Підприємництво та малий бізнес

-- статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми підприємництва;

-- реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

-- документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

-- документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни (фізичні особи), які мають намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів, дві фотокартки, документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являють документ, що посвідчує особу.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного із засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи

-- платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про і державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності й за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Банк, у свою чергу, зобов'язаний відкрити банківський рахунок і протягом трьох днів повідомити про це податкову інспекцію.

Перереєстрація суб'єктів підприємницького бізнесу здійснюється у порядку, встановленому для реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни:

-- форм власності, організаційної форми чи назви суб'єкта бізнесу;

— основних положень статуту.

Суб'єкти підприємницького бізнесу мають право відкривати філії (відділення), представництва без статусу юридичної особи. Відкриття цих підрозділів не потребує реєстрації. Суб'єкт бізнесу тільки сповіщає про це реєстраційний орган внесенням допоміжної інформації до своєї реєстраційної картки.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою підприємця, на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках визнання дій підприємця недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьким документам, а також при здійсненні нестатутної діяльності.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності справляється плата (реєстраційний збір), яка становить: для громадян-підприємців -- 1,5, для юридичних осіб -- 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності справляється потрійний розмір відповідного реєстраційного збору.

Отже, фірма здійснила державну реєстрацію і внесена до державного реєстру. Засновникам видані відповідні документи, однак це не привід для відпочинку та розслаблення. Після того, як підприємство набуло статусу юридичної особи, організаційний період ще триває. Зокрема, відбувається остаточне формування органів управління фірми, розробляється та затверджується організаційна структура функціонування підприємства, виготовляються печатка і штампи, здійснюється відповідне планування підприємницької діяльності тощо.

ТЕМА 5. СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1 Податки та оподаткування. Податкова система

Податок - це плата суспільства за виконання державою своїх функцій. Він (податок) є відрахуванням частини вартості ВНП на загальносуспільні потреби. Але таке розуміння податку існувало не завжди. На певному етапі історичного розвитку людства податки взагалі не були основним доходом держави.

Податки - категорія фінансова, тому їхні функції випливають з функцій фінансів. Можна виокремити розподільчу, фіскальну, регулюючу, стимулюючу та контрольну функції податків.

Податки безпосередньо пов'язані із розподільчою функцією. Саме з допомогою податкового механізму провадиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами.

Суспільне призначення податків визначає фіскальна функція. Держава повинна отримувати достатньо і надійних доходів.

Економічні відносини оподаткування характеризуються одностороннім рухом вартості -- від юридичних і фізичних осіб до держави. В результаті оподаткування доходи юридичних і фізичних осіб зменшуються. Кожен платник зацікавлений у сплаті якнайменшої суми. Це може досягатись або за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, або шляхом вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. Таким чином, податки виконують регулюючу функцію. Вона є об'єктивною, оскільки податки здійснюють вплив на виробничі відносини незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Держава може лише використовувати їх з метою регулювання.

Використання регулюючої функції податків потребує всебічного вивчення кожної деталі їхнього впливу. Податки зачіпають все суспільство з його широкою гамою інтересів, кожен з яких необхідно врахувати. Неприйнятною є оцінка дії регулюючої функції за сальдовим методом -- що переважає: позитивний чи негативний вплив. Сама присутність навіть незначного негативного впливу свідчить про наявність недоліків в оподаткуванні.

Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтир для розвитку чи скорочення виробництва, діяльності. Адже податки є свого роду нормативом ефективності.

Як і регулююча, стимулююча функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Інколи цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткувані держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання майна. З допомогою цієї функції можна оцінити раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо. У кожній країні діє цілий набір податків. Сукупність встановлених у країні податків складає поняття податкової системи. Ці податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та з її окремими елементами.

Податки, що можуть входити до податкової системи, класифікуються за досить різними ознаками. За формою оподаткування або ж за способом перекладання всі податки можна поділити на дві групи: прямі та непрямі. Прямі податки - це податки, які залежать від масштабів об'єкта оподаткування. Стягуються вони внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ. Слід зазначити, що прямі податки розподіляють податковий тягар за принципом справедливості, тобто ті, хто має вищі доходи, сплачує більше. А непрямі податки - це податки, які включаються у вигляді надбавки до ціни, і сплачує їх у кінцевому підсумку споживач (той сплачує їх більше, хто більше споживає й має більші доходи). Терміни "прямий" і "непрямий" є рівнозначними "перекладним" і "неперекладним".

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, останні поділяються на загальнодержавні їй місцеві.

Загальнодержавні встановлюються вищими органами влади і є обов'язковими для стягнення по всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Залежно від бюджету, до якого їх можуть зарахувати, вони поділяються на доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між центральним і місцевими бюджетами.

Місцеві податки вводяться місцевими органами влади і.) управління. Вони можуть встановлюватись: у вигляді надбавок до загальнодержавних податків, рівень яких обмежено вищими органами влади; введенням податки за переліком, затвердженим вищими органами влади, впровадженням на розсуд місцевих органів без обмежені з боку центральної влади.

