, що неможливо скористатися цією методикою у відношенні до підприємств малого бізнесу, які повністю працюють в “тіньовій” сфері. Неприйнятні для розрахунку частки тіньової економіки малого підприємництва підходи, в основі яких лежить порівняння темпів росту ВВП і споживання електроенергії в Україні.

Ось чому, на наш погляд, можливо досить наближено визначити “вагомість” малого підприємництва в “тіньовій” діяльності тільки через непрямі кількісні показники. Так у заяві Секретаря Ради безпеки і оборони України Марчука Є.К. (телепередача “Подробности”, 25.04.2003 р.) йшлося про те, що 50% підакцизних (в більшості лікеро-горілчаних та тютюнових) товарів виробляється і реалізується в тіньової сфері. Внаслідок цього до бюджету не надійшов 1 млрд. грн. від реалізації підакцизних виробів.

Той же канал (телепрограма „Подробності” 9.09.2003 р.) повідомив, що в Україні 60% спиртних напоїв щорічно виготовляється в тіньовому секторі і лише 3 - 4% обсягу від цієї кількості продукту переходить у легітимну сферу виготовлення, за той же період. Скільки ж потрібно часу для детенізації цього привабливого виду бізнесу? І чи настане детенізація взагалі, адже кошти, вкладені підприємцем в спиртовий бізнес, збільшуються 5-кратно на протязі одного року.

Відомо, що в Україні протягом 2001 року діяло 233,6 тис. малих підприємств. Фактично виготовляли продукцію, виконували роботи та надавали послуги лише 174,8 тис. підприємств малих форм господарювання або 74,8% від їх загальної кількості. За підсумками діяльності у 2001 році прибутково працювали тільки 61,9% малих підприємств, а решта, 38,1% мали збитковий результат економічної діяльності. Якщо перші підприємства малого бізнесу одержали прибуток 3612 млн. грн., то другі допустили 3706,7 млн. грн. збитків. Звідси витікає, що мале підприємництво України в 2001 році працювало збитково.

Такий результат річного господарювання підприємств малого бізнесу викликає небезпідставний сумнів: відкидати явище об'єктивної збитковості деякої кількості малих підприємств недоречно, але ж не в такому масовому обсязі. Крім того, не поодинокі випадки, коли мале підприємство з року в рік декларує збитковість своєї діяльності. Як це не прикро визнавати, але третина від загальної кількості підприємств малих форм господарювання приховали від податкових органів свої фактичні прибутки: вели подвійну бухгалтерію, відійшли до “тіньового” бізнесу.

Розглянемо показники підприємницької діяльності фізичних осіб-СПД впродовж 2002 року. Зареєстровано їх 1495982, а сплачували податки 1256855 (84%) фізичних осіб-СПД. Майже 240 тис. (16%) приватних підприємців України діяли в тіньовому секторі, ухилялись від сплати податків. З урахуванням, що сплачений фізичними особами середньомісячний податок в державі становить 84 грн., то сума несплат сягає близько 240 млн. грн. за рік по Україні. Наближений аналіз дає підставу стверджувати: в тіньовій сфері економіки України функціонує третина малих підприємств і біля однієї п'ятої фізичних осіб-СПД від загальної кількості зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності. Мають місце твердження, що 5% працездатного населення займається підприємницькою діяльністю нелегально.

Таким чином, сьогодні уже не доцільно нехтувати таким явищем в українській економіці, яким є неформальний тіньовий малий бізнес. Центральним і регіональним структурам влади необхідно замислитися та прийняти такі правові рішення, щоб отримати вигоду суспільству і державі від економічної діяльності неформальних суб'єктів малих форм господарювання.

Правда, перебуваючи на нелегальному становищі, такі малі бізнесові структури приносять користь вже тим, що створюють нові робочі місця для себе, членів своєї родини, іншим особам, які потребують працевлаштування. І в цьому їх найсуттєвіша реальна цінність. Для України ця властивість за останній час стала досить актуальною, особливо для Луганської області і всього регіону Донбасу, де закриваються десятки нерентабельних шахт, модернізується виробництво, автоматизуються і механізуються виробничі процеси - все це призводить до росту безробіття та соціальної напруги. При нашому дефіциті бюджету зростання малого підприємництва - чи не єдиний спосіб уникнути соціального вибуху та потрясінь в суспільстві.

