Підприємництво та малий бізнес

Громадянин повинен представити податковій інспекції, якій подавав декларацію, квитанцію про сплату відповідної суми. Після цього йому при пред'явленні паспорта видається одноразовий патент, за що громадянин розписується у спеціальному журналі. Патент дає право здійснювати продаж товарів (продукції) у терміни, зазначені в ньому. Квитанція про сплату залишається в державній податковій інспекції і додається до декларації.

Контроль за дотриманням торгівлі за одноразовими патентами покладається на державні податкові інспекції та органи внутрішніх справ.

Громадяни, що здійснюють продаж товарів (продукції), зобов'язані пред'являти одноразові патенти на вимогу зазначених контролюючих органів.

У випадку порушення громадянином зазначених правил посадовими особами податкових інспекцій або органів внутрішніх справ складається протокол про адміністративне правопорушення. На таких громадян, згідно з постановою начальника державної податкової інспекції або його заступника, накладається адміністративний штраф у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 170 грн.). Якщо порушення здійснені громадянином повторно, протягом 12 місяців після накладення адміністративного штрафу, розмір штрафу становить від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 340 грн.).

Варто зауважити, що Декретом не передбачене таке порушення, як зміна продажної вартості товарів у процесі їх реалізації.

Податки на промисел також зараховуються до місцевих бюджетів.

Податок на грошовий капітал поширюється на кошти, вкладені в цінні папери з урахуванням доходу від них Найчастіше оподатковується доход. В Україні цей податок не діє, хоча оподатковуються дивіденди, що фактично є елементом податків на грошовий капітал.

5.4 Інші податки, збори та обов'язкові платежі СПД

Природні ресурси є власністю держави. За їх використання держава як власник стягує плату. Призначення цієї плати полягає у покритті видатків на можливе відтворення та забезпечення ефективності використання цих ресурсів. Як і податки, такі платежі є обов'язковими Але, на відміну від податків, вони передбачають еквівалентність. Відчутної фіскальної ролі вони не відіграють.

Основними видами платежів за ресурси та послуги є: збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий доход); збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду); збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; рентна плата за нафту і газ; відрахування від плати за транзит природного газу, нафти і аміаку; платежі за користування надрами; державне мито; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України. Охарактеризуємо найбільш значні з наведених.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів. Цей збір введено з метою мобілізації коштів для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного складу, забезпечення дотримання правил експлуатації лісів.

Спеціальне використання лісових ресурсів включає такі види діяльності:

заготівля деревини під час рубок головного користування;

заготівля живиці;

заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень);

побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна).

Плата справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Лісові ресурси поділяють на ресурси державного і місцевого значення. До ресурсів державного значення відносять деревину від рубок головного користування і живицю. Такси на них затверджує Кабінет Міністрів України. До лісових ресурсів місцевого значення належать другорядні лісові матеріали та лісові ресурси, віднесені до побічних лісових користувань. Такси на них встановлюються обласними адміністраціями.

Використання лісових ресурсів здійснюється на відведеній ділянці. Документом, який дозволяє лісокористування, є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток.

Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісотаксовими поясами і розрядами, видами основних порід лісу, якістю деревини та асортиментом ділової деревини.

У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів та у випадку оренди збір та орендна плата за них встановлюється не нижче діючих такс.

Колективні, приватні підприємства і громадяни сплачують до бюджету збір у момент одержання лісорубного квитка (ордера). Державні та громадські лісозаготівельні організації і підприємства сплачують плату за відпуск деревини на пні вісім разів на рік: 15 лютого - 15, 15 березня - 10, 15 квітня - 10, 15 червня - 10, 15 липня -10, 15 вересня - 15, 15 листопада - 15 і 15 грудня 15 відсотків річної суми платежу.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів.

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються і водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Збір обчислюється виходячи з фактично спожитого обсягу води з урахуванням обсягу втрат води в система-водопостачання платників за ставками в копійках за ку бічний метр.

Підприємства гідроенергетики та водного транспорту обчислюють збір, виходячи з:

обсягу води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій;

тоннаж-діб експлуатації вантажних самохідних і несамохідних суден;

місце-діб експлуатації пасажирських суден.