Як видно, податкова система кожної країни включає до свого складу багато податків різної цілеспрямованості. Це необхідно для забезпечення виконання всіх їхніх функцій. Адже практично неможливо в одному податкові реалізувати всі функції. Перш за все система доходів має забезпечити сталу фінансову базу держави для фінансування її видатків. Для цього необхідні кілька видів податків, до складу яких входять непрямі (індивідуальні та універсальні акцизи), податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Ці податки, як правило, мають яскраву фіскальну цілеспрямованість.

Також має бути досить значною кількість податків, що покликані виконувати регулюючу функцію. Неможливо допомогою одного податку вплинути на всі сторони господарської діяльності і сфери суспільно-економічного життя.

Підприємець, що організовує виробництво, також має цілий ряд потреб, причому як споживацьких, так і виробничих. Джерелом їх задоволення є отримані з виробництва доходи (прибутки). Тому, з погляду підприємця, його виробництво існує задля отримання прибутків. Вони одночасно є метою виробництва, його результатом і умовою продовження.

Як результат виробництва прибуток є його економічним ефектом. З огляду на це, економічна ефективність підприємства характеризується ступенем його прибутковості, або рентабельності.

Вже звідси можна вивести пряму залежність між економічною ефективністю підприємств, національної економіки в цілому та рівнем оподаткування. Чим вищий рівень оподаткування, тим більша частина доходів піде на сплату податків, тим менші суми прибутків залишаються у розпорядженні підприємців. А, як відомо, підприємець оцінює ефект від свого виробництва за тими сумами прибутків, які залишаться у його розпорядженні після здійснення всіх обов'язкових платежів. Але такий явний результат має лише дія прямих податків, платниками яких є підприємства. Що ж стосується непрямих або прямих податків з фізичних осіб, то їхня дія прихована.

Прямі податки з фізичних осіб, при їх підвищенні, призводять до скорочення номінальних, а водночас і реальних доходів населення. Звичайно ж, скорочується попит населення на товари, вироблені підприємствами. За умови незмінної пропозиції цих товарів ціни на них неодмінно знизяться. Скоротяться й прибутки підприємств. Це означає, що підприємства будуть змушені пожертвувати частиною прибутків (якщо це можливо) і задля збереження незмінного рівня прибутковості будуть скорочувати загальні витрати через зменшення обсягів виробництва.

Можна розглянути ситуацію й з іншого боку: оскільки ціна робочої сили визначається набором життєво необхідних благ, то задля забезпечення існування робітників зі збільшенням державних податків на їх зарплату підприємці будуть змушені підняти й саму зарплату (підвищення номіналу дещо стабілізує реальні доходи, що знизилися внаслідок податків). Такий крок призводить до зростання виробничих витрат. Прибутки починають також скорочуватись. Прагнучи запобігти цьому, підприємці також будуть мінімізувати витрати шляхом скорочення обсягів виробництва.

Як правило, при підвищенні податків з фізичних осіб мають місце обидві охарактеризовані ситуації одночасно.

Аналогічно діють і непрямі податки, оскільки кінцевим їх платником також є населення.

5.2 Непряме оподаткування підприємницької діяльності в Україні

Непрямі податки включають до свого складу акцизи, фіскальні монополії, мито на товари, що експортуються та імпортуються. Перші два види пов'язані з внутрішньою торгівлею, третій -- із зовнішньою. Види непрямих податків розрізняються залежно від особливостей ціноутворення, оскільки вони стягуються в ціні товарів.

Акцизи -- це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. Вони характерні для системи ринкового ціноутворення, при якому держава прямо майже не втручається в цей процес. Вона встановлює тільки надбавку до ціни, що характеризує її доход, Який вона відсікає від обсягу реалізації товарів (акциз -- під латинського "ассіdо" -- "відрізати", "відсікати"). Ставки акцизу можуть бути фіксованими і пропорційними.

Фіксовані акцизи встановлюються у грошовому виразі на одиницю товарів і не залежать від ціни, якості, сортності, асортименту. Вони створюють стабільну доходну базу бюджету, бо не залежать від зміни цін (при падінні цін держава не втрачає надходжень, а при їх зростанні останні не збільшуються).

Пропорційні акцизи встановлюються у відсотках до обсягу реалізації. Вони реагують на всі зміни цін на ринку, їх вигідно використовувати за умов інфляційного зростання цін, тому що тоді доходи держави не знецінюються.

Залежно від охоплення маси товарів розрізняють акцизи індивідуальні і універсальні. Перші встановлюються і окремі види товарів, другі -- для всього обсягу реалізації.

Історично першими виникли індивідуальні акцизи. Нині в Україні такого роду податком є акцизний збір.

З розширенням кола товарів, що оподатковувались акцизами, стало вигідніше перейти до універсального прямого оподаткування за єдиною ставкою. Спочатку г був податок з продажу (купівель), потім -- податок з обороту. Першим податком оподатковувався обсяг продажу чи купівель товару, другим -- і товарний оборот, і послуги. В обох випадках оподаткування відбувається на всіх стадіях виробництва і реалізації, тобто воно є багаторазовим. При цій системі податок "накручується" на податок (кумулятивний характер).