Необхідно створити, на нашу думку, такі умови в державі, щоб малий бізнес не ховався в “тінь”, а навпаки, виходив з неї на шлях легальної діяльності. Переймаючи досвід розвинених країн, наших західних сусідів, для мікробізнесу встановити незначні податки або ж, на якийсь термін, не оподатковувати мілких підприємців зовсім. Якщо навіть мілкий підприємець не заплатить в бюджет ні копійки, державі все одно буде вигідно - він має роботу. А якщо його мілкий бізнес із-за податку і тиску контролюючих органів “прогорить”, тоді він, як безробітний, прийде в службу зайнятості і поповнить ряди тих, кому потрібно платити по безробіттю та думати про необхідність його працевлаштування.

Доцільно поширити перелік видів господарської діяльності суб'єктів малого бізнесу, які звітують по спрощеній системі оподаткування (єдиний податок) - це наука, наукові розробки, інноваційна діяльність, промислове виробництво.

Навчання і наступне працевлаштування безробітних потребують значних коштів. Так в Луганській області у 2003 році на вирішення проблем безробіття передбачено, за всіма джерелами фінансування, вкласти не менше 230 млн.грн., що у 6,38 рази більше, ніж у минулому 2002 році.

Уповільнені темпи розвитку малого підприємництва змусили активізувати дії центральних та регіональних власних структур щодо створення сприятливих умов розвитку і функціонування суб'єктів малого бізнесу. Серед багатьох складових успішного розвитку і стабільного функціонування підприємництва, значна роль належить кадровому зміцненню структур малого бізнесу на державному, регіональному та особливо місцевому рівнях. Напрямки такої роботи можуть бути досить різноманітними. Найголовнішими із них, слід вважати, внесення коректив в підготовку і перепідготовку тих, хто вже має або вирішив відкрити свою справу.

На сьогодні окрім навчальних закладів всіх рівнів та форм власності (рисунок 11.5) підготовку бодай одній ринковій спеціальності ведуть ще багато всіляких центрів, курсів, семінарів-тренінгів тощо. Однак не всі випускники згаданих навчальних установ спроможні відкрити свій бізнес. Ступінь освітньої підготовки підприємців буде марним до того часу, поки освіта не почне розвивати якості, необхідні для успішної роботи в бізнесі

Фахівці небезпідставно вважають, що вагомою складовою проблем малого підприємництва в Україні є слабка підготовка кадрів до роботи в сфері малого бізнесу.

Як свідчать опитування діючих підприємців та початківців, значні труднощі виникають не тільки із-за відсутності коштів, а часто із-за відсутності у них необхідних знань та навиків в конкретній сфері підприємницької діяльності.

Згідно статистичної звітності в 2000 році в Україні діяло тільки три чверті малих підприємств від кількості (217930 од.) зареєстрованих. Серед інших причин, що обумовлюють недієвість 25% малих бізнесових структур держави, слід відзначити ту, що значне коло осіб (підприємців) не змогло реалізувати себе без дієвої підтримки та змістовної освітньої підготовки. З іншого боку часто керівник малого підприємства, як правило, добре обізнаний із власною справою, але не завжди володіє “тонкощами” із комерційних та економічних питань. Навіть коли вже справа відкрита, мале підприємство функціонує, власник чи менеджер фірми, не маючи достатніх конкретних знань, вимушений залучати на роботу досвідченого спеціаліста, щоб досягти позитивного фінансового результату діяльності підприємства і уникнути непорозумінь з контролюючими структурами. У зв'язку з цим підготовці кадрів для підприємницьких структур приділяється велика увага в країнах з розвиненою ринковою економікою.

В Англії, наприклад, існує мережа програм підготовки фахівців в області малого бізнесу. Загальна програма навчання бізнесовій справі вміщує декілька видів шкіл. Найбільш престижний курс має місце у п'яти університетських школах бізнесу - в містах Дюрамі, Глазго, Лондоні, Манчестері, Ворвіку. Тривалість навчання - 16 тижнів, з котрих 4 - 6 тижнів присвячені інтенсивному вивченню загальних проблем економіки бізнесу, 10 - 12 тижнів якраз створенню власної справи. Плата за навчання, що становить 4000 фунтів стерлінгів, не покриває всіх витрат, решту фінансують залучені спонсори. Щорічно такі школи закінчують приблизно 2000 осіб.