За користування водами для потреб гідроенергетики ставки збору встановлено в копійках за 100 кубічних метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; за користування водою для потреб водного транс порту - в копійках за одну тоннаж-добу експлуатації вантажних суден та одне місце-добу експлуатації пасажирських суден.

На використання водних ресурсів встановлюються обмеження (ліміти).

Якщо вода споживається платником у межах встановленого ліміту, збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва що до оподаткування прибутку та на собівартість продукції (робіт, послуг) платника. Якщо ж вода споживається по верх ліміту - збір справляється у п'ятикратному розмірі і відноситься за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні платника.

На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються.

Збір не справляється:

за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

за воду, що використовується для протипожежних потреб;

за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів тощо.

Суми збору за спеціальне використання водних ресурсів розподіляються таким чином:

за ресурси загальнодержавного значення - 80% зараховується до Державного бюджету України і 20% - до місцевих бюджетів (територіальних громад);

за ресурси місцевого - 100% зараховується до бюджетів територіальних громад;

збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту - 100% до Державного бюджету України.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, призначений для розвитку мінерально-сировинної бази країни. Він справляється з (суб'єктів підприємницької діяльності, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та на виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою зацікавлених надрокористувачів передані їм для промислового освоєння. Цей збір у повному обсязі зараховується до Державного бюджету України.

Нормативи збору встановлюються окремо для кожного виду корисних копалин чи груп близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин. Обсяг погашення запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Нормативи збору індексуються з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Якщо геологорозвідувальні роботи були виконані частково за рахунок власних коштів надрокористувача, .і частково - за рахунок Держбюджету, то користувачі сплачують цей збір із застосуванням до нього коефіцієнта залежно від обсягу виконаних власним коштом розвідувальних робіт.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з дати початку видобутку корисних копалин Сплачені суми відносяться до валових витрат при оподаткуванні прибутку та списуються на собівартість продукції надрокористувача.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи сплачується до бюджету авансовими платежами. Якщо суми збору за минулий місяць складала більше десяти тисяч гривень - авансові платежі сплачуються подекадно - до 13-го, 23-го числа поточного місяця і до 3-го числа на ступного місяця. При цьому авансова сума розраховується, виходячи з кількості видобутих корисних копалин з(і кожну минулу декаду. Якщо сума збору за минулий місяць становила менше десяти тисяч гривень - авансові платежі сплачуються до 15-го числа наступного за звіт ним місяця, виходячи з фактичної кількості видобутих корисних копалин за кожний минулий місяць. По закінченні кварталу, півріччя, 9-ти місяців і року платники обчислюють повну суму збору наростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичної кількості видобутих корисних копалин. Переказ коштів провадиться в п'ятиденний термін з дати, встановленої для подання фінансової звітності.

Рентна плата за нафту і газ.

Платниками цього збору є нафтогазовидобувні підприємства, які здійснюють видобуток на території України. Ставки рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, затверджуються Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України разом з Державним комітетом нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України і періодично переглядаються. Їх встановлено у розрахунку за 1 тонну нафти та за 1000 куб. метрів газу.

Рентна плата включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без ПДВ) у національній валюти України за офіційним валютним курсом до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами.

Датою відпуску продукції вважається:

для нафти, що відвантажується залізничним транспортом, - дата виписування залізничної квитанції на маршрут чи групу вагонів;

для нафти, що відвантажується трубопровідним транспортом, - дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах здавання нафти;

для газу - дата оформлення акта приймання- здавання на пунктах заміру газу.

Рентна плата вноситься до Державного бюджету України. її сума визначається нафтогазовидобувними підприємствами, виходячи з фактично оплачених споживачами обсягів нафти і газу та ставок рентної плати. Сплата провадиться щодекадно авансовими платежами -15-го і 25-го числа поточного місяця - за першу і другу декади, 5-го числа наступного місяця - за решту днів звітного місяця.

Стосовно державного мита і єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, то вони сплачуються суб'єктами підприємницької діяльності не регулярно, а лише епізодично (при вчиненні відповідних дій, оформленні договорів майнового характеру, реєстрації тощо). Порядок справляння достатньо повторити з курсу "Податкова система України". Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування призначений для наповнення Пенсійного фонду України, тобто його справляння має соціальну мету. Справляння цього збору провадиться за двома напрямками:

- з роботодавців залежно від їхньої витрат на оплату праці найманих працівників (у вигляді нарахувань);

- з найманих працівників залежно від їх зарплатні (у вигляді утримань).