Третьою формою універсального акцизу є податок на додану вартість. Він також стягується багаторазово, але охоплює щороку тільки новостворену вартість, не поширюється на перенесену вартість, яка вже була оподаткована раніше. У сучасних умовах цей податок є найпоширенішим серед непрямих універсальних. Застосовується і в Україні.

Другий вид непрямого оподаткування внутрішньої торгівлі -- фіскальна монополія. її відмінність від акцизів полягає в тому, що акцизи встановлюються до ринкової ціни, а за фіскальної монополії держава сама встановлює таку ціну, яка забезпечує їй певні надходження. Монополія держави може бути як частковою, так і повною. У першому випадку держава монополізує тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і реалізацію; у другому -- залишає за собою виключне право виробництва і реалізації окремих товарів за встановленими нею цінами. Об'єктами фіскальної монополії завжди були найбільш масові споживчі товари (сіль, спиртні напої, тютюн і т. ін.).

Нині державна фіскальна монополія або зовсім не використовується, або встановлюється окремими країнами у дуже обмеженому вигляді.

Третім видом непрямих податків є мито. Воно встановлюється при ввезенні чи вивезенні товарів через кордон країни або за транспортування товарів транзитом по території країни. Існує декілька форм мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне, антидемпінгове, зрівнювальне (компенсаційне).

Статистичне мито встановлюється з метою обліку експортно-імпортних операцій в умовах вільної зовнішньої торгівлі. Воно не має бюджетного значення, тому ставки його невисокі.

Фіскальне мито має бюджетне значення. Його встановлюють на товари постійного попиту з метою одержання достатніх надходжень.

Протекціоністське мито вводиться з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку товарів іноземного виробництва. Воно встановлюється в таких розмірах, які забезпечують цінову перевагу вітчизняних товарів. Але слід зазначити, ідо мито -- не єдиний метод захисту внутрішнього ринку. Замість нього можна використовувати квоти на імпорт, акцизи на імпортні товари тощо.

Для захисту внутрішнього ринку у випадках, коли я його завоювання товари ввозяться за явно заниженими цінами, використовується також антидемпінгове мито.

Преференційне мито має протилежну протекціоністському спрямованість. Його встановлюють на дво- чи багатосторонній основі з метою розвитку міжнародної торгівлі. Ставки його невисокі, що фактично є щаблем на шляху до безмитної торгівлі.

Зрівнювальне (компенсаційне) мито за погодженням сторін має врівноважувати ціни на імпортні і вітчизняні товари з метою виключення цінової конкуренції.

На даному етапі в Україні застосовуються два види непрямих податків: акцизи та мито.

Акцизи поділяються на універсальні, індивідуальні.

ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів.

Універсальні акцизи, як уже зазначалося, виникли значно пізніше індивідуальних. Вони з'явились у XX стопі н. Відрізнялись загальними ставками і ширшою базою оподаткування. Це забезпечило більш стабільні та постійні доходи бюджету.

Останній факт і зумовив поширення універсальних акцизів. Крім того, суми надходжень від них зростають при підвищенні цін, що забезпечує деяку страховку від впливу інфляції.

ПДВ відрізняється від інших універсальних акцизів об'єктом оподаткування. Наприклад, податок з продажу передбачає своїм об'єктом валовий доход на кінцевому етапи реалізації, податок з обороту стягується з валового Обороту на всіх ступенях руху товарів. Це означає, що гайній має кумулятивний ефект. ПДВ також сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом виступає не валовий оборот, а додана вартість.

При введенні ПДВ застосовується різна методика обчислення доданої вартості. Існує два основні методи визначення доданої вартості:

Від повної вартості товару (В) віднімається продажна вартість сировини, матеріалів, послуг виробничого характеру (МЗ).

До фонду зарплати (ФЗП) додається прибуток (П).

Нині ПДВ поширений у всій Європі. Це і визначило прийняття у 1992 році ПДВ в Україні, який разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажів.

Оподаткування доданої вартості в Україні суттєво змінилося в 1997 році. Крім того, постійно вносяться зміни і доповнення до чинного законодавства з питань нарахування та сплати цього податку. При вивченні даного питання слід керуватися Законом України "Про ПДВ" від 01.10.1997 року (зі змінами та доповненнями).

Сплата ПДВ здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом.

Якщо обсяг оподатковуваних операцій платника за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то сплата ПДВ провадиться щомісячно; якщо ж обсяг операцій менше 7200 неоподатковуваних мінімумів -- сплата провадиться за рішенням платника: помісячно чи поквартально.

За раніше діючим порядком передбачалось, що підприємства, в яких середньомісячна сума ПДВ за рік не перевищує 25 тис. грн., сплачують ПДВ і подають декларацію не пізніше 15 - го числа наступного за звітним місяця, а при сумі податку понад 25 тис. грн. сплата провадиться подекадно: 15-го, 25-го числа поточного місяця і 5-го числа наступного місяця в розмірі 1/3 суми за попередній місяць.