В Університетах, технічних вищих навчальних закладах, коледжах, регіональних центрах управління і приватних консультативних фірмах, діють курси малого бізнесу тривалістю навчання 6 - 10 тижнів. Курси утримуються на кошти “Урядового агентства з підготовки спеціалістів для малого підприємництва”. Крім того, ще у 90 - х роках почала працювати так звана університетська школа бізнесу. Це насамперед вечірні курси, які слухачі можуть відвідувати у зручний для них час. Діяльність курсів фінансують Barclays Bank та ІСІ. Вартість курсів для однієї особи 350 фунт. ст.

Програма навчання досить гнучка і охоплює організаційні питання управління, маркетинг, фінансову стратегію.

Важливим, на наш погляд, є те, що уряд Англії всіляко підтримує студентів, які займаються бізнесом: допомагає в придбанні ліцензій через муніципалітети, надає пільгові кредити для відкриття власної справи, а також виплачує стипендії студентам, які вивчають підприємництво за кордоном.

Дещо по - іншому підготовка кадрів малого бізнесу поставлена в Японії. Держава ефективно сприяє малому підприємництву в підготовці фахівців, які відповідають сучасним вимогам. Справа в тому, що відставання від ведучих компаній по забезпеченню кваліфікованими працівниками гальмувало розвиток малого бізнесу, вело до скорочення заказів на його продукцію з боку крупних підприємств. Останні все активніше переходили на більш дешеві поставки необхідних їм деталей і виробів із-за кордону. В промислових малих підприємствах почалося скорочення кількості робочих місць, в країні росло безробіття, підвищувалася соціальна напруга.



Рис. 11.5 Структура навчальних закладів і джерел фінансування підготовки (перепідготовки) кадрового потенціалу малого бізнесу.

З урахуванням такого стану, при значній фінансовій підтримці держави, створюються сприятливі умови для підготовки персоналу малих підприємств. В шести державних регіональних інститутах малого підприємництва при державній корпорації з розвитку малого та середнього бізнесу готуються менеджери та інструктори для організації навчання безпосередньо на фірмах, відбувається перепідготовка фахівців органів самоуправління, які відповідають за консультативну та методичну роботу на малих фірмах. Згаданими інститутами організуються заочні курси для тих, хто не має можливості проходити навчання з відривом від виробництва. Є і інший, придатний для України, досвід суттєвої допомоги держави в підготовці кадрового потенціалу для малих форм господарювання.

Однак на відміну від багатьох країн з ринковою економікою, в Україні (та в сусідніх Білорусі і Молдові) власники або менеджери малих фірм, як правило, не відчувають труднощів щодо найму працівників. Річ іде якраз про низькокваліфікованих найманих робітників. Крім того, падіння виробництва в Україні призвело до значного відтоку з промислових підприємств кваліфікованих спеціалістів, більшість з яких залучилась до праці в малому підприємництві. Правда і тут підприємці назвали перелік спеціалістів (їх професійних навичок), яких потребує їх підприємство. Серед них фахівці з новітніх ринкових спеціальностей (маркетолог, фінансовий аналітик, тощо), вузькі спеціалісти, добре обізнані в конкретних галузях, і, навпаки - спеціалісти широкого профілю (“багатоверстатники”).

Частина підприємців наголошує на відсутність у найманих працівників не тільки твердих знань по спеціальності, але й такої риси, як “відданість фірмі”. Здебільшого цей факт призводить до того, що власник залучає до праці рідних чи друзів, що в свою чергу породжує нові специфічні проблеми у стосунках між роботодавцем і персоналом.

Опитування виконані нами серед підприємців малого бізнесу свідчать про те, що вони при наймі працівників перевагу віддають особам з економічною, або навіть іншою вищою освітою. Досвід функціонування різних структур малого бізнесу показав, що освічені працівники значно краще знаходять “спільну мову” з клієнтами будь-якого рівня, вміють запобігати небажаних ситуацій.

Таким чином, досвід країн з ринковою економікою і практика ведення малого бізнесу в Україні підтверджують необхідність подальшого розвитку і удосконалення практичної підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації суб'єктів малого підприємництва.