Суб'єкти підприємницької діяльності (фізичні та юридичні особи), які використовують працю найманих працівників, сплачують цей збір за ставкою 32% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємствами і організаціями, де працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується за ставкою 4% від фактичних витрат на оплату праці інвалідів та за ставкою 32% від фактичних витрат на оплату праці інших працівників. Для підприємств Всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% загальної чисельності працюючих, збір визначається за ставкою 4% від фактичних витрат на оплату праці всіх працівників.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності -- також сплачують збір на обов'язкове державне пен сійне страхування за ставкою 32% від своїх оподатковуваних доходів.

Із заробітної плати найманих працівників утримується збір у таких розмірах:

- 1% від сукупного оподатковуваного доходу (зарплати та інших виплат, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком), якщо такий доход не перевищує 150 грн на місяць;

- 2% від сукупного оподатковуваного доходу (зарплати та інших виплат, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком), якщо такий доход перевищує 150 грн на місяць.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції і купівлі-продажу валют, сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за ставкою 1% від суми названої операції. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, сплачують 5% від вартості реалізованих виробів.

Також цей збір сплачують юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів (крім авто для забезпечення інвалідів та отриманих у спадок) у розмірі 1% від вартості автомобіля.

Суб'єкти підприємницької діяльності - виробники та імпортери тютюнових виробів сплачують 1,5 грн. збору %а 1000 шт. сигарет без фільтру і 2,5 грн. за 1000 шт. сигарет з фільтром.

Якщо суб'єкт підприємницької діяльності купує нерухоме майно, то збір стягується за ставкою 1% від вартості, зазначеної в договорі купівлі-продажу.

Стягнення збору також провадиться з фізичних та юридичних осіб, що користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, та з операторів цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно, - у розмірі 6% від вартості оплачених послуг (будь-яких по стільниковому рухомому зв'язку).

Сплата сум збору провадиться одночасно з отриманням коштів в установах банку на оплату праці.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Україні введено з метою покриття витрат держави у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності громадян, виплатою допомоги при народженні та похованні громадян, безробіттям громадян, нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, які спричинюють втрату працездатності.

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне * (рахування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, сплачуються таким чином:

роботодавцями - 2,5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

найманими працівниками - 0,25% суми оплати праці, якщо зарплата нижча 150 грн., і 0,5% - якщо зарплата перевищує 150 грн.;

фізичними особами - суб'єктами підприємницькій діяльності - 3% оподатковуваного доходу.

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття сплачуються у таких розмірах:

роботодавцями - 2,5% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

найманими працівниками - 0,5% від суми оплат праці;

* фізичними особами-суб'єктами підприємницькім діяльності - 3% оподатковуваного доходу.

Страхові тарифи на загальнообов'язкове держави* соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлені відповідним Законом України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випад ку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001р. Вони залежать від класів професійного ризику виробництва (ст. 1 Закону) і варіюються від 0,84% до 13,8% фактичних витрат на оплату праці.

Сплата сум збору провадиться одночасно з отриманням коштів в установах банку на оплату праці. Витрати на сплату всіх зазначених зборів до цільових фондів відносяться платниками на валові витрати при оподаткуванні прибутку та списуються на собівартість продукції (робіт, послуг).

Місцеві податки і збори вводяться за рішенням органів місцевого самоврядування. Конкретні розміри ставок, пільги та порядок сплати визначаються ними ж у межах, визначених чинним законодавством України.

На території України застосовуються такі два місцеві податки і цілий ряд зборів:

комунальний податок;

податок з реклами;

готельний збір;

збір за парковку автомобілів;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

збір з власників собак;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш на бігах;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомок;

збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що їде за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

збір за право використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов'язаних з їх діяльністю, які знаходяться у центральній частині населеного пункту, та у будинках, що є пам'ятками історії та культури.

Охарактеризуємо ті з названих податків і зборів, які стосуються переважної більшості суб'єктів підприємницької діяльності.