Законодавством також визначено перелік операцій, що звільняються від оподаткування ПДВ.

Другим за значимістю непрямим податком в Україні є акцизний збір. Це податок на окремі товари, що виробляються в Україні або ввозяться по імпорту. Перелік під акцизних товарів та ставки акцизного збору затверджує Верховна Рада України. Перелік підакцизних товарів н ставками акцизного збору визначено в:

ЗУ від 06.02.96 р. № 30/96-ВР "Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби" (зі змінами та доповненнями);

ЗУ від 07.05.96 р. № 178/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої (зі змінами та доповненнями);

ЗУ від 24.05.96 р. № 216/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби (зі змінами та доповненнями);

ЗУ від 11.07.96 р. № 313/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) (зі змінами та доповненнями).

З 1 січня 2000 року значно зменшився перелік підакцизних товарів, яких налічувалось більше тридцяти на іменувань, у той час як формування бюджету від надходження акцизного збору (за даними Державного комітет, статистики України) забезпечується в основному за рахунок реалізації такої продукції, як тютюнові вироби спирт, алкогольні напої та нафтопродукти. Тому скасування акцизного збору на такі товари, як кава, шоколад, вироби зі шкіри, хутряні вироби, відео- та аудіоапаратуру, телевізори, меблі та інші товари було цілком обґрунтовано.

Розрахунки з бюджетом по акцизному збору здійснюють суб'єкти підприємницької діяльності, що виробляють або імпортують підакцизні товари, а також громадяни, які ввозять підакцизні товари на територію України. Цей податок, як і ПДВ, у кінцевому рахунку включається до ціни товару і перекладається на споживача.

Митна вартість імпортних підакцизних товарів розраховується на підставі ціни, передбаченої контрактом на їх поставку, але не нижчої, ніж індикативна ціна, визначена Кабінетом Міністрів України. Крім того, митна вартість включає фактичні витрати на транспортування від пункту розташування постачальника до пункту перетину митно-мі кордону України, навантаження, розвантаження, перевантаження, фрахт і страхування, комісійні та брокерські винагороди.

Сплата акцизного збору провадиться до 16 числа наступного за звітним місяця (виробники алкогольних напоїв -- на третій робочий день після здійснення обороту). Акцизний збір з імпортних товарів сплачується до або під час подання вантажної митної декларації одночасно зі сплатою мита та митних зборів.

При оподаткуванні акцизним збором алкогольних напоїв і тютюнових виробів особливістю є те, що порядок сплати вказаного податку передбачає придбання марок акцизного збору встановлених зразків. Вони різняться за дизайном і кольором для імпортних і вітчизняних товарів.

Марки видаються виробникам за умови сплати їх вартості, а також сплати акцизного збору за минулий місяць відповідно до заявки-розрахунку, що містить інформацію і планові обсяги реалізації на наступний місяць.

Імпортери підакцизних товарів отримують марки після подання заявки встановленої форми та платіжних документів, що підтверджують сплату акцизного збору вартості марок (або простого векселя на відстроченім платежу). Марки наклеюються на товари і слугують для контролю за ухиленням від оподаткування.

Крім того, незаперечним є той факт, що стан роботі підприємств-виробників підакцизних товарів суттєво впливає на надходження акцизного збору до бюджету.

Тому з метою поповнення бюджету уряд України здійснив заходи щодо підтримки підприємств.

Так, 7 грудня 2000 року ВРУ прийняла ряд законів, три з яких безпосередньо стосуються питань стягнений акцизного збору. Такими законами є:

№ 2134 -III "Про внесення змін в деякі законодавчі акти України відносно регулювання ринку автомобілів м Україні;

№ 2137 -III "Про внесення змін в Закон України "При ставки акцизного збору та ввізного мита на спирт етили вий та алкогольні напої";

№ 2138 -III "Про внесення змін в Закон України Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнових вироби".

Єдиний митний тариф -- це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Він заснований на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямку максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.

Єдиний митний тариф включає: преференційну, пільгову та повну ставки.

У залежності від методу вирахування в Україні застосовуються такі види мита:

адвалерне (нараховується у відсотках до митної
вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом);

специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару);

комбіноване (поєднує обидва попередні).

У залежності від об'єкта і призначення в Україні застосовується ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мито.

5.3 Пряме оподаткування підприємницької діяльності

Прямі податки за своєю питомою вагою в доходах консолідованого бюджету поступаються непрямим. Ці податки є найбільш справедливою формою оподаткування в порівнянні з непрямими, але вони не страхують бюджет від інфляції. Тому в умовах інфляційної економіки переважають непрямі податки. Такий факт є недоліком податкової системи, але він вимушений.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Вони сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, що мають вищі доходи. Це найсправедливіший принцип оподаткування. Але він пов'язаний зі складним механізмом стягнення податків, оскільки виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому податкова система не може обмежуватись тільки прямими податками.