Слід поширювати досвід малих фірм (до 50 чол.), на яких практикується навчання персоналу персоналом. Фахівці засвідчують, що і в країнах з перехідною економікою доцільно практикувати внутрішню підготовку кадрів малого бізнесу із застосуванням неформальних методів навчання “на робочому місці”. До речі, це характерно як для підвищення кваліфікації, так і для процесу базової підготовки працівників.

Для ефективного функціонування суб'єктів малого підприємництва в центрі (органах вищої державної влади) повинні прийматися конкретні і продуктивні рішення, які б сприяли подальшому зміцненню та розвитку малих форм господарювання.

Тому необхідно впровадження спеціальної довгострокової програми підготовки та добору національних кадрів державних службовців, здатних до прийняття кваліфікованих відповідальних рішень стосовно малого підприємництва. Ще наприкінці 1997 року та в першій половині 1998 з ініціативи Президента України та Держкомпідприємництва було проведено ряд заходів, які засвідчили серйозність намірів владних структур здійснити дерегулювання вітчизняної економіки і в секторі малого підприємництва зокрема. В переліку цих заходів значне місце відводилось інфраструктурі, невід'ємною частиною якої є підготовка кадрового потенціалу бізнесових структур.

На регіональному рівні необхідно розвивати дієву систему підготовки і перепідготовки кадрів на базі розвитку бізнес - інкубаторів. Останні мають широкий спектр можливостей в області консалтингу та консультативного забезпечення малого і середнього підприємництва.

Нажаль, сьогодні методичне забезпечення діяльності суб'єктів малого підприємництва не можна вважати задовільним. Підприємці мають незначні навички обліку, бізнес-планування, маркетингу, фінансового аналізу, правової культури, психолого-етичної поведінки. В програму навчання обов'язково треба включати теми: “відданість фірмі”, “етика у фірмі” тощо.

На нашу думку необхідно прискорити темпи створення єдиного інформаційного простору, який би дозволив органам влади всіх рівнів оперативно відслідковувати та реагувати на тенденції розвитку малого підприємництва, його вплив на макроекономічні показники народного господарства. В цім інформаційнім просторі повинно бути приділено значну увагу мережі Internet, доступ до якої мали б безпосередньо підприємці, або їх організації (безкоштовно, чи за невелику плату), щоб “скачувати” інформацію стосовно малого бізнесу України і інших держав. Крім того застосування Internet дає розвиток дистанційним формам навчання в середовищі суб'єктів малого бізнесу, відкриває доступ до сучасних баз даних, новітніх знань і забезпечує спілкування між підприємцями.

На даний час в Україні така робота майже не практикується, а інформаційно-комп'ютерне обслуговування малого бізнесу знаходиться в початковому стані.

Регіональні умови та місцеві особливості Луганщини створюють середовище для вирощування кадрового потенціалу малого підприємництва.

За сприяння фонду представництва “Tacis” в Україні, в області створено 6 навчальних центрів з підготовки підприємців малого бізнесу в містах Луганську, Антрациті, Бранці, Первомайську, Свердловську, Стаханові. В 123 учбових закладах всіх рівнів і форм власності запроваджено цілеспрямоване навчання основам та практиці підприємницької діяльності. Ще у 94 регіональних закладах післядипломної освіти здійснюється перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємств малих форм господарювання. Тільки у 2000 році в згаданих закладах пройшли перенавчання та підвищили кваліфікацію майже 3000 працівників малого бізнесу Луганщини. Чималий внесок в формування підготовки кадрів малого підприємництва області вносять 8 учбово - консультаційних пунктів, створених органами місцевого самоврядування та обласним центром зайнятості населення. На діяльність останнього, що опікується не лише реєстрацією та працевлаштуванням, але й організацією професійного навчання безробітних, зупинимось детальніше.

Серед професій, спеціальностей, напрямків підготовки та підвищення кваліфікації більшість становлять робітничі професії, що обумовлюється структурою промислового комплексу області. Поряд з ними є значна частка професій, що безпосередньо готують кадри для бізнесу. В залежності від того підготовку, чи підвищення кваліфікації потребують клієнти центру зайнятості, діють особливі умови та певні вимоги до кандидатів в навчальні групи: наявність базової освіти, наявність певної кваліфікації та досвіду роботи, уміння працювати на комп'ютері тощо. Наприклад, для навчання основам підприємницької діяльності особливою умовою є наявність власної бізнес - ідеї та не нижче повної середньої освіти претендента. Викликає деякий сумнів термін навчання основам підприємницької діяльності - 0,5 місяця (2 тижні). У порівнянні з тривалістю навчання (від 6 до 16 тижнів) бізнесовій справі в Англії, Японії, це недостатньо.