Комунальний податок сплачують суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи. Його розмір не повинен перевищувати 10% фонду заробітної платні, обчисленого шляхом множення кількості працюючих на неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Цей податок є найбільш поширеним місцевим податком в Україні.

Податок з реклами стягується при сплаті послуг за розміщення реклами. Реклама - це передача інформації з комерційною метою. Тобто така інформація містить характеристику зовнішніх та якісних ознак, призначення товару. Об'єктом оподатковування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Розмір податку не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами і 0,5 % - за розміщення реклами на тривалий час.

Податок може стягуватися при розміщенні реклами в засобах масової інформації, на афішах, плакатах, рекламних щитах, транспорті, інших технічних засобах, на майні та одязі, при виготовленні спеціальних буклетів та іншої друкованої продукції.

Ринковий збір сплачується як фізичними особами (суб'єкта ми підприємницької діяльності), так і громадянами, що торгують без державної реєстрації (мають одноразовий патент про сплату податку на промисел або торгують сільгосппродукцією, вирощеною у власному підсобному господарстві)

Ринковий збір стягується адміністрацією ринку і включається до вартості плати за торгове місце. Максимальний розмір ринкового збору з громадян не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати. Адміністрація ринку зобов'язана видати кожному громадянину платіжний документ, у якому вказується не тільки суми плати за торгове місце, а й розмір ринкового збору.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі стягується з громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення і виду продукції. Ставки встановлюються місцевими органами влади, але граничний розмір цього збору не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.) для суб'єктів постійного здійснення торгівлі в спеціально відведених для цього місцях і одного неоподатковуваного мінімуму (17 грн.) у день здійснення разової торгівлі.

Тема 6. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

6.1 Сутність та функції бізнес-плану

Виникнення будь-якої підприємницької ідеї ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретні споживачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно тощо. Задля отримання відповідей на ці запитання й складається бізнес-план.

Бізнес-план -- це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку виробництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток виробництва.

У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції:

Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення необхідних для реалізації проекту фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.

В умовах ринкової системи господарювання бізнес-план -- це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту. Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес-плану полягає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. В ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець і визначаються способи їх розв'язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з'являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:

1) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);

2) за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);

3) за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).

У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів): в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.

6.2 Методологія та стадії розробки бізнес-плану

економічний малий бізнес підприємницький

Початкова стадія. Опрацювання бізнес-плану для заснування нового бізнесу починається з розробки концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу:

1) здійснюється пошук підприємницької ідеї;

2) вибирається сфера діяльності;

3) обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу;

4) приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу. Найвідповідальнішим етапом, від якого багато в чому залежать усі інші рішення щодо створення бізнесу, є пошук ідеї майбутнього бізнесу. Для пошуку підприємницьких ідей використовуються різноманітні методи ("мозкового штурму", конференції ідей, "колективного блокнота", контрольних запитань, фокальних об'єктів тощо). Вибір сфери підприємницької діяльності (виробництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги, будівництво, фінансова діяльність тощо) відбувається з урахуванням:

1) суті та спрямованості самої ідеї майбутнього бізнесу;

2) особистих факторів (власний практичний досвід та потенціал, наявність відповідної освіти та знань, відповідність сфери бізнесу інтересам і вподобанням самого підприємця);

3) зовнішніх факторів (реальна економічна ситуація, законодавчо заборонені сфери й види діяльності, необхідність ліцензування діяльності, державні пріоритети в розвитку окремих галузей, сучасні й майбутні потреби споживачів, ступінь конкуренції в галузі, стадії життєвого циклу виробів, наявність необхідних ресурсів, інші специфічні зовнішні фактори).

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору організаційно-правової форми бізнесу передбачає:

1) визначення форм організації бізнесу, які відповідають законодавству України;

2) визначення особливостей, переваг і недоліків кожної з цих форм;

3) визначення критеріїв вибору форми організації бізнесу (ступінь відповідальності, ситуація з податками, обсяг фінансових потреб для започаткування бізнесу, ступінь контролю за фірмою, можливість залучення інших власників, наявність управлінських здібностей у підприємця, можливість зростання бізнесу в майбутньому чи простота його ліквідації);

4) безпосередній вибір форми організації бізнесу.

