Підприємництво та малий бізнес

Як відомо, однією з найважливіших причин піднесення підприємницької діяльності на якісно новий рівень стала розгорнута на Заході і у США реформа господарського механізму, що проводила в життя ідеї “неоконсервативної революції“. Зняття накопичених за кілька десятиліть адміністративно-законодавчих обмежень (дерегулювання), активізація політики податкового та фінансового стимулювання підприємництва, нова урядова лінія, щодо між фірмових зв'язків (заохочення науково-виробничої кооперації, відкриття національних господарств для проникнення іноземного бізнесу тощо), податкова та адміністративна реформи - усе це відкрило малому бізнесу нові галузі і можливості застосування підприємницької ініціативи. Для дрібних компаній нині існують незрівнянно сприятливі можливості розвитку на всіх етапах їх життєвого циклу.

Наступною причиною, яка сприяла поширенню малого бізнесу в розвинених країнах, можна вважати безпрецедентне за масштабом прагнення до створення власної справи. Так, в одній лише Великобританії у 1990 р. було створено 87 тис. нових дрібних фірм. І це при тому, що інтерес до малого бізнесу посилився у Великобританії лише на початку 70-х років.

Роль малого бізнесу підвищилась також з появою нової хвилі імміграції, яка в середині 80-х років, наприклад у США, була найвищою після 1927 р. Характерною ознакою є те, що практично всі національні меншини розвинутих країн, які поповнюються переважно завдяки нащадкам імміграції, виявляють підвищену схильність до підприємницької діяльності і мають вищі доходи в порівнянні з місцевим населенням.

Таким чином, останні 10-20 років свідчать про найвищу в історії розвинутих країн підготовленість та орієнтованість на сучасні форми малого бізнесу.

Піднесення малого бізнесу найінтенсивніше відбувалося в галузях новітніх техніко-технологічних зрушень, пов'язаних з інноваційною діяльністю та інформаційними технологіями. Це підтверджується численними дослідженнями, які свідчать, що малий бізнес є важливим елементом не лише в розвитку традиційних галузей економіки, а й в освоєнні досліджень науково-технічного прогресу. Про це засвідчують результати досягнень розвитку малого підприємництва в найбільш економічно потужних країнах світу. Беззаперечне лідерство мають США майже по всіх основних показниках наведених в таблиці 2.4.

Отже, у розвинутих країнах наприкінці 80-х та на початку 90-х років 20-го століття склалися сприятливі умови для піднесення ділової активності, які ознаменувалися якісно новим етапом розвитку малого бізнесу. Про це засвідчують результати досягнень розвитку малого підприємництва в найбільш економічно потужних країнах світу. Так всі (крім США) країни, які наведені в таблиці 1.12 разом мають 19780 тис. малих підприємств, що дещо більше, ніж в США (19300 тис. од.). Лише показник частки зайнятих в малому бізнесі США (54%) нижчий, ніж у Японії (78%) та Італії (73%). В Німеччині нараховується близько 3 млн. малих та середніх підприємств і об'єднань осіб вільних професій (останні віднесені до суб'єктів малого бізнесу).

Малі та середні підприємства складають 99,6% всіх форм, що оподатковуються. На них припадає дві третини загальної кількості зайнятих в державі, більша частка створених робочих місць, майже 50% ВНП, близько 50% інвестицій, більше 75% виданих патентів.

Таблиця 2.4

Показники стану малого бізнесу в країнах з розвиненою ринковою економікою

Назва країни	Показники
	Кількість населення, млн. чол.	Кількість малих підприємств, тис. одиниць	Кількість МП на 1000 наявного населення, од.	Зайнято в малому бізнесі, млн. чол.	Частка зайнятих в малому бізнесі, %	Внесок малого бізнесу у ВВП, %
Велика Британія	60,0	2630	46	13,6	49	50-53
Італія	58,2	3920	68	16,8	73	57-60
Німеччина	81,8	2990	36,6	18,5	46	50-54
Франція	60,9	1980	35	15,2	54	55-62
Корея	45,7	1810	39,6	14,3	62	47-52
США	270	19300	74,2	70,2	54	50-55
Японія	126,2	6450	51,0	39,5	78	53-55

Характерним для розвитку малого бізнесу в Італії є тисячі фірм всіляких розмірів. Їх власники виступають проти злиття з метою збереження незалежності - як політичної, так і фінансової. Вони вважають, що дуже корисно всі справи вести однією сім'єю і зберігати невеликі розміри фірми, тому що в звітах можна показати тільки власні прізвища, уникаючи таким чином витрат на соціальне страхування, а з найманими на тимчасову роботу розраховуватись, ігноруючи банки та профспілки. Продуктивність такого сектору значно вища, ніж державного.