Прямі податки поділяються на дві групи: особисті й реальні. При особистих первинним явищем виступає платник, а вторинним -- об'єкт оподаткування; при реальних -- навпаки. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, їхніми видами є: прибутковий, подушний (в Україні не справляється), майновий, на спадщину і дарування (в Україні справляється через систему державного мита). Через прибутковий податок встановлюється пряма залежність між доходами платника і його платежами в Державний бюджет. Залежно від платника розрізняють два види прибуткового податку: з фізичних і з юридичних осіб.

Серед прямих податків безперечно основним для підприємств в Україні як з фіскальної, так і з регулюючої точки зору є податок на прибуток. Його регулююча роль полягає в тому, що він може суттєво впливати на вибір правових форм організації бізнесу, на напрямки розподілу прибутку (споживання чи накопичення), на вибір методів фінансування інвестицій, на розподіл ресурсів між сферами господарської діяльності, на темпи економічного зростання на макрорівні. Тобто він є потужним регулятором економічних процесів та стимулятором економічної п шості.

Податок на прибуток підприємств піддавався досить мім кардинальним змінам. Двічі в Україні змінювався об'єкт оподаткування:

- до 1993р. - доход;

- протягом І кварталу 1993р. - прибуток;

- далі до 1995р. - доход; з 1995р. - прибуток;

- з 1995р. реформувалася лише система вирахування податку.

З 1995 року по 1997 рік оподатковувався балансовий прибуток. Основною його складовою був прибуток від реалізації, який розраховується як різниця між виручкою та собівартістю продукції.

Така система мала суттєвий недолік, собівартість формувалась протягом виробничого споживання ресурсів. Від часу їх закупки до часу споживання проходив певний період. За цей період підприємство зазнавало збитків, пов'язаних з інфляційним зростанням цін на продукцію.

Механізм оподаткування прибутку в Україні кардинально змінився з прийняттям Закону України від 22.05. 1997 р. № 283/ВР-97.

Об'єктом оподаткування є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

суму валових витрат;

суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход -- це загальна сума доходу платниці податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, морській економічній зоні, так і за її межами. Для промислових підприємств він включає:

загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх остаточного погашення (ліквідації);

доходи від товарообмінних (бартерних) операцій;

доходи від операцій з розрахунками в іноземній валюті;

доходи від спільної діяльності у вигляді дивіденди: отриманих від нерезидентів, роялті, володіння борговими вимогами, доходи від лізингу (оренди);

доходи минулих періодів, не враховані і виявлені лише в звітному періоді;

доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій (отримана безповоротна фінансова допомога вартість безкоштовно переданих товарів, за винятком неприбуткових організацій та підрозділів платника, що не мають статусу юридичної особи; сума кредиторської заборгованості, термін позову якої минув; вартість матеріальних цінностей, що були передані платнику на зберігання використані ним у власному господарському обігу виробництві, суми штрафів та пені, отримані платником; сума державного мита, що була сплачена позивачем і повернена на його користь за рішенням суду).

Прибуток оподатковується за базовою ставкою 30%.

Оподатковується у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, створених у відповідності із законом (але тільки протягом трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної).

Будь-яка особа, що виплачує іншій особі виграші и лотерею (крім державної), в казино, в ігорних місцях, а також дивіденди, зобов'язана утримувати і вносити до бюджету 30% суми, що підлягає виплаті.

Існують також інші ставки, що поширюється на специфічні види діяльності.

Ставка 15% застосовується при оподаткуванні валових доходів нерезидентів, які не здійснюють підприємницьку діяльність в Україні через постійне представництво, проте отримані з джерел на території України.

За десятивідсотковою ставкою оподатковуються до ходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України.

За ставкою 6% оподатковуються доходи нерезидентів, які як оплата вартості фрахту транспортних засоби виплачуються резидентами, а також ті доходи, що отримані страховиком у випадку дострокового розірвання договору зі страхування (крім випадків, пов'язаних зі смертю застрахованої особи).

За найнижчою ставкою - 3% оподатковуються валові доходи від страхової діяльності (крім страхування життя).

Відсутність знижених ставок для підприємств малого бізнесу в Україні частково компенсується існуванням спрощеної системи оподаткування.

Скористатися спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності мають право:

* юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, якщо у них середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 1 млн. грн. Такий порядок введено згідно з Указом Президента України "При спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 3 липня 1998 року (діє в редакції Указу № 746/99 від 28.06.1999р.).

Спрощеною системою не мають права скористатися:

суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності";

творчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

учасники спільної діяльності, визначеної п.7.7. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %.

Суб'єкти підприємницької діяльності самостійно обирають спосіб спрощеного оподаткування доходів. Вибір провадиться один раз і залишається незмінним протягом звітного року. Суб'єкт підприємницької діяльності, яким перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного зборів у разі сплати ПДВ згідно з Законом України "Про податок на додану вартість";

10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за винятком акцизного збору у разі включення ПДВ до складу єдиного податку

Мале підприємство, яке сплачує єдиний податок, не і платником таких видів податків і зборів, як ПДВ, крім випадків, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за ставкою 6%;

податок на прибуток підприємств;

плата за землю;

збори за спеціальне використання природних ресурсів;

збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

комунальний податок;

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

збір на видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності мале підприємство подає письмову заяву до органу податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх податків та обов'язкових платежів, термін .іти яких настав на дату подання заяви. Органи ДПІ (зобов'язані протягом 10-ти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або подати письмову мотивовану відмову.