До основних питань опрацювання концепції майбутнього бізнесу належить також вибір способу започаткування бізнесу. Традиційно розглядають три основні способи започаткування бізнесу:

1) створення нового підприємства "з нуля";

2) придбання фірми, що вже існує;

3) придбання франшизи, тобто ліцензії, яка надає підприємцеві (фірмі) право на продаж (виробництво, заняття певною діяльністю) товарів чи послуг, у великої фірми, яка вже добре відома споживачам.

Підготовча стадія. Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість цілком конкретних запитань. Чим його бізнес відрізнятиметься від бізнесу конкурентів? Що сприятиме або заважатиме його становленню та розвитку? На які конкурентні переваги слід орієнтуватися? Якими мають бути програма дій та пріоритети діяльності майбутнього бізнесу? Отримати відповіді на них -- це завдання підготовчої стадії розробки бізнес-плану. Відтак на підготовчій стадії:

1) збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова й І загальноекономічна інформація про майбутній бізнес (процес формування інформаційного поля бізнес-плану). Чим більше інформації буде зібрано, тим більш обґрунтованими будуть наступні розрахунки;

2) з'ясовуються сприятливі можливості та загрози розвитку бізнесу в зовнішньому середовищі. Для вивчення факторів зовнішнього середовища всю їх сукупність, як правило, поділяють на три групи: загальноекономічні фактори, галузеві фактори, конкуренти;

3) оцінюються сильні та слабкі сторони фірми. Сильні сторони І фірми -- це її особливі, унікальні або принаймні оригінальні способи конкурентної боротьби. Слабкі сторони -- це те, в чому фірма відстає від конкурентів;

4) визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізнятимуть її від конкурентів;

5) формулюються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко

визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу;

6) аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми. Вибираючи стратегію, підприємець, як правило, орієнтується на одну з можливих типових стратегій бізнесу: контроль за витратами, диференціацію; фокусування.

6.3 Структура та логіка розробки бізнес-плану

Більшість підприємців опрацьовують бізнес-плани для залучення інвесторів до фінансування свого проекту. Найскладнішою та найбільш повною щодо висвітлення питань є процедура розробки бізнес-плану для виробничої діяльності. Тому далі розглядатимемо структуру, зміст та методику розробки бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність, у структурі якого, як правило, виділяють такі складові.

1. Титульний аркуш.

2. Зміст бізнес-плану.

3. Резюме.

4. Галузь, фірма та її продукція (послуги).

4.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.

4.2. Опис продукту (послуги) фірми.

4.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності.

4.4. Стратегія зростання фірми.

5. Дослідження ринку.

5.1. Загальна характеристика ринку продукту.

5.2. Цільовий ринок бізнесу.

5.3. Місцезнаходження фірми.

5.4. Оцінка впливу зовнішніх чинників.

6. Маркетинг-план.

6.1. Стратегія маркетингу.

6.2. Передбачувані обсяги продажу.

7. Виробничий план.

7.1. Основні виробничі операції.

7.2. Машини й устаткування.

7.3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби.

7.4. Виробничі й невиробничі приміщення.

8. Організаційний план.

8.1. Форма організації бізнесу.

8.2. Потреба в персоналі.

8.3. Власники бізнесу й команда менеджерів.

8.4. Організаційна схема управління.

8.5. Кадрова політика та стратегія.

9. Оцінка ризиків.

9.1. Типи можливих ризиків.

9.2. Способи реагування на загрози для бізнесу.

10. Фінансовий план.

10.1. Прибутки і збитки.

10.2. План руху готівки.

10.3. Плановий баланс.

10.4. Фінансові коефіцієнти.

11. Додатки.

Зазначена структура є лише приблизною схемою бізнес-плану. Конкретний бізнес-план може бути і не таким докладним. Але тут указані ті основні розділи, які необхідно включити до бізнес-плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність.

Рис. 6.1 характеризує лише загальну логіку розробки бізнес-плану. На практиці можливі й певні відхилення.

Бізнес-план -- це своєрідний рекламний документ, на підставі якого можна зробити висновки не лише про бізнес, а й про його власників. Тому важливим є як зміст, так і зовнішній вигляд бізнес-плану.