В республіці Корея сьогодні нараховується 1810 тис. (98,6% всіх підприємств); великих - трохи більше 15 тис., а в малому бізнесі зайнято 62% працюючих. Такий розподіл сил дозволив включити всіх мешканців країни в активне економічне життя.

Відомо, що становлення ринкових відносин особливо потребує підтримки державою малого бізнесу. Про це говорить і практика Японії, в господарстві якої малі і середні підприємства відіграють найважливішу роль: на їх долю припадає 99,6% загальної кількості компаній, біля 55% реалізованої продукції і 80% чисельності зайнятих в промисловості. Не розглядаючи детально всього спектру елементів нового економічного клімату, необхідно визначити такі моменти позитивних досягнень малого бізнесу в розвинених країнах:

швидке зростання ринку венчурного капіталу та зростаючу диверсифікацію фінансових інститутів, що розширює можливості фінансування нового виду бізнесу, яким є малий венчурний (ризиковий) бізнес;

розвиток інформаційної інфраструктури малого бізнесу шляхом розширення доступу громадян та організацій до інформації у державних органах;

зміцнення патентно-ліцензійної системи, розвитку мережі банків даних і таке інше;

поява та швидке розгалуження мережі організацій, що спеціалізуються на продуктуванні нового бізнесу (інкубатори, інноваційні центри) та обслуговувані інфраструктури.

З поняттям малого венчурного (ризикового) бізнесу тісно пов'язане поняття інноваційного процесу, тобто процесу, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління. Інноваційний малий бізнес становить лише незначну частину всього малого бізнесу. Малий інноваційний бізнес у силу свого ризикового характеру має ряд особливостей і переваг, які відрізняють його від інших видів бізнесу та власне традиційного малого бізнесу.

За даними, наведеними у “наукових індикаторах“, які публікуються Національним дослідницьким бюро США, малі фірми за 20 років створили у 4 рази більше науково - технічних нововведень на 1 долар, ніж великі фірми. Витрати спеціалістів на малих інноваційних фірмах удвічі менші, а в розрахунку на одного працівника вони виробляють у 4 рази більше нововведень, ніж великі корпорації.

Оскільки малий бізнес в сучасній ринковій економіці покликаний відігравати значну соціальну роль, в Німеччині, наприклад, при зменшенні зайнятості на великих підприємствах, малі фірми ( до 19 чол.) тільки за перший рік плинного десятиліття збільшили зайнятість на 24%, створивши 723 тис. нових робочих місць.

Так, у Франції, малі підприємства забезпечують 3/4 попиту на робочу силу, при цьому показник зайнятості в цьому секторі економіки країни виріс до 80%. Таке стало можливим завдяки координації дій уряду та бізнесу, що дало умови виробити “...економічну політику, яка відповідає інтересам і попиту приватного підприємництва“.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає ще й у тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Якщо історія малого бізнесу України нараховує тільки перший десяток років, то в країнах з розвиненою економікою це сфера з уже сталими традиціями. Важливою складовою успіхів малого підприємництва економічно розвинених країн є цілеспрямована допомога йому. Тому в цих країнах існує розгалужена мережа державної підтримки малого підприємництва, яка складається з урядових, змішаних та приватних організацій. Вони діють як на комерційних засадах, так і в умовах бюджетного фінансування.

У США ще в 1953 р. на правах федерального відомства була створена адміністрація в справах малого бізнесу. Її компетенція-інформаційно-консультативна та кредитно-фінансова підтримка малого, приватного бізнесу, яка включає забезпечення підприємців-початківців довідковою літературою, відповідями на практичні питання, порадами тощо.

У Франції з'явилися перспективи децентралізованого стимулювання малого бізнесу в так званих “ зонах економічного пожвавлення” при координаційній ролі місцевих структур управління, які давали б можливість оцінювати основні економічні показники діяльності малих підприємств, полегшувати пошук джерел фінансування тощо.

В Японії важливими структурами, які здійснюють підтримку малого бізнесу, є держбюджетні Національна фінансова корпорація (фінансова підтримка малих приватних підприємств), Корпорація фінансування малого бізнесу (інвестиційні позики, підтримка технічних проектів, модернізацію та технічне переоснащення виробничої сфери малого бізнесу).