Свідоцтво видається малим підприємствам терміном один рік.

Термін сплати єдиного податку - до 20-го числа місяця, наступного за тим, у якому одержано виручку.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів від платників розподіляє суму єдиного податку таким чином:

до Державного бюджету - 20 %;

до місцевого бюджету - 23 %;

до Пенсійного фонду України - 42%

на обов'язкове соціальне страхування -15%.

Щоквартально, не пізніше 20-го числа місяця, наступи о за звітним періодом, платник подає до органу державної податкової служби розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (уразі обрання ним єдиного податку за ставкою 6%), а також платіжне доручення про сплату цього податку з відміткою банку про зарахування коштів.

Суб'єкти малого бізнесу, незалежно від технологи та наявності виробництва продукції (робіт, послуг), його матеріаломісткості та кількості здійснюваних за місяць господарських операцій, можуть обирати один із варіантів ведення спрощеної форми бухгалтерського обліку. Це може бути проста форма бухгалтерського обліку чи форма обліку з використанням (веденням) регістрів обліку майна малого підприємства.

Рішення про ведення обліку витрат за статтями калькуляції видами продукції, за виробничими підрозділами приймається виключно самим суб'єктом малого бізнесу (за потребою). Обов'язково суб'єкти малого бізнесу, ясі застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, ведуть касову книгу і книгу обліку доходів і витрат, в якій у хронологічній послідовності ведуться записи про здійснення господарських операцій, що відбулися у звітному (податковому) періоді. Ряд податків (ПДВ (якщо єдиний податок 6%), акцизний збір, прибутковий податок з громадян, інші утримання із заробітної плати (на пенсійне та соціальне страхування), плата за торговий патент) платники єдиного податку сплачують на загальних підставах, тому облік (як бухгалтерський, так і податковий) цих податків залишається без змін.

Цією системою можуть користуватися і новостворені підприємства.

Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування підприємство може з початку наступною звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови подання заяви до відповідного органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Щодо ще одного виду податку, який ми відносимо до особистих, - прибуткового податку з громадян, -- слід відзначити, що він стосується двох організаційно-правових форм підприємницької діяльності:

юридичні особи зобов'язані провадити його утримання із заробітної плати найманих працівників та переказувати до бюджету;

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності -- зобов'язані провадити його утримання із заробітної плати найманих працівників, а також сплачувати з власних доходів.

Платниками податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які отримують доходи в Україні.

Податок стягується за прогресивною шкалою ставок (від 10-ти до 40%). Неоподатковуваний мінімум - 17 грн. на місяць.

Із сум доходів, одержаних громадянами не за сумісництвом, податок утримується за пропорційною ставкою 20%. Те ж саме стосується і громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні (тобто знаходяться на її території менше 183-х днів).

Об'єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, який визначається як сума місячних сукупних оподатковуваних доходів, одержаних із різних джерел на території України та за її межами.

Підприємства провадять утримання податку з наймають працівників згідно із шкалою щомісячно, а в кінці року провадять річний перерахунок за сукупним річним доходом, розбиваючи його на середньомісячні. Такий перерахунок здійснюється до 1 лютого наступного за звітним року. Якщо працівник мав доходи за сумісництвом, річний перерахунок податку провадиться податковою службою на підставі декларації сумісника. Сумісники зобов'язані подати декларацію до 1 квітня наступного за звітним року. Юридичні і фізичні особи, які використовують працю сумісників, зобов'язані не пізніше як через 30 днів після виплати їм доходів надіслати до податкових органів за місцем проживання громадянина відомості про виплачені суми доходів і суми утриманого з них податку.

Якщо громадянин отримував доходи за кордоном, то сплачені там суми податку зараховуються при сплаті прибуткового податку в Україні, але в сумі, не більшій ніж підлягає сплаті за українським законодавством. Для цього слід подати довідку податкових органів країни, з якої походять доходи.

Оподаткуванню підлягає доход, одержаний як у грошовій, так і в натуральній формах.

Пільги з прибуткового податку надаються у вигляді звільнення від оподаткування деяких видів доходу або у вигляді права на зменшення сукупного оподатковуваного доходу для відповідної категорії платника.

Основними видами доходів, які звільняються від оподаткування є:

допомога по державному соціальному страхуванню (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності) і виплати по державному соціальному забезпеченню;

суми одержуваних аліментів;

пенсії;

компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формах (наприклад, добові за час перебування в службовому відрядженні);

доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному господарстві сільськогосподарської продукції (рослинної та тваринної) та ін.

Зменшення сукупного оподатковуваного доходу встановлено в неоподатковуваних мінімумах і провадиться для окремих категорій громадян (інвалідів, постраждалих від Чорнобильської аварії, одного з членів подружжя, що мають дітей, і т. д.).

Переказ податку до бюджету повинен провадитися в день одержання в установах банків коштів на виплату заробітної плати працівникам.