Бізнес-план, як і будь-який інший документ, підлягає певним вимогам щодо стилю написання.

Рис. 6.1. Логіка розробки бізнес-плану

6.4 Технологія розробки бізнес-плану

Бізнес-план розпочинається з резюме. Резюме відкриває бізнес-план, але складають його тільки після того, як написано основні Розділи бізнес-плану. Головне завдання резюме -- показати, що підприємець добре усвідомлює основні положення бізнес-плану та здатний чітко й логічно їх викласти. Занадто детальне та великого обсягу резюме важко читати. Занадто стисле -- може створити неадекватне уявлення про бізнес.

Резюме --це короткий (1--2 сторінки) огляд підприємницького Проекту, його ключових, найбільш важливих та значущих аспектів, здатних привернути увагу потенційного інвестора та зацікавити його в подальшому детальнішому вивченні бізнес-плану.

Фактично резюме є гранично стислою версією бізнес-плану, не Вступом до нього, а ніби "повідомленням про наміри".

Складання резюме -- важливий та відповідальний етап завершення роботи над бізнес-планом. Потенційні інвестори отримують багато різних підприємницьких проектів. Вони, як правило, спочатку читають резюме і, якщо воно їх не зацікавило, бізнес-план далі не розглядають.

Підрозділ Галузь, фірма та її продукція опрацьовується в бізнес-плані, щоб:

-- переконати читача в перспективності галузі, до якої належить вибраний бізнес;

-- породити довіру до даного бізнесу описом переваг та особливостей його продуктів (послуг).

У структурі цього підрозділу, як правило, виділяють такі основні складові:

1) сучасна ситуація та тенденції розвитку галузі;

2) фірма, її продукти і (або) послуги;

3) патенти, товарні знаки, інші права власності на продукт (послуги);

4) стратегія зростання фірми.

Бізнес-план оцінюється інвесторами за певними критеріями, одним з яких є галузь, що до неї належить фірма або в котрій вона має намір розпочати свою діяльність. Галузь із ринком, що швидко зростає, розглядається, звичайно, як сприятливіша для бізнесу. Тому цей підрозділ бізнес-плану починається, як правило, зі стислого аналізу стану справ у галузі.

Центральне місце в стратегії будь-якої фірми займає стратегія маркетингу. Фірма для того й існує, щоб поставляти свою продукцію на ринок. Розвиток фірми та величина отримуваного прибутку залежать від того, наскільки повно й ефективно вона задовольнятиме потреби своїх клієнтів. Інші компоненти загальної стратегії фірми (фінанси, виробництво, дослідження й розробки) мають сприяти досягненню загальної мети маркетингу. Одночасно й сама стратегія маркетингу має враховувати наявні ресурси фірми та поєднуватися з іншими напрямками її діяльності.

Бізнес-план як документ для внутрішньофірмового користування має бути детальним планом виробничої діяльності. Це дає змогу розв'язати багато проблем фірми заздалегідь, на папері, раніше, ніж підприємець перейде до конкретних практичних дій.

Невід'ємною складовою бізнесу, орієнтованого на виробничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме свою продукцію.

Виробничий план доцільно розпочинати з короткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничих операцій у їх послідовності.

У виробничому плані необхідно також вказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес або обмежуватимуть виробничі можливості фірми.

Отже, у виробничому плані, як правило, виділяють такі блоки (підрозділи):

1) основні виробничі операції;

2) машини та устаткування;

3) сировина, матеріали і комплектуючі вироби;

4) виробничі та невиробничі приміщення;

5) вплив зовнішніх факторів.

Обсяг і ґрунтовність виробничого плану залежать від характеру бізнесу фірми та сфери, до якої він належить.

Привабливість фірми, віра в успіх її бізнесу багато в чому залежать від ділових навичок і професіоналізму персоналу фірми та команди менеджерів. Досвідчені керівники і кваліфіковані виконавці можуть вивести підприємство з кризи, а безпорадні, навпаки, здатні зіпсувати найліпшу справу. Тому організаційний план, в якому розглядаються кадрові питання, займає особливе місце серед інших розділів бізнес-плану.