В останні роки в Японії сформувалась розвинена правова система, націлена на заохочення малого підприємництва, яка постійно удосконалюється. Державне стимулювання малого підприємництва виконується на всіх рівнях-реєстрації, становлення, зростання. З цією метою використовується система різнобічних економічних важелів: пільгові позики і кредити (загальні і цільові); податкові пільги, технічна і консультативна допомога, інформаційно - комп'ютерне обслуговування, підготовка кадрів і таке інше. Така допомога, спираючись на законодавство, реалізується через систему державних, змішаних і приватних комерційних та некомерційних організацій, що включають спеціальні центри по “ вирощенню “ нових компаній.

Крім всього сказаного Японію вважають однією з першик країн, яка запровадила бенчмаркинг на підприємствах малого бізнесу. Вони рительно вивчали європейські товари і послуги, щоб вияснити їх слабки та сильні боки, а потім випускали подібні за нижчею ціною. Ця стратегія призвела до того, що в кінці 70-х років підприємства Японії значною мірою потиснили навіть американські компанії. І дотепер в Японії, США та інших країнах програми бенчмаркинга розвиваються при державній підтримці.

Фінансова підтримка малого бізнесу здійснюється і шляхом податкових пільг, які дозволяють малим підприємствам резервувати частину прибутку. Особливі фінансові і податкові пільги надаються малим підприємствам, які працюють в сферах, що впливають на стабілізацію життя і добробут населення. Певну допомогу в удосконаленні управління малим бізнесом надають торгово-промислові палати і їх відділки, що організовані більш як у 3300 містах і населених пунктах. Діють вони на громадських засадах. Їх спеціалісти дають консультації безкоштовно, тому що така діяльність фінансується із державного бюджету.

В республіці Корея також є 15 організацій, переважно урядових, які підтримують розвиток малого бізнесу. В Міністерстві торгівлі і промисловості є Бюро малого бізнесу, яке сприяє створенню малих підприємств, допомагає цьому процесу, виступає гарантом перед банками, надає субсидії, які не треба повертати і здійснює всебічну адміністративну підтримку-допомагає з реєстрацією, навчає спеціалістів.

Є ще в Кореї великі зовнішньоторговельні організації, що стимулюють експорт продукції малого бізнесу. Вони домагаються зменшити податки та митні тарифи, одержання пільгових кредитів, а також полегшують вивіз прибутку із інших країн в Корею, виконують дослідження ринків, забезпечують підприємців інформацією і знаходять торгових партнерів, інакше кажучи, озброюють тих, хто хоче вийти на зовнішній ринок.

Дієвим важелем регулювання діяльності і підтримки малого підприємництва у промислово розвинених країнах є податкова політика. З її допомогою досить ефективно розв'язують проблеми цілеспрямованого розвитку підприємництва. На наш погляд податкова політика в розвинених країнах досить гнучка, мобільна і, що важливо, дуже ефективна.

В тій же Японії встановлено мінімум річного доходу, який не оподатковується - 100 тис. єн.

У Німеччині існують знижені ставки податку на додану вартість і прибуткового податку.Починаючи з 1990 р., якщо обіг підприємства в базовому році не перевищував 25 тис. марок, а в поточному-100 тис. марок, воно повністю звільнюється від податку на додану вартість. Законом на податки на корпорації передбачено, що малі підприємства мають право на неоподатковуваний мінімум у розмірі 5 тис. марок, який вираховується з об'єкта оподаткування доходу. Якщо річний доход малого підприємства перевищує 10 тис. марок, неоподаткований мінімум скорочується на половину суми перевищення.

У Данії широко використовуються непільгові податкові ставки, вилучення різних сум із загальної суми оподатковуваного доходу. Малі підприємства вилучають із оподаткованого доходу боргові платежі (процент і погашення основного боргу), амортизаційні відрахування на машини, устаткування і споруди. У разі, якщо мале підприємство зазнає збитків, воно звільняється від сплати податків наступного року.

У Франції новостворені малі підприємства на три роки звільняються від сплати податків. Для стимулювання впровадження у малих підприємствах технологій енергозбереження, податкові ставки на їх інвестиції зменшено на 40 - 50%. Передбачається також можливість відстрочки сплати ряду податків при тимчасових фінансових труднощах.

У Великобританії для малих та середніх підприємств передбачено зниження ставки прибуткового податку.