У зв'язку з цим навчальні заклади, що виграють тендерні торги на право проводити підготовку кадрового персоналу для малих бізнесових структур за наданням центрів зайнятості, повинні переглянути терміни і програму навчання.

Важливе значення для суб'єктів малого бізнесу відносно одержання конкретних знань мають короткотермінові практичні семінари-тренінги. Їх організацію (за розумну плату або безкоштовно) повинні взяти на себе служби зайнятості населення при місцевих органах влади, спілки підприємців, заінтересовані або заохочені фірми за участю досвідчених бізнесменів з конкретних спрямувань діяльності. Програма таких семінарів-тренінгів має включати актуальні і приоритетні питання, наприклад: ”Як створити свій приватний бізнес з найменшими вкладеннями в новій економічній системі”, або “Як надати своєму бізнесу статус міжнародного” тощо.

Нестабільний ринок праці поповнює кількість бажаючих підвищити кваліфікацію, отримати нову професію, здебільшого в підприємництві. Тому доречними будуть профорієнтаційні семінари за такою тематикою: розвиток впевненості в особистих здібностях, розвиток підприємницьких якостей, можливості відкриття власної справи і таке інше. До навчального процесу бізнесовій діяльності слід залучати професіоналів та експертів підприємництва.

Успіхи посилення кваліфікаційної підготовки кадрів для підприємництва в тій же Луганській області були б вагомішими при наявності більш значних інвестицій в розвиток структур малого бізнесу взагалі і в освіту підприємців зокрема. Так у 2000 році на розвиток бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, створення навчальних програм та освіту підприємців Луганщини всіма інвесторами було надано лише 1414 тис. грн.

У депресивних районах питання підготовки суб'єктів малого бізнесу досить гострі і болючі. Тому в містах Стаханові, Брянці (де кожний четвертий безробітний - колишній шахтар) на кошти іноземного фонду буде впроваджено навчання малому бізнесу безробітних шахтарів.

Таким чином, подальший успішний розвиток малого підприємництва в регіоні неможливий без удосконалення підготовки кадрового потенціалу малих форм господарювання, шляхом створення гнучкої системи навчання бізнесовій діяльності.

Але найголовнішими із них доречно вважати внесення коректив в підготовку і перепідготовку, а також підвищення рівня кваліфікації тих, хто вже має або вирішив відкрити свою справу. Тому слід говорити про декілька послідовних етапів навчанню бізнесовій діяльності.

Як відомо на першому етапі трансформаційних процесів в економіці України підприємницькою, зовсім новою для жителів постсоціалістичної держави, діяльністю почали займатися, в більшості, люди молодого та середнього віку без будь-яких підготовки, знань, умінь та навиків. Перші кооператори під час освоєння нової організаційної форми діяльності і форми власності накопичували, практично без можливості будь-якої допомоги, той неоцінимий досвід, що, в подальшому, став основою розвитку підприємництва.

Суттєвий внесок в науку підприємництва надійшов від так званих “човночників”-людей, що вивозили з України товари промислового виробництва, а ввозили в державу із - за кордону товари, яких не вистачало в середині країни або були відсутні зовсім.

Більшість суб'єктів перших бізнесових структур створювали вчорашні працівники державних торгівельних підприємств та постачальних організацій, характер діяльності яких найбільш близький до підприємницької суті.

Пізніше вимушено залучались до підприємництва і ті групи населення, які стали безробітними внаслідок масового зупинення виробництва на промислових об'єктах (шахтах, заводах, фабриках, будівничих майданчиках).

Майже одночасно з появою перших правових державних актів по підприємництву, з'являються наукові (власної розробки вітчизняних авторів та перекладені з іноземної мови) праці щодо сутності і цілей підприємництва в умовах трансформаційної економіки. Деякі з них носять не тільки теоретичні викладки, але й практичні поради, як започаткувати та розвивати свій власний бізнес. На теперішній час у вітчизняній економічній науці видано друком підручники, навчальні посібники, наукові праці, методичні розробки і таке інше, що стосується необхідних умов становлення, розвитку і успішного функціонування підприємництва взагалі і малого бізнесу зокрема.