Для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, об'єктом оподаткування є різниця між валовим доходом і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Тому підприємці-фізичні особи зобов'язані вести облік доходів і витрат.

Якщо громадянин займається підприємницькою діяльністю і обрав форму оподаткування звичайну за шкалою, то нарахування податку здійснюється податковими органами на підставі декларації. Декларація повинна бути подана платником до 1 квітня наступного за звітним року. При цьому протягом року платники щоквартально сплачують до бюджету авансові платежі: по 25% річної суми податку за попередній рік. Якщо підприємець працює перший рік, то авансові платежі складають 25% річній суми податку, обчисленої податковими органами за оціночним доходом на поточний рік. Авансові платежі сплачуються У такі терміни: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком (якщо їхні доходи не перевищують 7000 неоподатковуваних мінімумів за останні 12 календарних місяців, а кількість найманих працівників не більша п'яти).

Розміри фіксованого податку встановлюються за рішенням місцевої Ради у межах від двадцяти до ста гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно. Якщо підприємець використовує працю найманих осіб, то за кожного з працівників він повинен сплатити 50% фіксованого податку.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковується фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Платник фіксованого податку звільняється від веденні обов'язкового обліку доходів і витрат.

Фізичні особи можуть також обирати форму оподаткування за єдиним податком. Він залежить від виду діяльності та місця її здійснення. Його розмір складає від двадцяти до двохсот гривень на місяць. Якщо фізична особа займається декількома видами діяльності, які дозволено оподатковувати єдиним податком (але за різними ставками), то вона повинна придбати одне свідоцтво і сплатиш податок у загальній сумі не вище двохсот гривень. Переходячи на спрощену систему, суб'єкт підприємництва повинен подати заяву до податкової інспекції за місцем реєстрації за місяць до початку наступного року за умови сплати всіх податків та зборів у поточному році.

До особистих податків відносимо також податок із власників транспортних засобів. Основним документом що регламентує порядок обчислення і справляння податку з власників транспортних засобів -- є Закон України від 11.12.1991 р. (у редакції від 18.02.1997 р 16.07.1997 р., 13.07.2000 р.), статтею 6 якого встановлено, що юридичні особи, в тому числі іноземні, самостійно обчислюють і визначають суму податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року.

Розрахунок суми податку складається юридичною особою - платником податку на підставі бухгалтерського звіту (балансу) станом на 1 січня і подається до органів ДПС за місцем свого знаходження та місцем постійного базування транспортних засобів у порядку і строки, визначені органами ДПС , але не пізніше 15 березня.

Сума податку, визначена юридичною особою у розрахунку, складеному станом на 1 січня поточного року, сплачується щоквартально - рівними частинами, до 15-го числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Закон не передбачає проведення перерахунку суми податку і подання податкового розрахунку до органів ДПС у разі зняття транспортних засобів з обліку чи їх перереєстрації з будь-яких причин протягом року.

Порядок заповнення Розрахунку податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також його форму затверджено наказом ДПА раїни №61 від 16.02.2000 р., зареєстрованим Міністерством юстиції України 01.09.2000 р. №121/4342.

Відповідно до цього Порядку нарахована сума податку, що підлягає сплаті за звітний рік, розбивається платником на чотири рівні частини (кожна по 25% від загальної суми податку підсумкового рядка) і відображається

платником у розрахунку за поквартальними строками плати. Розрахунок податку підписується керівником підприємства і головним бухгалтером, затверджується печаткою і подається до відповідного органу ДПС.

За транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертається, і перерахунки розміру податку перед особами у зв'язку з перереєстрацією транспортних засобів не проводяться.

Стосовно фізичних осіб - власників транспортних засобів слід додати, що вищеназваний податок стягується під час проходження технічного огляду автомобілів.

Реальні податки передбачають оподаткування майна згідно з його зовнішніми ознаками. Вони включають до свого складу земельні податки, домові податки, промислові податки та податки на грошовий капітал. Найпоширенішими з них практично в усіх країнах є земельний та промисловий податки.

Історично першим вважається земельний податок. Його виникнення та існування до сьогоднішніх днів пов'язано з тим, що земля є основним джерелом багатства. На ранніх історичних етапах цей податок справлявся в натуральній формі. Потім було здійснено перехід до сплати у грошовій формі. Існує декілька форм обчислення цього податку. Головною з них є обчислення на основі площі земельної ділянки. Дана форма застосовується і в Україні. При такому методі обчислення держава диференціює ставки в залежності від родючості ґрунтів та їх місцезнаходження відносно ринків збуту продукції. Також враховується доходність землі. Однак врахувати повною мірою всі ці ознаки не вдається в жодній країні. Наприклад, в Україні до 1997 року діяли фіксовані ставки податку за одиницю площі. При цьому передбачалося, що їхні межі розроблені з урахуванням родючості ґрунтів за регіонами. В межах населених пунктів ставки різнилися залежно від кількості населення. Але всі ці ставки недостатньо враховували місцезнаходження ділянки відносно ринку збуту продукції. Наприклад, у населених пунктах чисельністю 1тис.чол. і кілька млн. чол. ставки плати за землю різнилася лише в три рази.