Дієвим, з точки зору фінансової допомоги малим підприємствам, в розвинених країнах є політика амортизаційних відрахувань.

В Японії широко запроваджуються методи нарахувань прискореної амортизації. З метою сприяння технічному прогресу в цій країні податковим законодавством встановлено особливий порядок нарахування амортизації і податкові пільги, які застосовуються до певних видів основних засобів виробництва. Діє особлива система бухгалтерського обліку з нормами прискореної амортизації щодо малих підприємств із капіталом не більшим 100 млн. єн.

У Німеччині існують спеціальні нормативи амортизаційних відрахувань, які застосовуються до всіх інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища, випуск технологічно передової продукції, експортних поставок.

Система податкових пільг у різних країнах неоднакова, та загалом можна виділити: пільги податку на прибуток підприємств у розмірі частки капіталовкладень у нове устаткування, будівництво. Наприклад, у зв'язку з високою капіталомісткістю малих підприємств обробної промисловості вони звільняються від сплати податку на суму доходу, який витрачається на придбання нового устаткування. За оцінкою фахівців близько 10% вартості засобів виробництва відшкодовує держава; не оподатковуються створені за рахунок прибутку фонди спеціального призначення; оподаткування прибутку за зниженими податковими ставками; диференційний підхід щодо оподаткування податку на прибуток, податку на додану вартість, прибуткового податку; створення неоподаткованого податком резерву; створення механізму нарахування прискореної амортизації; запровадження механізмів страхування малого підприємництва тощо.

Протягом останнього десятиріччя державна фінансова політика у західній ринковій економіці має тенденцію до зміцнення у бік використання непрямих важелів. Причиною такої якісної зміни виступає їх більша ефективність у поліпшенні фінансового становища суб'єктів малого підприємництва. Ця тенденція швидко поширилася й у практиці реформування бізнесу перехідних економік. Доцільно запроваджувати у практику реформування бізнесу перехідних економік, у тому числі і України, досвід підтримки і стимулювання малого підприємництва розвинених країн.

Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

3.1 Суб'єкти підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність здійснюється від імені й під майно-відповідальність певними суб'єктами. Хто ж може в Україні здійснювати підприємницьку діяльність?

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) в Україні можуть бути:

-- громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

-- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";

-- об'єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, сі покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

3.2 Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

У Конституції України записано, що "кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом" (ст. 42). Тобто, підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. Разом із тим законодавчими актами передбачено обмеження у здійсненні підприємницької діяльності, зокрема законодавчо встановлено перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується.

Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів". Виготовлення і реалізацію військової зброї та боєприпасів до неї, видобування бурштину, охорону окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракетоносіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій -- також повні товариства.

Діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами зв'язку.

Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 % високооктанових кисневмісних добавок -- абсолютованого технічного спирту та етилтретбутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов'язана з виробництвом високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Окремі види потребують спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензуванню підприємницької діяльності підлягають лише ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави.

Ліцензія -- це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат -- це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов та правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови).

Ліцензійні умови -- це встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Верховною Радою України 1 червня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері рецензування.

Довідково

Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2) виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної й пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

3)виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визнається Кабінетом Міністрів України);

4)виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, визначається Кабінетом Міністрів України);

5) видобування уранових руд;

6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7)виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,

8)виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; , торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,

9)виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгів лікарськими засобами;

10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, он дрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

11) виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами;

12) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної обороні

13) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації;

14) розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, дання послуг у галузі криптографічного захисту інформації, торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;

15) розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;

16) розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг у галузі технічного захисту інформації;

17) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітне

18) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами його розподіл;

19) постачання природного газу за регульованим, за нерегульовані тарифом;

20) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами;

21) централізоване водопостачання та водовідведення;

22) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;

23) розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

24) культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей;

25) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;

26) медична практика;

27) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;

28) ветеринарна практика;

29) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей; (п. 29 ст. 9 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 вересня 2000 р. № 1969-III);

30) виготовлення, монтаж несучих конструкцій, монтаж конструкцій у будівельній, ремонтно-будівельній діяльності;

31) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;

32) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;

33) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

34) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;

35) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

36) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів га дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

37) заготівля, обробка окремих видів ресурсоцінних відходів, збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України);

38) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

39) надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними вищими навчальними закладами;

40) проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів;

41) проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки,

пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення відповідність встановленим вимогам;

42) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

43) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;

44) виконання авіаційно-хімічних робіт;

45) пересилання грошових переказів;

46) надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот);

47) надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів);

48) технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в

межах промислової експлуатації;

49) організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;

50) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність:

- організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;

51) виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями;

52) виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівля тютюновими виробами;

53) страхова діяльність;

54) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

55) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

56) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

57) проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

58) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури;

59) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

60) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника.