Розробку цього розділу бізнес-плану рекомендується починати з обґрунтування вибору організаційної форми бізнесу, оскільки вона позначається на всій подальшій підприємницькій діяльності й багато в чому визначає інші організаційно-правові аспекти бізнесу.

Далі в організаційному плані слід охарактеризувати потреби фірми в трудових ресурсах, тобто визначити, які саме працівники (основні, допоміжні, спеціалісти) необхідні для ведення справи.

Кінцевий розділ організаційного плану містить пояснення щодо кадрової політики та стратегії фірми. З нього має стати зрозумілим, як будуть здійснюватися добір, підготовка та оплата праці працівників фірми. Можна подати й відомості про передбачувані для працівників фірми пільги стимулюючого характеру.

У бізнес-плані необхідно виділити й розглянути лише найбільш імовірні для даного бізнесу ризики. Найчастіше в бізнес-плані розглядаються ризики, що можуть виникнути як наслідки:

Фінансовий план є ключовим розділом бізнес-плану. Головна мета фінансового плану -- узагальнити основні положення всіх попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації даного підприємницького проекту з економічного погляду.

Розрахунки, які містить фінансовий план, мають дати чіткі та ясні відповіді на запитання самого підприємця, потенційних інвесторів і кредиторів.

У процесі розробки цього розділу бізнес-плану слід враховувати такі його особливості.

По-перше у багатьох відношеннях фінансовий план є найменш гнучкою за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити відповідний перелік фінансових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен із цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі вимоги до опрацювання цих документів викликані необхідністю забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор може самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації, яку містить бізнес-план, оцінити фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкладання своїх коштів у даний проект.

По-друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними -- за другий і третій).

По-третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану. Якщо, наприклад, у маркетинг-плані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію, то це обов'язково має знайти відображення в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проектуючи рух готівки, тощо.

По-четверте, у зв'язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один із них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а другий -- враховувати повний потенціал бізнесу.

По-п'яте, у фінансовому плані треба (по можливості) підкреслювати достовірність інформації, яку він містить. Якість первинної інформації безпосередньо позначається на точності фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес-плані. Тому в разі відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середніх по галузі, до якої належить даний бізнес, обов'язково треба дати вичерпне пояснення цього.

Мета та особливості розробки фінансового плану визначають його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання. Фінансовий план містить такі основні підрозділи.

1. План доходів і видатків (план прибутків і збитків).

2. План грошових надходжень і виплат (план руху готівки).

3. Плановий баланс.

Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

7.1 Фінансова діяльність у підприємницькому управлінні

В управлінській роботі підприємця фінансова діяльність посідає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність -- це система використання різних форм і методів фінансового забезпечення щодо функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшує її результати.

Фінансове забезпечення управління здійснюється за такими основними напрямками:

-- фінансове прогнозування та планування;

-- аналіз та контроль підприємницької діяльності;

-- поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ланок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрями використання та розмір прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податку.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції або виконаних робіт, наданих послуг, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки значною мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат -- визначення можливості най економнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу -- важливий фактор збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування, приведення в дію конкурентних переваг. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак -- прискорення обертання оборотних коштів, зростання можливостей розширення підприємницької діяльності.

Підприємці та менеджери, орієнтуючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Так, поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства -- це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування, визначення потреб залучення зовнішніх джерел фінансування.

В умовах переходу до ринкової системи господарювання, як було з'ясовано у попередніх темах, зароджується конкуренція -- важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна, не охоплює усі сфери економічного життя. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за умови розвинутої конкуренції, що призводить до зменшення попиту, застою у виробництві, безробіття, а в кінцевому підсумку до соціально-економічної та політичної нестабільності, блокування розвитку підприємництва.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Суть фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства -- це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати діяльності підприємства. Взаємодія фінансових відносин досягається завдяки використанню усіх фінансових категорій (виручки, прибутку, амортизації, оборотних коштів, кредиту, бюджету, податків), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

Як нам вже відомо, на підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги?

Підприємці зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, партнерами по бізнесу.

Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюються стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію, тобто відбувається оборот, рух ресурсів. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій ще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожен підприємець, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, зміщуються після реалізації продукції.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка б забезпечувала мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних виробничих коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються у часі і здійснюються в різних обсягах. Внаслідок цього на одних підприємствах у певний момент з'являються тимчасово вільні кошти, а в інших -- виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками шляхом кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається до банку з метою одержання кредитів.

Отже, цінова діяльність забезпечує втілення управлінських рішень у життя. Фінанси пов'язані й з іншими напрямами підприємницького управління -- виробничим менеджментом, збутом, маркетингом. Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасної сплати короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єктами господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів за кожним видом податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних додаткових витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер, а підприємець повинен здійснювати своєчасний контроль.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в І розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство -- у вигляді чистого прибутку, а працівник -- від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація підприємницької діяльності, можливість | подальшого збільшення прибутку.

7.2 Фінансово-кредитна підтримка підприємництва

Вивчаючи етапи розвитку підприємницької діяльності -- від заснування справи до отримання прибутку, -- ми встановили, що на І процес формування, розвитку та стабільної діяльності впливають І фактори фінансового забезпечення бізнесу.

Уже з перших кроків своєї діяльності підприємець зустрічається з проблемою формування стартового капіталу, страхування підприємницьких операцій, залучення кредитів для розвитку власної справи. У подальшому під час аналізу зовнішнього середовища підприємцю доводиться враховувати загальний стан системи фінансування, валютний курс, зовнішньоекономічну політику регулювання І експортно-імпортних операцій, вміти користуватися кредитами.

Кредит -- це надання фірмі грошових коштів на умовах повернення, визначених строків користування, платності, матеріального забезпечення чи іншого гарантійного покриття.

Особливу роль у розвитку підприємництва відіграє система оподаткування, рівень податків, податкові пільги, форми фінансового сприяння становленню та розвитку підприємницького сектору. Це пояснюється тим, що підприємництво є сектором економіки, найбільш вразливим щодо несприятливих, неусувних зовнішніх факторів впливу. До останніх слід віднести обмеженість власних ресурсів, відсутність резервних капіталів, надмірні податки, нестабільність ринкової кон'юнктури. Водночас держава зацікавлена у розвиткові підприємницького сектору, особливо тих видів діяльності, в яких є гостра потреба. Це можуть бути ті види підприємництва, завдяки яким досягається вирішення серйозних проблем економічного і соціального розвитку суспільства -- збереження і примноження інтелектуального потенціалу, зайнятість населення, задоволення конкретних потреб у певних видах продукції та послуг. До складу фінансових важелів регулювання підприємництва відносять:

-- податкову й фінансово-кредитну політику, у тому числі встановлення ставок податків і відсотків із державних кредитів, податкових пільг;

-- ціни і правила ціноутворення;

-- цільові дотації;

-- валютний курс;

-- розмір економічних санкцій.

Використання фінансових важелів має різні цілі, серед яких основними виступають такі:

-- запобігання зростанню цін;

-- стримування або стимулювання виробництва певних товарів;

-- вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

-- запобігання значній диференціації доходів.

Лізинг є формою довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається підприємцем-орендарем у розстрочку.

Лізинг виступає формою фінансової підтримки підприємництва і поєднує елементи оренди та кредитних зобов'язань.

Підприємець має можливість взяти у довгострокову оренду технологічне устаткування, транспортні засоби, обладнання. Вартість об'єкта оренди погашається частинами з віднесенням витрат на рахунок собівартості продукції, яку виробляє підприємець.

Як правило, лізинг значно вигідніший від використання позичкових коштів.

Плата за кредит здійснюється з прибутку підприємства. У разі відсутності прибутку підприємець змушений шукати інші джерела погашення позичкових коштів, а у разі їх відсутності може навіть збанкрутіти, втратити власну справу. Тому отримати значний кредит на придбання дорогого устаткування для більшості малих і середніх підприємств досить складно: адже у них немає надійних гарантій його повернення. Лізинг же надає можливості ефективної підтримки підприємництва, дозволяє мобілізувати більше фінансових ресурсів для розвитку бізнесу.

Тема 11. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ МАЛОГО БІЗНЕСУ

11.1 Удосконалення нормативно-правової бази розвитку підприємництва