Разом з тим, диференційна рента від цих ділянок пов'язана з місцезнаходженням ділянок відносно ринку збуту, різнилася інколи в десятки разів. Тому в 1997 році для розв'язання цієї проблеми було здійснено перехід до оподаткування землі згідно з грошовою оцінкою, хоча фіксовані ставки за одиницю площі збереглися для земель, грошову оцінку яких не проведено. Як і в більшості країн, методика грошової оцінки не повністю враховує різницю в ренті.

Якщо в цілому порівняти земельні податки з іншими, то вони не мають суттєвих недоліків, але водночас мають цілий ряд переваг:

Кожен сплачує цей податок залежно від свого володіння. Тому в даному випадку найбільш чітко дотримані принципи соціальної справедливості.

Щоб сплатити даний податок, на землі необхідно вести господарство. В цьому проявляється стимулююча функція податку.

Це податок, від якого практично не існує способів ухилення.

Нині в Україні плата за землю сплачується або власниками ділянки, або землекористувачами.

Платниками є як юридичні, так і фізичні особи. Ставки податку встановлюються:

а) у відсотках до грошової оцінки;

б) у копійках за одиницю площі в залежності від типу землі.

Найвища ставка характерна для земель населених пунктів, які знаходяться в користуванні підприємств, та для земель природоохоронних зон, що також передані у користування. Але ще до сьогоднішнього дня в Україні повністю не завершено грошову оцінку земель. Тому тимчасово для земель, які ще повністю не оцінені, застосовують фіксовані ставки податків у копійках за м2 .

При стягненні плати за землю у курортних населених пунктах застосовують підвищені коефіцієнти.

Пільги з плати за землю не так часто змінюються, як і інших податків і є більш усталеними. Можна виділити три основні групи пільг:

для ділянок загальнодержавного, соціального та культурного, природничого призначення (заповідники, ботанічні сади, зоопарки і т.д.);

для деяких, визначених законом установ (науково - дослідні та навчальні заклади сільськогосподарського призначення, місцеві органи влади, органи прокуратури дитячі санаторно-курортні, оздоровчі заклади, вітчизняні заклади освіти, культури, охорони здоров'я, релігійні організації, що займаються підприємницькою діяльністю);

для фізичних осіб (пенсіонери, інваліди І - II груп, постраждали від Чорнобильської катастрофи і т.д.).

Податок сплачується до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Надходження від цього податку повністю зараховуються до місцевих бюджетів і мають цільове призначення. Вони можуть використовуватися лише на такі цілі:

Фінансування заходів з охорони земель та підвищення їх родючості.

Ведення земельного кадастру, землеустрій та моніторинг земель.

Створення земельного інноваційного фонду.

Компенсація власникам витрат, пов'язаних із консервацією земель не з їх вини.

Проведення земельної реформи.

Податок на промисел стягується з різних видів промислів, які приносять доход. Метою введення цього податку в Україні було поповнення місцевих бюджетів ш рахунок оподаткування таких доходів фізичних осіб, які, як правило, не оподатковуються іншими видами податків, оскільки податковим адміністраціям важко проконтролювати їх отримання.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" платниками цього податку є громадяни України, іноземці та особи без громадянства ті, що постійно проживають в Україні, і ті, що не манні постійного місця проживання, -- за умови, що вони не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний (не більше чотирьох разів протягом календарного року) продаж виготовленої, переробленої або придбаної продукції, речей, товарів.

Не належать до платників податку на промисел громадяни, які здійснюють діяльність від імені іншої особи, будучи при цьому найманими працівниками; фізичні особи--суб'єкти підприємницької діяльності; громадяни, що здійснюють продаж особистої власності через державний або приватний нотаріат чи біржу; громадяни, які продають продукцію тваринництва, рослинництва, вирощену на присадибній (дачній, садовій) ділянці, в особистому, підсобному господарстві, а також реалізують товари через мережу комісійної торгівлі.

Якщо громадяни здійснюють продаж продукції, товарів більше чотирьох разів протягом календарного року, то вони зобов'язані зареєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності.

Отже, якщо громадянин вирішив здійснювати продаж продукції або товарів, він повинен звернутися до державної податкової інспекції за місцем проживання або за місцем здійснення продажу товарів (продукції), якщо він ми має постійного місця проживання, для того, щоб отримати одноразовий патент на торгівлю. Для одержання одноразового патенту громадянин подає декларацію, у якій вказує свої паспортні дані, а також найменування товару його кількість і продажну вартість. У декларації, крім цього, зазначається термін реалізації товару (продукції).

Відповідно до Декрету "Про податок на промисел" торгівля товарами може здійснюватися протягом трьох або семи днів.

Ставка податку на промисел встановлена у розмірі 10% від вартості товару, зазначеної у декларації, якщо продаж здійснюється до трьох днів, і 20% -- якщо його продаж здійснюється до семи днів. У будь-якому випадку вартість одноразового патенту не може бути меншою від одного неоподатковуваного мінімуму, тобто менше 17-ти гривень.