3.3 Порядок ліцензування підприємницької діяльності

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання -- заявника:

-- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код -- для юридичної особи;

-- прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів -- для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності вказаний згідно зі ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

-- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

-- документи оформленні з порушенням вимог чинного законодавства.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявникові повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду в строки, передбачені для видачі ліцензії.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений їй строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій о протягом 3 робочих днів із дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються ґави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

?невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

У ліцензії зазначаються:

-- найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

-- вид господарської діяльності, на право провадження якого видається ліцензія;

-- найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності;

-- ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів;

-- місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності;

-- дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

-- строк дії ліцензії;

-- посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

-- дата видачі ліцензії.

Орган ліцензування має оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийнятті заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом ЗО календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж 3 роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, що реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії. Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або і фізичній особі для провадження господарської діяльності.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

Десять відсотків коштів, що надходять до Державного бюджету України як плата за видачу ліцензії, зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України і використовуються на відшкодування витрат, пов'язаних із веденням Єдиного ліцензійного реєстру та виготовленням бланків ліцензій.

3.4 Припинення підприємницької діяльності

Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціонування, об'єднуються з іншими підприємствами, відокремлюються розподілом майна та ін. Проте в усіх цих випадках порушуються інтереси як власників, так і найманих працівників, які потребують допомоги, захисту і можуть розраховувати в цих випадках на державу.

Припинення діяльності суб'єкта підприємництва здійснюється двома шляхами -- реорганізацією та ліквідацією.

Підприємство реорганізується у випадках:

-- злиття з іншим підприємством та утворення в результаті нового підприємства, до якого переходять усі майнові права та обов'язки обох підприємств;

-- приєднання одного підприємства до іншого. В результаті до останнього переходять усі майнові права та обов'язки підприємства, що приєднуються;

-- поділу підприємства. Новим підприємствам, що виникли, переходять за домовленістю сторін, у відповідних частинах (частках) майнові права і обов'язки розділеного підприємства;

-- виділення з підприємства одного або кількох нових, яким переходять за актом (балансом) у відповідних частинах (частках) майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства;

-- перетворення одного підприємства в інше. До нового підприємства переходять усі майнові права і обов'язки реорганізованого.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється;

-- з власної ініціативи підприємця;

-- у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

-- за рішенням вищого органу підприємства (фірми);

-- на підставі рішення суду або арбітражного суду: за клопотанням банківських органів у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючих органів за систематичне або грубе порушення чинного законодавства;

-- за іншими підставами, передбаченими засновницькими документами та законодавчими актами України.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства -- судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів ліквідація може проводитися й органом управління підприємством (фірмою).

Ліквідаційна комісія або орган, який проводить ліквідацію, публікує в офіційній пресі інформацію про ліквідацію підприємства (фірми); повідомляє порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно підприємства; виявляє дебіторів і кредиторів (розраховується з ними); вживає заходів щодо сплати боргів третім особам; складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Майно підприємства (фірми), його кошти після розрахунків з бюджетом, кредиторами, оплатою праці працівників розподіляються між засновниками (учасниками) пропорційно до частки їх у майні підприємства, у порядку та за умов, передбачених засновницькими, документами і законодавчими актами України. Претензії, не задоволені у зв'язку з відсутністю майна, а також не визначені ліквідаційною комісією, вважаються погашеними. Спори, що виникають у процесі ліквідації між фізичними і юридичними особами, розглядаються в судовому порядку.

Тема 4. ТЕХНОЛОГІЯ ЗАСНУВАННЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ

4.1 Засновницькі документи та їх підготовка

Організувати свою фірму, відкрити власну справу нелегко. Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, закладена до її основи. Також необхідно знати, хто може займатися підприємницькою діяльністю, а кому це забороняється. Крім того, слід знати існуючі обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Всі ці підготовчі (попередні) вимоги щодо створення власної справи розглянуто в попередніх темах. Тепер, обравши вид діяльності, визначивши найбільш ефективну форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зваживши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу -- підготовки засновницьких документів для державної реєстрації фірми.

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших підприємницьких структур неможливе без цих основних документів. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднання підприємств тощо) необхідні статут та установчий договір.

Підготовці засновницьких документів слід приділяти пильну увагу, оскільки саме вони регулюють багато важливих аспектів діяльності підприємницьких структур. Таким чином, засновницькі документи -- не проста формальність, а проект вашої майбутньої справи. Що ж таке статут підприємства?

Статут підприємства -- це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства -- це його мала конституція, його основний закон. Завдання статуту -- дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей).

1. Найменування та місцезнаходження фірми.

2. Загальні положення.

3. Предмет, цілі та напрями діяльності фірми.

4. Юридичний статус фірми.

5. Майно фірми.

6. Фонди фірми.

7. Виробничо-господарська діяльність.

8. Зовнішньоекономічна діяльність.

9. Прибуток фірми та його розподіл.

10. Відшкодування збитків.

11. Органи управління та контролю фірми.

12. Організація та оплата праці.

13. Компетенція та повноваження органів трудового колективу.

14. Облік та звітність.

15. Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Всі ці розділи мають міститися у статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Разом із тим, деякі розділи можуть об'єднуватися, а "наповнення" цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору. Установчий, договір -- це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору -- об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, який містить такі розділи.

1. Преамбула.

2. Загальні положення договору.

3. Предмет договору.

4. Назва та місцезнаходження фірми.

5. Юридичний статус фірми.

6. Статутний фонд. Вклади учасників (засновників).

7. Права і обов'язки учасників (засновників).

8. Управління фірмою.

9. Майно фірми. Розподіл прибутку.

10. Порядок виходу зі складу учасників.

11. Форс-мажор.

12. Розв'язання суперечок.

13. Умови припинення (розірвання) договору.

14. Умови та строки набуття договором чинності.

15. Інші умови.

Установчий договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи -- важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання. Таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом із тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає: -- підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;

-- попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

-- збирання й узагальнення необхідних матеріалів;

-- створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

-- юридичні й економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

-- підготовку і проведення установчих зборів. На установчих зборах розглядають:

-- питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;

-- проекти найменування фірми та її юридичну адресу;

-- склад засновників;

-- строки розробки засновницьких документів;

-- вибори керівних органів фірми та інші організаційні питання. Рішення зборів оформлюються протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають» заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документа. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та установчий договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідну кількість примірників, їх засвідчує державний нотаріус після чого їх подають на реєстрацію. Тілечки після реєстрації підприємство (фірма) отримує право на функціонування. Значною мірою створення власної справи, організація фірми нагадує підготовку та реєстрацію шлюбу. Ясна річ, теоретично можна влаштовувати свої шлюби або розлучення щомісяця -- але чи надовго вистачить сил та коштів на такий "спорт"? Саме тому треба дуже прискіпливо поставитися до підбору партнерів для сумісної підприємницької діяльності, до підготовки засновницьких документів, передбачити в засновницьких документах можливі шляхи цивілізованого "розлучення" з мінімальними витратами для всіх сторін.

4.2 Статутний фонд та його формування

Для створення та початку діяльності підприємства необхідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутній фонд. Статутний фонд -- це сукупність грошових коштів та малина, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна -- будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав -- на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на період створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінювання здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті, у перерахунку за курсом Національного банку України.

До моменту Реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менш як 30 % коштів, зазначених у засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий.

Протягом року всі учасники підприємства (фірми) мають повністю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення вони сплачують 10 % річних з недонесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства -- сума еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) -- 100 мінімальним заробітним платам.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстрував статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовуються на розвиток виробництва.

Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційна

до його частки у статутному фонді. Майно, передане у користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки "підставою" для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).

Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та статуті підприємства (фірми). Підтримання певного співвідношення між обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства (фірми).

Крім статутного фонду, підприємства можуть створювати інші фонди, наприклад, резервний, страховий, споживання, соціально-економічного розвитку та ін., що передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням Зборів учасників підприємства (фірми).

4.3 Державна реєстрація підприємництва

Процес створення фірми (підприємства) завершує державна реєстрація.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом .

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи є розміщення (місцезнаходження) його постійно діючого керівного органу (правління, дирекція, адміністрація тощо).

Місцем проживання суб'єкта підприємницької діяльності є зареєстроване в установленому порядку постійне місце проживання громадянина-підприємця.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи -- власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:

-- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;